Messages

[На останній горизонт шахти]

На останній горизонт шахти
Глибина - більше 10 мільйонів років назад.


"Ви пройшли по тунелю, в якому діє торсійне поле, а воно може привести тебе в такий вимір..."  - там де монтєри не скажуть "ласкаво просимо" :)
- із фільму, що знімався у цій шахті :)

Із краю шахтного ствола, дно якого не просвічується, віє характерним підземним запахом. Переодягаємося, вдягаємо каски, перевіряємо світло і починаємо спуск хиткими драбинами. 100, 200, 300 метрів глибини... Над нами мільйони тон породи, що давить на тунелі шахти і відділяє від звичного зовнішнього світу. Фактично, ми спускаємо у світ міоценової епохи, осадова порода, у якій закладена шахта, протягом декількох мільйонів років відкладалася в морських та напівконтинентальних умовах древнього світу. Це інший світ, де нема дня і ночі, нема погоди, нема нічого - поки ти не посвітиш ліхтарем. Цього разу спускаємося з метою оглянути дальні райони, спуститися на дно шахти.


Спуск на найглибшу відмітку шахти - 340м.

На дні ствола помітно дує - вентиляція хороша. Обрежно рухаємося через обвалонебезпечний район до магістрального штреку. Перший горизонт  вже як рідний, домашній:) Спершу йдемо на розвідку в район камер і відкриваємо для себе цікавий момент - штрек тут закільцьований і повертається назад на магістральний. Далі похилом спускаємося на другий горизонт, що на глибині 220м. Тут вирішуємо трохи поспати та залишити запас води та їжі, адже ми спустилися сюди з розрахунком провести під землею до двох діб (в підсумку вклалися в одну).


Похил між першим та другим горизонтом (амплітуда 60м) призначений для траспортування корисної копалини знизу вгору, обладнаний рейковим транспортом "фунікулером" (вже не діючий). Фото - знизу вгору.


Вид на похил з проміжного вентиляційного горизонту.

Похил – похила гірнича виробка, що не має безпосереднього виходу на земну поверхню, розміщена за падінням пласта чи порід, розташована здебільшого нижче основного відкатного горизонту і призначена для транспортування корисних копалин знизу вгору.


Похил "Кінський"  на проміжний "історичний" горизонт.

Ходи штреків-квершлагів одного горизонту шахтного поля простягаються на  десятки кілометрів, тому перехід з одного району в інший займає досить багато часу. Обстежуємо один обвальний та підтоплений район біля "історичних" стволів, а потім піднімаємося іншим ходком на 1 горизонт, а звідти об"ємним похилом "Кінським" на найстаріший горизонт копальні. Тут знаходиться величезні камери, які раніше заповнювалися водою.


Круговий перекидач вагонеток - механізм, призначений для розвантаження шахтних вагонеток шляхом їхнього повороту або нахилення у положення, що забезпечує висипання вантажу.


Рудниковий локомотив електровоза у підземному депо.


Підземна породонавантажувальна машина ступінчастого типу.


Руддвір діючого ствола шахти.

А далі починаємо спуск на останній горизонт, на дно шахти. Сюди давно ніхто не спускається, це закриті горизонти. По стволу постійно тече вода - висококонцентрований соляний розчин, попадання в очі якого досить неприємне. Із-за цього ствол досить красиво обріс соляними утвореннями та сталактитами. Пропускаємо третій і спускаємося відразу на останній 4 горизонт. І ось нарешті остання драбина і  дно шахти. Це затоплений аварійний горизонт, руддвір в обидві строни частково обвалений. Зумпф теж затоплений - чуть не втопили штативи. Зверху постійно тече вода. В одну сторону відходить магістральний  квершлаг в кінці якого проглядається обвал, чи прохідний і що далі - невідомо, надто глибоко для бахіл. Глибина 330-340м відчутно давить, в один момент чуємо як щось тріскає у кріпленні. Стає трохи нервово, залізобетонна конструкція руддвору ризиковано звисає і готова обвалитися в любий момент, небезпека тут підвищена тому швидко починаємо підйом на верх.


