Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Golem

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 »
1
Привіт Всім!

Доволі часто потрібно перейти з берега на берег Полтви чи забратися в якийсь хитрий люк.

Хто в мене був дома то зрозуміє для чого мені там драбина. Особливо на новий рік з тими всіма іграшками. Але її також можна використати і для мандрівок Полтвою.

В упаковці


Важить всього 6,5 кілограм і має довжину 2,6 метра


Компактний розмір що влізуться в будь-який люк


Зручно носити подорожуючи Полтвою


Апертурні спотворення оптики телефона. Вона насправді звужується в кінці


Тестовий стенд


Коліна почуваються доволі впевнено


Я над  маленькою але все ж дренажкою


67 кілограм витримала без проблем. Але мені пора худнути. Норма 63кг!


2
Щойно мене вітав з ДН знайомий медик шо там працює. Казав шо можна запросто попасти і пофоткати згоріле горище. Головний хід опечатаний. Але бокові хоч і закриваються на ключ, але часто бувають відкриті. Також, на його думку, там доволі цікавий підвал, правда весь у плісняві і грибку.

Згідно його даних на горищі було багато підсобних приміщень. В якості протипожежних заходів деревяні балки були обкладені бруківкою. Не помогло. Займання почалося в районі пральні. Поточна версія коротке замикання (а як же автомати і запобіжники???)

Не пишу тему в плани бо нема сенсу йти групою. Туди якшо і лізти то краще подинці. Перед тим вдівши дешевий спортивний костюм і перемотавши обличчя червоним бинтом намащеним кетчупом. Або ще можна ломитися синім і з бодуна після триденної пянки. Тоді ти максимально схожий на "хворого" і якшо запал то кажеш ніби заблукав та і йдеш тіпа в свою палату. А насправді робиш коло і пробуєш ще раз




3
Існує сільська легенда шо на околицях Деревача стояла сторожова вежа. І шо з неї йшов невеличкий підземний хід. Принаймні старші люди його ше памятають. місце там справді підходяще з оглядовістю на кілометри навколо.

Також на карті позначена сторуда а зараз тут поле з неявними слідами шо там шось було. Цікаво буде глянути.

Є ше гігантський Карєр. Ну і наостанок пошукати продовження печерки коло Карєру.

Пропоную зібратися 2 грудня на 13-00 в мене в Хоросно і пройтися все оглянути. Прогноз погоди каже шо ми порядко змерзнемо тому після вилазки можемо троха відігріти кінцівки в сауні.

Рой казав шо буде на машині. Хто планує добиратися сам то може підїхати на Шелл навпроти повороту на раковець і я там підберу. В будинку є гостьова кімната, можна лишитися зустрічати схід сонця. Крім гарного настрою ніц з собою брати не треба.

Будь-ласка відпишіть нині хто і скільки буде. Необхідно для закупівлі потрібної кількості продукту.





4
Привіт Всім!

Швидше всього на наступний тиждень відбудеться чергове зібрання ГО. Якшо хтось має питання до обговорення - пишіть сюди, ми їх обовязково розглянемо і повідомимо про результат.

Наприклад, хтось хоче стати Своїм. Запросто, якраз є нагода! Просто напишіть будь-ласка сюди аргументоване "подання" що Ви підпадаєте під необхідні вимоги згідно правил пункт 5.2. І якшо Ви не "обгадили коврик коло дверей" в когось з адміністрації то рішення швидше всього буде позитивне.

Також дуже вітаються ідеї щодо розвитку форуму. Особливо як мотивувати писати та викладати фотки тих, хто лаззить і має чим поділитися, але просто влом...

5
В нас на форуму є звіт з Трамвайного депо але не було з Тролейбусного. Бо для більшості Львівян тролейбуси це якось не тру. А дарма, чи знаєте ви що основна маса тролейбусних ліній в світі вже давним давно не працюють? Тобто тролейбус стає унікальним видом транспорту який далеко не всюди можна побачити… А щоб їх ще і випускали нові та реставрували старі – таке може бути Тіко ві Львови! Скоро до нас будуть толпи туристів їздити на Тролейбусах кататися.

Завдяки Блондинці в Кедах ми дізналися про день відкритих дверей на 66 річницю заснування Львівського тролейбусного депо. Напевно кожен хоч раз проїжджав попри це місце між вулицями Володимира Великого і Стрийською? Це там де з вікна маршрутки чи авто видно кістяки поїджених часом, іржею та болгаркою рогатих корпусів? А ще зовсім недавно на всіх кінцевих Ряшівській, коло Ельшбети і так далі…. стояли бронетролейбуси з автономним ходом! Ото в дітей була цікавість шо там всередині. Місця аморального відпочинку кондукторів та водіїв. Ці бронетролейбуси були без вікон та дверей, всі обшиті залізом і ще й мали власний дизельний двигун, аби вернутися назад в депо своїм ходом навіть коли наступить атомна війна.

Що стається з водієм якшо він різко загальмував :)




Краса зупинила монстра


Міряємося В кого довший


А ми несподівано мусіли чекати цілу годину поза затишними капсулами власних домівок та автомобілів навпроти входу в троллдепо. Бо, виявляється, до нашого приходу вони не встигли всі пляшки прибрати і всі нагороди та грамоти роздати. ну нічого, у нас був час поспостерігати за цікавими дверима з асиметричними завісами. Ці двері без будь-якої пружини завжди самі вертаються в середнє положення. Дуже навіть патентабельна штука.

Проходимо всередину, ніхто у нас не перевіряє чи прокомпостовані квиточки, аж дивно. Першим ділом кидається в очі стоянка великих автобусів Неоплан навпроти входу. Це так вони заповнюють свою територію тіпа шоб під новобудови не відібрали. 😊

Далі оглядаємо закинуті корпуси сучасних тролейбусів і йдемо фоткатися в цехи. Бо, самі по собі, ці корпуси звичайно що цікаві. Але якось боляче дивитися в що перетворилося місце де ти колись вперше нечайно обняв свою дівчину ☹ Ніби нечайно а насправді…Ви затишно сиділи поруч, в проході нависали великі пузаті дядьки і від них тхнуло потом та спиртом. Вони були обернуті до вас півмісяцем своєї вилізавшої з-під штанів волосатої сраки. І треба було ж якось тобі скрасити цю ситуацію… 😊

Сів на раму




















На початках, чекаючи на Годо перед входом, настрій був не тойво, навіть розмова якшо і клеїлася то тільки про Переваги Кенона над Ніконом і Полтви над ПЗК. Це майже як в Англійців про погоду. Але тепер, в депо, всі були явно веселі, піднесені і сипали жартами. Троллдепо розташоване зразу навпроти ЛАЗу і, по суті, перейняло його функції. Нам показують кузова тролейбусів які зварені ними з нуля зі швеллерів. Ото Хімік би втішився такій роботі! Ходова теж відчищена та помальована, всі двигуни перемотані, виглядає як новий! По суті вони займаються навіть не реставрацією, а виробництвом нових тролейбусів. За шо їй честь і хвала.

Це справді були відкриті двері, ми лазили де хотіли і скільки хотіли!!! Далі були цехи з токарно-фрезерними верстатами, ігри в доміно за заводським столом і фоткання Ані у футболці Експлорера на фоні капель масла з переднього моста УРАЛ-у. Це та зелена махіна що тягне тролейбус додому навіть якшо він перепив води з Львівських калюж і не годен доїхати сам. Тягне попри заклинивші гальма в рогатого, водій УРАЛ-у цього не помічає.

Гм. А чи є тут бомбік??? Це питання ми навіть задавали нашому піонервожатому секскурсоводу. Але Васіч з Сегфолтом вже знали відповідь наперед і без нього. Є!!!, але лавки в ньому поскладані одна на одну як у ресторані шо вже закривається. Всередині тільки пилюка і кілька масивних гермодверей. Тобто по суті ніц цікавого нема.

Увага, далі буде 16+, Фото Тролейбуса знизу
























Любитель пози 69


Забув з ручніка зняти






Направду, в нас була змога доторкнутися до побуту і фолькльору троллдепо. Написи типу «Замок в Дверях поміняний, прохання не відкривати його викруткою» чи «Вимикач Освітлення першої канави» говорили про здорове почуття гумору і хорошу атмосферу в колективі.

У хащах депо ми знайшли затишний дворик обступлений з усіх сторін вишками багатоповерхівок. У дворику було кілька дуже старих авто, дроти з білизною, два куби сміття і старий фільтр від протигазу. А ще котики, з яких Васіч зі своїм довжелезним фотоапаратом висмоктував всю їхню няшність.











Тяговий двигун. Ліворуч шкода, праворуч ЛАЗ


Як я зрозумів деякі двигуни легше самому зробити ніж купувати


Зразу видно шо тут працює жінка














Напис "Воду злив". А як же тосол?


Карлсон


Тут є і свої очисні споруди, недіючі правда


Шестициліндровий двигун Любові




10 шарів фарби а під ними любі оку синьо-жовті кольори




Вівісекція трамваю і тролейбуса




Далі ми поїхали на Софіївку і побродити двориком майже закинутої лікарні. Найбільше нас здивував священник церкви на однойменному горбку що раптово накинувся на Роя зі звинуваченнями шо він краде Антикваріат! Що що?, тут є шо красти! – зразу зацікавилися ми 😊 Бо розвалина з прогнившим дахом більше була більше схожа на плейсхолдер аби тут не побудували чергову висотку, ніж на реальну будівлю.

Я тепер знаю де у Львові наймажорніше жити. Це на схилі парку стадіону Україна. Єдиностоячий будинок з власною дорогою від Стуса, на сотні метрів навколо тільки парк і нічого більше. Якби не Рой, то і того будинку ми б толком ніколи не знайшли. Він сховався високо на схилі над вулицею Стуса, дуже далеко від звичайних міських маршрутів. І краєвид звідси не гірший ніж з Високого замку. Колись тут був пан якому і належав кусок парку, а зараз живе кілька сімей. Буду тішитися якшо цей історичний будинок не пропаде та буде збережений у первісному стані.







