Messages

То на що нагнітати не приязнь сторожів і псів.

Що на рахунок цього, то він одразу був неадекватний, спроби нормально поговорити з ним успіхом не увінчалися. Хай би собі дзвонив в поліцію, як грозився -- але він хіба собак цькував.

Треба акуратніше проводити такі вилазки

А хіба собаки гавкають лише на неакуратних? То для нього така собі сигналізація, він пускає їх бігати територією(перед тим ще декілька разів їх бачили, але вони нас -- ні), і якщо вони починають гавкати, як скажені, то він бере косу і виходить косити. Важко залишитися непоміченим, коли твої ноги стирчать із дзюри в стіні і швидко сховатися ніяк.

На прохання Боттлхантера переношу свій старий звіт з https://urbexplore.wordpress.com/ про елеватор і крупзавод, що на Рясне, сюди. Енджой, панове  :)

Був якось взагалі нецікавий день, точно такий же, як і більшість інших — нудний і рутинний. Виконавши всі свої справи, я вирішив нарешті зайнятися чимось корисним, тож обдзвонив декілька потенційних супутників на сьогодні, повідомив, що сьогодні вилазка. Вже через двадцять хвилин всі зібралися(сьогодні команда складалася аж із трьох людей). Якось одразу на думку прийшов елеватор і крупзавод прямо під ним. Так як там особливо ніхто нічого не досліджував, я не знав про жодні нюанси — що там з охороною, який стан, де краще інсталитися, тож фактично, ми йшли навмання.

Інсталитися вирішили із сторони залізниці, бо з іншого боку доволі активна дорога і люди.



Перше, що побачили, коли потрапили на територію — самотній заводський локомотив, що возив зерно від елеватора до заводу чи складів.



Об'єкт порівняно добре збережений, як ззовні, так і всередині. Єдина проблема — він абсолютно неприступний. Все заґратовано, забито і закрито. Це чудово вберегло його від металхантерів і мародерів, але й дослідити його зсередини це також не дозволяє.





От і сам елеватор, високий і гордий. Кінцева ціль на сьогодні — підкорити його верхівку.



Але поки далі бродимо територією. Можливо, головний корпус крупзаводу. Або ні.
Все так само забито.



Навіть таке віконечко заарматурили :(



У віконечку. Дуже хочеться потрапити туди.



Вийшли на стежину, якою йшли на початку. Як виявилося, то  колишня залізна дорога для локомотива. Колії давно винесли, залишилися лише шпали. Простуємо до будівлі попереду.



Я охрестив її локомотивним депо — тут вагончик стоїть, роз/завантажується і виконує маневри.
Зверніть увагу на план: зліва і справа зачинені ворота, щоб вибратися, потрібно їх перелізти.





Сходи справа вели на верхній поверх, де була система транспортування зерна і невелика щитова. Люк виявився заварений, що мене не дуже то й здивувало.



Так швидко здаватися мені не хотілося. Голос внутрішнтього експлорера закликав: "Шукай!", руфер в той час впевнено говорив "Вгору".
Та без проблем. По балках забрався на ємність для зерна поряд, в надії знайти там яке-небудь розбите вікно.



Знайшов дуже вузьку щілину, дігери величають такі "шкурниками" чи "шкуродерами".
Вигляд вже зсередини, для інших вона виявилася надто хардкорною.



Всередині конвеєр в досить гарному стані, хіба застоявся трохи.



Сама кімнатка. Понищено, але не випиляно. Там далеко, в лівому куті приміщення видніється драбина на дах, з думкою про те, що там було б гарно перекусити, повертаюся до інших із твердим наміром затягнути їх таки сюди.



Схоже, по такій системі здійснювалося переміщення зерна з елеватора на конвеєр, після чого вого завантажувалося в локомотив, який їхав до заводу, де зерно нарешті перемелювалося в крупу.



