Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Topics - Golem

#101
З дозволу автора відсканував цю унікальну книжку. Скачати можна тут

В ній коротко і зрозуміло подано результати досліджень багатьох печер включаючи Прийму, Урич, Страдч, Золоті копальні в Берегово, підземелля Києва і тому подібне. Ось зміст де все написано.







#102
Привіт Всім!

Вирішив створити окрему тему з фотками високих труб і краєвидів з них. Це щось схоже до теми про Дахи і Горища Львова. Але їх якось не пасує змішувати. Ну і труби зазвичай значно вищі за дахи :) Інакше б вони коптили у вікна.

То ж докидуйте будь-ласка сюди хто шо має по трубах. Не тільки зі Львова, а й з усієї України

Почну з труби на Хлібній-Січинського

Сама труба


Червоні вогні як на касі в Метро


Та Оранжева фарба на будинку якось невпопад. десь є десь нема


так скоро Пасічна стане найсучаснішим районом Львова


Клачисний Високий Замок


Весь Львів зі Сходу і на Захід


Найвищий будинок Сихова


Метро у Львові вже є! ;)


Перша приватна блюварня і залуплені голови навпроти


мусить бути, інакше скажуть шо то я в монтера переписав


Головний корпус Технічного коледжа. Їздити сюди на пари раз на тиждень з наукової була справжня мука


Велике Львівське Водосховище поруч з Пимоненка


Ще труби на Іскрі


Залаз на гору в хорошому стані


Вийшло все якось спонтанно. Їхав я додому і побачив трубу. Давай заїду. Знаходиться вона в дупі, людей навколо нема. Котельня вимкнена, гулу не чути. Як і звуків собаки чи сторожа. То ж я, користуючись нагодою, просто посеред білого дня виліз наверх, все обфоткав і спокійно поїхав додому. :) Заканало!
#103
"На моє здивування я не знайшов в нас на форумі опису цього музей. Так сі стало що я мав троха вільного часу і перебував в центрі міста. То ж вирішив оглянути його експозицію і троха поффтикати на няшні коробочки з індикаторами. Тим більше що вхід в музей метУрології безкоштовний, а персонал дуже привітний.

Викладу кілька світлин але спойллити всю експозицію не буду. Хоча для нетерпеливих є 3-Д і dцей лінк

Такі металеві лічильники напевно непогано пригальмовувалися неодимовими магнітами
















Продукція Львівських заводів Мікроприлад та інших






Корпус з червоного дерева


Цей Львівський лічильник ще памятає 110В!!!






Коли була мода на годинники то і вольтметри під них косили





Все таки мали тоді смак до оформлення техніки!






скоростемір від Паровоза


таке я тільки в кіно бачив

Є тут скляні гирі які неможливо непомітно підпиляти








Не повірите, але за всіма цими осцилографами я колись працював







#104


«Невже на вершині двохтисячника може бути печера? – подумаєте Ви. «Хіба Чорногора не ходжена переходжена, що там може бути нового»? І я так думав аж поки власним шоломом не простукав найвисокогірнішу печеру України, що на горі Піп-Іван Чорногірський. Вхід до печери знаходиться на висоті 1962 метри, лише на 58 метрів нижче від обсерваторії. Печера тектонічного типу. Всередині є два великих зали, кілька менших кімнат і ходи між ними, в сумі десь 200 метрів довжини. На відміну від печери під Петросом спуск сюди не вимагає альпіністського спорядження. Тим не менше, ця печера є «жива», можливі обвали. Тому вхід у неї ми заклали камінням щоб хтось випадково не впав всередину.

Всередині першої зали


Спуск в печеру неширокий


Після проходження всіх ходів троха брудні, зате щасливі!


Два роки тому місцевий мешканець показав рятувальникам вхід в печеру. Але він далі першої зали не йшов. Рятувальники, на чолі з Василем Фіцаком, спустилися далі і зняли про це відео. То ж ми, ймовірніше за все, були лише другою групою яка тут побувала. Це неймовірне відчуття коли ти серед перших торкаєшся нового, незвіданого кусочка Карпат! Жодних слідів людського перебування, написів чи потертостей на стінах. Лише капельки води що мирно відблискують у світлі твого ліхтарика.

В одному з залів Печери


Досліджуємо останню найвужчу ділянку


Наступним етапом повинна бути топозйомка печери і внесення її в реєстр. Потрібно провести грунтовну розвідку. Цілком можливо що печера має продовження які зараз є завалені. В майбутньому рятувальники планують використовувати її як частину тренувального комплексу на горі Піп-Іван Чорногірський (далі ПІЧ).

і що там?


Один з входів веде на йуХ


Ноги пройшли, тепер ше тулуб.


Схематична мапа. Розміри на око, масштабу не дотримувався


Я познайомився з Василем під час дослідження шахт в Калуші. Як це часто буває в нас виявилося багато спільних знайомих по Карпатам. Василь розповів про печеру коло Обсерваторії і ми запланували якось її відвідати.

Наступило літо, а з ним і день Конституції та три підряд вихідних. В експедицію на Попа Івана зібралося аж дев'ять людей. Частина, як ото Петро чи Остап, були на іншому Попі рівно рік тому. Для Цезара чи Міші це було чергове провідування вершини, а Льоня, Сергій та два Вови йшли туди вперше.

Дослідники Попа Івана


Остап і Вова купили одинакові окуляри


Льоня виніс на гору пів хати


Неспішно знищуючи хот-доги та перевіряючи якісь бехерівки на заправках ОККО ми за шість годин добралися до Дземброні. Дорога не асфальт, але легкові тут їздять. В самій Дземброні при вїзді є подвіря з надписом «паркінг тут». Що ми і зробили. Хоча багато хто покидав свої авто прямо в центрі села коло дороги.

Старт з Села


Доходим до полонинки під Смотричем


Правдивий Мармароський Бублик


Наступна велика зупинка - Смотрич. Це полонина де є вода, тіньок і справжня колиба. В ній роблять сир і залюбки продають його туристам. Сир тут тру, зроблений в австрійському мідному казані на дровах. А ціна смішна, 100 грн за кілограм. Це менше за пластмасовий «Російський» в АТБ. Вони би ще тут домашні настоянки продавали... 😉

Коло колиби є де остудитися і відпочити


Тут всередині продають правдивий сир


Тут же його і виготовляють




Весь техпроцес як на долоні.


купив си кільо на вечір


Дехто з відпочиванців вважає що туризму з нього на нині досить і розбиває табір прямо на Смотричі. Але не ми. Обганяючи різношерсту публіку попри водопади карабкаємося на гору Вухатий Камінь. Звідси вже видно Обсерваторію. А як видно ціль то і йти не так жарко.

Леонід ще не змучився нести буратіно на гору


Остап намочив си кепку шоб процесор не перегрівався


Під Вухатим каменем






На хребті здіймається вітер, стає троха зимно. Під Вухатим Каменем є джерело де можна набрати воду. Поруч, на місці колишнього притулку, розбите наметове містечко. Це порятунок для тих хто вже все випив по дорозі. Бо можна непомітно влитися в чужу компанію і випити все що в них є. А так то недоліки таких масових таборищ очевидні: погана звукоізоляція та запах Полтви навколо.

Видно обсераторію






Ми ж беремо воду з собою і йдемо ночувати на саму вершину. Останній учасник походу піднявся о 19-30, підйом зайняв шість годин. Описувати краєвиди з Попа немає сенсу, краще ніж в Андруховича 12 обручів в мене не вийде ітак.



Температура різко впала до 2 градусів, піднявся прикрий вітер що дув з усіх сторін одночасно. Добре шо дівчатка в коротеньких шортиках та їхні бойфренди у в'єтнамках встигли до цього часу спуститися вниз. Інакше нам би не вдалося спокійно поспілкуватися з рятувальниками за чашкою три в одному. А так наслухавшись житєйських історій ми пішли вкладати всіх гіпер-активних спати. Завтра плануємо прокидатися о 6 ранку щоб дослідити Попу Івана поки не буде туристів.













Вхід в печеру знаходиться на видному місці за кілька сотень метрів від обсерваторії. Аж дивно як його ніхто досі не знайшов. Вхід має розміри десь 30 см на 60 см і веде вертикально вниз. Глибина до дна десь чотири шість метрів. Але на стіні є виступи для ніг, то ж спуститися можна без шнурків. Як і пройти всю печеру.

