Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Повідомлення - Roy

1
Після мого звіту з закинутого пивзаводу в Новоград-Волинську, деякі спеціалісти писали, що "живого" пива не буває, а те ще зберігається у пляшках 7 діб - сциклини  ;D
Що ж, я не є експертом у пиві, сперечатись не буду.
Натомість, нас запросили на екскурсію з дегустацією у броварню ФЕСТу на Старовознесенській а також у Правду, що на площі Ринок.
Час: середа 5 лютого, 15:00.
Вже підписалися: Стінгер, Зелена Миша, Дедміт, Бригадир, Інтроверт, Андрій74, Васіч, Голем. Ще є два-три місця.
Прошу в ПП скидати паспортні дані, ПіБ, та номер ІК. (жарт звісно  ;D )

Прохання до всіх, підтвердити нижче свою присутність традиційним +1
Така заявка буде вважатись легітимною для участі)

2
Діло було влітку, минулого року. Хоча ні, діло було набагато раніше :)
Чи вартує писати про власну любов до пива? Думаю ні. Хоча, вона така була, до 2009 року.
Саме тоді назавжди зупинилася виробнича лінія цього пивзаводу. В асортименті було справжнє живе пиво, яке у класичних пляшках мало термін придатності - 7 діб.
Згадуючи середину 2000-х, місцеві це пиво не надто цінували, віддаючи перевагу розрекламованому "оболонь" чи іншим виробникам пляшкового пива, масового виробництва.
Крім мене були і інші поціновувачі кількох сортів цього пива, саме тому ящик чи два, я обов'язково брав з собою в поїзд, коли їхав до Львова. Часом, з сусідами по купе розпивали одного :)
У Львові були свої любителі цього напою. Справді, тоді ще було пабів, закладів з розливним пивом. А це було пиво, яке б конкурувало з живим "Опіллям", "Сангушко" чи "Павлівським".
Не вистачило їм трохи часу, як пішов бум в Україні на живе пиво, а потім на паби, з більш якісним переліком хмільних напоїв.

Мова йде пивзавод у місті Новоград-Волинський, історія якого почалася у 1908 році.

Історичні довідки та посилання я залишу в кінці статті, а зараз запрошую переглянути, як виглядає територія закинутого пивзаводу, після 11 років забуття.



Стара будівля, початку ХХ століття. В ній розташовані основні цехи виробництва.





Зелень активно окуповує будівлю. Але вона не здається. Вікна цілі, битого скла не має, всюди замки та грати.



Фірмовий кіоск - власність заводу.



Зправа по стіні здається в'ється хміль :)



Бродильно-лагерне відділення. І загата від непроханих гостей, у виконанні охорони.



Холодильне відділення.



Павільйон перед цехом пляшкового розливу. Зліва вага для вантажівок.





Таке враження, що конвеєр зупинився не планово.



На головній площі стоять ГАЗи, які ніби чекають на плановий виїзд. Бочки з квасу, які наповняться, та на вулицях міст і сіл району будуть тішити дітей та дорослих у спеку.
Все це стоїть, що прикметно не знищене, а таке, як його залишили ще тоді. Лише природа в цих умовах все огортає.
Взагалі, цікаво виглядає "індастріал" в такому місці. В реаліях великого міста, цьому знайшли б місце на звалищі, і тут, наприклад, виросла б багатоповерхівка, для щасливих сімей.
А тут ні - розтягнуто все в часі. Погодьтесь, ця законсервована тлінність має свій особливий шарм.









Пити квас з бочки влітку 2008 вже тоді вважалось екзотикою.





Гранчаків звісно вже не було, як і робочого механізму миття тари. Був одноразовий посуд. Потім ці пластикові стаканчики всіювали вулиці.







Справді, все в павутинні.



Цехів вам цього разу не покажу, натомість запрошу заглянути в адмін корпус.

Вхід через вертушку, суворо за перепустками)



Кабінет директора. Виглядає ніби тут ще тиждень тому працювали. Хоча, наявність пилюки показує протилежне.



OMG! Тут вже не живе пиво, яке я пив багато років тому! Закорковане...





Завод мав свої нагороди та відзнаки. Все збережено у цій шафці.



На столі сотові телефони :)



В іншому кабінеті



Асортимент





Видно, що колектив заводу старався, вводив щось нове, в т.ч. експериментував з упаковкою.







І в якийсь момент це все рухнуло. Дуже б хотілось, щоб тут відновили сторічну традицію варіння пива.
Бо не дарма, територію та будівлі добре охороняли стільки часу.

Нижче, додаю історичний матеріал.

