Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Bottlehunter

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 »
1
Дуже дивно, що ніхто ще досі не написав про Заліщики. Спробую це виправити, виклавши свої старі (2015 рік) фото.

Як і багато містечок Тернопільщини, Заліщики мають чудову атмосферу та потужний туристичний потенціал. Всі мабуть знають класичну панораму міста, з трьох сторін обгорнутого Дністром. Раніше я думав, що то мабуть треба застосовувати панорамну фотографію або спеціальний об'єктив, щоб отаке пофоткати, але ні - коли піднімаєшся на горб перед містом, від вигляду перехоплює подих. Літо вже на носі, і це суперовий маршрут, щоб трохи поволоцюжити з рюкзаком і друзями по рідній землі.



Тільки не робіть дурниці і не їтьде в Заліщики автомобілем. Варіанти добирання громадським транспортом зі Львова такі, що від них перехоплює подих ще більше, ніж від красивої панорами міста. Ви детально роздивитеся всю Галичину, встигнете покуштувати місцевого пива і біляшів на сонних провінційних автостанціях, нажити собі друзів і ворогів і на власній шкурі зрозуміти, про що писав Прохасько в своїй книзі ФМ Галичина. Ось тільки деякі з них:

- Автобус Львів-Заліщики, 7+ годин в Еталоні на спеці
- Нічним поїздом в Коломию і звідти ранььою електричкою в Заліщики
- Якимось ковбойським поїздом вночі до Тернополя, а звідти електричкою чи автобусом

І таких варіантів безліч. Ми вибрали такий: київським поїздом до Франківська, потім маршруткою в Городенку, далі автобус в Заліщики. Назад довелося добиратися попутками до Городенки, бо "то неділі, в неділю автобус з села не їздит", а далі чим прийдеться))) Було спекотно, цікаво і весело.
Я не буду розписувати історію міста і що там можна побачити, ви це легко знайдете в інеті. Скажу тільки, що гарне місце для намету є метрів з 50 справа перед автомобільним мостом (якщо заїжджати зі сторони Чернівецької області). Джерела там ніякого нема, по воду можна зганяти в місто, набрати в когось) А далі ви і без мене знаєте що робити влітку на Дністрі.

Поділіться, будь ласка, своїми фото, враженнями та порадами.

По приїзді до Франківська посиділи в кафе (станіславівським кав'ярням одвічний респект) і подумали, чого нам ще не достає для походу.





Не вистачало трьох картоплин, одної мівіни та фляшки рому. Виправили це недорозуміння в гастрономі



Гігантська голова Бандери в Городенці


Міст в напрямку в'їзду в місто


Міст зі сторони річки


Розклали намет, можна і перекусити


Залізничні артефакти у воді


Інформаційна дошка в парку


Колишній панський маєток


Вулиці міста










Початок підйому на гору. Як завжди, замість нормальної дороги ходимо якимись собачими стежками


Піднялися)))






Угорський цвинтар часів Першої світової (хоча я в цьому не впевнений, досі не знаю чому він там)











Перший кілометр дороги назад


2


Один з націкавіших музеїв, які мені досі доводилося бачити - збережена історична будівля очисних споруд в Празі. під патронатом ERICH, - європейської організації, яка опікується об’єктами промислової історичної спадщини. Зазирніть на їх сайт, там багато цікавих місць, які любителям індастріалу захочеться побачити.





Для початку трохи історії.

В другій половині 19 століття Прага зіткнулася з тими ж проблемами, що й більшість великих міст Європи: промислова революція призвела до різкого збільшення населення і, відповідно, відходів його життєдіяльності. Існуюча каналізація - кількадесят прямокутних ровів, що “доставляли” какахи та мертвих тварин без жодної очистки просто до Влтави - явно не справлялася з покладеною на неї роллю. Крім того, ці канали не завжди прямували донизу, як би дивно це не звучало. Як наслідок, місто мало кілька великих помийних ям, які були постійним джерелом неприємного запаху і які треба було постійно очищати. Тому наприкінці 19 століття, після кількох років розгляду різних проектів та бюрократичної тяганини, стартували масштабні роботи.





Всі роботи з проектування та будівництва велися під керівництвом англійського інженера Вільяма Ліндлей, і це людина, якою я направду захоплююся.

 Він продовжив справу батька і проектував каналізації та водогони в різних країнах Європи та Росії. Кожного разу це був унікальний, масштабний та технологічно новаторський проект. Фактично, Ліндлей напрацьовував з нуля підходи та технології, якими ми користуємося і досі, наприклад форма колектора, кути нахилу певних ділянок, методи очищення, системи захисту від затоплення та переливів, технології виготовлення будівельних матеріалів тощо. Сер Вільям Ліндлей завжди прискіпливо ставився до вибору матеріалів і якості робіт. І в цьому можна пересвідчитися і тепер, спустившись під землю в Празі або відвідавши каналізацію міста Лодзь.

