Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Теми - Roy

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 »
1
Завжди цікавим було для мене таке порівняння, тих лампових ліхтариків, якими ми колись підсвічували фотографії у підземеллях та у всіляких темних місцях. Десь до 2010 року. А потім, на ринок інтенсивно увірвались потужні світлодіоди і вибір очевидно впав на них.

Полігоном для порівняльного тесту ліхтариків було вибрано стару добру Лощину. Там і зустрілись.

На зустрічі зібралось,  два покоління ліхтариків і експлорерів :)
Були: Golem, Vasi4, Stinger, Зелена Миша, Electri4king, Sunnyman, Артем2041, Iнтроверт997 і Roy.

Перед входом ми зустріли охоронця території в формі ЗСУ, якого перед тим засліпивши одночасно всіма нашими ліхтарями, включно з сцуко бластером Sunnyman'а.
"О, курва" - то не Інтроверт йде, як ми думали. Вже коли появився силует у формі, стало трохи ніяково, що так засліпили чоловіка.
Але боєць виявився витривалим, і наші ліхтарі його не злякали. Спершу спробував трохи наїхати на нас, і що поліцію викличе, але, після хвилинного роз'яснення хто ми і для чого сюди прийшли, питань більше не виникало. Ми дружньо заінсталились до Лощини, а охоронець пішов у своїх справах.

Фото не претендують на якусь професійність, все робилося, так сказати експромтом і на коліні.
Вибралась одна позиція, поставили штатив з стендом.
Дані по кадрах: ISO 160, об'єктив 18mm, діафрагма - 9.0, витримка - 2 сек.



Почнемо з лампових.
Мій улюблений колись, Maglite 4D. Добротна поліцейська американська бітка, яка до того ж сильно світила, як на мене)
З ним я був на всіх підземних вилазках, а перед тим на сільських дискотеках. Світло його малювало більшість моїх старих підземних фотографій.

Точковий фокус


Розсіяний фокус


А цей ліхтарик теж особливий для мене. Хоч йому вже майже 70 років, але світить він і досі.
Він був єдиним моїм джерелом світла в таборі в горах, на нічному чергуванні, в далекому 2000-му. І знаєте що, мені тоді видавалось що він дуже добре світить!
Міцний корпус з нікельованої сталі, простота конструкції, можливість зачепити за ґудзик - основні переваги "артелівського" ліхтаря "Москва"))





Прибалтійський ліхтарик Narva, 40-х років минулого століття. Stinger його трохи відновлював. Очевидно що ліхтар тактичний, має кольорові фільтри в корпусі.
Оскільки, рефлектор помутнів, світла практично не видно. Але воно є. Маєте можливість перевірити якість свого монітора.   ;)





Petzl tikkina Stinger`a



Бластер Sunnyman'а з світлодіодною матрицею CREE CXA3050 на 50Вт з кулером. Найпотужніше світло що у нас є.

Мінімальний режим


Максимальний режим


Ось ще один ліхтар Sunnyman'а - галогенка на 100 вт. З рівномірним та гарним засвітом. Лампа H3.



Старенький Petzl Tikka Golema`a. А ще як світить!



Діодний пластмасовий ноунейм Stinger'а. Для порівняння.

Точкове світло


Розсіяне, через боковий дифузор.


Nitecore EC4GTS 2000 люмен, світлодіод XHP35 HD

Максимальний режим


Olight m23 JAVELOT - непоганий дальнобій на Cree XP-L De-Domed, 1020 лм


З дифузором


Convoy C8




Convoy S3


Eveready - ручний ліхтар на акумуляторі з криптоновою лампочкою. Великий.
З таким колись в Полтву ходили, щоб просвічувати тунель. Невідомо в якому стані акум, тому світло саме таке.






Кастомний ліхтарик від Інтроверта. В корпус китайця щось засунуте цікавіше.




"КаЛхоз" від Інтроверта. (10 Xp-g2 і 9 лінз на 60 градусів з текстурою) На павер банк вдягнутий радіатор з кількома світлодіодами.
Потужність цього девайсу можете оцінити неозброєним оком.





І ще один китайчик з "Епіцентру", перероблений Інтровертом. Непогана якість засвітки.








