Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Topics - Golem

#261
Якшо Ви плануєте відвідати Камянець-Подільський то заночувати можна не лише в багаточисельних готелях, а й в наметі прямо в міській зоні. Дуже затишне та красиве місце показали хлопці з Екстрім клубу. Знаходиться воно в каньйоні річки Смотрич за мостом "Стрімка Лань" як їхати на Чернівці.

Wiki Якість не надто, але зрозуміти можна.

Їдемо як з Камянця на Чернівці, минаємо міст і зразу за ним є непомітний поворот наліво. Повертаємо туда і зразу паркуємо автомобіль. Зараз там недобудова як орієнтир, але за кілька років буде повноцінний будинок. За 10м від повороту йде камяна дорога вниз до каньйону. Прямуємо нею хвилин 10, опиняємся на краю каньйону, над річкою.  Намет можна ставити прямо тут, але більш затишно є сто метрів лівіше під скелею, яка закриває вас від шуму і чужих очей.

Недолік - місцеві якісь залякані, не дають набирати води. Тож треба буде нею запастися в місті в фонтані :)
#262
Вже тричі відпочивав в Криму з автомобілем на диких пляжах, тричі отримував масу задоволення і тричі не хотів вертатися назад. А весь секрет в місцях, якими я й вирішив поділитися. Це не є статистичний перелік всіх місць де можна відпочити «дикуном». Лише ті точки, які знаю я. Назагал сам вислів «дикий відпочинок» мені не подобається. Він скоріше асоціюється з дикими умовами в Ялті чи Алушті, коли пляж схожий на лежбище стада тюленів а море кишить відпочиванцями.Шо дикого в тому, шоб приїхати на берег моря, розкласти намет і не бачити більше нікого, крім коханої людини? З таким же успіхом вилазки в Карпати теж «дикий відпочинок» а пиятика до поросячого виску в котеджі – організований «віддих»? Звісно, організований автокеміпнг де нема де стати шоб не зачепити розтяжку намета і всюди смердить туалетом – не відпочинок а циганський балаган. А от безлюдні місця де хоча б в радіусі 100м нема людей – зовсім інше діло.

В першому реченні я написав шо «відпочивав в Криму з Автомобілем» і це правда. Саме авто дає те відчуття свободи, можливостей і впевненості. Саме авто позбавляє більшості рутинного харева, яке присутнє в «організованому» відпочинку. Є й контраргументи що то далеко їхати, тяжко, машина може поламатися. Що тут сказати. В Крим 1200км, це як двічі зїздити на Буковель чи деінде в гори. Машина ж не ламається, правда? Звісно якшо слідкувати за її технічним станом. То чому має поламатися тут в умовах траси? Ну і зрештою ти ж серед людей. Якшо шось дрібне і станеться – легко поремонтуватися чи викликати евакуатор. В автомобіля, насправді, дуже мало елементів які можуть так вийти з ладу щоб не змогти продовжувати самостійно рух.

На рахунок тяжкості переїзду – до Перекопська 13-15 годин. Якшо порівняти з велоподорожжю коли їдеш цілий день, крутиш педелі та кермо – це не поїздка, а відпочинок. Сидиш собі в мякому кріслі, слухаєш музику. Звісно, втомлюєшся. Але не набагато більше ніж за зміну на роботі.

Поділюся своєю системою їзди: виїжджати потрібно в 3 годині ночі, перед тим поспавши хоча б 4 години. Тоді водій не засне вже перед 5-6, а далі вже день, спати і не хочеться і ти їдеш без втрати часу і сил, бо в автомобілі добре не виспишся. Найкраще зупинятися лише раз на Одеській трасі шоб заправитися і попоїсти. Після кількох годин їзди тіло та мозок привикають до такого стану речей і сприймають все як належне. Зупинки лише вибивають з колії. Приїхавши в Крим насамперед хочеться побачити Море. Тому звертаємо на захід і прямуємо на Бакальську Косу. З якої і починається перелік.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Бакальська Коса.

Знаходиться при вїзді в Крим тут 45°47'44"N   33°10'31"E Бакальська Коса це смужка землі завдовжки 6км з обох боків оточена Водою. В кінці коси є мис Пісчаний – півострів з чудовими пляжами та калюжами і очеретом посередині. Вїзд на косу з селе Стерегущеє. Після вїзду в Крим повертаємо направо як на Чорноморське. По дорозі буде потрібне нам село. В самому селі є вказівник «в морю». Далі КПП, за автомобіль, 2 людей і намет прийшлося заплатити 30 грн. Чеку не дають. Після КПП їдемо по самій косі. Зразу починаються зїзди вправо до моря, тут і шукаємо місце яке сподобається. Пляж – дрібний ракушняк, далі винесені водорості, які зручно палити для відганяння комарів. Дров нема. В кінці дороги є великий рівний пісчаний майданчик де організований автокемпінг. Тут можна придбати воду і решта благ цивілізації. Якшо пройтися ще далі то можна впасти на Мисі. Людей нема зовсім, єдине шо речі від автомобіля треба буде пронести метрів триста. Зате які краєвиди! Час від часу плавають дельфіни. Медуз майже нема, в воді є якісь маленькі щипаючі штучки. Тіні нема.

