Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Roy

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 »
1
Інженерні Споруди / Ода заводу ЛАЗ
« : Сьогодні о 10:37:02 »



Давненько це було, вже й не згадаю який рік був, схоже 2001. Тоді мене, юного парубка, доля занесла мене в невелике містечко в Житомирській області.
Морозним зимовим вечором ми, четверо друзів, сновигали поміж рядами поруч розташованого ринку  в пошуках чогось гарячого, щоб зігрітись, бодай трошки. Зіскребли останні копійки, купили ще гарячих пиріжків у бабусі, (в народі - тошнотиків). Голодні, без грошей, трохи злі - о, навіть гроші на портвейн залишились! Їхати нам треба було далеченько. В село між лісами Полісся.
Опустився вечір, люди на автостанції юрмились біля автобусів, несучи різні клунки, адже невдовзі свято. Такі моменти відчуваються в повітрі. Ця напруга, рух, перед остаточним завершенням дня. Наш ЛАЗик 699, який був на пероні, освітлював темінь теплим світлом фар. Моросив сніг добрячий, думали, головне б доїхати додому. Бо якось ЛіАЗ підвів - заглох серед поля, у 20 градусний мороз.
Характерний скрип - дверцята відчинились. Водію віддали квитки, які до речі, ще були надруковані при УССР і рушили швиденько, куди? Так! На гальорку ЛАЗу, на останній ряд сидінь! Це було найтепліше та найкраще місце в цьому автобусі взимку, адже під нами мотор. Червоне міцне розійшлось по організму, і тошнотики теж. Прокинулись вже на кінцевій зупинці маршруту.

Романтика молодості. А ще були і не дуже приємні мандрівки, наприклад, як ми добирались з Шацька до Львова, сім годин (!), з регламентованою зупинкою у Нововолинську, яка тривала аж 40 хвилин. І ця мандрівка відбувалась, де був у доступі лише один люк, а інший - заварений. В спеку, під 40 градусів. Ще та насолода. В еру відсутності приватних перевізників на літаючих "Спрінтерах".
Саме тому, при якійсь локальній поїздці, завжди було приємніше їхати у Ікарусі - він був м'якшим на ходу, швидшим і стан був як правило, кращим. А як імпорт з Європи попадав, з кондиціонером, це вже було просто щастя!

А зараз, все змінилось...Як бачу старого, "горбатого" ЛАЗика, чи іншу його модель, зупиняю погляд на ньому, а якщо ще й на ходу, то обов'язково проводжу його поглядом. Так і хочеться проїхатись на ньому. Почути цей скрип дверей, підсвітку великого спідометру, звук мотору.

Все. Тепер ці автобуси швидше зустрінеш на просторах ютубу, в ентузіастів, які шукають такі автобуси та відновлюють, щоб брати участь у виставках і зйомках фільмів. Кінематограф розвивається а реквізит, особливо транспортний, за десятки років роботи автомобільної галузі СССР буде затребуваним. Де-не-де, в райцентрах можна зустріти ще ЛАЗи, а також, на обслуговуванні підприємств. Приватні та державні АТП масово перейшли на б/в імпорт, або ж, на не зовсім якісні вітчизняні Богдани чи Еталони.

Завод, це частково своєрідний музей, де поєднаний перехідний період з совка до теперішньої ладу. Власне, на рівні переходу і залишився. Це все чудово видно в деталях, в кабінетах, в виробничих приміщеннях.
Шкода, що це тимчасовий музей, та й музеєм він, як таким вже ніколи не стане. Але хотілось б, якщо чесно.

Проходячи територією, навіть не усвідомлював раніше, який все таки це був виробничий гігант у Львові! Масштаби корпусів вражають. Практично, закритий цикл виробництва. Навіть пральня була, швейний відділ, для пошиву матеріалу для сидінь та салонів. І все це, по іншу сторону вулиці Стрийської.

Моя розповідь - це синтез реалій, які зараз там відбуваються.  Багато хто говорить, що он, який завод втратили. Навіть мені, людині з не технічною освітою цілком зрозуміло, що всі ті приміщення, корпуси, обладнання - вже давно не відповідають вимогам часу. ЛАЗ, це вже частина історії, з таким кінцем, яким ми бачимо. Фактично, я бачив перед собою непосильну ношу зниклого СССР, але яку намагались підняти в молодій державі. Можливо, не з цього боку й піднімали. А чи варто було? Що ж, як казав класик, маємо те що маємо.

Нижче фотографії нутрощів колишнього заводу, найбільш цікавих та характерних його місць.



"Експропрійований" костел та монастир Кармелітів.
Звідси колись усе починалося, в середині 50-х років. В середині 90-х закінчилось.
Цей об'єкт, який претендує на збереження, з поміж усіх споруд на території ЛАЗу.

Ласкаво просимо!

Споруда давно втратила свою "святість" та намоленість, яка присутня храмам.
Стіни прикрашені характерними ЛАЗівськими розписами, що без всяких сумнівів роблять це приміщення унікальним.



Суворий Шевченко в актовому залі заводу. Нагадування, про обов'язкові Шевченківські вечори, з минулого.



Ансамбль Веснянка - творчий колектив працівників ЛАЗу.
На першому поверсі костелу мали власні приміщення, з народним одягом та іншими атрибутами для виступів.



Невідомо, коли розчинився у часі цей ансамбль. Всі атрибути, ще радянського періоду, як ось цей лосьйон "Росинка", який, на диво, зберіг свій аромат.



В колишніх келіях, також вже колишні кабінети проектантів. По атрибутиці - все ще з дев'яностих.



Рослину у вазоні видно що підрізали, але не допомогло - всохла. Прямо таки аналогія з історією заводу.



Одне з найцікавіших приміщень - це вимірювальна лабораторія. Тут стоять законсервовані станки, один з них американського виробництва. Швидше за все, це лендліз, який дістався від тоді ще дружніх союзу США.







В хімічній лабораторії:







Запахи тут не дуже приємні, частина посуду з реактивами розбиті на підлозі.



Плакат, котрий вказує на рік останньої активності тут.



Привид старої лабораторії :)





В коридорі.




У дворику-колодязі непролазні хащі.





Бібліотека ЛАЗу. Як було:



І що залишилось:



Було дві бібліотеки, з технічною та художньою літературою.

Мабуть, остання читачка цієї бібліотеки.



Деякі приміщення пусті, інші мають якесь наповнення. Частково, десь протікає дах та сегментно затоплює поверхи. Піднявшись на горище, взагалі помітив відсутність частин черепичного покриття.

В багатьох кабінетах, в столах було багато пустої алкотари, келішків для горілки, з періоду стагнації підприємства. Схоже, люди виходили на роботу, але роботи, як такої, не було.
Ці речі траплялись практично всюди. Також, на момент відвідин були збережені кімнати з архівною документацією.



Ну ось і все. Погляд на площу, де колись була стоянка випущених автобусів







Головний виробничий корпус

Саме тут випустили за весь час 365 тис. автобусів - найбільшу кількість у всьому СССР.
В кращі часи по 14600 автобусів в рік.
Розміри будівлі вражають: майже 500 метрів у довжину і 200 у ширину. До сьогодні, цех охороняється.
Явище "замороженого" виробництва тут відчувається найсильніше. Каркаси майбутніх автобусів, які ніколи ними не стануть.
Доволі сумне видовище, враховуючи вкладену працю, надію, та згодом зневіру працівників, колись великого заводу.
Все це рухнуло, звісно ще раніше, враховуючи соціально-економічне підґрунтя, але тут ще видно інструменти робітників, розкладені запчастини майбутніх автобусів.
Розміри будівлі неосяжні просто.



Фрагменти каркасів досі акуратно стоять на своїх місцях. Правда, ці частини тепер відправляться хіба що на металолом.





Каркас туристичного лайнера НеоЛАЗ, який автобусом так і не стане.



А це, CityЛази, які вже практично від'їздили свій ресурс на вулицях міст.





Для порівняння, трохи архівних фото:







Ось результат:



А це фото, може бути вже з неіснуючого цеху коробок передач.



В цій же будівлі, кабінети начальників цехів та іншого персоналу.







Одинокою залишилась власноруч зроблена працівниками капличка.
Свою функцію, по охороні праці, життя чи здоров'я вона вже виконала.







Адміністративний корпус

Будівля, в якій були кабінети начальників, зокрема голови наглядової ради Ігора Чуркіна, їдальня, буфет, конструкторські бюро, пральня, гардеробні працівників а також величезне бомбосховище, під усією спорудою.

