Будучи в Стебнику не можна обійти увагою соляні шахти, оскільки їхні копри височіють над ландшафтом і їх видно за декілька кілометрів. Слово «стебник» сягає своїм корінням у далекі старослов?янські часи, де воно означало приміщення для зберігання вуликів на зиму, себто зимівник для бджіл. Старожитці Стебника пам?ятають перекази їх дідів та прадідів про те, що колись там ріс великий липовий ліс, котрий сприяв розвитку бджолярства. Саме воно й спричинилось до появи назви цього поселення – Іздебник, а історичні зміни в мові привели до утворення слова, яке маємо сьогодні – Стебник. Правда, подальша історія Стебника нероздільно пов?язана з іншим видом промислу – солеварінням, що впродовж століть розвивалось на його теренах і було одним із основних засобів до існування місцевого населення. Початок виварювання солі припадає на 12 століття, пілся виробітку всіх поверхневих запасів ропи (з тих часів залишились шиби 30х60 м. в лісах), а також в результаті збільшення попиту на сіль виникла потреба добувати сіль з глибших шарів і в більшій кількості. Перші копальні мали глибину 45м. і їх називали «Залісна» та «Підлісна», експлуатувались понад 200 років. Робочі переміщались по драбинах і вручну піднімали соляний розчин. Австрійські монархи, захопили наші землі, перебрали у свою власність соляні копальні в Галичині й приділяли неабияку увагу їх розвитку. На протязі 1770-1773рр. в Стебнику було прокладено стовбур ще однієїї копальні глибиною 46 метрів. Австріяки назвали цю копальню «Дорфшахт» (шахта в селі), а в народі вона була відома під назвою «Шиб на селі». За добування солі на місцевих накладався великий штраф, цей видобуток монополізували австрійці. Для піднімання соляного розчину використовували кінну тягу, а згодом парову машину. Фундамент від неї зберігся в центральній будівлі Саліни. В 1848 році неподалік солеварні розпочалась прохідка двох шахтних стовбурів. Їх назви – «Кюбек» та «Ляриш». В 1852 році роботи було завершено. Глибина «Кюбека» сягала 221м., а «Ляриша» якому відводилась роль «вентиляційного стовбура», - 151м.
- Це шахта "Кюбек"
Два троси які спускаються з вершини копру до правої будівлі (машинний зал) піднімають і опускають клітку ліфта.
Підйомні механізми копра. Туди можна вільно піднятись по драбині.
Двері в ствол шахти "Кюбек". Закриті на засув, і опломбовані паперовими, та свинцевими пломбами. Колодки, замка немає, двері закриваються на торцевий ключ.
Приміщення компресорної, з фундаментами самих компресорів, які відсутні.
Щиток в компресорній, їх декілька.
Якась електротехнічна майстерня в будівлі шахти.
Охолоджувальний резервуар за будівлями шахти. В шахтах працювати було дуже важко, висока температура, брак повітря, пил через який не було видно нічого в радіусі 1.5м. Цей пил скроплювали розпилювачами холодною водою.
Колись були дверцята для загружування вугілля.
Залишки сходів в допоміжній будівлі (пройти можна).
Такі таблички розміщені що 5 метрів.
Це вертикальний розріз шахти "Кюбек" з архіву. Зараз глибина шахти становить 330-340 метрів. Після виробітку горизонтальних пластів розробляли породу у вигляді великих печер, їх називали луговні. Під територією Стебника нараховується 12 таких луговень. Найбільша з них, що була заснована в 1854 році й мала назву «Брук», вміщала в собі 30.554 м/куб. води. Ці підземні пропасті на сьогоднішній день засипані порожніми породами приблизно лише на 10 % і являють собою велику загрозу провалювань грунту на випадок сейсмічних катаклізмів. Луговні були розміром 40-55м. шириною, 10-60м. висотою і приблизно 100м. довжиною (різні луговні мали різні розміри, вони не були геометрично рівні, мали вигляд печер з нерівним дном). Розділені луговні між собою були стінами товщиною 20м... ці стіни називали ціликами. В луговні закачували воду, вона розчиняла сіль, воду викачували і випаровували. Після занепаду виробництва воду в 2002р. перестали викачувати, вона розчинила цілики, і луговні обвалилися. Як і багато інших тунелів шахт. На поверхні землі навколо Стебника утворились карстові провали (300-500м. діаметром). По них переміщатись небезпечно, вони обгороджені і що 10м. таблички з попередженням. Під землю пішла річка Вижниця.
