Messages

В місцевому лісі на Київщині знайшов незрозумілі невеличкі ящики, до яких підходять кабелі. Оскільки це лінія зв'язку, то ймовірно, це НУП. Всередині чутно шипіння. Значить воно діюче. При цьому кришка одного з ящичків відкрита вже не перший рік. Тому можна зазирнути всередину. Табличка 1992 р.

Отак ідеш посеред лісу — і таке.






Видно, що раніше воно зачинялось на ключ.


Нутрощі.




Влітку там було гніздо шершнів.

У Львові під землею можна лазити не тільки по Полтві. Є ще дренажна Зубра.

Здивував! Колектор цікавий. Звіт гарний!
Ледве не пропав апетит перед вечерею ;D

Але... як же сказане тут?

А взагалі, всі колектори впадають у Полтву, чи є окремі?

Так, всі фекальні колектори впадають в кінцевому випадку в ті самі Очисні споруди Полтви.

Цікавий архітектурний будинок є у м. Боярка Київської області. Розташований він на вулиці, де раніше були дачі заможних киян. Проте до нашого часу в більш-менш нормальному стані лишились тільки дві садиби. Одна з них — колишня дача Миколи Максимовача (на ГуглКартах підписана як маєток Добромирових) — інженера шляхів сполучення і архітектора. Будинок збудований, орієнтовно, в період між 1890 і 1902 рр.. В радянську епоху садибу пристосували під корпус дитячого санаторію «Зірочка» (назву санаторію дізнався буквально рік-півтора тому). До середини 1990-х використовувалась обласною дитячою лікарнею, яка розташована навпроти. А після побудови нових корпусів дитячої лікарні, цей санаторій закинули.

Будиночок підремонтовують, порушуючи першопочатковий вигляд. Але не дають розвалитися. На території живе сторож з собакою. Наскільки мені відомо, всередині ще ніхто не був.

Наразі, непрацюючий санаторій належить Міністерству охорони здоров'я.







На даху підвалу виросли берези.  ;D


Ще з цікавого — фонтан з скульптурами дівчаток.


На невеличкій територїії є і інші споруди. І собакен. (Фото 2017)


Прохідна. А я ще пам'ятаю, коли вона працювала.

Чогось у багатьох сталкерів оздоровчі табори і санаторії, в яких вони провели дитинство, занедбали. ;D А санаторій мого дитинства, в якому довелося промучитися цілий рік (поки батьки вирішували житлове питання) досі працює, попри купу дірок в паркані! 

Про відчуття перед полазкою і про те, що підбадьорює.  ;D

Полазка

Remix

Холодний піт пробирає до п'ят —
В полазку знову збираюся я.
Плювати на мороз
І на мороз.

Десь зникла дурь і лякає запал.
Сто грам горілки та пива бокал —
І знову лізу на заброс
І на заброс.


Ха-ла-ли-ла ла-ли-лай ла-ли-лай
Ха-ла-ли-ла ла-ли-лай ла-ли-лай
Плювати на мороз
І на мороз.

Ха-ла-ли-ла ла-ли-лай ла-ли-лай
Ха-ла-ли-ла ла-ли-лай ла-ли-лай
І знову лізу на заброс
І на заброс.

Якщо не подобається тиц-тиц і швидкий темп, можна заспівати під оригінальний мєдляк.

Так, був б цікавим, подібний ми організовували.

І шо показували? Яка тривалість? Стандартна — 4-х годинна?

Наскільки впливатиме на вартість перепусток і/або туру виключення 10-кілометрової зони і Прип'яті (по-моєму, туди потрібні додаткові перепустки)?

10 чи 30 на вартість не вплине. Вплине на вартість кількість днів, та чи буде в програмі ЧАЕС.
Головне, вартість формує кількість учасників групи. Чим більше людей, тим дешевше.

Щоб вирівняти до ціни стандартної екскурсії треба назбирати не менше 40 осіб. Де взяти стільки бажаючих?
Хоча, нещодавно відкриті тури в білоруській зоні відчудження в перерахунку на наші коштують аж 4 000 гривень.

