Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - maxiWELL

Сторінок: 1 2 3 4 »
1
Читаючи звіти і переглядаючи відео про закинуті віськові бункери і піонертабори у лісах, шкодував, що у нашому лісі немає нічого подібного. Хоча ліс сам собі приховує купу всього — газопроводи, лінії зв'язку, водогін і свердловини, могили загиблих воїнів, пам'ятник вузькоколійці та її будівельникам, пам'ятник поету. А ось із закинутостями у лісі не склалося. Хоча... дещо таки є із заброшок. Руїни каналізаційних очисних. Маленькі і понурі. За інших обставин я би туди не поліз. Однак для достатньої кількості матеріалів для оглядового звіту про місцеві заброшки, потрібно було проінспектувати хоча б всі абандони у новій частині Боярки. Тому довелося навідатись і до руїн очисних посеред лісу.

Шлях до них був непростим через погоду і пошуки місцерозташування. Проте об'єкт перевершив очікування: надодачу до тлінної невеличкої будівлі виявив відстійники та інші споруди. Заброшку відфоткав для окремого звіту. Надодачу відзняв відео.

Ну а саундтреком до міні вилазки став новий кавер на пісню початку 2000-х. Якраз тоді я вперше й дізнався про таке місце.
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=o9D5e1T8GH4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=o9D5e1T8GH4</a>

Про будівлю очисних почув аж 20 років тому, коли у 11-му, випускному, класі воєнрук організував ігри у зарницю. Наш «штаб» тоді був неподалік і однокласники бігали по руїнам з дерев'яними калашами. Я ж був при штабі, тому полазити вдалося лише зараз.


Знайти закинуті очисні не так-то й просто. Мені це вдалося лише з третього чи четвертого разу. Звичайно, можна було піти по просікам. Але це довший шлях. Простіше було «зрізати» дорогу по стежкам. Так і блукав, поки не зорієнтувався за супутниковими знімками, що треба топати не по стежкам, а за азимутом. Врешті вибрався до просіки. Значить заброшка близько.


За рогом й справді помітив якийсь пагорб і закинуту будівлю.


Пагорб, укріплений кам'яною кладкою. Невже бункер? Було б круто. Але бомбосховищ біля КНС не будують.


З іншого боку на пагорбі видно бетонні конструкції. Але це точно не бункер. Можливо, підземне водосховище?


Руїни насосної станції. Даху немає, перекриттів між поверхами — теж.




Власне, будівля невелика, тож розглядати особливо нічого.


Насосна розділена на три секції. Перша ось така. Помітно сліди перебування людей.


Дивна конструкція з трубою. Хтось знає її призначення?


Приміщення в центрі виглядає як стіни фортеці.




Крім того, що будівля маленька, задня частина ще й зруйнована.


Секція була розділена на дві кімнати.


Ліве приміщення із залишками нещодавнього першого снігу і чи то зруйнованою балкою, чи просто підпоркою.


Права кімната — як віддзеркалення лівої.


Навколо КНСи купа опалого листя з дубів. Серед нього можна знайти гриби.




Руїни КНСки виглядають моторошно.


Тепер на черзі дослідження пагорбу з бетонними уламками. Про його існування навіть не здогадувався, бо на мапі була розмічена лише будівля.


Гори бетонію з такого ракурсу нагадують ДОТ.


Краєвид з пагорбу. Навпроти видно будівлю насосної станції.


Бетонні штукенції виявились резервуарами-відстійниками, поділеними на сектори.


Зазвичай, закинуті споруди — рідкість серед моїх вилазок.




Таких відстійників виявилось два. Між ними — невеликий майданчик.


Обидва відстійника з'єднані жолобом для переливу.


Другий відстійник.


Можна оцінити глибину.




Стоки стікали вниз до струмка, який через це назвали Гівнянкою або Смердючкою.


Бічний відсік.


Ще не всі труби розпиляли.


Збоку від будівлі помітив бетонні канавки, що розходяться радіально.






На неспішну вилазку витратив, здається, лише 20 хвилин. Може навіть ще менше. Тому по дорозі ще помилувався природою і пошукав гриби.
Їх, до речі, навіть після приморозку було багато.


Підморожена говорушка буро-жовта у кристалах льоду. А мухомори геть зблідли від похолодання і поморщилися.


Наостанок заскочив до струмка. Вважав, що він пересох. А виявилось, що він просто стікає в колектор.
Струмок зі стічними водами "Гівнянка".


За сотню метрів до міста він переходить у колектор.



Ось така знаїхідка. Якби ж не карантин, пройшов повз.

Ну і відео.
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=vvMWcEfMNOQ" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=vvMWcEfMNOQ</a>

2
Київським кавесам ;D на замітку — мапа занедбаних (в тому числі, й закинутих) історичних будівель Києва.

https://renovationmap.org/

3
Треба було виходити по справам, тож не втримався від прогулянки по місту. Правда, народ не дотримується карантину і ледве не дихають один одному в потилицю. Але жагу до поїздок і прогулянок хотілося якось втамувати, бо нові поїздки хрін зна коли будуть. Можна було б полазити по місцевим закинутостям. Але вони вже у встратому стані. Тому вирішив прогулятись вздовж річки Притварка, що протікає по місту. «Ето історія не риболовна і не охотнича»( (с) Подерв'янський). І місця для мене не нові. Але ви навряд чи їх бачили. Місціна мальовнича (попри призвичаєність). Та й цікавинки є: старовинна дерев'яна церква, водоспад і джерело.

Сама річка невелика, схожа на струмок з перегородженими ставками. Довжина — 10 км. Починається річка з болота і струмків, розташованих у лісі між обласною туберкульозною лікарнею і селищем/мікрорайоном Сільгосптехнікум (праворуч на скріншоті з Google.Maps). Чимала частина протікає через Боярку. Біля села Забір'я вливається в річку Бобриця, яка, в свою чергу, витікає в річку Ірпінь, яка потім виливається у Дніпро.

Прогулянкою охопив лише чотири стави — Шкільний, Лісовий, Лодочний, озеро Церковне (з заходу на схід, тобто, перелічено проти течії). Маршрут був не по порядку — Лодочний став, Церковне озеро, Лісовий ставок, Шкільний ставок.


Перша цікавинка — стара дерев'яна залізнична опора для допоміжних служб (світлофори, будиночки чергових по переїзду). Наприкінці 200х-х їх замінили на бетонні на всій залізниці Київ - Фастів.


До ставків веде "стежка маніяка". Років 10 тому тут маніяк перестрівав жінок. Місця й справді стрьомні. Хоч влітку все зелено.


Пішохідний місток через річку і водопропускна труба.




Лодочний (чому не човновий) став.


На човнах таки й справді пересуваються. Зрідка. А ось купатися і ловити рибу заборонено.
Рибалок так і не зустрів. Хоча раніше їх тут було багато.


Можливо, це пояснюється тим, що вода зазеленіла.






Краєвид в бік залізниці.


Поїзд "Тарпан".


З нового — з'явилось багато мостків.


Вид у бік церкви і мосту.


Свято-Михайлівська церква філії Російської православної церкви. 1901 року побудови.


Берег вузенький, майже впритул до подвірь. Ще й з величезними дубами.


Китайці тут знімали свою версію "Як гартувалась сталь". (Вид у бік залізниці.)


Лодочний став в сторону залізниці з мосту. Сам міст чомусь не здогадався сфотографувати.


З протилежного берегу — Церковне озеро. Воно називається так, бо на його березі розташована Свято-Михайлівська церква.


На протилежному березі будують причал.




В траві валялась зірвана печериця (шампіньон). Такі гриби справді можуть рости на березі ставків.
Мабуть хтось, як і я на дачі, переплутали з блідою поганкою і не захотіли брати.


Берег Церковного озера, на відмінеу від Лодочного ставу, пологий.


Праворуч, за кущами, — заброшка. Але я там був, тому не поліз.


Річкова трава. Зелене на зеленому.


Красиво.


Поммітив гарну квітучу водну рослину. порадьте як вона називається, бо я не ботанік.




Квітка сподобалась бабці (стрекоза).


Храм.


Перейшов на інший бік залізниці. Вулиця під ухилом.


Ліворуч — пішохідний міст через річку. Вулиця завертає праворуч.


Праворуч тече струмок.


А ліворуч — відомий "боярський водоспад", що йде від водопропускного тунелю під залізницею. Ось тільки потік чогось пересох.




Над стежкою, на насипу, розташована горловина станції "Боярка". А перед нею — нейтральна вставка.


Завдяки карантину тепер знаю, що означають ці знаки.


Повертаюсь у середмістя. Біля школи встановили фігуру школяра-пішохода, які вже давно понаставляли у сусідніх населених пунктах.


Стрьомний тротуар. Особливо весело, коли за парканом собаки зганяють на дорогу.


Автомобільна дорога до Боярської лісодослідної станції і селища лісодослідної станції. По обидва боки від дороги — ставки. Ліворуч — Лісовий. Праворуч — шкільний.


Що цікаво, ставок вважається лісовим угіддям, оскільки квартальний стовп розташований перед озером. Треба туди ткнути носом розумників, які вимальовують контури лісових кварталів на Вікімапії.


Лісовий став. За логікою він мав називатись Шкільним.


Там теж вода зелена.


Новий водоспуск.


Шкільний став, який було б логічніше назвати Лісовим, оскільки він розташований навколо ліса. Фактично, це вже за межами міста.