Класне відео, де можна побачити ще діючий завод. Багато історичних фактів.
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=hcOvLM8Mkww" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=hcOvLM8Mkww</a>

Цитувати
Будівництво пивзаводу, який належав Антону Антоновичу Балону, Івану Івановичу Сікорі і Олександру Вікентійовичу Вольфу, тривало біля трьох років і завершилося у 1908 році. Це була двоповерхова, а місцями і триповерхова цегляна споруда, вартістю у 15000 крб., поряд з якою розташувався одноповерховий житловий будинок на три квартири, вартістю 400 крб, конюшня, майстерня по виготовленню бочок. На пивзаводі встановили все необхідне технологічне оснащення: котли, насоси, холодильник для охолодження пива з пропускною потужністю у 450 відер на годину, розливний апарат, машину для розливу пива в пляшки, шпунторізний механічний автомат, механічний полірувальний верстат для солоду. Сумарна вартість підприємства становила 21295 крб. в цінах 1908 року.

Таке потужне підприємство вимагало створення відповідного ринку збуту продукції. Тоді А.А. Балон разом з компаньйонами створили в селах та містечках повіту власну мережу з продажу пива. Без сумніву пивоварня Балона і Ко витримувала жорстку конкуренцію з боку інших пивзаводів. Не слід забувати конкуренцію з боку Бердичівського та Рівненського (Бергшльос) пивзаводів. Але незважаючи на це виробництво процвітало та приносило підприємцям непогані прибутки. Це давало можливість займатися благодійництвом, виділяючи безкоштовно пиво на всі благодійні громадські заходи, що проводилися в Зв'ягелі. За це неодноразово йому виносилася подяка, зокрема через губернську пресу.

В період правління в Україні Генерального секретаріату влада контролювала пивоваріння, видавши розпорядження про дозвіл виробництва пива міцністю до 7% алкоголю, а також про регламентацію правил продажу напою. Це розпорядження не було зайвим, бо в країні настали смутні часи. Новоград-Волинський теж пережив стр а шні часи. Занепад міста да і підприємства розпочався одразу після початку Першої світової війни. Місто знаходилося досить близько до фронту. У 1915 році через нього прокотилася хвиля біженців, які втікали з західних повітів Волині, втікаючи від австро-німців, які прорвали фронт. По залізни ц і вивозили в глиб Росії тисячи німців-колоністів. Людям було не до пива. А після жовтневої революції місті стало зовсім скрутно, розпочалися погроми. Влада в місті неодноразово переходила з рук в руки. Влада Центральної Ради змінювалася більшови ками, їм на зміну приходили білополяки, згодом німці, загони Соколовського, січові стрільці, а іноді в місто входили звичайні банди мародерів та солдатів-дезертирів. Всі ці хвилі прокотишись містом, спустошили його. Нестабільність положення зруйнувала відлагоджену систему закупівлі сировини та продажу пива. Остаточну ж крапку в руйнації пивзаводу поставила конфіскація підприємства радянською владою. В місті не було людей які могли налагодити виробництво пива. Влада не придумала нічого кращого, як восени 1921 року здати місцевій Заготконторі підвал і льодник під засолочний пункт, причому, для засолки м’яса у завода було реквізовано 13 боч о к по 200 відер і 3 бочки по 100 відер (так звані лагерні). Це призвело до унеможливлення використання їх в пивоварінні.

Нова влада показала свою повну бездарність в керуванні пивзаводом. Деяке полегшення становища заводу приніс НЕП. Конфісковані підприємства поступово почали віддавати в оренду. Вже державний Новоград-Волинський пивзавод № 6 1 серпня 1923 року здали в оренду Балону, Вольфу, Сікорі і Котмелю строком на три роки. Нонсенс, але комхоз віддав завод тим, хто його збудував за власні кошти. На заводі в цей час працювало три робітника і один технік. Майно оцінили у 17000 крб. Орендарі одразу приступили до ремонту приміщень і комплектування розграбованого обладнання. Завод у 1922 році виробив 1800 відер пива (у рік заснування 6000 відер).

 В тридцятих роках в Новоград-Волинському районі розпочалося будівництво військових та стратегічних об’єктів: укріпрайону, залізниці Житомир-Новоград-Волинський та автомобільної дороги Ленінград-Одеса. Все це вимагало зосередження значних людських ресурсів. Людей брали з сіл району, а приміщення під гуртожитки не вистачало. Тому у 1936 році примiщення пивоварного заводу передбачалося частково передати 118 спецдільниці яка будувала залізничну колію Житомир – Новоград-Волинський. Тут передбачалося органiзувати майстернi автотранспорту та житлових квартири робiтникам.

