Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Topics - Golem

#201
Привіт Всім!

Недавно виграв Sony Smart Watch2. Новий, в упаковці, присланий напряму зі Штатів. Працює з будь-який Андроїд 4.0 пристроєм.



Так як в мене стара добра Нокія 1100 і мінєти її не збираюсі, то ж вирішив конвертнути подарунок в грошики. Ціна 1800 грн.
#202
Наш користувач Yegor_Previr попав в руки "беркуту"



Звідси

Дуже позитивний київський Діггер. Лазив колись зі мною в Полтву, по Сірці і в Гори. Тримаємо кулаки за Єгора і сподіваємося що все буде добре!





Пишу щоб побільше Людей дізналися. Бо розголос одна з зброй проти влади. Ще троха тут

#203


Пропоную опис ще одного одноденного походу в Гори недалеко від Львова, основною ціллю якого є побути якнайдовше на сонці на висоті, аби трохи засмагнути перед довгими зимовими вечорами. Ну і пройтися Карпатами, побачити краєвиди і вернутися назад. Тобто на цей маршрут файно йти в добру погоду. Великим плюсом є добирання. В Камняку півтора години їзди власним автотранспортом, тричі на день ходять маршрутки з Львова ну і до Колії недалеко. Гора Лопата відома тим, що тут наші дали тягла німцям





Так от, перед Сколе як їхати зі Львова повертаємо ліворуч по вказівнику Камянка. Далі проїжджаємо КПП, кажемо шо ми в гості до знайомих з села і нічого не платимо, водоспад ну і саме село. Залишати машини рекомендую в центрі села коло Церкви. Тут їм точно ніц не буде + це найкраще місце шоб вернутися до них назад.









Зібравшись йдемо далі прямо по дорозі в напрямку на південь до перевалу на село Сукіль. Проїхати дорогою можна практично будь-яким позашляховиком. На перевалі звертаємо праворуч і йдемо в сторону хребта Зелемянки. Дорога далі автомобільна, але вже не така якісна. Зблудитти важко. Є одне місце де дорога розгалужуватиметься. Правильний відріг – правий. Лівий виходить на гарну галявинку ще ми піджирали, але з галявинки треба потім ломитися по хребту напряму вгору до основної тепер вже стежки.







Ще година ходьби і ми нагорі Беньки. Звідси відкривається шикарний краєвид на 270 градусів. ҐорҐани, Високий Верх, Тростян, Боржава, Пікуй, місто Стрий ну і звісно Параска. Куди без неї. Сюди, також, можна піднятися коротшою дорогою з Камянки, на карті сині стрілки. Для цього при переїзді річки потрібно повернути праворуч.









З Беньок пряма дорога на Лопату, півтора години ходу. Гора мутна заросла лісом, тому її траверсуємо. На Лопату виходимо майже без підйому. Тут Хрест і викопані гільзи. А також кавун який ми винесли з собою по приколу :) Звідси також можна йти вниз прямо в село, або більш пологою стежкою яка дублює маркований підйом зі Сколе. Недалеко від Лопати є гора Кудрявець з якої є агрний краєвид на місто Сколе.







Ми спускаємся довшою дорогою. Півтора кілометра йдемо вниз маркованою стежкою. Далі поворот праворуч на менш втоптану стежку і попадаємо на відріг хребта. За кілометр стежка переходить в автодорогу і виходить в село. Щоб не вертатися до машин назад, рекомендую зрізати по азімуту в напрямку церкви.







Ми йшли з 9 ранку до 6 вечора. Це з двохгодинним привалом на обід, збиранням грибів і поїданням ягід. По треку вийшло приблизно 15 км.





Всі фотки тут
#204


Яйко Ілемське – одна з найближчих до Львова Ґорганських вершин, 130км по прямій іприблизно 1700м висоти. На Яйко веде маркована стежка з Мислівки. Але недавно змило міст і пройти цією стежкою важко. Хіба що переходити Свічу вбрід. Інший варіант – йти або їхати до Миндунку і ломитися на Яйко звідти. Скажу чесно – без машини до Миндунку з Мислівки добиратися годин чотири, так шо Одноденного походу не получиться. З автом – зовсім інша справа, пів години їзди від траси, проїдуть навіть Жигулі.





В Миндунку повертаємо ліворуч і їдемо до переїзду річки. Якщо нема загрози дощу – можна проїхати ще кілометр –два.Наступна точка – роздоріжжя коло річки і старого лісовозного моста. Стежка праворуч (на карті синій штрих пунктир) є найпологішою але і найдовшою. Ми тудою не ходили. Натомість ломанулися напряму попри потічок. Стежки там особливо нема, йдеш по лісу або по потічку. Зато ненудно і відносно терпимо стрімко. Весь час попри потічок і виходимо на синю стежку а потім на головну дорогу якою спускалися вниз. Далі підйому майже нема, полого йдемо по відрогу аж до галявини перед Яйком.





Тут мона напряму на вершину, по ЖПС 800 метрів. Або траверсом на марковану стежку і тудою. Вниз ми спускалися по лісовозній дорозі, рівномірно стрімко вниз, позашляховик проїде в обидва боки. Далі внизу назад до машини. Якшо підніматися сюдою – головне не пропустити поворот направо вверх.