Вхід в Печеру




перша зала


Ми попадаємо у велику залу яка йде на Схід. Довжина зали десь до двадцяти метрів, ширина коло трьох. В кінці зали є два відгалуження і спуск в підлозі. Цей спуск веде у невеличку кімнатку яка потім з'єднується з одним з ходів. Південне відгалуження має ширину десь 80 см і спуск десь на 6 метрів. Воно закінчується невеличкою кімнаткою три метри заввишки. Далі завал. Тут на моїх очах був відколовся кусок каменю і впав коло ноги.

Йдемо південним відрогом (правий)


Звідти ми прийшли


У висоту тут місця доволі багато


Живою буває не тільки вода, але й камЕні


Тупичок




Східне відгалуження значно цікавіше. Спочатку йде велике, десь 40 метрів завдовжки і два метри завширшки, «приміщення». Вона має невеличкий нахил вниз. Ця зала закінчується вузьким ходом з гострими каменями. За ним стрімко вниз йде вузький коридор довжиною десь тридцять метрів. Розминутися тут двом можна лише вертикально. В кінці коридору ліворуч є спуск в кімнату. Він настільки щільний що Цезар, еталон стрункості і атлетичності, ледве туди проліз. Зате ми тепер знаємо що там далі йде волога щілина вниз, стікає дощова вода. Якшо попрацювати і позабирати звідси завали то прохід можна суттєво розчистити.

Протискуємося в східне відгалуження, (ліве)


Агов, ти куди! Почекай на мене!




Протискуюся в найнижчий вузький та вологий прохід


Далі тупик і завали


Брудні, промокші та щасливі ми вибралися на поверхню. Як тут світло і зелено! Вітер вщух, краєвиди мільйон на мільйон. Сонце швидко сушить бруд на куртці і штанах, роблячи з мене справжнього глиняного Голема.





Напис першовідкривача коло входу


В печеру нас спускалося лише четверо, ще був Василь Фітсак і Міша. То ж ми розповідаємо решті що бачили і як там всередині. Порівнюючи її з Печерою під Петросом бачу такі плюси:

1)   Безпечніший спуск і підйом
2)   Всередині просторо, можна навіть табір розбити взимку
3)   Вона сухіша і чистіша

Слідів людей, кажанів чи залишків тварин ми не виявили. Але в найдальшому кутку бучили павутину.

Чорногора от сих до сих


Спускаюся в сторону Смотрича


Місцевий рятувальник готується до ультратрейл-марафону


Відгалуження на Смотрич


Ще кілька годин тому там прокидався, снідав, спускався в печеру і фоткав Говерлу


Спуск з Смотрича до Дземброні


Дякуючи Василеві за гостину паралельно збираю речі для спуску. Є плюси і мінуси в розвитку туризму в Карпатах. Плюси очевидні: кращий добробут населення, інфраструктура, ця ж обсерваторія яка стараннями волонтерів зараз стала навіть комфортнішою ніж була за Польщі. Та, на жаль, є і мінуси. Туризм став масовим трендом. Люди часто йдуть в гори непідготовлені до нештатних ситуацій. Чим ризикують своїм здоров'ям і додають роботи рятувальникам.

Якби не національний парк тут давно б вже витесали голову Шевченка


Колиба під Смотричом


Маркування маршруту на Смотрич, якими опікується Василь


Це холодне синє пиво ми всі з задоволенням випили. А потім довідалися шо в одного з нас вітрянка


Інший мінус це комерціалізація природніх пам'яток. Там де раніше були дикі Карпати і незаймана природа, зараз стоять будки з шашликами і китайськими сувенірами. Раніше ти йшов шість кілометрів щоб побачити водопад Гук (Женецький), а потім весь розігрітий скочити у воду. А зараз тут людей як в Яремчі на базарі, навіть труси зняти не буде де. Зрештою це все не нове і описане Лемом у «Врятуймо Космос» ще у 70-х роках. Замінюєш «Космос» на «Карпати» і маєш те, до чого ми поступово йдемо (чи скочуємося 😊 ).



Дземброня. Техніка безпеки відпочиває


Ми розділилися на дві групи. Одна продовжила мандрівку Чорногорою, насолоджуючись воістину божественною погодою. А Цезар, Сергій, Вова і я пішли вниз. В нас по плану був ще огляд бункерів(ДЗОТ-ів) ПСВ коло Смотрича і Богородчан.





За координатами входу звертайтеся до Василя Фітсака. Ми навмисно не світимо їх в нет для всіх бажаючих щоб не перетворити на черговий смітник. В нас такі люди що як тільки бачать десь дирку в землі то їх так і тягне викинути туди шось. По вінця засипані входи в бомбосховище у центрі Львова чи ДЗОТ коло Богородчан тому яскравий приклад.

#105
Бігаючи нині зранку своїми любими селами, які мало чим відрізняються від аналогічних в Зоні я подумав: "А чому б не запропонувати ідею фотопроекту по закинутих селах навколо Львова?" Тобто ідея така: показати покинуті хати і заросші подвіря по селах в межах радіусу 30-км від центру Львова. Шоб був символізм з Чорнобилем. Наприклад Підсадки, Береги, Виняви хоч і знаходяться за пару кілометрів коло Солонки, але відсутність дороги робить їх малозаселеними. А поруч Солонка де земля йде по кілька тисяч за сотку.

Ось кілька світлин з Виняви наприклад


Робити треба влітку, поки зеленка додає колориту і покинутості.

Якщшо когось ідея зацікавила - пишіть в плани. Я постараюся приєднатися. З автом подібні штуки будуть більш продуктивні. Хоча і веломандрівка теж може вийти цікава!


#106
Привіт Всім!

Василь Фітсак, начальник гірничо-рятувальної служби на горі Піп Іван розказував шо поруч є невеличка печерка. Десь 20 метрів завглибшки. Вертикальна.

Одну печеру під Петросом ми вже досліджували якось десять років тому. Недавно спускалися в Печеру коло гори Ключ. Цікаво буде подивитися і на цю.

Виїжджаємо о 7 ранку зі Львова. 28 червня. В обід в Дземброні. До вечора дійдемо до обсерваторії. Ночівля в наметах.

В суботу зранку поки нема людей спуск в Печеру і потім повернення у Львів. Зі мною буде  машина друзів з роботи. Вони планують лишитися ше на 1 день.

Коло вершини є джерело. Але дров немає. Тому беремо пальники. Рятувальники обіцяли поділитися шнурками. Тому я беру тільки систему і спусковий.

Обовязково мати теплі речі і спорядження як на пізню осінь. Чорногора підступна і запросто може піти сніг з вітром. Не додаватимемо рятувальникам роботи.

Поки шо в Джимміку є три вільних місця.



Троха старих фото з Попа
#107
Плани / ШротоСесія
20.06.2019 15:18:32
Привіт Всім!

Виникла ідея в цю неділю на 11 годину зібратися на Шроті в Красові Поробити тематичні фотки!

Я попередньо здзвонився. Вони не проти. Казали в суботу ще раз подзвонити.

Я буду виїжджати о 10-15 з Сихова. Можу когось підібрати хто бажає. Але там з добиранням просто. Люба маршрутка на Стрий.

Приєднуйтеся хто буде!



#108
В пятницю 21 червня найдовший день. Давайте виліземо на Деревацьку вежу і для нас він буде ще довшим :) А заодно і перевіримо як там наша наклейка пережила зиму.





Якщо повезе з хмарами то сфоткаємо захід сонця. :)

Збираємося коло Вежі на 21-00. Захід сонця відбувається о 21-30. Так шо маємо встигнути.

Добратися туди нескладно якшо о 20-00 бути на перехресті Стрийська-Наукова.  Все що їде на Стрий проїжджає цю вежу. Я буду їхати з дому. Якшо хтось бажає то може лишитися в мене ночувати. Але квасити не будемо, просто подивимся відяшки з вилазок. Зранку мені треба буде їхати у Львів по справах.



