Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Svyatodiy

Сторінок: 1 2 »
1
Dark castle



Розташована дана історична пам'ятка в невеличкому селі Новомалин, Рівненської області.



Цей комплекс був збудований Свидригайлом Ольгердовичем ще в далекому ХІV столітті. Значних руйнувань замок зазнав 1943 року, під час битиви партизан з німецькими солдатами. Відтоді збереглась тільки одна з п‘яти оборонних башт, яка зараз знаходиться в дуже поганому стані і потихеньку розвалюється.







Загалом, на території доволі чисто. Сміття звісно є, але не в катастрофічних масштабах. Видно, що місцеві жителі доглядають за цим місцем.















На одій з колон поселилися лелеки.



























Загалом, якщо будете в Острозі і матимете власний транспорт - рекомендую до відвідин, в якості доповнення до музейних об'єктів.


2
Якось на вилазці в Калуш, Vasi4 знайшов на підлозі адміністративної будівлі шахтного комплексу ось цю брошуру, яку я оперативно в нього віджав і відсканив. На жаль збереглися не всі сторінки цієї брошури, тому кидаю які є.












































3
Пропоную цієї суботи повторити вилазку 10-річної давності

Що з собою мати:
- Засоби індивідуального захисту: протигази, респіратори, костюми хімзахисту.

План приблизно такий:
-  о 14:00 збираємося біля пам'ятника Шевченку. Потрібно декілька людей, які мають повну екіпіровку (костюм хімзахисту, протигаз і можливо якийсь пристрій типу ВПХР, дозиметр), щоб зробити атмосферні реалістичні фотографії. Прохання решту прийти пізніше, щоб не привертати до себе багато уваги.
- о 15:00 до нас зможе приєднатись решта людей, хто має тільки протигаз, або хоче просто зустрітись прогулятись.

Якщо є якісь пропозиції - пишіть, також при потребі можна створити окремий чат в телеграмі.


4
Деколи, заглядаючи в під'їзди здавалось би звичайних житлових будинків, можна натрапити на щось цікаве і нетипове. Так одного разу, вештаючись залізничним районом нашого міста, я спускався в черговий підвал, з надією знайти той самий об'єкт...



А чи задумувались ви коли-небудь, звідки керуватимуть рухом поїздів у разі війни, або ще якогось лиха? Залізниця - це дуже важливий стратегічний об‘єкт і вона повинна працювати незважаючи на будь-які нештатні ситуації. Але залізниця не може функціонувати без диспетчера, поста електричної централізації і технічних засобів СЦБ. Рішення просте - закопати все, що керує нею під землю і поглибше, щоб виконувати своє призначення навіть після вибуху атомної бомби. Пропоную глянути, як виглядає один з таких підземних постів управління.



На перший погляд - це звичайний піддомник. Навіть кімнати для укриття є.



І м'ясорубка для повітря також цілком стандартна.



Але ось це приміщення типовим назвати вже складно. Це резервний пост чергового станції. Всі працівники зміни, а також локомотивні бригади повинні беззаперечно виконувати будь-які його накази. Коли стоїш перед таким табло - відчуваєш себе солідним дядькою. З пульта можна керувати всіма пристроями СЦБ на станції. Головне тільки нічого не тикати...









Йдемо в іншу частину об'єкта.



Приміщення релейної, де все гуде, клацає, тріщить і досить жарко.





Величезна кількість штепсельних релюх.



Дуже затишний куточок.





Кабло. Дуже багато кабла. І паяльник на підлозі. Таке враження, що буквально декілька годин назад, хтось щось тут паяв.





Щитова.



В акумуляторній все акуратно і чисто.





Приміщення з апаратурою зв'язку.









І на сам кінець - приміщення дизельної.



Два самовара в ідеальному стані.





Коли розрахунок конструкції доручили студенту з політеху.




5
Про explorer.lviv.ua / Солянка 2018-2020
« : 21.02.2020 17:48:52 »
Трохи яскравих моментів за 2018-початок 2020 року.

Для тих, хто любить читати звіти під музику:
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=UliK8qOgmFE" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=UliK8qOgmFE</a>


1. Коли всі дороги ведуть в нікуди - саме час вернутись додому.


2. Велетенська чіпсина!


3.


4. Дивний у вас тут сарай.


5. По ту сторону бруківки завжди цікавіше.


6.


7. Епічні артефакти мертвої цивілізації.


8. Славне місто Рівне.


9. Безехова наукова воєнщина.


10. Старий колектор річки Полтва.


11. Лісова лікарня.


12. Рижики трудяться.


13. Лабораторії з на стільки злими хімікатами, що вони проїли декілька верхніх поверхів будівлі і стікають на нижні.


14. Restricted area!


15. Поїхали!


16. Якесь чергове нудне картоплесховище.


17. - Алло. Так, так, всім по 10 год тюрьми. Оформляйте!


18. Підземне озеро на глибині 120м.


