Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Roy

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 »
1
Колись відвідали цей будиночок, який, як виявилось має дещо трагічну історію.
Уявіть собі, в період міжвоєння (1920-1939 рр.) на рідну землю повертається емігрант з США. Чуючи політичне затишшя, яке тоді недовго панувало в Європі та економічний ріст на цих теренах, будує собі цю садибу. Як для містечка, її наповнення було доволі сучасним: система каналізації, ванна та туалет у будинку, централізована система опалення. Котел розміщувався в підвальному приміщенні. Будинок мав підвал, два поверхи, кілька просторих кімнат та дві веранди. Кругом фруктовий сад, з господарськими будівлями.
В 1939 році приходять радянські окупанти. Відтоді, у власника садиби виникають проблеми. А закінчилось все тим, що після кількох років спроб відстояти право на володіння садибою, її таки відібрали, на потреби тодішнього керівництва.
Чоловік повісився в саду, біля своєї ж хати.

Знаєте, таких історій було безліч. І це одна з них.
Згодом тут зробили ветеринарний кабінет, який функціонував кілька десятків років, де нещодавно занепав.















Залишки автентичних елементів ванної кімнати




2
В суботу, в день Незалежності я знайшов для себе ще один улюблений куточок Львова - це митрополичі сади, біля собору св. Юра.
Доглянуте місце, з прекрасним краєвидом на місто, з такою ж чудовою енергетикою. Ідеальне для відпочинку, впорядкування думок та правильних помислів.
Саме в цьому місці колись любив відпочивати та приймати гостей Андрей Шептицький.





Земляні тераси та кам'яні мури були зведені ще у 1771-1772 роках. Збереглися і по сьогоднішній день, правда в не найкращому стані. Тераси є в приватній власності церкви, доступ сюди обмежений, проте не закритий. Очевидно, що через це тут так чисто та доглянуто.
Нижній фруктовий сад на східному схилі, який ще називають садом Шептицького, було облаштовано в кінці ХІХ - поч. ХХ. століття. Ця територія належить місту. Свого часу Іван Левинський виконав проект огорожі цього саду, але його так і не вдалось реалізувати.
Цікаво, побачити б його в архіві...

Капличка митрополичої палати, офіційної резиденції.



Звідки відкривається такий вид:



Сходи на терасу прийому гостей





Дерева, що пам'ятають А. Шептицького





Це місце як оазис посеред Львова, естетичного, природного та духовного значення. Саме такі думки виникли в мене, коли там перебував.

Види на північну частину міста



Терасу тримає контрфорсна стіна, яку нещодавно укріплювали.









Внизу господарська тераса, де росте городина. Помідори, картопля, зелень, кабачки, кілька фруктових дерев і кущів. Виглядає дуже мило.



Частину врожаю картоплі вже зібрали :)



Купол цирку та новий мікрорайон на вул. Шевченка.
Наглядний приклад, як змінюється ландшафт міста. 90% будівель побудовані за 50 років.



Частково зруйнований східний мур.





Сегмент муру, який обвалився. Лівіше стояла остання вежа, яку розібрали в 2017 році.
А справа смачний виноград :)





Герб курії УГКЦ



Вид на центральну частину міста



Площа Соборна, вул. Личаківська, на горизонті професорська колонія, колишній завод Мікроприлад.



Просп. Чорновола, та трохи Підзамче



Герб роду Шептицьких





Щойно зведена невелика тераса, одразу за брамою





Потрапив сюди в рамках екскурсії, за попереднім записом. Про що, ні разу не пожалів. Було чудово!






3
Наша команда у складі дев'яти осіб вибралась на бусику Deadmeat`а зі Львова пізно ввечері, щоб бути в Славутичі зранку.
Успішно доїхавши до атомного міста, зробили фотку біля стели, та відправились оглядати його ...з машини, не виходячи. Далась взнаки нічна втома (вночі ніхто не спав :)).



Зрештою, не має особливого змісту досліджувати місто, коли це зробив наш Львівський урбаніст Олександр Шутюк https://alex-shutyuk.livejournal.com/272182.html
Тим паче, ціль була чітка - ЧАЕС!

Голод давався взнаки, тому традиційно вирішили організувати сніданок дослідника. Але ж не в закладі якомусь!



Споруду для трапези довго не прийшлось шукати, поруч з вокзалом височів недобудований готель, в котрому і поснідали.
І роздивились краєвиди :)



Несподівано було побачити неозброєним оком станцію, Арку і навіть Дугу з цього даху!
Недарма, місце серед лісів для Славутича вибрали саме це, бо основний радіаційний слід проліг на захід та північний схід.

По прямій звідси 50 кілометрів.


Зранку станція Славутич була пустою. Де, звідки не візьмись, появився дядечко та повідомив, що зйомка заборонена)



Як можна не зняти такі милі вазони, які ще мабуть посаджені були у кінці вісімдесятих? :)



Підземний перехід на станції широкий, вочевидь, щоб помістити великий потік пасажирів, працівників зміни станції.
Загалом, на 2019 працює більше 2 тис. людей.



Вагони електрички типу ЕР незвично чисті, не знищені. Дермантинова оббивка сидінь ціла. Суміш ранкових парфумів працівників прикрашав побачену картину чистоти.



З молодшими Дедмітом вирішили відокремитись від всіх, щоб поспостерігати за дорогою до ЧАЕС з кабіни машиністів поїзда.





Для машиністів це рутинна робота, звиклі види. Ми ж були їхнім антиподом. Розговорились. І є про що!
Дорога цікава тим, що без зупинок поїзд перетинає Білорусь і знову в'їжджає в Україну.  Також, не в дивину зустріти диких тварин, які чи пасуться на колії, чи перебігають її.
О, ось перед нами два лося, якраз переходять залізничне полотно!



Мріяв побачити цей вид, та ще й з вікна машиністів!



І міст через Прип'ять.





Де, як каже історія, в ніч, коли відбулась аварія, проїжджав пасажирський потяг Хмельницький - Москва, на перегоні Овруч-Чернігів. Ніч була теплою, вікна були відкритими...

На задньому плані вид на 1 та 2 енергоблоки та арку. На передньому плані болото, в якому сиділи болотяні птахи.



Під'їзд до станції Семиходи добряче заріс молодняком.





Двері відкриваються - всі покидають поїзд. Навіть локомотивна бригада, яка пішла на обід в Чорнобильську столовку.
Платформи станції закриті, навіть мають опалення.





Звідки, по довгому коридору працівники потрапляють у санпропускник, де переодягаються з цивільного у робочий одяг. Або ж такий, в якому ходять лише на станції.



Ми вийшли вийшли прямо на вулицю. І тут, опа! На нас вже чекає старенький ЛАЗ!



Класично побігли займати місця на бамбетлі)



Короткий відрізок шляху і ми опиняємось на площі перед адмінбудівлею станції.