Ходове відділення обросле соляними утвореннями в "історичному" стволі шахти. Цим стволом відбувається водопритік у гірничі виробки рудника.


На дні шахти.


Затоплений зумпф шахтного ствола.


Арочне металеве кріплення квершлагу на аварійному найглибшому горизонті шахти.


Аварійний  руддвір.

По дорозі на гору ще оглядаємо третій горизонт. Досить цікавий, розгалужень небагато, таке враження що тут до останнього вівся видобуток, але повноцінно його не оглянули. З цього горизонту можна ще спробувати спуститися на 4 горизонт по іншому стволу. Можливо там не настільки затоплено чи аварійно. Проте, 17годин безперервної експлорації шахти дають своє знати, тому вирішуємо наразі не спускатися тут. Починаємо довгий, втомливий і повний глюків вихід на поверхню.


По стіні та стелі квершлагу 2ого горизонту чітко прослідковується контакт сухої світлої та  вологої темної породи. І справді, з цього місця тунелі стають болотними, мокрими та місцями підтопленими.


Розріз осадових порід у шахті, що відклалися в міоценову епоху 20-16 мільйонів років назад. Справа зверху бачимо світлий пласт солі.


" І що, звідти ніхто не повертався? - Ніхто, хоча... "
" Тут один хотів повернутися,  його досі шукають "  :-)))
- із того ж фільму, що частково знімали тут, дивитися і ржати (хто в темі)  :)))

P.S. А ще, нам з Onyx-ом якось один труспєлік розказував, як він по печері з мотком ниток ходив, щоб не заблудитися - потім ми прикинули, що треба на швейній фабриці окрему партію ниток на пару десятків кілометрів замовити, щоб безпечно експлорувати шахти :-)))

У цю суботу-неділю (2-3.04) відбудеться виїзд в печеру "Но пасаран" (Городенківський р-н). Приурочуючи до Дня геолога в неділю - це також буде відкриттям геоклубу https://www.facebook.com/groups/IFgeoexplorers/ . Приєднуйтеся!
Виїзд на 2 дні з ночівлею в наметі, або печері (місця обмежено). Ціль: робота у печері в перспективному забої - прокопати на максимум. В планах також відвідати декілька печер поблизу, огляд місцевості.
P.S. Ніхто не примушує копати (але допомога потрібна), це має бути у форматі приємної "тусовки" з багаттям і т.д.

[Вугільні копальні Прикарпаття]

Отож, продовження досліджень в цьому регіоні. У лютому 2016 з Onyx-ом здійснили виїзд в Джурів, по результатах підготував обширний звіт який пропоную Вашій увазі.


Вугільні копальні Прикарпаття
Похильні Джурова, Снятнський р-н,  Івано-Франківська обл.


Розгалуження ходів у Брусневій похильні.

Приблизно 14-12 млн.р.тому, в епоху середнього міоцену, територія сучасного Покуття мала дещо незвичний "екзотичний" вигляд. Тоді тут знаходилося тепле Сарматське море, що внаслідок піднімання Прикарпаття та Поділля поступово відступало в південно-східному напрямку залишаючи по собі мілководні лагуни.  З молодих невисоких Карпатських гір, що знаходилися тоді на 20-30км південно-західніше, збігали численні ріки, які при впадінні в море-лагуну створили алювіальний конус виносу. На цих дельтах та берегах лагун утворилися великі заплавні ліси та зарослі рослинністю болота. Ліс жив-помирав і за сотні тисяч років у цих болотах утворився потужний пласт торфу, який під тиском перекриваючих осадків перетворювався на буре вугілля. Внаслідок постійних коливань земної поверхні така екосистема пару разів виникала та відмирала. Так утворилися декілька пластів вугілля, що залягають на різній глибині в Коломийському(Ковалівка-Мишин) та Снятинському(Джурів-Новоселиця) районах.

