Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Golem

#581
Сходили дуже успішно! Ми дослідили ще дві печери в районі водопаду Кам'янка - озера Журавлине, Сколівський район. Одну з них ми перевідкрили заново і жартома назвали «Печера Експлорер». В літературі про неї згадок ми не знайшли. В цій печері дуже довго ніхто не бував. До нашого приходу вхід був засипаний великим камінням, трухлявим буреломом і надійно поріс мохом. Всередині печери є три великих зали і перепад висоти під сорок метрів.

Друга печера може заслуговувати на звання «Туристична Принада 2019 Року». Чому? Тому що вона розташована неподалік основних туристичних маршрутів коло Озера Журавлине. Всередину можна спуститися без шнурків, там відчути енергетику планети, набути базових спелеологічних знань, а також поспостерігати за кажанами.

Обидві печери розділяє лише кілька метрів засипаних ходів. Впевнений що ці завали можна розібрати, а печери об'єднати. Тоді получиться найбільша печера Карпат.

Звіт тут ну і кілька фоток для затравки
































#582
Печера Експлорер

Цими вихідними ми (Stinger і Зелена Миша) дослідили ще дві печери в районі водопаду Кам'янка - озера Журавлине, Сколівський район. Одну з них ми перевідкрили заново і жартівливо назвали «Печера Експлорер». А так то вона називається Веселка. В цій печері дуже довго ніхто не бував. До нашого приходу вхід був засипаний великим камінням, трухлявим буреломом і ще надійно поріс мохом. Всередині печери я бачив слід на глині від кедів однієї людини і лотус на стіні.  Всередині печери є три великих зали і перепад висоти під сорок метрів.

Найпросторіша зала з усіх трьох печер




Без шнурка сюди краще не йти


Друга печера Семи Кажанів може заслуговувати на звання «Туристична Принада 2019 Року». Чому? Тому що вона розташована неподалік основних туристичних маршрутів коло Озера Журавлине. Всередину можна спуститися без шнурків, там відчути енергетику планети, набути базових спелеологічних знань, а також поспостерігати за кажанами. Та й просто з користю провести час. Люди деколи проводять на галявині коло водопаду Кам'янка цілий день. Хоча сам водопад і Озеро займають не більше ніж годину часу. Ну а далі просто сидять коло мангалу.

Замкова щілина гори Ключ


Вид з верхнього ярусу в західний зал. Туди можна пролізти низом




1992 рік. Якщо хтось знає цих людей - скиньте будь-ласка мені їх контакти. Цікавить топозйомка яку вони тоді робили


Обидві печери розділяє лише кілька метрів засипаних ходів. Впевнений що ці завали можна розібрати, а печери об'єднати. Тоді буде найбільша печера Карпат.

Потенційне об'єднання печер


З траси Київ- Чоп до водопаду Кам'янка та озера Журавлине (Мертве) йде добротна дорога з вказівними знаками. Описувати немає сенсу. Далі лишаємо озеро по праву руку і перед струмком йдемо стежкою вгору. Відгалужень немає, то ж десь за 40 хв ми виходимо до масивних скель. Ліворуч в насипах каміння знаходяться входи в печери.



Традиційна зупинка "щоб гулів не мали, кажани минали, гооолівоньки наші"




Вхід в печеру


Вхід в печеру Семи Кажанів має форму замкової щілини. Він розташований зразу навпроти входу в печеру Трьох кажанів. Спустившись по каміннях вниз ми попадаємо у перший зал. Він має форму довгу щілину і йде на південь. Висота залу метрів з десять, довжина сорок і ширина метр. В кінці залу є розгалуження. Кілька ходів засипано, але є пролаз праворуч.

Вхід зі сходинками внизу


Йдемо в глибину печери


Стеля доволі надійна


Нормальний сухий коридор, тут навіть тепло


Вхід позаду


Тут йде розгалуження. Основний хід праворуч


Також можна вилізти на камінь і попасти на верхній поверх. Там є простора кімната і потенційне продовження печери. А ще дуже багато кажанячого лайна.

Вид в залу продовження печери


Вид на захід (назад). Тут є щілини, треба досліджувати.


Стеля над залом і кажан


Стеля відносно міцна, нічого не планує падати


Стунгер просочився вниз і робить підсвітку :)


А ще корчить рожі :)


Пролаз у наступний зал йде на захід і складається з трьох етапів. Останній з них особливо вузький та підступний. Наче домоклів меч над твоєю плоттю нависає гострий камінь. Потрібно просочитися під ним. Влізтися можна лише ногами вперед на спині. Зате тепер ми попали в надра землі і є повністю відрізані від цього прикрого світу.

Пролаз в наступний зал


Ну шо, пішов перший! ;)


Місця тут мало, то ж я просочився в Стінгера між ногами


А це вже фото по іншу сторону каменя


Гандзя: Ти мені там вважай!


