Messages

Щодо місця, де євреї набирали воду.
Згідно зі спогадами Ігнаци Хіґера, ("Світ у темряві", частина 3, розділ 1) на початку червня 1943 р. євреї отримували питну воду від каналяжів, які приносили її ззовні разом із їжею. Однак, останнім було фізично важко носити зі собою стільки вантажу, тож згодом вони навчили євреїв  ходити по воду під фонтан Нептуна на пл. Ринок, де знаходилася тріснута водопровідна труба. Ця дорога була досить складною: вона проходила яйцем, що відгалжувалося від колектору пл. Осьмомисла і мало висоту 70 см та ширину 40 см. Хіґер жалівся, що, повторюючи кожен день цей шлях по воду, він протер до дірок сорочку на ліктях. При цьому чайник з водою потрібно було тримати в зубах, а повертатися доводилося задки, бо ніяк було розвернутися.
Цей, безумовно, цікавий шлях ми, можливо, ще спробуємо повторити в майбутньому.

Згодом, як згадував Хіґер ("Світ у темряві", частина 3, розділ 1), каналяжі показали євреям простіший спосіб добування питної води: із головного русла Полтви необхідно було піднятися у бічний колектор, де можна було набрати воду із тріснутої водопровідної труби. Локація знаходилася під школою ім. Миколая Рея – сучасна СШ № 58 (вул. Чорновола, 6) навпроти "Форуму":



Одного разу у момент, коли єврей на ім'я Куба піднявся у згаданий колектор, рівень води різко збільшився у зв'язку з раптовою зливою, і Кубу змило хвилею у річку, де він і потонув.

В сухому залишку маємо такі ознаки місця для забру води:
-   Локація під "школою Рея"
-   Відгалуження (бічний колектор) від головного русла
-   Туди потрібно підніматися, отже, колектор на висоті
-   У колекторі має проходити оголена водопровідна труба, яка у 1943 р. була пошкоджена
-   Під час зливи з цього відгалуження має литися потужний струмінь води

Отож, щодо локації.
Як відомо, територія школи № 58 межує з пр. В. Чорновола (тобто з руслом Полтви) на досить великому відрізку. Однак, рахуючи кроки як над землею, так і під землею, вдалося з'ясувати, що безпосередньо під  школою бічних колекторів немає. Найближче бічне відгалуження знаходиться приблизно під цим місцем:



Про цей тунель, власне, і згадував Golem у попередньому повідомленні.

Як видно із фотографій нижче, яйце дійсно знаходиться на певній висоті:





Можливо, вказаний колектор дійсно виводить стоки зі шкільних приміщень або з території школи, але перевірити це можна буде лише у Львівводоканалі.

Водночас, варто зазначити, що дане яйце найбільше підходить під опис Хіґера, оскільки найближче відгалуження нижче по течії, – колектор вул. Під Дубом, – протікає на рівні з головним руслом Полтви (усі його переступали, правда ж?), а наступне яйце вище по течії знаходиться уже приблизно ось тут:



Крім того, усі бічні відгалуження вище по течії розташовані надто високо. Навіть маючи при собі драбинку, я не наважувалася у них залізти: склепіння Полтви заокруглене, тож на певній висоті з'являється велика ймовірність упасти назад. Хіґер ні разу не згадував про те, щоб у євреїв була драбинка, а без неї теоретично доступним є лише тунель, згаданий Golem'ом.

Тепер щодо водопровідної труби.



Як видно на фотграфії вище, вона присутня, однак, на ній не вдалося відшукати слідів пошкодження:



Вона уся - суцільне рівномірне пошкодження ;D

Можна припустити, що за радянського часу її замінили, адже пр. Чорновола ґрунтовно реконструювали, плануючи зробити там новий центр Львова і нову площу Центральну з адміністративними будівлями.
Уважно придивившись до фото нижче, можна побачити, що стінки труби нещільно прилягають до стін колектора, що, в принципі, допускає заміну.



На дні яйця під трубою було виявлено ось таку керамічну кришку:





Точно продатувати її, скоріш за все, не вийде, але я спитаю знайомих археологів.

І, нарешті, поведінка під час дощу
Я помітила, що, коли Golem звернув увагу на це відгалуження, і ми вперше туди піднялися, у яйці було волого, але води на дні не спостерігалося. Коли ж ми зі Stinger'ом вдруге туди прийшли,  на вулиці падав і одразу топився лапатий сніг. У той вечір  дном яйця тік тоненький струмочок води. Можна припустити, що під час зливи потік у цьому відгалуженні може бути досить сильним.