Місце стоянки, вид з Моря


Пляж


Дорога до Мису


Мис


Море


Звісно шо море з часом надоїдає. То ж навколо можна покататися і поффтикати на інші місця. Наприклад:

Обрив перед Міжводним


Грецьке Городище в Чорноморську на Пляжі


Мис Траханкут. Красивий і розкручений, але занадто людний шоб там спокійно відпочивати.


Вітроелектростанції по дорозі на Євпаторію


Якшо вас комарі прогризуть до кісток, можна переїхати в Міжводне, це друге місце.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Міжводне

Міжводне знаходиться кількома десятками кілометрів далі по дорозі на Чорноморське.
Лінк на Вікімапію Досить туристично розвинене селище, є базар і кафешки. Але ми минаємо його справа попри трасу бачимо довгий пляж. Тут вже більше людей, але цілком можна знайти затишне місце. Комарів нема. Зате є тіньок в кущах і деревах. Дальній кінець пляжу ідеальне місце для бітьків з дітьми. Море там дууже довго не стає глибоким. Ближче до міжводного глибина нормальна, прямо коло берега можна наловити багато рапанів. Цікаві місця ті ж, що і для Бакальської коси. Люди сюди приїжджають сімями і сидять тижнями. Недалеко є вся інфраструктура, затишно, приємне море, мало людей.

Місце для зупинки


Море


Що ж, за кілька днів західне узбережжя надоїдає, потрібно їхати на Південь де море якраз таке, як воно в нас і асоціюється: зі скелями і камЕнями. Є, звісно, ше довжелезний пляж біля Євпаторії, але близькість траси відбиває бажання там зупинятися.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Мелас біля Форосу

Тричі там був і тричі отримував ідеальне задоволення. Кращого місця в Криму годі й шукати. Мелас – маленьке містечко біля Санаторного з дуже симпатичним і незавантаженим пляжем. Поруч є невелика заліснена територія з галявиною посередині і криницею поруч. Нормальний тіньок, дрова, тишина і свіже повітря. Внизу видно море, зверху – круті гірські схили. Є один перевагонедолік – це териротія заповідника. Правда заповідник лише для того, шоб дерти гроші. Сергій Копанський щорічно привозить туда автобус людей. Але з ілсником прийдеться домовлятися полюбе.

Тож після Форосу слідкуємо за Знаком «Мелас» направо і повертаємо туда. Метрів за 300 є малопомітне відгалуження наліво, нам туда. Вїхавши в поселення сміло паркуємо машину поруч дороги, місце спокійне і ніц їй не буде. Беремо речі і йдемо вгору зліва від дороги, є бетонна доріжка і багато стежок. Місце знаходиться ось тут Також можна зійти з траси бетонованою доріжкою що починається від автобусної зупинки.

Місце для стоянки


Спуск до Моря


Пляж


Безлюдна ділянка Пляжу


Прозорість води


До моря йде спуск залізними сходами, хвилин 15 приємної ходьби. Це єдиний недолік місця, не можна ночувати близько води. Зате це ідеальний плацдарм для дослідження південного берегу Криму, все під рукою. Цікаві місця не буду описувати, по цьому є цілі сайти. А от одноденну мандрівку горами що прямо нависають над трасою – можна. Від зупинки Мелас на Ялтинській трасі йдемо камянистою дорогою вверх і вверх. Десь там проходить стара траса по якій зараз не їздять. Нам потрібно дійти до неї. Можна влоб ломитися, можна траверсами і стежками. Вийшовши на асфальт йдемо в сторону Алупки кілометрів 2-3, поки зліва не побачимо деревяні ворота з написом «Чортова Лесница». Далі все марковано, піднімаємся круто вгору. В кінці підйому памятник партизанам у лісі. Біля нього повертаємо наліво, в сторону гірських хребтів. Тобто рухаємся горами назад до Фаросу. Невдовзі виходимо з лісу і опиняємся на горі. Звідки відкривається чудовий краєвид на море, берег і наш намет внизу. Йдучи далі по дорозі вийдемо до Церкви і від неї назад вниз до зупинки асфальтованою дорогою.

Стара дорога. Перед цією горою початок підйому.


Початок Підйому


Вихід з Лісу


Вид з Вершини


Церква як Орієнтир


Початок Підйому тут Coordinates: 44°25'19"N   33°51'20"E

Ну і наостанок: спускаючись до моря чи йдучи в гори ми лишали намети і все домашнє начиння на місцях. Ніяких ексцесів не було. Ну але якшо хочеться на півдні але біля самого моря – тоді можна спробувати Балаклаву.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Балаклава

Балаклава знаходиться біля Севастополя. Сама по собі цікава лише підземним доком для підводних човнів. Але якшо лишити на набережній машини і поплисти кораблем на Золотий Пляж Coordinates: 44°28'48"N   33°37'47"E можна досить непогано відпочити. Всі навколишні пагорби всіяні наметами, але тісняви нема, тож є купа місця в тіньку для наметів. Красиві пейзажі, скелі, можливість спати прямо на березі коло моря. Правда тут теж ходять і збирають за ночівлю.

