Messages

Замовив 4 штуки жовтої. Гроші перевів. Доставку кину тобі в ПП

Привіт Всім!

Виникла ідея в цю неділю на 11 годину зібратися на Шроті в Красові Поробити тематичні фотки!

Я попередньо здзвонився. Вони не проти. Казали в суботу ще раз подзвонити.

Я буду виїжджати о 10-15 з Сихова. Можу когось підібрати хто бажає. Але там з добиранням просто. Люба маршрутка на Стрий.

Приєднуйтеся хто буде!

Зможеш зкомпонуватися з Roy і написати? По гарячих слідах як то кажеться.

Класична картинка. А третій по величині будинок то зовсім поруч моєї школи.



До приходу пожежників підготувалися. Всі двері на сходові майданчики відкриті навстіж :)


Не зустрівши жодного опору вибираюся на останній поверх.


А ось і школа. Зелена оаза в Сихівському мегаполісі


З балкончика відкривається красивий краєвид від верхнього Шувару, до Податкової, Потім Високий Замок, Стадіон Україна, Пасічна.


Вид на Шувар і Податкову


Вид на центр і Високий Замок. Ви зараз суттєво вище Ратуші


ТЕЦ і Мій офіс


Будинок коло Шувару


Всередині будинку затишно. Ніхто відвідувачів не боїться. Кутки не обісцяні


Власне сам будинок. зубрівська 32


На вершечок я не карабкався. Не мав відповідного інструменту. Але кого цікавить скину всю інфу. Ось тут фото звідти взимку

Рекомендую фотографістам туди навідатися поки триває перевірка і все відкрито. Десь зранку, шоб не було димки і було гарне світло.  Або вночі.

В пятницю 21 червня найдовший день. Давайте виліземо на Деревацьку вежу і для нас він буде ще довшим :) А заодно і перевіримо як там наша наклейка пережила зиму.





Якщо повезе з хмарами то сфоткаємо захід сонця. :)

Збираємося коло Вежі на 21-00. Захід сонця відбувається о 21-30. Так шо маємо встигнути.

Добратися туди нескладно якшо о 20-00 бути на перехресті Стрийська-Наукова.  Все що їде на Стрий проїжджає цю вежу. Я буду їхати з дому. Якшо хтось бажає то може лишитися в мене ночувати. Але квасити не будемо, просто подивимся відяшки з вилазок. Зранку мені треба буде їхати у Львів по справах.



Так шо приєднуйтеся!

Похід успішно відбувся. літак знайшли! Додаю сюди лінк на звіт щоб потім легше було знайти.

В продажі вже зявилася стійка шассі з цього літака. 10 тис грн.





Троха шкода що коли одні зберігають історичну память, а інші собі в кишеню. З іншої сторони місцеві точно так само і ліс рубають. :( А це ше навіть гірше.

Такі станки з гвинтами дуже схожі на прес. на автосервісах часто стоять щоб ступичні підшипники міняти. В ливарному ділі зараз повсюди використовують гідравлічні преси. Але тоді це ше не було поширено.

Щоб сказати точно потрібно більше фото з різних ракурсів.

А ви ніколи не цікавилися закінченням однієї з двох львівських річок Зубри? Тобто де і куди вона впадає. А також яку величину набирає по дорозі.

У Львові є дві річки: Зубра і Полтва. Остання протікає через історичний центр міста тому має більше уваги преси. Тут все менш більш ясно і перефоткано. На відміну від на 3/4 штучної Полтви, Зубра є справжньою природньою річкою. Вона не змішується з каналізацією(офіційно принаймні) і навіть здатна заливати навколишні села.

Зубра починається в районі +- Нижнього Шувару. В неї заходить дощова вода з усього Сихова та Клозельників. Далі Зубра тече через Кротошин, Жирівку, Раковець, Миколаїв і аж у Дністер. До побудови Австрійцями Стрийського гостинця дорога попри Зубру була основною для комунікації Львів - Стрий - Карпати.