 В післявоєнні роки підприємство працювало за державними планами, які не передбачали випуску великої кількості сортів пива, перевагу віддавали тим сортам, які найшвидше визрівали, а саме «Жигулівське». І лише в роки незалежності України підприємство налагодило випуск зовсім нових сортів пива «Троїцьке», «Гвардійське», «Козацькі забави» тощо. Такий інтенсивний ріст пивоваріння став можливий завдяки натхненній роботі всього колективу.
Ваховський Віктор Станіславович

Колекція етикеток Новоград-Волинського пива - http://beer-labels.com.ua/plant/7639?page=0%2C0%2C1

Буклети з продукцією:








Фірмовий бірдекель:



3
Мені пощастило, що саме у своєму помешканні я маю змогу пити воду саме з цього водозабору.
Насправді, вода яка тече з кранів в моєму домі є доволі доброї якості та м'якості. Звісно, ідеальною вона бути не може, бо транспортується металевими, часом столітніми трубами та проходить обов'язкове хлорування.
Але, загалом на фоні інших районів Львова, а також, якщо порівнювати з окремими мегаполісами України, вона за смаковими властивостями нічим не гірша від бутильованої води, а то й краща.





Цього разу я мав змогу попробувати воду, яка є основною в моєму житті, у місці її добування. Прямісінько з старої, робочої колонки часів Австро-Угорщини.
Зрештою, також насолодитися промисловою архітектурою початку ХХ століття. Вона на щастя, тут добре збережена. Специфіка цього підприємства передбачає постійну чистоту, порядок, обмеження руху осіб, котрі не дотичні до цього. А також агрегати, як монтувалися з запасом роботи на довгий термін.







Що ми і бачили, відвідуючи нутрощі невеликої будівлі насосної станції. Обладнання, труби першої половини ХХ століття почувають себе, можна сказати, на відмінно.
Мимоволі порівнюєш в голові. Ну як так? Через якихось десяток років прийшла влада, яка  перекреслила досягнення в якості будівництва та виготовлення деталей попередників.



Окремої уваги вартує конструкція кріплення даху, нижче якої змонтований кран балка, напрявляючі рейси якої розташовані на стінах. Акуратна, невелика і міцна конструкція, котра служить і нині.



Вдивляюсь у деталі, не буду заглиблюватись у техніку, про яку вище гарно написав Yserl.
Плитка, металева фурнітура вікон, перила з нержавіючої сталі, як все продумано і гарно! Величні труби, з клеймом 1935 року. Насосний агрегат пана Твардовського)

























Звернули увагу на квадратні плиточки у підлозі. З часом потьмяніли, але вони зі скла! Колись пропускали світло, у якому розташовувалось обладнання парових машин, які стояли у основному залі. На початку 50-х за наказом нового керівника їх демонтували. Шкода звісно, вони б зараз чудово доповнили середовище залу, в плані збереження, для поціновувачів промислової техніки. Але тоді стояли інші цілі. Та й країні потрібен був метал, якраз в активній фазі була "мода" на здачу металобрухту.





Територія станції швидше нагадує якийсь тихенький санаторій, з теренкурними стежками. Поруч ліс, запашне повітря. Чистота, підстрижені газони - того вимагає регламент.
Аж хочеться тут залишитись на деньок-другий, відпочити від справ буденних.

На території до речі, проживає начальник водозабору та працівники. На постійній основі.



Висловлюю подяку керівництву Водоканалу за можливість побувати в цьому місці та доторкнутись до того клаптика нашої історії, який у більшості випадків втрачено.
А також нашим учасникам, плюсую. ++





4
Невеликий звіт з відвідин очисних споруд 26 листопада 2019 року


Пройшло 10 років відтоді, коли я останні раз був на очисних спорудах Львова. Чи змінилось щось? Зміни є, але не кардинальні.
Бачили знайомі обличчя працівників, ще з 2009. Ми теж змінилися, цього разу заїхали на територію очисних споруд разом з головним технологом Львівводоканалу. Признатись, при наших умовних знаннях про очисні, дуже цікаво було послухати пана Миколу (головний технолог Львівводоканалу) та пані Уляну (прес-секретар), від яких ми дізнались багато нового про історію та роботу міських очисних споруд. За що їм велике дякую.



Відвідали цех механічної очистки КОС 1 - першої черги очисних споруд.





Де, за якусь мить з'явився їдкий та нестерпний запах нечистот, якби то акуратно виразитись. Стоки що разу щось "нове" приносять. Працівниці до цього звикли.
Зауважте, вони вже старшого віку, і працюють тут довго. Зрештою, а хто б тут хотів працювати з молоді, та ще й за невелику платню?
Видно, що ці люди віддані своїй роботі. Бардаку не має, порядок, чистота, вазони. А серед потоку лайна - осінні квіти.









Після цеху механічної очистки йдемо за логічним ланцюжком по лінії очищення стоків.
Перед нами пісколовки, комплекс, де стоки очищуються від мінеральних забруднень. Якісна очистка від піску необхідна для наступних етапів очищення, а також, в майбутньому для очистки мулу.





Наступний етап - первинні радіальні відстійники. Вони відсіюють з води жири та органічні домішки.





Деякі з них після капітального ремонту.