Два квартальні стовпи поруч. До речі, квартали цього року перенумерували у бік збільшення. Може якесь лісництво приєднали до лісгоспу?


За 700 метрів у лісі є джерело. Сфотографував декілька років тому.


Далі є Йосипів ставок. Можливо, колись розповім і про нього. Минулої осені ходив туди на розвідку — у тумані виглядає шикарно.

4
Пандемія ковіду змусила відкласти вилазки на невизначений термін. Це вже не кажучи про скасовані фестивалі, концерти і виставки. Але, схоже, новий коронавірус надовго із людством, якщо не назавжди, тож треба було думати, як повертатись до звичного ритму. Більшість людей нехтує дотриманням залишених карантинних обмежень, тому користуватись громадським транспортом небажано. А подорожувати і лазити хочеться! Отож залишався варіант поїздок на індивідуальному транспорті. А це не так-то й просто, бо знайомих з машинами мало. Та, на щастя, в своєму оточенні знайшовся знайомий сталкер. Однак організація і вибір об'єкту зайняли багато часу, бо знаходилися причини, щоб відласти поїздку.

Це мала бути перша за 4 місяці поїздка поза свого міста(!) і перша вилазка протягом крайніх 5 місяців(!). Вирішили поїхати до закинутої школи, що в одному із сіл поблизу Чорнобильської зони відчуження, яку примітив ще в 2014 році. Об'єкт небаянний. З гарною мозаїкою на фасаді. В інтернеті було лише два знімки з того місця. Тому цікавість і близькість до Зони відчудження інтригувала. Школа виявилась не звичайною, а експериментальною. І попри очікуваний понурий тлін, здивувались знахідкам. До того ж, будівля не засмічена. Саме тому координати не розкриваю. Тим паче, під час вилазки натрапили на охоронця Зони відчудження. Ну а на зворотньому шляху потрапили під дощ з грозою.



Не знаю, з чого розпочати, тому розпочну з самого початку. В блозі деякі моменти упустив і переплутав фотки місцями. Та й дорогу покажу окремо.

Почну з того, що синоптики обіцяли суху погоду. Опади, й то — короткочасні, намічались лише о другій половині дня. Місцями. Однак зранку зарядив дощ, який переріс у грозову зливу і трива три години(!). Але вирішили, що "матч відбудеться за будь-якої погоди".
До місця зустрічі ледве не плив.


Після дощу в моєму місті намило здоровенні калюжі.


Київ зустрів заторами.
На виїзді з Києва.


Частина маршруту пролягла по відремонтованій дорозі.


По дорозі в одному місці було багато лелек.


Чим ближче до Зони відчудження, тим спрямованіша реклама. Такого не очікував!


79 кілометрів від Києва. Міст через річку Тетерів поблизу Іванкова. Погода прояснилася.


Стан мосту поганенький.


Пам'ятник ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС. І бігборд навмисно поставили, щоб реклама туроператора була в кадрі.


Високовольтна ЛЕП 750кВ. Дуже схожа на 330кВ. Хіба що дротів більше і вище підвіс.


Село виявилось бадьореньким. Покинутих хат штуки 3-4, не більше.


Поки їхали, знов почали насуватися хмари.


Пообідали на зупинці. Повністю павільон не показую, щоб не палити місцерозташування. Надпис "1984", мабуть, свідчить не лише про рік побудови зупиночного павільону, а й школи.
Хоч зголоднів, їсти не хотілося. По-перше, щоб не затримуватися на дорозі, щоб зайвий раз не палитися (поки їли, проїжджала автівка туди-сюди). По-друге, підганяв дощовий фронт.


Оцінивши густу траву з колючками ожини вирішили пошукати стежку, або ділянку, де менше трави.


До комірки і шкільних майстерень не дійшли. Бо і палєво, і по зарослям не хотілось пробиратись. Та й якби затримались, до машини повертались би під зливою.


Школа. На вигляд схожа на будівлю 1980-х.


В дорозі були передчуття, що можемо на когось натрапити. Як виявилось пізніше, в школі ми були не одні.
Бінокль бачите?


Перед школою красиво 9особливо перед фасадом): берези, сосни, ялини.




Цю щакинуту школу було варто побачити хоча б заради мозаїки на фасаді.
На панно школярі і гасло Ілліча: "Учитись, учитись, учитись". В санаторії, в якому відпочивав мучився в дитинстві було написано інакше: "Вчитися, вчитися, і ще раз вчитися".


Ґанок весь поріс мохом. А він же гарно накопичує радіацію.


Фойє на вході.


На підлозі не одразу помітив артефакти. Якось не звик звертати увагу на мотлох під ногами.


А там виявився аркуш з правил дрожнього руху і кіноплівка чи діафільми.




Нажаль, саму плівку не рзглядав, бо колись вже фотографував плівку на просвічування (в кінотеатрі).


Зала перед бічним коридором (ліворуч від входу) і спортзалом.


Спортзал. Навіть вікна часткового зберіглися.




Туалети біля спортзалу. Помітно, що вбиральнею постійно користуються.


Бічний коридор першого поверху.


Дивна підлгога.  Думав, що це криві плити, але напевно, там йшов електричний кабель.


Очікував на понурий тлін, бо проводка геть видрана, віконні рами лише в спортзалі, меблів і освітлення нема.


Кімнати, й справді, порожні.






В декількох кімнатах на підлозі валявся мотлох. А я ж бачу погано, тому поки напарник не підказав, не помітив, що там купа шкільного приладдя — макети, плакати, папки, платівки, кіноплівка.


Мабуть, це був клас біології та хімії.




Молекули.


На стіні якимось дивом вцілів плакат з двигунами.


Його-то я сам побачив.


Кінець коридору.


Бічні сходи чомусь зруйнували.


Ну, що, на другий поверх?


Хол другого поверху. Там, де на першому поверсі двері, стіна, оскільки спортзала займає два поверхи.


В кімнатах теж нічого немає.


Хіба, що повиглядати з вікна. Цим якраз і займався чоп у сусідній кімнаті.
Проходячи коридором, в одній з кімнат помітив рюкзак на стіні — і тупо пішов далі, тому не бачив, хто там і не вступав в контакт. А напарник розповів, що там сидів вояка з біноклем, який начебто відпочивав (ага, так і повірили). Мабуть, вистежував сталкерів чи збирачів чорниці.


Краєвид на внутрішній дворик.


Коридор бічного крила на другому поверсі. Вже вдома, редагуючи знімки, помітив відблискуючу кулю в кінці коридору. Що це могло бути?


Діафільми і рукомийник.


Повністю другий поверх не досліджував, бо після запалу різко захотілося спуститись на перший поверх.


Як виявилось, на підлозі були портрети біохіміків, шкільні трафарети, плакати. І плівки.


Віконечко. Коли писав звіт у блог не здогадався, що це їдальня.


Бічний коридор за спортзалою.


"Чи не їдуть по нас поліцаї?"


Фойє першого поверху. Виходжу.


Перед школою хтось поскладав протигази.


Ялинкова шишка просто гіантська.


Фасад зараз деревами і кущами, але вхід до будівлі проглядається з дороги.


Коли від'їжджали, посилився вітер, захмарилось і стало похмуро.


Як тільки виїхали з села, розпочався дощ, який потім перейшов у зливу з грозою. Не візняв і не зафільмував краєвиди з помаранчевим небом на фоні насуваючої сизо-сірої хмари. А дощ не припинявся аж д пізньої ночі. Тому подяка напарнику, що недовелося мокнути під дощем.

Підсумки. Закинута школа ймовірно була експериментальною. Стан оцінив на 3+/4-. Сподобалось, що чисто (крім декількох пляшок з води) і не засрано. Також нема шприців. Шкільні плакати додали цікавості об'єкту. Шкодую, що відфоткав не все і облазили не всі корпуси — поза нашою увагою залишились майстерні і котельня. Але й так вийшло непогано. Звіт +/- вийшов такого об'єму, як і планував.
Хоча хотілося, звісно, побільше. Якби ж не запал, більша уважність і несприятлива погода.

Проте відзняв невеличке відео.
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=6DXmON2XZ38" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=6DXmON2XZ38</a>

P.S.: Здійснилась мрія побувати біля ЧЗВ. Однак патрулювання до "ключки" шокувало.

5
Пропозиція чим розважити себе на карантині. Сталкери-відеоблогери не часто балують новими оглядами. Та й не всім в такий час буде приємно дражнити себе вилазками, а особливо крутими об'єктами. А ось залізничні огляди з кабіни машиніста (cabview) — інша цікава і захоплююча тема. Тим паче, для більшості такі ракурси просто неможливі. Ну і LongPlay — якраз те, що треба, щоб позалипати перед компом.

Маршрут "Київ-Пасажирський - Запоріжжя". Один раз на поїзді проїздив по такій трасі.
Якість відео можливо й не дуже, але маршрут мальовничий. Особливо раджу подивитись одноколійну гілку від Видубичів до межі Києва (7:33 - 15:00); район Українки з Дівич-горою (25:40 - 34:40); віражі з купою поворотів (32:00 - 34:40); ст. "Корсунь" і міст через Рось (1:22:11 - 1:25:45).
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=YbAm9d4Fg3w" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=YbAm9d4Fg3w</a>

Пропоную в цій темі розміщувати прикольні відео з залізниць. І зазначайте таймінг найцікавіших краєвидів.
А може десь біля колій буде щось закинуте?