З Миндунку на Яйко нам вийшло 3 години підйом і дві спуск. Разом з три години на добирання туда і назад автом. Вклалися в один день. Орієнтування відносно просте: ми весь час були в тумані, ніхто раніше сюдою не ходив, маркування нема, карту місцевості знайшли кимось загублену аж на вершині Яйка, але вийшли без проблем, отримали масу задоволення і не блудили.



Всі фото тут
#205
Відео


Все, нема зразково-показової котельні. Пари до понеділка(а думаю реально до закінчення морозів) вести призупинили. Також Органний зал без тепла.

Питання лише одне: ЯК????? Це не замикання проводки, не витік газу, не пяний недопалок в купі сміття. Це вибухнув котел, ЧП 100%, причому він вибухнув навіть не під час проведення лабораторної роботи, а так, сам по собі, вночі. Цікаво буде послухати офіційну версію і чи закриють кафедру теплотехніки після цього як таку, шо себе дискредитувала.

Пригадую далекий 2004 рік, інша робота. В тій котельні стояли наші прилади обліку газу. Прилади накрилися, поки ми два тижні їх ремонтували, весь політех отримував тепло по мінімуму через байпас канал. Так шо причиною вибуху може бути далеко не потраплянна реактивного снаряду з Сирії.
#206
Продам Wi-Fi роутер Dlink DIR-300 б\у 100 грн Причина продажу: купив си з 3Г модемом і цей лежить без діла в шухляді. Опис тут Ці на нового на Розетці 175 грн.
#207
Продається ділянка коло с.Хоросно. 19 сотих 19 тис. Можливий торг. 0676757525 Віктор (мій сусід)

Ділянка розташована 1 км від траси Львів-Чоп коло с. Деревач. Ділянка плоска, правильної форми. Підведена електроенергія. Тихо, спокійно, красиві краєвиди. Неподалік є ліс і велике озеро.  Поруч хороші сусіди (тобто я :) ).  на ділянці ростуть Сосни. Є вагончик. Окрема дорога від траси. Поворот за Заправкою Шелл. Від ділянки до Ашан-у 7 хв їзди. Поруч збудовано кілька будинків і мій фундамент. Фото старе, тут їх ше нема.

Фото моєї ділянки тут. Його ділянка праворуч з вагончиком.

#208
Художня / Вибір 2004
19.09.2012 16:19:32
Вирішив поділитися спогадами як то було тоді. Поки сам не забув і щоб інші теж згадали себе в цих подіях. Це історія, а не політика. То ж прохання політику тут не шукати і ділитися своїми історичними спогадами цієї події.

----------------------------------------------------------------------------------------------------

Вибір 2004

"Та всі вони підераси" думав я в далекому вересні 2004 року і особливо не кремпувався ділитися цими міркуваннями з оточуючими. Хтось погоджувався, хтось починав мене переконувати ніби Ющенко це наше майбутнє, що він і тільки він, що підераси це всі решта крім нього а він укупі з Тимошенко Святі.

Щоб молодше покоління краще розуміло, про що далі йтиметься, дозволю собі короткий екскурс в новітню історію України. Після розвалу союзу наступили тяжкі 90-і роки, не було ні грошей, ні роботи ні надії на краще майбутнє. Президентом України більшу частину часу був Кучма, відповідно і всі біди асоціювалися з ним. З приходом нового тисячоліття ситуація відчутно пішна на покращення: є робота, перестали відмикати світло, почала зявлятися тепла вода, в людей зросли зарплати, стипендії і пенсії, стало можливо купити нову сучасну побутову техніку хоч і в кредит, повсюди почали використовувати компютери. Так сталося що саме в цей час премєр-міністром були Ющенко і Тимошенко які, звісно що, покращення життя країни приписали собі. І от в 2004 році мали відбутися чергові вибори Президента. Кучма вже вичерпав ліміт перебування при владі і всіляко старався пропихнути «свого» Януковича. А Ющенко і Тимошенко були в опозиції і хотіли прийти до влади(хоча вони тав вже ітак були), обіцяючи всім золоті гори.

Чому я не вірив тоді в Ющенка і Тимошенко ? Та бо вони, як і всі політики, тільки багато говорили. Минулі успіхи більше були схожі на вдалий збіг обставин а не на виконання попередніх обіцянок. То ж на вибори йти я не збирався і політикою особливо не цікавився.
Ні! Янукович мені подобався ще менше. Але голосувати за менше зло з двох я категорично не погоджувався і не погоджуюся дотепер, бо це суперечить самій суті демократії.

По ідеї, депутат це людина, якій я доручаю представляти мої інтереси на загальнодержавному рівні. Цій людині я довіряю і вважаю шо вона справді може предсатвляти ці інетерси. Якщо в списку нема людини яка би змогла це зробити, я їй, відповідно, нічого і не доручаю. Простий приклад: ви прийшли в ресторан і замовили пиво. Вам принесли одне скисле а друге стухле, з умовою що Ви обовязково маєте одне з них вибрати і випити. Звісно що з такого ресторану ви підете геть і не будете там пити жовдне пиво. Аналогічно і з виборами.