На проміжному етапі вирішили набрати води для порівняння



Розбавлена кола :)



Наступний етап очистки - біологічний, в аеротенках. Тут живе спеціальний "активний мул", бактерії та мікроорганізми. Вони з'їдають залишки органіки у воді. Повітря з компресорів подається для того, щоб процес "споживання" був активнішим, зокрема для того, щоб бактерії не загинули.
Спеціально до нашого приходу бактерії з кимось домовились та запустили пінне шоу  ;D





А повітря безупинно нагнітають компресори, ще 50-х років виробництва.
Йдемо туди!



Доволі шумно



Але до чого ж надійна техніка, ще й виготовлена з естетикою, притаманною 50-тим рокам минулого століття.









Вазони!!!





КОС 3,4 - очисні споруди правого берега Полтви. Власне, вони приймають стоки головного колектора та є найбільш об'ємними. Побудовані в 80-х роках.



Стоки тут менш концентровані, ніж на КОС 1





Потрапили на момент монтажу решітки очистки вхідних стічних вод, в цех механічного очищення. Ця решітка містить механізований привід, де оператор має змогу витягувати грубе та об'ємне сміття.
Раніше для цих цілей був спеціальний черпак та відро, робити вручну це було незручно.











Ось стара решітка



А сміття багато. Причина проста - у Львові переважно нерозділена каналізація, на побутові та дощові стоки.



Датчик рівня води



Камера, яка фіксує плавзасоби та обличчя пасажирів на виході з колектора Полтви :)



Полтв'яний бриз





 8)



На виході не карпатська джерельна звісно, але цілком нормальна, прозора водичка, без запаху.



цікаві факти:

- перший комплекс очисних споруд побудували у 60-х роках минулого століття, до того все без очищення текло у Західний Буг та в Балтійське море;
- якість бетону першої черги (50 ті роки) очисних значно кращий по якості, ніж в тих очисних, що були побудовані в 80-х роках;
- на об'єкті позмінно працює близько 70 людей;
- офіційно робота на очисних спорудах вважається як робота в шкідливому середовищі. За це виділяються окремі надбавки та додатки до харчування;
- щодня проводиться забір проб води у хімічну лабораторію Водоканалу, зокрема фіксації  виявлення потенційно небезпечних бактерій та речовин на всіх етапах очистки;
- мулові поля, одна з найбільших проблем. Мул можна і треба використовувати в якості біопалива;
- на сьогоднішній день, обладнання очисних хоч і виконує свою функцію, але є вже морально застарілим.


5
З книг цікавить Українська народна медицина та Дари лісу.

6
Плани / Re: Чернівці на 2 дні
« : 23.12.2019 00:54:48 »
Поїздка відбулась, все було люксично! Домовились, що кожен з нас щось від себе додасть до профільної теми.  ;)

7
Плани / Re: Чернівці на 2 дні
« : 08.12.2019 20:28:41 »
LiveCyborg, створили групу в телеграмі, по координації поїздки.
Напиши свій тел. в пп.

8
Плани / Чернівці на 2 дні
« : 06.12.2019 10:46:00 »



Всім привіт!

На вихідні плануємо поїздку в Чернівці - 21-22 грудня 2019

Що в планах:
- проста полазка по місту, з традиційним загляданням у різні закапелки;
- дослідження дренажних каналів;
- залізниця, веєрне депо;
- в планах відвідини цікавого заводу;
- а також дахи та підземелля, що саме, буде відомо пізніше;
- відвідини двох закладів з оригінальною та смачною кухнею.

Якщо у Вас є якісь ідеї чи зауваження, пишіть. Часу до мандрівки ще трохи є.

А от квитки на поїзд доведеться швидше придбати.
Добирання.
Є два поїзда туди: 136Ш, відправлення о 04:03 прибуття о 10:02 (в п'ятницю вночі)
                            668К, відправлення о 01:01 прибуття о 07:38 (тут місць менше)

                 Назад:  136Л, відправлення о 15:35 прибуття о 21:19 (в неділю ввечері)

Як ми колись туди  їздили, звіт - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,5892.msg36154.html#msg36154

Ночівля у хостелі.

Хто хоче з нами, ставте традиційний + нижче




9
Ну, все добре сказав. Спершу до мене журналіст звернувся за коментарем, а потім я скерував його до тебе, як до першопроходця цього місця :)

10
То люкс. Якщо все буде добре, то на середину березня, початок квітня, плануємо мандрівку.
Головне, щоб сніг зійшов та підсохли болота.

11
Якщо їхати з нами, то ціна коливалася від 2000 тис до 3000 з гаком. Максимальна к-ть в групі - 19 чоловік.
Чим більше, тим дешевше. І це з ночівлею в Чорнобилі, в готелі.
По часу як правило необмежені. Попередньо плануємо маршрут і по ньому працюємо.