Де по кутках лежать чіповані собачки)





Проходимо контроль, перевірку на рамці, та йдемо отримувати особистий дозиметр та захисний одяг.



Окрім накрохмалених білих халатів та шапочок, нам видають рукавички, распіратор та бахіли.
Весь процес вдягання цього веселить, готуєшся немов би до театрального дійства.





Потрапляємо у славнозвісний "золотий" коридор. Названий в честь вагонки з анодованого алюмінію, який не одноразово був на фото та кінохроніках ліквідації аварії.




Час від часу в коридорі зустрічались такі таблички:



Прототип Уляни Хом'юк)



Цікаво було дивитися у нечисленні вікна, на внутрішню частину станції.



Десь між третім та другим блоком. Справа адмін будівля, внизу спеціальні вагони для транспортування відпрацьованого ядерного палива.



Слід зауважити чистоту території та водночас запустіння. Хоча, поодиноких робітників можна було побачити.



А це я стою вже у приміщенні третього блоку. Вид на трубу першої черги (1,2 блоків) та адмін будівлі. На передньому плані компресорна станція.



Блочний Щит Управління третього блоку.



Саме тут в 2000 році, працівники зміни з чорними пов'язками на руках зупиняли реактор перед всім світом, натиснувши на кнопку АЗ-5

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=B1OMuHEImP0" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=B1OMuHEImP0</a>

Та сама кнопка АЗ-5, яка фігурувала в відео



Робоче місце старшого інженера управління блоком





Згідно написів, більшість приладів виведені з експлуатації за рік після зупину блоку



Мнемотабло



Спільне фото на фоні мнемотабла та сельсинів




Обійшли третій блок по периметру, різними технологічними приміщеннями



Позначки для іноземних працівників комплексу "Новарка". Справді, в цьому лабіринті приміщень можна заблукати.



Сходи покриті пластикатом





Фон в цих приміщеннях підвищений. Особливо, в залі головних циркуляційних насосів (ГЦН) Їх є чотири, один з них резервний.
Оскільки, реактор РБМК-1000 є одноконтурний, вода до ГЦНів поступала вже радіоактивна. Тому, тут високий фон.



Розміри вражають! І це лише видима частина насосів, решта під перекриттям.





Йдемо до меморіальної стели Валерія Ходемчука, який став першою жертвою аварії. Останки його досі під завалами 4 блоку.
Зліва від нас стіна та гермодвері приміщення ЦЗ третього блоку.




Біля стели. Працівники віддають своєрідну шану загиблому працівнику - залишають цигарки.
Взагалі, при всіх строгих обмеженнях та правилах, працівникам БЩУ ( і не тільки) офіційно дозволялось курити на робочому місці. Покидати блок на перекур було б нелогічним, крім того, тютюновий дим трохи гасив надлишок нервової, складної професії.





Центральний Щит Управління. Це місце управління відкритим розподільчим пристроєм, де досі працюють за регламентом люди.









Дивіться, який артефакт надибав!)



Зайшли в БЩУ2. Згадав собі за пальму, яку бачив там ще в 2016. Виявилось, що вона пластмасова  ;D

Монітор транслює зображення з ЦЗ блоку.



Linuxoid входив в образ начальника зміни блоку)






Заглянули до об'єкту "Скала" - це система централізованого контролю, по простому була "мозком" станції. Яка, до речі, працювала до зупину 3 -го блоку.
Вважалась надійною, хоч і повільною. Чому саме така назва?
Вперше ця система була впроваджена на Ленінградській АЕС, де отримала назву СКАЛА — Система Контролю Апарату Ленінградської АЭС.













Жорсткі диски на магнітних плівках BASF





Якийсь самописець



Табло гарне)



Шкода буде, якщо це все знищать.

Останнім пунктом відвідин в нас було сховище ЧАЕС, яке розташоване під головним адмін корпусом, де в час аварії '86 року був штаб.
Що ж, тут вже старого барахла не побачити. Вони зробили зразково-показове сховище, з усім відповідним обладнанням, та невеликою, проте цікавою експозицією.
Глибина залягання зовсім мала. Зрозуміло, що основною функцією було зберігати та утримувати останній форпост чистого місця.



Дизель-генератор стандартний



Гарний ремонт, якісне покриття підлоги. Хотілось взутись у тапочки :)





Лежаки стандартні



Зв'язок. Комплект рацій.





ФВУ





Штаб







Лінійка дозиметрів, які брали участь у ліквідації аварії



І тут вона, характерна болячка рідкокристалічних екранів дозиметрів Прип'ять)







Ящик з індивідуальними дозиметрами, якими тоді користувались.



Замріяний замдиректора))





Ось така в нас мандрівка вийшла. Думаю, далеко не остання, на ЧАЕС та й загалом в Зону. Невдовзі маємо побувати в Центральному залі, походити по кришці реактора... ::)

Дякую всім за цю подорож. Веселі пригоди в нас ще продовжувались в Славутичі, Чернігові, Києві, на трасі М06, у Рівному та Львові))
Було круто.

4



Всім привіт!
Отже, плануємо поїздку в Чорнобильську атомну електростанцію на 1 один день.

Програма:
Залізничний вокзал м.Славутича
Місце зустрічі з супроводжуючою особою: вас ознайомлять з правилами перебування в зоні відчуження, перевірять документи та форму одягу. Далі ви відправляєтесь потягом до ДСП ЧАЕС.

Контрольно-пропускний пункт "Семиходи"
Перевірка документів, що посвідчують особу. Тут ви маєте нагоду побачити перший і найбільший санітарний пропускник ДСП ЧАЕС. Група сідає в автотранспорт.

Адміністративно-побутовий комплекс (АПК-1)
Головний офіс ДСП ЧАЕС. Ви отримаєте перепустку та пройдете перевірку документів і особистих речей.

Захисна споруда №1
Ви побачите унікальну захисну споруду, призначену для захисту персоналу в надзвичайних ситуаціях.

Зона суворого режиму
Знайомство з об`єктами, на яких відбувалося керування ядерними реакторами, допоміжними системами для генерації електроенергії, і де зараз здійснюється контроль за станом об`єкта "Укриття":
Центральний щит управління (ЦЩУ-1) — місце управління відкритим розподільчим пристроєм та робоче місце начальника зміни станції.
Блочний щит управління блоку (БЩУ),звідки здійснювалося управління всіма основними технологічними процесами під час роботи реактора.
Скала. Унікальна електронна обчислювальна машина, яка з`явилася у 1973 році на Ленінградській АЕС і отримала назву «СКАЛА» - Система Контролю Апарата (реактора) Ленінградської АЕС. Згодом вона також була встановлена на Чорнобильській АЕС. Це була центральна інформаційна ланка, яка об’єднувала більшість систем контролю енергоблока в єдину автоматизовану систему контролю технологічного процесу АЕС.
Головні циркуляційні насоси (ГЦН) 3 блок, що постачали воду до активної зони реактора.
Меморіальна дошка Валерію Ходимчуку — меморіал оператору ГЦН, який загинув під час виконання службових обов`язків, тіла не знайдено.
Обід (Їдальня№ 19)
Комплексний обід за стандартами лікувально-профілактичного харчування, як і для персоналу ДСП ЧАЕС.