Час йшов, Ющенка то травили, то дебатували, байдуже. Судячи з настроїв оточуючих на заході всі були за нього, ну то й добре. В понеділок вранці після виборів я пішов собі спокійно на пари. Не встигли ми сісти за парти як викладач повідомив, що Юнукович переміг навіть на заході, що в центрі міста збирається мітинг і що ми вільні і можемо йти собі на цей мітинг. Я зрадів і пішов на роботу ? Була 11 година ранку, щойно вийшовши з університету на вулицю Коперника я зрозумів всю велич події: маси, колони людей, всі йшли в сторону центру міста. Були це, в основному студенти, яких теж відпустили, але серед них також і курсанти, і пенсіонери.

На роботі я ввімкнув україномовне в той час Радіо Люкс щоб послухати новини. Цікаво ж, стільки двіжухи, не часто таке буває. Там тоді працював один ведучий, не памятаю його імя, який дуже переконливо, розумно і патріотично вів прямий ефір. Він пояснював що саме зараз відбувається, що в Донецьку явка виборців 120 відсотків, що за Януковича на Західній Україні проголосували навіть мешканці моргу і тому подібне. Він так і сказав, що не має занчення чи ти підтримуєш Ющенка чи ні. Ти повинен виступити на захист власної гідності, власного середовища життя (щоб не казати слово Держава) не можна так нахабно робити з людей дурнів. Я з ним погоджувався.

На роботі всі були патріоти тому не то шо відпустили, спеціально скерували мене на мітинг в центр. Тоді ж по радіо багато говорилося про поїздки в Київ, як Укрзалізниця відмінила поїзди, як люди збираються на майдані, як ДАІ ставлять їжаки на трасі і все таке. Підбадьорювало, що місцеві попри трасу, за словами радіо, допомагали подорожуючим, попереджали про небезпеку, забирали перешкоди з дороги і просто стояли з прапорами попри дорогу.

То ж я пішов на мітинг. Хотів показати насамперед собі шо мені не байдуже до цих подій, що я Є та й просто подивитися на збіговисько собі подібних. В Київ, якщо і їхати – то тільки на допомогу самому Ющенку персонально. Ні під гаслами партій «Кучму за Грати», «Зелених на Город» і «Ми за ЄдУ». Тільки якщо Ющенко, уособлення несправедливості, сам скаже аби ми їхали і помогли йому. Ще на підходах до Проспекту Свободи все було забито людьми. Вони вилазили на ліхтарі і дахи, на все що піднімалося над натовпом щоб хоч шось бачити. Люди були всюди від Оперного і аж до Міцкевича.

Всі прийшли висловити протест проти нахабного ляпаса мокрими трусами по обличчю, який Янукович дав всім українцям. В тому числі і тим, що за нього голосували добровільно.

Вже тоді в мене виникла думка що якби ці вибори провели більш делікатно і філігранно, зробили другий тур, все підмазали і приховали так щоб це не було очевидно – то не було б і ніякого протесту, не було б Помаранчевої Революції. На мітингу виступали всякі хори і депутати, всі щосили кричали Ю-Щен-Ко!!! Махали різними прапорами. Я вперше був на такому великому мітингу(з 1989-го я памятав мало), мене реально вразила та кількість людей, я заздрив тим хто тоді працював чи жив в центрі, визирав з вікон і міг все бачити. Тоді ще я подмав про землю під ногами, де всі ми стояли один коло одного і не було навіть рюкзака поставити, одні ноги. А що як вона провалиться? Що, якщо під землею древнього Львова є таємні ходи? Через чотири роки я там побував, саме під тим місцем біля Памятника Шевченку де колись стояв і переконався, що величезні пустоти справді є і що колись, можливо, їх занедбають і вони й справді проваляться і поховають якусь революцію. Або розпалять.

Тут на трибуну вийшов Олійник, представився як голова Штабу Ющенка і повідомив, що Віктор Андрійович особисто просить всіх хто може їхати до Києва аби його підтримати. Автобуси стоять коло Макдональдсу, записуватися коло памятника Грушевському. І все, короткий простий виступ і вся потрібна інформація в ньому є. Саме тоді я здибав на тій же площі Любка, Бодуна і Лядика, моїх однокурсників яких я тоді вже троха знав. Вони були неформалами, Любко, анприклад, мав довгий хаєр і косуху, грав на гітарі і жив в дуже колоритній кімнаті з плакатима Озі, радіодеталями на кухні в холодильнику, пляшками з-під пива під ліжками, двісті-ватними комбіками замість столів і тараканами. Хоча надворі і було сіро та похмуро, падав сніго-дощ, дув вітер - ми всі вирішили негайно їхати в Київ! План ніхто довго не обдумував, просто давай їдемо і все, а атм далі буде видно. Присітність нашої тушки на Майдані Незалежності вже допоможе Ющенку. Речей в мене як таких, тоді не було, все на собі. Вертатися на Квартиру до бабки москальки особливо не було за чим. А тут ще й така компанія! Тож ми пішли всі разом в сторону гуртожитків збиратися в Київ.

