Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Golem

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 »
1
Привіт Всім!

Василь Фітсак, начальник гірничо-рятувальної служби на горі Піп Іван розказував шо поруч є невеличка печерка. Десь 20 метрів завглибшки. Вертикальна.

Одну печеру під Петросом ми вже досліджували якось десять років тому. Недавно спускалися в Печеру коло гори Ключ. Цікаво буде подивитися і на цю.

Виїжджаємо о 7 ранку зі Львова. 28 червня. В обід в Дземброні. До вечора дійдемо до обсерваторії. Ночівля в наметах.

В суботу зранку поки нема людей спуск в Печеру і потім повернення у Львів. Зі мною буде  машина друзів з роботи. Вони планують лишитися ше на 1 день.

Коло вершини є джерело. Але дров немає. Тому беремо пальники. Рятувальники обіцяли поділитися шнурками. Тому я беру тільки систему і спусковий.

Обовязково мати теплі речі і спорядження як на пізню осінь. Чорногора підступна і запросто може піти сніг з вітром. Не додаватимемо рятувальникам роботи.

Поки шо в Джимміку є три вільних місця.



Троха старих фото з Попа

2
Плани / ШротоСесія
« : 20.06.2019 15:18:32 »
Привіт Всім!

Виникла ідея в цю неділю на 11 годину зібратися на Шроті в Красові Поробити тематичні фотки!

Я попередньо здзвонився. Вони не проти. Казали в суботу ще раз подзвонити.

Я буду виїжджати о 10-15 з Сихова. Можу когось підібрати хто бажає. Але там з добиранням просто. Люба маршрутка на Стрий.

Приєднуйтеся хто буде!




3
В пятницю 21 червня найдовший день. Давайте виліземо на Деревацьку вежу і для нас він буде ще довшим :) А заодно і перевіримо як там наша наклейка пережила зиму.





Якщо повезе з хмарами то сфоткаємо захід сонця. :)

Збираємося коло Вежі на 21-00. Захід сонця відбувається о 21-30. Так шо маємо встигнути.

Добратися туди нескладно якшо о 20-00 бути на перехресті Стрийська-Наукова.  Все що їде на Стрий проїжджає цю вежу. Я буду їхати з дому. Якшо хтось бажає то може лишитися в мене ночувати. Але квасити не будемо, просто подивимся відяшки з вилазок. Зранку мені треба буде їхати у Львів по справах.



Так шо приєднуйтеся!

4
Уявіть собі що Ви в горах та збилися зі стежки. Ви приймаєте рішення напролом скочуватися вниз до потічка. Там є лісовозна дорога, нею можна вийти до цивілізації. Нічого не підозрюючи Ви продираєтеся вниз через хвойові зарослі вічнозелених Карпат. Клянучи свій ЖПС Ви слизьгаєтеся на покритих мохом цекотах та молитеся аби ніде тут не підвернути ногу, чи шию. Раптом посеред хащів помічаєте якусь поржавівшу залізяку. «Трильовщик» - зневажливо думаєте Ви і йдете далі. Але з часом деталей стає все більше і більше. Вони врослИ в дерева, визирають з-під моху. Блискучо-білі заклепки на кусках алюмінієвої обшивки, шассі та характерне крісло з ремнями безпеки не залишають сумнівів. Ви натрапили на уламки літака.

Колінвал від двигуна


Думаєте це чергова казка? Вважаєте що всі німецькі літаки ще після війни розтягнули на метал та сувеніри і зараз вже нічого немає? Який може бути літак коло Яйка Ілемського, якшо воно ходжене-переходжене майже як Говерла? Ми теж так думали та, на щастя, помилялися!

Перші згадки в інтернеті про цей літак датуються 2015 роком. Віктор все детально перефоткав та описав, проте точних координати нікому не давав. Ще б пак, на фото є дуже багато цінних номерних деталей які на чорному ринку можуть коштувати чималих хрошей. Потім Khimik знайшов місце падіння радянського літака МІГ і описав в нас на форумі. Ця тема привернула увагу громадськості до теми пошуку літаків в Карпатах і так ми дізналися про JU-88. Ми почали гуглити і дзвонити всім за координати. Та про цей літак не знали навіть місцеві волонтери що займаються маркуванням стежок та виданням карт. То ж ми приготувалися до затяжних та виснажливих пошуків. Початковий план був йти сюди на травневі свята. Але в цей час проходить “Карпатський кордон”, оффроад івент який Khimik ну ніяк не міг пропустити. То ж ми перенесли мандрівку на Сині Свята.

Елемент фюзеляжу де кріпляться крила




1)   Ми відвідали місце падіння літака JU-88. Якшо знати напрямок, то від крайньої точки куди можна заїхати машиною і до літака йти не більше години часу. Мотоциклом ще менше.
2)   Місце знаходиться троха нижче полонини «Довге Поле». Десь 30 хв. ходьби від стежки з полонини Мшана. Адекватно-зацікавленим туристам розкажу як туди добратися. Ховати координати особливо немає вже сенсу. Бо виносити звідти скоро уже не буде шо.
3)   Судячи з компактного розташування уламків, літак або врізався в схил, або впав зверху. Також слідів воронок від вибуіхв авіабомб не бачили.
4)   До місця падіння літака вела чітка стежка від Миндунку. Видно недавні сліди від бензопили яким нема і тижня часу, нерозмокші на дощі пачки від цигарок
5)   І, на жаль, ми троха запізнилися. На місці катастрофи вже попрацювали місцеві і, судячи з залишених тут речей, ще планують продовжувати. Є багато свіжих ямок. Деякі деталі, що були на фото 2015 року, зникли. Решта поскладані на акуратні купки і чекають свого часу.
6)   Дуже хотілося б щоб місце авіакатастрофи не зникло з нашої памяті і не заросло лісом. Поставити памятний знак, позначили для туристів на карті. Якось так.



З Вікіпедії «Junkers Ju 88 — дводвигунний, багатоцільовий літак Люфтваффе часів Другої світової війни. Літак був розроблений компанією Гуґо Юнкерса в середині 1930-х років, як так званий Schnellbomber, і повинен був стати швидшим за будь-який винищувач того періоду. Його ласкаво прозвали «покоївкою на всі руки» (Mädchen für Alles), і справді Ju-88 справлявся з будь-якою роллю. Як і ряд інших бомбардувальників Люфтваффе він успішно використовувався як бомбардувальник, пікіруючий бомбардувальник, торпедоносець, літак повітряної розвідки, важкий винищувач, і навіть як літаюча бомба.

Об'єм випуску розвідників Ju 88D в 1940 р. склав 330 машин, на наступний рік було замовлено вже 1000 одиниць, а потім ще 350 літаків модифікації Ju 88D-1. Реально в 1941 році було побудовано 568 «вісімдесят восьмих» — розвідників. На початок 1942 року майже всі дальньорозвідувальні авіагрупи люфтваффе мали в своєму складі літаки Ju 88.»







Місцевий з Мислівки - «А куди то ви хлопці йдете?»
Ми – «Та на Яйко!»
Місцевий «Оооо! Яйко то така гора! Всім горАм гора! Така крута і висока. Туди дуже тяжко йти. Вищої гори в світі немає. Ну хіба ще Говерла десь там далеко є» 😊

Виїхали ми(Khimik, Korgyk, Віталік, Jonny і Electri4king) зі Львова о 17-00 щоб успішно минути пробки бажаючих віддихнути на природі. Далі Стрий, поїдання класичних хот-догів в Долині, зустріч з Андрієм Брошнівським і вібромасажер до Мислівки. Дорога така, ніби тут не було ремонту ще з часів як її розбомбив той Юнкерс що ми їдемо шукати. В Мислівці звертаємо з «траси» ліворуч як на Миндунок і далі помаленьку котимся в кінець цивілізації. Переїжджаємо річку і, зїхавши з лісовозної дороги, падаємо на привал. Я спеціально наголосив на місці привалу. Бо якшо з необережності розбити табір коло дороги, то лісовози всю ніч тобі не даватимуть спати.



По одному виходимо з машини, тримаючи в одній руці балончик, а іншою відганяючи комашню. Потім через щілину в дверях передаємо балончик в салон і наступний на вихід. То ж перша робота це розвести вогень щоб хоч троха можна було робити все решта. Ну а далі вже традиційне знімання стресу після чотирьохгодинного обїжджання дураків та ям на дорозі та й ідемо спати. Вже 12 година ночі. Домовилися завтра ранком прокинутися о 6-30, щоб побільше встигнути за день. Хоча це й порушувало правило 11 години, але і справді той літак ше треба було знайти.






Напевно Віталіку і Хіміку в Патрулі всю ніч смерділо дизелем. Іншої причини чого вони підірвалися о 5 ранку та почали таборувати ми не знайшли. Та, тим не менше, піджерши смачнющої яєчні з тушканом від Віталіка ми вже о 7 ранку були готові рухатися далі. Це вперше в житті я так рано виходив з табору 😊







Ось карта що де і як. Від табору можна ше кілометр-два проїхатися в сторону Довгого Поля. Нива і Джиммік на стоковій гумі пройшли. Паркетник не пройде. Далі дорога зливається з річкою. По ній ми не їхали, це завдає шкоди екології і є заборонено. Хоча хтось же ш тут ту дорогу тут зробив 😉



Лісовозна річкосмуга закінчується великою вирубкою з якої вже проглядається наш схил. Провівши грунтовну перед-підготовку вдома ми приблизно орієнтувалися де той літак може бути. Падіння такої махіни обовязково повинно було лишити слід у лісі.

Річко-Дорога до вирубки


Для такого типу походів потрібне високе взуття


Вид з вирубки на гору де лежить літак


Видно шо стежку сюди хтось прорізав


У пошуках місця падіння






От так ми бігли коли почули що літак знайдено!


Так виглядав шлях до першої знайденої деталі


Це було дуже змішане відчуття коли ми нарешті вийшли до літака. З одного боку радість що пошуки увінчалися успіхом. Стільки праці, чекання і ми всі нарешті тут. А з іншого боку - гірке розчарування. Бо і сліду від шассі, втулки гвинта, крісла пілота, синіх балонів та інших цінних деталей не залишилося.



























Хоча чого сумувати. Ми добросовісно обійшли і обфоткали все що залишилося. Навіть дві ложки, два шампура і пилку для дерева тих, хто тут працює. Неприємно вразили ямки після копу з металошукачем. Їх прийнято за собою закопувати! Коржик виявив кусок кабіни з залишками шрапнелі. Тобто літак впав внаслідок повітряного бою, а не з технічних несправностей. Залишків боєприпасів чи слідів вибухів не було. Хоча чітко видно шо літак горів. Багато поплавленого алюмінію та гуми навколо.

Видно пошкоджене літаком дерево


Ямки від копу


Всі детальки маленькі лісові гномики акуратно поскладали на купку




Елемент крила з кульовим шарніром










Кусок обшивки зі слідами пробоїн






Шарова опора




Коржик показує як міг впасти літак


Залишки паливної системи






Випускний колектор




















База копачів






Використовуючи металошукач вдалося окреслити район падіння літака. Він розтягнувся на кілька сот метрів вздовж схилу. В цьому місці пікав практично кожен квадратний метр. В основному дрібне сміття. А далі ніц взагалі не пікало. Про якусь реконструкцію місця авіакатастрофи говорити не приходиться. Тому що всі великі деталі знесені на окремі купки. Добре є ще дерева які росли тут в ті часи. Кілька з них мають дуже характерні пошкодження завдані літаком.

