Messages

Дуже класний та грунтовний звіт.

Обійшов все, що планував. Оминув увагою лише один пам'ятник біля технікуму. Але він на самій околиці.

Якшо маєш кинь будь-ласка ще фоток "залоченого" бункера і де він знаходиться.

З неопублікованого є тільки таке.

Можна роздивитись вент оголовок.

А координати може краще в приват?
Ось перше. Ось друге. Якщо хочеш, після прочитання можеш видалити лінки.

В місті є ще купа бомбаріків. Можеш погуглити. В мережі є перелік адрес.

Зазвичай я рідко розміщую звіти на форумі до публікації у своєму блозі. Але оскільки даний огляд вирішив трохи потримати, спершу поділюся враженнями і знімками саме тут.
Можна було б наробити додаткових фоток, щоб репортажі не перетинались, однак вирішив зекономити кадри і акумулятор.

Отже, дізнався про подорожчання проїзду в приміських електропотягах. Заради цікавості сходив до залізничної станції і здивувася, що подорожчання торкнулось лише найближчих зупинок, а квитки на далекі відстані залишились дешевими. Дорога до найдальшого пункту, який був зазначений у розкладі, — Козятину, коштує 23 грн. Це ж шара! Поїздка до Києва на маршрутці вартує 21-23 грн. (в залежності від маршруту)! Хоча до Козятина з Києва більше 130 км. по прямій.

Друга причина, через яку захотів поїхати саме до Козятина — це те, що хотів туда поїхати:))) 8 років тому проїздив транзитом на поїзді і будівля вокзалу зацікавила. Але Козятин далеко від мого міста і столиці. І електричку туди їздять всього лиш декілька раз на день. Доїхати важко.
Третя причина: хотів дізнатись що в Козятині такого, що з нього насміхаються і жартують? Мовляв «це між Вінницею та дніщем». І «квартальці» з нього глузували, і в серіалі «Леся+Рома» приколювалися. Висміюють провінційність, понурість і назву. Але чи так це насправді?
І четверта причина: дослідження місцевих маршруток. Їх нечасто фоткають, тому не треба гнатися за якістю знімків і думати про дотримання інтервалів між аналогічними ракурсами.

Щоб не було нудно і почувався сміливіше запропонував ще одному фотографу автобусів з'їздити разом.

Тепер про місто. Чим відомий Козятин? По-перше, це залізничний вузол. По-друге, тихе провінційне місто. Нетуристичне. Зовсім невеличке, 26 тис. мешканців. Причому це районний центр. Поруч із містом є село з такою ж самою назвою «Козятин», згадки про яке в літописах датуються з 1731 року. Саме це село дали назву залізничній станції Києво-Одеської залізниці, яку збудували 1870 року. Навколо станції спочатку будували лише робітниче селище. Але згодом почали будувати і житлові будинки.

Перед подорожжю довелося прокинутись о 5-й годині ранку(!). Намагаючись не грюкати кастрюлями і дверима поїв і зібрався. По дорозі до станції зрадів, що ранок видався теплим. Та й хмари помаленьку розвіювались.
Електричка прийшла забитою. Правда, влізти можна. Але до Фастова довелося їхати стоячи(!).
Дорога до Козятину зайняла аж три години(!).

Вінницька область. Вокзал «Козятин-1». І наша електричка ліворуч.
Погода змінилась на сонячну. Класно!


Платформи виглядають наче знаходишся не у провінційному містечку, а в обласному центрі чи столиці.
І тут зупиняються усі поїзди.


Будівля вокзалу розташована на примиканні шляхів, тому має <-подібну форму.


Скульптури.


Всередині вокзалу так само велично, як і ззовні.


Оскільки станція розташована на перетині шляхів, то поїзди курсують в різні напрями: Фастів - Київ, Погребище - Жашків / Христинівка, Вінниця - Жмеринка і Бердичів - Житомир.


Взагалі, Козятин на 50% складається із залізниці:)))
Тому що він розміщений на роздоріжі залізничних шляхів. І саме завдяки залізниці він відомий.


Ще одна будівля на станції.


