Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Beliy_voron

#2
 :) Дякую!. Буду знати)
#3
Осінь... Сумна сторінка року. Падає дощ, падає листя, падає настрій.
А ось для справжнього пошуковика восени наступають справжні жнива: трава влягається  на землю, дощі пом'ягшують залежалу глину, зникають комарі та мошкара, ховаються кліщі, пропадають гадюки та вужі, стає набагато прохолодніше, що тільки в плюс. Єдиними очевидцями пошуку залишаються дикі тварини та грибники )))  ;D

Незважаючи на відсутність часу, я відібрав декілька днів та захопивши свій саморобний Quasar ARM направився в місця бойової слави своєї багатої на історію Батьківщини.

Рівненщина! Край в якому була і Царська Росія, і Польша, і Австрія. Проходили бої Першої та Другої Світових Війн. Жили князі та будувались замки. Проходило військо козаків. А ще раніше вирувало життя Черняхівської культури.

З огляду на це, а також на історично - пам'ятне село  дитинства,  шлях мій пройшов по місцевим лісам та полям.

Датчик по менше, частоту по вище, свіжі акумулятори і вйо! В інструкції до мого Ижа написано, що мотоцикл призначений для їзди по дорогам і бездоріжжю, чим я і скористався  ;D


Перша ж знахідка:




Настрій припіднятий. Складаю прибор, дістаю лопату (made sam pan klepav)

Через дві годинки можу похвалитись кучою шмурдяка і ось такими гарнюніми собачими жетонами.




Очевидно на цьому місці існував собачий розплідник чи утримання мисливських собак 1920 - 1930 рр.

Трохи в стороні вийшов на закинутий хутір і звичайно ж нарив радянських та інших монеток. Повна суміш. Земляний дідо не пошкодував і срібла:




Цікавим і достойним екземпляром з цього місця я вважаю ось такий гарно збережений краник до бочки:




Пообідав і перейшов в поля. Тут прийшлось йти кокретно по мапах, так як поле оране і знайти дислокацію старенького хутора доста важко. Земля порадувала ось таким шмурдяком:




Так як нічого цікавого нема, повернувся знову в ліс. Вирішив пройтись старою лісовою стежкою. І не помилився. Чудовий екземпляр царського знака - Лісовий сторож, та декілька сучасних монет.




А ось документація:



Думаю, що це була межа обходу лісника (а можливо і його сторожка). ;)

На це ж вказують і знайдені ложки:




Незрозумілі для мене штучки-дрючки: :P




В кінця дня витяг з глибини 40 см солдатську пряжку. Думав звичайна, а потім помив і відчув дух загарбників:




Ехо війни зачепило і нашу місцевість.

На цьому моя поїздка закінчилась. Радий, задоволений, стомлений, сповнений емоцій. Варто зазначити, щоб знайти щось цікаве необхідно перерити тони землі і підняти кучу непотрібно. Достатньо сказати, що мій колега, який часто займається пошуком, не викидає знайдене залізо. І кожного року на його подвір'ї утворюється ось така купка:





. і серед такої кучі лише кілограм монет і інших цікавих речей.  ;) :)

Всім гарних пошуків і хорошого сигналу під датчик МД!
#4
"Бомбік по імені Лорта"

Soloist - Beliy_voron
Guitar - Beliy_voron
Lyrics - Golem

Original text and music - Victor Tsoi, "A star named the sun"
;D

https://drive.google.com/file/d/1GWfBmzcEFYDwTLVbhJg_IRSmFNux6dSz/view?usp=sharing

#5
12 – 15 червня 2019 р.

Якщо рухатись від столиці України рівненько на північ, через 180 кілометрів, об'їжджаючи Чернігів,  можна натрапити на місто, що славиться своєю молодістю. Відоме у вузьких колах місто – Славутич.
Чудова рівна дорога, соснові ліси, ще мить і дух захоплює від раптового перегляду тихого і чистого , залитого сонцем міста, що зненацька розташувалося у долині. Перше враження, що засіло в голові -  аналог Кам'янця Подільського.
Щось дуже привабливе, як і в Кам'янці забурлило в моїй душі. Ні, тут нема історичного замку та старовинних церков. Проте компактність розташування, чистота і відсутність шуму та тихоплинність життя привело мене в стан ейфорії.  Отже, про все по порядку .