12
Ех, не встиг я забрати табличку. Шукатиму тепер на аукціонах...

14
Давненько планували потрапити в цей куток Львівської області. Банально, колись не змогли це зробити через "відсутність" нормальної дороги, а також залізничного сполучення.
Тепер все інакше - годину автівкою і ви в Добромилі, у Прикарпатті, на кордоні з Польщею.
Для поїздки ми виділили собі суботу та неділю.

В хронологічному порядку розповідатиму, де ми зупинялись та що бачили.

Першим пунктом був Добромильський залізничний вокзал, будівля 1872 року.
Ще був легкий серпанок, як ми зайшли на території будівлі вокзалу. На жаль, будівля вже довший час стоїть закинутою. На першому поверсі вже знята навіть підлога. На другому, очевидно жили люди, можливо навіть працівники станції. На горищі познаходили трохи залізничного реманенту, плафонів ліхтарів, розподільчих коробок та іншого. Цінного ні, тут вже нічого не має. Видно що пошуки хтось проводив докладно, навіть здирали дошки перекриття.
Тим не менше, атмосфера старої, покинутої станції шикарна! Крім того, збереглися деякі автентичні елементи оздоблення, плитка та до прикладу підвісні ємності для вазонів на колонах перону.










Була тишина на колії. Видно незначний накат. Все свідчило про те, що залізничний рух тут мінімальний, адже колія йде до Нижанкович, де тупик - впирається у держкордон.
І тут раптом гудок! ТУ-ТУ! З повороту виринає старенький маневровий тепловоз ЧМ та пихкає в сторону станції.



Два плацкарті вагони...Ступа і жорна, біда чорна. Люди виходять на розкрошену платформу недіючого вокзалу!



Виявляється, сполучення Самбір - Нижанковичі таки обслуговується. Враховуючи, що маршрут обслуговує маневровий тепловоз, час у дорозі близько двох годин.

Появі потяга ми справді здивувались, зважаючи на скрутну ситуацію, яка останнім часом є на Львівській колєї :)




Підмостичі

Далі, ми опинились в маленькому селі Підмостичі, де мешкає десь кілька десятків осіб. Колупаючи стару цеглу в знищеному панському маєтку (за союзу клубі), прибіг на шум до нас пан Ґеник :).
Звісно, що з претензіями, хто такі і що ми тут робимо. Але наш діалог увійшов у правильне русло, і за деякий час ми куштували смачні грушки у пана Ґеника в обійсті, а також слухали його історії, як він переїхав 20 років тому зі Львова, на батьківську землю, як вирощує горіхи та нутрій. І ще яке смачне м'ясо у бобра, який попав у капкан тому, що гриз молоденькі горіхові дерева. З ввічливості, від смачного м'яса бобра та трунку ми відмовились, натомість, дізнались, що в цьому селі є незвична церква.
У селі розташована унікальна для Галичини церква-ротонда, побудована у 1846 році. Пан Ґеник разом з родиною приклався до відновлення цієї церкви, до того вона була у поганому стані.

Так церква виглядала колись:


А так зараз:





Дзвіниця старенька, всередині дзвони, дерево в оригіналі. Ззовні сучасна оздоба.




Гарно прощаємось, та відправляємось у наступну точку - Нижанковичі.

Відвідали палац Козловських, який знаходиться на території ліцею, за 300 метрів від кордону.



Коротка історична довідка, взята в Wiki:
Цитувати
Історичних відомостей про палац і маєток (фільварок) залишилось дуже мало. Маєток з палацом належав польським магнатам Любомирським (як і багато інших маєтків по Україні). Проте пізніше пані Любомирська подарувала палац своєму родичу графу Потоцькому. Ліси, чарівна природа приваблювала його, і він часто приїжджав сюди на полювання. В свою чергу граф Потоцький подарував цей палац своїй коханці Анні Грім, австрійці за походженням. Прожила вона тут до початку Другої світової війни. Але з настанням війни виїхала у Відень.

Територія була поділена на дві частини: верхня частина з палацом належала Анні Грім і нижня частина, яка належала іншим господарям, на якій був розташований фільварок, в якому працювало багато селян. Займалися вони сільським господарством, рільництвом і тваринництвом.

Після смерті господарі фільварку були поховані у склепі, який зберігся до наших днів, але нині розташований на території Польщі за кілька десятків метрів від кордону.

За легендою у палаці схований вхід до замку Гербуртів в Добромилі.

У наш час в палаці Анни Грім розташована бібліотека Нижанковицького професійного ліцею, а в нижній частині маєтку, яка належала селянам, розташовані майстерні та гуртожитки ліцею.

Нижньої частини, як такої, можна сказати не існує. Все побілено, пластикові вікна, двері, жодної ліпнини. Скромним нагадуванням є лише ковка на балконі.