У Варшаві, де Ліндлей проектував водогін, інженерові навіть поставили пам’ятник.



Перед Вільямом Ліндлей стояла задача спроектувати каналізацію, яка могла б обслуговувати місто з 500 тис. населенням. Він її перевиконав і розрахував все для мільйона людей. Зараз населення Праги 1200 тис, і жодних проблем окрім поточних планових ремонтів поки немає. Більше того, доводилося читати, що коли проводяться якісь роботи під землею, то заміни зазвичай потребує бетон 50-70-х років, а не цегла часів Ліндлей.

Загальна схема каналізації міста проста - з периферійних частин міста стікаються три основні потоки. Вони зливаються докупи в самому серці міста, під Старомєстскою площею. Нерегулярно, з нагоди якихось історичних подій туди навіть проводять екскурсії, за ними можна слідкувати, наприклад, на сайті місцевого водоканалу

Далі каналізаційний потік тече до очисних споруд в район Бубенеч. Почали вони працювати в 1906 році і служили місту аж до 1967, коли на повну потужність почали працювати нові очисні споруди на Цісарському острові. Порівняйте, до речі масштаб: невеличка стара споруда і масштабний комплекс з найновішим обладнанням.





Зараз це затишне місце, зі збереженою старою промисловою архіткетурою та цікавими екскурсіями (чеською та англійською мовами).  Розклад екскурсій та правила можна знайти на Офіційному сайті музею. Час від часу тут відбуваються різні акції, як-от нічні тури чи запуск автентичних парових машин початку двадцятого століття. Також можна за окрему плату влізти на високу трубу котельні поруч. В тій самій будівлі, збоку, є затишне та недороге кафе з кавою, пивом та перекусами.

Ми з Големом потрапили сюди на Великдень, екскурсія була типу як офіційна прелюдія перед неофіційними полазками.

Розповідь гіда дуже цікава, але ще цікавіші приміщення з червоної цегли, де всюди зустрічаються органічно вписані інженерні артефакти початку століття. Постійно розриваєшся між бажанням послухати і пофоткати. Можу спорити, що ті форумчани, які люблять пофотографувати, із задоволенням провели би тут день, а то й більше ;) ;) ;) Ось що ми побачили того дня.

Хол та електричний мотор в ньому.







Автентична плитка на підлозі:



Оцей люк був спочатку спроектований для освітлення. Всі етапи з очистки води відбувалися внизу, вгорі тільки адміністративні приміщення.


А так люк виглядає знизу.



Потім освітлення зробили електричне.



Перше приміщення на нашому шляху - котельня



Спускаємося нижче, до приміщення, де відбувалася груба очистка.












Через комплекс в Бубенчі проходило 120 млн літрів води в день, з яких діставали до 25 вагонів нечистот. Влітку їх продавали фермерам як добрива, а взимку через низький попит складували у спеціальні “гімносховища” на сусідньому Цісарському острові.

Технологія очистки досить проста. Спочатку великі предмети, як-от гілляки, каміння, різне сміття, виловлюються спеціальними решітками. Потім вода потрапляє в спеціальний бак, де кілька годин відстоюється пісок і намул.
В підземній частині будівлі проводилася механічна очистка. Зокрема, в спеціальній ємності довжиною 13 і глибиною шість метрів осаджувався пісок, його згодом діставали і відвозили вузькоколійкою на Цісарський острів, потім промивали та продавали. Після кожної зими в каналізації зникають десятки тон піску, дощ вимиває його на вулицях та розмиває штукатурку стін будинків.





Насоси, які приводилися в дію паровими машинами. Дуже фотогієнічні)))









А це самі парові машини, вироблені в 1903 році в Празі. Чистенькі, відремонтовані і викликають правдивий захват відвідувачів. Всі відразу кидаються фотографувати блискучі механізми, що дуже пасували би до якогось фільму в жанрі Стімпанк. Час від часу їх запускають, сподіваюся, колись на цю атракцію потраплю.















Голем фоткає піч парової машини зсередини.



А я це зробив ще минулого року)))







Виходимо на задній дворик, щоб спуститися ще нижче







Вузькоколійка, якою відходи вивозилися на сусідній острів





Під цим полем знаходяться великі ємності загальною довжиною близько 88 метрів. Вони мали похиле дно, щоб збирати осад (шлам). Такого осаду за день збиралося біля ста кубометрів, його згодом збирали та використовували як добрива. Ці канали виходять прямо до Влтави.













