Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Олесь

Сторінок: 1 2 3 4 5 »
1
Є щось заворожуюче в шурхоті води, що спадає з скель... Та й гори мені подобаються, все там якесь інакше, краще, спокійніше...
Давно планував вибратись, пройтись по цих місцях. Тож взяв 1 день відпустки + вихідні і рушив.
8 годин дороги, 5 пересадок і о 13:00 я в Пасічній.

Там же ж і перший водоспад Бухтівецько-Бистрицький.
Оскільки він поряд з дорогою, усе загаджено: помідорами, кульками, пляшками, туалетним папером... Народ наш все таки худоба.
100-0010" border="0

100-0014" border="0

Маршрут
image" border="0

Ото ж, в п'ятницю я рушив по маршруті. Туристів 0, місцевих теж чомусь не видно. По дорозі зустрілись дві свердловини. Одна заглушена, з іншої газ качають трубою в якесь ліве сховище. Шипить, труба валяється просто по землі, по ній машини їздять...
100-0025" border="0

IMG-20190706-181614" border="0

Ось за бочкою, що видніється на задньому плані, за свердловиною пролягає шлях до водоспаду Дзвінка. Туди ніхто не ходить, та й місцеві, ті декілька, яких я запитав про нього, нічого не знали.
Шлях до нього пролягає по болотистій дорозі, а потім по руслі річечки, вверх по течії.
IMG-7518" border="0

IMG-7520" border="0

Бухтівецький на маршруті був наступний. Гарно облаштований: альтанки, мангали, поручні навколо стежки...
Це русло річки прорізало ці скелі.
IMG-7532" border="0

100-0041-1" border="0

100-0032-1" border="0

На лівому березі річки, за водоспадом, розміщена якась привата відпочинкова база, або дача. Ось до неї веде такий підйом. Розміщений просто біля водоспаду. Закритий звісно, в клітку зашитий, постапокаліптично захищений. 
IMG-7546-1" border="0

IMG-7548-1" border="0

Крапельковий водоспад, 100м. від Бухтівецького на її лівій притоці.
100-0046" border="0

Ось, невеличка полонинка, на якій заночував. За селом, на підйомі. Води немає, ніс з собою 5 літрів, зате трішки ягід є. Якийсь козел за 5 метрів від моєї палатки орав так, що було чутно на кілометр. І це о 2 ночі. Мусів висунути голову і свиснути декілька разів. А він собі бігав, туди-сюди і орав. Потім вдень чув ще декілька разів його, або йому подібних на маршруті.
100-0057-1" border="0

Цікава деревина. Росла в густому лісі, вирубали все навколо, залишилось саме. Тому і гілля такої форми.
IMG-7578" border="0

Це вже другий день як йду і нікого ще не бачив з туристів.
Преде Манявським водоспадом облаштовано кемпінгову зону.
IMG-7580" border="0

IMG-7581" border="0

IMG-7582" border="0

IMG-7583" border="0

IMG-7585" border="0

IMG-7587" border="0

Верхні каскади Манявського водоспаду.
100-0072-1" border="0

IMG-7601" border="0

Водоспад гарний, я там для масштабу )
100-0086-1" border="0

IMG-7624-1" border="0

IMG-7611-1" border="0

IMG-7628-1" border="0

По дорозі з Манявського до Замладського водоспаду спокій в горах помер. На зустріч хмара туристів, спершу Краз, потів УАЗ, далі джипи. Всі вони сидять, теліпаються і мобілками на всі сторони цикають. Чомусь я викликав у них особливе зацікавлення. І кілька мобілок почало мене фотографувати, аж мусів крикнути:
- Негайно видалити, все !
- Ми не фотографуємо ! - пролунало у відповідь.

Наступний Замладський. Сюди теж ніхто не ходить, треба йти вверх по течії. Це кінцева точка маршруту. далі повертаюсь. Щоб не йти попри цю сотню туристів, що з вересками, криками бігали навколо водоспаду ломанувся маленькою стежиною ліворуч. Вона закінчилась за 100м. Далі йшов каньйоном, дном потічка вверх. Місце гарне, шкода, що не сфотографував. По обидва боки круті береги метрів на 10. На них не вилізеш жодним способом. Піднімався десь біля кілометра, потім в одному місці берег каньйону став більш пологим, і з трудом вдалось піднятись. Вийшло відмінно, якраз на поворот стежини вибрався. 
IMG-7631" border="0

Останні водоспади, що відвідав - це каскади Мар'янчених водоспадів. На карті позначені невірно, маса потічків, що розгалужуються і на одному з таких розгалужень, де ніхто взагалі не ходить, і пройти дуже важко навіть без рюкзака, його залишив на пів дороги, знайшов перший з каскадів.
Для тих хто все ж вирішить туди йти, слід спуститись по дорозі до с.Бойки (стежини в лісі є). Як дійдете до русла річки, повертаєте праворуч, вверх по течії до розгалуження. На розгалуженні ліворуч, і так двічі.
IMG-7640" border="0

IMG-7642" border="0

IMG-7649" border="0

IMG-7645" border="0

IMG-7652-1" border="0

IMG-7667" border="0

IMG-7658" border="0


2
Цією вилазкою завершив дослідження усіх місць дислокації цього полку. Це були Рихтичі та Нижні Гаї - ракетні позиції наземного базування. Та Верхні Гаї - шахтного типу "Двіна". 
Вибралось нас троє: Андрій 74, Богдан і я.

151 ракетний полк передислокували на Львівщину в 1959 р. і перейменували на 335 інженерний, а через день перейменували в   151 інженерний. Згодом, в 1960р. знову перейменували в 151 ракетний полк. 


24 березня 1988р. полк було розформовано.


Жовті - ангари, червоні - пускові позиції. Тобто, в 4 ангарах знаходилось 8 балістичних ракет Р-12 з термоядерними боєголовками.


Трохи інформації - Тут

Об'єкт поділений на дві частини - ВЧ №18376 та ракетні позиції (хоча і там, і там є по 4 стартові позиції з двома ангарами). Розміщені вони на відстані 1.5 км. одне від одного.




На першій позиції зберігся лише один ангар, інший розібрали як і будівлі. Цей об'єкти ближче до села і його легше розбирати, вч яка розміщена чуть дальше збереглась краще.




Технічні маркування на стіні розібраної будівлі, що прилягала до ангару та була з'єднана кабелями і технічним тунелем з ангаром. Мабуть тут зберігали від'єднані боєголовки.




Перед запуском боєголовку з сферичним зарядом монтували на ракету, тягач витягував її на пусковий майданчик, встановлювали вертикально, заправляли.






Автопарк, розібрали повністю.


Між обома позиціями знаходиться ось такий бункер. В ньому було декілька кімнат і довгий коридор з двома виходами. А також вентиляційна шахта, через яку можна спуститись на другий поверх, можливо, технічний з системою фільтрації. Щаблі сходів давно порізали.




Одна з кімнат цього бункеру. Далі йшли маленькі кімнати в два рівні.


Другий вихід з бункера.


Вид на другий поверх, сходи порізали.


Артефакти : )










Дві штуки зустріли.


Друга частина комплексу




КПП


Територія комплексу перекопана, всі комунікації зникли. Люди й досі тут добувають метал, бачили.


Все що залишилось від цегляних будівель вч.


Ангар


Поряд з ангаром розміщується невеликий бункер, з якого мав здійснюватись запуск ракет. Броневікно з видом на стартову позицію.








Ще один ангар, його почали розбирати, демонтувавши нижні плити.




Україна, 1979 р. Сині - міжконтинентальні ракети, жовті Р-14, червоні Р-12 (Джерело). Проте тут позначені не всі об'єкти, Ралівка відсутня.


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=fFK9fSxUtRw" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=fFK9fSxUtRw</a>

3
Виявляється в Рудках похований під костелом дід Митрополита Андрія Шептицького, по матері. Він належав до роду Фредрів, шляхти, що володіла Рудками.

Александер Фредро (1793р-1876рр.),    поет, письменник, драматург, політик. Його перу належать слова: "Виїхали разом, але з різних мотивів: Наполеон на Ельбу, а я собі до Рудок".
Брав участь у Бородинській битві. 1812 — отримав Золотий Хрест за участь у поході Наполеона на Москву.


Отож, по роботі будучи в Рудках я захотів відвідати його крипту. Знайшов місцевого ксьондза і він дав мені як екскурсовода, поляка, що проходив при рудківському костелі практику чи як це в духовенства називається. Українською не розмовляв і не читав зовсім, але провів мені екскурсію.
Побудований на місці дерев'яного у 1728р.




В дзвіниці розміщено музей Александра Фредра.








На стінах костелу.






Якісь вандали стерли прізвище власника Рудок, колишнього.


Був орган, його вивезли. У 1612 році Юрій Чурило передав до храму православну ікону Богоматері першої половини XVI століття, випалену на Кримських церквах на Поділлі. Навесні 1946 року у будинку відкрили сховище продовольства і ветеринарну аптеку. Приміщення костелу було перегороджене стіною. Згодом половину костелу передали польському духовенству, а другу половину хотіли залишити під склади, магазини. Місцевий народ збунтувався і зніс цю стіну. Ікону шляхом контрабанди вивезли до семінарії в Перемишль. Її відреставрували, і у 1961 році ікона була повторно освячена єпископом Франциском Бардою. У 1968 році образ був переданий церкві в село Ясен, де створювався марійський центр. Інтронізацією керував кардинал Кароль Войтила. У ніч з 7 на 8 липня 1992 року чудотворний образ було викрадено.


А цей іконостас був встановлений за кілька днів до мого приїзду.


На диво, цей костел надто кольоровий, усі в яких я досі був, стримано білі.


Це вхід в усипальницю родини Фредрів.


Родинна крипта Фредрів.








В цих нішах мають бути поховані останки, знайдені на храмовому подвір'ї. Кому вони належали, невідомо, але думаю це був храмовий цвинтар.



4
Західні Горгани - це вам не Чорногора і не Мармароси, це значно складніше.
Скелі порослі мохом, дощі з градом, важкі підйоми, спуски, жереб, сонце палюче і брак води, пересохлі джерела, нічні переходи по хребті.
Тут немає полонин, усе в жерепі, він обмежує видимість, важко проходиться. Лише вершини покриті горганом. Але і своя чарівність є: килими мохів різнобарвних, що покривають скелі, камені, дерева, білі гриби, просто під ногами. Струмки джерельної, холодної води після 15км. переходу, до якого ще потрібно 800 метрів спускатись, та стільки ж наверх.
Будиночок повний туристів, який рятує від грози в останню хвилину, багаття під великим, червоним місяцем...

Ото ж в п'ятницю, о 5:05 виїхало нас троє на Стрий. В Стрию пересіли на автобус Трускавець - Коломия (50грн.). Доїхали до Калуша, далі чекали на примарну маршрутку до Осмолоди, яка могла бути, а могла і не бути, і ніхто про неї точно нічого не знав. Таксисти хотіли 700грн. до Осмолоди.
Але якимось чудом о 10:50 прибула маршрутка, маленький бусик, уже на автостанцію прибув забитий повністю туристами. Ледве втиснулись, рюкзаки в три яруси. Оскільки людей він майже не брав, лише туристів до кінцевої, доїхали за 2 години. Раніше їхав 3 години. Тож о 13 висадились в Осмолоді.

І рушили по маршруті (зелений - кільцевий). Хотіли йти через Петрос - Коретвина - Попадю - Грофу - Молоду - Яйко Іл. - Яйко Перегінське - Мислівка. Але щоденні дощі з градом скоротили цей маршрут вдвічі. 


Осмолода - р.Лімниця.


Перші 10км. пройшли за 2 години. Все по дорозі, попри Різарню.
Це мала бути "школа саджанців", показуха для туристів. Зрізують щодня сотні дерев і везуть цими дорогами в Осмолоду. А тут посадили 20 саджанців, які будуть 5 років рости, перш ніж їх висадять.


Так, виглядає дивно, зате дуже практично. Раніше ходив з звичайним дощовиком, рветься моментально, промакає, парить. Для лісу, жерепу найкраще ОЗК (купив за 200грн. новий). Можна й дешевший знайти, але в останню хвилю купляв. Міцна річ, не парить, комфортно в ній. Єдине, що вага 1,8кг. - це мінус, тоді як плащик целофановий 250г. Але тих плащиків порваних шматками на жерепі бачив по маршруті повно.   