Міст через обвідний канал
Ви побачите, а при нагоді й погодуєте хлібом, знаменитих чорнобильських сомів.

Меморіал ліквідаторам
Вам розкажуть про перші жертви аварії 1986 року на ЧАЕС та першочергові дії з ліквідації катастрофи.

Оглядовий павільйон ОУ
По макету об`єкта "Укриття" вам розкажуть історію зведення першої захисної споруди над 4 енергоблоком, а також ознайомлять з будівництвом Нового безпечного конфайнмента.

КПП Семиходи
Ви пройдете контроль забруднення особистого одягу та речей і електропотягом відправляєтесь до Славутича.


Вартість - 2700 грн. з особи за ЧАЕС ( при більшій кількості людей в групі ціна буде нижчою)
Максимальне наповнення - 15 осіб.
Попередньо плануємо на 5 липня, п'ятниця.

План такий: добираємось до Києва, звідти ранком поїздом чи бусиком в Славутич. День на станцію та назад в Київ та додому. При бажанні, лишаємось на день та ночуємо в Славутичі.
Це ще узгодимо. Зараз, першочергово зібрати групу бажаючих.

Питання, пропозиції вітаються.


5
Кажуть, на Валовій, на хіднику, біля музею Ідей в сторону площі Коліївщини відкрився підземний хід.
Знаєте, як то буває? Ніхто, як правило, провали такі досліджувати не бажає, тому комунальники швиденько засиплять його.

Хто буде сьогодні в тих краях, гляньте будь ласка та сфоткайте, що там є. Бо ж я не знаю, коли туди вирвусь.
Пишіть в приват, мо й разом підемо.

6
Всім привіт!
Пропоную провести цікаве дослідження.
А саме, визначити, скільки природних джерел лишилося, які впадають до Полтви? Які з них пересохли?
Пропоную скористатись картою, та в суботу чи неділю пройтись цими місцями, відзняти матеріал та написати цікаву статтю по темі "відкриття Полтви".

Що скажете? Хто +?

7
Друзі! Запрошуємо Вас на святкування 10 ювілейної річниці нашого клубу!


Місце: Новий Розділ, озеро БарВінок, конкретно ось тут. Є кілька паркомісць для автівок, територія закрита.
Схема добирання автомобілем з Нового Роздолу. (Парковка 1)
Схема добирання автомобілем з Нового Роздолу. (Парковка 2)
Схема добирання пішки від автовокзалу Нового Роздолу. (добирання маршрутками від автовокзалу на Стрийській)

Дата: 8-9 червня, початок святкування в суботу о 14:00 і до 14:00 неділі, наступного дня.

Їжа та алкоголь: Буде готуватись в казані перша страва, крім того буде мангальне меню. З алкоголю буде пиво від пабу 100 ренген. Тож всі мають будуть ситими та веселими, голодним не залишимо нікого. Опційно, по бажанню, можете взяти якогось міцнішого алкоголю.

Хто запрошується: абсолютно всі люди, яким не байдужа тематика форуму. Головна мета наших щорічних зустрічей - побачити старих друзів, познайомитися з новими, обмінятися враженнями за рік та помірятися... досвідом ;) Тому - не вагаючись - приходьте самі та приводьте друзів. Буде весело!

Що з собою брати: все, що, на вашу думку, може стати у пригоді на пікніку. Хто захоче (а таких, думаю, буде достатньо), залишатиметься на afterparty з ночівлею. Тому в пригоді стануть намети, каремати та спальники. Також, візьміть з собою засоби від комарів/кліщів. Не забудьте і за ліхтарик.

Вартість: 300 гривень з особи (з учасників Експлорера). Для ваших половинок, друзів та гостей - безкоштовно. Ці гроші підуть на організацію свята, закупівлю продуктів, реманенту та оренди місця. Гроші прошу скидати на наш рахунок або особисто в руки. Після того як скинули, повідомляйте коли це зробили в ПП.

Дрес-код: фірмові футболки Експлорера та/або різноманітна експлорерська атрибутика: Л-1, бахіли, каски, ліхтарі, камуфляж і т.п.

Розваги Окрім смачних наїдків, душевних розмов, можна буде розважатись і традиційним способом. Поруч з місцем святкування закинуті споруди санаторію, ліс, озеро. Є майданчик для гри в бадмінтон чи волейбол. Можна поплавати на човні.
А також, будуть інші розваги, які стануть для вас цікавою несподіванкою.

Відпишіться нижче, будь ласка, хто буде та скільки друзів буде з вами. Конструктивні пропозиції та креативні ідеї вітаються! Зустрінемося на святкуванні!



Звіт зі святкування тут

8
Всім привіт.
Розпродаю частину свого фотоприладдя:

Фотоапарат Canon 70D + об'єктив 18-55 STM - 11500 грн.
Пробіг 18 тис. кадрів. Коробка, документи, один власник.
(плюшки 70-ки: wifi, повноцінне відео з автофокусом, сенсорний дисплей, потужний процесор DIGIC 5+, швидкострільність 7 кадрів/сек, захист тушки камери від вологи та пилу. Основа корпусу - алюміній.)
Більше тут - https://www.canon.ua/for_home/product_finder/cameras/digital_slr/eos_70d/specification.html















Об'єктив Sigma 10-20mm f/3,5 EX DC HSM для Canon - 5300 грн.











!!!Комплект Canon 70D + об'єктив 18-55 STM + Sigma 10-20mm f/3,5 EX DC HSM - 16 тис.!!!


Об'єктив Canon 17-40 L - 7600 грн. Коробка, документи, один власник. Проданий.







Вся техніка в гарному стані, робоча, в ремонтах не була. Косметичні потертості з процесу експлуатації.

10
Знаходиться на схід від Моршина, ось тут.
На вікімапії хтось позначив як "вольєр для кабанів", хоча, згідно супутникового знімку, та тієї ж фотки на вікі, видно, ще це не так.
Можна було б якось перевірити це місце. Пішки від станції Моршин 5 км, є лісова дорога.