Останній запис меню в їдальні, за 16 січня 2012 року.



Інженер заводу за кульманом, в процесі роботи, 1970-ті роки.



Ті ж приміщення, 2019 рік







Тут проектували й тролейбуси.



У цьому відділі були 19 дюймові монітори.





Кабінет головного конструктора.



Кабінет Ігора Чуркіна. Тут видно, як особливо хтось відривався на ньому. Багато речей винесено, знищено, частина предметів столу валялись розтоптані поруч. Шкода, якщо ніхто цього не збереже.
Бодай, для майбутнього музею, як не ЛАЗу, то хоча б якогось локального, в рамках міста. Пасувало б зберегти цей шмат історії, періоду машинобудівного Львова.





В одній з кімнат знайшли проект реконструкцій будівель заводу, зокрема адміністративної споруди.
Відмічу, що процес змін був побачений не тільки на папері, але й у частині будівлі були проведені масштабні будівельні роботи, з заміною усіх комунікацій.
Але, все так і залишилось недоробленим.






Радіоточка заводу. Є добірка музичних платівок, програвачів, бабінних записів та плакатів, з естрадою вісімдесятих.





Приміщення телекомунікації. Ще такої концентрації телефонних апаратів не бачив!
Відділ обслуговував всі підрозділи ЛАЗу, відповідно запчастин для обслуговування тут дуже багато.



Склад.




Архів. Цікаво, яка буде його доля?




Надибав останній запис власника ЛАЗу Чуркіна, в фейсбуці у 2016 році, зі словами: "Львов в тумане. Скоро зима."




Що ж, таки мав рацію, перед тим як покинути завод.





Часто питають нас, та мене зокрема, -"чого носитесь з тим ЛАЗом, що там цікавого"?
Відповідь дуже проста. Якщо ти любиш Львів, вивчаєш історію, мимо пройти просто так вже не можна, особливого біля такого колишнього транспортного гіганта. Якось, піти туди раз-другий, відзняти - мало. Хочеться поглиблюватись у нюанси, причини процесів, які довели до того, що є. А головне, вивчати продукцію.
Особливо, що стосується не тільки ЛАЗу, але й ГСКБ/ВКЕИ, і що від нього залишилось - Укравтобуспрому. Але, це вже буде зовсім інша історія писатись...





Тим часом, сайт ЛАЗу оновлює інформацію та виробництво - http://www.laz.ua/
Як бачите, це виробництво не має нічого спільного з Львівським Автобусним Заводом...

Найбільший розгорнутий, історичний звіт за всю історію Експлорера, від Святодія, читайте тут - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,8103.msg54519/topicseen.html#msg54519

P.S. Хто хоче потрапити на територію заводу, враховуйте, що там є озброєна охорона, котра влаштовує обходи території.
P.S.2 Перепост чи копіювання даного матеріалу дозволяється виключно зі згоди автора, тобто мене

Stay tuned! ;)

2
Про explorer.lviv.ua / Наша крамничка
« : 18.04.2019 21:09:57 »
В даній темі буде наша сувенірна продукція та атрибутика, яку можна замовити та придбати.
Купуючи якийсь з наших сувенірів, частина коштів йтиме на розвиток нашого сайту.
Для користувачів рангу "свої" діє знижка.




Сигнальний жилет "ЛьвівМетроБуд".
Корисна річ на господарці, в машині, а також в темну пору доби, при їзді на ровері, наприклад. А також, нагадування про Львівське Метро, яке лишнім не буде :)
Розмір XL
Ціна - 199 грн.



IMG-5386" border="0




Продукція поповнюватиметься.
Заявки на замовлення прошу залишати мені в особисті повідомлення або Golem'у.






3
Отак, вирішили оглянути форти Миколаєва, бо побачили в львівських інтернетах бучу, що славнозвісні форти часів ПСВ на межі зникнення.
Але, про форти пізніше. Вирішили спершу відвідати колись величезну сортувальну залізничну станцію Дем'янка Дністерська, яка тепер переживає найгірші часи. Разом, з практично зниклим сірчаним комбінатом, впала й його колишня сортувальна станція. Ну як впала, один склад вагонів, наповнених сіркою ще стоїть. Зі всіх будівель робочою залишилась одна, один працівник, кілька гавчиків, відсутність світлофорів та електричної сигналізації. Шпали гнилі, та рейки криві. Але, місцина доволі таки атмосферна.





Сталкер витягнув круте радейко, та почав ловити хвилі міжпланетних цивілізацій. Похмура місцина наповнилась ще й містичними звуками радіохвиль.





Проте, довго тут не залишались.

Нам було по дорозі, заїхали у село Черниця.
Там є збережений, вірніше вже практично зруйнований комплекс панської садиби, разом з парком.  Комплекс цікавий тим, що на цьому місця з давніх часів був замок, монастир, на території якого і був збудований цей маєток

Цікава історія - 70% розваленої будівлі маєтку, в найменшому сегменті ще живе старша жіночка :(







Це в тій самій будівлі





Черницький замок був збудований ще в кінці XVII століття. Власники його часто змінювалися. Декілька разів був пограбованим та спаленим. З часом він втратив свою функцію оборонного замку, а став маєтком для проживання власників села. Останній його влас­ник, Вітольд Стефанус, багато уваги приділяв сільському господар­ству та промисловому виробництву, що приносило йому великі дохо­ди. У стайні на території маєтку утримував багато корів та коней. На площі 120 га землі вирощував сільськогосподарські культури. У 1929 році у селі Пісочна побудував фабрику з виробництва ігра­шок.
В. Стефанус приділяв велику увагу опікунству над дітьми - сирота­ми та багатодітними сім’ями. Він безкоштовно віддавав цим дітям мо­локо і хліб. Частково забезпечував їх взуттям та одягом.
Дізнавшись про таке успішне процвітання Черницького маєтку, уряд викупив у В. Стефануса двір з прилеглими будинками, парком і полем - 120 га, і заснував у ньому агрономічний інститут замість університету, якого домагались наші посли у сеймі.
У Черницькому агрономічному інституті працювали в основному інженери, агрономи, викладачі українського походження, які закінчи­ли вищі навчальні заклади, здебільшого за кордоном, найбільше - у Празі. Викладалися предмети спочатку польською мовою, а пізніше - украї­нською. Навчання в інституті було платним, навчалось близько 70 студентів. На території маєтку підтримувалася ідеальна частота і поря­док. У саду росли дерева тільки відбірних сортів, пішохідні доріжки були акуратно підсипані, з бордюрами по боках. Парк і маєток прикра­шали статуетки і декоративні арки. В парку росли дерева, завезені з різних країн Європи. У В. Стефануса була така традиція, що їздова карета під’їжджала до головного палацу господаря, об’їжджала на­вколо круглої і квітучої клумби тричі. Коні, яких брали в упряж до ка­рети, доглядались окремо з особливою увагою.
Чистоту і порядок на території маєтку утримували працівники і студенти інституту. Цей заклад вважався зразковим у регіоні. Проіснував він до 1936 року, коли його перевезли до Станіслава (тепер Івано - Франківськ ). На його базі після цього організували сільськогосподарський технікум з трирічним терміном навчання. Профілюючими спеціальностями в ньому були аг­рономія, зоотехнія, ветеринарія. У 1937 році збудували великий корів­ник. Технікум мав підсобне господарство і 120 гектарів землі, там харчувалися студенти, частково продукцію відправляли для по­треб району. Навчання в Черницькому технікумі тривало і за радянських часів аж до 1964 року. В цьому році технікум розформували і на його базі відкрили од­норічну сільськогосподарську школу, яка проіснувала до 1979 року Її перевели у село Красів. Так закінчилася істо­рія Черницького сільськогосподарського технікуму. Із стін його вийш­ло декілька сотень висококваліфікованих спеціалістів, керівників, викладачів, професорів, кандидатів і докторів сільськогосподарських наук.
З 1979 року розпочався різкий занепад цього прекрасного куточках і гордості села Черниця. Лісопарк і сад стали заростати чагарниками і бур’янами, будівлі і споруди інтенсивно руйнувалися. Часта зміна тим­часових власників і їхня байдужість ще більше прискорювали руйна­цію цього мальовничого куточка села. Цінні породи дерев, які були за­везені з Європи, по - хижацьки почали вирубувати, безкарно нищились статуї. Учбовий корпус і будівлі, які потребували капітального ремон­ту, руйнували, знімали паркет, розкрадали декоративні кахельні печі. За десять років такого безгосподарного існування маєток перетворився у купу руїн.
Надія на відродження з’явилася тоді, коли у 1991 році Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва вирішив узяти його під свою опіку і перетворити на виробничо - навчальну базу. Задум сподобався мешканцям села, одноголосно його підтримано на сході села. Але через неправильний підбір відпові­дальних за цю базу, а пізніше через нестачу коштів на рестав­раційні роботи,процес занепаду став ще більш відчутний. У кінці 90-х років територія стала такою жалюгідною, так що відновити її практично неможливо.
Взято звідси

Решта колишніх житлових та господарських будівель - в жалюгідному стані.