Наступних 4 км. йшли дві години. Підйом, рюкзаки біля 20кг., відвик ходити, тож було важко.
Мох різнобарвний, мабуть, від того залежить, які мінерали він з каменю тягне. Якщо там трошки міді чи заліза, робиться червоний.






Стежина в напрямку Петроса. Це вже третій Петрос на моєму шляху. Бракує фантазії, мабуть, гуцулам.


Перед Петросом, просто на стежині поставили намети. Наближалась гроза. Виявилась, з градом. Годину добре лило. Після дощу розпалили багаття, приготували білі гриби, які просто на стежці назбирали, з соленим салом, зажарені з цибулькою, часником, приправами, паприкою. До гречки в солдатському казанку, яка варилась з лавром і петрушкою, часником дуже добре пішли. Двохлітрового казанка на 3 чоловік цілком вистарчає. Вогнище, гілки мокрі, щоб розпалити трошки бензину, на стару шкарпетку на патику, горіло добре.  ;D




Багато туристів, перед Петросом зустріли десь 23 туриста, що в низ йшли. І далі по маршруті ще біля 50.
Так виглядає стежина через жереп. І йдеться просто по цих гіляках, обійти ніяк не вийде.


Вид з Петроса на Попадю.


Вершина Попаді. З водою тут напряг. Струмок є в низу, перед підйомом на Петрос, біля річки. Джерело між Коретвина і Попадею пересохло. Сиділи туристи просто в жерепі, з однією пляшкою води, троє чоловік. Хто не ходив в гори, не зрозумію, що значить брак води на підйомі.


Журавлина на Попаді. Кинув жменю до рота, терпка, відпльовувався пів години.




На спуску з Малої Попаді є гарна поляна, тінь, дерева, місце для наметів, повно дров. До води йти 800м. вниз. Бурхливе джерело, бурівки розміром як сливка, дивитись уже на них не міг, об'ївся.  ;D


Дві години провалялись, просушили намети, спальники, карімати, одяг... 150м. бурівок цим всім накрили. Думали залишитись на ніч, але прогноз погоди підганяв. Підйом на Паренки, хоч і не дуже крутий, але довгий. Спускались якісь люди, казали, годину. Але взагалі без рюкзаків йшли. За ті дві години через поляну пройшло 20 чоловік. Ну просто парк, а не дикі гори.


Початок підйому на Паренки.


Половина підйому на Паренки, більш полога. Піднімались півтори години.





Вершина, Паренки, нагадує Ігровець, плоска, широка. 




Наближається гроза. Як за розкладом о 18, другий день підряд. Кілька кілометрів доволі крутого і швидкого спуску по жерепу до полонини Плісце.


Плісце полониною не назвеш, це скоріш заросла деревами велика поляна. На ній стоїть колиба. Яку побудували організація Карпатські Стежки, за кошти благодійників. Вони відремонтували дуже багато колиб по карпатах, під Конем Грофецьким теж їхня колиба, і під Марічейкою...
Кажуть, за цю колибу і досі спір іде, лісництво щось там протестує. Гарна колиба, перший поверх - ганок, коридорчик з пічкою, праворуч та ліворуч по кімнаті, двері всюди закриваються. По 4 чоловіка в кімнатах. В правій пара з Рожнятіва + ще чоловік з Калуша, старший. Постійно ходить по горах, мав повний ОЗК, казав, так надійніше від зливи. У лівій кімнаті - одиночка з Запоріжжя. І ще троє, спустились з гір.
Добрались до колиби в останню хвилю перед дощем. Зайняли другий поверх. Самий комфортний, утеплений, засклений і чистий.


Стеля утеплена, вікна засклені, двері закриваються, стіл з лавочками, навіть віник є, щоб замітати. Праворуч і ліворуч теж були лежанки. Але їх спалили, мабуть, зимою, за дровами ж до лісу далеко йти... Під Говерлою в колибі теж були і столик і лежанки двохрівневі, все спалили, гола кімната залишилась.


Журнал відвідувачів, заповнений на половину. Жаль, ручки не знайшли.




Вид з вікна. Година дощу і знову погода.


Після дощу все мокре, під ганком сухі гілки і дрова, взяли скільки треба. На їх місце з лісу принесли свіжих, нехай сохнуть для когось. Ця пара, з Рожнятіва десь років 30-40, другий день ходили по горах. Залишили машину в Осмолоді, домовились, що нас підкинуть до траси, якщо підемо з ними на вершину. Тож ми о 4 ранку їх розбудили і рушили десь біля 5 самі. Вони мали до нас приєднатись на вершині. Підйом не складний, півтора км. Місяць, та ліхтарка, доволі комфортно йшлось.




Це, в далині, ще місяць, сонце з іншого боку гори зійде.


Вершина Грофи, відсалютували, гільзи не визбирував, порозлітались між горганом. 




Схід сонця, дуже гарні краєвиди і тепло. Усі ці ночі було доволі комфортно, градусів 12. Сама по собі вершина дуже калоритна, різні кам'яні скульптури, укріплення...
Взагалі на Попаді, Паренках є залишки шанців, укріплень, доволі багато їх. Навіть частина маршруту по дні шанця глибиною по плечі проходила. Це ще з першої світової залишки, ну і прикордонні австро-угорські стовбці з надписом 1923р. зустрічаються.


Цифро-мильниця не дає того ефекту, як насправді усе виглядає.


Водоспад туманів, звідти вони розливались по менших долинах.






Місцевий "Стоунхендж".




Плато ідолів.  :)












Як розсвітало, піднялась на гору пара з Рожнятіва, казали, що на Плісце приїхали поляки. Чоловік 20. Але минулого року в такий час вся колиба була забита і довкола неї більше 50 наметів. Тож цього року, можна сказати тут пусто. На вершині було лиш нас п'ятеро. Спускались в напрямку г.Кінь Грофецький. Доволі крутий спуск по жерепу, десь півтори години. В низу на сідловині болотисте місце, стоїть колиба. Теж "Карпатськими Стежками" збудована. В ній спали якісь туристи, закрились в середині, ведмедів, мабуть, боялись. Розвели бардак, повно банок, пластикових пляшок...
Це не туристи, це чортові лежні, хіба ходять і смітять і сплять до десятої. Турист в 4-5 ночі встає і йде.












Від колиби до Осмолоди 9 км по стежці вниз. Ото ж, підйом почали о 5 ранку на Грофу, там годину на вершині провели і десь о 10 уже були в Осмолоді. Пара підкинула нас до траси, проїжджали попри їхню хату в Рожнятині. На трасі буквально за 30с. зловили автобус до Дрогобича.  І о 16 уже був в хаті. От правда в місті змокнув до нитки, в горах так не мок, за кілька хвилин. )

Для довшого маршруту потрібно більше часу і гарної погоди. Тож, успішних мандрів усім, хто захоче туди поїхати.

5
Неподалік від Старого Самбора доволі цікаве поселення, чи вірніше село, Стара Сіль. Засноване в 1255р. За поляків мало  Магдебурзьке право і називалось це село містом Зальцборк.
 Раніше Зальцборк оточували фортечні мури з 8 вежами, які не збереглися.Вважають , що мурований костел , з товщиною стін 1,5 м.  , був однією з веж. Кажуть тут сіль добували ще з римських часів. Ну і в навколишніх селах також, в :Солянуватці, Саліні, Березові ( там під г. Кадивна в ярузі залишки шахти)...
 Герб.



Колись на місці цього стадіону була солеварня. Старші люди розказували, що їхні бабусі носили з тої солеварні ропу ведрами, вночі виварювали та продавали полякам сіль.


Одна з цікавинок Михайлівський костел. В очі відразу кидається снаряд з першої світової, що застряг в стіні між двома вікнами.




А цей снаряд вже біля 100 років тут стирчить. 


Перша згадка про храм датується 1365р. В 1613 році Єжи Мнішек розпочав ремонт споруди. Костел включає в себе каплицю св. Анни,  костел добудували згодом, спершу була каплиця. Єжи Мнішек в 1613р. знайшов надпис латиною: "Знайте, що нащадок Болеслава святиню цю зводить і в покорі просить, щоб ти мала її в опіці. Року Божого 1365". Отже  існує думка що саму каплицю звів король Казимир Великий.


1648 року його спалили козаки Богдана Хмельницького.






Сліди пожежі 1970р. - це хори. Пожежу гасили ропою і вона пороз'їдала штукатурку, стіни...




Хори, в стелі видно вентиляційний, круглий, отвір. Це щоб не було конденсату, в багатьох костелах подібні бачив. Інколи через них до кроков кріпили світильники або кадила.








Над входом залишки ікони.


І цікавий дзвін на стіні.


Апостол Лука на фасаді








Надпис біля бійниць дзвіниці, костел мав оборонне значення.






Проводять аматорську реставрацію. Випала цегла, її назад на розчині запхали.


Знайшов людину з ключами, яка відкрила мені костел. Але підніматись на верх не захотіла і в підземелля спускатись теж боялась. Зате, казала: "ти походи і покажеш мені фото, в якому  там все стані".




Взагалі споруда цікава і історія її теж. От за тим ангеликом стирчить снаряд з зовнішнього боку.


Вхід на піддашшя.




Хрест, мабуть з якогось куполу впав.




Захристя.


Провал в підземелля під костелом. Колись там були поховання в сорокових роках: священики Остафінський і Овоц.


В підземелля можна попасти і ззовні костелу. Туди може пройти будь хто, плита лежить окремо від входу. Колись вона накривала вхід, що праворуч. 




Колись ця крипта, мабуть, була замурована.




Збереглась лише одна труна.




Останки людей в ніші підземелля. Бачимо два черепи, таз, великогомілкові  кості і все це в перемішку з шкарлупою яйця, цеглою...


А це, капличка Анни. Цю частину костелу відреставрували і проводять служби.


В центрі ікона, яка збереглась з давніх часів, переховували від москалів.




Дзвіниця і кілька фото з неї. Теж була пожежа, школярі курили, підпалили її.










Кріплення на церковний дзвін, дзвону немає.


Церква Параскеви П'ятниці (1440)




Воскресенська церква 1460р. Не попав ні в одну з них, оскільки люди, що відповідають за ключі були на роботі в іншому місті.


Вілла Анна. Колись цей маєток належав якійсь піні, зараз тут лікарня неврологічна.


Легенда:
Колись, давним-давно, в Старій Солі в сім’ї солевара жила дівчина Анна. Одного разу через їхнє містечко проїжджав молодий і красивий граф, в якого вона закохалася. Вона дуже багато молилася, щоб Бог дав їй вічне кохання і граф відповів їй взаємністю. Одної ночі їй приснився сон, якщо вона щиро помолиться в Самборі до святого Валентина, то граф покохає її. Після щирої молитви до мощей Валентина, дівчина поверталася додому і на містку через річку зустріла графа, який зразу безтями закохався в неї. Незважаючи на заперечення родини і друзів, граф одружився з бідною дівчиною. Батьки графа не змирилися з цим і прогнали його з дому. Але молодята на подвір’ї батька дівчини збудували прекрасну віллу, яку граф назвав “Анна”. Жили вони дуже добре аж до глибокої старості в померли в один день. Оповита легендами вілла стала найгарнішою будівлею в містечку, на неї приїжджали дивитися зі всієї околиці.








Побудована вілла на штучному пагорбі, скоріш за все для доньки. Бо ззовні вона прикрашена ліпниною з віночків, квітів. 


Плитка з давніх часів. Не вдалось пофотографувати її докладно  зсередини, оскільки це псих-лікарня і я своїм виглядом шокуватиму пацієнтів. Так принаймні пояснили мені лікарі.  ;D

6
Рушив на Пішконю. Оскільки в суботу, неділю там нічого не їздить, виїхав в четвер. З Самбора до Дрогобича, далі до Стрия та Воловця, з Воловця на Межигір'я, а звідти на Синевирську Поляну. Автобус йде з Воловця на Межигір'я о 12:30, а з Межигір'я на Синевирську Поляну о 12. Тож о Воловці був о 10 і попуткою добрався за 55грн до Межигір'я. 
З Межигір'я до Син. Поляни автобус ходить до самого підйому на озеро.

З цікавинок: між Синевирською Поляною і Синевиром є Кам'янецький водоспад, але я його застав пересохшим, і це тоді, коли на львівщині дощі. Біля водоспаду є Центр реабілітації ведмедів. А в Синевирській Поляні "Долина вовків".  Це обгороджені невеликі території, в яких доживають свій вік циркові та з приватних зоокуточків ведмеді. В жодне з цих місць не ходив, мені це не цікаво. У нас Білак тримав вовків, ведмедів, левів... Вовків, ведмедів уже давно зелені у нього відбили, а минулого тижня левів мали везти в Африку за зібрані гроші в якийсь реабілітаційний центр. Тож його звіринець конкретно збіднів.

