Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Golem

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 »
1
"От приїду я на море, ляжу на пляжі, прийму позу зірочки і буду нічого не робити цілий тиждень"- думав я собі, та помилявся. Вже після першого дня пляжування мені стало нудно і потягнуло на пригоди. То ж замість того щоб набувати ознак негроїдної раси під пекучим сонцем, я троха полазив Хорватією. Що і вам рекомендую зробити.

Мій День Незалежності


та тут тісно як в BMW


Підземні легені планети


Я це зробив!


В цьому звіті буде про:

- Загальний опис Хорватії і як там відпочивається
- Телефомунікаційна вежа коло міста Врсар і Ровінь
- Кабіна Міг-21 і політ над містом Ровінь
- Катання поруч з Дельфінами у відкритому морі
- Військова частна у місті Пула
- Печера з величезними сталактитами
- Музей тракторної техніки
- Грот Ромуальда, руїни замку і всякі дрібнички

Чому Хорватія а, не наприклад, Болгарія? По перше, ми їхали з концерту Металіки і Бункерів в Німеччині. Хорватія це було найближче море. По друге, купатися в Чорному морі з Чорним кочегаром і москалями не дуже хотілося.

Традиційно чисте море






Острів з берегом зєднував місток


А це вже точно не мартин, а чайка!


Острій де я жив


Так, Хорватія дорога бо сюди приїжджає багато Німців та Італійців. Але ж вони теж не дурні, знають де добре! Північ Хорватії це є півострів Істра. Чудові камяні пляжі, тепле і чисте море, але немає гір. Якщо поїхати південніше в Нін, Задар і Спліт то природа буде як в Криму: гори і море. Хоча, як на мене, на півдні Хорватії влітку троха зажарко, а восени починаються шквальні вітри. Основна маса пляжів в Хорватії це камінь. Для тих хто любить бути весь в піску теж є пляжі, але їх суттєво менше. Тому треба гуглити пісок наперед.

Люблю каміння!


захід в море. Зроблено в 1995 році після війни


Відпустка в стилі Експлорер!


ще покищо білий та неголений


Оце я розумію індивідуальний пляж для мене :)


Я був в Істрі, маленьке місто Врсар. Жив на острові в наметі. Дехто подивиться на мене круглими очима: як так в наметі? Який же це відпочинок??? І вони будуть праві. Намет був лише як склад речей, а спав я, насправді, поруч на карематі під відкритим небом. Душ і туалет на острові були, їсти теж. Зато не було шуму, машин, музики і пахлави мєдової. Так як я по натурі зануда то традиційних розваг у вигляді ресторанів та дискотек не потребував. Навпаки, вони мені лише заважали навіть з сусіднього берега.

Острів де я жив


Дозволяється сюди заїхати щоб розкласти речі. на ніц машину треба забрати. паркінг безкоштовний. Але за острів дерли 25 євро




на пляжі є холодильник


Адріатичне море


Ранкові пробіжки, а як без них!


Острів не перенаселений, можна знайти спокійний куточок щоб позасмагати собі


Хто бував на островах той знає, час тут йде своїм особливим чином. Він суттєво вповільнюється та відстає від часу на великій землі. Тому за тиждень на острові відпочиваєш як за два на березі.

Істра загалом і Пула зокрема є доволі популярними точками відпочинку для Українців. То ж якщо ви вже тут, встигли згоріти чи вам стало нудно дивитися на зморшкуватих людей на пляжі - ось опис цікавих місць щоб там можна поексплорити.

Врсар




Центр міста


Там плавають дельфіни


Скільки ж цим воротам років?


Касса коло благальні :)


Тут зранку замітають, щоб острів не був таким хвойовим


Багато зустрічав таких ретро автомобільчиків. навіть ТО проходять!




Walkaround :)


Коло міста Врсар є вежа, найвища точка. З неї гарно видно оливкові сади, захід сонця над морем і саме місто. Неподалік є музей авіації. Можна посидіти в МІГ-21 і політати за кермом на маленькому дирчику. А чом би і ні! Заодно і гляну з висоти чи ніхто в мій намет не лізе.

ех нема пива й розводла


Вид з гори на місто Врсар


Купив оливкову олію з цих садів


Залаз наверх




Знову Врсар і океан




Динамічна індикація, не всі світлодіоди світяться одночасно. Економлять електрику


Приємно усвідомлювати що вона тут


Водозбірник на горі


Зробивши кілька кругів над своїм островом я полетів в місто Ровінь. Дорога пролягала через знаменитий на всю Хорватію свінгерський пляж. Ну як тут не знизити висоту :) Назагал Хорватські містечка всі плюс мінус однакові. Кругла, церква посередині на горбочку, оранжева черепиця на даху і білі камені як бруківка. Симпатично, але доволі швидко приїдається.

Фетиш радянської уніформи для німців


АН-2


Нібив  літаку все мало би бути легке, а тут такі залізяки!


Силова частина і випрямляч


Кабіна АН-2


Скажу чсено, сидіти тут було некомфортно


радіокомпас що працював в парі з передавачем з Бібрки


Для порівняння сучасніший літак


Йду краще посиджу в МІГ-21


Грубий пілот сюди не влізе


Приціл






Червона кнопка Вибух що знищувала коди Свій-Чужий


Дуже цікаві трипозиційні тумблери. Складні у виготовленні але економлять місце коли його немає


Блок прицілу зверху








Частини електроніки від цього МІГ-у. От реально, в літаку вага і місце цінне. А вони стільки ліплять зайвих розємів, екранів і все таке.


Ну дуууже мініатюрні стрілки


Деяким людям би такий регулятор отзивчивости


Надлегкий літак


Зараз буду ним керувати




Мій намет праворуч на галявині


майже як серце


Врсар


Вежа з наклейкою експлорер




<a href="http://www.youtube.com/watch?v=rGYiwguC_7M" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=rGYiwguC_7M</a>

А це вже Ровінь, найближче велике місто






<a href="http://www.youtube.com/watch?v=wwUVp_ZLv1s" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=wwUVp_ZLv1s</a>

Ровінь


Прутень я що тут куплю!




Типове Хорватське місто. Вузькі вулички щоб була тінь і не так пекло


Та ж церква що і з літака


затишна кафешка поруч


Нехай вивітриться запах Полтви з машини


Як Ви думаєте чи далеко вони заїхали? ;)


Дизель на свінг пляжі


Море в Хорватії чисте, дуже популярним є катання на човнах поруч з дельфінами. Просто виходиш у відкрите море і дельфіни самі починають попри тебе грайливо вистрибувати. Хоч дельфіни це тобі не в бункер лізти, але теж дуже дуже цікаво.

















<a href="http://www.youtube.com/watch?v=_rxbLIOUEbc" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=_rxbLIOUEbc</a>

Хоч і зварено з поносом, але смакує як звичайне пиво


Гарно відпочивши потягнуло мене на творчість


Так я писав про німецькі бункери


Довантажую фотки і звіт готовий!


Пула це великий порт з амфітеатром. Фото звідти можна глянути тут. Але мене цікавила закинута ВЧ що поруч. Вхід на територію охороняється, але якшо ти без болгарки то пускають і так. ВЧ знаходилася на березі і колись охороняла порт. Вона десь три кілометри завдовжки і має навіть штаб на острові. Будували її ще до ПСВ, потім перебудовували кілька разів і закинули лише недавно. Тут є багато казарм, технічних споруд, ДОТ-ів, підземних бункерочків в скелях. Але все вже гарно проексплорено місцевими. Мені вдалося вилізти на дах найвищої казарми і там почепити нашу наклейку. Хоча б тут не було всюдисущих графіті.

Коментарі зайві. Закинутий абандон




















ВЧ колись захищала цей канал


Один з адмінбудинків.


ДОТи на підступах до нього








Острів з казармами і дотами. Зараз там будують стоянку для яхт :(




Всередині адмінбудинку










Скільки то дрібних штрихів треба було наносити!


За адмінбудинком




Поворотна стрілка для вагонеток зі зброєю?




Всередині будівлі живіть єгипетські жреці і слідкують за котами


Облом. Вихід на дах надійно спиляний :(




То ж йдемо до наступної будівлі


Територія ВЧ величезна, десь зо три кілометри в довжину. Я оглянув лише найбільші будівлі і не витримав. Ну дуже вже тут жарко лазити. Зате навпроти є порт з купою залізяччя. Можна зробити мокрий інстал і пробратися в нього з моря. Десь 500 метрів вплав. Цю ідею я лишив на наступний раз.

А штукатурку нашо було збивати?


Краса і жара. Перебігаєш як на зоні від тінька до тінька


Порт Пула вдалині


Наступна ціль! Може тут вдасться вилізти на дах




Горище будівлі


тут напевно впав метеорит :)


Ревізія коминів


дах потроху розходиться :(


От ми і наверху


острів з казармами


дах чистий. Сюди ніхто не лазив






Потужна сирена ЦО






Ще один сувенір для тих хто бажатиме йти слідами цього звіту


Сусідній будинок де вихід наверх спиляно


Вертаємся назад


Прощальний погляд на порт


Скільки ж то років воно пустує?




Там є наша наклейка


Острів з казармами


Це вам не цеглу поверх кабеля кидати!


наступна ціль для інженерних військ. Заексплорерити вплав!








Скеля з бункерами всередині




На жаль бункери пусті. Крім стін нічого немає.










Насправді дивно в такій посусі мати затоплений бункер








Хорватія знаменита своїми печерами. Вони тут великі, красиві і їх багато. Звичайно що українські печери найдовші. Але стільки сталактитів, сталагмітів та іншої краси як тут я в нас не бачив. І не треба за ними повзти десятки кілометрів по болоту. Можна зайти не згинаючись. Рекомендую відвідати.

Зараз підемо туди на -60м глибини і -20 градусів температури


Печери в Хорватії


Культурний спуск


перша зала вже вражає


Це все сталактити










Той же прикол що і в нас. Порода насправді напівпрозора і світиться


Мені чимось нагадало череп


По правильному називається плафон






Йдем рівнем нижче




Кому Шаурму?


Ці двоє скоро зростуться


Вертикальне провалля вниз


туди теж можна спуститися на шнурку. Але це атракція на цілий день




Легені підземного світу






Найнижча точка з озером


там є вода. Хто її бачить?






Через мільйон років ця стеля доросте до дна і стане частоколом сталактитів




В озері живіть особливі тваринки


Кольору їм не потрібно як і очей. зато вміють дихати як під водою так і на повітрі


Прощальна фотка і пора виходить


А це вони напевно в Стебнику фоткали?


Навпроти печери є музей тракторів. Мені, як інженеру, завжди була цікава історія техніки. Як людство йшло до сучасного двигуна з common rail. А ішло воно довго і звивистими шляхами. Старі дизелі були примітивні, малопотужні. Їх треба було півгодини гріти перед запуском, про екологію мова не йшла взагалі. Також тут можна навіть побачити паровий трактор і зрозуміти як насправді складно відділити зерно від колоска.

Цей каток клав асфальт на більшості місцевих доріг аж донедавна


А це сучасніші зразки Валєри


Як вам дизельна бензопила?


Один з перший трахторців


А як же американці і без кока-коли?


Все просто. Сидиш на мості і ніякої рами не треба!


Тодішні мотоблоки




А це річ! паровий трактор!!!


Молотилка зерна. Доволі складна штука але без неї руками би тиждень треба було б ціпом махати






Воно відбиває зерно, просіює його від полови, видуває бруд, залишки колосків викидає назовні а зерно засипає в мішки.


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=u-RswaRvR_4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=u-RswaRvR_4</a>

зараз це все робить один червоний комбайн epple




Hella зараз виробляє лише запчастини до машин. А колись були повноцінною продуктовою компанією


Чимось схожий на наші трактори


В ті часи двигуни мали гарячі свічки що були розкалені до 800 градусів. Таким чином пальне легше вибухало. А ще ставили масивний маховик щоб крутив це все два холостих такти.


Класичний дизель з якогось бомбіка


Один з перших дизелів. Має деревяний вал щоб ремнем крутити молотилку зерна




А це вже якісь фантазії з зоряних війн. Нога від робота наприклад


Чим почали тим і закінчуємо огляд музею


Ну і на завершення в цих місцях можна оглянути Лімницький канал, природню затоку яку постійно треба було обїжджати. Вона чомусь дуже знаменита і внесена в спадщину Юнеско. Тут же є грот в якому жив сам святий Ромуальд. Цікавий був чоловік, його вважали святим ще за життя, фанатик своєї справи. Все життя шлявся по печерах, заснував купу таки х же спелеогуртків і поназивав їх монастирями, дожив до 80 років

Руїни замку коло Ровіня








Грот Святого Ромуальда


Написано що тут розмножуються кажани. Просять їм не заважати.


Грот всередині. Кажанів там далі справді було дуже багато. Прийшлося втікати


Лімницький канал


Ну і як завжди в Хорватії коло кожного міста мають бути руїни середньовічного замку. Оглядаю це все і збираюся добу до Будапешта :) Хоч слова свого я не дотримався, але відпочинок пройшов на славу. Напевно якби Альпініст та Піхотинець знали що я такий балабол то б поїхали зі мною. А не лишилися бомжувати в Варшаві. Але про це вони обіцяли написати окремий звіт 😉

радар коло Ровіня


Наверху для чогось поставили камеру кругового огляду :(




Радар. камера лише з одного боку.


Якщо крутиться - значить можна покататися!
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=Xpna5nIUO-s" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=Xpna5nIUO-s</a>

Якби він не крутився то я б точно заліз. А так то опромінюватися неохота.


Бажаю всім гарного відпочинку в наступному сезоні!


Я спеціально не став писати де точно я зупинявся і що скільки коштує. Це все легко гуглиться і часто змінюється. Пишіть якщо потрібно буде уточнення по місцях що тут описані.

2
Спорядження / Газоаналізатори
« : 09.10.2019 12:07:57 »
Коли я спускався в шахту Калуша то внизу відчувалася нестача кисню. Також були гнилі дошки і міг виділятися сірководень. Під час дослідження Полтви теж бувають вузькі місця де є сумніви в якості повітря. Аналогічно може бути в старих підвалах.