19. Гостя з Шанхаю. Розказала декілька цікавих історій. Одного разу вони вирішили влаштувати парад на дах хмарочосу. Через деякий час їм стало нудно і захотілося поїсти піци. Не довго думаючи, Чіссі (так звати цю дівчину) замовила доставку їжі до себе на дах. Не пройшло й 15 хвилин, як кур'єр приніс гарячу піцу прямо на місце тусовки.


20. Залипалово


21. Незвичний ракурс на львівську оперу.


22. Річка Лодка, Польща.


23. В безпечну дорогу посилають тільки слабких.


24. Ніч спустилась на промзону.


25. Автобус, який так і не виїхав за межі рідного заводу.


26. В зими є один мінус - мінус десять.


27. Політ в темряву.


28. Німецькі гермосвітилки.


29. Clear Sky.


30. Володар сталевих іскор.


31. Глибина - та ж вершина, тільки без дна.


32. Гниленькі БелАЗи на задвірках промзони.


33. Львів міняється.


34. Ящички з циферками і синусоїдами.


35. Помойний променад!


36. Ти заходь, не бійся.


37. Монтерський відпочинок.


38. ЦОФ.


39. Під'їзди, як окремий вид мистецтва.


40. Нічне локомотивне депо ТЧ-1 Львів-Захід і старезний електровоз ЧС-2, якому вже давно місце в музеї. Укрзалізниця дивує своєю спроможністю підтримувати музейні експонати в робочому стані і активно експлуатувати їх.


41. Труднощі інфільтрації.


42. Для поціновувачів монументального мистецтва.


43.


44. Львів зустрічає гостей!


45. Ти не повинен боятись. Бо страх вбиває розум...


46. Підземна фауна.


47. Нічна Варшава.


48.


49. На кожен звук зовні є своя тиша всередині.


На впиадок, якщо попередній трек закінчився:
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=ALzvRz8ZCdk" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=ALzvRz8ZCdk</a>

50. Стоянка старих винищувачів, Чехія.


51.


52. Два самовари для чайної церемонї.


53. Великому бункеру - величезні венткіоски!


54.


55. Я також не зразу помітив монтера, коли видерся на дах.


56. Abandoned.


57.


58. ЛАЗ-парад.


59. Subterra.


60.


61. MRU.


62. Пацани до успіху йшли.


63. В нас тут своя атмосфера.


64.


65.


66. Ржаві грузовички.


67. Секрети воячних лісів.


68. П'ять в ряд!


69. Місце, якого вже рік як не існує.


70.


71. Пульт керування кінцем світу.


72.


73. Підземні пустоти.


74. Сніданок справжнього урбаністичного естета.


75. Explore Lviv and around.


76. Кінотеатр забороненого сеансу.


77.


78.


79. Головне - не залишати сліди.


80.


81.  Покинутий будинок відпочинку.


82. Спатоньки на заводі. Що може бути крутішим!


83. Mr. Roy.


84. Один з останніх автобусів заводу ЛАЗ.


85. Сяйво темряви.


86. Цьому місту НЕ потрібні нові герої!


87. Вогняне шоу для охоронців.


88. Танчики приїхали.


89. Прогулянки в цеху під звуки включеного телевізору.


90. Забутий хідник львівського метрополітену.


91. Перегін Клепарів-Рясне.


92.


93. ББ.


94. Dead Aurora.


95. Командний пункт судного дня, який так і не настав.


96. Стоять вентшахти по країні, заварені, залочені...


97.


98. Ніч робить обхід.


99. Спецдизелятина.


100. Та й таке.


Всім дякую за перегляд.

6
Текст: від імені Голема, цензурований, відредагований і доповнений мною
Фото: мої, Голема і Васіча

В цьому звіті мова піде не про «німецькі» машини, «німецьку якість» чи «німецьке кіно». Я збираюся розповісти про наш досвід по дослідженню німецьких бункерів.

А все почалося з концерту Металіки. Перформанс випав на середу, дуже незручний день. Ні тобі на море не поїдеш, ні на роботі сидіти. То ж я придумав план. Беру два законних тижні відпустки і виїжджаю в суботу вночі. Далі не поспішаючи в Катовіце на шахти. Потім Берлін, відвідати чотирьохповерховий бункер. Ну а потім у Варшаву на концерт і далі на море. Цим планом я поділився зі Святодієм під час навчання гри на барабанах. Він підписався їхати зі мною. Правда морська засмага його не дуже цікавила. Тому він запропонував взяти ще Васіча, щоб лишитися з ним похитати Варшаву коли я поїду на море.

Свят з Васічем засіли за пошуком об'єктів. Доволі скоро в них горіли очі і ні про яке Катовіце мови бути не могло. Лише в одному місці коло Берліну вони знайшли поза 23 «годних» об’єкти. Нехай дупа зростається в машині, але будемо їхати зі Львова в Берлін за раз. А це 1000 км разом з кордоном.