Конопляж


Місце для Стоянки


Море


Красиві Краєвиди


Єдиний недолік цього місця – треба далеко лишати машини. І хоч їм ніц не є, але якшо багато речей – то не зручно. Цього недоліку позбавлене останнє місце – біля Морського.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Морське

Морське – містечко перед Судаком. Людей тут багато, місця мало. Але  перед Морським є чудовий дикий пляж на якому достатньо місця для комфортного відпочинку. Знаходиться він тут Переваги – до моря буквально два кроки. Засинаєш під звуки хвиль з видом на зірки. Нема людей. Трасу не чути. Недоліки – досить великі камені в морі, не такі красиві краєвиди як на Південному Березі. Зато машина стоїть в 10 кроках на горбі поруч. Хочу звернути увагу на Дорогу Алушта-Судак. Їхатимете дві години, постійні серпантини, спуски і підйоми. Зх цікавиїх місць можна відзначити башту Чубан-Куле, з якої відкривається чудовий краєвид на море. Троха далі є Мис Меганом, теж гарний обєкт для відвідин. Звідси, також, зручно вертатися у Львів по Трасі Феодосія – Джанкой.

Місце для Намету


Більш людний кемпінг троха далі


Зруйнована Башта Чубан-Куле


Вид з Башти. Дуже багато дикого пляжу, але далеко йти


Надзвичайної Краси Море


По дорозі додому доцільно відвідати Замок в Меджибіжі біля Хмельницького


-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Ще троха фоток цих місць можна поназнаходити в моїх альбомах тут тут і тут
Це далеко не повний перелік. Хто знає інші місця – пишіть. Але це не повинен бути масовий автокемпінг, має бути зручний підхід до моря, фотографії місця і вказівник на карті. Шоб інформація була доцільна тим, хто плануватиме мандрівку в Крим.
#263
Для тих хто цікавиться куди вкласти свої гроші я відкрив приватний фонд "Матвієнко Інвест".

Особливості фонду:
1. Мінімальна сума - 5 тис. грн.
2. Термін - 5 років. (Коли сума виросте до 200 % (з врахуванням податків і комісій), то гроші повертаються достроково).
3. Усі кошти вкладаються в акції українських підприємств.
4. У випадку виплати дивідендів, то вони відразу виплачуються у повному обсязі (з врахуванням податків і комісій).
5. Постійна місячна звітність (тобто я буду щомісяця звітувати, куди вклав гроші, на скільки вони виросли і т.п.).
6. Дохідність не визначається (залежить від мене та від динаміки фондового ринку), адже гарантовані високі відсотки гарантують тільки шахраї.
5. Інші моменти узгоджуються додатково.

Переваги мого фонду:
1. Можлива висока дохідність.
2. Немає ризиків, що когось "кину".

Недоліки мого фонду:
1. Так як фонд є приватним (не юридична особа), то я мушу щороку з доходу фонду сплачувати 15% податку державі.


Всім, хто цікавиться звертайтесь до мене. Обговоримо деталі.

Взято звідси.
#264
На Федорова 28 замість старого зруйонваного будинку побудують готель. Археологи розкапали там на рівні кількох метрів ше одні підвали попереднього будинку. Явище досить типове. Нетиповими є колодязі якими встелені ці підвали. Принаймні про подібне я раніше не чув. Є водостік дощової води який акумулював воду, глибина шо на фотках - не кінцева, ведуться розкопки. Також поруч бочка, за допомогою якої воду піднімали також нагору. В колодязях знайдено багато черепів худоби і знаряддя праці. ВИсунута теорія шо в цьому будинку була якась майстерня поваязана зі шкірою. Для цього і вода. Також ймовірно шо колодязі доходили до грунтових вод і використовувалися як джерело питної води при облозі Львова.

Все видно з фоток. Пробратися туда зовсім не тяжко, паркан мізерний, охорони нема. Є ше два підвали, там ніц цікавого. Я, правда, попав туда офіційно. Вони хочуть використовувати теплові насоси і качати тепло з Полтви. Ідея зачотна. Відкривали люки і досліджували колектори в цьому районі. Скажу Вам - досить великі! Течуть від стіни по Старожидівській аж до Коперника. Якшо їм вдасться гріти нас нашим же теплом - тільки зачот. Особисто я старатимуся цьому сприяти.