 Також неподалік є цілий комплекс дотів, які оглянув.
Біля дотів розміщений Музей лісу і сплаву. Це вверх по річці піднятись 2 км. Вірніше, залишки цього музею. Колись там була дамба, яка перекривала річку. Коли набиралось достатньо води, дамбу руйнували і потоком води разом з залишками дамби плоти сплавлялись вниз. Зараз вода в цій річці нижче коліна. Не знаю, як можна по ній сплавляти щось.
Бачив вивіски: "На чарчину до Бокораша" і подібні. Думав, що бокораш, це хтось на зразок Олекси Довбуша. Мусів запитатись місцевих, так вони пояснили, що це людина, яка керує плотами на сплаві.

 Щоб до озера добратись, кілометром нижче шлагбаум, за прохід 21грн, проїзд машиною 100грн. За ці кошти принаймні територія мала б бути чистою. Так ні, весь кілометр до озера праворуч, ліворуч дороги сміття просто в лісі засипане і затоптане. І це звичне явище, на Синевирському перевалі і по дорозі до нього ліворуч стоять ящики для сміття, праворуч дороги то сміття зсипають з тих ящиків просто в лісове урвище. От так їдеш автобусом і бачив, праворуч ящики кольорові, ліворуч купи сміття зсипані вниз по схилу. Тобто, його ніхто звідти ніде не вивозить.

 


Саме ж озеро дуже обміліло. У воді водяться сотні мальків форелі на м. квадратний. Озеро перетворили в ринок. Зо 200 столиків з різним туристичним непотребом, що 20 метрів навколо озера розкидані. На них одні і ті ж товари: сушені гриби, мариновані гриби, трави, чаї і мед. Вірніше не мед, якийсь штучний сироп, прозорий, рідкий, зелений, червоний, жовтий, оранжевий... В ньому плавають шишки, шматочки ягелю...
Можна покататись тут на конях, вірніше, шкапинах. Бо кіньми їх не назвеш, поплавати на плоті за відповідну суму, до якоїсь обмілини в центрі озера.


Раніше в фільмах бачив озеро Синевир з зеленими полянами, гарними дібровами, то насправді нічого того немає. Жодної поляни з зеленою травичкою, забудова і витоптано усе. Намети не можна ставити ближче 100м. вогнище не можна розпалювати...
Як їхав сюди хотів переночувати біля озера, сфотографувати схід сонця, захід. О 15 був на озері, розчарувала мене ця калюжа, тож пішов в напрямку дотів. А звідти на хребет Пішконі.







По дорозі на хребет Пішконі, кілометром ліворуч є озеро Озірце. Мальовниче озеро на берегах якого є колиба, альтанки, столики. На це озеро варто вибратись.













Перед підйомом на Пішконю заночував біля джерела. Було там ще 2 групи по 10 чоловік з провідниками і одна група біля Озірця, теж чоловік 10 з провідником.
О 6 ранку рушив, на самому хребті вітер і туман чи хмари, майже нічого не видно. І так було до г.Негровець. Це найвище гора на хребті.






На Негровці розбив намет. Як правило - це остання вершина в маршруті, всі групи з неї йдуть вниз до с.Негровець. З 11 до 12 почало розвиднюватись. І я рушив далі, ліворуч півколом, через сусідній хребет до Колочави. Це ще +16 км.






Краєвиди тут гарні, багато бурівок, місцеві заготовляють їх та здають по 20грн. Вірніше, на разі їх не приймають, заборонено, щоб встигли дозріти усі (накладають штрафи). Але для себе збирають по 18 літрів за пів дня. Цього року їх дуже багато.  Розказували, що білі гриби приймають по 120грн. за кг. А як сезон то дехто по 120кг. за день збирає, п'ять разів бігає до лісу. Вони йдуть хвилями, спершу десь на узліссі, масово, потім в глибині лісів, а згодом на полянах. Казав місцевий, що люди часто губляться в лісах і МЧС шукає їх, це вже третій мене попереджував.




Знайшов величезний шмат снігу. Пресований і щільний, ще з місяць протримається. Раніш на цьому місці мало бути озеро, принаймні на карті так.




З хребта Пішконі на г.Ясновець веде гарна поляна, висока трава, джерело внизу, яке я довго шукав. На карті воно на кілометр в іншому місці позначено, багато сухостою, чудові краєвиди. Але щоб піднятись на Ясновець довелось кілька годин продиратись крізь зарості жерепу. Спершу вела гарна стежинка, яка раптово закінчувалась на бурівнику, а далі кілометр жерепу. Жереп, дуже паскудна штука, це сосна яка під вагою снігу, поки молода, росте горизонтально до землі на півтора метра. Від стовбура до землі десь 40-60см. Далі вона росте на 2-2.5м. під кутом 60градусів до землі. При чому росте в різних напрямках. Отож, щоб по ній пройти прийшлось ступати по цих горизонтальних стовбурах, які прогинались і пропихатись з 100 Террою через ці густі чагарники. Орієнтуватися лише по компасу, або вилазити на вершечок жерепу і крутити головою. Я думав, що ночувати там буду, не виберусь засвітла. Він росте так густо, що там не те що лягти, там сісти немає як і стати на землю ніде. Почувався мавпою яка по деревах лазить уже кілька кілометрів і це з рюкзаком на 18кг. Таких дивних і настільки густих заростей в житті не бачив. На землю майже не ступав, весь час по стовбурах йшов і вважав, щоб щось собі не зламати. А це доволі важко, після цілого дня походу по горах. За якийсь час, десь за півтора км. виліз на полянку на вершині гори. Побачив напрямок на сусідню вершину і рушив ще в півтори кілометрову хащу жерепу. Ці три кілометри зайняли зо 3 години. І йшов я дуже швидко, ночувати не хотів в такій гущавині. Тож при нагоді оминайте жереп любими способами. Тепер я розумію, чому на той маршрут ніхто не ходить. 


Далі полонина Дарвайка, чудові краєвиди, легко йти. А після жерепу, то взагалі, бігти хочеться. На ній і переночував, за 7км. від Колочави. Джерела немає, яке на карті позначене, тож нічого не готував, зате об'ївся яфенами. 4:30 збудився, спакувався і рушив вниз. За два км від Колочави знайшов джерело, зготував собі перше. гарнір... 


В Колочаві був година 9 ранку, пішов в Старе Село. Вхід 40грн., це по студентському. Будиночки закриті, треба чекати до 12 на екскурсовода. Старе Село, це щось подібне до села в Ужгороді під замком, або до Шевченківського Гаю у Львові. Проте бідніше і значно гірше організоване. Відвідав бункери, теж закриті. треба екскурсовода, групу туристів і кілька сотень, щоб відкрили.






А це музей пам'яті афганців, в Колочаві.
Хотів ще сходити до водосховища, це 8 км. від Колочави, Теребовлянське водосховище. Проте погода почала псуватись, та й прогноз показував дощі. Тож злапав таксиста за 50 грн. відвіз мене до Межигір'я. А звідти автобусом до Воловця за 35грн. З Воловця до Стрия електричкою і далі електричкою до хати.






<a href="http://www.youtube.com/watch?v=3hWinFJS5wk" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=3hWinFJS5wk</a>

7
З мене хотіли 40 гр як з студента. Будиночки закриті , треба чекати групу та екскурсовода

8
Лінія Арпада в районі с.Синевир та с.Колочава.
Оборонна лінія будувалася в 1939 — 1944 роках проти наступаючої Червоної Армії і простяглася майже на 600 кілометрів.
Будувалась вона угорськими військами та оборону вела армійська група генерал Хейнріці в складі німецької 1-ї танкової армії. Було побудовано 99 опорних пунктів, 759 ДОТів, 394 ДЗОТи, 439 відкритих вогневих рубежів, 400 км траншей і стрілецьких окопів, 135 км протитанкових споруд.

Деякі з них можна знайти і зараз.
































А це вхід, можна зайти лише боком. Цікаво, що бійницями спрямовані вони на схил гори. А не зі схилу на дорогу.










А з другої кімнати цього доту зробили смітник. Там ціла машина пластику.




Протитанкові надовби. Колись перегороджували дорогу.


Це біля с.Синевир. Побудували будинок над дотом.


Той же дот, який пробували під житло переобладнати.


А це Колочава. Доволі великий бункер, вузький простягнувся по схилі гори.










Перископ на тринозі, це на другому рівні бункеру.


Протитанкові надовби в Колочаві.


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=SFSHhGFCWdc" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=SFSHhGFCWdc</a>

9
Часто неподалік  проїжджав і проходив, обійшов ці ліси, але ніколи не піднімався на гору Замчище (г.Холодник). Сьогодні спеціально з'їздив туди.
Спас, невеличке село розміщена на правому березі Дністра. Відоме руїнами замку та монастиря. Замок спорудили наприкінці ХІІІ століття в часи Галицько-Волинської держави і він контролював дорогу на Ужоцький перевал. Розміщений на Замковій горі, він напевно в княжі часи був дерев’яно-земляним із кам’яними елементами, в ХVI столітті було споруджено муровані стіни, фундаменти яких сягають товщини трьох метрів.
Замок також мав кам'яну башту, яка була квадратною, з сторонами по 9 м.



Розбудовувати цей замок розпочав князь Лев Данилович ( 1225-1301 рр.)
Галицький князь Лев дуже піклувався про Спас. Він наділив його грамотою, записав йому монастирі в Созані та Страшевичах, а також подарував пергаментне Євангеліє. У 1292 р. За наказом князя на місці дерев’яної церкви розпочали будівництво нової кам’яної, яку завершили 1295р., а також на горі Замчище був зведений замок, який згодом став резиденцією князя.
Лев, приїжджаючи у Спас чи Лаврів, зупинявся у замках. Ці старовинні споруди були укріплені двома рядами валів, частоколів.
Спаський (Спасо-Преображенський) монастир був розташов. на території села, на мисі, утвореному струмками Великий і Малий Дубен.
 Монастир ліквідовано 1786. 1816 його будівлі (у т. ч. муровані храм та башту) розібрали на буд. матеріал.

А що до замку, в історії пам’ятки виділяють 3 буд. періоди: давньорус. (12—13 ст.), 14—15 ст., 15—17 ст. Виявлено рештки оборонного муру 2-ї пол. 15 — 16 ст., під ними — розвал цегли від будівлі 14 — 1-ї пол. 15 ст.

У сімдесят п’ять років Лев серйозно захворів. Помираючи він заповів поховати себе на подвір'ї монастиря. Кажуть він похований у монастирі села Лаврів. Це за 11км. від Спаса.
Ще збереглись перекази, які свідчать про те, що під час розбирання церковних мурів у 1816 р. у Лаврові випадково знайдено кістяк людини. Існує версія, що це останки галицького князя Лева. Що ж до дійсного поховання Лева Даниловича (в схимі Онуфрія), то яко ченця його мали б погребти в монашому одязі, в простій труні. І вона, напевно, має знаходитись у ще недослідженій археологами частині храму, де колись зберігалися єдині у Східній Європі мощі святого Онуфрія.

Що до моїх вражень, на цій горі майже нічого не збереглось. Як було написано вище, все розібрали на буд.матеріали. Замок мав два в'їзди, з сторони Спаса, та з сторони Лаврова - Тершіва. Піднявся я одним, та зійшов іншим, повернувшись в Тершів.




Це не дуже крута гора, з легким підйомом з сторони в'їзду (воріт). Але з крутими спусками з інших трьох сторін. Видно де був проїзд в валах, шириною метрів 3, два ряди валів і рів між ними. Вершина пагорба більш менш рівна площадка, овальної форми, поросла столітніми черешнями і яблунями. Башта, мабуть, була праворуч від в'їзду на крутому березі Дністра. З неї добре проглядалася уся околиця.

Ліворуч один вал, праворуч інший, між ними рів. Трава по коліна.


Тут скоріш за все розміщувалась вежа, на крутому спуску до річки.


Яма діаметром метрів 7 та глибиною 3м. Можливо колодязь, який обвалився, в низу м'яка, земля, що провалюється. Багато розкопів, навіть доволі свіжих.

Отже окрім залишків земляних укріплень не збереглось нічого.