У Васіча найкоротший :(




А знаєте шо найтяжкіше у вилазках? Це розходитися по хатам! Ми стояли десь хвилин 40 коло машин і ніяк не могли нікуди зрушитися з місця. Все говорили і говорили, ніби з дівчиною на першому побаченні. Коли нарешті заставили себе в салон то були повні планів та натхнення писати нові звіти.

Ну і ще кілька технічних деталей. Бронетролейбус лишився тільки один і той вже догниває свої дні. Штрих Шкод у Львові нема в принципі. І взагалі, майбутнє за батарейними автобусами. Один в нас вже є. Але я думаю що доцільніше буду купувати BYD з Китаю, там ними живуть 8-и мільйонні міста. Є серія, значить дешевше і все відкатаніше.

Аня помагала Рою виграти змагання обєктивів










PS: Сподіваюся вам сподобався звіт? Я старався врахувати фідбек трудящихся і давати поменше зайвих букав та не займатися самоствердженням через літературу. Викладайте свої фото і враження, збережемо троллдепо для історії поки його не зберегли в Архіві центру Львівської урбаністичної історії.

6
Всяке-Різне / Щурі і Люди
« : 25.11.2018 19:27:25 »
Як ми нині всі і обговорили - давайте створимо окрему тему зі Щурами. Великими, малими, жирними, противними  і милими.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=7JcywIA1J-g" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=7JcywIA1J-g</a>

Викладайте будь-ласка тут. Найбільший і найекстравагантніший екземпляр увійде у випуск Альманаху Експлорера за 10 років.

Цей шо на відо оцінюємо 5 по 10 бальній шкалі. Хто більше чи більшого?


7
Привіт Всім!

Як вам ідея пройтися в суботу 1 грудня пофоткати Полтву лівим її берегом? Від Стрийського риганку і аж до замурованого входу ша проспекті Свободи і далі до водопаду?

Попередня пропозиція зібратися о 20-00 коло місця впадіння Залізної води в Сороку. Це так шоб Стінгер точно встиг.

Як альтернатива можна вибратися назад коло памятника Грушевському але треба інстурмент прихопити спеціальний ;)

Записуйтеся. Беремо з собою тільки провірених Полтводроччерів :)

8
Копіюю сюди подію з ФБ Точно знаю людей які сидять на форумі але в принципі не користуються соцмережами бо вважають шо то зла попса.

Networking Party
Публічна · Організовує Залізко але не той шо Андрій а той шо засіб примусу до сплати рахунку за пиво
Четвер, 29 листопад 2018 р.з 19:30 по 22:30
Друкарська 12. Це як від Центру йти до Ляльки по праву сторону.

"Цього разу за баром хлопці з explorer.lviv.ua, найбільшої спільноти в Україні, присвяченої індустріальному туризму. Будемо говорити про підземелля, катакомби, дахи, незвичні для загалу подорожі та міські легенди Львова"

Також буде читання про Полтву і Чорного Кочегара та можливість придбати книжку Туристичні Креативи по аффторській ціні та з афтографом.

На останок коли всі вже напються буде урочисте виконання "Гімну Експлорера" До цього часу всім бажано його вивчити напамять чи хоча б роздрукувати.

---------------------------

Тепер оргмоменти:
1) Рой, візьмеш візитки і листівки? Також можна взяти наклейки і продавати їх як сувенір з вечірки всім бажаючим по 10 грн. Для своїх звісно шо вони безкоштовні :)
2) Чи брати з собою плакат книжки Туристичні Креативи? Думаю шо так, там багато фоток з Експлорера, можна буде поставити на вулиці шоб заманювати людей
3) Хто має якусь портативну звукопідсилювальну техніку як у вуличних музикантів? Якшо буде багато людей шоб було чути про Полтву і Чорного Кочегара. Хоча можна попросити всіх пити не дуже голосно
4) Народ, вдівайте футболки, бахіли, ліхтарики, каски, респіратори - шоб все було тру!
5) Скачати мелодію Тільки у Льовві без слів, для гімну. І принести з собою JBL

Ще щось забув?

-----------------------------------

Скидайте цей пост своїм знайомим, хай підтягуються! Рознесемо то їх Залізко вдрабадан!

9
Пропоную тут викладати фотки і ділитися враженнями. Ось початкова тема

--------

Було несподівано класно, весело, душевно, тепло якшо можна вжити це слово. Обовязково слід повторити ще раз, наприклад в найтемнішу ніч 25 грубня десь на Кортумовій чи Род горі. А враховуючи що це вихідний то сніданком можна і не обмежуватися ;)













Я приємно здивований українським сухпайком. 1 - він реально смачний і його багато. З точки зору туриста це нормальне харчування на 2 дні. Притому тепле і дуже поживне харчування!!! Також якість виготовлення дуже хороша. Я б їм порекомендував робити цивільну версію і продавати в туристичних магазинах.





















Ну і наостанок - там стільки снігу!!! Тут у Львові і половини нема. Правда схід сонця ми зустрічали по годиннику бо туман. Зато не видно було Львова і відчувалося ніби ти десь в Карпатах. І невідомо звідки бамкає ратуша означуючи 8 годину.

















10
Як ви вважаєте, чи реально спустити якийсь "човник" з камерою і прожектором на борту по ПЗК від Пізденного і до Торфяної? Якшо так, то що це має бути ? Кусок пінопласту чи шось серйозніше.

Ідея в тому шоб зняти весь ПЗК на відео. Камера в мене є, недавно роздусив свій телефон, екран доживає останнідні. Не шкода буде якшо втоне. А камера там хороша, з оптичною стабілізацією.

В районі Торфяної натягнути сітку з обох боків і злапати його. Щоб відео зкачати. Потрібна буде команда чоловік з 10, щоб по дорозі слідування були на люках і підтвердили проходження човна. Типу якшо запутається десь то легше буде його знайти.

11
Плани / в Полтву на Торфяній
« : 15.11.2018 17:39:29 »
Пропоную на вихідні метнутися в Колектор Полтви в районі Тофяної-Липинського. Ціль - глянути як там ПЗК коло МакДональдсу поживає. І як воно все пережило літні потопи. Ось тут більше

Прогноз каже шо буде сухо. Пишіть хто коли може. Очевидно шо має бути десь під вечір, але темніє зараз вже швидко. Сильно пізно лізти нема потреби, там залази глухі і там ніхто не ходить :)

12
Хочете познайомитися з живою легендою описаною в Крим Мій - Сергієм Копанським та його кумпелем Ярком Козаком?

У вас є нагода! Ось текст звідси
"
Експедиція "Ісландська весна - 2019". Умови участі.
Шановні мандрівники, перш, ніж писати коментарі, прохання дочитати цей пост до кінця :)
Ми визначилися з датами експедиції: старт 28/29 березня, повернення в Україну 9 квітня 2019 року.
Ми підготували файли з програмою експедиції, її вартістю, умовами участі в експедиції, списком рекомендованого одягу, спорядження, особистих речей, цікавою інформацією про країну та цінами в ній на сьогоднішній день.
Щоб отримати цю інформацію, надсилайте запити на електронну пошту club@dobre.club
Будемо раді бачити в нашій команді щирих, комунікабельних і позитивних мандрівників :)
Прохання не писати в коментарях запитання стосовно вартості, що входить і коли здавати гроші - все це надсилаємо по запиту на пошту
"

Не сприйміть це як рекламу, я їх знаю багато багато років. Просто хочу допомогти старим знайомим набрати цікавих людей у свою групу. Ну і Експлорерівцям розширити географію подорожей :)









13
Привіт Всім!

Недавно після розмови з Нелегалом зрозумів шо запросто можна робити "франшизу" нашої ідеї Експлореру. Тобто якщо у Вашому місті нема нічого подібного на Експлорер а дуже хочеться щоб було - ось вам готовий рецепт.

1) Робиться відкрита інтернет спільнота куди будь-хто може вступити. Не має значення чи це Фейкбук, чи телеграм чи будь що інше. Називатися може не тільки Експлорер
2) Повинен бути як мінімум один організатор що хоча б раз на два тижні робитиме якісь вилазки на які активно запрошуватиме всіх охочих. Навіть якшо це буде нуль людей вилазка повинна відубтися полюбе. Таким чином залучатимуться нові люди бо вони бачитимуть що є можливість кудись подітися на вихідні
3) З вилазок повинні бути написані якісні звіти які можна буде розсилати всім кого знаєш + журналістам шоб так залучити нових людей

Ось і все. Простий рецепт на три кроки за яким існує Експлорер от уже 10 років і за яким існував колись Бескид, Екстрем і багато інших ресурсів. З часом люди здружуються, стають родиною і в буквальному сенсі також, таку спільноту вже нічим не розвалиш!

Спочатку організаторам буде тяжко бо праця це невдячна і їх навіть Гугл не знає, не кажучи про інших людей. Але головне не покладати рук і старатися робити все в повну силу. А потім, зазвичай до півроку, як підтягнуться нові люди то все так закрутиться шо не будеш встигати.

Спочатку ресурс має бути суто некомерційним. Інакше це відлякуватиме людей. А потім якщо захочеться косити бабло - то кожен може придумати свою схему. Платні вилазки, змагання з вступними внесками, , регулярні Екскурсії, реклама і все таке.

Ну і це універмальна схема, вона працює не тільки по Діггерству. Багато хто їздить велосипедами по Львову і боїться виїхати в Карпати: бо не стягну, бо шось поламається, бо не знаю куди. Якшо їх за ручку вивести і все показати так шоб вони знали шо ти відповідаєш за успішність мандрівки - люди будуть тільки вдячні і матимуть море позитивних спогадів. Далі діляться ними з знайомими і пішло поїхало. Те саме по автомобілях: я регулярно чую питання куди б то поїхати на вихідні на один день. От тобі і готова тема шоб себе реалізувати на соціальному полі. Робиш АвтоЕксплорер і вперед, а по дорозі Хот Доги ОККО рекламуєш ;) З такмими більш "цивільними" темами навіть легше працювати ніж те, чим займається Експлорер. Бо охоплення народних мас значно ширше.

Одним словом - Звертайтеся, З радістю допоможу порадою, поділюся досвідом! (ну і решта команди адміністарторів-модераторів думаю що теж не відмовляться).