Деталі не тільки викопують, а й ще відчищають




Батарейка або акумулятор


Наявність дитячої іграшки і коробочки з-під кіндера наштовхує на думку шо копає з сином










Як на секонді








Хімік розмірковує чи може перевикористати форсунку






Андрій Брошнівський задоволений походом


Гак на крилі до якого могли кріпити стояночні розтяжки


Храповик для заведення двигуна




Вкладиш на колінвалі


І як воно все мало працювати?


Двоє людей зможуть його підняти


Привід від маслонасоса


Щітки


Кусок обшивки з отворами від шрапнелі


А це дуже дивний камінь. Отвір явно штучного походження




Провівши тут кілька годин ми вирішити збігати ше на Яйко. А шо, вертатися назад і квасити від обіду і аж до ранку? То ж ми пішли далі вверх по схилу і доволі скоро вийшли на полонину Довге Поле. А звідси вже до Яйка йде маркована стежка.

Вид на Яйко Ілемське з Довгого Поля


Аршиця, на ній лежить МІГ


Звідти ми прийшли






На вершині затишно. Видимість мільйон на мільйон. Вдалині, наче прожектор, просвічує димку золотий купол Гошівського Монастиря. Лише обід, часу море. То ж у Хіміка заграв хотюнчик десь нині пооффроадити. Тому ми швидко спакувалисі і пішли вниз до машин.




Пофіксано!




Хімік розказує як ходив МІГ шукати


Троха жарко на сонці в чорній футболці


І що, там справді є літак?








Качає прес


Як мені надоїли ці комахи


Думаємо як спускатися


Електричкінг забрався в старий окоп


Спуск здійснили через полонину Перебитого Груня і далі троха зрізали на лісовозну дорогу направо. Цей останній кусок був найтяжчий. Стрімка дорога вниз під пакучим сонцем. Лісу, який зазвичай робить холодок та тіньок, немає. Його весь вирізали. Під ногами зорана земля з каменями, гілками та пилюкою. Селевий потік і то менше схил коцає. Яке на мене то краще вже спускатися так само як і піднімався.

Дорога на Грунь




Горгани це найдикіша частина Українських Карпат


Полонинка під Грунем


Якшо знати куди дивитися то звідси видно місце де ще лежить літак




Лісовозна "дорога смерті" вниз до машин


Далі ми впали табором на стику річок Правич і Свіча (коло моста як йти на Яйко). Тут троха позмивали з себе засохлі рештки комашні та понизили температуру тіла до нормальних 36.6. Хімік засмажив нам офігенно-смачний шашлик і ми всі розїхалися. Андрій подався досліджувати гори та шукати гриби. Хімік, Коржик і Віталік покотилися пробувати нову дорогу на Карпатський Кордон. А я з Електричкіном і Джонні помчали в сторону Львова з надією щось нині поексплорити. Але про це буде в окремому звіті 😉

Вертаємсі назад до Миндунку


Надуваємо матрас на місці злиття Свічі і Правича




ВЕС коло Вигоди, Долинський район


На відміну від Самбора тут стоїть лише одна крутилка. Напевно пробують вітер.




Одна така штука може виробляти до 360кВт




Потім з 400В роблять 10кВ і передають в енергомережу України


А це вже халтура за словами Електричкіна. А він то знає!


Лягаючи дома спати о 1 ночі я пробував згадати все що сьогодні відбулося. Пята ранку і: «Пєш Опілля – нема похмілля». Далі рубілово бездоріжжям, пошуки літака, перефоткування всього, жарене на сонці Яйко, Свіча в трусах і шашлик з мошкарою. А потім вітряк коло Вигоди та  епічні гвинти Архімеда коло Миколаєва. Може й добре шо ми так рано встали. Інакше цей звіт би вийшов аж завтра 😊



Впевнений що в Карпатах є ще багато таких сюрпризів. Тоді була дуже велика війна. Літаки ганяли сотнями, збивали їх також немало. Найчастіше вночі, тому ніхто не бачив де впав. Усіх їх точно ше не знайшли. Деякі і досі лежать в Карпатській глушині та чекають своїх дослідників.

5
Колись давно, коли ше не було смарфонів по мукачівській Електричці ходив чувак переодітий під Вєрку Сєрдючку і розважав пасажирів співаючи Чорний Бумєр. Персонаж був колоротний і справляв враження набагато більше ніж бубнящі собі під ніс молитву з простягнутою рукою. То ж і заробляв відповідно. Народ, що часто їздив, знав і чекав коли ж нарешті і в їх вагон зайде це маскі-шоу :)

Сам по собі чувак був цілком адекватний і з почуттям гумору. В тамбурі можна було з ним перекурити і потрендіти про життя. Та, на жаль, смартфони надійно захопили увагу публіки і розважати її вже немає потреби.

На прохання трудящих зберіг тут це щоб не пропало з часом. Електричка Мукачево-Львів, ділянка від Стрия і до Славська. 2007 рік.



<a href="http://www.youtube.com/watch?v=o_PN_cp3Zpw" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=o_PN_cp3Zpw</a>

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=aCcfXgA4N8k" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=aCcfXgA4N8k</a>

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=khqZgO6FeSg" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=khqZgO6FeSg</a>

Соррі шо відяшки пеервернуті, не знаю як їх розвернути. Якшо хтось вміє - зробіть будь ласка.


6
Виявляється що коло Жовкви є величезні розвідані запаси коксівного вугілля. Настільки великі, що цілком могли б забезпечети нашу енергетику пальним.

Шляхом нетривалого гугління знаходимо кілька статей про шахту. 1, 2 i 3

Ці родовища почали ще розвивати на початку 90-х. Знайшли канадійського інвестора. Але за весь цей час зроблено:

1) Обнесено територію парканом
2) Знято чорнозем на ділянках де буде ствол і відвал
3) Поставлено будку для охорони
4) Прокладено дороги і дренаж всередині території. До самої шахти дорога вбита.
5) Обіцяють відновити будівництво в наступному році(вкотре)

Тобто, по великому рахунку, нічого. Тим не менше я вирішив написати тут цю тему бо:

1) Рано чи пізно ми зможемо дослідити не тільки закинуті шахти, а й такі які щойно будуються
2) Щоб всі знали що там нічого нема і лазити немає де
3) Щоб привернути увагу журналістів і зрадофілів :)

Ну і кілька світлин

Їдемо до шахти


Дорога до головного вїзду


Поруч все обнесено бетонним парканом


Опа, дорогу перегороджує паркан






Через дорогу бачимо місце для відвалу породи






Паркан дуже надійний, не перелізеш :)


Поруч дуже якісний дренаж








Всередину ми не йшли. Охоронець нам так все розказав що він тут тільки люки охороняє. Нашо дядька підставляти :)


7
Переглянув я свої плани на рік і побачив шо вже майже все виконав. Крім літака під Яйком. То ж треба надолужувати!

Коли: виїзд в пятницю 14 червня 17-00 Луганська 20. Їде ще Khimik, його колєга i Korgyk. Може Jonny

Куди: Мислівка, як на Хуст. До Миндунка як позначено на карті.

Там ночуємо, і в суботу зранку на пошуки. Приблизно-точне місце ми маємо завдяки akve То ж блукати багато не треба буде.

В неділю вертаємся назад. Khimik бере мясива на суботу на вечір і казан 10 літрів. Решту (в плані перекусу і алкоголю) беріть з собою самі.

Поки шо по машинах є одне місце в Патрулі і 2-3 в Джимміку. Залежно чи Jonny їде. Так шо підписуйтеся.

Коли буде точна кількість бажаючих то зорієнтуємся по наметах і місцях.


8
Привіт Всім!

Вчора ми з Sunnyman-ом вчасно втікнули з корпоративу щоб зберегти печінку для сьогоднішнього святкування 10 річниці. То ж троха поблукали околицями Жовкви. Коло Костомельного заводу який переробляє на борошно залишки тварин з усієї області ми знайшли очисні споруди.

По розміру вони суттєво поступаються Львівським, нагадують чимось Новий Розділ. Зрештою Жовква невелике місто з великим приватним сектором :)

Стан очисних плачевний. В плані корозії заліза та чистоти шиб на вікнах. Але щось там булькає і не смердить. То ж свою функцію вони виконують. ну а далі фотки

Підїзна дорога


Обходимо з флангу, якісь дві споруди


Колись тут була вентиляція


А зараз сіно зберігають


Всередині одного з приміщень


Характерні обриси очисних


Спочатку ми були подумали шо вони вже не працюють


Стандарний кран для таких споруд. напевно шоб мул діставати


Але ні. Ось видно як тече свіжа водичка


Явних ознак аерації як це є у Львові ми не виявили


В прямому сенсі телепортуємося нагору


Ми рухаємося в сторону брудної води і погнившого металу






Закрилки літака підняті


Не нові, але якось працюють


Поруч насосна станція


ліве кільце


Праве кільце і частина каналу


Розширення каналу в кінці... Що ж воно нам нагадує...


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=I-lbJMOvDAM" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=I-lbJMOvDAM</a>

видно шо вода йде по колу і так очищається від піску


ось він поруч


Кінчик прутневого каналу




Навіщо на очисних ця споруда? Хто знає?


найкраще дрова сохнуть під водонапірною вежею


Драбина ціла, лізти не страшно




Вид з водонапірної вежі на очисні


Ех шкода що зеленка прутень затулила


Дивні споруди поруч водонапірки


Леп 750кВ на Польщу вдалині


Використовуємо оптичний зум на телефоні :)


Тепер додаємо цифровий зум


Тиснемо + в переглядачі картинок


Якшо серйозно то ЛЕП зараз майже не під напругою. Тобто подається лише захисна напруга шоб дроти не покрали. Частина скляних чашечок ізоляторів посипалася. Для любителів цього діла якраз гарний час шоб на неї вилізти


Попри все ці ЛЕП дуже фотогігієнічні


Вид на машинний зал і епічну новобудову за ним


Вид на жовкку, 1,5км


Костомельний завод. Спорід стоїть покруче ніж в Полтві!


Насоси в головному приміщенні. там нікого не було то ж ми просто в вікна позаглядали




До зустрічі наступного разу!


ПС: подарунок Цезару на ДН :)

9
«А шо, там є печери?!» - неодноразово чули ми в процесі підготовки до подорожі. Справді, печери у Львівській області це дивина, а ще й у Карпатах – тим більше. То ж здивування людей було очікуваним і тільки стимулювало нас дослідити та описати цей об’єкт.

В головній залі печери «Прохідний Двір»


Ми втікаємо від світу в гори. Але ж наскільки надійніше можна сховатися від всіх не просто в горах, а у справжній гірській печері! Перша моя ничка була під Петросом. Правда це трохи далеченько від Львова. В інтернеті ходили чутки про печери на горі Ключ, Сколівський район. Це лише година-півтора їзди від Львова. Фотографій і координат печери не було. А основний наголос робився що там небезпечно і краще туди не йти. Але ж де небезпечно там і цікаво!

Місце поруч з печерою


Перший пішов!