Виліз назовні, фотоапарат залишив на конвеєрі, бо з ним незручно лізти. Почав розповідати, що бачив, про драбину і дах, на якому ми пообідаємо, якщо вони потраплять всередину, і тут із шаленим гавкотом вилітають дві собаки, на вигляд дворняги. Оббігши депо і добряче налякавши Сашу(один із моїх супутників), вони сховалися з вигляду за елеватором. В мене вже майже вирвалося зітхання полегшення, як тут вони вибігають знову, ведучи за собою злого, побуряковілого сторожа, який розмахував.. КОСОЮ.
З цього моменту все відбувалося дуже швидко. Поки інші злазили, я ломанувся назад, за фотиком, від чого сторож прийшов в ще більший рейдж, максимально швидко вилетів звідти, спустився в приміщення депо. Пам'ятаєте, як воно виглядає? Ми опинилися в такій собі клітці. Собаки надриваються, сторож верещить не своїм голосом, я швидко думаю, що робити. Мужик вирішив, що якщо ми тут лазимо, та ще й з рюкзаками, то ми точно мародери, і жодні доводи на нього не діяли. Він взагалі нічого не сприймав, нормально поговорити з ним було взагалі неможливо. Апогей всієї абсурдності ситуації настав, коли він наставив на нас стареньку нокію 1100(!) із словами: "Я вас-бля знімаю! Я-бля покажу відео мєнтам!". То був один з найбільш неадекватних охоронців, яких я коли-небудь бачив.
Так от, депо. Перебігаючи на іншу сторону, щоб перелізти через ворота, нас там вже чекали собаки, люто клацаючи зубами. Саша, який ще змалку, через дитячу травму відчуває панічний страх перед цими тваринами, просто завмер біля одного з виходів, мертвою хваткою вчепившись у ворота, тож вихід із ситуації залишається шукати лише нам з Андрієм(інший експлорер). Без слів ми дійшли до того, що потрібно бігати в протилежні сторони до тих пір, поки пси не заплутаються і не залишаться з однієї сторони. План спрацював, Андрію пощастило — вони опинилися з моєї сторони, тож він швидко переліз і почав рухатися в сторону огорожі, за якою була колія. Сторож раптом зрозумів, що його нагло дурять, і почав кричати собакам, щоб ті не дали йому втекти. Промайнула думка, що вже все, кінець Андрієвій філейній частині, але тут з його сторони почувся такий крик, що його навіть я злякався, а собаки тихо заскавуліли, присівши. Він в той час вже майже переліз, тому декілька секунд, які він виграв, сконфузивши псів, дали йому можливість опинтися по іншу сторону барикад.
Добре, один є, треба було думати, що робити нам із Сашею. Я майже силою потягнув його на іншу сторону, собаки, зрозуміло, теж вже були там. Секунд через десять в голову прийшов відчайдушний план. Залишивши Сашу всередині і тихо шепнувши, щоб він очікував сигналу, я почав лізти напролом. Сторож, що стояв за метр від мене випав від такої нахабності, собаки почали носитися навколо мене і гавкати так, що дзвеніло у вухах. Це поки найкраще з того, на що я міг сподіватися — я цілий та неушкоджений вибрався із тієї клітки. Косар в той час потрохи приходив в себе, і починав знову здіймати галас і крик. Я почав йому вторувати, намагаючись його перекричати, виводив його, як міг. Через хвилину він повністю виходить із себе. Удар косою, плече. Подумки відмічаю, що задуманий план потрохи здійснюється, з'являється божевільна ідея. Наскільки я обнаглів: замість того, щоб тікати, я витягую телефон і фоторафую атакуючого в момент прямо перед наступним ударом.

То, курва, ексклюзив  ;D



Починаю кричати, що тепер відповідальність буде нести він, а не ми, так як я тепер постраждалий, і в мене є фотодоказ цього, роблю вигляд, що справді збираюся викликати поліцію, продовжую наварювати в такому стилі. На обличчі мужика одночасно відбилися страх і ще більша злість. Удар, ліва долоня. Потім праве передпліччя. Задумане вдалося мені блискуче, поки дядько махав косою і лютував, я непомітно махнув Саші рукою. Він зрозумів все правильно — тихо зістрибнув із воріт і побіг до огорожі. Сторож зосередив всю свою увагу на мені, в сторону втікача він навіть не подивився — здавалося б, план вдався. Прийнявши на себе ще один удар, я почув, як позаду заскрипіла сітка, по якій ліз Саша. Бічним зором я побачив, як в його сторону моментально зірвалися дві собаки. Блискавично прокрутивши в голові все, що може відбутися далі і зрозумівши, що з псами він ради собі дати ніяк не зможе, я кинувся вбік, здійснивши шалений ривок наперекір руху тварин. Виріс перед ними, це їх трохи збило з пантелику. Я знав, що мене покусають, так само знав, що тікати не можна — вони будуть бігти не за мною, а кинуться на Сашу, що перелазив за метр позаду мене. Одна собака настрибнула, відбив. Інша вчепилася за ногу. Вирвав, якомога сильніше дав їй по ребрах. Другий укус. Я не відчував в той момент ніякого особливого страху чи болю, просто віддавав собі звіт, що робиться. Почувши, що Саша успішно зістрибнув на колію по іншу сторону огорожі, я різко відстрибнув і почав лізти сам. В косаря вже піна з рота вилітала, він не розумів, як ми можемо так просто тікати. Собаки продовжували атакувати, поки я оглушував одну потужним ударом по шиї, інша чіплялася за ногу. Ще два укуси, і я ривком перелітаю через шипи на огорожі, всього в декількох сантиметрах від них.
Ми в безпеці. Захекані, виснажені, спітнілі, але в безпеці.
Дурний дядько ще кричить, дає тупі команди собакам, в стилі "перелетіть через огорожу, взяти їх, хулі ви не летите, бля". Нас це вже не стосується.

