Messages

В дитинстві у місцевому санаторії виховательки розповідали про НЛО над місцевим лісом. Навіть фільми художні показували. За десяток кілометрів — в селах Яблунівка, Перевоз спостерігали НЛО. Чув розповідь, що там відбувся контакт з інопланетянами.

Ну а стосовно аномальних зон, то в Україні їх мало (може то і добре). Найвідоміші — Лиса гора в Києві і Громовище. Також в деяких джерелах вказується Долина привидів в Кримських горах.

Лиса гора — відоме місце. На ній стоїть Лисогірський форт. А ще там язичницький ідол.
При відвідуванні є дивні відчуття, але можливо те через ризик зустріти неформалів.

Громовище орієнтовно має бути під Коростенем. Хоча точного місцерозташування ніхто не розкриває.
Вважається, що там часто влучають блискавки. Читав про чорних археологів, які вирішили зайнятися розкопками, попри попередження місцевих. Тоді раптово розпочався дощ із сильною грозою.

А лисих гір у Києві декілька. Тому нечисту силу приписують ще й Замковій горі.

PATSYKI Z FRANEKA - Марічка.
Були здогадки, що знімали в Пущі-Водиці біля старовинної дачі, яка може бути закинутою. Здогадки підтвердилися і навіть вдалося визначити локацію. ;D ;D ;D
Це закинутий санаторій ім. 1 травня — масив Пуща-Водиця, Київ.

Правда, у відео дачний будинок рідко потрапляє у кадр. Проте є зйомки всередині будівлі.

Скріншот.

Під час нещодавної поїздки у Білу Церкву вдалося пробратися у водяний млин.
Знову річка Рось. Київська область.
Побудований він у XIX ст.. Комплекс водяного млина складається із трьох будівель і греблі.
Координати.








Дах в аварійному стані.


Попри погану збереженість, пейзажі антуражні.

Вирішив зробити окрему тему про водяні млини. Як об'єкти вони вони маленькі і, як правило, порожні. Тому розповідати про кожен окремо немає сенсу.
Створимо разом каталог українських водяних млинів!

Річка Роставиця, Житомирська область, смт. Ружин.
Колишній водяний млин (нині — електричний). Діючий. Був збудований у 1926 році як електростанція. А з 1929 переобладнали у водяний млин.
Координати.


Річка Рось, Вінницька область, с. Круподеринці.
4-поверховий(!) водяний млин 1896 року(!). Збудований замість дерев'яного млина. Працював до 1991 року(!). З кожним роком його збереженість погіршується.
Станом на дату вилазки (2017 р.) від обладнання майже нічого не лишилося. Електродвигун винесли. Залишились хіба що підмостки і сходи.

Об'єкт туристичний. І для сталку зацікавив лише мене.
Координати.


Архітектура шикарна!


А от всередині все винесено.

В Білій Церкві я бував неодноразово. І навіть одного разу, в 2012му, їздив з туристичною метою. Але тоді так і не вдалося оглянути всі пам'ятки. І навіть більше — оминув увагою значну частину центру із пам'ятниками, парком Слави і водогінною вежею Шухова. Крім того, так і не дійшов до залізничного вокзалу. Так що формально був привід вдруге зробити туристичний огляд і відфоткати те, до чого не дістався раніше. Тим паче, за 7 років у місті могли відбутися зміни. Отож, після вилазки по понурим руїнам в/ч, пішов на прогулянку по центру Білої Церкви.

Звичайно, перед поїздкою були переживання, що замучить ностальгія за попереднім життєвим періодом. Але цього року у мене й так було багато повторних візитів у місця спогадів.

1. З дому виїхав пізнувато. Тому в Білу Церкву приїхав лише об 11й.


2. "Клумба" (так називаємо кругові розв'язки) в центрі. Оглядове колесо, нова будівля і надписи на іноземній створюють картину, наче знаходишся десь закордоном.


3. А тут я вже був! Краєзнавчий музей.


4. Біля колишнього костелу Йоанна Хрестителя (1813 р.!!!), нині — Будинку духової та камерної музики, ледве не охопила ностальгія.
Бо в цьому місці я був і 7, і 10 років тому. Але навпроти костелу з'явилась нова церква, якої не було при попередніх візитах у місто.