Так шо приєднуйтеся!
#109
Уявіть собі що Ви в горах та збилися зі стежки. Ви приймаєте рішення напролом скочуватися вниз до потічка. Там є лісовозна дорога, нею можна вийти до цивілізації. Нічого не підозрюючи Ви продираєтеся вниз через хвойові зарослі вічнозелених Карпат. Клянучи свій ЖПС Ви слизьгаєтеся на покритих мохом цекотах та молитеся аби ніде тут не підвернути ногу, чи шию. Раптом посеред хащів помічаєте якусь поржавівшу залізяку. «Трильовщик» - зневажливо думаєте Ви і йдете далі. Але з часом деталей стає все більше і більше. Вони врослИ в дерева, визирають з-під моху. Блискучо-білі заклепки на кусках алюмінієвої обшивки, шассі та характерне крісло з ремнями безпеки не залишають сумнівів. Ви натрапили на уламки літака.

Колінвал від двигуна


Думаєте це чергова казка? Вважаєте що всі німецькі літаки ще після війни розтягнули на метал та сувеніри і зараз вже нічого немає? Який може бути літак коло Яйка Ілемського, якшо воно ходжене-переходжене майже як Говерла? Ми теж так думали та, на щастя, помилялися!

Перші згадки в інтернеті про цей літак датуються 2015 роком. Віктор все детально перефоткав та описав, проте точних координати нікому не давав. Ще б пак, на фото є дуже багато цінних номерних деталей які на чорному ринку можуть коштувати чималих хрошей. Потім Khimik знайшов місце падіння радянського літака МІГ і описав в нас на форумі. Ця тема привернула увагу громадськості до теми пошуку літаків в Карпатах і так ми дізналися про JU-88. Ми почали гуглити і дзвонити всім за координати. Та про цей літак не знали навіть місцеві волонтери що займаються маркуванням стежок та виданням карт. То ж ми приготувалися до затяжних та виснажливих пошуків. Початковий план був йти сюди на травневі свята. Але в цей час проходить "Карпатський кордон", оффроад івент який Khimik ну ніяк не міг пропустити. То ж ми перенесли мандрівку на Сині Свята.

Елемент фюзеляжу де кріпляться крила




1)   Ми відвідали місце падіння літака JU-88. Якшо знати напрямок, то від крайньої точки куди можна заїхати машиною і до літака йти не більше години часу. Мотоциклом ще менше.
2)   Місце знаходиться троха нижче полонини «Довге Поле». Десь 30 хв. ходьби від стежки з полонини Мшана. Адекватно-зацікавленим туристам розкажу як туди добратися. Ховати координати особливо немає вже сенсу. Бо виносити звідти скоро уже не буде шо.
3)   Судячи з компактного розташування уламків, літак або врізався в схил, або впав зверху. Також слідів воронок від вибуіхв авіабомб не бачили.
4)   До місця падіння літака вела чітка стежка від Миндунку. Видно недавні сліди від бензопили яким нема і тижня часу, нерозмокші на дощі пачки від цигарок
5)   І, на жаль, ми троха запізнилися. На місці катастрофи вже попрацювали місцеві і, судячи з залишених тут речей, ще планують продовжувати. Є багато свіжих ямок. Деякі деталі, що були на фото 2015 року, зникли. Решта поскладані на акуратні купки і чекають свого часу.
6)   Дуже хотілося б щоб місце авіакатастрофи не зникло з нашої памяті і не заросло лісом. Поставити памятний знак, позначили для туристів на карті. Якось так.



З Вікіпедії «Junkers Ju 88 — дводвигунний, багатоцільовий літак Люфтваффе часів Другої світової війни. Літак був розроблений компанією Гуґо Юнкерса в середині 1930-х років, як так званий Schnellbomber, і повинен був стати швидшим за будь-який винищувач того періоду. Його ласкаво прозвали «покоївкою на всі руки» (Mädchen für Alles), і справді Ju-88 справлявся з будь-якою роллю. Як і ряд інших бомбардувальників Люфтваффе він успішно використовувався як бомбардувальник, пікіруючий бомбардувальник, торпедоносець, літак повітряної розвідки, важкий винищувач, і навіть як літаюча бомба.

Об'єм випуску розвідників Ju 88D в 1940 р. склав 330 машин, на наступний рік було замовлено вже 1000 одиниць, а потім ще 350 літаків модифікації Ju 88D-1. Реально в 1941 році було побудовано 568 «вісімдесят восьмих» — розвідників. На початок 1942 року майже всі дальньорозвідувальні авіагрупи люфтваффе мали в своєму складі літаки Ju 88.»







Місцевий з Мислівки - «А куди то ви хлопці йдете?»
Ми – «Та на Яйко!»
Місцевий «Оооо! Яйко то така гора! Всім горАм гора! Така крута і висока. Туди дуже тяжко йти. Вищої гори в світі немає. Ну хіба ще Говерла десь там далеко є» 😊

Виїхали ми(Khimik, Korgyk, Віталік, Jonny і Electri4king) зі Львова о 17-00 щоб успішно минути пробки бажаючих віддихнути на природі. Далі Стрий, поїдання класичних хот-догів в Долині, зустріч з Андрієм Брошнівським і вібромасажер до Мислівки. Дорога така, ніби тут не було ремонту ще з часів як її розбомбив той Юнкерс що ми їдемо шукати. В Мислівці звертаємо з «траси» ліворуч як на Миндунок і далі помаленьку котимся в кінець цивілізації. Переїжджаємо річку і, зїхавши з лісовозної дороги, падаємо на привал. Я спеціально наголосив на місці привалу. Бо якшо з необережності розбити табір коло дороги, то лісовози всю ніч тобі не даватимуть спати.



По одному виходимо з машини, тримаючи в одній руці балончик, а іншою відганяючи комашню. Потім через щілину в дверях передаємо балончик в салон і наступний на вихід. То ж перша робота це розвести вогень щоб хоч троха можна було робити все решта. Ну а далі вже традиційне знімання стресу після чотирьохгодинного обїжджання дураків та ям на дорозі та й ідемо спати. Вже 12 година ночі. Домовилися завтра ранком прокинутися о 6-30, щоб побільше встигнути за день. Хоча це й порушувало правило 11 години, але і справді той літак ше треба було знайти.






Напевно Віталіку і Хіміку в Патрулі всю ніч смерділо дизелем. Іншої причини чого вони підірвалися о 5 ранку та почали таборувати ми не знайшли. Та, тим не менше, піджерши смачнющої яєчні з тушканом від Віталіка ми вже о 7 ранку були готові рухатися далі. Це вперше в житті я так рано виходив з табору 😊







Ось карта що де і як. Від табору можна ше кілометр-два проїхатися в сторону Довгого Поля. Нива і Джиммік на стоковій гумі пройшли. Паркетник не пройде. Далі дорога зливається з річкою. По ній ми не їхали, це завдає шкоди екології і є заборонено. Хоча хтось же ш тут ту дорогу тут зробив 😉



Лісовозна річкосмуга закінчується великою вирубкою з якої вже проглядається наш схил. Провівши грунтовну перед-підготовку вдома ми приблизно орієнтувалися де той літак може бути. Падіння такої махіни обовязково повинно було лишити слід у лісі.

Річко-Дорога до вирубки


Для такого типу походів потрібне високе взуття


Вид з вирубки на гору де лежить літак


Видно шо стежку сюди хтось прорізав


У пошуках місця падіння






От так ми бігли коли почули що літак знайдено!


Так виглядав шлях до першої знайденої деталі


Це було дуже змішане відчуття коли ми нарешті вийшли до літака. З одного боку радість що пошуки увінчалися успіхом. Стільки праці, чекання і ми всі нарешті тут. А з іншого боку - гірке розчарування. Бо і сліду від шассі, втулки гвинта, крісла пілота, синіх балонів та інших цінних деталей не залишилося.



























Хоча чого сумувати. Ми добросовісно обійшли і обфоткали все що залишилося. Навіть дві ложки, два шампура і пилку для дерева тих, хто тут працює. Неприємно вразили ямки після копу з металошукачем. Їх прийнято за собою закопувати! Коржик виявив кусок кабіни з залишками шрапнелі. Тобто літак впав внаслідок повітряного бою, а не з технічних несправностей. Залишків боєприпасів чи слідів вибухів не було. Хоча чітко видно шо літак горів. Багато поплавленого алюмінію та гуми навколо.

