Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Golem

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
1
Вчора ми дослідили німецький літак HE-111(Heinkel) коло Долини. Нам вдалося повністю ідентифікувати екіпаж, дату та обставини катастрофи. На місці загибелі встановлено пам’ятну табличку. Нас було тринадцять чоловік. Та навіть попри таку кількість людей ми не знесли і половини знайдених деталей. Стільки їх там було. Усі вони підуть в музей збитих літаків ДСВ в Україні. Роботи над створенням музею вже розпочато.

Наша команда


Частина чобота


Пам'ятна табличка загиблим людям


Перебираємо знайдені деталі


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=Uw_XNNHwsnw" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=Uw_XNNHwsnw</a>

Літак HE-111 був бомбардувальником. Він летів з Кросно (Польща) в Чернівці. В той день були погані погодні умови, снігопад. Радянські літаки не піднімалися в повітря взагалі. Екіпаж Хенкеля був молодий, найстаршому пілоту було лише 25 років. Вони врізалися в гору та загинули на місці. Місцеві жителі розповідали про кістки яких багато знаходили навколо літака. На момент нашого приходу кісток вже не було.

Знайдений літак


Шильдик від літака


Бейджик пілота


По ньому і ідентифікували екіпаж


Ми уважно дослідили місце катастрофи. Серед знайдених речей був жетон пілота, деталі парашутної системи, генератор BOSH, елементи шасі, вихлопної системи і двигуна. Вони розкидані вздовж прямої падіння і мають ознаки горіння. Були також і підошви від взуття.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=IS1VNZ_7r4M" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=IS1VNZ_7r4M</a>

Уламки літака, чорний метал


Частина підошви














генератор BOSH


Бірка на генераторі


Поплавлені частини на дереві


Кожух від двигуна








Деталь від парашутної системи


Частина вихлопної труби








Частина поршня


І блок двигуна!








Обойма від пістолета






Стійка




Столовий ніж


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=NCTHJtR0-Ro" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=NCTHJtR0-Ro</a>

Ця робота зайняла в сумі три роки. Саме стільки часу знадобилося Андрію Кірянову та Ярославу Бреславському щоб зібрати докупи всі деталі головоломки. На цій історії можна ставити жирну крапку. І продовжувати працювати далі над пошуками інших бортів. Дякую Ігору Івашківу, Андрію Сенишину, Цезару, Роману Андріїшину, Михайлу Палюху, Віктору Павліву, Євгенію , Руслану Марчаку і Андрію Шустіку за чудову вилазку!

Йдемо до місця падіння


Руфус


Akve i Віктор Павлів


Дорога в гори


Два турбо-двигуни


Літак падав так










Ярослав показав нам це місце












Таким ми залишили місце падіння літака після себе


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=8J6JUf_fykM" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=8J6JUf_fykM</a>

2
Лазячи по старих об'єктах, горищах і так далі попадаються старі продукти. Хто пережив війну мав звичку робити запаси. Вирішив створити окрему тему для таких от знахідок.

Ось продукція з Ходорівського цукрового заводу. Заначку зробили коли народилася власниця горища. Зараз цьому цукру коло 50 років. Їістівний і дуже смачний :)











Викладайте свої знахідки!

3
В цьому звіті мова піде про гору Ополонек у Надністровських Бескидах що коло Турки. Не чули про таку? В цьому і фішка! Туризм тут лише починають розвивати. Тому в горах немає ні маршрутів, ні самих туристів. Зато є багато мальовничих вершин та галявин де можна залипати годинами. Двадцять років тому такими були майже всі Карпати. Дикими, без людей та маркованих маршрутів. Тут вони такими і збереглися.

Вид з гори Ополонек


Це все мої Карпати


Бескиди хоч і невисокі, але дуже мальовничі


Маршрут на карті


Добирання зі Львова до Турки займає до двох годин часу. Далі ми їдемо дорогою Турка-Східниця до села Ясениця. І тут починаються наші пригоди. Найкоротший шлях на гору Ополонек пролягає через село Ясенка-Стецьова. Від крайньої точки куди можна заїхати машиною до вершини година ходу. Нагору веде мисливська дорога. Це оптимальний варіант для одноденної мандрівки або матрасування на вершині з ковбасками.

Вихід з гори Шимінець на хребет Ополонека


Перший привал


По хребту всюди галявини. Видно мисливську будку. Значить є дичина


Місце щоб позалипати


Падаємо і ми відпочити


А також політати


Сергію все подобається :)


І мені теж


Проводимо дослідження навколишніх вершин


Там десь далеко є колиба


Спуск до села


Тру село! Таке як має бути


Це ми побачили в одного дядечка на подвір'ї


Як Ви думаєте що він робить?


Таке от чудо!!!


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=iQ29znMTHCY" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=iQ29znMTHCY</a>

Каже шо деревяними стяжками правильніше скріпляти бочку


Дорога до села цілком проїзна


А це вже хобітанія в селі Кіндратів


Ми ж з самого початку вирішили зайти на Ополонек з села Кіндратів через сусідній хребет і гору Шимінець. А потім через Ясенку-Стецьову вернутися до машини. Задумка була дослідити якомога більше краси за раз. Ми не вірили що справимся за один день.Тому несли на собі намет, казанки і пиво.  Але  піднатужившись все таки вклалися за один світловий день намотавши 38 тисяч кроків. А ночували вже на березі річки Стрий коло машини. І це було правильне рішення.

Старт коло церкви


Далі містком на той берег річки


І второваною дорогою в гори


Нам на ці ось горби


В кінці цієї галявини буде поворот на лісову дорогу


Пройдений шлях з села Кіндратів


Чому ми так зробили? Бо Бескиди нам гарно зайшли! Мандрувати було цікаво та нетяжко. Але жарко. Сили залишалися і дуже хотілося скупнутися в річці. Що ми і зробили. А наступний день витратили на інші цікавинки Бескидів.

Вийшли на хребет. Йдемо до гори Суха


Дорога хребтом


Не користуйтеся дешевими китайськими компасами. Вони показують кожен в свою сторону


Грибів було море. Але нам не до них. Ми прийшли за Красою!


Досвідчене око щось знайшло!


хату бачите?


Є азимут! (с)Сергій


Попри наші побоювання весь маршрут виявився прохідним. Дертися буреломами не прийшлося. Загальний набір висоти склав 650 метрів. Довжина маршруту 20 км. У селі Кіндратів машину можна залишити коло церкви.

Дорога лісом між вершинами


Взуття на всі випадки життя


Деякі вершини стежка траверсує


В кінці цієї галявини праворуч




Потім спуск з одного хребта і підйом на гору Шимінець


Спуск. Хребет Шимінець і Ополонек попереду. Про це вже написано спочатку звіту


Ранковий релакс


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=uuUM_YCRxUA" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=uuUM_YCRxUA</a>

І купання в річці Стрий


(с)Сергій


Будучи в тих краях як не заїхати на водопади Лазний і Сопітський. Колись про них мало хто знав. А зараз це точки притягання. Людей море але не так багато як на Камянці. До обох можна підїхати машиною якшо в тебе Suzuki Jimney. 😉 Ну і Тустань само собою.