Романтичне побачення в печері




В цьому залі ми надибали трохи артефактів. На стіні висіла мацьопка алюмінієва табличка клубу любителів а..ізму «Сфера». На глині витиснутий 1992 рік. Згідно статті «У 1992 р. І. Турчин описує гравітаційні порожнини на хребті Ключ. Найбільша з них – печера Прохідний двір (520 м).» Роки збігаються. Крім того було ще кілька менш чітких настінних написів. Найновіший рік був 2000р. Тобто востаннє люди сюди спускалися ще девятнадцять років тому в до-цифрову еру без інтернет форумів та фотоапаратів.

Пікет що залишився після топозйомки


Мали з собою дітей?


Що тут може бути написано?


Двадцять сім років тому


Найстаріший надпис в печері, весна 92 року.


В кінці залу у напрямку на захід є продовження печери. Принаймні його далі просвітлює ліхтарик. Але вхід закриває великий камінь десь 1мх1мх0.2м. Його можна лебідкою відтягти і тоді відгребти дрібну гальку лопатою. Дуже ймовірно що це і є продохід в наступну печеру.

Нога зараз на камені який дуже добре було б посунути


За цим завалом видніється наступний зал


Вилізти назад без шнурків було складніше, але цілком рішабельно.











Смачно пообідавши готовою їжею з безполум'яних взрив-пакетів ми пішли оглядати решту отворів. Вони розташовувалися поруч печери Семи Кажанів і були наче лисячі нори, мали вхід і вихід. Ми оглянули п'ять штук, але назагал вони неглибокі та недовгі. А ще дуже сипкі. Один камінь чуть не розчавив моє серце, добряче налякавши Гандзю. Розчаровані ми збиралися вже йти назад до машини, але вирішили для порядку перевірити останній отвір.

Дуже зручно. Економить час в поході. Все вже готове і тепле без воглю!


Шукаємо вхід в наступну печеру


Ось ця непримітна щілина веде у величезну печеру Веселка!


Практично зразу ми зрозуміли що зірвали Джек-Пот. Каміння, що сипалося з-під ніг, летіло вниз довго і з характерним тунельним звуком. Вхід закривали оранжеві стовбури бурелому, настільки старі що кришилися голими пальцями. Ми відсунули одну брилу, Стінгер спробував піти вниз, але не влізся в отвір. Ну дуже вже він був вузький.

Я поліз у бокове відгалуження що йшло горизонтально. Раптом там буде вхід? Але це все були або тупіки або дуже вузькі щілини вниз. Щоб вилізти звідти мені прийшлося зняти шолом і просунути його вперед. Та не встиг я закінчити цю операцію як шолом зісковзнув і з лунким пластиковим звуком полетів у бездну. Падіння тривало добрячих кілька секунд.

Витримав падіння з висоти девятого поверху


Ми всі засумували. Цей шолом з нами ходить вже більше десяти років, дорогий як пам'ять. То ж ми зібралися силами та оголосили операцію «Порятунок рядового шолома.» Ми трохи зкинули вниз дрібних каменів, трохи покопали землю носком вібрамів. Тоді зсунули у провалля одну дебелу каменюку і вхід в печеру людського обрису.



Перших десять метрів печери це  стрімкий спуск вниз на південний-схід. Він закінчувався вертикальним колодязем. В нього власне це все і летіло. Далекобійний ліхтарик досвідчував до дна, воно було капець як далеко. Колодязь переходив у залу що йшла на схід. Шолома видно не було. Ліворуч можна було перелізти по каменю на кілька метрів вниз на проміжний майданчик. Звідси вже було видно весь зал і мацьопкий шолом на дні. Спуститися вниз так сяк можна було по камінню. Піднятися назад – лише по шнурку, занадто вже слизько та небезпечно. Загальний перепад висоти був десь на око коло 22 метри.

на проміжному майданчику. Сюди можна дійти без шнурка


А це вже спуск вниз. Шолом для масштабу


Проміжний майданчик з першої фотки


Дно колодязя куди все летіло зверху і де лежав шолом


Гандзя на проміжному майданчику


В кінці цього залу ми побачили найпрекрасніше місце за сьогодні. Це ще один зал десь зо три метри завширшки і двадцять завдовжки. Стіни в нього були рівні, наче з бетонію. Цей зал йшов строго на північ у напрямку печери Семи Кажанів. Дно залу було десь на 6 метрів нижче місця де був вхід. Стеля високо високо над головами. Само собою що тут були кажани. Чуйка підказувала що ці дві печери повинні от от з'єднатися. То ж потрібно буде прийти сюди ще раз, з ванночками, ночівлею та гітарою.

Масштабна зала в кінці печери


Дно зали


Довжина десь метрів тридцять-сорок.


В останній залі на стіні ми побачили вицарапаний знак лотоса. Він був акуратний, значно культурніший за хаотичні написи в Семи Кажанах. Це нас трохи розчарувало що ми тут не перші. Ну але нам все рівно повезло що шолом сюди звалився. Це нам було додало азарту копати вхід.



Це просто букви чи в буддизмі вони шось означають?


Жумаримося наверх, змотуємо шнурки та ділимося враженнями. Реально круто, цікаво та перспективно. Обов'язково хочемо вернутися сюди ще раз. Спробувати знайти прохід між двома печерами.