Один з карстових провалів. (дно вкрите болотом, виглядає як сипучі піски, оскільки знизу їх постійно підмиває вода).
Зустрів кілька десятків таких табличок навколо небезпечних місць.
Будівля шахти Ляриш.
В будівлі шахти. За металевою решіткою шахта.
Технічний канал навколо шахти Ляриш.
Ствол шахти (2 штуки).
Цей ствол призначений для вентиляції, сусідній для евакуації, а також для спуску рятувальної бригади.
Рудник №1. Робоча зміна працює з 8:00. Генеральний деректор підприємства з 25 грудня 2013-го року Оринчак Сергій Іванович, родом з Івано-Франківщини, 41рік. Культурна, приємна і ввічлива людина. Спуститись в шахту не вдалося оскільки приїхав я вже в 9:00, на підприємстві проводилась інспекція, Сергій Іванович запропонував передзвонити з понеділка, оскільки спуск в шахту потребує певної підготовки (інструктаж, вміння користуватись індивідувальним рятівником, дозвіл на спуск затверджений дирекцією...
Корпус рудника №1. Рудник має близько 8-9 горизонтів (рівнів), деякі з них вентиляційні, інші обслуговуючо-евакуаційні, відстань між горизонтами близько 90м. Перший горизонт на глибині 160м., над ним ще 2 горизонти (вентиляційний та проміжний), наступний 222м. Австрійський горизонт на глибині 130-120м. (він найкраще зберігся), останній на глибині 340м.
Будівлі на території рудника.
Залишки металевих сходів, що вели в низ затопленого приміщення.
Ряд фотографій приміщень рудника.
Оринчак Сергій Іванович планує реанімувати занепале підприємство, інтенсивно йде відкачування води з шахт, відновити основне виробництво видобування калійної руди, виробництво мінеральних добрив за три роки, а також є ідея створення спелеолікарні підземних видобутків рудника (для лікування легеневих хвороб).
Підземелля.
Праворуч видно будівлю в якій розміщуються двигуни опускання ліфтів (до них ведуть троси ліфтів, видно на фото).
Це карта Стрийського району з позначенням пластів руди (чорними хвилястими лініями), цією картою мене забезпечили хлопці з гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби, їх загін розміщувався в кілометрі від першого рудника. Жовтими позначеннями я виділив місця розташувань об'єктів, нижче супутниковий аналог карти цієїж території (для порівняння).
Дальше мій шлях проходив попри трускавецький ліс, а це краєвид Трускавця.
По дорозі зустрів 3 людей з металошукачами, від них дізнався, що років 10 тому можна було вільно пройти тунелями під землею на декілька кілометрів, зараз вони підтоплені.
Це приміщення, що обслуговують вентиляційну шахту 1 рудника (розміщені під лісом). В центральній частині фото висока будівля - це повітрязабірник (видно величезні вікна під бетонним дахом), циліндрична труба ліворуч це турбіна, яка качає повітря в шахту або (на реверсі) викачує з шахти метан та інші гази. Лівіше від неї машинне відділення (мотори, що обертають турбіну).
Щоб добратись до турбіни відкрив цю дверку (закрита на засув).
А це сама турбіна діаметром близько 60 см. (на довгому валу прикріплено багато рядів лопастей). Цей доволі невеликий діаметер турбіни створює достатній потік повітря за рахунок турбінної конструкції, раніше стояли вентилятори діаметром 4-5 м. на фото далі.
Цяж турбіна в лівій частині фото. Про призначення здогадався сам, а пізніше це підтвердив працівник об'єкту, що трапився мені по дорозі (він власне йшов з обіду на робоче місце, а я так дверку до турбіни і не закрив,). Охороняв територію вентшахти один сторожовий пес (гавкіт було чутно за кілька кілометрів, це мабуть і стало причиною швидкого повернення працівника вентшахти).
А це власне і надбудова ствола шахти яку обслуговує ця турбіна, трубами які виходять з колодязя шахти викачують надлишок води з шахти і зливають за 400м. в яр.