У величезному лісі на краю Житомирської області причаївся таємничий військовий завод — філія заводу ім. Артема. Частину територїї використовують, а ось приблизно половина так і лишилась недобудованою. Це 11 промислових корпусів, дві адміністративні будівлі і КПП. Одним словом, попри те, що недобуд, — масштабний об'єкт. Причому не забоянений. Тому, вибачайте, без координат. Тим паче, що підрприємство оборонне.

Давно хотів його дослідити, але дістатись туди важкувато. Електрички в тому напрямку їздять рідко, та й то, лише до найближчого селища. А дальних електричок до потрібної зупинки взагалі майже немає. Надодачу, вилазка вимагала пішого походу. Тому один я туди б навряд чи б поліз. Та ось, на пропонуючи знайомим десь полазити, відгукнувся один товариш, який вирішив піти саме на цей об'єкт. Правда, назвав він його інакше. Але так само, давно планував його облазити.

Вилазка відбулась успішно, хоча були складнощі з доїздом на заброс, палєво, а також дрібний дощик. І ще: фотки з товаришем викладати тут не буду, бо не спитав у нього дозволу на публікацію на форумі. Проте додам знімки, яких немає у блозі.

Отож з самого ранку, в дощ і туман (добре, що при плюсовій температурі) зібрався до столиці. Звичайно, врахував запас по часу, однак не очікував, що затори о 7й ранку починаються ще на підступах до Києва(!!!). Якимось дивом вдалося приїхати на зустрій в призначений час. Побалакали, сіли в електричку.
Через ремонти на коліях електричка прибула на потрібну станцію із запізненням в півгодини. А це значить, що час на дорогу і дослідження заброшки скоротився.


Враховуючи скорочення часу на вилазку і небажання товариша намотувати зайві кілометр-півтора по пішохідному мосту, ломанулись через річку навпростець — по залізничному мосту!
Вперше пройшовся по залізничному мосту.


Нам пощастило, що в будках не було дядьків з калашами.


Взагалі, ходити по таким мостам не можна. Хоча ще невідомо, куди б вивела стежка з пішохідного мосту. Бо, судячи по рослинності, берег мав би бути болотистий.


Нажаль, зекономлений кілометраж витратили марно, бо по GPS намотали зайві кола по лісу.


Вийшли до дальної частини закинутої території, але залаз не знайшли (а він там був). Пофоткали через паркан і вирішили піти до КПП.
А периметр заводу довгий. Причому цілий.


Сталк розпочали з недобудованого адмінкорпусу, що стоїть поза парканом. І не в останню чергу через розташування. Просто поруч був припаркований мікроавтобус, тому одразу лізти за паркан було б дуже палєвно.


На першому поверсі навіть підлоги нема.


Сходи стрьомнуваті. Хоча очікував гіршого стану.


Другий поверх.


Третій поверх так само понурий. Проте можна залізти на дах по драбині.


Палєво!


Дах стрьомнуватий. Добре, що не було вітру — швидко адаптувався до висоти.


"Я на даху. На даХу я" ©.


Згори видно територію недобудованої частини заводу.




КПП згори.


Поруч був другий адмінкорпус, але туди не полізли.


Стрьомнуваті сходи з дірками між прогонами і без бічної підтримки.
Причому під час ходьби пружинять.


Пішли через КПП.




Всередині ніц цікавого.


Заборонна табличка свіжа.




На території натрапили на якийсь бункерок і промислову будівлю.


Дивно, що низ цегляний, а верх з бетонних блоків.


Всередині невеличкого цеху.


Лише вдома на фотках помітив, що у цеху є цілі ліхтарі(!).


Спробували зайти в бункер, але він був зачинений. Після безуспішної спроби підшукати ломік, виявилось, що є лаз всередину.
(Фото напарника)


Однак це ніякий не бункер — а невеличка кімната. Схоже, що місце сторожа.
А знімок все-таки вирішив показати. Вибачайте за неякісне ретушування.


З другого боку від дороги якась технічна будівля. Схожа на трансформаторну.


Всередині помітні постаменти для дизель-генераторів.