Церква в Ясениці


Незрозуміла бетонієва штука посеред поля в Ясениці. Тут таких кілька


Дорога Турка-Східниця без ям :)


А це ми приїхали на хату коло Зубриці. та сама яку ми бачили вчора з хребта


Нею опікується лісництво


Тими горбами ми вчора йшли




Дорога до хати лише для підготовлених авто


Капличка в кінці села Зубриця


Дорога на Росохацькі полонини за капличкою


Лишили на процвітання Експлорера


Просто проїхатися тут то вже в кайф


Борщовик коло Кропивника


Ми хотіли тут скупнутися в річці


З гарним краєвидом на міст


Аж раптом на нас почала насуватися гроза


Селфанутий


написано ж "ту стань". От всі і стоять в черзі


А ми перелізли через скелі без черги








Вилізли з цієї ось нори


Шукаємо закладку в Уричі


Фото для Мері


І гордо виходимо повз чергу без квитка :)


Недобудована ГЕС на річці Стрий


Дорога до Водопаду Лазний


Сергій наверху для оцінки масштабу фото


Купатися тут зле. Вода сильно бє по всьому


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=_1_wx5Z1F-0" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=_1_wx5Z1F-0</a>

Сопітський водопад


Сім років тому тут не було ні душі


А зараз приємно згадувати що я був одним з перших хто описав його в інтернеті. І цією красою тепер милуються багато людей


Тут колись я відпочивав на галявині. Зараз Борщовик вищий за Джимміка з Багажником


Напівзруйнований міст через Стрий


Від пляжу ні сліду. (с)Сергій


Бескидська ідилія


Так шо беріть карту в руки і створюйте свою пригоду Надністровськими Бескидами!

Дуже дякую Цезару і Сергію за чудову Компанію!


Тустань. Фото Сергія


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=v4WFW9i4XFE" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=v4WFW9i4XFE</a>

4
Ми з Цезарем спонтанно підірвалися та просто поїхали на південь. Без будь яких планів зате з гарною компанією і сильним бажанням побачити Україну. В результаті ми відвідали одинадцять областей і скупалися в чотирьох найбільших річках Неньки. Побували в її тепер найпівденнійшій точці Вилково, полюбувалися кристалами в печері Атлантида, звісно що катакомби і движова Одеса, ми ж дігери. А потім чисті пляжі з дикими дельфінами коло Затоки.

Катакомби в Одесі


Білгород-Дністровська Фортеця


коло Коблево


Але й це далеко не все. Був ще географічний центр України, фортеця в Білгород-Дністровському, Коблево, радіотелескоп Уран-4, неймовірно красива Бакота, Дніпро ревучий в найширшій його точці, Канів та недобудована АЕС «Орбіта». В сумі поза двадцять місць.







За всю дорогу в нас жодного разу не поміряли температуру та не перевірили документи. В Одесі заклади працювали як завжди а люди ходили без масок. І це було наче повернення в нормальні часи. Карантин карантином, а відпочинок по розкладу.



В цьому пості я опишу наші пригоди, наведу маршрут та покажу ключові цікаві точки вздовж нього. Їх є насправді значно більше, легке гугління і на все про все навіть три тижні не вистачить. Використовуйте цей пост як путівник для планування власної відпустки. Чи просто як гарне чтиво про пригоди шалених дослідників України.



День 1.

В Одесу на авто можна попасти за день. Ми ж вирішили розтягнути задоволення і провідати печеру ««Атлантида».» в с. Завалля коло Кам’янця-Подільського. Вона знаменита неймовірними кристалами та особливо теплим прийомом у місцевих спелеологів. Відносно недавно там відкрили кілька нових районів печери. То ж нам кортіло побачити місця в яких мільйонами років ніхто до не був.







Восьма ранку. Виїзд зі Львова займає двадцять відсотків часу до печери. Потім Тернопіль і в сумі за п’ять годин ми на місці. Беремо все необхідне спорядження напрокат і вйо під землю. Можна було лізти і зі своєю спорягою. Але б прийшлося її, брудну та сиру, возити потім за собою весь тиждень.









В інтернеті є достатньо описів печери «Атлантида». Як і решта місць з цього звіту. Тому я на цьому зупинятися не буду. Просто називатиму точки вздовж маршруту і ключові цікавинки кожної з них. Також в цьому звіті всі відстані наводитиму в годинах, а не в кілометрах. Бо сто кілометрів трасою «Київ-Одеса» і стільки ж «Умань-Черкаси» це дві великі різниці. При плануванні маршрутів ми використовували Google maps

Так от, Атлантида має реально великі та дуже красиві кристали. Загальна довжина печери шість кілометрів. То ж, на відміну від Оптимістичної, за кристалами далеко йти не прийдеться. Але це справжня печера з розпорками, роддомами та раколазами. Більшість місць доступні для людей будь-якої комплекції. Місцеві спелеологи постійно працюють над її розширенням. То ж будучи там обов’язково спитайте про новинки та допоможіть їх відкопати.



















Попри базу та печеру протікає повноводна річка Збруч. Це було наше перше купання у цій мандрівці. Тепла і приємна, вода доволі непогано відмиває глину і розчиняє ранковий бодун. Спали ми як убиті в туристичних будиночках на території бази. Можливий варіант з наметом. Але ще встигнемо «поніжитися» на карематах 😊

День 2.

Неподалік Атлантиди є Кам’янець-Подільський та Бакота. Це середньовічна фортеця та неймовірний каньйон. Обидва місця самі по собі заслуговують щоб спеціально заради них сюди їхати. До Кам’янця від печери Атлантида годину на авто. Стільки ж до Бакоти. Там нагорі ми собі організували мальовничий обід на фоні Дністерського каньйону.













Наступним нашим пунктом був Могилів Подільський. Це мальовниче та дуже горбисте містечко на кордоні з Молдовою. І до нього ведуть неймовірно глухі та серпантинні дороги. Наша ідея була їхати попри Дністер і кордон з Молдовою щоб побачити ту Україну, яку зазвичай минають трасою. І ми не прогадали. Тут реально зовсім інший світ. Їдеш і розумієш яка Україна може бути різна.

Закінчилися дороги і почався Песець


На жаль саме в Могилеві-Подільському почалася гроза і ми просто пофотографували той берег Дністра з-під парасолі. Після цього поїхали вже без зупинок в Одесу по трасі. Але якщо мати більше часу я б тут зупинився на другу ночівлю.

Дністер і кордон з Молдовою


Хоча ні, зупинка була. В селі Печера коло Немирова є залишки млина Потоцького, ГЕС і ще кілька красивих індустріальних споруд минулого століття. Вартує щоб зупинитися і пофотографувати. Також в селі є ще палац Потоцьких. Але туди ми вже наступного разу.















В нас був варіант заночувати в Одесі в Катакомбах. Але хотілося відчути атмосферу центру міста, її порту, поїсти смачних стейків. Ціни на готелі в Одесі нижчі ніж у Львові в карантин. А тут його ще й немає. За час нашої подорожі в нас склалося враження що карантин видумали Западенці аби сидіти дома і не ходити на роботу. Ми проїхали 11 областей, 3300км. Температуру і маски ми бачили лише у Львівській. А Одеса жила як завжди.



Типова Одеська Електрика




Гарно попоївши в центрі ми ушатали дах старого будинку в центрі і задоволені пішли спати.





День 3.

В Одесі є море? Яке море? Не чув! А от Катакомби… Як Львів знаменитий Полтвою так само і Одеса своїми катакомбами. Їх тут є багато та різних, можна днями блудити та так і не вийти на поверхню. З нас до того ніхто в катакомбах ще не був. Тому ми просто хотіли скласти загальне уявлення про них.







Село Нерубайське коло Одеси. Знайти вхід у Катакомби неважко, тим більше їх тут є багато. Всередині йде лабіринт ходів видовбаних у ракушняку. Стояти можна на повний зріст. Або йти не згинаючись невідомо куди. Ширина, висота та конфігурація ходів змінюється, але суть залишається та ж. Це просто штучні копальні будматеріалів. Як робочому захотілося, так він їх і робив. Якоїсь історичної чи археологічної цінності вони нести не можуть. А от служити КАКА-комбами, сміттєзвалищем чи місцем для тусовок – запросто. Що в принципі ми і спостерігали.













Те що вони великі та фотогенічні – факт. Реально можна ходити годинами і втричі довше вертатися назад. Бо ці місця дуже блудливі навіть для досвідчених. Але щоб я хотів сюди вернутися ще раз – ні, загальне уявлення вже склав.





