Може хтось ше памятає Інтермаркет на Сахарова, оди з перших Львівських супермаркетів. Було там дорого, але дуууже круто як на той час, по Європейськи. Там ми, довго не думаючи, накупили чорного хліба, шпротів, паштету, ковбаси і пива і з тим всім, перезбуджені і самозадоволені пішли на касу. Касирка й питає: то ви в Київ? Не знаємо шо й повісти, а раптом вона за Януковича і не продасть. В світлі всього шо розказували. Невже влада заборонила продавати продукти мітингувальникам з оранжевими стрічками? Але кажем як є, як нє то поїдемо голодні. Вона й відповідає: «Я зразу так зрозуміла, всі беруть приблизно то саме» і посміхнулася нам. Хоч продукти ми і мали та й бажання було, але ввечері вже всі автобуси порозїхалися, по радіо казали шо на Київ поїзди не ходять а центром ганяли скажені на машинах з оранжевими прапорами і кричали «Ющенко Так!» Була чудова карнавальна атмосфера і не хотілося йти долому.

До речі, про Оранжеву чи як  то кажуть в діяспорі Помаранчеву символіку! Геній той хто її придумав! Теплі оранжеві стрічки дуже приємно дивилися на сірих осінніх вулицях і мимоволі асоціювалися з чимось теплим і прикольним. Памятаю, як одного ранку весь проспект Шевченка був обвішений стрічками, кожна гілочка на дереві була акуратно обмотана помаранчевим целофаном. Потім Оранжевий шалик повісили на Грушевському на шию, дивилося доволі стильно. Взагалі яскравий оранжевий колір на чорно-сірих людях, якими ми всі тоді здебільшого були, асоціювався з цимось прогресивним, з сучасним європейським, з модним. Я тоді ніц помаранчевого не мав і це було в страшному дефіциті. Стрічки і повязки роздобув потім аж в Києві в середу. Так і носив незнімаючи. А на деервах коло Сколе вони провисіли аж до 2007 року. Напевно з тих часів в мене і зародилася любов до цього кольору, ще й досі маю яскарво оранжеву куртку, оранжеві шорти і багато іншого помаранчевого.

В 10 вечора записавшись на завтра на автобус ми, перенасичені враженнями зі стоптаними і мокрими ногами рушили назад у гуртожиток. Я тішився зі змоги переночувати в крутій кімнаті, де до того тільки кілька разів був, а також зануритися в атмосферу неформальності. Ще досі памятаю Бодунячий підсилювач на ГУ-50 який фонив і водночас грав «З Янголом на Плечі» Чубая. А ми, захмелілі від пива і тепла батарей, говорили про електроніку та про те, що завтра робитимемо, і поступово засинали під цю музику.

Наступив ранок. Автобусів на всіх не вистачало. Ми стояли і мерзли коло Памятника Грушевському, Лядик ходив і організовував якісь списки, нічого не було ясно, хотілося пошвидше вже їхати а також їсти і зігрітися. Якби не революційний дух і бажання все ж добратися до Києва, пішов би додому. Але про це і мови бути не могло. Навпаки, складність і перепони ще більше зміцнювали мене в бажанні йти воювати, в душі я готовий був спати на Майдані Незалежності на снігу, головне шоб бути там.

О 12 годині дня подзвонили з роботи і сказали шо їдуть всі разом на Київ двома машинами і чи Я не хочу? Ха, ще й питають! Я, звісно погодився, запропонувавши вільне місце в авто Тарані, який був підтягнувся і теж хотів в Київ. Так як місць в автобусах катастрофічно не вистачало, я вирішим що для блага загальної справи вартує розстатися з компанією і поїхати машиною, тим самим звільнивши два місця в автобусі для інших, хто не зможе авто.

На роботу я вернувся в статусі героя. Адже тільки я був на мітингу, тільки я, незважаючи на всі поневіряння, старався сам поїхати в Київ. Решта просто спостерігали за всім цим по телевізору. Начальство в мене було патріотичне тому витрішило раз така серйозна і вседержавна справа, то слід закрити фірму на тиждень і поїхати всім в Київ на дистанційну роботу. Поїхали всі крім пролетаріату-токарів і Глазкова-Москаля, який був за Януковича.

Виїхали ми пообіді і серйозно переживали чи не зупинятимуть нас дорогою, чи все буде гаразд. То вже був вівторок. До того часу протест став всенародним, майдан наповнився людьми і влада зрозуміла, шо точковими заходами як ото перектиття доріг чи відміна поїздів вона його не загасить. Ми мали синьо-жовтий прапор який я всю дорогу тримав висунутим з вікна, Львівські номери. Попри трасу нарід стояв і махав нам у відповідь. Було приємно і незвично, що народ так обєднався.

При підїзді до Києва в службової Таврії відмовили гальма і вона їхали строго за нашим ланосом. Шоб якшо шо – вїхати в свого. Але обійшлося. Київ наступав доволі довго. Коли ж нарешті по проспекту Шевченка ми вїхали в самісінький центр - то було якось аж ніби розчарування. Невже все так просто, ніхто в нас навіть документи не перевірив? Це був мій перший раз в Києві. Парковщик, почувши шо ми на протест передзвонив власнику і сказав шо ми можемо стояти тут скільки хочемо. Пізніше ми ще не раз будемо стикатися з такою взаємодопомогою і альтруїзмом, вперше і сподіваюся не востаннє в житті.