Тут так видно, ніби підвал виріс з-під землі





Було кілька кахельних печей австро-угорського періоду. Всі вони розбиті вщент.





А от вежа, в напрочуд гарному стані



Ех, шкода, що моя альма-матер не подбала про збереження цього об'єкту.

Якась сільська старенька садиба, яка вгрузла своїм поважним віком у землю. Пора їй...



Було в нас 3 кг маринованого шашлика, якого терміново треба було смажити. Піст, але кажуть, що мандрівникам можна. Вибрали собі полянку з гарними краєвидами біля Миколаєва, поруч з потернами часів ПСВ.
Прийнялись готувати такий бажаний шашлик! Ухх, досі слина тече.

Я зрозумів чому нік у цього хлопця саме Hveda Гриль :)
















Поки смажили м'ясо, кожен наминав свій харч. Чи малював)













Ось він - шашлик! Прекрасна радянська традиція!  ;D



Недалеко від нас який мужик пристрілював приціл "мелкашки". Поприбирати, на жаль, не вийшло за собою. Як і пристріляти приціл.



Відвідали потерни часів ПСВ



В яких, місцями значні обвали







Протермінований китайський ліхтарик вперто летів лише вниз, замість догори. Тим не менш, нам було весело))









Пишу цей звітик втомленим. Ніби й, багато не бачили, але присутня приємна втома. Гарна компанія, смачний пікнічок - день був ура.

Наостанок, трохи нас, краєвидів та моментів природи.

Краєвиди до речі, такі вагомі. Ось чому б'ють на сполох! Кар'єри тут таки змінюють рельєф, які помітно розширились за останній час.
Зрештою, по фото, ви це зможете оцінити. З поміж усього, це таки була чи не основна ціль поїздки.











Вид на Миколаїв

















Всі фото тут - https://ibb.co/album/k0gWov

Друзі, дякую за компанію! ++

4
Проходить якийсь час і знову туди тягне. В зону. В те ізольоване місце від решти світу, після оглядин якого, замислюєшся на життям та його цінностями.
Це принаймі в мене так. Після ЧЗВ ще довго залишається певний післясмак від побаченого, відчутого. А потім, мозок синтезує якусь думку, висновок - і на життєві погляди вносяться корективи.
Побутує думка, що там небезпечно. Від примітивних знань про радіацію, що вона вбиває, в певних індивідуумів і до тих, хто остерігається "важкої" частинки, яка може попасти в організм, підточити здоров'я чи навіть вбити.
Останнє твердження більш реальне, але елементарні правила перебування в зоні ЧЗВ все ж дають змогу захиститись. Навіть, такі, в дечому розсіяні перестороги та боязнь, не мали б бути причиною не побачити це унікальне місце. Слухайте, ми ж не керуємо своїм життям, важливо те, що ми робимо тут і зараз, бо завтра може і не настати. До прикладу, ліпнина старої львівської кам'яниці не вибирає момент, коли і на кого впасти.
А відвідування ЧЗВ - це мудра прочитана книга. Маса візуального матеріалу для обробки інформації!

Відійду від власних ліричних моментів, а напишу краще враження від Зони. Що ж змінилось, за 3 роки, з мого останнього відвідування?

Змінились, друзі, багато чого.
Перше, це руйнація. Популярна Прип'ять та інші місця інтенсивно руйнуються. Опади, погода, вандалізм вносять свої правки в облік зниклого міста.
По прикладу 3 школи, все мокре, стіни тріщать, деякі ось-ось впадуть.  Цей музей під відкритим небом відданий на поталу всім.
Можливо, якщо б були цілими вікна, та хоча б так-сяк латали бітумом дахи, можливо і зберегли на довший термін будівлі.

Але, але... Наразі, туристичний атракціон в керівництва ЧЗВ зараз не в пріоритеті. Є інше - ліс, метал, та інші "корисні копалини".

Було помічено багато свіжих написів балончиком, знищених речей, які ще були цілими зо тридцять років тому. Це прикро, звісно. Наслідок підвищеного зацікавлення до зони. На "боянних" місцях.
В ЧЗВ є маса інших цікавих об'єктів, окрім Прип'яті, Чорнобиля та Дуги, які можуть похвалитись непоганою збереженістю.
Але, це не для всіх туристичних груп. Тому інтенсивно розвивається сталкінг - нелегальні походи в Зону.

Нещодавно з РЛС "Дуга" зірвався та розбився білоруський сталкер. Помер у кареті швидкої допомоги, кажуть, був не зовсім тверезим. Наслідок - поки спиляні перші підхідні драбини (хоча і без них можна вилізти).
А що якщо б це був  турист з офіційної групи? Цілком імовірно, що закрили б офіційні тури.

Скільки протримається Прип'ять, ЗГРЛС "Дуга", деякі придорожні села? Невідомо. Навіть станція, характерний 4 блок під аркою вже не цікавий, та не такий характерний. Могутня арка виглядає стерильною, та чомусь не захоплює своїми розмірами. От цікаво, що під аркою? А всередині? Будь ласка - платіть гроші. На сьогодні - 100$ керівництву ЧАЕС, і ви маєте можливість побачити золотий коридор, БЩУ, можливо ГЦН. Все. І це офіційно. Тут вони швиденько скумекали. Ось вам наочний приклад індустріального туризму, який розвивається семимильними кроками.



В нас була дводенна мандрівка, яка розпочалась з затону в Чорнобилі, де оглянули затоплені баржі, які брали участь у ліквідації аварії 86-го року.



Баркас на ймення Сталкер, якогось локального "Кузміча", адже поруч лісгосп. На ньому мабуть ходять на рибалку, полювання та по ягоди ))



На руїнах прибережної інфраструктури влаштували фотосесію



Тим часом вдалині рибак собі спокійно рибу ловить. А ви кажете радіація... 



От тварин не рекомендують гладити. Ось Yserl одразу взявся за дозиметр. 



Шикарна совєтська зірка з нержавійки на воротах комплексу Дуги, на яку не піднялась рука металхантера.



Коли кілька груп на об'єкті, то не цікаво. Звернули вправо від дуги, в бік військового містечка, яке так і залишилось на всіх картах піонертабором.



В одному з приміщень надибали макет з планом території, включно з антенним комплексом.







Саме містечко практично поглинув оточуючий ліс



Дитячий майданчик захопили мурахи ковалі





Макет винищувача на дитячому майданчику



Стелаж з іграшками в місцевому садочку



Казан з польової кухні перед будинком



Антена стоїть. В її підніжжі, як завжди, аншлаг.







Передвісники весни. Зауважу, що нам тоді дуже пощастило з погодою. Було 15 градусів тепла, сонячно.



Ще заздалегідь вирішили, що в Прип'яті відмітимо восьмоє марта. Ось що з того вийшло:















Побавились з реквізитом, щоб відтворити атмосферу свята :)

Відвідали завод Юпітер, який попрацював частково до 1997 року.
На головних воротах хтось повісив заводського годинника, який ніби свідчить, що час тут застиг.



Видно, що тут добряче його колупають на метали. При відносно збережених приміщенням, артефактів тут обмаль, хоча, де-не-де щось таки вдавалось знайти.





Дахівка на одному з корпусів добряче забруднена



В пошуках документації.



В одному з цехів на столі хтось поклав тріснутий графітовий блок з РМБК-1000.
На щастя, не б/в)



В цехах:



Цей момент був у Сталкері (грі)


Інтроверт в Кубані



Маry Jane, journalist CNN





Піднялись на шістнадцятиповерхівку, зустріти захід сонця.



Лагідний, поліський захід сонця. Залиті ліси теплими кольорами, і це доповнене тишиною. Неймовірне видовище!