І на завершення екскурсії вся група пливе на моторному човнику темним каналом.
Сподіваюся, Голем виправить мене, якщо десь щось перепутав і додасть свої враження. Дякую, що догортали аж досюди ;D



3
Якось раз на Великдень приїхав до мене в гості власною персоною сам Голем. Та не сам, а з паскою, крашанками і шнурком з карабінами. Справа в тому, що я вже давно запримітив кілька дзюр, які наполегливо вимагали дослідження, а самому спускатися не дуже хотілося. Міські підземелля нечасто але регулярно збирають данину людських життів, минулого року в празькій підземній річці також  втопився хлопець. Тому безпека і гарна компанія - на першому місці.

Після нетривалого сніданку, ми поїхали на старі очисні споруди, більш відомі як Музей каналізації. Про нього буде окрема тема, бо то не булька з носа - здоровенний шмат промислової історії і цікава екскурсія.




Відразу перепрошую за нездалу якість фото. Фотографії будуть які завгодно - пересвічені, несфокусовані, з заваленим горизонтом і те де. До повної колекції бракує хіба ще пальця в об'єктиві) Фотограф з мене так собі, а знімати під землею, та ще й коли  хочеться як можна швидше рухатися далі - то взагалі не моє. Я впевнений, що Голем зі своїм супертелефоном ситіацію пізніше виправить.

Зовсім недалеко від музею, в районі вулиці Млинської, є вхід в каналізацію, нора в людський ріст. Прикрита, як водиться, великою решіткою-мишоловкою. Звук з дірки долинав потужний. Таке враження, що всередині потік хоча б такий, як в Полтві на Чорновола. Перевдіваємося і заскакуємо всередину.



Спочатку метрів п'ятнадцять затопленого коридору. Потім тунель трохи крутиться і нарешті виходить у високе приміщення, довжиною метрів п'ятнадцять і шириною зо п'ять. Всередині два невеликі потічки падуть з висоти метрів чотирьох, і зливаються в один. Оце і все, звук зблизька таке враження що навіть менший, ніж назовні. Просто тунель викладений добротною цеглою, деколи навіть плиткою, і через це потужно резонує. На схожий трюк ми купувалися ще кілька раз: з бокового яйця звук як з Боїнга, пролазиш навкарачки метрів п'ятдесят, збираючи на шапку колекцію мертвих запліснявілих павуків, а там - маленький потічок з сусіднього будинку паде з метрової висоти.





До речі, про саме проектування цього місця - я був, м'яко кажучи, шокований. Все викладено ідеально гладенькою чорною цеглою з ідеально рівними швами. Всі деталі продумані до дрібниць - наприклад, якщо в яйце вливається бокова притока,нахил нижче по течії кілька метрів зроблений більший,щоб розігнати потік. Вода не просто паде з висоти, а затікає в спеціальну трубу, щоб не розбивати цеглу внизу. У всіх потрібних місцях для зручності робітників вставлені спеціальні металеві скоби, на них однаково зручно ставити ногу і взятися рукою. Навіть скоби під люками не прості собі залізяки, а мають зазубрини, щоб нога не ковзалася. Недарма в каналізацію Праги спускався сам Франц Йосиф, і я впевнений, що чехам за себе соромно не було. І вся ця господарка має поважний вік - більш ніж сто десять років.









За допомогою шнурка піднімаємося у верхнє яйце, проходимо метрів чотириста, зазираємо у бокові притоки. Чудове місце, що й казати. Йти можна і далі, але скільки - невідомо. Судячи з усього - далеко) Робимо ще кілька фото і йдемо на вихід, на сьогодні запланована ще одна підземна річка.





Наступний об'єкт - Мотольський потік. Невелика річка, яка в районі парку Цибулька затікає під землю і близько чотирьох кілометрів тече аж до Влтави. Вхід виглядає дещо незвично:



Всередині отого півкругу - бетонна яма з гладенькими стінками, висотою зо три метри. Тобто вниз без шнурка ще сяк там спустишся, а от назад то вже буде над чим задуматися)  Вхід сухий, вода з озера затікає через інший злив, збоку, і вже звідти тече руслом, час від часу поповнюючись мілкими бічними притоками.

Прив'язуємо шнурок і спускаємося вниз. Довкола досить людно, багато рибалок, дітей. Ми дуже надіємося, що ніхто нашого шнурка красти не буде, залишаємо його і йдемо всередину.











Вода чистенька і навіть по-своєму приємно пахне. Йдемо далі, розглядаючи нечисленні артефакти. Якихось цікавих знахідок, типу монеток або бивнів мамонта, в той день взагалі не було. Зате траплялися графіті, сюди досить часто спускаються.






Тут підлога викладена справжньою керамічною плиткою.



Голем пробує зловити сигнал ДжіПіЕс з люка, щоб зрозуміти, де ми є.