На станції встановлено пам'ятник — паровоз «Лебедянка».


Поруч із пішохідним мостом видно опори старого мосту.


Розгалуження колій. Вид на станцію. Ліворуч — колії на Вінницю. Праворуч — гілка на Бердичів.


Гілка на Фастів і Київ.


Сортувальна гірка — для комплектації вантажних потягів.


Східна частина міста.
На зупинці кішка. Грішним ділом подумав, що її... того. Але, на щастя, вона просто засмагала.


Будується церква пророка Іллі (Прасвославна Церква України).

Чогось не додумався відзняти з різних ракурсів.

На цій стороні міста купа залізничних установ.


Навпроти — дошка пошани залізничників.
Теж шкодую, що не відзняв з різних ракурсів.


Неподалік це одна цікавинка — стара водогінна вежа.


Коли одного разу дізнався, що є залізничні бомбосховища не повірив. Тепер побачив сам.
Правда, все залочено. Навіть подзюрити ніде.


Як не дивно, неподалік є ще одне сховище.


Недаремно не взяв ліхтарик. Все одно зачинено.
Цікаво, як там всередині?


Заздалегідь запланував зробити фотосесію.


Взагалі, попри провінційність, у місті немає закинутостей.

Проте є багато службових переходів, якими, попри заборону, користуються всі бажаючі перейти на іншу частину міста. Все-таки, пішохідних мостів лише два і їх явно недостатньо.
Але поїзд перекрив дорогу. Ми не стали чекати і пішли на пішохідний міст.


Локомотивне і залізничне депа депо. Через поїзд з попереднього знімку не підійшли пофоткати поближче.


Панорама центральної частини міста (між гілками на Бердичів і Фастів-Київ) з пішохідного мосту.


Вважав, що в Козятині мало пам'ятників. А випадково натрапив на пам'ятний камінь, який навіть у Вікімапії не відмічений.
Надпис вигравійований і прочитати його неможливо.


Пам'ятник Михайлу Грушевському. Що цікаво, зупинка так і називається.


Центральний район виглядає по-міському.


Будівля школи.


Монумент визволителям Козятина у 1943 році з танком ІС-3. 
Рідкісна модель танку. Не в кожному військовому муеї є — не те що в ролі пам'ятника.


Незвична залізнична інфраструктура. Підказуйте, що це за штуковини.


Трохи далі від центру — і забудова вже приватна малоповерхова.


Ще один службовий перехід. Але на те не зважають.


Хоча маневри майже без зупину.


ВЛ40 (раніше не бачив) і ВЛ80.
Шкода, що 4-й «вильник» не сфоткав окремо. Може, в напарника випрошу знімок.


Автостанція чомусь розташована на висілках. Далеко від центру і залізничного вокзалу.


Про автобуси. Здивувало, що всі ПАЗи їздять з переробленою кормою.

А так, рухомий склад, переважно, типовий. Хоча є незвичності. Але про них пізніше.

Як не дивно, у 26-тисячному місті є багато маршрутів. Правда, деякі маршрути з міською нумерацією їздять в сусідні села.
Але більше дивує, що маршрутки їздять лише до 17-18 години(!).


І на Київ маршруток немає.

Проте є незвичні бусики.


У західній частині міста розташований м'ясокомбінат.


Артефакт з радянського минулого — заготпункт коопспілки.


Ще одна цікавинка: на службовій гілці з вхідної сторони звичайний світлофор, а з вихідної — маневровий.


У західній частині міста цікавинок мало. Але вмовив товариша пройтися до церкви Ікони Почаївської Божої Матері (УПЦ Київського патріархату) і пам'ятнику жертвам Голодомору.


Братська могила воїнів-афганців.


Сам район не фоткав. Хоча є квартал з багатоповерховою забудовою і ще одна водогінна башта.
В тому району не дійшов лише до пам'ятника біля технікуму.

Але ноги втомилися і треба було вертатись в центр. По задвіркам.


Південний пішохідний міст.


Краса! Ліворуч колії на Бердичів. Праворуч — на Фастів і Київ, з відгалудженням в бік Погребища.
Незвично, що платформи в кривій.