5. Церква Святого Георгія Побідоносця збудована у 2013 році. Правда, якісь будівельні роботи тривають.


6. Скільки разів приїздив у Білу Церкву — костел Йоанна Хрестителя опиняється в тіні.


7. Чого раніше не було або не помічав — археологічні розкопки під склом.


8. Це залишки фундаменту церкви Георгія Побідоносця XI-XII ст..


9. Біля аграрного університету пофоткав пам'ятник співробітникам і студентам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Сам університет цього разу не знімав. Тим паче, він був не по сонцю.


10. Пройшовся до містка-греблі через річку Рось.


11. В 2009-му було страшно йти по ньому. А зараз сприймається як цілком нормальна переправа.


12. Річка Рось і вид на основну частину міста.


13. Цього разу підійшов ближче до Церкви Святої Марії Магдалини. Правда, обгавкала собачка.


14. Вертаюсь містком назад. Таки в 2012му на греблю не заходив.


15. Біля греблі стоїть старий водяний млин.


16. Всередину знайшовся залаз.


17. Тлін-тліном. На окремий звіт цей водяний млин не потягне.


18. У Білій Церкві їздять тролейбуси. Причому такі, яких у Києві немає. А ось тролейбуса "Ikarus" чогось так і не побачив.
А ось чого вже немає в порівнянні із 2012м — так це автобусів ЛАЗ-695Н:(


19. Соборна площа. Я й не знав, що біля Преображеньского собору є пам'ятник Шевченкові.


20. Тарас Григорович.


21. Преображенський собор 1839 року побудови.


22. А далі розпочинаються неходжені місця. На площі Шевченка помітив пам'ятник кобзареві.


23. Старовинні післявоєнні будинки на площі Шевченка.


24. Будівля нагадує столичну Дарницю.


25. Класно, що зберіглася стара архітектура.


26. Поруч із площею Т. Шевченка є ще одна площа — Героїв Небесної Сотні.


27. Раніше на місці хреста стояв Ленін.


28. За площею розміщена будівля торгових рядів 1814 року(!!!).


29. Площа Героїв Небесної Сотні і вулиця Яросла Мудрого — центральний центр Білої Церкви.


30. Міськрада.


31. Думав, що театр, а це — палац урочистих подій. Щоб його сфоткати довелося вичікувати слушний момент без машин і людей у кадрі.


32. Коледж Білоцерківського національного аграрного університету.


33. Величезний торгово-розважальний центр з відомими мережами супермаркетів.


34. Біля парку Слави є церква Петра Калнишевського. Наче, збудована у 2016му. Але щось продовжують будувати.


35.


36. Парк Слави із військовим меморіалом.


37. Присвячений визволителям Білої Церкви від німецьких військ в роки Другої Світової війни.


38. Центральна алея.


39. В парку розташовані братські могили.


40. Монумент визволителям Білої Церкви — радянським і чехословацьким військам.


41.


42. Причому біля монументу є вічний вогонь. За нинішніми мірками це непомірна розкіш. Навіть у Черкасах Вічний вогонь замінили на голограму.


43. Парк.


44. Також у парку є пам'ятник пожежникам, які загинули при виконанні службових обов'язків.


45. Згадується славнозвісна пожежа на нафтобазі БРСМ у Василькові в 2015 році.


46. Поруч намальовано тематичний мурал.


47. Ще одна цікавинка, до якої досі не доходив (і навіть не здогадувався про її існування) — гіперболічна водогінна вежа (так звана, "вежа Шухова").


48. І вона діюча!


49. Забудова міста не лише багатоповерхова, а й приватна.


50. Залізничний вокзал (станція "Біла Церква") перегороджений будівництвом. Схоже, стихійна забудова дісталася і туди.


51.


52. Біля вокзалу. Дивно, що до вокзалу не проклали тролейбусну лінію.


53. Елеватор.


Потім і шкіл, коледжів і університетів повалили студенти і школярі і в місті стало незатишно:)
Ще й захмарилось і похолодало. Та й намотаний кілометраж давався взнаки. Тому поїхав додому.

54. Назад доїхав дуже швидко. В Київ приїхав за 50 хвилин! При тому, що зазвичай дорога займає трохи більше години.
І захід сонця зустрів на знайомих Теремках.