Ось короткий підсумок нашої мандрівки:

1)   Ми відшукали і дослідили печеру «Прохідний Двір». Часу на спуск у другу печеру(Пілігрим) в нас, на жаль, не залишилося. Обидва входи знаходяться поруч.
2)   Печера «Прохідний двір» як і описувалося є глибока, ~40м вертикального перепаду. Вона простора, ~200 метрів ходів. Четверо людей почуваються в ній цілком комфортно. Влізеться і десять.
3)   Спуск в печеру вимагає альпіністського спорядження. Без нього це, наразі, є неможливим
4)   Дно печери сухе навіть попри місячні дощі. Стіни вимазані глиною та вкриті каплями вологи. Повітря тут цілком достатньо, за чотири години перебування ми і половини не видихали.
5)   Всередині холодно і сиро. Фліс, водонепроникна куртка, і такі ж рукавиці зроблять ваше перебування комфортним.
6)   Є кілька бокових відгалужень які закінчуються вузькими щілинами. Худі спелеологи пролізуть.
7)   Лише в одному місці я виявив людські сліди на глині. А так то печера недоторкана. Була до нас ☹
8 )   Печера знаходиться орієнтовно 2 км від озера Журавлине коло «Острова Пасхи». Попри неї йде надійна стежка. Самого входу в печеру зі стежки не видно. Він розташований в такому місці що випадково не провалишся.
9)   Джерел води близько коло печери немає. Але є місце для стоянки захищене від дощу.
10)   Стан печери доволі стабільний. Явних небезпек обвалів немає.

Вертикальний спуск в головну залу печери


Починають рости сталактитики


Літаючий камінь над продовженням печери


Підйом нагору


Від Львова до водопаду «Кам’янка» півтори години їзди на авто. Ми запаркувалися на початку підйому до озера Журавлине(Мертве) та почали переодіватися. Люди в синіх комбінезонах та зі шнурками на шиї явно диссонували з гламурно – шашличною атмосферою навколо. Та щойно ми минули заболочене озеро як відчули той дикий та загадковий дух Карпат. Ця неповторна суміш вологих тропічних джунглів з домашністю гобітанських рельєфів до дна наповнила наші легені.

Дорога до печери


Ця скеля позначена на карті як вхід в Печеру


Печери коло гори Ключ були відкриті ще у 80-х роках. Та, на жаль, якогось внятного опису в інтернеті, топозйомки чи фотографій звідти я так і не знайшов. То ж ми, Дослідники Львова та Навколо, вирішили самостійно заповнити цю прогалину.

Його досвід промислового альпінізму нам став в нагоді


Вхід в печеру «Прохідний Двір» позначений на Вікімапії та Open Street Map. Від водопаду до входу йти, надійною протоптаною стежкою, менше години часу. Перепад висоти незначний.

Тут ми були лишили рюкзаки і пішли шукати вхід


Перший залаз :)


А всередині доволі просторо


Не печера, але дуже на неї схожа


Який то кайф нарешті дихати свіжим карпатським повітрям, а не випарами Полтви.


Веган найшов вхід, гоу туди!


Цілком очікувано що вхід в печеру виявився дещо поруч з точкою на карті. Імовірно це зроблено навмисно, аби люди без спелео-досвіду не завдавали клопоту рятувальникам. Ми розділилися і доволі швидко знайшли аж чотири входи під землю. Жодних стежок, місць від вогнищ чи, тим більше, сміття коло входів в печери не було. Напевно що тип спуску та відсутність «позолочених кристалів» внизу надійно відсікають охочих на легкі видовища.

Ми біля входів в печери. Ззаду Пілігрим


Вхід в Прохідний Двір


Джонні вперше надів налобний ліхтарик, вперше спускався на мотузці і вперше був в печерах!


Сергій впевнено йде досліджувати надра планети!






Забігаючи наперід скажу шо все в нього вийшло на відмінно!


Красивий ліс поруч з Печерою


Нас було п’ятеро: DeadMeat_jun, Jonny, Electri4King, Веган який тільки прикидається і я. Побачивши дирку в землі ми тутже забули про жару, комарів і голод. Скинувши весь зайвий одяг ми, наввипередки, кинулися одівати на себе системи.

«Коли ти дивишся в безодню, кажани дивляться на тебе» - згадав я Ніцше і повис на мотузці на рівні сьомого поверху. Піді мною вузька щілина три метри завширшки і метрів сто завдовжки. Налобний ліхтарик ледве досвічує до її дна де клубком лежить решта мотузки. Стіни печери виблискують характерним білим грибком та каплями кришталевої вологи. Мене переповнюють неймовірно-гострі та екстремальні відчуття. Бо я перший спускаюся у невідому печеру з якою навіть фоток в інтернеті нема! Та й будь-яких ознак людей до нас, як ото надписів на стінах, відбитків на глині, бичків, фекалій чи потоптаного дна тут теж немає.

Для референсу. Стан мого одягу до спуску в Печеру


Я в головній залі


Сергій лишився на проміжній ділянці допомагати спускатися решті


там продовження печери


Про те що потім підніматися назад я стараюся не думати. Просто потроху відпускаю свій кінець вісімки і, неспішачи, їду вниз, притримуючи другою рукою страхівочний блок. Плавно торкаюся листяного дна і розумію: ще одна моя мрія здійснилася! Ці дванадцять років пошуків, тренувань та планувань були недаремні. То ж поки спускаються мої товариші я освоююся на новому місці.

Я стою в печері півтора - три метри завширшки і десь п’ятдесят метрів завдовжки. Дно печери це глина-листя-каміння. Печера утворилася тектонічним способом. Тобто це тріщина в породі під дією гравітації і землетрусів. Такі печери характеризуються мінливістю і нестабільністю.

Засипаний глиною тупиковий хід


Вид на стелю


Вид з трикутного каменю вниз у основну кімнату


Щілина піднімається вгору від підлоги і практично на половину висоти нашого спуску. Один кінець печери закінчується глиняним завалом. Але коло нього є перпендикулярна тріщина для дуже худих спелеологів. Інший кінець щілини впирається в характерний алмазоподібний камінь догори дригом. Він чимось нагадує те місце в церкві з якого священник каже проповідь. За цим каменем йде продовження печери.

Щілина перпендикулярна основному ходу


Джонні спускається до мене


Біла кофта була єдина якої йому не шкода


Додав цю фотку для відчуття простору, скільки тут спускатися


Його перший спуск в печери!


Десь метр ширини в найвужчому місці головної кімнати


Вид з заваленої сторони на спуск


Веган наступний




Всі на місці. Я поліз в продовження печери


Коли всі спустилися то ми пішли досліджувати що там далі. За трикутним каменем йде невеличкий схил і потім поворот ліворуч. Далі вертикальний спуск і невеличка кімнатка 2 на 2 метри. Це і є дно печери. Вниз йдуть хіба що вузькі ходи в які стікає вода під землю.

В цьому відгалуження ми знайшли невеличкий чорно-білий сталактитик. Він ріс на виступі над вертикальним спуском. Приємно однако 😊 Також в печері живуть симпатичні сині слизні що залюбки вилазять подивитися на світло спелеологів. А при спуску було вилетіло кілька кажанів. То ж печера є заселена.

Росте сталактитик


Стін під Сталактитом


підлога під Сталактитом




Саме дно печери


Веган загрозливо нависає наді мною. Недай Бог йому зірватися!


Сюди втікає вода з печери


Підніматися (жумаритися) назад ми вирішили з цього каменя. Так менша висота


Мешканець печери




Підйом це не спуск і тому чим голодніший ти є, тим легше тобі підніматися. Бо вага менша. :) Я йшов останнім тож встиг не тільки зголодніти, а й навіть трохи змерзнути. Порада на майбутнє брати з собою светр чи фліс. Як і у більшості печер, тут є свій мікроклімат. Температура десь 10 градусів, пара з рота точно йшла! 😊

Але стартуючи під нахилом з каменю слід уникати ефекту маятника


Третину відстані подолано


За Джонні я особливо переживав. Але він без пригод вибрався наверх!


Останнім був я. Тепер порівняйте стан одягу :) Добре шо ми всі взяли перезувне :) Ну і Електричкінг казав шо я був похожий на Суса. :) Не знаю чи це комплімент чи образа :)


Всі безпечно піднялися на поверхню. Насувалася гроза тож ми прийняли рішення швидко збігти до машини. Коло Мертвого озера нас зупинили дівчата.

- А це ви з печери спускаєтеся? - спитали вони у нас.
- А Ви звідки знаєте про цю печеру? - спитали ми їх у відповідь
- А що тут справді є печера? - відповіли нам дівчата питанням на питання.

Все просто. Такі ж щасливі та вимазані глиною обличчя були недавно у них самих в печері Атлантида. Не потрібно бути Шерлоком Холмсом щоб по наших шнурках, шоломах і налобних ліхтариках безпомилково визначити звідки ми йдемо. Пообіцявши їм написати цей звіт, який ви щойно дочитали, ми пішли лякати своїм виглядом відпочиванців на автопарковці.

Йдучи в печеру навіть і не розраховуйте бути чистими!




Печерні люди


Це озеро називають "мертвим" бо в ньому дуже характерно плпвають під водою колоди


Пошвидше би вже виросли і зїли тих всіх комарів


Place for Rest


Ура! нарешті добралися до чистої води


Шум і гамір людей водопаду Кам’янка явно диссонував з нашим печерним настроєм. Їсти тут якось було не комільфо. А от поїхати на сусідню гору Корчанка і щось пожувати з видом на тру-Бескиди це для нас . Тим більше що звідти відкривається чудовий краєвид на гору Ключ в якій ми щойно були.

На Корчанку можна виїхати навіть в дощ і на шосейній гумі. Але на Джимміку




Сколе і гора Ключ. В ній ми дві години тому були!


Обладнання Аерофлоту тут ще досі стоїть


Вид на Тру дрімучі Бескиди


Сподобалося? Зацікавив? Не прогавте! Восени, як здохнуть всі ці кляті комари, підемо досліджувати наступну печеру “Пілігрим”! Так шо пильнуйте наші плани!

План-схему печери додаю. Вона намальована по пам’яті. Розмірів при побудові плану я не дотримувався.


10
Саме так! Під всім цим сквером навпроти Обласної ради є підземелля! Вони доволі об’ємні: починаються від вулиці Руської і закінчуються аж за спиною Вячеслава Чорновола. Придивіться уважно до цього пагорба. Можна помітити характерну змійку на поверхні та, присипані землею, входи у нього. Ці підземелля були збудовані німцями як укриття від авіанальотів в часи ДСВ.



Останні кілька десятиліть входи у підземелля стоять закриті бетонними плитами та засипані землею. Настільки надійно, що навіть корінні Львівяни про нього забули. Але не Дослідники Львова! Кілька бетонних плит та грудка землі – хіба це нас колись зупиняло?



Ось короткий підсумок:
1)   Бомбосховище у чудовому стані. Збереглися дерев’яні лавки, ізолятори на стінах. Підлога суха, грибка нема.
2)   Схема бомбосховища така ж як і у парку Франка. Тільки тут чисто і є хороші сходи вниз.
3)   В бомбосховищі є пляшки та газети датовані 1971 роком. Можна припустити що тут не було людей останніх 48 років! На це ж вказує і наявність алюмінієвого тазіка та тарілки. Буремні 90-і кольоровий метал точно би не пережив.
4)   Дивує безгосподарність влади. Чому не зробити тут музей ДСВ чи якусь арт-галерею? Підземелля Львова це дуже потужній бренд. А поруч пакуються автобуси з туристами!



Спитаєтеся: «А чи не боялися Ви що воно може бути заміноване?». Відповідь: «Ні, не боявся». Хіба чиїмись какашками. Правда батьки одного з учасників Експлорера тусувалися тут підлітками. Але нових мін вони тут не полишали 😊

Це бомбосховище не підпадає під сучасні вимоги до споруд ЦО. Тому жодної оборонної цінності не несе. Тут, за словами тих же батьків, збиралися колись «неформали». Напевно через це його совіти і законсервували.