Ось такі в нас тестування вийшли.
Хлопаки, докидуйте свого чогось до теми!

В мене ж двійка фонових фоток:


Що краще, Нікон чи Соні? - Кенон! ;D


Дякую всім, хто прийшов, а особливо Стінгеру за допомогу у зйомці)
++ до карми

2
Всім привіт!
Маю пропозицію для вас, власників такого лямпового, теплого світла, випробувати свої девайси та порівняти з сучасними діодними братами.
Для того збираємося у найдовшому та найсухішому тунелі Лощини, де проведемо тест.
Зроблю бімшоти, щоб потім цікаво було порівняти наявний прогрес. Спеціально для свого Маглайту розкошелюсь на свіжі 4D батарейки :)



Час: п'ятниця 19:00, 7 грудня
Місце: вхід до СКА

Далі можна сходити собі на пиво чи на інші напої та повечеряти.

Підписуйтесь нижче, хто буде, традиційним +1

П.С. Хотілось щоб Sunnymаn прийшов зі своїм мега бластером))

3
Маленькі дверцята, які вели до підвалу були відчиненими. Я не готовий був до такого повороту подій, але, інстинкт дослідника казав лізти.
Переступаючи через обрізані труби в кімнаті, де стояв котел, стало зрозуміло, що будівля, швидше за все покинута.
Звідти попав в коридор, де з крану меланхолійно стікали каплі води, цокаючи по блясі, немов відраховуючи час.



Заглядаю в бічні кімнатки, поводжу себе обережно. Будівля вузька, та в цю сонячну днину особливо просвічувалась промінням, що навіть створювало певний затишок.
Одна кімнатка була повністю завалена лікарняними меблями, дитячими ліжечками чи пеленальними столами. Дитяча поліклініка? Де я?







Саме час займатись детальним дослідженням. Ось і перша ознака мого здогаду - лікувальна книга щойно народженої дитини.



В іншому приміщенні були знайдені цікаві медичні препарати.





Поверхом вище розташовувалось денне неврологічне відділення, про що вказувала табличка



Дивно. Деякі приміщення відкриті, а деякі замкнені. Ще в повітрі чути тим лікарняним запахом, але з додатками плісняви та сирості.
Попадаю в палату! Грибок на стінах, сирість, але ліжка акуратно заправлені, педантично кимось поставлені подушки, на манер, як колись в совіцьких лікарнях та санаторіях робили.
От так от, заходь собі, на післяобідню сієсту, та відпочивай на пружинному ліжку.






Господарське приміщення




Де на стіні був котик, який явно більш пасує до неврологічного відділення.
А можливо, той кіт був елементом застрашення дітей, які не хотіли здавати аналіз крові.





В деяких палатах були видно сліди початого ремонту, який врешті, так і ніколи вже не закінчиться.
Завжди воно так незвично виглядає, як от це новенький умивальник з наклейкою. Що ж пішло не так? Кошти пішли... А куди?



Малюнок з радянського фільму, на дверях кабінету.
Отже, відділення неврології утворено на місці дитячого відділення.



А вазонки ще не зів'яли



Ходячи по приміщенню, раптом відчуваю якусь слабкість, та згодом голос медсестри гукає мене. Важке, неохоче пробудження, а все через різкий запах нашатирного спирту.
Темінь в очах поволі щезає, і я бачу перед собою наступний кадр:



Бляха-муха, я знову від'їхав від уколу!
Ото наснилось!  :)





4
Відкривши файл, я скролив документ зверху-вниз, і не вірив своїм очам.
Сховище навіть виявилось у моєму будинку, в підвалі.  Невже через тих пару аптечок АІ-2 з протермінованим тареном та кількома протигазами, можна називати підвал повноцінним сховищем?  ;D

Що ж, схоже, повноцінні сховища, які були збудовані в часи СРСР відновлювати ніхто не планує. Повернулись в сорокові...

https://we.tl/t-ZEk5vLL5xB

5
Честь, шановні Експлорери!

Значить, справа така.
Оголошується конкурс на кращий фотозвіт, статтю чи розповідь, до 10 річниці нашої діяльності.