6
Поки карантин і всі на осадних умовах, можна згадати таку сторону вилазок, як обломи. Вони періодично трапляються. З різних причин. На цих прикладах їх дві — несвоєчасне дослідження і вилазка без попередньої розвідки.

Дивитись під Jerry Heil - #Охрана отмєна (The Faino & Alladin Remix) [Extended version] на Soundcloud


Всього лише півтора кілометра від Києва(!) — і величезний незруйнований радгосп, який віджали закинули відносно нещодавно — в 2011му! Декілька років тому був шанс спокійно в нього інфільтруватись, але стрьомався. І дочекався, поки з'явилось палєво у вигляді рекламної "Газельки" (якраз біля залазу!) і садових центрів з шиномонтажками через дорогу.
До речі, на рекламі зображено що може з'явитись на території цього радгоспу.


Поки був залаз пофоткав здалеку будівлі на території.


Якась адміністративна будівля. Контора або лабораторія?




Біля радгоспу був помічений цікавий артефакт — старий дерев'яний електричний стовп.


Цікаво було б дізнатись, що в тій будівлі. Навіть якщо і тлін, будинок чималенький.


Ворота.


Це була філія столичного агрокомбінату "Пуща-Водиця" (йому пощастило менше, бо вже знесли під забудову) — агрофірма "Совки". До того це був радгосп "Совки", який переїхав до Софіївської Борщагівки в 1978 році. Перед тим розташовувався на території нинішнього Києва. В 1974 році звели тепличний комбінат (розташований через дорогу). Також завдяки радгоспу з'явилась їдальня (пару років тому була закинутою), 9 житлових багатоповерхівок в селі і одна в Києві, школа і будинок побуту.


"Запал залаза."(с) Все одно вже не знадобиться.


Вглибині території.


Через радгосп проходить високовольтна ЛЕП 750 кВ.


Цього року територію частково розчистили від дерев. Тому добре видно, що граффітники якось туди пробирались.


Споруди вглибині території.


Фалоси Силосні вежі.


Вагова. Також можна розгледіти сільгсптехніку.


Прохідна.


Вагова станція обжитого вигляду. Радгосп охороняється.


З прохідної добре проглядається частина території.


На зумі можна навіть вичепити дошку оголошень.


Окрім будівель представляли інтерес дві стоянки техніки (станом на 2020-й техніку розпиляли). А раніше там стояв навіть пожежний ЗІЛ!


Ех, а скільки було підходів по ярам, гівнам багнюці і смітникам!
Зараз, нажаль, активність на території пожвавилась. Тому виклав для історії хоча б те, що нафоткав.

Наступною спробою дослідити сільгосппідприємства була фейлова вилазка в Чернігівському напряму, теж на Київщині.
Це був птахорадгосп в одному із сіл, в якому я вже був.
Довелося прокидатись спозаранку і ледве не на першій маршрутці їхати у Київ, щоб через все місто доїхати до автостанції.
Потім — пригоди з пошуку потрібної маршрутки, тому що: вони можуть відправлятися не лише від автостанції, а й від найближчих станцій метро; деякі рейси можуть не виконуватись.
Але якось доїхав. Виявив інших маршрут, який підходив.


І ось він — жаданий птахорадгосп.


Але виявилось, що є собакени.


Тож лишалось лише фоткати з-за паркану.


Пішли до другої відокремленої території.


Ця частина виглядала більш закинутою. Правда, паркан цілий.


І заборонна табличка (чогось на російській мові).




Курники.


Двері зачинені, тому навіть при наявності злазу заходити на територію не було сенсу.


Класний ракурс! Територія виглядає закинутою, але не покинутою.


Дроти цілі, але геть провислі.


Периметр цілий. Це теж багато чого значить.


Д третього птахокомплексу (а всього їх там чотири) йти не стали, бо з 99% ймовірністю нас і там би чекав облом. Та й на зумі видно залатаний паркан.


Можна було пробратись на чисні. Але топтатись по багнюці не захотів. Тим паче, звідти дуже смерділо курячим послідом (значить тоді птахорадгосп діючий?!).


Напрти розташувалась контора і машинно-тракторна станція з елеватором.


Не знаю наскільки воно закинуте, але виглядає епічно.


Щоб поїздка не виявилась зовсім даремної пройшлися до недбудованого розважального комплексу. Але там зовсім понуро.


Поки виходили звідти собачки на птахофермі зовсім збудилися.


Ось такі обломи.
Для себе вирішив вже не шукати закинуті колгоспи, бо осад від фейлів лишився.

7
Потрібні фотки вітчизняних легкових авто для долучення до звіту у власному блозі (може й тут продублюю).
Можливо, в когось є світлини таких моделей:
АІКО АТ-130,
Богдан 2110,
Богдан-2110 (рестайлінг),
Богдан-2111,
Богдан 2111 (рестайлінг),
Богдан 2312,
ГАЗ-3110 (КримАвтоГАЗ - відрізняється від російської іншим бампером),
ЗАЗ 968МП,
ЗАЗ 11055 "Таврія пікап" (рання),
ЛуАЗ-13021.
JAC J5?

При публікації буде вказано авторство і гіперпосилання на сайт або блог автора знімка. Під знімком на фотохостингу буде вказаний автор матеріалів.

Взамін можу запронувати екскурсію на київські заброси (з тих, де побував) або зімки рідкісних автобусів.

8
На свій День народження вирішив подарувати собі якусь цікаву екскурсію. І так вийшло, що дізнався про заплановану трамвайну екскурсію в Дарницьке трамвайне депо. А раніше я був поціновувачем електротранспорту (зараз громадський транспорт теж цікавить, але більше — автобусний). Тож вирішив взяти участь у трамвайних покатеньках. Хоча на трамваї вже катався. Але то була Пуща-Водиця. А це — інший берег Києва.

Покатеньки ("покатушки" — російською) — це поїздки на трамваї/тролейбусі/автобусі (необхідне підкреслити) з метою поїздки на певній моделі рухомого складу (зазвичай, рідкісного, ретро або нового) і вивчення маршрутної мережі. До 2012-го періодично брав участь у таких заходах, а потім охолов до того, переключившись на сталкерство. І ось вирішив згадати молодість. Тим паче, планувалась поїздка на рідкісному трамваї К1М6.

Єдине депо на Лівому березі столиці — Дарницьке. Саме по ньому мала бути екскурсія.


Зібрались, як виявилось, не там, де треба.  ;D Аж ось — подали трамвай.


Тусовка. Більшість учасників — нові дослідники транспорту. Але зустрів декілька знайомих людей.


Класний ракурс!


"Київ — місто контрастів" (с).


Фотостоп на кінцевій зупинці біля станції метро «Червоний хутір». «Цивілізація» на межі міста: з однієї сторони — приватний сектор, з іншої — ліс.


Тусовка.


Покатеньки були на трисекційному трамваї КТ3UA ("Кобра"). На подібному трамваї я вже їздив на покатеньках.


Проїхали повз недобудований Дарницький залізничний вокзал.


Сувеніри.


Трубопровід посеред дороги.  ;D


Залізнична станція "Дарниця".


Адміністративна будівля трамвайного депо.


Цікаво, що фактично там два депо. А ще служба колії і музей пасажирського транспорту.


Після покатеньки і інструктажу щодо техніки безпеки нас повели в музей.





В музеї транспорту вже був, тому не став акцентувати на ньому увагу. Музей класний. Але шкода, що на музейну техніку "забили".


Макети. Не зовсім реалістичні.


Можна погортати альбоми зі знімками рухомого складу.




Škoda 15Tr, які я ще застав.


Гальмівний кран.


Контроллер снігоочисника.


Альбом з трамваями. Шкода, музейної техніки в Києві фактично нема.


Раритетний автомат для води.


Стара територія депо з трамваями, підготовленими для екскурсії.


К1М.


Службові трамваї.


Татри.


Непрацюючі трамваї.


Індустріальний краєвид.


Поливалка.


Електровоз. Щось середнє між трамваєм і залізничним локомотивом. Може рухатись як по трамвайним лініям, так і по залізниці.


Техдопомога двохкабінна(!).


Учбова Татра Т3.




Для наочності все електрообладнання продублювали в салоні.


Контактори.


Прискорювач.


Піскопосипальний трамвай.


Ворота старої території депо.


Зі строї території депо, побудованого в 1959-му, прямуємо до екскурсії по новому депо, збудованому в 1990-му.


Малюнок в холлі.


"Святая святих" будь-якого депо — цех обслуговування. А тут ще й новенький БКМ 843, який став Богдан'ом TR843.


Мрія транспортного фаната! Це майже вперше побував у трамвайному депо.


Екскурсійна група.


Мийка.


Пішли до снігоочисників.


Трамвай після мийки чекає на покатеньки.


Ремонтний цех.


Ділянка ремонту колісних пар і візків.




Трамвайні колеса.


Трамвайний візок.


Ділянка ремонту токозйомників і тягових двигунів.




На нас вже чекає трисекційний К1М6.


Це трамвай українського виробництва. Існує лише в єдиному екземплярі. Та й побачив його вперше буквально півмісяця тому.


Проїхали по депо повз Татри Т6.








Цей мийки і обсмуговування.


Виїхавши з депо стали свідками надзвичайної події — загорівся позашляховик. Причому, наче, новий.