Неподалік в інших катакомбах був музей. Поруч з сучасними радіостанціями Р-105, бетонними склепіннями і картонними кулеметами Максим нам розповідали про партизанщину. Виглядало троха роздуто, але для контрасту з дикими катакомбами годилося. Рекомендую його відвідати також.













Ну а далі пляж Лонжерон в Одесі. Якщо чесно, я очікував гіршого від пляжу в центрі такого великого міста. Чистою воду не назвеш, але назагал нічого. Ми згадали як то бути в громадському місці без карантину.









Одеса має багато спільного зі Львовом. Як мінімум стару архітектуру та камерну атмосферу в центрі. Тут, як і у Львові, вся движуха відбувається в старому місті, легко в неї влитися. То ж побудьте в Одесі, відчуйте як воно гуляти по Дерибасівській без маски.











День 4.

«-Чіво, ми здуру забукали гготель на дві ночі?» - приблизно такі були мої думки зранку. Але після пробіжки та пляжу ми усвідомили що пів дня вже пройшло, а ми ще досі тверезі. Гарно пригорівши з обох боків ми поїхали в Коблево подивитися на їх винзавод. І тут ми лоханулися чи то пак це була наша западенська проф-деформація. Ми ж то привикли що на кожну сироварню, кожен винзавод завжди і радо водять туристів. Це ж реклама і гроші! А тут ні, усе закрито і максимум можна купити вина у фірмовому магазині. Хоча і це теж не погано.











Зате поруч можна скупнулися в Тилігульському липані що відділяє Одеську область від Миколаївської а також заїхали на замок Курісів. Це не стільки замок скільки жила резиденція місцевих магнатів. Була… Він дуже красивий та своєрідний. Туди пускають за гроші які потім йдуть на його реставрацію. Також поруч є кілька закинутих коробок гуртожитків щоб полюбуватися на все це з даху.





























Ну а далі движуха, прогулянка нічним портом, Потьомкінські сходи що названі в честь Броненосця та віддирання приставучих дівчат.





День 5.

Раніше першої ночі спати ми не лягали. Але щодня без проблем вставали о 8 ранку і їхали далі. Тому що голова вільна і відновлюєшся швидко.

На разі Одесу ми побачили всю і нас цікавив нульовий кілометр. Древні Греки заходили в Дунай з моря, а не з суші. Тому і рахували відстань не від витоку річки як прийнято, а від її впадання в Чорне море. Також це є найпівденніше місце неокупованої України. Приблизно на рівні з Євпаторією. Заїхати туди на авто без зупинок можна за п’ять годин. Але по дорозі стільки всього цікавого що ми ледве справилися за два дні.

Перша точка це радіотелескоп УРАН-4 на березі річки Дністер коло села Маяки. Він використовувався для дослідження іоносфери та детектування фактів запуску балістичних ракет. У порівнянні зі схожим об’єктом коло Шацька тут антен менше і стан їх плачевніший. Зате паркан відсутній, на фоні є лиман що дає волю для фототворчості.











В Збручі купалися, тепер настала черга Дністра. В центрі села є непоганий пляж. Вода тепла, але мутна. Все ж таки в Карпатах зараз нехилі паводки. Хоча тут цього так не відчувається.





Далі шлях на Затоку. Це великий туристичний центр куди люди їдуть щоб всю відпустку повалятися на пісчаному пляжі. Нас же цікавив закинутий санаторій коло моря. Це величезна бетонна коробка звідки відкриваються чудові краєвиди аж до Туреччини 😊 Паркан тут чисто номінальний, залаз простий. Головне не обкакатися коли на тебе на всіх парах кинеться Жовтобрюхий полоз. Отруйних змій в Одеській області немає. Але ця кількохметрова махіна дуже агресивна і запросто може з’їсти якогось невеличкого тер’єра.











Дорогою до Білгород-Дністровського попадаються кургани. Найчастіше це невеличкі горбики з пам’ятним хрестом. Дуже часто вони розграбовані. Фоткаємося коло одного з них, в нас на заході такого немає.





Білгород-Дністровська фортеця є однією з кращих в своєму роді. По збереженості та красі це як Кам’янець-Подільський. А по площі як кілька Луцьких фортець. Доволі скоро ми запарились по ній ходити і просто випили холодного пивка під середньовічну музику. Пиво це ж теж середньовічний напій, правда? 😉











Знаєте звідки відкриваються найкращі краєвиди на Білгород-Дністровську фортецю? Правильно, з води! Саме звідси вона найстрімкіша та найширша. То ж ми спустили на річку човен і поплили на фотосесію. А ще туристів на воді зовсім немає. Місцеві здивовано дивилися на двох львів’ян на надувному човні без вудочок посеред лиману. Але колеса в машині ніхто не поспускав і нічого не пристойного на ній не нацарапав. Краєвиди і водичка звідси були просто супер!









<a href="http://www.youtube.com/watch?v=gwjcc2ab6N8" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=gwjcc2ab6N8</a>

Вже вечір, пора думати де заночувати. Натреноване око дослідника доволі швидко в Google Maps вгледіло дикий пляж коло Курортного. В нас виникла ідея поставити намет в трьох кроках від моря. Так щоб зранку прокинувся, зробив три кроки і ти у воді. Ну і шум хвиль…













Машину можна залишити нагорі, потім спуск до води сходами десь 200м. Десята вечора, всі відпочиванці розійшлися по хатам. То ж ми спокійно провели ніч під зорями, при маяках та пальниках.









День 6.

Вранці вийшло сонце яке не дало довго спати. В наметі стає гаряче і хочеться у воду. А ще дельфіни грайливо махають плавниками всього лише у 50м від берега. В Хорватії потрібно годину йти у відкрите море щоб їх побачити. А тут вони самі приплили привітатися з Львівськими дослідниками. Саме тут ми вперше побачили море як воно має бути. Безмежне, хвилясте і прозоре. Те що було в Одесі не тягнуло навіть на брудну ванну. Недоліком цього місця є відсутність дерев. А смажитися цілий день на сонці не дуже хотілося. То ж ми поїхали на «холодних дерев блакить» у Вилково.











Пляж коло Курортного нам також запам’ятався хорошими людьми і піском. Ми зустріли компанію байкерів зі Львова і двох диких туристів з Харкова. З обома подружилися і обмінялися контактами. Так що будь більше часу тут ми б ще трохи потусувалися. А пісок ще довго прийдеться витрушувати з усіх закутків машини та рюкзака.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=L6Nq2UHLD20" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=L6Nq2UHLD20</a>

Хочете відчути себе на Сході в зоні АТО? Тоді проїдьтеся дорогою Курортне-Татарбунари. Колеса зустрічних машин стрілятимуть по вас камінням, асфальту тут немає давно, всі пересуваються боковими грунтовими об’їздами. Зате можна весело похлюпатися в болоті якщо ти на Suzuki Jimney. На інших машинах краще вернутися на Білгород-Дністровський і поїхати на Серату. Всього дорога займає три години.





Заправщиця нам дивувалася де ми тут болото найшли




Вилково - це Українська Венеція, місто на каналах. Писати про нього немає сенсу, в інтернеті є купа і всього. За рекомендацією Ярослава Козака ми зупинилися на базі Пелікан. Вона знаходиться безпосередньо на березі Дунаю і є найбільшим туроперетором в регіоні. Проживання, харчування, розваги і навіть свій магазин на території. Великий плюс Пелікана що це сімейний бізнес батька і двох синів. То ж і атмосфера тут відповідна, домашня.





Типове Вилково


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=rlvJaItpNnU" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=rlvJaItpNnU</a>

Ми заорендували швидкісний катер і з вітерцем промчалися до нульового кілометра. Тут Дунай впадає у Чорно море і це наша третя велика річка за цю мандрівку. А також найпівденніша її точка, район Євпаторії в Криму. Скупатися – аякже, за цим сюди і їхали. Хоча це і заборонено через сильну течію, але на то ми і Експлорери-Анархісти щоб чхати на всі заборони.