"ой тужаться, жумаряться
Дрібні ходи труть.
Там молоді Експло – Експлорики
У печеру йдуть" (с) Гандзя




Хоч в обох печерах нам на голову нічого явно не падало, але шоломи виручали добряче. То десь послизнешся і стукнешся, то просто зачіпишся за стелю. Тому рекомендуємо обов'язково брати їх з собою. Як і змінний одяг. Вийти чистим з печер навряд чи получиться.





Печери ці хоч і не дуже довгі, але красиві та трохи небезпечні. Не рекомендуємо ходити сюди поодинці чи з непідготовленими дітьми. А так то місце як українська амазонія з ліанами та мохами. За якихось сорок хвилин ходьби від будок з наливками ми опинилися у дрімучих Карпатах де колись я зустрів ведмедя.

Печери це сила!


Наша команда


Мертве озеро і мертвий дослідник


Топозйомка першої печери, там де без шнурків
#583


В далекому 1997 році якщо мав три круті касети то ти був пацан! А саме: Металіки, Нірвани і Оффспрінга. Аж досі дивуюся звідки в цій оазі гопізму та висоток таке взялося. Але що було це факт!

Металіку я вперше почув аж в 9 класі з позиченої на день касети. Їв на кухні вареники і слухав як розривається польський International поки батьків не було дома. Воно мені тоді не дуже заходило, але треба було полюбити - бо це круто. То ж я себе змушував 😊 До хорошої музики, як і до хорошої літератури, потрібно ще дорости. Тому реально мене зачепило аж в двадцять років їхнім попсовим Unforgiven-ом. А далі ще кілька загальновідомих треків, від яких мурашки по шкірі бігали, і в принципі все. Заядлим фанатом Металіки я ніколи не був і на парті їх не вицарапував. Як і слово *уй



Якось їдучи машиною по хайвею мене порвав master of puppets. Я зрозумів шо як кантрі музику так і Металіку потрібно слухати в середовищі їх природнього існування. Тобто в Америці. Тут вони звучать органічно з усіма цими траками і посмішками, тому заходять як сало з самогоном під Говерлою. То ж я захотів почути їх вживу.



Як я вже писав, попасти до своїх кумирів значно простіше ніж здається. Принаймні поки вони ще живі. Варшава ближча ніж Київ і саме туди вдалося купити квитки на концерт. А далі пів Львова ломанулося у Польщу харити поляків своїми синьо-жовтими прапорами на їх Арені Народовій.



Звук на концерті був кращий з усіх що я чув. Цим Металіка знаменита. Але, наприклад, шоу було слабеньке. Значно гірше ніж в Iron Maiden чи Rammstein. Те ж стосувалося і самої групи на сцені. Мене не покидала думка що роблять вони це все лише заради грошей. Слова звучали фальшиво, енергії давали мало, публіка хлопала за звичкою. Складалося враження при нагоді вони б презирливо плюнули в лице своїм фанатам що так балдіють від остогидлих їм самим пісень. Що Металіку тисне тягар власної слави. Вони раз зблиснули а далі так і не змогли перевершити самих себе. Хоч як і не старалися.



Чи мені сподобалося – так, дуже. Я щасливий що потрапив на цей концерт і нарешті почув вживу групу моєї юності. Чи я пішов би на їх концерт вдруге – ні. Одного разу вистачило на все подальше життя 😊 Ну а Нірвана і Оффспрінг самі знаєте ...

Ну і троха фотовражень як воно було


Засцення


Сцена велика, але спецефектів не дуже багато


Цікаво як вони там лампочки міняють?




Розігрів дуже пристойний був. Bokasa


Ура, стемніло. Починають!




Тепер цей прапор чув ще й Металіку


А ця куртка пережила не одну движуху


Поки грав розігрів ми троха "досліджували" нутрощі стадіону


Непрощений




Все, кінець.




ПС: Відвідування концертів троха не по тематиці форуму. Але збираюся послатися на цю тему в наступному звіті. А ще Хімік Фейкбук не читає :)
#584
Що то я все про герми та вентшахти. Мусить бути хоч одна після і про Опілля – незмінного супутника наших вилазок.

Ой чий то бар стоїть

Музика


Ой, чий то бар стоїть, Що сіра вивіска.
Сподобалось мені, Сподобалось мені
Теє опіллячко.
Сподобалось мені, Сподобалось мені
Теє опіллячко.

Не так те пивечко, Як біла пінонька.
Подай же дівчино, Подай же гарная
На коня кружечку.
Подай же дівчино, Подай же гарная
На коня кружечку.

Дівчина підійшла, Кружечку подала.
Ой, краще б я була, Ой, краще б я була
Похмілля не знала.
Ой, краще б я була, Ой, краще б я була
Похмілля не знала.

ОпІлля-опіллЯ З вечора до рання.
Як сонечко зійде, Як сонечко зійде
Похмілля відійде.
Як сонечко зійде, Як сонечко зійде
Похмілля відійде.