Велике озеро, де навіть живуть кажани. За ним цегляний колектор закінчується і починається одноманітний бетонний. Ми протопали ним ще з кілометр і, пам'ятаючи про те, що чим далі пройдеш, тим далі вертатися вирішили вертатися. Оце і все на сьогодні, до нових зустрічей в ефірі.



4
Не зважаючи на пафосний заголовок, не очікуйте, будь ласка, чогось надзвичайного всередині) Так називають це місце на всіх чеських сайтах, де я пробував шукати про нього інфу, хоча власне на завод воно схоже на так щоб дуже)))

Однак тема підземних нацистських заводів в Чехії - щось нове для мене і безумовно цікаве. Зараз активно збираю інфу по цих об'єктах, виявляється, їх було не один і не два. Одну зі статей чеською (ще не маю ради якісно перекласти) можете прочитати тут.

Є в Празі місцина, яка називається Браніцькі скали (Branické skály), це дуже красива вскеля, яка спускається майже до Влтави. Здавна тут видобували вапняк, в підніжжі скелі залишилися кілька штолень. Одну із них наприкінці 2 Св. війни нацисти почали розбудовувати, щоб розмістити тут чи то якісь майстерні чи то повноцінний військовий завод. Підземелля мали захистити виробництво від бомбардувань. Роботи так і не були закінчені, частина прокладених ходів підірвана. Документації чи свідчень, яким можна було б довіряти, не збереглося.

Вчора в Прагу прийшла справжня весна, я навіть перший раз в році ходив в шортах і пив пиво на столиках  ;D ;D ;D Побічним продуктом сімейної прогулянки стали неочікувані відвідини цього підземелля і нечіткі фото на мобільний. Всі ходи я не пройшов, то хотів би сюди повернутися ще раз, зі штативом і нормальним світлом як мінімум.

Щоб дістатися до скель, потрібно вийти на трамвайній зупинці Přístaviště. Навпроти неї розміщений отакий незвичний євангелистський костелик



І чудово видно круту скелю





Трохи далі за костелом можна побачити земляний насип, паралельний дорозі. В деяких джерелах вказано, що він мав захисну функцію, в деяких - що там ще й була чи мала бути вузькоколійка.



Відразу за насипом легко помітити вхід всередину



Всередині починаються розлогі і високі ходи, на землі трапляються рельси. Видно, що порівняно недавно ходи позамуровували, проте хтось наполегливий і озброєний кувалдою звільнив шлях товаришам-дігерам













Ще один вихід



Він же ззовні



Ще один вхід всередину, метрів за 200 від того, де я залазив. Швидше за все, вони навіть не сполучені



Камінь, підозріло схожий на бульбу



Ще раз перепрошую за якість фото. Сподіваюся, ще раз сходжу сюди з нормальним фотоапаратом і світлом, ну і заодно пройду штольні до кінця.

5
Звіт сі пише, троха зачекайте




6
Спочатку я хотів назвати цю тему "Лощина здорової людини", бо дуже хотів би, щоб і у Львові були схожі об'єкти, відкриті для загального відвідування. Вчора в одному з бомбосховищ Праги був день відкритих дверей. Атракція дуже популярна, люди приходили разом з сім'ями і дітьми у возиках, активно спілкувалися і робили знимки на пам'ять.

ТТХ об'єкту:
Загальна площа - 1332м2
Площа технічного блоку - 712м2
Кількість обслуговуючого персоналу - 4 + 1 командир
Місткість - 1300 людей

Для побудови укриття Фоліманка була використана штольня, яка в була викопана в часи Другої світової в схилі гори для цивільного населення. Люди мали б сюди ховатися у випадку авіаційного нальоту на місто. Не збереглося жодної інформації ні про тип цієї штольні, ні про її розмір.
Будівництво бомбосховища розпочалося в другій половині 50-х років. Згідно документації, роботи були закінчені в 1962 році. Весь час укриття перебувало на балансі армії під номером STOU 01 02 0004. На баланс міста його перевели наприкінці 1994 року і довгі роки бункер стояв закинутий та зачинений.

Всередині є дві кімнати ФВУ, дизельгенераторна, приміщення, де зберігався кисень, кімната зв’язку, два евакуаційні виходи, душові, туалети (один для чоловіків та один для жінок), спостережний пункт, два морги.

В 2014 році з ініціативи муніципалітету Прага 2 сховище відкрили для відвідування. Зараз там є світло та опалення, один з двох виходів зачинений.Частина приміщення функціонує як виставковий простір, тут можна побачити фото інших великих бомбосховищ Праги і невеличку експозицію, присвячену пам’яті бомбардування Праги в лютому 1945 року.