А верхній, завдяки тому, що є на закритій частині, збережений відносно непогано. Хоча потребує невідкладної реставраційної допомоги.







Колись, Анна Грім виходила на цей балкончик та легким помахом руки запрошувала вельможних гостей до танців чи до трапезного столу.



Родинний герб на фронтоні будівлі



А також на башті





Оскільки, був час обіду, ми теж вирішили провести трапезу у палаці.
Ну як, майже у палаці. Всередину не лізли, щоб не дратувати охоронців :)



Білоруська консерва "Перловка з м'ясом" виявилась дуже смачною.



Кожен на стіл виклав свій тормозок: була тушонка, сухпай ЗСУ, а Електричкін навіть бургери зробив, правда сам з'їв. Але, голодних не залишилось.



Трохи фоточок на згадку і вйо до наступної локації.









Станція Нижанковичі!

Одразу видно, що тут простоює тепловоз, по величезній плямі мазуту. Євро 5!



Сама будівля - знахідка! Вціліла поміж двох світових воєн, збудована була в один рік з Добромильським вокзалом - у 1872 році. Маса збережених елементів, дерев'яної фурнітури, зокрема у залі очікування. Частина виявилась пустою, тому там побродили. А на першому поверсі пост погранців.

Діти приїхали до бабусі))


Зал очікування





Австрійська сантехніка





Особливо то все сподобалось Зеленій Миші (не плутати з політичною слабкістю)





Відійшли від станції, Електричкін каже йти далі до кордону. От хуліган!



Колись тут буде відкрито. До 1939 року тут активно курсували товарні та пасажирські потяги.



Криниця, на території вокзалу.




Відмічу, що в Нижанковичах дорожнє покриття в жахливому стані. Класичне, доволі бідне містечко. Незважаючи на вливання коштів в інфраструктуру в середині 2000-х, коли були ідеї відкриття пункту переходу.
Але, все залишилось на паперах.



Добромиль. В вечірню пору він нам відкрився з пагорба, де розташований цвинтар міста.

На цьому фото є все, що притаманно галицькому містечку: сім'я, бус, храм та напіврозвалений замок, який височіє над містом.



І мертві і живі. Піднявшись на пагорб, ми насолоджувались краєвидами, атмосферою старого кладовища, а також...теплими повітряними масами, які реально гріли, з сторони гір. А з північного боку, навпаки - були холодні потоки. От такий контраст.











Тут керамічні портрети цілі.













Добромиль виявився доволі жвавим містечком. Прокладається каналізація, магазини в центрі, наприклад, не гірші ніж в Дрогобичі. Є два мотелі.
Ми ж зупинилися в комплексі "Радич". Чисто, недорого, смачно. Що ще треба втомленому досліднику, щоб набратися сил на наступний день? Правильно, пива і видовищ.
Навіть і тут Опілля є ;D

Одна з вілл, яка є в Добромилі. Незважаючи на стан, тут живуть люди. Поспілкувався з мешканцем. Розказував, що поляки колись давали грубих грошей, за цей будинок. Він був не проти, але сім'я відмовилась. Тепер живуть в руїнах, грошей не те що нема де взяти на ремонт, але й банально заробити.



Саліна

Ранок наступного дня був похмурим і холодним. Ми відправилися в Саліну.

Важке по енергетиці місце. Гнітючої атмосфери додає тотальний дестрой усіх будівель, які хоча б частково можна було зберегти для наступних поколінь. Але ні. Кругом розруха.







Ще донедавна тут були дерев'яні сходи.







Навіть стовп, і той комусь заважав



Натомість відновили меморіал.



Дуже добре, що встановили інформаційні стенди.







Зелена Миша, замаскована  серед хащів.



Села в цьому краї доволі збідніло виглядають. Хоча, на початку минулого століття тут економічна ситуація була дуже хорошою.

Ось, наприклад, покинута сільська хатина, побудови початку ХХ століття. Хата можливо старша, а от сарай зроблений капітально, швидше за все молодший за хату.







Замок Гербуртів на Сліпій горі, що в Добромилі.

Коротка інфа з wiki:

Цитувати
Близько 1450 року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев'яний замок. Проте замок згорів під час нападу татар у 1497 р.

Будівництво мурованого замку почав Станіслав Гербурт 1566 р. відразу після того, як польський король Сигізмунд II Август надав місту Добромилю магдебурзьке право. У 1614 Ян Щасний Гербурт завершив і дещо перебудував цю твердиню, надавши їй ренесансного вигляду. Вона мала винятково оборонні функції, житлові корпуси використовувались тільки для тимчасового мешкання.

З 1622 р. замок перейшов у власність Конєцпольських.

Після поділу Польщі австрійський уряд видав розпорядження розібрати старі укріплення, що й частково було зроблено.