10
Щоб пройти усю Чорногору зимою, потрібно не два дні, як влітку, а мінімум 5. І чоловік 3-4 компанії для безпеки. Розказували, хлопці яких зустрів на хребті, що піднялись на Говерлу. почалась хурделиця. І вони на вершечку гори просиділи 3 дні в наметах і лише пізніше змогли спуститись до будиночку 400 метрів нижче. Тож погода в горах непередбачувана.
Ото ж, я вирішив принаймні відвідати протилежні кінці хребта, це Піп Іван та Петрос, Шешул. Це найбільш цікаві вершини і важкодоступні. Говерла ж нічого не варта.
Квитки купити треба за кілька днів, на раховоз, плацкарт - 19грн по студентському, купейний - 95грн. (інших не було, в ньому принаймні лавки довші, я вміщався).
Після Франика поїзд повністю пустий. В Кваси прибув 23:30. Пройшовся селом і пішов в гори набравши води в Буркуні (джерело мінеральне по дорозі). Тягнув з собою усе, спальник. каремат, намет, пальник... усе щоб у разі зміни погоди можна було десь відсидітись.



Графіті на поруйнованій туристичній базі.


Ось так вона виглядала влітку, а зараз жодного намету, жодних слідів людей.


Зимовий ліс о 4 ночі.


А ось така місцями видимість була, снігова пороша. Ходжу по пам'яті, та карті, без навігатора. Зимою усе виглядає інакше, і орієнтири не ті.


Перші полонини на світанку.


Зимою йти набагато важче ніж літом, на полонинах замети, стежка ніби протоптана, але ступиш в сторону, провалишся. Та й стежку замело.


г.Близниця в далині.


Якщо досі слідів переді мною не було, то на полонинах побачив кілометрі за 3 попереду, також самотнього, туриста. Мабуть ночував в біостаціонарі (база львівського університету, біологінчого факультету). Там є сторож, песик, можна переночувати, ліжка, коцики... я туди не заходив. Біля нього ж неподалік є стаєнки і одне з приміщень де живуть літом чабани. Теж придатне для ночівлі, троє нар, пічка і діри в стінах, що кулак навиліт проходить.




Джерело на пол.Менчул. Біля нього поставив пальник з газовим балоном і спробував закип'ятити літру води. Але за 35хв. вона так і не закипіла.


Джерело ще треба було розкопати, спершу було лиш дзюрчання чути з під снігу.


Ліворуч Шешул. А трошки далі за кадром Петрос. Шешул і Петрос найбільш лавинонебезпечні гори, тому сюди туристичні групи не піднімаються. Ходять на Говерлу і на Піп Іван. Стежка йшла траверсом попри Шешул, кущі пригнуті, видно час від часу сходять лавини.


Від перемички до Петроса усе в хмарах, камера здохла як і фотоапарат, вони не люблять морозів.


Льодовиковий кар на Близниці, з перемички. Вийшов у ночі і потемки повернувся, темніє в горах в годині 18. Зустрів ще двох туристів на зворотній дорозі, вони йшли до Петроса, хотіли ночувати на перемичці. З льодорубами, снігоступами, солідно екіпіровані.




Це було тиждень тому. А сьогодні повернувся з Попа.

11
Плани / ПІЧ
« : 11.02.2018 13:29:56 »
На Піп Чорногірський ніхто не хоче піти в найближчі 10 днів ?
Вихід з Шибеного о 2:00-3:00.
Нічний ліс гарний, тихо.

12
Смітник / Re: Проект "Боржава"
« : 10.02.2018 11:13:08 »
А на рахунок тексту, якщо автор проживає поряд, має бізнес з якого і живе пов'язаний з туризмом. То це все йому накриється, тому і злиться, він.
А вітряки, та хто поїде на них "втикати" (що за противне слово, цікаво де ви його взяли, я думав в нього інше значення...). Бо їхати дивитись на вітряки, це все одно, що до сусіда йти дивитись на нову мікрохвильовку.

13
Обговорення / Проект "Боржава"
« : 06.02.2018 23:38:05 »
Кінець Боржаві, такій як ми звикли її бачити. І бурівники пропадуть і буде срач, як на Драгобраті.

"Друзі! Друзі друзів і всі всі всі!
Ви мабуть були на хребті "Боржава" (це там де с.Пилипець. водоспад Шипіт, гора Гимба, Великий Верх і т.д.)? Мабуть ходили там в походи чи просто піднімалися на Гимбу щоб помилуватися краєвидом і позбирати/поїсти чорниць? Може катали там на вєліку чи мотику? Може навіть каталися на параплані чи літали самі?

Так от - тепер забудьте! Бо купка олігархів, турецьких інвесторів і їх місцевих прихвостнів-яничар вирішили взвиздячити по усьому Боржавському хребту 140-метрові вітряки.

Парапланеризму і дельтапланеризму п...ц приходить відразу - так як вітряки зафігачили на усіх стартах на горі Гимба і головне - на "південному тригері". А от як буде з іншими видами діяльності - це вже самі подумайте і напишіть.

Після опитування місцевого населення нам не вдалося виявити якусь значну кількість прихильників цього проекту. Купку місцевих депутатів, які бурно підтримують це варварство ми не рахуємо

Також прохання донести цю інформацію всім впливовим людям, яких тільки знаєте. Політикам, спортсменам, активістам, просто небайдужим людям.
----

Запитання власникам землі, крісельних витягів, бугелів, лижних трас, Гранд Готелів "Пилипець", просто готелів, приватних садиб, кафешок, ресторанів і просто всім жителям-бізнесменам Пилипця, Подобовця. Ізок і всіх навколишніх сіл: ВИ ПРИБЛИЗНО УЯВЛЯЄТЕ НАСКІЛЬКИ ПОДЕШЕВШАЄ ВАШ БІЗНЕС, ваша нерухомість і ваше майно, коли кількість туристів зменшиться??? Ви готові рахувати збитки? Ви роками розвивали свій бізнес - місцевий туризм! Заберіть в Боржави походи, польоти, чорниці, краєвиди - що лишиться? Люди їдуть милуватись природою - тому тратять там гроші! Милуватися техногенним парком бажаючих буде значно менше!
--------
Вітряки створюють зовсім мало вібрації, шуму в інфразвуковому діапазоні, електромагнітного випромінення. Кабель, що буде між вітряками - буде в землі його зовсім не буде видно, а магнітних "наводок" ви і не відчуєте. ОТ ТІЛЬКИ КОМАШКИ, ХРОБАЧКИ, РІДКІСНІ РЕПТИЛІЇ, ПТАШКИ і навіть МІКРОБЧИКИ зовсім іншої думки ... мабуть...
А що треба чорничкам щоб утворювались ягідки?

Схема розміщення вітряків прикріплена.
Відео для тих хто забув, яка прекрасна Боржава: https://vimeo.com/86271716
**********
Як утворюється турбулентність за вітряком. Дослідження DHV https://youtu.be/WTJFv8VQ0sI
***************

------------
PS
Нам прекрасно відома проблема з енергетикою в Україні і те що Закарпаття в плані електроенергії - проблемний регіон. Мабуть немає жодного любителя природи хто б не підтримував "зелену енергетику". АЛЕ! Перетворити кращий туристичний гірський хребет на індустріальний парк? Ви серйозно? Невже немає більш придатного місця? Будь-хто вам покаєе на карті мінімум 10 таких локацій в одному тільки закарпатті. Ми за вітряки! Але не на Боржавському хребті!

****************
УВАГА!
На третьому скріншоті червоним - межа міжгірського і свалявського районів! Після довгих розборок і непорозумінь виявилося що Міжгірський район і його голова не давали ніяких погоджень на це варварство! Ділянки уздовж лінії розмежування усі на стороні свалявського району! Тобто - обвели довкола пальця і їх і всіх нас.

*****************
Трошки математики:
1 парапланерист в середньому в день залишає в Пилипці (Подобовці, Ізках, Студеному. Гукливому і т.д.) 500 грн (житло, 2 рази харчування, підйомник, уазік, перекусити в чайовні, розваги, піцца, чани, сауни, масаж і т.д.) Причому! Ці гроші рівномірно розприділяються по інфраструктурі і відразу попадають місцевим жителям.
Парапланерні змагання - 8 днів - 80 учасників. Множимо: 80*500*8=320000!!!
За ОДНІ змагання тільки парапланеристи залишають в Пилипці 320тис грн.
А змагань таких в сезони ТРИ (два великі і одні на точність)! Тобто разом це 640-700 ти грн менше ніж за місяць. Воловецькому району обіцяють 600тис в РІК!!! Причому гроші йдуть на рахунки. В якій формі вони доходять до місцевих жителів не зовсім ясно.

На Гимбі працює 5-10 тандемів. Кожен тандем викатує в день в середньому 5 пасажирів. 90% пасажирів їде на Боржаву політати спеціально! Половина з них лишаються більше ніж на 1 день, тобто ночують і додатково харчуються. Кожен пасажир окрім польотів залишає 300-400 грн (транспорт, підйомик, харчування, зайти в магазин по дрібниці, сувеніри)).
60 льотних днів в рік * 5 тандемів * 5 пасажирів * 400грн = 600 000 грн!
ТІЛЬКИ тандеми приносять в рік 300-600тисяч гривень!!!!

Маємо змагання + тандеми = 1000000-1200000 грн в рік (МІЛЬЙОН ГРИВЕНЬ). З вітряками парапланеризм вмирає - отримуємо 0 грн в рік! Нафіга місцевим дорога чи дешева енергія якщо грошей на її покупку стане значно менше?
Тобто кілька депутатів воловецького і головне свалявського районів порішали на двох що жителі міжгірського районів будуть зароблять на МІЛЬЙОН гривень в сезон МЕНШЕ! Геніально! І дуже по сусідськи...

******************

НАЙГОЛОВНІШЕ! Парапланерний курорт в Україні з такими унікальними географічними даними ТІЛЬКИ ОДИН! Це Пилипець-Боржава!
Уявіть що хто розчерком пера знищив в Україні повністю біатлон, чи баскетбол чи фігурне катання за те щоб в одному селі були поремонтовані парканчики чи встановлені лавочки - бо на більше подачки в 600тис не вистарчить."
Автор: Andriy Kohut







14
Знайшов відносно цікаве місце, звісно не для всіх цікаве, проте ніяк туди не виберусь. Можливо хтось бував, щось знає більше.
А місце - це городище поблизу с.Кульчиці. Наскільки я зрозумів, від нього залишились вали, розміщені колом діаметром 800м. 





Контури валів видно навіть на фоні зелені.

15
Закордонні пригоди / Венеція
« : 31.08.2017 16:10:56 »
Місто розміщене в глибині лагуни, 4 км. від Італії.
З Італією сполучається мостом, можна добратися поїздом, автобусом, власним транспортом або пішки, півтори години йти.
Можна також поплисти на водному автобусі - вапоретто. Я добирався саме ним.



В трюм розмістили біля 40 пасажирів, а зверху рубка капітана, місця там мало, але я помістився. Значно приємніше з неї оглядати лагуну та її острови, яких до речі є 117.
Це рубка першого вапаретто, яким добирався до Венеції.


А це рубка другого, яким повертався.


Ходить також ось такий паром.


І такий от лайнер, теж туди поплив.


Порт Венеції.


На іншому боці Гранд-Каналу видно ще острови.


В 5ст. н.е. римляни втікаючи від гунів, яких очолював Аттіла, в глибині лагуни побудували на болотах Венецію. Для цього вони забили в болото 10млн. дерев'яних стовпів з модрини та дуба.
Поверх тих стовпів кинули горизонтальні балки та мармурові блоки - як фундамент. Вище рівня води мурували уже звичайною цеглою. 


Усе тут розраховано на туристів і для туристів. Ось, на набережній зустрічаються місцеві художники, крамнички з сувенірами... До чого ж багато китайських. Що цікаво, кажуть, що нерухомість в Венеції поступово викуповується уся китайцями.


Венеція мала 6 000 колодязів. Ось два із них:




Деякі з них задекорували під сучасне мистецтво. Вони розміщувались посередині майже усіх площ. Інженерне рішення доволі цікаве, колодязі збирали дощову воду, оскільки грунтова вода солона.
Копали котлован, дно і боки викладали шаром глини, і засипали доверху піском. В центрі був сам колодязь, а по кутах площі водоприймачі. 


Зараз вони не функціонують, оскільки Венеція опустилась і кілька разів на рік її затоплює майже на півметра.


Гондоли та гондольєри, колись єдиний вид транспорту в Венеції. Що цікаво, їх є обмежена кількість 425 людей. Серед них одна жінка, що десять років цього добивалась.