Хто має бажання відвідати це місце? А може й був вже? :)

11



Давненько це було, вже й не згадаю який рік був, мабуть початок другого тисячоліття. Тоді мене, юного парубка, доля занесла в невелике містечко в Житомирській області.
Морозяним зимовим вечором ми, четверо друзів, сновигали поміж рядами поруч розташованого ринку  в пошуках чогось гарячого, щоб зігрітись, бодай трошки. Зіскребли останні копійки, купили ще гарячих пиріжків у бабусі, (в народі - тошнотиків). Голодні, без грошей, трохи злі - о, навіть гроші на портвейн залишились! Їхати нам треба було далеченько. В село між лісами Полісся.
Опустився вечір, люди на автостанції юрмились біля автобусів, несучи різні клунки, адже невдовзі свято. Такі моменти відчуваються в повітрі. Ця напруга, рух, перед остаточним завершенням дня. Наш ЛАЗик 699, який був на пероні, освітлював темінь теплим світлом фар. Моросив сніг добрячий, думали, головне б доїхати додому. Бо якось ЛіАЗ підвів - заглох серед поля, у 20 градусний мороз.
Характерний скрип - дверцята відчинились. Водію віддали квитки, які до речі, ще були надруковані при УССР і рушили швиденько, куди? Так! На гальорку ЛАЗу, на останній ряд сидінь! Це було найтепліше та найкраще місце в цьому автобусі взимку, адже під нами мотор. Червоне міцне розійшлось по організму, і тошнотики теж. Прокинулись вже на кінцевій зупинці маршруту.

Романтика молодості. А ще були і не дуже приємні мандрівки, наприклад, як ми добирались з Шацька до Львова, сім годин (!), з регламентованою зупинкою у Нововолинську, яка тривала аж 40 хвилин. І ця мандрівка відбувалась, де був у доступі лише один люк, а інший - заварений. В спеку, під 40 градусів. Ще та насолода. В еру відсутності приватних перевізників на літаючих "Спрінтерах".
Саме тому, при якійсь локальній поїздці, завжди було приємніше їхати у Ікарусі - він був м'якшим на ходу, швидшим і стан був як правило, кращим. А як імпорт з Європи попадав, з кондиціонером, це вже було просто щастя!

А зараз, все змінилось...Як бачу старого, "горбатого" ЛАЗика, чи іншу його модель, зупиняю погляд на ньому, а якщо ще й на ходу, то обов'язково проводжу його поглядом. Так і хочеться проїхатись на ньому. Почути цей скрип дверей, підсвітку великого спідометру, звук мотору.

Все. Тепер ці автобуси швидше зустрінеш на просторах ютубу, в ентузіастів, які шукають такі автобуси та відновлюють, щоб брати участь у виставках і зйомках фільмів. Кінематограф розвивається а реквізит, особливо транспортний, за десятки років роботи автомобільної галузі СССР буде затребуваним. Де-не-де, в райцентрах можна зустріти ще ЛАЗи, а також, на обслуговуванні підприємств. Приватні та державні АТП масово перейшли на б/в імпорт, або ж, на не зовсім якісні вітчизняні Богдани чи Еталони.

Завод, це частково своєрідний музей, де поєднаний перехідний період з совка до теперішньої ладу. Власне, на рівні переходу і залишився. Це все чудово видно в деталях, в кабінетах, в виробничих приміщеннях.
Шкода, що це тимчасовий музей, та й музеєм він, як таким вже ніколи не стане. Але хотілось б, якщо чесно.

Проходячи територією, навіть не усвідомлював раніше, який все таки це був виробничий гігант у Львові! Масштаби корпусів вражають. Практично, закритий цикл виробництва. Навіть пральня була, швейний відділ, для пошиву матеріалу для сидінь та салонів. І все це, по іншу сторону вулиці Стрийської.

Моя розповідь - це синтез реалій, які зараз там відбуваються.  Багато хто говорить, що он, який завод втратили. Навіть мені, людині з не технічною освітою цілком зрозуміло, що всі ті приміщення, корпуси, обладнання - вже давно не відповідають вимогам часу. ЛАЗ, це вже частина історії, з таким кінцем, яким ми бачимо. Фактично, я бачив перед собою непосильну ношу зниклого СССР, але яку намагались підняти в молодій державі. Можливо, не з цього боку й піднімали. А чи варто було? Що ж, як казав класик, маємо те що маємо.

Нижче фотографії нутрощів колишнього заводу, найбільш цікавих та характерних його місць.



"Експропрійований" костел та монастир Кармелітів.
Звідси колись усе починалося, в середині 50-х років. В середині 90-х закінчилось.
Цей об'єкт, який претендує на збереження, з поміж усіх споруд на території ЛАЗу.

Ласкаво просимо!

Споруда давно втратила свою "святість" та намоленість, яка присутня храмам.
Стіни прикрашені характерними ЛАЗівськими розписами, що без всяких сумнівів роблять це приміщення унікальним.



Суворий Шевченко в актовому залі заводу. Нагадування, про обов'язкові Шевченківські вечори, з минулого.



Ансамбль Веснянка - творчий колектив працівників ЛАЗу.
На першому поверсі костелу мали власні приміщення, з народним одягом та іншими атрибутами для виступів.



Невідомо, коли розчинився у часі цей ансамбль. Всі атрибути, ще радянського періоду, як ось цей лосьйон "Росинка", який, на диво, зберіг свій аромат.



В колишніх келіях, також вже колишні кабінети проектантів. По атрибутиці - все ще з дев'яностих.



Рослину у вазоні видно що підрізали, але не допомогло - всохла. Прямо таки аналогія з історією заводу.



Одне з найцікавіших приміщень - це вимірювальна лабораторія. Тут стоять законсервовані станки, один з них американського виробництва. Швидше за все, це лендліз, який дістався від тоді ще дружніх союзу США.







В хімічній лабораторії:







Запахи тут не дуже приємні, частина посуду з реактивами розбиті на підлозі.



Плакат, котрий вказує на рік останньої активності тут.



Привид старої лабораторії :)





В коридорі.




У дворику-колодязі непролазні хащі.





Бібліотека ЛАЗу. Як було:



І що залишилось:



Було дві бібліотеки, з технічною та художньою літературою.

Мабуть, остання читачка цієї бібліотеки.



Деякі приміщення пусті, інші мають якесь наповнення. Частково, десь протікає дах та сегментно затоплює поверхи. Піднявшись на горище, взагалі помітив відсутність частин черепичного покриття.

В багатьох кабінетах, в столах було багато пустої алкотари, келішків для горілки, з періоду стагнації підприємства. Схоже, люди виходили на роботу, але роботи, як такої, не було.
Ці речі траплялись практично всюди. Також, на момент відвідин були збережені кімнати з архівною документацією.