До нашого часу збереглися:

-чотириярусна брамна бастея з рештками житлових приміщень
-два фрагменти мурів
-залишки однієї башти
-залишки криниці на подвір'ї замку (яма, завглибшки бл. 3 м)
У плані замок овальної форми, займав площу подовгастого гребеня гори і мав довжину 85 м, ширину — 25 м. Завдяки своєму розташуванню був неприступним.

Розташований на висоті 560 метрів над рівнем моря.

Дорога геть розм'якла від недавніх дощів, тому ми піднімались нозями, у тумані. Тому, видів крім молока не було ніяких.



Зате ліс був містичним, і похід до замку був від того ще цікавішим.







Всередині замку встановлений стіл з лавками.



Туман таки додав колориту.







Електричкін ризикував випробувати на міцність кістки, заради вдалого кадру :)







Мабуть буде класне відео від Саннімена)



Стінгер фоткає старі настінні розписи





Історична ланка Експлорерів:)








Хирів.

Будучи в Хирові, не оминули поза увагою єзуїтський колегіум - конвікт.
Як на 4-тисячне містечко, це величезний комплекс, фасадна частина якого має довжину 172 метри.
Це був один з найбільших освітніх закладів Речі Посполитої. В першій чверті ХХ століття тут були власний водогін з джерельною водою, млин, пекарня, парова пральня, друкарня, а у 1923 році збудували навіть власну електростанцію.
Все закінчилося в 1939 році, коли прийшла радянська влада. Все начиння комплексу було викинуто, спалено. Крім того, додала свій внесок війна, частина будівлі була зруйнованою та спаленою.
Далі, до незалежності України об'єкт був у підпорядкування військових.
Тому, по факту ми маємо лише "обгортку", стіни, особливо після нещодавньої пожежі, де згоріли всі перекриття та дах. Сьогодні територія у приватному володінні.
Більше про Хирівський конвікт можна почитати тут





По багатому оздоблена ворота у каплицю. Стилістично йде у різнобій з стилістикою споруди.



Дашок щитка.



Ну а ззаду все більш звично







Оригінальна гідроізоляційна система по периметру споруди





Стара Сіль. Костел Архістратига Михаїла.

Цей, неймовірної краси костел був останнім пунктом нашої мандрівки.



Перед нами костел побудови 1660 року. У зв'язку з численними перебудовами, в його стилістиці переплітаються кілька стилів, барокко, готика та необарокко.
Про цей костел в нас є гарна тема написана Олесем - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,7773.msg51510.html#msg51510

Фасад костелу має специфічну фактуру, обдерту штукатурку. Все через пожежу в 1970 році, гасили її не водою, а соляним розчином, ропою. Правильно, звідки в Старій Солі вода? :) Дефіцит!
Власне, відбулась певна реакція та вся ліпнина та цегла почала специфічно лущитись. На мій погляд, це навіть додає колориту споруді. Хоча за ліпнину, фігури, які були зроблені в 1926-28 роках, треба подбати.
Ліпнина стилістично є схожою до ар деко, напрям, який був популярним в той час.











Мозаїка дуже красива!



Барельєф Михаїла та гніздо лелек



Фігури апостолів









Снаряд в стіні, який не розірвався. Подібну картину можна побачити у Львові, на фасаді Преображенської церкви.
Насправді, цей снаряд так не влучив. Використали не здетонований снаряд, який не розірвався поруч, та урочисто замурували, як пам'ять.



Найстаріша частина костелу - колишня каплиця



Дзвіниця





Хрест і гніздо




Ну і ми, учасники "експедиції".



Трохи морально втомлені, бо тоді на заході дня якраз почались чвари на експлорері. Що зробиш, раз в рік таке стається, мусимо триматись купи (купу кожен трактує по своєму) та пережити це до кращих часів  ;)

Надіюсь, фотозвіт Вам сподобався, які і описані місця.
А ще, не все ми там побачили. Тому, колись неодмінно повернемось.

15
Привіт.

Цитувати
Чи був би цікавим тур у Чорнобиль і навколишні села? Без перетину 10-кілометрової зоні і Прип'яті Чорнобиль менш забоянений, ніж Прип'ять. Репортажів звідти небагато (окрім стандартних екскурсійних локацій), хоча у місті багато пам'яток. Нелегально туди потрапити нереально, бо там живуть працівники зони відчудження і розміщено купу установ. Однак при тому, там залишились і покинуті будинки. Звичайно, збереженість там нульова. Та нас все одно, навряд чи пустять всередину будівель. Тому, хоча б оглянути ззовні.

Так, був б цікавим, подібний ми організовували.

Цитувати
Наскільки впливатиме на вартість перепусток і/або туру виключення 10-кілометрової зони і Прип'яті (по-моєму, туди потрібні додаткові перепустки)?