Шахтним методом буре вугілля на Покутті почали добувати ще за матінки Австрії у ХІХ столітті. У 1863р. в копальні у Джурові було видобуто 175 тисяч центнерів лігніту. Докладно відомо про такі історичні шахти в околицях Джурова, як "Зігмунд", "Леопольд", "Гелєна" за Австро-Угорської імперії, про шахту "Кальор" (з глибиною шиба-ствола 30м) якою керував талановитий інженер Корнелій Сербинський, та про шахти радянського періоду. Із-за невисокої калорійності та нерентабельності видобутку у 60-их роках минулого століття видобуток вугілля на Прикарпатті припинився, останню шахту закрили 1.01.1968р.

Буре вугілля - лігніт знаходиться тут переважно на невеликих глибинах 7-30м (хоча відомо про залягання на глибинах 50-100м), а потужність пластів 0,1-0,5м. Видобуток вівся переважно шахтним методом, а та як шахти постійно затоплювалися, а стволи копалися у нестабільних породах - про їх теоретичне існування, мабуть, вже можна забути. Відомо лише про 2 похильні (фактично це штольні), які збереглися у щільних пісковиках до нашого часу.


Художня інтерпретація буровугільного лісу в неогеновий період. Можливо саме так колись виглядало Покуття між с.Ковалівка та с.Джурів.

У селі Джурів Снятинського р-ну спершу йдемо до Атаманюка Мирослава Степановича. Його дім знаходиться за декількасот метрів від входу до підземель. Саме йому належить дослідження шахтарської справи та копалень у цьому регіоні - у 2013р Мирослав Степанович опублікував краєзнавичий нарис "Вугільні копальні Джурова та Новоселиці". Завдяки facebook він вийшов на нас, а ми завжди раді покопати щось "невідоме і перспективне" :)

Про цю людину можна написати окрему розповідь. Незважаючи на поважний вік, Мирослав Степанович - неймовірно позитивна і натхненна людина. Він  - дослідник і фотограф натураліст - від чорно-білої плівкової епохи до сучасної матрично-фотошопної. В його колекції тисячі знимків диких, рідкісних тварин і рослин Карпат та Покуття, автор декількох фотоальбомів про природу краю. Було дуже цікаво спілкуватися з цією людиною, людиною "своєї справи". Це зруйнувало мені стереотип, що старші люди одні зануди і говорити можуть лише про те, що побачуть по ящику чи "от колись жити було краще".

Від нього дізнаємося про місцезнаходження та сучасний стан копалень. До нашого часу збереглися 2 похильні - Хрущева похильня і Бруснева похильня. В другій обвалилися входи і попасти в середину наразі неможливо. В цікавій розмові час швидко спливає, але нам не терпиться відправитися на розвідку, тому прощаємося.


Автор зі своєю книгою.

Спершу вирушаємо на пошуки Брусневої похильні. Вона розташована у лісі навпроти села в урочищі Брусні. Для цього потрібно перейти річку Рибниця, моста тут вже давно не існує. Про природу Джурівського лісу М.С. випустив окремий фотоальбом - тут живе багато цікавих рідкісних тварин і рослин.




Ці пагорби порослі лісом - можуть бути пронизані підземеллями як швейцарський сир, точно відомо про 2 штольні, але можливо в середині ще збереглися штреки і крешляги інших шахт, яких тут було безліч. Підділля - так називається рівнина між Рибницею і Джурівським лісом.


В урочищі Брусні, на лівій стороні струмка, можна спостерігати відслонення складене пісковиками та аргілітами між якими чітко прослідковується шар лігніту товщиною 5-8см. Це верхній, наймолодший, пласт вугілля.