Ну ось і все. Погляд на площу, де колись була стоянка випущених автобусів







Головний виробничий корпус

Саме тут випустили за весь час 365 тис. автобусів - найбільшу кількість у всьому СССР.
В кращі часи по 14600 автобусів в рік.
Розміри будівлі вражають: майже 500 метрів у довжину і 200 у ширину. До сьогодні, цех охороняється.
Явище "замороженого" виробництва тут відчувається найсильніше. Каркаси майбутніх автобусів, які ніколи ними не стануть.
Доволі сумне видовище, враховуючи вкладену працю, надію, та згодом зневіру працівників, колись великого заводу.
Все це рухнуло, звісно ще раніше, враховуючи соціально-економічне підґрунтя, але тут ще видно інструменти робітників, розкладені запчастини майбутніх автобусів.
Розміри будівлі неосяжні просто.



Фрагменти каркасів досі акуратно стоять на своїх місцях. Правда, ці частини тепер відправляться хіба що на металолом.





Каркас туристичного лайнера НеоЛАЗ, який автобусом так і не стане.



А це, CityЛази, які вже практично від'їздили свій ресурс на вулицях міст.





Для порівняння, трохи архівних фото:







Ось результат:



А це фото, може бути вже з неіснуючого цеху коробок передач.



В цій же будівлі, кабінети начальників цехів та іншого персоналу.







Одинокою залишилась власноруч зроблена працівниками капличка.
Свою функцію, по охороні праці, життя чи здоров'я вона вже виконала.







Адміністративний корпус

Будівля, в якій були кабінети начальників, зокрема голови наглядової ради Ігора Чуркіна, їдальня, буфет, конструкторські бюро, пральня, гардеробні працівників а також величезне бомбосховище, під усією спорудою.

Останній запис меню в їдальні, за 16 січня 2012 року.



Інженер заводу за кульманом, в процесі роботи, 1970-ті роки.



Ті ж приміщення, 2019 рік







Тут проектували й тролейбуси.



У цьому відділі були 19 дюймові монітори.





Кабінет головного конструктора.



Кабінет Ігора Чуркіна. Тут видно, як особливо хтось відривався на ньому. Багато речей винесено, знищено, частина предметів столу валялись розтоптані поруч. Шкода, якщо ніхто цього не збереже.
Бодай, для майбутнього музею, як не ЛАЗу, то хоча б якогось локального, в рамках міста. Пасувало б зберегти цей шмат історії, періоду машинобудівного Львова.





В одній з кімнат знайшли проект реконструкцій будівель заводу, зокрема адміністративної споруди.
Відмічу, що процес змін був побачений не тільки на папері, але й у частині будівлі були проведені масштабні будівельні роботи, з заміною усіх комунікацій.
Але, все так і залишилось недоробленим.






Радіоточка заводу. Є добірка музичних платівок, програвачів, бабінних записів та плакатів, з естрадою вісімдесятих.





Приміщення телекомунікації. Ще такої концентрації телефонних апаратів не бачив!
Відділ обслуговував всі підрозділи ЛАЗу, відповідно запчастин для обслуговування тут дуже багато.



Склад.




Архів. Цікаво, яка буде його доля?




Надибав останній запис власника ЛАЗу Чуркіна, в фейсбуці у 2016 році, зі словами: "Львов в тумане. Скоро зима."




Що ж, таки мав рацію, перед тим як покинути завод.





Часто питають нас, та мене зокрема, -"чого носитесь з тим ЛАЗом, що там цікавого"?
Відповідь дуже проста. Якщо ти любиш Львів, вивчаєш історію, мимо пройти просто так вже не можна, особливого біля такого колишнього транспортного гіганта. Якось, піти туди раз-другий, відзняти - мало. Хочеться поглиблюватись у нюанси, причини процесів, які довели до того, що є. А головне, вивчати продукцію.
Особливо, що стосується не тільки ЛАЗу, але й ГСКБ/ВКЕИ, і що від нього залишилось - Укравтобуспрому. Але, це вже буде зовсім інша історія писатись...





Тим часом, сайт ЛАЗу оновлює інформацію та виробництво - http://www.laz.ua/
Як бачите, це виробництво не має нічого спільного з Львівським Автобусним Заводом...

Найбільший розгорнутий, історичний звіт за всю історію Експлорера, від Святодія, читайте тут - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,8103.msg54519/topicseen.html#msg54519

P.S. Хто хоче потрапити на територію заводу, враховуйте, що там є озброєна охорона, котра влаштовує обходи території.
P.S.2 Перепост чи копіювання даного матеріалу дозволяється виключно зі згоди автора, тобто мене

Stay tuned! ;)

12
Про explorer.lviv.ua / Наша крамничка
« : 18.04.2019 21:09:57 »
В даній темі буде наша сувенірна продукція та атрибутика, яку можна замовити та придбати.
Купуючи якийсь з наших сувенірів, частина коштів йтиме на розвиток нашого сайту.
Для користувачів рангу "свої" діє знижка.




Сигнальний жилет "ЛьвівМетроБуд".
Корисна річ на господарці, в машині, а також в темну пору доби, при їзді на ровері, наприклад. А також, нагадування про Львівське Метро, яке лишнім не буде :)
Розмір XL
Ціна - 199 грн.



IMG-5386" border="0




Продукція поповнюватиметься.
Заявки на замовлення прошу залишати мені в особисті повідомлення або Golem'у.






13
Отак, вирішили оглянути форти Миколаєва, бо побачили в львівських інтернетах бучу, що славнозвісні форти часів ПСВ на межі зникнення.
Але, про форти пізніше. Вирішили спершу відвідати колись величезну сортувальну залізничну станцію Дем'янка Дністерська, яка тепер переживає найгірші часи. Разом, з практично зниклим сірчаним комбінатом, впала й його колишня сортувальна станція. Ну як впала, один склад вагонів, наповнених сіркою ще стоїть. Зі всіх будівель робочою залишилась одна, один працівник, кілька гавчиків, відсутність світлофорів та електричної сигналізації. Шпали гнилі, та рейки криві. Але, місцина доволі таки атмосферна.





Сталкер витягнув круте радейко, та почав ловити хвилі міжпланетних цивілізацій. Похмура місцина наповнилась ще й містичними звуками радіохвиль.





Проте, довго тут не залишались.