Ой, чий то бар стоїть, Що біла вивіска.
Сподобалось мені, Сподобалось мені
Теє опіллячко.
Сподобалось мені, Сподобалось мені
Теє опіллячко.
Сподобалось мені, Сподобалось мені
Теє опіллячко.
#585
Супер! Є ще одне місце! Пропоную стартувати від мене о 9. Тоді там на місці об 11 і до вечора матимемо досить часу. Або можу підібрати біля ашану на Стрийській.
#586
Давайте поїдемо дослідимо ту другу печеру що навпроти. Хто зі мною на неділю 8 вересня?
#587
ну ти мені казав :) Ок. Я неправильно зрозумів. :(

Якшо можна покажи нам його будь-ласка шоб ми, при потребі, висловили свої побажання.
#588
Як ви напевно вже здогадалися альманаху цього року не буде. Принаймні станом на зараз немає навіть чорнового зразка. :(
#589
Будапешт і Варшава це дві сусідні зі Львовом європейські столиці. Варшава ближча по кілометрах. Зате Будапешт швидший по часу. Шлях від хати до центру Будапешта рідко коли виходив більше ніж 8 годин, разом з кордоном.

Другою перевагою Будапешта є його вигідне розташування рівно посередині дороги в Хорватію. Тут часто зупиняються перепочити. Правда їдучи на море не до довгих зупинок. Хочеться пошвидше вже скупнутися та запити це все мохіто. А от вертаючись додому чому б не додати «добу до Будапешта»? Та ще й в стилі Експлорер 😉



Ось що мені вдалося відвідати знаскоку:

1)   Ангар із закинутими поїздами
2)   Офігенний колійовий музей
3)   Вибратися на дах в центрі Будапешта
4)   Побродити по покинутій пошті Будапешта
5)   Погуляти старими під'їздами
6)   Споглядати процес виготовлення кабелів
7)   Розвідати підходи до закинутої шахти під самим Будапештом. На наступний раз

Д-1, перший дизель!


Закинутий цех депо


Колійова мясорубка


Чайка на колії для пересування президента по секретній гілці метро Д-6


Хто знайде наклейку експлорера?


Типовий угорський підїзд


Ну і надахуя


Загальні враження від міста дуже позитивні. На кожному кроці можна придумати щось цікаве куди залізти. Наприклад вилізти на один з їх мостів через Дунай, чи спробувати підкорити риштування навпроти будинку Парламенту. В самому місті з машини бачив доволі багато закинутих промислових будівель, всяких труб. То ж лазити не перелазити 😊 Був би час.

Ангар із закинутими поїздами

Перший же лінк з гугла для «abandoned Budapesht» веде до ангару із закинутими поїздами. Це, напевно, візитна картка urbex-Будапешту. Величні паровозіки та зарослі ожиною старі вагіни під напівзруйнованим дахом історичного Депо мають особливу пост-апокаліптичну естетику. Жоден музей не дає цього відчуття неминучості, плину часу.




Ангари знаходяться майже посередині діючого депо. Сюди люди ходять на роботу, є камери та охорона з собаками. Стороннім вхід, само собою, що заборонено. Хоча дехто в неті пише шо рядовим робочим на сталкерів пофіг, головне начальству на очі не попадатися. Тим не менше всі рекомендують відвідувати це місце в неділю, коли нікого, крім сторожа, немає на роботі. Але в неділю ж перше вересня, ніяк не пропустиш. То ж я змушений був йти в суботу.

Недалеко від Депо є доволі непоганий готельчик. Він розташований в індустріальному районі Будапешта. Можна лазити хоч цілий день на своїх двох. Поснідавши, я з самого ранку пішов у розвідку.

Карта депо. Це не запал об'єкту. Він стопятцот разів вже спалений на інших сайтах.


Мій початковий план був підібратися з півдня. На карті чітко видно шо там заходить колія. То ж мають бути широкі ворота які всім влом закривати-відкривати. Або зацепом гонорово заїхати всередину. Також з півдня на карті стоїть багато старих вагонів. По них непоміченим легко можна буде добратися до цілі.

Запаркувавшись коло мальовничо поскладаних старих автонавантажувачів я пішов протоптаною стежкою в сторону колії. Поруч проїхав якийсь дядечко з дитиною на велдосипеді, значить стежка цивільна. Потім я чкурнув в кущі і опинився на самій колії. Паркана чи попереджувальних знаків не було.





Вїзд в депо


Ворота справді виявилися відкритими. Всередині Депо стояло багато сучасних блискучих поїздів. Проникнувши на територію я тут же розчинився в зеленці і став розглядатися. Там де були на карті закинуті вагінчики виявилася ... пустка. Все розібрали, шпали акуратно поскладати штабелями. Обломс...

Тут колись стояли старі вагони




Автоматичний реєстратор зацеперів


Мадярський поїзд. на мене нуль уваги


До ангару з закинутими паровозами йти десь метрів пятсот. Аце це пятсот метрів по пустирю у всіх на виду. До того ж прийдеться пройти повз адмінкорпус і дядечків які поруч завзято ремонтують власний автомобіль. Палитися з самого початку я не хотів. Тому вирішив спробувати пошукати інший підхід. Звісно можна було б йти вночі. Але вдень при сонячному світлі воно все має виглядати значно епічніше.