То ж я зрозумів шо без газоаналізатора нікуди.


Міряє кисень, СО, сірководень і метан. Працює дуже шустро, в реальному часі. Батареї вистачає на 8 годин. Якщо хтось йтиме в потенційно-небезпечні місця то з радістю позичу. Безпека перш за все. Та й сам піду якось еко-інспекцію Полтви проведу. По злачних місцях ;) Троха опису є тут

4


Не тільки старі будівлі та сучасні бренди визначають ідентичність міста. Велика її частина є схованою під землею, в старих підвалах та радянських бункерах. Сьогодні ми досліджуватимемо підземний Дрогобич.

Бункер на випадок ядерної війни. Таке враження шо війна вже пройшла. :(


Спуск під одну з камяниць в центрі Дрогобича


З підземеллями та підвалами усе менш більш зрозуміло. Вони запам’ятали місто таким, яким воно було колись. Склотара в підвалі, що її не встигли здати бо прийшла війна зараз є цінною антикварною знахідкою. Як і монетки, іграшки та інший дріб’язок. А при чому тут бункери? – спитаєтеся Ви.

Старий підвал забитий сторічним сміттям. Розгрібати і розгрібати


Я б собі і зараз непроти був такий краник мати


Надгробок одного з енкаведистів. Його що, прямо тут і поховали?


Ми(Andriy74, Golem, _lvkm_, Sunnyman і Vergaz) відвідали штаб цивільної оборони міста Дрогобича. Його збудували в 1956 році під землею на випадок атомної війни чи інших нещасних випадків. Штаб знаходиться майже в центрі міста під масивною будівлею. Ця будівля була додатковим захистом на випадок прямого попадання. В штабі мало засідати керівництво міста та займатися порятунком підприємства та населення.

План міста на випадок атомного вибуху


Вентиляційна установка для бункера повністю робоча


Ввігнуті гермодвері щоб краще тримати удар


Подібні споруди є унікальним в своєму роді з двох причин. По перше, вони показують яким було тодішнє бачення міста, що було важливим для них, а що ні, етапи його індустріалізації. А по друге, вони надзвичайно цікаві з технічної точки зору. Кожен з таких штабів робився місцевими спеціалістами в одиничному екземплярі і це є витвір технічного мистецтва. Стан ЦО в місті жорстко контролювався з Києва. Тому для «оформлення» подібних штабів використовувалися кращі спеціалісти з навколишніх заводів. Зараз можна прослідкувати тодішній стан електроніки в Дрогобичі, естетику виконання апаратури, оригінальність та складність цього рішення. У нашому випадку все було зроблено масштабно і якісно, але в теплому ламповому стилі. Так аж хочеться засісти тут з паяльником і все це відновити 😊 Подібний об’єкт є дуже цікавим для іноземних urbex туристів. Він фотогенічний, нічого подібного в себе вони не побачать 😊

Польовий телефонний комутатор


Дрогобич тоді без житлових мікрорайонів на Самбірській і Володимира Великого


Резерв


Проміжні двері також металеві


Масивними мармуровими сходами з круглими колонами на поручнях ми спускаємся в підвал. Ліворуч гермодвері в технічні приміщення, праворуч - в штаб. Зараз бункер не працює, тому технічні приміщення перетворили на звичайний підвал. А от штаб лишився таким як і був колись.



Вхід у бункер. Дзеркало щоб гарно ивглядати


Технічні приміщення поруч


зараз в технічних приміщеннях склад мотлоху


Ці двері вже ніколи не будуть гермо


ну і вода як завжди


Ми потрапляємо в довгий коридор з багатьма дверима праворуч і ліворуч. Бункер все таки цивільний, а не воєнний. То ж на стінах залишилися елементи декору, двері в кімнати цілком домашні і взагалі відчуття ніби ти попав у величезну квартиру. Площа бункера 450 квадратних метрів.









Коридори йдуть по периметру бункера, а всередині знаходиться велика зала для засідань і кілька кімнат для начальства. Обходимо спочатку периметр. Практично одразу натикаємося на телефонне комутаційне обладнання 1969 року. А сам бункер, нагадую, побудований в 1956 році. Все на місці, навіть підключене у міську телефонну мережу. Але напевно заборгували абонплату тому гудка немає. Цікаво що обладнання в бункері різних років. Є початок шістдесятих, є кінець сімдесятих.



Телефонний комутатор 60-х років


щось та й підключено


ЗИП весь на місці


Кабелі щоб все це зєднати




Розрядники, обладнання ж польове


Оригінальне крісло від комутатора




Не просто крісло, а ціла тумбочка!






Якщо папір на місці значить ніколи толком не використовувалося






Так він виглядав новий




В бункері є повністю справна система вентиляції, усе змащено та крутиться, фільтри відносно нові. Судячи зі стану приміщення ми перші хто тут побували. Все на місці, нічого не розкидано. На стінах відсутні написи балончиком, немає бичків, нічого не зламано. Зараз міська рада хоче водити сюди туристів. Тому я не буду палити місцезнаходження «абукту» для металістів а відсилаю всіх бажаючих туди потрапити до Ігоря Чави.





















<a href="http://www.youtube.com/watch?v=FYVqxWFPDNs" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=FYVqxWFPDNs</a>

Але є й негативні моменти. Бункер підтоплювало, швидше всього від прориву комунікацій. Відповідно вся підлога згнила, а меблі відсиріли. То ж, на жаль, прийшлося відімкнути електроживлення, а підлогу будуть викидати. Тим не менше, навіть в такому стані бункер вражає. Цікавий факт: усі таблички в ньому на українській мові. А всі радянські акуратно складені в куточку. Тобто станом на 1991 рік хтось цим бункером ще опікувався.









Цією штукою напевно гріли та сушили бункер


Електрики нема. Але якшо підключити то має все зажити




Шкода плакатиків.






Досхочу надивившись на протигази, розрядники, щитки з тумблерами та ПУГ-и ми переміщаємося у головний зал. Тут перед нами величезна карта міста з позначеними важливими об’єктами. Є Граніт, Сільзавод, Педуніверситет і так далі… Навпроти кожного з них червона та зелена лампочки. Праворуч від карти розташовується інформаційне табло з числовими індикаторами. На ньому відображалася інформація скільки людей евакуйовано, скільки ще залишилося, скільки пройшло часу з моменту вибуху і тому подібне. Є окремий стенд як місто було підготовлене до ядерного удару і що було зроблено після нього.















Виявляється в Дрогобичі був свій пивзавод! Ану гайда відроджувати пивоваріння!


А як же Дрогобич і без служби СОЛІ? :)


До і після атомного удару






Штаб це по суті була велика телефонна будка. Начальники дільниць сиділи на трубці і контролювали ситуацію. Збоку стояв слинозбірник 😊 Кожен з них мав щиток з лампочками та тумблерами. Вона там наклацували що у них відбувалося і ця вся інформація поступала на головне табло. Тут вона відображалася на тоді ще не ретро лампових індикаторах. Глянувши критичним оком інженера розумієш що це все показуха. Можна було піти в сусідню кімнату і так сказати шо Автокрановий завод ще не готовий. Та це були часи показухи, масової автоматизації народного господарства і виконання постанов партії. То ж за цей чудовий штаб хтось напевно отримав підвищення.

навіть нафтопровід є!


Примітивно, але душевно!










В одному з кутків лежало все напоказ




З бункера є кілька виходів назовні. Один з них йшов поруч будівлі на типовий грибок вентшахти. Зараз, само собою, він повністю засипаний сміттям. Це найнадійніший спосіб закриття входів у бункер. Інший вихід йшов за будівлю де я колись малим катався на санках. Тут зараз похильник та двері вниз.

Стандартний запасний вихід


немає надійнішого захисту вентвходів як засипати його сміттям! Не пройдеш!


Тунель від запасного виходу до бункера




Ця ж вентшахта ззовні


Ще один аварійний вихід


"А без музики у світі смерть не страшна, а без музики не хочеться помирать"






Тодішні AirPods




1979 рік


ну це якщо хтось раптом захоче вийти назовні


Протирка для знезараження зброї. Самої зброї ми не найшли :(


Більше години часу в бункері робити немає що. То ж ми рухаємося до наступного підземелля. Знаходиться воно на площі Ринок. Ми заходимо у довгий вузький магазин канцтоварів. Власник відсовує декоративну пластикову плиту зі стіни і перед нами відкривається отвір у просторе підземелля. Ого! Та тут все так зашифровано що навіть євреїв могли під час війни переховувати!

Давненько сюди ніхто не спускався


Вихід в магазин


Перша кімната зразу зі сходів


Стрімкі сходи вниз повністю засипані піском. Колись це був вхід у підвал який потім замурували щоб зробити магазин. Всередині є три кімнатки і знову ж таки замуровані проходи у сусідні підвали. Швидше всього ситуація тут така ж як і у Львові на Площі Ринок. Під усіма старими будинками колись йшли підвали що з’єднувалися між собою. І якщо у Львові їх всіх вже майже розкопали та переробили якшо не на ресторани то на музеї, то тут ще непочаний край роботи.

Кімната зі сходів ліворуч. Нагорі там сифони і стяжка


Гак над стелею напевно для каналізації?


Видно шо цей прохід був замурований і потім його розбили




Схоже на прізвища власників


З цього підвальчика є кілька виходів назовні. Один з них веде у чиюсь квартиру, видно чугунієві сифони він сантехніки і стяжку. Інший йде надвір, через нього навіть попадає сонячне світло. Вся підлога підвалу всіяна старими згнившими речима та сміттям. Це все «забетоновано» у двадцяти сантиметрах глини з піском. Частину її колись намило через ці отвори зверху.

Головна кімната і хід праворуч


Тут є свіже повітря


Ще один вихід на тротуар


надійно залито бетоном!


У підвалі був старий лічильник на воду на вже недіючій трубі. Подібні лічильники я бачив у Музеї Метрології і вони датуються 1950-ми роками. І це теж частина історії. Всі ми добре памятаємо як початку 2000-х встановлювали лічильники «на воду». Бо за союзу вода була за копійки без лічильників. А тут о на маєш! Виходить що на початку 50-х років і в Союзі рахували кубометри.







Аналогічний лічильник у музеї


В одному кутку була масивна металоконструкція з серпом і молотом наверху. Найімовірніше це мав бути надгробок якогось енкаведиста. То ж підвал був доступний ще за радянських часів. Копнувши для інтересу на півштика ми натрапили на монетку. Що це за монетка ми не з’ясували, стан був поганий. Ці підвали насправді мають великий потенціал. Якщо розібрати одну із замуровок та пройти у сусідній будинок то можна буде зробити непогану екскурсію «підвали міста Дрогобича». Чи спробувати там знайти речі епохи Бруно Шульца чи Франка.

Надгробок любителя совка


Так фотогінічніше! Руками тих хто цього не застав




Ну і на завершення кілька світлин з підземель ратуші. Тут є величезний сейф з потужнішими ніж в бункері гермодверима. В цьому сейфі колись зберігалася міська казна. Ось так люди мучилися коли не було кредитних карт. Нагору з сейфової кімнати вели гвинтові сходи. Зараз частину з підземель Ратуші використовують під музей ваг. Чимось він перегукується з музеєм метрології у Львові. Фунтофілія це цікаве та захопливе хоббі. Ми побачили старовинні ваги яким по кілька тисяч років. Примітивні російські ваги що вішалися на палицю. Ваги австрійського періоду і їх сучасні аналоги. Виявляється що у середньовіччі перед тим як спалювати відьму завжди її зважували. Якщо відьма важила багато, то її відпускали. Такі тяжкі кобіти на мітлі літати не могли 😊

Кімната відьми в ратуші


Музей ваг




Російський варіант ваг. Пересовуєш шнурок на якому вона висить і так важиш








Дуже наглядні ваги Львівського заводу. ліворуч продукція 1940 року за окупантів, праворуч 1939 польського року.


Тепер в мене зважений звіт вийде :)


Конструкція не змінилася за останні 200 років


Відьмині ваги


Рівновага на Експлорері


Двері в підземелля Ратуші


І знову вхід завалений сміттям


Дрогобицька казна. Порожня?

Гвинтові сходи нагору. Куди - невідомо, замуровані.


Прикольний старий краник в підвалі ратуші


І ще одні сходи в нікуди


Втомлені та задоволені прощаємся і їдемо в
 Трускавець.



Це ще не всі підземелля Дрогобича. Точно відомо про ще кілька схожих підвальчиків. То ж будемо досліджувати далі!

Ну і ще раз вентиляція на закінчення. 😊
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=nq36dQwkN0k" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=nq36dQwkN0k</a>

5
В Солонці біля АЗК WOG є закинута водонапірна башта. Від аналогічних конструкцій вона відрізняється розміром і те що повністю з цегли. Вирішив написати про неї тут бо в нас є теми майже про всі закинуті обєкти навколо. Хай буде і цей для колекції.



Місцеві жителі розповіли що за союзу тут працювали теплиці. І Вежа була щоб їх поливати вночі. Бо в Солонці, як відомо, троха важко з водою в криницях. Навіть зараз, коли вже воду для теплиць не качають. Люди роблять свердловини на 70 і більше метрів.





Союз розпався, теплиці переродилися у квітники і вже стільки води їм не  потрібно. То ж вежа занепала. Весь метал в області досяжності порізали. А шкода. Вона могла би бути чудовою катушкою Тесла чи альпстендом. Головне дах над головою зробити щоб вона не завалилася. А так може бути навіть індустріальною памяткою місцевого значення.







6
Важко зараз уявити що у міжвоєнні роки Німеччина серйозно боялася агресії Польщі. Доказом цього є тридцятикілометрова лінія оборони на між річками Вісла та Одер. Її почали будувати в 1932 році і проект курував сам Гітлер. На момент другої світової війни вона була одна з найсучасніших ліній оборони в світі. Крім ДОТ-ів та вогневих точок ця лінія ще включала підземні тунелі з залізницею, автоматизовані склади, госпіталь. Місцями залізниця пролягала до 40м під землею.



