Messages

Вітаю!
Я не місцевий, тому на рахунок деталей виробництва сказати не можу. А на офіційному сайті власників (http://www.crhukraine.com) так і не знайдеш, який цемент
зараз виходить із заводу. Там багато написано про нові екологічні технології, але раз труби не димлять, то, напевно, якийсь із заводів випалює, а решта фасує
на місцях. ІМХО на рахунок цементу - у нашому сільському господарському магазині Миколаївський привозять лише під замовлення. А стандартним є Франківський. Продавець
саме його рекомендує і пропагує. Не виглядає на дилера, тому можна вважати, що практика на стороні саме франківців.
Щодо фото з насосної - проїздив не випадково поряд, зайшов, глянув, зафоткав.
Вода на 22.08 на тому самому рівні, що і на фотках у звіті, ожина і сливи навколо достигли, а якихось написів у стилі - Не влізай, замерзнеш! чи Приватна територія
не виявлено. Мужика-охоронця з ружжом - також. Хоча у нас багато територій куплено "про всяк випадок", просто випадок, сцуко, не настає.
Тому за зовнішніми ознаками територія безпритульна, а за документами - таки чиясь є. Бо кукурудзу посадили добрі господарі лише по периметру аж до входу. Значить, на території можуть 
власники виполоти і ще й пальцьом накивати.
От якось так.

Знаю, що хтось мене через це вважатиме занудою, але раз вже мова про дати, то давайте ще порівняємо таке (вказівники на Тарандовій):




Легко бачити, що нижній вказівник-засторога подає дати існування храму 8-10 століття, а верхній вказівник-інформатор - 8-14. То де правда?
І знову бачимо магічне словосполучення - Стільське городище. То таки Хорвати? Чи Австрійці?
Хто має КОНКРЕТНУ і, бажано - задокументовану, інформацію, а не емоційно-міфологічні припущення, пишіть.

До Криївки можна доїхати і зі сторони села Велика Воля - на в'їзді в село стоїть вказівник, де усі цікаві місця села включно з Криївкою, вказані.



Дорогою є два цікавих хрести 19 століття. Особливо перший - з Францом-Йосифом. Одразу за цим хрестом як фон дуже колоритний місцевий магазин-кнайпа.
Не знаю, чи завжди так, але ми були після обіду у вихідний день, то місцеві "тусили" біля нього (магазину), як мухи біля ... (меду).
Що мене трохи здивувало, то село ніби за вказівником - з 1850 року, а хрест - 1848 року. То його поставили до заснування села?
Треба буде колись більш глибоко розібратися з цим.

Вітаю!
Додам ще фото з того місця від себе - бірки, які лежать поряд, до шнекових насосів. За числами можна оцінити потужність кожного - мало не здасться!

Дякую за відповідь і роз'яснення!
Я просто читав від давніх повідомлень щодо правил публікування фотографій, тож тепер врахую нові можливості.

На рахунок "печерок" біля Демні - так, це край майстрів оброблення каменю (навіть у нас у селі під Львовом багато
пам'ятників на цвинтарі зроблені саме в Демні). Так що погоджуюсь - темою історичності тут, напевно, і не пахне.

Про Хоросно не чув - дякую за цікаву інформацію. Погоджуюсь і підтримую думку, що неймовірне починається відразу за дверима
нашого помешкання, а не десь на краю світу (тому мені "зайшов", наприклад, "Алхімік" Коельо).
До зустрічі!

[потужні земляні вали, оточені ровами та штучно споруджені тераси]

Вітання, Форумчани!
Попав на цікаву тему на рахунок поселення в Стільському - і своїх пару думок тут докину. Бо кілька років тому натрапив на інтернет-сторінках на статті про столицю Білих Хорватів і усілякі таємниці, які із нею пов'язані. Дещо скинув для прочитання, тому можу Вам тут скріни виставити:






Ну і як після таких заголовків туди не поїхати!
Щоправда, насторожили певні відмінності у описі місцевості (які я видів жирним шрифтом):
« В результаті тривалих археологічних досліджень було встановлено, що дійсно, на залісненому плато, над селом у ІХ–ХІ ст. існувало велике місто. На це вказують потужні земляні вали, оточені ровами та штучно споруджені тераси, на поверхні валів височіли дерев'яні стіни та вежі. До них із середини були прибудовані численні будівлі житлового, господарського та військового призначення. В одному із головних проїздів до міста було розкопано кам'яний брук, який за давні переказом називали "Білою дорогою"»
« Укріплена площа стольного Стільська становила 250 га, а довжина валів і оборонних стін сягала 10 км. Щоправда, зараз розгледіти у ледь помітних земельних насипах оборонні вали й залишки давнього міста нелегко. «Гуляти Стільськом без фахівця – втрачений час, – зазначає завідувач кафедри історії середніх віків та візантиністики ЛНУ імені Івана Франка професор Леонтій Войтович. – Висота валів зменшується, рови коло валів міліють. Заради збереження історичної пам'ятки на місці Стільського городища потрібно зробити національний заповідник, тобто заборонити лісову експлуатацію»
Але цікавість взяла гору - і ми поїхали... Ну і що Вам сказати? Пан Леонтій Войтович був правий - ходили-ходили ми лісом, а казки, навіть чорно-білої, не побачили.
Але видно Дух предків почув наші слова (в основному - ненормативні) і послав нам свого адепта - якогось патлатого чоловіка з гарячим серцем і твердими переконаннями. Зустріли ми його на лісовій стежині і він нам почав розказувати ту саму історію про давніх жителів і їхнє місто. "Оце там були вали, а он там, бачите яр - то це залишок рову, а ота округла купка - то святилище. І такого тут багато, просто походіть і поспостерігайте..." Дав вказівки - і розтанув поміж деревами. Але ми так і не переконались його полум'яними словами. Вийшли сумні з лісу, а далі були і Діброва, і Дірявець...
Отже, кажу свою думку, тому прошу не кидати у мій город камінці, порожні пляшки і пластиковий посуд.
1. Ті скріни не даремно вставив - бо Ви всі гарно бачите, що там за фото. Отже, даю лише дві цитати з інтернету за і проти, а відповідь (принаймні, з нею погоджуюсь) дав Голем вище.
«...Археолог наголосив, що значення печерних комплексів у Миколаєві намагалися знівелювати, переконуючи, що їх споруджено для театру військових дій російської армії генерала Брусилова у період Першої світової війни, однак дослідник вважає такі твердження безпідставними і закликає всіх, хто з ними не погоджується і здебільшого дискутує в кулуарах, спростувати це в спосіб толерантної дискусії у поважних наукових виданнях. Орест Корчинський додав, що без усякого сенсу було споруджувати такі величезні об'єкти, вибирати сотні тисяч кубічних метрів каменю, мистецьки вирізати в камені напівсферичні стелі, доводити до ідеального стану горизонтальність долівок, щоб якимось одним вибухом снаряду з гармати рознести вщент увесь такий комплекс...»
«...Нещодавно автор (це зі статті пана Вуса Олега Володимировича) особисто став свідком того як складаються новітні легенди, а точніше байки. Наприкінці травня 2009 року біля австрійських потерн на горі Тарандовій поважний сивочолий чоловік розповідав приїжджим туристам зі Львова про «язичників-семибожників», про поганське капище, що нібито існувало перед потернами, та, найцікавіше, про призначення цих тоннелів. Мовляв, у кожному з них стояло по одному ідолу, якому і вклонялися міфічні місцеві погани. Шановні краяни! Це – неправда! Хоча первісні люди мешкали в околицях Миколаїва-Дністровського задовго до Нової ери, походження «печер» з ними аж ніяк не пов'язане. І археологічні пам'ятки Стільского та Ілова так само ніяк не пов'язані з миколаївськими укріпленнями. Час створення тоннелів на Тарандовій – 1910–1913 роки. Це особливо стає зрозумілим після відвідин так званого миколаївського «ДОТу» – австрійського командно-дальномірного пункту (КДП) на в'їзді до Миколаїва від с. Тростянець. З його амбразур австрійський командир міг візуально контролювати дефіле (гірський прохід) біля г. Малявка, Миколаїв та мости через Дністер, та найголовніше, керувати вогнем розташованої на тиловому скаті Тарандової гаубичної батареї. Уламки шрапнельних стаканів австрійських гаубиць були неодноразово знайдені автором на полях між с.с. Демня і Лубяни, тобто, саме там, звідки наступали російські війська...»
2. Щодо самих Білих Хорватів. Насправді, багато речей ми називаємо так, а вони могли колись називатися інакше. І по різному навіть у тих же літописах у одному і тому ж часі. Наприклад, коли за 1000 років потомки будуть читати сучасні "літописи", знайдені на території північного сусіда, то у них буде дискусія, чи одна національна група "бЕндерівці" і "бендерофашисти", чи різна. І хто з них здійснив державний переворот. На тему таких різних назв щодо хорватів-горватів-горян можна прочитати у книзі О.Ковалевського «Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності». Як на мене, дещо з претензіями книга, але там навіть мапа Білої Хорватії є:



І різні розмірковування про династії та взаємини із сусідами. Правда, і фото австрійських гаубичних позицій теж наявне.
3. Щодо історії загибелі міста - це просто якась режисерська версія "13 воїна" з Бандерасом. У того ж Ковалевського вона виглядає не так приречено:
« Після смерті короля Самослава і подальшого розпаду Великої Хорватії Стільське городище, враховуючи його вигідне стратегічне розташування та рівень економічного розвитку, стало столицею новоутвореного Стільського князівства і кілька століть було головним містом краю. Але в 11 столітті городище приходить до занепаду і за якийсь час безлюдніє. Важко сказати, що стало причиною загибелі міста. Мало імовірно, аби воно було зруйноване загарбниками, оскільки вважалось невразливим. Можливо жителі добровільно залишили городище, наприклад, рятуючись від якоїсь епідемії.»
4. Щодо знахідок. Хто копав, той може підтвердити - там де жили люди, там повно різного сміття - від металу до кераміки. Але менш-більш адекватні висновки робляться лише після грунтовного вивчення накопаного і того місця, де копалося. Тому фраза із однієї з статей про пана Корчинського «...Археолог продовжує вивчати слов'янський мегаполіс, який знайшов, самотужки. За цей час йому вдалося дослідити 0,5% його загальної території...» доводить, що багато висновків, щиро кажучи, шиті білими нитками. А музеї історії рідного краю є у кожній школі, де нормальний вчитель історії. І там такого діти наносили, що деколи і професійним археологам не снилося...
Втомив вже Вас читати. Але ще родзинка з вишнею має бути на тортик. Тому прошу подивитися, як черговий печерний "монастир" виглядає (сфотографовано з дороги десь в районі села Лубяни біля Демні):






Тобто, відстань від Стільська - десь кілометрів до 30. Може, у тих краях ще й інші залишки таких "печерок" є? Не знаю, не шукав. Але виглядає так, що це є типовим для даного району і що дає надію на справді якусь сконцентровану історичну активність на цих землях багато століть тому. І питання потребує аналізу серйозними історичними методами. Бо, ІМХО, наразі історія Стільського городища не дуже краща від "досліджень" професора Бебика.
ЗІ. Фотки "галімі", бо порізав до малого розміру (менше 250 кБ). Якщо можна більші, то в наступних дописах вклею "кращіші".