Кілька Старих фотографій від Зелі і Гіппа




14
2033 рік

-   Якщо цього року ми не підемо в гори на Любка ДН то нам усім скоро настане піхвець! – голосно сказав Ярко з явним натиском на останнє слово
-   І ніпрутня нам не піхвець! Походимо в СпиртЛайф, позаймаємось троха з тренером, підтягнемо імунітет салатами і все буде добре. Що ти репетуєш зранку! - відгукнувся заспаний Богусик.
-   Ага, сексом хіба шо позаймаєшся, та хто тобі дасть! .Ти себе в дзеркало бачив!? Коли востаннє на турніку висів? – огризнувся Ярко і, відкинувшись на подушку, заглибився в модель що прямо проектувалася на його стелю.

На деякий час у кімнаті гуртожитку номер 5 запанувала тиша. Ярко допилював свою модель майбутнього, Богусик чекав поки прутень нарешті вляжеться після нічних снів аби не соромлячись спокійно сходити відлити в туалет що був аж в кінці по коридору, а Артемка розслаблено собі спав ні про що не думаючи.

-   Слухай, а чому ти вирішив шо нам усім точно піхвець без гір і без Любка? Ми ж можемо і самі сходити! Навіщо нам ці всі старічки! – озвався Богусик щоб хоч якось відволіктися від свого прутня.
-   Та? А куди ж ти сам підеш!? – Глузливо відповів Ярко– Хіба що в Полтву з Дзвінки батьою і то навряд чи він тебе візьме, бо ти в люк не влізешся і всю контору попалиш! А якшо серйозно, може чув - вчора останню Ґорганську вершину оголосили зоною вільною від туристів щоб природа відновлювалася та відпочивала. А то шо нормальні люди гинуть бо нема де імунітет загартовувати їм байдуже!
-   А вже так і гинуть! – пробурмотів через сон Артем закутуючись ще більше під ковдру, - Ви би краще порнуху якусь собі подивилися чи новини почитали. А то спати зранку не даєте!

Та не встиг він це договорити як Ярко з Богусиком кинулися енергійно товктися по пружинному ліжку із сонним Артемом на ньому, то і діло моцно гупаючи чи то пружиною чи його дупою по землі.

Тут в двері хтось нервово постукав. «Камєнда», подумали вони одночасно, «Прийшла перевіряти чи ми часом не майнимо біткоіни за рахунок общаги або чи не влаштували тут підпільну лампову лабораторію». Камєнда була найлютішим ворогом цієї трійці. Будь її воля вона б давно вже повиганяла їх і з гуртяги, і з Політеху за зухвалу поведінку. Та не раз получивши тягла від ректора Мащака - що цих хлопців рухати не можна бо вони майбутнє Української науки - вона перейшла на партизанську тактику і старалася підло їм підісрати де тільки можна. Щоб не попадатися їй зайвий раз на очі хлопці в гуртягу ходили лише через вікно першого поверху кімнати одногрупника, який за це отримував вільний доступ до всіх їх курсаків і лаб. А двері в їх кімнату мали електронний замок.

Та, подивившись в камеру що була встроєна замість вічка в двері, вони з радістю побачили шо то Дзвінка прийшла вгості і відкрили.

Вхідні двері вели на «кухню» яка була відокремлена від основної кімнати кількома шафами, колонками та холодильником. Там також стояв стіл і два стільчика, а всі вільні проміжки були закидані лижами, велосипедами, радіодеталями, старими шмотками, сміттям та пустими пляшками.



-   Фууу, знов ви якусь вЕгань їли! - сказала Дзвінка презирливо глянувши на засохлі залишки їжу і вежу з непомитих тарілок що красувалася посередині столу. - Як проснетеся та вмиєтесь то заходьте краще до мене на Риштуняцькі відбивні що бабуся якраз передала. Але перед тим поясніть мені, будь-ласка, ким і за що ви так товкли об підлогу шо в моїй кімнаті знизу аж штукатурка зі стелі камєнді на голову впала! – вдаючи грізну карательку сказала Дзвінка.

При цих словах хлопці почали катулятися від сміху по Артемчику, хлопати його та один одного по с… та заливатися реготом. А Дзвінка звично чекала коли це нарешті пройде. «Ото заканало, ото повезло їм що Камєнда якраз робила обхід першого поверху на предмет незаконних калориферів та кипятильників, і саме була в Дзвінчиній кімнаті коли вони моцно гоцали на Артемовому ліжку щоб його збудити.» - думали вони. «Тепер, поки вона лежатиме в лікарні, вони мінімум місяць зможуть гонорово заповзати в гуртягу через прохідну як всі білі люди».

-   Уммм, та ми от сперечалися про точність моделі майбутнього на основі першого закону Новікова-Риштуна. Як процент інформації про минуле впливає на достовірність передбачення майбутнього для наперед визначеного кола людей. Якщо вірити нашій моделі, то до цього Нового Року з нас усіх доживе лише цей матрасник Артемчик, бо в нього глисти, а вони йому померти точно не дадуть. А ми всі решта згинемо в страшних муках від грипу!

При цих словах Дзвінка скривила свої симпатичні губки і почала мимоволі накручувати русяві локони на вказівний палець. Хоч вона і не любила Новий Рік як свято, але це був недостатній привід щоб від цього помирати.

-   Хлопці, ви б краще мені пояснили це як для гуманітарки, попростіше! Бо я хоч і Риштун, але причуди баті мені, на щастя, генетично не передалися.

Дзвінка і далі стояла на «кухні» боячись зайти в кімнату без запрошення. Хлопці саме гарячково шукати свій розкиданий вчора ввечері після п’янки одяг, аби бути першим хто донесе красивій блондинці з кімнати під ними основи теорії Новікова- Риштуна. На превелике розчарування весь їх одяг був кимось обриганий. Більше цього, сіра субстанція з погано пережованих фалафелів і хумуса ще навіть толком не засохла щоб її непомітно струсити… «І що за скотина могла це зробити?»- думали вони.



Тільки три коци в клітинку акуратно поскладані лежали нетронутими в кутку кімнати.Коци їм видали ще під час поселення в гуртягу і їх вони повинні будуть здати в обмін ви обхідний лист під час виселення на 6 курсі, інакше диплом не дадуть і тут прийдеться жити вічно. Тому хлопці берегли коци від пошкоджень навіть більш ретельно ніж останню упаковку презервативів від царапин та проколів.

-   А що то ви такі заКоцані – здивовано вигукнула Дзвінка побачивши обох хлопців що наче римські патриції були замотані коцами через плече, а в Богуся ще й випирало спереду – «Вважайте шоб вони з вас випадково не поспадали, а то я піду геть!» – грайливо сказала вона.

Попри легковажний тон вигляд у Дзвінки був зосереджений та засвідчував її готовність до засвоєння нової інформації.

-   Ну ти напевно знаєш шо все складається з атомів, зараз це вчать навіть у початковій школі. – Незворушно почав Артемчик ще з ліжка - Коли ми були дітьми ваші родаки піднапряглися та придумали машину яка може поміряти та зберегти в хмарі стан кожного атома в будь-якій речі. Спочатку пристрій призначався тільки для китайського ринку, аби вони в точності могли копіювати всякі дубові мікросхеми разом з їх прошивкою на атомному 3-Д принтері. Але з часом він здобув широке використання і їм за дали навіть Нобелівську премію з якої, на жаль, діти отримали хіба шо по машинці і тортику а ти, напевно що, ляльку LOL.

При згадці про свою мега-круту колекцію ляльок Дзвінка мило посміхнулася.

Цю паузу використав Богусик і продовжив: «Така збережена копія предмету на атомномі рівні називається модель. Тому що ми можемо її математично описати і передбачити майбутню поведінку всіх атомів. Тобто, модель келішка в комп’ютері перехилятиметься точно так само як і реальний предмет в житті, атоми будуть рухатися, стикалися та розкладалися, а скло з часом потемніє.»

-   Але окремо взята модель давала мало користі аж поки не був сформульований перший закон Новікова-Риштуна: «Знаючи теперішній стан атомів і зовнішній вплив на них завжди можна описати їх положення в будь-який момент часу» Цей закон пояснює як можна відтворити стан будь-якого предмета в будь який момент часу маючи достатньо інформації про нього тут і зараз.

-  Це все звучить складно, але ось гарний приклад з більярду. Якщо знати силу всіх ударів і параметри стола то можна відмотати назад рухи куль аж поки всі вони не опиняться у трикутнику. Або коли ти торкаєшся одної цекоти в ГоргаНах то вона запам’ятовує твій доторк та зберігатиме його навіки вічні, амінь. Атоми цекоти вже ніколи не будуть рухатися так само як до того». – продовжив Богусь тішачись шо від цієї складної тиради навіть його прутень і то похилив свою голову. Він сильніше затягнув гудза на плечі аби троха компенсувати провисання коца в районі пояса і задоволено сів на стіл, спершись спиною об вежу з тарілок.

-   Ну ти зрозуміла, людство зараз має атомну інформацію практично про весь світ і вже немає таємниць минулого типу хто побудував Піраміди, кого малював Да Вінчі в МоноЛізі чи хто розікрав бюджет України. Але це все про минуле. А от що ніхто не робив до нас – так це спроектувати цю базу на майбутнє. Ми запрограмували модель щоб вона показувала нас самих через два місяць від зараз! – Озвався Ярко паралельно ставлячи маркером жирну червону цятку на панцирі таракана який шойно виповз з його шафки подивитися що тут відбувається.

Бо бити тараканів з чужих кімнат можна і треба, а от своїх – зась. Своїх тараканів хлопці захищали і весь гуртожиток знав, що маркованих тараканів краще не рухати взагалі і про всяк випадок ще дати їм попити води. Аби самі не здохли. Бо недай бог хтось з цієї трійці випадково побачить у них мертву тушку з червоною цяткою десь на підлозі!



Дзвінка була в замішанні. А як же Душа, як же релігія, свобода волі, як же невизначеність квантових станів елементарної частинки кінець кінців. Вона знала що в хлопців буде якесь розумне пояснення і на це, але неприємний запах каніфолі, болгарки та скисших залишків пива з пластикових пляшок під ліжком у цій кімнаті так вже надер їй горло, що хотілося пошвидше звідси злиняти.