Прийшли туди, звідки пішли:)))


Але нічо. Все одно треба було подивитись розклад. Шукали довго.
Виявилось, що до електрички на Київ ще залишався час, щоб погуляти по центральній частині міста.
Заодно пройшлися по мікроайону-залізничному трикутнику.

Всередині купа переїздів з біло-місячним світлодіодним сигналом.


Небо вкрилося хмарами. Ось-ось мав піти дощ. І черех хвилин 10 почало лити.

Багатоповерхові мікрорайони виглядають так.


Костьол розташований в стороні від центральних вулиць. Але неодмінно треба було його пофоткати.


А далі — типовий центр провінційного містечка. Схожий на прикарпатські містечка.


Центр. Універмаг і парк.
Дощ не вщухав.


Схоже, тут мав би бути якийсь пам'ятник. Стела до 50-річчя Жовтневої революції. Пишуть, що її перенесли на околицю.


Парк ім. Пушкіна. Досить маленький. І єдиний у місті. Але затишний і дуже гарний восени.


Меморіал воїнів АТО.


В парку, як не дивно, виявилось багато пам'ятників.


Всередині парку залишивсь постамент. Так не знайшов інфу, хто там стояв.


Восени парки особливо мальовничі.


Поруч ще один пам'ятник. Підходити було лінь.


З іншого боку перехрестя — пам'ятник залізничникам-підпільникам


Кінотеатр, перед яким стояв Ілліч.


Вул. Грушевського.




Час повертатися на вокзал.


До відправлення електрички залишилась чверть години. А треба ще знайти касу, купити квиток і знайти електричку.


Тим часом, маневри на сортувальній гірці.


На станції можна зустріти різні види рухомого складу. Наприклад, пасажирський дизель-поїзд Д1.


Спасибі, знайшлися люди, що показали де квиткова каса. Здивувався, що проїзд у зворотній бік коштує трохи дорожче, ніж до Козятина. Як таке може бути?


В цьому репортажі показав не все. Один лише вокзал та залізнична інфраструктура варті окремої розповіді. Не знаю, як вміщу все в один звіт у блозі.
Ну а стосовно Козятина — нормальне невеличке провінційне місто. Компактне. Людне. Та попри це немає такої метушні як у столиці. Повітря чистіше (бо менше машин і нема трас). Місто охайне і не депресивне. Навіть погода не зіпсувала настрою. Місто однозначно сподобалось. При нагоді можна навідатись ще.

Якщо про нього можна жартувати, то лише про те, що доїхати проблематично: маршруток з Києва нема, приміські електрички рідко їдуть далі Фастова.

До речі, Козятин мені нагадав Фастів. У них і є багато спільного: залізничний вузол, величезний вокзал, озеленення, розвинутий міський транспорт, велика кількість пам'яток. Правда, з вокзалом Козятину пощастило більше. У Фастові вокзал знесли і побудували сучасний комплекс.

P.S.: Це вже друга поїздка за тиждень. І через день після цієї подорожі на мене очікує ще одна дальня мандрівка.

Як знищували піонертабори, зокрема на Київщині. http://www.dsnews.ua/politics/vdart2764

Що можете порадити для захисту від собак? Не для хитання об'єктів, а у повсякденному житті. Сьогодні був у лісі: при виході з міста звідкісь назустріч вибігла собака. Думав, що кусне. Обійшлося.
Потім ще бачив як мастіф спокійно собі прогулювався по вулиці.

Можна було б залупити фотіком. Але ж шкода техніку.

Спробую і я жанр переробки пісень з композицією про надихаючу роль нашого хоббі.

Надихай

Музика.

(Куплет 1)
Там, де вчора було життя
Може стати тлін й забуття
Невід'ємна ця сторона
Нашого буття

Від будівль не лишиться й слід
Лиш паркан ще досі не зник
Нагадає він про похід
Що минулим став.

Шукай. Розвідуй.
Залазь, давай.
Дивись.
Фотки, відос знімай.

