Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Олесь

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 »
2
Колись їдучи з Воловця бачив, як пхали в поїзд дві здоровенні сумки маріхуани, метр на метр. Бабулька з великоб біблією і метровою вервичкою. Ще на студентів кричала, нічого сюди не кладіть, це лікувальні трави на Львів.
Ось, знайшлась плантація цих лікувальних трав.

Щось довго шукали, років зо три.

http://gk-press.if.ua/u-parnykah-na-prykarpatti-nakryly-velycheznu-plantatsiyu-maryhuany-video/?fbclid=IwAR0G7oxaQLCGKuMEDxWVjU3JMJah_17MnSBbAWaSY0pFBSyUSur7PG4WnmA

3
Румунія, 5 днів, приблизно 2 000км., 4 міста, 3 замки, 2 фортеці, Трансфегерашське шосе, дамба Відрару...
Зібралось нас четверо: Johnny, Діана, Олег і я. Визначились з датою, вибили в начальства відпустки, за свій рахунок і 28.08.2019 о 6:30 виїхали з Львова.
 
Кордон перетинали в Дяково, вся процедура зайняла 25хв. Що мене дуже здивувало, враховуючи попередній досвід поїздок через Польщу,
де інколи по 12 годин на кордоні доводилось стояти.   

100-0006-1" border="0

2019-09-08-141730" border="0

Перша наша зупинка Клуж-Напока (324,6 тис. меншканців, друге за величиною місто в Румунії). Взагалі міста в Румунії доволі мізерні і Клуж-Напока в тому числі.
Друге по величині місто, а до нашого Львова йому дуже далеко. Будівлі в більшості 2-3 поверхові. В селах криті черепицею, в гірських районах гонтом.
100-0014-1" border="0

Кабель менеджмент у них на такому ж рівні, як і в нас, або гірше. Проте дороги в Румунії кращі, лиш в гірських районах зіткнулись з заторами, в основному через
плановий ремонт доріг.
IMG-8521-1" border="0

Клуж-Напока
Храм св.Михайла (1487р.)
Попасти в середу не вдалось, зачинений на реконструкцію і як ряд інших будівель в місті.
100-0016-1" border="0

IMG-8533-1" border="0

Замок Банфі (1774р.)
IMG-8529-1" border="0

Одна з найдавніших будівель в Клуж-Напока
100-0023-1" border="0

100-0027-1" border="0

100-0012-1" border="0

Собор Успіння Пресвятої Богородиці
IMG-8543-1" border="0

IMG-8576-1" border="0

IMG-8567-1" border="0

IMG-8564-1" border="0

IMG-8571-1" border="0

IMG-8573-1" border="0

Оперний театр
IMG-8579-1" border="0

IMG-8583-1" border="0

Вежа старої цитаделі
IMG-8585-1" border="0

Палац Бабош
IMG-8599-1" border="0

Архітектурні контрасти
IMG-8598-1" border="0

IMG-8592-1" border="0

IMG-8600-1" border="0

IMG-8602-1" border="0

Харчування і проживання в Румунії по вартості виходить практично як в Україні, або навіть дешевше.
IMG-20190828-163357" border="0

День 2
Саліна Турда (тут ще римляни добували сіль)
100-0045-1" border="0

100-0042-1" border="0

100-0064-1" border="0

Другий рівень копальні вщент заповнили атракціями для туристів, кафе, теніс, боулінг, чортове колесо... Як на мене все це абсолютно лишнє в копальні,
і перетворює її в якийсь дешевий супермаркет.
100-0072-1" border="0

Третій рівень, озеро (луговня) на глибині 100м.
IMG-8624-1" border="0

IMG-8641-1" border="0

Спуститись можна на ліфті до якого черги з десятків людей, або по сходах, що ми і зробили.
IMG-8693-1" border="0

100-0076-1" border="0

100-0074-1" border="0

100-0082-1" border="0

100-0083-1" border="0

IMG-8613-1" border="0

IMG-8621-1" border="0

IMG-8622-1" border="0

IMG-8623-1" border="0

IMG-8710-1" border="0

IMG-8711-1" border="0

IMG-8718-1" border="0

IMG-8713-1" border="0

IMG-8723-1" border="0

IMG-8742-1" border="0

IMG-8738-1" border="0

Схема саліни, для туристів доступна лиш одна луговня.
IMG-8744" border="0

Наступна наша зупинка замок Корвінів (1458р.). Саме тут Матіаш Корвін ув'язнив Влада ІІІ Цепеша (Дракулу) на 12 років.
По власноруч сфабрикованих доказах в змові з турками.
100-0085-1" border="0

100-0096-1" border="0

DSC00370-1" border="0

Один з цікавіших замків відвіданих нами під час подорожі. Число експонатів, таке ж як і в наших замках, проте сама архітектура вельми цікава.
IMG-8771-1" border="0

IMG-8801-1" border="0

IMG-8800" border="0

IMG-8804" border="0

100-0107-1" border="0

IMG-8796-1" border="0

IMG-8755-1" border="0

IMG-8777-1" border="0

IMG-8820-1" border="0

IMG-8835-1" border="0

IMG-8840-1" border="0

Наступне наше житло збереглось в автентичному стані ще з радянських часів, відсутність інтернету, гарячої води та газу за який власниця не заплатила.
Та наявність мурах наполеонів...
IMG-20190829-201223" border="0

IMG-20190829-201242" border="0

День 3
Трансфегерашське шосе (90км. серпантинів) та о.Балея
100-0113-1" border="0

IMG-8858-1" border="0

IMG-8852-1" border="0

IMG-8853-1" border="0

IMG-8855-1" border="0

100-0145-1" border="0

100-0156-1" border="0

IMG-8873-1" border="0

IMG-8862-1" border="0

IMG-8860-1" border="0

DSC00429-1" border="0

Дамба Відрару (1965р.)
100-0167-1" border="0

IMG-8926-1" border="0

IMG-8938-1" border="0

IMG-8933-1" border="0

Водосховище, дещо обміліло, або було частково спущене, попередній рівень води можна зауважити по характерній відмітці на скелі.
IMG-8907-1" border="0

За 3км від дамби знаходиться цитадель Поінарі. Це справжня фортеця Влада Цепеша. Потрапити всередину нам не вдалось, стежина яка веде до цитаделі перекрита через
ведмедів. В цю пору вони вигулюють молодняк. В Румунії їх взагалі доволі багато і для контролю популяції раз в рік дозволяється їхній відстріл.
Тоді ж в ресторанах Румунії з'являються блюда з ведмежатини.
IMG-8856" border="0

IMG-8899" border="0

До м.Сіная, в якому заночували, добрались доволі пізно через ремонти доріг та затори. Заселились, пройшлись вечірнім містом. Місцевих можна було побачити лиш біля пабів та тамтешніх наливайок.
Вулиці були абсолютно безлюдні.
IMG-20190830-182421-1" border="0

IMG-20190830-202343" border="0

Всі лічільники в них винесені назовні будинків.
IMG-8940-1" border="0

День 4
Сіная
Православний монастир в Сіная (1690р.)
IMG-8983-1" border="0

IMG-8942-1" border="0

IMG-8945-1" border="0

На території монастиря...
IMG-8946-1" border="0

Замок Пелеш
IMG-8955-1" border="0

IMG-8957-1" border="0

IMG-8972-1" border="0

IMG-8974-1" border="0

Замок Фойор
IMG-8978-1" border="0

IMG-8980-1" border="0

IMG-8981-1" border="0

Потрапити в замок Бран поперднього дня нам не вдалось. Вирішили зробити коло і все ж відвідати його на 4 день.
Замок Бран - розпіарений турагенціями завдяки роману Брема Стокера - Дракула.
Історична постать - Влад Цепеш ІІІ насправді в цьому замку не жив і можливо, навіть не бував.
Вхідник квиток тут найдорожчий, 40 лей. Проте, як на диво в Румунії можна користуватись нашим студентським. Навіть недійсним, ніхто не приглядався. :)
IMG-8985-1" border="0

IMG-8991-1" border="0

Замок мізерний, архітектура і планування його доволі цікаве, але всі його плюси меркнуть перед потоки туристів. В стінах замку ніде провернутись, утворюють затори з туристів...
Одним словом, ніякого задоволення...
100-0216-1" border="0

IMG-9012-1" border="0

IMG-9027-1" border="0

IMG-9001-1" border="0

IMG-9041-1" border="0

IMG-9035-1" border="0

IMG-9032-1" border="0

IMG-9024-1" border="0

IMG-9054-1" border="0

IMG-9044-1" border="0

IMG-9043-1" border="0

IMG-9042-1" border="0

До речі, румунська валюта, лей виготовлена з пластику, вона не рветься, не боїться вологи.
IMG-9056-1" border="0

Наступна зупинка Цитадель Ришнов побудована лицарями тевтонського ордену в 1225р.
IMG-9093-1" border="0

IMG-9063" border="0

IMG-9115-1" border="0

IMG-9118-1" border="0

IMG-9157-1" border="0

м.Сіґішоара

Вид на нічну Сігішоару та православну церкву Святої Трійці
100-0237-1" border="0

100-0239-1" border="0

Годинникова вежа (13ст.) оборонна і водночас адміністративна споруда. Під нею розміщувались центральні ворота в цитадель. А в самій вежі розміщувалась мерія.
100-0228-1" border="0

100-0233-1" border="0

Будинок, в якому в 1431р. народився Дракула (Влад Цепеш ІІІ)
100-0234-1" border="0

Мерія
100-0238-1" border="0

Криті сходи школярів. На пагорбі церква та ліцей.
100-0255-1" border="0

100-0261-1" border="0

100-0260-1" border="0

Собор Святого Йосипа
100-0242-1" border="0

1" border="0

Церква Святого Духу (Церква прокажених)
100-0247-1" border="0

Вежа гільдії коменярів
2" border="0

Вежа чоботярів
100-0244-1" border="0

П'ятий день витратили на зворотню дорогу. За час поїздки звикається до кочового життя, постійного руху, нових місць, людей... Повертатись до буденно рутини та
роботи зоавсім не хотілось.

4
Весь той маршрут задумувався, щоб знайти Білотку Альпійську, або Шовкову Косицю, або як москаль каже - Едельвейс. Кажуть, він ще зустрічається на Шпицях, Ребрах, Ненесці, Драгобраті, Близниці.
В інтренеті щось я не бачив фотографій цієї рослини в наших Карпатах. Крім того, Чорний Діл - це найбільш маловідвідуваний шматочок Карпат.

Отож, взяв відпустку на 3 дні та рушив.
Добу зайняла дорога до Шибеного. Раховозом до Ворохти приїхав о 22:00. Розбив намет прямо на галявині біля вокзалу. Добре виспався і раненько, першим автобусом рушив до Верховини. З Верховини на Шибене автобус
ходить о 12:00. Їде дві години. Повно маршрутників які за 1500грн можуть тебе довезти. Або бусик набитий битком народом, за 300грн, теж довезе. Автобус  коштував 40 грн.
В Шибеному був о 14:00, вийшов перед початком села. Мав на меті піти старою дорогою ліворуч на полонини. Але виявилось - дорога зникла ще декілька років тому. Тож рушив на погран-пост. І за ним ліворуч підйом на
гору по комфортній дорозі.
На пості показав ксерокопію паспорта і їм цього вистачило. Пройшов 13км. це вже піднявшись на хребет Пнів'є (Гринявські гори), вийшов на стаю (це колиби сироварів). Над якою майорів європрапор, український прапор,
ну просто як з картики стая. Багато будиночків, альтанок, все чистенько, показово. Думав, вдасться там переночувати, та гоцули відправили мене далі по хребту (недоброзичливі якісь). Преночував, та о 5:00 рушив далі.