Заїзд до старої території.


Раніше трамвайні колії були й на проспекті Юрія Гагаріна. Тепер тільки біля депо.


Стара хрущівка біля метро "Чернігівська", яку дивом не знесли для хмарочоса. Як би не проґавити, коли її будуть розбирати.


Колишнє розворотне кільце "Вулю Кибальчича" зайняв ринок.  :'(


Біля розворотного кільця "Вул. Милославська" стоять недобудовані диспетчерська і трамвайний ПТО (пункт технічного огляду).




Розворотне кільце троєщинського швидкісного трамваю.


Легендарні недобудовані ЖК "Дніпроські вежі". Зараз у власності МВС, тому туди фіг пролізеш.


На завершення покатеньок був фотостоп у незвичному місці — біля кінцевої станції «Станція міської електрички "Троєщина-2"».


Розворотне кільце з нестандартного ракурсу, на яке пересічному перехожому ніяк не потрапити.


Кільце побудоване на естакаді. І там тех виявилась заброшка!


Трамвай К1М6 (ліворуч), на якому проїхався вперше, і T3UA "Каштан" (не пам'ятаю, їздив на ньому, чи ні).


Ось такі вийшли покатеньки. Мені сподобались! Правда, втомився. Більше 6 годин важкувато.

Зробив відос. Сподіваюсь, що не будуть проти (про нерозголошення нічого не казали).
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=j3c3v-teNEA" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=j3c3v-teNEA</a>

Дякую організаторам екскурсії, супроводжуючому і працівникам депо!

9
Недобуди — найменш цікаві об'єкти. Але це не стосується будівель з оригінальними архітекторою і плануванням та величезних за розмірами. Недобудований опіковий центр у Києві — саме таке місце. Його почали будувати після аварія на ЧАЕС для обстеження і лікування опромінених. Околицю Троєщини вибрали невипадково — саме на тому масиві розселили декілька тисяч колишніх мешканців відселеної Прип'яті. Встигли побудувати корпуси, підземний перехід між корпусами, адміністративні будівлі, церкву і окремо розташований паркінг. Після розпаду СРСР будівництво заморозили, а територію стали використовувати під склади. Котельня теж, начебто, діюча. Тому на опіковому центрі є охорона.

Начувся жахів про палевність і сердиту охорону, однак взимку 2017го вдалося там трохи полазити. Архівний репортаж викладати тут не буду (чи може вам буде цікаво?). Хіба що, як полізу вдруге, можливо, запощу й на форумі.

Натомість пропоную вашій увазі обліт опікового центру з дрону. З висоти цей комплекс виглядає епічно.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=fmdAHXLyliU" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=fmdAHXLyliU</a>

10
Так, це знову оздоровчий заклад! Але вибирати не доводиться: де є можливість полазити — те й досліджую. Тим паче, місяць не було вилазок.

Поки намічалася гарна погода з'їздив із напарницею на закинуту базу відпочинку на самісіньку околицю столиці. Давненько приглядався до цієї заброшки, однак в плани не ставив через те що вона охороняється. Також насторожувала відсутність інформації про стан забросу і відлякувало віддалене місцерозташування. Але нещодавно народ туди почав лазити, тож і я вирішив спробувати. Хоча було дуже стрьомно.

Звичайно, облизнувшись на величезну територію, розмріявся про два звіти. Однак через палєво облазити все не вийшло. Довелось задовольнятись одним корпусом і руїнами недобуду. Правда, і цього вистачило для чималенького звіту.

Шлях до заброшки був епічний.  Довго блукали по лісу без стежки! Однак коли вийшли на дорогу легше не стало, бо по ній постійно снують автівки.
Аж ось і база відпочинку.


Головні ворота і прохідна.


На прохідній незвична спостережна вежа у вигляді ракети. Хоча нагадує голову робота.


Біля прохідної було багато лавок.


Від воріт йде головна алея.


Можливо тут не дуже і видно, але на території стояло декілька машин і були люди. Вилазка була на грані зриву. Вже думав розвертатись.


Корпуси працівників закладу.


Біля будинку працівників розміщені другі ворота.


Треті ворота.


За парканом охайний будинок. Біля нього машина. На заброшку і не схоже.


Однак далі починається закинуті корпуси.


Вирішив розпочати огляд з найвіддаленішої точки бази відпочинку — недобуду. Тим паче вдалині розгавкалась собака.


Всередині недобуду хтось дбайливо поскладав вікна і дошки.


Недобуд зовсім понурий. Хоча на початку сталкерства мабуть був би радий і таким руїнам.


Тому більш цікавим видавався величезний спальний корпус.




 Головний вхід. Але ми пішли в обхід.


Ось тільки залази залочені.


З тилу теж ніяк.


А це що?! Вентиляційний оголовок? Невже там є бомбосховище чи піддомник?




Прибудова до спального корпусу.


Стрьомний залаз:)


Господарсько-технічні будівлі.


Найпалевніша територія. І, як назло, в прибудову сходи зруйновані.


Прохід всередину таки знайшли. І опинились у порожній залі із люстрами.


Причому цілих люстр багато.


Оскільки знав, що на першому поверсі сохран нікудишній (ну і ризик спалитися більше), то одразу пішли нагору.


Сходи з перилами! Як же я відвик від цього!


Що б це значило?


Холл на другому поверсі.




Селфі в дзеркалі.


Коридор заставлений меблями.


В кожній спальній кімнаті був власний «туалетний набір»: вмивальник, унітаз і змивний бачок.




В майже кожній кімнаті було ліжко. В деяких не одне.


Стан кімнат від збережених до роздестроєних.


Протерміновані ліки.


Спальна кімната з плакатом.


Дівчина діло каже!


Кімнати сгруповані по дві зі спільним тамбуром і двома вбиральнями.


Попри наявність ліжок у більшості кімнат, самі ліжка різного кольору.




Опа-на! Оце так натюрморт! Виглядає як кімната сторожа.




Гарна кімната. Хоч бери і заселяй приїжджих на коронавірусний карантин.




Ліжка майже в кожній кімнаті.


Деякі кімнаті чогось були підперті.
Сумніваюсь, що там могло б бути щось цікаве.


Іншими сходами піднялися на третій поверх.


Третій поверх. На диво вціліли люмінесцентні лампи.


Кімнати в гарному стані.


Десь на іншому абандоні бачив такі самі люстри. Тільки не пригадаю де саме.


Зрідка в тамбурах із вбиральнями траплялися шафи.


Але, в основному, наповнення кімнат складається з ліжок і тумбочок. Місцями і подушки є.






Балкон зовсім вузький.


"Чи є там хто?"


Спустилися на перший поверх по головним сходам.


На першому поверсі коридор обтянутий стрічкою.


Над стелею вцілів надпис.


Хтось випер в коридор диван.


Приміщення на першому поверсі порожні. Але натрапили на цілий кабінет.


Фойє порожнє.


Коли вийшли з корпусу почав накрапати дощ, який підсилювався.


Навпроти спального корпусу розташована братська могила — в цих місцях якраз була лінія оборони Києва і на самій території бази є аж два ДОТи.


І це обійшли лише мізерну частину бази. Її територія набагато більше.


Правда, не впевнений в можливості облазити більшу її частину.

11
З цукрозаводами в Україні біда (ну, може воно й правильно — цукор шкідливий для здоров'я). Їх залишилось мало. А від закинутих не лишають каменю на камені — перетворюють на пустирі. Але є недіючий цукровий завод в смт. Погребище однойменного району Вінницької області, який ще не розвалили. Правда, йде активне розпилювання на металобрухт. Це добре видно на шикарній панорамі з дрону. Від місцевих також чув, що найняли робочих для розпилу.

Нажаль, він охороняється. Але мало що, може комусь пощастить поексплорерити?

P.S.: Завод належить корпорації "Рошен".  ;D

12
Столичні навчально-спортивні бази, бази відпочинку, оздоровчі табори і санаторії розкидані не лише по навколишнім лісам на околиці — деякі з них розташовані прямо посеред міста, на островах. За логікою, вони мали б працювати або бути перепрофільовані під котеджі, ресторани, готелі. Проте виявилось, що є й закинуті. Один із таких забросів — пансіонат/оздоровчий комплекс/оздоровчий табір/база відпочинку "Дніпровські хвилі". Вона ж — "заброшка крішнаїтів". Важко повірити, що такий об'єкт стоїть в мажорному місці і не використовується.

Вже з різних трактувань статусу оздоровчого закладу зрозуміло, що ніхто толком не знає що воно було. На Вікімапії він позначений як "пансіонат". Офіційно називається "дитячим лікувально-оздоровчим комплексом". До того був оздоровчим табором. Невідомо коли його збудували, а також коли і чому закинули. Вдалося дізнатися лише про приналежність до судноходної компанії "Укррічфлот".

Тривалий час не було відомо про стан забросу і можливість дослідження. Потім з'явилися свідчення про наявність охорони. А далі — про обжитість крішнаїтами, яких змінили агресивні безхатьки. Так що лізти самому було небезпечно. Хоч і мріяв там побувати ще з 2018го! Ось тільки знайомі дослідники не виявили бажання туди пробратися. Та, на щастя, вдалося познайомитись із відеоблогером, з яким і вирушив на спільну вилазку. І що, цікаво — пансіонат виявився не таким страшним, як його змальовували. Навіть більше — здивував легким залазом і безпалєвністю. При цьому в корпусах непогана збереженість! Хоча кажуть, що протягом крайніх місяців "пансіонат" розвандалили.