Передивився свій бложик: звіт виявився несхожим на попередній огляд міста. Так що прогулянка вдалася.
Хоча, звичайно, оглянув не всі цікавинки.

Ну і на завершення: чим відоме місто.

• Дендропарк "Олександрія"
• Шинний завод "Росава"
• Церкви
• Гребля і водяний млин
• Військовий аеродром "Гайок"

ТНМК - Новина.
Крим. Недобудована Кримська АЕС.

Що цікаво, відеокліп став основою художнього фільму(!) про трасформатора-робота.

Скріншоти.







Трейнхоп:)))

Виявляється, у "ТНМК" є аж декілька відеокліпів на закинутих об'єктах. Причому там "робили хіп-хоп", коли сталкерство ще не було мейнстрімом.
Стара пісенька з початку 2000-х.

Військова радянська фортифікація часів Другої Світової війни. Він менш досліджений, ніж Київський укріпрайон. Найбільш відомою спорудою Коростенського укріпрайону є командний пункт "Скеля" у Коростені. А от про ДОТи КоУРу знайти детальні репортажі нереально. Для уявлення про укріпрайон можу запропонувати хіба що статтю в газеті інформагенстві "Сегодня".

Звичайно, що відрізнялось за типом і кількістю споруд від КиУРу. Хоча були і схожі елементи (наприклад, бронезасувки, амбразури). Самі ДОТи були менш різноманітні, ніж у Київському укріпрайоні (там, начебто, не було спостережних пунктів з бронековпаками). "Мінних груп", тобто, ДОТів з підземними ходами теж не було. Але є сподівання на кращу збереженість, враховуючи віддаленість від великих міст.

Укріпрайон складався з 427 кулеметних ДОТів, 26 — артилерійських напівкапонірів (начебто, це більше ніж в КиУРі - хоча не впевнений), 14 командних пунктів і всього лише 1 сховище.

Цікаві факти по цей укріпрайон.

• До складу оборонного поясу входило аж 455 ДОТів(!!!). Це притому, що в Київському укріпрайоні було лише 246 ДОТів.
• Якщо ДОТи КиУРу замасковані в рельєф (схили, земляні вали) і засипані землею, то в КоУРі ДОТи на видноті.
• Протяжність укріпрайону з півночі на південь — понад 110 км. (наміряв по карті).
• Деякі ДОТи розташовані на території Білорусі.
• Нумерація. Найбільший номер ДОТу - 769(!).
• Перед основним оборонним поясом, на віддаленні 25 км.(!), був збудований Ємільчинський вузол оборони.

Мінус (чи плюс?) — віддаленість від цивілізації. ДОТи розкидні по селах — на громадському транспорті не доїхати. Це треба або похід, або на машині.

Дивує, наскільки розгалужена система і наскільки різноманітними можуть бути тунелі (при очікуваній, на перший погляд, одноманітності).
А взагалі, всі колектори впадають у Полтву, чи є окремі?
І яка протяжність даного колектора?

Про жесть, яка трапляється на заброшках.

На заброшках восени

Восени так хочеться чіплятись за минуле —
Згадати тих, хто був, і те що було.
Природа в'яне, листя відлітає.
В яскравих барвах осені усе згасає.

Сумна краса, печаль — таке буває
І навіть тлінні абандони гарніші стали.
Восени все жовте, сіре небо і тумани.
У таку пору хочеш сталків. Та щось лякає.

В інеті вчора вранці бачив заброшку цілу.
Туди пролізти було б класно. Хоча і страшно.
Безхатьки там живуть-ночують і наркомани.
Усе в шприцях й голках — аж місця мало.

Тепер я знаю як буває
На заброшках восени
Я питав: може чув хто, може ні?
Тепер я знаю як буває
На заброшках восени
Я питав: може чув хто, може ні?

І ось паркан минув. Чи є хто, знаєш?
Щось всередині відповіло: "шо тут шукаєш?"
Колючий дріт, відкриті люки попід листям,
А треба ж якось у будівлю іще пролізти.

І я відчув, що ліз даремно, що знов все мимо.
Зробивши сальто за паркан лечу невміло.
Ну добре, хоч без трупаків. Лиш те втішає.
Бо на заброшках іноді трешак буває.