Спочатку дорога була дуже схожою на відвідування Праги. Але далі пішли німецькі автобани без обмеження швидкості. Все правильно, навіщо їм це обмеження якщо дороги постійно якщо не в пробках то в ремонті? Ми виїхали о третій ночі, годину я всіх збирав по Львову, по суті ніде не зупинялися і десь о 8 вечора були лише за 100 км від Берліну. Вписка була до 10 вечора. До речі дуже гарне місце. За адекватні гроші маєш цілий перший поверх будинку рівно в епіцентрі бункерляндії. А господиня, таке враження, вже звикла до подібних бетонних туристів.



Рюкзак справжнього альпініста.



Маючи годинку часу ми вирішили розмочити наш Євро-тріп бункером з Cotobus-а. Не то щоб це був якийсь визначний об’єкт, просто нас заперла назва міста Cotbus. Уявлялось це якось так:



Так от, наш перший досвід – німці за тобою пасуть. До бункера треба було проїхати через село. Кожна друга хата оглядалася хто ми і куди їдемо. Добре що в нас Джиммік, а не Ланос. Здалека не схожі на Українців. Напевно вони ще й номери втіхаря запам’ятовували. Аналогічна ситуація була і по інших селах. То ж на майбутнє якщо можна вибрати дорогу не через село – їдьте нею.

Залишивши машину в лісочку, ми пішли в розвідку. Бункер обгороджений парканом з колючкою. Всередині зеленка і висока вежа. На воротах табличка про регулярні екскурсії. Але, судячи з листя на землі, тут мінімум як два місяці ніхто не бував. Це стандартно для Німеччини. Багато подібних об'єктів беруть під опіку волонтери. Проводять там екскурсії раз-два в рік, а решту часу об'єкт просто стоїть. Ззаду бункера була дирка в паркані. Тільки но ми зібралися в неї залізти як почули звук мотоцикла що зупинився неподалік.







Нічого не ясно. Ніби як можна лізти ::)





Оглянувши все навколо ще раз, ми дирчика так і не знайшли, то ж вирішили лізти. Я залишився на стрьомі і слідкував за дорогою з села. Якщо б хтось їхатиме мав їм подзвонити і вони швидко вилізуть. В обумовлений час хлопці вилізли самі. Кажуть що всередині багато вентшахт та дверей. Всі залочені китайськими замками. На деяких з них видно дроти від давачів. Також біля головних дверей світилася червона лампочка, яка натякала на присутність сигналізації.





















Антена мала ручний привід і могла повертатись у різні сторони.



Наступного ранку ми вирішили відвідати Лисячу нору. Це музейний бункер, що знаходився не дуже далеко від хати. Спочатку його будував Гітлер, потім там радянський союз розташував систему слідкування за літаками "Алмаз". Це була автоматична мережа, яка збирала та відображала дані з усіх радарів країн Варшавського договору. А у сімдесятих поруч добудували другий бункер для системи "Радуга".



Заходили ми ззаду бункера, до входу багато було обходити лісом. По звичці перелізли колючку, трохи поцарапалися. Не встигли толком зализати рани як уздріли що в кількох метрах поруч паркана взагалі немає, можна було перейти так. Поржавши самі з себе, ми вийшли на дорогу з кількома військовими будівлями і сучасними бетононасосами. Територію бункера взяв в оренду приватний інвестор і будує тут щось своє. А бункером завідують волонтери.











Забув сказати. Сьогодні неділя і, само собою, нікого немає. То ж ми спокійно попадаємо на плац і там палимося перед всюдисущими камерами. Але зараз ми нічого не порушуємо, просто тут гуляємо. На плацу є великі казарми і монументальний вхід в гітлерівський бункер. Він закритий гермодверима, з яких знято штурвал.





Коли совєти відступали в 1995 році - вони залили всі входи в бункер бетонієм. Цей вхід також був залитий. Німецькі ентузіасти в 2005 році прорізали автогеном отвір в гермі і продовбали бетон. З того часу бункер працює як музей зі 100% збереженням техніки, все як було колись.





Запасні входи.





Глибинний водяний насос


Трохи вище на пагорбі розташований ще один бункер, сучасніший. Тут височить цікава кругла вентшахта як міні-обсерваторія. Напевно у випадку прямого попадання круглий верх краще тримав удар. В цьому місці ми знайшли аж два входи під землю. Зі старого ангару з краном і по драбині через аварійний вихід. Очевидно що через ангар всередину подавали великогабаритні речі. А цей другий власне і був лисячою норою. Обидва входи колись теж були залиті бетоном і виднілися сліди сучасних відбійних молотків.











Ми пішли через лисячий лаз. Внизу валялися лампи, продовджувачі і гермодвері. Ми їх не рухали і через кілька шлюзів акуратно просочилися всередину бункера. І тут спрацювала машина часу. Ми перенеслися на тридцять років назад. Криві стіни помальовані емалевою фарбою ПФ-1, масивні труби вентиляції над стелею, всі двері, вимикачі, апаратура на місці, немає жодного напису «Metallica» на стіні. бункер такий, яким він був. Навіть лампи працюють і світло вмикається. Впевнений якщо передьорнути пару рубильників то ці всі стійки з обладнанням заживуть, вентиляція загудить і в Москву поступить шифрограма.