Огорожа оздоровчого табору з головними воротами і фірмовим значком.


На початку вилазки були два переживання: стосовно залазу і охоронюваності. Що-що — а легкого доступу я не очікував.
Але ворота виявились відчиненими настіж!


Будка біля входу, яка є не в усіх піонертаборах, також здивувавла. Не лише своє наявністю, а й незвичною формою.


Головна будівля табору складається з двох крил, які вважаються різними корпусами — №1 і №2.


Поряд з корпусами №№1 і 2 є корпус №3. Однак він окремо відгороджений.


Спальні корпуси незвичайні. Сходи на розміщені лише на торцях корпусів. А головного входу і парадних сходів взагалі немає.


Два спальні корпуси утворюють довгу триповерхову будівлю.


Між корпусами є невеликий перехід, в якому роміщений один зі входів у їдальню.




Корпус №2. Виглядає гарно!


Корпус №1.


На першому поверсі вікон нема. А з кімнат повикидали шафи.


Вхід до їдальні.


Тамбур їдальні.


На задній стінці були зняті рукомийники з поличками для мила.


Їдальня величезна, простора і порожня.




В тамбурі є відгороджене захламлене приміщення.




В смітті валяються медичні та шкільні довідки, договори. Причому з різних населених пунктів. Але датовані одним роком — 2006м.
(Прізвища, імена та адреси зафотошопив щоб не розголошувати особисті дані, але знайте, що і ваші довідки можуть десь отак валятися.)


Напарник знайшов перепустку для автомобіля на фестиваль йоги "VEDALIFE". За датою визначив, що це 2018 рік. Місце проведення фестивалю якраз неподалік цього табору. Тому цілком вірогідно, що в закинутому оздорочому таборі могли складувати атрибути з цього фестивалю. Через це за ним і закріпилась назва "заброшка крішнаїтів".


Між першим і другим корпусом є сходи.


Хтось виніс шафу надвір. Також привертає увагу напис: "Ярмарка і камера схову". Мабуть одну з кімнат використовували для фестивалю йоги.


Комора на першому поверсі.


Захламлена кімната.


Зала, яка могла бути або більярдною, або бібліотекою.


Ще одна зала. Причому не проста, з малюнками на стінах.




Настінні малюнки — неодмінний атрибут будь-якого піонертабору. Шкода, що тут їх псують.


Перший поверх з фасаду. Приміщення на першому поверсі були загальними. Спальні кімнати розташовані на другому і третьому поверхах.


Здивувало, що трансформаторна підстанція розміщена на підвищенні і перед фасадом спальних корпусів.


Далі на першому поверсі трапилась зала, обтянута плівкою. З раковинами і ведичним малюнком. Тут точно були крішнаїти!


Незрозуміоло тільки для чого позносили раковини.


Вийшов зі спальних корпусів на огляд віддаленої частини оздоровчого закладу, до дивної круглої споруди.


На краю оздоровчого табору розташувався круглий танцмайданчик. Який з даного ракурсу прикольно злився з вантами Північного Московського мосту!


Танцмайданчик виглядає як НЛО:)


"А ну хто там лазить?!"


Сонце визирнуло з-за хмар, тому танцмайданчик вийшов у контртінях.


З танцмайданчика спальні корпуси №1 і №2 видно повністю.


До торця спального корпусу №1 прибудований наземний перехід, який веде до танцмайданчика і кухні.
Дивна конструкція. Про надземні переходи знаю. Але для чого тут наземний перехід?


Нажаль, не відфоткав його з усіх сторін.


Сходи на торці першого корпусу.


На сходах валяється шафа.




До танцмайданчика примикає будівля кухні, в яку ми не пішли. Щось відлякувало. Напевно, купи сміття і сліди вогнища.


Коридор третього поверху. Ближче до сходів він розмальований.


Крайні кімнати що на третьому, що на другому поверсі виглядають депресивно.


Туалет.


Кладова.


Деякі кімнати теж обмальовані. Грамотії «піталісь скріть», але це в них не вийшло, бо знаряддя вандалізму не сховали.


В кімнаті праворуч коридору теж була шафа.


Ліворуч коридору також кімнати з шафами.


Поступово навіть така збереженість з одноманітними видами починає набридати, бо в наступній кімнаті — теж шафа!


Кожна кімната (2-х чи 4-х місна) мала окремий балкон.


Вандалам теж, мабуть, шафи набридли. Ось цю вже підготували до скидання:)


А в цій кімнаті, крім шафи, були раковини. Судячи з усього, їх там розбивали.


Цим раковинам пощастило лишитися неушкодженими.


Кімнати з шафами з однієї сторони коридору схожі одна на одну. Різниця лише в кольорі шпалер і забитому вікні.


В кімнаті, що виходить до двору, теж шафа.


По інший бік коридору — знову шафа! Походу, шафи були в усіх спальних кімнатах.


А тут хтось облаштував конференц-залу.


Помітно, що там жерли і бухали.


Наступна кімната схожа на декорації до фільму жахів. Все в червоній фарбі і грізні написи. Але справжніх сталкерів таке не злякає!


Коридор між корпусами.




Перед коридором між корпусами роміщений кабінет. Можливо, це був кабінет виховательок.


Копирсатися в смітті не став. Хіба шо привернув увагу журнал подорожніх листів.


Але він виявився незаповненим. Мабуть, через одруківку «Марка втомобіля»:)


На кімнатних дверях зберіглися номерки. Що цікаво, на третьому поверсі менша нумерація, ніж нга другому.


Більшість кімнат 1-го корпусу на третьому поверсі виявилаись порожніми. Тому вирішив оглянути другий поверх


На на сходах ще лишились незпиляні перила!


Коридор другого поверху був прикритий чорною плівкою. Це явна ознака помешкання безхатьків! Наскільки мені було відомо, саме другий поверх був найстрьомніший (якщо не рахувати "кімнату жахів" на третьому).


Тамбур в туалеті з вцілілими радянськими вішалками.


Унітази майже цілі.


Балкон однієї з кімнат чогось обвішаний обмежувальною стрічкою.


А в першому корпусі натрапив на помешкання безхатьків. Після такого захотів якмога швидше піти з цієї заброшки.


Перенасичились враженнями і слідами перебування людей, тому повз сховані у зарослях спальні корпуси виходимо з заброшки.


Недослідженим залишився корпус №3 (який не додумався сфоткати з третього поверху). Цікаво, що там вціліло?


Два трьоповерхові крила-корпуса і танцмайданчика з непоганим збереженням виявилось достатньо для великого огляду. Нафоткав і назнімав понад 200 кадрів! Надодачу відзняв відео. Тому (надодачу до підозри на обжитість бомжами) на кухню навіть не заходили.

«Дніпровські Хвилі» виявились не такими страшними, як їх змальовували. Гарна збереженість (на рівні санаторію «Журавушка»). Легкий зручний залаз. Відсутність охорони. Не зустріли бомжів. Хоча, якщо шаритися по ночах, то можливо там і можна на когось наштовхнутись. Однак зізнаюся, що було трохи моторошно, бо в деяких місцях було дуже схоже на бомжівник. А ще — собачий гавкіт за парканом і гримання дверей від протягів додавало ефекту присутності ще когось, крім нас.

P.S.: До речі, цей оздоровчий табір, разом із сусіднім готелем, виставлено на продаж. Якихось 4,5 мільони баксів — і він ваш.

13
Вважав, що Пуща-Водиця пройдена вздовж і впоперек у плані закинутостей. Однак виявилось, що це не так і ще залишився недосліджений закинутий піонертабір "Вогник". Причому він різноплановий (є і закинуті будинки, і недобуд), з цікавою архітектурою і навіть з деякою збереженістю у вигляді меблів, протигазів, документів і написах на стінах. Тому, хоч і з острахом, та все ж відважився на самотню вилазку.

Про цей піонертабір я знав і раніше. Просто він охоронявся і про нього не було жодного звіту чи відеоогляду. Але буквально нещодавно дізнався, що народ туди активно лазить.

Цей піонертабір належав київському шкірзаводу "Чинбар", який, як і багато інших підприємств після розпаду СРСР, вирішив позбутися від невиробничих площ. Тому з 1993-го будівлі підвідомчого оздоровчого табору перейшли до орендарів. При цьому, за знайденими бланками путівок, він працював до 1998 року. Потім, в 2000-х, орендовані будівлі двічі перепродали. А далі, імітувавши суперечку в кооперативі, який володів будівлями, цілісний майновий комплекс було розділено на декілька ділянок, які тепер відійшли не юридичним, а фізичним особам. І станом на 2020 рік, частину території відгородили (мабуть, для забудови). Напевно, відгородження і посприяло тому, що обжитий будинок опинився за парканом закинутої території.

Ну а вилазка видалась класною — неспішною і обережною. Залаз знайшов одразу. Обійшов і відфоткав майже все. А на виході зустрів інших сталкерів.

Головний в'їзд до піонертабору — одна із візитівок будь-якого оздоровчого табору, нажаль, у напівзруйнованому вигляді.
Над воротами були дві круглих арки, а на самих воротах — круглі плакати з назвою табору і заводу. Так ворота виглядали раніше.


Але ще лишилась мозаїка на колонах воріт.