Перед тим як перейти до самої лінії ось трішки історії. Після поразки в першій світовій війні Німеччина була обкладена тяжкими виплатами(репатріаціями) на користь Франції та інших країн. А ще країну роздирала тяжка політична та економічна кризи. Більше десяти років в Німеччині була велика бідося, німці почували себе безправними рабами у власній державі (майже як українці в 90-х). Натомість Польща навпаки, розвивалася та користалася з ситуації що склалася. Вони мали сильну і патріотично налаштовану армію, а також спірні з Німеччиною прикордонні території. Все як завжди.





Ця лінія оборони по німецьки називається Regenwurmlager (табір дощового хробака) а по польськи Międzyrzecki Rejon Umocniony, MRU. Так як зараз це територія Польщі, то я вживатиму саме польську назву. Лінія знаходиться на дорозі Берлін-Варшава коло села Борижин недалеко від кордону, є вказівник з траси.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=hvSiiG1KQDw" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=hvSiiG1KQDw</a>

Всередині одного з ДОТ-ів


Сходи вниз до основного тунелю


Скрябін тут колись зупинявся своєю Побєдою мандруючи на Берлін, старого залізяччя на узбіччі вистачає. Зрештою кращого місця для відпочинку з дороги годі й придумати. Лінія ця довжелезна, реальних 30 кілометрів ходів під землею і сотня амбразур назовні. Мала її частина зараз окультурена і там проводять екскурсії. Решта відносно-доступна для дикого експлору.

Залізо хоч і старе, але я навіть сьогодні не встидався би на такому підїхати під Малевич




Опілля там немає. Відгадайте що ж тоді привернуло його увагу? ;)


Скільки джимміків влізеться на таку переправу?


Так як на наступний день мав бути концерт Металіки, а нам(+ Васіч і Святодій) ще до тої Варшави пиляти і пиляти то ми обрали офіційний шлях. Даєш пару злотих і по культурних гвинтових сходах спускаєшся глибоко в освітлене підземелля. Я не буду зупинятися на детальному описі цієї лінії та екскурсії, в інтернеті є багато і всього по ній. Опишу лише свої враження. А вони дуже сильні.

Початок екскурсії


Недобудована частина лінії. Гітлер планував закінчити її в 1950-хх роках


Вентиляція


Німці курва


Кімнатка в ДОТ-і


Напевно тут був комутатор телефонних ліній






Спуск вниз до колії




Катушки з телефонним дротом


Це навіть не лінія оборони, а повноцінний військовий метрополітен. А як інакше назвеш тридцять кілометрів підземних ходів по яких прокладена колія і їздять електропоїзди? Є тут свої станції, стрілки та вокзали. Тільки от замість кіосків з шаурмою на поверхні нас зустрічають озброєні до зубів бетонні їжаки. Я колись туристам розповідав яка Лощина велика і як це технічно складно все було зроблено. Але в порівнянні з MRU Лощина це курсова робота студента перед тим як його допускали будувати цей бункер. Розмір тут більший, він сам є глибший а ландшафт місцевості складніший. Над MRU болотиста місцевість з озерами, мало би тексти. А в тунелі хоча й холодно, але сухо. Термометр на стіні показував лише 7 градусів все ще тепла. Зазвичай в підземеллях тепліше, коло 10-12 градусів.

Зразу видно шо колись тут не було Екскурсій і всі ходили дикуном


Найпоширеніше слово після "Х*й"


Німецькі написи коло колії


Станція. тут могли розминатися поїзди


Відгалуження в склад








Побродивши зо дві години по MRU ми добряче втомили ноги і обморозили литки. Крім тунелів ми оглянули ще величезні кімнати-склади. В свій час у них навіть працювала автоматична логістична система. Коли радянська армія зайняла цей об’єкт то вони ше довго не могли зрозуміти що це і для чого потрібне. А спитаєтеся як зайняли? Та дуже просто: валили вперед три доби без перепочинку. Німці, що воювали на два фронти, не встигли перекинути в бункери потрібну кількість солдат.

Цілком законно лишили тут нашу наклейку






На 1939 рік Польща умудрилася безнадійно відстати від Німеччини в технічному розвитку. У них навіть ще на той час існувала кінна армія гусар. То ж бункер німцям не пригодився. А от зате Союз пробував сюди вивозити радіоактивні відходи з Чорнобиля. А шо?! Глибоко під землею, нікого тут немає. Але потім, на щастя, заспокоївся з тим.

Кажанчики вже звикли до шуму туристів


Запусти сюди воду і буде тобі каналізація


Я ще чув теорію ніби то ця лінія оборони будувалася насправді проти Союзу. Як і аналогічна в Чехії. Але звучить це малоймовірним, враховуючи реальний стан справ в країні зРад на той час. Навіть у 1940-ому році великий Союз з неймовірними труднощами та нереально високими втратами зміг віджати півострів ханко у маленької Фінляндії. А в далекому 1933 році ще тільки починалася індустріалізація країни. То ж ні про яку наступальну міць не могло бути і мови.

Все, на вихід!


Якшо їхатимемо сюди на наступний раз то обов’язково візьмемо з собою електросамокати. Пішки MRU фіг пройдеш. Цей об’єкт робили Німецькі інженери, а не якісь радянські військовополонені. Тут всюди рівно, сухо і просторо, одним словом є де поганяти на електротязі. Звісно що частина ділянок є підтопленою, але їх небагато. А без самоката все за розумний час ітак не обдивишся. Екскурсія була цікава, хоч і по польськи. Ми мали вдосталь часу все обдивитися та перефотографувати.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=VcOTZAUuEyo" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=VcOTZAUuEyo</a>

До Svyatodiy: Графоманія лікується лише відрубаними пальцями. Так шо настрочив я і про MRU. Знаю твою думку про звіти з баянів. Але я отримав задоволення 😉 А хіба не в цьому сенс життя?

7
Вже традиційно ломимся на 14 жопня в гори. Звіт з минулорічної мандрівки тут. На цей раз буде hard core. Бо хочемо відвідати заросші та малоходжені місця. На весь інтернет лише два звіти звідти. Зате там є бункери по ПСВ.

План:
- Виїзд 12 жопня субота 8-00 ранку.
- 14-00 прибуття в Явірник, коло Щибеного
- Ломимся вгору
- 19-00 таборимся під Стайками


(с) фото зі звіту за лінком нижче


- 13 жопня неділя: лишаємо намети де є. Перехід до Микулески, огляд залишків фортифікації. Ночівля на тому ж місці

- 14 жопня понеділок: спуск до машин.
- Огляд ДОТ-ів коло Богородчан Ми ше не були в 3-и поверховому ;)
- Повернення у Львів

Попереджаю зразу: буде лютий жестяк. Хто продирався через триметрові зарослі жерепу а ще й в дощ той знає. Ось є кілька звітів звідти. Люди собі травмували коліна, губили палиці, багато матюкалися.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=9RiXJfG0cqY" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=9RiXJfG0cqY</a>

Звіт 1 і 2
Кілька фоток

Ночівля в наметах і вночі точно буде мінус. З собою обов’язково мати трекінгове взуття, дощовик, палиці та окуляри. Жереп часто травмує очі.


Нагору йде якась стежка, але на інтернет картах її немає бо тудою мало хто ходить. Так шо будемо шукати на місці. Дозволів від прикордонників не потрібно.

Додам кілька світлин. більше є в тих звітах. Але кажуть що чорні там все цінне вже позбирали. Я апарат беру.



Попередньо зголошувався Саннімен, Бригадир, Міша Le-i-3о, Діма Експлорер, може ше когось забув. Підтвердіть будь-ласка хто їде шоб ми порахували місця в машинах.

8


Приходьте, потусуємся, поговоримо про нашу рідну Полтву. Це буде просто лекція, в Полтву не йдемо. Заодно можна буде купити наші фірмові жилетки та книжку Туристичні Креативи за ціною автора.

9
Фоткаємо знахідки за день


Неможливо навчитися їзді на велосипеді переглядаючи лише ролики на ютубі. Аналогічно неможливо навчитися користуватися металошукачем не вставши з-за монітора. В обох випадках потрібні практичні уроки.



В нашій країні, на жаль, людей з металошукачами часто називають «чорними археологами». Таке клеймо повісили засоби масової дезінформації на всіх, кому цікаво що там приховує земля. І це не дивно. Люди що не сидять перед телевізором це їх прямий збиток. Звичайно, малий відсоток шукачів і справді розкопує кургани та плюндрує могили. Але цих людей є дуже мало. Неправильно всіх мусульман в чамлі вважати терористами бо 0.00~01 відсоток цим займається.



Для чого мені здався той металошукач? Тобі шо, Полтви мало? Гм, та прикладів море. Пройтися по місцю падіння німецького літака, знайти залишки перебування Євреїв у Полтві, перевірити старі печери чи не жили тут бува люди або знайти ключі що випали з шортів під час пробіжки. І це все теж чорна археологія??? Очевидно шо ні поки ти не знайшов щось цінне. Далі когось починає жаба дусити, зразу тебе фоткають і викладають на Вартову Башту 1.



Металошукач для дослідника це такий же інструмент як і ліхтарик, шнурок з карабінами чи автомобіль з правами. Але ним потрібно ще навчитися користуватися. Варіантів є два. Або самому довго і нудно копати цвяхи, дріт, гусениці та інше сміття. І так крапля за краплею здобувати досвід. Або приєднатися до людей які цей етап вже пройшли і взяти кілька базових уроків. Що, як у випадку Golem 14 Лема, прискорить еволюцію в сотню разів.



Коло Львова був монастир, а де монастир там і ярмарка. А де ярмарка там і монета та їх п’яні власники. Наприклад Південний ринок існує заледве тридцять років, і то скільки люди там всього загубили. А якщо ярмарок існував 300 років? Та ще й у відкритому полі? Туди ми і зібралися копати.



«Чим раніше почнеш, тим більше за день встигнеш», - мій перший урок . Це стосується не тільки роботи, стосунків та відпочинку, але й копу також. То ж о восьмій ранку мої колеги вже ладували свої металошукачі.

-   «Ти новачок, копай всі сигнали!» - сказали мені та лишили самого в полі.

І поки я зі своєю Аською виколупував з землі старі цвяхи вони встигли взяти кілька монет за 10 хв. І справді тут місце козирне. Я не злюся і не заздрю що нічого не викопав. Моє головне завдання на сьогодні здобути досвід. А покопати на результат завжди встигну. Як я потім дізнався, люди шо копають весь метал підряд і здають його на металобрухт часто заробляють більше, ніж ті хто шукає лише монети. На полях і в Карпатах чорного металу є дуже багато. А ще його значно легше знайти та  збути.

В пісчаному грунті все файно зберігається


Ця штука дзвенить як золото


Порпаюся в піску. Дитина виросла, іграшки залишилися


Місцевий мешканець вийшов пасти корову і почав до нас приставати. «Се муя приватна власність, ідіт гет звідси!». Ми не стали сперечатися та відійшли в сторону за вказану ним межу. Цей чоловік нам пояснив що колись Чорні Рагулі перекопали йому весь город, лишили ямки і він тому тепер нікого не пускає.

В сусідному полі монеток було менше. Зате нас чекало продовження цирку. Цей мешканець привіз на скутері свою жінку Галю. Як вона на нас налетіла! «Ах ви ж іроди! Держава гине, заводи стоять а ви тут копаєте! Нє шоб піти десь працювати! Та щоб ви здохли як моя корова. Тільки про гроші думаєте, мільйони заробляєте. Нині свято а у вас Бога в душі немає. « Ну і в такому дусі. Ми з того щиро поржали і вирішили не псувати їй настрій. Шкода мужика шо має таку жінку, шкода жінки що має такого чоловіка який цілий день пасе одну корову, замість піти на роботу. Мають поле чудес, а навіть не спромоглися його обробити, обгородити чи продати.

За словами досвідчених це був доволі нетиповий вияв агресії. Напевно чорні їх справді дістали. Монастир позначений на всіх картах, от і їздять. Ми передислокувалися на поле коло мого дому. Тут нас точно ніхто чіпати не буде. На цьому полі колись рубали ліс, потім садили пшеницю. Були дві дороги якими їздили на кавалєрку. Зараз я тут зранку бігаю. На перший погляд це нічим непримітне поле в глушині. Та на моє превелике здивування на цьому полі були цілі розсипи монет. Деякі лежали навіть на поверхні.

За день ми не обійшли і половини цього поля


Як виглядає коп у новачка? Я йду зі своєю аською і пікає лише чорний метал. А поруч йде робо-коп і в нього монетка за монеткою. Підходжу я до нього і там де він показує пальцем моя асьська теж чує монетку. Питається: чого я нічого не викопую? Одним словом справа не в апараті, а в досвіді. Як його правильно тримати, як водити, на який звук звертати увагу, де і скільки копати, нюансів тьма.



Коли мені це все пояснили то я теж став монетки зустрічати. Небагато, але більше від нуля. В цій справі велике значення має точність визначення цілі та глибини в землі. Бо на одну монетку попадається десять корків, дротів і пляшечок з міндобривами. А ще чорний метал з отвором посередині дзвенить як золото. Відрізнити це сміття від монетки дуже важко, тому треба копати. Якшо ти новичок як я, то одна ціль займає пів години. Велика траншея, купу грунту навколо, пошуки що пищить серед цього всього. А профі практично за 1-2 копка вже мають ціль в руках. Ефективніше копаєш – більше викопуєш.





За день до копу я собі був думав «Копати це не моє. Я ж не азартна людина. Надоїсть за дві години, піду додому полежу собі, а вони най там порпаються в тій землі.» Але насправді час з 8 ранку до 7 вечора пройшов швидко. Ходиш собі на свіжому повітрі, чимось зайнятий, щось нове вчиш, в телефон не заглядаєш. Час від часу переговорюєшся з товаришами про знахідки. Мозг відпочиває, ти наповнюєшся спокоєм. Навіть на обід не сильно тягнуло.