10 чи 30 на вартість не вплине. Вплине на вартість кількість днів, та чи буде в програмі ЧАЕС.
Головне, вартість формує кількість учасників групи. Чим більше людей, тим дешевше.

Цитувати
Чи можна роздобути перепустки без посередників туроператорів, напряму з Держагенції? Мовляв, не лохи туристи, а дослідники закинутостей. Законослухняні (сподіваюся) стосовно відвідання Зони відчудження. Чи це подіє?

Ні. Посередник має бути, який в будь якому разі потребуватиме грошей  :)

Цитувати
Чи дозволять заїхати до табору "Сказочний"?

Якщо попередньо домовитись та скласти програму (маршрут), то швидше за все так.

16
Що в планах побачити? Добромиль, Хирів, Саліну, колишні маєтки в Передільниці, Нижанковичі і його шикарний палац Козловських. Полазити цими містечками, позапихати всюди свого носа.
Є поруч села, не менш цікаві.
Їдемо машиною. Одна вже сформована.
Якщо б хтось хотів з нами, пишіть нижче, чи в пп.
Буде весело і цікаво. Впринципі, як і завжди :)

17
Зверну вашу увагу на міст, який є не такий популярний, як у Ворохті скажімо, що в Карпатах. Цей міст є не менш красивим, який розташований на мальовничій річці Случ, з кам'янистими берегами та обривами.
Знаходиться він біля траси М06,  біля кільцевої дороги Новограда-Волинського, Житомирської області. Конкретно, ось тут.





Міст в дуже доброму стані, на фото це видно. Побудований в 1914-1915 роках. Його унікальність полягає у тому, що він пережив І та ІІ світову війни, та не зазнав ушкоджень.
Це дуже велика рідкість в цих краях, більшість подібних мостів була зруйнована, як не підривами, так авіацією. Єдиним втручанням в міст було зведення в 1930-х кулеметного ДОТу, зі сторони Коростеня. В кінці ХХ ст., у зв'язку з електрифікацією ділянки колії, на мості встановили електричні опори для контактного дроту.





Пишуть, що побудований без цементу, на спеціальному розчині на основі курячих яєць.  :)








Доволі фотогієнічний мостик. Ось схемка, як доїхати туди з траси. Інші з'їзди не розглядайте - вони для офроуду.








18
Поділюсь власним досвідом, чому не відображались мої фото, які були залиті в альбом на гугл.
Вірніше, чому так сталось і хто це зробив - невідомо. 
Та от, в кінці кожного лінку фотки було ось це - "-no"
http://lh3.googleusercontent.com/a-Ko8vHedxXOkUQHUQznk2plEP-1YHU2yZY06kPbzrKjIvm-ZOcrPYhBliPrRmbVjIJBdIf033yn1X8KM76nZeipEMyKsBKN9X-DhOORqZHVmZIK6P5rxyvr8fc9tA0GDGoRH3ygCqqK9mtUs35073rw1xqSQFug5IvvDWEsKc-yK8Viuym4nR_jtwAmM3gsxNjHmkVNWCs38MZ6qlLNV92bzef6D3XV9JC0JG3bkT1T9O1V7nQLtGwKjyJmcQdX3S1aUFgOtvmbua-XEJ4Bt5WDL10kfrIlyETR2hV9SSopN2Hia0wkcsuW_Sl3dCELZPckKYf7TnSeSkbwWdy1RXFBtxGn7V31KdqBmD_Vst1q48uXnh75gJPR8rfDzbJtaktaOP2PphdGfogvdSl-tTNaOqFEw3xaCBhhOZEgLLFMxJO5Et7bCwyqYhV-lpODjAsgeO4vaYG0nBne9zA3R7tL-02Q1tWNsfyugYvkIJFWeMCAt1dUU6HGl7vLSBODxlS-x1K77mi4lJ7PClgaQ9NcKNo3qPv3Cx_09rj4TrcIQDIHktwlKgwL-nrOfaBGitvsKKEQRHjek-X7Jq96ZIk0N9PaW1SgiylIJQZcd8JahsMAEt2UrHiwlUQ6sZBaeE0Nw4b5k17EheQk5WhMj9AfNpNsxAV-=w1514-h1009-no

Прибравши це вручну, фотки з'явились для всіх. Бо до того бачити їх міг тільки я. Додам, що налаштування по приватності були відключені спочатку, альбом був видимий для всіх.
Це було в цій темі - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,48.msg53675.html#msg53675

19
Юху! Гарно було!

Оскільки слідкував за чаєм та кількістю лосятини, фоток не багато 8):


Дрезинка, ти де, ау! Або втомлений колійовець.






Церква Різдва Пресвятої Богородиці на Кривчицях (1931 рік)


На не діючій колії можна вже снідати. Офіційно.


ТЕЦ2


Ну і всі ми






Дякую всім за гарно проведений час!

П.С. плануємо наступний сніданок дослідника