Взагалі то Дзвінка виросла як принцеса в казковому замку і не зовсім розуміла замислу батька що запхав її в цю конюшню з диркою на підлозі замість унітазу. Він казав що «Хто не жив в гуртязі той не знає що таке вища освіта!».

Добре хочаб ці хлопці з якими вона знайома з дитинства теж сюди поступили і, шоб не їздити щодня в Кротошин та назад, поселилися у старій добрій 207 кімнаті де ще досі на паркеті було видно сліди Любкової болгарки, а таракани миттю ховалися під шпалери на фразу «Зараз включу свій комбік і троха вам полабаю!». Артем, відмазавшись «разом легше готуватися до сесії», просто втік сюди з хати подальше від батьків і поближче до ЦПХ. Ну і щоб його не заставляли вставати о 7 ранку на зарядку з йоги.



Дзвінка вирішила не зариватися більше з цими ботанами і перейти до конкретики.

-   Ок, а чого ж тоді ви репетуєте? Не снідали зранку чи просто дівчата обходять вашу кімнату стороною бо тут так сильно наригано що можна послизнутися і впасти ще при вході? Так, я знаю шо всі Карпати тепер загосподарювАні і Колибінг нам світить хіба що в музеї на Личаківській або у закапелках Зони Відчудження де ще досі так фонить що ніхто туди не ходить. Ну та й що! Гарно собі відсвяткуємо Любка ДН в якомусь гламурному кафе в центрі Хоросно.

-   Ти не розумієш, - сказав Ярко. - Згідно моделі наші батьки мало були не померли осінню 2009 року коли під час виборів один з кандидатів випустив у повітря небезпечний вірус. Люди реально гинули за два дні нібито від грипу і ніхто ніц не міг з тим зробити. Тоді не хворіли тільки ті - хто регулярно ходив в гори з Любком. Бо хто-хто, а Любко вмів задати такий стрес для організму, шо після цього жодна бацила з маршрутки не страшна. Також тоді вижили і ті, до кого ці туристи заходили в гості занести ліки та продукти, наприклад Вася який в гори ніби то і не ходить. Вони передавали їм частину свого імунітету, такі люди тоді троха помучилися але не померли.

-   І от, тепер знову вибори-2033, сама бачиш шо та стара стерва з косою на візку ніяк не уйметься і від неї чекай шо завгодно. Модель показує що до виборів доживуть хіба що нафталіно та телевізорозалежні, її електорат. Бо в них мозг атрофувався і нема чому хворіти. Ми до таких, звісно шо, не відносимся. Тому треба так загартуватися щоб нас хіба що розкалене залізо або Васіне вино могло з ніг звалити!!!– проказав Богусик.

Зазвичай спокійні та веселі хлопці здалися Дзвінці не на жарт стривожені. Але чого переживати, є ж вихід з ситуації!

-   Моделятори ви мої дорогенькі, я розумію голова ще не соображає після вчорашнього. Але в мене є ідея! Давайте підемо в гори десь за кордоном! – сказала Дзвінка
-   Ага, пробували. Це як пити саке замість віскі а сидр замість пива – пробурмотав Артем вже майже прокинувшись. Він кинув зацікавлений погляд на стару шафу обклеєну вирізками з «Пан + Пані» та пірнув з головою назад під ковдру.
-   Ні, так не канає!  – твердо мовив Богусь. - Мають бути Карпати і тільки Карпати, модель показує що тільки в Карпатах гартується організм до боротьти з бацилами, алкоголем та роботою. Ну і в любому випадку всі місця у Європі де були хоч якісь колиби теж давно вже скуплені китайцями – невтішно мовив він і пішов з кухні назад у кімнату.



До нього приєдналися Дзвінка і Ярко. Всі троє сіли на ліжко де досі все ще лежав Артем який ніяк не міг заставити себе встати, і почали разом читати старі повідомлення з Експлореру. За двадцять років їх назбиралося стільки, шо вони бавилися в гру – називали число від 1 до сто тисяч і старалися вгадати про що буде звіт, або хоча б в якому розділі. Хто вигравав той получав +1 в Карму і право вибрати наступне число.

-   Лесик!!! Він нам поможе! – вигукнув Ярко вдивлячись у голубі чесні очі що наче в пуделя проступали крізь довгі світлі патла на звіті про рибалку в Полтві, який він щойно вгадав



Ярко продовжував:
-  Давайте розкрутимо наших предків шоб вони за проценти від своєї шНобелівської премії купили Любку на ДН в подарунок цілу гору Овул разом з прилеглими відрогами. Такого подарунка він ше точно не мав!!! А якшо гора наша - то і робимо там до усрачки все що хочемо. На Овулі є добротна колиба де вони колись так файно набухалися багато років тому. ЇЇ охороняє Сонька-перевертень в бабу Надю, тому там чисто і затишно. Всі харчі Сонька зїдає прогризши дирку в рюкзаку, а мудаків вона ще в Дарї скеровує замість колиби у вмілі руки місцевих дрово-гомо-сєків. Також поруч є криниця, лятрина та купа дров нарубаних невідомо коли. В нас дома про цю пятнку говорити ніби то і не приянято, але я якось граючись сам натрапив на старезний звіт з цього івенту що відбувся в далекому 2018 році.

-   Вони матимуть де піти так шоб не було доріг, стежок, лісників, сміття, електрики та інших туристів. Вони змокнуть, змерзнуть, натруть до кісток мозолі на ногах, зароблять грижу несучи по черзі гарбуза на гору. Потім собі нап’ються, ну і ми з ними теж, схаряться і пересваряться,- та на ранок всі будуть відпочивші, здорові і щасливі, – вигукнув радісно Богусик. Він був близнюком Ярка і вмів читати продовження думок брата.

-   Але Гора, та ще й сам Овул - це вам не пиво купувати коли тобі лише дев’ятнадцять, навіть маючи витягнуті втіхаря у тата з кишені гроші! Тут треба якогось рішалу на Банковій, – пробурмотав Артем

-   От я і кажу, Лесик нам поможе! – сказав Ярко щипнувши спухшу від надміру сну мармизу Артема

-   А хіба Лесик буде з таким зв’язуватися, журналісти, корупція, вибори-нах, рейтинги? – з недовірою сказала Дзвінка

-   А шо йому втрачати, він вже своїх два терміни відсидів, більше все одно не світить а друзям, які колись за нього на Майдані горлянку дерли «Лесик наш Президент» помагати все рівно треба! –самозадоволено сказав Артем блиснувши ерудизмом. Він почав шаритися рукою під ковдрою, шукати свої труси що він мав звичку скидати на ніч аби не тиснули в яйця та давали йому нормально виспатися.
-       Йдемо краще їсти Риштуняцькі відбивні поки мої глисти в дупі ще одну дирку назовні не прогризли! – впевнено сказав Артем остаточно прокинувшись.

-   Пропоную назвати операцію «Овул-яція 2033» і обговорити всі деталі у мене внизу – відкашлявшись скомандувала Дзвінка і під руку з поКоцаними хлопцями поломилася до себе на перший поверх, стараючись не вступати у калюжі крові камєнди які ще не встигли толком впитатися у вичовганий паркет Гуртожитку номер 5.


------------------------------------------------------------------------------------------------------------

2018 рік

За п'ятнадцять років Любко ще жодного разу не повторився і не помилився у виборі колиби для святкування свого ДН. Момент оголошення наступного святкування чекаєш не менше ніж місця проведення Олімпіади чи точки збору річниці Експлореру. Цього року Любко вибрав гору Овул, це гора яка знаходилася за двайціть кілометрів лісовозного хайвею на південь від Осмолоди далеко від абсолютно будь-яких туристичних маршрутів. Уявіть собі шо для багато кого сама Осмолода - це вже край цивілізації. А шо й говорити про закинуту колибу десь посеред Ґорганських горбів де ніхто ніколи не чув слова «Мембрана» і в чиє небо не досвічує жодне навколишнє поселення.



На думку Ромка, з ким сам Любко колись пішов в гори уперше, - йти в похід на два дні то звичайно що гуд. Але ж наскільки приємніше виїхати в пятницю ввечері і, замість того шоб в суботу вставати в пятій рана і кудись спросоння ломитися з міста, - просто прокинутися собі зранку посеред Хвойових краєвидів гір. Упити си трохи чаю, дочекатисі Любка і поїхати всім разом засвітла шукати ту хату. А там далі стандартний Колибінг: палимЕ вогень і вітаємо іменнинника та його гостей. А також читаємо цей звіт який я спеціяльно написав наперід як подарунок Любкови.

За пітнайціть років Любко зі своїм днем народження ініціював та вибухав ціле покоління туристів. Багато з них пішли в гори вперше саме ним, як ото ми з Владом. А ті, хто ходив і до того - то перейшли на новий якісний рівень, пройнялися цією специфічною колибною культурою побуту яку потім рознесли по всіх Карпатах, і не тільки. Тому що Любка ДН має бути в колибі і нііпьот! Жеби всі нормально си сіли, розпалили пєц і просмерділися його димом, жеби Любко виніс Гарбуза бо то якраз Хеловін, а потім всі з нетерпінням чекали своєї черги подарувати йому леліяний цілий рік подарунок. Повірте, це ой як не просто стільки років підряд дарувати Любку шось нове та корисне зі споряги, щось - чого в нього ше нема.

Як ви зрозуміли, на цьогорічну Овул-яцію ми з Ромком і Владом поїхали в п’ятницю ввечері, перед тим добряче закупившись в Рукавичці поруч, бо ходити в «Сліпо» чи «Фуршіт» релігія не дозволяє. Ми планували впасти на ніч або в наметах, або в хаті «Арніка» легендарного осмолодського чувака з боксерським прізвищем Ху(д)Як! Намети, це якщо якісь ху(д)якові туристи встигнуть там всередині напердіти та зайняти всі кращі місця до нас.









Виїхати зі Львова то пів біди. Але заїхати неушкодженим куди тобі треба…. Ото задача! Ромко впевнено всівся на чільному місці у Чорному двомостовому Патрулі з метровими колесами та металевим литим бампером спереду та ззаду. Їдемо по трасі і навіть не моргаємо дальнім всяким паровозам на польських бляхах які наче є безсмертні летять на дальному по зустірчній спереду чи ззаду нас. Їх світло нам не мішає бо ми високо. А якшо ті дураки і в’їдуть у нас, то максимум що зможуть нам зашкодити – фарбу бампері поцарапають. І то лише у тому випадку якщо у передніх пасажирів були вставні залізні зуби і вони ними його гризтимуть.