Крім того, варто звенути увагу на те, що декілька метрів вище по течії від нашого тунелю є слід від ще одного замурованого яйця:



Надіймося, що "єврейська криниця" знаходилася у описаному Golem'ом тунелі, а не за цією цегляною стіною.

Можливо Ви ще знаєте як знайти Ю-88 коло Яйка? Плануємо 2019року йти його туди шукати. Використати Дрон шоб захопити більшу площу

Можна принагідно подивитися, як поживає вузькоколійка в Міндунку Бескидському. Там мав би бути невеликий діючий відрізок:


Там колись було дуже цікаво:
http://infojd.ru/13/mindunok-besk.html

У середу, 5 грудня була запланована чергова туристична вилазка до Полтви. Користуючись цією нагодою, я вирішила локалізувати вхід у колектор вул. Валової. Для цього було закинуто шнурок довжиною приблизно 8 м у ось цей люк:



Уже під землею виявилося, що мій шнурок стирчить зі стелі колектора у дуже характерному місці.



Якість фото не дуже хороша, але можна чітко бачити, що зразу коло люка маємо у кам'яному склепінні колектора велику трикутну вставку із червоної цегли.
Для ясності я виділила цей трикутник і абияк домалювала його у фотошопі. Не помилитеся, одним словом  :)



За 70 кроків від цього місця вверх по течії знаходиться велике ходибельне яйце, вимощене мімімішною дрібненькою бруківочкою.



Якщо рахувати від входу, це друге яйце, яке потрібно переступати, ідучи по бортику. Перше таке яйце, нагадаю, знаходиться зразу коло входу.
Жодних сумнівів, це саме Валова.
Порахувавши кроки як на землі, так і під землею, я вияснила, що колектор Валової впадає в основне русло під  газоном, що знаходиться під правою рукою Адама Міцкевича. На карті це мало би виглядати приблизно так:



Нагадаю, через яйце під Валовою євреї заходили до своєї схованки під пл. Соборною коло церкви Андрія, де просиділи цілий рік. Як бачимо, є нагода відтворити їхній шлях  :D

У суботу, 24 листопада, під покровом ночі два запеклі полтвоходці та юдаїсти,   Stinger і ЗеленаМиша, спустилися у Полтву для продовження своїх польових досліджень.
Під час попередніх, екскурсійних вилазок ми уважно розглядали праві притоки Полтви в районі ринку "Добробут" і пл. Ярослава Осьмомисла, надіючись відшукати схованку під вулицями Цибульною та Божничою (див. таблицю двома постами вище).
На жаль, тут нас чекало розчарування. Згідно зі спогадами Іґнаци Хіґера, вхід до колектора вул. Божничої знаходився вище по течії від мостика і нижче від яйця під пл. Осьмомисла. Однак, ходибельних приток на цьому відрізку виявлено не було. При цьому, вдалося зафіксувати щонайменше три замуровані колектори у місці повороту Полтви, декілька метрів перед колектором пл. Осьмомисла.

Цей тунель на фото, можливо, був замурований ще до війни якісною польською цеглою:


Ця заглушка, навпаки, скоріш за все, радянська: якісної цегли за довоєнними технологіями вже не було, тож кладку нашвидкуруч замазали цементом, щоб не розвалилася під дією вологи.


В отворі, що лишився на місці одного такого замурованого колектора, чітко видніються шматки радянської цегли:


Причина такого стану справ очевидна: після Другої світової війни відбулося радикальне перепланування вул. Чорновола, і значна частина будівель була знесена. Колектори, що їх обслуговували, вочевидь, замурували. Випереджаючи питання, наголошу, що у початковій частині колектора пл. Осьмомисла також немає ходибельних правих приток. Тож, якщо і продовжувати пошуки локації "Цибульна-Божнича", то робити це потрібно на поверхні, спускаючись у каналізаційні люки. Для цього, у свою чергу, потрібно відвідати архів Водоканалу і з'ясувати, де конкретно знаходилася та криївка.

Водночас, дуже перспективним здається дослідження локації під церквою Марії Сніжної. До неї, гіпотетично, веде колектор (яйце) під пл. Осьмомисла. Ми вже давно хотіли туди залізти, але не було як: сам колектор знаходиться на метровій висоті від бортика, і з нього без упину тече вода.
Отож, для потреб вітчизняної юдаїстики було сконструйовано отаку драбинку:


Завдяки їй вдалося без суттєвих проблем залізти в колектор, тож ми радісно взялися його досліджувати. Ось перше, що вдалося побачиии: краєвид на Полтву із висоти кривуватого яйця:


Дорогою нам час від часу закладало вуха від оглушливого грюкоту люка, на який наїхала машина. Що не кажіть, а у таких вузьких яйцях подібні звуки лунають особливо різко.