Видно пошкоджене літаком дерево


Ямки від копу


Всі детальки маленькі лісові гномики акуратно поскладали на купку




Елемент крила з кульовим шарніром










Кусок обшивки зі слідами пробоїн






Шарова опора




Коржик показує як міг впасти літак


Залишки паливної системи






Випускний колектор




















База копачів






Використовуючи металошукач вдалося окреслити район падіння літака. Він розтягнувся на кілька сот метрів вздовж схилу. В цьому місці пікав практично кожен квадратний метр. В основному дрібне сміття. А далі ніц взагалі не пікало. Про якусь реконструкцію місця авіакатастрофи говорити не приходиться. Тому що всі великі деталі знесені на окремі купки. Добре є ще дерева які росли тут в ті часи. Кілька з них мають дуже характерні пошкодження завдані літаком.

Деталі не тільки викопують, а й ще відчищають




Батарейка або акумулятор


Наявність дитячої іграшки і коробочки з-під кіндера наштовхує на думку шо копає з сином










Як на секонді








Хімік розмірковує чи може перевикористати форсунку






Андрій Брошнівський задоволений походом


Гак на крилі до якого могли кріпити стояночні розтяжки


Храповик для заведення двигуна




Вкладиш на колінвалі


І як воно все мало працювати?


Двоє людей зможуть його підняти


Привід від маслонасоса


Щітки


Кусок обшивки з отворами від шрапнелі


А це дуже дивний камінь. Отвір явно штучного походження




Провівши тут кілька годин ми вирішити збігати ше на Яйко. А шо, вертатися назад і квасити від обіду і аж до ранку? То ж ми пішли далі вверх по схилу і доволі скоро вийшли на полонину Довге Поле. А звідси вже до Яйка йде маркована стежка.

Вид на Яйко Ілемське з Довгого Поля


Аршиця, на ній лежить МІГ


Звідти ми прийшли






На вершині затишно. Видимість мільйон на мільйон. Вдалині, наче прожектор, просвічує димку золотий купол Гошівського Монастиря. Лише обід, часу море. То ж у Хіміка заграв хотюнчик десь нині пооффроадити. Тому ми швидко спакувалисі і пішли вниз до машин.




Пофіксано!




Хімік розказує як ходив МІГ шукати


Троха жарко на сонці в чорній футболці


І що, там справді є літак?








Качає прес


Як мені надоїли ці комахи


Думаємо як спускатися


Електричкінг забрався в старий окоп


Спуск здійснили через полонину Перебитого Груня і далі троха зрізали на лісовозну дорогу направо. Цей останній кусок був найтяжчий. Стрімка дорога вниз під пакучим сонцем. Лісу, який зазвичай робить холодок та тіньок, немає. Його весь вирізали. Під ногами зорана земля з каменями, гілками та пилюкою. Селевий потік і то менше схил коцає. Яке на мене то краще вже спускатися так само як і піднімався.

Дорога на Грунь




Горгани це найдикіша частина Українських Карпат


Полонинка під Грунем


Якшо знати куди дивитися то звідси видно місце де ще лежить літак




Лісовозна "дорога смерті" вниз до машин


Далі ми впали табором на стику річок Правич і Свіча (коло моста як йти на Яйко). Тут троха позмивали з себе засохлі рештки комашні та понизили температуру тіла до нормальних 36.6. Хімік засмажив нам офігенно-смачний шашлик і ми всі розїхалися. Андрій подався досліджувати гори та шукати гриби. Хімік, Коржик і Віталік покотилися пробувати нову дорогу на Карпатський Кордон. А я з Електричкіном і Джонні помчали в сторону Львова з надією щось нині поексплорити. Але про це буде в окремому звіті 😉

Вертаємсі назад до Миндунку


Надуваємо матрас на місці злиття Свічі і Правича




ВЕС коло Вигоди, Долинський район


На відміну від Самбора тут стоїть лише одна крутилка. Напевно пробують вітер.




Одна така штука може виробляти до 360кВт




Потім з 400В роблять 10кВ і передають в енергомережу України


А це вже халтура за словами Електричкіна. А він то знає!


Лягаючи дома спати о 1 ночі я пробував згадати все що сьогодні відбулося. Пята ранку і: «Пєш Опілля – нема похмілля». Далі рубілово бездоріжжям, пошуки літака, перефоткування всього, жарене на сонці Яйко, Свіча в трусах і шашлик з мошкарою. А потім вітряк коло Вигоди та  епічні гвинти Архімеда коло Миколаєва. Може й добре шо ми так рано встали. Інакше цей звіт би вийшов аж завтра 😊



Впевнений що в Карпатах є ще багато таких сюрпризів. Тоді була дуже велика війна. Літаки ганяли сотнями, збивали їх також немало. Найчастіше вночі, тому ніхто не бачив де впав. Усіх їх точно ше не знайшли. Деякі і досі лежать в Карпатській глушині та чекають своїх дослідників.
#110
Колись давно, коли ше не було смарфонів по мукачівській Електричці ходив чувак переодітий під Вєрку Сєрдючку і розважав пасажирів співаючи Чорний Бумєр. Персонаж був колоротний і справляв враження набагато більше ніж бубнящі собі під ніс молитву з простягнутою рукою. То ж і заробляв відповідно. Народ, що часто їздив, знав і чекав коли ж нарешті і в їх вагон зайде це маскі-шоу :)

Сам по собі чувак був цілком адекватний і з почуттям гумору. В тамбурі можна було з ним перекурити і потрендіти про життя. Та, на жаль, смартфони надійно захопили увагу публіки і розважати її вже немає потреби.

На прохання трудящих зберіг тут це щоб не пропало з часом. Електричка Мукачево-Львів, ділянка від Стрия і до Славська. 2007 рік.









Соррі шо відяшки пеервернуті, не знаю як їх розвернути. Якшо хтось вміє - зробіть будь ласка.

#111
Виявляється що коло Жовкви є величезні розвідані запаси коксівного вугілля. Настільки великі, що цілком могли б забезпечети нашу енергетику пальним.

Шляхом нетривалого гугління знаходимо кілька статей про шахту. 1, 2 i 3

Ці родовища почали ще розвивати на початку 90-х. Знайшли канадійського інвестора. Але за весь цей час зроблено:

1) Обнесено територію парканом
2) Знято чорнозем на ділянках де буде ствол і відвал
3) Поставлено будку для охорони
4) Прокладено дороги і дренаж всередині території. До самої шахти дорога вбита.
5) Обіцяють відновити будівництво в наступному році(вкотре)

Тобто, по великому рахунку, нічого. Тим не менше я вирішив написати тут цю тему бо:

1) Рано чи пізно ми зможемо дослідити не тільки закинуті шахти, а й такі які щойно будуються
2) Щоб всі знали що там нічого нема і лазити немає де
3) Щоб привернути увагу журналістів і зрадофілів :)

Ну і кілька світлин

Їдемо до шахти


Дорога до головного вїзду


Поруч все обнесено бетонним парканом


Опа, дорогу перегороджує паркан






Через дорогу бачимо місце для відвалу породи






Паркан дуже надійний, не перелізеш :)


Поруч дуже якісний дренаж








Всередину ми не йшли. Охоронець нам так все розказав що він тут тільки люки охороняє. Нашо дядька підставляти :)

#112
Переглянув я свої плани на рік і побачив шо вже майже все виконав. Крім літака під Яйком. То ж треба надолужувати!

Коли: виїзд в пятницю 14 червня 17-00 Луганська 20. Їде ще Khimik, його колєга i Korgyk. Може Jonny

Куди: Мислівка, як на Хуст. До Миндунка як позначено на карті.

Там ночуємо, і в суботу зранку на пошуки. Приблизно-точне місце ми маємо завдяки akve То ж блукати багато не треба буде.

В неділю вертаємся назад. Khimik бере мясива на суботу на вечір і казан 10 літрів. Решту (в плані перекусу і алкоголю) беріть з собою самі.

Поки шо по машинах є одне місце в Патрулі і 2-3 в Джимміку. Залежно чи Jonny їде. Так шо підписуйтеся.

Коли буде точна кількість бажаючих то зорієнтуємся по наметах і місцях.