Бетонна плита піднялася легко(дякую Electri4king i Sunnyman за компанію!). Три голови просунулися у відкритий проєм і одночасно проказали непристойне слово яке означає глибоке здивування. Під нами в землі був величезний коридор зі сходами та гермодверима. Нас охопило відчуття першовідкривачів. Схоже як в дослідників Єгипту які вперше розкопали гробницю Тутанхамона.



Ми скористалися єврейською драбинкою і опинилися три метри під землею. Далі, ледве стримуючи себе щоб не бігти вперед, ми методично обійшли та перефотографували всі кімнати. Дивіться опис і фото внизу.

Під цим всіх ховається бомбік


Перший погляд всередину


Бінго! Ми знайшли ще одне Львівське підземелля!


Щоб ніхто не провалився поки ми там внизу місце обгороджене стрічкою


За допомогою драбини ми внизу. Похильник в сторону Реберні




Сходи в сторону Облради


Що ж, заходимо!


Вид з бомбіка на вхідні двері


Коридором йдемо в глибину


Автентична тарілочка з алюмінію


Колись тут були лавки. З цієї сторони все дерево згнило. Далі воно ціліше.




нарешті Саннімен може не горбитися у підземеллях!




Вентиляція назовні


Люди колись сюди ходили зі Свічками


Засипаний сміттям запасний вихід посередині бомбіка




Поступово зявляються лавки


Дренаж бомбіка напевно заведений в каналізацію. Це ж німці!






Кімната відпочинку. Єдине місце де є ознаки людського перебування


нарешті Україна Вільна, 1971рік


Хто таке колись пив?




чЛєнінська молодь, 1971 рік




Ця герма надвір вже не засипана сміттям. Всередині. А ззовні там десь пять кубів пляшок


Хтось її таки добряче хитав, просився на волю


Двері на вихід


Точніше це був основний вхід. Зараз зрозумієте чому


Кімната при вході явно розвальована підлітками. А при свічках далеко не підеш. та й навіщо...


Настінні розписи: треба ж було на шось фапати коли не було порнухи


Плетіння? Кошики на паску ховали?


Ще одна герма. Входи ж то подвійні.


Похильник в сторону центру. Напевно по ньому зручно було припаси вниз передавати


Нормальні сходи що виходять за памятником Чорноволу


Найціліший коридор


Я мріяв сюди попасти скільки існує Експлорер!












Залишки Електричного освітлення


Досліджуємо завалений вихід


Хтось кинув цеглину у вентиляційний отвір


Алюмінієвий тазік пережив лихі 90-і


З цієї цегли і побудований цей бомбік


Все лишили як і було до нас. піде дощ, трава виросте знову


Йдемо тепер досліджувати це на поверхні


Засипаний сміттям вентиляційний отвір


Вихід назовні де були сходи


Цей весь пагорб і є бомбосховище!


В кінці все так само назад і закрили. Щоб це підземелля і надалі лишалося таємницею Львова.

ПС: Тут описано звідки ми дізналися про нього і як досліджували. Чудовій якості фоток ми завдячуємо SunnyMan-у

11
Привіт Всім!

Пропоную викладати в цій темі плани інженерних мереж нашого міста Лева. Щоб не загубилися з часом. Ці плани дууууже детальні. Можуть пригодитися багато кому і під час ремонту, і під час вилазок.

Тут є план-схема комунікацій перехрестя вулиць Стрийська-Наукова. Дякую Ser Gio




План-схема підземних комунікацій перехрестя вулиць Чорновола - Торфяної

План-схема проходження колектора ПЗК на Левандівці

Для своїх доступно дуже детальний план Брюховецької вулиці і ПЗК

12
Привіт Всім!

Після публікацій на фейсбуці про Полтву мене пообіцяли звести з людиною що знає все про каналізацію. То ж я вирішив підготуватися. Ось список питань. Якщо хтось має ще якісь питання - пишіть. Спорбую задати. Є час до кінця робочого тижня.

Полтва

1 Тунель паралельно Полтві коло Макдональдса?
2 Чи є фото Марії сніжної до реконструкції?
3 Сахарова і Торфяна і затоплення: гіпотеза про два великих колектори шо зливаються в один малий?
4 для чого закривають входи?
5 Скільки ще простоїть колектор в центрі?
6 Де і що з старим колектором на Стуса?
7 КНС Сихова. Для чого аж дві ? Чому не зробили самотьоком?
8 Чому на Сихові немає вентиляції колектора а в ПЗК є?
9 Доки йдуть труби з Сихова і де саме вони зливаються в яйце. Довжина Яйця?
10 КНС сихів? Що буде якшо нема електрики?
11 Якшо КНС ввімкнути на повну то наскільки зросте рівень?
12 Чому смердить на Стуса?

ПЗК
1 як прокладали ПЗК?
2 Чому закинута Кнс Наукова і для чого вона була потрібна?
3 Чи ще відкритий спуск коло фанерного заводу?
4 Чи є спуск в ПЗК на Варшавській?
5 Як передбачаєтсья боротися з брудом і чому його не обслуговують?
6 човен для дослідження ПЗК?
7 Чи є запасний старий колектор в паралель ПЗК?
8 Куди ходить вся Стрийська від Автовокзалу?
9 Чому на Стуса впадає дві труби, тонша і грубша?

13
Привіт Всім!

Маю два акуми 12В 7АH від сигналки. По 5 років кожному. Ще живі, але змучені. Сигналка сідала суттєво швидше ніж повинна. Віддам в добрі руки або на свинець :)

Якшо комусь треба то підвезу їх на Лугандонську або Угарську.

14
А як інакше назвати тему зі старим льохом чи то пак погребом переобладнаним совітами під бомбосховище? Можете читати «Лохосховище» або «Льодосховище». Обидві версії будуть правильні. Бо тільки лохи ховатимуться від ядерного удару у тісному погребі без вентиляції і з одним виходом.



Вперше цей бомбік згаданий ще в 2010 році. Пройшло майже десять років, а туди так ніхто і не спустився. Як написав Святодій «було Ліньки». А мені ні! Насамперед тому що це дууууже дивна споруда. Споруджений він був у чистому полі де поруч нема жодних жилих чи виробничих споруд. Зазвичай подібні укриття роблять в підвалах будівель чи коло великих підприємств.

Другою дивиною була його конструкція. Низ викладений з червоної цегли австрійського періоду, а верх накритий сучасними бетонними плитами. Стан цих плит і вентиляційної шахти навіть гірший ніж автентичної цегли. Всі проходи всередині зроблені красивими арками. Тобто той хто це будував бетонних балок ше в житті не бачив. Ну і ми ж дослідники всього Львова, а не лише вузької його частинки з дизель генераторами та фільтруючими установками.





Дуже схоже що це був старий льох побудований для потреб інституту тваринознавства, він через дорогу. Потім партія сказала «надо» побудувати укриття від атомного удару. От вони і переобладнували все що тільки можна було. Головне виконати план.

Укриття знаходиться акурат на межі вулиць Стуса на Червоної Калини. В реєстрі бомбосховищ Львова не числиться. Всередині «укриття» електрики ніколи не було. Як і вентиляції, туалету та водопостачання. Єдина вентшахта назовні і то без металевих скоб якими можна було б врятуватися у разі завалу головного входу.




Центральна кімната




По центру сховища розташована одна кімната. З обох боків кімнати є по арці. Вони ведуть в більше кімнату заду. Десь 10 кв.м. Звідти йде назовні ця вентшахта. Останні три тижня дощі активно затоплювали Закарпаття. Тому і в бомбосховищі під 30 см води. На старих фотках води суттєво менше. Але боротися з водою легко. Льохосховище знаходиться на підвищенні. Поруч проходить колектор і всі грунтові води заканалізовані та стікають в нього. Достатньо викачати то шо є і припинити поступлення нового дощу через вхідні двері. І буде сухо!

Входи в велику кімнату дуже низькі, приходилося згинатися






У великій кімнаті в стіні була видовбана дира. У ній залишки вогню. Тобто диру використовували як камін. Також всі стіни вкриті старими газетами Аргументи и Правда та кіптявою. Тобто тут напевно випалювали дроти або просто грілися. Наявність газетних вирізок свідчить про те, що обєкт був комусь потрібний як мінімум станом на 1983 рік. Дати на самих газетах я не знайшов.


Велика кімната




Камін








Аргементи и Факти




Наостанок для всіх зацікавлених: це потенційно крута точка для пивного закладу. Вона, по суті нічия, але в дуже вигідному місці. Автентична цегляна кладка, своя територія для літнього майданчика. Є трамвайний та авто заїзд, велика парковка. Поруч є дві гуртяги зі студентами що постійно тусуються в парку неподалік. Тобто два вулики з клієнтурою. Ну і у Львові поки шо немає справжнього пивосховища. 😊



Не лініться і буде вам щастя!


15
Привіт Всім!

На неділю прогнозують гарну суху погоду. Тому є пропозиція сходити в ПЗК

Ціль експедиції: глянути на стан колектора 10 років по тому і пройтися до точки 103 звідки будувалася нова його частина.


Спуск вниз зі страхівкою на шнурках. Шукаю 2-3 напарників і одного добровольця шо буде допомагати наверху,  але вниз не спуститься. Сторожитиме шнурки. Надіюся що вся процедура триватиме до 2 годин

Я спорягу всю беру. Треба буде тільки бахіли і ліхтарик. Діаметр труби десь 2 метри, тобто там горбитися не треба буде.



Збираємося коло точки 104. Це як йти з Пізденного недобудованою дорогою в сторону Аеропорта.





Вхід закритий куском бетонію. Я матиму машину і домкрат. туди можна підїхати. Думаю її посунемо в сторону а потім вернемо на місце.

Якшо раптом ЧП і прогноз підкачає - можемо поїхати в Карпати і пошукати печеру.

16
Привіт Всім!

Рой був найшов на карті цікаву точку. ВЧ коло села Стрілків. Ми вирішили перевірити що це.

З траси йти гарна наїжджена дорога. Поруч кульок зі сміттям серед якого є картки Фішка. То ж при потребі власника легко можна ідентифікувати і заставити прибрати. Кому цікаво тим зайнятися скину фотки.

Йдемо з Святодієм до частини. Поруч проїжджає ванатжівка з великим куском заліза на борту. Ого, частину пиляють на метал прямо на очах!

Нам зустрічається колоритний місцевий пяниця. Він розказує що це вже недіюча частина. Що там є альтанки і озеро шоб посидіти. Але тільки для шефа. Що охороняє частину колишній поліцай який все продає. А також що тут є діючі свинарники і автосервіс. Тобто нам, як дослідникам, лишається лише зберегти ці залишки для історії.

Всередині і справді суцільні руїни. Навіть нецікаво лазити дивитися. Правда є одна діюча свердловина для води. Напевно йде в Моршин.

Кому місце цікаве то охоронець не проти пустити туди відпочити групу людей. Головне шоб шеф не знав. Тобто або в неділю або в будні.