Сама Осмолода від Львова знаходиться за три з половиною години їзди завантаженою пятничною трасою на Чоп. Дорога стандартна як для України, але колеса спускати не прийшлося. В центрі села Осмолода повертаємо ліворуч і ось ми вже біля знайомої садиби Арніка де колись святкували мій ДН в далекому 2011р. Господар Віктор дома, він щойно приїхав з 4-ри денного вело-походу Горганами, куди рушив з колєгою на свій ДН. Змученому та щасливому Віктору бажаємо многіє літа та даруємсти «Туристичні Креативи» як натхнення на нові звершення. Сім’я Худяків - це Унікальні люди яких знають всі хто хоч якось цікавився походами в Ґоргани. Вони, живучи глибоко у горах, продовжують любити та цінувати їх красу, продовжують мандрувати та відкривати для себе нові вершини, черпати їх енергію.

Ми з Владом колись у коледжі чуть не вмерли пробігши 3км на фізкультурі, а Сашко Худяк, син Віктор, зараз добровільно бігає по 100 км на спиртивному орієнтуванні. Звісно що це за пів доби, але я ж то знаю що не в часі суть. Головне сам факт що 100 км тобі вже не здаються довгою відстанню в принципі. Ти завжди зможеш добратися куди тобі треба на своїх двох навіть якшо ти не маєш машини, велосипеда чи двадцяти гривень на маршрутку. От наприклад посрешся ти з п’яним Ромком десь в колибі в горах сперечаючись хто крутіший Металіка чи Кому Вниз. І він скаже :»Їдь до дому сам». Але тобі ж то пофіг, бо ти все рівно знаєш шо крутішого в музиці за Василя Васиьлціва немає, тому добіжиш собі до Калуша і без машини.

У будь-якому випадку до Віктора треба заїхати не тільки привітатися, відмітитися та купити чаю,- але й попроситися за ключем від колиби та інструкціями як туди попасти. Бо Овул – це окремо-стояча гора глибоко серед Гір, це оаза для спраглих диких Карпат туристів, це незчесАнна гора де чорниці як виноград і їх не може визбирати навіть весь Рожнятівський район.









Дорога до Овулу вся рівна та без колії, проїзна для всіх автомобілів включаючи мерседес, тільки то шо дуже довга якшо ти, звісно що, іще не навалЕний. Посередині є містечко Дарїв – закинуте лісовозне поселення. Тут дивитисі особливо нема на що крім двух милих кутЄт пані Наді. Ця жінка непогано збереглася як на свої 70+ років і працює тут сторожем. А також розносчиком пенсії та продуктів для работнічків лісу що розкидані далеко по вирубкам у горах.

Ми, вислухавши незмовканну Надю, підвозимо її разом із наплічником-колобком повним масла та хліба до повороту на Овул коло вагончика. П’ятеро молодих хлопців у двох машинах явно не дають їй спокОю, не треба бути екстрасенсом щоб прочитати бажання цієї жінки піти разом із нами, показати дорогу до колиби під Овулом, упити си коло ватри а потім з усіма по черзі всю ніч сторожити вугень аби не згас. Та в очах у неї сум бо нині ще корову подоїти треба…

Ромко паркує свого Патруля посеред болота коло самого Вагончика, залазить під машину з ключем на 22 і відкручує обидва кардани. «Тепер можна спокійно пити та не боятисі чогось начудити на машині по пяні.», - пояснює Ромко. «Бо навіть я тепер поки не протверезію то не зможу попасти болтом у хрестовину щоб вставити кардан на місце». Такий от у оффроадерів своєрідний запобіжник від самих себе щоб не їхати вночі в село по ще горівки.























Від вагончика до хати йти десь 40 хв. Маркування нема. Спочатку рухаємося втоптаною стежкою перепендикулярно до дороги, далі впираємося у вирубку. Тут йдемо весь час прямо так шоб урвище було по праву руку, ніби йдемо по його ребру. Поворотів та роздоріж там нема.

Мало того шо хата під Овулом є настільки доступною шо ми з собою взяли усе що було в багажнику включно з бензопилою та трембітою. Так вона ще й в чудовому стані! Накритий залізом дах, скляне вікно, металева буржуйка, меблі, харчі та навіть чисті матраси всередині. Без ключа можна попасти лише в першу кімнату без пічки. Для того шоб перечекати дощ згодиться, але взимку там буде зимно бо нема навіть де намети розкласти.

Тут ми гарно си під’їли гречки та й рушили на Овул зустрічати захід сонця. Для цього йдемо стежкою попри виходок уверх аж поки не вийдемо на Райшток. Райштоком направо метрів десь 200 поки не вийдемо на цекоти. А далі каменями стрімко вверх до меншої вершини, а потім направо на головну вершину Овула з триангуляційним знаком на ній за сто метрів від точки яку вказує ЖПС. В сумі підйом не зайняв більше ніж півтори години. Звернуть увагу, після Райштоку стежок більше нема, йти прийдеться по азимуту та зарослях Жерепу. Тому якщо не впевнені – добре подумайте особливо в погану погоду!



























»Якщо вже йти в жопу - то йти всім!» - впевнено каже Люпко і ми потроху занурюємося у жереп щоб випірнути аж на Вершині.

З триангуляційного знаку на Овулі не видно взагалі нічого… що було б створено людиною. Одні гори, ліси, хмари, небо, скелі та річки. Від Грофи та Канусяків аж до Молоди та Німецького перевалу, батареї не вистачить це все перефоткати! Я вважаю шо краєвиди з Овула заслуговують на найвищу оцінку в ҐоргаНах.



























Вперше за багато років на Любка дні народження не було ні снігу ні вітру. Ми запалили в колибному вікні свічу. Сіли собі надворі навколо великого вогнища з мокрих дров порізаних Ромком бензопилов, нарубаних Хві фіскарсом і вправно роздутим мною своєю трембітою. Ми навперебій піддавали Любкові пальці все новим і новим тортурам давно забутих пісень. А самі паралельно горланили так, що тої гітари чути і не було. А коли його пальці все таки відпали то ми включали Металіку на двох телефонах одночасно, створюючи таким чином стерео-ефект. Дивно чому для цього досі немає спеціальної аплікації.

Потім ми просто дивилися на неба зорі, незпОпсені електричним світлом та, ні про що не думаючи, насолоджувалися своїм існуванням тут і зараз. Пити не хотілося, алкоголь відриває тебе від буття, переносить у внутрішній світ, заважає відчути цю мить.
«А пам’ятаєш як ми тоді ходили на Ушастий су.. бл.. на..й Камінь!», -класно коли тобі тільки 35 а є про шо згадувати весь вечір.

Коли нарешті настала неділя і ми нині мали нині вертатися у Львів то, схарені від свого ж таки генітально-орієнтованого чоловічого гумору, ми всі разом десь зо дві години вкладали надміру веселого Ромка спати. В принципі, для таких досвідчених батьків як ми, дві години щоб дитина заснула це не так вже і багато. Теоретично можна було б Ромка ігнорувати і просто собі відрбуватися спати. Та Чубай, що по Любковому телефону в Ромкових руках щосили п’ятий раз підряд кричав «Коли до губ твоїх, торкається мій прутень, коли до ніг твоїх…» не дав би заснути навіть музейному сторожу на свому робочому місці.























Вниз з колиби йде кілька стежок і тут я рекомендую всім користуватися або компасом або ЖПС-ом, бо доволі легко можна попасти замість своєї машинини на Німецький перевал. Далі пакуємо все в Патруль і втричі повільніше ніж сюди їдемо назад у Осмолоду. Багато хто хариться на оффроадерів шо вони всі алкоголіки. Та це неправда! Вони можуть не киряти…. годинами, сам вєдіу на власні очі!!!

Запрошуємо молодшого Сашка Худяка відкрити Калуський осередок Експлорера та сумні і схарені добровільно їдемо назад у пекло міста. Все класно у Любка на дні народження: підготовка до нього, проривання з міста на трасу, навігація вночі по горах, Колибінг, заросші жерепом вершини, спілкування з друзями «раз на рік», співи та бездоріжжя . Все класно, крім повернення назад у місто…

15
Плани / Колектор на Сахарова
« : 31.10.2018 17:33:13 »
Привіт Всім!

Планую наступного тижня скочити на Сахарова і глянути як та ділянка після потопу. Хто бажає приєднатися з тих хто вже хоча б раз був в Полтві? Потрібно буде одну людина на поверхні шоб сторожила вхід бо там часто паркуються авто. також файно було б зайняти ще вдень це місце шоб там ніхто не став.

Дату і час напишу в понеділок по погоді.


16
Про explorer.lviv.ua / Гімн Експлорера
« : 31.10.2018 06:38:12 »
Я от вчора собі подумав шо Експлореру вже скоро як десіть років а в нас ще досі нема гімна! Тобто гівна в нас на форумі вистачає, а от Гімну - нема. Такого розкатистого і заливного, шоб можна було дружньо цілою лавкою дерти горлянку десь у пабі чи на бардюрчику у Полтві.

А тут вчора ше Сталкер каже що хоче записатися в якості соліста якоїсь авторські пісні. Оооо, тема! У нас є Голос Експлорера! :) Залишилося зовсім трішки - придумати текст.

А тут якраз жопа. Бо шо шо, а поезію складати це вам не звіти строчити. Чого не вмію того не вмію. Тому я вирішив оголосити конкурс на Гімн Експлорера. Переможцю від мене пиздлімітний абонемент на пиво на день в 100 ренген, тобто пє скільки зможе упити. А далі всі разом йдемо в затишний підвальчик що навпроти до пана Роберта в студію, записувати всім разом цей гімн.