Ця все спровокувало романтичну хвилю серед нас:







Я в свою чергу, сфоткався з більш постійним явищем - сонцем



Вид на Прип'ять, арку



Арка, 2 види природного освітлення:




Нічна Прип'ять







Не бриті, та негОлені...



Наш побут в Чорнобилі:



Такий собі філіал Прип'ятьської квартири. Санвузол з сидячою ванною. Була гаряча вода! Щастя!



Знаєте, мене дуже вразили покинуті села ЧЗВ, де ми більшу половину наступного дня пробули. Отримав масу естетичного задоволення, від цього невеликого етнотуру.
Тут дуже гарна природа, мальовничі хатки, подекуди з солом'яними стріхами. Звичайно, почищені, в основному мародерами. Але, якщо ви хочете відчути цю трагедію, через яку люди полишали віками нажиті місця, це саме воно. Крім того, зайдіть у сарай чи стайню. Тут ви побачите заздалегідь заготовлені та поскладані дрова тридцять літ тому, корм для тварин чи знаряддя праці. Ці предмети точно ніхто не рухав, бо не несуть в собі матеріальної цінності, тому вони так і залишились.
Також, траплялись ціпи для молотьби, елементи прялок, рубелі, дерев'яні деталі возів та навіть самоварів.
І живуть там тепер, дикі тварини.

Досі під враженням.



Покинутий зерноочисний комплекс та комбайни




Хатки та їх наповнення







На горищі





Сільське відділення пошти






Вдалині села



Стара грушка та хата





Взуття, яке 30 років тому хтось повісив



M&M`s оленя



Хочеться тут побути довше







Старий човен. Недалеко ріка Прип'ять.



Станина відомої швейної машинки



На дворі трохи фонило, вирішили підкріпитись в хатині. Сміття звісно, після себе прибрали.



В сільській школі



В церкві











Залишаюсь спраглим по цим видам. Надіюсь, що скоро сюди повернусь.




Фотосет з Mary Jane з недобудованою градирнею третьої черги ЧАЕС







Фотографуємо дефрагментований сегмент


Побували й на станції Янів. Це така собі перевалочна база, де масово пиляли метал. Причому, виглядало що нелегально. Шальоно радіоактивні елементи валялись під ногами.

Поруч звалище ІМРів



Ось так приблизно виглядала територія станції Янів



Будівля використовується



Наостанок, втомлені від ходіння та вражень, відвідали Прип'ять. З найцікавішого, проникли у підвали басейну "Лазурний". Наявність збереженого обладнання навіть здивувало.







Були гарні дні, погода, компанія. Дякую всім Вам.
Додавайте свої враження в тему!

5
Всім привіт!
Планується поїздка у ЧЗВ на два дні, 8-9 березня.
Виїзд зі Львова 7 березня, ввечері. На південному вокзалі нас чекатиме бусик та наш провідник.
Повернення з Києва 9 березня ввечері.



У програмі:
- Прип'ять
- завод Юпітер
- ЗГРЛС "Дуга"
- майданчик ЧАЕС
- недобудований 5-6 блок
- інші цікаві об'єкти, в процесі коригування маршруту
- ночівля в Чорнобильському готелі


Тур розрахований виключно під нас, інших зі сторони не буде.

Щодо цін:
- якщо нас назбирається 10 чоловік, це буде з особи 3600 грн;
- 15 чоловік, 2900 з особи
- 19 чоловік (максимальна кількість) - 2000 грн.

Тобто, чим більше нас назбирається, тим буде дешевше. Що є вигідно.
Як назбирається група 19 чоловік, одразу переходимо до збору коштів!

Збір коштів буде до 11 лютого.
До 7 лютого, прохання визначитись, поставити плюсик у темі.
Далі буде збір коштів та купівля залізничних квитків, в обидва напрямки.
Можливо, і на залізничні квитки організую збір коштів, згодом. Щоб мати можливість разом їхати.

Виїзд групи з Києва 8 березня (південний вокзал) - 08:00 ранку.
Приїзд в Київ 9 березня, о 20:00

6
Всім привіт.
Краєм вуха чув, що багато хто вже зносив старі футболки і хотів б новенькі.

Отже, хто бажає замовити футболку, пишіть наступним чином:

Нікнейм, колір, розмір, варіант дизайну, стать та бажану кількість.
Якщо бажаєте нестандартний колір, вибрати ось тут - https://tcomp.com.ua/uk/products/t-shirts/ (вибираємо Fruit Of The Loom)

Два варіанти дизайну, другий - хакі. Варіант для міських джунглів. І не тільки міських. ;)



7
Всім привіт!
Розпочав ведення нашого Інстаграм каналу - https://www.instagram.com/explorer.lviv.ua/

Прошу добавлятися, слідкувати, лАйкати :)

Хто має свої цікаві якісні фото, можете мені в приват поскидати, буду їх з періодичністю постити. І мені легше буде, не так часу багато займатиме пошук.
Під фоткою вказуватиметься автор.  Ідеально, якщо він теж матиме свою сторінку в інсті.

8
Це було рік тому, в рамках нашого відвідування Київського дослідного реактору, на території  Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України.
Оскільки, нам не дозволили там знімати, влаштували шмон та позабирали телефони, опис від київських колег про реактор прошу читати тут.
Ну і відмічу, що заборонили вести зйомку, через журналістів ЗІКу, які накидали багато зрадоньки та недостовірної інформації, про об'єкт.
Будівля, де знаходиться реактор, додатково обнесена ще одним периметром огорожі та постами ВОХР.

Пряником тодішнього дійства, були відвідини Ізохронного циклотрону У-240

Кортока довідка для спеців, про циклотрон:

Прискорювач дозволяє отримувати пучки протонів з плавним регулюванням їх енергії в межах 8 - 80 МеВ,
пучків дейтронів з енергією 5 - 70 МеВ, а також прискорювати важкі іони до енергії 140 Z2/A МеВ,
де Z - зарядність іона, А - атомна маса іона. Енергетична роздільна здатність пучків складає 10-2 - 10-3,
 а при використанні монохроматора енергетична роздільна здатність досягає 10-4


Все зрозуміло? :)

Отже, переходимо до будівлі, яка, на мою думку виглядає саме так, як типовий радянський НДІ



Всередині, як не дивно, все радянське. Ремонт був, схоже ще у 80-х роках минулого століття.

До нас підійшов старший дядько, працівник. Очевидно що інженер, а можливо, а може й точно - людина з науковою ступінню.



Проходячи коридором, зауважив, що ті працівники, які проходили повз були віком далеко за 50. Згодом дізнався, що у всьому інституті така проблема - брак молодих спеціалістів-науковців.
Зате є і позитив, якщо молодь з'являється, то це переважно фанати тієї справи. Але, цього недостатньо.





Випадково були прочинені двері в туалет...



Особисто мені було незрозуміло, що саме це є, як працює, і для чого потрібно на сьогоднішній день. Хоча, на це моє єдине питання і була відповідь, інститут співпрацює з різними підприємствами, для котрих випробовують різні взірці матеріалів.
Синій халат нашого поводиря не контрастував з інтер'єром старим, лише ми виділялись, зі своїми різнобарвними куртками.
Більше питань я не задавав. Гумінітарна освіта, все таки. При такому масиві невідомого раніше обладнання очі розбігались. Зрештою, не тільки я був мовчазний у питаннях, всі ми попали туди, де ще ніколи такого ніхто раніше не бачив.

Переходимо до вищої, ще радянської інженерії...

Дивіться, це пульт управління процесами на циклотроні, де сидить оператор.
Все дійсне та робоче станом на 2018 рік





По різні боки безліч стійок з обладнанням, індикаторами, самописцями



Через масивні, кількаметрові гермодвері попадаємо у Святеє Святих - приміщення ізохронного циклотрону, котре заховане у будівлі, під надійним залізобетонним ковпаком.





Електромагнітний велетень, котрий не поміщається у кітовий об'єктив фотопапарату.
Противне жовте світло - наслідок світла ртутних газорозрядних вуличних ламп.





















Оператор працює за свинцевим щитом



Зеля детектить метали)



Матеріальна база



Злий Модератор



І щасливий Доктор



А де ж радіація, запитаєте ви?
Коли підносиш дозиметр ближче до основи циклотрона, рівень її повзе верх.
Але, не вище тих чисел, що на екрані Терри.