Бруснева похильня

Долиною урочища Брусні протікає струмок, він періодично вимиває з берегів скам'янілі молюски та дерева, зуби мамонтів. У схилі урочища знаходиться два входи до Брусневої похильні. Один з них закритий обваленим деревом, інший частково засипаний і використовується борсуками як вхід у свою нору. Його ми і вирішили відкопати. Трохи роботи - і нам відкривається прохід в підземелля. Всюди чути сильний характерний звіриний запах, десь тут зимує борсуча сім'я. "Ти лізеш без лопати??- А якщо борсуки нападуть?":)) На стінах спостерігаємо безліч записів попередніх відвідувачів 1978р, 68, 61, 57 і навіть 1911рік...


Розкопуємо "борсучий" вхід до похильні.

Наразі нікому зі старожилів невідомо хто копав ці тунелі, кому належала ця похильня. Відомо лише, що вона дуже стара, ще з Австро-Угорського періоду. Також тут знаходилася криївка воїнів УПА, з нею пов'язана трагічна історія загибелі вояка під псевдонімом "Мандрівник"... Розказують, що раніше цими тунелями можна було пройти під пагорбом і вийти з іншої сторони, а це 300м по прямій. У минулому столітті ніби ще був вхід з іншої сторони, це інтригує нас найбільше.


Середня висота головного штреку Брусневої похильні - близько 85см. Всі ходи в тій чи іншій мірі засипані, тому оцінити реальну висоту важко.

Через 16м від входу знаходиться перехрестя штреків - від "борсучого" входу і від "головного" (він завалений деревом, але там видніється просвіт). Ліземо далі трапецієподібним ходом який дещо вигинається, а потім різко повертає і на віддалі 39м від входу попадаємо у кімнату з параметрами 382*220см і висотою 175см. У стінах - ніші для свічок, багато написів. Зі стелі звисає безліч кордицепсів - таких досить милих і цікавих грибочків, про них гарну фотопідбірку рекомендую проглянути http://mushroaming.com/Rainforest_Cordyceps (приємного перегляду ;) ). Із зали розходяться 4 тунелі. 3 у сторону виходу і один далі в глибину пагорба. Його вирішуємо спробувати пройти далі.


Кімната в штольні названа нами "Зала Кордицепсів" через гриби роду cordyceps, які поширені тут. Висота зали - 175см. Можливо, саме тут переховувалися вояки УПА.


Гриби роду cordyceps славляться тим, що "ефектно" паразитують на комахах. Спори гриба попадають на волосисту поверхню мух(як на фото) і проростають в тіло хазяїна. Комаха гине прикріпленою до поверхні, а в тілі повноцінно розвивається міцелій кордицепса :)


Тут їх багато і в різних стадіях, а може і різних видів - цих кордицепсів. Також можна спостерігати ще живих комах, але впевнений що вони вже заражені і приречені.

Тут проблема в тому, що ці подальші ходи фактично повністю засипані і залишається лише 10-20см просвіту. Шахтарі спеціально закладали за собою штреки, але як це робилося (щоб не вивозити породу на поверхню), для чого і як задалеко - залишається загадкою і далі. Можливо щоб не осипалися тунелі, можливо щоб не лазив ніхто після завершення видобутку. Ми сподівалися що це лише "пробка" на пару метрів. Пісок копався легко. Пройшли 6 метрів, дихати ставало все важче і жаркіше, в переді - все далі так сумно і безнадійно. Спробували залізти в якесь бічне маленьке віконечко (теж не зрозуміло для чого зроблено - бо пролізти в природні розміри не вдалося, а коли продовбалися - виявили що воно розширюється далі, отже, мабуть, робили його з іншої сторони...).  Потім вирішили копати правий крешляг(квершлаг), що відходив від перехрестя біля входу. Він був засипаний глеєм(аргілітом-глиною) і різко піднімався вгору з амплітудою до 5м, отже до поверхні. Між іншим, засипаний він був поверх написів 1957-61их років... тоді хто це робив? можливо ця частина новіша? бо якщо копали за австрії то хто засипав за совка? природньо - сумніваюся. Врешті-решт пролізли аж до опал - ніш де на контакті пісковик-аргіліт вибиралося власне вугілля. І справді - видніється пласт лігніту, що стирчить із глею.