(Приспів)
Раптом десь звук.
Ніби на відстані рук
Серця хвилюючий стук
Хоч утікай.

І нехай так
В адреналіні є смак
Щось небуденне взнавай
І надихай.

(Куплет 2)
Знаєш, ми напевно б могли
Не шукать пригоди собі
Уникать закинутості
Бути, як усі.

Та коли від клопотів й дум
Знов нудьга охопить і сум
На заброшці нерви знеструм,
Або навпаки.

Шукай. Розвідуй.
Залазь, давай.
Дивись.
Фотки, відос знімай.

(Приспів)

Переходи ЛЕП через річку Десна.

Дволанцюгова ділянка ЛЕП 110кВ Київська ТЕЦ-6 (Київ) - ПС "Осещина".




ЛЕП 330кВ Київська ТЕЦ-6 - ПС "Північна".
Під опорами і дротами ростуть високі дерева!

Майже два місяці не було ніяких сталків. І спільний сталк, нажаль, не намічався. Тож став підшуковувати місця в Києві, куди можна спокійно пролізти самому. Але, як назло, нічого підходящого в столиці не було. Хіба шо, «по другому колу»? Та побачив пост на форумі про повторну вилазку, тому вирішив і собі навідатись на вже досліжений об'єкт. Ось тільки куди саме? З перспективних абандонів для повторного дослідження залишились хіба що закинуті павільони «Експоцентру України» (ВДНГ), недобудована лікарня опікового центру на Троєщині і недобудована поліклініка в центрі. Однак, ВДНГ реставрують і закинутостей там майже не залишилось, а Опіковий центр вдруге краще зняти з дрону, залишався один варіант — поліклініка-недобуд в центрі. Правда, не хотілося ворушити спогади. Та лазити десь треба...

Отже, недобудована поліклініка інституту нейрохірургії в Києві — славетний «баян» серед сталкерів. Цікава незвичною архітектурою — куполом між двома 8-поверховими крилами (корпусами) на перемичці між корпусами. Під круглим куполом мала розміщуватися водолікарня. Координати (сподіваюсь, термін нерозголошення від подруги минув — бо були там давно).

По цій заброшці лазив аж 5 років тому. В принципі, можна було і не повертатись вдруге, щоб, як у пісні, спогади не понесло у небо. Та й що може змінитися із недобудом? Але перша вилазка відбулася взимку, зі снігом. А зараз рання осінь. Тому можна сфоткати в іншому антуражі.  До того ж, тоді не оглянув нижній рівень куполу. А ще захотілось розповісти на форумі про якийсь об'єкт. Правда, довелося по пам'яті(!) підбирати ракурси, щоб не повторювати знімки з першого звіту в блозі. Проте розвести ракурси вдалося.

Як не дивно, в порівнянні із 2014м, стан недобуду змінився. Звичайно, в гіршу сторону.

Один і той самий об'єкт у різні пори виглядає по-різному. Цього разу недобуд в зелені.


Фасад недобудованої поліклініки. Тут помітив першу зміну — останні вікна і склопакети познімали. А пустир перед заброшкою запаркували автівками.


З хорошого — територію перед будівлею розчистили від сміття. Доріжку посипали піском. Думаю, ще внаслідок зйомок відеокліпу.


Вестибюль на першому поверсі. Дивно, що такий ракурс не відзняв при першому відвідуванні.


Цього разу одразу пішов до перемички між корпусами.


Круглі коридори натякають, що всередині є кругле приміщення.




Зловив себе на думці, що недобуд, але виглядає атмосферно.


Всередині — підкупольне приміщення. Кругла зала, в якій повинна була розташуватись водолікарня. Звідти доносилися голоси.


Здалося, що стіни підкопчені, але виявилось, що це фарба.


Приміщення під куполом. У ньому прогулювалась пара — підшуковували місце для фотосесії. Сказав їм про відеокліп — розповіли, що й до «Океаніу Ельзи» в недобуді знімали відео.


Нижній рівень. Розміщуються на -1 поверсі.


Балкон, або другий ярус «підкупольного приміщення».