Тепер я знаю як буває
На заброшках восени
Я питав: може чув хто, може ні?
Тепер я знаю як буває
На заброшках восени
Я питав: може чув хто, може ні?

Виявляється, на україномовний кавер-переспів пісні "Дорожная" гурту "Ленинград" — "Їдь в Глеваху" від "Оркестру гарного настрою" є відеокліп. Причому в якості локацій вибрали закинуту будівлю.
І відеокліп прикольний.

Чому на відміну від оригіналу посилають не на три літери? Та тому що в Глевасі розташована обласна психіатрична лікарня.

Скріншоти.

[Golem]

Класна двіжуха! Фотки шикарні (особливо у Golem'a)!

В Києві серед діггерів є щось подібне. Правда, лише раз на рік. Катання взимку на санчатах покришках з гірки.

Шукаю напарників з Києва і столичної області для спільних вилазок та обміну інформацією стосовно об'єктів. Якщо цікавлять заброшки, звертайтеся. Знаю, де можна полазити.

Пишіть у приватні повідомлення, тут (якщо модератори не будуть проти) або в блог (інформація в профілі).

Ги-ги! Знайшов закинуті (не недобудовані, а саме закинуті) опори дволанцюгової ЛЕП 110кВ у середмісті Києва, біля станції метро "Сирець".

Перша опора на додатковій основі (для збільшення висоти).


Друга опора, стандартної висоти.


Поруч проходять дві діючі лінії.


Далі в кущах є третя опора.

Цікаво було б заруфити)))

Основним пунктом подорожі в Остер було дослідження місцевих абандонів. Але планував оглянути і саме місто. Було цікаво: скільки пам'яток може бути в невеличкому 7-тисячному місті? На супутниковій карті воно виглядає як смт.

Саме місто древнє. Веде свій початок аж з 1098 року. В радянський час у ньому було багато баз відпочинку, які після аварії на ЧАЕС занепали. Основною пам'яткою є залишки старої церкви. Але вона розташована на околиці, де інших пам'яток немає. Тому не збирались її оглядати, але... (дочитайте до кінця).

Отже, ця подорож знову розпочиналась о 6-й ранку. Тому світанок зустрів у своєму місті.
Блін, якщо така краса, навіщо ще кудись їхати?  ;D


Вже на під'їзді до столиці о 7-й є некислі затори. Як кажуть, "зірка в шоці" ((с) С. Звєрєв).
А в середмісті Києва теж тягнучки. Встали на Дарницькій площі через ремонт і таксиста, що перегородив дорогу.
Поки доїхав до автостанції захотілося якмога швидше вибратись в дальні перді.

Місце посадки на маршрутку знайшов швидко. Проїзд обійшовся дешевше, ніж очікували. Надодачу був бонус — маршрут робить заїзд до смт. Козелець. Так що, окрім Остра, побачив ще один населений пункт.

Остер представляє переважно одноповерхову забудову. Будиночки "поліського" типу, зі ставнями. На Київщині зовсім інша архітектура.


Успенський храм, збудований у 2014 році.


Центральний стадіон (який просто на газоні, без заасфальтованої бігової доріжки) і краєзнавчий музей.


Краєзнавчий музей.


Далі почали натрапляти на заброси.
Філія Козелецького хлібозаводу.


Закинутий завод "Радіодеталь" — філія київського заводу ім. Корольова ("Меридіан").
Попри те, що адміністративний і робочий цех закинуті, на території помітно активність і собакени.


На адмінкорпусі чудове панно.


В лісопарку, спиною до вулиці(!!!) розміщений пам'ятник загиблим у боях Великої Вітчизняної війни.


Мабуть, це типу, скверу. Хоча більш схоже на ліс посеред села міста.


Архітектура колоритна.




Здивувало, що трапляються покинуті хати.




Через місто проходить якась регіональна дорога, яка з'єднує Чернігівську трасу із військовим полігоном "Десна". До речі, раніше військове містечко Десна теж називалась Остер. Щоб заплутати ворогів.
Назва Карпиліка теж відома. Але це зовсім не та Карпилівка.


Пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку обов'язковий у кожному місті.


Біля центрального ринку стоїть закинута вогінна башта.


Як не дивно, в місті будуються нові будинки.