Чорний Діггер, Чорний Діггер, у Залаз Інсталиться


Чорний Діггер, Чорний Діггер, від ментів ховається


Ось ми і в лисячій норі


Домовляємося більше жодні двері не рухати і ходити лише там де відкрито. Оглядаємо пост чергового, якісь шафи з платами, технічні приміщення. Є сходи вниз на -2 поверх, там теж багато дверей та приміщень. Хлопці помічають заховане під підлогою ліжко чергового. Він мав слідкувати за обладнанням. Але коли нікого не було - просто спав. А щоб йому обстановка була рідніша, то на стінах висіли штори які нічого не закривали.









Спуск на -2 поверх
















Потаємне ліжко


Пневмопошта до Москви


телефонна комутація
















І тут в поле зору попадають двері з написом «Дизель». Напевно якби там була табличка «Опілля» то це б мало такий же ефект. Забувши про обережність, ми заломилися всередину. Дизеля там не виявилося, хтось розібрав і поставив собі в підвал як аварійний генератор. А от камера була на місці, висіла собі непомітно під стелею. Вона привітно поморгала нам червоною лампочкою і, кілька разів пере-клацнувши, навела на нас фокус.

-2 поверх




Стоїть ще з часів перебудови


Той самий дизель :(




Автоматика на вентиляції


Коротка нарада. Якщо це просто камера спостереження за туристами то боятися нічого. Але навіщо її лишати ввімкненою коли тут нікого немає? Значить вона щось охороняє. Якщо так, то може і відсилати e-mail з нашими мармизами кому треба. А це вже запал. Тому ми швидко евакуйовуємся і йдемо до машини. Палитися на початку дослідження нам ні до чого. Тільки втратимо купу часу.

Німці, напевно, потім подумають що якими варварами вони були в 1945 році такими і лишилися в 2019. Тим не менше пробратися в музей нелегельно було, як мінімум, цікаво. Ну і вони не всі кімнати дозволяють оглядати рядовим туристам. А нам можна було.

Гарно пообідавши вдома, ми вирушили на розвідку головного командного пункту країн Варшавського договору. Про це є окремий звіт тут.. Ця атракція трохи затягнулася і ми були вільні вже аж на наступний день після обіду.

Далі ми поїхали на БАРС. Це система тропосферного зв’язку країн Варшавського договору. Нею і циркулювала вся інформація між країнами. Чому БАРС? На цьому наполіг я. Колись в 2009 році один з кращих походів літа був саме на наший БАРС. То ж мені дуже хотілося побачити все вживу тут.

БАРС-ік виявився кусючим. Три ряди паркану і сторож. Він на німецькій привітно нам пояснив що тут справді є регулярні екскурсії і якби ми прийшли в середу (день коли Металіка) то нам би все показали.











То ж не сильно розчаровані ми пересунулися до наступного бункера з дерев'яним похильником! Він взагалі розташовувався майже в селі і машину ми запаркували коло дамочки, яка вигулювала ручного песика по лісі. Далі на дорозі лежала гілляка і ми не стали її переїжджати.

Головний вхід з дороги виявився закритим. Але, навчені попереднім досвідом, ми пройшлися попри колючку і доволі швидко попали на територію. Навколо ліс, бетоній і страйкбольні укріплення. Може десь тут і є сторож, хто зна. Тихенько крадемося в сторону цілі. По дорозі зустрічаємо типове німецьке укриття. Це невеличке бомбосховище на 8 осіб. Проста система вентиляції, ліжка на пружинах і характерні гермодвері з вмятинами-антистресами. Для колекції годиться, таких ми ще не бачили.







Територія частини де бункер обжита. Є сигналка на дверях, нові антени на дахах. На території пусто. Ніби ніхто не ходить. Бачимо шість масивних гермоворіт, куди може в’їхати навіть машина з атомною ракетою на причепі. Тихцем прокрадаємся до дерев'яного похильника, що розташований над цими гермоворотами. Він справді зроблений з дерева, наче карпатська колиба. Чому б і не зайти?


















Але на дверях виявилося дачло. Ми вирішили не ризикувати і майже бігцем чкурнули назад у зеленку. Це десь 400 метрів від похильника. Ховатися і йти навпочіпки територією вже не було сенсу. Ми і так знали, що сторожа тут немає. Та не встиг останній з нас стерти об землю коло паркану комарів зі спини, як ми почули звук шин на дорозі, що поруч. Добре, що зараз літо. Весною цей ліс би проглядався наскрізь. Потім проїхав ще й мотоцикліст. Його ми бачили, він нас ні. Ну а далі майже як в голівудському фільмі. Троє хлопців в камуфляжі раптово з'являються з лісу, забігають в машину, на ходу закриваючи двері мчаться на повній швидкості пофіг куди. Головне минути ці осудливі нам вслід погляди добропорядних бюргерів. Думаю висновки всі зробили самі. Час реакції нас здивував, тим більше що німці встигли навіть забрати ці повалені гілки на дорозі.

