Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Golem

#981
Дякую за відвертість. Я це насправді ціную. Тому не витиратиму твій допис щоб з ним ознайомилися всі решта :)

А покищо згідно правил маєш бан на 3 дні 
#982
Цитата: Bottlehunter від 26.01.2019 00:03:04
Тільки одного не розумію: ти готовий йти тільки тому, що в частини спільноти думка відмінна від твоєї?

Дякую за підтримку! "Йти" - це образно сказано. Основна моя участь у форумі - це звіти і движуха. А воно, в свою чергу, вимагає участі другої сторони, учасників. Сам для себе звіти писати я не ... :) Тобто коли нема взаємодії - не буде і мене. А щоб взаємодія була - повинно бути взаєморозуміння.
#983
Ленін Казав Ділитися

Звучить провокативно, не правда? Не менш провокативно ніж польська рок-група «Батюшка» що виступає в рясах і зі здоровенними православними золотими хрестами на шиях, правда перевернутих вверх-дном. 😊

Так от, мій матеріал теж буде провокативний. І він буде про те, чому я врешті решт знову колись піду з Експлорера. Та ні, не тому що облаштую особисте життя як ви вже могли собі подумати. А тому, що є фундаментальна суперечність між моїм баченням світу та баченням інших учасників. Якшо конкретно то я про «ділитися».

Почну з моєї єврейської історії. Коли я був малий, то ходив на радіогурток. Ним керував старий спитий алкаш Петро Миронович (ім'я справжнє). На тому радіогуртку ми малі нічого не робили взагалі, але збиралися і обмінювалися думками. А також тиряли радіодеталі для наших ідей. І знаєте що, за цей час усі відвідувачі гуртка здійснили колосальний прогрес в електроніці і зараз це всі поважні люди.

Далі було вільне плавання на початку 2000-х, з старими журналами Радіо і без інтернету взагалі. Доволі часто тоді я зустрічав людей що казали «Я тобі не скажу як ця схема працює» чи як я це зробив. Тим самим вони ставили хрест на нашому спілкуванні. Тому що навіть тоді, у віці 16 років я виступав за відкритість та повний обмін інформацією. Усі всім в нашій тусовці розповідали що вони зробили чи зремонутвали і як. А також ділилися радіодеталями. Таким чином люди росли і всім було добре. А ті одиниці, що тоді никалися і вважали що вони круті, зараз працюють телемайстрами – одиночками.

З часом відкритість ніби то перемогла: open source code, інтерфейс Ардуїно, специфікації на все і вся стає нормою життя в інтернеті. На цьому ж принципі був побудований Бескид і старий Експлорер. Усі з усіма ділилися. Якшо хтось гляне на мої ранішні звіти - то вони була повна відкритість. Що бачив, де це було, коли і як туди попасти. Звісно за це приходилося платити процентом втрачених об'єктів. Та на мою думку плюси у вигляді притоки нових людей це перекривали.

Та, на жаль, що тоді що зараз: коли Експлорер знову зажив і мова зайшла про руїни(читай обєкти) де можна вивищитися через секретність або хабар -  я відчув опір учасників. Тоді це була одна з причин чому мені стало нецікаво в далекому 2009 році... Зараз виглядає що теж.

Люди віддають перевагу лазити по крихті штукатурки застарілого заводу ще навіть на момент свого відкриття, а в 90-і він навіть умудрявся продовжувати виробництво. Та в Європі вас на 10 євро на діючий МАN зводять, а за 15 долярів на Боїнг! Може варто перевести пріоритет на щось більш значуще і тривале?! Нелегально просочуватися з ризиком для життя в «суперсекретні» шахти по видобутку калу це звичайно гуд. Але чи воно того вартує коли при мінімальних навиках соціальної інженерії туди можна попасти цілком легально? Або «бомбосховища», чий список ми не оприлюднимо щоб не засрали, хоча в інших областях це давно все відкритоі, та й засирати там нема чого. Будь-який сучасний снаряд пробиває цей «захист на ура. Тобто ви зрозуміли мою думку. Об'єкти по своєму цікаві як історія. А історія це наука, то ж все мусить бути описано та класифіковано.