Історичний екскурс.

Після вибуху на ЧАЕС перед керівництвом СССР постало питання про будівництво нового міста, що змогло б прихистити жителів Прип'яті та Чорнобиля в незабрудненій радіонуклідами території. Ці жителі по замовчуванню були працівниками ЧАЕС та по глобальній задумці мали надалі працювати на станції.
Для вибору місця для міста було декілька варіантів. Перш за все незабруднена територія. По друге залізнична дорога до ЧАЕС. По третє близькість розташування. Перебравши декілька варіантів тогочасне керівництво фізично розташувало місто в Чернігівській області, хоча офіційно це автономна частинка Київської області (такий казус). :)



Місто будувалось загальними силами 8 радянських республік. Кожна республіка будувала квартал:



Кожний квартал має свої архітектурні відмінності.

Більшість багатоповерхівок, проте є й садові будиночки на одну сім'ю. Життя міста, побудованого за два роки (!) розділилось на два етапи – до  і після 2000 року . Саме 2000 році було виведено з експлуатації останні реактори на ЧАЕС. І тоді ж відбулося швидке звільнення робітників. А шкода, адже запустити ці реактори вже неможливо. При цьому кошти , що йшли з  ЧАЕС, повністю окуплювали життя міста та дозволяли розвиватися  населенню.
На даний момент в місті 25 000 жителів. Тут живе більшість сімей, старші люди яких залишаються на роботі по підтриманню порядку на Чорнобильській станції. Ті хто поїхали, працюють в Росії, або на інших українських АЕС. Це пояснюється тим, що за рік українські ВУЗи випускають лише 85 чоловік – профільних атомних енергетиків. І це дуже і дуже мало. Таких працівників дуже цінять, не тільки у нас, а й за кордоном.

Власне враження. Перша прогулянка.

Приїхав:



При в'їзді в місто кидається в очі декілька нетипових цікавинок. Перше, то тільки два світлофори на все місто. Водії їздять акуратно і зупиняються на всіх пішохідних доріжках. Саме це схоже й в Кам'яному :))
Друге , то відсутність громадського транспорту. Місто маленьке, люди пересуваються , або пішки, або на велосипедах. До речі у місті спеціально прокладені та відділені від основної дороги пішохідні та велосипедні доріжки. Місця ого-го скільки !!!




Якщо терміново, або трішки далі їхати, тоді таксі). Ні, звичайно є й власний транспорт. Бачив декілька радянських "Москвичів", та "Жигулів", а особливо припало до душі два мотоцикла "Ява - 350". Є й іномарки.
Третє, то чистота, що ріже око. Ніби не святковий день, але всюди чистенько, травичка підстрижена, все побілене, пофарбоване.








За декілька днів перебування у місті ні разу не бачив безхатьків. В тому числі не бачив вуличних музик, що так звикло виглядають у Львові.

Центральна площа міста:





У місті є два готелі – ''Славутич'' і ''Таллін''. 
Таллін відносно дорогий готель , призначений для іноземців.
Славутич трішки дешевший (близько 1040 грн за номер), проте якість обслуговування на висоті. Готель на 4 поверхи:




В кімнатах щоденне прибирання, змінні рушники, цілодобова гаряча вода. Чайник, холодильник, LCD телевізор з кабельним телебаченням (близько 60 українсько-російських каналів). Також є чудова система клімат-контролю. На вікнах москітна сітка, в кімнатах абсолютно відсутні павуки, комарі, миші та собаки.
Обов'язковою вимогою є відсутність паління цигарок в номері! Там з цим дуже строго. Проте на виході з готелю організовані попільнички. 
На першому поверсі є столова від готелю.  Покормлять від 100 грн. Готують смачно, в ресторанній манері. Тобто щоб їжі було  трішки і гарно))). В основному салат, м'ясо, рис, картопля, яйця варені і смажені, сосиски, хліб , джем, йогурт, сік. По бажанню чай, або кава. Кожний день різне.