Піп Іван Чорногірський.
100-0444-1" border="0

Ночував там де намет. Маршрут першого дня, йшов 3 години.
1" border="0

А це вже 6 ранку.
IMG-8301-1" border="0

IMG-8318-1" border="0

Приблизно за 23км. до Перкалаби на хр.Пнев'є знаходиться чоловічий монастир (Свято-Троїцький). Там проживає настоятель, послушник. Третій монах помер і похований біля дзвіниці. Мають невеличкий табун коней, кажуть, що не їхні. Побудований в 2003р. Спершу розмовляли зі мою по російськи, потім перейшли на українську мову.
100-0506-1-1" border="0

IMG-8331-1" border="0

100-0513-1" border="0

Дзвіницю мають, а дзвони висять в низу. Мабуть, лінь їм підніматись, щоразу дзвонити.
100-0512-1" border="0

IMG-8325-1" border="0

IMG-8327-1" border="0

IMG-8328-1" border="0

IMG-8312-1" border="0

Ось таке джерело трапилось.
IMG-8334-1" border="0

IMG-8342-1" border="0

Краєвиди гарні, йти легко, великих перепадів висот немає. Туристів зовсім немає. Зустрів лиш двох в кінці хребта, Чорний Діл вони обійшли стороною.
Зате всюди повно збирачів яфен. Або як вони кажуть "афен". Цілими сім'ями і групами живуть тут і збирають. Сотні їх, ввечері машина забирає зібрані ягоди (50грн - 1 кг).
DSC00365-1" border="0

Посеред хребта застала гроза з градом, 5 годин тривала. 3 години перечекав в наметі, потім рушив одягнувши ОЗК. Потоки води, слизько, але не жарко.
Увесь хребет пройшов за день (30км.) В кінці хребта полонина Перелучна. На карті Карпатських Стежок позначено стаю і нижче притулок для туристів.
Ото ж, проходжу я через стаю, обходу там немає, 100 метрів квадратних гною довелось місити берцами. З будиночка в стаї виходить гуцул. Ну я вітаюсь - "Доброго дня, де у вас тут притулок для туристів ? ".
Відповідає - "Нижче, він зайнятий туристами".
Пішов я далі, притулок великий, 6 кімнат. Пусті, ні одного туриста, збирачі яфин, мабуть, ящики їх там були.
Знайшов зовсім пустку кімнату, поставив рюкзак і вийшов на двір. В цей момент прибігає гуцул з дружиною і починають кричати - "Чого ти сюди прийшов, тут занято... Ще такого не бачили, всі спершу підходять, питають...", "Зараз прийдуть робітники, сини, розпатрають плецак, рознесуть тебе кусками по горах, ніхто не знайде..."
Я витріщився, думаю в чому справа. Кажу - "Ну це ж притулок, я в десятках таких був. Спитав я в господаря, він підтвердив, що це притулок, та й на карті позначено. Якщо треба, я заплачу".
Так вони хвилин 20 орали, що то їхнє, що вони його будували...
"Та я нічого не маю проти, просто йду в притулок, якщо він ваш, плачу гроші" - кажу я.
"Можеш залишитись, щоб не казав, що ми бандерівці і грошей твоїх не треба" - відповідають мені.
"Та й мені не треба вашої гостинності" - та й пішов вниз, переночував біля Перкалаби, трошки нижче кляузи.
Одним словом, гуцули бачать в туристі мішок з грішми, який зобов'язаний у них щось купити. Ягоди, гриби, траву, сир... Якщо нічого не купляє, пішов він куди подалі. Будз я бачив як готують, у ведрі молока сантиметр гною зверху плаває, купляти такого не хочу. Ще й обважують на 100% (900 грам продають як 1.8 кг) Та й ціни в них вищі, ніж це й же будз, в Самборі. 
Крім того в низу мені сказали місцеві, що я нагадую СБУшника, що прийшов контролювати погранку (щоб прикрити шляхи контрабанди, з неї тут всі живуть). Ще й в автобусі як до Шибеного під'їжджав питали люди -
"Йдете перевіряти погранців ?". Я тоді не зрозумів про що йде мова.  Мабуть тому ставлення таке ,або важкі умови довели гуцула до...
5" border="0

6" border="0

Маршрут другого дня, 30км.


Сірко-водневе джерело на острівку посеред струмка. Вода просто бурлить.
IMG-8345-1" border="0

Перкалаба
IMG-8347-1" border="0

Так будувалась кляуза "Кронпринца Рудольфа",  1879р.
10697349-548235435312840-4711406656339218465-o" border="0

Кляузи були двох типів, менші - вони просто як гребля перекривали річку, плоти (по місцевому дараби), зв'язували в бакорі (це декілька плотів ланцюжком), нижче кляузи. Потім відкривали шлюзи, вода піднімала бакорі і сплавлявся ліс вниз. Кермували плотами бакораші - це була еліта гуцулів, вони добре заробляли і вважались сміливими.
Більші кляузи працювали інакше. Там плоти зв'язували просто на воді, перекривали шлюзи, вода піднімалась і плоти сплявлялись спеціальним жолобом в кляузі.
Ось сюдою пропливали бакорі якими кермували бакораші (язик можна зламати  ;D)
IMG-8366-1" border="0

А ці шлюзи перекривались, щоб підняти рівень води.
IMG-8356-1" border="0

2019-08-01-212604" border="0

Так працювала кляуза 100 років тому.
2019-08-01-212359" border="0

2019-08-01-212538" border="0

А це новозбудована кляуза в Сараті. Це з протилежного боку хребта Чорний Діл. Мали побудувати міні-ГЕС. Їм дозволили при умові, що гребля буде побудована у вигляді старовинної кляузи. Ото ж, як і оригінальні кляузи її побудували з колод, які сформували зрубом у вигляді сот. І заповнили соти камінням. Мабуть, стійка річ, раз більше сотні років може простояти.
2019-08-01-141657-1" border="0

100-0543-1" border="0

Йшов синім маршрутом, червоним спускався. Інші маршрути колись були, але зараз майже непрохідні ( з рюкзаком 20кг точно не пройти).
Маршрут 3 дня. Тут вже я просто походив по Чорному Долі. Десь приблизно 16км. Але то були важкі 16 км.
3" border="0

Чорний Діл - це хребет, який включає декілька вершин: Широкий Грунь в його основі є полонина і лісничівка, Змієвона, г.Чорний Діл та гора Великий Камінь.
Раненько, о 6 я перейшов через кляузу, на правий берег Перкалаби і пішов ввер по течії. Вище по течії невелика поляна Калиничі, а ще вище, застава однойменна (теж Калиничі). Від кляузи до застави 4км. Уникаючи нарядів погранки я прошмигнув повз заставу на підйом до Чорного Долу.
На підйомі трапляються таблички - "Прохід заборонено", "Штраф 500грн", "Ведеться відеоспостереження". Останню бачив декілька разів. Ну і зо три шлагбауми. Підйом крутий, йшов швидко, щоб мене якщо зауважили не змогли завернути. Штрафу не боявся.
Машиною можна проїхати лише до половини підйому. Багато лисичок, групами доволі великими траплялись.
IMG-8391-1" border="0

Їх як і бурівки приймають в пунктах.
IMG-8393-1" border="0

Піднімався десь 2.5 години. Вийшов на поляну. Багато слідів нічних лежбищ оленів, багато слідів кабанів. Видно, що дичини там повно. Крім того, тут живуть рисі і ведмідь ,має берлогу під Чорним Долом. Про вовків не знаю, але думаю, теж є. Бо це місце, найменш відвідуване людьми.
IMG-8395-1" border="0

Поряд джерело і лісничівка. Невеличкий будиночок на дві кімнати і прибудова. Перша кімната - кухня на дровах, ліжко, застелене ліжником і матрацом, стіл з склянками, стопками усі вверх дном, рядочками.
Друга кімната - нари, широкі на 3 - 4 чоловік. Обжита, тут я так зрозумів привозять елітних бракон'єрів постріляти оленів на полонині. Вище полонини в гори ніхто не ходить.
IMG-8397-1" border="0

Поставив камеру і готую обід. Ходячи по цій горі я не стільки боявся диких звірів ( я ночувати тут не збирався), скільки погранки, яка б мене могла з неї зігнати. Але логічно помислити, навряд чи вони б так мучились виходячи на гору.
IMG-8410-1" border="0

Отож кинувши рюкзак в кущі на горі Широкий Грунь, далі пішов легкоходом.
До Змієвони ще проглядається стара стежка, заросла.
IMG-8400-1" border="0

Ось так виглядає ліс на цьому хребті.
IMG-8388-1" border="0

IMG-8385-1" border="0

Вид з вершини Чорного Долу на Змієвону. До нього уже стежки немає. Завали лісу по плечі, трави в рівень росту. Перед самою вершиною гарна полянка.
2019-08-02-175050" border="0

Вершина являє собою скелясте ребро шириною 40см, яке тягнеться на 20-30метрів, поросле ялинками. З обох боків урвища, ліворуч взагалі вертикальне. Праворуч теж доволі круте. не втримався б.
2019-08-02-174733" border="0

Білотку Альпійську не знайшов. Знайшов Молодило Гірське, теж рідкісний вид рослини, зустрічається на скелях Вододільного хр., ...
IMG-8403-1" border="0

А це, не знаю, що за рослина.
IMG-8408-1" border="0

Чорний Діл, кажуть місцеві, колись називали Чорних Дів. Тобто, гора чорних відьом.
Туди й погранка боїться підніматись. Ось, що написав знайомий мисливець, щойно:
7" border="0

А то ж він не один був, їх там цілий загін з автоматами був. Переполохи ))
Про г.Змієвона розказують, ніби там жив змій мутант, він їв малих овець і кіз. І десь в сорокових роках його закидала гранатами окупаційна армія.
Кажуть, в цих горах незначні поклади урану і вони викликають мутації у рослин та тварин. З рослин в цих краях найбільш цілющою вважається - Змієвона.

Дозиметр трошки пострибав, але в межах норми. Більше як 0.3мз. не показував.
Це теж Чорний Діл, вершина.
IMG-8404-1" border="0

А це г.Великий Камінь. Скелі метрів по 20-50, урвища. Дійшов лише до основи. Іншим боком треба було добиратись до неї.
IMG-8398-1" border="0

Повернувшись на полонину висушив спальник, намет, одяг... і рушив до Сарати іншим шляхом. Він більш пологий.
10" border="0

Посеред цього спуску пробив берц на шипах закопаних в землю. Внизу побачив табличку:
IMG-8411" border="0

На цю полонину є виїзд, по цій дорозі. Зустрів вантажівку з працівниками електромереж, ніби.Під час грози з градом зникнула мережа у всіх довколишніх горах. Ото ж, вони піднімались оглядаючи лінію. Цікаво, що піднялось їх 5, а спустилось 2, отже 3 з них були бракон'єри. І залишились вони в мислівці.
Сарата, село де хати розміщені за 2 км одна від одної і покинуті. Немає нічого крім цієї ГЕС. Розбив намет, прийшла погранка, перевірити документи. Засікли, що був на горі, мабуть, камери. Про що й місцеві казали, що камери дійсно є.
На наступний день, раненько рушив на Томнатик. Десь читав про 300км. туристичну дорогу для квадроциклів. Ото ж, по ній і йшов до Томнатика.
Замість маленької, гарної, мальовничої стежини вирубали просіку стометрової ширини. Ліс загнали наліво, гроші в кишеню, мабуть, ще й якийсь гранд на розвиток туризму з Європи, захнирили на цю трасу. Виглядає жахливо. Ідеш кілька кілометрів і бачиш болото й глину шириною 10-20 метрів, а по обидва боки ще й вирубки по 30 метрів. Пеньки, купи гілляччя накидано.