Умови:
- конкурс триватиме з 20 листопада по 20 квітня;
- у темі допису мають бути фото чи відеоматеріали;
- кількість звітів від одного учасника не обмежена;
- у конкурсі представники адміністрації участі не беруть, лише дописувачі форуму;

Переможця буде обрано методом загального голосування на форумі.
На переможця буде очікувати цінний приз (що саме, це буде оголошено згодом), а ті, які займуть 2 чи 3 місце, отримають заохочувальні, не менш корисні призи.


Окрім того, на честь 10 річної річниці, буде видана книга, з кращими звітами за 10 річну діяльність форуму, туди ж увійдуть звіти від всіх учасників, включно з представниками адміністрації.
Учасники конкурсу за кращий звіт, крім участі у ньому, теж мають можливість побачити свій твір у друкованому, колекційному виданні.



6
Друзі! Вже як два роки у нашій спільноті створено громадську організацію. За цей час було немало успішних акцій, екскурсії та співпраць, проведених нашою ГО.

Метою нашої організації, в першу чергу є задоволення та захист інтересів учасників ГО, проведення більш розширеної та результативної нашої діяльності.
А це проведення краєзнавчих та історичних досліджень, організація заходів індустріального туризму, дослідження та опис природних та історичних об'єктів, промислових будівель та споруд, а також подій, явищ та процесів, що мають важливе значення для історії Львова та України.

Ми зацікавлені у розвитку співпраці між дослідницькими центрами, органами державного управління та місцевого самоврядування, засобами мас-медіа, блогерами та з іншими зацікавленими особами, або з такими, які мають ототожнену діяльність.

Якщо у Вас є запитання, чи пропозиції по співпраці, пишіть нам:

anroy85@gmail.com - голова організації
explorer.lviv.heads@gmail.com - загальна скринька адміністрації форуму

Про умови вступу до ГО, можна почитати тут (пункт правил 5.2)


7
Десь в середині літа я вже знав, яким б не було воно холодним чи дощовим, я його наздожену ще у жовтні. Живши з цією думкою, чесно кажучи, літо навіть довшим вийшло, по відчуттях, ніж завжди.
А то як завжди мало, мало. Фактично, не рахуючи кількох холодних днів у вересні, літо таки вдалось продовжити.

З початку сходу сонця, від ранку, Львів окутав густий туман, й аеропорт був залитий ним, наче густим "молочним" димом.
Тільки й чути було, що відміняється один за іншим рейси, у зв'язку з погодними умовами. Зокрема, й наший затримується. А рейс у нас Львів -Катовіце, з очікуванням трьох годин і Катовіце-Мальта.
Що ж, часу не багато, при запізненні літака, під загрозою вся поїздка на острів. До того ж, при загальній нелюбові, чи то страху польотів, я звернувся в бар.

Глянув на поличку з напоями...ні, ні, все! Я вже це якось проходив, забув колись паспорт у літаку, тому події десятирічної давності таки стали досвідом, повчальним.
Якщо летіти, то хоч ситим. Замовив собі бургер з хрустким беконом та каперсами. Ситому, й хрінь всяка в голову менше лізе.
По трапезі оголосили посадку на літак. Чудово! Ще й час залишився.

Вже в літаку, прочитавши кілька сторінок книги, ми почали знижуватись. Політ до Катовіц зайняв всього 35 хвилин, очевидно, пілоти трохи піддали газку.

І знову тісненькі, не надто зручні, твердуваті сидіння лоукосту Wizzair, якихось три години і я, Друся та Женя вийшли на трап, вперше вдихнувши, теплого, середземорського повітря.

Вечір. Я лише в футболці. Тепло.

Власне, тим і унікальна погода на Мальті, в жовтні. Бо є тепло, не гаряче, комфортна температура в межах 24-28°C.
І ночі такі ж теплі, і море в подібних температурних показниках. Єдиним мінусом це можуть бути дощі, але без суттєвого зниження температури повітря.



Ми почали відлік нових вражень, тривалістю десять днів.
Основні моменти я розіб'ю на категорії, щоб вам було простіше почерпнути інформацію з наших мандрів по Мальті.

Помилковим було те, що ми вирішили тут жити в наметах. По перше, тут лише один кемпінг, а по друге, воно в дечому сковувало наші пересування, та комфорт. Через дощові дні.
Ну, але про це пізніше.