Так ми опинилися за двадцять кілометрів звідти у ще одному лісі. На цей раз бункер був «ісконно» німецький. Побудований їхньою таємною поліцією для якихось своїх цілей, допитів напевно. Таких бункерів по Німеччині було багато. Після об’єднання східної і західної Німеччини цей підрозділ поліції розформували, а бункери закинули. Зараз він як наша Лощина, майже баян. Але боян великий і цікавий. До того ж ми там ще не були, то ж нам цікаво.





Бункер розташований під мальовничою галявиною відносно неглибоко в землі, до 5 метрів. Поруч галявини є кілька розмальованих будівель. Трохи намахавшись ми все таки знайшли серед цього всього сміття та графіті драбинку, яка вела під землю. Далі був довгий предовгий коридор зі стандартних бетонієвих блоків. Майже як теплотраса тільки вищий. Стіни обписані матюками та назвами музичних груп, всюди повно сміття. Ну не так багато як в Лощині, але по німецьких мірках тут просто сміттєзвалище.

Махровий бункерний дослідник




Напевно сатаністи приволокли




Гермодвері характерні німецькі. Мають особливість, що фосфорують у темряві. Можна на них навіть слово «Експлорер» ліхтариком написати. Багато однотипних відносно сухих кімнат. Генератор, фільтри, коридори і ще один вихід сходами назовні. На іншу сторону галявини.













Всі написи на німецькій, а фільтри замовляли в Союзу








Двоциліндровий дизель генератор





Над сходами колись був дах. Зараз він повалений. Ми замели за собою сліди і пішли до машини. Вона була схована глибоко в лісі, щоб в разі чого погоня не знайшла. Але все було гуд. Це, по суті, був наш перший і єдиний «білий» інстал в Німеччині.

До


Після


Так ще напевно це слово не писали


Колись тут "їздила криша"


Замітаємо за собою сліди


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=c2GU893BqX8" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=c2GU893BqX8</a>

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=UsIU0B_c2jo" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=UsIU0B_c2jo</a>

Ну і їдучи вже зранку в вівторок у Варшаву ми не втрималися і ще раз провідали Лисячу нору. Просто щоб глянути чи хтось засік, що ми там були чи ні. Склалося враження, що ні. Принаймні всі предмети лишилися на своїх місцях. Наші брудні сліди на їх блискучій  підлозі ніхто шваброю ще так і не повитирав. То ж, маючи більше часу, можна було б покорчити рожі на їх камери ??

Підсумовуючи: якщо ви цікавитеся бункерятиною – вам у Східну Німеччину. Тут їх багато, вони «годні» і є навіть зі «100% сохраном». Німці поки ще не схарилися від подібних дослідників і свої бункери не сильно пильнують. Ну або якщо ви в Німеччині мешкаєте чи у відрядження – відвідайте все це офіційно та напишіть звіт на Експлорер. Ми всі будемо дуже вдячні!

ПС: Ну і спостереження для Східної Німмечини: якщо є ліс – значить є бункер. В основному тут поля. То ж, хазяйновиті німці, просто так густому лісу простоювати не дадуть. ??


7
Такі приводні радіостанції раніше використовувались в якості радіонавігаційного обладнання багатьох аеродромів. Радіопередатчики давали можливість повітряним суднам визначити курсовий кут. а також передавати повідомлення за допомогою азбуки Морзе. Саме ця станція мала позивний "ББ" (кодом Морзе "-... -...") і транслювала сигнали на частоті 432 кГц
Передавач ПАР-10С.



Зараз такі станції активно виводять з експлуатації, оскільки на зміну даній системі прийшли новіші засоби радонавігації. Одна з таких знаходиться в Бібрці і вже практично повністю розібрана на металобрухт. З трьох антен залишилась лише одна.
















8
Тут можна залишати коментарі до цієї теми.

9
Ми йдемо туди, де нас ніхто не чекає аби знову зірвати заборонений плід.



Сьогодні я презентую вам без перебільшень один з наймасштабніших звітів за всю десятирічну історію експлорера, який присвячений Львівському автобусному заводу. Матеріалу назбиралося так багато, що весь звіт довелося  розділити на декілька частин. Перечитати його повністю зможуть лише одиниці, тому додаю посилання на всі частини для зручнішої навігації:

Прелюдія

Історія

На кордоні життя і смерті

Вторгенення

Інкубатор

Притулок

Церква комуністів

Вічна стоянка

Постлюдія

Бонус

Також сьогодні Рой презентує свій звіт, який можна прочитати тут.

Хочу подякувати всім, хто був присутній зі мною на вилазках та допомагав з написанням цього звіту. Без вас це було б неможливо. Також велике прохання всі коментарі залишати тут. Приємного читання!