Перед копом я був нагострив свою лопату. Виявляється що це було зайве. Гостра лопати може випадково зачепити ціль і серйозно її пошкодити. Тому краще копати тупою, але безпечною лопатою. Та й пальці на ногах ціліші будуть. Вввечері ми підрахували улов. На нас всіх поза п’ятдесят монет. Найстаріші це 1500-і роки, найновіша ювілейна 20 копеєк до пятдесятиріччя революції 1967 року. Основна маса була крейцери 1800-х років. Значить за Австрії тут був жвавий рух. Один мідний крейцер був еквівалентом десь 50 грн зараз. Загубив в полі дорогою з корчми і не дуже помітно. Другим великим пластом йшла перша світова війна. Багато патронів, шрапнелі, ґудзиків, пломб. Активних бойових дій тут не було, але хтось та й ходив. Для офіційної науки ці всі знахідки просто сміття, а для нас – радість!





Підсумовуючи: день був супер, я дуже багато навчився і навіть викопав кілька своїх монеток. Ми сюди ще раз приїдемо коли скосять сусіднє поле. Бо епіцентр монеток повинен бути саме там. Сьогодні Шумахер вчив мене їздити на Daewoo Matiz з коробкою автомат. Бо хоч апарат в мене простий, учень з мене ніякий але я з місця зрушив. Тепер значно впевненіше чуюся з приладом в руці.





Багатьох пошук з металошукачем приваблює можливістю отримати щось цінне і на шару. Майже як пошук грибів у лісі. Якшо обгородити цю ж ділянку парканом і запускати людей за гроші то кількість бажаючих упаде в рази. До шари я не звик. Напевно тому пошук скарбів це не зовсім моє. Але я дуже вдячний всім друзям за досвід та чудово проведений день!





А який був Ваш перший раз?

10


Хоч ця фраза і означає «До побачення», але на суржику читається як «зупинися». Що я і зробив у місті Грац. Заїхати з Варшави в Хорватію можна і за день, як і зі Львова в Берлін. Але для цього потрібно виїжджати вранці, що було для нас анріал. Адже перед тим був концерт Металіки. То ж після довгих збирань, бронювань, прощань та обнімань я вперше за тиждень опинився сам на сам із трасою.

Альпініст та Піхотинець, прощання


Правильна тара для алкоголю


Ото Австрійці дають!


Їхати мені 12 годин, зайнятися особливо немає чим. То ж я спершу сумував, прокручував в голові події за тиждень, думав як писатиму звіт з Бункера. А потім вимкнуся і просто їхав. Є свій кайф в самотності. Робиш шо хочеш і як хочеш, ні на кого не потрібно зважати, ні з ким не потрібно узгоджувати спонтанні ідеї. До речі, на підході є ще два великих звіти 😉 з розводлом та хитанням, але ще проявляється плівка… А тим часом розкажу про місто де народився Шварцнегр.

Центр Міста


Мій готельчик. Симпатичний.


Базар як і в нас. Але циганів нема


А як же без хустки!




У Граці я був о 10 вечора, запаркувався майже в самому центрі, випив пива, витягнув польського кліща з паху та й завалився спати. Вранці пішов у розвідку. Грац це старе автентичне австрійське містечко, розміром як два Дрогобича. Тут все як було колись: справжній ринок в центрі міста, скляні багаторазові банки замість пластику, поважні дядечки читають газети на дерев’яній рамі зранку в кав’ярні. Туристів тут небагато, ціни помірні, люди спокійні. Але мене історія не дуже цікавила. А от шось посучасніше...

зустрічає при вїзді


Просто і зі смаком. наші на автошроті теж могли б таке зробити і скульптури для дитячих парків продавати






тут він спав




І в армії служив




Хоч і деревяний, але австрійський!


Кухня з того часу






Наша якась простіша і надійніша


А я завжди думав що це китайський винахід


Порівняння 1:1. Мязи звичайної людини і цього качка


Оригінальні речі якими він тренувався


Напевно найвідоміший його образ




Для порівняння зріст Шварцнегера і мій, 1.72м






Містечко Грац відоме тим що на його околицях народився сам Арнольд. Зберігся його будинок і багато автентичних речей. Зараз там музей. Ще від народження він був богатирем, потім цілеспрямовано качався. Емігрував в штати де власною працею добився успіху.

Двір будинку


Ну і дітвакам для яких навіть третій термінатор це старі нецікаві фільми, зробили такі от скульптури






Австрія!


Також поруч є величезна радіостанція. Побудували її ще в німецькі часи. У ангарах стояв передавач. Ця вертикальна мачта була антеною. Зараз радіостанція закрита на самонарізи. Через вікна проглядається масивний дизель розміром з автомобіль, узгоджуючий пристрій з антеною. Навколо кілька хатинок та поля. Гарна точка щоб заінсталитися на наступний раз. А сьогодні мене чекає Хорватія і море.

Будинок радіостанції


Вихідний передавач та узгоджуючий пристрій з антеною


Писало що це так катушка антенного контуру замаскована




на жаль все "закрито"


Вид в приміщення через вікно


Дизель. Соррі за погану якість. Всередину не було часу попасти


Тут загинув хлопака коли хотів вилізти на антену. Австрія, а все як і в нас.


Ось. Видно що вихід передавача напряму зєднаний з мачтою антени!


напис на одних з дверей радіостанції


Зараз радіостанція на повну потужність не працює. На антену навішали всякого сучасного мотлоху


тут навіть радіоаматорський гурток є, але в сусідньому крилі будинку, за офісами.


+5 годин і я на морі!

11
тест

12
Ігор Чава з міської ради запросив нас вгості.

Є старі підвали по центру міста. Ось наприклад тут

Чи тут
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=MgZuW1c-cnI" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=MgZuW1c-cnI</a>

Також я будуча малим пам’ятаю як вода вимила «підземний хід» неподалік фотоательє.

Вхід в наші знаходиться неподалік вежі костелу. «ніхто не знає що там лазив якось мій друг але не далеко бо ... страшно)» Чогось видатного я не очікую. Буде те ж що і у Львові. Кілька кімнат максимум засипаних землею. Але все рівно цікаво, може старовина якась буде. Чисто теоретично мав би ще десь бути дренаж в центральної частини в річку. Щоб відводити воду за мури подібно як у Високому замку. На старих картах я знайшов хіба що річку яка зараз йде під землею під ринком в сторону ДСЮША. Теж можна глянути, але нічого великого там не повинно бути.





В другу половину дня в залежності від компанії ми можемо глянути шось по промисловості
Старий нафтопереробний
Полігон
Галлак
Очисні споруди 1 і 2
Автокрановий (робочий)

На крайняк є абандони тут і тут

Або полазити по баянах.

Поговорю з Ігорем, може нам покажуть Дрогобицький Мясокомбінат.

Одним словом буде чим зайнятися. 😊

Пропоную їхати машинами шоб могти нормально пересуватися по місту. Виїжджати зі Львова 8-30 щоб на 10 бути там. В мене є ще три місця.

Підписуйтеся!

13


В далекому 1997 році якщо мав три круті касети то ти був пацан! А саме: Металіки, Нірвани і Оффспрінга. Аж досі дивуюся звідки в цій оазі гопізму та висоток таке взялося. Але що було це факт!

Металіку я вперше почув аж в 9 класі з позиченої на день касети. Їв на кухні вареники і слухав як розривається польський International поки батьків не було дома. Воно мені тоді не дуже заходило, але треба було полюбити - бо це круто. То ж я себе змушував 😊 До хорошої музики, як і до хорошої літератури, потрібно ще дорости. Тому реально мене зачепило аж в двадцять років їхнім попсовим Unforgiven-ом. А далі ще кілька загальновідомих треків, від яких мурашки по шкірі бігали, і в принципі все. Заядлим фанатом Металіки я ніколи не був і на парті їх не вицарапував. Як і слово *уй

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=sybiivmamj4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=sybiivmamj4</a>

Якось їдучи машиною по хайвею мене порвав master of puppets. Я зрозумів шо як кантрі музику так і Металіку потрібно слухати в середовищі їх природнього існування. Тобто в Америці. Тут вони звучать органічно з усіма цими траками і посмішками, тому заходять як сало з самогоном під Говерлою. То ж я захотів почути їх вживу.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=KN0A5qQZecA" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=KN0A5qQZecA</a>

Як я вже писав, попасти до своїх кумирів значно простіше ніж здається. Принаймні поки вони ще живі. Варшава ближча ніж Київ і саме туди вдалося купити квитки на концерт. А далі пів Львова ломанулося у Польщу харити поляків своїми синьо-жовтими прапорами на їх Арені Народовій.



Звук на концерті був кращий з усіх що я чув. Цим Металіка знаменита. Але, наприклад, шоу було слабеньке. Значно гірше ніж в Iron Maiden чи Rammstain. Те ж стосувалося і самої групи на сцені. Мене не покидала думка що роблять вони це все лише заради грошей. Слова звучали фальшиво, енергії давали мало, публіка хлопала за звичкою. Складалося враження при нагоді вони б презирливо плюнули в лице своїм фанатам що так балдіють від остогидлих їм самим пісень. Що Металіку тисне тягар власної слави. Вони раз зблиснули а далі так і не змогли перевершити самих себе. Хоч як і не старалися.



Чи мені сподобалося – так, дуже. Я щасливий що потрапив на цей концерт і нарешті почув вживу групу моєї юності. Чи я пішов би на їх концерт вдруге – ні. Одного разу вистачило на все подальше життя 😊 Ну а Нірвана і Оффспрінг самі знаєте …

Ну і троха фотовражень як воно було
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=aW_8QhfP0WA" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=aW_8QhfP0WA</a>

Засцення


Сцена велика, але спецефектів не дуже багато


Цікаво як вони там лампочки міняють?


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=bq4D1zAMDFc" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=bq4D1zAMDFc</a>

Розігрів дуже пристойний був. Bokasa


Ура, стемніло. Починають!


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=yl_ldlVgV0U" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=yl_ldlVgV0U</a>

Тепер цей прапор чув ще й Металіку


А ця куртка пережила не одну движуху


Поки грав розігрів ми троха "досліджували" нутрощі стадіону


Непрощений


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=QtB1-mGpql8" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=QtB1-mGpql8</a>

Все, кінець.


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=UFAgzVwYwr4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=UFAgzVwYwr4</a>

ПС: Відвідування концертів троха не по тематиці форуму. Але збираюся послатися на цю тему в наступному звіті. А ще Хімік Фейкбук не читає :)

14
Будапешт і Варшава це дві сусідні зі Львовом європейські столиці. Варшава ближча по кілометрах. Зате Будапешт швидший по часу. Шлях від хати до центру Будапешта рідко коли виходив більше ніж 8 годин, разом з кордоном.

Другою перевагою Будапешта є його вигідне розташування рівно посередині дороги в Хорватію. Тут часто зупиняються перепочити. Правда їдучи на море не до довгих зупинок. Хочеться пошвидше вже скупнутися та запити це все мохіто. А от вертаючись додому чому б не додати «добу до Будапешта»? Та ще й в стилі Експлорер 😉



Ось що мені вдалося відвідати знаскоку:

1)   Ангар із закинутими поїздами
2)   Офігенний колійовий музей
3)   Вибратися на дах в центрі Будапешта
4)   Побродити по покинутій пошті Будапешта
5)   Погуляти старими під’їздами
6)   Споглядати процес виготовлення кабелів
7)   Розвідати підходи до закинутої шахти під самим Будапештом. На наступний раз

Д-1, перший дизель!


Закинутий цех депо


Колійова мясорубка


Чайка на колії для пересування президента по секретній гілці метро Д-6


Хто знайде наклейку експлорера?


Типовий угорський підїзд


Ну і надахуя


Загальні враження від міста дуже позитивні. На кожному кроці можна придумати щось цікаве куди залізти. Наприклад вилізти на один з їх мостів через Дунай, чи спробувати підкорити риштування навпроти будинку Парламенту. В самому місті з машини бачив доволі багато закинутих промислових будівель, всяких труб. То ж лазити не перелазити 😊 Був би час.

Ангар із закинутими поїздами

Перший же лінк з гугла для «abandoned Budapesht» веде до ангару із закинутими поїздами. Це, напевно, візитна картка urbex-Будапешту. Величні паровозіки та зарослі ожиною старі вагіни під напівзруйнованим дахом історичного Депо мають особливу пост-апокаліптичну естетику. Жоден музей не дає цього відчуття неминучості, плину часу.




Ангари знаходяться майже посередині діючого депо. Сюди люди ходять на роботу, є камери та охорона з собаками. Стороннім вхід, само собою, що заборонено. Хоча дехто в неті пише шо рядовим робочим на сталкерів пофіг, головне начальству на очі не попадатися. Тим не менше всі рекомендують відвідувати це місце в неділю, коли нікого, крім сторожа, немає на роботі. Але в неділю ж перше вересня, ніяк не пропустиш. То ж я змушений був йти в суботу.

Недалеко від Депо є доволі непоганий готельчик. Він розташований в індустріальному районі Будапешта. Можна лазити хоч цілий день на своїх двох. Поснідавши, я з самого ранку пішов у розвідку.

Карта депо. Це не запал об’єкту. Він стопятцот разів вже спалений на інших сайтах.


Мій початковий план був підібратися з півдня. На карті чітко видно шо там заходить колія. То ж мають бути широкі ворота які всім влом закривати-відкривати. Або зацепом гонорово заїхати всередину. Також з півдня на карті стоїть багато старих вагонів. По них непоміченим легко можна буде добратися до цілі.

Запаркувавшись коло мальовничо поскладаних старих автонавантажувачів я пішов протоптаною стежкою в сторону колії. Поруч проїхав якийсь дядечко з дитиною на велдосипеді, значить стежка цивільна. Потім я чкурнув в кущі і опинився на самій колії. Паркана чи попереджувальних знаків не було.





Вїзд в депо


Ворота справді виявилися відкритими. Всередині Депо стояло багато сучасних блискучих поїздів. Проникнувши на територію я тут же розчинився в зеленці і став розглядатися. Там де були на карті закинуті вагінчики виявилася … пустка. Все розібрали, шпали акуратно поскладати штабелями. Обломс…

Тут колись стояли старі вагони




Автоматичний реєстратор зацеперів


Мадярський поїзд. на мене нуль уваги


До ангару з закинутими паровозами йти десь метрів пятсот. Аце це пятсот метрів по пустирю у всіх на виду. До того ж прийдеться пройти повз адмінкорпус і дядечків які поруч завзято ремонтують власний автомобіль. Палитися з самого початку я не хотів. Тому вирішив спробувати пошукати інший підхід. Звісно можна було б йти вночі. Але вдень при сонячному світлі воно все має виглядати значно епічніше.