Перед будівлею купа відкритих колодязів.


Наступний корпус оточений капоніром. А це натякає на військове призначення об'єкту.


І теж має бункерок, який виявився постом охорони.


Перед корпусом товариш вчасно помітив автівку, мопед і генератор.
(Фото напарника)


Після цього досліджувати недобуд стало веселіше. Андреналін заграв, тому швиденько прямували до наступної будівлі.




Схоже, на цех для розвантаження вагонів.


За поворотом — ще один корпус. Понурий, але відфоткати для історії треба.




Запропонував залізти на капонір і оглянути територію зверху. А будівля-то довга.


До неї прибудовано наземний перехід між корпусами.


Перехід між бічним корпусом і головним цехом. Причому всі три корпуси з'єднані із головним цехом своїми переходами.




На даху виріс справжній ліс:)


Наступні однотипні корпуси не викликали ентузіазму у товариша. Тому всередину не заходили.
Другий цех.


Третій однотипний цех.


Дороги на території накатані. В поєднанні із побаченою активністю це насторожувало.


Вийшли на дорогу, що відділяє недобудовану частину від діючої. Палєвно. Але напарник на це не зважав.

Вглибині території валяються бетонні конструкції, які не встигли змонтувати.


Підійшли до торця головного цеху. Вмовив товариша оглянути і цей корпус.


Головний цех повинен був мати декілька поверхів. Вражає розмірами.


Мальовничо!


Всередині цеху звалище бочок з під фарб.




Дорогою між діючою частиною і недобудованою вийшли до дального закутку недобудованої території.
Здивувались капоніру, крізь який зробили автомобільний тунель.




Один із дальніх корпусів.


Всередині порожньо, але чисто.




Не одразу помітив, що всередині корпусу прокладена залізнична колія.


Але поза будівлею колії розібрані.


Діюча територія. Товариш хотів і туди полізти, але периметр його відговорив.


Останній недобудований корпус розташований за окремим парканом.


Це також був цех для завантаження/розвантаження потягів.


Правда, рейок в цеху немає.


Цей же корпус бачили на початку вилазки.
Знімок з-за паркану.


Залізничні колії.


Перегороджено. Але треба було пройти далі.


Закинуті колії заросли соснами.


Ось така вилазка. Недобуд вразив своїми розмірами, попри те, що закинуто менше половини всієї території. Порадував відсутністю смітників і граффіті (це ще одна причина, по якій не хочеться палити координати).

На зворотньому шляху вирішив піти по прямій дорозі, а не просікам (бо заброс вже дослідили). Вийшли до залізниці. Побачив, що на зупинці сидять люди. Подивився завчасно підготований розклад — точно, очікувалась дальня електричка, яку я не взяв до уваги. Причому на цій електричці і збирався їхати додому. Тільки мав сідати на станції. Оце так везіння!
Правда, товариш обламався. Він хотів сходити по другому мосту.

Електричка дального слідування якраз зупинялася на цій зупинці, тому посідали і поїхали до Києва.
В столиці ж знов було холодно, темно і мокро. Не скажу, що в лісі і на недобуді була гарна погода, але надвечір стало так само, як було зранку.

Ну і ще нагуляв сон (бо безсоння задовбало).

Фантастична картина для 2019-го: лінійний ЛАЗ 695Н. Причому з рідними задніми ліхтарями.

Один із останніх заповідників старих ЛАЗів на Київщині. :'(





Півтора роки тому за один день в тих місцях траплялося 2-3 автобуси. Тепер тільки один.

["Чи був би цікавим тур у Чорнобиль і навколишні села?"]

Наскільки мені відомо, щороку організовуються форумські офіційні екскурсії до Чорнобильської зони відчудження. Здається, цього року їх було навіть дві — дводенна оглядова і на електричці з відвідуванням БЩУ. Але то все стандартні тури від туроператорів. Мені ж вважається більш цікавим індивідуальна програма. Нажаль, в такому випадку вартість туру значно дорожчає, але пропрацювати і такий варіант не завадило б.
Ну а оскільки організаторського досвіду немає, то хоча б спробую запропонувати ідею для екскурсії.