#113
Поки Рой пише звіт виклаадю тут пару фоток з святкування річниці. Чисто так, для перевірки чи все ми памятаємо :) Всі фото в Хронологічному порядку

Друсю явно зацікавили лампи









Всьо буде пучком


Шеф-повар за роботою




З цією фотки вийде непоганий стікер "Бідося" :)


Він тут живе


Радіаційна засмага






Це щоб комарі в писок не жерли


На річницю кожен учасник отримав по горнятку і плахті зі стікерами




Опілля і Васіч










Explorer - connecting people :)


як в Армії














Вирішив заекранувати свою шию щоб вона інших не опромінювала




Зупка готова!


На Лосінах видно сліди від Полтви




Черга за пайком






Засновник Експлорера отримав подвійну порцію :)


Потім Папік нас годував цією шнягою


Реально її зїли по 1 граму, не більше


Але це було найгостріше шо я коли небудь їв. навіть вуха пекли!


Йдемо вибивати дурь з голови




Далі озеро по другому разу






Ванна пива


після поЛАЗ-ок


Великі цілі досяжні!


Діггерський кваквапарк


ну і одна фотка зі мною


Гандзя вирізає трафаретку


справжня Людина Х




Кросавчєг. Хіба нє? ;)


Інкогніто


Два адміни :)


Експлорер це сила!


Пиво також сила!


Просто натюрморт


Саннімен і його пушка








ну і групове фото де всі є :)


Ну і кілька фоток з справжньої 10-ї річниці тут
#114
Привіт Всім!

Вчора ми з Sunnyman-ом вчасно втікнули з корпоративу щоб зберегти печінку для сьогоднішнього святкування 10 річниці. То ж троха поблукали околицями Жовкви. Коло Костомельного заводу який переробляє на борошно залишки тварин з усієї області ми знайшли очисні споруди.

По розміру вони суттєво поступаються Львівським, нагадують чимось Новий Розділ. Зрештою Жовква невелике місто з великим приватним сектором :)

Стан очисних плачевний. В плані корозії заліза та чистоти шиб на вікнах. Але щось там булькає і не смердить. То ж свою функцію вони виконують. ну а далі фотки

Підїзна дорога


Обходимо з флангу, якісь дві споруди


Колись тут була вентиляція


А зараз сіно зберігають


Всередині одного з приміщень


Характерні обриси очисних


Спочатку ми були подумали шо вони вже не працюють


Стандарний кран для таких споруд. напевно шоб мул діставати


Але ні. Ось видно як тече свіжа водичка


Явних ознак аерації як це є у Львові ми не виявили


В прямому сенсі телепортуємося нагору


Ми рухаємося в сторону брудної води і погнившого металу






Закрилки літака підняті


Не нові, але якось працюють


Поруч насосна станція


ліве кільце


Праве кільце і частина каналу


Розширення каналу в кінці... Що ж воно нам нагадує...




видно шо вода йде по колу і так очищається від піску


ось він поруч


Кінчик прутневого каналу




Навіщо на очисних ця споруда? Хто знає?


найкраще дрова сохнуть під водонапірною вежею


Драбина ціла, лізти не страшно




Вид з водонапірної вежі на очисні


Ех шкода що зеленка прутень затулила


Дивні споруди поруч водонапірки


Леп 750кВ на Польщу вдалині


Використовуємо оптичний зум на телефоні :)


Тепер додаємо цифровий зум


Тиснемо + в переглядачі картинок


Якшо серйозно то ЛЕП зараз майже не під напругою. Тобто подається лише захисна напруга шоб дроти не покрали. Частина скляних чашечок ізоляторів посипалася. Для любителів цього діла якраз гарний час шоб на неї вилізти


Попри все ці ЛЕП дуже фотогігієнічні


Вид на машинний зал і епічну новобудову за ним


Вид на жовкку, 1,5км


Костомельний завод. Спорід стоїть покруче ніж в Полтві!


Насоси в головному приміщенні. там нікого не було то ж ми просто в вікна позаглядали




До зустрічі наступного разу!


ПС: подарунок Цезару на ДН :)
#115
«А шо, там є печери?!» - неодноразово чули ми в процесі підготовки до подорожі. Справді, печери у Львівській області це дивина, а ще й у Карпатах – тим більше. То ж здивування людей було очікуваним і тільки стимулювало нас дослідити та описати цей об'єкт.

В головній залі печери


Ми втікаємо від світу в гори. Але ж наскільки надійніше можна сховатися від всіх не просто в горах, а у справжній гірській печері! Перша моя ничка була під Петросом. Правда це трохи далеченько від Львова. В інтернеті ходили чутки про печери на горі Ключ, Сколівський район. Це лише година-півтора їзди від Львова. Фотографій і координат печери не було. А основний наголос робився що там небезпечно і краще туди не йти. Але ж де небезпечно там і цікаво!

Місце поруч з печерою


Перший пішов!


Ось короткий підсумок нашої мандрівки:

1)   Ми відшукали і дослідили печеру «Трьох Кажанів». Часу на спуск у другу печеру(Семи Кажанів) в нас, на жаль, не залишилося. Обидва входи знаходяться поруч.
2)   Печера «Трьох кажанів» як і описувалося є глибока, ~20м вертикального перепаду. Вона простора, ~100 метрів ходів. Четверо людей почуваються в ній цілком комфортно. Влізеться і десять.
3)   Спуск в печеру вимагає альпіністського спорядження. Без нього це, наразі, є неможливим
4)   Дно печери сухе навіть попри місячні дощі. Стіни вимазані глиною та вкриті каплями вологи. Повітря тут цілком достатньо, за чотири години перебування ми і половини не видихали.
5)   Всередині холодно і сиро. Фліс, водонепроникна куртка, і такі ж рукавиці зроблять ваше перебування комфортним.
6)   Є кілька бокових відгалужень які закінчуються вузькими щілинами. Худі спелеологи пролізуть.
7)   Лише в одному місці я виявив людські сліди на глині. А так то печера недоторкана. Була до нас ☹
8 )   Печера знаходиться орієнтовно 2 км від озера Журавлине коло «Острова Пасхи». Попри неї йде надійна стежка. Самого входу в печеру зі стежки не видно. Він розташований в такому місці що випадково не провалишся.
9)   Джерел води близько коло печери немає. Але є місце для стоянки захищене від дощу.
10)   Стан печери доволі стабільний. Явних небезпек обвалів немає.

Вертикальний спуск в головну залу печери


Починають рости сталактитики


Літаючий камінь над продовженням печери


Підйом нагору


Від Львова до водопаду «Кам'янка» півтори години їзди на авто. Ми запаркувалися на початку підйому до озера Журавлине(Мертве) та почали переодіватися. Люди в синіх комбінезонах та зі шнурками на шиї явно диссонували з гламурно – шашличною атмосферою навколо. Та щойно ми минули заболочене озеро як відчули той дикий та загадковий дух Карпат. Ця неповторна суміш вологих тропічних джунглів з домашністю гобітанських рельєфів до дна наповнила наші легені.

Дорога до печери


Ця скеля позначена на карті як вхід в Печеру


Печери коло гори Ключ були відкриті ще у 80-х роках. Та, на жаль, якогось внятного опису в інтернеті, топозйомки чи фотографій звідти я так і не знайшов. То ж ми, Дослідники Львова та Навколо, вирішили самостійно заповнити цю прогалину.

Його досвід промислового альпінізму нам став в нагоді


Вхід в печеру «Трьох кажанів» позначений на Вікімапії та Open Street Map. Від водопаду до входу йти, надійною протоптаною стежкою, менше години часу. Перепад висоти незначний. Але насправді печера не там а троха збоку.

Тут ми були лишили рюкзаки і пішли шукати вхід


Перший залаз :)


А всередині доволі просторо


Не печера, але дуже на неї схожа


Який то кайф нарешті дихати свіжим карпатським повітрям, а не випарами Полтви.


Веган найшов вхід, гоу туди!


Цілком очікувано що вхід в печеру виявився дещо поруч з точкою на карті. Імовірно це зроблено навмисно, аби люди без спелео-досвіду не завдавали клопоту рятувальникам. Ми розділилися і доволі швидко знайшли аж чотири входи під землю. Жодних стежок, місць від вогнищ чи, тим більше, сміття коло входів в печери не було. Напевно що тип спуску та відсутність «позолочених кристалів» внизу надійно відсікають охочих на легкі видовища.