Цей всюдисущий пісок не відмивається :(










Звідси рахують початок річки Дунай






Катаючись на човні можна ще глянути на плавні, острови, пеліканів та купили острівного вина. Для львів’янина, який не звик до води більшої ніж в Полтві, керувати човном це були сильні відчуття. Більш економний варіант їхати на великому тихоході з групою туристів.







Там Румунія


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=-Uy8Bd_QgbQ" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=-Uy8Bd_QgbQ</a>





А дальше спокійні посиденьки на березі Дунаю під «Купатись чи не купатись». Відчуваємо себе козаками які їздять степом на Дунай і зупиняються попри кургани покурити люльку.









День 7.

«А як же Дніпро ревучий? Ми ще в Дніпрі не купалися!» З цією думкою ми розпочали наше офіційне повернення додому. Мандрівка назад зайняла нам два дні і теж була сповнена пригод.

Купатися в Дніпрі десь біля Херсону нецікаво. А от помити ноги в найширшій його частині коло Черкас – це вже зовсім інше діло. Тим більше що поруч є недобудована АЕС «Орбіта».

Це був єдиний ранок коли ми виїхали пізно. Все таки пробіжка Вилковом мусіла бути. Правда місцеві на мене дивилися як на дибіла. Таке враження що я єдиний на ціле Вилково хто бігає. Можливо тут старовіри і бігати в одних коротеньких шортиках попри їх сині церкви якось не прийнято… 😊

Виїхали ми коло 12 і якісними рівними дорогами доволі швидко докотилися до Одеси. Далі на Привоз і на північ. Привоз працює, людей багато, все відкрито. З Умані звертаємо на Золотоношу і тут нас чекає приємна несподіванка. Ми опиняємося в самісінькому географічному центрі України.









Саме так. Якщо географічний центр Європи знаходиться на Закарпатті коло Ділового, то центр нашої неньки – на Черкащині. Як все таки мало ми знаємо Україну!





До Орбіти ми приїхали вже вночі і розклали останній в цій мандрівці табір на самому березі Дніпра. У порівнянні з усіма попередніми річками та морями, Дніпро був реально ревучий. Сильні хвилі видавали характерний низький звук. Було так круто та атмосферно що навіть їсти не хотілося. Згадуючи «Заповіт» ми полягали спати.





День 8.

Ранок, сонце і безмежна гладь Дніпра. Хтось по команді вимкнув ревучість і ми насолодилися ранковою кавою в цілковитій тиші. Абсолютно пустий але доглянутий пляж коло «Орбіти» манив лишитися тут на довше. Але плани Партії, плани Народу. Сьогодні ввечері ми маємо бути дома.













Це було моє перше купання в Дніпрі. І я радий що воно відбулося саме в такому чистому та красивому місці. Яким він і запам’ятається мені на все життя. А от «Орбіта» трохи розчарувала. Більшість корпусів розібрали на бетон і арматуру. Залишилося кілька адмінбудівель, жилих багатоповерхівок та Труба. Але вилізти на неї не вийде бо скоби зрізали.












































Перед Києвом ми ще заскочили в Канів і могилу Тараса. Цікаво було поглянути на місце про яке стільки чув на уроках української мови та літератури. Воно справді гарне, вартує щоб його відвідати якщо вже тут опинився. Але спеціально пертися сюди аж зі Львова я б не став. Тим більше що «Кобзар» тут так і не зміг придбати. Зате побачив на власні очі що таке кручі Дніпра.

































Київ – Львів на автоматі і о 22-00 ми вже дома. Та запах Дніпра на шкірі все ще нагадує про чудовий ранок. Аж не хочеться йти в душ.

Висновки

Мандрівка вдалася! Ми чудово відпочили та набралися вражень на цілий рік. Побували більше ніж в двадцяти різних місцях, скупнулися в п’яти річках, побачили купу замків та природи і проїхали лише 3300км. Зазвичай стільки ж виходить в Хорватію і назад. Про гроші я взагалі мовчу, витрати в рази менші ніж за кордоном.

Ми аніграму не втомилися а швидше навпаки, мали час насолодитися їздою і поговорити про все на світі. Ми забули що таке робота, плани і Фейсбук. Просто жили в своє задоволення.

Беріть цей звіт за основу та складайте власний план мандрівки. Зміщуйте акценти під свої вподобання. Додавайте більше природи, моря чи об’єктів, хто що любить. Головне подорожуйте, не сидіть дома чи на городі! Україна велика та цікава і в ній є на що подивитися!




6
Привіт Всім!

Давайте завтра кудись поїдемо по Урбан обєктах?  Куди не знаю, пропонуйте Ви. З мене машина і послуги водія.

Виїзд о 8 ранку. Повернення у Львів о 20-00. Є три місця. Чекаю Ваших ідей!

ПС: Карпати не пропонувати ;)

7
Привіт Всім!

Маю бажання завтра скочити на радіотелеском в шацьку Ну і скупнутися в ще зимній воді. Ввечері назад.

Виїзд зранку о 7 годині. В Джиммі є два місця. Якшо бажаєте - приєднуйтеся!


8
Найчистіший та найзимніший водопад Карпат

Небагато людей чули про урочище «Кізі Увлоги». І хоча знаходиться воно в самісінькому серці Чорногори, тут ні людей, ані сміття. Зате є альпійської краси схили, вертикальні скелі та найхолодніший водопад в якому я коли небудь купався. Він розташований на висоті 1500м, має протяжність пятдесят метрів і живиться виключно талим снігом. Його в червні тут ще більше метра, вистачить на все літо роботи.

Кізі Увлоги. Одне з найкрасивіших місць в Карпатах


Як туди потрапити


Тут є реально холодний та чистий водопад :)


А це вже після купання


Цей водопад є не тільки найхолоднішим, а й одним з найчистіших водопадів Карпат. Туристи сюди не ходять, місцеві також рідко заглядають. За всю дорогу туди-назад наш металодетектор жодного разу не спрацював. А казали шо літак, літак…

Там внизу повний Бистрець


І так годину часу...


З пивом :)


По ідеї залишки літака сніг мав би стягнути вниз на цю галявину


Ця ж галявина але зблизька


Ліворуч від неї є водопад


Фоткаюся поки ще вдітий :)


Ми туристи бувалі, Говерлою чи Попом Іваном нас не здивуєш. Та коли ми попали в Кізі Улоги то годину не могли зрушити з місця. І це при тому що сезон афин ще не почався. Просто сиділи та милувалися амфітеатром гір. Дорога сюди нескладна, з Бистреця до Гаджини машиною і далі ще годинку нестрімкою стежкою. Кізі Увлоги не такі розкручені як сусідні Ребра на Шпицях. Але краса тут неземна! З трьох сторін його оточують вертикальні схили. А внизу на зеленій полонині пасуться коні та бють джерела.

Тут як і всюди були колись повстанці


Дорога з/на Гаджину


Тут є колиба Білий Слон. От якби її в Кізі Увлоги... ;) Ціни б не було


Для нормальної прокладки дорога проїзна




Ми ще попали на нечасте явище: цвітіння ялинок


Ми сюди подалися в пошуках літака. Всі місцеві жителі кажуть що він там впав. Але ніхто не знає де саме. Це як танк в болоті про який розповідають в кожному другому селі. Ми дослідили горизонтальну галявину та долину річки. Якби він тут дійсно впав то такі-сякі деталі точно б лишилися. А тут ні корка, ні фольги.

В цьому потіку ніц немає


Вид на Бистрець. Пусто


Зато є гарне місце для ночівлі якшо сюди поїдемо


Ну і кілька фоток з добирання із Бистреця

Старт


Набір туриста


Тут ліворуч


Насмішили


Дорога лісом


Попадаються шанці, але вже копані


Підходимо до урочища




На другий день ми відвідали туристичний притулок на полонині Маришесьці. Його спалили німці відступаючи за хребет. За це їх доля покарала лавиною та лютою сніговою бурею. Німці кидали все що мали та навіть це не дуже допомогло їм врятуватися. На весну місцеві все акуратно позбирали і поховали під стріхи. Ото міліція мала роботи в Бистреці! 😊

Що ще ьтреба в горах для щастя?