100-0546-1" border="0

100-0561-1" border="0

В Сараті величезний банер - "Вітаємо з Новим Роком", 5х7 метра.
А на Томнатику декілька таких:
IMG-8454" border="0

Готуються до фестивалю. Десь 10.08.2019 буде.
В правому куполі- коні, повно гною. В лівому -корови, теж купа гною.
100-0565-1" border="0

100-0584-1" border="0

Був зимою тут, Лена на місці, досі.
IMG-8489" border="0

Купи пляшок і сміття були зимою під снігом, зараз "прикрашають" місцину.
IMG-8479" border="0

IMG-8466" border="0

IMG-8469" border="0

IMG-8476" border="0

IMG-8459" border="0

IMG-8465" border="0

Карта маршруту за цей день. Червоний піднявся на Томнатик від Сарати. Фіолетовий йшов до автобуса.
4" border="0

На вершині мені місцевий сказав - "Найпростіше вибратись з Голошино, бо якщо з Селятино. То декілька пересадок і автобуса може не бути". Ото ж, я рушив через Верхній, Нижній Яловець до Голошина. Там мав бути автобус о 5 ранку. Один єдиний на день. Прийшов в Голошино, і мені кажуть - "він сі вломив, і вчера не було".  Йдіть ще 12 км до Чорного мосту. Ото ж, йду я до Чорного мосту, який насправді виявився голубим. Його перефарбували. Це розвилка, де знаходиться заправка, маленький магазин і гори з усіх сторін. Кажуть, автобуса там теж не буде. Йди до Устірік. Пішов далі, нащастя мене підвезли місцеві. Цього дні я пройшов 42 км, десь до 17:00. В Устіріках теж автобусів немає. Годину просидів, мене підібрав якийсь жигуль і підкинув до Верховини, безплатно. Щоб не чекати цілу добу я заплатив йому 300грн і він мене підвіз до Ворохти. Це не дорого, враховуючи ,що за цей же кілометраж перевізники 1500 хотіли.

Це купола з боку Верхнього Ялівця.
100-0592-1" border="0

Місцина гарна, туристів немає, якраз для мене. Особливо, Чорний Діл. Там можна переночувати закрившись в лісничівці. Є внутрішній замок. Якби ще знати, що погранка та бракон'єри не мішатимуть.

Хто хоче з ночівлею на Чорний Діл ? Пробратись біля погранки, взяти перцовий балончик на ведмедя і подивитись, що ж це в ночі погранку лякає на горі Чорних Відьом.  ;D



Постскриптум.
Мене не було в мережі три доби, гроза пошкодила вежу. Мої знаючи куди я пішов вичитавши в інтернеті що за гора, всі ті статті які я собі повідкладав подзвонили в Чернівці, до якогось знайомого. Той наробив шуму, що туди ніхто не ходить, що звідти живі не вертаються, що там блудить, що там обриви... Одним словом підняли на вуха погранку, рятувальників. Вони сказала, що якщо не з'явлюсь в мережі за добу пошлють загін на пошуки. Погранка з Селятина сказала моїм (вони і туди додзвонились), що туди не можна ходити, там ведмідь, рисі, вовки... Нащо він туди пішов... Одним словом підняли їм настрій.
І за якийсь час відзвонили з Калиничів (погранчастина), що бачили мене, як піднімався на Томнатик, живий, здоровий. От так, поїдеш, щоб відпочити і якщо погранка тебе не знайде, то твої погранку на тебе самі нашлють
;D

5
"Волинські ДОТи та навколо , на вихідних" - зібралось нас троє: Johnny, Le-i-3o та я. Першочергово планували одноденну вилазку, та в останню хвилину вирішили
заїхати на Шацькі озера, переночувати там та наступного дня відвідати закинуту ядерну ракетну базу типу Двіна поблизу Червонограда.
Ото ж, місцина цікава і ми рушили в Устилуг.

Історична довідка:
Оборонну лінію "Полісся" будували з 1928р. по 1929р. поляки, для захисту свого кордону. Вона тягнулась від білоруського міста Ліда до с.Цумань Волинської
області. Це 430км. і 660 ДОТів. Всі вони направлені бійницями в сторону Радянського Союзу. ДОТи були різних розмірів — від невеликих на 2-3 кулеметних
розрахунки, до таких, що могли розмістити цілий взвод військовиків.

17 вересня 1939 року радянські підрозділи штурмували оборонну лінію поляків. ДОТи дві доби безперервно бомбили, після чого застосували хімічну зброю.
В деяких місцях поляки не бачачи сенсу опиратись склали зрою і здались. Їх було відправлено в Катинь. В 1940-1941рр. броньовані куполи ДОТів було
демонтовано і перевезено до Рави-Руської та Перемишля. Там будувалась "лінія Молотова". Більшу частину дотів підірвали радянські сапери. Деякі з них
використовувала Українська Повстанська Армія під час другої світової.

У перші дні німецько-радянської війни ці доти використовувались і прийняли на себе удар німецьких військ. Оскільки вони були неукомплектовані, неозброєні,
бійниці направлені не в ту сторону більшість з них стали братськими могилами радянських солдатів.

2" border="0

image" border="0

Чим ближче ДОТ розміщений до "цивілізації" тим в гіршому він стані, деякі практично повністю завалені побутовим сміттям.
100-0099-1" border="0

Це й же ДОТ з іншої сторони.
100-0107-1" border="0

Деякі ДОТи розміщені на приватних ділянках були перетворені в господарські будівлі.

Інші ДОТи
100-0118-1" border="0

Ще не бачив лелеки з чорним дзьобом та лапами.
100-0123-1" border="0

Більшість дотів перетворились на острівки зелені серед жита.
IMG-8093-1" border="0

100-0146-1" border="0

100-0136-1" border="0

Значна частина ДОТів пошкоджена в ході бойових дій, або підірвана радянськими саперами.
Товщина бетону вражає
IMG-8060-1" border="0

100-0158-1" border="0

100-0160-1" border="0

100-0175-1" border="0

100-0183-1" border="0

100-0178-1-1" border="0

100-0196-1" border="0

100-0186-1" border="0

Для масштабу
IMG-8082-1" border="0

Внутрішні приміщення ДОТа повністю зруйновані.
100-0208-1" border="0

Схоже хтось з місцевих сприяє руйнуванню...
100-0210-1" border="0

Невеликий ДОТ, одне приміщення, одна бійниця.
100-0216-1" border="0

100-0224-1" border="0

А цей трьохрівневий
100-0231-1" border="0

100-0230-1" border="0

Приміщення нульового та -1 рівень технічні.
Наприклад в це приміщення через отвір скидались відстріляні гільзи з вогневої точки розміщеної поверхом вище.
IMG-8100-1" border="0

Вогнева точна над технічним приміщенням.
IMG-8113-1" border="0

Схоже на те, що ДОТи такого типу мали свою свердловину чи то колодязь для забезпечення солдатів питною водою. Johnny заміряв глибину одного з таких "колодязів".
100-0241" border="0

100-0247" border="0

Сходи на другий поверх були демонтовані, або скоріш зрізані металхантерами. Довелось підсаджувати один одного, щоб потрапити всередину.
100-0258" border="0

Сліди роботи металхантерів.
100-0266" border="0

100-0268" border="0

Бійниця направлена на вхід в ДОТ.
100-0270-1" border="0

IMG-8114-1" border="0

IMG-8110-1" border="0

IMG-8109-1" border="0

IMG-8116-1" border="0

IMG-8131-1" border="0

IMG-8133-1" border="0

IMG-8135-1" border="0

IMG-8138-1" border="0

100-0273-1" border="0

100-0304-1" border="0

100-0306-1" border="0

100-0297-1" border="0

100-0321-1" border="0

IMG-8048-1" border="0

Вугільні шахти
100-0308-1" border="0

А от власне і вугілля.
IMG-8118-1" border="0

IMG-8176-1" border="0

IMG-8173-1" border="0

IMG-8175-1" border="0

IMG-8142-1" border="0

ДОТ на трасі Устилуг-Володимир-Волинський один з найкраще збережених.
23 червня 1941 року гарнізон 19-го окремого кулеметного батальйону 2-го управління Володимир-Волинського УРу, ДОТу під командуванням
Гуденка Сергія Гавриловича вів вогонь по ворожій піхоті. Спостереженням було встановлено, що супротивник намагається обійти укріплення з тилу.
Гуденко С.Г. особисто виніс і встановив станковий кулемет на польовій позиції й розстрілював ворожу піхоту доти, доки кулемет не вийшов з ладу.
Загинув від вибуху ворожої міни. 
IMG-8186-1" border="0

IMG-8183-1" border="0

Меморіальну бронзову російськомовну таблицю встановили ще за радянських часів.
IMG-8184-1" border="0

У цьому ж районі – біля с. Верба – уночі 20 вересня 1939 р. відбувся бій між радянськими танкістами та відступаючим польським військом полковника Коса.
Не бажаючи здаватися червоним окупантам, польські військовослужбовців, зазнавши втрат, таки підбили 2 танки з червоними зірками на баштах і прорвалися на
той бік р. Західний Буг.

IMG-8187-1" border="0

IMG-8190-1" border="0

Ще одне гніздо пернатих в ДОТі.
IMG-8192-1" border="0

IMG-8194-1" border="0

IMG-8196-1" border="0

IMG-8202-1" border="0

IMG-8206-1" border="0

IMG-8208-1" border="0

IMG-8212-1" border="0

Оглянувши останні два ДОТи на цей день відправились на Світязь.
На місці були о 9, якраз застали мальовничий захід сонця.
IMG-8217-1" border="0

100-0339-1" border="0

Розбили намети та відправились освіжитись до озера. Після 9 людей на березі немає, як і до 9 ранку.
IMG-8222-1" border="0

IMG-8232-1" border="0

100-0410-1" border="0

100-0400-1" border="0

100-0371-1" border="0

100-0368-1" border="0

Приблизно до 13 пробули на озерах, після чого рушили до Двіни поблизу Червонограду.
100-0439-1-1" border="0

Можливо, Johnny докине ще декілька фото озера з дрона.
IMG-8246" border="0

Звіт по Двіні тут

6
Є щось заворожуюче в шурхоті води, що спадає з скель... Та й гори мені подобаються, все там якесь інакше, краще, спокійніше...
Давно планував вибратись, пройтись по цих місцях. Тож взяв 1 день відпустки + вихідні і рушив.
8 годин дороги, 5 пересадок і о 13:00 я в Пасічній.