Нам було по дорозі, заїхали у село Черниця.
Там є збережений, вірніше вже практично зруйнований комплекс панської садиби, разом з парком.  Комплекс цікавий тим, що на цьому місця з давніх часів був замок, монастир, на території якого і був збудований цей маєток

Цікава історія - 70% розваленої будівлі маєтку, в найменшому сегменті ще живе старша жіночка :(







Це в тій самій будівлі





Черницький замок був збудований ще в кінці XVII століття. Власники його часто змінювалися. Декілька разів був пограбованим та спаленим. З часом він втратив свою функцію оборонного замку, а став маєтком для проживання власників села. Останній його влас­ник, Вітольд Стефанус, багато уваги приділяв сільському господар­ству та промисловому виробництву, що приносило йому великі дохо­ди. У стайні на території маєтку утримував багато корів та коней. На площі 120 га землі вирощував сільськогосподарські культури. У 1929 році у селі Пісочна побудував фабрику з виробництва ігра­шок.
В. Стефанус приділяв велику увагу опікунству над дітьми - сирота­ми та багатодітними сім’ями. Він безкоштовно віддавав цим дітям мо­локо і хліб. Частково забезпечував їх взуттям та одягом.
Дізнавшись про таке успішне процвітання Черницького маєтку, уряд викупив у В. Стефануса двір з прилеглими будинками, парком і полем - 120 га, і заснував у ньому агрономічний інститут замість університету, якого домагались наші посли у сеймі.
У Черницькому агрономічному інституті працювали в основному інженери, агрономи, викладачі українського походження, які закінчи­ли вищі навчальні заклади, здебільшого за кордоном, найбільше - у Празі. Викладалися предмети спочатку польською мовою, а пізніше - украї­нською. Навчання в інституті було платним, навчалось близько 70 студентів. На території маєтку підтримувалася ідеальна частота і поря­док. У саду росли дерева тільки відбірних сортів, пішохідні доріжки були акуратно підсипані, з бордюрами по боках. Парк і маєток прикра­шали статуетки і декоративні арки. В парку росли дерева, завезені з різних країн Європи. У В. Стефануса була така традиція, що їздова карета під’їжджала до головного палацу господаря, об’їжджала на­вколо круглої і квітучої клумби тричі. Коні, яких брали в упряж до ка­рети, доглядались окремо з особливою увагою.
Чистоту і порядок на території маєтку утримували працівники і студенти інституту. Цей заклад вважався зразковим у регіоні. Проіснував він до 1936 року, коли його перевезли до Станіслава (тепер Івано - Франківськ ). На його базі після цього організували сільськогосподарський технікум з трирічним терміном навчання. Профілюючими спеціальностями в ньому були аг­рономія, зоотехнія, ветеринарія. У 1937 році збудували великий корів­ник. Технікум мав підсобне господарство і 120 гектарів землі, там харчувалися студенти, частково продукцію відправляли для по­треб району. Навчання в Черницькому технікумі тривало і за радянських часів аж до 1964 року. В цьому році технікум розформували і на його базі відкрили од­норічну сільськогосподарську школу, яка проіснувала до 1979 року Її перевели у село Красів. Так закінчилася істо­рія Черницького сільськогосподарського технікуму. Із стін його вийш­ло декілька сотень висококваліфікованих спеціалістів, керівників, викладачів, професорів, кандидатів і докторів сільськогосподарських наук.
З 1979 року розпочався різкий занепад цього прекрасного куточках і гордості села Черниця. Лісопарк і сад стали заростати чагарниками і бур’янами, будівлі і споруди інтенсивно руйнувалися. Часта зміна тим­часових власників і їхня байдужість ще більше прискорювали руйна­цію цього мальовничого куточка села. Цінні породи дерев, які були за­везені з Європи, по - хижацьки почали вирубувати, безкарно нищились статуї. Учбовий корпус і будівлі, які потребували капітального ремон­ту, руйнували, знімали паркет, розкрадали декоративні кахельні печі. За десять років такого безгосподарного існування маєток перетворився у купу руїн.
Надія на відродження з’явилася тоді, коли у 1991 році Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва вирішив узяти його під свою опіку і перетворити на виробничо - навчальну базу. Задум сподобався мешканцям села, одноголосно його підтримано на сході села. Але через неправильний підбір відпові­дальних за цю базу, а пізніше через нестачу коштів на рестав­раційні роботи,процес занепаду став ще більш відчутний. У кінці 90-х років територія стала такою жалюгідною, так що відновити її практично неможливо.
Взято звідси

Решта колишніх житлових та господарських будівель - в жалюгідному стані.



Тут так видно, ніби підвал виріс з-під землі





Було кілька кахельних печей австро-угорського періоду. Всі вони розбиті вщент.





А от вежа, в напрочуд гарному стані



Ех, шкода, що моя альма-матер не подбала про збереження цього об'єкту.

Якась сільська старенька садиба, яка вгрузла своїм поважним віком у землю. Пора їй...



Було в нас 3 кг маринованого шашлика, якого терміново треба було смажити. Піст, але кажуть, що мандрівникам можна. Вибрали собі полянку з гарними краєвидами біля Миколаєва, поруч з потернами часів ПСВ.
Прийнялись готувати такий бажаний шашлик! Ухх, досі слина тече.

Я зрозумів чому нік у цього хлопця саме Hveda Гриль :)
















Поки смажили м'ясо, кожен наминав свій харч. Чи малював)













Ось він - шашлик! Прекрасна радянська традиція!  ;D



Недалеко від нас який мужик пристрілював приціл "мелкашки". Поприбирати, на жаль, не вийшло за собою. Як і пристріляти приціл.



Відвідали потерни часів ПСВ



В яких, місцями значні обвали







Протермінований китайський ліхтарик вперто летів лише вниз, замість догори. Тим не менш, нам було весело))









Пишу цей звітик втомленим. Ніби й, багато не бачили, але присутня приємна втома. Гарна компанія, смачний пікнічок - день був ура.

Наостанок, трохи нас, краєвидів та моментів природи.

Краєвиди до речі, такі вагомі. Ось чому б'ють на сполох! Кар'єри тут таки змінюють рельєф, які помітно розширились за останній час.
Зрештою, по фото, ви це зможете оцінити. З поміж усього, це таки була чи не основна ціль поїздки.











Вид на Миколаїв

















Всі фото тут - https://ibb.co/album/k0gWov

Друзі, дякую за компанію! ++

14
Проходить якийсь час і знову туди тягне. В зону. В те ізольоване місце від решти світу, після оглядин якого, замислюєшся на життям та його цінностями.
Це принаймі в мене так. Після ЧЗВ ще довго залишається певний післясмак від побаченого, відчутого. А потім, мозок синтезує якусь думку, висновок - і на життєві погляди вносяться корективи.
Побутує думка, що там небезпечно. Від примітивних знань про радіацію, що вона вбиває, в певних індивідуумів і до тих, хто остерігається "важкої" частинки, яка може попасти в організм, підточити здоров'я чи навіть вбити.
Останнє твердження більш реальне, але елементарні правила перебування в зоні ЧЗВ все ж дають змогу захиститись. Навіть, такі, в дечому розсіяні перестороги та боязнь, не мали б бути причиною не побачити це унікальне місце. Слухайте, ми ж не керуємо своїм життям, важливо те, що ми робимо тут і зараз, бо завтра може і не настати. До прикладу, ліпнина старої львівської кам'яниці не вибирає момент, коли і на кого впасти.
А відвідування ЧЗВ - це мудра прочитана книга. Маса візуального матеріалу для обробки інформації!