А це ствол цієї шахти, довелось повиснути на половину в низ, щоб хоть щось сфотографувати (вийшло доволі невдало).
Проби буріння для виявлення пластів.
Три копри рудника №2. Туди не ходив, короткий світловий день а також болото не дозволяють виконати заплановане.
Покинуті склади калійного заводу. Охороняються сторожовими собаками. Оскільки мороз попустив і болотиста місцевість відбила всяке бажання добиратись до пустих складів. Але поруч була покинута вентшахта яку я відвідав.
Це обслуговуючий спуск в канали вентсистеми.
Ось самі канали, можна проїхати автомобілем.
Розгалуження 3 каналів.
Обвал одного з каналів, що закачували повітря в шахту.
Це зруйноване приміщення в якому стояли двигуни до вентиляторів (прямокутні отвори праворуч і ліворуч - це отвори для валів приводу вентилятора).
Тут розміщувались два 5 метрові вентилятори.
Знаходжусь в місці кріплення вентиляторів. Попереду повітрязабірник.
Спуск в тунель в який вентилятори закачували повітря (діаметер 3-4м.), таких 2, вони з часом сходяться в 1 тунель.
Другий такий же спуск вентиляційного тунелю. Цікаво, що працівники підприємства яких я розпитував поняття не мали про цю вентсистему, а також не знали про фундамент парової машини в будівлі Саліни (нічим не цікавляться).
Метрів за 50 від вентиляторної по ходу тунелів розміщувався вертикальний ствол вентшахти закритий бетонною плитою. Не здогадався пошукати вхід.
Обслуговуючий хід поблизу венттунелю. По всій території трапляються обгороджені стрічкою ділянки з табличками попередження (бачив їх коло 50).
Це останній об'єкт який я відвідав цього дня. Це вентшахта 2 рудника (для наочності зняв невелике відео, воно більш інформативне). Ліворуч обслуговуючий спуск в вент тунелі, праворуч будівля з червоної цегли - це машинне відділення (вентиляторна).
Вхід в машинне відділення, там розміщувались двигуни.
Повсюду такі таблички, трава по коліна в ній квадратні ями службових входів в вентсистему (ходити слід обережно).
Під цими табличками проходили вали до вентиляторів, двигуни стояли в місці звідки фотографую.
Фундаменти двигунів та решки стелі.
Спуск в вентшахти 2 рудника (туди вентилятори закачували повітря).
Другий спуск.
Приміщення повітрязабірника.
Повітрязабірник за вентилятором, увесь доступний метал здали на брухт.
Один з обслуговуючих спусків.
Місце сходження венттунелів від вентиляторів до шахти.
Ось так виглядає обслуговуючий спуск в шахту (їх декілька і важко помітити, можна провалитись).
Це вхід в стовбур шахти.
Ось і сама шахта, риштування закріплено на розпірках до стін шахти. Труба праворуч служила для відкачування води з шахти.
Доски трухляві, скриплять, а глибина шахти 300м.
Стінки шахти укріпили за радянських часів чавунними сегментами скріпленими болтами. У верхній частині фотографії видно тунель до вентиляторів.
Мій маршрут. По всій території зустрічаються карстрові провали деякі з них мають попереджувальні таблички інші ні, ходити слід обережно.
- Це шахта "Кюбек"
Два троси які спускаються з вершини копру до правої будівлі (машинний зал) піднімають і опускають клітку ліфта.
Підйомні механізми копра. Туди можна вільно піднятись по драбині.
Двері в ствол шахти "Кюбек". Закриті на засув, і опломбовані паперовими, та свинцевими пломбами. Колодки, замка немає, двері закриваються на торцевий ключ.
Приміщення компресорної, з фундаментами самих компресорів, які відсутні.
Щиток в компресорній, їх декілька.
Якась електротехнічна майстерня в будівлі шахти.
Охолоджувальний резервуар за будівлями шахти. В шахтах працювати було дуже важко, висока температура, брак повітря, пил через який не було видно нічого в радіусі 1.5м. Цей пил скроплювали розпилювачами холодною водою.
Колись були дверцята для загружування вугілля.
Залишки сходів в допоміжній будівлі (пройти можна).
Такі таблички розміщені що 5 метрів.