Саме в цьому готелі в номері ''205'' я і зупинився. Будете приємно здивовані відкритим доступом до "Wi-Fi" і саме цікаве що вільний доступ (без пароля) wi-fi крім готелю, також доступний у більшості кафе та пабів, в яких я був.
В перший же день я тут і вечеряв:




Раптом пригодиться (ніякої реклами):




Забігши наперед скажу, що в готелі не сподобалось дві речі. Перша, то маленький кусочок мила. В принципі стандартний для готелів такого типу, проте не практичний і швидко змилюється. По друге, саме в моєму номері було чудне розташування дивана відносно телевізора. Дивитися прямо можна лише сівши рівно. А якщо лягти, то необхідно повернутися боком, при цьому голова на бильці. І це дуже не зручно. Як варіант, я відірвав всі подушки та бильця з дивана (вони на липучках) і зробив щось подібне на крісло в якому напівлежав. Так було ліпше. Звичайно потім відновив оригінальний вид.

Незважаючи на абсолютно російськомовне населення, всі надписи українською мовою, з приведенням аналога англійською. Зі мною на поверсі жило декілька іноземців-франзузів. Щирі та веселі постійно вигукували ''Хелло'', що добавляло колориту. Серед них були,  як офіційні вчені та дослідники  ЧАЕС , так і просто туристи. Перекинувся з ними декількома словами. Розповіли, що їдуть в Чорнобиль, в якості туристів. Звичайно ж , що на основі  перегляду всім відомого серіала від НВО.
Місто надзвичайно тихе. Навпроти готелю парк. Багато лавочок. Квіти, водяний освіжувач та декілька статуй довершують краєвид. Замітив дуже багато підлітків 10 – 15 років, що ходять з музичними колонками. З колонок завжди звучить російський реп  :P
Специфічна експозиція. Дуже сподобалася:




В глибині парку бігали дітиська з електронними автоматами-рушницями. Конструкція рушниць, наскільки мені вдалося зрозуміти, показує влучив-невлучив, якщо ти реально цілився і натиснув гашетку. Швидше за все принцип телевізійного пульта. Тобто пачка імпульсів , які надходять в фотоприймач. При цьому результат знає як той, що стріляв, так і той в кого поцілили.
В центрі парку дитячий майданчик для скейтбордистів. Там вечорами катались підлітки на BMX і скейтах.
Той же парк:



Цікава комбінація лавочок:




Вечірній  вид на експозицію сім'ї:




Доречно сказати, що в місті зроблено дуже багато для дітей. Бібліотеки, культурні центри та дуже багато спортивних комплексів:



А ось це місцевий стадіон. На ньому кожний вечір бігали симпатичні дівчата ::)




Вся інфраструктура зосереджена в центрі. По краям тільки житлові будинки:




На південь від центру знаходиться церква:




Поки гуляв до церкви зустрів цікавого котика, який вигулював власницю (чи навпаки?):




Власниця з радістю поділилась інформацією, що таких котів є багато в Києві, а у Славутичі їх кількість рівняється  трьом. Порода – Бенгал).
Центральна площа біля готелю, вид на північ:




Те саме, вид на південь:



Біля входу в  парк є меморіал загибилим на ЧАЕС:





Після прогулянки зголоднів і даю координати місцевих магазинів. За 400 метрів на захід від готелю є стандартний АТБ супермаркет, а за 700 метрів на схід – Сільпо. Також практично в межах п'яти хвилин є паби та кафе. Ціни адекватні.
В одному з пабів замовив самого смачного пива, яке в них є. Принесли 1715 , Львівське):




Ось так Батьківщина не попускає  навіть на кордоні з Білорусією))). Варто зазначити, що пиво смачніше чим у Львові.