Звісно що ніякого сну, а всі зразу на майдан. В 23 вечора ми пішки почали ходити по столиці і щосили кричати різні революційні гасла: «Ющенко Так», «Ківалов Підрахуй», «Міліція з Народом», «Разом нас багато». Все що спадало на думку. І народ, замість того щоб крутити пальцем коло скроні, з захопленням кричав нам у відповідь. Була своєрідна мова, спілкуватися, через шум, можна було лише гаслами. Цей момент я запамятав надовго.  Весь центр в вогнях, сцену правда вже вимкнули, зате купа машин з люків і вікон яких виглядають люди з прапорами, багато хто ходить з радіоприймачем і слухає новини, нема ні пяних, ні агресивних, ні поліцейських. І наметовий табір, заснований ще до виборів, зараз був справжнім містом в місті. Великі і малі, кольорові і брезентові, холодні та затишні. Тоді без туристичного досвіду я ще не розумів як то можна жити в такому тонкому наметще й на бруківці і невже там справді затишно і не холодно. Всі вони стояли за символічною огорожею. З трибуни хтось виступав, запрошували виступити і мене, на екрані показували результати підрахунку, люди усміхалися один одному навіть якшо наступали їм на ноги. Та все ж, сон нас зморив, і ми мусіли заночувати в машині. Тепер я знаю що там, в наметах, було значно краще ніж в наших машинах. Та все ж.

На задньому сидінні Славути місця шоб лягти двом нема, та ще й тільки одне покривало. І голод, і холод, пального майже нема щоб грітися. Спалося мені кепсько і я був дуже радий шо вже ранок. Так змерз, міг ледве рухатися, та знав шо рухатися треба бо так зігріюся. Ранкова хавка в фастфуді і вйо до роботи. Ми ж сюди не розважатися приїхали.

За рахунок того що ми були всією фірмою з Директором і замами то й поводилися відповідно. Портягом всього тижня вставали о 7 ранку, їхали на майдан як на роботу, орагнізовано їли, брали участь в усіх заходах, приїжджали на нічні чергування і все таке.

Була Середа ранок. Весь Майдан незалежності повний людей. Ніхто вже не боїться, з трибуни відверто говорять, всі чекають вечора і виступу Ющенка. Камера показує радісні обличчя натовпу і я хочу побачити на великому екрані і себе. Зі сцени лунає команда: всі до будинку Уряду і вмикають пісню Бурмаки «Ми йдемо». Це було неймовірно, я тоді впевше почув цю пісню і більше ніколи вона мене так не перла як тоді. Наскільки це звучало доречно, наскільки ритм музики збігався з вібраціями натовпу. Падав дощ зі снігом, я був весь мокрий, шапку навіть не пробував знімати бо було б холодно її потім надівати знову. Всім навколо було так само неприємно. Може неспроста час виборів призначили на пізню осінь, коли найгірше йти і протестувати?! Та все ж ми трималися за руки, кричали щосили «Ківалов Підрахуй» і йшли і йшли. Саме під час цих походів Києвом я для себе вивчив його географію, запамятав що і де, побачив ті будівлі, що їх нам щодня показують в новинах. Який же центр Києва простий і зрозумілий, значно легший ніж у Львова.

Мої друзі оселилися в Народному домі. Там же ж розміщувався і штаб. Штаб займався розподілом доброчинних пожертв, організаєцією транспорту з Києва, розселення по квартирах, масовими походами, підтриманням порядку і все таке. Аж дивно тепер як згадаю, підприємці привозили цілі буси харчів, одягу, побутових речей. Хто шо мав і чим міг допомогти. Добровольці цілодобово готували і годумали. Та все ж. Місця на всіх не вистачало, теплих речей також. Люди в народному домі спали прямо на підлозі, один біля одного як біженці з Косова. Було неймовірно душно, тісно і незатишно серед цих напівроздітих немитих тіл, що спали в нетривкому забутті. Страшно було навіть шепотіти, аби їх не розбудити. А ше мобільний був перманентно перевантажений, не подзвониш.

Нам повезло. Ночували ми в зам міністра екології з яким мали ділові стосунки наші шефи. Жив він у великій квартирі, щодня давав нам їсти, нові сухі шкарпетки і пасту для взуття, дозволяв користуватися гарячою водою яка тут була цілодобово (о диво столиці!) і взагалі поводився дуже гостинно.

З середи на четвер вночі він нас завіз під кабінет міністрів аби ми сторожили щоб щось звідти не винесли і когось не пустити. Саме тоді я й почув бочки, ці сучасні литаври, які монотонно і загрозливо нагадували про народний гнів. Це було дійсно вражаюче видовище. При помаранчевому світлі ліхтарів через туман напівзігнуті постаті монотонно шаманили страшенний гуркіт. Також в четвер прозвучала пісня «Разом нас багато, нас не подолати» яка тут же стала всенародним хітом. Пісня складалася тільки з гасел вміло поставлених в ряд під просту мелодію. Та все ж на майдані, серед мільйону людей вона вражала до глибини кісток, заставляла вірити шо в нас все вийде. Та й не доскладних мотивів нам тоді було.

Нарід абсолютно добровільнор відмовився від насильства і алкоголю, пяних обережно просто виводили з майдану самі ж протестуючі. Таких нам не треба! Не було жодних сутичок чи бійок, в мене навіть телефон ніхто не вкрав з зовнішній кишені. Хоч я часто пропихався посеред антовпу і зробити це було легко.