Далі на нашому шляху трапився ось такий цікавий трійник:


Цілком може бути, що це місце знаходиться отут:


Ми пішли центральним тунелем. Він, мушу сказати, після трійника суттєво знижувався і став таким:


Все ж, ходіння по яйцях – справа монотонна. Якби не рахувати кроки, взагалі заснути можна. Ідеш собі такий, дрімаєш – і тут ТРУБА!!


Очевидно, робітники, які наводили "пакращення" у якомусь будинку, перестаралися і запхнули нову трубу у старий канал по самі помідори. Треба буде навідатися туди з ножовкою, а то непорядок якийсь. Фу!

Далі, на 300-ому кроці, якщо рахувати від русла Полтви, нам стрінувся каналізаційний колодязь. Звісно, на шляху від головного русла їх чимало мелькало у нас над головами, але цей був єдиний зі скобами, що починалися від самого низу яйця. Я спробувала в нього піднятися. На жаль, нагорі мене чекав суцільний "новодєл": бетонне кільце, у яке сходилися дві пластикові оранжеві труби невеликого діаметру, абсолютно сухі.  Під вагою ґрунту їх уже встигло злегка поплющити. Навіть під загрозою смерті я навряд чи змогла б туди увіпхнутися. Усе це господарство було прикрите люком. Ознак автомобільного руху нагорі не спостерігалося. Але навіть попри це, підняти кришку було неможливо: вона виявилася прикручена болтом до основи. Збоку на кришці люка була ідеально кругла дірка діаметром з палець. Крізь неї мені, на жаль, вдалося розгледіти тільки вуличний ліхар. Стандартний підвісний квадратний натрієвий ліхтар, яким освітлюються усі, усі, Карле!! довколишні вулиці. Жодних додаткових орієнтирів побачити не вдалося.
Потім, уже назовні, ми пробували локалізувати цей люк. Поки без результату. 300-ий крок приходиться орієнтовно навпроти готелю "Наталія-18", але люків з одною круглою діркою там не видно.

На 347-ому кроці нам трапилася вельми цікава і варта уваги локація.
Ось як вона виглядає збоку, з яйця:


А ось вид знизу вгору:


Отож, ми маємо трубу невеликого діаметру, яка знаходиться на висоті. Висоту ми не міряли, бо троха на голову капало ;D, але так "на око" 3 метри можуть бути. Ніби сходиться з описами Іґнаци Хіґера.
Якщо уважно-уважно придивитися до першого фото, то можна побачити тлінні залишки скоб, на які поналипало щось гидке. Ці скоби знаходяться ... на протилежній від труби стіні, тобто справа. Як технічно можна по цих скобах залізти в трубу – загадка.
Уся ця мізансцена знаходиться (як видно з першого фото) у місці, де колектор досить різко повертає вправо, а, отже, цілком може бути, що ця локація розташована ось тут:


А якщо так, то це саме той хід, яким євреї залазили під церкву Марії Сніжної.
З труби, як видно, постійно лився сильний потік води, а що полтв'яний душ не входив у наші плани ;D, ми вирішили завершити вилазку і вдома все добре обмізкувати.

Отож, браття і сестри, підсумовуємо.
1.   Треба придумати спосіб локалізувати на місцевості люк, під який я підлазила. Це, в свою чергу, допоможе зрозуміти, де географічно знаходиться ота локація з "душем".  Stinger має відеокамеру-зонд для діагностики автомобільних двигунів. Вона легко конектиться з телефоном і може бути помічною.  Спробуємо застосувати її наступного разу.
2.   Думаю, доречно було б прийти у це місце з сильними та мужніми друзями ;) десь посеред ночі, годинка 3-4. Може, якраз "душ" трохи угомониться та ослабне. До речі, Іґнаци Хіґер писав, що водоканалівці заводили євреїв під Марію Сніжну  якраз вночі. Можливо, саме тому. Хоча,  Stinger переконаний, що наплив води там постійний. Буде сумно, якщо ця думка підтвердиться.
3.   Мабуть, треба зробити ще один сегмент до нашої драбини. Взяти з собою шуруповерт і металеві кутники і вже на місці, коло "душу" зібрати цю конструкцію та вилізти нагору, до труби.

Є також альтернативний варіант: проводити пошуки на поверхні. На фотографії нижче маємо люк  і дощоприймач зразу коло церкви Марії Сніжної. Згідно з описами, це мала б бути саме та локація, де переховувалися євреї. Нагадаю, зі схованки вони чули молитви вірян і чули, як під час служби Божої діти збирали квітки на травнику. На фото газон знаходиться зразу справа. Більше таких локацій поруч із церквою немає.