Вид на злиття з правого берега Дністра. Над Зуброю збудовані водозабірники для цементного заводу. Передній план - Дністер, перпендикулярно Зубра


Чорна це Зубра, Жовтий це Дністер


Як бачимо Зубра суттєво чорніша(забрудненіша) за Дністер. Запаху каналізації нема, але колір таки характерний для річок-вонючок. Все таки львівське коріння і дорога попри села дається взнаки.
Що добре Зубра це цілком повноводна річка. З неї навіть брали воду для випалювання цементу на Миколаївському заводі.

На місці впадіння Зубри в Дністер є гарний пісчаний пляж. Можна поєднувати купання разом з грязе та уринотерапією. Праворуч від пляжу грязетерапія, ліворуч - уринотерапія :)





Ну і надодаток фотки від Коржика як Зубра розлилася в Кротошині під час вчорашнього дощу

Сходили дуже результативно! Звіт і фото тут

Уявіть собі що Ви в горах та збилися зі стежки. Ви приймаєте рішення напролом скочуватися вниз до потічка. Там є лісовозна дорога, нею можна вийти до цивілізації. Нічого не підозрюючи Ви продираєтеся вниз через хвойові зарослі вічнозелених Карпат. Клянучи свій ЖПС Ви слизьгаєтеся на покритих мохом цекотах та молитеся аби ніде тут не підвернути ногу, чи шию. Раптом посеред хащів помічаєте якусь поржавівшу залізяку. «Трильовщик» - зневажливо думаєте Ви і йдете далі. Але з часом деталей стає все більше і більше. Вони врослИ в дерева, визирають з-під моху. Блискучо-білі заклепки на кусках алюмінієвої обшивки, шассі та характерне крісло з ремнями безпеки не залишають сумнівів. Ви натрапили на уламки літака.

Колінвал від двигуна


Думаєте це чергова казка? Вважаєте що всі німецькі літаки ще після війни розтягнули на метал та сувеніри і зараз вже нічого немає? Який може бути літак коло Яйка Ілемського, якшо воно ходжене-переходжене майже як Говерла? Ми теж так думали та, на щастя, помилялися!

Перші згадки в інтернеті про цей літак датуються 2015 роком. Віктор все детально перефоткав та описав, проте точних координати нікому не давав. Ще б пак, на фото є дуже багато цінних номерних деталей які на чорному ринку можуть коштувати чималих хрошей. Потім Khimik знайшов місце падіння радянського літака МІГ і описав в нас на форумі. Ця тема привернула увагу громадськості до теми пошуку літаків в Карпатах і так ми дізналися про JU-88. Ми почали гуглити і дзвонити всім за координати. Та про цей літак не знали навіть місцеві волонтери що займаються маркуванням стежок та виданням карт. То ж ми приготувалися до затяжних та виснажливих пошуків. Початковий план був йти сюди на травневі свята. Але в цей час проходить "Карпатський кордон", оффроад івент який Khimik ну ніяк не міг пропустити. То ж ми перенесли мандрівку на Сині Свята.

Елемент фюзеляжу де кріпляться крила




1)   Ми відвідали місце падіння літака JU-88. Якшо знати напрямок, то від крайньої точки куди можна заїхати машиною і до літака йти не більше години часу. Мотоциклом ще менше.
2)   Місце знаходиться троха нижче полонини «Довге Поле». Десь 30 хв. ходьби від стежки з полонини Мшана. Адекватно-зацікавленим туристам розкажу як туди добратися. Ховати координати особливо немає вже сенсу. Бо виносити звідти скоро уже не буде шо.
3)   Судячи з компактного розташування уламків, літак або врізався в схил, або впав зверху. Також слідів воронок від вибуіхв авіабомб не бачили.
4)   До місця падіння літака вела чітка стежка від Миндунку. Видно недавні сліди від бензопили яким нема і тижня часу, нерозмокші на дощі пачки від цигарок
5)   І, на жаль, ми троха запізнилися. На місці катастрофи вже попрацювали місцеві і, судячи з залишених тут речей, ще планують продовжувати. Є багато свіжих ямок. Деякі деталі, що були на фото 2015 року, зникли. Решта поскладані на акуратні купки і чекають свого часу.
6)   Дуже хотілося б щоб місце авіакатастрофи не зникло з нашої памяті і не заросло лісом. Поставити памятний знак, позначили для туристів на карті. Якось так.