Чи був би цікавим тур у Чорнобиль і навколишні села? Без перетину 10-кілометрової зоні і Прип'яті Чорнобиль менш забоянений, ніж Прип'ять. Репортажів звідти небагато (окрім стандартних екскурсійних локацій), хоча у місті багато пам'яток. Нелегально туди потрапити нереально, бо там живуть працівники зони відчудження і розміщено купу установ. Однак при тому, там залишились і покинуті будинки. Звичайно, збереженість там нульова. Та нас все одно, навряд чи пустять всередину будівель. Тому, хоча б оглянути ззовні.

Наскільки впливатиме на вартість перепусток і/або туру виключення 10-кілометрової зони і Прип'яті (по-моєму, туди потрібні додаткові перепустки)?

Чи можна роздобути перепустки без посередників туроператорів, напряму з Держагенції? Мовляв, не лохи туристи, а дослідники закинутостей. Законослухняні (сподіваюся) стосовно відвідання Зони відчудження. Чи це подіє?

Чи дозволять заїхати до табору "Сказочний"?

Запитань багато. Цікава ваша думка.

P.S.: Прохання до модераторів додати опитування, якщо є така можливість на форумі (не знайшов, як це зробити): "Чи був би цікавим тур у Чорнобиль і навколишні села?". І два варіанта відповідей: "Так", "Ні".

Або зайти з набережної. Там і схил не такий крутий (хоча хз, як воно насправді).

Припущення підтвердились.

З другої спроби вдалося дослідити. Звіт.

Олдскульна локація серед київських експлорерів. Старовинна підпірна стіна, що входила до складу Нової печерської фортеці в Києві. Таких підпірних стінок було дві. Одна розташована над другою. Верхня підпірна стіна опинилась біля літнього театру, який викупили бізнесмени. А Нижня підпірна стіна залишилась закинутою. (координати)

Збудували її у 1856 р.. Основне її призначення — охорона лавнцюгового мосту. Поміж тим, це була частина водогону. Через Нижню і Верхню підпірну стіни подавалась вода з водокачки на Дніпрі до військової комендатури і заводу "Арсенал". Кажуть, що існував не лише водогін, а й підземний хід.

Нажаль, ця "історичка" замала для повноцінного сталку. Та й до закинутих споруд ставлюся не надто прихильно.  Чому ж тоді обрав саме цей об'єкт? Та все просто! Втомився від мороки по роботі, перенервував через пригоди з котом, здоров'я своє і мами теж змушувало занепокоїтись. Ну і надодачу до цього неможна спокійно спостерігати як нові "слуги народу" влаштовують звіздець. Отож захотілося десь полазити. А нічого доступнішого в Києві, придатного для самостійної вилазки, не лишилось.


Вперше пройшовся до Зеленого театру. Не думав, що коли-небудь доведеться там побувати.


Зверху Верхньої підпірної стіни розташований майданчик.


Сама Верхня стіна за огорожею, бо літній театр, разом із укріпленням, викупили в приватну власність.


Тому Верхню підпірну стіну можна побачити лише крізь сітку.


Попід Зеленим театром йде алея до Нижньої підпірної стіни. І все б нічого, якби ж дорога не була під ухилом.


Довгий, крутий ухил в поєднанні з багнюкою під мокрим листям робили пересування неможливим. Поки йшов, ледве не посковзнувся.


Цікавість (і бажання посталкерити) розпирала, тому таки дійшов до Нижньої підпірної стіни.
Правда, не вершині стінки вдруге ледь не навернувся на багнюці.


Був вихідний день, тому на підпірній стіні тренувалися альпіністи. Я не ризикнув спуститись вниз.


Оскільки нових вилазок не намічалось, то менш, ніж за тиждень, повторив спробу. Недарма ж відкрив для себе нові закутки столиці?!
Тільки цього разу вирішив підійти не згори, а знизу — з набережної. Цей шлях більш довший, але сподівався, що з боку Дніпра, підступ до Нижньої стінки буде не надто різким.

На другий раз погода видалась менш комфортною. Холодно. Але шо ж поробиш?