Ось де це місце докладно розташоване:


Люк бетонний, але хитається. Єдина проблема – все це знаходиться на добре освітленій площі зразу перед чиїмсь вікном.
Тут, однак, треба підкреслити, що у спогадах Хіґера особливо докладно описана  дорога до локації, а не сама локація. Тож на 100% переконатися, що це саме та каналізаційна труба, яку ми шукаємо, можна буде лише добравшись до неї від головного русла Полтви. А, залізши зверху, ми побачимо абсолютно типову інженерну конструкцію, зв'язок якої з євреями буде дуже важко довести.

Дослідження євреїв у Полтві продовжуються!
Однак, перш, ніж описувати деталі нашої зі Stinger суботньої вилазки у Полтву, вважаю доречним коротко викласти усю історію 14-місячного перебування євреїв у львівській каналізації. Цей пост допоможе зорієнтуватися, що уже досліджено і що ще потребує вивчення.
У таблиці нижче поданий короткий конспект спогадів Іґнаци Хіґера, учасника та головного ініціатора втечі до Полтви.
Зеленим кольором позначені досліджені локації, докладно описані у попередніх повідомленнях цієї теми.
Наперед вибачте за кострубатість таблиці. Надіюся, на її інформативність це не вплине.
 

Молодці, так тримати! Дуже гарні дослідження. Це ж історія Львова, наша історія, яка раніше не досліджувалась чи замовчувалась.
Якщо потрібна допомога - залюбки долучусь, тільки кличте.

P.S. поділіться посиланням на ресурс з книгою, чи аудіокнигою польською

Я закинула аудіокнижку на свій гугл диск. Якщо виникнуть проблеми з доступом до неї, пишіть, виправлю. 
https://drive.google.com/drive/folders/1i_je5blk9OHb06pBPMyMnXiuLY-JFZUC?usp=sharing

Спогади дуже цікаві, там, окрім підземного життя євреїв,  добре описаний побут львів'ян в час "перших совєтів" і під нацистською владою.

"Дівчинка в зеленому светрі"  с. 134.

Експедиція із пошуку проритого євреями таємного ходу до Полтви відбулася 1 вересня, у день знань. Ібо знання потрібно неустанно примножувати :)
Ми перетнули Полтву по мостику на Зерновій і по лівому березі дійшли до перехрестя Чорновола–Під Дубом. Від цього місця ми взялися рахувати кроки і шукати дірку в стіні, яка відповідала б наведеним у спогадах Хіґера параметрам.
На 344 кроці ми побачили отаке:



Дірка була замурована дуже неакуратно, на відміну від інших заглушок, які доводилося бачити у Полтві.
Діаметр дірки дорівнює 50 см



Висота над банкеткою – 80 см, а не 70, як у спогадах.



Що ж, можливо, Хіґер помилився, 10 см – то небагато.
Згодом я перевела свої кроки в метри за наступною формулою:
ДК= (Р/4)+0,37
ДК – довжина кроку
Р – ріст людини, яка робить крок (у метрах).
Мій ріст 1,7 м , отож  довжина мого кроку рівняється 0,795 м. Множимо цю відстань на 344 кроки, і отримуємо 273,48 м. Тобто відстань від перехрестя Чорновола – Під Дубом до зазначеної дірки в стіні становить 273,48 м.
Вимірюємо цю відстань у вікімапії:



... і бачимо, що дірка знаходиться орієнтовно на рівні будинку за адресою просп. Чорновола, 45, корпус 1.



Ось так цей будинок виглядає на сьогоднішній день. Якщо придивитися до нього на місцевості, то видно, що він, дійсно, розташований найближче до дороги.

Ще однією цікавою особливістю дірки, яка була показана вище, є сліди від ґрат, які колись були закріплені навколо неї.





Такі ж сліди від ґрат помітні на врізці колектора з західної частини вул. Хімічної.
Скоріш за все, їх встановили тоді, коли цей комплекс будівель служив пересильною тюрмою, щоб ніхто із в'язнів не спробував повторити подвиг Хіґера та його сім'ї.

P.S. Як уже згадувалося у попередньому пості, Хіґери спустилися у львівську каналізацію 30 травня 1943 р., і перебували там 14 місяців. За цей час вони змінили декілька криївок, і їхній побут у каналах Полтви я спробую дослідити у майбутньому.

[Спуск євреїв у Полтву: розповід Іґнаци Кіґра та пошук описаних локацій на місцевості.Передісторія.]