Колись був бункер






Пусті розвалені склади














Тут ще троха живе. Є метал :)


Вихід на прохідну


Цей будинок був навіть залочений




17
«А що це таке» - питало більшість моїх знайомих коли я казав що їду в Церн. Дивно, адже це один з найбільших та найскладніших наукових комплексів що зараз створило людство. Це місце де працює половина фізиків-ядерщиків з усього світу. Попутчикам з Bla-Bla Car я пояснив що це і є той самий «Великий Гудронний Колайдер». Це місце де білі люди шукають чорну дірку і де скоро почнеться кінець світу бо створять антиматерію. Ну а для тих хто казав «Ааааа, ну розкажеш нам навіщо воно все потрібно коли повернешся….» ось звіт 😊

Частина труби Великого Андронного Колайдера, Церн. Швейцарія


Перший прискорювач частинок в ЦЕРН-і


Просто гарна споруда з дерева в якій є музей мікрочастинок, вхід вільний


Церн двигає науку! Це його головне призначення. Сто років тому Резерфорд досліджував будову атома, зараз ми маємо напівпровідники (компютери та смартфони) і атомну енергетику. В шістдесятих ми летіли на місяць, а зараз маємо супутники і GPS. Сьогодні людство здатне оперувати на рівні атомів, ми це називаємо нанотехнології. В Церні досліджують будову речовини нижче рівня атома. Це буде наше майбутнє коли ми постаріємо.

Діти часто питають «А з чого все складається?». Відповідь дорослих: «З молекул, а молекули з атомів».
Наступне питання: «А з чого складаються атоми?» Відповідь: «З протонів, електронів і нейтронів».
Наступне питання: «І що, так до безконечності?». Ні! В Церн саме досліджують останню ланку ланцюга з чого все складається. Ура! 😊 Може нарешті вже заспокояться.

Пепелац, кому за 30 зрозуміють  :)


По цій трубі нечуться протони з швидкістю 99% від світла


Далі я опишу в деталях сам колайдер. А кому це нецікаво то ось короткий підсумок: це надзвичайно складний комплекс. Значно складніший ніж здається коли читаєш про нього в інтернеті. І щоб його створити прийшлося було винайти багато технологій які ми вже зараз використовуємо в побуті. Перший веб-сервер, наприклад, стояв саме тут, як і ІР-роутер Циско і розподілені обчислення. Магніти для МРТ, опромінювачі для лікування раку – були суттєво вдосконалені саме тут, в Церні.

Бо Церн - це як війна в мирний час. Війна мобілізує людські ресурси. По її закінчення людство має багато цікавих та корисних винаходів. Так само і тут, тренуємося ан бойовому проекті. Для будівництва колайдера людство винаходить все нові і нові технології. А потім використовує їх у мирному житті. Тому коли я чую про Церн: «Їм що там більше нема чим зайнятися!» то згадую бабусю-мем «Та шо ти за тим компутором сидиш! Йди краще бульбу скопай». Тобто не завжди результат очевидний і лежить отут перед носом.

Ну а тепер до технічних деталей. Як дізнатися з чого складається іграшка? Правильно, треба її поламати. Ми (тобто людство) колись поламало атом щоб подивитися що всередині. На наше щастя атом ламався відносно просто: висока температура, електричне поле, радіаційні поля. А от наступний рівень ламання протонів та електронів вже вимагав значно більше сили, тобто вищої енергії. Тому і почали будувати різні прискорювачі елементарних частинок. Це як кидати сейф з девятого поверху щоб його відкрити. Чим більша швидкість тим більша ймовірність що вони розламаються при зіткненні. Це я так, пояснюю на пальцях для тих хто не в темі.

Після ДСВ європейська наука була в плачевному стані. Багато вчених виїхали в Штати, багато загинуло. На той час ядерна фізика це було як зараз штучний інтелект. Дуже затребувана галузь знань. Будувалися атомні бомби, атомні реактори, терміново потрібно було вчитися це робити. Жодна Європейська країна не могла потягнути такий масштабний науковий проект як прискорювач частинок. Тому вони між собою домовилися, скинулися і заснували ЦЕРН. Основними засадами були:
1)   Уся діяльність є відкритою, результати доступні публічно
2)   Ніякої військової техніки
Так і живуть досі. Маючи свій бюджет в кілька мільярдів, інститут потихеньку робить відкриття що потім удостоюються нобелівських премій.

Країни учасниці проекту


Перший прискорювач частинок був збудований тут ще в 50-х роках і прослужив аж до середини 90-х. Після того він п'ятнадцять років стояв вимкнений аж поки рівень радіації не впав до безпечного рівня. Тоді туди стало можливим пускати нас, тобто туристів. Цей прискорювач стояв на поверхні землі та був оточений семиметровими бетонними стінами і такими ж дверима. Все щоб стримати радіацію. Він працював по принципу мікрохвильовки навпаки. Два великих потужних магніти. Між ними подається високочастотне поле (315 МГц). Туди інжектуються частинки водню без електронів.Тобто чисті протони. Ну а далі як в звичайному магнетроні частинки починають крутитися і крутитися аж поки не розженуться до 90% швидкості світла. Після чого їх з розгону вдаряють в нерухому ціль і дивляться що ж получилося. Схожий дівайс працює в Києві і досі.

Перший прискорювач на пенсії


Дозиметра я не мав, але казали шо фонить ще досі


По суті велика мікрохвильовка



Магніт мав водяне охолодження


Фото при денному світлі


Вулиці тут названі в честь нобелівський лауреатів— у Meyrin, Switzerland.


Проста та ефективна конструкція. Але якщо потрібно дійти до 99% швидкості світла то такого великого магніту не збудуєш в принципі. То ж почали робити круглі прискорювачі, як бублик. Принцип дії круглих, чи циклонних, колайдерів доволі простий. По колу стоять магніти що вмикаються в потрібний момент часу. Чим більший діаметр кола, тим швидше можна розігнати частинки. Це як гоночна траса. Чим гладкіші повороти тим швидше мчить болід.

Великий Андронний Колайдер це найбільший з усіх сучасних прискорювачів частинок. Він має довжину понад 40 км і знаходиться 100 метрів під землею. Причому він розганяє не один, а зразу два пучки протонів назустріч один одному. А потім ще й робить їм дуже теплу зустріч один з одним. Десь на кілька мільйонів градусів 😊 Та загальна енергія не перевищує пів джоуля, маса мала. Тому нічого навколо не плавиться

Нафтопровід Дружба!


По жовтих трубах біжать розігнані протони. Навколо електромагніт для їх фокусування.


Але давайте все по порядку. Водень розщеплюється на протони які далі прискорюються електричним полем. Потім вони йдуть по двом меншим кільцевим прискорювачем а вже аж тоді попадають в головне кільце довжиною 40 км. Це оті сині труби на фотках. Всередині труб вакуум, інакше б частинки стикалися з газом і не розганялися. Якщо не викачати повітря то це буде не вулична гонка, а тягучка серед інших машин в час пік. Для того щоб частинки летіли по центру труби і не вдарялися в стінки навколо створюють потужне магнітне поле в кілька десятків Тесл ічи Гаусів, не памятаю вже. Щоб створити таке поле потрібна сила струму 15тисяч А. В розетці, наприклад, не більше 15А. Такий струм поплавить будь-який магніт. Крім надпровідного.





Надпровідний – означає охолодити цю всю конструкцію до 1.5К рідким гелієм. Тоді струм тектиме по магніту без втрат і не нагріватиме його. Так от, третина всього гелію що є на Землі зараз знаходиться в рідкому стані і закачана в труби колайдера. Сподіваюся вони той гелій десь над Антарктикою набирали. Хоч він для дихання не потрібний, але для чогось в повітрі є! Тобто був 😊 Більше того, вони хочуть будувати 100-кілометровий колайдер і шукають замінник гелію. Бо не напасешся.

Труби колайдера такі складні і дорогі саме через ці низькі температури та надмагніти. Бо не достатньо просто викачати повітря і все охолодити. Потрібно ще забезпечити теплові розширення конструкції. А це аж 9 метрів. Тобто щоб всі контакти та з’єднання ще й рухалися! А також ізолювати труби від навколишнього середовища при перепаді температури в 300 градусів. Наприклад взимку ми ізольовуємо свої помешкання на перепад максимум 50 градусів. І то даємо грубий пінопласт плюс пористі блоки.

Будова труби колайдера


Один цикл охолодження колайдера триває 4-6 тижнів. Стільки ж і нагрівання назад. Тобто якщо щось поламалося і потрібно його зупинити то це капець яка довга процедура.

Коли розігнані частинки стикаються між собою то виникає купа нових частинок. Їх всіх вимірюють та реєструють в детекторі. Це власне те, для чого він і будувався. Найбільший та найкрутіший детектор, той що всі бачили по телевізору, називається Атлас. Він є круглий, бо саме тут частинки стикаються і розлітаються на всі сторони світу. Він є величезний, кілька десятків метрів в діаметрі. Такий великий бо різні детектори стоять шарами. Проблема в тому що деякі частинки, як ото бозон Хікса, живуть наносекунди і потім перетворюються в інші частинки чи фотони. А деякі, особливо нейтрони, можуть пролетіти той весь детектор і ніде ні з чим не стикнутися. Тобто не бути зареєстрованим.

Детекторів тут багато, від напівпровідникових матриць як в камері і аж до сцинтиляційлих та електростатичних. В сумі дають кілька тисяч мегапікселів. Тобто всі вони разом продукують приблизно один терабайт даних в секунду. Це цілий жорсткий диск! Зразу на місці стоять компютери що ці дані аналізують і відбирають потенційно цікаві. Відповідно в секунду стає вже «лише» 300Мб даних. А експеримент триває зазвичай десять годин. Тут вони мусіли добряче постаратися щоб все це зберігати та обробляти. А також передавати по світу для аналізу. От тобі і поштовх для розвитку комп’ютерних мереж.

А це вже реєстратори частинок. Звичайні побутові цангові розєми


Подібне до СБМ-20 по принципу дії


Ну і під шумок на детекторі можна і мед добувати




Напівпровідниковий детектор. Він найближче до точки зіткнення


Електричний детектор частинок


Теж детектор на газорозрядних трубках.


А тут колись тримали всі дані. Шафа з касетами. Ще був робот що їх вмів міняти


Перший електричний детектор частинок. До того були фотографії і інша порнографія. За нього чувак отримав нобелівську премію


Ця вся штука обвішена платками з детекторами


Мені страшно навіть уявити як схарився той хто це все збирав


Частинки розганяються десь за 45 хв до 99% швидкості світла. А потім десять годин літають по колайдеру стикаючись в детекторі. Пучок у місці зіткнення фокусують до 15 мікрон. Але навіть так більшість протонів пролітає один повз оден. Вони ж мацьопусінькі! Тому експеримент і триває так довго щоб назбирати достатню кількість зіткнень.

Чому колайдер під землею і чому саме в Швейцарії? По перше земля добре екранує випромінювання самого колайдера і захищає його чутливі детектори від космічних частинок. По друге, в разі розгерметизації стається вибух, весь цей гелій закипає і виходить назовні. Ну і по третє, згідно Євтопейських законів все що під землею належить державі. Нічого не потрібно було викуповувати в населення. Ну а Швейцарія була вибрана як країна по центру Європи куди всім зручно та приємно добиратися. А також за її знамениті тунелі які вони добре вміють прокладати.

Крім Атласу на тій же трубі сидять ще три детектори, чи як вони кажуть «експерименти». На жаль, поки колайдер діючий, спуск вниз людям заборонений. На це є купа причин: частинки шо несуться з такою швидкістю випромінюють різні поля. Надодачу там сильне магнітне поле що може вплинути на організм. А у випадку розгерметизації трубопроводу ми всі задихнемося. Навіть якшо з собою мати балони то дихати прийдеться -40С повітрям. Кажуть що колайдер скоро планують зупиняти. Тоді буде квота на кілька тисяч людей щоб побувати під землею.