Пригадується як приїхали Данєцкі шахтарі і Вітренко. З другої просто всі сміялися і це обеззброювало всю їх ходу, б вони очікували сутичок і перепалок. А ми дивилися на них як на клоунів що за гроші йдуть під дурнуватими гаслами. З шахтарями було по інакшому. Ті щиро були переконані в своїх ідеях, шо захід живе за їх гроші, шо всі вони бандерівці. Та все ж, після спокійних бесід, пояснень і дружнього ставлення коли їм приносили з помаранчевого табору теплі речі та харчі ті теж здалися. Здалася і влада. Це сталося в четвер і це, мені здається, був день перемоги революці. Виступали Тимошенко і Ющенко і оголосили шо вибори визнано недійсними. А виступати вони вміли! Після четверга можна було їхати додому. Тимошенко з трибуни оголосили шо результати виборів визнано недійсними і буде перерахунок. Ми свого добилися, ми довели що не бидло.

Правда ми ще побули до суботи, щоб пересвідчитися шо нашу перемогу не заберуть як натовп розїдеться. Щобд пересвідчиться що верхован рада прийме що обіцяла прийняти і потім поносити Литвина на руках. Але це вже убв стан ейфорії, зник бойовий дух, всі просто раділи перемозі. Тимошенко все так само переконливо виступала з трибуни, нарід так само ходив маршами на Верховну раду і Уряд. Та до суботи всі ключові рішення були вже прийняті і ми собі йсопкійно поїхали назад у Львів.

Треба відзначити, що ніколи я за такий короткий час так добре не відпочивав. Буквально за один день робота повністю вилетіла з голови, замінившись на де взяти транспорт, де поїсти, куда зараз треба йти, що кричати, за ким пильнувати аби не вийшов з уряду, хто і шо сказав по телевізору, коли хто буде виступати і де ж ві з ким ти маєш зустрітися і як їх не загубити в цьому натовпі. Та й багато інших думок як ото де взяти помаранчеві стрічки або як краще пастувати шкари аби довше не протікали. А ще спілкування з сотнями і сотнями людей, знайомими і незнайомими. Кайф шо ти не один, шо інші теж так думають. Саме на Майдані я за тиждень зустрів майже всіх кого знав і кого давно не бачив. Тиждень насправді тривав дуже довго, кожен день був насичений тижнем подій, починася і закінчувався абсолютно несподівано.

Вершувшись у Львів я зіткнувся із захопленими та скептичними думками з приводу того, що відбулося. З захопленими все ясно. На закиди скептиків шо от ти їхав, там за інших мерз, а насправді з того нічого не буде, вони обманюють і все таке я завжди відповідав одне. «Я не шкодую. Там було реально класно! Я ніколи не відчував подібного братерства натовпу. Я б ще раз поїхав навіть зараз, в 2012 році, знаючи точно шо всі вони 100% підераси а Янукович ітак прийшов до влади.»

#209


Знаходиться в лісі тут Висота пів метра, товщина бетонного стовпчика 10 см. Знаходиться в лісі за кілька метрів від галявини. Стоїть на невеличкому, сантиметрів 30 в висоту і метр в діаметрі насипі. Раніше таких не бачив. Вони не схожі ні на розбивку лісу на квадрати, ні на кордонні стовпчики. Може могила? Чи хтось стикався з такими раніше?
#210
Звідси



Вчора, 5 серпня 2012р., трагічно загинув адміністратор цього форуму, один з засновників клубу, наш друг, колега, товариш та просто неповторна Людина з великої букви, — Тіторов Віктор. На форумі VictorT, для більшості — просто Кастор.
Невимовний сум...  Наше горе... 
Наші співчуття.

Цитата:
Так, учора о 04:00 надійшло повідомлення про те, що в селі Лапаївка Пустомитівського району під час купання в місцевому озері втопився 34-річний мешканець м. Львова. О 18:45 водолазами аварійно-рятувальної маневреної групи тіло виявлено та піднято на поверхню.
lviv.expres.ua


В середу, 8 серпня, о 11:00 год відбудеться панахида у каплиці на вул. Пекарській (біля Медуніверу). Похорон на Голосківському кладовищі після панахиди.


Сьогодні збір на кінцевій зупинці трамваю №3, на пл. Соборній на 19:00 год. Передайте всім.
Допомога сім'ї:
1. Переказ на Приват картку: 6762 4620 5224 1129 Рукавішніков Валерій Іванович
2. Фізично при зустрічі

PS: на даний момент все. Не турбуйте зайвий раз рідних та близьких. По мірі поступення інформації — повідомлення буде оновлюватися.
#211
Вирішив перепостити, най побільше народу почитає і такого орендаря оминає дисєтоу дорогоу.

http://emkoval.blogspot.com/2012/07/blog-post_20.html

FRIDAY, JULY 20, 2012

Суворі будні айтішника
Треба ж було мені йти у програмісти !!
Говорили ж коли вступав в політех - є чудова спеціальність - радіотехніка. Припой, каніфоль - будеш жити спокійно.
Не послухав...