Пізніше відвідав місцевих музей присвячений ЧАЕС. Вхід безкоштовний, якщо дивишся сам, без гіда. В наявності декілька стандартних артефактів:












В загальному історія молодого міста. Нічого специфічного.
Ось таким  мало бути розбудоване місто. Зробили все крім двох ставів. Не вистачило коштів:




Також є кімната місцевих стародавностей:








Думаю, що якби випотрошити той ящик, що лежить у мене  дома, то получилось би на порядок більше... ;)

А ось така пляшка є не чим іншим, як українською мухоловкою.

Всередину наливалась солодка рідина, або сировотка. Мухи залазили з-під низу і напившись ''бормотухи'' не могли вибратись. За день можна було зловити 50 – 60 мух.






Цікава фотографія, із задоволенням зробив би собі плакат:




Погулявши по музеї вибрався на вулицю. Спека страшенна, як і всюди по Україні. Пішов спати. Прогулянку залишив на вечір та ніч.
***
В центрі Славутича є імпровізована вежа з годинником, який ''бомкає'' кожні 15 (ніби) хвилин. Ось його вид увечері:




Вечірня площа:




Ангел- охоронець міста Славутич:




Біля нього ж стандартне ''дерево замків'' для закоханих:




Власне враження. Друга прогулянка.

Зранку відвідав БТР , встановлений місцевими жителями:






Замість ствола приварена просто труба з пружиною.
Експозиція в честь загиблих воїнів:





Йшов назад і замітив, що є багато недобудованих комплексів та будинків:




Практично новобудова. Проте можна побачити , що на стінах ростуть дерева, а отже будинки вже давно без нагляду.
По дорозі до готелю побачив антенне ''господарство'' якогось радіоаматора:






На мою думку два елемента на 145 МГц і на 430 МГц (дві Ягі сфазовані) і три квадрати на 28, 21 і 14 МГц.
На тлі неба виглядає як павучок.
Варто сказати, що на багатоповерхівках досить багато радіоаматорських антен. Швише за все 144 Мгц.

Також зафотив ретрансляційну вежу:




Внаслідок нестерпної спеки вирішив поїхати до найближчої водойми. Згідно карти недалеко кордон з Білоруссю та Дніпро). Тому було гріхом не відвідати цю територію. В готелі дали мобільний номер таксі ''Шахрай'' та пояснили , що найближча водойма це затока біля села Неданчичи. Всі таксисти знають цю територію і возять туди людей. На мій дзвінок в службу таксі , оператор в'яло запитала звідки – куди і сказала ціну: 210 грн за 10 кілометрів  ???. Домовившись, я 40 хвилин чекав таксі. І воно не приїхало). Ось так точно таксі ''Шахрай'' ))). Після цього пішов на схід від готелю, до автостоянки, яка знаходиться за кілометр. Можу сказати , що перше ж таксі довезло мене до домовленої точки лише за 150 грн. Час в дорозі 15 хвилин. Думаю, що можна було б і поторгуватися. Хоча в чужому місті, то не доречно. Під час руху водій розговорився і повідав, що він був ліквідатором на ЧАЕС пізнього етапу. Приблизно 90-94 роки. Ходив з щітками та мильним розчином і поливав все та вимивав. Розповідав деякі факти про саму станцію, проте на мою думку багато чого плутав. Наприклад з його слів в реакторі залишилося 90 000 тон палива. А також інформація про викинутий йод, який розпадався 14 років. Тут я сперечатися не став, а просто слухав. На його думку туристів завжди було багато і серіал на це не вплинув. А ще багато мови про родичів, які залишились, які померли, про роботу і заробітки. Доїхавши до водойми водій запитав коли мене забрати і дав візитку:




Я сказав , що не знаю наскільки затягнеться мій відпочинок і... зробив рокову помилку... Хоча про це згодом.

Водойма виявилась затокою на річці ''Вербка''. Саме тут організовано Славутицький Яхт-клуб та пляж міста.