Onyx підсвічує прокопаний нами засипаний тунель.

Так копали, пролазили, а потім ще і топозйомили аж до пізньої ночі, лише зрідка вилазили на поверхню. На дворі падав дощ, тому заночували у "Залі Кордицепсів". Періодично заражені мухи сідали на нас, а з грибів-кордицепсів скапувала волога і ми жартували з того, чи проснемося зранку із пророслими з тіла грибами-паразитами... :)))


"ОКО ФАРАОНА" - написи минулого столітття на стіні ходу.


Малюнок якогось чоловічка та ініціали В.М.О. 1961 року.


Хрущева похильня

На другий день перейшли до іншої копальні - Хрущевої похильні, вхід до якої знаходиться в пагорбі зі сторони Підділля. Вона дещо об'ємніша та більша, сумарна довжина складає близько 180м. В ній є два разгалуження і так само закиданих під верх породою. Теж  спробували їх пройти і знову закінчувалися вони безнадійно, тут хіба загнати бригаду "копатєлів" і викопати її фактично заново:) Правда у другому повороті у правій вітці в одному місці пройшли фактично до кінця - до контакту пісковик-аргіліт з якого видніється пласт вугілля. Перепад вхід -кінець (до якого дійшли) склав близько 8-10м.


Перше розгалуження в Хрущевій похильні на відстані 25метрів від входу.


Штреки Хрущевої похильні значно вищі, в деяких місцях можна рухатися майже в повний зріст, середня висота - 1.3м.

Про цю похильню відомо вже значно більше. Копалася вона у 1944-1960 роках під керівництвом звичайного сільського газди Василя Андрійовича Хруща. Звичайними лопатами копати пісковик не вдавалося того дряпали стіни кільгофами, створюючи глибокі шрами-ребра, від цього і пішла назва "шрамати". Пошрамлені стіни - характерна риса цих копалень. Пласт виявився надто вгорі і шахтарям прийшлося копати похильню справді "похилою" :) За зміну тоді видобували не більше 5-6 центнерів вугілля. Після трагічного випадку у 1957році на сусідній шахті, такий приватний вуглевидобуток у Джурові та регіоні почав припинятися. А згодом за нерентабельністю ліквідували і "націоналізовані" шахти біля Коломиї. Так припинилася історія добування бурого вугілля на Прикарпатті.

Також проводилися пошукові роботи Львівським ГРЕ на перспективність у цьому регіоні. Результати від'ємні.


Друге розгалуження похильні на відстані 90м від входу.


Пробуємо прокопати -пролізти хід у лівій вітці першого розгалуження.


Ходи в похильнях прокладені переважно у товщах пісковика рівнозернистої структури. Фактично - це дно міоценового моря, що існувало тут 20-15млн.р. назад. В одному місці на стіні штреку можна спостерігати скид - форму розривної дислокації переміщення пластів (позначено червоним). Дещо вище над ним, на стелі - скам'янілі залишки рослинності (отже, вище - це вже не дно моря:).


Темно-буре утворення - скам'яніла гілочка якій пару мільйонів років. Багато таких "гілочок" і утворили буре вугілля.Таке залягання скам'янілостей говорить про різко мінливу природу того часу.



На цьому фото можна роздивитися декілька скам'янілих листків  дерев та іншу скам'янілу рослинність.

Повернулися додому аж на третій день. Після копалень я знову навідувався до Мирослава Степановича і ми разом ламали голову над тим, для чого і як засипали ходи в похильнях. В селі ще живуть шахтарі які працювали в копальнях. Можливо, нам ще вдасться "витягнути з них слово".


На плані червоним відмічено допройдені нами частини Хрущевої похильні, в сумі це склало близько 20 додаткових метрів. Скан із книги Атаманюка М.С.