Відійду від власних ліричних моментів, а напишу краще враження від Зони. Що ж змінилось, за 3 роки, з мого останнього відвідування?

Змінились, друзі, багато чого.
Перше, це руйнація. Популярна Прип'ять та інші місця інтенсивно руйнуються. Опади, погода, вандалізм вносять свої правки в облік зниклого міста.
По прикладу 3 школи, все мокре, стіни тріщать, деякі ось-ось впадуть.  Цей музей під відкритим небом відданий на поталу всім.
Можливо, якщо б були цілими вікна, та хоча б так-сяк латали бітумом дахи, можливо і зберегли на довший термін будівлі.

Але, але... Наразі, туристичний атракціон в керівництва ЧЗВ зараз не в пріоритеті. Є інше - ліс, метал, та інші "корисні копалини".

Було помічено багато свіжих написів балончиком, знищених речей, які ще були цілими зо тридцять років тому. Це прикро, звісно. Наслідок підвищеного зацікавлення до зони. На "боянних" місцях.
В ЧЗВ є маса інших цікавих об'єктів, окрім Прип'яті, Чорнобиля та Дуги, які можуть похвалитись непоганою збереженістю.
Але, це не для всіх туристичних груп. Тому інтенсивно розвивається сталкінг - нелегальні походи в Зону.

Нещодавно з РЛС "Дуга" зірвався та розбився білоруський сталкер. Помер у кареті швидкої допомоги, кажуть, був не зовсім тверезим. Наслідок - поки спиляні перші підхідні драбини (хоча і без них можна вилізти).
А що якщо б це був  турист з офіційної групи? Цілком імовірно, що закрили б офіційні тури.

Скільки протримається Прип'ять, ЗГРЛС "Дуга", деякі придорожні села? Невідомо. Навіть станція, характерний 4 блок під аркою вже не цікавий, та не такий характерний. Могутня арка виглядає стерильною, та чомусь не захоплює своїми розмірами. От цікаво, що під аркою? А всередині? Будь ласка - платіть гроші. На сьогодні - 100$ керівництву ЧАЕС, і ви маєте можливість побачити золотий коридор, БЩУ, можливо ГЦН. Все. І це офіційно. Тут вони швиденько скумекали. Ось вам наочний приклад індустріального туризму, який розвивається семимильними кроками.



В нас була дводенна мандрівка, яка розпочалась з затону в Чорнобилі, де оглянули затоплені баржі, які брали участь у ліквідації аварії 86-го року.



Баркас на ймення Сталкер, якогось локального "Кузміча", адже поруч лісгосп. На ньому мабуть ходять на рибалку, полювання та по ягоди ))



На руїнах прибережної інфраструктури влаштували фотосесію



Тим часом вдалині рибак собі спокійно рибу ловить. А ви кажете радіація... 



От тварин не рекомендують гладити. Ось Yserl одразу взявся за дозиметр. 



Шикарна совєтська зірка з нержавійки на воротах комплексу Дуги, на яку не піднялась рука металхантера.



Коли кілька груп на об'єкті, то не цікаво. Звернули вправо від дуги, в бік військового містечка, яке так і залишилось на всіх картах піонертабором.



В одному з приміщень надибали макет з планом території, включно з антенним комплексом.







Саме містечко практично поглинув оточуючий ліс



Дитячий майданчик захопили мурахи ковалі





Макет винищувача на дитячому майданчику



Стелаж з іграшками в місцевому садочку



Казан з польової кухні перед будинком



Антена стоїть. В її підніжжі, як завжди, аншлаг.







Передвісники весни. Зауважу, що нам тоді дуже пощастило з погодою. Було 15 градусів тепла, сонячно.



Ще заздалегідь вирішили, що в Прип'яті відмітимо восьмоє марта. Ось що з того вийшло:















Побавились з реквізитом, щоб відтворити атмосферу свята :)

Відвідали завод Юпітер, який попрацював частково до 1997 року.
На головних воротах хтось повісив заводського годинника, який ніби свідчить, що час тут застиг.



Видно, що тут добряче його колупають на метали. При відносно збережених приміщенням, артефактів тут обмаль, хоча, де-не-де щось таки вдавалось знайти.





Дахівка на одному з корпусів добряче забруднена



В пошуках документації.



В одному з цехів на столі хтось поклав тріснутий графітовий блок з РМБК-1000.
На щастя, не б/в)



В цехах:



Цей момент був у Сталкері (грі)


Інтроверт в Кубані



Маry Jane, journalist CNN





Піднялись на шістнадцятиповерхівку, зустріти захід сонця.



Лагідний, поліський захід сонця. Залиті ліси теплими кольорами, і це доповнене тишиною. Неймовірне видовище!



Ця все спровокувало романтичну хвилю серед нас:







Я в свою чергу, сфоткався з більш постійним явищем - сонцем



Вид на Прип'ять, арку



Арка, 2 види природного освітлення:




Нічна Прип'ять







Не бриті, та негОлені...



Наш побут в Чорнобилі:



Такий собі філіал Прип'ятьської квартири. Санвузол з сидячою ванною. Була гаряча вода! Щастя!



Знаєте, мене дуже вразили покинуті села ЧЗВ, де ми більшу половину наступного дня пробули. Отримав масу естетичного задоволення, від цього невеликого етнотуру.
Тут дуже гарна природа, мальовничі хатки, подекуди з солом'яними стріхами. Звичайно, почищені, в основному мародерами. Але, якщо ви хочете відчути цю трагедію, через яку люди полишали віками нажиті місця, це саме воно. Крім того, зайдіть у сарай чи стайню. Тут ви побачите заздалегідь заготовлені та поскладані дрова тридцять літ тому, корм для тварин чи знаряддя праці. Ці предмети точно ніхто не рухав, бо не несуть в собі матеріальної цінності, тому вони так і залишились.
Також, траплялись ціпи для молотьби, елементи прялок, рубелі, дерев'яні деталі возів та навіть самоварів.
І живуть там тепер, дикі тварини.

Досі під враженням.



Покинутий зерноочисний комплекс та комбайни




Хатки та їх наповнення







На горищі





Сільське відділення пошти






Вдалині села



Стара грушка та хата





Взуття, яке 30 років тому хтось повісив



M&M`s оленя



Хочеться тут побути довше







Старий човен. Недалеко ріка Прип'ять.



Станина відомої швейної машинки



На дворі трохи фонило, вирішили підкріпитись в хатині. Сміття звісно, після себе прибрали.



В сільській школі



В церкві











Залишаюсь спраглим по цим видам. Надіюсь, що скоро сюди повернусь.




Фотосет з Mary Jane з недобудованою градирнею третьої черги ЧАЕС







Фотографуємо дефрагментований сегмент


Побували й на станції Янів. Це така собі перевалочна база, де масово пиляли метал. Причому, виглядало що нелегально. Шальоно радіоактивні елементи валялись під ногами.