Металевий каркас куполу знизу. Як інопланетний космічний корабель.


Гра тіней і сонця.


Незвична архітектурна локація привабила кліпмейкерів — рік тому тут «Океан Ельзи» знімали відеокліп на пісню «В небо жене» (скріншот з кліпу).


В кадр потрапили основа куполу. І навіть сам Вакарчук ходив цими коридорами!


Спустився на нижній рівень.


Спеціально для відеокліпу стіни пофарбували в червоно-рожевий.  На мою думку, це прикрасило безбарвний недобуд і підкреслило незвичну архітектуру.





Купол.




З другого поверху відкривається дах перемички між корпусами і купол.


На даху переходу між корпусами.


Купол. Минулого разу фотографував його з протилежної сторони.


Якісь конструкції збоку куполу. Лавки, чи огорожа.


А ось і фотосесія. Цілком логічна сцена на закинутому недобуді.


Тому що треба бути дуже обережним. Бо в підлозі повно дірок.


Падати один поверх. Але підлога бетонна.


Східне крило будівлі.


Повештався приміщеннями, намагаючись відзняти нові ракурси.


Піднявся на дах східного крила. Картина така сама, як 5 років тому. Тільки сонячно і без снігу. Правда, день видався вітряним.


День був дуже вітряний — боявся, що і на сходових клітинах змете у віконні пройми. А на даху — тим паче.


Тому на даху не затримувався і пішов униз.


Східці з даху.


Перил, які були під час першого візиту, вже немає. Ось ще одні зміни за 5 років.


До речі, сходові клітини добряче продувались вітром. А, між іншим, збоку були віконні пройми (іноді до рівня підлоги). А в підлозі траплялись технологічні отвори.


Вигляд згори на купол.


Приміщення недобуду.


Зайшов і до західного корпусу. Тут сходи центральні, а не бічні. І без виходу на дах.
Проте і на цих сходах в підлозі є дірки.


Краєвид протилежного корпусу.


Коридор на одному з поверхів. Дивно, що в 2014му з такого ракурсу не знімав.


Стіни розбирають на цеглу. По-моєму, 5 років тому такого не було.


Через сильний вітер підходити до вікон не ризикнув.


Сходи з останнього поверху.


Центральні східці.


Коридор другого поверху. Вихід на дах переходу між корпусами.


Зробив селфі.


Поруч є ще одна заброшка. В 2014му це був обжитий будинок. Але декілька років тому розпочали реконструкцію.


Яка повинна була закінчитись до 2017го. А зараз вже 2019й.




Другий, повторний сталк виявився недаремним. Бо вважав, що з недобудовою не може нічого статися за п'ять років. А виявилось, що можуть розграбувати і недобуд! Цеглу розбирають, склопакети і вікна знімають, перила зрізають. Я б не здивувався нинішньому стану цього абандону, якби ж не бачив його в кращому вигляді. В противагу можна виставити хіба що пофарбоване «підкупольне» приміщення і очищення від сміття.

Гарний звіт! Дивуюсь двом речам: наскільки величезна Полтва. І друге: як у вас вистачило терпіння? По фоткам видно, що проходження було складним. І там, окрім повного костюму хімзахисту, рукавиць і каски, мабуть потрібний протигаз?

Їздив на виставку на ВДНГ. І так вийшло, що відкриття перенесли аж на дві години. А оскільки сонце світило перпендикулярно дорозі, маршрутки фоткати було марно, тому вирішив прогулятися і оглянути закинутості виставкового центру.
Звичайно я ні на шо не розраховував, бо територію комплекса помаленьку реставрують.

Вхід до «Еспоцентру України» наче підмарафетили.


Кафе «Літо» ще з минулого року почали ремонтувати. А я там встиг побувати (і не раз), поки воно було закинутим!


Павільон №13 — «Вугільна промисловість» теж змінився. Може тому, що спиляли хворі ялини перед будівлею?


Хоча всередині видно сліди ремонту і ді-джейський пульт.
Цікаво, а до занедбаного підземного макету вугільної шахти реконструкція дісталась?