Там же ж і перший водоспад Бухтівецько-Бистрицький.
Оскільки він поряд з дорогою, усе загаджено: помідорами, кульками, пляшками, туалетним папером... Народ наш все таки худоба.
100-0010" border="0

100-0014" border="0

Маршрут
image" border="0

Ото ж, в п'ятницю я рушив по маршруті. Туристів 0, місцевих теж чомусь не видно. По дорозі зустрілись дві свердловини. Одна заглушена, з іншої газ качають трубою в якесь ліве сховище. Шипить, труба валяється просто по землі, по ній машини їздять...
100-0025" border="0

IMG-20190706-181614" border="0

Ось за бочкою, що видніється на задньому плані, за свердловиною пролягає шлях до водоспаду Дзвінка. Туди ніхто не ходить, та й місцеві, ті декілька, яких я запитав про нього, нічого не знали.
Шлях до нього пролягає по болотистій дорозі, а потім по руслі річечки, вверх по течії.
IMG-7518" border="0

IMG-7520" border="0

Бухтівецький на маршруті був наступний. Гарно облаштований: альтанки, мангали, поручні навколо стежки...
Це русло річки прорізало ці скелі.
IMG-7532" border="0

100-0041-1" border="0

100-0032-1" border="0

На лівому березі річки, за водоспадом, розміщена якась привата відпочинкова база, або дача. Ось до неї веде такий підйом. Розміщений просто біля водоспаду. Закритий звісно, в клітку зашитий, постапокаліптично захищений. 
IMG-7546-1" border="0

IMG-7548-1" border="0

Крапельковий водоспад, 100м. від Бухтівецького на її лівій притоці.
100-0046" border="0

Ось, невеличка полонинка, на якій заночував. За селом, на підйомі. Води немає, ніс з собою 5 літрів, зате трішки ягід є. Якийсь козел за 5 метрів від моєї палатки орав так, що було чутно на кілометр. І це о 2 ночі. Мусів висунути голову і свиснути декілька разів. А він собі бігав, туди-сюди і орав. Потім вдень чув ще декілька разів його, або йому подібних на маршруті.
100-0057-1" border="0

Цікава деревина. Росла в густому лісі, вирубали все навколо, залишилось саме. Тому і гілля такої форми.
IMG-7578" border="0

Це вже другий день як йду і нікого ще не бачив з туристів.
Преде Манявським водоспадом облаштовано кемпінгову зону.
IMG-7580" border="0

IMG-7581" border="0

IMG-7582" border="0

IMG-7583" border="0

IMG-7585" border="0

IMG-7587" border="0

Верхні каскади Манявського водоспаду.
100-0072-1" border="0

IMG-7601" border="0

Водоспад гарний, я там для масштабу )
100-0086-1" border="0

IMG-7624-1" border="0

IMG-7611-1" border="0

IMG-7628-1" border="0

По дорозі з Манявського до Замладського водоспаду спокій в горах помер. На зустріч хмара туристів, спершу Краз, потів УАЗ, далі джипи. Всі вони сидять, теліпаються і мобілками на всі сторони цикають. Чомусь я викликав у них особливе зацікавлення. І кілька мобілок почало мене фотографувати, аж мусів крикнути:
- Негайно видалити, все !
- Ми не фотографуємо ! - пролунало у відповідь.

Наступний Замладський. Сюди теж ніхто не ходить, треба йти вверх по течії. Це кінцева точка маршруту. далі повертаюсь. Щоб не йти попри цю сотню туристів, що з вересками, криками бігали навколо водоспаду ломанувся маленькою стежиною ліворуч. Вона закінчилась за 100м. Далі йшов каньйоном, дном потічка вверх. Місце гарне, шкода, що не сфотографував. По обидва боки круті береги метрів на 10. На них не вилізеш жодним способом. Піднімався десь біля кілометра, потім в одному місці берег каньйону став більш пологим, і з трудом вдалось піднятись. Вийшло відмінно, якраз на поворот стежини вибрався. 
IMG-7631" border="0

Останні водоспади, що відвідав - це каскади Мар'янчених водоспадів. На карті позначені невірно, маса потічків, що розгалужуються і на одному з таких розгалужень, де ніхто взагалі не ходить, і пройти дуже важко навіть без рюкзака, його залишив на пів дороги, знайшов перший з каскадів.
Для тих хто все ж вирішить туди йти, слід спуститись по дорозі до с.Бойки (стежини в лісі є). Як дійдете до русла річки, повертаєте праворуч, вверх по течії до розгалуження. На розгалуженні ліворуч, і так двічі.
IMG-7640" border="0

IMG-7642" border="0

IMG-7649" border="0

IMG-7645" border="0

IMG-7652-1" border="0

IMG-7667" border="0

IMG-7658" border="0


7
Виявляється в Рудках похований під костелом дід Митрополита Андрія Шептицького, по матері. Він належав до роду Фредрів, шляхти, що володіла Рудками.

Александер Фредро (1793р-1876рр.),    поет, письменник, драматург, політик. Його перу належать слова: "Виїхали разом, але з різних мотивів: Наполеон на Ельбу, а я собі до Рудок".
Брав участь у Бородинській битві. 1812 — отримав Золотий Хрест за участь у поході Наполеона на Москву.


Отож, по роботі будучи в Рудках я захотів відвідати його крипту. Знайшов місцевого ксьондза і він дав мені як екскурсовода, поляка, що проходив при рудківському костелі практику чи як це в духовенства називається. Українською не розмовляв і не читав зовсім, але провів мені екскурсію.
Побудований на місці дерев'яного у 1728р.




В дзвіниці розміщено музей Александра Фредра.








На стінах костелу.






Якісь вандали стерли прізвище власника Рудок, колишнього.


Був орган, його вивезли. У 1612 році Юрій Чурило передав до храму православну ікону Богоматері першої половини XVI століття, випалену на Кримських церквах на Поділлі. Навесні 1946 року у будинку відкрили сховище продовольства і ветеринарну аптеку. Приміщення костелу було перегороджене стіною. Згодом половину костелу передали польському духовенству, а другу половину хотіли залишити під склади, магазини. Місцевий народ збунтувався і зніс цю стіну. Ікону шляхом контрабанди вивезли до семінарії в Перемишль. Її відреставрували, і у 1961 році ікона була повторно освячена єпископом Франциском Бардою. У 1968 році образ був переданий церкві в село Ясен, де створювався марійський центр. Інтронізацією керував кардинал Кароль Войтила. У ніч з 7 на 8 липня 1992 року чудотворний образ було викрадено.


А цей іконостас був встановлений за кілька днів до мого приїзду.


На диво, цей костел надто кольоровий, усі в яких я досі був, стримано білі.


Це вхід в усипальницю родини Фредрів.


Родинна крипта Фредрів.








В цих нішах мають бути поховані останки, знайдені на храмовому подвір'ї. Кому вони належали, невідомо, але думаю це був храмовий цвинтар.



8
Західні Горгани - це вам не Чорногора і не Мармароси, це значно складніше.
Скелі порослі мохом, дощі з градом, важкі підйоми, спуски, жереб, сонце палюче і брак води, пересохлі джерела, нічні переходи по хребті.
Тут немає полонин, усе в жерепі, він обмежує видимість, важко проходиться. Лише вершини покриті горганом. Але і своя чарівність є: килими мохів різнобарвних, що покривають скелі, камені, дерева, білі гриби, просто під ногами. Струмки джерельної, холодної води після 15км. переходу, до якого ще потрібно 800 метрів спускатись, та стільки ж наверх.
Будиночок повний туристів, який рятує від грози в останню хвилину, багаття під великим, червоним місяцем...

Ото ж в п'ятницю, о 5:05 виїхало нас троє на Стрий. В Стрию пересіли на автобус Трускавець - Коломия (50грн.). Доїхали до Калуша, далі чекали на примарну маршрутку до Осмолоди, яка могла бути, а могла і не бути, і ніхто про неї точно нічого не знав. Таксисти хотіли 700грн. до Осмолоди.
Але якимось чудом о 10:50 прибула маршрутка, маленький бусик, уже на автостанцію прибув забитий повністю туристами. Ледве втиснулись, рюкзаки в три яруси. Оскільки людей він майже не брав, лише туристів до кінцевої, доїхали за 2 години. Раніше їхав 3 години. Тож о 13 висадились в Осмолоді.

І рушили по маршруті (зелений - кільцевий). Хотіли йти через Петрос - Коретвина - Попадю - Грофу - Молоду - Яйко Іл. - Яйко Перегінське - Мислівка. Але щоденні дощі з градом скоротили цей маршрут вдвічі. 


Осмолода - р.Лімниця.


Перші 10км. пройшли за 2 години. Все по дорозі, попри Різарню.
Це мала бути "школа саджанців", показуха для туристів. Зрізують щодня сотні дерев і везуть цими дорогами в Осмолоду. А тут посадили 20 саджанців, які будуть 5 років рости, перш ніж їх висадять.


Так, виглядає дивно, зате дуже практично. Раніше ходив з звичайним дощовиком, рветься моментально, промакає, парить. Для лісу, жерепу найкраще ОЗК (купив за 200грн. новий). Можна й дешевший знайти, але в останню хвилю купляв. Міцна річ, не парить, комфортно в ній. Єдине, що вага 1,8кг. - це мінус, тоді як плащик целофановий 250г. Але тих плащиків порваних шматками на жерепі бачив по маршруті повно.   


Наступних 4 км. йшли дві години. Підйом, рюкзаки біля 20кг., відвик ходити, тож було важко.
Мох різнобарвний, мабуть, від того залежить, які мінерали він з каменю тягне. Якщо там трошки міді чи заліза, робиться червоний.






Стежина в напрямку Петроса. Це вже третій Петрос на моєму шляху. Бракує фантазії, мабуть, гуцулам.


Перед Петросом, просто на стежині поставили намети. Наближалась гроза. Виявилась, з градом. Годину добре лило. Після дощу розпалили багаття, приготували білі гриби, які просто на стежці назбирали, з соленим салом, зажарені з цибулькою, часником, приправами, паприкою. До гречки в солдатському казанку, яка варилась з лавром і петрушкою, часником дуже добре пішли. Двохлітрового казанка на 3 чоловік цілком вистарчає. Вогнище, гілки мокрі, щоб розпалити трошки бензину, на стару шкарпетку на патику, горіло добре.  ;D




Багато туристів, перед Петросом зустріли десь 23 туриста, що в низ йшли. І далі по маршруті ще біля 50.
Так виглядає стежина через жереп. І йдеться просто по цих гіляках, обійти ніяк не вийде.


Вид з Петроса на Попадю.


Вершина Попаді. З водою тут напряг. Струмок є в низу, перед підйомом на Петрос, біля річки. Джерело між Коретвина і Попадею пересохло. Сиділи туристи просто в жерепі, з однією пляшкою води, троє чоловік. Хто не ходив в гори, не зрозумію, що значить брак води на підйомі.


Журавлина на Попаді. Кинув жменю до рота, терпка, відпльовувався пів години.




На спуску з Малої Попаді є гарна поляна, тінь, дерева, місце для наметів, повно дров. До води йти 800м. вниз. Бурхливе джерело, бурівки розміром як сливка, дивитись уже на них не міг, об'ївся.  ;D


Дві години провалялись, просушили намети, спальники, карімати, одяг... 150м. бурівок цим всім накрили. Думали залишитись на ніч, але прогноз погоди підганяв. Підйом на Паренки, хоч і не дуже крутий, але довгий. Спускались якісь люди, казали, годину. Але взагалі без рюкзаків йшли. За ті дві години через поляну пройшло 20 чоловік. Ну просто парк, а не дикі гори.


Початок підйому на Паренки.


Половина підйому на Паренки, більш полога. Піднімались півтори години.





Вершина, Паренки, нагадує Ігровець, плоска, широка. 




Наближається гроза. Як за розкладом о 18, другий день підряд. Кілька кілометрів доволі крутого і швидкого спуску по жерепу до полонини Плісце.


Плісце полониною не назвеш, це скоріш заросла деревами велика поляна. На ній стоїть колиба. Яку побудували організація Карпатські Стежки, за кошти благодійників. Вони відремонтували дуже багато колиб по карпатах, під Конем Грофецьким теж їхня колиба, і під Марічейкою...
Кажуть, за цю колибу і досі спір іде, лісництво щось там протестує. Гарна колиба, перший поверх - ганок, коридорчик з пічкою, праворуч та ліворуч по кімнаті, двері всюди закриваються. По 4 чоловіка в кімнатах. В правій пара з Рожнятіва + ще чоловік з Калуша, старший. Постійно ходить по горах, мав повний ОЗК, казав, так надійніше від зливи. У лівій кімнаті - одиночка з Запоріжжя. І ще троє, спустились з гір.
Добрались до колиби в останню хвилю перед дощем. Зайняли другий поверх. Самий комфортний, утеплений, засклений і чистий.


Стеля утеплена, вікна засклені, двері закриваються, стіл з лавочками, навіть віник є, щоб замітати. Праворуч і ліворуч теж були лежанки. Але їх спалили, мабуть, зимою, за дровами ж до лісу далеко йти... Під Говерлою в колибі теж були і столик і лежанки двохрівневі, все спалили, гола кімната залишилась.