Обходжу депо зі східної сторони де станція. Тут один з легальних входів, зупинка поїздів, є паркінг, двері на пик-пик. Скажу вам чесно – у Львові таких кончєних станцій немає. Я спочатку був навіть подумав шо вона закинута або тут третю серію матриці знімали. Але ні, поїзда зупиняються, люди заходять і виходять. Фотки говорять самі за себе.

"Закинута" станція


Місток - спостережний пункт коло депо


Давайте напишемо на Варту1 що трава неприбрана?


З моста через колію відкривається чудовий вид на депо. Проглядається будка сторожа, двері через які всі ходять, камери на стовпах. Троха поспостерігавши і вивчивши ритм життя за парканом я пішов у бій. Ідея була проста. Якшо вже і йти по ворожій території – то найкоротшим шляхом. Так ймовірність запалу найнижча. І пофіг шо найкоротший шлях пролягає якраз посередині між постом сторожа і адмін корпусом. Тут стоїть така жара що сторож та собаки мирно куняють в тіньочку. А концентрація робітників по території всюди плюс мінус одинакова.



Дочекавшись товарняка я поліз через паркан. Ну шоб мене ніхто не почув. Паркан тут хоч і бетонний, але складається з трьох горизонтальних частин. Є де поставити ногу. Тому він перелазиться легше ніж наші радянські паркани в кубик. Постоявши хвилину в кущах я пересвідчився шо ніхто до мене не біжить.



Тепер треба перейти в будівлю старого ангару. Вона прямо переді мною. Нас розділяє якихось сто метрів і дорога. В ангарі вже навіть видно один старий паровоз! Та тільки но я висунувся з зеленки як нізвідки не візьмись машина. Їхала з півдня на північ. Я зробив кілька кроків назад в сторону кущів. Водій глянув в мою сторону і поїхав далі. Чи він мене помітив чи ні – я не знаю.



Ховатися тут вже не було сенсу і я перебіг до ангару. Двері, звісно що, залочені. Але є ще вікна з напіврозбитими шибами. То ж проникнути всередину не склало великих зусиль. Судячи зі слідів на траві це їх стандартний вхід сюди.



Скажу чесно – це того вартувало. Під довжелезним ангаром стояло кілька рядів вагонів, локомотивів та іншої техніки. Все ціле, хоч і старе та понищене часом. Але ніхто нічого на метал не ріже як це сталося в Україні. То ж я забрався на ніс найбільшого локомотива і почепив там наклейку Експлорера. Ну а далі описувати немає сенсу. Фотки говорять самі за себе.























Назад виліз так само як і заліз. Зі сторони ангару огляд дороги кращий. То ж я без проблем втрафив навіть на ту саму плиту що перелазив. Надивившись на старі поїзди можна переходити до нових. Можливо я сприйняв все заскладно і якби попросити їх культурно то мене б пустили через головний вхід. Або просто не звертали уваги на території. Але це потрібно хоча б мадярську знати. То ж я вирішив зробити все по старинці.



Вагон поїзда Луганськ-Ужгород після святкування нового року




їздив ше в 1991 році.








Офігенний колійовий музей

«Музей це нудно» - каже Васіч. Але тут, впевнений, він би знайшов чим себе зацікавити. Адже на великій території представлені локомотиви від найперший парових і аж до сучасних дизелів. Є поворотна платформа на якій можна покататися. Як і на дрезині та маневровому.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=R31Qgh02OSg" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=R31Qgh02OSg</a>

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=pkg1d62EWPU" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=pkg1d62EWPU</a>

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=bj9lttxpmK4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=bj9lttxpmK4</a>

Музей знаходиться в пішохідній досяжності від депо. Звичайно шо не обійшлося без дитячої залізниці та магазинів  з сувенірами. Але крім того є багато пасажирських вагонів, снігоприбиральної техніки, всяких службових механізмів невідомого мені призначення.

Дитяча стрілка




В найстарішому паровозі








А це паровоз на бензині!!!


Тому тут все так просто :)




ось для порівняння класичний паровоз на вугіллі


Ну і бак з пальним. Коли воно було дешеве то чому б і ні


Бронебійні паровози з покращеною аеродинамікою. бугога :)




В 1951році вже атомна бомба була. А вони далі паровози будували


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=ZsjSBfJycTI" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=ZsjSBfJycTI</a>

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=MwliTz3kXMs" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=MwliTz3kXMs</a>

Паровозіки – ностальгійний та романтичний вид транспорту. Вони гарно виглядають, пахнуть і пирхають. Але в експлуатації це був суцільний жах. Зазвичай на одній заправці він міг проїхати не більше ніж 50-100км.Далі мусів зупинятися і доливати води. Швидкість теж була зазвичай 50 км/год. При переїзді тунелей потрібно було закривати всі вікна. Але чорний дим все рівно просочувався всередину вагонів. Про ефективність я взагалі мовчу. Якщо спалити вугілля яке використовує паровоз в топці електростанції то виробленої електрики вистачить щоб заживити три аналогічних електровози.

Висота колеса в зріст людини


Центрифуга для паровозів


Всередині центрифуги


Це вже пішли дизеляки


Машина для Васіча повинна бути такою :)




Підводний човен на колесах


А це шоб на ЛАЗ з розгону вїжджати


Закрита частина музею




Шахтні вагонетки


Майже сучасний поїзд




Скаржитеся шо у вас шумно на робочому місці і дує з кондиціонера?


Так два поїзди можуть і розчавити


Як завжди частина музею була відгороджена сіткою тіпа прохід заборонено. Тю! Для мене? Нічого не могло стримати від фоткання ходової Чайки переробленої під колію. Чи від оглядин напіврозібраних вагонів в закутках музею. Коли я вже, зморений сонцем, збирався сам йти геть то до мене підійшов якийсь з працівників колії. На марядській мові він напевно пояснював мені шо я нехороша людина і йшов всередину обгородженої зони музею. Ну ок 😊 Послухався.



Пішли різна дрезини








Елітні поїзди




І ще одна вертушка






Ходова Чайки


Все як в нас, без лома ніяк


ретро паровоз


один з останніх паровозів. Має навіть свій комин


Васіч, а для чого там ця надбудова як в кареті?


Дитяча залізниця по дорослому


Пригоди в центрі міста.

Далі я вирішив пройтися центром міста розвідати яка в них ситуація з дахами та під’їздами. На жаль, все так само сумно як і в нас. Більшість під’їздів на домофони. Хоча попадаються такі шо без, зазвичай там багато офісів чи хостелів.





Вихід на горище


Друге «на жаль» це виходи на дах. Хоч це і Європа а під’їзд доступний лише для своїх, але все рівно залочено. Позитив в тому що лочать найчастіше китайськими колодками. В нас з цим все куди посерйозніше. Попасти в такий під’їзд теж не важко. Мешканці не дуже ретельно слідкували хто за ними заходив.

Ось кілька фоток з їх під’їздів. Все чисто, акуратно, прибрано. І це звичайні будинки, не якісь там мега-пам’ятки.

Ще один вихід наверх


Дитячий замок




перспективна протипожежна драбина.


Але закінчується нічим




Була ще ідея вилізти на риштування якраз навпроти їх будинку парламенту. Зробити гарні фото. Але, як на зло, саме в цей день там проходив мітинг. То ж поліції стояло на кожному кроці. Лишимо це на інший раз.





Коли я вже був думав вертатися у машину по "золотий" ключ око впало на масивні дерев’яні двері на площі Йозефа. Виглядали вони брудно, на них не було домофону. Я прослизнув всередину і зрозумів що Бінго! Переді мною величезний закинутий будинок з внутрішнім двором квадратної форми і скульптурою посередині. Будинок мав чотири поверхи. По периметру внутрішніх стін йшли суцільні балкони. Дах був всіяний мансардними вікнами.











Тут колись на першому поверсі приймали людей. На останньому поверсі вели облік хто і скільки завинив. Але це було не угорське КГБ. Це була пошта. Збереглися каси і стелажі. Просторі кабінети начальства, стійки з серверами, кубики для планктона. Таке враження що люди от лише недавно покинули цю будівлю. Принаймні вазонки вже підсохли але ще не зів’яли. На стінах висіли кондиціонери та газові котли, лампи і меблі. Все на місці. Ні тобі графіті, ні сміття. Я був перший хто спаскудив цю недоторкану красу наклейкою Експлорера. Правда зробив це у важкодоступному місці на горищі, так що її ше пошукати прийдеться.

Перший поверх. Тут приймали людей.












Другий поверх. Вазонки ще не встигли загнутися. Значить люди покинули це приміщення недавно


будете тут провідайте наклейку!




Піднімаюся широкими сходами наверх. Ліфт і Вогнегасники всі на місці. Зразу видно шо ніхто з дестроєрів тут ще не побував. На останньому поверсі оглядаю горище переобладнане під офіси. Щоб якось додати світла вони практично весь дах вкрили мансардними вікнами. Виглядає дуже футуристично. Зараз вікна всі чомусь навстіж відчинені. Якшо буде дощ то заливатиме. Чи вони хочуть будинок під знос? 18 століття, тут колись був готель де купа відомих людей зупинялося. В нас би над ним трусилися.

Добре шо вікна хоч відкриті. Інакше я б спарився.




Колись було горище. Потім зробили кубики


Вид на Дунай і міст


Площа Йозефа


Ось так виглядає обличчя дослідника після дня полазок по жарі


Знаходжу металеву драбинку що веде наверх. І попадаю в темне, брудне і дуже жарке пекло. А точніше горище горища. Коли надворі +35С а ти весь після довгого дня вилазиш на горище де під п’ятдесят то розумієш: бути дослідником це справа нелегка. По суті я є у верхній точці даху. Горище йде по периметру будівлі і має десь два метри завширшки і три заввишки. Вся підлога завалена голубиним гамном в перемішку з дротами, трубками від кондиціонерів і самими кондиціонерами. Це все вкрите густим шаром пилюки.

Лізу на вершечок даху через горище




Останній крок


Вид з даху


На цьому колесі розваг я колись катався


Сопла реактивного літака до взьоту готові!


Вид на внутрішню строну будівлі пошти




Видно що будівля все таки закинута. Черепиця внутрішнього даху багато де відсутня, все протікає. Але з фасаду дах виглядає люкс, дирки є тільки у внутрішній частині. Дах доволі стрімкий, але є снігозатримувачі. По них і вибираюся нагору. Фоткаю цю всю красоту і, поки не звалився вниз, спускаюся назад в це жарке пекло. Ніким не помічений йду митися в фонтан що на площі навпроти.

Тут колись проводили засідання. Або просто бухали




Поки не пізно можна ковролін схабарити собі додому


Дані розвідки

В Будапешті є шахти Кобаня. Прямо під самим містом десь 30км ходів. Зараз вони частково затоплені, а частково йдуть під винні погреби. Вікіпедія пише шо вони становлять велику архітектурну та історичну цінність. То ж дуже цікаво було б туди попасти. А це можна зробити як легально за попередній записом невідома наскільки вперед, або як завжди. 😊



Ось часткова карта шахти


Будівля над нею


на території заводу над шахтою


Вхід кудись вниз в парку поруч. Паркан невисокий.


ще один вхід з іншої сторони заводу. Просто колодка і все.


Навколо шахти стирчить назовні багато вентиляційних отворів. Вони закриті тонкою арматурою. Є й звичайний похильник з китайським замком. Навколо дерева, бомжі, сміття. Район не дуже респектабельний.

Вентшахта іншого типу, той же парк


найвища концентрація ВШ на одиницю площі




решітки цілі. ніхто ше не хитав.


Також у Будапешті є стара електростанція. Вона діюча і туди колись пускали. Фігурує в неті в багатьох звітах. Але тепер, на жаль, чомусь водити туристів припинили. Сама станція добре охороняється і явних залазів не видно було. Все таки діючий об’єкт.




Залаз з вулиці. Попав на сходи і фіг тебе найдеш


Зато прямо навпроти є заводик що робить кабелі. Щоб троха згладити розчарування від станції я позиряв на станки в роботі. Якщо чесно – заворожує. Це як how It’s made дивитися вживу.







Змучений і з брудними ногами я приперся в готель. День пройшов продуктивно, можна і розслабитися під тематичну музичку.

І це не засмага! :)


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=3b-eKz_n_l8" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=3b-eKz_n_l8</a>

Висновок такий – Будапешт класне місто! Є де полазити. Рекомендую пошвидше всім туди навідатися поки ще не знищили стару пошту і депо з поїздами. А також поділитися в цій темі що ви там найшли нового.

А потім ноти почнуть потроху зникати… 😉
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=oc65fM92YOM" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=oc65fM92YOM</a>

15
Das is Fantastich або Чотирьохповерховий Підземний завод Falkenhagen (Арбалет) в Німеччині або в/ч 96579 коло Берліну

«Якщо вентшахта об’єкту куди йдете менша за цю – навіть не кличте!» - напише потім Альпініст після вилазки. Та не одні лише вентшахти тут великі! Кожен з чотирьох підземних поверхів мав стелю як у старих Львівських камяниць - під п’ять метрів висоти. А площу цей завод а потім бункер займає як військова частина середніх розмірів. Після нього навіть бункер Опілля здавався невеличким бомбосховищем у підвалі.


(с)Фото з апарату Святодія. Але кончєна обробка це моя

Оце вентшахтіща!