Йдемо на Чорногору


Гаджина внизу




Полонина Маришевська




Залишки туристичного притулку


Забув горнєтко


Тут вдарила блискавка


Всередині притулку ніц немає


Тож вертаємося назад ні з чим


Ще таку от штуку побачили попри дорогу


Їдучи в Дземброню заїдьте і в Бистрець, не пошкодуєте. Тут красивіше та автентичніше. І є ще незвідані місця Карпат!

Водопад в селі


А це Косів, можна змити з себе дорожню пилюку


Це лишиться зі мною на все життя


Наступний раз знову в Бистрець ? ;)


Ну і кілька схилів навколо для додатку. Літака не видно













10
Про explorer.lviv.ua / Всім по 50...К :)
« : 31.05.2020 21:44:15 »
Уявляєте, ми разом вже настрочили 50 тисяч повідомлень. В когось це два речення, а в когось цілі мемуари. Але факт залишається фактом. Експлорер і далі продовжує активно розвиватися та тішити читачів новими цікавими дописами.

Вітаю DeZer з пятдесятитисячним повідомленням. Від адміністрації форуму хочу вручити подарунок. Набір іменних стаканчиків по пятдесят ;).







Ну і бажаю всім щоб ми дотягнули до іменних пивних кухлів і 500К повідомлень :)

Напиши мені будь ласка в телеграм як тобі зручніше їх передати.

11
Є можливість цілком легально попасти сюди!







Але потрібно буде троха помогти поносити та посортувати обладнання. Будуть робити музей.

Пятниця на 14-00. Я їхатиму з дому. Попередньо подзвоню вранці чи все без змін. Кому цікаво глянути на ту всю рухлядь - підписуйтеся.


12
Уявіть собі, в Австрії можна зайти всередину цілком справного реактора. Справного, але недіючого. Бо в останній момент австріяки передумали і станцію не запустили. Але все було готове до запуску. І зараз це просто мега-крутий туристичний обєкт з повним сохраном.

Так як скоро сезон відпусток і можливо відкриють кордон вирішив написати цю тему. Щоб якщо хтось проїжджатиме Австрією - не пропустив. А потім виклав тут звіт.

Лінк на сайт Пишуть що зараз всі місця вже зайняли. Але хто подавав документи в польське посольство той знає як слідкувати за вільними місцями на сайті :)

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=WUVZbBBHrI4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=WUVZbBBHrI4</a>

13
Знаходити літаки перейшло у звичку. В хорошу звичку. Цими вихідними був Юнкерс-52 коло Долини. Падаючи, Пілот скерував літак прямісінько на мадярські шанці. Ті що вижили пустили його обшивку на покрівлю для тих самих шанців. Потім «наші» проклали сюди лісовозну дорогу і літак опинився внизу. Місцеві пробували продати залишки трьох двигунів. Але клієнта не знайшлося і все пішло на металобрухт. І вже аж після того про літак дізналися ми.

Наша команда!


Дихаю киснем тих часів


Двигуни літака внизу


Уявіть собі, легковий бус виїхав на 1300м висоти по карпатській лісовозній дорозі! Такої вони зараз якості. Навіть знаки на поворотах встановлені. Намилувавшись мокрими краєвидами беремося до роботи. Уламки починаються практично від місця парковки і перевалюють аж через схил. А далі обрив. Значить мусів бути вибух що їх так розкидало. Двигуни колись лежали глибоко внизу.

Автомобільна дорога на гору


Бескиди


Місцевий Краєзнавець та лісник показує нам де шанці


Перша знахідка прямо на поверхні


Все чорне залізо




Стало очевидно що цілого літака тут не буде. Усе що лежало на поверхні давно вже забрали. Але наша задача не збагачення. Наша задача – дізнатися що це був за літак і коли впав. Тобто привідкрити ще одну сторінку історії Карпат.

Лючок від літака. Одна з перших знахідок Akve


Пригодиться на господарстві!


Вершина гори і 1930 рік. Маркували старий кордон?


Мадярські шанці на вершині






Уламків тут є багато. Доволі швидко знайшлися два лючки. Це характерні деталі які в кожному літаку були інші. Також нам попався вентиль від мастила та….. гофрована бляха. То ж з впевненістю можна стверджувати що це був Юнкерс-52. Аналогічний тому як ми були знайшли коло Буковеля. Гофрована обишка була лише в цих літаків. Впав в 1943 році. Інфорамція від місцевих жителів..
Ухти, цікава деталь!


Є цифри


Андрій викопав кусок обшивки


на ній є номер


Ще номер


Напевно деталь вихлопної системи


Меч дослідника!


От якими лопатами колись копали! Не те шо січас!


Ще один лючок


Манліхер і якась шкала


Пахне нафтівкою


Повірено в 1942 році


Знахідки за день ледве можна підняти


Цезар досліджує лючок від бензобаку


Для Джимміка не підходить, треба квадратний


Елементи батареї


Всі знахідки на купу


Оце я розумію!


Реклама групи пошуку літаків ДСВ


Руфус спеціаліст по всіх птахах. Залізних також








Кільце. Але розвалилося в руках на три частини


Таких набоїв в шанцях є ще багато


Голова групи пошуку літаків ДСВ Akve










Розклали найбільш цінні знахідки для фото. балон не від цього літака. Його принесли для фото


Самопальне дзеркало яке можливо прикрутили пілоти


От це реальна знахідка! Треба буде відчистити і дослідити!


Відчищена


Фільтр паливної системи


Ну і місце в літаку!




Ще до шостої години вечора ми повернулися додому. Дорогою заскочили на Стрийський Аеропорт. Кортить поганяти – тоді Вам сюди! Аеропорт  це 3 км прямої як стріла бетонки. Тут «топити в полік» і кайфовіше і правильніше ніж на дорогах загального користування. Мій Джим встиг дійти до 150км/год і пришлося гальмувати.

Попри дорогу в ріпаку фоткається гола дівчина :)


Взлітна смуга!


Шкода що аеропорт закинутий. З такими краєвидами можна було б літати!


Ангар на Стрийському аеропорту. Тут могли стояти літаки


Відчищені і відмиті деталі.


Свічка від двигуна


Цікава клепка


Майже цілий хомут


Всі ці деталі надав Akve для музею.


Ну а далі душ, вже традиційне відмивання деталей і написання цього звіту. Він піде у наступну книжку. Дякую Akve, Le-i-Zoo, Rufus i Цезар і всім решта не з Експлорера за компанію!



14
Історія в Землі / Рама на Руні
« : 16.05.2020 12:30:32 »
«Як ви знаходите літаки?» - запитують непричетні. Зазвичай знаходять місцеві, а ми їх лише досліджуємо. Часто приносять куски алюмінію з заклепками. Це надійний признак. Але буває і таке що просто розказують історії про літак у Лісі, без уламків. В такому випадку їдемо на свій страх і ризик. Нижче одна з таких історій про пошуки літака в Закарпатських Карпатах. Там де туристи не ходять а нахабний ведмідь ричить навіть на лісника.



Історія була така. Ромко з Закарпаття організовує джиперські змагання. Місцевий лісник з якоїсь Турї йому допомагає. З «якоїсь», бо їх тут до холєри: «Тур’ї Поляни, Тур’ї Ремети, Тур’ї Пасіка, Туриця, Турички і так далі». Так от, Лісник казав шо тут в лісі впала Рама FW 189, було крило, дуло кулемета і навіть в одному з сараїв дверка від літака. Він погодився показати місце.