Пройшли трохи по колії, знайшли чисту воду, вирішили нарешті сісти і поїсти.
Робота псів. Боліти так і не почало, думав, лише джинси порвали, аж наступного дня побачив, що шкіру таки прокусили. Сказу начебто немає :D





P.S. Ближчим часом збираюся повернутися туди, доексплорити все, що вийде і виповзти таки на той елеватор. Само собою, краще екіпірованим і готовим до зустрічі із старими знайомими  ;D
Хтось зі мною?

Начитавшись про страшну охорону на об'єкті і бісову кількість цікавенних артефактів, на які там можна подивитися, я теж вирішив прогулятися тою величезною територію, заодно дослідивши все, що побачу перед собою.

Інсталились через вікно на Стрийській, зустріли нас подерті слоники і тотальний дестрой.





Тим дестроєм ми трохи походили, нічого цікавого не знайшли і попрямували до наступного корпусу, де знайшли залишки автобусів і півтора тролейбуса.









Трохи покрутивши руля тролейбусам, вийшли назовні. Крутимо головою в пошуках наступної цілі



Ціль виявляється портальним краном, що колись носив автобуси.
Крани -- то любов, тому дряпаємося туди





Кокпіт. Поуявляв себе трохи серйозним кранівником.



І його стріла. Дуже непалівне місце, уявімо, що теоретична охорона старанно відвертатиме погляд від того місця  ;D



Вже проексплорені корпуси, з блекджеком інсталом і автобусами.



Половина гігантського головного виробничого корпусу. Так як він повністю законсервований і опечатаний, надія туди потрапити поки видається дуже мізерною.



З крана перекинулися одразу на дах того самого великого корпусу. Довша стіна його займає півкілометра, що не може не вражати.







Далі по курсу крита залізнична платформа, де знаходяться ще два крани. Не дуже розбираюся в кранах, тому не можу сказати, як такий тип називається, хоч бачу такі вже не вперше. Знавці?



Такий собі розслабон.



Після того всього ми помітили, що вже пройшло цілих п'ять годин, і вирішили рухатися в сторону тих перших цехів, де автобуси. Відсутність такої страшної нам спочатку охорони розслабила, і ми відкрито й не ховаючись йшли собі дорогою, говорячи майже в повен голос. Завертаємо за ріг, і тут попереду, метрів за сто бачимо трьох дядьків. Таки сторожі? Перевіряти не стали, розвернулися на 180 і швидким кроком посунули назад. Йшли ми якраз біля бічної стіни головного корпусу, і я автоматично шукав якісь способи проникнути всередину. І тут, не вірячи своїм очам, таки бачу заповітну щілину! Не заґратована, трохи вузька, але щілина! Дуже грубих серед нас не було, тож без сумнівім протискаємося.
Інфільтрувалися в санвузол, виходимо і тричі протираємо очі, а я ще й кусаю себе болторізом за ногу, бо то все було дуже нереальним. Жодного дестрою, все виглядає так, наче вчора зупинилося, всі механізми цілі.. Краса, та й годі.







Якась кімнатка, незнамо чого охрестили її "кімнатою великих директорів".



А в кімнаті начальника зараз живе сторож. Точніше, саме зараз не живе, видно, відійшов кудись, але кубельце там по собі залишив.





Корпус зсередини був не менший, ніж ззовні, за годину ми не дослідили й чверті того всього, що там знаходилося.









То є серце заводу, і тут народжувалися автобуси.





Час трохи піджимав, тож було вирішено покидати корпус, із перспективою повернення іншого дня.

Магазин.





Хтось так і не доїв свою канапку..



Пустий склад.



Сонце вже суне до обрію, а ми, повні вражень і якоїсь мазути на одязі невідомо звідки, сунемо до виходу.
Об'єкт ще можна досліджувати й досліджувати, тому, як колись казав один дядько, I'll be back і все таке.



Якщо когось цікавить трохи обширніший звіт і більше фото, чекаю вас на https://urbexplore.wordpress.com  :)