Це мав бути останній день в офісі на вул. Залізничній, 7. Чутки, що власнику не дуже до вподоби переїзд жирного орендаря, циркулювали давно, і згідно них, він сказав, що нас живими не випустить.
І ось підхожу я до офісу в п"ятницю, і дізнаюсь, що всередину нас не пускають, будинок повний якихось гоблінів в цивільному. А всередині в офісі забарикадовані наші адміни, прибиральниці, охоронець, яких не випускають назовні. Перше відчуття - я потрапив у телепередачу про рейдерство.
Стоїмо. Потихеньку починають збиратись рєшали всіх марок і систем, і розводящі - наша охорона, їх охорона, ДСО, райвідділ, керівництво фірми. Через деякий час приїздять інкасатори і забирають гроші з наших офісних банкоматів.

Рішають-рішають, труть-труть - нічого не допомагає.
Ну, думаємо, треба перетравити, і скласти підступний плян. А яке найкраще для цього місце ? Ну звичайно - Бімбер ! Заходимо, всі столики крім одного зайняті нашими, швиденько сьорбаємо по 50 грам, і повертаємось на місце подій.
Власник будівлі - вусатий різкий відставник з щирим і чесним обличчям - стверджує, що ми висимо йому 1.7 млн грн - за ліфт, і за зруйнований офіс. Ліфт почали робити 2 тижні тому, а Логіка вже чи не рік як робить ремонт в новому офісі. Стан офісу на момент заїзду був як стан Києва на момент звільнення від німецько-фашистських загарбників. Крім того, наші адміни ввечері побили вахтерку (хоч не згвалтували - і то добре), і вкрали в себе дизель за 1 млн. грн. Дизель затримала міліція, відвезла його на штрафмайданчик, а вранці КамАз чомусь притєгнув його назад.
Стоїмо. Інформації мало, керувати намагаються наші ейчери (!!!), керівництва не видно - рішають.
От кому добре - то це сварщикам. Вони працюють в поті чола - їм поставлено задачу заварити аварійний вихід з будинку. І заварили. То такі хлопці - скажуть заварити вхід в обласну міліцію - заварять на раз.
Приїхав Марк - CTO. В очах - ахуєніє, мову відняло.
- Mark, is this possible in USA ?
- Nnno...

Хтось подзвонив на ЗІК, і за деякий час приїхала дівчинка з камерою, яка порішала більше за всіх рішал разом узятих. На камеру заступник директора спілкуватись відмовився, зате охоронці заметушились, випустили наших з офісу, а директор дав команду дозволити нам забрати особисті речі. Забрали, під кінець двоє героїв отримали в фейс за намагання винести сервери як особисті речі. Знову приїхала міліція. Наші написали заяви про побиття, охоронці сказали що це ми побили їх.
Вже ввечері надійшла інфа, що наших в офіс збираються штурмувати, і працівники почали стягуватись на місце подій. Знову купа міліції, купа якихось гоблінів, ну і звичайно сварщики, які всі гуртом штурмом взяли офіс, розпилявши двері болгаркою. Всіх вивели, офіс опломбували.
Вийшов начальник опергрупи, попросив всіх розійтись - на сьгодні екшн закінчився, а ще раз сюди їхати (5-й раз за день) вони не хочуть.
Сказав, що на ранок будуть перемовини між серйозними людьми, і розійшлись по домівках. Під кінець дня від головного болю не допомагала жодна таблетка...

Картинко:




Бойовик опонента.




Наступного дня приїхав шеф з Києва, великі дядьки позасідали, напевне кому там хтось подзвонив, і вміст офісу нам віддали.
Виглядав весь цей цирк як операція по звільнення заручників:
- Шаміль, ти же мужьчіна, атпусті єщьо адін сєрвєр. Там домен-контроллер !
- Хорошо. Но я хочу штоп за нім ти прішол адін, і імєнно ти ! Єслі нєт - переформатую фсєх сєрвєров накуй !
P.S.
Ми живемо в бандитській країні, де мало важать закони і правила цивілізованого бізнесу. Тут вас можуть замурувати в офісі, не віддати вам вашу техніку з інтелектуальною власністю фірм світового рівня на дисках, вирізати двері в ваш офіс.
Тікайте звідси поки випускають. Хай тут живе всяка нечисть, зараз її час.

P.P.S.
Такого класного тімбілдінгу в мене ще не було. Цікаво було спостерігати як поводять себе різні люди у екстремальній ситуації. Приємно було відчувати підтримку колег. Неприємно - байдужість деяких.
#212
Водив бразилійців в Полтву, нажив дві пари бахіл Найбільшого розміру.. :) + одні гумовці 36 розміру і 3 ліхтарики по 20 грн кожен.  То ж якшо комусь треба йти в Полтву і нема в чому - з радістю позичу.

ПС: Бразилійці виявилися слабаками :( Боялися щурів і поганого запаху.
#214
В журналі фокус за березень вийшла оглядова стаття підземель Києва, Львова, Харкова і Одеси. Автор Ascold.
Вирішив перефоткати і викласти тут для історії. Якшо комусь закортить купити сам журнал (до речі доволі цікавий) - є ще кілька примірників в Ашані.
#215
Гарно зроблена робота приносить задоволення і нею не гріх і похвалитися. Також це добра візитівка і хороший спосіб більше дізнатися про учасників форуму, хто чим займається.

То ж почну з себе. На різдво вийшов мій (в співавторстві з шефом звісно :) ) патент сполучених штатів по методу вимірювання ємності
#216
Продам телефон Panasonic KX-TG2511UAM, новий.

Всього 250 грн!!!