Стара багатоповерхова забудова така.


"Остру — 921 років".


Міський парк.


За сумісництвом, парк — дитячий майданчик.


Але є і пам'ятники. Ось цей — загиблим під час українсько-російської війни на Донбасі.


Меморіал Великої Вітчизняної війни.




Ще якийсь пам'ятник.


Помітно, що місто лише по заасфальтованим вулицям.


Міськрада. Реакція перехожих: "Шпійони!"
До чого ж дикий народ у провінції! Нафіг кому вона треба?! Просто у місті старовинної багатоповерхової забудови майже нема.


За виключенням, коледжу.


Старовинні будинки в місті — переважно, одноповерхові.


Радянська табличка вулиці — раритет.


Це дитячо-юнацька спортивна школа.




Наступна локація з пам'ятками — парк Сеспеля.


Там є дві могили-пам'ятника.


Могила Михайла Сеспеля — засновника чуваської поезії в СРСР.


Друга могила чи пам'ятник — Ігнатію Йвановичу Онишенко. Хто це такий Гугл не знає.


Біля парку стоїть міський будинок культури.


А також Свято-Андріївська церква (збудована у 2011 р.).


Через дорогу розташована Воскресенська церква. Єдина церква в Острі, що зберіглася з XIX ст..


Міських маршруток в Острі немає. А міжміські їздять рідко. Тому школярів розвозять шкільні автобуси. Причому за день побачив аж 3 штуки!


Колишня синагога.


Вулички такі колоритні.


Задвоєення знаків.


До маршрутки лишалось трохи часу, тому запропонував підійти до річки Остер.


Тим паче, на шляху мали буди закинуті будівлі, але від них залишилась лише купа будівельного сміття (зліва у кадрі).
А так, місцевість нагадує парк.


Натрапили на абандон.


Вийшли до річки. Піднявся на пагорб.


Краса!
Хоча це, начебто, не сама річка, а старе русло Остра.


Крутий пейзаж.
Шкода, знімок вийшов нечітким.


Автостанція була порожня. Ні маршруток, ні людей. Тільки таксист.


Поки чекали на маршрутку, біля автостанції знайшли військовий меморіал.
Загиблим у Великій Вітчизняній війні.


Рейс на Київ, якого так чекали, не було. Хоча на автостанції він був у розкладі!
Що робити — чекати наступного. Годину.

Прохолодно. Вітер. От зараз гарна погода, щоб лазити по абандонах або подорожувати, але ніхто нікуде кличе.
Надодачу розболілась голова.
Потім повз автостанції пройшла поховальна процесія (за автостанцією розташоване кладовище).

Маршрутка, що прибула з іншого рейсу раптово змінила курс на Київ. І після нервування через те, що не купили квитки на автостанції (а серйозно: яка різниця, де купляти 1 у водія, чи на автостанції?), поїхали.


На Київ поїхали не через Козелець, через села біля річки Десна. Тому проїжджали повз Юр'єву божницю — залишки старої Михайлівської церкви, яка згоріла від блискавки аж у 1785 р. і відтоді почала руйнуватись.
Якось зняв на ходу на смартфон. Круто, що ми не планували заходити до неї, але все одно вдалося подивитись. Хоча б так, з вікна маршрутки.


По дорозі в Острі проїздили і повз закинуті хати. Але найбільше здивувало, що по навколишнім селам теж трапляються закинуті хати. Причому багато.

Поки їхали головний біль змінився на нудоту. Можливо, від того, що перед поїздкою з'їв забагато шоколаду. Ще й напарниця пригостила шоколадкою (просто більше нічого було їсти. З собою взяти не додумався через поспіх. А  магазинів там мало, та й асортимент ніякий).
Маршрутку розкачувало на ямах. Їхали повільно. Ставало спекотніше.
По дорозі в маршрутку посадили алкаша, якому теж було погано, бо декілька раз виходив на свіже повітря. Він того, що нудить не лише мене ще більше захотілось проблюватись. Ледве стримався. Втішала лише думка, що до Києва ближче.

Пленталися довго. Виїхали біля Північного кладовища. А то вже знайомі місця по маршруту 258 автобуса.
В Києві — на метро. Бо додому треба було дістатися пошвидше і щоб не топати пішки від маршрутки.