Журнал відвідувачів, заповнений на половину. Жаль, ручки не знайшли.




Вид з вікна. Година дощу і знову погода.


Після дощу все мокре, під ганком сухі гілки і дрова, взяли скільки треба. На їх місце з лісу принесли свіжих, нехай сохнуть для когось. Ця пара, з Рожнятіва десь років 30-40, другий день ходили по горах. Залишили машину в Осмолоді, домовились, що нас підкинуть до траси, якщо підемо з ними на вершину. Тож ми о 4 ранку їх розбудили і рушили десь біля 5 самі. Вони мали до нас приєднатись на вершині. Підйом не складний, півтора км. Місяць, та ліхтарка, доволі комфортно йшлось.




Це, в далині, ще місяць, сонце з іншого боку гори зійде.


Вершина Грофи, відсалютували, гільзи не визбирував, порозлітались між горганом. 




Схід сонця, дуже гарні краєвиди і тепло. Усі ці ночі було доволі комфортно, градусів 12. Сама по собі вершина дуже калоритна, різні кам'яні скульптури, укріплення...
Взагалі на Попаді, Паренках є залишки шанців, укріплень, доволі багато їх. Навіть частина маршруту по дні шанця глибиною по плечі проходила. Це ще з першої світової залишки, ну і прикордонні австро-угорські стовбці з надписом 1923р. зустрічаються.


Цифро-мильниця не дає того ефекту, як насправді усе виглядає.


Водоспад туманів, звідти вони розливались по менших долинах.






Місцевий "Стоунхендж".




Плато ідолів.  :)












Як розсвітало, піднялась на гору пара з Рожнятіва, казали, що на Плісце приїхали поляки. Чоловік 20. Але минулого року в такий час вся колиба була забита і довкола неї більше 50 наметів. Тож цього року, можна сказати тут пусто. На вершині було лиш нас п'ятеро. Спускались в напрямку г.Кінь Грофецький. Доволі крутий спуск по жерепу, десь півтори години. В низу на сідловині болотисте місце, стоїть колиба. Теж "Карпатськими Стежками" збудована. В ній спали якісь туристи, закрились в середині, ведмедів, мабуть, боялись. Розвели бардак, повно банок, пластикових пляшок...
Це не туристи, це чортові лежні, хіба ходять і смітять і сплять до десятої. Турист в 4-5 ночі встає і йде.












Від колиби до Осмолоди 9 км по стежці вниз. Ото ж, підйом почали о 5 ранку на Грофу, там годину на вершині провели і десь о 10 уже були в Осмолоді. Пара підкинула нас до траси, проїжджали попри їхню хату в Рожнятині. На трасі буквально за 30с. зловили автобус до Дрогобича.  І о 16 уже був в хаті. От правда в місті змокнув до нитки, в горах так не мок, за кілька хвилин. )

Для довшого маршруту потрібно більше часу і гарної погоди. Тож, успішних мандрів усім, хто захоче туди поїхати.

9
Неподалік від Старого Самбора доволі цікаве поселення, чи вірніше село, Стара Сіль. Засноване в 1255р. За поляків мало  Магдебурзьке право і називалось це село містом Зальцборк.
 Раніше Зальцборк оточували фортечні мури з 8 вежами, які не збереглися.Вважають , що мурований костел , з товщиною стін 1,5 м.  , був однією з веж. Кажуть тут сіль добували ще з римських часів. Ну і в навколишніх селах також, в :Солянуватці, Саліні, Березові ( там під г. Кадивна в ярузі залишки шахти)...
 Герб.
POL-Stara-S-l-COA-svg" border="0

Колись на місці цього стадіону була солеварня. Старші люди розказували, що їхні бабусі носили з тої солеварні ропу ведрами, вночі виварювали та продавали полякам сіль.
IMG-4862-1" border="0

Одна з цікавинок Михайлівський костел. В очі відразу кидається снаряд з першої світової, що застряг в стіні між двома вікнами.
IMG-4931-1" border="0

IMG-4959-1" border="0

А цей снаряд вже біля 100 років тут стирчить.
IMG-4964-1" border="0

Перша згадка про храм датується 1365р. В 1613 році Єжи Мнішек розпочав ремонт споруди. Костел включає в себе каплицю св. Анни,  костел добудували згодом, спершу була каплиця. Єжи Мнішек в 1613р. знайшов надпис латиною: "Знайте, що нащадок Болеслава святиню цю зводить і в покорі просить, щоб ти мала її в опіці. Року Божого 1365". Отже  існує думка що саму каплицю звів король Казимир Великий.
IMG-4904-1" border="0

1648 року його спалили козаки Богдана Хмельницького.
IMG-4919-1" border="0

IMG-4930-1" border="0

IMG-4951-1" border="0

IMG-5010-1" border="0

IMG-5007-1" border="0

Хори, в стелі видно вентиляційний, круглий, отвір. Це щоб не було конденсату, в багатьох костелах подібні бачив. Інколи через них до кроков кріпили світильники або кадила.
IMG-4991-1" border="0

IMG-4894" border="0

IMG-4893-1" border="0

IMG-4899-1" border="0

IMG-4896-1" border="0

І цікавий дзвін на стіні.
IMG-4908-1" border="0

Апостол Лука на фасаді
IMG-4921-1" border="0

IMG-4922-1" border="0

IMG-4925-1" border="0

IMG-4926-1" border="0

Надпис біля бійниць дзвіниці, костел мав оборонне значення.
IMG-4929-1" border="0

IMG-4967-1" border="0

IMG-4968-1" border="0

Проводять аматорську реставрацію. Випала цегла, її назад на розчині запхали.
IMG-4972-1" border="0

Знайшов людину з ключами, яка відкрила мені костел. Але підніматись на верх не захотіла і в підземелля спускатись теж боялась. Зате, казала: "ти походи і покажеш мені фото, в якому  там все стані".
IMG-4974-1" border="0

IMG-4975-1" border="0

Взагалі споруда цікава і історія її теж. От за тим ангеликом стирчить снаряд з зовнішнього боку.
IMG-4977-1" border="0

Вхід на піддашшя.
IMG-4978-1" border="0

IMG-4999-1" border="0

Хрест, мабуть з якогось куполу впав.
IMG-5003-1" border="0

IMG-5005-1" border="0

Захристя.
IMG-4981-1" border="0

Провал в підземелля під костелом. Колись там були поховання в сорокових роках: священики Остафінський і Овоц.
IMG-4984-1" border="0

В підземелля можна попасти і ззовні костелу. Туди може пройти будь хто, плита лежить окремо від входу. Колись вона накривала вхід, що праворуч.
IMG-5025-1" border="0

IMG-5026-1" border="0

Колись ця крипта, мабуть, була замурована.
IMG-5030-1" border="0

IMG-5032-1" border="0

Збереглась лише одна труна.
IMG-5037-1" border="0

IMG-5038-1" border="0

Останки людей в ніші підземелля. Бачимо два черепи, таз, великогомілкові  кості і все це в перемішку з шкарлупою яйця, цеглою...
IMG-5041-1" border="0

А це, капличка Анни. Цю частину костелу відреставрували і проводять служби.
IMG-5022-1" border="0

В центрі ікона, яка збереглась з давніх часів, переховували від москалів.
IMG-5020" border="0

IMG-5019" border="0

Дзвіниця і кілька фото з неї. Теж була пожежа, школярі курили, підпалили її.
IMG-4911-1" border="0

IMG-4933-1" border="0

IMG-4940-1" border="0

IMG-4942-1" border="0

IMG-4943-1" border="0

Кріплення на церковний дзвін, дзвону немає.
IMG-4939-1" border="0

Церква Параскеви П'ятниці (1440)
IMG-4861-1" border="0

IMG-4860-1" border="0

Воскресенська церква 1460р. Не попав ні в одну з них, оскільки люди, що відповідають за ключі були на роботі в іншому місті.
csm-img-223-39d8a1136b-png" border="0

Вілла Анна. Колись цей маєток належав якійсь піні, зараз тут лікарня неврологічна.
IMG-4873-1" border="0

Легенда:
Колись, давним-давно, в Старій Солі в сім’ї солевара жила дівчина Анна. Одного разу через їхнє містечко проїжджав молодий і красивий граф, в якого вона закохалася. Вона дуже багато молилася, щоб Бог дав їй вічне кохання і граф відповів їй взаємністю. Одної ночі їй приснився сон, якщо вона щиро помолиться в Самборі до святого Валентина, то граф покохає її. Після щирої молитви до мощей Валентина, дівчина поверталася додому і на містку через річку зустріла графа, який зразу безтями закохався в неї. Незважаючи на заперечення родини і друзів, граф одружився з бідною дівчиною. Батьки графа не змирилися з цим і прогнали його з дому. Але молодята на подвір’ї батька дівчини збудували прекрасну віллу, яку граф назвав “Анна”. Жили вони дуже добре аж до глибокої старості в померли в один день. Оповита легендами вілла стала найгарнішою будівлею в містечку, на неї приїжджали дивитися зі всієї околиці.
4695" border="0

IMG-4870-1" border="0

IMG-4884" border="0

IMG-4868-1" border="0

Побудована вілла на штучному пагорбі, скоріш за все для доньки. Бо ззовні вона прикрашена ліпниною з віночків, квітів.
IMG-4871-1" border="0

Плитка з давніх часів. Не вдалось пофотографувати її докладно  зсередини, оскільки це псих-лікарня і я своїм виглядом шокуватиму пацієнтів. Так принаймні пояснили мені лікарі.  ;D
IMG-4885" border="0


10
Рушив на Пішконю. Оскільки в суботу, неділю там нічого не їздить, виїхав в четвер. З Самбора до Дрогобича, далі до Стрия та Воловця, з Воловця на Межигір'я, а звідти на Синевирську Поляну. Автобус йде з Воловця на Межигір'я о 12:30, а з Межигір'я на Синевирську Поляну о 12. Тож о Воловці був о 10 і попуткою добрався за 55грн до Межигір'я.
З Межигір'я до Син. Поляни автобус ходить до самого підйому на озеро.

З цікавинок: між Синевирською Поляною і Синевиром є Кам'янецький водоспад, але я його застав пересохшим, і це тоді, коли на львівщині дощі. Біля водоспаду є Центр реабілітації ведмедів. А в Синевирській Поляні "Долина вовків".  Це обгороджені невеликі території, в яких доживають свій вік циркові та з приватних зоокуточків ведмеді. В жодне з цих місць не ходив, мені це не цікаво. У нас Білак тримав вовків, ведмедів, левів... Вовків, ведмедів уже давно зелені у нього відбили, а минулого тижня левів мали везти в Африку за зібрані гроші в якийсь реабілітаційний центр. Тож його звіринець конкретно збіднів.

 Також неподалік є цілий комплекс дотів, які оглянув.
Біля дотів розміщений Музей лісу і сплаву. Це вверх по річці піднятись 2 км. Вірніше, залишки цього музею. Колись там була дамба, яка перекривала річку. Коли набиралось достатньо води, дамбу руйнували і потоком води разом з залишками дамби плоти сплавлялись вниз. Зараз вода в цій річці нижче коліна. Не знаю, як можна по ній сплавляти щось.
Бачив вивіски: "На чарчину до Бокораша" і подібні. Думав, що бокораш, це хтось на зразок Олекси Довбуша. Мусів запитатись місцевих, так вони пояснили, що це людина, яка керує плотами на сплаві.