Всередині підземного заводу


Передісторія

На початку 50-х років Америка та Європа створили військовий союз НАТО. Щоб йому протистояти Радянський союз об’єднує країни-сателіти (Чехословачина, Югославія, Німеччина та інші) у військовий шлако-блок «Країн Варшавського Договору». У випадку війни ці країни повинні були разом дати відсіч НАТО. Щоб керувати цією армадою потрібен був надійний командний центр. Москва чи навіть Київ не дуже підходили для цієї ролі. Вони були задалеко від очікуваного театру бойових дій. Потрібно було мати якусь надійну точку поблизу, в західній частині Європи. І вони її знайшли на околиці Берліну, лише за кілька кілометрів від кордону з НАТО. Цю геніальну ідею совєти запозичили в Романа Шухевича. Він багато років успішно ховався від НКВС не десь по печерах чи глухих карпатських лісах, а на околиці Львова прямо в них під носом.

Сюдою ми ломилися всередину бункера-заводу


Двері для гігантів


Мова піде про Falkenhagen під Берліном або центральний командний пункт країн варшавського договору(це радянський аналог НАТО). Бункер був настільки секретним що, перебуваючи всього за кілька десятків кілометрів від кордону НАТО, так і не був розкритий. Буржуї думали що це просто авто-склади і у випадку війни збиралися атакувати їх в другу чергу. Та й більшість людей що там служило теж толком не знали його справжнього призначення.



Про бункер мені розказав Станіслав Лисенко, один з давніх читачів моїх звітів та Туристичних креативів . Він там колись служив. Недовге гугління видало історію бункера. Його почав будувати ще Гітлер як підземний завод для виробництва хімічної зброї (спочатку хлору, а потім зарину). Тепер ясно для чого було потрібно стільки бетонію. У випадку аварії чи бомбардування міг би серйозно пострадати сам Берлін. На щастя хімічна зброя так і не була використана в ДСВ. Причина проста – в кожної з сторін вона була. У випадку застосування хімічної зброї неминуче був би удар у відповідь. А цього ніхто не хотів. Схожий принцип був потім використаний для стримування ядерної війни.

Перевіряємо німецьку зварку на міцність


Після загарбання Європи совєти втіхаря переобладнали бункер під свої цілі. Але спеціально не ставили ні трьох рядів охорони, ні електричної загорожі. Ззовні все максимально було схоже на військові склади. Наявність колії всередину бункера і великих приміщень цьому тільки сприяла. То ж НАТО думало що командний пункт знаходитися десь серед 23 інших спец-об’єктів якими так багата Східна Німеччина. Розсекретили бункер аж в 1992 році з розпадом Союзу. З бункера все вивезли і його закинули. Хоча іншим бункерам було повезло більше – всередині все лишили як є було, тільки входи заливали бетонієм. З того часу наш бункер не використовувався…На вікімапії добре видно шо місцевість закинута і поросла чагарником як Припять. Знаходиться бункер глибоко в лісі далеко від навколишніх сіл. Все вказувало на цікаву та легку здобич.



Частина перша: Робимо Вхід

Ось приблизно з таким багажем знань та хорошим настроєм Альпініст, Піхотинець та Інженерні Війська зїхали з траси на типову бетонку. Псевдоімена використав щоб нас гестапо не вичислило. А для друзів все ітак буде ясно з тексту де хто. Поганим настрій бути не міг, лише кілька годин тому ми провідали Лисячу нору. Це ще один бункер поменше, зато з «100% сохраном». Ми встигли троха пофоткати аж поки нам привітно не поморгали камери. Розум переміг азарт і ми вчасно свалили. Але про це буде окремий звіт.



Бетонка підійшла до червоного шляк баума. Він був кимось завбачливо відкритий навстіж. За кількасот метрів ми підїхали до нових воріт КПП з блискучого профнастилу. Опа, це вже сюрприз. Звідки тут шось нове взялося? Все мало бути розбите! На КПП висіла поштова скринька і кнопка дзвінка. Таблички погрожували та застерігали шо сюди не можна і що це страйкобольний клуб. Всередині КПП нікого не було щоб спитатися дозволу. Зато одна половинка воріт була заманливо привідкрита….





Де точно вхід в бункер ніхто з нас не знав, то ж ми поїхали прямо. Доволі швидко на головному пляцу побачили групу осіб в камуфляжі і з гвинтівками. Невже це привиди солдатіків що так і не дочекалися свого дємбєля? На наше щастя це і були ті самі страйкболісти. У вікно Джимміка задуло димом білих ковбасок. З їхньої машини валив Рамштайн. Ми вирішили не палитися вдруге і спробувати знайти вхід з іншої сторони. Я розвернув Джимміка в них перед носом і спокійно поїхав в сторону виходу. Ніхто з фріців на нас і не глянув, не те що питати «Аушвайс?» чи «Хлопці що ви тут шукаєте?» але по німецьки. Це ще більше переконало нас що це нікому не потрібна «помойка» і тут можна робити все що захочеться.

Від КПП ліворуч йшла перекрита якимись патиками дорога. Але ж на те ми інженерні війська аби прокладати бездоріжжя! На повному приводі впевнено виїжджаємо на гору, тобто на дах бункера. Ліворуч від нас лишаються якісь водозбірники і незрозуміла німецька табличка. До речі, це була єдина сучасна табличка на всю частину. Обабіч Джимміка височать дві вежі гігантських розмірів. Альпініст та Піхотинець в захваті, ці вежі вони вже бачили на фотках. І це насправді не вежі, а вентиляційно-водонапірні шахти цього бункера.





Йдемо шукати вхід. Як і слід було очікувати, вентшахти добротно залочені цеглою. Коло більшої з них валялася кимось зроблена драбина з кабельних стелажів і скотчу. Німецька якість, нічого не скажеш. 😊 Тут в нас все відбулося навпаки, Альпініст тримав драбину внизу, а Піхотинець поліз нею нагору. За відкушеними жалюзями були ще одні, непрокусабельні. То ж розчарований Піхотинець з горя мусів хильнути їх німецького Францісканера та лізти вниз. «Невже тут все так залочено, що хтось аж так складно шукав вхід?» - міркували ми. Поки цим всім займалися поруч непоміченою пройшла гроза. Нас вона не зачепила бо ми стояли під дебелим дашком вентшахти.





Піхотинець наполіг що вхід в бункер мусів бути з казарми. Бо хоч казарми і радянські а бункер гітлерівський - але ж не могли генерали ходити на роботу по дворі. Чоботи могли замастити наприклад, чи дозу опромінення отримати. Інженерні війська не погодився з цією думкою. Бо якщо це був підземний завод а вентшахти тут як атомні гриби, то і вхід мусів бути як прохідна ЛАЗ-у, а може навіть і з колією.

Чим Вам не Припять?








Блукати пустими казармами було не дуже цікаво. Тішив я себе думкою що покажу ці фотки тим хто тут служив. Правда вразили акуратно зняті і поскладані в одній кімнаті вікна. На наших об’єктах їх просто вибивають сторожі від пяної нудьги.







Коли ми майже йшли вже на вихід то Альпініст знайшов боковий вхід під землю. І там була не цегляна кладка, а справжні металеві двері! Правда двері так щільно були припасовані до рами, що навіть викрутки не було куди встромити. Не кажучи вже про хитати. Ще один облом, але ми відчували - ціль вже близько. Ми ходимо по бункеру і перебираємо один залаз за іншим.






Одна казарма стояла пердпердикулярно іншим і мала дуже нетипову круглу герму, як торпедний відсік в підводному човні. Поки Альпініст і Піхотинець фоткали її на свої дзеркалки Інженерні Війська знайшов ще один вхід в бункер. Як і положено, він мав широку підїзну дорогу для ЗІЛ-а та залишки колії. Це був навіть не вхід, а цілий ангар з КПП і місцем для шашлика. З одної сторони ангар виходив надвір, а з іншої впирався в бетонну стінку з двома дверима. Одні двері мали розмір десь 3 на 4 метри, для транспорту. Інші двері це була масивна потрійна герма жовтого кольору. Також всередині ангару були ще будки для охорони і двері в казарму. Саме ті двері що ми недавно бачили з іншої сторони.





Ліворуч стінка бункера




Вхід в бункер


Тут був "Чорнобиль" останніх 20 років


Розміру достатньо шоб заїхав невеличкий ЗІЛ чи поїзд


Та сама герма з іншого боку


Для тих хто ту служив цей місток напевно знайомий


Оглянувши герму Піхотинець зробив невтішний висновок – хтось поламав механізм. Ключем не відкрити, домкратом не підняти. Ворота, натомість, були більш перспективною ціллю якби… Якби не ботонні плити що їх притискали. Німці і тут постаралися. Вони не тільки заварили ворота вздовж лінії відкриття, а ще й притиснули бетонними плитами. Щоб точно не відкрили.



От можна подумати вони навстіж відкриті і вітер ними хлопає




Вид в замкову щілину. Двері не просто закриті, з іншої сторони вони залочені ланцами


Піхотинець дістав своє розводло, але ані завіси, ані зварка так просто не піддавалися. Але ж ми інженерні війська і в нас є технічні засоби боротьби з залоченими входами. Правда ми їх лишили коло вентшахт.



По дорозі до Джимміка ми заскочили в цех з круглою водолазною гермою. На казарму він був мало схожий, більше на частину німецького заводу. З нього йшло безліч кабелів і труб, всі в сторону бункера. В нас навіть була виникла надія що знайдемо тут вхід і хитати нічого не прийдеться. Та, на превелике розчарування, всі ці тунелі закінчувалися новенькою цегляною кладкою, а поруч лежали мішки з-під цементу. З німецькою педантичністю вони позалочували тут все. Але що то я так про сумне? Тут ми побачили багато цікавих герм, дейкі були ще німецькі. Тепер можна вже навіть цілу тему «Гермологія» відкривати. По нашим міркам ми побували в непоганому підземному бункерочку і ще носами крутимо, розбалувані… Фото без коментарів, ітак все ясно







Один з кабельних колодязів


Одного не розумію. Куди дивилося командування? Якби в мене дома хтось нацарапав на стіні «Орко 2019» я б харився.




















Якісь блоки стояли на амортизації. Напевно схожі йдуть для виробництва нітрогліцерину :)






Вже стемніло. Перед тим як пробувати хитати залаз ми вирішуємо перевірити найочевидніший варіант - що там за стрілкою внизу. Памятаєте, я на початку звіту про неї писав. Може вхід там і не треба напрягатися! Піхотинець пішов у розвідку і вернувся ні з чим. Все заросло травою, там масивні водозбірники і все. То ж з чистою душею їдемо Джимміком прямісінько в колись надсекретний бункер.

Ідея була дуже проста: пропхати у верхній кут воріт автомобільний домкрат і зробити там щілину. А потім вернути все назад як було так ніби їх ніхто і не хитав. На повному приводі по розвиданій бруківці і розібраній колії ми гордо вїхали під саму герму. Лишивши дальнє ввімкненим ми взялися до роботи. Піхотинець, правда, пропонував ще Механіка Шевчука врубати, але я сказав що це вже буде занадто нахабно.



<a href="http://www.youtube.com/watch?v=Ym5wYTpF9U0" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=Ym5wYTpF9U0</a>

Автомобільний механічний домкрат має всього лише 10см висоти і здатен тиснути тонну.  Добряче налігши на ворота всією силою ми змогли вставити його по центру коло зварки. Все таки ворота хоч і з грубої але бляхи. А бляха гнеться. Ну а далі поворот за поворотом, міняючи руки ми стали помічати як тріскають зварні шви та гнеться завіса. Але лише на одній половині дверей. Друга була прикріплена ланцюгом в натяжку з внутрішньої сторони. Наша половина теж мали ланцюг, але тут німці схалтурили і його не натягнули як слід. Чим ми і скористалися.

Коли домкрат був вже викручений майже повністю ми зафіксували ворота цеглою і вирішили залізти. Але навіть Піхотинець не зміг цього зробити. Хоч щілина була і достатньо широка, але стіна йшла далі вниз, де щілина звужувалися бо ворота притискала бетонієва плита. Налігши всім салом на розводло та використавши викрутку в якості зубила ми відірвали половину всього що там було заварено на воротах. Після чого привязали бетонієву плиту до Джимміка і просто відтягнули її в сторону. Я сидів за кермом і не міг повірити в те що відбувається. Ми посеред Євросоюзу машиною ламаємо залочений вхід в бункер.


Тепер двері ніхто не притискав знизу і щілина стала достатньо велика для залазу. Було вже темно, пізно та й сил на хитання пішло багато. То ж ми прийняли рішення пустити туди одного Піхотинця в розвідку але без пива та штатива. Якшо це вже бункер і там все відкрито – тоді вертаємся сюди зранку повні сил і до фотороботи!



Скоро ми почули голос Піхотинця з-за жовтої герми – пробував її відкрити. Далі він пробігся поверхом і весь наелектризований виліз назовні. Добре що це був не Сегфолт, а то ночували б ми з Альпіністом тут до ранку. Очі світяться, на обличчі румянець і безперервно розказує що там і як всередині. Хоч бери і телефон від нього заряджай. Одним словом годнота і треба їхати завтра сюди знову!

Ми зовсім не здивувалися виявивши нові блискучі ворота на КПП зачиненими. Німці і справді подумали що ми були поїхали геть і все тут закрили. Ми чесно намагалися їх розкрутити та відкрити зсередини. Але, на жаль, все таки прийшлося ворота поламати і покинути територію з використанням насильства. І тут постало питання: що нам за це може бути?...

Частина Друга: Чим довше ходиш тим менше бачиш

Адже нам сюди ще завтра вертатися, а німці нас бачили і все зрозуміють… А якщо не поліняться і підуть глянути на свою зварку та поламаний бетоній коло входу то взагалі офігіють! Депортацію чого доброго вклепають і ми на Металіку в Варшаві не попадемо.

Демон URBEX-у читає про цей обєкт


Добротно попоївши та погугливши ми зрозуміли що нам заканало як наївним ідіотам. Ми просто влоб заломилися, робили шо хотіли і думали ніби все ок. А виявляється саме для цього бункера видано спеціальний закон. Якщо б нас тут піймали то крім штрафу тягали би по судах і потім заборонили відвідувати цю територію довічно. Навіть якщо тут буде музей. Місцеві також писали про тюрму для особливо заядлих експлорерів. Напевно добряче їм допекли хитачі обєктів що вони аж так заморочилися. Декого з шукачів були прийняли ше навіть на підходах до бункера у лісі. Згідно німецьких законів якшо в паркані є дирка, то це все рівно паркан і проникати туди не можна. Одне питання не давало спокою: а кудою ж ходять власники бункера? Мусіли ж вони лишити десь культурний залаз. Додам лише шо по дорозі ми бачили ше кілька заварених герм у бункер, деталь не варта окремого опису.