Обходжу депо зі східної сторони де станція. Тут один з легальних входів, зупинка поїздів, є паркінг, двері на пик-пик. Скажу вам чесно – у Львові таких кончєних станцій немає. Я спочатку був навіть подумав шо вона закинута або тут третю серію матриці знімали. Але ні, поїзда зупиняються, люди заходять і виходять. Фотки говорять самі за себе.

"Закинута" станція


Місток - спостережний пункт коло депо


Давайте напишемо на Варту1 що трава неприбрана?


З моста через колію відкривається чудовий вид на депо. Проглядається будка сторожа, двері через які всі ходять, камери на стовпах. Троха поспостерігавши і вивчивши ритм життя за парканом я пішов у бій. Ідея була проста. Якшо вже і йти по ворожій території – то найкоротшим шляхом. Так ймовірність запалу найнижча. І пофіг шо найкоротший шлях пролягає якраз посередині між постом сторожа і адмін корпусом. Тут стоїть така жара що сторож та собаки мирно куняють в тіньочку. А концентрація робітників по території всюди плюс мінус одинакова.



Дочекавшись товарняка я поліз через паркан. Ну шоб мене ніхто не почув. Паркан тут хоч і бетонний, але складається з трьох горизонтальних частин. Є де поставити ногу. Тому він перелазиться легше ніж наші радянські паркани в кубик. Постоявши хвилину в кущах я пересвідчився шо ніхто до мене не біжить.



Тепер треба перейти в будівлю старого ангару. Вона прямо переді мною. Нас розділяє якихось сто метрів і дорога. В ангарі вже навіть видно один старий паровоз! Та тільки но я висунувся з зеленки як нізвідки не візьмись машина. Їхала з півдня на північ. Я зробив кілька кроків назад в сторону кущів. Водій глянув в мою сторону і поїхав далі. Чи він мене помітив чи ні – я не знаю.



Ховатися тут вже не було сенсу і я перебіг до ангару. Двері, звісно що, залочені. Але є ще вікна з напіврозбитими шибами. То ж проникнути всередину не склало великих зусиль. Судячи зі слідів на траві це їх стандартний вхід сюди.



Скажу чесно – це того вартувало. Під довжелезним ангаром стояло кілька рядів вагонів, локомотивів та іншої техніки. Все ціле, хоч і старе та понищене часом. Але ніхто нічого на метал не ріже як це сталося в Україні. То ж я забрався на ніс найбільшого локомотива і почепив там наклейку Експлорера. Ну а далі описувати немає сенсу. Фотки говорять самі за себе.























Назад виліз так само як і заліз. Зі сторони ангару огляд дороги кращий. То ж я без проблем втрафив навіть на ту саму плиту що перелазив. Надивившись на старі поїзди можна переходити до нових. Можливо я сприйняв все заскладно і якби попросити їх культурно то мене б пустили через головний вхід. Або просто не звертали уваги на території. Але це потрібно хоча б мадярську знати. То ж я вирішив зробити все по старинці.



Вагон поїзда Луганськ-Ужгород після святкування нового року




їздив ше в 1991 році.








Офігенний колійовий музей

«Музей це нудно» - каже Васіч. Але тут, впевнений, він би знайшов чим себе зацікавити. Адже на великій території представлені локомотиви від найперший парових і аж до сучасних дизелів. Є поворотна платформа на якій можна покататися. Як і на дрезині та маневровому.







Музей знаходиться в пішохідній досяжності від депо. Звичайно шо не обійшлося без дитячої залізниці та магазинів  з сувенірами. Але крім того є багато пасажирських вагонів, снігоприбиральної техніки, всяких службових механізмів невідомого мені призначення.

Дитяча стрілка




В найстарішому паровозі








А це паровоз на бензині!!!


Тому тут все так просто :)




ось для порівняння класичний паровоз на вугіллі


Ну і бак з пальним. Коли воно було дешеве то чому б і ні


Бронебійні паровози з покращеною аеродинамікою. бугога :)




В 1951році вже атомна бомба була. А вони далі паровози будували






Паровозіки – ностальгійний та романтичний вид транспорту. Вони гарно виглядають, пахнуть і пирхають. Але в експлуатації це був суцільний жах. Зазвичай на одній заправці він міг проїхати не більше ніж 50-100км.Далі мусів зупинятися і доливати води. Швидкість теж була зазвичай 50 км/год. При переїзді тунелей потрібно було закривати всі вікна. Але чорний дим все рівно просочувався всередину вагонів. Про ефективність я взагалі мовчу. Якщо спалити вугілля яке використовує паровоз в топці електростанції то виробленої електрики вистачить щоб заживити три аналогічних електровози.

Висота колеса в зріст людини


Центрифуга для паровозів


Всередині центрифуги


Це вже пішли дизеляки


Машина для Васіча повинна бути такою :)




Підводний човен на колесах


А це шоб на ЛАЗ з розгону вїжджати


Закрита частина музею




Шахтні вагонетки


Майже сучасний поїзд




Скаржитеся шо у вас шумно на робочому місці і дує з кондиціонера?