А щоб якось подати приклад я взяв готову пісню Кафельний Памятник і переробив її на наш манер. Кради украдене як то кажеться, Кафельний Памятник тягне коріння з баварських Октоберфестівських пісень, то ж совість моя чиста

---


Гімн Експлорера

Я народився у Полтві
Іграшки там погубив
Потім прогулював школу
Гарних дівчат там любив

Приспів:

Гарних дівчат Там, Красивих дівчат Там, Вродливих дівчат Там Любив!
Гарних дівчат Там, Красивих дівчат Там, Багато дівчат Там Любив!

Потім я лазив по Львову
Трушні об’єкти палив
Потім зайшов на Експлорер я
Ну і тягла получив

Приспів:
Трушні об’єкти, зачотні об’єкти, секретні об’єкти палив
Гарно тягла там, моцно тягла там, добряче тягла получив

З часом зустрів там кулєгів я
Разом із ними бухав
Якби не звіти з мандрівок
То ніц би і не памятав

Приспів:
Звіти з мандрівок, звіти з поїздок, звіти про Полтву писав
Звіти з мандрівок, звіти із пянок, звіти з Лощини читав

Ну і далі скільки вистачить натхнення:
Звіти з Пивнички, звіти із ЛАЗ-у, звіти з Річниці писав…


Звісно шо зачот буде тому хто придумає свою, «авторську» як каже Сталкер, пісню. Це вищий пілотаж.

Ну або беріть як я, якусь готову та переробляйте. Чи цю давайте разом допиляємо до пуття. Мені в ній не подобається рядок про школу. Я думав замінити його на «Потім курив сигарети я». Але це теж якось не дуже.

Тож чекаю до кінця листопада! А далі голосування і запис!

17
Гора п’яти назв бо Памір але не на Кавказі, Купола але не на церкві, Темнатик але не на Боржаві, Шаріки але не на Весіллі в Булгакова, зрештою просто гора де знімали кліп Джамали на Євробачення, а ще Перкалаба але не музична група.



Приїхав я додому після триденного походу, розклав на підлозі у гостьовій свій намет та спальник аби сушилися заким буду в штатах і цей запах неначе вернув мене думками назад у минуле: ми ночуємо на долівці у вівчарській колибі наскрізь просяклій овечим запахом - спочатку бридким та рвотним, а згодом навіть місцями приємним. Намет і досі так пахне травами з галявинки коло Кляузи наче це зовсім не намет, а мішок якогось Карпатського Чаю. Ну і пилюка на рюкзаці з села Перкалаба, яка просочилася навіть у закритий багажник бо до села в одну сторону всього лише якихось 50 км бездоріжжям. Я щойно вернувся з місць де зірки видно навіть краще ніж в ілюмінатор космічного корабля, куди совєти засилали людей як «в Сибір» бо знали шо звідти не втечеш і де ще й досі пересуватися дорогами місцевого значення бажано лише на позашляховику.

Однозначно: якщо це і не похід року то похід десятиліття то точно. Нас зібралося восьмеро завзятих і в нас була мета – забратися у такі місця куди не часто попадеш, де дідько каже надобраніч а батарея в телефона не розряджається взагалі, бо зв'язок перестав тягнути ще три години їзди тому. Ідею поїхати на Памір подав Сегфолт, типу нема чого на одноденки в стилі «Борислав Ригає» їздити. Якщо вже кудись і пхатися, то так жеби було епічно. Пхатися туди, куди без машини фіг і доберешся, а якщо і доберешся - то так там і лишиться. Бо впаде сніг і наступна маршрутка буде аж навесні. Цим об’єкт закинутої РЛС і був унікальним, а ще якраз в новинах проскочила мулька шо обєкт почали демонтовувати. Тож ми гнали на всіх парах аби може востаннє попасти на це чудо людської природи яке в свій час моніторило літаки від Чернівців і Бехареста аж до Львова та Умані.



Ну думаю я публіку зацікавив, тепер можна і до деталей переходити, щоб получився звіт з описом маршруту. Кажу зразу: аби просто попасти на Шаріки, переспати з ними і вернутися назад у Львів то вистачить і двох днів. Але є небезпека шо дупа зростеться від довгого сидіння в автомобілі. Бо їхати в одну сторону аж 8 годин без великих зупинок. Ну і раз вже попав в ті краї то гріх не побувати в Перкалабі – селі що дало назву однойменній музичній групі.

Їхати туди далеко відповідно речей треба багато. Тому докупив я си багажник на дах Джимміка бо точно знав шо з нами поїде Ромчик, а він чувак немаленький і Рюкзак в нього теж буде огого. Друга машина була Дастер. Він мужньо витримав дорогу і всюди проходив жваво та без скрипу. Але нам заканало і була ідеально-осіння суха погода, в слякоть чи дощ було б відчутно тяжкіше.



Я з подивом для себе виявив що тепер на Експлорері, як і в будь якій достатньо розвиненій соціальній структурі чи як то прийнято зараз казати в «злочинному угрупуванні», є чіткий розподіл ролей на вилазках. Наприклад Міша любить і вміє готувати, тому в нас були чудові свіжі пиріжки з легенями в його виконанні на обід та казан м’яса з картоплею на вечерю. Відповідно ми з собою в похід брали лише бухло та ніштячки до пива. Бо саме пиво Ромчик купив в сільському придорожньому магазині у шклі. І хоч воно було свіже і холодне, але добряче підмочило свою репутацію вилившись через корок в багажник на даху. Добре шо мудрі люди поробили в тому багажнику дирок і тому пивом штиняв тільки найнижчий рівень багажу. А ше ті самі люди радять брати в похід пиво в пластмасі. 😊 Чи, наприклад, Руфус: його хоч з нами і не було, але навіть дистанційно він був джерелом позитиву та цікавих історій за своєю участю які ми травили всю дорогу.

Зібратися ми домовилися коло Ашану на Стрийській о 8-30. Я був 8-27 і виявив що всі вже на місці і чекають тільки мене одного. Вав, ото організація, ото порядок! Ніхто не спізнивсі, ніхто не біжить докуповувати засоби інтимної гігієни в Ашані, ніхто не дзвонить зі словами «Я вже виходжу». Навпаки, всі один одного підганяють заталуватися в машини бо нетерпиться побачити ціль. Ну а далі дорога до Кутів пролітає повз мою увагу. Одна півкуля мозгу повністю перемкнулася на атмосферу всередині салону, інша – слідкує за дорогою. Півкулями дупи і ще дечого я думати ще не навчився, відповідно нема чому і коли нудьгувати. Ба більше, як Лілу з Пятого елементу запоями дивилася ютюб з історіює людства, так само і я наче підліток порнографію впитую «must know» культуру та фолькльор Експлорера що виник за останні вісім років коли я активно не лазив. Вав, та тут матеріалу не на одну дисертацію про сучасні субкультури і вплив кажанів на розвиток інтернету у Львові.

Коли Експлорер ще зароджувався ми на вилазки їздили на Таврії. Ці часи залишилися в звітах теплими душевними спогадами де всім тісно колінам але комфортно душі. Тепер ми знову разом але на цей раз в Джимміку, нам знову добре бо чим менший салон автомобіля тим концентрованіша буде атмосфера всередині. Звісно якщо попадуться мудаки то виникне ланцюгова реакція як в атомному реакторі, водій вибухне та висадить всіх пасажирів коло дороги. Але в нашому випадку ми генерувати лише позитивну енергію в чистому її виді, якою і живилися аж поки не настав обід.

При виїзді з Косова по дорозі на Кути є закинута база відпочинку у Лісі. Крім дроту на брамі на місці колодки її ніхто не охороняв. Ми вивантажили булочки та пиво і смачно закусили, пошурхуючи ногами під столиком в оточенні золотого букового лісу. А заодно і познайомилися та поексплорерили місця навколо. За кермом другого автомобіля їхав засновник та автор назви «Експлорер» Діма з дружиною. До них сіли Міша Печерний та Юра Христофор (Колумб). І якщо з першими трьома все менш більш зрозуміло то Юра був для нас новою та дуже відважною людиною. Він знайшов форум по рекламі Екскурсій в Полтву і, не вагаючись, не побоявся підписався на триденний похід фіг знати куди фіг знати з ким, ризикуючи попасти в компанію напів-людей напів-діггерів-людоїдів якими нас деколи уявляють собі прості люди. І так кумедно було чути на форумі видавців «Ой, та бачу ви нормальні хлопці, а можна моя донька піде з вами в Полтву? А то саму її відпускати страшно.». Хм, таа це пропозиція від якої важко відмовитися. 😊

Зі мною в Джимміку їхав Плашкохантер якого я чомусь постійно називав Богданом але за це жодного разу в писок так і не получив, Ромчик, один з перших моїх попутчиків ще з старих добрих часів і Електричкінг, який всю дорогу був в шоці що воно само їде без рельсів і навіть без дротів, тому мовчав та роздумавав про сенс буття поза ЛЕП.

Є ідея що на наступний раз на такі масштабні вилазки треба брати якийсь бус-всюдихід, аби всі були разом а не в двох окремих машинах. Подібно до атомного реактора: чим більше ядрьоного пального тим більше він виробляє енергії. І не потрібно буде чекати зупинки на пересик щоб поспілкуватися з другою частиною групи.



До Косова дорога ідеальна. Далі ямо-асфальт. Після Кутів дорога з розбито-асфальтної переходить в грунтово-камяну. Тепер вже нема ям і їхати можна куди швидше. Правда якшо попереду машина то рулуєш «по приборам» що в руках Ромчика, бо взагалі нічого не видно стільки підіймається пилюки. Зупиняємося біля пам’ятника «Тарасу Шевченку» з могильним вінком від «Членів клубу інтелігенції Косова». Хтось звертає увагу шо в назві вінка помилка, але ж покійнику на це байдуже.

Я роздивляюся навколишні по бескидським міркам «гори» а по місцевим «горби». Ця частина України нагадує фільми про Аргентину коли масивний трафік йде вузькою запилюженою камяною дорогою над самісіньким проваллям. Навколо гори та неймовірної краси природа, а також старі автентичні будинки аборигенів. Буковина це ідеальне місце для автоподорожей подалі від цивілізації. Тут годинами можна їздити лісами та полонинами, безліч разів переїжджати річки та потічки, минати перевали та так і не натрапити не то шо на залишки асфальту, а й на зустрічну машину відмінну фіри з сіном від лісовоза. На цій дорозі можна розслабитися за кермом та уявити себе перед телевізором де крутять Діскавері з еротичними картинками нагої природи, яку на відпочинку випадково піддивився вправний оператор.