Любі журналісти, я категорично забороняю використовувати матеріал з цієї теми без мого відома і видавати його за свій :) Я доклав неймовірну кількість зусиль і не хочу аби хтось наживався на моїй праці.

Прелюдія.

12 квітня 1961 року. В автобусі доставки ЛАЗ-695Б сидить разом зі своїм дублером і супроводжуючим персоналом Юрій Гагарін. Не можу навіть уявити рівень хвилювання, який наповнював його, адже за декілька хвилин він відправиться туди, де людям знаходитись взагалі не прийнято. Це хвилювання не зумовлене страхом перед небезпеками, воно зумовлене радістю перед невідомим і недослідженим... Перед космосом...



Своєріденим мікрокосмосом серед міста для мене став завод ЛАЗ. Саме той завод, який колись виготовив спецавтобус, у якому сидів космічний експлорер Гагарін. Величезна територія площею 52 га стала покинутою зоною в місті, де панує тиша і своя неповторна атмосфера. Як і Гагарін, практично кожна людина має бажання досліджувати щось нове. Але часто немає ні часу, ні достатньої кількості коштів, щоб відправитись у далекі мандрівки. Та і нема потреби. Ти живеш у місті, де ще стільки прихованих від людського ока цікавих локацій і об'єктів, що досліджувати їх можна не один рік.



Одного разу, гуляючи дахом недобудованого цеху, ми зустрілися з місцевою дітворою, в якій згадую себе.



Моє дослідження цієї території почалось ще у 2015 році. У той час я практично нічого не тямив в експлорінгу, але мені дуже подобалось гуляти там разом зі своїм колишнім однокласником. То була неймовірна атракція, за яку ми таки поплатилися і через свою недосвідченність попалися в руки охоронцям. Тоді цей гігант машинобудування тільки зупинив свою роботу і ще був у відносно гарному стані. Офіційно це трапилось у 2014 році, але за деякими даними конвеєр був зупинений 12 березня 2013 року. З того часу завод вмер і навряд чи колись воскресне. Вже було зовсім темно, коли ми разом з охоронцями йшли до КПП. Пам'ятаю, як один з них сказав: "Ну що, сталкери, не так-то й легко в зону ходити?"... Коли ми підійшли до прохідної, з будівлі вийшов дідусь і вигукнув: "О! Ласкаво просимо, заходьте!". Всередині було темно. Тільки тліючі жаринки в буржуйці давали хоч якісь промінці світла. Я запитав, чи не можна включити світло, на що отримав відповідь: "Економимо". А й справді, не тільки на КПП, а й на всій величезній території не було жодного увімкненого прожектора чи лампочки. ЛАЗ занурився в абсолютну темряву, хоча зовсім поруч на вулицях кипить життя...


10
Каталог продукції заводу 1994 року




































11
Недільний ранок. Ніщо не передбачало нічого...
Виходжу на вулицю Князя Романа, а там стоїть військова техніка. Добре, що був фотоапарат з собою. Фотографую.















































Парад вже ось-ось почнеться. Думаю про те, що класно якби хтось з форумчан був тут. І ось моя думка матеріалізувалась. Через деякий час сюди телепортуються Stinger, Vasi4 та Зелена Миша. Але просто так дивитись на парад як всі люди - якось не по-експлорівськи. Наступна думка була про те, що класно було б подивитись на парад з даху будівлі. І ось вона знову матеріалізувалась.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=cgoDBVQkAyE" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=cgoDBVQkAyE</a>









































В декого також VIP-місця  :)

























Всім дякую за компанію і за крутий день! Докидуйте сюди свої фото.

12
І знову спонтанна вилазка, яка спланувалась за день до тріпу. Дякую Electri4king та ІНТРОВЕРТ997 за компанію.

Перш за все ми попрямували до адміністративного корпусу.





За гілками дерев видніються копри шахт.





Ось і адміністративний корпус.









Йдемо ближче до копрів.









В дворику стояло декілька вагонеток.



Техкомплекс, поруч з яким проходить діюча колія.







У ньому знаходиться дуже затишна кімнатка, яка стала для нас пунктом відпочинку.







Верхні поверхи техкомплексу та види з вікон.

























Інсталимось всередину одного з копрів.













Вид на шахтний комплекс з терикону.





Після експлору цієї шахти ми попрямували до ЦЗФ. Фотографії з неї будуть у наступному звіті.



Дякую всім за увагу.

13
Надибав декілька цікавих фото, тож ділюся ними з вами.

Територія заводу. На зворотній стороні фотографії дата - 1948 рік.


 
Також декілька новіших фото з території.









Експерементальний двохосьовий причіп.



І на сам кінець - найцікавіше. Цитую підпис олівцем на зворотній стороні фото: "Летчики космонавты Попович П.Р., Артюхин в салоне автобуса доставки ЛАЗ-699П". Фотографія з автографами.





14
Ціна: 210 грн.