Далі чекайте звіт від Yserl, він все гарно розпише, що і до чого.

9
Надибав у Фейсбуці, тут - https://www.facebook.com/viktordyda/posts/1485194731741818
Хай буде і в нас, для історії.



10
До альманаху треба обов'язково включити оцю статтю: Зімбабве. Країна контрастів очима українця

Крім того, думаю, що варто розділити тему з пропонованими звітами до альманаху і тему про конкурс звітів. Що скажете?

Я думаю, що ні. Для початку нехай назбирається масив інформації, і пізніше, можна буде розділяти теми.

11
Після побаченого відеосюжету, дуже захотілося туди потрапити.
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=jKuErBrzchQ" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=jKuErBrzchQ</a>
Коли? Гадаю, вже після свят, коли горілка вип'ється та шинка з'їсться.
Хто має бажання організовано туди потрапити, підписуйтесь нижче.

12
Завжди цікавим було для мене таке порівняння, тих лампових ліхтариків, якими ми колись підсвічували фотографії у підземеллях та у всіляких темних місцях. Десь до 2010 року. А потім, на ринок інтенсивно увірвались потужні світлодіоди і вибір очевидно впав на них.

Полігоном для порівняльного тесту ліхтариків було вибрано стару добру Лощину. Там і зустрілись.

На зустрічі зібралось,  два покоління ліхтариків і експлорерів :)
Були: Golem, Vasi4, Stinger, Зелена Миша, Electri4king, Sunnyman, Артем2041, Iнтроверт997 і Roy.

Перед входом ми зустріли охоронця території в формі ЗСУ, якого перед тим засліпивши одночасно всіма нашими ліхтарями, включно з сцуко бластером Sunnyman'а.
"О, курва" - то не Інтроверт йде, як ми думали. Вже коли появився силует у формі, стало трохи ніяково, що так засліпили чоловіка.
Але боєць виявився витривалим, і наші ліхтарі його не злякали. Спершу спробував трохи наїхати на нас, і що поліцію викличе, але, після хвилинного роз'яснення хто ми і для чого сюди прийшли, питань більше не виникало. Ми дружньо заінсталились до Лощини, а охоронець пішов у своїх справах.

Фото не претендують на якусь професійність, все робилося, так сказати експромтом і на коліні.
Вибралась одна позиція, поставили штатив з стендом.
Дані по кадрах: ISO 160, об'єктив 18mm, діафрагма - 9.0, витримка - 2 сек.



Почнемо з лампових.
Мій улюблений колись, Maglite 4D. Добротна поліцейська американська бітка, яка до того ж сильно світила, як на мене)
З ним я був на всіх підземних вилазках, а перед тим на сільських дискотеках. Світло його малювало більшість моїх старих підземних фотографій.

Точковий фокус


Розсіяний фокус


А цей ліхтарик теж особливий для мене. Хоч йому вже майже 70 років, але світить він і досі.
Він був єдиним моїм джерелом світла в таборі в горах, на нічному чергуванні, в далекому 2000-му. І знаєте що, мені тоді видавалось що він дуже добре світить!
Міцний корпус з нікельованої сталі, простота конструкції, можливість зачепити за ґудзик - основні переваги "артелівського" ліхтаря "Москва"))





Прибалтійський ліхтарик Narva, 40-х років минулого століття. Stinger його трохи відновлював. Очевидно що ліхтар тактичний, має кольорові фільтри в корпусі.
Оскільки, рефлектор помутнів, світла практично не видно. Але воно є. Маєте можливість перевірити якість свого монітора.   ;)





Petzl tikkina Stinger`a



Бластер Sunnyman'а з світлодіодною матрицею CREE CXA3050 на 50Вт з кулером. Найпотужніше світло що у нас є.

Мінімальний режим


Максимальний режим


Ось ще один ліхтар Sunnyman'а - галогенка на 100 вт. З рівномірним та гарним засвітом. Лампа H3.



Старенький Petzl Tikka Golema`a. А ще як світить!



Діодний пластмасовий ноунейм Stinger'а. Для порівняння.

Точкове світло


Розсіяне, через боковий дифузор.


Nitecore EC4GTS 2000 люмен, світлодіод XHP35 HD

Максимальний режим


Olight m23 JAVELOT - непоганий дальнобій на Cree XP-L De-Domed, 1020 лм


З дифузором


Convoy C8




Convoy S3


Eveready - ручний ліхтар на акумуляторі з криптоновою лампочкою. Великий.
З таким колись в Полтву ходили, щоб просвічувати тунель. Невідомо в якому стані акум, тому світло саме таке.






Кастомний ліхтарик від Інтроверта. В корпус китайця щось засунуте цікавіше.




"КаЛхоз" від Інтроверта. (10 Xp-g2 і 9 лінз на 60 градусів з текстурою) На павер банк вдягнутий радіатор з кількома світлодіодами.
Потужність цього девайсу можете оцінити неозброєним оком.





І ще один китайчик з "Епіцентру", перероблений Інтровертом. Непогана якість засвітки.








Ось такі в нас тестування вийшли.
Хлопаки, докидуйте свого чогось до теми!

В мене ж двійка фонових фоток:


Що краще, Нікон чи Соні? - Кенон! ;D


Дякую всім, хто прийшов, а особливо Стінгеру за допомогу у зйомці)
++ до карми

13
Всім привіт!
Маю пропозицію для вас, власників такого лямпового, теплого світла, випробувати свої девайси та порівняти з сучасними діодними братами.
Для того збираємося у найдовшому та найсухішому тунелі Лощини, де проведемо тест.
Зроблю бімшоти, щоб потім цікаво було порівняти наявний прогрес. Спеціально для свого Маглайту розкошелюсь на свіжі 4D батарейки :)



Час: п'ятниця 19:00, 7 грудня
Місце: вхід до СКА

Далі можна сходити собі на пиво чи на інші напої та повечеряти.

Підписуйтесь нижче, хто буде, традиційним +1

П.С. Хотілось щоб Sunnymаn прийшов зі своїм мега бластером))

14
Маленькі дверцята, які вели до підвалу були відчиненими. Я не готовий був до такого повороту подій, але, інстинкт дослідника казав лізти.
Переступаючи через обрізані труби в кімнаті, де стояв котел, стало зрозуміло, що будівля, швидше за все покинута.
Звідти попав в коридор, де з крану меланхолійно стікали каплі води, цокаючи по блясі, немов відраховуючи час.



Заглядаю в бічні кімнатки, поводжу себе обережно. Будівля вузька, та в цю сонячну днину особливо просвічувалась промінням, що навіть створювало певний затишок.
Одна кімнатка була повністю завалена лікарняними меблями, дитячими ліжечками чи пеленальними столами. Дитяча поліклініка? Де я?







Саме час займатись детальним дослідженням. Ось і перша ознака мого здогаду - лікувальна книга щойно народженої дитини.



В іншому приміщенні були знайдені цікаві медичні препарати.





Поверхом вище розташовувалось денне неврологічне відділення, про що вказувала табличка



Дивно. Деякі приміщення відкриті, а деякі замкнені. Ще в повітрі чути тим лікарняним запахом, але з додатками плісняви та сирості.
Попадаю в палату! Грибок на стінах, сирість, але ліжка акуратно заправлені, педантично кимось поставлені подушки, на манер, як колись в совіцьких лікарнях та санаторіях робили.
От так от, заходь собі, на післяобідню сієсту, та відпочивай на пружинному ліжку.






Господарське приміщення




Де на стіні був котик, який явно більш пасує до неврологічного відділення.
А можливо, той кіт був елементом застрашення дітей, які не хотіли здавати аналіз крові.





В деяких палатах були видно сліди початого ремонту, який врешті, так і ніколи вже не закінчиться.
Завжди воно так незвично виглядає, як от це новенький умивальник з наклейкою. Що ж пішло не так? Кошти пішли... А куди?



Малюнок з радянського фільму, на дверях кабінету.
Отже, відділення неврології утворено на місці дитячого відділення.