Я давно не пригадую вилазок на які за три дні зібралося б 14 людей. Все таки пошук літаків в Карпатах це щось нове. Це сучасний симбіоз туризму та дослідництва. Ти йдеш в гори але крім краєвидів маєш ще одну ціль. Було три дні вихідних підряд, а лісник погоджувався лише на третій день. То ж в перший день вихідних ми дослідили місце падіння ЯК-28. Це була дуже результативна поїздка. По поверненню я написав звіт який привів нас до розгадки цієї катастрофи.

Писати звіти це як здавати кров. Ти вкладаєш у звіт частину себе. І почуваєшся після цього аналогічно як після здачі крові: млявим та виснаженим. Тому в неділю я відпочивав і на місце збору ми виїхали о 3: ночі для песимістів і 3 ранку для оптимістів. Друга частина групи вирушила в неділю пообіді з ночівлею. План був такий що ми зустрічаємося о 7-8 в ТурїХ і там вже з лісником ломимся в гори.

Цезар і я їхали у Джимміку, Akve, Roy ф Електричкін в Рено. Траса виявилася порожньою тому ми вчасно прибули в точку Х. Але де їх тут шукати??? В точці де вони мали заночували зв'язку не було ні з ким. Ми лише знали що за мостом направо. Троха похвилювавшись ми за пять кілометрів все-таки знайшли два Патруля через річку. Але вони всі ще спали!!! Так нечесно! Ми теж з таким понтом могли ще поспати. 😊





Але це ж Карпати! Якщо включити інстинкт дослідника то завжди можна щось цікавеньке знайти. Міша розповів про старі австрійські мости неподалік. Тож поки вони готували свої чаї ми метнулисі до них. По дорозі ще оглянули міні ГЕС. Враження лише позитивні. Все дуже культурно та акуратно, жодних негативних емоцій ГЕС у нас не викликали.

Показники Міні ГЕС


Вода у сховищі ГЕС


Дамба ГЕС


Сама споруда ГЕС. Дорога на мости на спиною


Сто років тому автотранспорт був ще в зародковому стані. Тому ліс від місця вирубки до місця споживання він доставити не міг. Для цього будували вузькоколійки. І те що зараз є туристичною атракцією колись було артеріями лісогубів. Тим не менше, вузькоколійки робилися добротно і зі смаком, є на що подивитися.

Перший камяний міст зразу за ГЕС


Потік під мостом


Над мостом є вивіска 1933 рік. Голодомору на Закарпатті не було


Далі пішов металевий міст


Висота доволі пристойна


Ну і третій міст, найкрасивіший


Клепана металева рама






Панорама під мостом




«Ну холєра всьо, нарешті їдем!» - як співали Брати Гадюкіни. Ми просунулися кілька кілометрів вгору маловничою долиною потоку проти течії. Закінчився асфальт і почався офроад. Першим здався Рено, далі Outlander. Перепакувавши пасажирів ми двома підготовленими Патрулями і одним стоковим Джимміком покарабкалися вгору. Пасажири ухкають і ахкають, з салону все виглядає дуже страшно. Хоча насправді дорога була суха, тому для водія кайф а не їзда.  За півгодинки всі «маленько помало», як кажуть на ЗакарпУтті, виїхали на вершину гори Вітрова.

До старту готові!


Спиртовий фільтр для протигаза ГП-5


Віскі це найкращі чоловічі парфуми


горою Вітрова


Паркуємося і далі пішки


Наші провідники


Щойно був рикнув ведмідь


Сільвери!


Копати он там!


А ми си тут почекаємо


Лопата друг солдата?


Ручка щоб зручно було карабкатися схилом


Всі ділові, ніхто навіть не фоткає Полонину Руну чи гору Гостра. Лісник веде вперед, ми гуськом за ним. Всі добре чули рик ведмедя поруч, ніхто не хоче бути його сніданком. Десь через 40 хв лісник показує на схил і каже: «Копати тут і до обіду». І це була чиста правда. Дослідивши квадратний кілометр гір ми знайшли…. Нічого! Навіть сміття і того не було. Кілька гільз, стара лопата, підкова і по суті все. Алюмінієм і не пікнуло!

За знахідки!


Стара гнила лопата


чЛєнінський значок


Дерево-громовиця


Беремо кусок на пам'ять. З нього получаються хороші обереги


За дружбу!


Ще обда лопата


Основні знахідки були в Роя. Але все рівно щасливим він не виглядає


Лісники групкою сиділи збоку і складали план втечі на випадок якщо ми прийдемо їх бити. 😊 Мені було шкода цих людей. Вони ж хотіли як краще. Виявилося що ніхто з них тих деталей в очі не бачив. А крило, кулемет і дверка від літака це місцеві легенди які їм хтось колись розповідав. Легенди нізвідки не беруться. Дуже ймовірно що він тут десь впав. Але шукати його це доволі трудоємка справа. Ми з чотирма детекторами дослідили лише квадратний кілометр і то вже схарилися.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=Ph8MDfsGqeU" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=Ph8MDfsGqeU</a>

Полонина Руна


Птахи там є?


Гора Вітрова


Вид на полонину Руну


гора Гостра! Альбом з фотками звідти є тут


Ліньки виходити


Їсти їдемо вниз до потічка. Якщо ви думаєте що спуск легший ніж підйом – це правда лише частково. Ноги втомлюються від постійного гальмування як у пішоходів, так у водіїв. А ще трусить та підкидає. Попри дорогу зустрічалися шанці, старий фундамент і кілька тектонічних печер. Але всі хотіли їсти тому ніхто багато часу на них не витрачав.

Спуск вниз


Залишки старої хати


Тектонічна печера


Міша з ХЗК "Атлантида"


Одне з закінчень


Сходу продовження ми не знайшли


Ще один тупічок


Головне руки не замастити :)


Туткій ми знову розділилися. Akve і Roy взагалі не спали вночі. Тому вирішили відіспатися дорогою додому за к(е)ормом. Хімік, Бригадир, Руфус та Міша хоч і спали пів ночі, але наше ранкове фа-fuck-ання явно не пішло їм на користь. Хоча вони і хотіли їхати на Руну, але місця в Джимміку все рівно не було ☹

Плануємо наступні літачки!


Продовження тут

15
В чому кайф пошуку розбитих літаків? В тому що це суміш класичного туризму, краєзнавства і пошуку з металошукачем. Ти мандруєш по мальовничих і часто важкодоступних місцях. Потрібно цікавитися військовою технікою та історією а потім використовувати ці знання на практиці. До того ж пошук з металошукачем сам по собі цікаве та азартне заняття. А ще завжди хороша компанія. Прогнозую що наступні роки ця діяльність ставатиме щораз популярнішою.

Akve зробив нам карту куди їхати


От і приїхали!


Місце пошуку - ліс!


Кусок шрапнелі в полі. Всюди була війна :(


Повернення до машини


Ну і фотосесія в західному сонці


Вчора ми виявили місце падіння радянського військового літака. Воно знаходиться коло села Купелів неподалік Івано-Франківська. Літак впав наприкінці 1960-х років. Місцеві жителі добре памятають ті подіїі. Інформації про сам літак була засекречена, тому деталей ніхто не знає. Пошук в інтернеті також не дав результатів. Розшарте будь ласка цей пост. Допоможіть нам ідентифікувати літак та подробиці катастрофи. Можливо Ви або хтось з Ваших знайомих служив в той час чи був причетний до ліквідації наслідків. Будемо дуже вдячні за будь яку інформацію.

Що ж тут написано?


Куски авіалінійки НЛ-10


Фото з інтернету




Чорний метал. Трактор чи літак?


Юрко показує знахідку, шкалу від приладу


Перший раз на подібних пошуках


Місцеві жителі оповідають що літак падав з півночі, від Дністра. Під час польоту було багато чорного диму. Один пілот встиг катапультуватися. Літак був великий і скосив ліс наче ножем. Одразу ж приїхали військові, все оточили і позбирали. Було це кінець 60-х, початок 70-х років.