Пляж обладнаний стандартними лежаками та лавками під накриттям. Береги чисті, проте сміттєвих баків не видно і де-не-де в хащах валялися залишки покинутого людьми сміття.
У воді  було десяток людей – батьки з дітьми. Пісок крупний:




Вода не дуже прозора, проте бруду мінімально. На дні мушлі та двостулкові молюски. Глибина в обладнаних місця до 2 метрів на відстані до 5 метрів. Колись в школі дуже любив біологію , тому не втримаюсь.
Личинка стрекози:




Саме з такої тваринки виростає чудова і гарна летюча стрекоза.
А ось такого величезного красеня гедзя, зловив на собі:




Можете співставити його розміри відносно пальців. Таких би десяток і можна в плуг запрягати!)))

Ось так виглядало ''моє'' місце:




Ну і відповідно моє рильце:




Пройшовся трішки по бережку до найближчих кущів:






Хочу сказати, що у воді відразу відчув шум. Так , так звичайний 50 Гц звук, як від трансформатора. З'являвся він періодично та ставав більшим по амплітуді, якщо всунути вуха у воду. Зробив висновок, що працює компресор в яхт-клубі. Проте що він накачує чи перекачує, не знаю.

У воді дуже багато риби. Маленька щипає за кінцівки. А велика кидається недалеко від берега. Розміри риби від 20 см до 50 см. Очевидно жерех жирує. Наявні також обладнані риболовні місця. Пожалкував що не взяв вудлище.

Накупавшись вдосталь та загорівши вирішив їхати в місто. Ось тут і сталась оказія. Зі сторони міста вилізла чорна велика хмара з блискавицями. Народ почав швиденько збиратися і роз'їжджатися. Я дістав телефон і синіми ясними очима побачив білоруський роумінг )). Переключити вручну мережу мені не дійшло до голови, та й не до того було. Натягнувши штані я пішов по дорозі в напрямку міста. До речі, без причин не працював навіть gps. Чи то телефон перегрівся на сонці, чи потребував обновлень, але я навмання йшов по асфальті. Через кілометр – перехрестя. Без знаків, без табличок. Всі дороги однакові по покриттю. Тут я став, подумав і став чекати. Зовсім не хотілося піти в чужі краї))).

На мою радість через 15 хвилин їхали ''блатні'' хлопці , що спочатку махали руками, не хотіли зупинятися, а потім все-таки зупинились і показали мені напрямок до міста. Дякую!!
Пішов. Відстань невелика. Отримав дозу насолоди від прогулянки. Хмара пройшла мимо без капельки дощу.

Ось такі квіти ростуть на обочині дороги:





Дійшов до першої табличики. Не зміг не зафіксувати момент: ;D





Хлопці, що проїжджали велосипедами в цю мить, дуже сміялися.

Місцева зупинка по дорозі:




Та з іншої сторони:




Недалеко замітив закинуте підприємство:



Пройшовши близько семи кілометрів мене наздогнав автомобіль і водій запропонував підвезти до Славутича. Чоловік виявився рибалкою. Розговорилися і ось діалог:

-   (Я) Бачу що рибачите і як є риба?
-   (Ч) Нет, в этом году плохо. Всего 10 килограмм везу. Три судака и сома.
-   (Я) О_о
-   (Ч) А ты вижу не местный?
-   Так, я з Рівненської області родом.
-   (Ч) Ааа, знаю. У меня там сын работает. На РАЕС.
-   Ну і як тут у Вас з життя? Де люди працюють?
-   (Ч) Не плохо. Кто хочет живет очень хорошо. В большинстве работают в сфере обслуживания или начинают свой бизнес. Ну а кто опустил руки, это их дело...
-   (Я) А як відносно агрономії? Щось роблять?
-   (Ч) Да, в самом Славутиче ничего нет, но вот местные деревни обрабатывают землю , в том числе и выращивают разные овощи и фрукты.
-   (Я) Дощі позаливали Вас трохи?
-   (Ч) Нет. У нас дожди доходят только до границы с Белоруссю и там выливаются. В Славутиче сухо. Плюс песок который все впитывает.
-   (Я) Ну а комарі? У нас вже всіх понадкушували.
-   (Ч) Слава Богу, в этом году меньше. Я беру на рыбалку светодиодную ленту и вешаю на кустик. Так около нее туча комаров, а меня почти й не кусают. :-\
-   (Я) Ясно. Ну дякую за те що довезли.
-   (Ч) Да, пожалуйста. Имей ввиду, не ходи около кафе Атлант и прилегающего близ него парка. Там вечерами драки, побои вплоть до убийств. Особенно не любят приезжих.
-   (Я) Добро. Дякую).
-   
Розпрощавшись я вийшов в центрі міста і через 15 хвилин був в столовій готелю.