До речі, то всьо повинні дослідити і викопати, тобто зрівняти з землею. Бо то буде підвал готелю.
#265
Освітили Тунельну вулицю до вулиці Винниці. Ніби ніц особливого, але тепер відкрився ще один красивий обєкт для фотографування. На моїх фото не вражає, але він справді красивий і дуже гарно дивиться вночі. Вчора аж не стримавсі, зупинивсі і пофотографував
#266
Виявляється в Карпатах є ціла мережа автотрас прохідних навіть для простих автомобілів. Це нафтоносні дороги навколо Делятина. Досить високі гори, аж до 1300метрів можуть бути подолані на звичайному автомобілі калсу Таврія і, тим більше, на позашляховику. Тому полонина Руна має серйозну конкуренцію :)

Синячка це не дружина місцевого алкоголіка, це досить мальовнича гора біля Делятина. Де це Делятин - та коло Яремчі. Тож відпочиваючи в тих краях можна спробувати себе в ролі оффроадера. Тож починаємо. Проїхавши міст через річку "Перемиська" зліва бачимо Пожежну частина, справа - переїзд. Їдемо туда, на роздоріжжі повертаємо наліво, далі переїжджаємо ше одну колію і далі весь час прямо. Досить скоро нормальна дорога закінчується і починаються Карпати. Не надто стрімкий підйом, широка дорога, колії майже нема. Ну камені вилітають час від часу, але проїхати всюди реально.

Через 9 км виїжджаємо на першу полонинку, 950м висоти. Є можливість насолодитися красивими Краєвидами, оцінити як ми  високо забралися. Тут починається найскладніше місце. На полонинці кілька величеньких калює і найбільша з них - на початку лісу. Калюжі деколи можна проїхати боком, а деколи безпечніше прямо по дну, добре шо воно камяне.

Далі досить скоро виїжджаємо на другу полонинку, тут вже стоїть кілька нафтових насосів, будка з написом "стопів поворотів немає". Прямо по курсу видно горб а за ним нашу ціль - Синячку. Здається що вона повністю покрита лісом - але насправді вершина в цекотах і звідти відкриватиметься чудовий краєвид на заліснені горби.

Їдемо далі по основній дорозі. Залищилося ще якихось 5км. Для орієнтування можна брати електростовпи, що йдуть в потрібному напрямку аж до полонинки під Синячкою. Дорога тут значно краща, твердіша, тож виїхати наверх не складає зусиль.

А воно того вартувало: 1300метрів, навколо на 360 градусів горби та полонинки, далеко внизу видно Делятин. Чудове плоске місце для відпочинку. Троха в стороні розташоване містечко анфтовиків, але воно картину не псує, а швидше навпаки - доповнює.

На саму вершинку прийдеться пройтися аж десять хвилин пішки - зрештою непогано щою апетит нагуляти перед смакуванням ковбасками. Минувши лісову смугу піднімаємся цекотами наверх до деревяного хреста з міні вівтарем під ним. ЖПС так і показує: 1400м. Вершина також досить плоска, видно кілька місце де ночували люди та обкладалися каменями.

Чим ще цінна ця полонинка - назад можна вертатися іншою, не менш захоплюючою дорогою. Або в Зелену, або назад на трасу в Дору. Спуск, особливо для велосипедистів, повинен виявитися не менш цікавим ніж підйом. А ми ж прощаємся з гостинною Синячкою , надіючись вернутися сюди знову.

На Вікімапії вершина тут. також проглядається решта маршруту що є на карті.
#267
Почув нині таку от історію від очевидців:

"
Сидів народ в центрі і пив. Коли дійшли до кондиції, вирішили піти в Полтву. Найближчий вхід коло Шевченка. Звісно ні споряги ні Ліхтариків. Нирнули вниз. Деякий час їх не було. Потім вискочив один і сказав шо той другий впав в воду. Почав дзвонити. Взяв телефон, пірнув в люк і теж його не було видно. Народ подзвонив по допомогу. Приїхали менти, можливо рятувальники і точно було телебачення. (За словами очевидців.) Шось знімали. Тривало все з 12 ночі до 4 ранку. Чим закінчилося - невідомо. За словами очевидців нікого не найшли.
"

Якшо десь хтось зувидить по теліку інформацію про цю пригоду - поділіться, будь-ласка, хоча б усним описом. Було це 3 30 червня на 1 липня.

---

Тепер мої здогадки. Чуваки, швидше всього, пішли в сторону Оперного. Бо туда цікаво і там є камера. Можливо хтіли щоб їх побачили на камеру, можливо тому шо там світло. Впасти у воду, найімовірніше, один з них міг при підходах до водопаду. Там слизько. Течія в цьому імсці сильна, хоча води в такий час мало. Враховуючи шо він був пяний, ніц му не сталося, сплив троха нижче за тецією і там причалив до берега, де й сидів в повній темноті і чекав допомоги. Можливо кричав.

Другий з них, швидше всього, спробував добратися до першого. Для цього йому потрібно було пеерйти річку, шо без хімзи з нормальною підошвою зробити досить тяжко. Тож його також змило і він опинився коло першого. Потім їх обох дістали рятувальники.