З Вікіпедії «Junkers Ju 88 — дводвигунний, багатоцільовий літак Люфтваффе часів Другої світової війни. Літак був розроблений компанією Гуґо Юнкерса в середині 1930-х років, як так званий Schnellbomber, і повинен був стати швидшим за будь-який винищувач того періоду. Його ласкаво прозвали «покоївкою на всі руки» (Mädchen für Alles), і справді Ju-88 справлявся з будь-якою роллю. Як і ряд інших бомбардувальників Люфтваффе він успішно використовувався як бомбардувальник, пікіруючий бомбардувальник, торпедоносець, літак повітряної розвідки, важкий винищувач, і навіть як літаюча бомба.

Об'єм випуску розвідників Ju 88D в 1940 р. склав 330 машин, на наступний рік було замовлено вже 1000 одиниць, а потім ще 350 літаків модифікації Ju 88D-1. Реально в 1941 році було побудовано 568 «вісімдесят восьмих» — розвідників. На початок 1942 року майже всі дальньорозвідувальні авіагрупи люфтваффе мали в своєму складі літаки Ju 88.»







Місцевий з Мислівки - «А куди то ви хлопці йдете?»
Ми – «Та на Яйко!»
Місцевий «Оооо! Яйко то така гора! Всім горАм гора! Така крута і висока. Туди дуже тяжко йти. Вищої гори в світі немає. Ну хіба ще Говерла десь там далеко є» 😊

Виїхали ми(Khimik, Korgyk, Віталік, Jonny і Electri4king) зі Львова о 17-00 щоб успішно минути пробки бажаючих віддихнути на природі. Далі Стрий, поїдання класичних хот-догів в Долині, зустріч з Андрієм Брошнівським і вібромасажер до Мислівки. Дорога така, ніби тут не було ремонту ще з часів як її розбомбив той Юнкерс що ми їдемо шукати. В Мислівці звертаємо з «траси» ліворуч як на Миндунок і далі помаленьку котимся в кінець цивілізації. Переїжджаємо річку і, зїхавши з лісовозної дороги, падаємо на привал. Я спеціально наголосив на місці привалу. Бо якшо з необережності розбити табір коло дороги, то лісовози всю ніч тобі не даватимуть спати.



По одному виходимо з машини, тримаючи в одній руці балончик, а іншою відганяючи комашню. Потім через щілину в дверях передаємо балончик в салон і наступний на вихід. То ж перша робота це розвести вогень щоб хоч троха можна було робити все решта. Ну а далі вже традиційне знімання стресу після чотирьохгодинного обїжджання дураків та ям на дорозі та й ідемо спати. Вже 12 година ночі. Домовилися завтра ранком прокинутися о 6-30, щоб побільше встигнути за день. Хоча це й порушувало правило 11 години, але і справді той літак ше треба було знайти.






Напевно Віталіку і Хіміку в Патрулі всю ніч смерділо дизелем. Іншої причини чого вони підірвалися о 5 ранку та почали таборувати ми не знайшли. Та, тим не менше, піджерши смачнющої яєчні з тушканом від Віталіка ми вже о 7 ранку були готові рухатися далі. Це вперше в житті я так рано виходив з табору 😊







Ось карта що де і як. Від табору можна ше кілометр-два проїхатися в сторону Довгого Поля. Нива і Джиммік на стоковій гумі пройшли. Паркетник не пройде. Далі дорога зливається з річкою. По ній ми не їхали, це завдає шкоди екології і є заборонено. Хоча хтось же ш тут ту дорогу тут зробив 😉



Лісовозна річкосмуга закінчується великою вирубкою з якої вже проглядається наш схил. Провівши грунтовну перед-підготовку вдома ми приблизно орієнтувалися де той літак може бути. Падіння такої махіни обовязково повинно було лишити слід у лісі.

Річко-Дорога до вирубки


Для такого типу походів потрібне високе взуття


Вид з вирубки на гору де лежить літак


Видно шо стежку сюди хтось прорізав


У пошуках місця падіння






От так ми бігли коли почули що літак знайдено!