Це вертикальний розріз шахти "Кюбек" з архіву. Зараз глибина шахти становить 330-340 метрів. Після виробітку горизонтальних пластів розробляли породу у вигляді великих печер, їх називали луговні. Під територією Стебника нараховується 12 таких луговень. Найбільша з них, що була заснована в 1854 році й мала назву «Брук», вміщала в собі 30.554 м/куб. води. Ці підземні пропасті на сьогоднішній день засипані порожніми породами приблизно лише на 10 % і являють собою велику загрозу провалювань грунту на випадок сейсмічних катаклізмів. Луговні були розміром 40-55м. шириною, 10-60м. висотою і приблизно 100м. довжиною (різні луговні мали різні розміри, вони не були геометрично рівні, мали вигляд печер з нерівним дном). Розділені луговні між собою були стінами товщиною 20м... ці стіни називали ціликами. В луговні закачували воду, вона розчиняла сіль, воду викачували і випаровували. Після занепаду виробництва воду в 2002р. перестали викачувати, вона розчинила цілики, і луговні обвалилися. Як і багато інших тунелів шахт. На поверхні землі навколо Стебника утворились карстові провали (300-500м. діаметром). По них переміщатись небезпечно, вони обгороджені і що 10м. таблички з попередженням. Під землю пішла річка Вижниця.
Один з карстових провалів. (дно вкрите болотом, виглядає як сипучі піски, оскільки знизу їх постійно підмиває вода).
Зустрів кілька десятків таких табличок навколо небезпечних місць.
Будівля шахти Ляриш.
В будівлі шахти. За металевою решіткою шахта.
Технічний канал навколо шахти Ляриш.
Ствол шахти (2 штуки).
Цей ствол призначений для вентиляції, сусідній для евакуації, а також для спуску рятувальної бригади.
Рудник №1. Робоча зміна працює з 8:00. Генеральний деректор підприємства з 25 грудня 2013-го року Оринчак Сергій Іванович, родом з Івано-Франківщини, 41рік. Культурна, приємна і ввічлива людина. Спуститись в шахту не вдалося оскільки приїхав я вже в 9:00, на підприємстві проводилась інспекція, Сергій Іванович запропонував передзвонити з понеділка, оскільки спуск в шахту потребує певної підготовки (інструктаж, вміння користуватись індивідувальним рятівником, дозвіл на спуск затверджений дирекцією...
Корпус рудника №1. Рудник має близько 8-9 горизонтів (рівнів), деякі з них вентиляційні, інші обслуговуючо-евакуаційні, відстань між горизонтами близько 90м. Перший горизонт на глибині 160м., над ним ще 2 горизонти (вентиляційний та проміжний), наступний 222м. Австрійський горизонт на глибині 130-120м. (він найкраще зберігся), останній на глибині 340м.
Будівлі на території рудника.
Залишки металевих сходів, що вели в низ затопленого приміщення.
Ряд фотографій приміщень рудника.
Оринчак Сергій Іванович планує реанімувати занепале підприємство, інтенсивно йде відкачування води з шахт, відновити основне виробництво видобування калійної руди, виробництво мінеральних добрив за три роки, а також є ідея створення спелеолікарні підземних видобутків рудника (для лікування легеневих хвороб).
Підземелля.
Праворуч видно будівлю в якій розміщуються двигуни опускання ліфтів (до них ведуть троси ліфтів, видно на фото).
Це карта Стрийського району з позначенням пластів руди (чорними хвилястими лініями), цією картою мене забезпечили хлопці з гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби, їх загін розміщувався в кілометрі від першого рудника. Жовтими позначеннями я виділив місця розташувань об'єктів, нижче супутниковий аналог карти цієїж території (для порівняння).
Дальше мій шлях проходив попри трускавецький ліс, а це краєвид Трускавця.
По дорозі зустрів 3 людей з металошукачами, від них дізнався, що років 10 тому можна було вільно пройти тунелями під землею на декілька кілометрів, зараз вони підтоплені.
Це приміщення, що обслуговують вентиляційну шахту 1 рудника (розміщені під лісом). В центральній частині фото висока будівля - це повітрязабірник (видно величезні вікна під бетонним дахом), циліндрична труба ліворуч це турбіна, яка качає повітря в шахту або (на реверсі) викачує з шахти метан та інші гази. Лівіше від неї машинне відділення (мотори, що обертають турбіну).