 Щоб до озера добратись, кілометром нижче шлагбаум, за прохід 21грн, проїзд машиною 100грн. За ці кошти принаймні територія мала б бути чистою. Так ні, весь кілометр до озера праворуч, ліворуч дороги сміття просто в лісі засипане і затоптане. І це звичне явище, на Синевирському перевалі і по дорозі до нього ліворуч стоять ящики для сміття, праворуч дороги то сміття зсипають з тих ящиків просто в лісове урвище. От так їдеш автобусом і бачив, праворуч ящики кольорові, ліворуч купи сміття зсипані вниз по схилу. Тобто, його ніхто звідти ніде не вивозить.
IMG-4267-1" border="0

Саме ж озеро дуже обміліло. У воді водяться сотні мальків форелі на м. квадратний. Озеро перетворили в ринок. Зо 200 столиків з різним туристичним непотребом, що 20 метрів навколо озера розкидані. На них одні і ті ж товари: сушені гриби, мариновані гриби, трави, чаї і мед. Вірніше не мед, якийсь штучний сироп, прозорий, рідкий, зелений, червоний, жовтий, оранжевий... В ньому плавають шишки, шматочки ягелю...
Можна покататись тут на конях, вірніше, шкапинах. Бо кіньми їх не назвеш, поплавати на плоті за відповідну суму, до якоїсь обмілини в центрі озера.
IMG-4291-1" border="0

Раніше в фільмах бачив озеро Синевир з зеленими полянами, гарними дібровами, то насправді нічого того немає. Жодної поляни з зеленою травичкою, забудова і витоптано усе. Намети не можна ставити ближче 100м. вогнище не можна розпалювати...
Як їхав сюди хотів переночувати біля озера, сфотографувати схід сонця, захід. О 15 був на озері, розчарувала мене ця калюжа, тож пішов в напрямку дотів. А звідти на хребет Пішконі.
IMG-4280-1" border="0

IMG-4283-1" border="0

IMG-4302-1" border="0

По дорозі на хребет Пішконі, кілометром ліворуч є озеро Озірце. Мальовниче озеро на берегах якого є колиба, альтанки, столики. На це озеро варто вибратись.
IMG-4348-1" border="0

IMG-4352-1" border="0

IMG-4366" border="0

IMG-4397-1" border="0

IMG-4412-1" border="0

IMG-4413-1" border="0

Перед підйомом на Пішконю заночував біля джерела. Було там ще 2 групи по 10 чоловік з провідниками і одна група біля Озірця, теж чоловік 10 з провідником.
О 6 ранку рушив, на самому хребті вітер і туман чи хмари, майже нічого не видно. І так було до г.Негровець. Це найвище гора на хребті.
IMG-4418-1" border="0

IMG-4421" border="0

IMG-4429" border="0

На Негровці розбив намет. Як правило - це остання вершина в маршруті, всі групи з неї йдуть вниз до с.Негровець. З 11 до 12 почало розвиднюватись. І я рушив далі, ліворуч півколом, через сусідній хребет до Колочави. Це ще +16 км.
IMG-4466-1" border="0

IMG-4475" border="0

IMG-4488" border="0

Краєвиди тут гарні, багато бурівок, місцеві заготовляють їх та здають по 20грн. Вірніше, на разі їх не приймають, заборонено, щоб встигли дозріти усі (накладають штрафи). Але для себе збирають по 18 літрів за пів дня. Цього року їх дуже багато.  Розказували, що білі гриби приймають по 120грн. за кг. А як сезон то дехто по 120кг. за день збирає, п'ять разів бігає до лісу. Вони йдуть хвилями, спершу десь на узліссі, масово, потім в глибині лісів, а згодом на полянах. Казав місцевий, що люди часто губляться в лісах і МЧС шукає їх, це вже третій мене попереджував.
IMG-4496-1" border="0

IMG-4509" border="0

Знайшов величезний шмат снігу. Пресований і щільний, ще з місяць протримається. Раніш на цьому місці мало бути озеро, принаймні на карті так.
IMG-4512-1" border="0

IMG-4530" border="0

З хребта Пішконі на г.Ясновець веде гарна поляна, висока трава, джерело внизу, яке я довго шукав. На карті воно на кілометр в іншому місці позначено, багато сухостою, чудові краєвиди. Але щоб піднятись на Ясновець довелось кілька годин продиратись крізь зарості жерепу. Спершу вела гарна стежинка, яка раптово закінчувалась на бурівнику, а далі кілометр жерепу. Жереп, дуже паскудна штука, це сосна яка під вагою снігу, поки молода, росте горизонтально до землі на півтора метра. Від стовбура до землі десь 40-60см. Далі вона росте на 2-2.5м. під кутом 60градусів до землі. При чому росте в різних напрямках. Отож, щоб по ній пройти прийшлось ступати по цих горизонтальних стовбурах, які прогинались і пропихатись з 100 Террою через ці густі чагарники. Орієнтуватися лише по компасу, або вилазити на вершечок жерепу і крутити головою. Я думав, що ночувати там буду, не виберусь засвітла. Він росте так густо, що там не те що лягти, там сісти немає як і стати на землю ніде. Почувався мавпою яка по деревах лазить уже кілька кілометрів і це з рюкзаком на 18кг. Таких дивних і настільки густих заростей в житті не бачив. На землю майже не ступав, весь час по стовбурах йшов і вважав, щоб щось собі не зламати. А це доволі важко, після цілого дня походу по горах. За якийсь час, десь за півтора км. виліз на полянку на вершині гори. Побачив напрямок на сусідню вершину і рушив ще в півтори кілометрову хащу жерепу. Ці три кілометри зайняли зо 3 години. І йшов я дуже швидко, ночувати не хотів в такій гущавині. Тож при нагоді оминайте жереп любими способами. Тепер я розумію, чому на той маршрут ніхто не ходить.
IMG-4531-1" border="0

Далі полонина Дарвайка, чудові краєвиди, легко йти. А після жерепу, то взагалі, бігти хочеться. На ній і переночував, за 7км. від Колочави. Джерела немає, яке на карті позначене, тож нічого не готував, зате об'ївся яфенами. 4:30 збудився, спакувався і рушив вниз. За два км від Колочави знайшов джерело, зготував собі перше. гарнір...
IMG-4534-1" border="0

В Колочаві був година 9 ранку, пішов в Старе Село. Вхід 40грн., це по студентському. Будиночки закриті, треба чекати до 12 на екскурсовода. Старе Село, це щось подібне до села в Ужгороді під замком, або до Шевченківського Гаю у Львові. Проте бідніше і значно гірше організоване. Відвідав бункери, теж закриті. треба екскурсовода, групу туристів і кілька сотень, щоб відкрили.
IMG-4540-1" border="0

2018-06-18-164954-1" border="0

2018-06-18-165029-1" border="0

А це музей пам'яті афганців, в Колочаві.
Хотів ще сходити до водосховища, це 8 км. від Колочави, Теребовлянське водосховище. Проте погода почала псуватись, та й прогноз показував дощі. Тож злапав таксиста за 50 грн. відвіз мене до Межигір'я. А звідти автобусом до Воловця за 35грн. З Воловця до Стрия електричкою і далі електричкою до хати.
IMG-4581" border="0

IMG-4584" border="0

IMG-4590-1" border="0

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=3hWinFJS5wk" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=3hWinFJS5wk</a>

11
З мене хотіли 40 гр як з студента. Будиночки закриті , треба чекати групу та екскурсовода

12
Лінія Арпада в районі с.Синевир та с.Колочава.
Оборонна лінія будувалася в 1939 — 1944 роках проти наступаючої Червоної Армії і простяглася майже на 600 кілометрів.
Будувалась вона угорськими військами та оборону вела армійська група генерал Хейнріці в складі німецької 1-ї танкової армії. Було побудовано 99 опорних пунктів, 759 ДОТів, 394 ДЗОТи, 439 відкритих вогневих рубежів, 400 км траншей і стрілецьких окопів, 135 км протитанкових споруд.

Деякі з них можна знайти і зараз.
































А це вхід, можна зайти лише боком. Цікаво, що бійницями спрямовані вони на схил гори. А не зі схилу на дорогу.










А з другої кімнати цього доту зробили смітник. Там ціла машина пластику.




Протитанкові надовби. Колись перегороджували дорогу.


Це біля с.Синевир. Побудували будинок над дотом.


Той же дот, який пробували під житло переобладнати.


А це Колочава. Доволі великий бункер, вузький простягнувся по схилі гори.










Перископ на тринозі, це на другому рівні бункеру.


Протитанкові надовби в Колочаві.


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=SFSHhGFCWdc" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=SFSHhGFCWdc</a>

13
Часто неподалік  проїжджав і проходив, обійшов ці ліси, але ніколи не піднімався на гору Замчище (г.Холодник). Сьогодні спеціально з'їздив туди.
Спас, невеличке село розміщена на правому березі Дністра. Відоме руїнами замку та монастиря. Замок спорудили наприкінці ХІІІ століття в часи Галицько-Волинської держави і він контролював дорогу на Ужоцький перевал. Розміщений на Замковій горі, він напевно в княжі часи був дерев’яно-земляним із кам’яними елементами, в ХVI столітті було споруджено муровані стіни, фундаменти яких сягають товщини трьох метрів.
Замок також мав кам'яну башту, яка була квадратною, з сторонами по 9 м.



Розбудовувати цей замок розпочав князь Лев Данилович ( 1225-1301 рр.)
Галицький князь Лев дуже піклувався про Спас. Він наділив його грамотою, записав йому монастирі в Созані та Страшевичах, а також подарував пергаментне Євангеліє. У 1292 р. За наказом князя на місці дерев’яної церкви розпочали будівництво нової кам’яної, яку завершили 1295р., а також на горі Замчище був зведений замок, який згодом став резиденцією князя.
Лев, приїжджаючи у Спас чи Лаврів, зупинявся у замках. Ці старовинні споруди були укріплені двома рядами валів, частоколів.
Спаський (Спасо-Преображенський) монастир був розташов. на території села, на мисі, утвореному струмками Великий і Малий Дубен.
 Монастир ліквідовано 1786. 1816 його будівлі (у т. ч. муровані храм та башту) розібрали на буд. матеріал.

А що до замку, в історії пам’ятки виділяють 3 буд. періоди: давньорус. (12—13 ст.), 14—15 ст., 15—17 ст. Виявлено рештки оборонного муру 2-ї пол. 15 — 16 ст., під ними — розвал цегли від будівлі 14 — 1-ї пол. 15 ст.

У сімдесят п’ять років Лев серйозно захворів. Помираючи він заповів поховати себе на подвір'ї монастиря. Кажуть він похований у монастирі села Лаврів. Це за 11км. від Спаса.
Ще збереглись перекази, які свідчать про те, що під час розбирання церковних мурів у 1816 р. у Лаврові випадково знайдено кістяк людини. Існує версія, що це останки галицького князя Лева. Що ж до дійсного поховання Лева Даниловича (в схимі Онуфрія), то яко ченця його мали б погребти в монашому одязі, в простій труні. І вона, напевно, має знаходитись у ще недослідженій археологами частині храму, де колись зберігалися єдині у Східній Європі мощі святого Онуфрія.

Що до моїх вражень, на цій горі майже нічого не збереглось. Як було написано вище, все розібрали на буд.матеріали. Замок мав два в'їзди, з сторони Спаса, та з сторони Лаврова - Тершіва. Піднявся я одним, та зійшов іншим, повернувшись в Тершів.




Це не дуже крута гора, з легким підйомом з сторони в'їзду (воріт). Але з крутими спусками з інших трьох сторін. Видно де був проїзд в валах, шириною метрів 3, два ряди валів і рів між ними. Вершина пагорба більш менш рівна площадка, овальної форми, поросла столітніми черешнями і яблунями. Башта, мабуть, була праворуч від в'їзду на крутому березі Дністра. З неї добре проглядалася уся околиця.