Зараз про місце аварії нагадують лише знахідки в землі. Молодий ліс повністю вкрив пагорб. Та частини алюмінію ще досі розкидані по його схилах. Деякі лежать на поверхні, деякі до 10см в грунті. Додаю фото характерних деталей які допоможуть ідентифікувати тип літака. Памятники чи хрести на місці падіння відсутні.

Можливо номер літака. Бо зустрічався кілька разів


Шкала від НИ-50




Робочий прилад. Стояв на ранніх моделях ТУ-16. Але не факт що це саме той літак.


1960 рік. Значить літак не ДСВ


Комутатор


Електродвигун. В літаках використовували 400Гц а не 50Гц. Бо тоді всі двигуни та трансформатори получалися значно менші і легші.


Відмита лінійка НИ-10


Застібки


Замок від якогось приладу


Ще заводський номерок деталі


Панель приладів. Ймовірно що хронометр. 1965 рік випуску Значить літак "новий" або модернізований


237401 158 2


Ну і в цей день був ще один літак. В кінці 80-х на початку 90-х військовий винищувач впав неподалів Бурштину в селі Нові Скоромохи. Досі ще живий механік який його обслуговував. Пілот також вижив. Воронку на місці падіння знають усі місцеві. Вона знаходиться за кілька кілометрів від села.

Такою от дорогою їхали на Форді


Поруч Нових Скоморох є озера де надзвичайно баагто леблядів. Просто як диких качок


Руїни костелу в Старих Скоморохах












Воронку від другого літака ми так і не найшли. Бо місцеві всі троха складно все пояснювали. Але зато гарно покаталися.


Ймовірніше за все обидва літаки належали військовому аеродрому коло Івано-Франківська. Звісно що їх ніхто не збивав, технічна несправність або помилка в керуванні. Добре що пілоти спрямували літаки у ліс і ніхто з місцевих не загинув. Цікаво було б дізнатися долю пілотів та що саме тоді відбулося. Бо це теж історія нашої землі!

Ну і всі знахідки за день.


Пошуки літаків здійснено двома експедиціями групи «Пошук Літаків ДСВ в Україні» і сайту Explorer.Lviv.Ua у складі Джонні, Олександр, Юліус, Юрко і мене. Дякую всім за пошуки та чудовий відпочинок! Приєднуйтеся до нашої групи!

16
Привіт Всім!

Khimik пробив літак коло Полонини Руни.

Він виїжджає зі Львова в неділю ввечері. Я в понеділок вранці, на 1 день!

Будемо раді компанії! Нічого особливого мати не треба. Але якшо позичите чи матимете металошукач, то буде значно цікавіше і продуктивніше.

Поки шо в Джимміку є 2 місця. В Хіміка також.


18
Деколи хочеться просто поїхати погуляти в гори. Подихати свіжим повітрям, помилуватися вершинами, походити туди сюди. Хочеться в місце де немає туристів але є на що подивитися. На щастя такі точки ще залишилися в Карпатах. Однією з них є село Ямельниця. Воно розкинулося у мальовничій долині поруч дороги на Урич та Східницю. Село непроїзне, чужі тут дивина тож місцеві привітно махають нам руками. Та ми їх не помічаємо. Бо величезні скелі, якими буквально оточено село, заполонили наш погляд. «Та їх тут як в Тустані, Скелях Довбуша та Кам’янці разом взятими» - захоплено вигукую я. Всіх і за тиждень не перейти! Наша ціль на сьогодні - гора Ковбура де колись розташовувалася радіостанція УПА "Афродита".

Вїзд в Ямельницю. Видно скелю ліворуч.


Кікошів Камінь


Вид на Ямельницю з Кікошів Камінь


Йдемо до скель


Одна з каменюк коло гори Ковбура


Умм, який ніжний килимок


До речі на скелях зручно антену розташовувати. Бо це найвища точка.


Неподалік місця де була радіостанція "Афродита"


Минаємо автентичні бойківські будиночки. Вони як в гуцулів, розкидані по навколишніх горбах далеко один від одного. Дерев’яний інструмент акуратно поскладаний попід гобітські хатки а парканів немає. Дуже незвично їхати по селу без огорож, весь час здається що ти на чийомусь подвір’ю. Атмосфера тут збереглася як і вісімдесят років тому в часи УПА.

Коло однієї з крайніх хат. Село ж тут кругле, тому таких чия "хата скраю" багато


Вид з гори Кікошів Камінь


Стара деревяна драбина неподалік гори Ковбура


Тачку на прокачку


Колись такі в музеях бачив. А тут ними ще досі користуються. Є переваги, не спускає!


Класно вписали будиночок поміж скель


Про повстанців я згадав недаремно. Тут протягом півтора року діяла підпільна радіостанція «Афродита». Вона на весь світ передавала правду що ж насправді відбувається в Україні. Це не подобалося ані німецькій, ані радянській пропаганді. Тож після кількох спроб її все таки знищили. Тим не менше за час свого існування радіо «Афродита» почуло дуже багато людей по всій Європі. Думаєте вигадую? В Європі ж не розуміють Українську мову. У лавах УПА був бельгійський інженер Альберт Газенбрукс що втік з німецького полону. Крім іншомовних трансляцій він також відповідав і за технічну сторону питання. В ті часи мати свою радіостанцію було так само круто як зараз Youtube канал з мільйоном підписчиків.

Знайти радіостанцію серед такого лабіринту скель ой яка непроста задача


А ще ломитися по такому схилу вгору. Не дивно що НКВС не з першого разу захопило повстанців


Дивний отвір на підходах до гори Ковбура


Слоник на тому ж камені


Афродита Ямельницька. Тепер я знаю чому радіо так називалося


А ось Афродита Львівська


Через той Експлорер нічого не бачу :)


Вже весна прийшла. Пора зняти з Афродити верхній одяг!


Ведмедів тут немає. Інакше та драбина б забиралася всередину


Сьогодні наша ціль не просто прогулятися та погодувати карпатських кліщів. Ми прямуємо до гори Ковбура де колись розташовувалося радіо «Афродита». Дорога нескладна, до 30 хв пішки від автомобіля. Джипом можна під’їхати під саму вершину. Коло неї є симпатична галявина навколо якої розкидані величні скелі. Під однією з них, за твердженням Андрій Мочурад і було «Радіо Афродіта». Звідси вони лише вели передачі, а жили та переховувалися в селі. Зараз, само собою, нічого з цього всього не залишилося. Забрали ще бійці НКВС. Тому ми просто оглядаємо скельний комплекс і вражені йдемо далі. На жаль нам не вдалося зробити фотографію яка б точно передала цю всю велич. Тому краще побачити її вживу 😊

Гора Ковбура і господарські поселення поруч


Хто помітив козулю на галявині?


Троха перефоткаю господарку


Лівоурч і праворуч скелі


Некитайський замок


Всередині будиночку хлів


Ех, поставити пічку і переробити б на жилий будинок. Затишок ще той!


Джерело води на галявині


Видовбане в камені


Скеля за будиночком


Ого! Атут є звідки москалів скидати!


Ну а як без Афродіти!


Хто знає що це могло бути? Змотане ще алюмінієвим дротом!


На цій скелі ми щойно були


Дубль номер два


Цього року ГО «Граніт» планують промаркувати туристичний маршрут до радіо «Афродіта». Щоб більше людей дізналося про цю радіостанцію і масштаб діяльності УПА як організації. Також потрібно буде ретельно дослідити землю навколо. Адже тут був бій, то ж мали залишитися гільзи, осколки гранат, якісь деталі від радіостанції. То ж знахідки нас ще чекають!

Дерево так покрамсало ніби саме тут граната розірвалася


Таких от менших каменів є багато навколо основної скелі


А чого б не використати природнє укриття!