Ми біля входів в печери. Ззаду Семи кажанів


Вхід в Печеру


Джонні вперше надів налобний ліхтарик, вперше спускався на мотузці і вперше був в печерах!


Сергій впевнено йде досліджувати надра планети!






Забігаючи наперід скажу шо все в нього вийшло на відмінно!


Красивий ліс поруч з Печерою


Нас було п'ятеро: DeadMeat_jun, Jonny, Electri4King, Веган який тільки прикидається і я. Побачивши дирку в землі ми тутже забули про жару, комарів і голод. Скинувши весь зайвий одяг ми, наввипередки, кинулися одівати на себе системи.

«Коли ти дивишся в безодню, кажани дивляться на тебе» - згадав я Ніцше і повис на мотузці на рівні сьомого поверху. Піді мною вузька щілина три метри завширшки і метрів сто завдовжки. Налобний ліхтарик ледве досвічує до її дна де клубком лежить решта мотузки. Стіни печери виблискують характерним білим грибком та каплями кришталевої вологи. Мене переповнюють неймовірно-гострі та екстремальні відчуття. Бо я перший спускаюся у невідому печеру з якою навіть фоток в інтернеті нема! Та й будь-яких ознак людей до нас, як ото надписів на стінах, відбитків на глині, бичків, фекалій чи потоптаного дна тут теж немає.

Для референсу. Стан мого одягу до спуску в Печеру


Я в головній залі


Сергій лишився на проміжній ділянці допомагати спускатися решті


там продовження печери


Про те що потім підніматися назад я стараюся не думати. Просто потроху відпускаю свій кінець вісімки і, неспішачи, їду вниз, притримуючи другою рукою страхівочний блок. Плавно торкаюся листяного дна і розумію: ще одна моя мрія здійснилася! Ці дванадцять років пошуків, тренувань та планувань були недаремні. То ж поки спускаються мої товариші я освоююся на новому місці.

Я стою в печері півтора - три метри завширшки і десь п'ятдесят метрів завдовжки. Дно печери це глина-листя-каміння. Печера утворилася тектонічним способом. Тобто це тріщина в породі під дією гравітації і землетрусів. Такі печери характеризуються мінливістю і нестабільністю.

Засипаний глиною тупиковий хід


Вид на стелю


Вид з трикутного каменю вниз у основну кімнату


Щілина піднімається вгору від підлоги і практично на половину висоти нашого спуску. Один кінець печери закінчується глиняним завалом. Але коло нього є перпендикулярна тріщина для дуже худих спелеологів. Інший кінець щілини впирається в характерний алмазоподібний камінь догори дригом. Він чимось нагадує те місце в церкві з якого священник каже проповідь. За цим каменем йде продовження печери.

Щілина перпендикулярна основному ходу


Джонні спускається до мене


Біла кофта була єдина якої йому не шкода


Додав цю фотку для відчуття простору, скільки тут спускатися


Його перший спуск в печери!


Десь метр ширини в найвужчому місці головної кімнати


Вид з заваленої сторони на спуск


Веган наступний




Всі на місці. Я поліз в продовження печери


Коли всі спустилися то ми пішли досліджувати що там далі. За трикутним каменем йде невеличкий схил і потім поворот ліворуч. Далі вертикальний спуск і невеличка кімнатка 2 на 2 метри. Це і є дно печери. Вниз йдуть хіба що вузькі ходи в які стікає вода під землю.

В цьому відгалуження ми знайшли невеличкий чорно-білий сталактитик. Він ріс на виступі над вертикальним спуском. Приємно однако 😊 Також в печері живуть симпатичні сині слизні що залюбки вилазять подивитися на світло спелеологів. А при спуску було вилетіло кілька кажанів. То ж печера є заселена.

Росте сталактитик


Стін під Сталактитом


підлога під Сталактитом




Саме дно печери


Веган загрозливо нависає наді мною. Недай Бог йому зірватися!


Сюди втікає вода з печери


Підніматися (жумаритися) назад ми вирішили з цього каменя. Так менша висота


Мешканець печери




Підйом це не спуск і тому чим голодніший ти є, тим легше тобі підніматися. Бо вага менша. :) Я йшов останнім тож встиг не тільки зголодніти, а й навіть трохи змерзнути. Порада на майбутнє брати з собою светр чи фліс. Як і у більшості печер, тут є свій мікроклімат. Температура десь 10 градусів, пара з рота точно йшла! 😊

Але стартуючи під нахилом з каменю слід уникати ефекту маятника


Третину відстані подолано


За Джонні я особливо переживав. Але він без пригод вибрався наверх!


Останнім був я. Тепер порівняйте стан одягу :) Добре шо ми всі взяли перезувне :) Ну і Електричкінг казав шо я був похожий на Суса. :) Не знаю чи це комплімент чи образа :)


Всі безпечно піднялися на поверхню. Насувалася гроза тож ми прийняли рішення швидко збігти до машини. Коло Мертвого озера нас зупинили дівчата.

- А це ви з печери спускаєтеся? - спитали вони у нас.
- А Ви звідки знаєте про цю печеру? - спитали ми їх у відповідь
- А що тут справді є печера? - відповіли нам дівчата питанням на питання.

Все просто. Такі ж щасливі та вимазані глиною обличчя були недавно у них самих в печері Атлантида. Не потрібно бути Шерлоком Холмсом щоб по наших шнурках, шоломах і налобних ліхтариках безпомилково визначити звідки ми йдемо. Пообіцявши їм написати цей звіт, який ви щойно дочитали, ми пішли лякати своїм виглядом відпочиванців на автопарковці.

Йдучи в печеру навіть і не розраховуйте бути чистими!




Печерні люди


Це озеро називають "мертвим" бо в ньому дуже характерно плпвають під водою колоди


Пошвидше би вже виросли і зїли тих всіх комарів


Place for Rest


Ура! нарешті добралися до чистої води


Шум і гамір людей водопаду Кам'янка явно диссонував з нашим печерним настроєм. Їсти тут якось було не комільфо. А от поїхати на сусідню гору Корчанка і щось пожувати з видом на тру-Бескиди це для нас . Тим більше що звідти відкривається чудовий краєвид на гору Ключ в якій ми щойно були.

На Корчанку можна виїхати навіть в дощ і на шосейній гумі. Але на Джимміку




Сколе і гора Ключ. В ній ми дві години тому були!


Обладнання Аерофлоту тут ще досі стоїть


Вид на Тру дрімучі Бескиди


Сподобалося? Зацікавив? Не прогавте! Восени, як здохнуть всі ці кляті комари, підемо досліджувати наступну печеру "Семи Кажанів"! Так шо пильнуйте наші плани!

План-схему печери додаю. Вона намальована по пам'яті. Розмірів при побудові плану я не дотримувався.

#116
Привіт Всім!

Після публікацій на фейсбуці про Полтву мене пообіцяли звести з людиною що знає все про каналізацію. То ж я вирішив підготуватися. Ось список питань. Якщо хтось має ще якісь питання - пишіть. Спорбую задати. Є час до кінця робочого тижня.

Полтва

1 Тунель паралельно Полтві коло Макдональдса?
2 Чи є фото Марії сніжної до реконструкції?
3 Сахарова і Торфяна і затоплення: гіпотеза про два великих колектори шо зливаються в один малий?
4 для чого закривають входи?
5 Скільки ще простоїть колектор в центрі?
6 Де і що з старим колектором на Стуса?
7 КНС Сихова. Для чого аж дві ? Чому не зробили самотьоком?
8 Чому на Сихові немає вентиляції колектора а в ПЗК є?
9 Доки йдуть труби з Сихова і де саме вони зливаються в яйце. Довжина Яйця?
10 КНС сихів? Що буде якшо нема електрики?
11 Якшо КНС ввімкнути на повну то наскільки зросте рівень?
12 Чому смердить на Стуса?

ПЗК
1 як прокладали ПЗК?
2 Чому закинута Кнс Наукова і для чого вона була потрібна?
3 Чи ще відкритий спуск коло фанерного заводу?
4 Чи є спуск в ПЗК на Варшавській?
5 Як передбачаєтсья боротися з брудом і чому його не обслуговують?
6 човен для дослідження ПЗК?
7 Чи є запасний старий колектор в паралель ПЗК?
8 Куди ходить вся Стрийська від Автовокзалу?
9 Чому на Стуса впадає дві труби, тонша і грубша?
#117
Привіт Всім!