Щоб добратись до турбіни відкрив цю дверку (закрита на засув).
А це сама турбіна діаметром близько 60 см. (на довгому валу прикріплено багато рядів лопастей). Цей доволі невеликий діаметер турбіни створює достатній потік повітря за рахунок турбінної конструкції, раніше стояли вентилятори діаметром 4-5 м. на фото далі.
Цяж турбіна в лівій частині фото. Про призначення здогадався сам, а пізніше це підтвердив працівник об'єкту, що трапився мені по дорозі (він власне йшов з обіду на робоче місце, а я так дверку до турбіни і не закрив,). Охороняв територію вентшахти один сторожовий пес (гавкіт було чутно за кілька кілометрів, це мабуть і стало причиною швидкого повернення працівника вентшахти).
А це власне і надбудова ствола шахти яку обслуговує ця турбіна, трубами які виходять з колодязя шахти викачують надлишок води з шахти і зливають за 400м. в яр.
А це ствол цієї шахти, довелось повиснути на половину в низ, щоб хоть щось сфотографувати (вийшло доволі невдало).
Проби буріння для виявлення пластів.
Три копри рудника №2. Туди не ходив, короткий світловий день а також болото не дозволяють виконати заплановане.
Покинуті склади калійного заводу. Охороняються сторожовими собаками. Оскільки мороз попустив і болотиста місцевість відбила всяке бажання добиратись до пустих складів. Але поруч була покинута вентшахта яку я відвідав.
Це обслуговуючий спуск в канали вентсистеми.
Ось самі канали, можна проїхати автомобілем.
Розгалуження 3 каналів.
Обвал одного з каналів, що закачували повітря в шахту.
Це зруйноване приміщення в якому стояли двигуни до вентиляторів (прямокутні отвори праворуч і ліворуч - це отвори для валів приводу вентилятора).
Тут розміщувались два 5 метрові вентилятори.
Знаходжусь в місці кріплення вентиляторів. Попереду повітрязабірник.
Спуск в тунель в який вентилятори закачували повітря (діаметер 3-4м.), таких 2, вони з часом сходяться в 1 тунель.
Другий такий же спуск вентиляційного тунелю. Цікаво, що працівники підприємства яких я розпитував поняття не мали про цю вентсистему, а також не знали про фундамент парової машини в будівлі Саліни (нічим не цікавляться).
Метрів за 50 від вентиляторної по ходу тунелів розміщувався вертикальний ствол вентшахти закритий бетонною плитою. Не здогадався пошукати вхід.
Обслуговуючий хід поблизу венттунелю. По всій території трапляються обгороджені стрічкою ділянки з табличками попередження (бачив їх коло 50).
Це останній об'єкт який я відвідав цього дня. Це вентшахта 2 рудника (для наочності зняв невелике відео, воно більш інформативне). Ліворуч обслуговуючий спуск в вент тунелі, праворуч будівля з червоної цегли - це машинне відділення (вентиляторна).
Вхід в машинне відділення, там розміщувались двигуни.
Повсюду такі таблички, трава по коліна в ній квадратні ями службових входів в вентсистему (ходити слід обережно).
Під цими табличками проходили вали до вентиляторів, двигуни стояли в місці звідки фотографую.
Фундаменти двигунів та решки стелі.
Спуск в вентшахти 2 рудника (туди вентилятори закачували повітря).
Другий спуск.
Приміщення повітрязабірника.
Повітрязабірник за вентилятором, увесь доступний метал здали на брухт.
Один з обслуговуючих спусків.
Місце сходження венттунелів від вентиляторів до шахти.
Ось так виглядає обслуговуючий спуск в шахту (їх декілька і важко помітити, можна провалитись).
Це вхід в стовбур шахти.
Ось і сама шахта, риштування закріплено на розпірках до стін шахти. Труба праворуч служила для відкачування води з шахти.
Доски трухляві, скриплять, а глибина шахти 300м.
Стінки шахти укріпили за радянських часів чавунними сегментами скріпленими болтами. У верхній частині фотографії видно тунель до вентиляторів.
Мій маршрут. По всій території зустрічаються карстрові провали деякі з них мають попереджувальні таблички інші ні, ходити слід обережно.