На полегливо рекомендую всім мати ЖПС і карту. Ми користувалися і тим і тим. Про то що вже почавсі підйом на Темнатик ми дізналися по колючому дроту який можна було зачепити рукою струшуючи попіл з вікна машини на дорогу. Ми з Кутів заїхали через Путилу в Щипіт, а документи в нас ніхто так і не перевіряв. Я що, даремно робив ті всі дозволи?! Але якби їх не мав то точно би десь та й провірили. Ну фіг з тим. Найбільший прикол був у Юри, який робив дозвіл сам за день до вилазки. Він подзвонив до прикордонників і ті йому скинули мою заяву з усіма нашими паспортними даними та сказали шоб він вписав себе там внизу. Ото захист персональних даних, ото я розумію!



Піднімаємося потроху догори, дорога рівна з невеличким підйомом, все чекаємо коли ж нарешті почнеться жесть або хоча б оффроад. Та недочекалися, справа у вікно раптом вигулькнули куполи і нас ніби блискавкою прошило наскрізь, відчуття наче ти вперше в житті побачив цицьки! Ми швидко забули про свої дупи і 8 годин дороги та кинулися до…. колиби швиденько займати місце. Це я жартую, просто під Темнатиком є дуже комфортна колиба з водою, пічкою, вікнами та купою місця всередині. Ми лишили там свої речі, пересвідчилися шо інші туристичні групи будуть ночувати на вершині в бараках і пішли фоткати захід сонця на фоні Шарів. Саме так, Шарів а не «шаріків» бо ці кулі діаметром понад тридцять метрів та з таким ехом, що «в горах Москаль» всередині відбивається мінімум двадцять разів.

Пішки від колиби до Куполів йти 10 хв, але ми підїхали на машинах, їм же, маленьким, теж кортить побачити це чудо нашої оборонки. Описувати Шаріки нема сенсу, є фотки. Купола круті, вони акумулюють енергію з космосу і віддають тобі її просто так, тому що вони добрі. Мало в Карпатах є настільки позитивних місць як Темнатик. А краєвиди просто зашкалюють, якби не захід і зимний вітер то так би ту і лишилися аж поки очі не засльозяться на це все дивитися. Самі куполи всередині порожні і доволі брудні, туди можна заїхати машиною і переночувати в разі грози. Але там трава не росте і болото, вже краще намет розстеляти десь коло лісу.






















На Темнатику зустріли військового сторожа який охороняв місце розкопок бункера. Саме так, ніхто куполи не розбирав, просто викопували на метал старі бункери які ніякої цінності не несли. Але преса любить робити скандал з нічого, тому після розголосу цей металобрухт обнесли біло-червоною стрічкою типу «опечатали» і приставили туди цілком адекватного дядька це все стерегти.

Ну а далі традиційне таборування в пятизірковій колибі класу люкс без щілин і навіть з цілими  скляними вікнами. Пічка там нормальна, димом не затягувала. Вода є десь за сто метрів в сторону Темнатика коло перших ялинок, дрова теж були заготовлені. Електричкінг все акуратно позамітав, ми позносили смердючі чоботи в другу кімнату і замість них покидали свої каремати. Місця цілком досить щоб розмістилося 8 людей, є окремо кухня з великим столом і горище. Але як можна сидіти там всередині якщо надворі таке небо! Далеко навколо жодних освітлених міст та автострад, жодних підприємств щоб забруднювати повітря. Тому зірки світять навіть краще ніж в 90-і коли вечорами без світла сиділо пів України.


















Вночі у нас наробилася ідея для нового стартапу - спальний мішок зі звуконепроникного матеріалу. Щоб він глушив храп інших і не випускав твій назовні. Бо в того хто ставав в туалет вночі складалося враження ніби то Мейсон знайшов собі Сару, наробив їй дюжину малих пуцьвіріньків і всі вони разом тихо мирно храплять десь поруч у стайні, аж шибки дрижать. Чи то в мене просто нема музичного слуху і насправді всі ми храпіли були в ритм, просто в декого всередині контрабас а в декого сопілка.

Можу слуху в мене і нема, як і голосу та таланку, але моці хватає. Тож коли я дістав свою трембіту, коли приклав її до вуст і дунув - то аж з шаріків фарба повідпадала. Ти вже ніби і перестаєш грати а воно далі вібрує та резонує. Вже склав трембіту назад в машину, а з дальніх гір до тебе все приходить і приходить відбита мелодія яку ти грав кілька хвилин тому.





План був такий: ми їдемо на Джимміку вниз подивитися яка там дорога в Серату. Якшо гуд – спускаємся туди Дастером і звідти на ГЕС і в Перкалабу пару км. Щоб попасти на цю дорогу потрібно спуститися пару сотень метрів вниз як назад в Шипіт вертатися і там буде різкий поворот направо. Дорога виявилася стрімкою, але прогорнутою екскаватором так шо для Джимміка шо туди шо назад не було ніяких проблем. Але Дастера Діма пожалів і тому ми поїхалив в Обїзд через Нижній Ясенів. Ця дорога до Перкалаби робить велииииикий крут і займає десь чотири години неспішної їзди мальовничим карпатським бездоріжжям, де дорога позначена на карті жовтим нічим не відрізняється від безіменних лісовозних відрогів що не позначені вобше. Тому то і діло зупиняємося і звіряємося з ЖПС. Але в цьому весь і кайф, саме за цією глушшю та відірваністю ми сюди і їхали, саме повна відсутінсть звязку дала нам змогу файненько так розвантажити голову від цивілізації.

По дорозі заїжджаємо на Буковинське ОККО по хотдоги. Насправді це озеро неймовірної краси розміром троха меншим за Світязь та набагато мальовничіше. Саме воно і дало назву мережі однойменних заправок. Озеро повністю оточене лісом шо так підступає до самої води аж важко йти, в його тихому плесі можна побачити Карпати в квадраті, одні над, а інші під лінією відбиття світла. Тут є обладнані місця для відпочинку, чим ми і скористалися. В обід ніхто не палив вогню, час економили. Просто підігріли на пальниках кипяток і захавали харчі з Команчеро. А заодно і просушили багажник Джимміка від пива.





Далі попри Білий Черемош їдемо довгою безлюдною дорогою з Ясенова у Перкалабу. Ого, складається враження що ти вже давно перетнув кордон України і десь скоро опинишся в румунському циганському селі. Та вже майже при заході сонця ми нарешті побачили закинуті хати та вивіску «Чидро» на в’їзді у село. Ура, нашій радості немає меж. Нарешті ми досягли найвищої фази розвитку Українського туриста. Перкалаба - це найкуртіше що може бути, далі лазити по горах немає сенсу бо все ти бачив і далі буде тільки гірше і гірше. А ще магнітофон Джимміка якось по особливому душевно став грати «Ти Така Дорога МИ, на Паркеті з ногами… обмалюю ті я». Він попав у резонанс з тою музикою в повітрі яка тут і не переставала грати для тих, хто може її чути. Тут, до речі, на в’їзді в село зливаються дві річки власне Перкалаба справа і Серата зліва, разом вони утворюють Білий Черемош який потім впадає в той же Прут що і Чорний Черемош, зрівноважуючи, тим самим, колір Прута. Але місцеві з того факту що тут бере початок Білий Черемош сильно не паряться і прямо на зливі поставили табличку «Пожежна водойма».



Інакше як «Їб..ня» язик це місце не повертається називати, та ми і не пробували. Кілька хатів збудованих політичними вигнанцями швидше нагадують золоті копальні десь на Магадані ніж автентичні гуцульські поселення. Все якесь похмуре та депресивне, без явно вираженої карпатської естетика яка є характерна для сіл що ми нині проїжджали. Зрештою аборигени тут ніколи і не жили, це лісорубне поселення без школи та дитсадка.



Спроби контакту з місцевими провалилися. З інопланетянами іто швидше б порозумілися. А місцеві нашу делегацію чемно посилають на прутень і ми їдемо до Кляузи розкладати намети. Шось не тягне нас ночувати в селі, хочеться забитися в ще більші Ї..я де де ти точно знатимеш шо був в найбільш глухому та віддаленому місці Карпат.



За честь поночувати коло Кляузи ми офіційно заплатили в касу по 20 грн з чоловіка, переїхали річку та шляк-баум і невдовзі вже були коло неї, десь 3 км. Перед самою кляузою дорога знову переїжджає річку Перкалаб і йде вверх до прикордонної застави. Ліворуч навпроти кзяузи троха вище від дороги є кусок рівного місця де колись, судячи з уламків цегли, стояла хата чергового по гідротехнічній споруді. Галявини з дороги не видно, якшо ці камені в колію в них можна назвати дорогою. Поруч є джерело та скеля з якої відкривається чудовий вид на всю Кляузу зараз. Також якщо не переїжджати річку а їхати далі прямо попри кляузу, то ми опиняємося коло столиків і джерела Мінеральної води яка традиційно для Карпат пахне тухлими яйцями. Далі проїзд тільки по дорозі-річці, ночувати тут не надто комфортно бо сиро. Хоча влітку напевно якраз.









Ну і тепер настав зірковий час на наші намети які ми везли з собою. Розстеляємо в них спальники та каремати, а вони ще досі тримали овечий дух з колиби. Ніби це і було не сьогодні зранку коли ми там просипалися а десь давно, стільки вражень за день що здається ніби колиба це з іншого життя або походу. Тут, в Перкалабі, хоч і є нижче по висоті ніж на Темнатику але було суттєво холодніше. Практично зразу після заходу сонця температура падає до нуля і назад в плюс вертається аж десь в 11 ранку. На Темнатику інію не було взагалі а тут мало не сніг лежить, от таке воно диво природи коли внизу зимніше ніж наверху.






Загадка для Руфуса: «Що таке маленьке водиться в Карпатах яке всю ніч пищить один раз коротко і один раз довго, як мобілка, і не дає Електричкіну спати?» Але, на відміну від мобілки, воно боїться звуків і затихає на слова «Міша не храпи». Та потім за кілька хвилин все рівно продовжує.