Ліворуч один вал, праворуч інший, між ними рів. Трава по коліна.


Тут скоріш за все розміщувалась вежа, на крутому спуску до річки.


Яма діаметром метрів 7 та глибиною 3м. Можливо колодязь, який обвалився, в низу м'яка, земля, що провалюється. Багато розкопів, навіть доволі свіжих.

Отже окрім залишків земляних укріплень не збереглось нічого.

14
Щоб пройти усю Чорногору зимою, потрібно не два дні, як влітку, а мінімум 5. І чоловік 3-4 компанії для безпеки. Розказували, хлопці яких зустрів на хребті, що піднялись на Говерлу. почалась хурделиця. І вони на вершечку гори просиділи 3 дні в наметах і лише пізніше змогли спуститись до будиночку 400 метрів нижче. Тож погода в горах непередбачувана.
Ото ж, я вирішив принаймні відвідати протилежні кінці хребта, це Піп Іван та Петрос, Шешул. Це найбільш цікаві вершини і важкодоступні. Говерла ж нічого не варта.
Квитки купити треба за кілька днів, на раховоз, плацкарт - 19грн по студентському, купейний - 95грн. (інших не було, в ньому принаймні лавки довші, я вміщався).
Після Франика поїзд повністю пустий. В Кваси прибув 23:30. Пройшовся селом і пішов в гори набравши води в Буркуні (джерело мінеральне по дорозі). Тягнув з собою усе, спальник. каремат, намет, пальник... усе щоб у разі зміни погоди можна було десь відсидітись.



Графіті на поруйнованій туристичній базі.


Ось так вона виглядала влітку, а зараз жодного намету, жодних слідів людей.


Зимовий ліс о 4 ночі.


А ось така місцями видимість була, снігова пороша. Ходжу по пам'яті, та карті, без навігатора. Зимою усе виглядає інакше, і орієнтири не ті.


Перші полонини на світанку.


Зимою йти набагато важче ніж літом, на полонинах замети, стежка ніби протоптана, але ступиш в сторону, провалишся. Та й стежку замело.


г.Близниця в далині.


Якщо досі слідів переді мною не було, то на полонинах побачив кілометрі за 3 попереду, також самотнього, туриста. Мабуть ночував в біостаціонарі (база львівського університету, біологінчого факультету). Там є сторож, песик, можна переночувати, ліжка, коцики... я туди не заходив. Біля нього ж неподалік є стаєнки і одне з приміщень де живуть літом чабани. Теж придатне для ночівлі, троє нар, пічка і діри в стінах, що кулак навиліт проходить.




Джерело на пол.Менчул. Біля нього поставив пальник з газовим балоном і спробував закип'ятити літру води. Але за 35хв. вона так і не закипіла.


Джерело ще треба було розкопати, спершу було лиш дзюрчання чути з під снігу.


Ліворуч Шешул. А трошки далі за кадром Петрос. Шешул і Петрос найбільш лавинонебезпечні гори, тому сюди туристичні групи не піднімаються. Ходять на Говерлу і на Піп Іван. Стежка йшла траверсом попри Шешул, кущі пригнуті, видно час від часу сходять лавини.


Від перемички до Петроса усе в хмарах, камера здохла як і фотоапарат, вони не люблять морозів.


Льодовиковий кар на Близниці, з перемички. Вийшов у ночі і потемки повернувся, темніє в горах в годині 18. Зустрів ще двох туристів на зворотній дорозі, вони йшли до Петроса, хотіли ночувати на перемичці. З льодорубами, снігоступами, солідно екіпіровані.




Це було тиждень тому. А сьогодні повернувся з Попа.

15
Плани / ПІЧ
« : 11.02.2018 13:29:56 »
На Піп Чорногірський ніхто не хоче піти в найближчі 10 днів ?
Вихід з Шибеного о 2:00-3:00.
Нічний ліс гарний, тихо.

16
Смітник / Re: Проект "Боржава"
« : 10.02.2018 11:13:08 »
А на рахунок тексту, якщо автор проживає поряд, має бізнес з якого і живе пов'язаний з туризмом. То це все йому накриється, тому і злиться, він.
А вітряки, та хто поїде на них "втикати" (що за противне слово, цікаво де ви його взяли, я думав в нього інше значення...). Бо їхати дивитись на вітряки, це все одно, що до сусіда йти дивитись на нову мікрохвильовку.

17
Обговорення / Проект "Боржава"
« : 06.02.2018 23:38:05 »
Кінець Боржаві, такій як ми звикли її бачити. І бурівники пропадуть і буде срач, як на Драгобраті.

"Друзі! Друзі друзів і всі всі всі!
Ви мабуть були на хребті "Боржава" (це там де с.Пилипець. водоспад Шипіт, гора Гимба, Великий Верх і т.д.)? Мабуть ходили там в походи чи просто піднімалися на Гимбу щоб помилуватися краєвидом і позбирати/поїсти чорниць? Може катали там на вєліку чи мотику? Може навіть каталися на параплані чи літали самі?

Так от - тепер забудьте! Бо купка олігархів, турецьких інвесторів і їх місцевих прихвостнів-яничар вирішили взвиздячити по усьому Боржавському хребту 140-метрові вітряки.

Парапланеризму і дельтапланеризму п...ц приходить відразу - так як вітряки зафігачили на усіх стартах на горі Гимба і головне - на "південному тригері". А от як буде з іншими видами діяльності - це вже самі подумайте і напишіть.

Після опитування місцевого населення нам не вдалося виявити якусь значну кількість прихильників цього проекту. Купку місцевих депутатів, які бурно підтримують це варварство ми не рахуємо

Також прохання донести цю інформацію всім впливовим людям, яких тільки знаєте. Політикам, спортсменам, активістам, просто небайдужим людям.
----

Запитання власникам землі, крісельних витягів, бугелів, лижних трас, Гранд Готелів "Пилипець", просто готелів, приватних садиб, кафешок, ресторанів і просто всім жителям-бізнесменам Пилипця, Подобовця. Ізок і всіх навколишніх сіл: ВИ ПРИБЛИЗНО УЯВЛЯЄТЕ НАСКІЛЬКИ ПОДЕШЕВШАЄ ВАШ БІЗНЕС, ваша нерухомість і ваше майно, коли кількість туристів зменшиться??? Ви готові рахувати збитки? Ви роками розвивали свій бізнес - місцевий туризм! Заберіть в Боржави походи, польоти, чорниці, краєвиди - що лишиться? Люди їдуть милуватись природою - тому тратять там гроші! Милуватися техногенним парком бажаючих буде значно менше!
--------
Вітряки створюють зовсім мало вібрації, шуму в інфразвуковому діапазоні, електромагнітного випромінення. Кабель, що буде між вітряками - буде в землі його зовсім не буде видно, а магнітних "наводок" ви і не відчуєте. ОТ ТІЛЬКИ КОМАШКИ, ХРОБАЧКИ, РІДКІСНІ РЕПТИЛІЇ, ПТАШКИ і навіть МІКРОБЧИКИ зовсім іншої думки ... мабуть...
А що треба чорничкам щоб утворювались ягідки?

Схема розміщення вітряків прикріплена.
Відео для тих хто забув, яка прекрасна Боржава: https://vimeo.com/86271716
**********
Як утворюється турбулентність за вітряком. Дослідження DHV https://youtu.be/WTJFv8VQ0sI
***************

------------
PS
Нам прекрасно відома проблема з енергетикою в Україні і те що Закарпаття в плані електроенергії - проблемний регіон. Мабуть немає жодного любителя природи хто б не підтримував "зелену енергетику". АЛЕ! Перетворити кращий туристичний гірський хребет на індустріальний парк? Ви серйозно? Невже немає більш придатного місця? Будь-хто вам покаєе на карті мінімум 10 таких локацій в одному тільки закарпатті. Ми за вітряки! Але не на Боржавському хребті!

****************
УВАГА!
На третьому скріншоті червоним - межа міжгірського і свалявського районів! Після довгих розборок і непорозумінь виявилося що Міжгірський район і його голова не давали ніяких погоджень на це варварство! Ділянки уздовж лінії розмежування усі на стороні свалявського району! Тобто - обвели довкола пальця і їх і всіх нас.

*****************
Трошки математики:
1 парапланерист в середньому в день залишає в Пилипці (Подобовці, Ізках, Студеному. Гукливому і т.д.) 500 грн (житло, 2 рази харчування, підйомник, уазік, перекусити в чайовні, розваги, піцца, чани, сауни, масаж і т.д.) Причому! Ці гроші рівномірно розприділяються по інфраструктурі і відразу попадають місцевим жителям.
Парапланерні змагання - 8 днів - 80 учасників. Множимо: 80*500*8=320000!!!
За ОДНІ змагання тільки парапланеристи залишають в Пилипці 320тис грн.
А змагань таких в сезони ТРИ (два великі і одні на точність)! Тобто разом це 640-700 ти грн менше ніж за місяць. Воловецькому району обіцяють 600тис в РІК!!! Причому гроші йдуть на рахунки. В якій формі вони доходять до місцевих жителів не зовсім ясно.

На Гимбі працює 5-10 тандемів. Кожен тандем викатує в день в середньому 5 пасажирів. 90% пасажирів їде на Боржаву політати спеціально! Половина з них лишаються більше ніж на 1 день, тобто ночують і додатково харчуються. Кожен пасажир окрім польотів залишає 300-400 грн (транспорт, підйомик, харчування, зайти в магазин по дрібниці, сувеніри)).
60 льотних днів в рік * 5 тандемів * 5 пасажирів * 400грн = 600 000 грн!
ТІЛЬКИ тандеми приносять в рік 300-600тисяч гривень!!!!

Маємо змагання + тандеми = 1000000-1200000 грн в рік (МІЛЬЙОН ГРИВЕНЬ). З вітряками парапланеризм вмирає - отримуємо 0 грн в рік! Нафіга місцевим дорога чи дешева енергія якщо грошей на її покупку стане значно менше?
Тобто кілька депутатів воловецького і головне свалявського районів порішали на двох що жителі міжгірського районів будуть зароблять на МІЛЬЙОН гривень в сезон МЕНШЕ! Геніально! І дуже по сусідськи...

******************

НАЙГОЛОВНІШЕ! Парапланерний курорт в Україні з такими унікальними географічними даними ТІЛЬКИ ОДИН! Це Пилипець-Боржава!
Уявіть що хто розчерком пера знищив в Україні повністю біатлон, чи баскетбол чи фігурне катання за те щоб в одному селі були поремонтовані парканчики чи встановлені лавочки - бо на більше подачки в 600тис не вистарчить."
Автор: Andriy Kohut







18
Знайшов відносно цікаве місце, звісно не для всіх цікаве, проте ніяк туди не виберусь. Можливо хтось бував, щось знає більше.
А місце - це городище поблизу с.Кульчиці. Наскільки я зрозумів, від нього залишились вали, розміщені колом діаметром 800м. 





Контури валів видно навіть на фоні зелені.

19
Закордонні пригоди / Венеція
« : 31.08.2017 16:10:56 »
Місто розміщене в глибині лагуни, 4 км. від Італії.
З Італією сполучається мостом, можна добратися поїздом, автобусом, власним транспортом або пішки, півтори години йти.
Можна також поплисти на водному автобусі - вапоретто. Я добирався саме ним.



В трюм розмістили біля 40 пасажирів, а зверху рубка капітана, місця там мало, але я помістився. Значно приємніше з неї оглядати лагуну та її острови, яких до речі є 117.
Це рубка першого вапаретто, яким добирався до Венеції.


А це рубка другого, яким повертався.


Ходить також ось такий паром.


І такий от лайнер, теж туди поплив.


Порт Венеції.


На іншому боці Гранд-Каналу видно ще острови.