Так два поїзди можуть і розчавити


Як завжди частина музею була відгороджена сіткою тіпа прохід заборонено. Тю! Для мене? Нічого не могло стримати від фоткання ходової Чайки переробленої під колію. Чи від оглядин напіврозібраних вагонів в закутках музею. Коли я вже, зморений сонцем, збирався сам йти геть то до мене підійшов якийсь з працівників колії. На марядській мові він напевно пояснював мені шо я нехороша людина і йшов всередину обгородженої зони музею. Ну ок 😊 Послухався.



Пішли різна дрезини








Елітні поїзди




І ще одна вертушка






Ходова Чайки


Все як в нас, без лома ніяк


ретро паровоз


один з останніх паровозів. Має навіть свій комин


Васіч, а для чого там ця надбудова як в кареті?


Дитяча залізниця по дорослому


Пригоди в центрі міста.

Далі я вирішив пройтися центром міста розвідати яка в них ситуація з дахами та під'їздами. На жаль, все так само сумно як і в нас. Більшість під'їздів на домофони. Хоча попадаються такі шо без, зазвичай там багато офісів чи хостелів.





Вихід на горище


Друге «на жаль» це виходи на дах. Хоч це і Європа а під'їзд доступний лише для своїх, але все рівно залочено. Позитив в тому що лочать найчастіше китайськими колодками. В нас з цим все куди посерйозніше. Попасти в такий під'їзд теж не важко. Мешканці не дуже ретельно слідкували хто за ними заходив.

Ось кілька фоток з їх під'їздів. Все чисто, акуратно, прибрано. І це звичайні будинки, не якісь там мега-пам'ятки.

Ще один вихід наверх


Дитячий замок




перспективна протипожежна драбина.


Але закінчується нічим




Була ще ідея вилізти на риштування якраз навпроти їх будинку парламенту. Зробити гарні фото. Але, як на зло, саме в цей день там проходив мітинг. То ж поліції стояло на кожному кроці. Лишимо це на інший раз.





Коли я вже був думав вертатися у машину по "золотий" ключ око впало на масивні дерев'яні двері на площі Йозефа. Виглядали вони брудно, на них не було домофону. Я прослизнув всередину і зрозумів що Бінго! Переді мною величезний закинутий будинок з внутрішнім двором квадратної форми і скульптурою посередині. Будинок мав чотири поверхи. По периметру внутрішніх стін йшли суцільні балкони. Дах був всіяний мансардними вікнами.











Тут колись на першому поверсі приймали людей. На останньому поверсі вели облік хто і скільки завинив. Але це було не угорське КГБ. Це була пошта. Збереглися каси і стелажі. Просторі кабінети начальства, стійки з серверами, кубики для планктона. Таке враження що люди от лише недавно покинули цю будівлю. Принаймні вазонки вже підсохли але ще не зів'яли. На стінах висіли кондиціонери та газові котли, лампи і меблі. Все на місці. Ні тобі графіті, ні сміття. Я був перший хто спаскудив цю недоторкану красу наклейкою Експлорера. Правда зробив це у важкодоступному місці на горищі, так що її ше пошукати прийдеться.

Перший поверх. Тут приймали людей.












Другий поверх. Вазонки ще не встигли загнутися. Значить люди покинули це приміщення недавно


будете тут провідайте наклейку!




Піднімаюся широкими сходами наверх. Ліфт і Вогнегасники всі на місці. Зразу видно шо ніхто з дестроєрів тут ще не побував. На останньому поверсі оглядаю горище переобладнане під офіси. Щоб якось додати світла вони практично весь дах вкрили мансардними вікнами. Виглядає дуже футуристично. Зараз вікна всі чомусь навстіж відчинені. Якшо буде дощ то заливатиме. Чи вони хочуть будинок під знос? 18 століття, тут колись був готель де купа відомих людей зупинялося. В нас би над ним трусилися.

Добре шо вікна хоч відкриті. Інакше я б спарився.




Колись було горище. Потім зробили кубики


Вид на Дунай і міст


Площа Йозефа


Ось так виглядає обличчя дослідника після дня полазок по жарі


Знаходжу металеву драбинку що веде наверх. І попадаю в темне, брудне і дуже жарке пекло. А точніше горище горища. Коли надворі +35С а ти весь після довгого дня вилазиш на горище де під п'ятдесят то розумієш: бути дослідником це справа нелегка. По суті я є у верхній точці даху. Горище йде по периметру будівлі і має десь два метри завширшки і три заввишки. Вся підлога завалена голубиним гамном в перемішку з дротами, трубками від кондиціонерів і самими кондиціонерами. Це все вкрите густим шаром пилюки.

Лізу на вершечок даху через горище




Останній крок


Вид з даху


На цьому колесі розваг я колись катався


Сопла реактивного літака до взьоту готові!