Довго йшов вздовж колишньої трамвайної лінії.


І ось, нарешті, вхід до Нижньої підпірної стіни.


Алея до підпірної стіни колись була облаштована. Але зараз там руїни.


На підступах валяються залізобетонні уламки, які додають антуражу закинутості.


Поруч є вхід (відкритий!) у дренажну систему. А вгорі видніється Нижня підпірна стіна.


Не будемо відволікатись на дренажку — то зовсім інша тема. В цю вилазку я пішов заради підпірної стіни.




Складається враження, що споруда дворівнева. Але на другому ярусі — обманки. Справжні бійниці розташовані на нижньому ярусі.


Бійниці виконані у вигляді вузьких вертикальних щілин. Мабуть, рушницю туди можна було просунути.




Ну що, зазирнемо всередину?!


Всередині потрапив у величезний зал.


По обидва боки від залу тягнеться галерея.


Вигляд з центральнї зали в бік фасаду. Епічний фортечний краєвид. Особливо із спиляним деревом (спочатку подумав, що воно виросло всередині укріплення).


З тильної сторони зали є прохід.


Правда, там нічого нема.


Праворуч галерею перетинав водогін.


Струмок. Дренажка?
Можливо, це і є той самий водогін?


Без спалаху фотки фігові. Але виглядають цікавіше.


Права частина галереї в темряві.


І зі спалахом.


Ліва галерея трохи довша і нічим не перегороджена.


Всередині галереї темно. Але на знімках без спалаху виглядає епічно. Жаль, фотокамера милить в таких умовах.


Сходи нагору закидані цеглою.


На цих сходах можна запросто поламати кістки.


Вигляд зі сходів. Поки піднявся по сходам, ледве не підвернув ногу.


Бійниці розташовані одна до одної під кутом, утворюючи фігуру «V».


Ось і вся підпірна стіна!


Неподалік знайшов ще якусь споруду, яка схожа на закинуту.


Нагадує навіс.


Підсумовуючи скажу, що об'єкт незвичний. Але маленький.

Тест-драйв на недобудованому  асфальтобетонному (або сміттєспалювальному) заводі в Києві.

Про  екскурсії (легальні і нелегальні) у Зону відчудження.  https://www.the-village.ru/village/business/how/352583-tury-v-chernobyl

Скандали, сенсації, розслідування. Скільки заробляє Держагенство на туристах, про дозволи і кому належать тур-оператори. https://nv.ua/biz/economics/kto-zarabatyvaet-na-poezdkah-v-chernobyl-50027342.html

Там моделей було небагато. Це 601 Kombi ранніх років виробництва.

Фотки з нещодавної прогулянки Києвом.

Рідкісний перехідний Москвич-412 (неофіційна назва моделі - 412П). В дитинстві дивувався, коли в розмовах казали «"перехідний" Москвич». Так ось, це він — 412 останнього року виробництва, 1975 р.. В останні декілька місяців на конвеєрі сходив з деталями екстерьєру і інтерьєру від новішого Москвича-2140, який запускали у виробництво.
В дитинстві вважав, що це переробка. А виявилось, що такі "полукровки" цілком заводські. На МЗМА/АЗЛК/ АТ "Москвич" йшли еволюційним шляхом оновлення модельного ряду.

Фари і облицювання радіатора, передні крила, двері — від 412. А задні крила, кришка багажнику і задні ліхтарі — від 2140.


Східнонімецький Barkas B1000 в непоганому стані. Цікаво, а двигун у нього ще рідний, двотактний?

Питання в тому: скільки і що там покажуть? І чи можна фотографувати.
Екскурсії на київський пивзавод "Карлсберг" вже немає.
І про пивзавод Зіберта (філія "Оболоні") теж давно не чутно. Раніше екскурсії організовували.

Зрозумій мене правильно, я не намагався "ткнути носом в гугл", просто констатував факт, що таке є.

Чесно, давно не моніторив. Але пам'ятаю, що на момент створення теми (2016) екскурсій на виробництва майже не було.