Ціна 40хв. прогулянки на гондолі - 80 €. Вапаретто ж коштує біля 20 €, вони бувають більші, менші від того залежить ціна.


Каналізації немає, тож все зливається в ті канали і відповідно вони пахнуть. Бачив людину з Харкова, яка пробувала цю воду на язик.  ;D
І це при тому, що поруч були таблички не купатись, не рухати воду. І я розказував про каналізацію йому. Взагалі він цікава людина, його друзі довго відмовляли від поїздки. Казали, що там набагато гірше ніж в них, там усе загниває, а на Західній Україні його взагалі бандерівсці ще до кордону вб'ють.  ;D
Йому було біля 40.


От цікаво, як вони до них добираються. з інших гондол, мабуть. Глибина каналів десь до метра. А самих каналів 150. Гранд-Канал глибиною більше 4м.


Гранд-Канал




У Венеції 409 мостів.


Міст Ріальто - найбільш відомий, та свого часу єдиний через Гранд-Канал. В ньому прокладені газові та водопровідні труби на інший берег Венеції.


Міст Зітхань, по ньому вели засуджених у катівні Палацу дожів. І Казанову теж по ньому вели. Цікаво, що він свого часу працював на інквізицію, донощиком.


Палац дожів.  Дожі - правителі Венеції які обирались з найвпливовіших родів.




Колони Сан-Марка, одна з них видніється ліворуч на фото, з крилатим левом та книгою в лапі - символ Венеції. Біля цих колон страчували засуджених.



Площа Св.Марка, собор Св.Марка, та його дзвіниця. Ця дзвіниця впала в 1902р, її відбудували в 1912р.


В 17 ст. на цій дзвіниці свій телескоп встановив Галілей.


Голубів у Венеції можна кормити лише на площі Св.Марка. В інших місцях штрафують.
На фото продавець зерна, кукурудзи. Кажуть, для цього їм ліцензія потрібна. 


Собор Святого Марка ( 849р.) Тут знаходяться мощі св.Марка які викрали з Олександрії двоє венеціаців. Олександрія в ці роки знаходилась під мусульманами, тож вивезти мощі вдалось в бочках з свининою. Венеціанці взагалі мали схильність до грабунків і крадіжок. Уся оздоба цього собору, який вважається найбільш багатим у Європі, була виконана з награбованого золота. Один дож організував хрестовий похід, але пішли вони не на мусульман, а на християнський в той час Константинополь. Скульптури, коні на фасаді собору, ті які хотів вкрасти Наполеон звідти. Частину скульптур втопили в лагуні, випадком.
Мармурові колони собору теж з цих грабіжницьких походів.






Годинникова вежа.


Загалом у Венеції біля сотні церков.
Собор Св.Мойсея






Санта-Мария-дель-Джильо




Собор Санта-Марія делла Салюте








Церква Санто-Стефано




Собор Санті-Джованні


Палаццо Контаріні дель Боволо. Але навіть щоб попасти на ці сходи потрібно купити квиток за 8 євро. Не настільки цікаве місце, щоб витрачати на нього цю суму.


Пожежний гідрант.


Сміття вивозять вручну, ось такими возиками. Місто дуже чисте. Але кажуть, вечором, коли туристи його покидають, сотні щурів заповнюють ці вулички.


Чого я не очікував побачити у Венеції - це домашніх улюбленців. Але їх там доволі багато.








Арсенал, оскільки Венеція була морською державою власне в ньому будували та оснащували кораблі, 1104р.






Таксі бізнес класу.


Венеція, графіті на європейського туриста. Мабуть, блондинка, карта за поясом, Гуччі, Dolce & Gabbana... щойно з шопінгу.






<a href="http://www.youtube.com/watch?v=X1BMwvUtWcU" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=X1BMwvUtWcU</a>

16
Літо підходить до кінця, а я ще на Західні Горгани не встигаю. Зате встигнув центральні пройти.
Маршрут цікавий і туристів майже немає. Бо на Чорногорі за два дні можна кілька сотень побачити. І гори доволі кам'янисті, круті, відрізняються від інших. Тут немає майже полонин з отарами, сироварнями...
Отож, добрався до Стрия, о 7:00.
7:45 автобус на Калуш. Вийшов на привокзальній, годину почекав і сів на автобус до Осмолоди (50грн. взяли). Їхав три години, дорога жахлива, пилюка, хмара народу. 
Осмолода - невеличке село через яке протікає річка Лімниця. Місцеві живуть з відпочиваючих 60 -100грн спальне місце, та збору яфен. Здають їх по 57-80грн., як удасться. Ходять за ними 11-16км в гори. Збирають по 10-20 літрів, повертаються інколи в 12 ночі.
Перед Осмолодою за 4км. є дача Митрополита Андрея Шептицького "Кедрова палата". Поруч є мінеральне джерело.
У 1809р. митрополит Ангелович сюди втікав зі Львова від наполеонівських військ. За Шептицького була навіть вузькоколійка, три мінеральні джерела та три басейни. Розмовляв з жителем, що поряд проживає. Розповідав, що його родина возила лікувальні, мінеральні грязі за кілька км в дерев'яних діжках. І мовляв, крім нього місця з грязями ніхто не знає, дідок мав 86р., доволі шустрий.

Тут відпочивали і лікувались аристократи з усієї Австро-Угорщини, а згодом Хрущов, Шелест, Щербицький, Галина Брежнєва.


Цього оленя комуністи поставили, перед цим тут стояв хрест.


А за 10км. до Осмолоди збереглись залишки доменної печі, єдиної вцілілої і найстарішої в Україні ( 1810р.). Цікаво, що ї заново відкрили десь в 60-х роках. От уявляю собі, такого москаля, який натрапив на цю піч, щелепа відвисла і сказав:
- Да, здесь хохли еще что-то делали...
Просто комуняки вивезли усі навколишні села в Сибір і ця місцина повністю вимерла. 
Піч обслуговувала 12 шахт. Була також кузня, в якій кували цвяхи. Кажуть, ангелівськими вухналями були підковані усі австрійські коні. Піч побудована за сприяння греко-католицького митрополита А.Ангеловича, тому і Ангелівська називається. 


Рушив 14:30, пройшов якихось 10км. по карті, це зайняло 5,5 год. Це дуже довго як на мене, але йшов я однак швидше від інших. Троє чоловік які вийшли зі мною наздогнали мене через дві години на стоянці.


Маршрут починається за ось таким містком.


По карті маршрут виглядає так:


А насправді він ось такий:


Притулок, на карті - зелений будиночок. В нього кожного літа вселяється якийсь чоловік, каже - пише. Два роки безробітний, раніше паркани викладав з дикого каменю, пролетів на зміні курсу долара. Одним словом бідує. Пробував мені продати дешево сокирку ( рідкісний непотріб - сокирка ). Я показав йому свою, дамаську, він відстав. Поділився з ним чаєм.
Джерела нема, є маленька смердюча коричнева калюжа і копанка біля неї ( яма в землі глибиною пів метра з дохлою ящіркою, що плавала в ній ). Воду тягнув з Осмолоди, наступне джерело аж на спуску з Ігровця, на перевалі Боревка. 


Ось такий ліс на протязі 8км. А далі 1км. - жереп.


Жереп та Іван-чай під г.Висока.


Так виглядають горгани - так називається каміння яке "гергоче", тобто хрускотить при ходьбі. Спершу вони не великі, а під г.Сивуля уже глиби.
Попереду видніється г.Ігровець.


Австрійські укріплення в ріст людини, їх десятки, в різному стані.


А це сідловина між Високою та Ігровцем, тут зупинився ночувати і за 2 години до мене приєдналось ще троє чоловік років по 30 ( ті, що вийшли зі мною з Осмолоди )
Місце гарне, чудові краєвиди, бурівки низенькі, 10-20см. але багато ягід, дров багато (під жеребом увесь нижній ряд сухий, можна ламати ). Єдине що води немає. 


Намет розмістив в захистку збудованому туристами, 3х2м приблизно. Спершу вагався, чи не розміститись на м'якій рослинності, але уже затемна знялись сильні вітри. Тож захист від них знадобився.   


Захід.




Я бачу у вогні стіну з льоду... зима близько !  ;D


Курча, обгорів, задивився  :)


Вітер перешкоджав спокійно спати, тож о 4:20 прокинувся і рушив на Ігровець де зустрів схід сонця.




Дві такі кімнатки з коридорчиками на Ігровці. Збудовані в 1914р.


Ігровець, це скоріш не гора, а майже високогірне плато вкрите розсипами каменю.






г.Велика Сивуля.


Ліворуч в далині Мала Сивуля. Гостра, праворуч - Велика Сивуля. Пройти треба увесь хребет. що починається праворуч на фото і весь не поміщається. ( на спуску з Ігровця - фото )


Перед г.Велика Сивуля є г.Лопушна. На спуску з неї зустрічаються залишки австрійських укріплень з першої світової, жмути колючого дроту, паркани...






З Великої Сивулі вид на Малу Сивулю. Взагалі, Сивуля цікава гора, гостра, кам'яниста з величезними глибами на вершині. І краєвиди з неї неймовірні, ось тут би заночувати. Схід, захід зустріти, хехе але хіба з якорем, вітром здує.  ;D




Ігровець з Великої Сивулі.




На вершині:


Полонина Рущина. Повно наметів, сміття...
Двоє місцевих тричі мені попадались, шукали коней яких у ночі вовки погризли. Хтось бачив ще живих їх неподалік.


Урочище Пекло. І люблять ж люди перебільшувати, така краса, а вони її Пеклом називають. Місцеві збирали бурівки, які ужє закінчуються, а також журавлину. Вона подібними кущиками росте, але червоні ягоди. Вони дозрінуть десь аж за два місяці, а збирають її чомусь зеленою. Як не дивно у нас в Самборі її ведрами продавали, але ніхто не купляв таку зелень.


Полонина Боярин, це вже по дорозі до с.Бистриця. На ній потрібно різко повернути ліворуч в ліс, не доходячи до загорожі.


Шість км. від с.Бистриця є водоспад Сапатручіль, впадає в доволі велике і чисте озерце. 


Увесь цей маршрут можна було пройти за 1 день, якщо вийти в 5 ранку. Я вийшов по другій і вже на наступний день година 18 був в Бистриці, вірніше біля неї, заночував. Цілком встигнув би повернутись о 20 автобус іде до Надвірної, а о 3 ночі раховоз на Львів. Я ж на наступний день рушив, щоб ще відвідати Пнівський замок.

17
Щоб пройтись Мармаросами варто виробити дозвіл. Процедура приблизно така:
Потрібно заповнити заяву за 2-5 дні до поїздки:
http://igormelika.com.ua/wp-content/gallery/hidden/igor-melika-prikordonniy-zagin-dozvil-blank.jpg?i=429280354

Дані для заяви на зразок: ПІП теперішнього командира можна дізнатись на сайті:
http://dpsu.gov.ua/ua/structure/zahidne-regionalne-upravlinnya/mukachivskiy-prikordonniy-zagin/

Далі потрібно цю заяву роздрукувати, підписати, відсканувати і відправити відскановану з підписом на електронну пошту: mukachevo_zagin@dpsu.gov.ua
Саму ж заяву роздруковану узяти з собою і залишають її в Діловому, в прикордонній частині при отриманні дозволу. Перед поїздкою варто зателефонувати ((03131) 2-25-21) в частину і дізнатись чи заяву зареєстрували.

Думаю, можна було пройтися хребтом без дозволу, його ніхто не перевіряв. Хоча в дорозі зустрічалися два прикордонні пункти, в одному переписували дані з паспорта.
Отож, в суботу подзвонив в частину, Ділове. Дізнатись, чи в неділю дозволи вони теж видають. Сказали:
- приходите в адекватное время;
- А це як ?
- С 8 до 17, а не в 4 часа ночи.

До Львова добрався за годину - 37грн. Зі Львова до Рахова (15:45), 8 годин дороги - 16грн. В Рахові був приблизно о 12 ночі. О третій ночі до Ділового йшов перший автобус, звісно ж в Закарпатті усе на півгодини затримується.
Хочу сказати про закарпатських безхатченків, це щось з чимось. Львівські порівняно з ними просто інтелігенція. Отож, в зал очікування прийшло два такі суб'єкти і буквально за 5 хв. я мусів евакуюватись на вулицю, де й простояв дві години до автобуса. "Запах" неймовірний, я то людина терпляча, багато чого перенести можу, але це було вже вище моїх сил.
Отож, кілька чоловік чекало на дворі, а безхатченки з комфортом зайняли зал.