Маю два акуми 12В 7АH від сигналки. По 5 років кожному. Ще живі, але змучені. Сигналка сідала суттєво швидше ніж повинна. Віддам в добрі руки або на свинець :)

Якшо комусь треба то підвезу їх на Лугандонську або Угарську.
#118
Привіт Всім!

На неділю прогнозують гарну суху погоду. Тому є пропозиція сходити в ПЗК

Ціль експедиції: глянути на стан колектора 10 років по тому і пройтися до точки 103 звідки будувалася нова його частина.


Спуск вниз зі страхівкою на шнурках. Шукаю 2-3 напарників і одного добровольця шо буде допомагати наверху,  але вниз не спуститься. Сторожитиме шнурки. Надіюся що вся процедура триватиме до 2 годин

Я спорягу всю беру. Треба буде тільки бахіли і ліхтарик. Діаметр труби десь 2 метри, тобто там горбитися не треба буде.



Збираємося коло точки 104. Це як йти з Пізденного недобудованою дорогою в сторону Аеропорта.





Вхід закритий куском бетонію. Я матиму машину і домкрат. туди можна підїхати. Думаю її посунемо в сторону а потім вернемо на місце.

Якшо раптом ЧП і прогноз підкачає - можемо поїхати в Карпати і пошукати печеру.
#119
Привіт Всім!

Рой був найшов на карті цікаву точку. ВЧ коло села Стрілків. Ми вирішили перевірити що це.

З траси йти гарна наїжджена дорога. Поруч кульок зі сміттям серед якого є картки Фішка. То ж при потребі власника легко можна ідентифікувати і заставити прибрати. Кому цікаво тим зайнятися скину фотки.

Йдемо з Святодієм до частини. Поруч проїжджає ванатжівка з великим куском заліза на борту. Ого, частину пиляють на метал прямо на очах!

Нам зустрічається колоритний місцевий пяниця. Він розказує що це вже недіюча частина. Що там є альтанки і озеро шоб посидіти. Але тільки для шефа. Що охороняє частину колишній поліцай який все продає. А також що тут є діючі свинарники і автосервіс. Тобто нам, як дослідникам, лишається лише зберегти ці залишки для історії.

Всередині і справді суцільні руїни. Навіть нецікаво лазити дивитися. Правда є одна діюча свердловина для води. Напевно йде в Моршин.

Кому місце цікаве то охоронець не проти пустити туди відпочити групу людей. Головне шоб шеф не знав. Тобто або в неділю або в будні.

Колись був бункер






Пусті розвалені склади














Тут ще троха живе. Є метал :)


Вихід на прохідну


Цей будинок був навіть залочений



#120
«А що це таке» - питало більшість моїх знайомих коли я казав що їду в Церн. Дивно, адже це один з найбільших та найскладніших наукових комплексів що зараз створило людство. Це місце де працює половина фізиків-ядерщиків з усього світу. Попутчикам з Bla-Bla Car я пояснив що це і є той самий «Великий Гудронний Колайдер». Це місце де білі люди шукають чорну дірку і де скоро почнеться кінець світу бо створять антиматерію. Ну а для тих хто казав «Ааааа, ну розкажеш нам навіщо воно все потрібно коли повернешся....» ось звіт 😊

Частина труби Великого Андронного Колайдера, Церн. Швейцарія


Перший прискорювач частинок в ЦЕРН-і


Просто гарна споруда з дерева в якій є музей мікрочастинок, вхід вільний


Церн двигає науку! Це його головне призначення. Сто років тому Резерфорд досліджував будову атома, зараз ми маємо напівпровідники (компютери та смартфони) і атомну енергетику. В шістдесятих ми летіли на місяць, а зараз маємо супутники і GPS. Сьогодні людство здатне оперувати на рівні атомів, ми це називаємо нанотехнології. В Церні досліджують будову речовини нижче рівня атома. Це буде наше майбутнє коли ми постаріємо.

Діти часто питають «А з чого все складається?». Відповідь дорослих: «З молекул, а молекули з атомів».
Наступне питання: «А з чого складаються атоми?» Відповідь: «З протонів, електронів і нейтронів».
Наступне питання: «І що, так до безконечності?». Ні! В Церн саме досліджують останню ланку ланцюга з чого все складається. Ура! 😊 Може нарешті вже заспокояться.

Пепелац, кому за 30 зрозуміють  :)


По цій трубі нечуться протони з швидкістю 99% від світла


Далі я опишу в деталях сам колайдер. А кому це нецікаво то ось короткий підсумок: це надзвичайно складний комплекс. Значно складніший ніж здається коли читаєш про нього в інтернеті. І щоб його створити прийшлося було винайти багато технологій які ми вже зараз використовуємо в побуті. Перший веб-сервер, наприклад, стояв саме тут, як і ІР-роутер Циско і розподілені обчислення. Магніти для МРТ, опромінювачі для лікування раку – були суттєво вдосконалені саме тут, в Церні.

Бо Церн - це як війна в мирний час. Війна мобілізує людські ресурси. По її закінчення людство має багато цікавих та корисних винаходів. Так само і тут, тренуємося ан бойовому проекті. Для будівництва колайдера людство винаходить все нові і нові технології. А потім використовує їх у мирному житті. Тому коли я чую про Церн: «Їм що там більше нема чим зайнятися!» то згадую бабусю-мем «Та шо ти за тим компутором сидиш! Йди краще бульбу скопай». Тобто не завжди результат очевидний і лежить отут перед носом.

Ну а тепер до технічних деталей. Як дізнатися з чого складається іграшка? Правильно, треба її поламати. Ми (тобто людство) колись поламало атом щоб подивитися що всередині. На наше щастя атом ламався відносно просто: висока температура, електричне поле, радіаційні поля. А от наступний рівень ламання протонів та електронів вже вимагав значно більше сили, тобто вищої енергії. Тому і почали будувати різні прискорювачі елементарних частинок. Це як кидати сейф з девятого поверху щоб його відкрити. Чим більша швидкість тим більша ймовірність що вони розламаються при зіткненні. Це я так, пояснюю на пальцях для тих хто не в темі.

Після ДСВ європейська наука була в плачевному стані. Багато вчених виїхали в Штати, багато загинуло. На той час ядерна фізика це було як зараз штучний інтелект. Дуже затребувана галузь знань. Будувалися атомні бомби, атомні реактори, терміново потрібно було вчитися це робити. Жодна Європейська країна не могла потягнути такий масштабний науковий проект як прискорювач частинок. Тому вони між собою домовилися, скинулися і заснували ЦЕРН. Основними засадами були:
1)   Уся діяльність є відкритою, результати доступні публічно
2)   Ніякої військової техніки
Так і живуть досі. Маючи свій бюджет в кілька мільярдів, інститут потихеньку робить відкриття що потім удостоюються нобелівських премій.

Країни учасниці проекту


Перший прискорювач частинок був збудований тут ще в 50-х роках і прослужив аж до середини 90-х. Після того він п'ятнадцять років стояв вимкнений аж поки рівень радіації не впав до безпечного рівня. Тоді туди стало можливим пускати нас, тобто туристів. Цей прискорювач стояв на поверхні землі та був оточений семиметровими бетонними стінами і такими ж дверима. Все щоб стримати радіацію. Він працював по принципу мікрохвильовки навпаки. Два великих потужних магніти. Між ними подається високочастотне поле (315 МГц). Туди інжектуються частинки водню без електронів.Тобто чисті протони. Ну а далі як в звичайному магнетроні частинки починають крутитися і крутитися аж поки не розженуться до 90% швидкості світла. Після чого їх з розгону вдаряють в нерухому ціль і дивляться що ж получилося. Схожий дівайс працює в Києві і досі.