Відсутня хвіртка добряче перегороджена. Та я на неї й не розраховував — ще на ГуглПанорамах виявив ледве помітну стежку, якою і вдалося скористатись.


Одразу пішов до найближчої будівлі — недобудованого корпусу оригінальної архітектури.




Всередині будівля так само оригінальна, як і ззовні. В центрі розташований атріум зі сходами.




Атріум з другого поверху.


Коридор навколо атріуму.




Кімнати. Стіна до балкону зроблена кутовою.


Планування більшості кімнат однакове. Відрізняються лише дзеркальним розташуванням виходу на балкон.


Пірамідальний дах заміняє стелю над атріумом.


Балкони ромбовидні.


З них добре видно корпуси на території оздоровчого табору і прилеглу вулицю. І мене, напевно. Тому визираю, ховаючись за підвіконням.


В центрі оздоровчого табору розташована незвична напівкругла будівля — їдальня-кінозал. Думаю: як би туди пробратися?


Альтанки, нажаль, не встояли.


Продовжую оглядати центральну територію з другого поверху. Згори видно майже весь табір.


Позаду недобуду стоїть напівзруйнований спальний корпус. Дах проломився через гілку.


З першого поверху будівлю видно наскрізь. Тому всередину можна не заходити. Тим паче, враховуючи її стан.


З землі можна оцінити весь масштаб руйнування. Але подібні дерев'яні будиночки найменш стійки.


А з фасаду цей спальний корпус виглядає цілим.


Недобудований корпус, по якому тільки що лазив.


Потихеньку просуваюсь вглиб території, до спального корпусу.


Дерев'яний спальний будиночок з кімнатами з двох сторін. Всередині порожній. Хіба що, з протилежної сторони закиданий сміттям.


Поряд стоїть ще один подібний спальний корпус.


А між ними — колодязь. Невже у Пущі-Водиці не було центрального водопостачання?


При цьому колодязів, судячи з бетонних кругів, було аж два. Правда, незрозуміло: другий закинутий, чи недобудований.


Це вже третій абандон з колодязями (після навчально-спортивної бази і військових  складів).
Що ще здивувало. Точніше, збентежило — стежки по території, спиляні дерева і купи сміття. Раніше вся територія була в кущах і соснах. Тепер дерева і кущі прибрали. Це насторожує.
Хоча смітники свідчать, що місцеві спокійно приходять.

В третьому спальному корпусі також порожньо.


Страшнувато. Але треба йти до головного і найцікавішого корпусу — їдальні.


Всередині — напівкруглий холл, який, ймовірно, використовувався як зала їдальні. І потрощене піаніно.


Ззовні для фоткання відкривається ширший кут огляду. Однак все одно треба зайти всередину.


За холлом є ще одне напівкругле приміщення — кінозал.


Радує, що на стіні зберігся надпис.


Дивує, що в приміщенні кінозалу було два ряди вікон. Мабуть для того, щоб не заважати їдальні під час перегляду фільмів.  ;D


Нажаль, і ця будівля на грані руйнування, бо дерев'яні підпірки нещодавно хтось зпиляв.


Кінозал здивував вцілілими світильниками. Хоча незрозміло, де була проекторна. Чи може, показували діафільми з ручного проектору?


Напівкругла стіна кінозалу.


За кінозалом розташований коридор з віконечками для здачі посуду.


І віконечка для видачі їжі.




За віконечками для видачі їжі розміщена кухня. Порожня.


Залишились хіба що звалені в купу москітні сітки для вікон.


Але в одній з кімнат виявив шафи!


І малюнок.


Надпис на стіні "М'ясорубка" — теж який не який — артефакт.


Якимось дивом вціліла шафа для хлібу.


Напівкруглий холл фотогенічний.


А сама будівля їдальні — візитівка цього піонертабору. Буде шкода, якщо її знесуть.


Оглянутий раніше спальний будиночок.


По дорозі до господарських будівель натрапляю на вкопані покришки. Дуже лампово.


Господаоські будівлі розміщені під парканом тильної сторони табору.


Напевно, це котельня і душова-вмивальня.


В першому приміщенні порожньо.


А от у другому були якісь конструкції. Чи то туалет, чи то вмивальники.


У вікно видно металевий сарай.


Наступна будівля — туалети.




А ця будівля — напевно, комора-майстерня.


Всередині, на перший погляд, — купа сміття.


Однак, якщо придивитись, можна побачити протигази.


І бланки путівок до оздоровчого табору.


А з них можна дізнатись, що останній заїзд був у 1997 році.


Для 20-річного забросу це непогана збереженість. Хоча, якщо чесно, не маю звички копирсатися у хламі. Просто перед вилазкою вивчив, де є цікавинки.

Вдалині — літня сцена і найпалєвніша ділянка піонертабору. Ще й по дорозі, з якої добре проглядається територія, часто проїздять машини.


Літня сцена. Помітно, що стійки навісу вже попиляли.


Сцена з красивим панно.




Оглядаюсь на головний корпус-їдальню і спальні будиночки, які вже облазив.


Попереду — невеличкий будинок (ймовірно, завгоспа), який міг бути сторожкою. А за ним — відгороджена обжита територія.


Всередину не заходив, бо не захотів, щоб скрипіння дверей почули за парканом.


Ледве помітив майданчик. Як виявилось, це підлога величезної демонтованої дерев'яної альтанки.


По курсу залишились два спальних будиночка.


Причому обидва були зачинені. І не зпроста.


Хитати двері не ризикнув, бо поруч паркан нового будівництва. Тут добре помітно, что поділили територію, бо паркан оминає цей корпус.


Двері були зачинені, бо в цей будинок позносили шафи з інших корпусів.


Наступний спальний будинок.


В ньому також були меблі. І провалений дах.


Після цього кадру обійшов всю територію. Став направлятися на вихід, але бачу — назустріч йдуть два хлопця. З лопатою! Думаю: "Ну, всьо! Хана!" Подумки готуюсь до неприємної розмови, підшуковуючи виправдання для проникнення на території. Однак виявилось, що це сталкери. Один з яких — відеоблогер. Причому саме його відео я дивився напередодні вилазки!

Розбалакались. Відкопали древній тюбик зубної пасти. А потім пройшлися до руїн піонертабору "Світанок".

А за вікнами їдальні проїжджають трамвайчики і вирує життя, яке поглине цей закинутий піонертабір.


Попри те, що заброс епічний і зі збереженістю, відео не знімав, тому що дуже нервувався та й відеооглядів цього піонертабору повно в Ютубі.

Що забув написати в блозі, так це те, що за парканом будівництва залишись дві будівлі — медпункт і спальний корпус.

І ще — це перший закинутий піонертабір із дерев'яними будиночками. Зараз такі об'єкти — велика рідкість.

14
Київський курортно-дачний масив Пуща-Водиця — не лише заповідник старовинних садиб, а й клондайк закинутостей. Тому вирішив розпочати новий сезон вилазок саме з цієї місцини. Тим паче, дізнався про недосліджений піонертабір. Він виявився цікавим. А ще під час вилазки по ньому зустрів місцевих сталкерів — молодше покоління урбекс-дослідників. Але про це напишу пізніше, а поки репортаж з іншого піонертабору, по якому я вже лазив у 2018 році, однак на форумі ще не постив.

На after-party нові знайомі запропонували злазити ще кудись. Однак одна старовинна садиба виявилась заселеною безхатьками. Інші закинутості або обгородили новим парканом, або взагалі знесли (так, так — ліквідація заброшок дісталася й до Пущі-Водиці. І на місці санаторіїв почали будувати житлові комплекси). Тому запропонував злазили на залишки піонертабору "Світанок", який розташований на краю цього селища-масиву і який поки що стоїть (хоч і в зруйнованому стані).

Ще донедавна цей заброс був невідомим. Але буквально рік-два його забоянили. Не хочеться собі лестити, але якось дивно. До то, як я туди поліз, ніхто про нього не писав.  ;D

Піонертабір "Світанок" належав до столичного екскаваторного заводу "АТЕК" (який також розвалили). Судячи по зарослям і стану будівель, цей оздоровчий табір закинули ще на початку 1990-х. Мабуть так виглядає остання стадія заброшки. На першій вилазці по "Світанку" взагалі здивувався, що від нього хоч щось залишилось. Вважав, що там лише пустир.


Туалет в кутку території.


Руїни господарських будівель.




Будівля. Ймовірно, бібліотека або їдальня.


Взимку руїни виглядають не так понуро, як без снігу.


Ще одна господарча будівля.




Зимова версія.


Велика будівля. Напевно, душова.




Дерев'яного ящичка на цей раз не було. Мабуть стирили.


Душові кабінки.


Наступний будинок з підвалом.








Ще одна будівля.






Ймовірно, тут були вмивальники.


Руїни туалету.




Зі здивуваванням виявив, що у цьому піонертаборі є басейн (цю частину території оглядав з вулиці).


В басейні є вода!


За басейном видніється наступний корпус — кінотеатр.




Підлоги фактично нема.


Від будівлі залишились лише стіни.


По маленьким віконечкам в стіні вгадується кінозал.


Серед купи сміття знайшли бакелітовий перемикач. Можливо, занесений ззовні, але...


Той перемикач аж 196х року.


Перед трансформаторною влаштували смітник.


Ще якась господарська споруда.


Потім були два будинки. Перший.


Другий будинок.


А там ще хтось бомжує!


Помітно, що всередині бомжували.