В сумі довжина всіх ходів Брусневої похильні склала близько 90м.
P.S. Моя перша топозйомка і пригадування уроків геометрії та креслення, тому сорі за неохайність :)


Зразки вугілля із копалень Джурова в домашній колекції. Коли торф спресовується, то утворюється крихка коричнева речовина під назвою "лігніт", або буре вугілля. Невисушений торф має 90 відсотків води, лігніт - лише 50, тому попадаючи на поверхню він висихає і легко кришиться, розсипається.

Наразі, похильні с.Джурів - це чудовий об'єкт  для геологічного туризму на Прикарпатті. Поїздку сюди можна об'єднати, наприклад, з дослідженням "стану" шахт у с.Ковалівка та с.Мишин Коломийського р-ну.
Дякую за увагу!

Дещо раніше у мене виникла ідея створення геоклубу, який би об'єднав однодумців, любителів популярної геології і продовжив спелеожиття у Івано-Франківську. Ми постійно здійснюємо різноманітні виїзди в печери, копальні, до геооб'єктів, як на Галичині так і по світу. Кожен зацікавлений може приєднатися до нас. Це можливість познайомитися з геологічним туризмом, з альтернативним поглядом на природу. І хоча геоклуб "Івано-Франківський" - географія учасників тут не обмежена.
Наразі створив групу  і запрошую усіх кому цікава дана тематика долучатися до спільноти. Також буду щиро вдячний за поширення інформації про новостворений геоклуб серед людей яких це б зацікавило.

Група "Івано-Франківський геоклуб" у фейсбуці  https://www.facebook.com/groups/IFgeoexplorers/

Відео з печери

п.с. вечором 4.03 їдемо на ніч(пт-сб) копати. бажаючі допомогти можуть приєднатися.

[No pasaran]

No pasaran

Настає весняний період - і ми продовжуємо дослідження печер на Прикарпатті. Разом з Onyx-om здійснили виїзд в район  "Комсомол". Тут знаходиться одна з найінтригуючих та найцікавіших печер Франківщини.



В розмовах про печери регіону, нову спелеоекспедицію на Папуа Нову Гвінею та печери Гренландії(не в льодовиках!) доходимо до потрібної нам балки. На її схилах на денну поверхню виходить гіпсовий блок.



Тут безліч провалів, тріщин, гротів та печер. Але лише одна з них справді унікальна. Це "Но пасаран" - Вони не пройдуть.
Відсутність карстових лійок на полі під яким знаходиться гіпсовий блок робить цей регіон дуже обнадійливим.



Пещера «Но пасаран» это один из самых интересных объектов не только района «Комсомол», а всей «Покутской» части. По всем признакам в этой полости «пахнет» большой ямой. Она резко отличается по своему строению от всех пещер «Покутского» массива. Хода этой полости напоминают своими формами пещеру «Золушку» только все в миниатюре. В этой пещере не смотря на перспективные периметры, ни кто серьезно не копал. В название пещеры «Но пасаран» (они не пройдут) нами вложен глубокий смысл, тот, кто опровергнет эту фразу и скажет «Hemos pasado» (мы прошли) откроет серьезную и очень интересную пещеру."



Залазимо у вузьку тріщину входу і просто охрініваємо від побаченого, бігаємо галереями в приємному шоці від побаченого. Вже настільки призвичаїлися до рачних щілин і жопних нір, що аж не віриться, що така печера може бути в нашому регіоні, ні, скоріше це штольня якась! :)



Onуx відразу заявляє, що тепер він буде копати лише тут:) А перспектива на серйозне продовження  і справді дуже інтригуюча!


Головна зала печери. Від неї в 6 напрямків відходять ходи.