А цей корпус виглядає закинутим. «Але це не точно»(с).


Спущений ставок перед рестораном «Острівець».
Милує, як люблять писати на Вікімапії — «закинутий ставок».


Ресторан на перший погляд не дуже-то змінився. Хоча там і раніше був треш.


А зараз він став ще більш розграбованим і розмальованим.


Правда, при бажанні можна знайти де полазити.


В цей корпус залазити було зависоко. Та й дізнався про нього вже після того, як опублікував звіти.
Але залаз ще є.


Троха оффтопу. На ВДНГ знімають «Танці з зірками» і «Голос країни».


Вердит: виставковий комплекс став охайнішим і відремонтованішим. Але сталкерам там вже нічого робити. Як кажуть, «хто не встиг, той запізнився».
Розчарований скромною виставкою і нестачею заброшок поїхав на іншу локацію, яку теж раніше досліджував. Але то вже інша історія.

Неочікувано запропонували вдруге покататись на човні. Мотивували це тим, що перша прогулянка вийшла ознайомчою і далі оболонської затоки і Дніпра так і не вийшли. А в цій подорожі захотіли показати Десну. В принципі, такою і мала би бути перша поїздка, просто не встигли вчасно підготувати човен. Тож я зрозумів, що не відчепляться, поки не організують обіцяну екскурсію:) Так що врешті погодився. Хоча з більшим інтересом очікував на новий сталк (київські сталкери, де ви? Ау!!!). Перед подорожжю збирався полазити по «баяну», але до Києва були затори, тому запізнився і на вилазку не залишилось часу.

Намічалась довша і триваліша прогулянка північніше по Дніпру із заходом у річку Десна. Товариш казав, що там є цікавинки. І справді, цікаве знайшов. Це широченний Дніпро, бази відпочинку з дерев'яними будиночками на палях, земснаряди, станція водозабору, високовольтні ЛЕП, хвойний прибережний ліс і, звичайно, захід сонця.

Виходимо із затоки Оболонь. Прохід між косою Собаче гирло і зеленим островом — і є вихід у Дніпро.


Мис коси, що відділяє затоку від Дніпра.
Латаття, нажаль, вже відцвіло.


На Дніпрі повно народу. Але є де розминутися.


Дніпро в цьому місці досить широкий.


Баржа.


Риболовля з човна посеред Дніпра.


Острів Муромець із заболоченими затоками — старими руслами Дніпра.


В гущині острову видніються будиночки бази відпочинку «Берізка» (діючої).


Острів Муромець. Ці зарослі вважаються лісом.


Відпочивальники облаштували намети. Навіть є кемпери.


Хто бідніший, зробив халабуду:)


Широке місце на Дніпрі: приєднання річки Десна і старого русла. Від одного до іншого берегу — більше кілометру(!!!).
А вдалині вже видно супутник Києва — місто Вишгород.


Вишгород хоч і компактний, але виглядає як мегаполіс.


Причому місто і далі розбудовується.


Повертаємо в бокову притоку. Тут її ледве видно, але вона є.
Ліворуч по борту — острів Великий із дачами, до яких можна дістатись лише човном. Праворуч — острів Муромець.


Табличка свідчить про те, що тут в Дніпро впадає річка Десна.


Чайки порозсідались:)))


Старе русло Дніпра — Старосільський рукав. Вдалині видно Вишгородську Київську ГЕС у Вишгороді.


Острів Муромець. Дерева на березі — лісові угіддя річкового Лівобережного лісництва. Аж 917-й квартал(!!!) — не дивуйтесь, на лівому березі північніше Києва, величезні лісові масиви, тому така нумерація.


На Десні повно човнів.


Буксир і земснаряд для видобутку піску і поглиблення русла.


Вдалині видно багатоповерхівки. Але звідки? Бровари наче не виходять до Десни.
Виявилось, що це масив Троєщина (м. Київ). До них аж 4 кілометри — а як видно!


Земснаряд.


Діюча база відпочинку «Десна» Укртелекому.
Дерев'яні будиночки на палях виглядають колоритно.


Ще якісь плавзасоби, напевно пов'язані із намиттям піску.