---

Але це все лише мої здогади, все може бути зовсім інакше. Цікаво було б дізнатися більше подробиць.

Не виключено що про Полтву вони прочитали в нас на форумі. Але тоді б мали глянути і на Техніку Безпеки. А там чітко написано що не можна спускатися туда пяним, без споряги і освітлення. Тож нашої вини тут ні в чому нема. Може убти шо закриють на деякий час той вхід біля Шевченка - невелика втрата. А може і ні, все таки їм самим кудоюсь треба ходити.
#268
Новини / Підпис
29.06.2010 23:04:53
Є така штука як "Підпис" під повідомленням. Він автоматично додається в кінець кожного допису, збільшуючи, тим самим, вагу сторінок, їх довжину, вповільнюючи завантаження і просто відволікаючи увагу. Якшо чесно, то з самого початку сама ідея підписів мені не подобалася, бо рідко хто, включаючи мене, писав там шось корисне. Я, наприклад, ні на що розумніше ніж "Курча" не спромігся. Думаю всі погодяться: якшо в підписі нема смайлика з цицьками, на нього практично зразу перестаєш звертати увагу.

До того ж, підписи досить часто додавали роботи адміністрації, викликали полеміку на факт відповідності їх правилам форуму, чи з якихось інших питань.

Враховуючи всі вищенаведені причини я вирішив тимчасово відімкнути підписи всім користувачам. Добре шо для цього потрібно зняти лише одну галочку :) Думаю так всім буде краще. Згодом, можливо, якшо їх справді бракуватиме вони будуть ввімкнені назад. А зараз попрошу з розумінням поставитися до цієї зміни і не надто сумувати за своїми перлами. А краще зосередитися на тих перевагах, які це принесло.
#270


Хочете побувати в Євросоюзі без черг, віз, пунктів пропуску і навіть без закордонного паспорту? Спите і бачите себе в Європі? Тоді вам у Мармароси! Це гірський масив що поділений кордоном навпіл між Україною та Румунією. Тебе і Європу там розділяє лише якась смуга лісу, чи камяна брила. А деколи дорога проходить прямо по лінії кордону, зліва Український стовпчик, справа – Румунський, здебільшого похилий та обдертий. Так і йдеш собі то по Україні, то по Європі. Побачив пластикову пляшку на нашій стороні – перекинув на Румунську :) Про туалет я й не кажу. Та якшо бути серйозним: Мармароси це як Чорногора, Бескиди та Боржава з елеменатами Альп. Це ше один унікальний тип гір, побачити який варто навіть попри його віддаленість та прикордонність. Це ще одна ланка в суцільному Карпатському лянцюгу, доволі дика та незаймана.



Проїхавшись «по Діловому» і знайшовши місце для машини йдемо до Прикордонної застави. Синя, як нам повідомив перевіряльник на трасі, будівля виявилася насправді зеленою. Про дозволи завчасно подбав МиCocaКола, без них ми могли б мати проблеми. І хоча за всю мандрівку не здибали жодного прикордонника, але це тільки тому, шо в нас все було гаразд з паперами :)



На Закарпатті є три хороші речі: «Ужгород», «Десна» і «Тиса» (с)Ярко :). Перейшовши мостом третій з них починаємо різко підойматися вгору. Лиє дощ, трава вся мокра. Після довгого переїзду бусом зі Львова група щосили рве догори. Хочеться дати волю засидженій енергії. Та дарма, адже печінка та інші внутрішні органи ще не зрозуміли: пянка вже сі скінчила і почалисі гори. Тож такий раптовий старт, само собою, забрав багато сил. Згодом двоє нас покинули і пішли собі вниз.



Обходимо гору «Жовта». Далі  Зелена» і «Синя». Їх що, поназивали за кольором знайдених туристів? Туман посилюється, дощ також. Дорога йде траверсом гори, по якій прокладено кордон. Довжелезні прямі просіки порослі травою та молодняком наполовину тонуть в тумані. Йдемо як по містичному загадистому лісі, час-від-часу зпорхують птахи, шось поскрипує за спиною. Група розтягується майже на 20хв. Ми вирішили не зупинятисі і поволі йти, йти, йти. По-перше, так тоді не холодно. По-друге, так набагато легше і цікавіше. Перебуваючи в тісній групі важко відчути дух лісу, його звуки, подихи. Важко збагнути всю його велич, відчути себе відірваним від цивілізації, усвідомити та заповажати його.



Згодом пряма дорога закінчується і після недовгого серпантину ми опиняємся прямісінько на кордонорозділюючій смузі. Це вільна від лісу смуга з десять метрів завширшки із залишками гравію під ногами. Колись, очевидно, він був оброблений що мало б полегшити охорону кордону. Йдеться швидко і легко. Зліва внизу бачимо ясла для підгодовки худоби взимку, біля них недалеко має бути хатина прикордонників.