Так виглядав шлях до першої знайденої деталі


Це було дуже змішане відчуття коли ми нарешті вийшли до літака. З одного боку радість що пошуки увінчалися успіхом. Стільки праці, чекання і ми всі нарешті тут. А з іншого боку - гірке розчарування. Бо і сліду від шассі, втулки гвинта, крісла пілота, синіх балонів та інших цінних деталей не залишилося.



























Хоча чого сумувати. Ми добросовісно обійшли і обфоткали все що залишилося. Навіть дві ложки, два шампура і пилку для дерева тих, хто тут працює. Неприємно вразили ямки після копу з металошукачем. Їх прийнято за собою закопувати! Коржик виявив кусок кабіни з залишками шрапнелі. Тобто літак впав внаслідок повітряного бою, а не з технічних несправностей. Залишків боєприпасів чи слідів вибухів не було. Хоча чітко видно шо літак горів. Багато поплавленого алюмінію та гуми навколо.

Видно пошкоджене літаком дерево


Ямки від копу


Всі детальки маленькі лісові гномики акуратно поскладали на купку




Елемент крила з кульовим шарніром










Кусок обшивки зі слідами пробоїн






Шарова опора




Коржик показує як міг впасти літак


Залишки паливної системи






Випускний колектор




















База копачів






Використовуючи металошукач вдалося окреслити район падіння літака. Він розтягнувся на кілька сот метрів вздовж схилу. В цьому місці пікав практично кожен квадратний метр. В основному дрібне сміття. А далі ніц взагалі не пікало. Про якусь реконструкцію місця авіакатастрофи говорити не приходиться. Тому що всі великі деталі знесені на окремі купки. Добре є ще дерева які росли тут в ті часи. Кілька з них мають дуже характерні пошкодження завдані літаком.

Деталі не тільки викопують, а й ще відчищають




Батарейка або акумулятор


Наявність дитячої іграшки і коробочки з-під кіндера наштовхує на думку шо копає з сином










Як на секонді








Хімік розмірковує чи може перевикористати форсунку






Андрій Брошнівський задоволений походом


Гак на крилі до якого могли кріпити стояночні розтяжки


Храповик для заведення двигуна




Вкладиш на колінвалі


І як воно все мало працювати?


Двоє людей зможуть його підняти


Привід від маслонасоса


Щітки


Кусок обшивки з отворами від шрапнелі


А це дуже дивний камінь. Отвір явно штучного походження




Провівши тут кілька годин ми вирішити збігати ше на Яйко. А шо, вертатися назад і квасити від обіду і аж до ранку? То ж ми пішли далі вверх по схилу і доволі скоро вийшли на полонину Довге Поле. А звідси вже до Яйка йде маркована стежка.

Вид на Яйко Ілемське з Довгого Поля


Аршиця, на ній лежить МІГ


Звідти ми прийшли






На вершині затишно. Видимість мільйон на мільйон. Вдалині, наче прожектор, просвічує димку золотий купол Гошівського Монастиря. Лише обід, часу море. То ж у Хіміка заграв хотюнчик десь нині пооффроадити. Тому ми швидко спакувалисі і пішли вниз до машин.




Пофіксано!




Хімік розказує як ходив МІГ шукати


Троха жарко на сонці в чорній футболці


І що, там справді є літак?








Качає прес


Як мені надоїли ці комахи


Думаємо як спускатися


Електричкінг забрався в старий окоп


Спуск здійснили через полонину Перебитого Груня і далі троха зрізали на лісовозну дорогу направо. Цей останній кусок був найтяжчий. Стрімка дорога вниз під пакучим сонцем. Лісу, який зазвичай робить холодок та тіньок, немає. Його весь вирізали. Під ногами зорана земля з каменями, гілками та пилюкою. Селевий потік і то менше схил коцає. Яке на мене то краще вже спускатися так само як і піднімався.