Тож рівно о 4 ранку я стояв під брамою частини в Діловому. На брамі була "пипочка", кольорова, на неї натиснув і відразу 5 чоловік вискочили з частини.  ;D
Нічого не згадували про адекватний час, взяли мій паспорт, заяву роздруковану і за 5 хв. винесли дозвіл. При тому тричі наголосивши, щоб я виходив на маршрут не швидше шостої ранку і кожного дня дзвонив в частину. Так ось, не дзвонив жодного разу, та вийшов відразу, о 4:10.




Пройшов повз костел і церкву, мармуровий кар'єр...








Тут мали збирати по 30грн. за вхід в заповідник.


Проходив повз наметові містечка туристів та відпочиваючих, їх було багато.
Дорога вела попри струмок, між двома хребтами. Тож сонце там не швидко появилось.
Кілометрів за 6 від Ділового був поворот до водоспаду, ліворуч невеликий дерев'яний місток та стежка. Ніяких позначок, 2,5км. крутого підйому пройшов за півтори години.
Це дуже довго, рахується. По дорозі думав собі, для чого воно мені, цих водоспадів бачив уже більше десятка. Проте, як вийшов з ущелини до 26 метрової скелі з котрої падає вода - краса.
Ялинський водоспад.


Фото нічого не передає, можливо відео і то лише частково.


Поряд печерка.






Від водоспаду до пол.Лисичої можна було йти траверсом, або повернутись назад. Обрав перше.


Пол. Лисича та Піп Іван Мармароський (ПІМ - далі буду скорочувати).


На Лисичу не пішов, маршрут для лінивих. Повно наметів, туристів... Пішов лівіше, хребтом на ПІМ.
Притулок під ПІМ, це якщо не йти на Лисичу, а взяти лівіше. Є джерело, в притулку пічка, нари, стіл... Гарно облаштований. Навіть хтось запас харчів залишив, крупи.. для потребуючих.




В цьому притулку і зимувати можна, пластикове вікно, навіть прихожа є.


Петрос Мармароський


ПІМ


Вершина Попа.


Трішки світлин:


Криваве озеро. Біля нього було два намети.


Вода по краях мала червонуватий колір, мабуть, дно таке - глина або сланець.






Петрос Мармароський на передньому плані, та Петрос Чорногірський вдалині. Можна сказати перша та остання вершина мого маршруту.


Сніг у серпні, єдиний шматок який знайшов на всьому маршруті.


Спершу планував переночувати на вершині ПІМ. Гарний захід, схід сфотографувати. На вершині уже був о 14 годині. Тож, не бачив змісту чекати там до вечора, пішов далі.
Рукавиці взяв, щоб палка не натирала. Трекінгові палиці не купляв, це зайве. Компас теж не пригодився, брав його на випадок туманів, поганої видимості. А з погодою пощастило. 


По всьому маршруті зустрічались велотуристи, по двоє, четверо... Але жодного разу не бачив, щоб вони їхати. Або пхали, в кращому випадку, або несли на плечах свої роверки та рюкзаки на вершину.
Як на мене, цей велотуризм в горах, щось абсолютно зайве.

Вид з г.Рапа.


Вперше купив собі ось таку карту, 45грн. Всі попередні рази ходив з мапою на телефоні.
Нормальна, правда майже нею не користувався.


Праворуч підеш в Румунію зайдеш, ліворуч в Україну...  Так виглядає кордон та дорога просто по полосі.
Стовпці з рештками колючки валялися де-не-де на узбіччі.
На цій ділянці аж до урочища Пікет зустрічались збирачі яфин (бурівок). Їх зранку вивозять зілом за 2400грн. Чоловік 25-30. Під вечір забирають, Вивантажує по  2-3 чоловік що кілька км. І вечором сигналить, щоб вони усі збіглись на стежину. Десь по ведру назбирав кожен. Як побачив цей транспорт, згадав відразу Індію. Та ж картина. Весь кузов забити людьми (праворуч і ліворуч біля дверцят по двоє з кожного боку, зверху над водієм, на кабіні ще двоє сидять і позаду кузова також висять, на якихось підніжках). І це врахувати, що машиною кидає на метрових ямах. Як вони там тримаються для мене диво.


Пікет, невеличка полонина ліворуч шляху. Там розміщений будиночок з прикордонним постом. Десь 7 чоловік. Мають сонячні батареї і мізерне джерело + 10-20 наметів з туристами довкола.
Запитали чи маю дозвіл, кивнув, більше ніхто не перевіряв. Одним словом можна було і без дозволу.
Заночував на полонині біля Пікету. За перший день пройшов 34км.
Найбільше туристів трапляється від Попа до Пікету, далі вони йдуть на Богдан. Від Пікету до ПІЧ (Попа Івана Чорногірського) взагалі нікого. Зустрів лише одного (30-35 років), йшов 9 день, з Берегомету (Чернівецька обл.). Мабуть, через перевал Німчич.
Ця ділянка найбільш приємна, ніяких туристів.


25 -км. другий день.


Полівка, зовсім нічого не боїться. Можна погладити  :)


Скелі Смерті. Це вид з Міке-Маре (румунською означає - велика, мала). А гуцули її називають Велика - Мала Неніска.


г.Феркеу


Румунія.




Це біля полонини Щаул.


г.Стіг. Поруч джерело, гарна стоянка. І уазік прикордонників, захований в кущах. Я так розумію, вони собі на вершині гори зробили спостережний пункт. Сподіваються ще перехопити кілька фір з цигарками румунськими.  ;D
З цього боку можна піднятись ще на гору, якщо акуратно. З протилежного боку гори прикордонний пост, переписали дані паспорта в якусь книженцію.  Підніматись забороняють.


Їх там, мабуть, чоловік 5. Побачив мене один, покликав старшого, той вхопив автомат, берет і побіг мені навперейми. Я трохи посміявся з нього, що він в таку жару з автоматом бігає...


Біля цього поста неподалік пам'ятний знак. Командиру, який загинув тут, чому і за яких обставин... ?


Капітан Чорний П.В. загинув 10.09.2003 р. при охороні державного кордону.


Знайшов маленьку сироварню на полонині Щівник. Купив у них цукор, хліб, будз. Усе по подвійній ціні.




Церковка на г.Вихід. Альтанки, столики... пройшов мимо.


Зупинився на полонині Гропа. Довго шукав джерело, виявляється треба вийти по маршруті на невеличку поляну, пройти метрів 30 по ній і круто праворуч через хащі спуститись до струмка. Верх по струмку знайти його витік, буйно б'є і шумить вода. Гарне джерело.


21 -км третій день.




4:30 прокинувся, зварив чайок з добавкою чебрецю, дуже смачний та запашний вийшов. І 5:30, приблизно, рушив до ПІЧ. Шлях пролягав через г.Васкул, стежиною крізь жереб до підніжжя ПІЧ. Дуже гарні краєвиди. Гори сині, тумани...


Піп, та обсерваторія.




Підйом доволі крутий, мабуть, найважчий з цього боку на Піп Іван. На середині підйому знайшов батарею. На ній написано: "Донеси до вершини"... і звідки вона тут взялась. Невже поляки мали опалення в обсерваторії. Тоді нам до них далеко.


За рік часу в обсерваторії нічого нового не зробили. Навіть паркан не завершили. І ніяких робіт більше не ведеться.




Браму ще рік тому встановили.




Мабуть, хтось нудився на вершині...




По всіх хребтах зустрічаються залишки укріп точок, шанці... 


Мальовничих озер на маршруті не мало, але майже усі відпочиваючі та туристи тягнуться до Несамовитого.




На всьому маршруті, Чорногірського хр. та Мармаросів, о.Несамовие та Говерла - найбільш мерзенні і засмічені місця. Купи сміття, від 3 до 5 метрів. Можна побачити все, від рваних джинсів до пластику. В обох місцях бувають по дві тисячі туристів, відпочиваючих щодня. Це неприємне відпочинкове гірське озерце - це смітник, завдячуючи Заросляку та лінивцям що з нього туди піднімаються. Бо людина яка пройде хребет сама, ніколи смітити не буде...
Жах.
Я от йду по хребті з 20кг. рюкзаком і ні смітинки за собою не залишаю. А з Заросляка "панство" з барсетками піднімається і зуміє з цієї сумочки накидати пляшок, кульків...






Говерла


Це лише малесенька частинка зівак, що з цього боку зібрались. Біля 2 000 кожного дня туди пхається. От іду по маршруту, назустріч  група з 5 чоловік. Нічого абсолютно не несуть, ледве ноги тягнуть, зате медалька - покорив Говерлу висить. І питають:
- А где здесь попить купить можно ?
- Хм... та кілометрів за 3 джерело буде...
-А ето много ?
- Та з вашим темпом з півтори години.
Це все Заросляк винуватий, відправляє людей на погибель в гори ...  ;D
Вони звикли, що навіть на Говерлі чайок, кавусю продають, якісь сувеніри... спаскудили гору.


Ночував на екопункті - Перемичка. Паршиве місце, джерело як сірничок товщиною, зате велика табличка - Вхід на Говерлу платний.
Але є магазинчик, де можна багато чого купити. 
Все брудно, засрано... жара пекельна, спав під наметом. Взагалі Чорногірський хребет не сподобався мені за друге відвідування. Сотні туристів, відпочиваючих, жара...


Баранчик з кульчиками.


Чорногірський хр. з Петроса. Взагалі підйом на Петрос зайняв 55хв. На Говерлу 25хв. Білоруси піднімались 1.1 год. Якісь києвляни - 2 години. Бачив їх в Квасах, медики. Ледве ходили, чи вірніше колимали. Шкода було глянути на них, не звикли.
Що цікаво, звідки не глянь, а Петрос виглядає вищим за Говерлу...


Тумани над Чорною Тисою.


Це мале песя з білорусами йшло від Попа Івана. На Перемичці пішло за мною і піднялось на Петрос, доволі шустре.


У Квасах був о 12:00. А поїзд о 1 ночі. Тож отаборився біля річки, водичка приємна, рятувала від спеки.
Дуже багато людей з Квасів піднімалось. Дивно, що вони дочекались 11 години, пекельної жари і лиш тоді полізли вгору. Мабуть, "справжні' туристи.
Тягнув на собі terra incognita discover pro 100, десь кілограм 17 під кінець маршруту мав. Знаю, знаю... забагато як для професіонала. Професіонал ходить з 40 літровим рюкзаком, не ходить, а літає над полонинами і без рукавиць, окулярів в одних шортах...  Ну я початківець, ходжу як мені вигідно і ношу, що забажаю ;D
З іншого боку, бачив з Квасів хлопці по каменю несли на Петрос, в руках. А що до Терри, класна штука, вигідний, єргономічний, чудово регулюється, не натирає.  Бачив туристів, в яких спину натерло до живого м'яса якимись рюкзаками.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=gz_k0244vjY" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=gz_k0244vjY</a>

18
Давно планував та все відкладав похід на полонину Руна. А тут Володя з околиць Дубно шукав компанію, тож я приєднався. Спершу планував іти з с.Ростоки на Гостру та полонину. Але пізніше обрали альтернативний маршрут, обидва по довжині одинакові (різниця лиш в 2 км.). Проте з Росток крутіший підйом.





Сів у Львова на Київ - Ужгород (2:21), квитків не було, взяв з Стрия до Сваляви. До Стрия стояв у тамбурі. Вся поїздка обійшлась приблизно в 120грн. (суто дорога). Зі Сваляви до Тур'я Поляни добрався автобусом о 7:05 і о 8:30 були під селом. По дорозі до перших водоспадів ( 15км. ) трапились нам три корпуси міні ГЕС "Шипот", та форелеве господарство.













Вище форелевого господарства почали попадатись нам рибалки. Вони виловлювали форель, одну сфотографував і рибалка відразу її викинув у річку. Мабуть, щоб не було компромату за незаконний вилов. Рибини маленькі але красиві.


Біля останнього корпусу ГЕС дорога перетворилась на стежину. І там стояли табором відпочиваючі. Ну табір здоровенний і добротний.


Оце річка Шипот, вище ГЕС. Уся дорога йде повз неї аж до водоспаду.


Трапилось декілька турбаз, це найбільш оригінальна конструкція.


Стежка до водоспаду Воєводин.


Водоспад Воєводин ( 9 м. висотою ).








Вище Воєводиного знаходиться Юнтур, метрів 500. Щоб до нього добратись треба йти по лівій притоці струмка. Дорога майже відсутня, по розгалуженню струмка підніматись уверх лівим розгалуженням якщо за течією стояти. Каскади водоспаду 20м. сам він 8м.