Класичний корабель. Чомусь на Fleetphoto (фотосайт човнів) його не знайшов, тому будемо вважати, що це баркас.


Водозабір Деснянської водогінної станції, яка забезпечує водою лівий берег Києва.


Наш шлях перетинає високовольтна лінія.
Видно, як змінюється висота підвісу дротів над рікою.


Сама опора видовжена. Плюс — підпорки подовжені. Тому під опорою спокійно ростуть дерева(!).


Склад піску від земснарядів.


Ще один земснаряд.




Десна широка.


На берегах повно народу.


Пришватувалися до берегу, щоб пообідати і відлити.


Берег заріс тополями.




Прогулянка на човні означає, що треба заходити у воду. А водичка прохолодна.


Потім зустріли і третій земснаряд.




Береги перестають бути одноманітними. Тут грунт сповзає у воду разом із деревами.


Сосновий бір, що нехарактерний для прибережної рослинності.


Краса!


Зійшли на берег. Ліс дивний: вербово-сосновий.


Смужка лісу невеличка. За декілька десятків метрів від берегу — паркани.


Берег різкий. Місце відносно чисте. Хоча сміття заховали у кущах.
А в цілому, непоганий пляж. Для якогось двіжу чи пікніка чудово підійде.


Десну перетинає ще одна ЛЕП. Цього разу потужніша — 330кВ.
Здивувало як провисають дроти. Але тріскоту не чутно.


Берег раптово став безлісим.


Відпочивальники. Судячи по наметам, приїжджають на ночівлю.




Потім був привал. Чи, точніше, дрейфування. Доїли припаси.
Течією віднесло аж на кілометр. Добре, що у напрямку Києва:)))

Кружляли вертольоти. Аж три штуки.


Поруч промчвся катер. Нас трохи погойдало хвилями.


Сонце швидко сідало, тож капітан, нарешті, завів човен і ми рушили до Києва.


Земснаряд, походу, цілодобово працює.


Цікавий момент.


Прикольний ефект — ввечері тіні відзеркалюються берег. Тому потрібно було дійти до Києва засвітло.


Ось, нарешті, на горизонті показалась Троєщина.


Захід гарний. Хоча триває він недовго.
Плюс — відчутно холодає і посилюється вітер.




Повернутися до заходу сонця не встигли. Але стало спокійніше, коли на горизонті з'явились Дніпро і правий берег Києва.


Подорож пройшла спокійно. Хоча вдома теж переживали.
Відсьогодні похолодало, тому втретє цього року напевно не запросять. Але якщо раптом будете у Києві, то товариш не проти організувати екскурсію.

Вперше в житті довелося покатитися на човні. Причому випадково. Серед читачів блогу знайшлися добрі люди, які захотіли порадувати (звичайно, не безкоштовно, але за пожертву на власний розсуд) вийти на моторному човні на Дніпро.

Не скажу, що це була мрія, але були наміри скористатись екскурсіями на катерах. Правда, це дороге задоволення. А тут — така несподівана пропозиція. Тим паче, що річкові подорожі для мене в новинку.
Хоча були противаги. По-перше, не вмію плавати. І якщо човен того, то одразу на дно. По-друге, боявся, що вкачає. І по-третє, людина не дуже знайома. Через ці фактори і батьки нервувались. Однак судноплавство не викликало дискомфорту. Навіть незважаючи на те, що плавзасіб був відкритий. На моє щастя, на воді був штиль. Надодачу — день був спекотним.

За кадром залишилось багато цікавого. Як готували човен, заливали пальне. Проте розгулявся з фотозйомкою на воді.




Яхт-клуб.


Яхти і човни на фоні масиву Оболонь.


Вихід у Дніпро. За деревами видніються ванти Московського Північного мосту.


Багатоповерхівки-хмарочоси столичної Оболоні.




Краєвиди на воді — шикарні. У вихідний день на Дніпрі було повно плавзасобів.


Класний корабель. На таких возять екскурсії по Києву і до Межигір'я.


Річковий флот.


Берег Собачого острову.