Ок. Виходимо надвір. Тут якийсь самогонний апарат, теж кажуть що вмів непогано розганяти частинки по тілу


Ні, це не Пепелац а генератор елементарних частинок


Всередині Пепелаца


Цей поршень заходив в Пепелац, стискав газ і провокував появу гових частинок


Помножувач на 500кВ постійного струму. Катушка Тесли дає змінний.


Жовте то діоди. Біле це конденсатори. Зараз це стало калсичною схемою і стояло у всіх кінескопних телевізорах


Ну і Церн це не тільки колайдер. Це ще потужнє наукове містечко в якому проводиться багато цікавих дослідів. Не для всіх них потрібні наденергії. Деколи достатньо просто розігнати частинки напругою 500kV. Деяке їх устаткування було виставлено в музеї поруч. Мені особливо сподобався Пепелац. В ньому був рідкий газ. Коли знизу в нього вставляли поршень, то генерувалося багато нових та цікавих частинок.

Зараз вони аналізують можливість побудови ще більшого колайдера довжиною 100 кілометрів. Ну щоб вже точно створити чорну дірку яка засмокче всю Землю. Будівництво планують розпочати в 2030-х роках. А до того часу розроблятимуть технології що дозволять його здійснити. Як ото надпровідні магніти що не потребують рідкого гелію. А потім ці технології перевикористовуватимуть комерційні компанії по всьому світу.

Будучи в Женеві рекомендую всім відвідати Церн. Заодно і побувати одною ногою у Франції. В Церні є два відкриті музеї. Якшо постаратися, то можна ще примазатися до якоїсь групи та послухати екскурсовода. Що я і зробив. 😊

Офіційна перепустка всередину


У випадку війни Церн може легко перекваліфікуватися на випуск Ракет


18
«А що це таке» - питало більшість моїх знайомих коли я казав що їду в Церн. Дивно, адже це один з найбільших та найскладніших наукових комплексів що зараз створило людство. Це місце де працює половина фізиків-ядерщиків з усього світу. Попутчикам з Bla-Bla Car я пояснив що це і є той самий «Великий Гудронний Колайдер». Це місце де білі люди шукають чорну дірку і де скоро почнеться кінець світу бо створять антиматерію. Ну а для тих хто казав «Ааааа, ну розкажеш нам навіщо воно все потрібно коли повернешся….» ось звіт 😊

Частина труби Великого Андронного Колайдера, Церн. Швейцарія


Перший прискорювач частинок в ЦЕРН-і


Просто гарна споруда з дерева в якій є музей мікрочастинок, вхід вільний


Церн двигає науку! Це його головне призначення. Сто років тому Резерфорд досліджував будову атома, зараз ми маємо напівпровідники (компютери та смартфони) і атомну енергетику. В шістдесятих ми летіли на місяць, а зараз маємо супутники і GPS. Сьогодні людство здатне оперувати на рівні атомів, ми це називаємо нанотехнології. В Церні досліджують будову речовини нижче рівня атома. Це буде наше майбутнє коли ми постаріємо.

Діти часто питають «А з чого все складається?». Відповідь дорослих: «З молекул, а молекули з атомів».
Наступне питання: «А з чого складаються атоми?» Відповідь: «З протонів, електронів і нейтронів».
Наступне питання: «І що, так до безконечності?». Ні! В Церн саме досліджують останню ланку ланцюга з чого все складається. Ура! 😊 Може нарешті вже заспокояться.

Пепелац, кому за 30 зрозуміють  :)


По цій трубі нечуться протони з швидкістю 99% від світла


Далі я опишу в деталях сам колайдер. А кому це нецікаво то ось короткий підсумок: це надзвичайно складний комплекс. Значно складніший ніж здається коли читаєш про нього в інтернеті. І щоб його створити прийшлося було винайти багато технологій які ми вже зараз використовуємо в побуті. Перший веб-сервер, наприклад, стояв саме тут, як і ІР-роутер Циско і розподілені обчислення. Магніти для МРТ, опромінювачі для лікування раку – були суттєво вдосконалені саме тут, в Церні.

Бо Церн - це як війна в мирний час. Війна мобілізує людські ресурси. По її закінчення людство має багато цікавих та корисних винаходів. Так само і тут, тренуємося ан бойовому проекті. Для будівництва колайдера людство винаходить все нові і нові технології. А потім використовує їх у мирному житті. Тому коли я чую про Церн: «Їм що там більше нема чим зайнятися!» то згадую бабусю-мем «Та шо ти за тим компутором сидиш! Йди краще бульбу скопай». Тобто не завжди результат очевидний і лежить отут перед носом.

Ну а тепер до технічних деталей. Як дізнатися з чого складається іграшка? Правильно, треба її поламати. Ми (тобто людство) колись поламало атом щоб подивитися що всередині. На наше щастя атом ламався відносно просто: висока температура, електричне поле, радіаційні поля. А от наступний рівень ламання протонів та електронів вже вимагав значно більше сили, тобто вищої енергії. Тому і почали будувати різні прискорювачі елементарних частинок. Це як кидати сейф з девятого поверху щоб його відкрити. Чим більша швидкість тим більша ймовірність що вони розламаються при зіткненні. Це я так, пояснюю на пальцях для тих хто не в темі.

Після ДСВ європейська наука була в плачевному стані. Багато вчених виїхали в Штати, багато загинуло. На той час ядерна фізика це було як зараз штучний інтелект. Дуже затребувана галузь знань. Будувалися атомні бомби, атомні реактори, терміново потрібно було вчитися це робити. Жодна Європейська країна не могла потягнути такий масштабний науковий проект як прискорювач частинок. Тому вони між собою домовилися, скинулися і заснували ЦЕРН. Основними засадами були:
1)   Уся діяльність є відкритою, результати доступні публічно
2)   Ніякої військової техніки
Так і живуть досі. Маючи свій бюджет в кілька мільярдів, інститут потихеньку робить відкриття що потім удостоюються нобелівських премій.

Країни учасниці проекту


Перший прискорювач частинок був збудований тут ще в 50-х роках і прослужив аж до середини 90-х. Після того він п'ятнадцять років стояв вимкнений аж поки рівень радіації не впав до безпечного рівня. Тоді туди стало можливим пускати нас, тобто туристів. Цей прискорювач стояв на поверхні землі та був оточений семиметровими бетонними стінами і такими ж дверима. Все щоб стримати радіацію. Він працював по принципу мікрохвильовки навпаки. Два великих потужних магніти. Між ними подається високочастотне поле (315 МГц). Туди інжектуються частинки водню без електронів.Тобто чисті протони. Ну а далі як в звичайному магнетроні частинки починають крутитися і крутитися аж поки не розженуться до 90% швидкості світла. Після чого їх з розгону вдаряють в нерухому ціль і дивляться що ж получилося. Схожий дівайс працює в Києві і досі.

Перший прискорювач на пенсії


Дозиметра я не мав, але казали шо фонить ще досі


По суті велика мікрохвильовка



Магніт мав водяне охолодження


Фото при денному світлі


Вулиці тут названі в честь нобелівський лауреатів— у Meyrin, Switzerland.


Проста та ефективна конструкція. Але якщо потрібно дійти до 99% швидкості світла то такого великого магніту не збудуєш в принципі. То ж почали робити круглі прискорювачі, як бублик. Принцип дії круглих, чи циклонних, колайдерів доволі простий. По колу стоять магніти що вмикаються в потрібний момент часу. Чим більший діаметр кола, тим швидше можна розігнати частинки. Це як гоночна траса. Чим гладкіші повороти тим швидше мчить болід.

Великий Андронний Колайдер це найбільший з усіх сучасних прискорювачів частинок. Він має довжину понад 40 км і знаходиться 100 метрів під землею. Причому він розганяє не один, а зразу два пучки протонів назустріч один одному. А потім ще й робить їм дуже теплу зустріч один з одним. Десь на кілька мільйонів градусів 😊 Та загальна енергія не перевищує пів джоуля, маса мала. Тому нічого навколо не плавиться

Нафтопровід Дружба!


По жовтих трубах біжать розігнані протони. Навколо електромагніт для їх фокусування.


Але давайте все по порядку. Водень розщеплюється на протони які далі прискорюються електричним полем. Потім вони йдуть по двом меншим кільцевим прискорювачем а вже аж тоді попадають в головне кільце довжиною 40 км. Це оті сині труби на фотках. Всередині труб вакуум, інакше б частинки стикалися з газом і не розганялися. Якщо не викачати повітря то це буде не вулична гонка, а тягучка серед інших машин в час пік. Для того щоб частинки летіли по центру труби і не вдарялися в стінки навколо створюють потужне магнітне поле в кілька десятків Тесл ічи Гаусів, не памятаю вже. Щоб створити таке поле потрібна сила струму 15тисяч А. В розетці, наприклад, не більше 15А. Такий струм поплавить будь-який магніт. Крім надпровідного.





Надпровідний – означає охолодити цю всю конструкцію до 1.5К рідким гелієм. Тоді струм тектиме по магніту без втрат і не нагріватиме його. Так от, третина всього гелію що є на Землі зараз знаходиться в рідкому стані і закачана в труби колайдера. Сподіваюся вони той гелій десь над Антарктикою набирали. Хоч він для дихання не потрібний, але для чогось в повітрі є! Тобто був 😊 Більше того, вони хочуть будувати 100-кілометровий колайдер і шукають замінник гелію. Бо не напасешся.

Труби колайдера такі складні і дорогі саме через ці низькі температури та надмагніти. Бо не достатньо просто викачати повітря і все охолодити. Потрібно ще забезпечити теплові розширення конструкції. А це аж 9 метрів. Тобто щоб всі контакти та з’єднання ще й рухалися! А також ізолювати труби від навколишнього середовища при перепаді температури в 300 градусів. Наприклад взимку ми ізольовуємо свої помешкання на перепад максимум 50 градусів. І то даємо грубий пінопласт плюс пористі блоки.

Будова труби колайдера


Один цикл охолодження колайдера триває 4-6 тижнів. Стільки ж і нагрівання назад. Тобто якщо щось поламалося і потрібно його зупинити то це капець яка довга процедура.

Коли розігнані частинки стикаються між собою то виникає купа нових частинок. Їх всіх вимірюють та реєструють в детекторі. Це власне те, для чого він і будувався. Найбільший та найкрутіший детектор, той що всі бачили по телевізору, називається Атлас. Він є круглий, бо саме тут частинки стикаються і розлітаються на всі сторони світу. Він є величезний, кілька десятків метрів в діаметрі. Такий великий бо різні детектори стоять шарами. Проблема в тому що деякі частинки, як ото бозон Хікса, живуть наносекунди і потім перетворюються в інші частинки чи фотони. А деякі, особливо нейтрони, можуть пролетіти той весь детектор і ніде ні з чим не стикнутися. Тобто не бути зареєстрованим.

Детекторів тут багато, від напівпровідникових матриць як в камері і аж до сцинтиляційлих та електростатичних. В сумі дають кілька тисяч мегапікселів. Тобто всі вони разом продукують приблизно один терабайт даних в секунду. Це цілий жорсткий диск! Зразу на місці стоять компютери що ці дані аналізують і відбирають потенційно цікаві. Відповідно в секунду стає вже «лише» 300Мб даних. А експеримент триває зазвичай десять годин. Тут вони мусіли добряче постаратися щоб все це зберігати та обробляти. А також передавати по світу для аналізу. От тобі і поштовх для розвитку комп’ютерних мереж.