Дорога на Грунь




Горгани це найдикіша частина Українських Карпат


Полонинка під Грунем


Якшо знати куди дивитися то звідси видно місце де ще лежить літак




Лісовозна "дорога смерті" вниз до машин


Далі ми впали табором на стику річок Правич і Свіча (коло моста як йти на Яйко). Тут троха позмивали з себе засохлі рештки комашні та понизили температуру тіла до нормальних 36.6. Хімік засмажив нам офігенно-смачний шашлик і ми всі розїхалися. Андрій подався досліджувати гори та шукати гриби. Хімік, Коржик і Віталік покотилися пробувати нову дорогу на Карпатський Кордон. А я з Електричкіном і Джонні помчали в сторону Львова з надією щось нині поексплорити. Але про це буде в окремому звіті 😉

Вертаємсі назад до Миндунку


Надуваємо матрас на місці злиття Свічі і Правича




ВЕС коло Вигоди, Долинський район


На відміну від Самбора тут стоїть лише одна крутилка. Напевно пробують вітер.




Одна така штука може виробляти до 360кВт




Потім з 400В роблять 10кВ і передають в енергомережу України


А це вже халтура за словами Електричкіна. А він то знає!


Лягаючи дома спати о 1 ночі я пробував згадати все що сьогодні відбулося. Пята ранку і: «Пєш Опілля – нема похмілля». Далі рубілово бездоріжжям, пошуки літака, перефоткування всього, жарене на сонці Яйко, Свіча в трусах і шашлик з мошкарою. А потім вітряк коло Вигоди та  епічні гвинти Архімеда коло Миколаєва. Може й добре шо ми так рано встали. Інакше цей звіт би вийшов аж завтра 😊



Впевнений що в Карпатах є ще багато таких сюрпризів. Тоді була дуже велика війна. Літаки ганяли сотнями, збивали їх також немало. Найчастіше вночі, тому ніхто не бачив де впав. Усіх їх точно ше не знайшли. Деякі і досі лежать в Карпатській глушині та чекають своїх дослідників.

Богдан Тимків +1. Він зараз в відпустці. Казав його записати. Потім зайде сюди і сам відмітиться. Гроші за завдаток я замість нього переведу

З Владом все домовився за намети. Броцик склав. Готовий :)

Хто ще надумав? Завтра закриваю заявку і подаю список.

Якшо хочеш більше народу то можу кинути лист на весь офіс. Але тоді прийдеться почекати троха шоб люди подумали.

Додам кілька напевно вже останніх фоток з Полярону. Бо скоро це просто буде квартал новобудов і до колишнього заводу ніяк не відноситиметься :(

Дах сучасного будинку теж може подарувати купу гарних краєвидів. І байдуже що він знаходиться не в центрі міста. Модерновий Львів має свою індустріальну естетику. А через сто років сюди будуть водити туристів як і в історичну частину міста. :)

На цей раз я заруфив власний офіс. А шо? Навіщо далеко їхати :) Взимку був перефоткав його із Залізничної вишки. Тепер маю вид на саму вежу.

Завалили останній цілий цех зі станками ЧПУ


Новобудови на Поляроні


Сихівський бублик


Вежа з якої я навесні фоткав це місце


Приходьте працювати на Сайпрес! В нас он ще скільки паркомісця :)


Катєльня Чорного Кочегара


Новобудови на місці колишнього бомбіка. А сарай на передньому плані це заглушка для перевіряючих органів. Бо ведеться реконструкція існуючої будівлі :)


Ще за моєї памяті тут були цехи


Як можна в такому жити? В ті щілини між будинками світло не попадатиме!

Додам троха фоток вентиляції і кондиціонування на Луганській 20. Справляється на відмінно. Але є недолік. Якшо хтось десь включить кондюк на обігрів (бо  йому курча холодно), то ніхто більше не може ввімкнути на охолодження. Треба йти і шукати такого унікала

Переніс обговорення в телеграм. Наполегливо рекомендую скористатися нагодою і приєднатися до вилазки. Нечасто можна побачити чотири пілота в дикій природі. І цей літак, за чутками, ще не довго там пробуде. ;) Так шо не втратьте свій шанс

Термометр на будці в робочих

Саме такими словами ми вдячно прощалися після насиченого дня в горах. Оцей весь офроад, їзда на кузові ЗІЛ-а а потім витягування машини з болота додали нам вражень як повноцінна вилазка на тру-обєкт. Бо ж саме за пригодами ми сюди і ломилися! То ж, попри парадоксальність назви, день видався на славу.