Поруч — фундаменти під підвал. Можливо, там мали збудувати будівлю.


І ось вже вихід. Це був бічний вхід.


Алея від бічного входу. Дивно, що праворуч від алеї взагалі нема будівель. Там не міг же бути пустир! Напевно, спальні корпуси зруйнувались.


КПП.




Бічний вхід взимку. Там це є східці.


Нажаль, це все, що залишилось від цього піонертабору. Але за 2 роки його не доруйнували, тому ще простоїть. Хоча стосовно інших заброшок тенденція така ж, як у середмісті столиці.

З цікавого нагуглив, що біля цього піонертабору фоткали британський автобус незвичної компоновки — 6х2 (спереду дві вісі, ззаду одна). 

15
Природні Об'єкти / Дівич-гора
« : 03.01.2020 15:57:43 »
Дівич гора — цікава оглядова місцина в передмісті Києва, в Обухівському районі. Розташована на березі Дніпра і з неї відкриваються чудові краєвиди на навколишні села, Дніпро, місто Українку і Трипільську ТЕС.
Давно хотів там побувати, але вийшло лише в грудні минулого року. Правда, навесні або восени краєвиди були б ще гарніші. Але в безсніжну зиму панорами й так непогані.

На горі археологами був знайдений жертовник. В древні часи Дівич гора була святилищем. Тож вона вважається не лише однією з найвищих точок Обухівщини, а й місцем сили.
Висота — 55 м. над рівнем Дніпра і 186 м. над рівнем моря.

Раніше не вдавалось туди дістатись, бо шлях пролягав через вугільний термінал ТЕС. Відповідно, був ризик вимазатися у вугільний пил. До того ж, не було впевненості у наявності тротуару. А йти по узбіччю, й без того вузької дороги, не хотілось.
А цього разу вирішив поєднати вилазку по заброшці з походом до Дівич гори.

Шлях до Дівич гори пролягає через вугільний термінал Трипільської ТЕС.


Йти по узбіччю не довелося, бо трапилась спеціальна пішохідна доріжка... у вигляді містку.


Правда, той місток весь у дірках.


Ось, на горизонті вже показалася Дівич гора.


Гора розташована у селі Трипілля.


Вулиця, яку вважав автомобільною дорогою, виявилась східцями.  ;D
Хоча так навіть краще — не треба розминатись з автівками.


Набір висоти. Вже видно панораму Трипілля.


Плавучий кран.


На Вікімапії це місце відмічене як пляж. Але схоже, що тепер це склад піску.
До речі, пильний погляд помітить закинуту хату в правому кутку.




Стежка на вершину Дівич гори.


Підйом крутий.


На схилі виросла сосна.
(До лісу звідси далеко.)


Березовий острів.


Засмутило те, що сміття не виносять, а закопують. Напевно, лишають працю майбутнім археологам.  ;D


На вершині гори встановлено прапор і хрест.




Фоткаю як фоткаю себе:)


Краєвиди з гори шикарні!


Дніпро.






Панорама сіл Трипілля і Халеп'я.


Дніпро і місто Українка.


Вугільний термінал.


Українка.
До речі, місто-енергетик, яке збудували спеціально для працівників електростанції.


Багатоповерхівки — мікрорайон на околиці Українки.




Трипільська ТЕС.


В якості високовольтних опор використано труби. Ніде такого ще не бачив.


Генератори електростанції.


Відкритий розподільчий пристрій.


Вершина гори  вся в розкопках.


З заходу, за Дівич горою є ще одна гора.


Під горою проходить одноколійна залізниця Видубичі (Київ) - Миронівка.


ЛЕП 330кВ від електростанції.


Промзона біля ТЕС.


З півдня все в тіні і окутано димкою.


Взимку сутеніє швидко. Тож час збиратися додому.


Спуск з гори.




Сходи.


Дівич гора, на якій тільки що побував.


Ось так. Виявилось, що від вугільного пилу не забруднився. Панорами з гори й справді чудові. Правда, находився за день добряче.

А ще відзняв відео.
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=wFxmXSOQtkM" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=wFxmXSOQtkM</a>

16
Цікаве місце. Найбільший заповідник паровозів у країні. В інтернеті знайшов репортаж. Шкода, що зараз там не так багато паровозів і локомотивів, як було колись.

Координати.

17
Погода, як для середини грудня видалася аномально теплою. А це означає, що сезон полазок можна продовжити. Ось тільки продовжувати нікуди і ні з ким. За моїми спостережненнями, половину вилазок доводиться здійснювати самотужки і квота спільник полазок вже вичерпалась. Тому за будь-яких умов передбачався одиночний сталк.

Куди лізти — теж проблема. Особливо, якщо лізти самому. Тут в нагоді став примічений ще декілька років тому невідомий абандон невизначеного призначення, який знайшов переглядаючи супутникові знімки і Гугло-панорами. Розташований він в улюбленому і знайомому місті в Київській області. На Вікімапії, як не дивно, не розмічений (тому неохоче ділюся розташуванням). Призначення занедбаних будівель також невідоме. Так само невідомо про стан об'єкту: занедбаний, чи ні? (в наш час все швидко змінюється), наявність охоронця або безхатьків. За таких обставин лізти одному страшнувато.

Мені ці занедбані (чи закинуті? — як правильно?) будівлі нагадували базу відпочинку або профілакторій. Майже вгадав. По приїзду додому, за декомунізованою адресою, ледве знайшов інформацію, що це навчально-спортивна база «Дніпро». Перший такий об'єкт у моєму досвіді.

Звичайно, були причини понервувати: на шляху до забросу на вулиці ледве не накинулась вівчарка. І безпосередньо перед вилазкою на територію зайшов якийсь мужик. Але вилазка відбулась успішно. А звіт став ювілейним у блозі. Ще й відзняв невеличке відео.


Шлях до запланованого об'єкту пролягав повз занедбане підприємство, що складається із адміністративного корпусу, цеху, трансформаторної і КПП.


Залазів в адмінбудівлю немає. Та й територія маленька. Але можна взяти на замітку.


А ось і навчально-спортивна база. По вулицям спокійно лежать собаки, одна з яких ледве не вчепилася. А в цей вхід зайшов якийсь мужик. Тому вирішив зайти з торця, де немає паркану.


Ця одноповерхова будівля схожа на їдальню. А якщо їдальня — значить об'єкт: база відпочинку або санаторій.






Після вагань вирішив розпочати огляд саме з цієї будівлі.


Зала їдальні.


З неї добре видно інші корпуси.


Вхід до кухні. Але там порожньо.


Привернула увагу акуратна кладка) Халтура!


Наїжджена колія наводить на роздуми.


Цікавий одноповерховий корпус.


Головний корпус.


Горище незвичної форми.




Наважуюсь пройти через головний вхід на територію.


Одноповерхова будівля. Всередину чомусь не захотів заходити. Мабуть тому, що вона здалась помешканням бомжів.


Головний корпус залишив на десерт.


Тим паче, на території виявив й інші будівлі.


Колодязь-теремок, виконаний в єдиному стилі із покрівлею будівель.


На закинутих об'єктах колодязь трапляється лише вдруге. Тут він виглядає дивно, оскільки у місті є водогін.


А це або трансформаторна, або КНС.


Гаражі і майстерні.




В гаражних боксах є оглядові ями. І по накату помітно, що вони використовуються.


Всередині смітник. Наскельні надписи свідчать, що цього року на заброшці вже були люди.


Гаражі.


В інші приміщення не заглядав, оскільки там теж засмічено.


Якимось дивом вціліли металеві двері!


Майстерні.


Ось і вся територія. Лишається тільки залізти в головний корпус.


Перед гаражами розміщений майданчик.


Більша територія навчально-спортивної бази в одному кадрі. Територія доволі компактна.


Вхід до головного корпусу обріс хащами.


По напоптаних східцях піднімаюсь до будівлі.


В фойє порожньо. Але все одно будівлю треба оглянути.


Квестери майже попалили координати.




Кімната.


По бокам від фойє зберіглися залишки дверей.


Коридор звичайний і понурий.


Сходи типові. На другий поверх не захотів підніматись.




Ліве крило поштукатурене.


Фойє в бік входу.


Знову одноповерховий (навчальний) корпус-теремок.





Їдальня з фасаду.


На все про все в неквапливому темпі витратив 25 хвилин. І це при тому, що ще знімав відео.

Майже навпроти навчально-спортивної бази натрапив на руїни приватного будинку.


Не знаю як вам, а мені вилазка сподобалась. Та й абандон виявився з неординарною архітектурою і хоча б з якимись залишками облаштування — дверима і розбитими вікнами. А чоловік, що пройшов на територію і собаки на шляху до забросу додали адреналіну, який є складовою майже будь-якого сталку. При цьому я ще примудрився відзняти невеличке відео, в якому показав всю територію бази. І нафоткав достатньо. Ну а щоб на зворотньому шляху не загриз собакен, довелося піти іншою дорогою — так піднявся такий гавкіт. Добре, що на другій дорозі собаки на вулиці не вештались.

Потім сходив до ще одного місця неподалік, яке теж давно збирався відвідати. Але то «вже зовсім інша історія», туристична, а не сталкерська, яку розповім і покажу наступного року.