Так то воно так, але як її знайти на порослій кущами полонині, якщо далі 10м ніц не видно?! Але тут ми чуємо спів: «А ти ж мені Лазе-Лазещино, завязала сві-і-і-іт». Це значно спростило задачу. Біля хати вже було дві групи туристів: одна з канадійцями а інша – О! Старі знайомі! Денис Трофімов з «Карпат» грає на Дримбі. Пригощаю їх 2л Микулинецького розливного купленого в крамничці Ярослава і Витягнутого аж сюди, на 1500м завдяки старанням Жені. Починаємо відкорковувати казанки, наливати гречку, виголошувати маршрути :) Тобто займатися власне туризмом, а не підходами до нього.



Накінець то можна розкласти намет і переодягнутися у все сухе. Але постривайте: так роблять тільки матрасники – тапочники. Що потім робити з тими всіма мокрими речима? Ще два дні походу, раптом завтра також дощ. Набагато ефективніше викрутити і надіти їх всіх назад на себе! Сидячи в сухості та теплі біля вогню штани висихають менше як за годину. Те ж стосується і взуття. Сушити на вогні їх категорично заборонено. Крім того що може розплавитися підошва, свідком чого ми і були :) , так після такої «сушки» вони начисто втратять будь-які водовідштовхуючі властивості. Напхавши шкари на ніч туалетним папером і забравши їх до намету ми на ранок мали практично сухе та приємне взуття.



Прокинулися - туманним, та поки поїли, поки зібралися - то вже й сонце вийшло. Вибралисі назад на Траверс і почимчикували в сторону Щербаня, стрімкий підйом на який загрозливо виднівся попереду. Та не такі страшні гори, як виглядають. Зрештою, вище 2061м все рівно йти не прийдеться.

Вершина Щербаня практично на рівні з Попом Іваном Мармароський, нашою сьогоднішньою ціллю. На вершині одразу два прикордонних стовпчики: наший і Румунський. Сідаю в Євросоюзі і ффтикаю на красиву медитативну скелю прямо переді мною. Лівіше видно румунську колибу. Десь внизу відблискують бані на їх церквах, такі ж грунтові дороги по схилах. Брррррррр! Що за неподобство: а де ж Єуропа, де ж Ейкібана? Чому до колиби не прокладено автобан ну чи хоча б асфальт, чому в селах не видно хмарочосів а вівці за пастухом йдуть безладним стадом, а не вервичкою тримаючись за куці хвостики? Чому Пастух не на Квадроциклі і чому трава на схилах не покошена а пеньки не викорчувані? Чому так само лежать пластикові банки, а ялівець не пострижений у формі Шахових Фігур? Шо за неподобство, що за розчарування!









Зате з іншої сторони – наш рідний ПІМ. До нього тягнеться стрімкий, покручений сколіозом хребет. Боржава і Чорногора переплелися найхимернішими гранями, створивши Українські Альпи. Дивлячись з ПІМ на Щербань не можеш позбутися думки що все це якесь нереальне. Що ці гори просто не можуть існувати, що це все якесь завихрення в матриці яке малює твому мозку картини красивіші, ніж у Володарі Перстенів та казковіші ніж у Гаррі Портері. І газон тут підстрижений, і скелі спеціяльно підточені щоби гострішими виглядати.









Заченає дути вітер. Певно якісь мускалі на вершину дерутьсі і якшо зараз їх не поздуває, то хоча би її зноу затєгне хмарами. Тож смускаємсі до полонони Лисичої, яка характерна хитровикоханою гуцульською розвязкою що складаєсі аж з шести різних доріг. Далі вниз і вниз та й серпантином спускаємсі ще до одної колиби. Ночувати на висоті 900м значно тепліше, ніж на 1500. ранок теплий та сонячний, шкода покидати гори. Чого «день проституції» а не, наприклад, «тиждень» чи «місяць Конституції». Ото б вже налазивсі по горах!



Виходимо в Ділове. Прикордонники теж напевно свєткували, бо ніхто нас не питаусі чи знаємо ми Румунську і чи не треба нам помінєти Євро на Гривні. Гарні місця, тільки колиби всі чомусь позакривані ще й з гратами. А чи то туристів бояться, чи в прикордонній смузі діють свої закони.



Похід тривав 3 дні і пройшли ми десь 37км. Повний матрас, зате хоч добре виспалисі. Зі Львова поїздами добиратися стандартно через ніч Раховозом. Якшо автівкою то в одну сторону рівно 300км і приблизно 4-5 годин шляху. З собою обовязково мати паспорти і чітко знати маршрут. Бо Румунські прикордонники з нелегалами церемонитися не будуть.



Всі фото тут

В додатку файл треку в гугл Ерз.
#271
Ідея не нова, витає в повітрі досить довго. Так як відбулися перші спроби і можна поділитися таким-сяким досвідом, вирішив створити для цього окрему тему. Сюда писатимемо все шо стосується сплаву нашою водною артерією, надіюся доживемо до сплаву від Стрийського Ринку і аж до Очисних.

Колись я водив людей показувати шо воно таке Полтва і  шоб вони подивилися як її можна зняти.