Бункер Фоліманка відкритий для відвідувачів один раз в місяць, в суботу. Відвідування безкоштовне. Точнішу інформацію щодо дати та часу можна знайти на офіційному сайті https://krytfolimanka.cz/ Також тут можете знайти більше інформації та фоток на тему ЦО в Празі та Чехії.

А тепер фото:

Горб, в який вкопаний бомбік





Книга відгуків відвідувачів та оригінальна печатка





Найбільша залізяка - знешкоджена американська авіаційна бомба AN-M43, такими щедро посипали Чехословаччину в 1945р.



Двері





Частина фотовиставки, присвяченої великим бомбосховищам Праги



Селфі в зеркалі над умивальником



План сховища та карта укриттів міста







ФВУ











Дизель-генератор "Шкода". Рік випуску 1955, потужність 32кВт. Цього достатньо, щоб живити світло, вентиляцію та водяні насоси.







Аварійний вихід, веде з туалету)





Душова, для тих, хто прийшов з вулиці, весь в радіоактивній пилюці і хотів би помити не тільки руки)



Склад



Повітряні клапани.






7
Так само, як на Львівщині багацько закинутих костелів (я навіть не даю посилання, бо постів про них на Експлорері є кілька десятків і ви можете скористатися пошуком), в Східній Польщі є багато закинутих українських церков, греко-католицьких та православних храмів. Більшість із них були полишені після сумнозвісної операції "Вісла". Думаю, дослідження таких місць може стати цікавою темою поїздки, можливо навіть не на один день. Черг на кордонах зараз майже нема, можна скинутися з товаришами на бензин і "зелену карту" - і вйо до Європи. Як бонус - похід в Бєдронку по Йогобеллу  ;D ;D ;D ;

Закинутими храмами, зокрема, цікавиться польський журналіст Пйотр ДУрак, в цих статтях є інфа про нього та його діяльність: https://risu.org.ua/ua/relig_tourism/krayeznavstvo_digest/61904/
http://vsviti.com.ua/makepeaple/56727

Думаю, при складанні маршруту можна буде проштудіювати його сторінку в Фейсбуку або сконтактуватися особисто.

А це українська церква в селі Олешичі, недалеко від нашого Грушова. Фото мої, зроблені минулого тижня. Не зважаючи на те, що храмом ніхто не користується, будівля доглянута, вікна і двері цілі і зачинені.







8
Зібралися якось ми з братом в сімейно-експлорерський автопохід, глянути на закинуті костели. При плануванні за основу взяли оцю статтю https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/explorertest/IMG_3230.JPG і склали маршрут Сокальським, Радехівським і Кам'янко-Бузькими районами, так, щоб і цікаво, і більш-менш по дорозі, не гасати полями ну і встигнути за день. Автоподорож має свої переваги - ти мобільний і не залежиш від графіку маршруток, спорядження можна більше взяти. Але є і недолік, принаймні для мене особисто - завжди переоцінюєш свій час і можливості (типу, ну я ж машиною, все встигну) і в результаті ганяєш як пес з висолопеним язиком і все одно всього не встигаєш. Крім того, час від часу виникає спокуса зупинитися, коли побачиш щось цікаве по дорозі, кілька таких зупинок - і мінус дві години в графіку.

Карта з мітками виглядала отак, всі точки ми і не об'їхали за браком часу.



Першою точкою мав стати костел в прикордонному селі Варяж. Але по дорозі трапився бонус - невеличкий костел в селі Бояничі, збудованого на початку 20-го століття (на мапі). На території розташована якась господарка, а з-під зачинених воріт привітно посміхалася паща алабая. Тому ми обмежилися кількома фотками з-за паркану і поїхали далі.





Трохи далі по дорозі закинутий цвинтарик, а біля нього висока колона. Думаю, колись тут були якісь релігійні статуї, чи щось таке, судячи з ніш збоку.







Моя вірна шкодувка, на своїй, як виявилося, останній вилазці. Вона ще не знає, що за кілька днів я її продам і вона поїде кудись в район Козятина.



Така ж колона, як біля цвинтаря, але відновлена і побілена, стоїть на в'їзді у Варяж.





Костел у Варяжі виглядає монументально, зовсім не пошкодував, що зробили гак, щоб потрапити сюди. Про нього вже є тема на Експлорері, отут. З часу відколи там побував goom, нічого не змінилося. Костел так і стоїть закинутий, потрапити всередину можна через здоровенну дірку.













Дзвіниця на подвір'ї сусідів і камінь з гербом





Всередині, цегла-пальцівка і залишки фресок. А щодо всього іншого - суцільна руїна.





















