Укриття не врятує життя,
Збереже від ушкоджень лиш тіло.
А чи були на заводі якісь підземелля? Пам'ятаю, як гуляючи довкола території, ми зустріли от цього дядечка. Він розказував нам неймовірні історії про масштабні підземні сховища на декілька тисяч автобусів. І тунелі цього сховища зі "свинцевими дверима" вели аж до податкової. Звісно, що така історія не викликала у нас нічого окрім посмішки. Можливо, якби він розказував цю історію людям, які ніколи не лазили під землею - вони б повірили. Тим не менше, у цій історії була і частина правди. Підземні сховища тут дійсно є. Тільки призначені вони не для автобусів, а для людей. Та і масштаби вони мають не такі грандіозні як у розповіді.
В період холодної війни кожне серйозне підприємство чи установа повинна була мати своє бомбосховище. У ньому в разі атомної війни, або іншого лиха мали переховуватись працівники. ЛАЗ не став винятком. Тут бомбосховищ аж 6. Усі вони були розраховані на те, щоб витримати вибух атомної бомби і спасти людей від смерті. Нам вдалося потрапити в три із них. Кожне розраховане на 700 чоловік і всі вони з'єднуються між собою спільним коридором. Щоб уявити приблизний масштаб сховища, пропоную глянути відео, в якому я проходжу одну з трьох секцій.
А ось так виглядає схема одного з цих трьох сховищ.
Кожне бомбосховище повинне бути повністю герметичним та ізольованим від зовнішнього світу. Так гермодвері не тільки захищали від ударної хвилі, а й не допускали проникнення зараженого повітря всередину сховища. Все повітря, яке потрапляло сюди через вентиляційні шахти, повинне було очищуватись за допомогою фільтрів. Вони чимось нагадують фільтри від протигазів, але значно більші. Також потрібно розуміти, що яким би герметичним приміщенням не було, у ньому завжди знайдуться мікроскопічні щілини. Ця проблема вирішується нагнітанням повітря. У бомбосховищі штучно створюється підвищений тиск і так повітря зовні не може сюди потрапити.
У бомбосховищі повинно бути декілька виходів. Також розглядався аварійний вихід через вентиляційні шахти. Для цього встановлювались гермофорточки, які в разі необхідності можна було відчинити і покинути сховище.
Тут час наче зупинився в радянській епосі. Загалом відчуваєш себе в безпеці. Сюди ніхто не прийде з небажаних гостів. Та й відчуваєш себе хазяїном ситуації. Можна говорити зі своїми товаришами у повний голос і бути впевненим, що ззовні вас ніхто не почує.
Один з виходів в цех. На жаль, затоплений водою.
Склади зі всілякими речами, які допомогли б людям вижити в надзвичайних ситуаціях. Засоби індивідуального захисту, аптечки, дозиметри, інструменти для розбирання завалів і т.д. На жаль, зараз повністю розграбовані мародерами і неадекватними школярами.
Також можна зустріти навчальні класи з цивільної оборони. Але тут цілий рік канікули, і уроки не проводяться.
Час проходить і нам знову пора підніматися на вулиці міста. Це сховище, як і тисячі інших, так нікого і не врятувало. Важко уявити скільки грошей і сил було просто закопано в землю. Все на що тепер здатні такі захисні споруди - приносити естетичне задоволення дігерам. Принаймні я надіюсь, що ніколи звичайні люди не будуть мати потреби у таких сховищах за їх прямим призначенням.
Збереже від ушкоджень лиш тіло.
А чи були на заводі якісь підземелля? Пам'ятаю, як гуляючи довкола території, ми зустріли от цього дядечка. Він розказував нам неймовірні історії про масштабні підземні сховища на декілька тисяч автобусів. І тунелі цього сховища зі "свинцевими дверима" вели аж до податкової. Звісно, що така історія не викликала у нас нічого окрім посмішки. Можливо, якби він розказував цю історію людям, які ніколи не лазили під землею - вони б повірили. Тим не менше, у цій історії була і частина правди. Підземні сховища тут дійсно є. Тільки призначені вони не для автобусів, а для людей. Та і масштаби вони мають не такі грандіозні як у розповіді.
В період холодної війни кожне серйозне підприємство чи установа повинна була мати своє бомбосховище. У ньому в разі атомної війни, або іншого лиха мали переховуватись працівники. ЛАЗ не став винятком. Тут бомбосховищ аж 6. Усі вони були розраховані на те, щоб витримати вибух атомної бомби і спасти людей від смерті. Нам вдалося потрапити в три із них. Кожне розраховане на 700 чоловік і всі вони з'єднуються між собою спільним коридором. Щоб уявити приблизний масштаб сховища, пропоную глянути відео, в якому я проходжу одну з трьох секцій.
А ось так виглядає схема одного з цих трьох сховищ.
Кожне бомбосховище повинне бути повністю герметичним та ізольованим від зовнішнього світу. Так гермодвері не тільки захищали від ударної хвилі, а й не допускали проникнення зараженого повітря всередину сховища. Все повітря, яке потрапляло сюди через вентиляційні шахти, повинне було очищуватись за допомогою фільтрів. Вони чимось нагадують фільтри від протигазів, але значно більші. Також потрібно розуміти, що яким би герметичним приміщенням не було, у ньому завжди знайдуться мікроскопічні щілини. Ця проблема вирішується нагнітанням повітря. У бомбосховищі штучно створюється підвищений тиск і так повітря зовні не може сюди потрапити.
У бомбосховищі повинно бути декілька виходів. Також розглядався аварійний вихід через вентиляційні шахти. Для цього встановлювались гермофорточки, які в разі необхідності можна було відчинити і покинути сховище.
Тут час наче зупинився в радянській епосі. Загалом відчуваєш себе в безпеці. Сюди ніхто не прийде з небажаних гостів. Та й відчуваєш себе хазяїном ситуації. Можна говорити зі своїми товаришами у повний голос і бути впевненим, що ззовні вас ніхто не почує.
Один з виходів в цех. На жаль, затоплений водою.
Склади зі всілякими речами, які допомогли б людям вижити в надзвичайних ситуаціях. Засоби індивідуального захисту, аптечки, дозиметри, інструменти для розбирання завалів і т.д. На жаль, зараз повністю розграбовані мародерами і неадекватними школярами.
Також можна зустріти навчальні класи з цивільної оборони. Але тут цілий рік канікули, і уроки не проводяться.
Час проходить і нам знову пора підніматися на вулиці міста. Це сховище, як і тисячі інших, так нікого і не врятувало. Важко уявити скільки грошей і сил було просто закопано в землю. Все на що тепер здатні такі захисні споруди - приносити естетичне задоволення дігерам. Принаймні я надіюсь, що ніколи звичайні люди не будуть мати потреби у таких сховищах за їх прямим призначенням.