А це вже реєстратори частинок. Звичайні побутові цангові розєми


Подібне до СБМ-20 по принципу дії


Ну і під шумок на детекторі можна і мед добувати




Напівпровідниковий детектор. Він найближче до точки зіткнення


Електричний детектор частинок


Теж детектор на газорозрядних трубках.


А тут колись тримали всі дані. Шафа з касетами. Ще був робот що їх вмів міняти


Перший електричний детектор частинок. До того були фотографії і інша порнографія. За нього чувак отримав нобелівську премію


Ця вся штука обвішена платками з детекторами


Мені страшно навіть уявити як схарився той хто це все збирав


Частинки розганяються десь за 45 хв до 99% швидкості світла. А потім десять годин літають по колайдеру стикаючись в детекторі. Пучок у місці зіткнення фокусують до 15 мікрон. Але навіть так більшість протонів пролітає один повз оден. Вони ж мацьопусінькі! Тому експеримент і триває так довго щоб назбирати достатню кількість зіткнень.

Чому колайдер під землею і чому саме в Швейцарії? По перше земля добре екранує випромінювання самого колайдера і захищає його чутливі детектори від космічних частинок. По друге, в разі розгерметизації стається вибух, весь цей гелій закипає і виходить назовні. Ну і по третє, згідно Євтопейських законів все що під землею належить державі. Нічого не потрібно було викуповувати в населення. Ну а Швейцарія була вибрана як країна по центру Європи куди всім зручно та приємно добиратися. А також за її знамениті тунелі які вони добре вміють прокладати.

Крім Атласу на тій же трубі сидять ще три детектори, чи як вони кажуть «експерименти». На жаль, поки колайдер діючий, спуск вниз людям заборонений. На це є купа причин: частинки шо несуться з такою швидкістю випромінюють різні поля. Надодачу там сильне магнітне поле що може вплинути на організм. А у випадку розгерметизації трубопроводу ми всі задихнемося. Навіть якшо з собою мати балони то дихати прийдеться -40С повітрям. Кажуть що колайдер скоро планують зупиняти. Тоді буде квота на кілька тисяч людей щоб побувати під землею.

Ок. Виходимо надвір. Тут якийсь самогонний апарат, теж кажуть що вмів непогано розганяти частинки по тілу


Ні, це не Пепелац а генератор елементарних частинок


Всередині Пепелаца


Цей поршень заходив в Пепелац, стискав газ і провокував появу гових частинок


Помножувач на 500кВ постійного струму. Катушка Тесли дає змінний.


Жовте то діоди. Біле це конденсатори. Зараз це стало калсичною схемою і стояло у всіх кінескопних телевізорах


Ну і Церн це не тільки колайдер. Це ще потужнє наукове містечко в якому проводиться багато цікавих дослідів. Не для всіх них потрібні наденергії. Деколи достатньо просто розігнати частинки напругою 500kV. Деяке їх устаткування було виставлено в музеї поруч. Мені особливо сподобався Пепелац. В ньому був рідкий газ. Коли знизу в нього вставляли поршень, то генерувалося багато нових та цікавих частинок.

Зараз вони аналізують можливість побудови ще більшого колайдера довжиною 100 кілометрів. Ну щоб вже точно створити чорну дірку яка засмокче всю Землю. Будівництво планують розпочати в 2030-х роках. А до того часу розроблятимуть технології що дозволять його здійснити. Як ото надпровідні магніти що не потребують рідкого гелію. А потім ці технології перевикористовуватимуть комерційні компанії по всьому світу.

Будучи в Женеві рекомендую всім відвідати Церн. Заодно і побувати одною ногою у Франції. В Церні є два відкриті музеї. Якшо постаратися, то можна ще примазатися до якоїсь групи та послухати екскурсовода. Що я і зробив. 😊

Офіційна перепустка всередину


У випадку війни Церн може легко перекваліфікуватися на випуск Ракет


19
Церн

«А що це таке» - питало більшість моїх знайомих коли я казав що їду в Церн. Дивно, адже це один з найбільших та найскладніших наукових комплексів що зараз створило людство. Це місце де працює половина фізиків-ядерщиків з усього світу. Попутчикам з Bla-Bla Car я пояснив що це і є той самий «Великий Гудронний Колайдер». Це місце де білі люди шукають чорну дірку і де скоро почнеться кінець світу бо створять антиматерію. Ну а для тих хто казав «Ааааа, ну розкажеш нам навіщо воно все потрібно коли повернешся….» ось звіт 😊

Частина труби Великого Андронного Колайдера, Церн. Швейцарія


Перший прискорювач частинок в ЦЕРН-і


Просто гарна споруда з дерева в якій є музей мікрочастинок, вхід вільний


Церн двигає науку! Це його головне призначення. Сто років тому Резерфорд досліджував будову атома, зараз ми маємо напівпровідники (компютери та смартфони) і атомну енергетику. В шістдесятих ми летіли на місяць, а зараз маємо супутники і GPS. Сьогодні людство здатне оперувати на рівні атомів, ми це називаємо нанотехнології. В Церні досліджують будову речовини нижче рівня атома. Це буде наше майбутнє коли ми постаріємо.

Діти часто питають «А з чого все складається?». Відповідь дорослих: «З молекул, а молекули з атомів».
Наступне питання: «А з чого складаються атоми?» Відповідь: «З протонів, електронів і нейтронів».
Наступне питання: «І що, так до безконечності?». Ні! В Церн саме досліджують останню ланку ланцюга з чого все складається. Ура! 😊 Може нарешті вже заспокояться.

Пепелац, кому за 30 зрозуміють  :)


По цій трубі нечуться протони з швидкістю 99% від світла


Далі я опишу в деталях сам колайдер. А кому це нецікаво то ось короткий підсумок: це надзвичайно складний комплекс. Значно складніший ніж здається коли читаєш про нього в інтернеті. І щоб його створити прийшлося було винайти багато технологій які ми вже зараз використовуємо в побуті. Перший веб-сервер, наприклад, стояв саме тут, як і ІР-роутер Циско і розподілені обчислення. Магніти для МРТ, опромінювачі для лікування раку – були суттєво вдосконалені саме тут, в Церні.

Бо Церн - це як війна в мирний час. Війна мобілізує людські ресурси. По її закінчення людство має багато цікавих та корисних винаходів. Так само і тут, тренуємося ан бойовому проекті. Для будівництва колайдера людство винаходить все нові і нові технології. А потім використовує їх у мирному житті. Тому коли я чую про Церн: «Їм що там більше нема чим зайнятися!» то згадую бабусю-мем «Та шо ти за тим компутором сидиш! Йди краще бульбу скопай». Тобто не завжди результат очевидний і лежить отут перед носом.

Ну а тепер до технічних деталей. Як дізнатися з чого складається іграшка? Правильно, треба її поламати. Ми (тобто людство) колись поламало атом щоб подивитися що всередині. На наше щастя атом ламався відносно просто: висока температура, електричне поле, радіаційні поля. А от наступний рівень ламання протонів та електронів вже вимагав значно більше сили, тобто вищої енергії. Тому і почали будувати різні прискорювачі елементарних частинок. Це як кидати сейф з девятого поверху щоб його відкрити. Чим більша швидкість тим більша ймовірність що вони розламаються при зіткненні. Це я так, пояснюю на пальцях для тих хто не в темі.

Після ДСВ європейська наука була в плачевному стані. Багато вчених виїхали в Штати, багато загинуло. На той час ядерна фізика це було як зараз штучний інтелект. Дуже затребувана галузь знань. Будувалися атомні бомби, атомні реактори, терміново потрібно було вчитися це робити. Жодна Європейська країна не могла потягнути такий масштабний науковий проект як прискорювач частинок. Тому вони між собою домовилися, скинулися і заснували ЦЕРН. Основними засадами були:
1)   Уся діяльність є відкритою, результати доступні публічно
2)   Ніякої військової техніки
Так і живуть досі. Маючи свій бюджет в кілька мільярдів, інститут потихеньку робить відкриття що потім удостоюються нобелівських премій.

Країни учасниці проекту


Перший прискорювач частинок був збудований тут ще в 50-х роках і прослужив аж до середини 90-х. Після того він п'ятнадцять років стояв вимкнений аж поки рівень радіації не впав до безпечного рівня. Тоді туди стало можливим пускати нас, тобто туристів. Цей прискорювач стояв на поверхні землі та був оточений семиметровими бетонними стінами і такими ж дверима. Все щоб стримати радіацію. Він працював по принципу мікрохвильовки навпаки. Два великих потужних магніти. Між ними подається високочастотне поле (315 МГц). Туди інжектуються частинки водню без електронів.Тобто чисті протони. Ну а далі як в звичайному магнетроні частинки починають крутитися і крутитися аж поки не розженуться до 90% швидкості світла. Після чого їх з розгону вдаряють в нерухому ціль і дивляться що ж получилося. Схожий дівайс працює в Києві і досі.

Перший прискорювач на пенсії


Дозиметра я не мав, але казали шо фонить ще досі


По суті велика мікрохвильовка



Магніт мав водяне охолодження


Фото при денному світлі


Вулиці тут названі в честь нобелівський лауреатів— у Meyrin, Switzerland.


Проста та ефективна конструкція. Але якщо потрібно дійти до 99% швидкості світла то такого великого магніту не збудуєш в принципі. То ж почали робити круглі прискорювачі, як бублик. Принцип дії круглих, чи циклонних, колайдерів доволі простий. По колу стоять магніти що вмикаються в потрібний момент часу. Чим більший діаметр кола, тим швидше можна розігнати частинки. Це як гоночна траса. Чим гладкіші повороти тим швидше мчить болід.

Великий Андронний Колайдер це найбільший з усіх сучасних прискорювачів частинок. Він має довжину понад 40 км і знаходиться 100 метрів під землею. Причому він розганяє не один, а зразу два пучки протонів назустріч один одному. А потім ще й робить їм дуже теплу зустріч один з одним. Десь на кілька мільйонів градусів 😊 Та загальна енергія не перевищує пів джоуля, маса мала. Тому нічого навколо не плавиться

Нафтопровід Дружба!


По жовтих трубах біжать розігнані протони. Навколо електромагніт для їх фокусування.


Але давайте все по порядку. Водень розщеплюється на протони які далі прискорюються електричним полем. Потім вони йдуть по двом меншим кільцевим прискорювачем а вже аж тоді попадають в головне кільце довжиною 40 км. Це оті сині труби на фотках. Всередині труб вакуум, інакше б частинки стикалися з газом і не розганялися. Якщо не викачати повітря то це буде не вулична гонка, а тягучка серед інших машин в час пік. Для того щоб частинки летіли по центру труби і не вдарялися в стінки навколо створюють потужне магнітне поле в кілька десятків Тесл ічи Гаусів, не памятаю вже. Щоб створити таке поле потрібна сила струму 15тисяч А. В розетці, наприклад, не більше 15А. Такий струм поплавить будь-який магніт. Крім надпровідного.





Надпровідний – означає охолодити цю всю конструкцію до 1.5К рідким гелієм. Тоді струм тектиме по магніту без втрат і не нагріватиме його. Так от, третина всього гелію що є на Землі зараз знаходиться в рідкому стані і закачана в труби колайдера. Сподіваюся вони той гелій десь над Антарктикою набирали. Хоч він для дихання не потрібний, але для чогось в повітрі є! Тобто був 😊 Більше того, вони хочуть будувати 100-кілометровий колайдер і шукають замінник гелію. Бо не напасешся.