Перший прискорювач на пенсії


Дозиметра я не мав, але казали шо фонить ще досі


По суті велика мікрохвильовка


Магніт мав водяне охолодження


Фото при денному світлі


Вулиці тут названі в честь нобелівський лауреатів


Проста та ефективна конструкція. Але якщо потрібно дійти до 99% швидкості світла то такого великого магніту не збудуєш в принципі. То ж почали робити круглі прискорювачі, як бублик. Принцип дії круглих, чи циклонних, колайдерів доволі простий. По колу стоять магніти що вмикаються в потрібний момент часу. Чим більший діаметр кола, тим швидше можна розігнати частинки. Це як гоночна траса. Чим гладкіші повороти тим швидше мчить болід.

Великий Андронний Колайдер це найбільший з усіх сучасних прискорювачів частинок. Він має довжину понад 40 км і знаходиться 100 метрів під землею. Причому він розганяє не один, а зразу два пучки протонів назустріч один одному. А потім ще й робить їм дуже теплу зустріч один з одним. Десь на кілька мільйонів градусів 😊 Та загальна енергія не перевищує пів джоуля, маса мала. Тому нічого навколо не плавиться

Нафтопровід Дружба!


По жовтих трубах біжать розігнані протони. Навколо електромагніт для їх фокусування.


Але давайте все по порядку. Водень розщеплюється на протони які далі прискорюються електричним полем. Потім вони йдуть по двом меншим кільцевим прискорювачем а вже аж тоді попадають в головне кільце довжиною 40 км. Це оті сині труби на фотках. Всередині труб вакуум, інакше б частинки стикалися з газом і не розганялися. Якщо не викачати повітря то це буде не вулична гонка, а тягучка серед інших машин в час пік. Для того щоб частинки летіли по центру труби і не вдарялися в стінки навколо створюють потужне магнітне поле в кілька десятків Тесл ічи Гаусів, не памятаю вже. Щоб створити таке поле потрібна сила струму 15тисяч А. В розетці, наприклад, не більше 15А. Такий струм поплавить будь-який магніт. Крім надпровідного.



Надпровідний – означає охолодити цю всю конструкцію до 1.5К рідким гелієм. Тоді струм тектиме по магніту без втрат і не нагріватиме його. Так от, третина всього гелію що є на Землі зараз знаходиться в рідкому стані і закачана в труби колайдера. Сподіваюся вони той гелій десь над Антарктикою набирали. Хоч він для дихання не потрібний, але для чогось в повітрі є! Тобто був 😊 Більше того, вони хочуть будувати 100-кілометровий колайдер і шукають замінник гелію. Бо не напасешся.

Труби колайдера такі складні і дорогі саме через ці низькі температури та надмагніти. Бо не достатньо просто викачати повітря і все охолодити. Потрібно ще забезпечити теплові розширення конструкції. А це аж 9 метрів. Тобто щоб всі контакти та з'єднання ще й рухалися! А також ізолювати труби від навколишнього середовища при перепаді температури в 300 градусів. Наприклад взимку ми ізольовуємо свої помешкання на перепад максимум 50 градусів. І то даємо грубий пінопласт плюс пористі блоки.

Будова труби колайдера


Один цикл охолодження колайдера триває 4-6 тижнів. Стільки ж і нагрівання назад. Тобто якщо щось поламалося і потрібно його зупинити то це капець яка довга процедура.

Коли розігнані частинки стикаються між собою то виникає купа нових частинок. Їх всіх вимірюють та реєструють в детекторі. Це власне те, для чого він і будувався. Найбільший та найкрутіший детектор, той що всі бачили по телевізору, називається Атлас. Він є круглий, бо саме тут частинки стикаються і розлітаються на всі сторони світу. Він є величезний, кілька десятків метрів в діаметрі. Такий великий бо різні детектори стоять шарами. Проблема в тому що деякі частинки, як ото бозон Хікса, живуть наносекунди і потім перетворюються в інші частинки чи фотони. А деякі, особливо нейтрони, можуть пролетіти той весь детектор і ніде ні з чим не стикнутися. Тобто не бути зареєстрованим.

Детекторів тут багато, від напівпровідникових матриць як в камері і аж до сцинтиляційлих та електростатичних. В сумі дають кілька тисяч мегапікселів. Тобто всі вони разом продукують приблизно один терабайт даних в секунду. Це цілий жорсткий диск! Зразу на місці стоять компютери що ці дані аналізують і відбирають потенційно цікаві. Відповідно в секунду стає вже «лише» 300Мб даних. А експеримент триває зазвичай десять годин. Тут вони мусіли добряче постаратися щоб все це зберігати та обробляти. А також передавати по світу для аналізу. От тобі і поштовх для розвитку комп'ютерних мереж.

А це вже реєстратори частинок. Звичайні побутові цангові розєми


Подібне до СБМ-20 по принципу дії


Ну і під шумок на детекторі можна і мед добувати




Напівпровідниковий детектор. Він найближче до точки зіткнення


Електричний детектор частинок


Теж детектор на газорозрядних трубках.


А тут колись тримали всі дані. Шафа з касетами. Ще був робот що їх вмів міняти


Перший електричний детектор частинок. До того були фотографії і інша порнографія. За нього чувак отримав нобелівську премію


Ця вся штука обвішена платками з детекторами


Мені страшно навіть уявити як схарився той хто це все збирав


Частинки розганяються десь за 45 хв до 99% швидкості світла. А потім десять годин літають по колайдеру стикаючись в детекторі. Пучок у місці зіткнення фокусують до 15 мікрон. Але навіть так більшість протонів пролітає один повз оден. Вони ж мацьопусінькі! Тому експеримент і триває так довго щоб назбирати достатню кількість зіткнень.

Чому колайдер під землею і чому саме в Швейцарії? По перше земля добре екранує випромінювання самого колайдера і захищає його чутливі детектори від космічних частинок. По друге, в разі розгерметизації стається вибух, весь цей гелій закипає і виходить назовні. Ну і по третє, згідно Євтопейських законів все що під землею належить державі. Нічого не потрібно було викуповувати в населення. Ну а Швейцарія була вибрана як країна по центру Європи куди всім зручно та приємно добиратися. А також за її знамениті тунелі які вони добре вміють прокладати.



Крім Атласу на тій же трубі сидять ще три детектори, чи як вони кажуть «експерименти». На жаль, поки колайдер діючий, спуск вниз людям заборонений. На це є купа причин: частинки шо несуться з такою швидкістю випромінюють різні поля. Надодачу там сильне магнітне поле що може вплинути на організм. А у випадку розгерметизації трубопроводу ми всі задихнемося. Навіть якшо з собою мати балони то дихати прийдеться -40С повітрям. Кажуть що колайдер скоро планують зупиняти. Тоді буде квота на кілька тисяч людей щоб побувати під землею.

Ок. Виходимо надвір. Тут якийсь самогонний апарат, теж кажуть що вмів непогано розганяти частинки по тілу


Ні, це не Пепелац а генератор елементарних частинок


Всередині Пепелаца


Цей поршень заходив в Пепелац, стискав газ і провокував появу гових частинок


Помножувач на 500кВ постійного струму. Катушка Тесли дає змінний.


Жовте то діоди. Біле це конденсатори. Зараз це стало класичною схемою і стояло у всіх кінескопних телевізорах


Ну і Церн це не тільки колайдер. Це ще потужнє наукове містечко в якому проводиться багато цікавих дослідів. Не для всіх них потрібні наденергії. Деколи достатньо просто розігнати частинки напругою 500kV. Деяке їх устаткування було виставлено в музеї поруч. Мені особливо сподобався Пепелац. В ньому був рідкий газ. Коли знизу в нього вставляли поршень, то генерувалося багато нових та цікавих частинок.

Зараз вони аналізують можливість побудови ще більшого колайдера довжиною 100 кілометрів. Ну щоб вже точно створити чорну дірку яка засмокче всю Землю. Будівництво планують розпочати в 2030-х роках. А до того часу розроблятимуть технології що дозволять його здійснити. Як ото надпровідні магніти що не потребують рідкого гелію. А потім ці технології перевикористовуватимуть комерційні компанії по всьому світу.

Будучи в Женеві рекомендую всім відвідати Церн. Заодно і побувати одною ногою у Франції. В Церні є два відкриті музеї. Якшо постаратися, то можна ще примазатися до якоїсь групи та послухати екскурсовода. Що я і зробив. 😊

Офіційна перепустка всередину


У випадку війни Церн може легко перекваліфікуватися на випуск Ракет