Пишіть свій нікнейм, кількість футболок, колір футболки, розмір

15
Ця історія почалась ще весною минулого року. Неодноразово у Великому лісі біля території колишньої військової частини, експлорівці знаходили незрозумілі записки.















Одного разу я вирішив провести експеримент. Позривав усі знайдені записки, приїхав через тиждень... А їх стало ще більше. Хто їх пише і для чого невідомо.
Останній раз я там був ще осінню. Приїхав сьогодні, аби подивитись чи щось змінилось. Автор добре підготувався до зимового сезону. Записок досі багато. Всі вони нові і заламіновані. Більше того, з'явився новий тип послань - друкований текст, прибитий степлером до стовбура дерева.





Пропоную якось зібратись і сходити туди. Також якщо у когось є дозиметр - беріть. Цікаво буде перевірити правдивість послань, оскільки майже у кожному є "радіація де просіка над кабелем".

Пропонуйте дату і час.

16
Отож, розповідаю як це все було. Вирішили ми одного разу після свят проїхатись до Червонограду. Вилазка спланувалась спонтанно, тож на логістику у нас було обмаль часу. Компанію склали bodyabighit та ІНТРОВЕРТ 997. Швиденько глянули на карті на що там можна подивитись, забронювали місце на BlaBlaCar та й полягали спати. Зранку взнаю, що водій скасував поїздку і не повідомив про це. Ну, нічого, дзвоню хлопцям, аби сповістити про це. Виявилось, що Інтроверт приїхав на АС-2 більш, ніж на годину раніше і встиг змерзнути. А виною тому був легкий одяг. На вулиці -7, а він в одних джинсах без підштанників і в легкій куртці. Вмовити його не їхати з нами не получилось. Приблизно о 8-й ранку ми вже всі були на АС-2 і купили квитки на автбус. Ціна не така вже й велика: 46 гривень. В автобусі було тепло та комфортно, тривалість поїзки склала близько 1,2 год. Вилазимо з маршрутки і впадаємо в легкий шок від погодних умов. Вітер, мороз, окраїна міста. Коли дивишся на Інтроверта - стає ще холодніше. Пересиливши себе починаємо шлях до першої мітки, якою була шахта "Червоноградська" №2 та її терикон.

Ось наш приблизний маршрут за день.



Дорогою, проходимо повз водосховище



Підсвідомо розуміємо, що далі так діло не піде і потрібно буде розвести багаття. І тут, несподівано, Інтроверт знаходить у кущах кимось забуту сокиру. Рвемо ще засохлого листя очерету і беремо його з собою. На жаль багато чого сфотографувати не вдалось, оскільки на такому холоді кажен кадр цінний. Тим більше, коли у тебе всього один акумулятор. Весь процес фотографії зводився до того, аби зробити кадр, витягнути акумулятор і гріти його рукою у кишені.

А тим часом на обрії почали виднітись копри шахти





А далі - несподіванка. На городі взимку росте капуста ;D Всяке буває



Трохи няшностей





<a href="http://www.youtube.com/watch?v=0Cyo8q1I8R4" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=0Cyo8q1I8R4</a>



Через деякий час ходьби полями, ми дійшли до дороги, що веде на терикон









І ось, ми на териконі. Краєвид доволі цікавий. Навколо рівнини, поля, а ти  стоїш на величезному горбі. І дуже сильний вітер...











А далі нас чекала приємна несподіванка. Серед невеликої кількості дерев, що росте на териконі, нам вдалось знайти чийсь куточок з дровами, стільцями, клейонкою проти вітру і навіть теплою курткою. Нарубали сокирою, яку ми знайшли раніше, дров, розпалили їх за допомогою очерету та й пішли грітись.





Добряче відігрівшись, спускаємося вниз та йдемо до початкової точки маршруту.





Дорогою натрапили на закинуту котельню







І на лісопилку



Дуже сподобався захоплювач на крані. Виглядає епічно :D







Ми дійшли до точки, з відки почали маршрут. Потрібно було вирішувати куди йти далі, оскільки поїзд, котрий їхав до Львова, прибував на станцію о 17:15, а на той момент було 14:00. Було вирішено пройтись до шахти "Бендюзької". Знаходиться вона на достатній відстані від вокзалу. Йшли до неї поспіхом і дорогою нічого не фотографували. Через годину ходьби, ми таки дійшли до неї. Весь комплекс будівель знаходиться у жахливому стані. Метал вирізали і злишились одні кістяки. Шкода.



Сильно не сваріть за HDR :-\















І ще одне HDR-не фото. Обіцяю, що воно у цьому звіті останнє і ваші очі більше не зазнають дискомфорту













Також біля території колишнього шахтного комплексу знаходиться один із дотів Кам'янка-Бузького укріпрайону







Оглянувши все, попрямували в сторону вокзалу. Час у нас ще був, тож  ішли не поспішаючи і мали змогу пофографувати Західний Буг, поля, болота і т.д.



