Зранку пиво робить диво. Вставай, пора шатати!


Вранці ми вже були значно обережніші. Ми заїхали з кардинально іншої сторони через ліс, пересвідчившись що нас ніхто не бачить. Лишивши машину в кущах ми навпочіпках пішли по закинутій дорозі в сторону входу, оглядаючись на кожний шорох.





Наша щілина стояла нетронута чекаючи своїх господарів, ознак чужих слідів на ній теж не було. Один за одним ми, ніким не помічені, вправно просочилися всередину. Хух, тепер ми у відносній безпеці. Головне щоб вхід за нами ніхто не залочив. Бо хто зна чи є ще один вихід звідси...







Ми опинилися у довгому прямому коридорі. За нашими плечима натягнуті ланцюги що мали б стримувати металеві двері. Перед нами сотні кімнат і поверхів(поза 400 штук). Ми одразу ж домовляємося не відходити далеко один від одного щоб не загубитися. Тут це справді можливо.

Коридор скоро переходить у велетенську залу. В неї також вливається ще один хід що йшов паралельно від жовтої герми. Висота стелі десь 7 метрів, у різні сторони відходять менші коридорчики, всякі двері, кімнати з ємностями і просто кабельні ходи. Альпініст та Піхотинець беруться за фотоапарати, а я просто вимикаю ліхтарик і насолоджуюся своїм перебуванням тут. Ще двадцять років тому за це американці дали б мені чемодан баксів, а совєти довічне увязнення. Найсекретніший та найбільший в районі бункер перед нами.

1987 рік, підтертися чи шо?




Вхідний коридор


Як такого «сохрану» тут нема. При відступі все було вивезено. Але лежать старі газети, уламки апаратури, лампочки і дроти на місці. Якби мати портативний перетворювач то можна було б навіть створити штучне світло. Тобто все доволі автентично і сучасного сміття тут немає.

Жовта герма входу зсередини






Висота одного з поверхів




Десь в глибини цього поверху ми лишили на вентиляційній трубі наклейку експлорера. Це гідне місце куди мало хто лазить. Нехай буде горокраксом Експлорера. Поки всі ці наклейки існують він також життиме.





Минувши кілька здоровезних герм пальці ніг відчули тепло. Альпініст знайшов вихід(чи вхід) і ми знову серед зелені. Це і є той живий entrance що його лишили локери для себе. По ЖПС він знаходиться недалеко від центрального пляцу де ми розверталися. Але знайти його ще й вночі було б нереальною задачею. Не кажучи про запал.



Двері на вихід




Довго не засмагаючи ми пірнули назад у лабіринт бункера. Не розумію в чому прикол було так лочити всі входи щоб лишити одні двері які можна відкрити двома лінійками? Вони ніби то і міцні, але замок примітивний.

Царапізми коло цього виходу


Нема замка, можна підняти зсередини


Потім йде ця герма, відкрита


Далі нас чекали галереї обкладених плиткою кімнат з ілюмінаторами між ними. Це було повязане з хімічною зброєю, а саме з хлортрифторидом. Це така хіматура яка розїдає все включаючи бетон і скло. Вони вантажили її в снаряди і фігарили по бункерам. Врятуватися шансів не було. Цю хіматуру робили наверху а тут зберігали в автоматичних контейнерах. Якшо ставався витік і все починало горіти то була можливість оперативно залити цей відсік водою з водонапірної вежі на поверхні. Саме для цього і потрібні були ці менші овальні отвори у стінах. Совєти юзали їх просто як душові. Взагалі в цьому бункері дуже добре видно де будував союз, а де німці. Це як порівнювати мерседес з жигулями. Тонкий і кривий бетон, калічні сходи, рівний метал, перекошені двері що не закриваються. Німецька робота і досі майже як нова.









Сучасна електрична коробка. Разом з новими лампами використовувалася для робітників які лочили бункер


Спускаємося нижче. На другому з половиною поверсі піхотинець натрапив на зал з запасами води. Три баки кожен розміром з пятиповерхову новобудову. Очевидно що їх сюди помістили ще під час будівництва бункера і потім ніхто не зміг назад забрати. Людина зверху виглядає як оса на трилітровому слоїку з медом.

Кімната німецького підземного заводу. Людина для масштабу


Баки з водою всередині. Зараз ми десятки метрів під землею.


Ємності починаються тут а закінчуються на -4 поверсі


Якщо верхні поверхи були насичені важкою технікою і залізяками, то на нижніх вже йшли кабінети, мітінг руми, великі зали для засідань. Правда з усього цього лишилися лише двері і добротні водозахищені ліхтарі. Нас здивував четвертий поверх. Він нагадував Лощину і різко контрастував з усіма попередніми. Стіни були зписані графіті, повсюду валялися пляшки, пачки та інші атрибути підземної богеми. Очевидно що звідси бути ще один вихід назовні кудою всі і проникали. Зараз теж залочений. Але ми не стали порпатися у смітті. Ітак за нині багато чого побачили. Тут щоб все обійти не вистачить і дня. Чим більше ходиш тим більше всього нового відкриваєш. І розумієш шо ти мало шо бачив. Вирішуємо вертатися до машини і наступних пів дня присвятити іншим близлежащим обєктам.

Кабінети на нижніх поверхах


Нормальні гітлерівські сходи вниз


О як це було приємно знову опинитися серед літа. В бункері хоч і сухо, але температура +10 градусів. До речі, цією сухістю німецькі бункера позитивно відрізняються від наших. Бо як не крути, а в наших якщо не сиро, то води по кісточки. Колись я водив екскурсію в Лощину і розказував як тут круто і як це складно було збудувати. Та все пізнається в порівнянні. Лощина тягне на підхідні шляхи до цього бункера, на вїзні тунелі. А про то що в Лощині вода зі стін хлище я взагалі мовчу.

Просто підбірка фоток з бункера




Знайдіть тут інженерні війська ;)


Ось вони!


Мережевий фільтр для ЕОМ. По сучасним міркам він міг би фільтрувати цілу біткоін-ферму


Капітанська герма


Ще німецькі написи в бункері


Технічні приміщення


Тут тепер красується наша наклейка


Вхід ми лишили відкритим для всіх. Якщо хтось з наших буде там то може скористатися або ним, або культурним входом. Тільки я б був з культурним дуже обережний. Легкий вхід буває тільки в чопо-ловку. Можливо там на деревах є якесь дачло чи ше шось.



Правильний спосіб подолання перешкод


Дякую друзям за компанію. В них ще є багато класних фоток як ми робили залаз і що бачили всередині. Викладайте їх сюди будь-ласка. Це реально крута вилазка і треба показувати іншим приклад. Що в світі є багато цікавих обєктів гідних уваги за межами Полтви, ЛАЗ-у і Лощини. І що за день їзди ти опиняєшся в urbex раю, де в радіусі ста кілометрів Альпініст і Піхотинець нарили поза двадцять вартих уваги обєтів. Потрібно переставати бути Дослідниками Львова а ставати Дослідниками зі Львова. Бо за два дні в Німеччині можна побачили дуже багато всього нового. То ж сподіваюся Альпініст і Піхотинець не забаряться зі своїми звітами 😉

Двері в Європу. :) Фото Піхотинця.


Всю ніч паяв ліхтарик 😊


16
В цій темі пропоную викладати пісні що стосуються нашого хоббі. Бажано щоб це були авторські пісні, можна лише тексти. Заспіваємо потім. Але й інші виконавці теж підійдуть. Мова не має значення, головне шоб стосувалися нашої теми. Ну і якшо ви бачите як можна текст покращити - сміло пишіть!

Почнемо з Гімна Експлорера (наголос на перший склад ;) ). Текст вже прижився, але так в студії ми його і не заспівали. Прийде ше час на народний хор Експлорера. Гімн лишаю в тій темі де він є щоб не плодити сутності.

Наступна пісня буде...

Червона герма

музика
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=8xG05v5QtH4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=8xG05v5QtH4</a>

Ти признайся мені,
Де ти вчора бродила,
Де порвала штани,
І де пецль згубила.
Може десь у лісах
Ти тру-бункер шукала.
Чудо герму знайшла
І її поламала?

Червону герму
Не хитай вечорами,-
Краще сходим у Полтву
Чи на ЛАЗ, у бомбарь!
Бо тая герма –
То залочена герма,
То заварена герма
В спецоб’єкт.

Бачу я тебе в снах.
У КМ-ках зелених.
По забитих ВШ
Я пролажу до тебе.
І не треба нести,
Що цей бункер не діє.
Бо давно уже ти
Всім спалив мою мрію.

Червону герму
Не хитай вечорами,-
Краще сходим у Полтву
Чи на ЛАЗ, у бомбарь!
Бо тая герма –
То залочена герма,
То заварена герма
В спецоб’єкт.

17
Знайомий Станіслав Лисенко написав мені таке от повідомлення:

"
Знаю де є бункер. 52°25'45"N   14°21'22"E   Germany / Brandenburg / Falkenhagen /    в/ч 96579 я там служив в рад. арм.  🙂

Там був підземний пункт управління ГШ і вузол зв'язку "Арбалет". Декілька поверхів під землю.

А ще там під час війни був німецький завод хім. зброї
"

Я погуглив і справді мегацікавий обєкт.

Ось троха опису

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=9h9UyDZXYJ4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=9h9UyDZXYJ4</a>

Планую його відвідати під час відпустки цього літа. Також Свят нагуглив в тих краях ще купу всяких вартісних обєктів. Тобто Совєти висунулися якнайдалі на захід і там тримали все краще.

Так шо маємо ще одне місце для тру дослідників

18
Кудою текла каналізація Львова за Польщі

В цій темі мова піде про колектор Полтви від перехрестя вул.Чорновола-Ставова (кільце коло Макдональдсу) і аж до очисних споруд. Цей колектор йде вздовж всієї вулиці Липинського паралельно основному руслу Полтви. Його збудували ще за Польщі для відводів промислових стоків міста. В ті часи річка Полтва від вулиць Чорновола-Липинського і аж до Західного Бугу була відкрита. Індустріальні райони Львова(вул. Промислова, Замарстинівська, Хмельницького) скидали свої відходи не у Полтву, а в окремий колектор що йшов паралельно. Таким чином річка залишалася чистою, а стоки можна було легко очищати.

Старий польський колектор в паралель Полтві. Видно сліди на стінах доки сягає вода.


А тепер найцікавіше. Основне русло Полтви має вихід в цей старий колектор. Значна частина стоків з центру міста колись також попадали в колектор на Липинського і текли ген на очисні споруди окремим каналом. У зливу вода переливалася через бортик, що перегороджував русло Полтви, і йшла у відкриту річку.

Вхід в старий колектор праворуч. Він нижче рівня води. Фото зроблено в Полтві, ділянка коло перехрестя Чорновола-Липинського.


Внизу можна намацати решітку. За задумом більша частина води з каналізації Полтви мала йти в цей колектор. А сама Полтва наповнювалася потічками нижче по течії. Зараз тут стояча вода бо решітка забита.


На жаль, цей старий колектор вже не виконує свою функцію. Причин цьому є декілька:

1)   Відгалуження Полтва - колектор на Липинського забилося брудом і вода туди майже не потрапляє.
2)   Від перехрестя вул.Липинського та вул. Б. Хмельницького і аж до очисних споруд йде новий радянський колектор. Совєти умудрилися його зробити меншим ніж старий польський колектор, та ще й з плоским дном. Дуже нагадує «раціоналізаторський» підхід на вул.Торфяній. Плоске дно швидко замулюється. А частина плит радянського колектора вже провалилася всередину, звузивши і без того малий колектор наполовину. Через це колектор зараз не може ефективно приймати всі стоки міста і потребує реставрації.

Стеля радянського колектора за ринком Торпедо


Обвалена частина колектора коло вулиці Пластової


А знаєте що мене здивувало найбільше? Що на очисних спорудах стоїть спеціальний насос який там на місці перекачує частину води з Полтви в колектор з Липинського. Це зроблено для того щоб розбавити концентровані промислові стоки і полегшити їх фільтрацію. Але ж вода туди мала попадати сама! Тільки почистіть будь ласка решітку! А вони борються з наслідками.

Ліворуч «чиста» вода з фекального колектора. Праворуч – стоки в колекторі на Липинського


Труба на очисних якою «розбавляють» стоки


Про старий польський колектор я довідався від Мінкова Марка Мойсейовича, людини яка 50+ років займається каналізацією Львова і чий підпис стоїть на його генплані. Він розповів що колись існував старий колектор в паралель Полтві. Але з часом він замулився і Совєти замість того щоб його чистити, просто закрили всю Полтву під землю. Мене дуже зацікавив сам факт наявності обходу вузького місця коло вулиці Торфяної. Адже це потенційно може усунути підтоплення цієї ділянки. Тож Олександр, Гандзя і Андрій вирішили дослідити цей кусок.



До нас тут ще ніхто не був. То ж довелося шукати входи «з нуля», як колись одинадцять років тому ми шукали в Полтву. Згідно відкритих карт старий колектор мав йти поруч з Полтвою по лівому боку вулиці Липинського (якшо їхати зі Львова). Обходивши там все навколо, надивившись на нудьгуючих школярів і танцюючих наркоманів, ми нічого так і не знайшли. Вхід у основне русло – є. А от додаткового колектора в паралель немає хоч трісни. А ще жара, аж плавиться фарба на чорних фірмових футболках Експлорера.

Корчма "над Полтвою"


Старий колектор на сучасній карті


Розчаровані ми вже верталися назад до Епіцентру як Олександр висловив мудру думку. »А що як колектор йде по іншу сторону вулиці? Гляньте на люки по центру дороги і дощоприймачі!». Ми практично одразу почали натрапляти на характерні полтвяні люки ще й з польськими написами. Уявляєте собі: на рогатці є польські каналізаційні люки.