Збирався сьогодні дослідити нижню підпірну стіну — фортифікаційне укріплення, за сумісництвом, підпірна стіна на схилах Дніпра. Збудована у 1856 році. Всередині є галерея з бійницями для захисту тодішнього Ланцюгового мосту.

І так хотілось десь полазити, що не врахував погоду. Тому нехай буде тема, як нагадування самому собі (а може ще хтось захоче поексплорерити). Правда, коли тепер буде сухо?



Сама стіна внизу, за огорожею.


Верхня підпірна стіна. Біля неї впритул розташований літній театр ("Зелений театр"). Декілька років тому його викупили — відповідно, перекрили доступ до верхньої підпірної стіни.


Дорога до нижньої підпірної стіни. Під ухилом. І все б нічо, якби не багнюка під листям, на якій ледве не послизнувся.


Тут взагалі жах! А я дивувався, чого це на трамвайних спусках пишуть "Обрежно! Листопад! Юз!". І контррейка, нажаль, незручна.


Видніється верхній майданчик нижньої підпірної стіни.


Біля самої стіни багнюка, яку не обійти. Тут вдруге ледве не зробив сальто. Вирішив вниз не спускатись.
А знизу — альпіністи, які використовують стіну для тренувань.


По фото видно перепад висот. Можна було б проїхатись на сраці. Але народ зараз хитрий — знімуть на мобіли і викладуть в інтернет. Та й вимазуватись не хотілось.
Або зайти з набережної. Там і схил не такий крутий (хоча хз, як воно насправді). Однак це треба йти півтора кілометра від "мосту Кличка" чи 3,5 км. від площі Слави. Тому залишив на наступний раз.

Бонус.
Краєвиди на Дніпро.

Загалом по запиту "екскурсія на виробництво" Гугл видає багато цікавого. Також, з власного досвіду, завжди можна спробувати домовитися про екскурсію індивідуально або залучивши ГО Експлорер на допомогу. Тому як маєш на прикметі цікаві об'єкти, не встидайся ділитися на форумі. Однодумці точно знайдуться.

Питання в тому: скільки і що там покажуть? І чи можна фотографувати.
Екскурсії на київський пивзавод "Карлсберг" вже немає.
І про пивзавод Зіберта (філія "Оболоні") теж давно не чутно. Раніше екскурсії організовували.

Може варто перенести це в "Я знаю місце"?

По логіці, так.

Згадав про екскурсію на квітництво "Камелія" у Вишневому. Їздив на екскурсію, організовану одним форумом. Зараз пропонують турфірми. Наприклад, тут.

Переробка переспіву)))  Про мотивацію людей, далеких від сталкерства або занадто перебірливих чи лінивих.

Йди у сраку (Антисталкерська)

Я куплю собі пивас,
Чи портвейну пляху.
А в колектор не піду —
Там води по сраку.

(приспів)
Йди у сраку
Йди у сраку
Йди у сраку
Звідки йшов.

Можна влізти на завод,
Де станки й плакати —
Тільки чопів цілий взвод
Буде в сраку слати.

(приспів)

Жив раніше, не тужив —
Злазив у метряху.
Краще б вдома пиво пив.
Слухай, йди у сраку.

(приспів х2)

Кондитерська фабрика ім. К. Маркса (може вже перейменували) корпорації "Roshen" в Києві. Відносно нещодавно відкрили арт-простір і організували екскурсії. Минулого року коштувала 80 грн., зараз — 120!  :o

За 120 гривень вам:
10 хвилин розкажуть про історію "Рошену".
10 хвилин — показ фільму (який можна подивитись в інтернеті, безкоштовно)
15 хвилин - перевдягання у халати і бахіли.
3-5 хвилин подивитись через скло на відстані декількох метрів(!) на демонстраційну(!) лінію пакування шоколаду.
- Складання коробки із власно вибраним оформленням (з шаблонів).

Звіт від однієї блогерки.

P.S.: На Гугл-картах при авторизації музею чомусь немає. Без авторизації — є. Цікаво, як так може бути? Мабуть, здогадуються якої я думки про них і про їхнього головного акціонера.  ;D