Все почалося з ранкового відвідування місця святкування десятої річниці форуму. Спухший від укусів комарів народ повилазив зі своїх наметів і мовчки сидів чекаючи на плов. Ми (+ Electri4king) витягнули Jonny з цього царства мертвих та й подалися на гору Параску. Саме так, аж дві Парашки ми бачили цілий день коло місця святкування річниці. Наша ідея була чисто символічно зійти на вершину в честь десятої річниці форуму. Ну і щоб троха дух Полтви з нас вивітрити 😊

На вершині гори Параска


Подорожуючи машиною немає жодного сенсу ломитися на Параску зі Сколього. Це тільки зайві стоптані кілометри і випиті літри крові. Якшо проїхатися в кінець села Коростів то від шляк-бауму до вершини буде півтора години неспішного ходу. Це більше ніж вдвічі швидше ніж зі Сколе. Дорога по селу нормальна, легкова проїде.

Точку коло щляк-бауму місцеві називають Розтіки. Далі йде маркована стежка і нестрімкий підйом нагору. Крім останнього кілометра коли ломишся безпосередньо на вершину. Стежка також є продубльована на всіх GPS картах. Головне не захопитися і вчасто зійти з лісовозної дороги вбік ліворуч перед переходом річки. Це і буде підйом на Параску.

Нам повезло. Всю дорогу був густий туман. Він додатково екранував нас від решти світу, додавав приватності. В тумані почуваєшся якось по особливому тихо та затишно.

Останній підйом на гору


На вершині зустріли компанію зі Стрия. Почувши шо ми зайшли сюди від машин лише за півтора години жінки почали пиляти чоловіків «А я казала шо треба було йти з Коростева!». Їмо, фоткаємся вже біля двох хрестів і розмірковуємо над майбутнім Експлорера. Навіть якби зараз сайт накрився а ядро розїхалося по світу, то все рівно б знайшлися люди що його відновили та оживили. Тому що є ідея і вона продовжуватиме жити в серцях людей.

В 2008 році цей хрест був кимось зрізаний. Ось фото. Винуватців так і не найшли, а хрест приварили назад. І так вже стоїть от як десіть років. Хтось недавно приволік сюди маленького нержавіючого хрестика. Цікаво скільки простоїть він? Зрештою таке мацьопство засипле снігом і ніхто його навіть видіти не буде.

2008 рік


Між небесами


Сучасне фото


Експлорер це не тільки герми, гамніща і ЧОП-и, а й подорожі в гори також!


Маленький нержавіючий хрестик на шию


Назад, як справжні туристи, вертаємося іншою дорогою ніж ми йшли сюди. Чисто для інтересу, спішитися нам немає куди. Рухаємося хребтом в сторону Сколе, минаємо пастуший притулок і після нього бачимо відгалуження стежки до джерела. Скоро стежка переходить в карпатський хайвей і ми опиняємося коло недобудованої церкви, що скоро буде височіти над селом Коростів.





Джерело на хребті


Поруч затишна галявина для ночівлі


Якийсь дятел добряче тут попрацював


Зарослі Карпатського бамбука


Особливістю цієї споруди є лита бетонна основа, як в хорошого бомбіка. І вхід через тунель. То ж ми це все фоткаємо і сподіваємося тут помолитися наступного разу, коли добудують.

Карпатська Новобудова




У випадку війни тут можна буде сховатися як в бункері


Навіть гідроізолювали його


Вхід в церкву


Цікаво для чого для деервяної церкви яка стоїть на камяній скелі такий фундамент?


Вид на Коростів


Зроблено гарно, рівно. Поки воно сухе принаймні


Купол


Всередиені церкви здоровенна брила вмурована в бетоній




Хотів кинути їм пару гривень на стяжку, але не найшов щілини. А колупати свою якось не хотілося


З таким краєвидом я б в цій церкві постояв


Чотири крани??? А як же "Бог любить трійцю!"