Зранку справжні дослідники не можуть довго спати по кількох причинах. Крім того шо змерз і хочеться в туалет то ще й дуже кортить роздивитися все навколо. Тому ми вирушаємо на скелю яка мальовничо нависає над галявиною. До скелі прямої стежки нема, слід зайти в ліс коло білої шмати повішеної на гілці дерева, рухатися треба вверх до закинутої лісовозної дороги ледь-помітною стежкою нелегальних емігрантів і після потічка зверунти ліворуч. Тоді через бурелом попадаєш на обрив а далі і на скелю звідки внизу видно плесо Кляузи, видно покриті інеєм машини, видно наші чотири намети та силует Міші який шукає гриб мувлинєк. Хто не знає – то є такий спеціальний гриб в горах шо росте тільки в Перкалабі і тілько спеціяльні гуцули його знають. Він має таку мембрану яка вміє вібурвати від людського голосу. Тому деколи йдеш в Карпатах і в абсолютно пустому лісі можна почути далекі голоси вихідців з Мароко навперемішку з матюками їх провідника. Скоро Міша той гриб знайшов і ми плануємо висадити такі в Полтві щоб знати хто і коли ходить туди замуровувати її бічні притоки.



Вертаємося в намет – всі сплять хоча вже 10 година ранку. А як же правило 11 години?! А як же обіцянки виїхати пораніше бо дома діти чекають а мені завтра в Штати летіти?! Не біда, зараз виправимо.

Знову складаю я свою трембіту, запихаю її через отвір вентляції в намет і як затрублю щосили наче це ФК Карпати виграли Кубок Чемпіонів. Від такої прокачки намет роздувся як упаковка від курвасанів 7 days на Говерлі і з нього вмить повилазили на світ Божий контужені туристи. Діма Експлорер придумав новий вид фотомистецтва: фотографувати сопло трембіти з якого йде пара під час гри. Якшо моцно в неї дути то матриця фотоапарату вібруватиме в ритмі що тут же позначиться на самій світлині. Відповідно фотографія передаватиме не тільки образ а ще й звучання інструменту. До речі, ви знали що трембіта - це найдовший та найнадійніший гуцульський пароль? 😊



Назад ми поїхали прямо на північ через Яблуницю, саме ту де Іван Іванович робив на молочарні а не там де Буковель розрісся. Зараз в Яблуниці відкрили інтерактивний музей і кожен можу спробувати розстріляти змія з машингверу в 3-Д симуляторі. Перед Буковецьким перевалом знімаємо з Джимміка той самий прапор на якому ми тиждень тому їли в замурованій радіостанції і який підняв стільки срачу на фейсбуку. Цей парпор і надалі живий та здоровий, він проїхав з нами всі найглухіші Карпати і може саме завдяки йому місцеві нас сприймали за своїх і не відкрили кляузу коли ми саме переїжджали річку нижче неї.



На виїзді з Франківська дорогу нам перегородив поїзд з лагідною народною назвою «ДЦП». Перед в нього був від електрички, далі йшло три вагони з похиленими дверима а завершував процесію дизельний тепловоз. Воно все сунулося чи то від того що двигун працював, а чи то центробіжна сила Землі яка обертається штовхала його в потрібному напрямку. Ми троха сі спішили бо, як завжди, електричка на НовоЄврейськ без Електричкіна не поїде, а всі її пасажири замерзнуть на вокзалі. Тому 20-30 мусили бути як штик.

Всіх розвіз, їхав вже сам додому і спіймав себе на думці «який я зараз щасливий і відпочивший. Як мені зараз тут файно і яка та свіжа та пуста голова, хай би та дорога тривала вічно.» Згадував як було добре всі ці три дні і як нетерпілося написати в телеграм у групу Перкалаба що ми всі молодці. 😊 І що Перкалаба насправді близько якшо ти мандруєш з хорошою компанією.

ПС: Народ, додавайте свої фото сюди. Я також свої докину коли буде час на конференції. Якшо хтось має натхнення - може допомогти мені проілюструвати цей текст фотками шоб получився класний звіт і шоб легше читалося. Потім ше на ФБ лінк закину











18
Гм, вулиця Франка, площа Франка, Івано-Франкове, Івано-Франківськ, магазин Каменяр….  а чого ж тоді Грушевського обрали першим президентом України? Напевно тому шо Франко до того часу вже помер 😊 Франко багато писав на злобу дня, багато публіцистики, статей, казок для дітей. В той же час Грушевський робив фундаментальні речі і створював свою українську школу науковців в Університеті. Саме його «Історія України Руси», а не «Борислав Сміється» Франка чи навіть «Кобзар» Шевченка виокремила Український народ як націю в очах «світової спільноти». Саме ця праця довела світові що ми є народ з віковою історією і маємо право претендувати на власну землю і власну державу.

Про це все я довідався в музеї Грушевського який затишно сховався на схилі вулиці Франка. Будинок вражає, він практично повністю зберігся з тих часів і совєти його не рухали. Боялися «Чорномора» як вони його називали. Всередині збереглися президентські речі, троха його книжок, меблі. На відміну від інших музеїв все можна потрогати (ну майже все) і біля всього можна поробити селфі, чим ми і займалися.

Грушевський прожив довге і багате життя, мав своє слово паразит, його лекції не любили студенти і він здавав 5-и поверховий будинок в центрі Києва. Тобто чувак вмів і гроші заробити, і науку підняти. І ше саме він допоміг Франку купити кусок землі поруч на якому потім була збудована його хата. Так шо, як на мене, ми недооцінюємо Лисого і Бородатого лише через відсутність радянської пропаганди, яка в свій час так розкрутила Франка.

Ми оглянули все все все крім фондосховищ, туда вхід зась навіть директору музею. Були і на горищі і в Підвалі. Оглянули рацлавіцьку панораму якою її бачив сам Грушевський з балкону, поффтикали на вулицю Франка з віконечка на даху. Отримали масу задоволення і через три години, що минули швидше ніж одне пиво у літню спеку, не знали як розпрощатися і надякуватися.

До речі, поруч росте президентський сад де росте Кравчучка, Кучму заГрати, деБілл Клінтон і багато інших посаджених цими, без сумніву видатними людьми, дерев.

Всім рекомендую, реально крутий і непопсовий музей, як і людина яка там жила. А ще в ньому нема привидів, бо в цьому будинку пройшли найщасливіші роки життя Грушевського і ніхто толком після нього більше там не жив.

Народ, викладайте тут свої фотки а особливо ти, Сталкер, що всю дорогу світив нам ліхтариком в очі - відео. :)



















19
Привіт всім!

Вдома завалявся ліхтарик, у Полтві він бував неоднократно чому є чисельні фотодокази. Зараз в ньому вже нема потреби бо все перешйло на світлодіоди. А він ше ламповий і з акумулятором. Все робоче, акум живий

Є також зарядка від Боша і хард на 300Гб. Хард жививй а ле СМАРТ там зашкалює. Зарядка можна сказати шо нова. Мо комусь пригодиться шоб не гнив дома.






20




І справді вежа дуже влучно названа, бо вона може поДеревачити низ літакам. Особливо Натівським, які люблять літати на низькій висоті над землею і можуть її не помітити при заході на посадку. Адже все світло з 73-и метрової вежі зрізане і вона вночі темна темна. А буває ж і туман! Мова тут піде про доволі масивну і нетипово-красиву вежу мобільного зв’язку. Зазвичай ці вежі це просто вертикальні стовпи на розтяжках з яких хоча і є краєвид, але сама споруда нудна як реклама мобільних операторів що її юзають.

А тут - витвір мистецтва, по конструкції вона дуже нагадує вежу коло Церки Юра, тільки з кутника а не труби. Ще її особливість це унікально-красиве розташування посеред лісу на горбку, далеко від цивілізації. Лізеш собі спокійно, ніхто тебе не рухає. Ну і драбина наверх починається не десь в повітрі, а від самої землі, дуже зручно.





До речі, вежу одночасно юзають всі наші оператори. І коли пропадає «світло» то приїжджає мужик на Жигулях, дістає три генератори і живить кожну з будок від свого генератора і заправляє їх від своєї каністри. Що цікаво, на вершечку вежі нема випромінювання взагалі, тягнув тільки Едж хоча внизу був і 4Г. Бо всі антени напрямлені на трасу з якої, між іншим, вежа чудово проглядається.

73 метри це фігня, от тільки наверху троха цю вежу розхитує. Напевно тому що раніше тут до 50-х років стояв триангуляційний знак. Відповідно це місце видне з усіх сторін не тільки радіохвилям, а й вітру. На вершині закріплюємо наклейку Експлорера, правда без знежирення і фену, багато фоткаємося і п’ємо Сангушко Васіча. Все таки є щось в цьому, бачити вежу багато років підряд зі свого вікна і нарешті вилізти на неї, і не просто вилізти, та ще й з пивом, і подивитися на своє вікно ззовні. «Коли ти дивишся у вікно то вікно дивиться на тебе», як писав Ніцше.





Наостанок робимо класичну фотку всіх руферів коли вони стоять на самому піку і фоткають себе зверху вниз селфі-палицею. Місця вистачає якраз якраз на трьох, спертися крім як на свої крихітні ступні нема на що, вітер дужчає. Васіч та Електрічкін мене тільки нині по суті і побачили. Але не боялися так ризикувати життям, бо в нас є спільна частота яка, прориваючись в ефір поносом пережитих вражень, заважала нам спокійно лізти наверх і насолоджуватись скрипом рукавиць об металеві прути драбини.

Тому ми без напруження і остраху фоткаємося на вершині, неочікуючи нічого неочікуваного від своїх напарників. Це там внизу ми виглядаємо троха неадекватними в середовищі інших ніби то «адекватних» людей. Ага, бачив я поведінку цих адекватів в нештатних ситуаціях. Краще вже бути або самому або серед своїх 😊

На Електричкіна чекала Електричка якою він мав керувати, інакше пів Новоєврейська лишилося б у Львові ночувати на вокзалі. Тому ми відклади водопровід на інший раз і щодуху помчали на приквокзальний.




Вежа знаходиться тут на краю чудового лісу.



Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 »