Вид на внутрішню строну будівлі пошти




Видно що будівля все таки закинута. Черепиця внутрішнього даху багато де відсутня, все протікає. Але з фасаду дах виглядає люкс, дирки є тільки у внутрішній частині. Дах доволі стрімкий, але є снігозатримувачі. По них і вибираюся нагору. Фоткаю цю всю красоту і, поки не звалився вниз, спускаюся назад в це жарке пекло. Ніким не помічений йду митися в фонтан що на площі навпроти.

Тут колись проводили засідання. Або просто бухали




Поки не пізно можна ковролін схабарити собі додому


Дані розвідки

В Будапешті є шахти Кобаня. Прямо під самим містом десь 30км ходів. Зараз вони частково затоплені, а частково йдуть під винні погреби. Вікіпедія пише шо вони становлять велику архітектурну та історичну цінність. То ж дуже цікаво було б туди попасти. А це можна зробити як легально за попередній записом невідома наскільки вперед, або як завжди. 😊



Ось часткова карта шахти


Будівля над нею


на території заводу над шахтою


Вхід кудись вниз в парку поруч. Паркан невисокий.


ще один вхід з іншої сторони заводу. Просто колодка і все.


Навколо шахти стирчить назовні багато вентиляційних отворів. Вони закриті тонкою арматурою. Є й звичайний похильник з китайським замком. Навколо дерева, бомжі, сміття. Район не дуже респектабельний.

Вентшахта іншого типу, той же парк


найвища концентрація ВШ на одиницю площі




решітки цілі. ніхто ше не хитав.


Також у Будапешті є стара електростанція. Вона діюча і туди колись пускали. Фігурує в неті в багатьох звітах. Але тепер, на жаль, чомусь водити туристів припинили. Сама станція добре охороняється і явних залазів не видно було. Все таки діючий об'єкт.




Залаз з вулиці. Попав на сходи і фіг тебе найдеш


Зато прямо навпроти є заводик що робить кабелі. Щоб троха згладити розчарування від станції я позиряв на станки в роботі. Якщо чесно – заворожує. Це як how It's made дивитися вживу.







Змучений і з брудними ногами я приперся в готель. День пройшов продуктивно, можна і розслабитися під тематичну музичку.

І це не засмага! :)




Висновок такий – Будапешт класне місто! Є де полазити. Рекомендую пошвидше всім туди навідатися поки ще не знищили стару пошту і депо з поїздами. А також поділитися в цій темі що ви там найшли нового.

А потім ноти почнуть потроху зникати... 😉

#590
Поки я відходжу від 4500км за кермом і накопичую сили для чергового звіту вирішив підняти собі настрій якоюсь пісенькою. Тим більше шо вчора ми з Дмитром із Запоріжжя дуже навіть гарно їх співали по дорозі через Карпати. Заходять :)

Чорні Берци


Музика


Жовтий шолом падає у шахту,
І летять у піхву ліхтарі,
Дупу жме від страху і печалі,
Важко руки втримати мені.

Я ніколи мила не забуду,
Як з тобов хитали ми решітки.
Ти казала: "Я хабарить буду",
І дала на пам'ять чорні берци.

Приспів:
Чорні Берци - символ полазок та інсталів,
Чорні Берци - більше запалів не маю,
Чорні Берци - бачу я вас уві сні,
Чорні Берци - ноги зігрійте мої.

Як поїхав у краї далекі,
Берци ті на ноги я взував,
В ясний день хитав у них об'єкти
А вночі з собою в ліжко брав.

І тепер мені не треба мила,
Входу твого жадного для полазок,
Хоч мене ти більше не водила,
Але берци тепер завжди зі мною.

Приспів. (2)
#591
Пройшло два тижні. За наклейками та візитками так ніхто і не прийшов. Тим часом ми троха їх вже полишали в різних експлорерних місцях.

Я вже є на місці, заходьте і продовжуйте цю традицію!













#592
Плата за Платою

Тепер маю ще одну мрію. Щоб Тарас Чубай це заспівав :)

Музика


Вже вечір вечоріє
останні двері б'єм.
І плати з каемками
Зі стійок дістаєм

Приспів:

Ах плату за платою
зі стійок діставай!
Забрався у бункер
нічого не лишай

Охрана негодує
І біситься щосил.
Юнак з болторізом
Їх всіх надурив

Приспів

Як сонце сходило
був повний рюкзак.
Застряг він в вентшахті
застряг він навзнак

Приспів

До нього подруга
поспішно повзе.
Рюкзак визволяє
І пєндєля дає

Приспів

Хабар вони волочать
та виходу нема.
Біля гермовходу
зварка нова.

Приспів

Ми двері зламаєм
в останній момент.
Підемо здавати
добутий драгмет.

2 х Приспів
#594
Дякую! Качало моцно! В минулому часі. Зараз не качає і качати не буде. І пічки не працюють. Ще одитн гігант пішов спати подібно ЛАЗ-у, Кінескопу і багатьом іншим. Соррі за патетику в стилі Варта1.