Поруч звалище шин. Напевно тримають якшо треба буде спалити грішника


Вид з села на церкву


Дорога від церкви скочується в село Коростів а далі до урочища Розтіки і нашої машини. По дорозі оглядаємо капличку. Це по суті зменешна копія справжньої церкви. Є три бані, вітражі, ікони всередині. Побудована в 1990 році і цілком може слугувати туристичною принадою цього села.















Весь туман лишився внизу. Сонце нас добряче розжарило та розморило. Класно влітку шо не потрібно багато одягу. Та коли гарно припече то стаєш навіть лінивіший за замерзшого ЧОП-а на варті.

Ми вирішуємо скупнутися в Гуркалі, це водопад-альтернатива Кам'янці. Він, на мою думку, красивіший і більш придатний до купання. А ще менш загаджений туристами. До водопаду веде маркована стежка з села Корчин. Починається вона в селі від моста як їхати з траси на Урич-Тустань. На наше щастя останніх пять тижнів йшли дощі. То ж майже перед самим водопадом дорога добряче розкисла і ми ледве проїхали.

Повноводний і гуркітливий водопад аж запрошував лишитися коло нього з наметом. А потім при світлі місяця всю ніч насолодужватися фотодрочерством. Та ми були вже доволі втомлені тож вирішили їхати додому.





ну його той фотік, знімлю на телефон


Уважно оглянувши болото перед нами, проклавши оптимальний маршрут і висадивши зайвих пасажирів я просто не міг не застрягнути. 😊 Причому так застрягнути шо дверцята відкривалися в болото і виходити треба було туди ж. Після недовгих спроб самопорятунку ми кинулися того діла і почимчикували в сторону села. Там недавно ми бачили ЗІЛ-Студебеккер що витягував Паджеріка який троха не туди звернув.



Мило собі розмовляючи та насолоджуючись Карпатськими краєвидами під милозвучний гул комарів ми дочимчикували в село Корчин. В першому ж будинку було купа людей, та ми туди не наважилися заходити. Дуже смахувало на похорон. Зато зразу навпроти сім'я якраз закінчила вечеряти і радо погодилася помогти нам відшукати того самого ЗІЛ-а.

Джонні практикує босоходіння карпатськими стежками

Правдивий звук нижньоклапанного двигуна ми почули хвилин за десять до того, як довгий як в Такси ніс визирнув з-за річки. Ну а далі була їзда на кузові і молитва подумки лиш би він не заглохнув по дорозі і все таки добрався до нашого Джимміка. Бо в нього постійно перегрівався бензонанос від чого двигун пчихав та глохнув, а водій мусів ставити йому мокрий компрес на голову.

Обидві машини були поєднані міцними вузами в єдине ціле. І поки я заскакував всередину Джимміка ЗІЛ вже руший і почав мене витягувати навіть з вимкненим двигуном. А потім, гад, ще й собі розвернувся на цій вузькій дорозі прямо носом в схил.



місцевий шо поміг нам знайти ЗІЛ-а пробував зачепити трос. Але не знайшов гаку.


Прийшлося лізти мені. В підготовлених машинах ставлять спеціальний бампер і він суттєво виручає

На завершення тепер корисна порада від оффроадерів: якшо ви застрягли то не кидайте гілки під колеса. Вони ніфіга вам не поможуть виїхати, а тільки покоцають трубки і повідривають шланги знизу. В нашому випадку якось обійшлося 😊

Далі ми накачали колеса і наелектризовані пригодами поїхали назад у Львів. Поки були разом то якось навіть взаємопідзаряджалися і втоми не відчувалося. Аж вдома, коли навіть пиво і вареники не хотіли лізти в горлянку, я зрозумів як гарно прові день! Дякую що терпіли моє трололо всю дорогу і не втопили в тому болоті разом з тим Джимміком 😊



ПС: якшо гора названа в честь дівчини Параскевії, то чому в побуті ніхто не кличе їх ніжно «моя Парашечка» 😊