Можна повеслувати на байдарках (з інструктором).




Підмостки для риболовлі.




Захід на фоні Оболоні.


На воді захід сонця — вражаюче видовище.


Повернення до човнової станції.


Водна подорож вийшла ознайомчою, бо довго готували човен.
Однак згодом запросили на другу прогулянку, під час якої пройшли набагато більшу відстань.

Прип'ять стала фоном для нового відеокліпу гурту "TaRuta".

Є бажання і можливість у другій половині вересня з'їздити у Вінницю щоб дослідити колишній командний пункт 43-ї ракетної армії РВСН і санаторій ім. Коцюбинського. Правда, стосовно останнього є сумніви, бо там облаштували туристичну локацію «SUN», але наче ще не розвалили.

Можливо, знайдуються бажаючі скласти компанію?

У відеокліпі Арсена Мірзояна — "кладовище кораблів" у Бангладеш.

Пісня стрітрейсерів.  ;D
Антитіла - Фари.
У кліпі є кадри з недобудованого (зараз роботи відновились) Подільського мостового переходу (м. Київ).

Ексклюзивне відео від МШ з кабіни машиніста на залізницю «Славутич - Семиходи». З коментарями.
------------
Exclusive video by MSH from the driver's cab on the «Slavutich - Semyhody» railway. With comments (includes English subtitles).

Якщо хочете насолодитися краєвидами маршруту поівністю.
-------------
If you want to enjoy the full view of the route.

I ask for explanation: The connection leads through Byelorussia. How does the control function on the border?
Я прошу про заяві: Зв 'язок веде Білорусією. Як функціонує контроль у кордону?

Special trains follow the route without stops, so there is no control. The train station is leased to Ukraine. The railway station is served by «Ukrzaliznytsia» employees.
Suburban electric trains from Chernihiv go to the station twice a week. Border control is exercised by Belarus.

Зі старенького.
Раніше не міг терпіти «Бумбокс», але після того як "підсадили" на роботі (куди з підводного човна кабінету дінешся?), зацінив. Одна з їхніх найкращих і хітових пісень — «Наодинці» (2009). Саундтрек до фільму «Відторгнення» («Отторжение» — ориг.) (трешовий, але цікавий фільм — рекомендую), зі славетним Богданом Ступкою і ще молодим Сергієм Бабкіним(!).
Відеокліп зняли біля списаного тролейбуса Škoda 14Tr №193 на території колишьного тролейбусного депо №1, яке перенесли в інше місце, а на його місці побудували житловий комплекс.

До речі, стара територія депо слугувала декораціями для фільму.

Кадри з відео.

Бідолашний тролейбус.




Територія депо і Андрій Хливнюк.


Кадр з фільму. Ймовірно, адміністративна будівля тролейбусного депо.

Гарна ідея. Додам класичний кліп Мертвого Півня і Львівське метро. Для мене він класичний, а я зі здивуванням був виявив шо далеко не всі бувалі дослідники про нього знають.

Вперше чую. Думав, що відео не по темі і що це щось накшталт "Якби ж не було метро, я сам би прокопав тунель".  ;D Або ще щось з діггерського фольклору.

Як не дивно, абандони часто потрапляють у відеокліпи. Лише цього року вийшло 2 відеокліпи про заброшки. І це тільки від вітчизняних співаків. А ще, напевно, Зона відчудження має бути у відео іноземних виконавців.

Як не дивно, того ж року, що й «Океани», 2018го, гурт «LUMIERE» зробили кліп на пісню «Не мовчи». Зйомки відбулися на недобудованому новому залізничному вокзалі «Дарниця» в Києві, який стоїть недобудованим хтозна скільки.
Ця заброшка також «баян», але понура. Тому представляє інтерес лише для кавесів і... музикантів.

На відміну від «О.Е.», заброшка в кадрі протягом всього ролику.

Скріншоти.

Вступні титри.


Позаду недобуду — пасажирські платформи і електричка ЕР9.
Наприкінці відео є кадр з «Хюндаєм Інтерсіті».


Соліст групи на фоні недобуду.