Відео.
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=4obIvvvk-lU" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=4obIvvvk-lU</a>

18
З фотохостингами суцільне розчарування — сервіси періодично закривають або погіршують умови їх використання. Та й якість роботи тих, що ще лишились, залишає бажати кращого. Правда, і Youtube колись дійде до закручування гайок, але хоча б працює стабільно. Одним словом, роздумую: а чи не повернутись у відеоблогерство? Можливо, порадите якийсь відеоредактор? Такий, щоб без зайвих наворотів (достатньо таких функцій, як: нарізка, видалення звуку, накладення зображення і тексту). Щоб вмів відкривати файли формату MTS. І бажано, щоб не займав багато місця.

Користувався Womble MPEG Video Wizard. Проста програмуліна, але розпізнавала формати відео з моїх фотокамер. І можна було записувати не лише відео, а й аудіофайли MP3. На XP працювала, а для новіших систем не оновлювали, тому встановлювати ризиковано.

Чув, що багато хто користується Adobe Premiere. Але її треба купувати ліцензійну. І розібратись у ній важко.

19
Цікавий архітектурний будинок є у м. Боярка Київської області. Розташований він на вулиці, де раніше були дачі заможних киян. Проте до нашого часу в більш-менш нормальному стані лишились тільки дві садиби. Одна з них — колишня дача Миколи Максимовача (на ГуглКартах підписана як маєток Добромирових) — інженера шляхів сполучення і архітектора. Будинок збудований, орієнтовно, в період між 1890 і 1902 рр.. В радянську епоху садибу пристосували під корпус дитячого санаторію «Зірочка» (назву санаторію дізнався буквально рік-півтора тому). До середини 1990-х використовувалась обласною дитячою лікарнею, яка розташована навпроти. А після побудови нових корпусів дитячої лікарні, цей санаторій закинули.

Будиночок підремонтовують, порушуючи першопочатковий вигляд. Але не дають розвалитися. На території живе сторож з собакою. Наскільки мені відомо, всередині ще ніхто не був.

Наразі, непрацюючий санаторій належить Міністерству охорони здоров'я.







На даху підвалу виросли берези.  ;D


Ще з цікавого — фонтан з скульптурами дівчаток.


На невеличкій територїії є і інші споруди. І собакен. (Фото 2017)


Прохідна. А я ще пам'ятаю, коли вона працювала.



20
У величезному лісі на краю Житомирської області причаївся таємничий військовий завод — філія заводу ім. Артема. Частину територїї використовують, а ось приблизно половина так і лишилась недобудованою. Це 11 промислових корпусів, дві адміністративні будівлі і КПП. Одним словом, попри те, що недобуд, — масштабний об'єкт. Причому не забоянений. Тому, вибачайте, без координат. Тим паче, що підрприємство оборонне.

Давно хотів його дослідити, але дістатись туди важкувато. Електрички в тому напрямку їздять рідко, та й то, лише до найближчого селища. А дальних електричок до потрібної зупинки взагалі майже немає. Надодачу, вилазка вимагала пішого походу. Тому один я туди б навряд чи б поліз. Та ось, на пропонуючи знайомим десь полазити, відгукнувся один товариш, який вирішив піти саме на цей об'єкт. Правда, назвав він його інакше. Але так само, давно планував його облазити.

Вилазка відбулась успішно, хоча були складнощі з доїздом на заброс, палєво, а також дрібний дощик. І ще: фотки з товаришем викладати тут не буду, бо не спитав у нього дозволу на публікацію на форумі. Проте додам знімки, яких немає у блозі.

Отож з самого ранку, в дощ і туман (добре, що при плюсовій температурі) зібрався до столиці. Звичайно, врахував запас по часу, однак не очікував, що затори о 7й ранку починаються ще на підступах до Києва(!!!). Якимось дивом вдалося приїхати на зустрій в призначений час. Побалакали, сіли в електричку.
Через ремонти на коліях електричка прибула на потрібну станцію із запізненням в півгодини. А це значить, що час на дорогу і дослідження заброшки скоротився.


Враховуючи скорочення часу на вилазку і небажання товариша намотувати зайві кілометр-півтора по пішохідному мосту, ломанулись через річку навпростець — по залізничному мосту!
Вперше пройшовся по залізничному мосту.


Нам пощастило, що в будках не було дядьків з калашами.


Взагалі, ходити по таким мостам не можна. Хоча ще невідомо, куди б вивела стежка з пішохідного мосту. Бо, судячи по рослинності, берег мав би бути болотистий.


Нажаль, зекономлений кілометраж витратили марно, бо по GPS намотали зайві кола по лісу.


Вийшли до дальної частини закинутої території, але залаз не знайшли (а він там був). Пофоткали через паркан і вирішили піти до КПП.
А периметр заводу довгий. Причому цілий.


Сталк розпочали з недобудованого адмінкорпусу, що стоїть поза парканом. І не в останню чергу через розташування. Просто поруч був припаркований мікроавтобус, тому одразу лізти за паркан було б дуже палєвно.


На першому поверсі навіть підлоги нема.


Сходи стрьомнуваті. Хоча очікував гіршого стану.


Другий поверх.


Третій поверх так само понурий. Проте можна залізти на дах по драбині.


Палєво!


Дах стрьомнуватий. Добре, що не було вітру — швидко адаптувався до висоти.


"Я на даху. На даХу я" ©.


Згори видно територію недобудованої частини заводу.




КПП згори.


Поруч був другий адмінкорпус, але туди не полізли.


Стрьомнуваті сходи з дірками між прогонами і без бічної підтримки.
Причому під час ходьби пружинять.


Пішли через КПП.




Всередині ніц цікавого.


Заборонна табличка свіжа.




На території натрапили на якийсь бункерок і промислову будівлю.


Дивно, що низ цегляний, а верх з бетонних блоків.


Всередині невеличкого цеху.


Лише вдома на фотках помітив, що у цеху є цілі ліхтарі(!).


Спробували зайти в бункер, але він був зачинений. Після безуспішної спроби підшукати ломік, виявилось, що є лаз всередину.
(Фото напарника)


Однак це ніякий не бункер — а невеличка кімната. Схоже, що місце сторожа.
А знімок все-таки вирішив показати. Вибачайте за неякісне ретушування.


З другого боку від дороги якась технічна будівля. Схожа на трансформаторну.


Всередині помітні постаменти для дизель-генераторів.


Перед будівлею купа відкритих колодязів.


Наступний корпус оточений капоніром. А це натякає на військове призначення об'єкту.


І теж має бункерок, який виявився постом охорони.


Перед корпусом товариш вчасно помітив автівку, мопед і генератор.
(Фото напарника)


Після цього досліджувати недобуд стало веселіше. Андреналін заграв, тому швиденько прямували до наступної будівлі.




Схоже, на цех для розвантаження вагонів.


За поворотом — ще один корпус. Понурий, але відфоткати для історії треба.




Запропонував залізти на капонір і оглянути територію зверху. А будівля-то довга.


До неї прибудовано наземний перехід між корпусами.


Перехід між бічним корпусом і головним цехом. Причому всі три корпуси з'єднані із головним цехом своїми переходами.




На даху виріс справжній ліс:)


Наступні однотипні корпуси не викликали ентузіазму у товариша. Тому всередину не заходили.
Другий цех.


Третій однотипний цех.


Дороги на території накатані. В поєднанні із побаченою активністю це насторожувало.


Вийшли на дорогу, що відділяє недобудовану частину від діючої. Палєвно. Але напарник на це не зважав.

Вглибині території валяються бетонні конструкції, які не встигли змонтувати.


Підійшли до торця головного цеху. Вмовив товариша оглянути і цей корпус.


Головний цех повинен був мати декілька поверхів. Вражає розмірами.


Мальовничо!


Всередині цеху звалище бочок з під фарб.




Дорогою між діючою частиною і недобудованою вийшли до дального закутку недобудованої території.
Здивувались капоніру, крізь який зробили автомобільний тунель.




Один із дальніх корпусів.


Всередині порожньо, але чисто.




Не одразу помітив, що всередині корпусу прокладена залізнична колія.


Але поза будівлею колії розібрані.


Діюча територія. Товариш хотів і туди полізти, але периметр його відговорив.


Останній недобудований корпус розташований за окремим парканом.


Це також був цех для завантаження/розвантаження потягів.


Правда, рейок в цеху немає.


Цей же корпус бачили на початку вилазки.
Знімок з-за паркану.


Залізничні колії.


Перегороджено. Але треба було пройти далі.


Закинуті колії заросли соснами.


Ось така вилазка. Недобуд вразив своїми розмірами, попри те, що закинуто менше половини всієї території. Порадував відсутністю смітників і граффіті (це ще одна причина, по якій не хочеться палити координати).

На зворотньому шляху вирішив піти по прямій дорозі, а не просікам (бо заброс вже дослідили). Вийшли до залізниці. Побачив, що на зупинці сидять люди. Подивився завчасно підготований розклад — точно, очікувалась дальня електричка, яку я не взяв до уваги. Причому на цій електричці і збирався їхати додому. Тільки мав сідати на станції. Оце так везіння!
Правда, товариш обламався. Він хотів сходити по другому мосту.

Електричка дального слідування якраз зупинялася на цій зупинці, тому посідали і поїхали до Києва.
В столиці ж знов було холодно, темно і мокро. Не скажу, що в лісі і на недобуді була гарна погода, але надвечір стало так само, як було зранку.

Ну і ще нагуляв сон (бо безсоння задовбало).

Сторінок: 1 2 3 4 »