Значить в суботу знімали мистецьке кіно про Полтву. Тобто не документальний фільм в якому б все розказувалося, а такий собі творчий проект. До речі, буде показано цього року на Кінолев-і. Дещо про нього можна прочитати тут і тут Притєгли генератор, світло. Ну і для сюжету дешевий одномісний гумовий човен. Звісно, це не найкращий сплавзасіб, але такий-сякий є. Гальмувати пробували шнурком привязаним до човна, драбиною перекинутою через береги і закидати шнурок в човен. Третій спосіб найкращий.

Я двічі пропливав ділянку довжиною приблизно 100м троха вище від входу біля білої скелі і вниз де закінчується бортик. Потім ше раз пан Олесь. Досвід який ми здобули:

- Гумовий човен поганий сплавзасіб, його крутить як корок і тільки займаєшся його вирівнюванням
- Пливе човен повільно, не швидше ніж йде пішохід
- Гальмувати шнурком ззаду погано, бо чевен починає просідати і вода через зад заливає його
- Гальмувати драбиною теж погано, бо човен спочатку зупиняється, а потім вода підходить під нього і він перевертається разом з пасажиром
- Можна закинути шнурок в човен. І тоді людина за нього хапається і тягнеться до берега. Але течія досить сильна і моїх сил заледве вистачало шоб встояти на ногах і тягти пана Олеся
- Тертися об бортик досить ефективний метод скидання швидкості. Але він не забезпечує повної зупинки
- З гумового човна Видертися самостійно на сухе не перевернувшись в воду не вийде. Людина на березі мусить помагати
- На кормі повинен бути прожектор, інакше ніц не буде видно спереду
- Навіть для одномісного човна не було досить місця шоб веслувати

Ніби все, якшо шось згадаю - допишу. На разі виглядає шо найефективнішим сплавзасобом повинен бути одномісний каяк: маленький і проворний.

ПС: Дякую Інкогніто і Зелі з допомогу.
#272
Текстик і про мене в тому числі :) Але запер.
#273
Хто за те, шоб скочити завтра туда і все оглянути? Орієнтовно на 11-12 виїзд. Там всьо пофоткаємо, посмаживо москаликів і вйо додому.

Завтра зрання точніше напишу деталі. Бо можуть подзвонити батьки які все таки вирішать не сидіти дома і тому треба буде поїхати до них
#274
Що ж. Як завжди метеУрологи прокохали свій шанс відзначитися і тепер отримають заслужених піхвунців :)

В нас офісі зірвало кілька шматків даху, виламало вікно разом з кріпленням, вперше зробило озеро на місці автостоянки ну і позаливоло багато кімнат через щільно прикриті вікна. Офіс стоїть один на поталу вітру, то ж захистити його не було кому :) Стіни коридорів теж плачуть, десь через дах і їх підтопило. Аааа, і електроенергія пропала, само собою. І не тільки там, половина міста також.

В мене на Шевченка вже друга злива (попередня було 2 роки тому) пройшла без особливих наслідків. Єдине шо тиском вітру з-під підвісної стелі вистрілило електричну коробку і кусок багети. Але ніц не замочило.

А шо у Вас? Мо хто має якісь цікаві фотки? Думаю саме під час такого ливня рівень води підоймаєсі в Полтві аж до стелі :)
#275
Хто знає шо це за обєкт на вулиця Вінниця 1 ?

Лінк на Вікімапію

Навколо таблички висять шо проїзд заборонений. Навіть в лісі. Але ззовні звичайні будинки, нічого такого. Хіба шо троха стоять в стороні від решти. І дорога до них йде явно не міського значення, так ніби то якесь село. Ну і зверху видно шо шось деревами обсаджено, так часто в ВЧ роблять. Мо якийсь пункт на кабелі сидить, чи ше шось... Я, як законослухняний громадянин, на знак їхати не хтів, тим більше вдень :)

Буду вдячний за інформацію!
#276
Завтра якшо буде погода їду політати на літачку в Цунів. Якшо кому цікаво - паадйте на хвіст. Коштує 80 баксів 10 хв. Але задоволення ше то!
#277
Їздив нині на Скелі Довбуша. Ніби обєкт не надто цікавий, але. Зустріли ми місцевого краєзнавця Олександра, який і займається цим обєктом. Він нам розказав дуже багато цікавого про скелі, зокрема показав дві срібні монети: одна кельтська, дуууууже стара, а інша - 1600-их років. Він їх знайшов на скелях, коли дощова вода вимиває назовні старовинності. Про всякі черепки він навіть і не згадував :) Ну але суть не в тому.

Біля села Сукіль є печера. На вершині гори стояв колись монастир. В самій горі можливо добували сланці. Печера може бути наслідком видобутку, або ж природня. Всередині є кілька кімнат і затоплений колодязь, в якому занйшли залишки драбини. Тобто це може бути хід на інший рівень.