Якщо на першому туристи попадаються з відпочинкових баз піднімаються. То на другий ніхто не йде.




З усього маршруту найгірша ділянка від водоспаду Юного туриста до полонини. Вздовж потічка 2-2,5км. Буреломи, стежок немає. Якщо перших 500м. можна пройти ще вздовж потічка, далі треба підніматись ліворуч на узгір'я і йти вершиною до полонини. Зате коли після цих хащів виходиш на полонину, відчуття неповторне.






До полонини Руна від зупинки с.Тур'я Поляна 19км. До водоспаду добрались приблизно о 12 годині. По полонині ще треба було йти 4км. до об'єкту Барс. Тобто від зупинки - 23км.


Струмки течуть по полонині в кількох місцях, хотіли йти ще до печерки, але погода почала псуватись тож рушили на вершину.
Вхід до печерки. Карстова, мабуть.


На полонині три монументи десантникам. Які тут висадились в 1944р. для організації партизанської діяльності.




Дерев'яний хрест на вершині гори.


Об'єкт Барс - станція тропосферного зв'язку. Суть в тому, що з Москви кодований сигнал підземним кабелем ішов до підземелля об'єкту 109 - гора Космечара (100км. від Руни). Там він оброблявся і уже через радіо-ефір поступав в країни об'єднання ОВД (Організація Варшавського договору ). Руна - це 103 об'єкт.
Ангари 8 штук, спарених.


Графіті в одному з ангарів.














Вентшахти ангарів. Поряд з ангаром була закопана цистерна, її викопали і майже повністю порізали на брухт.


За 3км. від об'єкту руїни бази УжНУ, біологічного факультету. Від неї залишились лише шматки стін.


Погода конкретно зіпсувалась. Була думка переночувати в ангарах, великі, сухі. Але немає дров і вода закінчувалась.  На вершину якраз вчасно виїхав джип, попробували напроситись, щоб нас звезли до озера. Це 7км, але в машині було уже 5 чоловік, я так розумію власник готелю вивіз відпочиваючих. Тож пішли пішком




Електропідстанція за 4км. від вершини.


Дощило усю дорогу.




Озеро Консомольське. Біля нього навіс над столиком та дві лавки. Добротний, з бляхи. Там стояло 3 джипи, чоловік 12-15.
Один з джипів зустрічався на  на вершині. Хлопці запрошували нас до столу, на шашличок...  Дивувались, як це ми у таку погоду полізли, а як побачили, що ми будемо тут ночувати - втратили дар мови.  ;D
Ну вони ж туристи з бази, там зовсім інакші поняття відпочинку. Отож, ми пройшли 30км і біля озера були о 18:30. Поки ми розклали намети туристи поїхали на базу в Лумшори.
Це приблизно 7,5км. Джерело - струмок з іншого боку озера, також там дерев'яна курна хатинка в якій проживав якийсь чоловік. Хатинка без дверей, з заглибленням в землі де розводили вогнище.
Чоловік порадив переселятися до нього, мовляв, сухо, тепло і вода поряд. Але ми вже мали розкладені намети, тож ліньки було.


Дощ трошки припинився і після попередніх туристів у нас залишилось розпалене багаття, яке ми просто підтримували. І повно пластику, який згодом спалили зачистивши ділянку.


На ранок погода покращилась, але болото і мокра трава залишилась. Поснідали мівіною, а на вечерю мали сухий супчик, який беру завжди в гори. Приправили його смаженим салом, цибулею, часником, оливковою олією... 
8:30 почали спуск в Лумшори.


Гриби збирали по дорозі, якщо уже наткнулися просто на них. Після дощу їх було багато. Навіть усіх не брали. Взяли так, щоб можна було зажарити на обід.


Міст мабуть, ще на австрійських фундаментах.


Я думав, Лумшори маленьке, глухе село. Але це швидше туристичне місце, з багатьма турбазами, навіть п'ятиповерхові будівлі  були. Повно садиб, що здаються різним лінивцям, Враження було наче ми одні тут ходимо в походи. Усі інші дивились на нас як на якесь диво. Ну а що, дехто просив грибів, щоб з ними сфотографуватись. Бачив жіночку з дітьми, з вечірньому, червоному, платті по болоті пробувала добратись до водоспадів. Мабуть, фотосесію собі вирішила зробити.  ;D


Поруч з Лумшорою знаходиться п'ять водоспадів.
Водоспад Соловей




Водоспад Буркало.


Водоспад Переступінь.


Водоспад Крутило.




Водоспад Давір.


Поруч з водоспадом Давір є невеличка поляна, за 100м від якої тече невеличкий струмок. На ній були рогульки біля вогнища, тож зупинились там. Пожарили гриби з гречкою на оливковій олії з цибулькою та приправами, заварили чай. І зачистили ділянку від пластику.




2,5 км. нижче була зупинка, навпроти магазину. Автобус 15:30 до Ужгорода. Місцеві з гір несли кошиками білі, по півтора ведрами чорниці. Їх збирали гребінками. Це прямокутний інструмент 20х30см. яким вичісують чорницю з куща. Не знаю, як вони стільки їх назбирали,  ми ж бачили лише поодинокі ягідки. Всю чорницю та гриби збувають приїжджим.
Отож, в Ужгороді були о 16:40. З Ужгорода вибратись ціла проблема. Автобус один на день о 6 ранку. Поїзд о 12 ночі, квитків нема.
Але трапилась якась електричка до Сянок, якої взагалі немає в розкладі. Йшла 20:30. В Сянках до 2:20 чекав, чотири години. Ні лавки, зал очікування на ремонті...
Зате погранка перевіряє документи.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=fTsvhEnWc6o" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=fTsvhEnWc6o</a>

19
Природні Об'єкти / Свидовець
« : 02.07.2017 14:15:27 »
Ще з зими планував виправу на ці мальовничі гори. І планував днів на 5, проте впорався за півтора дня.
Приїхав у Кваси о 23:30. Пам'ятаючи, що в Квасах сильні тумани і тримаються вони довго, рушив відразу на полонину.
Вночі йти легко і приємно, свіже прохолодне повітря, цвіркуни і зоряне небо над головою. Місцями хвилями туман накочував, все як молоко на відстані 5 метрів.



Туман не фотографував, шкода камери було. В світлі ліхтарки він буквально краплинами висів в повітрі.






На дереві видніється маркування маршруту.


При підйомі зустрічалось багато розгалужень дороги, на одному звернув не туди. Тож довелось на кілометр вертатись.


А це вже роса срібніється, ознака гарної погоди, на наступний день.



О 2:30 приблизно добрався до полонини Браїлка. В повній темряві виднілись стаєнки з худобою.
Дзюркотів струмок, потужний, чути було далеко. Обійшовши цю полонину, знайшов місце для ночівлі та розбив намет.
Від 3 до 5:00 поспав.
Треба було підніматись далі, поки туман не наздогнав. 


На полонині джерела немає, є струмок. В який гадять корови. Пити не став, піднімався вгору по течії, він на кілометр тече вздовж схилу у штучному руслі.
На цій полонині проживали чоловік і жінка, які пасли кілька корівок. Вони запевнили, що іншого джерела я не знайду. Проте на підйомі до Близниці була будка та джерело. Будку розібрали, мабуть, селяни для ремонту своїх стаєнь. В цьому місці знайшлись чисті джерела.


Вид з цього місця.
В далині видніється Піп Іван мармароський.


Петрос над туманами.


Пам'ятник загиблим туристам. Тут зимою замерзло четверо туристів, дівчина вибила колінну чашку і троє з нею. Пішли вони без спальників, попали в заметіль.
По хребті часто зустрічаються хрести на місцях загибелі туристів. Подібні бачив на Чорногірському хребту. 






Вид на Велику Близницю з м.Близниці.


А це вже вершина Великої Близниці.


До цього місця жоден турист мені не попадався (просто мрія ). А на Близниці зустрів групу чехів на мотоциклах, п'ятеро. Вони на цю гору за 10секунд вискочили. Та групу хлопців, 8 чоловік, 25-35 років. У формі, з Ремінгтонами та Мозбергами, обвішані патронташами дробових патронів, в тактичних рукавичках...
Звідки так, і не сказали  ;D
Віджартовувались мовляв:
- З тюрми, з Пермі...
Кілька хлопців попало в кадр, на задньому плані.


Один з молодиків з татуюванням Чорного Сонця.


Пройшли разом частину маршруту, до о.Доляска. То вини швидше, то я.


Я теж озброєний був, правда не так замітно. )


Вид на урочище Драгобрат.


Озеро Івор (Драгобротське) – озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1600 м над р. м., в улоговині видовженої форми. Довжина озера 55 м, ширина 21 м, площа 0,1 га. Глибина до 1,5.








Ще одне нагадування, що тут гинуть люди, на хребті.




Вид з Жандарма на перевал Перемичка. Витяги ведуть до Драгобрата.


А ось "туристи" з Драгобрату, 30 чоловік. Підніматись ліньки, тож їх ось так возили по хребті.


Урочище Котел, озеро Ворожеське. Колись тут було два озера, проте одне пересохло, мабуть, нижнє.
Озеро Ворожеска (Тритон) – високогірне озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1460 м над р. м., в одному з льодовикових карів, на північних схилах масиву Свидовець. Складається з двох невеликих водойм. Верхнє (більше) озеро має круглу форму (діаметр 95 м, площа 0.7 га, глибина до 4.5 м). Нижнє озеро, розташоване на 15 м нижче від верхнього, видовженої форми (довжина 76 м, ширина 28 м, площа близько 0.2 га, глибина до 1.9 м).




о.Доляска. Хлопці з Ремінгтонами зупинились біля озера. А уже біля Апшинця натрапив на групу дівчат, восьмеро. Вони три дні йшли тим же маршрутом, що я пройшов за 11 годин. Вони були з Стрия, деякі з Львова, Франика...
 Площа озера понад 12 тисяч квадратних метрів при довжині водного дзеркала до 125 метрів та шириною близько 110 метрів, максимальна глибина дорівнює 1,22 м.
Це озеро штучно розширювали екскаваторами і насипали дамбу.


о.Апшинець.
Озеро льодовикового походження, лежить на висоті 1487 м над р. м, на північних схилах головного хребта масиву Свидовець, на схід від гори Трояска. З озера витікає потік Апшинець. Озеро лежить в улоговині видовженої форми з невисоким моренним валом, на дні розлогого льодовикового кару


Полонина Ріпта. Дуже несимпатичне місце, болотиста місцина,Не джерело, а калюжа викопана в болоті. Тут троє чоловік з дитиною проживають під час випасу.


Через кілька кілометрів вийшов на перевал Околе. Якби пройшов ще кілометр, вийшов би на Чорну полонину.
Вона куди мальовничіша, лавочки, витік річки Чорна Тиса...
Проте зупинився на Околе. Як виявилось дарма.
Околе - це невелика поляна в лісі, з хаткою. В ній проживають чабани. За хаткою сироварня, новопобудована, доволі велика, та загони для овець.
Зупинитись на цій полонині мене спокусили заготовлені дрова, готове місце для вогнища з палицями та гаком для казанка...
Джерело - це калюжа, що витікає з мохового болота. Пив лише кип'ячену воду. Все було добре, до 23 години. Пізніше пригнали стадо овець, мабуть, з сотню. В кожної дзвоник, як півлітровий слоїк, пси чотири. Шум неймовірний, гавкіт, дзвін, крики чабанів і так до 5 ранку.