Результат роботи вітру і води



9
В неділю мав (не)щастя побувати в Радехові і не пройшов повз ушатану будівлю колишнього пивзаводу.
Заснований він був в далекому 1887 році, а остаточно виробництво закрилося в 2007. Коротку історію іноземною мовою можна прочитати тут.

Місце на Вікімапії

Якщо чесно, я взагалі не пригадую чи бачив колись в очі радехівське пиво. Зразки етикеток, нашукані в інтернеті:










Ворота на вході прочинені, є вагончик охоронця, але сходи на ньому були заметені снігом.





За браком часу, ми полазили тільки по старій будівлі, що на фото. Новіші цехи, споруджені в радянський час, тотально роздестроєні. Піднімаємося дерев'яними сходами з поверху на поверх, всюди напівтемрява і лежить зерно









Залишки обладнання











Види з вікон та дірок в дасі:









Дірки в цеху, мабуть тут стояли колись пивні баняки)







Ось такий короенький звіт,



10
Продовжуючи телевізійну тематику, хочу закинути кілька фоток з Празької телевежі. Розташована вона в районі Жижков і має висоту 216 метрів, це найвища споруда Чехії. Початок будівництва - 1985 рік. Свого часу вежа посіла друге місце в рейтингу найпотворніших будівель. Чесно кажучи, не розумію чому, мені вона навпаки дуже подобається.



Офіційний сайт вежі: https://www.towerpark.cz/

В 2000 році на вежі були встановлені десять скульптур Давіда Черного, композиція називається "Малята". Восени 2017 року скульптури були демонтовані для ремонту та реставрації.
Фото з Вікіпедії






Ліфтом можна піднятися на оглядовий майданчик на висоті 93 метри і гарно роздивитися всю Прагу.



















Вид на старий єврейський цвинтар











11
Смітник / Re: Продається Таврія
« : 06.02.2019 16:19:04 »
test

12
Evolution of Sanitation and Wastewater Technologies through the Centuries, edited by  Andreas N. Angelakis, Joan B. Rose

Об'ємна наукова праця про історію каналізації в різні часи та в різних країнах світу. Англійською мовою.

Посилання на Гугл книги

Маю також повний варіант в pdf, якщо комусь цікаво - пишіть в приват.



13
teetsfsfsfs
fdsfdas
fdfas
fdsa
fds
fds
fsdfsff

14
В неділю разом з Ромчиком, Руфусом та його другом Льошою (орнітологом і просто хорошим чуваком) здійснили орнітологічно-алкогольний піший похід з Верещиці до Янова, який комуняки з якогось дива обізвали колись Івано-Франковим.

Гарний пішохідний маршрут через заповідник Розточчя, дуже рекомендую всім як альтернативу далеким поїздкам у вихідний день. В теплу пору року тут дуже багато різних пташок і тварин, є облаштовані місця для пікніків. Дорога дуже проста - виходите з маршрутки і йдете будь-яким боком попри каскад ставків, аж до Янова. Стежки є з обидвох сторін. По дрозі можна також зайти на маловідомі Чорні озера. Нам загалом вийшло біля 15 км.

Розклад маршруток до Верещиці з АС-4, що біля Янівського цвинтаря, можна знайти тут: https://zabytki.in.ua/service/timetable/bus_station/110?lang=uk

Також хочу порекомендувати піцерію Старий Янів в Івано-Франковому, чудове місце, щоб поїсти і відпочити після походу.

Кілька фото з телефону для звітності:



























15
Скани статті Тараса Курмана про родину Потоцьких та вироби їх цегелень, за  Стаття вийшла в угорському журналі, присвяченому колекціонуванню цегли.








І окремо цегла Потоцьких з колекції автора





































16
Сьогодні маю зусьтрітися з дуже цікавими чуваками http://www.pgeteam.eu/

Вип'ємо пива, поспілкуємося, поділимося цікавими місцями. Замовляю столик в старій добрій Пивничці (паб Берлін-Лемберг) на 20-00. Підходьте.


17
Мій переклад з іноземної, оригінал лежить тут: http://infojd.ru/13/mindunok-besk.html Матеріал цікавий з історичної точки зору, шкода, якщо пропаде. Всі фото автора, зроблені, якщо я правильно розумію, в квітні 2004 року.

Ця невелика «гірська» вузькоколійна залізниця, станом на квітень 2004 року, належить відкритому акціонерному товариству «Бескидський інтер'єр». По ній проводиться вивіз лісу від місць навантаження до вахтового селища, який тут називають Миндунок Бескидський (можливо, його офіційна назва звучить інакше). Далі деревина транспортується автомобільним транспортом.