А вазонки ще не зів'яли



Ходячи по приміщенню, раптом відчуваю якусь слабкість, та згодом голос медсестри гукає мене. Важке, неохоче пробудження, а все через різкий запах нашатирного спирту.
Темінь в очах поволі щезає, і я бачу перед собою наступний кадр:



Бляха-муха, я знову від'їхав від уколу!
Ото наснилось!  :)





15
Відкривши файл, я скролив документ зверху-вниз, і не вірив своїм очам.
Сховище навіть виявилось у моєму будинку, в підвалі.  Невже через тих пару аптечок АІ-2 з протермінованим тареном та кількома протигазами, можна називати підвал повноцінним сховищем?  ;D

Що ж, схоже, повноцінні сховища, які були збудовані в часи СРСР відновлювати ніхто не планує. Повернулись в сорокові...

https://we.tl/t-ZEk5vLL5xB

16
Честь, шановні Експлорери!

Значить, справа така.
Оголошується конкурс на кращий фотозвіт, статтю чи розповідь, до 10 річниці нашої діяльності.

Умови:
- конкурс триватиме з 20 листопада по 20 квітня;
- у темі допису мають бути фото чи відеоматеріали;
- кількість звітів від одного учасника не обмежена;
- у конкурсі представники адміністрації участі не беруть, лише дописувачі форуму;

Переможця буде обрано методом загального голосування на форумі.
На переможця буде очікувати цінний приз (що саме, це буде оголошено згодом), а ті, які займуть 2 чи 3 місце, отримають заохочувальні, не менш корисні призи.


Окрім того, на честь 10 річної річниці, буде видана книга, з кращими звітами за 10 річну діяльність форуму, туди ж увійдуть звіти від всіх учасників, включно з представниками адміністрації.
Учасники конкурсу за кращий звіт, крім участі у ньому, теж мають можливість побачити свій твір у друкованому, колекційному виданні.



17
Друзі! Вже як два роки у нашій спільноті створено громадську організацію. За цей час було немало успішних акцій, екскурсії та співпраць, проведених нашою ГО.

Метою нашої організації, в першу чергу є задоволення та захист інтересів учасників ГО, проведення більш розширеної та результативної нашої діяльності.
А це проведення краєзнавчих та історичних досліджень, організація заходів індустріального туризму, дослідження та опис природних та історичних об'єктів, промислових будівель та споруд, а також подій, явищ та процесів, що мають важливе значення для історії Львова та України.

Ми зацікавлені у розвитку співпраці між дослідницькими центрами, органами державного управління та місцевого самоврядування, засобами мас-медіа, блогерами та з іншими зацікавленими особами, або з такими, які мають ототожнену діяльність.

Якщо у Вас є запитання, чи пропозиції по співпраці, пишіть нам:

anroy85@gmail.com - голова організації
explorer.lviv.heads@gmail.com - загальна скринька адміністрації форуму

Про умови вступу до ГО, можна почитати тут (пункт правил 5.2)


18
Десь в середині літа я вже знав, яким б не було воно холодним чи дощовим, я його наздожену ще у жовтні. Живши з цією думкою, чесно кажучи, літо навіть довшим вийшло, по відчуттях, ніж завжди.
А то як завжди мало, мало. Фактично, не рахуючи кількох холодних днів у вересні, літо таки вдалось продовжити.

З початку сходу сонця, від ранку, Львів окутав густий туман, й аеропорт був залитий ним, наче густим "молочним" димом.
Тільки й чути було, що відміняється один за іншим рейси, у зв'язку з погодними умовами. Зокрема, й наший затримується. А рейс у нас Львів -Катовіце, з очікуванням трьох годин і Катовіце-Мальта.
Що ж, часу не багато, при запізненні літака, під загрозою вся поїздка на острів. До того ж, при загальній нелюбові, чи то страху польотів, я звернувся в бар.

Глянув на поличку з напоями...ні, ні, все! Я вже це якось проходив, забув колись паспорт у літаку, тому події десятирічної давності таки стали досвідом, повчальним.
Якщо летіти, то хоч ситим. Замовив собі бургер з хрустким беконом та каперсами. Ситому, й хрінь всяка в голову менше лізе.
По трапезі оголосили посадку на літак. Чудово! Ще й час залишився.

Вже в літаку, прочитавши кілька сторінок книги, ми почали знижуватись. Політ до Катовіц зайняв всього 35 хвилин, очевидно, пілоти трохи піддали газку.

І знову тісненькі, не надто зручні, твердуваті сидіння лоукосту Wizzair, якихось три години і я, Друся та Женя вийшли на трап, вперше вдихнувши, теплого, середземорського повітря.

Вечір. Я лише в футболці. Тепло.

Власне, тим і унікальна погода на Мальті, в жовтні. Бо є тепло, не гаряче, комфортна температура в межах 24-28°C.
І ночі такі ж теплі, і море в подібних температурних показниках. Єдиним мінусом це можуть бути дощі, але без суттєвого зниження температури повітря.



Ми почали відлік нових вражень, тривалістю десять днів.
Основні моменти я розіб'ю на категорії, щоб вам було простіше почерпнути інформацію з наших мандрів по Мальті.

Помилковим було те, що ми вирішили тут жити в наметах. По перше, тут лише один кемпінг, а по друге, воно в дечому сковувало наші пересування, та комфорт. Через дощові дні.
Ну, але про це пізніше.

Мальта - це острів, який складається з невеликих містечок, які зрештою і називають селами, але чомусь більш схожі саме на містечка, через висоту будинків та щільність забудови. Взагалі, тут все щільно та раціонально. Кожний клаптик площі задіяний під щось, чи то під забудовою, чи під орними землями.
Рух на Мальті та Гоцо - лівосторонній, залишився у спадок від Англії, коли острови їй належали.
Автобуси на Мальті основний вид пересування. Зі столиці Валетти автобусні маршрути розходяться у різні куточки острова, незважаючи на їх закрученість, автобусна система є зручною для пересування.
Закрученість полягає у тому, що до прикладу з пункту А в пункт Б автобус на карті зробить "вісімку", до того, поки доїде на місце.

Одразу по приїзді ми придбали у терміналі проїзні картки на 7-денний термін, за 21 євро. Чим ми і зекономили собі кошти, по нашим кінцевим підрахункам, бо разовий проїзд вартує 1,5 євро.
Єдиний момент, термінал сприймає банківську картку лише з чіпом.



Пішки рухатись Мальтою по дорогах практично неможливо, а то й небезпечно. Між населеними пунктами відсутні тротуари як такі, а в містах, вони дуже вузесенькі. Саме тому ми і не бачили роверистів.
Бачили лише одного, з Росії. Який прибув з Португалії, в рамках туру по Європі, і дуже плакався, що на Мальті не має де їздити ровером.

Автобусом не так вже й скучно їздити, бо є переваги;
- спостерігати за рельєфом, а він там цікавий та не одноманітний;
- охолоджуватись, бо у всіх автобусах постійно працював кондюк, від чого ми їх називали холодильниками; :)
- майстерність водіїв захоплювала, наскільки технічно вони на швидкостях вписувались у вузьких вуличках, спусках, роз'їздах.


Наше проживання

Осіли ми в Golden Bay, або в Ghajn Tuffieha Scout Campsite, якраз навпроти п'ятизіркового Radisson Blu Resort. В скаутському кемпінгу, якщо простіше.
Це Мальтійський скаутський табір, який має свої плюси та мінуси. Він розділений на сектори, наш був під номером 14. Сектори розділені камінням, оригінальними соснами та оливковими деревами.
+ Наявність чистого  душу та туалету, з холодною/гарячою водою, з власним ключем;
+ Наявність води на території сектору та електрики;
+ Роби що хочеш, ніхто не вказував нам що робити і як;
+ Безпечно. Щоразу залишали свої речі, все було ок. Загалом, на Мальті дуже низький рівень злочинності;
- Не було тенту від дощу. Завдяки нашій кмітливості, ми з Друсею на території роздобули поліетиленовий тент, мотузки, і власноруч його зробили
- Відсутність нормальної розетки, хоча б британського стандарту
- Відсутність стільців та столу

Ось так виглядав наш табір. На задньому плані Radisson Blu Resort.


Наповнення нашого "п'ятизіркового" номеру, який ми зібрали з території :)
Позаду будівлі Реддісон Блю, де найдешевший номер у не високий сезон коштує 160€. Проте, часом вечорами з балкону хтось дико ригав, від чого ми плескали в долоні і ржали собі, з приставки "Blue" в назві готелю.


Ця чудова будка, що була поруч з нами, давала нам і електрику і воду.




А всередині з Друсею організували "КАЛхоз", з допомогою знайденого дроту та завбачливо прихопленої ізоленти.
Чому КАЛхоз? Тому що з періодичністю на телефонах з'являлись какулі ящірки та слимаків, які там мешкали.