От реально багато тут покоцаних дерев. Всюди ліс як ліс, а тут одні ветерани. І в даному випадку справді винні москалі.


На вершині гори Ковбура


Тут в нас був перекус і наукова дискусія


Якби я був повстанцем то кожен раз би виходив з іншого місця. Є навіть окрема спортивна дисципліна по радіо-пеленгації таких радіостанцій , «охота на лис». Значно важче запеленгувати радіостанцію яка щоразу змінює розташування.

Охота на Лис. Чувак з картою чимось схожий на Бригадира


Маючи трохи часу ми ще оглянули скелі Кікошів Камінь. Вони нависають на східною частиною Ямельниці наче плато «Загубленого світу». Це вже більш розкручена локація з промаркованим маршрутом і слідами від вогнищ. Ще б пак, сюди є за чим їхати. Зі скель відкриваються чудові карпатські краєвиди мільйон на мільйон пікселів!

Дорога на Кікошів Камінь


Ось надійний чорнобильський орієнтир


Майже прийшли!


Нічого собі! Ти це бачиш?


Маркована стежка з Ямельниці


Тут Міша знайшов скамянілості


Затишне місце для стоянки. Скелі навколо захищають від вітру


Оооо! Та тут навіть хліб можна пекти!


Фотка яка гарно передає масштаб цих скель


Вид на Ямельницю


Гарний спостережний пункт для орнітолога. Всіх птахів видно за кілометри!


Міську, ходи сюди зробиш ми знимку!


Інші скелі ще чекають на своїх Дослідників!


За цим хребтом село Орів та Карпатські Полонини


Сопітські Полонини на горизонті


Цікавий тризуб в камені


Поруч пише "Гусь"


Ну все, вже вечір. Пора додому!


З думкою що в Ямельницю потрібно ще повертатися і то не раз ми втомлені та щасливі їдемо у Львів. За день ми встигли оглянути лише два скельних комплекси з десяти. Настільки їх тут багато! Якщо Ви бажаєте насолодитися все ще дикими Карпатами без кіосків з магнітиками та з безкоштовним входом - не відкладайте! Їдьте поки вони є. Бо поступово скультурюються. Тим більше якраз весна і купа вихідних у Травні!

Дякую Le-i-Zoo, Маряні і Руфусу за допомогу в пошуках радіостанції Афродита


Самої радіостанції тут давно вже нема, хоча це діло поправиме! Наприклад можна встановити тут сонячну батарею, передавач та цілодобово крутити повстанські пісні. І тоді на весь світ знову зазвучить "радіо Афродита"! Чи влаштовувати тут радіоаматорські контести (виходи в ефір) і потім розсилати всім QSL карточки з повстанськими світлинами. Думаю багато хто хотів би встановити звязок з такою радіостанцією!

19
Присвячується Maxiwell чиїми звітами я надихнувся і теж вирішив дослідити якийсь санаторій.

Головний корпус санаторію


Допоміжна будівля праворуч


У вересні 2019 року він ще працював. Тумбочки були забиті продовольством а люди поправляли коло них своє здоров’я. На перший погляд і зараз ніби все ціле. Є прохідна з воротами, адмінка зі склопакетами. Але це лише на перший погляд….

Ну що, ми мабуть останні хто йде цими сходинками перед демонтажем


Головний вхід Санаторію


Вивіска якась радянська


Через дебелу диру в паркані ми(Руфус, Le-i-Zoo і Маряна) заїхали Джимміком прямо на територію санаторію і гордо запаркувалися коло головного корпусу. Потім довго та нудно сушили рюкзаки від пролитої кави і аж тоді зібралися всередину. Цей наш хитрий тактичний маневр дав достатньо часу сторожу аби прокинутися і кудись сховатися. Принаймні з нами спілкуватися він не захотів, а ми його і не сильно шукали. Напевно побоявся заразитися від нас коронавірусом. Але сторож тут є. 😉

Прохідна за дверима


Коридор 1 поверху. Вагонка і лінолеум


Ну що, чудове місце для сніданку дослідника? ;)


За прилавком прохідної


В коптьорці три пралки. До речі крайня ліва - ще досі стоїть в батьків. Їй же скоро 20 років.


Видно що хтось звідси щойно зїхав. Але ніхто толком в барахлі ще не порпався


Я б це не лишив! :)


Нудно і нецікаво як для бувалих дослідників


Всі двері санаторію відкриті навстіж, частину вікон повибивав «п’яний» вітер. Але стан, як для абандону, просто ідеальний. Побутові речі, мебля, постіль, алюмінієві двері - на місці. Є пральні машинки, лампочки і навіть келішки лишилися! Але все старе, майже совкове. Судячи з усього останні кілька років санаторій вбивали і нічого в нього не вкладали. А потім комусь продали. Новий власник розчистив територію від зарослів кущів, напевно планував щось будувати. До кризи…

Коридор другого поверху


Батутна


Ще коридори. Корпус тут реально великий


В кожному номері відносно сучасний санвузол


Сообразім на трьох? ;)


Вид з балкону номера


А сам балкон спільний. Напевно крадіжки з номерів та підглядання були нормою


Корпус санаторію від вікна до вікна


Йдемо де посвітліше


Далеко не всі готелі в Карпатах мають такі чудові краєвиди з вікон


Тут напевно жив персонал. Бо електричний щиток в номері. Якщо хтось бушує - вимикали світло


А дорослі що? Самі виберуться?


Кабінет директора


В шафі був схований і червоний прапор також. Ми його фоткати не стали, бридко


Все було по науці!


По простому "Якщо від криниці чути гноївкою то…" :)


Вересень 2019 року тут ще були люди. Не діти, бо типово шашличний набір. Але і не вандали бо...


Приїхали сюди в нових джинсах :) Теж 2019 рік


Ми обійшли лише двадцять відсотків території. Не тому що ми ліниві, а тому що хочемо дати й іншим можливість тут полазити та бути першими. Ми не ходили в ліве крило, в їдальню, в котельню та в інші прилеглі споруди. В нас по плану була ще Ямельниця, а цей санаторій – так, просто розвідка. Хоча і дуже успішна 😊

Ну ви напевно вже зрозуміли що зараз буде


Залаз на горище стрімкий і незручний.


Напевно тому тут і не було багато мотлоху


Йдемо де центру будівлі. Видно що даху капець. Отже за пару років все тут зігниє


Ну і наступна зупинка туристичного маршруту Дослідника.


Якраз навпроти заводу пластмас.


На мою думку поки карантин – там нічого не робитиметься. Все так і стоятиме ніби його щойно покинули. Максимум вітер і дощ потроху гноїтиме корпуси. А далі залежить від глибини кризи. Може заморозитися надовго, або навпаки – розквітнути. Тому не пропустіть целочку поки безхозна 😉

Вже мене зачекалися поки клеїв наклейку


Пакуємося і поїхали далі!


В цю будівлю ми не ходили. Буду вдячний за звіт!


Адмінка при в’їзді на територію. Пустує ;)


Вже сідаючи в авто ми помітили сторожа. Він був далеко і швидко сховався. Та й прутень з ним. Ми ж по суті нічого поганого тут не робили. Міг би нам і браму відкрити, заробив би на недільне пиво.

Приємно шо об'єкти не тільки зникають, а я з'являються нові. Просто треба активно лазити і шукати. До наступної вилазки сюди!

20
Привіт Всім!

Яка різниця між Патологом і Палеонтологом? По великому рахунку невелика, що ті що ті мають справу з чимось рідкісним і троха мертвим.  :)

Так от, Микола Скирпан запрошує походити з ним по Хороснянському Карєру. Там часто після дощу можна знайти зуби акули та інші древності. Але можна і не знайти. Як повезе. Хоча Тараринов колись цілу печерну гієну знайшов.

Збираємося коло Ашану на Кульпарківській, 12-00 неділя 26 квітня. Кому цікаво помісити пісок - є ще два місця в джимміку.





Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24