Звісно шо будуть заперечення типу «А що як об'єкт закриють і ми туди більше не попадемо....». А куди і для чого ви хочете попасти? Шо ви там не бачили???  Грибок на стіНах? Чи може спите і марите про хабар? 😉 Ну і публічність це хороший стимул не лежати на канапі та гортати in 100 грам, а моніторити Експлорер та активно лазити! Світ динамічний, обєкти пропадають з нами чи без нас. Тому треба напрягатися щоб не відставати.

Чим більше людей тим більше об'єктів. Це аксіома. Тому навіть якщо ми дійсно втратимо один об'єкт через розголос то здобудемо ще три взамін від залучення нових користувачів. Гарний приклад тому Літаки в Карпатах. Саме тому я завжди був, є, і буду за розголос!

Друге заперечення я почув нині від Роя. «Що ми всім відкриваємо наші ідеї і вони ними скористаються.» Коби ж то! Хто всі??? Дійсно геніальні ідеї як ото Гугл, Еппл, Фейсбук, Сайпрес і так далі пробивали собі шлях через несприйняття оточуючих. Їх ініціатори тупо ходили по людях і шукали хто б їх підтримав. Якшо твою ідею хочуть вкрасти то вона ніц не варта!!! Є безліч прикладів в історії (той же Пулюй) коли бажання шось приховати шоб на тому нажитися оберталося повним провалом.

Якшо ви думаєте що я на роботі сиджу в туалеті з ноутом і втіхаря тайпаю патенти на свіжі ідеї - то ви глибоко помиляєтеся. Усі знають шо я роблю і над чим зараз працюю. Якшо вони мають цікаві думки то долучаються. Ну і з десяти ідей проходить одна. Тому особливого понту шифруватися немає, ніхто не знає наперед що з того получиться. Інший приклад це відкритість сучасних алгоритмів шифрування. Всі їх знають і це навіть робить їх сильнішими.

Наостанок... Я би ще довго міг говорити на цю тему але суть зрозуміла і так. Я за повну відкритість! Так. В цьому шляху є багато мінусів, але плюсів більше. Весь світ (за винятком Росії та Китаю) рухається в цьому ж напрямку. Чи ви мою позицію сприймете, чи ні - це суті справи не змінить. Час все покаже.
#984
Враховуючи кількість бажаючих пропоную пріоритет віддавати:

0) Організаторам причетним до екскурсії (Спартак, Бодя і інші не з експлорера)
1) Першим підписавшимся
2) Реально зацікавленим як ото Сталкер наприклад
3) Всі решті

Я йтиму в останню чергу
#985
Як вам варіант

зверху "Громадське Обєднання"

знизу

"Дослідники Всього"

Експлорер по буржуйськи. Львова не пасує бо ми далеко за межі лазимо. А всього якраз, навіть Полтва підпадає :)

Ну і не всі в ГО
#986
Я за другий варіант і взяв би їх штук 10, пять тих і пять тих. В мене весь одяг кольоровий, відповідно чорно-білі на ньому не дивитимуться.
#987
Цитата: Roy від 23.01.2019 22:59:29
Добавив.

Golem, Fenriz - вкажіть реальні розміри футболок ваших діток.

Україхнський 34 Європейський 128 Американський дитячий M

Взято звідси
#988
Привіт Всім!

Вирішив поділитися глобальними планами на цей рік і приблизними датами. Звісно шо все воно коригуватиметься по факту. Але тим не менше. То ж хто бажає приєднуйтеся!

0) Млинки як буде настрій
1) Кінець лютого - Памір з Дедмітом молодшим - Done
2) 8 березня - ЧЗВ, організовує Рой - Done
3) Травневі свята - Чорногора Печери - Done
4) Просто якісь теплі вихідні - печери Камянка - Done
5) Просто якісь теплі вихідні - Калуш - чекаємо поки шуміха вляжеться
6) Зелені Свята - пошук U88 під Яйком - Done
7) 30 квітня (вибори)/9 травня - Добити бомбік коло облради - Done

Список оновлюватиму по мірі поступлення нових ідей та виконання старих. Якшо маєте цікаві пропозиції - давайте, включу в список.