Вигляд з майданчика для виступів на обидва типа готелів. Море, одразу за будівлями.


Часом, прокидаючись раніше, бродив по території, збирав євроценти і навіть євро. Пошуківець - він і на Мальті пошуківець.


Вихід до моря, на Golden Bay, що поруч. Невелика гавань, з прозорою водою та чистим, невеликим пляжем.




Харчувались ми самостійно. Прихопили зі Львова гречку, макарони, кілька супових заправок, сублімати "харчі", "James Cook" та пальник. Балон придбали на місці.
Додатково докуповували хліб, намазку, прошутто, м'ясні консерви, оливки та інші місцеві смаколики. Їли так, що я поправився на 4 кг по приїзді у Львів :)


Але, будьте готові до того, що на Мальті продуктові магазини рідко зустрічаються. В більших містах це не буде проблемою, а от менших, продуктовий магазинчик може бути одним, і то, з "лінивим" графіком роботи.
До того ж, його ще треба вміти віднайти. :)


Воду купували бутильовану. Оскільки, на Мальті обмежені запаси прісної води, вони мають завод про опрісненню морської води. Ця вода, зокрема у пляшках, доволі жорстка на смак. Мальтійська.

Міста

Валетта - столиця Мальти і місто, яке мені чи не найбільше припало до душі. Навіть, через купи туристів, які, втім, рухаються лише загальними потоками по основним вуличкам. Тому крок вліво, вправо - я опинився серед старого міста, де проживають резиденти.
Прикрасою міста є його висота, за рахунок оборонних мурів, та рельєф.

Рів навколо міста, мури


Головна вулиця




Гордість та символ - Мальтійський хрест зустрічаються часто, у екстер'єрах та інтер'єрах, зокрема у місцевих ювелірних виробах.


Трохи далі від центральної вулиці, з поміж сувенірних крамничок з'являються обриси справжнього міста


Зустрічалось багато закинутих приміщень, магазинів, з цікавою візуальною рекламою. Нехай старою та знищеною часом, але, тим не менш вона вдало доповнює стиль міста.




Гордість Мальти - дерев'яні балкони на фасадах.






Радує зір загальна естетика фасадів будинків, кольори, фактура. Обов'язково має бути металічна навісна фурнітура на дверях, часто латунна, напуцована та блискуча, як котячі яйця.
На кожному будинку присутня керамічна табличка чи навіть ніша з композицією,  на християнську тематику. Гарно. І що разу, на кожному будинку вона інша.











Десь такі кольори Мальти )





Працівниця готелю на перекурі. Під пильним наглядом камер. Зокрема моєї.




Авта мешканців припарковані так, що проходу тротуаром немає зовсім.




На кутових будинках, обов'язковим атрибутом є фігури та пам'ятники






На хіднику біля будинків є решітки. В одну заглянув - десь 5 метрів глибини, підвали. Всі виглядали закинутими сміттям та часом.
Можна лише уявити масштаби підземних комунікації.






Види з оборонних мурів:






Цікаво, що це за установка на пристані?


Воду, каналізаційні труби, тут прийнято виводити назовні будинку. Дається взнаки теплий клімат.




Залізли в один з старих житлових будинків в Валетті


Просто на сходовій клітці був туалет, без будь яких занавісок)))


Піднялись на дах. Тут чудово видно матеріал, місцевий камінь, з якого зведені більшість будівель.


Внутрішні дворики. Знову ж таки, зовнішні труби, а також баки з водою.


Ера цифрового телебачення ще не прийшла сюди




Місто Біркіркара

Кактусова альтанка на терасі будинку


Аналогія з Валеттою та іншими містами - балкони та статуї на кутах. І ще, цікавий спосіб кріплення електричних проводів по фасадах будинків, під карнизом.


Тут є вілли Вікторіанського стилю - насліддя Британської колонізації







Симпатичне місто




Все гарно, бракує тільки сонця, яке запалить ці кольори. Але це Жовтень, бюджетний жовтень :)






Пам'ятник воді :)


Вхід у помешкання на першому поверсі. Вузенький хідник, невелика хвіртка, ніша і двері до житла.



Мдіна - колишня столиця Мальти, де зараз проживає близько трьох сотень чоловік.

Зразково-показове місто-фортеця, дещо виявилась надто рафінованою, чистою. Незважаючи, що у місті живуть мешканці. Дуже чисто.






Траплялись цікаві старі деталі




Оригінальні Мальтійські ґрати та "всевидяче око". Камер там безліч, у різних місцях. По всій Мальті.


Оборонний мур, який відокремлює місто.


В соборі святого Павла є унікальна підлога, де з мармуру вручну інкрустовані ілюстрації. Фактично, це надмогильні плити і всі вони різні.
Виглядає вражаюче.




Не менш цікаво було побродити вуличками міста, за межами мурів






Ці вузенькі вулички є проїзними для машин, від того є сліди на стінах.


Дура бар, на жаль, був зачиненим.


А от найзатишнішим, з побачених містечок мені видався Мжар, з його розміреною атмосферою, дідусями на лавочках, які обговорюють все те, що їх не дуже стосується. А доповнював побачене, аромат трав, який доносився з полів, які оточують місто. Хоча, яке це місто? Село! Є дві церкви, два магазини та аптека.















Мандрівка на острів Гоцо

Було таке відчуття, що при всіх позитивних моментах від побаченого, мальтійські пейзажі міст трохи вже надоїдали. Все ж таки, дуже багато одноманіття. Ті ж латунні елементи на дверях, керамічні таблички, особливо які я побачив вже в сувенірних лавках в Мдіні, трохи зіпсували враження. Власне, помножена на тираж ця автентика, та інші деталі міст - вже не мали такого аж сакрального значення.



На Гоцо  відправились на паромі - за 3.50 євро. Острів цей хоч і менший за Мальту, але тим не менш, на автобусних маршрутах, об'їжджаючи його, ми б не побачили все, що хотіли.
Тому ми придбали тур на чудо-бас, червоний дво-поверховий автобус кабріолет, який мав на маршруті найвизначніші точки острова. Плюс до того, що зручно, мав зупинку, де можна було вийти погуляти, і через 45 хвилин сісти на такий самий, та продовжити рух далі.



Сидячи, як старці-пенсіонери, котрі нарешті добрались до заслуженого відпочинку, запхали китайські дармові навушники в вуха, і слухали історію та дивились на міста з висоти. Що, до речі, було незвично і цікаво, дивитись на ніби знайомі архітектурні обриси, але під іншим кутом зору.

Лише час від часу туристи судорожно піднімали руки вгору, роблячи якусь мільйонну, чергову й безтолкову фотографію.


У місті Вікторія, вилізли на цитадель. Людей було відносно не багато, і види гарні були.
Мізантропічним дослідникам підійшло :)












Вдалось побачити відкритий кар'єр, де видобувають основний будівельний матеріал Мальти. Ріжуть камінь схоже як в штольнях, але виключно відкритим способом.





Якщо так згрубша порівняти враження від Гоцо з Мальтою, то в першому трохи брудніше на вулицях, і запахів неприємних трохи було, місцями. Склалось враження, що добробут населення тут трохи нижчий.
Щодо запахів, цікавий факт. Мальтійці люблять сильно поливатися парфумами, мабуть не виходять з дому, перш ніж вилити 10 мл. запаху. І стосується це молодших і старших.

На фото поліцейський відділок, на Гоцо. В сторону від якого, ми попали в місцевий абандон - в закинуті квартири.



Мабуть, це є мої найяскравіші спогади. Бо вперше, я побачив побут іншої країни, та й крім того, покинутого в 80-х роках минулого століття.

Насправді, одного мешканця в закидці я таки зустрів:



Це Стінний Гекон, для якого підлога чи стеля, однакова для мандрівок. І ще він стрибає непогано.



Побут, який залишений у вісімдесятих













В одній з кімнат надибали кабінет, де було чимало цікавих документів, з часів економічно зростання початку 1970-х років.



Щось схоже на генплан по розбудові о. Гоцо








Практично всі речі англійського виробництва, від тарілок, до побутової техніки








Каскадні дахи з закинутих будинків і види звідти:






Загалом, на Мальті та Гоцо дуже багато закинутого житла та інших будівель. І водночас, острів активно розбудовується.


Церкви

Дуже величні храми, як по оздобленню так і по розмірах. Куполи овальної форми.
Особливо ефектно виглядала Ротонда, в Мості.