Спуск євреїв у Полтву: розповід Іґнаци Кіґра та пошук описаних локацій на місцевості.

Передісторія.
Як відомо, у 1941 р. німецька окупаційна влада створила у Львові єврейське гетто. У ньому час від часу відбувалися "акції", тобто операції, що мали на меті виявити та знищити євреїв, непридатних для фізичної роботи (осіб похилого віку, дітей, жінок), а також загалом скоротити кількість юдейського населення. Було очевидно, що рано чи пізно така доля ждатиме усіх мешканців гетта.
"У листопаді [...] 1942 р. гетто було розформовано, а на його місці створено закритий трудовий табір на меншій площі. Цей табір був коротко названий "Юлаг" [...]," – писав Хіґер у своїх спогадах ("Світ у темряві", частина 2, розділ7).

Помешкання Хіґрів
Родину Хіґерів поселили "У великому магістратському 3-поверховому блоці на вулиці Pełtewnej, 49 з 48 кімнатами з крихітною кухнею, позначеному номером R16" ("Світ у темряві", частина 2, розділ 7). У цьому ж будинку знаходилася комендатура концтабору.
Вулиця Полтв'яна – це сучасна вул. Чорновола. Нумерація будинків перед війною була іншою, ніж сьогодні, і, оскільки на старих картах номери будинків не позначалися, знайти № 49 було непросто. Все ж, під наведений у книзі опис підпадає будинок на розі вулиць Чорновола–Хімічної.



Як бачимо, будинок не є 3-поверховим, однак, по-перше, у європейській традиції звичний для нас перший поверх вважався нульовим, а, по-друге, останній поверх даного будинку явно був добудований уже після війни, тож це саме та будівля, про яку писав Хіґер.





Ось вид того ж будинку із тильного боку. Стоячи у дворі, ми можемо бачити двері усіх квартир на кожному поверсі. Про таку особливість свого помешкання Хіґер згадував у розділі 8 частини 2 своїх спогадів.
У цьому будинку Хіґери жили до 21 травня 1943 р., поки Іґнаци не заховав свою дружину з дітьми у підвалі бараку Вайса, побоюючись, що їх уб'ють. 30 травня 1943 р. Хіґери спустилися під землю і залишалися там до захоплення Львова радянськими військами влітку 1944 р. ("Світ у темряві", частина 2, розділ 8.). 

Тунель до Полтви

У першій половині 1942 р. обстановка у львівському гетто ставала все більш нестерпною, тож Хіґер розумів, що необхідно готуватися до найгіршого, тікати та ховатися. Він звернув увагу на "колонію будинків, що тягнулася по іншому боці від комендантури табору, аж до залізничної колії та паркану." Це були "магістратські бараки, кожен з яких мав від 8 до 16 покоїв". Вочервидь, мова іде про ось цей квартал будинків:



Ці бараки були збудовані у 1930-их рр. на кошти львівського магістрату, здається, для поселення малозабезпечених робітників.
"Деякі будинки [цього кварталу] стояли поруч з вулицею, яка бігла від воріт табору до його середини. Ця вулиця знаходилася над склепінням Полтви, річки, що протікала через місто в минулому, а потім була схована в залізобетонне склепіння, через що стала підземною річкою для відведення всіх стічних вод міста. Та частина річки, яка раніше текла вулицею Peltewną, була закрита тільки в 1916–1918 роках, і цю роботу було виконано з використанням італійських військовополонених Першої світової війни," – згадував Хіґер ("Світ у темряві", ч. 2, розділ 7). Тут бачимо, що та частина Полтви, про яку йде мова, була закрита уже у 1920-их роках. Скоріш за все, Хіґер став жертвою так званих "хибних спогадів", коли з часом забуваються деталі, а окремі події можуть зливатися воєдино.
Як би там не було, ще будучи хлопцем, Хіґер уважно "спостерігав за будівництвом цього склепіння" і точно пам'ятав, де воно проходить.
Безсумнівно, у наведеній вище цитаті мова йде про оці будинки, розташовані найближче до сучасної вулиці Чорновола:



"Прийшла мені раптом до голови ідея, пов'язана з Полтвою і довго не давала спокою. [...] Спочатку ми навіть не думали ховатися там, ми просто хотіли втекти з табору. Пізніше ми почали розглядати можливість виживання там протягом деякого часу, поки не затихнуть справи, пов'язані з ліквідацією Юлагу [...]," – писав Хіґер ("Світ у темряві", ч. 2, розділ 8.).
" [...]за посередництва Берестицього [друг Хіґера] я увійшов у контакт з певним паном Вайсом. Вайс жив зі своєю дружиною, дитиною і матір'ю в бараку, розташованому найближче до дороги, яка вела від воріт табору до його середини і яка лежала над закритим склепінням Полтви", читаємо у 8 розділі 2 частини спогадів. Інакше кажучи, Вайс мешкав у одному з трьох бараків, позначених на картинці вище. На жаль, Хіґер у своїх мемуарах не уточнив, про який саме барак іде мова.
Процес будівництва тунелю у цих мемуарах описаний надзвичайно докладно: "Я вирішив, що барак, де жив Вайс, був би хорошим місцем для старту. Берестицький сконтактував мене з Вайсом, і разом ми узгодили план втечі через канал[...] ми вирішили прорити тунель з підвалу під бараком до склепіння Полтви, а потім видовбати діру в цьому склепінні. Уся складність полягала в тому, щоб розрахувати на місцевості, на якій глибині потрібно рити тунель, щоб дістатися до склепіння, бо, якщо вийде занадто високо, ми можемо його оминути, якщо ж викопаємо тунель на більшій глибині, могло б трапитися так, що ми б дісталися нижче рівня, прямо в річку, або навіть під неї, що було б катастрофою. Потрібно було, отже, обчислити різницю рівнів, але у нас не було даних. Зі спогадів з давніх часів я міг більш-менш визначити висоту стелі і її відстань від банкеток [тротуарчиків], які вели вздовж річки. Далі, маючи можливість проводити різноманітні каналізаційні роботи в таборі, я виміряв цілком офіційно під якимось приводом відстань від імовірних стін, склепінь і банкеток до бараку Вайса. Ми опрацювали весь план робіт, а я мав відшукати дошки та палі для обудови тунелів і підпирання стелі, а також ємності для винесення та складування викопаної землі без звернення на це будь-чиєї уваги. Наступною турботою була необхідність пробити склепіння, якщо ми можемо добратися до нього у відповідному місці. Воно було збудоване із залізобетону фантастичної товщини та міцності. Перший етап закриття Полтви закінчено у 1900 році, і над цим склепінням шість років по тому зведено величезний будинок міського театру. Подальші роботи від вулиці Вагової вздовж цілої Сонячної, далі вздовж цілої Полтв'яної аж до устя річки за містом, були виконані у 1916 – 1918.Наш план полягав у тому, щоб потрапити в русло Полтви і знайти який-небудь висохлий бічний канал, де ми могли б сховатися. План був тоді досить наївний, але ентузіастичний, він передбачав труднощі, але не аж такі, на які ми наткнулися насправді. Отож, ми взялися до роботи. У підвалі бараку Вайса ми відділили одну частину [підвалу] стіною, щоб замаскувати місце праці. Ми почали рити тунель вниз глибиною 7 м, оббитий дошками, у якому ми помістили високу драбину, щоб спуститися. Тепер ми почали копати похилий тунель, оббиваючи його підпорками та дошками. Ширина тунелю дорівнювала 70 см, так що людина могла крізь нього пролізти, а висота – близько 120 см, Увесь підкоп мав склепіння, яке підтримувало тягар, землю, що осувалася. Ми працювали декілька днів, поки не дісталися до склепіння. На основі кута його нахилу я встановив, що ми знаходимося в потрібному місці, біля його [склепіння] підніжжя. Ми почали вибивати молотком, так званим perlikiem, діру. 8 днів тривало її вибивання у залізобетоні товщиною 90 см. Отвір, який ми викували, мав діаметр 50 см, і людина могла протиснутися, але з допомогою інших. Він знаходився приблизно 70 см над банкеткою русла. Ми мусіли працювати дуже обережно, бо під склепінням утворювалася сильна луна. Шум міг бути почутий нагорі, але коли ми вибралися крізь дірку, щойно тоді ми переконалися, що таке шум ріки під склепінням, яке луною помножувало всякі відлуння. [...]. Вздовж склепіння, висотою 15 м, вище рівня русла проходила банкетка завширшки 40 см, призначена для каналяжів, які контролювали стоки і притоки." ( "Світ у темряві", ч.2, розділ 8.).
Отож, згідно зі свідченнями Хіґера, прохід в Полтву схематично виглядав приблизно так:



Тепер, маючи чітке уявлення про параметри проритого ходу, я разом зі Стінгером вирішили спробувати пошукати його на місцевості. Звіт із Полтви, я, однак, перенесу у наступне повідомлення, бо це уже і так вийшло надто довгим.