Дівчата пішли своїм шляхом, а я хотів на Чорну Тису ( витік ).
Хоча, якщо по правді, в планах мав піднятись на полонину Гропа, та гору Дурня. Та повернутися через с.Бистриця. 
Але після ночівлі на полонині, овець, чабанів... вирішив, що з мене достатньо шуму і пастухів.
Тепер трошки про професію чабана.
Інформацію дізнався від власника овець, що їх здавав в отару.
Від травня до вересня сезон випасу. По селах люди тримають 2-5 овець. В декого вони пасуться просто на подвір'ї, інші здають їх в отару. П'ятеро овець з'їдає за зиму сіна як одна корова.
Чабани як правило тримають по 20 овець. На початку травня усі люди які хочуть здати овець в отару зганяють їх на нижнє пасовисько. З потеплінням вівці піднімаються на верхні полонини.
Чабани пасуть їх на протязі цих місяців. В середньому отримують біля 10 000грн. + ще зекономлять собі сиру. Чабани суто пасуть і один з них помагає в сироварні. Це рахується відпочинком.
Власники овець один раз на 5 місяців, на добу піднімаються на полонини варити сир. І в залежності від кількості відданих овець в отару забираються певну кількість сиру. Цей чоловік віддав в отару 4 овець і забрав 30-40кг. будзу. Будз - білий, свіжий сир. Якщо його висущити та посолити буде бринза. Її можна зберігати рік часу. Але з 40 км будзу буде 25 кг. бринзи.
Вурда - це другий сир, виготовляється на рештках після виготовлення будзу. Тобто, в сироватку додають свіжого молока і запарюють.
Бринза приблизно 100грн. - 1 кг. Робота чабана важка, весь день на ногах, а в ночі ще доїть овець. Вони дають мізер молока, мабуть, з 200г.
Відсипаються на полонинах, чабани.
Мав можливість купити сир, але поглянувши на умови виготовлення, навряд чи я б його їв. Вівці брудні, настільки, що їх навіть фотографувати страшно  :o, молоко доять в брудну посуду, разом з кусочками гною, це все на брудну марлю...
Вода як правило береться просто з калюжі, ну це так виглядає їхнє джерело. Звісно, він там перекипає, ніби дезинфікується, але щось мене на нього зовсім не потягнуло.

Чорна полонина ( Братківська ), це біля витоку Тиси. Чудове місце, чиста вода, лавочки, столики, альтанки...

 
На ній розміщена ось така конструкція, мабуть, залишки приладу метеостанції. Верхня частина кожуха за ручки піднімається вверх. В низу залишається конус для збору води.  По ньому стріляли з карабіна, діри від куль видно.
Якщо хтось знає призначення даного об'єкту пишіть нижче )




Витік Чорної Тиси.


Таблички п'яти держав через які вона протікає.












Залишилось 27км. вздовж течії Тиси до Ясіні. Оскільки це був день конституції ніякі автобуси не ходили. Тож пішком, добре, що магазинів по дорозі повно.

Гафлінгська порода коней, завезли ще за Австрійської імперії.


В даній місцевості доволі поширена. Виглядають доглянуті, у нас вони по селах якісь чахлі.






Австрійська або угорська дорога, там проходила лінія Арпада. Навіть пішохідна доріжка вимощена. І це не водозлив, видно по нахилу дороги.
Нижній шар дороги складається з валунів великого розміру. Поверх вони засипані дрібною шихтою, а зверху уже викладені так як на фото. Ще така частина дороги збереглась в Ясіні біля вокзалу.
Ця дорога розміщена за 25км. від населених пунктів. Тому вона і збереглась так. 


Дорога перетинає різні потічки, для яких побудовані ось такі водовідведення.


Усе заросло лісом, але функціонує справно.


А це те, що залишилось від угорської дороги поблизу села (12км. від нього ).


Взагалі, як спуститись з полонин і пройти 5 км. починаються суцільні вирубки, просто жах, один дестрой.


Тиса, таких гребель багато, це щоб форель не піднімалась вище. Купався, вода свіжа, аж ноги крутить.


А це Тиса біля Ясіні, тепла, уже можна 10 хв. спокійно полежати. Поплавати не вийде, навіть перейти не вдасться, течія збиває з ніг.


Крім того усе дно вкрите ось таким сланцем, розміщеним ребром. Іти нереально. Що до чистоти, як і всюди у нас по Україні свинарник люди розвели. Пляшки, целафани, гноївка кожної господи зеленим потічком, смердючим, впадає в Тису. Село Чорна Тиса як і Ясіня тягнеться на 7-10км. вздовж ріки і з кожної господи всі стоки в цю річку стікають. Тож гноївки там багато.
Так, ми не німці і ніколи, мабуть, і близько не будемо.


Місток біля Ясіні, має метрову амплітуту шату, якщо добре постаратись, а це я зробив ;D
І так дорога по хребті і до Ясіні зайняла півтора дня. Це з врахуванням, що я готував сніданок, обід, вечерю на вогнищі. Що до краєвидів, Мармароський та Чорногірський хребти цікавіші. Маршрут легкий, затоптаний, заїжджений. Але один раз по ньому пройтись буде цікаво. Вибратись з Ясіні ціла проблема, усі туристи які були замовили квитки завбачливо наперед. Без квитків брати не хочуть, раховоз прибуває о 1:20. Отож від 14:00 загоряв на річці. Каси на вокзалі не працюють. Довелось ломитися в вагон просто силою, кажучи, що квиток у мене є, зараз покажу. Раховоз стоїть 2 хвилини на станції. То ж після того як він рушив я заявив, або берете гроші, або висаджуєте.  ;D


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=rlZzzxpCRMU" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=rlZzzxpCRMU</a>

20
Вирішив я спробувати щось нове і натрапив на пропозицію сплаву. Зібралась нас компанія з 17 чоловік з Києва, Франика, Дніпра, Полтави...
Зустрілись у Франику на вокзалі, о 9 ранку. Звісно вокзальна "романтика" у вигляді груп туристів по 10-15 з рюкзаками, спорядженням надихає на мандри. Таку їх кількість можна лише у Франику побачити.
Рафи замовили попередньо. Добрались до с.Нижніва де на нас уже чекали два рафи, які вивезли джипом і накачали завчасно. Дали нам рятувальні жилетки, ремкомплект, весла, ручний насос.

Наш маршрут склав лише 63км. Сам же  Дністровський каньйон тягнеться на 250 км.


Якщо хтось захоче сплавлятись, ось короткий перелік необхідного, ну принаймні, що я взяв:
- Рюкзак Терру 100 літрову, карімат, спальник, спрей від загару ( необхідна річ, дехто так згорів, що аж спухнув ), спрей від кліщів, комарів ( не знаю чи допомагає,  але декого покусали кліщі, акомарів не було зовсім ), целофанові мішки ( від капусти - 10 грн. на базарі ). Замовив гермомішок на 70 літрів, прийшов бракований, тож повернув його та обійшовся підручними матеріалами. 
Камеру, фотоапарат, гроші, документи, мобілку... закинув в пластикову банку, на горловину якої натягнув гумову рукавичку і закрутив кришку. Класна, герметична штука вийшла.
Припасами, казанками ... забезпечили інші.

Можливо, когось зацікавить, ось номер чоловіка, що орендує рафи, байдарки...:
Богдан - 098 5505 088

Рафи у нас були на 9 чоловік. Сидиться на бортах, для ніг є петлі в днищі. Борти чотирьохкамерні, накачуються через  окремі клапани. Дно по конструкції як надувний матрац, клапан для накачування, та інший для стравлення, якщо завеликий тиск.

Тож, з Нижніва вирушили година 11.   


Перший день течія була достатньою, щоб не перепрацьовуватись і лиш підкориговувати курс. Гарні краєвиди, сприятлива погода.


Ось, один раф, вирвався вперед.  ;D


В багатьох місцях на берегах бачив ось такі лодки. Ці, що на фото доволі великі, метрів 3 довжиною. Їх ми зустріли на середині першого дня, а до цього бачили зовсім маленькі, по півтори метра довжиною і висотою бортів від 10 до 20 см.  Спершу думав, що це для туристів, декор.


Але як виявилось, що це місцевий вид транспорту. І на них навіть можна плавати ( та я таку міг би зробити в гаражі). Гребуть звичайною дошкою. Фото не якісне, бо зближував здалеку та й раф хитає.


Загалом сплав виглядав так: 5 годин гребемо, година обід, знову 5 годин гребемо і вечеря, нічліг. Дехто казав, що нагрібся на все життя  ;D
Хоча, я в принципі ніякого навантаження не відчув. А от висидіти на одному місці 5 годин, це вже інша справа.


Місцина там доволі мальовнича.


Києвляни з сусіднього рафу ніколи не бачили ніякої живності, тож зупинялись біля кожної корівки, коника, гуски, індика і фотографувались з ними. Коза ж від них втекла. Лише здалеку її захопили в кадр. Особливо їх здивувало, коли якась жінка прала мішки від картоплі в річці. Вони цілий фільм зняли на цей сюжет.


Травертинова скеля, в ній печерка, в яку попасти можна лише зверху. Перед цією скелею є невеличкі пороги, де добряче хитає рафом. Ми звісно скерували на сам центр тих порогів, трохи попищав народ, трохи обурювався. Якраз до речі перед цим раф почав набирати воду. В дні рафу є два рукави ( на носі та кормі, схожі на рукави сорочки ), їх герметизують як гермомішок. У нас один з них пропускав воду. Тож сиділи по кісточки у воді. В рафі місця мало, посередині скинули спальники, рюкзаки, намети... по боках лиш місце на ноги залишається. Воду вичерпувати було нічим, тож пливли до зупинки.


Добрались ми до привалу, розбили наметове містечко, далі дехто зайнявся приготуванням вечері інші рафами. Перев'язали "рукав" і на наступний день проблем більше не виникало. Зате наш другий раф виявився пробитим. Скористались ремкомплектом ( циліндрична банка в якій містились: шліфшкурка, клей, шматки матеріалу аналогічному рафу ), клей самий звичайний, Суперцемент, знежирювача не було. Заклеїли і через 5 хв раф спустили на воду. Нормально, не пропускав більше. Між іншим в мене єдиного були сухі речі, рюкзак і все інше запакував надійно в целофанові мішки і обв'язав шнуром. В усіх інших спальники, палатки... промокли. Вони якось легковажно поставились до ізоляції власних речей від води.
Вночі якась тварина з'їла пів -палки Дрогобицької ковбаси, точно не хтось з туристів, харчу було більш ніж треба. Включаючи фініки, бананові чіпси...


Народ любить поспати, принаймні до 8, я ж встав о 5. Мені попався на очі насос, я накачав обидва рафи до стану "бубна", вони дзвеніли не тільки, як по них похлопати, навіть як пальцем торкнутись. Здавалось ось-ось луснуть ( зробив помилку, не все, що задуже - то є добре ). Дно рафа довго опералось моїм зусилям його накачати. Стравлюючий клапан весь час загрозливо свистів. Потицькав в нього пальцем - він заткнувся. Пізніше рафи через надмірну накачаність мали дуже малу осадку і стали майже некеровані на воді ,та й  сидіти на такій твердій поверхні доволі важко.
Пориви вітру розвертали рафи на поверхні Дністра як пір'їнку, на 180 градусів через надмірну накачаність. Можна було звісно тицьнути пальцем в клапани, усі 5, і спустити їх трошки. Але якось нікому в голову не прийшло посеред річки ризикувати маніпуляціями з клапанами. 


От гребемо ми на сонці і думаємо, де б взяти холодної водички або пива. І часто попадались на на шляху якісь таблички на березі. Ну думали написано на них ( ловити рибу і купатись заборонено ), або щось таке і не звертали на них увагу. Біля чергової таблички купались якісь хлопці, ми до них покричали:
- Що там на ній пише ?
А вони нам:
- Магазин 50 метрів.
Ми ледь з рафа не повипадали, не повірили власним вухам, підгрібаємо до берега - дійсно. Звісно з дистанцією місцеві трішки нахімічили. Там було мінімум 500м., але кожен з'їв по 4 морозива і пробачив так би мовити неточність  ;D
Цікаво, що за весь похід серед нашої групи я бачив лише одну пляшку пива, яку випили біля магазину дніпровські туристи. Тобто, в нас можна сказати сухий закон був.
Але були групи катамаранів, які мішками грузили пусті пляшки від спиртного. Добре, хоч на березі їх не залишали.
До речі, на обід зупинились ми біля с.Петрів - не село, а свинарник. Місцеві зносять усе побутове сміття і кульочками викидають просто в річку. Весь беріг закиданий був цими кульочками. Особисто бачили, як бабулька виносила і пробувала викинути.


По берегах багато лелек, чапель ( чорних, сірих), вужі метрові...
В одному місці побачили щось схоже на якір. Дніпровські сказали - що це міна, хвостовик лише видніється. Підпливли, вона раз і склалась, виявляється - це чапля. Вони так гріються, специфічно розкладаючи крила.


Далі відвідали чотири мальовничі водоспади. Оскільки посуха, вони доволі мізерні були.
Водоспад біля с.Стінка


Обійшовши скелю поруч можна потрапити до невеличкої печери яка служила храмом якомусь монахові.


Космиринський  водоспад, розміщений в доволі мальовничій ущелині.




Возилівський каскадний водоспад.




Водоспад Дівочі сльози.


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=PPR6apqyi50" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=PPR6apqyi50</a>

Сторінок: 1 2 3 4 5 »