Транспорт
Про автобуси вже розповів, а тепер напишу й про автомобілі Мальти.
Незважаючи на невелику площу острова, машин тут багато. Переважна більшість світлих кольорів, бо темні нещадно вигоряють на сонці. Скажімо, авта віком до десяти років гарантовано мають пожухлий пластик фар та елементів кузова, а деякі, в тому числі і старші моделі - корозію кузова, а в кращому разі вигорівшу фарбу та лак покриття.

Тому, більш дбайливі автовласники тримають свої машини під тентом чи гаражах. І ті машини, які в гаражах, мають непоганий стан. Відстані то невеликі.

Тут популярні накидки на панель приладів салону.




Проходячи вуличками міст, можна зустріти незвичні і рідкісні машинки


Mitsubishi Lancer в такому стані хіба на якомусь Grand Prix зустрінеш, а тут хтось просто їздить на ньому, намотуючи 100 км в рік




Оскільки місцеві мешканці займаються фермерством, рибальством - то машини в них відповідні, німецькі повнопривідні пікапи та англійські Ленд Ровери






Opel Kaddet по-корейськи





Renault 4



А як вам ВАЗ 2108 з правим кермом?







Деякі марки геть не відомі




Заправки знаходяться в межах міста, на площах, в будинках





А ось наглядна світлина, який є вузенький тротуар, чи ні, це зупинка при дорозі, шириною 50 см. А далі, тротуарів взагалі немає. Що зрештою, унеможливлює піший та велосипедний рух дорогою.


Здавалось ніби, що вулиця пішохідна, але ні, щохвилини проїжджала машина. Доводилось притискатись до стінки.


Негабаритне місце


Висувні стовпчики, для проїзду спецтранспорту чи резидентів


А тут цікаві "байки", на яких місцева дітвора під'їхала до бару.
Стінгеру має бути цікаво, його тема.












Природа

Побродили ми західною частиною узбережжя, між містами Мєллєха та Мжар



Обривисті береги, скелі, а серед них затишні бухти - місця дуже симпатичні, з прозорою водою.















Береговою лінією розкидані оборонні вежі, ось одні з них:



Рослинність, особливо в прибережних районах поміж скель скудна, це в основному хвойні дерева, кущові трави та кактуси



Дорогою до Gnejna Bay



Тут гарне місце для пірнання, нормальна глибина та камінь, на якому лежати набагато приємніше, ніж на піску







Затишний сосновий гай



Жовтень на Мальті, як в нас весна. Зеленіє трава, ростуть квіти. І водночас, деякі фруктові дерева вже віддали свої плоди.







Плід кактуса



Місцевість Мальти рясно вкрита полями та городами. Межі земель розділені або камінням, або живоплотом з кактусів. Це також запобігає ерозії ґрунтів.
Такі городи можна побачити навіть у важкодоступних місцях, біля скелястих обривів, мешканці стараються використовувати кожний вільний клаптик землі.
А що з водою, запитаєте ви? Так, справді, ні води, ні джерел та природних криниць не має, як і запасів природної води на острові. Можливо і є деякі запаси, але явно не на теперішні потреби.
Тому, водою Мальту забезпечує завод по опрісненню морської води. І, уявіть собі, до усіх цих городів, невеликих клаптиків земель серед скель, парків, садів - ведуть пластикові труби з прісною водою. Циклічно, включається полив,  в інших випадках люди назбирують її у власні підземні резервуари чи ставки та користуються нею згідно потреби.

Городи:



Оазис серед скель



Дача з видом на залив





Водопровідні труби у досить несподіваних місцях





А це один з підземних резервуарів води на пустирі





Ехо війни

Якщо дивитись під ноги, проходячи по пустошам берегової лінії, можна помітити та взяти руки деякі деталі, що свідчать про масоване бомбардування острова під час Другої світової війни.
Земля не охоче приймає метал в землю, бо ґрунт кам'янистий. Залишки снарядів, поясків, часто - густо валяються під ногами.
Ще й свисток знайшовся.







Грот часів ІІ світової війни

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=ZpTcZlfKBYc" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=ZpTcZlfKBYc</a>


Щоранку, о шостій я прокидався від вистрілів помпової чи нарізної зброї. До останнього дня, я навіть не здогадувався, на що полюють...
Виявилось, місцеві полюють на птахів.


Їхні пости, точки відстрілу стоять у різних місцях острова. Навколо повно гільз.







З більших тварин, тут хіба коти. Але, на Мальті коти це священні тварини, принаймі таке в мене склалось враження.
Так, тут насправді повсюди залишають миски з кормом, виділяють окремі місця для котячих будок. І почуваються вони тут чудово. Котячий рай!






На завершення цього дооовгого фотозвіту, кілька світлин з узбережжя, у вітряну, похмуру, але теплу погоду.









Мандруйте Мальтою! Тільки, наметів не беріть :)

Всі фото ТУТ

19
Одного вечора опинився я з yar-79 та primabezfiltra у цій глухій місцині, де дідько каже на добраніч.
Дорога до села Вишнівчика пролягала через западину, який накрив низинний, густий туман.
Крізь фари машини, виднілись силуети чи то людей, чи кущів, які були обабіч дороги.
Якщо пофантазувати, то ще чого можна уявити чи придумати! Місця там, в околицях цього села якісь дрімучі, язичницькі навіть, де Мара в тумані ходить :)



Проїхавши кілька хат в селі побачили шпиль костелу. Через трави метрового зросту, пробрались до костелу. Стан його жахливий, схоже, споруда ближчими роками як не вся завалиться, то дахівка точно.









За совєтів будівля використовувалась для потреб колгоспу, котрий теж, "вмирає" поруч. Було зведено ще одне перекриття, яке тепер обвалилось.
Зробив кілька фотографій на пам'ять нам і читачам, та й поїхали геть, додому.

Найцікавіший факт з тієї історії, що костел зведено у 1930 році... Відносно не старий костел, в нео бароковому стилі, який зрештою, з ефектно полущеними стінами та відкритим каменем виглядає значно старшим, ніж насправді.
Прикро, що будівля не є пам'яткою архітектури, тому захисту від держави сподіватися не варто.

Інфу про костел взято звідси.



20
Так стається, що раз у кілька років на наше місто обвалюється потужна злива, внаслідок якої підтоплює ряд вулиць та районів.
Причини, чому так відбувається різні, насправді. Не мер, не президент, чи інша всяка влада, обрана розгніваним народом, а виключно технічні особливості.
Даний опис буде спрямований на проблематику вулиці Торф'яної, оскільки причина цьому підтопленню криється під землею.

У цьому місці колектор Полтви повертає від просп. Чорновола у напрямку вищезгаданої вулиці, біля житлового будинку РІЕЛ, перетинає вулицю та прямує до Замарстинівської.
Місце повороту проблемне тим, що колектор викладений блоками, які вивертає з-під землі, розмиваючи щебінь, бруківку, інфраструктуру, котра є поруч. А вивертає блоки тому, що перпендикулярно до Полтви, у цьому місці підключений Південно-західний колектор, котрий також несе потужні потоки води аж з Сихівського масиву. І ця вся потужна маса води б'є у бокову стінку колектора Полтви, тим самим щоразу приводячи до значних руйнацій та переповненню колектора. При проектуванні цього місця не врахували цього. Що робити? - запитання до спеціалістів даного профілю.

Новобудову РІЕЛу щоразу затоплює, руйнується прилегла прибудинкова територія, далі маса води несеться на Торф'яну, в квартал двоповерхівок, де живуть люди з вадами зору.
Цього року не вистачило 5 сантиметрів води, щоб вона потрапила до домівок. Натомість, гаражі, комори та авта були затоплені.
Гаражі, ще сяк так, а от що робити з машиною, в салоні якої тепер запах Полтви? Рівно такий самий, як під землею, в колекторі...

І двір, теж з таким запахом...При тій масі води, тут також осів мул та нечистоти з Полтви.

Ось у цю стінку б'є вода


З іншого боку. По праву руку - ПЗК






Тоненька полоса - рівень підтоплення на гаражі та будинку




Комори на підвищенні, тому трохи менше підтопило


Двір, який неповнений смердючим мулом з Полтви. Торф'яна 11


Мешканці сушать речі і голови


Салон автомобіля, після "випорожнення" Полтви. Накрило з капотом, відповідно в салоні повно води. Шкода автовласників...

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 »