Також пріоритетом ставлю налагодження співпраці з владою і максимально легальне відвідування (для зрадофілів "паління") обєктів. А по простому - розвиток індустріального туризму у Львові.
#989
Ще вартує відвідати Ратушу






#990
Привіт Всім!

Екскурсія переноситься на один день на вівторок 12 лютого!

Зв'язався з директором. Попередньо на 12 лютого біля 11:00 під вежею на високому замку. Мати з собою паспорти, бо там строгий режим на вході. Бажано до 10 людей.

Якшо всі не вліземся і вони будуть проти, йтимемо двома групами.

Нам покажуть нутрощі будівлі під самої телевежею, передавачі, хвилеводи, узгоджуючі пристрої. Розкажуть як це все працює. Місце доволі небезпечне, електровакуумні прилади і висока напруга. Неадекватів не пускатимуть. (це було попередження)

Якшо з нами буде троха дівчат і вони мило всміхнуться то можливо нас зводять і в бомбік під самою телевежею. Але це не факт.

Будь-ласка зголосіться хто буде. Мені потрібно знати кількість наперед  бо на вільні місця є бажаючі не тільки з Експлорера.

Якщо вони змінять час чи дату то повідомлю.

#991
Цитата: Блондинка в кедах від 21.01.2019 23:47:52
Якщо в будні то, нажаль, -

Соррі за двозначність. Звісно шо на вихідні. Просто знаючи місцевих ДрогоБичок якшо припертися туди без попередження все може бути закрито.
#992
Пропоную топікстартеру(тобто Рою :) ) подзвонити до них і спатитися за робочі дні. На основі цього вибрати доступну дату яка набрала найбільше голосів. Я 50% шо буду, залежить від здоровя батьків і Дзвінки. Якшо буду  то можу взяти в машину 2 людей.
#993
Продається жива легенда цього форуму! 2003 рік. 1,2 двигун. Панель Люкс. 160тис пробігу. Все працює

1200 доларів. Для тих хто на ній колись їздив буде знижка ;)



















Ця машина навіть має власну біографію в Туристичних Креативах!

Тест драйв доступний в мене на Луганській!

#994
Додам троха своїх гавнофоток з телефону













Час зйомки 19-01-2019 Якраз прилетів привітати нас з 10 річницею :) назад забрав три вертольоти.
#995
Повна версія статті про шахти Калуша вже доступна on-line
#996
Про explorer.lviv.ua / Re: Guest book
19.01.2019 09:52:22
Вітаю всіх учасників і читачів форуму з десятою річницею нашого існування!!!


Як то було десіть літ тому описано тут

Традиційне святкування відбудеться ближче літа в теплі і затишку якогось обєкту. Запрошуватимемо абсолютно всіх бажаючих. А поки шо думаємо над локацією. Якшо є ідеї - кажіть!!!
#997
Дякую за опис! Якщо можна то додай ще координати. Думаю нічого стращного не станеться їх палити на паблік
#998
Мені рідко подобається що пишуть в наших газетах... Але Галицький Кореспондент і Їх стаття про шахти Калуша - приємний виняток! Дуже якісний матеріал! ФОтки читабельні. На всяк випадок продублюю текст.





Туристів — у шахту

З однієї частини Калуша до іншої можна було б пройтися не лише по землі, а і під нею. Місто майже повністю збудоване на шахтах. Втім, на сьогодні ці шахти «мертві», а ходи — затоплені та завалені сміттям. Понад 15 років до калуських підземель ніхто і не заглядав і лише днями стало відомо, що втрачено ще не все. Дігер із Львівщини зумів спуститися під землю аж на 174 метри! Тепер він має намір дослідити в Калуші й інші шахти.

Тетяна КІНДЮХ, журналіст

На сьогодні ще більш-менш доступними в Калуші та його околицях можна вважати кілька шахт, зокрема в Хотіні, Пійлі, неподалік Кропивника та Голиня. Нині вони ще можуть становити інтерес для екстремалів та дослідників і можуть стати основою розвитку індустріального туризму в цьому регіоні. Проте, легковажним шукачам пригод до цих шахт краще не наближатися. Це може бути небезпечним для життя.