Труби колайдера такі складні і дорогі саме через ці низькі температури та надмагніти. Бо не достатньо просто викачати повітря і все охолодити. Потрібно ще забезпечити теплові розширення конструкції. А це аж 9 метрів. Тобто щоб всі контакти та з’єднання ще й рухалися! А також ізолювати труби від навколишнього середовища при перепаді температури в 300 градусів. Наприклад взимку ми ізольовуємо свої помешкання на перепад максимум 50 градусів. І то даємо грубий пінопласт плюс пористі блоки.

Будова труби колайдера


Один цикл охолодження колайдера триває 4-6 тижнів. Стільки ж і нагрівання назад. Тобто якщо щось поламалося і потрібно його зупинити то це капець яка довга процедура.

Коли розігнані частинки стикаються між собою то виникає купа нових частинок. Їх всіх вимірюють та реєструють в детекторі. Це власне те, для чого він і будувався. Найбільший та найкрутіший детектор, той що всі бачили по телевізору, називається Атлас. Він є круглий, бо саме тут частинки стикаються і розлітаються на всі сторони світу. Він є величезний, кілька десятків метрів в діаметрі. Такий великий бо різні детектори стоять шарами. Проблема в тому що деякі частинки, як ото бозон Хікса, живуть наносекунди і потім перетворюються в інші частинки чи фотони. А деякі, особливо нейтрони, можуть пролетіти той весь детектор і ніде ні з чим не стикнутися. Тобто не бути зареєстрованим.

Детекторів тут багато, від напівпровідникових матриць як в камері і аж до сцинтиляційлих та електростатичних. В сумі дають кілька тисяч мегапікселів. Тобто всі вони разом продукують приблизно один терабайт даних в секунду. Це цілий жорсткий диск! Зразу на місці стоять компютери що ці дані аналізують і відбирають потенційно цікаві. Відповідно в секунду стає вже «лише» 300Мб даних. А експеримент триває зазвичай десять годин. Тут вони мусіли добряче постаратися щоб все це зберігати та обробляти. А також передавати по світу для аналізу. От тобі і поштовх для розвитку комп’ютерних мереж.

А це вже реєстратори частинок. Звичайні побутові цангові розєми


Подібне до СБМ-20 по принципу дії


Ну і під шумок на детекторі можна і мед добувати




Напівпровідниковий детектор. Він найближче до точки зіткнення


Електричний детектор частинок


Теж детектор на газорозрядних трубках.


А тут колись тримали всі дані. Шафа з касетами. Ще був робот що їх вмів міняти


Перший електричний детектор частинок. До того були фотографії і інша порнографія. За нього чувак отримав нобелівську премію


Ця вся штука обвішена платками з детекторами


Мені страшно навіть уявити як схарився той хто це все збирав


Частинки розганяються десь за 45 хв до 99% швидкості світла. А потім десять годин літають по колайдеру стикаючись в детекторі. Пучок у місці зіткнення фокусують до 15 мікрон. Але навіть так більшість протонів пролітає один повз оден. Вони ж мацьопусінькі! Тому експеримент і триває так довго щоб назбирати достатню кількість зіткнень.

Чому колайдер під землею і чому саме в Швейцарії? По перше земля добре екранує випромінювання самого колайдера і захищає його чутливі детектори від космічних частинок. По друге, в разі розгерметизації стається вибух, весь цей гелій закипає і виходить назовні. Ну і по третє, згідно Євтопейських законів все що під землею належить державі. Нічого не потрібно було викуповувати в населення. Ну а Швейцарія була вибрана як країна по центру Європи куди всім зручно та приємно добиратися. А також за її знамениті тунелі які вони добре вміють прокладати.

Крім Атласу на тій же трубі сидять ще три детектори, чи як вони кажуть «експерименти». На жаль, поки колайдер діючий, спуск вниз людям заборонений. На це є купа причин: частинки шо несуться з такою швидкістю випромінюють різні поля. Надодачу там сильне магнітне поле що може вплинути на організм. А у випадку розгерметизації трубопроводу ми всі задихнемося. Навіть якшо з собою мати балони то дихати прийдеться -40С повітрям. Кажуть що колайдер скоро планують зупиняти. Тоді буде квота на кілька тисяч людей щоб побувати під землею.

Ок. Виходимо надвір. Тут якийсь самогонний апарат, теж кажуть що вмів непогано розганяти частинки по тілу


Ні, це не Пепелац а генератор елементарних частинок


Всередині Пепелаца


Цей поршень заходив в Пепелац, стискав газ і провокував появу гових частинок


Помножувач на 500кВ постійного струму. Катушка Тесли дає змінний.


Жовте то діоди. Біле це конденсатори. Зараз це стало калсичною схемою і стояло у всіх кінескопних телевізорах


Ну і Церн це не тільки колайдер. Це ще потужнє наукове містечко в якому проводиться багато цікавих дослідів. Не для всіх них потрібні наденергії. Деколи достатньо просто розігнати частинки напругою 500kV. Деяке їх устаткування було виставлено в музеї поруч. Мені особливо сподобався Пепелац. В ньому був рідкий газ. Коли знизу в нього вставляли поршень, то генерувалося багато нових та цікавих частинок.

Зараз вони аналізують можливість побудови ще більшого колайдера довжиною 100 кілометрів. Ну щоб вже точно створити чорну дірку яка засмокче всю Землю. Будівництво планують розпочати в 2030-х роках. А до того часу розроблятимуть технології що дозволять його здійснити. Як ото надпровідні магніти що не потребують рідкого гелію. А потім ці технології перевикористовуватимуть комерційні компанії по всьому світу.

Будучи в Женеві рекомендую всім відвідати Церн. Заодно і побувати одною ногою у Франції. В Церні є два відкриті музеї. Якшо постаратися, то можна ще примазатися до якоїсь групи та послухати екскурсовода. Що я і зробив. 😊

Офіційна перепустка всередину


У випадку війни Церн може легко перекваліфікуватися на випуск Ракет



20
Притулки бувають різні: туристичні, політичні, для безхатченків, для неповнолітніх, а ще - для ведмедів. Притулок - це місце де ти в безпеці, де є захист та розуміння, де ти почуваєшся майже як … «Дома Жиррр!»  - сказали б ці Ведмеді якби вміли говорити.



Мати Тереза стала відомою давши змогу бідним людям провести останні дні свого життя з гідністю. Ведмежий притулок в селі Домажир займається приблизно тим самим. Вони збирають/забирають по всій Україні покоцаних життям та людьми нещасних ведмедиків і займаються їх реабілітацією.

Домажир це лише 15 хв автом від Епіцентру на Городоцькій, як їхати на Новоєврейськ чи Сраковець. Гарна асфальтована дорога, багато вказівників на цей притулок, є де запаркуватися. Якщо добиратися маршруткою то лише 2 км йти пішки від траси. Або можна зробити велотур зі Львова в Домажир через Ясниська.

Одразу при в’їзді кидається в очі що все тут зроблено по сучасному. Охайні будиночки, турнікети на вході, оцинковані огорожі. З нас двох взяли 105 грн по пейс пасу і ми пішли шукати ведмедів.


«Ото дурні! Краще б поїхали в зоопарк чи цирк. Там ще купу іншої звірини можна побачити» - дехто подумає. Та, насправді, є величезна різниця між звичайним зоопарком і притулком Домажир. В більшості зоопарків немає того відчуття коли ти сам на сам з твариною в дикій природі.

А тут кожен ведмідь має пурєдний кусень свого лісу в якому вільно їсть, спить, сере і все решта чим вони там займаються. Друга відмінність від зоопарку це вузька спеціалізація. Притулок займається медведями і лише медведями. Ніяких тобі білочок, зайчиків чи мавпочок. Тут про ведмедів знають усе, є необхідні умови та спеціалісти. Це як майстер що все життя ремонтує лише Харлеї. Так що ці ведмеді попали в своє царство небесне ще за життя.

Більшість з них були народжені в неволі і все життя провели у мацьопких клітках, де немає толком як розвернутися. Це як закрити людину на все життя у туалеті та передавати їй їжу через вентиляційний отвір. Не життя а суцільна мука. Надодачу цих тварин часто використовували як наживку при тренуванні собак. Не те щоб я був проти собаководів, але ведмедів реально шкода. Або заставляли їх працювати нон-стоп на панелі у цирку. Як наслідок за 20+ років свого життя ці бідні тварини здобули багато травм: як фізіологічних, так і психологічних. Тому їх тепер потрібно посилено лікувати.



А ми ж шпацеруємо свіжим, весняно-підлітковим лісом з ще першим пушком на гілочках. Зліва сітка паркану, справа теж паркан. Посередині гравійна доріжка. Зламати цю огорожу для дорослого медведя що дві пасіки обікрасти. Та до сітки підведена електрична напруга. В повітрі літає легкий запах горілої шерсті та смаленої медвежатини 😊.

Аж раптом боковим зором помічаємо дві здоровенні коричневі туші, що з усієї дурі несуться прямо на нас. Швидкість така, що їсти вже не буде кого, бо затопчуть до смерті. В мені прокинувся древній інстинкт самозбереження, який за роки блукання по Полтві був троха згас. А що як електрику в селі вимкнули, а притулок немає своїх упсів на охорону периметру?

Втікнути від ведмедів нереально, бігають вони куди швидше за людину. Лізти на дерево – без шансів. Ця скотина хоч і важка та з великою дупою, але викарабкається будь-де. Люків в каналізацію, щоб сховатися, у лісі теж немає. Битися з ними розкладним ножиком Victorinox??? Так шо нас врятує лише наглядач з перцевим балончиком або охоронець із пістолетом. Якщо добіжить та попаде звісно що…

Та, на наше щастя, медведі не стали перевіряти на міцність енергосистему України. Вони неочікувано різко зупинилися лише за кілька сантиметрів від огорожі. Мало не торкнулися її своїми вологими носами. Скажу чесно: ми хоч і не всралися, але проперділися таки пурєдно. Посміявшись один з одного йдемо далі.



На жаль чи на щастя, але маленьких ведмежат тут немає. Всіх ведмедів ще на вході каструють. Це перепустка в рай. Тварини, що виросли у неволі, не вміють самі добувати їжу. Відповідно, не зможуть навчити цьому і своїх медвежат. А місце в раю не безмежне.

«А ти ростеш, старієш, вмираєш
А тої правди так і не знаєш…»

Співав Скрябін про ведмедів-кастратів. Та крім сексу і людятини ведмеді ще дуже полюбляють їсти арахіс, фісташки та інші горіхи 😊 Тому якщо потрібно надовго чимось зайняти ведмедя, щоб могти спокійно поприбрати його екскременти - то на землю розкидують жменю дрібних горіхів. І поки ця скотина довго та нудно вибиратиме їх з трави язиком, то можна з нею хоч селфі робити.



Зараз притулку десь коло десяти ведмедів. Майже всі живуть у одиночних вольєрах. Деякі мирно гріються собі на сонечку, деякі міцно сплять глибоким валерянним сном, а деякі парами лякають туристів. Як ті що ми бачили.

Насправді мені було цікаво пройтися лісом, що кишить ведмедями. Я навчився їх знаходити далеко в кущах, звикнув до поведінки та динаміки руху, почав розрізняти сліди та кал ведмедів, просто помилувався цими чудовими істотами.

Наостанок додам що люди тут працюють дуже привітні, територія доглянута, є озеро, будка з морозивом та дитячий майданчик. Гарна точка щоб прогулятися на вихідних з сім’єю.

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 »