Зараз Миколаївцемент просто фасують продукцію з Камянця-Подільського. Про це не всі знають і купують їх цемент надіючись шо він кращий за франківський. Маю стару ідею залізти всередину і пофоткати їх "техпроцес". Показати всім що Миколаєвський цемент це такий же фейк як Світоч. Тільки упаковка лишилася. Якщо ти там недалеко буваєш то можеш спробувати здійснити цю задумку ;)

До речі, як там рівень води в насосній, чи не впав з дощової весни? Також цікавить чи не купили цю територію ще?
#595
Гм. А як там з охороною? Може простіше і швидше неофіційно? ;)
#596
Та там толпами всі лазять. Могли просто бичок кинути в бібліотеці наприклад. Чи якийсь посерйозніший дестрой влаштувати а потім злякалися і втекти.
#597
Лиш Герма

Музика


Завтра прийде до вентшахти троє друзів побухати
Виб'єте китайського замка
Хто побачить сірі двері
Скаже хтось "Давай шатати"
Так давай шатати, а герма..

А герма, а герма
Висітиме одна,
Буде гнутись та скрипіти
Під напором розводла
Я ломитимусь у неї
Аж тріщатиме домкрат
Але скільки б не старався
нульовий, блять, результат


Так у світі повелося
Ми разом проберемося
Там де ще ніхто не побував.
Та невдовзі прийдуть Чопи,
ми усі розбіжимося
по уже ушатаним ходам

Лиш герма, лиш герма
Висітиме одна,
Буде гнутись та скрипіти
Під напором розводла
Моя форточка закрита, моя доля золота,
Я продовжую шатати, ніч безмежна і пуста.

Я продовжую шатати, ніч безмежна і пуста.
Я продовжую шатати, ніч безмежна і пуста.
#598
Провідав нині Полтву під кільцем Чорновола- Липинського. Давненько сюди ніхто не заглядав... А дарма. Це чудове місце для фотографування Полтви в Зливу. Бо ти в безпеці на підвищенні. Тримаєшся навіть не на скобах, а сидиш на похилому бетоні. Тобі все гарно видно, але вода не змиє. Хіба викине назовні :)

В дощ


Без дощу


В дощ. Видно сліди від ранішнього піку на який я не попав :( Висоти вказані приблизно над рівнем бортика. насправді до дна ще +1м води


Без дощу. Видно той самий бортик.


З цікавого знайшов написи на стінах з датою 1966 рік. Напевно тоді Союз розчарувався в Cтарому Польському колекторі і закрив Полтву остаточно. Сам колектор йде по суті по зовнішньому краю кільця ближче до СКА. Але потім робить незрозумілий вигин і попадає на проїжджу частину вже за кільцем. також видно шо стінку в місці інсталу колись було зруйновано пливуном і її прийшлося укріпляти двотаврами і заливати бетон по новій.

Коротка прогулянка


Той самий люк. Спуск похилий і комфортний. Скоби цілі


Йде дощ...


Ого! Та тут троха є води!


Стрімкий потік в сторону Торфяної. На стіні видно шо води було і більше!


А це то й же ракурс тільки ввечері, після дощу


На відео видно як в дощ вода доходила аж до скоби


Що ж. Води нема, можна безпечно спуститися


Вид в сторону центру міста. На стіні скоби якими я спускався


Вид в сторону Торфяної. Видно як колектор дає троха ліворуч і виходить під проїжджу частину. так ніби шось минав підземне. Пливун?


На жаль нинішня злива до стелі так і не дійшла :( А дуже б хотілося зняти все в динаміці. На жаль, поки я сюди доїду всі зливи минають. Тому дуже заохочую допомогти мені і заробити свій ящик пива. Єдине застереження: для годного відео потрібно потужнє світло, наприклад як в Sunnyman. Дякую за ліхтарик!

Йдемо глянемо шо там налипло на трубах


Все стандартно. Йду труба і високовольтний кабель. І хоч над колектором метр землі, але конче було його пропхати сюдою.


Дивлячись як по воді пропливає дволітрова пляшка з-під пива я задумався. А звідки власне у Полтві береться це все сміття? В унітах простирадла ніхто не спускає. В решітку водоприймача пляшка ніби теж не влізеться. Значить є десь відкриті люки кудою весь цей непотріб сюди і потрапляє... Може варто попрацювати в цьому напрямку і у Полтву стане чистіше?


Вересень 1966 року. То виходить ці плити заливали десь тут на місці? Подібні написи в інших місцях не зустрічалися


М-300 це марка бетону. Зазвичай такий йде на фундаменти


Бетонні сталактити коло входу


Бокові притоки зі сторони Кільця. Виглядає що давно як не діють


Звивини Львова у Полтві


Висновок простий: змиє і понесе. Навіть не надійся втриматися. Тому в дощ краще сидіти на скобах коло виходу.

Точні координати входу доступні для Своїх.
#599
Дякую що записуєтеся. Андрій 74 написав в приват що йому теж 5 в резерв. А візитки як? Крім Святодія ще хто популяризує експлорер?
#600
Цитата: Stinger від 14.08.2019 17:17:13
Прошу мені штук 5, ( 3 мені, 2 Гандзі)

Записав. також 10 штук на Електричкіном і кілька Блондинці.