Відкривши один з них ми аж завищали від радості!!! На нас повіяло полтвяною свіжістю та прохолодою… Застосувавши розкладну драбинку ми з Гандзею телепортувалися у Полтву, а Олександр залишився охороняти вхід. Забігаючи наперед скажу шо у цьому не було потреби. Запах Полтви відлякував зівак краще за Стінгера чи попереджувальні стрічки.

Спуск в старий польський колектор. Глибина 3м




Старий польський колектор має десь 2м висоти і 1 метр ширини. Дно яйцеподібне щоб мул не затримувався, а стеля плоска. Це по суті унікальний переріз, більше такого у Львові ми не зустрічали. Глибина колектора під дорогою становить 3м. Води під ногами не більше десяти сантиметрів. Дно деколи усіяне дрібними камінцями. Йти легко.

Рушаємо в сторону очисних споруд




Йдемо по течії по вулиці Липинського в сторону очисних споруд. Згідно з картою після кільцевої розв’язки мав би бути злив у основне русло Полтви. На стінках колектора чітко видно сліди від води. Як бачимо з фото навіть у найсильніший дощ вода вище пояса не сягає. Тобто цей колектор має значний запас пропускної здатності.

Орієнтовно там де мав бути злив з Полтвою наш просторий польський колектор закінчується і далі йде квадратний совєтський, з низькою стелею і плоским дном. Скажу Вам відверто: це був якийсь жах! Як можна нижче по течії ставити колектор меншого перерізу ніж йшов до цього?! Очевидно що він не справлятиметься з потоком води.

Перехід Польський – Совєтський колектор


Цілком очікувано рівень води піднявся. На дні з’явився мул і, не повірите, хоботи асенізаторних машин. Ці важкі, гофровані шланги просто валялися собі на дні, затримуючи мул і суттєво піднімаючи рівень води в колекторі. Деколи він сягав вище колін. Напевно колись колектор був відкритий і сюди несанкціоновано зливали фекалії з навколишніх будинків. Або це просто так радянська влада боролася із замуленням цього колектора. Якшо ж кількасот метрів в колекторі не лежить жодного шлангу то вода природнім чином потроху вимиває мул і рівень стоків падає аж до кісточок.

Продовження колектора збудоване в радянську епоху


Вихід назовні. Тут вже заливає до стелі бо далі по течії завалена плита


Що мали то в бетон і кидали


Один з люків назовні


Дуже брудна і стрімка вода


Бокова притока. Звідси мул попадає в колектор


Хобот асенізатора


Зруйнована ділянка колектора і вихід назовні


Минувши ринок «Торпедо» в колекторі стало відчутно жаркіше і з’явився ЖПС сигнал. Ми, по суті, йдемо в бетонному жолобі який зверху навіть землею не присипаний. Час від часу назовні виходять люки закриті круглими бетонними заглушками. Логічно, металеві швидко здадуть. Один раз нам навіть попалася ціла кімната з нормальною драбиною назовні. Це може бути гарне місце для залазу на наступний раз. Коли ми захочемо піти досліджувати колектор в сторону центру.

Вихід на поверхню


Та тут цілі апартаменти з видом на Полтву


Всю дорогу нас не покидала думка що ми не в колекторі каналізації, а в якомусь маслопроводі: - такий тут стояв запах нафтопродуктів. Колір води під ногами був темно-коричневий. Це різко контрастувало з синьо-брудним відтінком фекальних приток навколишніх будинків.

Фекальна притока з будинків


Злив з промисловими стоками основного колектора


Ми вже змирилися з тим що нам прийдеться рачкувати напівзігнутими аж на очисні споруди, як раптом побачили світло в кінці тунелю. Це обвалилася одна з бетонних плит колектора і звільнила нам вихід назовні. Та щоб добратися туди нам прийшлося мало не пірнати у ці маслянисті стоки! Бо над головою нависала інша плита. Вона звужувала просвіт між водою і стелею до тридцяти сантиметрів. З рюкзаком в руках я ледве-ледве протиснувся в цю щілину щоб не замочитися. Тобто ітак завузький по проекту колектор ще й наполовину перегороджує бетонна плита. Затопило вул. Липинського? Винна не зміна клімату. Винна відсутність нормальної експлуатацію інженерних мереж Львова! Притому що колектор цей йде по поверхні, він нічим не засипаний і плиту можна легко підняти краном та поставити на місце.



Звуження на шляху колектора


А де вузько там і рветься. То ж не дивно що колектор зруйнувало саме тут


Це ж звуження з іншого боку. Виглядає що його так спеціально зробили!


От так ми йшли


Вийшовши надвір ми доволі шустро почимчикували до очисних споруд. На бетоні зелень не росте. Зате, підживлена колектором, вона аж буяє навколо бетону. Утворився такий собі Львівський тунель кохання.

Під нами колектор яким ми щойно йшли


Львівський тунель кохання


Селфі в Полтві


Каналізаційна насосна станція зі сторони Винник і дріжджового заводу


Злиття каналізаційної насосної станції в основний колектор


Хтось поставив вентиляцію для колектора. Щоб не смердів. Цікаво чи переживе ця пластикова труба зиму з її вітром і намерзшим снігом?


Якщо цю решітку почистити то вода швидше проходитиме і колектор так не затоплюватиме


На очисних спорудах нас зустріла привітна жіночка. Вона нам все розказала і показала: що це називається «третя черга». Що он там аварійний злив на випадок дощу. Показала трубу з «чистою водою» і як вона граблями вручну чистить решітки від бруду. Шкода її, в Празі ще століття тому це робила спеціальна машина.

Очисні споруди




Аварійний злив у випадку сильного дощу


Гарно вичищена решітка на вході в Очисні споруди. Ручна робота!




<a href="http://www.youtube.com/watch?v=kcpQfGaiWk8" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=kcpQfGaiWk8</a>

Підсумовуючи: ми дослідили нову ділянку колектора від вулиці Липинського і до очисних споруд. Місцями рівень води і мулу сягав вище колін. Колектор має дві частини, Польську і Совєтську. В другій частині дно замулене, йти важко, місцями обвалилася стеля. Якщо цей колектор почистити і поремонтувати то він, цілком імовірно, зможе розвантажити основне русло Полтви під час злив.





ПС: ранком перед вилазкою ми ще пофоткали цей колектор зі сторони Полтви. Так, для повноти картини. Він, як і було сказано , знаходиться нижче рівня Полтви. Краї обросли брудом а в дні можна намацати решітку. І туди потрохи стікає вода.

19
Інженерні Споруди / НУП-ологія
« : 26.07.2019 11:53:54 »
Напевно всі помічали одинокі будки попри трасу. Металеві або бетонні, великі або маленькі вони завжди привертають увагу. Їх ніхто не охороняє тому деколи аж дивно як їх досі якийсь газда не переніс собі на подвіря.

НУП


Так от такі будки це найчастіше НУП-и(НПП якшо перекласти) - "Необслуживаємиє усилительние пункти". Вони так же потрібні для кабельних ліній звязку як і водичка для марафонця. Щоб час від часу відновити параметри сигналу.

Якшо на вхід кабеля подати сигнал 1В то через один кілометр на його виході буде вже -0.1В, через десять кілометрів 0.01В а через сто - чистий нуль, тобто шум. Щоб такого не ставалося кожні Х кілометрів потрібно сигнал підсилювати а також відновлювати його форму. Тому що кабель також спотворює і частотну характеристику сигналу. «Х» дуже залежить від типу кабеля і параметрів сигналу. Зазвичай це одиниці - десятки кілометрів. Для оптичних ліній кожних 100км і більше.



НУП-и найчастіше закопують в землю і зверху ставлять будко-вхід. На дверях висить надійний замок а всередині ще й кінцевик. Тобто якшо відкриєш такий НУП то доволі скоро за тобою приїде поліція.

Всередині НУП-а


Раніше НУП-и використовували для міжміських телефонних мереж, для міждержавного звязку, для військовий цілей (РЛС - бойові ракети) і так далі. Тобто кабелів було багато, як і НУП-ів на них.

Та технічний прогрес не стоїть на місці. Тому сучасні комунікацї витіснили як мінімум телефонні кабельні мережі. То ж багато з НУП-ів виявилися закинутими. Хоча вони і пусті, та доволі теплі і сухі всередині. То ж в разі потреби можуть служити притулком для дослідника. Чи навіть новий рік відсвяткувати в Карпатах.

Вирішив відкрити окрему тему присвячену НУП-ам. Прохання кидати сюди Ваші фото НУП-ів ззовні-зсередини. Якшо НУП закинутий то можна і координати. Зазвичай вони на видноті тому ні про який запал обєкта мови йти не може. Якшо НУП діючий то прохання нічого там не рухати. Дуже ймовірно що це шось військове і може зашкодити обороноздатності країни.

----

Перший наш НУП був коло Сколе. Добротна цегляна споруда і навстіж відкриті двері. На жаль нижня камера повністю затоплена і закидана сміттям. Хіба приїхати сюди з дачним насосом і шашликами.







Недалеко від нього коло злиття Стрию і Опору також була типова металева будка. Тут сухо, всередині навіть збереглася якась апаратура 1969 року. Всередині запросто можуть розташуватися пятеро людей. НУП вкопаний в змлю, має бути тепло. Для порівняння такий же НУП але цілий є пофотканий тут











Аналогічний але менше розкурочений НУП в Росії


Так виглядають нові контейнери для НУП-ів Росія завжди мене дивувала своєю консервативністю.

Тут можна почитати про НУП-и за порєбріком. В нас вони такі самі. В Європі напевно інакші, але я ше не досліджував.

Далі почав падати дощ і ми, втомлені після Золотих Шахт і Бункера припинили наше НУП-ання. Троха згодом, вертаючись з роботи, я відкрив будку коло Ковирів. Тут вся апаратура на місці. Але сама порожнина виявилася якась мілка. І напис на ній що "відкривати лише після зняття тиску". То ж може бути якась апаратура для підземних газосховищ а не НУП. Компресор же близько. Або це шось з військової частини шо поруч і там далі в землю ще щось має йти. Треба навідатися ввечері коли не буде дачників. Хоча будка і не залочена і без давача.









Одним словом дописуйте сюди про НУП-и які знаєте. Зробимо разом цю тему Великою!

Наступний на черзі


ПС: Я навмисно не перекладав назву НУП на Українську мову. Тому що це вже історія. НУП пише на них самих, в ті часи НПП ніхто їх не кликав. Тому немає сенсу придумувати зараз їм нову назву.

20


В свій час Опілля це був крупний військовий пункт в СРСР. На горі стояла РЛС, внизу ракети щоб оперативно збити в разі чого. Та й поруч проходила стратегічна дорога на Львів. Попри неї залягали кабелі звязку. А, як ми знаємо, де є військові там і їх бункера! 😊 Ідея провідати цей обєкт належить Васічу.



Наш бункер має довжину ~100м і ширину 50м. Це реально наймасштабніша спецспоруда де я був. Ти стоїш в одному кінці коридору і не бачиш що там вдалині. Ми четверо товклися в різних кінцях бункера і не чули один одного. Всередині збереглися вентустановки, вся електропроводка, частково лампи, дизеля, двигуни і клапани. Але кімнати пусті і, судячи з усього, ніколи не були заповнені. Стан бункера такий ніби всі місцеві цигани зайняті контрабандою і наркотиками. Тому метал не крадуть.















Бункер будували в 1987 році. Багато обладнання саме з цим роком. Судячи з характерної металевої обшивки стін, кабельних колодязів на землі, розеток з заземленням для ЕОМ та інших деталей тут мала стояти сучасна електроніка і сидіти за нею люди. Бо є гарна вентиляція, освітлення і кондиціонування. Напевно розвал союзу завадив його завершити.

Принаймні до 1997 року тут сиділи чергові і за цим всім слідкували. А далі наглухо закрили двері і забили. З часом дерева проїли бітум на стелі і бункер почав протікати. Але води тут небагато, ми ходили в шльопанцях. Напевно тому що бункер одноповерховий.
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=XWuSPsD7v_g" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=XWuSPsD7v_g</a>

















1987


Є вода














Бункер знаходиться недалеко від дороги схований за зеленкою. Поруч є обжите виробництво. На нас, попри гавкіт собаки серед білого дня, ніхто уваги не звернув. Всередину веде три входи. Один з них був кимось дбайливо відкритий. Коли опиняєшся внизу то практично зразу офігіваєш який той бункер здоровий! Довжелезні коридори з кімнатами по обидва боки.

Вид зверху




За цим входом герма залочена




Ось причина чому протікає стеля


А тут все відкрито...


Масивна вентиляція під стелею, величезні технічні приміщення. Ходиш і наспівуєш собі під ніс «Я люблю спецобєкти!». Ми бродили там більше години і, якщо чесно, то всі кімнати не обійшли. Так їх багато. Втомлені після Золота Карпат ми поїхали далі додому. Класно було б навідатися сюдит свіжішими і зробити план внутрішніх приміщень.







Вони краще б цей знак наверху повісили коло входу :)








1997


Та залочена герма зсередини




В разі чого клапан міг лочитися автоматично


На поверхні бункер легко можна впізнати по монументальних вентшахтах над більшим корпусом. Над меншим просто є якісь бугорки порослі деревами. Судячи з автоматичних кланапів на вході бункер міг певний час жити повністю відрізаним від зовнішнього повітря.

Бункер має три входи. Один з них йде під землею від будинку що поруч. Два інших йдуть до поруйнованих будок поруч бункера.

Хтось поставив трубу шоб двері не відкрили. Ото смішні :)


Вхід в бункер








А це вже напевно шо основний вхід. До будинку шо поруч


І двері назовні. Стукати туди я не став




Координати бункера доступні для Своїх. В паблік не викладаю щоб не ринули Львівські металісти і все це не понищили. Шкода насправді. Обєкт дуже годний!

Ну і пісня під настрій
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=JVCD7tXQaMY" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=JVCD7tXQaMY</a>

Рекомендую навідатися поки не залочили


Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 »