Дослідити калуські шахти вирішив 35-річний дігер із Львівщини Андрій Риштун. Індустріальним туризмом він захопився років десять тому. Почав зі Львова. Про свої незвичні мандрівки писав на форумі explorer.lviv.ua, а торік видав книгу під назвою «Туристичні креативи». Нині має за плечима чимало підземних вилазок та надійну команду однодумців, які завжди готові його підстрахувати. Тож, до прикарпатського містечка їх вирушило п'ятеро. До мандрівки, кажуть, готувалися близько тижня: познайомилися з калуськими експертами в цій галузі, поспілкувалися з науковцем Юрієм Садовим, візуально оцінили шахти, зібрали необхідне спорядження тощо.
«Найперше ми спустили у шахту камеру в герметичному боксі. Хотіли зрозуміти, чи варто взагалі спускатися чи ні. Камера на шнурку дісталася до самого дна. Ми побачили там сміття, пластикові пляшки, але води не помітили. Якихось завалів чи корків теж начебто не було, тому вирішили, що можна пробувати спускатися», — каже Андрій Руштин. З собою він узяв рацію та розкладну драбину. Проте, вже перші метри далися нелегко.

«Під ногами все прогниле й розхитане. Дерев'яні стінки «людського ходка» місцями пообсипалися та перегородили прохід. Доводилося ставати на коліна і скидати ці дошки вниз. Це забирало час і потребувало додаткових зусиль, — деталізує дослідник. — Але я розумів, що до мене тут ніхто не проходив, можливо, ніхто не пройде і після мене, і це додавало оптимізму. Чим нижче, тим ставало жаркіше. Повітря було душним, застояним та наповненим запахом гнилої деревини. У мене з-під шолома стікав піт, але знімати його я не ризикнув, бо час від часу уламки деревини мене таки наздоганяли».

Дігер стверджує, що намагався бути дуже обережним, перевіряв на міцність кожну сходинку. Команді, яка залишилася нагорі, він по рації коментував кожен свій крок — аж до того часу, поки зв'язок не обірвався.

«Десь на половині шляху я залишився сам. Рація просто перестала тягнути, — акцентує Андрій Руштин. — Але чим нижче я спускався далі, тим ставало сухіше. Внизу дошки виявилися значно міцнішими, а йти загалом стало легше. Страху не відчував. Хоча розумів, що часу в мене не дуже багато... Дерев'яна драбина закінчилася на міцній бетонній підлозі. Ліворуч, якщо дивитися обличчя на ствол шахти, йдуть металеві сходи вниз. Вони ведуть широким бетонним похилом кудись далеко в шахту. Попри сходи йде металева труба для викачування води з шахти. Далі — вода і десятки пластикових пляшок».

Глибина води — близько метра. Загальна ж глибина, на яку вдалося спуститися, — 174 метри! Спуск загалом зайняв близько двох годин, підйом — майже в чотири рази менше, вистачило 30-ти хвилин.

Біля входу в шахту тим часом, окрім львівських товаришів, на дігера чекали і двоє калушан — спеціаліст із розвитку туризму Калуської міської ради Віктор Павлів та професійний рятувальник і відомий у Калуші дослідник Василь Фіцак. Коли з Андрієм пропав зв'язок, зізнаються вони, були приводи для хвилювання, адже з такої глибини на поверхню не доходили ні будь-які звуки, ні бодай світло ліхтарика.

«Година очікувань була трохи напруженою. Адже що коїться внизу ми могли лише здогадуватися. Через якийсь час один із альпіністів, що був з нами, вже почав ладнатися до спуску. Планував спуститися на шнурку, щоб одразу потрапити у ствол шахти. Зв'язок із Андрієм відновився у той момент, коли ми вже були готові фактично розпочинати операцію з його порятунку», — пригадує Віктор Павлів.

Тепер, коли перше дно шахти в Калуші розвідане, активісти мають намір продовжити цю роботу. Орієнтовно навесні спробують спуститися на дно ще однієї з доступних шахт. Ймовірно, повернуться і до вже дослідженої. Адже єдине, про що шкодують зараз, це те, що з дна шахти не черпнули трохи води для дослідження. Важливим показником для розуміння майбутнього цієї шахти стане і рівень води, який зафіксують через кілька місяців. Адже від цього залежить чи можна осушити шахту повністю, або ж це нереально.