Міндунок Бескидський - невелике селище, загублене серед гір. Дістатися сюди можна по грунтовій автодорозі від села Мислівка, що пролягає вздовж річки Свіча. У робочі дні тут тимчасово проживають лісозаготівники, які приїжджають з Вигоди, а у вихідні та святкові дні знаходяться лише кілька людей: сторожа, іноді - працівники лісництва, яке також розміщується тут.

Раніше ця вузькоколійна залізниця була частиною великої Вигодської вузькоколійної залізниці. Нині ділянка Миндунок Бескидський - Вигода повністю розібрана, ніяких шансів на її відновлення немає.

Рухомий склад представлений двома тепловозами ту8 (за іншими даними - ту8 і ТУ6А), однією автодрезиною Уа, кількома десятками платформ, призначених для перевезення сортиментів.

Початкова, крайня північна ділянка рейкового шляху в Миндунку Бескидському. Вид в південному напрямку.



Одна з перших стрілок. Вид в південному напрямку.



Колії поблизу покинутої двоповерхової будівлі.



Попереду - місця перевантаження сортиментів на автомобілі. Вид в північному напрямку.



Крайня точка «правої» (з боку Миндунку Бескидського) лінії вузькоколійної залізниці. Відстань до Миндунку Бескидського - приблизно 5 кілометрів. Вид в напрямку Миндунку Бескидського.



Крайня точка «правої» лінії вузькоколійної залізниці. Вид в протилежному напрямку.



Приблизно там же, вид в напрямку Миндунку Бескидського.



Їдемо по «правій» лінії в Миндунок Бескидський. Вид в напрямку Миндунку Бескидського.













Попереду - місце, де знаходилося вахтове селище, підписане на карті як лісоучасток Бескид.



Міст, розташований в тому місці, де знаходилося вахтове селище,



Їдемо по «правій» лінії в Миндунок Бескидський. Вид в напрямку Миндунку Бескидського.





«Права» лінія на підході до Миндунку Бескидського.



Знову Миндунок Бескидський. Вид в південному напрямку (тут лежать перші десятки метрів «Лівої» лінії, крім того, попереду знаходиться локомотивне депо). На узвишші розташована будівля лісництва.



Трохи далі, вид в тому ж напрямку. Попереду - автодрезини Уа, що стоїть в тупику.







Попереду - будівля локомотивного депо.



Стрілка поблизу селища Миндунок Бескидський, де від «лівої» лінії відходить тупикова колія.



Переїзд, розташований трохи південніше селища Миндунок Бескидський. Вид в північному напрямку.



Трохи далі. Вид в південному напрямку.



Кінець 37 - початок 38 кілометру (відлік від Вигоди). Вид в південному напрямку.



Попереду - місце, де знаходило вахтове селище, підписане на карті як лісоучасток Свіча. Вид в південному напрямку.



Міст через одну з невеликих річок, притоку річки Свіча. Вид в північному напрямку.



Попереду - збереглися будівлі лісоучастку Свіча. Вид в південному напрямку.



Австро-Угорський міст через річку Свіча, на початковій ділянці «правої» лінії вузькоколійної залізниці. Вид з правого берега річки, на якому знаходиться селище Миндунок Бескидський.



«Права» лінія на мосту через річку Свіча. Попереду - колійна розвилка в селищі Миндунок Бескидський.



18
Відео з лекції Олександра Волкова "Історична цегла в архітектурі Львова", яка відбулася 27 січня 2018 року. Буде цікавим всім, хто цікавиться цеглою та історією.

Взято з ютуб каналу Serg Leon

І тематичний малюнок від Тетяни Казанцевої



<a href="http://www.youtube.com/watch?v=K9F3QbQj5h4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=K9F3QbQj5h4</a>

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=-vMlAqGaFJY" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=-vMlAqGaFJY</a>

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=r4dAFQeTDnw" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=r4dAFQeTDnw</a>

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=bLrUeDorniY" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=bLrUeDorniY</a>

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=VBG3Wz9Z6NI" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=VBG3Wz9Z6NI</a>


19
Збираючись в лютому в чергове відрядження в Штати, я почав планувати, чим би то таким зайнятися на вихідних. Згадав, що десь біля міста Тусон (Tucson), що на Арізонщині, має бути музей ракетних військ, такий, як в нашому Первомайську. Відкрив Вікімапію, і чим більше часу роздивлявся околиці Тусона, тим круглішими ставали мої очі, щелепа відвисала, а з писка текла слина. Крім музею з ракетою Титан-2, там був діючий кар’єр з можливістю його відвідати, кілька закинутих кар’єрів, здоровенний авіаційний музей, найбільше в світі кладовище літаків, два природні парки в пустелі, пішохідні стежки в кам’янистих горах і ще купа всього. Стало зрозуміло, що одних вихідних точно не вистачить і що їхати точно треба! А вже на місці розберуся куди йти.