"
Перша письмова згадка про село датується 1587 роком. Існує декілька версій щодо походження назви Сукіль. Ймовірно, вона походить від татарських слів: "су"- вода, "кіль" – біжить. Старожили розповідають, що у сиву давнину в селі було біля 900 осель. Люди жиди в урочищах Кривулини, Бозники, Плай, Лаврівка. На Лаврівці був чоловічий монастир, задишки фундаменту якого збереглися  по сьогодні. Під горою Лаврівка знаходиться штучна печера-кімната з вирубаними нішами для вартових, великим запасом прісної води. У церкві св.Михаїла до 1983 року зберігалися Ікони 350-ти, 500-річної давності, по-варварськи знищені атеїстами.
"

Ше одна напівпечера йде попід дорогу на скелі, але атм довжина лише 15м.

Фото монет викладу найближчим часом. А печеру планую відвідати, ну дуже вже хочеться мати на Львівщині побільше описаних печер :) Правда коли - невідомо :( Засилають в Китай на Ворлд Експо
#278
Прочитаєте назву і подумаєте: шось то собі Голем гонить, в таких хатах вже навіть у горах майже не живуть, не те шо у Львові. Я донедавна сам так думав. Але, виявляється, є.

Знаходиться вона в дачному масиві під Брюховицьким лісом, навпроти Рясне-1. 100м від жвавої дороги на булиці Брюховицькій. Координати

За словами місцевих дачників хата тут стоїть скільки вони памятають, живуть в ній німі. Недавно зчищали мох з даху, тому хата має опрятний вигляд.

Як можна бачити з фоток - крім металевої ринви нічого до хати не приробляли. Та й виглядає вона ТРУ як по старому. Хоча територія навколо доглянута і саме подвіря під замком. Невідомо, чи то вона сюди привезена(хоча не виглядає), а чи то було якесь лісництво і тут жив лісник, а потім його обгородили новими дачами. Господарі, очевидно, теж інц сказати не зможуть :-\  Також на хаті є номер "26". Але, як сказали місцеві, тут номери мають лише кілька будинків зовсім біля дороги. Решта як житло не числиться. Хоча хто його знає, може це, в силу своєї давності, вийняток.

Тим не менше - сам факт наявності у Львові не в музеї такої хати  - унікальний. Хто смажитиме шашлики в тому районі - можете завітати. Це лише 100м від дороги.
#279
Часто мене питають про той цвинтар, щораз приходиться перерозказувати. Тож вирішив створити міні-тему. Йти недалеко, заледве Годину від бази Заросляк. Заодно і на Говерлу можна збігати :)

Від турбази Заросляк трішки пройти маршрутом на Говерлу і Біля стовпчика № 3 зійшти з говерлянської стежки вправо та попрямували в бік гори Велика Кознєска. Все ще старим кордоном. Через півгодини ходу біля знака з позначкою 3/8 знову залишити стежку та попростували вліво через ліс. Метрів через 200 в лісі розташований цвинтар австрійських солдатів, що загинули тут 30 серпня 1916-го року. В той час тут тривали запеклі бої між військами двох імперій — Росії та Австро-Угорщини. (на маршруті по Чорногорі зможете бачити залишки окопів та бліндажів часів першої світової. Майже всюди).

Колись тут була галявина, а потім цвинтар заріс лісом. Напевно, тому і добре зберігся, що його не так легко знайти. На кам'яних стелах можна прочитати імена та прізвища загиблих: Густав Мюллер, Лео Томассен, Едуард Бревер, Фріц Клозе, Едуард Козьмицький... Всього з півсотні військових. Народилися вони в різні роки, в основному були молодими, а загинули одночасно. То була війна... (с)

І ше Викладу Кілька Фоток Коржика
#280
За Верхнім Синьовидним перед Межибродами є поворот наліво. Йде собі дорога попри всякі бази *Газу і тому подібне поки не впирається в шляк баум з великою ділянкою розчищеною під спуск. Є навіть ліхтарі і будка. Якшо попри цю гору піти стежкою в напрямку на північ, то досить скоро вийдемо на масивні скелі. Але це лише початок. Зправа від них є скелі набагато більші! Видершись на їх вершину з задоволенням любуєшся навколишніми пейзажами, злиттям Стрия та Опору, фотографуєшся в незвичному всім місці.

Назагал скелі за масштабом такі ж як і Четові і троха менші за скелі Довбуша. Але не такі стрімкі, тому й стаколази їх не облюбували. Зате це кульне місце якшо їдеш додому, прагнеш ше кудась заїхати і маєш вільну годинку часу. А по Стрийській трасі таке часто буває. Тож ше одне гарне місце на додачу.

Гори шо йдуть далі називаються "Комарницькі". Серед них є теж багато подібних скель, але вони сховані глибоко в лісі і добратися не так просто. Якшо є час і бажання то можна пройтися самим хребтом комарницьких гір, просто і приємно. Також недалеко є ше Розгірче і печерний монастир, достатньо річку перейти.