Нудота пройшла як тільки зайшов в будинок.
Ось такі пригоди.

Враження від міста неоднозначні: багато покинутих хат і заброшок; переважно приватна одноповерхова забудова (на місто зовсім не схоже); половина храмів — сучасні. Але пам'ятників чимало. В цілому місто виглядає депресивно.

Одна з головних умов вилазки — не проґавити залаз.
Присвячується моїм напарникам.  ;D

Тимчасовий залаз

Знову надибав новий об'єкт
Там був раніш інститут амбітний.
З'їздив розвідати і зрадів,
Бо відшукав ти залаз примітний.

Швидко минає день — не поліз
Тиждень минає — що робить не знаєш
Поруч проходиш з ним пліч-о-пліч
Друзі чекають, лізти сам стрьомаєш.

Тимчасовий залаз.
Тимчасовий залаз.
Тимчасовий залаз.
Тимчасовий залаз.

(Приспів)
Тимчасовий залаз — відчуваю ризик
Та не зупити час
Тимчасовий залаз — треба зараз лізти
Не чекатиме нас
            весь час

Тимчасовий залаз — відчуваю ризик
Та не зупити час
Тимчасовий залаз — треба зараз лізти
Поки є такий шанс
                  у нас.

Сонце тобі посміхнеться в такт.
Тільки не факт, що заброс привітний.
Знову проходиш по там місцям
Там, де знайшов ти залаз примітний.

Швидко минає день — буде ще
Тиждень минає — сталк усе чекає
Поруч проходиш з ним пліч-о-пліч
Тільки залазу того немає.

Тимчасовий залаз.
Тимчасовий залаз.
Тимчасовий залаз.
Тимчасовий залаз.

(Приспів)

Ідея прикольна! Можна пройтися біля гаражних кооперативів і авторозбірок в Києві. Зазвичай там перед ворітьми стоять корчі.
От тільки не впевнений, що будуть раді папарацці. Ще подумають що підшуковують автівки для розбарахолення.

Покинуті села можна побачити не лише у Зоні відчудження. Виявляється, таке явище зустрічається в Чернігівській області. В основному, це невеличкі хутори, які розташовані далеко від автомобільних доріг. Але покинуті хати є і на межі з Київською областю. Причому навіть у Острі натрапив на 7-8 закинутих хат.

Заради нових вилазок доводиться вибиратись подалі від столиці. Причому околиці Київської області вже не підходять — потрібно досліджувати сусідні області. Тому напарниця запропонувала з'їздити на Чернігівщину, в місто Остер. Там є багато потенційних заброшок. Та й саме містечко було цікаво оглянути.

Сама вилазка була запланована давно, тому поїздку вирішив не відкладати. Тож через день після подорожі в Козятин знову треба було виїжджати зрання. Ще й виспатися не вдалося. Але перечуття сталку і поїздки в нові місця додавало наснаги. Правда, шлях довгий і складний. Хоча це всього лиш в 50-ти кілометрах від Києва.

Одним із пунктів нашої подорожі стало відвідання військового будинку відпочинку. Напередодні поїздки дізнався, що об'єкт не охороняється, тож можна було особливо не переживати.
Нажаль, про історію відомо мало. Передусім, це був будинок відпочинку Київського військового округу Міністерства оборони СРСР. У ньому відпочивали військові чини. Але після аварії на Чорнобильській АЕС будинок відпочинку зачинили і законсервували. Зі здобуттям незалежності, санаторій передали до "Енергоатому". А в 2011 році — до Козелецької районної ради. Відтоді почали думати, що робити із майном. Планували організувати дитячо-юнацьку спортивну школу, але не знайшлося коштів. Розпочалося руйнування будинку відпочинку. Спочатку винесли обладнання і батареї з їдальні. Потім мародери дісталися до шиферу. А там — і до цегли. Так що на гарну збереженість не варто було розраховувати. Однак побачене взагалі засмутило. Втішало лише те, що заброшка небаянна. А потім на території знайшли ще дещо, заради чого було варто з'їздити.

Логічно було почати огляд з КПП. Хоча якраз прохідною наша вилазка і закінчувалась:) Бо немає звички лізти через парадний вхід.


Будівля прохідної. Вся в кулях.