Asarco Mineral Discovery Center
Перша точка, на яку я прибув пізніше, ніж запланував через значну затримку літака. В Штатах літаки шалено популярні, в результаті аеропорти переповнені і працюють на межі можливостей. Найменший збій викликає ланцюгову реакцію в розкладі і, як результат, запізнюються всі. По дорозі назад я сидів біля бортпровідниці і та жалілася комусь, що за останні три місяці її літак з Фінікса жодного разу не відправився вчасно.
Музей компанії ASARCO, присвячений видобуванню міді. Офіційний сайт музею

Відкритий з жовтня по квітень, влітку через екстримальну жару туристам тут не раді. Щоб хтось випадково ласти не склеїв) Час роботи та розклад екскурсій уточняйте на сайті.

На території безкоштовного музею можна побачити виставку, присвячену історії видобування міді, шматки породи, навчальні фільми. Надворі навічно запарковані кілька вражаючих кар’єрних самоскидів Тут же можна придбати квиток на автобусну екскурсію діючим мідним комбінатом. Це власне те, за чим я сюди і приперся!









Надворі поміж кар’єрної техніки ростуть здорові як шляк кактуси, а з нір визирають суслики. Погода в лютому тут просто бомба: дме холодний вітер, так що фліска з трекінговою курткою стають дуже доречними. Визирає сонечко - роздіваєшся до футболки. І так разів з десять протягом дня).







У визначений час приїжджає білий автобус, народ з квитками пакується всередину. В автобусі я наймолодший, всі решта - американські пенсіонери. Не знаю, де вся молодь і як можна при здоровому розумі ігнорити екскурсію на діючий мідний комбінат. Ми їдемо по арізонській пустелі, здіймаючи за собою хмару куряви. Види американської пустелі - це мабуть найкрутіше, що я бачив в своєму житті (після Перкалаби, звичайно). Відразу з тобою улюблені вестерни та фільми Тарантіно та Родрігеса. І розумієш, що вони зовсім не перебільшували в своїх сценаріях, а навіть часом трохи недоговорювали, щоб не шокувати непідготовлену публіку зі, скажімо, Східної Галичини. 

Збоку простягається величезний відвал терикону, а екскурсовод тим часом розповідає історію видобутку міді в цих краях. ASARCO (American Smelting And Refining COmpany) була заснована в 1899 році і є одним з найбільших виробників міді в Північній Америці та світі. Компанія має кілька кар’єрів в Арізоні та Техасі, кілька років тому відкрили комерційні тури для туристів.







Перша зупинка автобуса на вершині величезного кар’єру. Майданчик обгороджений  і обладнаний біноклями, щоб можна було ближче роздивитися грузовики та екскаватори внизу. Кар’єр працює безперервно, без вихідних і в три зміни. Загальна кількість працівників - біля 600















Наступна (вона ж остання) зупинка - цех з дробилкою. Руда подається сюди і розмелюється, згодом методом пінної флотації з руди розділяються мінерали. Групу туристів супроводжує працівник цеху, який в теорії мав би відповідати на різні каверзні запитання. На практиці це не зовсім вдається, бо звук від дробилки як… від дробилки))) Тому (принаймні в мене склалося таке враження) народ запитує одне, працівник відповідає зовсім про інше, ніхто нікого не чує, всі посміхаються і всі щасливі. Ще більше вражень додають великі круглі відстійники, з яких штинить так, що аж очі сльозяться. Тому туристи довго в тому місці не затримуються, а чемно і без нагадувань пакуються в автобус. Після приїзду назад до музею кожному вручають на згадку зеленуватий камінчик мідної руди.

















Всі фото в альбомі

20
Їдемо проводжати насичений експлорерський рік в Київ!!!
Точної програми ще нема, тому підписуйтеся і пропонуйте цікаві локації. Точно хочемо відвідати Клов, а що далі - будемо писати по ходу розвитку фантазії в цій темі. Київ багатий на експлорерські місця, нудно точно не буде.

Деякі старі спогади тут: https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,6698.0.html

Оскільки квитків на поїзд зараз нема абсолютно ніяких, ми вирішили їхати Golem'овим автом. Виїжджаємо зі Львова 28.12 близько 4 години, ночуємо в якомусь хостелі, субота на полазки, знову ніч в хостелі і в неділю зранку їдемо до Львова.

Наразі ще є два вільні місця в машині. Якщо хтось бажає приєднатися зі своїм автом і готовий взяти пасажирів, велкам.

Можете також дістатися до Києва на 29 число своїм ходом. Головне, щоб ми всі зранку зібралися в одній точці, біля входу в Клов.

Якщо хтось з київських товаришів нас читає і хотів би зустрітися та провести разом час, будемо дуже раді.


Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 »