Загалом Калуш має амбітні плани щодо розвитку в місті індустріального туризму. І шахти — лише один із об'єктів, які можуть в цьому допомогти. Магнієвий та калійний заводи, соляні хвостосховища і навіть місцева броварня — все це потенційно цікаві для цього виду туризму об'єкти.

«Промислові зони Калуша нині потребують дослідження та вивчення, — каже Віктор Павлів. — В місті вже третій рік діє програма туристичного розвитку, в якій індустріальному туризмові присвячено цілий розділ. Ми зараз працюємо над тим, щоб ВАТ «Оріана» передала місту одну з пам'яток архітектури — ратушу старого калійного заводу. Є ідея в цьому приміщенні відкрити музей промислового Калуша. Також будемо сприяти тому, щоб відбувалося подальше дослідження шахт, бо це теж наша історія і наша перспектива водночас. Деякі шахти на сьогодні — неприступні, інші, як-от у Голині наприклад, навпаки — відкриті і люди просто закидають їх сміттям. Що далі робити з усім цим пластом, залежатиме, що ми бачитимемо на дні інших шахт. Якщо буде хоч найменша можливість використовувати шахти як туристичний об'єкт, то шукатимемо грант на реалізацію цього задуму».

«Більшість людей мають доволі абстрактне уявлення про шахти. Але насправді це — рукотворне чудо. Це можливість побачити внутрішні шари Землі, кристали великих розмірів, це можливість пожити в стерильних умовах без бацил, запахів, світла та звуків. А ще — отримати хорошу дозу адреналіну, якщо це українська шахта», — вважає Андрій Руштин. В Калуші, переконаний він ще зарано називати підземне місто втраченим. Варто ще поборотися: для початку, де можливо, — відкачати воду, винести сміття і перестати його туди закидати, а далі — уже шукати фінансові ресурси та інші можливості для використання цих шахт.
#999
Завтра в Галицькому Кореспонденті буде опублікована наша стаття про цей обєкт. Ось її реклама 20 секунда. Особисто перглядав текст пеерд відправкою на друк. Має бути гуд!

Обіцяли вислати 7 примірників газет. Пятеро по одній учасникам вилазки + 2 на ГО і всім бажаючим почитати. Як отримаю то сфоткаю  і викладу. Бо в неті вона появиться значно пізніше.
#1000
Декого свербить ностальгія за колишнім гігантом – Львівським Автобусним Заводом. А я вам розповім з чим ЛАЗ асоціюється в мене.

1)   Це повільні та некомфортні автобуси 695 в які важко було залізти та вилізти. В далеких 90-х роках мене малого садили на коліна і ми всією сім'єю їхали на село. Вже навіть тоді всім було очевидно що ці автобуси є морально застарілі. Не кажучи про початок 2000-х з маршрутом 19А через все місто. Тоді завод нарешті остаточно вмер і припинив випускати цей хлам.

2)   Вбитий підземний перехід навпроти заводу. Вбитий настільки, шо пішоходи йдуть верхом, створюючи додаткові корки в ітак перевантаженому машинами місті. В масштабах заводу утримувати в порядку один перехід це нуль, це витрати на канцелярію. Але ж не робили гади...

3)   Вбитий пішохідний ходок коло ЛАЗ-у. Весь усіяний склом з його шиб. Один необережний крок на бруківку і з-під неї плюскає вода тобі на ногу.

4)   Виробництво тролейбусів до Євро -2012. Їх підлога нагадувала рельєф львівських пагорбів. Електроніку і кузов робили вони самі. Кузов гнив на очах, високовольтні перетворювачі підзбуджувалися при розгоні/гальмуванні та противно пищали на все місто. Решту комплектуючих до тролейбусів були пере-куплені в своїх же працівників. Кожен з них був ПП і продавав рідному заводу всякий хлам з Ali Express. Тому і не дивно шо ці тролейбуси прожили недовго.