Наша прогулянка Червоноградом добігала кінця. Ми купили квитки на дизельний потяг за 16 гривень. Поки чекали його - добряче намерзлись. Вже вечоріло і температура повітря дуже швидко знижувалась. Нарешті поїзд прибув. Заходимо всередину, а там холодніше, ніж на вулиці. Батареї не працюють та і людей практично немає. Вагони пусті. Картаємо себе, що пошкодували грошей на маршрутку. Через годину дороги дивлюся на карту де ми є, а ми ще й половини дороги не проїхали. Дякуючи VeNick-у, взнаємо, що у вагонах ближче до голови потяга може бути тепліше. Перевіряємо, дійсно так і є. Батареї хоч трохи, але працюють. Інтроверт обліпив батарею всією площею свого тіла і так їхав до самого Львова. А їхали ми 2 години 45 хвилин :(

Висновок - не сідайте на дизельний потяг. Краще переплатіть за маршрутку. Швидше доїдете та і комфортніше.

На цьому, моя розповідь завершується. Можливо bodyabighit та Інтроверт докинуть сюди свої фото/відео.

Залишити коментар, або пораду що до того, як потрібно одягатись на зимові вилазки можна в Обговоренні

18
Ця вилазка планувалась вже досить давно, проте з різних причин постійно відкладалась на потім. Але, ми змогли зорганізуватись і зробити це ;D На жаль, організатор вилазки Bottlehunter прийти не зміг. Та розчаровуватись не раджу, оскільки маю надію, що подібна вилазка не остання. Обійшли ми далеко не весь Сихів і далеко не те, що планувалось відвідати.

Ось наш маршут, за 5 годин ми пройшли близько 10км.



Отож, зустрілись ми об 11 ранку біля ринку "Іскра". На сам початок вилазки прийшло четверо людей: Aндрій74, ІНТРОВЕРТ997, bodyabighit і я.
І розпочали нашу прогулянку не далеко від станції "Сихів".



Пропустивши потяг, ми рушили в сторону ДБК













Міст через колію до вулиці Зелена







ІНТРОВЕРТ997 з новою камерою ;D



Тим часом, ми вже підходили до ДБК





Повз нас проїхав дизельний потяг, котрий прямував до Ходорова







Також вирішили пройтися до відстійників ДБК









Не дуже то й хотілося :)







Металобаза "Дністер-М"









І знову виходимо до залізниці





На території ДБК стояв тепловоз ТГМ4Б. Ми не змогли не підійти до нього











Покидаємо територію і прямуємо до сихівського мосту











Проходимо повз львівський військовий лісокомбінат





Дорогою натрапили на затоплене сховище








                           
Тепер з нами ще й Soulstorm



Йдемо до станції "Персенківка"









Сам вокзал









Далі ми вирішили пройтись вздовж колії, що веде на бронетанковий завод





А далі нас занесло зовсім не туди, куди планувалось. Хтось запропонував пройтися по вулиці Персенківка до колишнього монастиря Кармелітів.





І нам дуже пощастило, оскільки по дорозі зустріли мужчину, котрий якраз займається цим монастирем. Поспілкувались трохи, обмінялися контактами та й пішли далі.







З вулиці монастир практично не було видно, тож ми пішли напролом :)



І тут нас гукає дядечко з колишньої будівлі КПП автобусного заводу "хлопці, давайте я вам дах відкрию"







І ось, несподівано, ми на даху





Час перебування на ньому був обмежений, тому хутко фотографуємо все, що можемо



















На жаль, потрібно було йти. Подякували та й пішли у напрямку оптового ринку















Ще пройшлись до кінця колії. Ворота бронетанкового заводу







Ось така у нас була вилазка. Всім дякую за компанію. Більше б таких прогулянок ;)


19
Мав нагоду побувати там разом з Electri4king .
Розповідати про саму установу не буду, оскільки все прекрасно описано тут.

Спочатку оглянемо головний корпус.









Далі ми потрапили по іншу сторону будівлі. Кругом акуратний газон, кущі і все дуже гарне та доглянуте  :D















Також на території навчального закладу є церква Пресвятої Богородиці.









І на сам кінець - психолого-тренувальний полігон та гаражні бокси з технікою.



















Такі от цікаві повітряні подушки для розбирання завалів.





Дуже крута хімза. Мабуть кожен про подібну мріє  ;)













Кімната з кисневими масками та балонами до них.






20
З 8-10 вересня у рамках проекту "Дні європейської спадщини" буде проводитись багато цікавих екскурсій.
Ознайомитись з повним списком можна тут: http://lviv.travel/ua/~4591/dni-jevropejskoji-spadshini-2017
І тут: https://drive.google.com/file/d/0B7TapoH9XIODZXc2UUVqQVNaQlk/view

Пропоную вибрати одну, або декілька з можливих екскурсій і дружньо сходити. Чим швидше вирішимо куди - тим краще, оскільки на більшість заходів кількість відвідувачів обмежена.

Сторінок: 1 2 »