На розетці він на 50 грн дорожчий

Телефон був куплений для родичів на Миколая, їм не сподобався от вони і попросили замінити його на інший.
#217
На Закарпатті є Село Велика Уголька. Там - печера Молочний Камінь Тільки от одна проблема - наказом з Рахова заборонили відвідувати печеру практично на пів року. Запевняння, шо ми не будемо кажанів будити і взагалі обходитимемо їх - не помогли :( Дивує таке ставлення до туристів, в інших печерах де зимують кажани вільно впускають всіх бажаючих.

Для тих хто все таки наважиться туда поїхати - майте на увазі, 12 км дороги в селі Велика Уголька взагалі без покриття. В саме село найкраще заїхати через Данилово - Драгово - Угля, заодно кілька деервяних церков побачити можна. Через Ізу - Драгово краще не їхати взагалі. Перевал без покриття, великі камені на дорозі. Через Буштиново теж нездала дорога. Вїхавши в Велику Углю нікуди не звертаючи їдемо в кінець села. Там буде роздоріжжя. Направо в базу відпочинку, ліворуч - до лісництва і печери. Звязок в селі з перебоями, додзвонитися до начальника лісництва не вдалося, на місці його не було. І взагалі село зовсім не дружнє до відвідувачів. Ні дороги, ні вказівників куда їхати.
#218
Обговорення основної теми
#219
Вже не раз писав що хтілося б мати повноцінну велику печеру коло Львова. Львівщина, як печерна чорна Пляма на карті України. Тернопільська, Франкіуську, Закарпатська, Хмельницька - всі обалсті мають повноцінні печери, а в нас - нема :( Є, звісно, Медова печера, в Брюховицькому лісі, чи коло Стільська. Але ані розміром, ані складністю, ані цікавістю вони не дотягують до, скажімо, Млинок чи Атлантиди. Є, правда, в Карпатах коло Камянки: але печера вертикальна, вимагає спеціального спорядження і навиків, та й далеченько вона від Львова.







То ж коли мені подзвонили і сказали, що є повноцінна печера коло Старого Роздолу (район Миколаєва) я спочатку віднісся до цього дуже скептично. Думаю: "ааа, то певно дві кімнатки в пісковику, а люди по недосвідченості думають, що то повноцінна печера". Але я помилявся! Печера має чотири великих і кілька малих залів, кількасот метрів ходів між ними, свій "роддом". Для їх проходження прийдеться використати практично всі види гімнастики, що застосовуються в інших печерах, включаючи розпорки і лазання на боці. Печера має багато бокових глухих відгалужень і кілька перспективних напрямків для розширення. Не забуваймо, що практично всі сучасні печери колись були кількома невеличкими залами. Під час вилазки ми відвідали всі головні зали і ходи. Разом з супутніми розповідями це нам зайняло годину. Якшо заходити у всі бічні відгалуження займе дві години, не менше. А це, повірте, вартує того, аби туди їхати. Один з залів має достатньо плоских поверхонь для ночівлі.







На разі печера - це здебільшого нагромадження звичайних каменів, кристалів в ній не виявлено. Зате тут зимує багато кажанів, ми нарахували коло двадцяти. Стоїть питання про топографічну зйомку і після цього Печеру можна буде назвати, зареєструвати і вона охоронятиметься законом. Також вартує встановити двері і проводити роботи по її поглибленню та подальшому дослідженню.







Вхід в печеру знаходиться на висоті 15 метрів на скелі, залізти можна без спеціального спорядження. Печера придатна для відвідування групами по 3...5 осіб. Назви печера поки шо не має, зробити це повинен її першовідкривач для громандськості і мій провідник в одній особі. Місцеві, звісно, знали про неї. Але особливо туда не навідувалися і не смітили. В привходових залах є лише кілька бурбуляторів і патиків. Печера доволі чиста.

Бажаючим відвідати печеру чи допомогти з її розширенням і топозйомкою координати входу і номер провідника дам в ПП. Не хочеться аби вони раніше часу стали надбанням громадськості а печера перетворилася в смітник.



Ну і наостанок: Печера знаходиться в тому ж лісі що і Грот Прийма. Коло печери є ще два невеличких гроти, саме місце навіває відчуття прадавніх віків коли люди ходили в шкірах а мясо мамонтів їли сирим :) То ж можна було б літом організувати тут стоянку неандертальців з метою проведення фотосесії і популяризації місця.  Всі фото на Пікасі тут



Обговорення тут
#220
Нові пункти:

1.7 Правила форуму на соціальні стосунки між учасниками форуму не поширюються

5.6 адміністрація залишає за собою право забороняти користувачам видаляти чи змінювати свої повідомлення, а також відновлювати змінені повідомлення

5.7 Соціальні стосунки з адміністрацією та іншими учасниками форуму вирішуються в приватному порядку поза межами форуму

Слід зрозуміти що форум це публічне місце і вияснення особистих стосунків з іншими користувачами чи адміністратором поза межами приватних повідомлень тут недоречно.  Запевняю всіх учасників форуму, що жодне цінне та конструктивне повідомлення не буде видалене, а акаун забанений, через особисту неприязнь когось із адміністрації.

В нас регулярно архівується весь форум включаючи базу даних. Вернути видалені повідомлення - справа техніки. Будь-ласка, не додавайте зайвої роботи ні в чому не винним людям.