5)   Костел Кармелітів. на його території. Сором і ганьба! Вже скоро тридцять років як нема Комуністів! Може досить церкви тримати як заводські приміщення?! Тим більше шо зараз на території ЛАЗ-у є купа інших вільних площ.

Мою думку Ви зрозуміли: ЛАЗ це як Львівське пиво. Яким би патріотом Львова ти не був, а воно все рівно кисле.

Хтось скаже: «та ми могли тоді все це зберегти і модернізувати!!!». Так зазвичай говорять люди які ніколи не були причетні до виробництва. Адже суть заводу не в станках і ласій земельній ділянці. Хоча без них і не обійтися. Справжня суть заводу в людях що там працюють та спільній ідеї: у виробничих процесах та культурі в колективі, у школі та нових кадрах. Якшо є ядро, є інженери, робітники, менеджери і вони скріплені однією ідеєю - то підприємство буде працювати і в степу. На жаль, згадуючи перших п'ять пунктів - виглядає що такого ядра та ідеї там не було. Тому розумні люди знайшли собі місце деінде. Завод закрили. Замість частини цехів звели житлові будинки. А от що робити з тим що залишилося?

Відповідь – індустріальний туризм! Львів, безумовно, туристичне місто. Але вам не здається що цей туризм якийсь дуже однобокий, якийсь гастрономічно-кічовий? Ми показуємо їм старі будинки, старі кафешки, граємо стару музику і стараємося продати якомога більше магнітиків з старими фотографіями. Але в той же час ми забуваємо що в нас ще є колосальний потенціал для розвитку сучасного та затребуваного іноземцями індустріального туризму. І в цьому плані ЛАЗ – це чи не один з найпривабливіших та найцікавіших об'єктів. Я вважаю ЛАЗ сміло міг би конкурувати з Екскурсією в Полтву або на дахи Львова, чи прогулянкою підземним ходом на Високий Замок(він існує 😉 ). Розвиток індустріального туризму у Львові цілком може претендувати на ту нішу чим займатися Експлорер наступних десять років.

А шоб не гадати а точно знати то Дослідники Львова вже вкотре подалися на територію ЛАЗ-у глянути як там поживає «відновлене» виробництво.

Ну ви з контексту вже напевно здогадалися шо ніякого виробництва там насправді немає. Почнемо з того шо ми знайшли повністю відкритий гавноЛаз на територію заводу. Він йшов з тротуару звичайної вулиці, там зіяла величезна дира в сітці огорожі, вона вела прямісінько на територію «Гіганта». А я справді, місця на карті він займає багацько.

Пройшовши не згинаючись протоптаною в снігу стежкою потрапляємо у білу пустку на карті Львова. Слідів на снігу від всяких планокурів багато, не тільки ми тут шляємся взад вперед. Але наша ціль обійти весь завод. Тому ліхтарики не вмикаємо, місто постачає достатньо світлового забруднення. Покидаємо "громадський простір", рухаємося слід у слід, стараємося не шуміти нашою лижною спорягою. Тут мене проймає дежавю з Шахтою. От шо не кажи, а тільки з Опіллям по справжньому відчуваєш себе героєм Стругацьких.

«Цей паркан раніше стояв» - вказує Опілля на повалену опору з сіткою. Судячи з того шо нині йшов сніг і це все не присипане зверху, то проникнення сталося саме сьогодні. Ого! Але слідів далі не видно (хвала снігу). Тож ми в безпеці і по цілині йдемо далі.

Стоп!!! Тут Цілина??? А як же охорона, де її сліди? Також слідів шин автобусів будь-яких марок на пухкому снігу виявлено не було. Тобто автобуси не виїжджали, охорона навколо території не ходить.

По центру території ЛАЗ-у стоїть величезний заводський збиральний корпус. Той шо найбільший на західній Україні. Там всередині світиться, видно силуети людей що рухаються. Через вікна проглядаються відомі ще з 2013 року корпуси старих незібраних автобусів і тролейбусів. Прямо у їх коробках сидить охорона, напевно в ІнСтоГрамі або Фейкбуці. Чогось нового ми не помітили.