В 5ст. н.е. римляни втікаючи від гунів, яких очолював Аттіла, в глибині лагуни побудували на болотах Венецію. Для цього вони забили в болото 10млн. дерев'яних стовпів з модрини та дуба.
Поверх тих стовпів кинули горизонтальні балки та мармурові блоки - як фундамент. Вище рівня води мурували уже звичайною цеглою. 


Усе тут розраховано на туристів і для туристів. Ось, на набережній зустрічаються місцеві художники, крамнички з сувенірами... До чого ж багато китайських. Що цікаво, кажуть, що нерухомість в Венеції поступово викуповується уся китайцями.


Венеція мала 6 000 колодязів. Ось два із них:




Деякі з них задекорували під сучасне мистецтво. Вони розміщувались посередині майже усіх площ. Інженерне рішення доволі цікаве, колодязі збирали дощову воду, оскільки грунтова вода солона.
Копали котлован, дно і боки викладали шаром глини, і засипали доверху піском. В центрі був сам колодязь, а по кутах площі водоприймачі. 


Зараз вони не функціонують, оскільки Венеція опустилась і кілька разів на рік її затоплює майже на півметра.


Гондоли та гондольєри, колись єдиний вид транспорту в Венеції. Що цікаво, їх є обмежена кількість 425 людей. Серед них одна жінка, що десять років цього добивалась.


Ціна 40хв. прогулянки на гондолі - 80 €. Вапаретто ж коштує біля 20 €, вони бувають більші, менші від того залежить ціна.


Каналізації немає, тож все зливається в ті канали і відповідно вони пахнуть. Бачив людину з Харкова, яка пробувала цю воду на язик.  ;D
І це при тому, що поруч були таблички не купатись, не рухати воду. І я розказував про каналізацію йому. Взагалі він цікава людина, його друзі довго відмовляли від поїздки. Казали, що там набагато гірше ніж в них, там усе загниває, а на Західній Україні його взагалі бандерівсці ще до кордону вб'ють.  ;D
Йому було біля 40.


От цікаво, як вони до них добираються. з інших гондол, мабуть. Глибина каналів десь до метра. А самих каналів 150. Гранд-Канал глибиною більше 4м.


Гранд-Канал




У Венеції 409 мостів.


Міст Ріальто - найбільш відомий, та свого часу єдиний через Гранд-Канал. В ньому прокладені газові та водопровідні труби на інший берег Венеції.


Міст Зітхань, по ньому вели засуджених у катівні Палацу дожів. І Казанову теж по ньому вели. Цікаво, що він свого часу працював на інквізицію, донощиком.


Палац дожів.  Дожі - правителі Венеції які обирались з найвпливовіших родів.




Колони Сан-Марка, одна з них видніється ліворуч на фото, з крилатим левом та книгою в лапі - символ Венеції. Біля цих колон страчували засуджених.



Площа Св.Марка, собор Св.Марка, та його дзвіниця. Ця дзвіниця впала в 1902р, її відбудували в 1912р.


В 17 ст. на цій дзвіниці свій телескоп встановив Галілей.


Голубів у Венеції можна кормити лише на площі Св.Марка. В інших місцях штрафують.
На фото продавець зерна, кукурудзи. Кажуть, для цього їм ліцензія потрібна. 


Собор Святого Марка ( 849р.) Тут знаходяться мощі св.Марка які викрали з Олександрії двоє венеціаців. Олександрія в ці роки знаходилась під мусульманами, тож вивезти мощі вдалось в бочках з свининою. Венеціанці взагалі мали схильність до грабунків і крадіжок. Уся оздоба цього собору, який вважається найбільш багатим у Європі, була виконана з награбованого золота. Один дож організував хрестовий похід, але пішли вони не на мусульман, а на християнський в той час Константинополь. Скульптури, коні на фасаді собору, ті які хотів вкрасти Наполеон звідти. Частину скульптур втопили в лагуні, випадком.
Мармурові колони собору теж з цих грабіжницьких походів.






Годинникова вежа.


Загалом у Венеції біля сотні церков.
Собор Св.Мойсея






Санта-Мария-дель-Джильо




Собор Санта-Марія делла Салюте








Церква Санто-Стефано




Собор Санті-Джованні


Палаццо Контаріні дель Боволо. Але навіть щоб попасти на ці сходи потрібно купити квиток за 8 євро. Не настільки цікаве місце, щоб витрачати на нього цю суму.


Пожежний гідрант.


Сміття вивозять вручну, ось такими возиками. Місто дуже чисте. Але кажуть, вечором, коли туристи його покидають, сотні щурів заповнюють ці вулички.


Чого я не очікував побачити у Венеції - це домашніх улюбленців. Але їх там доволі багато.








Арсенал, оскільки Венеція була морською державою власне в ньому будували та оснащували кораблі, 1104р.






Таксі бізнес класу.


Венеція, графіті на європейського туриста. Мабуть, блондинка, карта за поясом, Гуччі, Dolce & Gabbana... щойно з шопінгу.






<a href="http://www.youtube.com/watch?v=X1BMwvUtWcU" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=X1BMwvUtWcU</a>

20
Літо підходить до кінця, а я ще на Західні Горгани не встигаю. Зате встигнув центральні пройти.
Маршрут цікавий і туристів майже немає. Бо на Чорногорі за два дні можна кілька сотень побачити. І гори доволі кам'янисті, круті, відрізняються від інших. Тут немає майже полонин з отарами, сироварнями...
Отож, добрався до Стрия, о 7:00.
7:45 автобус на Калуш. Вийшов на привокзальній, годину почекав і сів на автобус до Осмолоди (50грн. взяли). Їхав три години, дорога жахлива, пилюка, хмара народу. 
Осмолода - невеличке село через яке протікає річка Лімниця. Місцеві живуть з відпочиваючих 60 -100грн спальне місце, та збору яфен. Здають їх по 57-80грн., як удасться. Ходять за ними 11-16км в гори. Збирають по 10-20 літрів, повертаються інколи в 12 ночі.
Перед Осмолодою за 4км. є дача Митрополита Андрея Шептицького "Кедрова палата". Поруч є мінеральне джерело.
У 1809р. митрополит Ангелович сюди втікав зі Львова від наполеонівських військ. За Шептицького була навіть вузькоколійка, три мінеральні джерела та три басейни. Розмовляв з жителем, що поряд проживає. Розповідав, що його родина возила лікувальні, мінеральні грязі за кілька км в дерев'яних діжках. І мовляв, крім нього місця з грязями ніхто не знає, дідок мав 86р., доволі шустрий.

Тут відпочивали і лікувались аристократи з усієї Австро-Угорщини, а згодом Хрущов, Шелест, Щербицький, Галина Брежнєва.


Цього оленя комуністи поставили, перед цим тут стояв хрест.


А за 10км. до Осмолоди збереглись залишки доменної печі, єдиної вцілілої і найстарішої в Україні ( 1810р.). Цікаво, що ї заново відкрили десь в 60-х роках. От уявляю собі, такого москаля, який натрапив на цю піч, щелепа відвисла і сказав:
- Да, здесь хохли еще что-то делали...
Просто комуняки вивезли усі навколишні села в Сибір і ця місцина повністю вимерла. 
Піч обслуговувала 12 шахт. Була також кузня, в якій кували цвяхи. Кажуть, ангелівськими вухналями були підковані усі австрійські коні. Піч побудована за сприяння греко-католицького митрополита А.Ангеловича, тому і Ангелівська називається. 


Рушив 14:30, пройшов якихось 10км. по карті, це зайняло 5,5 год. Це дуже довго як на мене, але йшов я однак швидше від інших. Троє чоловік які вийшли зі мною наздогнали мене через дві години на стоянці.


Маршрут починається за ось таким містком.


По карті маршрут виглядає так:


А насправді він ось такий:


Притулок, на карті - зелений будиночок. В нього кожного літа вселяється якийсь чоловік, каже - пише. Два роки безробітний, раніше паркани викладав з дикого каменю, пролетів на зміні курсу долара. Одним словом бідує. Пробував мені продати дешево сокирку ( рідкісний непотріб - сокирка ). Я показав йому свою, дамаську, він відстав. Поділився з ним чаєм.
Джерела нема, є маленька смердюча коричнева калюжа і копанка біля неї ( яма в землі глибиною пів метра з дохлою ящіркою, що плавала в ній ). Воду тягнув з Осмолоди, наступне джерело аж на спуску з Ігровця, на перевалі Боревка. 


Ось такий ліс на протязі 8км. А далі 1км. - жереп.


Жереп та Іван-чай під г.Висока.


Так виглядають горгани - так називається каміння яке "гергоче", тобто хрускотить при ходьбі. Спершу вони не великі, а під г.Сивуля уже глиби.
Попереду видніється г.Ігровець.


Австрійські укріплення в ріст людини, їх десятки, в різному стані.


А це сідловина між Високою та Ігровцем, тут зупинився ночувати і за 2 години до мене приєдналось ще троє чоловік років по 30 ( ті, що вийшли зі мною з Осмолоди )
Місце гарне, чудові краєвиди, бурівки низенькі, 10-20см. але багато ягід, дров багато (під жеребом увесь нижній ряд сухий, можна ламати ). Єдине що води немає. 


Намет розмістив в захистку збудованому туристами, 3х2м приблизно. Спершу вагався, чи не розміститись на м'якій рослинності, але уже затемна знялись сильні вітри. Тож захист від них знадобився.   


Захід.




Я бачу у вогні стіну з льоду... зима близько !  ;D


Курча, обгорів, задивився  :)


Вітер перешкоджав спокійно спати, тож о 4:20 прокинувся і рушив на Ігровець де зустрів схід сонця.




Дві такі кімнатки з коридорчиками на Ігровці. Збудовані в 1914р.


Ігровець, це скоріш не гора, а майже високогірне плато вкрите розсипами каменю.






г.Велика Сивуля.


Ліворуч в далині Мала Сивуля. Гостра, праворуч - Велика Сивуля. Пройти треба увесь хребет. що починається праворуч на фото і весь не поміщається. ( на спуску з Ігровця - фото )


Перед г.Велика Сивуля є г.Лопушна. На спуску з неї зустрічаються залишки австрійських укріплень з першої світової, жмути колючого дроту, паркани...






З Великої Сивулі вид на Малу Сивулю. Взагалі, Сивуля цікава гора, гостра, кам'яниста з величезними глибами на вершині. І краєвиди з неї неймовірні, ось тут би заночувати. Схід, захід зустріти, хехе але хіба з якорем, вітром здує.  ;D




Ігровець з Великої Сивулі.




На вершині:


Полонина Рущина. Повно наметів, сміття...
Двоє місцевих тричі мені попадались, шукали коней яких у ночі вовки погризли. Хтось бачив ще живих їх неподалік.


Урочище Пекло. І люблять ж люди перебільшувати, така краса, а вони її Пеклом називають. Місцеві збирали бурівки, які ужє закінчуються, а також журавлину. Вона подібними кущиками росте, але червоні ягоди. Вони дозрінуть десь аж за два місяці, а збирають її чомусь зеленою. Як не дивно у нас в Самборі її ведрами продавали, але ніхто не купляв таку зелень.


Полонина Боярин, це вже по дорозі до с.Бистриця. На ній потрібно різко повернути ліворуч в ліс, не доходячи до загорожі.


Шість км. від с.Бистриця є водоспад Сапатручіль, впадає в доволі велике і чисте озерце. 


Увесь цей маршрут можна було пройти за 1 день, якщо вийти в 5 ранку. Я вийшов по другій і вже на наступний день година 18 був в Бистриці, вірніше біля неї, заночував. Цілком встигнув би повернутись о 20 автобус іде до Надвірної, а о 3 ночі раховоз на Львів. Я ж на наступний день рушив, щоб ще відвідати Пнівський замок.

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 »