Поруч звалище ІМРів



Ось так приблизно виглядала територія станції Янів



Будівля використовується



Наостанок, втомлені від ходіння та вражень, відвідали Прип'ять. З найцікавішого, проникли у підвали басейну "Лазурний". Наявність збереженого обладнання навіть здивувало.







Були гарні дні, погода, компанія. Дякую всім Вам.
Додавайте свої враження в тему!

15
Всім привіт!
Планується поїздка у ЧЗВ на два дні, 8-9 березня.
Виїзд зі Львова 7 березня, ввечері. На південному вокзалі нас чекатиме бусик та наш провідник.
Повернення з Києва 9 березня ввечері.



У програмі:
- Прип'ять
- завод Юпітер
- ЗГРЛС "Дуга"
- майданчик ЧАЕС
- недобудований 5-6 блок
- інші цікаві об'єкти, в процесі коригування маршруту
- ночівля в Чорнобильському готелі


Тур розрахований виключно під нас, інших зі сторони не буде.

Щодо цін:
- якщо нас назбирається 10 чоловік, це буде з особи 3600 грн;
- 15 чоловік, 2900 з особи
- 19 чоловік (максимальна кількість) - 2000 грн.

Тобто, чим більше нас назбирається, тим буде дешевше. Що є вигідно.
Як назбирається група 19 чоловік, одразу переходимо до збору коштів!

Збір коштів буде до 11 лютого.
До 7 лютого, прохання визначитись, поставити плюсик у темі.
Далі буде збір коштів та купівля залізничних квитків, в обидва напрямки.
Можливо, і на залізничні квитки організую збір коштів, згодом. Щоб мати можливість разом їхати.

Виїзд групи з Києва 8 березня (південний вокзал) - 08:00 ранку.
Приїзд в Київ 9 березня, о 20:00

16
Всім привіт.
Краєм вуха чув, що багато хто вже зносив старі футболки і хотів б новенькі.

Отже, хто бажає замовити футболку, пишіть наступним чином:

Нікнейм, колір, розмір, варіант дизайну, стать та бажану кількість.
Якщо бажаєте нестандартний колір, вибрати ось тут - https://tcomp.com.ua/uk/products/t-shirts/ (вибираємо Fruit Of The Loom)

Два варіанти дизайну, другий - хакі. Варіант для міських джунглів. І не тільки міських. ;)



17
Всім привіт!
Розпочав ведення нашого Інстаграм каналу - https://www.instagram.com/explorer.lviv.ua/

Прошу добавлятися, слідкувати, лАйкати :)

Хто має свої цікаві якісні фото, можете мені в приват поскидати, буду їх з періодичністю постити. І мені легше буде, не так часу багато займатиме пошук.
Під фоткою вказуватиметься автор.  Ідеально, якщо він теж матиме свою сторінку в інсті.

18
Це було рік тому, в рамках нашого відвідування Київського дослідного реактору, на території  Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України.
Оскільки, нам не дозволили там знімати, влаштували шмон та позабирали телефони, опис від київських колег про реактор прошу читати тут.
Ну і відмічу, що заборонили вести зйомку, через журналістів ЗІКу, які накидали багато зрадоньки та недостовірної інформації, про об'єкт.
Будівля, де знаходиться реактор, додатково обнесена ще одним периметром огорожі та постами ВОХР.

Пряником тодішнього дійства, були відвідини Ізохронного циклотрону У-240

Кортока довідка для спеців, про циклотрон:

Прискорювач дозволяє отримувати пучки протонів з плавним регулюванням їх енергії в межах 8 - 80 МеВ,
пучків дейтронів з енергією 5 - 70 МеВ, а також прискорювати важкі іони до енергії 140 Z2/A МеВ,
де Z - зарядність іона, А - атомна маса іона. Енергетична роздільна здатність пучків складає 10-2 - 10-3,
 а при використанні монохроматора енергетична роздільна здатність досягає 10-4


Все зрозуміло? :)

Отже, переходимо до будівлі, яка, на мою думку виглядає саме так, як типовий радянський НДІ



Всередині, як не дивно, все радянське. Ремонт був, схоже ще у 80-х роках минулого століття.

До нас підійшов старший дядько, працівник. Очевидно що інженер, а можливо, а може й точно - людина з науковою ступінню.



Проходячи коридором, зауважив, що ті працівники, які проходили повз були віком далеко за 50. Згодом дізнався, що у всьому інституті така проблема - брак молодих спеціалістів-науковців.
Зате є і позитив, якщо молодь з'являється, то це переважно фанати тієї справи. Але, цього недостатньо.





Випадково були прочинені двері в туалет...



Особисто мені було незрозуміло, що саме це є, як працює, і для чого потрібно на сьогоднішній день. Хоча, на це моє єдине питання і була відповідь, інститут співпрацює з різними підприємствами, для котрих випробовують різні взірці матеріалів.
Синій халат нашого поводиря не контрастував з інтер'єром старим, лише ми виділялись, зі своїми різнобарвними куртками.
Більше питань я не задавав. Гумінітарна освіта, все таки. При такому масиві невідомого раніше обладнання очі розбігались. Зрештою, не тільки я був мовчазний у питаннях, всі ми попали туди, де ще ніколи такого ніхто раніше не бачив.

Переходимо до вищої, ще радянської інженерії...

Дивіться, це пульт управління процесами на циклотроні, де сидить оператор.
Все дійсне та робоче станом на 2018 рік





По різні боки безліч стійок з обладнанням, індикаторами, самописцями



Через масивні, кількаметрові гермодвері попадаємо у Святеє Святих - приміщення ізохронного циклотрону, котре заховане у будівлі, під надійним залізобетонним ковпаком.





Електромагнітний велетень, котрий не поміщається у кітовий об'єктив фотопапарату.
Противне жовте світло - наслідок світла ртутних газорозрядних вуличних ламп.





















Оператор працює за свинцевим щитом



Зеля детектить метали)



Матеріальна база



Злий Модератор



І щасливий Доктор



А де ж радіація, запитаєте ви?
Коли підносиш дозиметр ближче до основи циклотрона, рівень її повзе верх.
Але, не вище тих чисел, що на екрані Терри.




Далі чекайте звіт від Yserl, він все гарно розпише, що і до чого.

19
Надибав у Фейсбуці, тут - https://www.facebook.com/viktordyda/posts/1485194731741818
Хай буде і в нас, для історії.



20
До альманаху треба обов'язково включити оцю статтю: Зімбабве. Країна контрастів очима українця

Крім того, думаю, що варто розділити тему з пропонованими звітами до альманаху і тему про конкурс звітів. Що скажете?

Я думаю, що ні. Для початку нехай назбирається масив інформації, і пізніше, можна буде розділяти теми.

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 »