Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Topics - BATGIRL

#1
Добрий день, однодумці. Одного разу я писала тут відгук про свій перший похід по підземній річці, а саме Полтві в прекрасному місті Львів.

Коли я їхала додому, то отримала фідбек від Bottlehunter ), який порадив мені обов'язково навідатися в дніпровську Половицю. Шлях мій тривав через м. Дніпро і я відразу  знайшла людей, які займаються походами в Половицю і могли б влаштувати мені екскурсію, але тут мене чекало невелике (або велике?) розчарування. Хлопці не надавали ніякої необхідної екіпіровки учасникам і цінник був досить завищений. В той момент я вирішила, що я зможу це зробити сама. Помилилася я в своєму рішенні чи ні ви дізнаєтеся далі :)

Далі я придбала всю необхідну екіпіровку, знайшла супутницю і прийняла рішення відправлятися у Дніпро для такої захоплюючої подорожі по річці.
У Дніпрі стояла не надто «льотна» погода і ми переживали, чи можна при такому розкладі йти в річку, але в підсумку було прийнято рішення йти і погода навіть вирішила нас побалувати сонечком. Заплановано приїзд було на більш ранній час, але ви ж знаєте, що ми плануємо одне, а доля вирішує інакше.

Я досить погано орієнтуюся в Дніпрі і, як виявилося, моя супутниця теж, тому нашим найкращим помічником була гугл карта. Якщо чесно, то ми були в сумнівах, чи зможемо знайти вхід, знаючи тільки приблизну геолокацію. Нашим орієнтиром була Червоноповстанська балка. Ми йшли пішки від Автовокзалу, в певний момент вийшли на вулицю Паторжинського і прийшли до цієї балки. Вхід не довелося довго шукати, оскільки він відразу кинувся в очі, коли ми підійшли до балки.





Задоволені ми попрямували прямо в Половицю. Пройшовши трохи, ми виявили імпровізовану лавку посеред річки і не змогли пройти повз. Коли ще ви посидите на лавочці в підземній ріці, правильно?

Просуваючись далі після невеличкого привалу, ми помітили кругле бічне відгалуження від основного шляху і авжеж ми вирішили його дослідити. В кінці тунелю нас чекало вечірне світло крізь решітку і вид на Катеринославський бульвар. Ми навіть наробили фоток, просунувши телефон через решітку.







До речі, десь тут ми залишили пляшечку з запискою усередині. Якщо раптом хтось із вас її знайде, відпишіться. Це було б дуже класно.


Далі ми повернулися і продовжили свій основний шлях. По дорозі нам зустрічалося багато різних старих речей, які цікаво було розглядати, а також незвичайна стара цегла.







Пройшли ми велику відстань і опинилися на роздоріжжі. Одна дорога вела вправо, а інша вліво. Вивчаючи інформацію про цю річку, ми якось упустили цей момент і не знали куди нам потрібно було йти. Зліва вже була вже висохша дорога, а ось справа продовжувалась річка і ми вирішили йти направо. Через якусь відстань стеля була вже нижче і ми йшли зігнувшись (в статтях було сказано саме так, тому ми думали, що вже підходимо до виходу). Ми йшли дуже довго та вже почали відчувати втому. Далі нам зустрілось досить дивне явище для таких підземних річок, це камера. Так-так, камера посеред Половиці. Поруч було місце щоб випростатися і дати спині відпочити. І ми, звичайно ж, туди встали і почали ділитися враженнями, адже остання ділянка шляху була тяжкою. У нас навіть проскочила думка «А можливо мі зможемо відкрити цей люк та вилізти?».  Раптово пролунав гучний стукіт чимось металевим по люку. Думка про те, щоб відкрити цей люк швидко зникла. Ніяких більше дій і звуків не було. Мабуть хтось там подумав, що ми вирішили наробити шкоди або зробити щось з проводами, які проходили від камери. А можливо навіть кудись влізти. Карта показувала, що ми знаходимося десь поруч з банком. Але ми же не даремно сюди полізли і нам дуже хотілося знайти вихід та побачити Дніпро. Одже, ми пішли далі.






Ми продовжили свій шлях вперед і йшли дуже довго і постійно в зігнутому стані. Готуючись до походу, ми читали, що вихід повинен був бути «ось-ось», але його все не було і не було. Фітнес-браслет показував, що ми пройшли вже декілька кілометрів і швидше за все на тому роздоріжжі ми повернули не туди. Коліна, спина вже нили, а ми все ушли в позі «зю» і не було навіть натяку на те, що ми скоро вийдемо. Після чергового повороту та відсутності «світла в кінці тунелю» ми вирішили все ж таки йти назад.
Дорога назад була ще важче, вже здавалося, що сил зовсім немає. Ми йшли-йшли назад, але ніяк не могли дойти до камери, щоб хоч трошки перевести дух. Кожні пару метрів доводилося відпочивати, обіймаючи свій рюкзак, адже с рюкзаком на спині там точно не вдалося би йти, занизька була стеля. Нарешті ми дійшли до камери і залізли під люк відпочити. Це було наче ковток свіжого повітря, а сил залишалося вже так мало, що хотілося лізти прям через цей люк  до того «стукаючого» чувака. Чувак відразу майже відізвався новий гуркітом і ми трошки перелякані пішли далі. Нарешті прийшли до тієї ділянки, коли можна було йти в повний зріст і не згинатися. Тут ми вже йшли швидше і веселіше. Спина і коліна хором сказали спасибі.



На годиннику було вже майже 9 годині вечора, а нам треба було ще пройти велику відстань до входу в Половицю, але все вийшло трохи інакше. Ми натрапили на інший люк, відкрили його і вилізли у якомусь дворі прямо в центрі міста. Втомлені і задоволені ми пішли пити каву 

Нехай наше маленька подорож закінчилася не так, як ми припускали, ми не побачили світло в кінці тунелю і не вилізли на набережній Дніпра, але все одно це було дуже цікаво і захоплююче.

Сподіваюся, вам сподобалась моя маленька розповідь.

P.S. Доречі, прогуляючим іншим разом набережною Дніпра, ми знайшли імовірний вихід з Половиці