[Книжка Кристини Хіґер "Дівчинка у зеленому светрі",]

Історія про євреїв, які переховувалися у львівській каналізації під час Голокосту, стала широко відома у вузьких колах завдяки кінострічці польської режисерки Агнешки Голланд "У темряві" ("W ciemności"), яка побачила світ у 2011р.



Ця кіноісторія наробила багато шуму: дехто критикував її за паростки антиукраїнських настроїв, інших вражала та розчулювала доля нещасних героїв. Стрічку навіть номінували на "Оскар". Однак, тоді так ніхто і не взявся ґрунтовно вивчити історію, яка лягла в основу картини. З історичної (наукової) точки зору кіно дуже слабке: зйомки проходили не у Львові, тож ніяких впізнаваних локацій у ньому нема, а сама історія виглядає не дуже переконливо. Мабуть, причиною цього була відсутність у знімальній групі досвідчених дигерів ;)
Тим часом, більшість описуваних подій дійсно мали місце, і для того, щоб вияснити, як усе було насправді, необхідно відділити факти від нашарувань "авторського бачення". У цьому найбільш помічним є традиційний для науковців аналіз історичних джерел. З нього і почнемо. (якщо хтось не любить читати довгі передісторії, то може пропускати це повідомлення, і братися за наступне).

Отож, якщо вірити Вікіпедії, кінострічка Агнешки Голланд знята за сценарієм, написаним канадцем Девідом Шамуном, який надихався книгою Роберта Маршала "В каналізаціях Львова. Героїчна історія про часи Голокосту", що вийшла друком у США у 1990 р. Маршалл, у свою чергу, опирався на спогади одного з учасників та організаторів описуваних подій, львівського єврея Ігнаци Хіґера. Таким чином, фільм є переказом переказу реальних подій, і з наукової точки зору  довіряти йому ніяк не можна, як і сценарію Шумана чи книзі Маршала.

Особливу увагу, натомість, варто звернути на книги Кристини та Ігнаци Хіґерів, які були безпосередніми учасниками подій.



Книжка Кристини Хіґер "Дівчинка у зеленому светрі", опублікована у 2008 р., стала надзвичайно популярною у США та за його межами. На диво, Агнєшка Голланд твержить, що, беручись за зйомки фільму, нічого не знала про цю книгу. Як би там не було, кіно зробило Кристину Хіґер світовою знаменитістю, адже на момент прем'єри вона була єдиним живим свідком описуваних подій. Кожен польський журнал чи газета вважали своїм обов'язком взяти у неї інтерв'ю.

На звороті українського видання "Дівчинки у зеленому светрі" редактори  позиціонують цей твір як "мемуари", однак це не зовсім так. По-перше, спогади написані у 2000-их рр., через 65 років після описуваних подій, які, нагадую, Кристина пережила у віці 7 років. Багато з нас може згадати та детально описати події, які відбулися з нами у семирічному віці? Отож. А коли нам стукне по 70 років, це, мабуть, стане ще важчим завданням. Здається, у своїй праці Кристина опиралася не так на власну пам'ять, як на спогади батька, Ігнаци Хіґера. Крім того, насторожує присутність другого автора, Данієля Пейснера, журналіста, який зроду не переховувався ні в якій каналізації і, вочевидь, ніколи не був у Львові. Він, однак прославився як ghostwriter, тобто людина, що пише книги від імені політиків та знаменитостей. Пейснер досягнув у цьому ділі небувалих вершин, ставши співавтором 13-и бестселерів за версією New York Times. Мотивація Кристини Хіґер, в принципі зрозуміла: критично оцінюючи свої письменницькі навики, вона вирішила заручитися підтримкою професіонала, який допоміг би їй створити якісну розповідь про пережиті нею події і розповсюдити її серед якома ширшої аудиторії. Спільними зусиллями цієї мети було досягнуто, що, безумовно, дуже добре. Однак, з суто наукової точки зору, ми не можемо визначити, яким був вплив Пейснера на текст книги. Чи обмежувався він лише стилітсичними правками та доопрацюваннями, а чи вносив зміни у подробиці історії? Іншими словами, факт наявності стороннього автора значно підважує авторитет цього джерела.
Зрештою, у мережі доступні альтернативні спогади Кристини, записані від неї у 1947 р. Марією Холендер (Maria Holender), співробітницею Воєводської єврейської історичної комісії.

http://istznu.org/dc/file.php?host_id=1&path=/page/issues/30/kit.pdf

Ось текст цього інтерв'ю, українською та польською мовами. Як бачимо, спогади досить туманні, неточні, що й не дивно для дівчинки, яка в такому глибокому дитинстві пережила усі ці події. Вона не володіє професійною термінологією, не може точно описати локації, а схильна більше зосереджуватися на емоціях, що цілком характерно для її віку.
Попри все, у нас є поважна причина бути вдячними Кристині Хіґер: завдяки ажіотажу, який спричинила її книга, було вперше опубліковано спогади батька Кристини, Іґнаци Хіґера, які досі зберігалися у рукописній формі.