Отож, згодом плануємо здійснити наступний виїзд - копати і копати ;)

Ми самі не зрозуміли, але щось бачили)))

[Копальні Морії. Продовження]

Копальні Морії. Продовження



Десь в сусідньому тунелі в забої гуде шахтний комбайн... Шум приближається, забой йде в нашу сторону!!! Чути сигнали техніки, все ближче, вже можна розрізнити голоси шахтарів які по раціях щось перемовляються... вони шукають нас!!! Різко підвожуся на ноги, у вухах продовжує гудіти, із правого квершлагу справді блимає якесь світло. Стає не по собі, треба буди Онікса і валити звідси, сюди йдуть!!!... Закриваю-відкриваю очі, нічого не міняється, темнота "зеро фотонів", але в очах якісь бліки. Курча! Я сплю чи ні??? Ніби вже ні, і шум зник:) Ай пофігу,  запихаю беруші і вже далі спокійно сплю :)

Після того як частина Братства розпочала підйом на поверхню, я з Оніксом залишилися ще на 35годин в копальні шукати таємниці Морії. Спершу повернулися в дальній район – до нашого підземного базового табору, поїсти та поспати  2годинки. Снідаємо на краю гігантського підземного провалля (камери, судячи з нумерації їх тут декілька сотень), стеля та дно не просвічується. Раптом в тиші чуємо гуркіт падіння породи у камері, курча а воно живе - той Балроґ...


Думали, що вибрали найбезпечніше місце для ПБТ, а виявилося, що спали між 100 метрової глибини камерами у цілику, із закладеними у стіни та стелі "конфетками"... )))

Похилом спускаємося у дальню частину нижнього горизонту. Тут ходи штреків дещо об'ємніші і десь тут же розташовані нижні частини камер, але проходу на їхнє дно ми так і не знаходимо, підхід до них всюди завалений. Конвеєрним механізмом порода подавалася із дна камер відразу у вагонетки.

Оглядаємо трансформатори, як раптом по стінах блимає світло – орки!!! Валимо квершлагами звідти подальше. Що вони робили в «не робочий» час в дальньому районі?  Рівень адреналіну підвищується, копальня перестає вже бути аж такою "затишною і безпечною". На "5тьох люменах" повертаємося назад на "домашній" горизонт.

Далі 3 кілометри прогулянки штреками до ствола і підйом на верхній, найстаріший, горизонт. Ходи штреків на цьому рівні низькі та тісні, часто видовбані під гном'ячий зріст - вони робилися ще народом Даріна VI...


Ці ходи були прокладені понад 100 років назад...

На цьому горизонті декілька цікавих об'єктів:


Озеро Морії «Висяче каміння»


Гніздо дракона Смоґа вже багато років пустує...


Кажуть, на Марсі була вода...

Наближається кінець підземного "дня", а отже, час повертатися в ПБТ - зі своїх тунелів вилазять орки...


Неймовірної мотивації знак - "гм.., цікаво, а що там тебе може вбити?")))




Різдвяна вечеря на краю Безодні :))

Спалося погано, боліла голова і за стіною десь довбалися орки...


У копальні чудовий природний геологічний музей мінералів типу галоїдів. Експозиція:


Полігаліт


Жила справжнього мітрилу !!!


Найцікавіше, звичайно, в туалетах)))


Перешарування пластів алевроліту та солі






Соляні сталактити

На наступний "день" знову вирушаємо на нижній рівень з метою пройти його до ствола. Спочатку рухаємося практично в повній темряві - пару люменів освітлює де йти.  Це знову прогулянка до 3-4км в одну сторону. Десь посередині клімат копальні міняється - квершлаги стають вологими, болотними або підтопленими. Цікаво, що в одному місці в штреку чітко видно де контактує світла суха і темна волога порода. Десь посередині - потужний завал, тут аргілітово-алевролітова порода дуже крихка і нестабільна. Обережно проходимо завал через верх.


фото Онікса


Другий рівень місцями вже значно підтоплений. По низу правої стіни видно, що були періоди коли рівень води стояв і вищий... Також в деяких місцях спостерігалися "промиті" стіни ходів - можливо, це результати потужних гідропроривів в минулому.


Аварійна драбина веде далі вниз - в глибинний морок Морії...


Штрек на другому рівні. Глибина тут близько 200метрів

Біля шахти помітно відчувається сильна тяга свіжого повітря. А далі виброска - знову декілька км пожьомо, а потім годину пьоново і на лице падає січневий дощ.