Троха палівно йти далі попри двері з лампочкою, тож ми рушаємо повз (увага) ! «Керамічне Ательє» що функціонує на самій території ЛАЗ-у. А ви думали що тут автобуси збирають? Там, у ательє, на відміну від цехів заводу, робота кипить. Взад вперед ходять люди і їздить техніка. Проте це бізнес, їм на нас пофіг і ми їх не цікавимо. Попри гавкіт собаки ми спокійно просочуємся в адміністративний корпус. Нашо тоді ті бідні собаки так надриваються?

«Ніпрутнясобі!» - ото я офігів побачивши найбільше в своєму житті нерозграбоване бомбосховище. Та тут одних вентшахт поза десяток, протигази лежать ящиками і навіть вентиляція вся ціла! Бомбік проходить під всім адмінкорпусом (~100 метрів в довжину) і по ідеї тут міг сховатися цілий колектив підприємства + дармоїдів. Міг би... Колись... Зараз бомбосховище в неприданому стані, найновішим засобам захисту 40+ років, всюди вода і сирість.

Оглядаємо сам адміністративний корпус. Тут колись сиділо конструкторське бюро і керівництво заводу. А зараз це будівля без опалення і з частково вибитими вікнами. Сумно насправді... Видно багато документації від 70-х і ж до 2010+ років. Вона зроблена як на кульманах так і на орттехніці 90-х з п'яти дюймовими дискетами та SCSI дисками. В мене, бідного студіка що жив на одну стипендію, в ті часи і то кращий комп був. Бачимо макети панелей приладів, купи безкоштовних німецьких каталогів порнухи продавців автозапчастин. Хтось виламав двері до «Телекомунікаційної кімнати» в надії знайти шось цінне. Та старі факси в електровакуумні монітори хіба шо в музей годяться.

З вікон адмінкорпусу гарно проглядається закинута територія заводу. Подібні обєкти мають той свій характерний та непідробний шарм, створений пусткою та непотрібністю. Крім сторожки з телевізором і лампочкою коло входу ніде більше ні душі. Усе напівзігнивше та поросше берізками, що ціліше то його потроху догризає болгарка і матінка природа. Кілька незалежних охоронних фірм пильно стежить аби прості львівяни як ми ні в якому випадку не довідалися, що тут всередині, насправді,  нічого немає. Охоронці і напевно міська влада пильно бережуть міф про колишню велич гіганта ЛАЗ-у. Приховують правду шо весь цей завод - це просто великий фейк, це тінь минулої величі. І можливо чиєсь небідне життя на старість. ЦЕй міф існуватиме рівно доти, поки територію заводу не поділять між всіма зацікавленими сторонами. А нам залишається хіба що збирати та зберігати по краплинках ще одну сторінку історії Львова.

Додам кілька фото від себе з бомбосховища. Решта території є вже перефоткані в цій темі. З того часу ніц не змінилося. Фото без коментарів, тут ітак все ясно. Червоний колір тому шо вікна виходили на сторожів шоб нас не спалили :)

Ага, ще одне. Рано чи пізно вміст цехів розпродаватимуть за безцінь як колись було з Поляроном. Головне не прогавити це випорожнення ЛАЗ-у!













Два грибка, атомний і звичайний













Напевно діодна логіка на Д-226, германієві (теж цінний матеріал що йде на виробництво лінз тепловізорів)




Стоять КИД на випадок якшо хтось моцно пердне



Тут все 1976 року. Холодна війна майже закінчується а ми якраз готові до неї




Бомбосховище перетворили на склад непотрібних кульманів




Бардак Бардак. А якби ті всі лампи розбилися? Ртуті б було.


Справжня нержавійка!



Фірмова, ЛАЗ






Наглядна демонстарція наслідків атомного вибуху















Один з ходів назовні


Регенеративний патрон. ВИділяв противний смердючий кисень яким треба було дихати


Вентиляція








І тут є капличка!




Затоплений хід в головний цех


















Дисковід на 1.2 Гб!!!










КМ-ки ящиками!!!




Хтось порядно похитав ці двері до нас


Надворі повний ЛАЗ-ець




Коли бачу що в 2011 році хтось малює на кульмані а не в AutoCad то дивуюся чого це я звіт набираю в Ворді а не на друкарській машинці




Колись буде капець який цінний раритет