На стіні перед ворітьми — барельєф.


Ворота з радянськими артефактами.


Біля прохідної росте отакий гриб. Начебто, умовно-їстівний трутовик сірчано-жовтий.


КПП з території будинку відпочинку.


Перший будинок, що трапився на шляху.


Всередині розруха. Так що можна і не заходити.


Напарниця сказала, що зовсім понуро. А по-моєму, напіврозваленість додає мальовничості.


Та і взагалі добре, що будівля залишилась хоч у такому стані. Бо невідомо, що з іншими корпусами на території.


Біля центральної алеї напарниця помітила в кущах якийсь меморіал.


Це пам'ятник загиблим під час Великої Вітчизняної війни.


Взагалі, дуже дивно, що на базі відпочинку є військовий меморіал.


За пам'ятником розташувався другий корпус.


Будівлю фактично розвалили. А на супутниковому знімку Bing вона ще ціла!


Крім того, що корпус розвалений, він ще заріс рослинністю.


Йдемо далі. Територія будинку відпочинку перетворилась на джунглі. Здавалось, що більше будівель не буде, але...


В зарослях помітили наступний корпус.


Як протім з'ясувалось, це була їдальня.


Залишки колишнього скромного декору.


Не одразу насмілились зайти в будівлю. Стан будинку явно аварійний.


Всередині нічого цікавого. Все розвалено.






Що це за традиція — розбирати цеглу під підвіконнями?


Це був корпус №6.


Далі пішли досліджувати куди ведуть асфальтовані стежки і знайшли рояль в кущах пам'ятник... Леніну. Навіть без голови можна впізнати фігуру вождя світового пролетаріату.


Ілліч без голови на фоні закинутої будівлі виглядає символічно.


Оце так знахідка! Ще якихось 5 років тому ідол комунізму стояв всюди, а зараз і обезголовлена статуя — велика рідкість.


Вирішили пройтися вздовж околиці будинку відпочинку. Але там від будівель залишились лише фундаменти.




Напарниця розгледіла серед чигирів якийсь постамент. Як каже, влітку ми його б не тільки не знайшли, а й не змогли б пройти в тих місцях.


Який пам'ятник стояв на постаменті? Чи може туди ставили вояку, який нечемно повівся з генералом? ;D


Впритул до паркану стоять руїни ще однієї будівлі.


Хтось пророщує ялинку.


Дальні корпуси чомусь виявились розваленими.


Знову вийшли до їдальні.


Осінні барви додають мальовничості тлінним руїнам.




Вийшли на центральну алею.


Крізь зарослі помітили чергову будівлю.


Нажаль, густа рослинність закриває великий спальний корпус.


Будинок старий. З башточкою на даху.


Ближче до межі будинку відпочинку з кущів виринає наступний будинок.


Цей будинок також напіврозвалений.




Головний вхід.


Напевно, навмисно розвалили.


Всередину не варто і заходити.


Стежка веде далі.


В кущах визирнули руїни ще однієї будівлі


Без вікон, без дверей. І без даху.


Однак і це не все — далі в кленових зарослях із павутинням вгадуються обриси ще однієї будівлі.


Дикі чигирі. Не підійти, ні пофоткати.


І ця будівля теж майже розвалена.


Біля цієї руїни були східці. Зі схилу було видно і чутно приватну забудову.


Я відговорив напарницю спускатись донизу. А дарма! Там був спуск до вулиці і річки Десна. Хоча якби звідти вийшли з заброшки, то прохідну могли б і проґавити.


Вийшли до КПП по довгій головній алеї. Дуже вчасно, бо за нами помітили "хвіст" — двох мужиків.


А далі пішли оглядати місто, яке теж виявилось багатим на закинутості. Це і декілька заводів, і покинуті приватні хати. Правда, полазити по іншим абандонам не вдалося. Заводи були без залазів і під охороною, а покинуті хати стояли на видноті. Однак нерозвіданими лишились прибережні бази відпочинку, дві з яких цього року виставили на продаж. Так що не виключено, що у Острі є й інші заброси.

Ось: https://kazatin.com/Pogoda/yak-gotovi-bomboshovischa-do-nadzvichaynoyi-situatsiyi-10437690.html

Там їх аж 24!