Власне враження. Третя прогулянка.


Важким гріхом було бути в Славутичі і не катнути електричкою в Чорнобиль. Описувати тут мало. Варто то бачити.
Залізнична станція:



Дорога займає близько 40 хвилин. Протягом руху є лише одна зупинка на території України. А далі проїжджаємо через територію Білорусі, через ріку Прип'ять).
А там така краса, такі краєвиди!!! О, Білорусь, відчуваю до тебе симпатію! Країна спокою і стабільності, непрохідних боліт та комарів величиною з шершнів і шершнів величиною з горобців!
Болота та озера вабили своєю рибою. Ліси манили грибами.
Доїзд безкоштовний. Ніхто абсолютно не перевіряв ніяких даних, документів. Електричка приїхала до самої ЧАЕС.  Вихід в тунель оббитий металічною бляхою. Декілька рівнів перевірки на радіацію і в кінці прикордонники з собаками. Перевірили паспорт та допуск і без ніяких зайвих слів пропустили на територію ЧАЕС. Єдине місце де дозволили зробити фото. Вхід в тунель:




Далі тільки на словах. Електричка приїжджає до того місця де озеро –охолоджувач, тобто зі зворотнього боку від монументу перед четвертим енергоблоком.
Вийшовши з тунелю потрапляєш на звичайну дорогу біля станції. Там всюди камери і пройти незаміченим неможливо. Достатньо сказати, що я був на відстані 15 метрів від саркофагу. Ще б трішки нахилитись і можна лизнути – жартував я. Занесло мене туди по роботі і відповідно я мав допуск, як ніхто із ''звичайних смертних''. Як висловивилися мої ''поводирі'':
-   У тебе екскурсія супер-пупер. Такої не мають навіть дуже грошовиті туристи))).

Бачив багато забороненого. Тому мовчу)).  :-X
А тепер бонус. Переїзд через кордон над Прип'яттю.



Виконавши роботу повернувся в Славутич. Ще дві перевірки на радіацію. Знову в'ялі прикордонники з німецькою вівчаркою і та сама електричка. А далі поїхав до Львова. По дорозі до Києва автомобілем 1,5 години. Ну а далі по трасі Київ-Чоп. На цьому моя мандрівка закінчилась)).
****
Ніяких легенд, практично ніякої історії, проте дух захватує від самого тільки перебування в місті , що спромоглося зберегти радянський стиль і спогади минувшини. Реально, за декілька днів, я настільки звикся з перебуванням в Славутичі, що відчував себе місцевим. Як відповів мені на ці слова один новий знайомий з цього міста:
- пожив би ти тут років 10 – 15 . Не говорив би так. :)))
Але одне можу сказати точно. Відвідати Славутич варто хоча б раз в житті. І впевнений, ви туди повернетесь!


#6
Ти собі навіть не уявляєш наскільки близько ця діаспора в моєму лиці до Рівного , Тучина, Полівців і взагалі радіоаматорства). (привіт від UR5KFT) 
#7
Можу зганяти хіба ближче вихідних (субота - неділя). Дорогу знаю. Маю апарата.  Нема лопати))). Рівненським привіт). Сам родом звідти.
#8
Отам де пише Fenriz +1 (9 номер) то я. Beliy_voron
#9
 :) Споживання електроенергії всім комплексом фіксується кожний день. Якраз за минулу добу передавачі намотали 2307 кВт електроенергії. За словами керівника екскурсії в кращі часи споживана потужність могла вирости  до 12 000 кВт електроенергії на добу.  :o