Ігнаци Хіґер "Світ у темряві"
Спогади Ігнаци Хіґера, який був головним організатором спуску в Полтву, становлять значно більший інтерес, аніж книга його дочки. Ці мемуари були написані на початку 1970-их рр. (незадовго до смерті Хіґера у 1975 р.) і стали частковою реконструкцією спогадів, написаних ним одразу після війни у "чотирьох 100-сторінкових зошитах" (інформація з: "Світ у темряві", вступ), які були втрачені під час переїзду родини Хіґерів до Ізраїлю у 1947 р.
Польське видання спогадів Хіґера побачило світ у 2012 р., а українського перекладу досі немає. Якщо комусь цікаво почитати книжку Хіґера повністю, її можна знайти у бібліотеці Центру міської історії у Львові. Мені ж вдалося скачати з якогось мутного сайту лише аудіозапис книжки, якщо когось він цікавить, також можу поділитися.
Незважаючи на те, що Хіґер відтворював свої спогади через 25 років після описуваних подій, у них досить точно описано локації у каналізаційних колекторах, а також переходи між ними. Це й не дивно, бо Іґаци Хіґер був не лише учасником, а й організатором втечі до Полтви. Саме тому спогади Хіґера  можна вважати основним джерелом для дослідження історії євреїв, що переховувалися у львівській каналізації.

Мистецькі люди не шукають легких шляхів, тож поки експлорери масово замовляють собі друковані футболки з символікою форуму, я вирішила зробити таку футболку власноручно.
Усе почалося з зіпсованої форумної футболки, яку я вирішила відремонтувати.




Стара фарба пооблазила, її залишки було відмито рідиною для зняття лаку із нігтів. Після цього футболка стала якась отака:



Вона вицвіла від рідини для зняття лаку (а, може, від тривалого носіння?) і стало зрозуміло, що треба, мабуть, намалювати нову.
Вирішила, отож, зробити трафарет, і з його допомогою перебити малюнок на футболку (чи декілька футболок).
Трафарет було змайстровано з обкладинок старих курсових робіт. 




З другої спроби мені нарешті вдалося коректно і рівно перемалювати зображення на плівку. Справа в тому, що стара футболка розтягнулася, рівно ж, як і напис на ній. Довелося не просто перемалювати букви, а вписати їх у чітко виміряні рамки.



Після цього букви були вирізані канцелярським ножем та манікюрними ножичками.
Так виглядав готовий трафарет...



...а ось його відбиток на папері, зроблений звичайною акриловою фарбою за допомогою шматка поролону.



трафарети інших елементів футболки також були виготовлені та випробувані



Ось перші спроби на тканині



Так виглядав процес перенесення зображень на футболку: розташування трафарету треба було чітко виміряти і зафіксувати скотчем.





Тут, однак, виникли певні труднощі: фарба, якою проводилися пробні перебивання на тканину, була досить в'язкою, тому малюнок виходив чітким та рівним. Водночас, спеціальна фарба для тканини, яка здатна витримувати прання і тривале носіння, виявилася дуже рідкою, тож затікала під трафарет і все псувала. Довелося намічати зображення через трафарет з допомогою вушної палички, а потім уже обмальовувати букви пензликом. Виходило довше, але зате без патьоків.




Зроблену таким чином футболку легко переплутати з іншими, фабричними екземплярами.
І так, якщо комусь цікаво, у мене збереглися усі трафарети. Можна сміливо використовувати їх на благо громади :)

10 червня 2018 р.  побували у Полтві разом зі Stinger i Segfault. Особливо цікавою виявилася тамтешня цегла

Облицювання стінки колектора, що впадає в Полтву в районі просп. Шевченка з правого берега.


Шматок цеглини, витягнутий з бокової врізки в районі вул. Зернової. 


А ось класична львівська плитка, що вироблялася на підприємстві братів Мунд. Нею вкрита підлога чи не половини львівських довоєнних брам. Уламок міцно вріс у вапняковий наліт на підлозі.


На проміжку пл. Міцкевича - просп. Шевченка на лівому березі русло ріки, здається, також вимощене цеглою, однак ближче розгледіти її з правого берега, на жаль, не вдалося, а, отже, доведеться продовжити дослідження у майбутньому  ;)