Мальта - це острів, який складається з невеликих містечок, які зрештою і називають селами, але чомусь більш схожі саме на містечка, через висоту будинків та щільність забудови. Взагалі, тут все щільно та раціонально. Кожний клаптик площі задіяний під щось, чи то під забудовою, чи під орними землями.
Рух на Мальті та Гоцо - лівосторонній, залишився у спадок від Англії, коли острови їй належали.
Автобуси на Мальті основний вид пересування. Зі столиці Валетти автобусні маршрути розходяться у різні куточки острова, незважаючи на їх закрученість, автобусна система є зручною для пересування.
Закрученість полягає у тому, що до прикладу з пункту А в пункт Б автобус на карті зробить "вісімку", до того, поки доїде на місце.

Одразу по приїзді ми придбали у терміналі проїзні картки на 7-денний термін, за 21 євро. Чим ми і зекономили собі кошти, по нашим кінцевим підрахункам, бо разовий проїзд вартує 1,5 євро.
Єдиний момент, термінал сприймає банківську картку лише з чіпом.



Пішки рухатись Мальтою по дорогах практично неможливо, а то й небезпечно. Між населеними пунктами відсутні тротуари як такі, а в містах, вони дуже вузесенькі. Саме тому ми і не бачили роверистів.
Бачили лише одного, з Росії. Який прибув з Португалії, в рамках туру по Європі, і дуже плакався, що на Мальті не має де їздити ровером.

Автобусом не так вже й скучно їздити, бо є переваги;
- спостерігати за рельєфом, а він там цікавий та не одноманітний;
- охолоджуватись, бо у всіх автобусах постійно працював кондюк, від чого ми їх називали холодильниками; :)
- майстерність водіїв захоплювала, наскільки технічно вони на швидкостях вписувались у вузьких вуличках, спусках, роз'їздах.


Наше проживання

Осіли ми в Golden Bay, або в Ghajn Tuffieha Scout Campsite, якраз навпроти п'ятизіркового Radisson Blu Resort. В скаутському кемпінгу, якщо простіше.
Це Мальтійський скаутський табір, який має свої плюси та мінуси. Він розділений на сектори, наш був під номером 14. Сектори розділені камінням, оригінальними соснами та оливковими деревами.
+ Наявність чистого  душу та туалету, з холодною/гарячою водою, з власним ключем;
+ Наявність води на території сектору та електрики;
+ Роби що хочеш, ніхто не вказував нам що робити і як;
+ Безпечно. Щоразу залишали свої речі, все було ок. Загалом, на Мальті дуже низький рівень злочинності;
- Не було тенту від дощу. Завдяки нашій кмітливості, ми з Друсею на території роздобули поліетиленовий тент, мотузки, і власноруч його зробили
- Відсутність нормальної розетки, хоча б британського стандарту
- Відсутність стільців та столу

Ось так виглядав наш табір. На задньому плані Radisson Blu Resort.


Наповнення нашого "п'ятизіркового" номеру, який ми зібрали з території :)
Позаду будівлі Реддісон Блю, де найдешевший номер у не високий сезон коштує 160€. Проте, часом вечорами з балкону хтось дико ригав, від чого ми плескали в долоні і ржали собі, з приставки "Blue" в назві готелю.


Ця чудова будка, що була поруч з нами, давала нам і електрику і воду.




А всередині з Друсею організували "КАЛхоз", з допомогою знайденого дроту та завбачливо прихопленої ізоленти.
Чому КАЛхоз? Тому що з періодичністю на телефонах з'являлись какулі ящірки та слимаків, які там мешкали.


Вигляд з майданчика для виступів на обидва типа готелів. Море, одразу за будівлями.


Часом, прокидаючись раніше, бродив по території, збирав євроценти і навіть євро. Пошуківець - він і на Мальті пошуківець.


Вихід до моря, на Golden Bay, що поруч. Невелика гавань, з прозорою водою та чистим, невеликим пляжем.




Харчувались ми самостійно. Прихопили зі Львова гречку, макарони, кілька супових заправок, сублімати "харчі", "James Cook" та пальник. Балон придбали на місці.
Додатково докуповували хліб, намазку, прошутто, м'ясні консерви, оливки та інші місцеві смаколики. Їли так, що я поправився на 4 кг по приїзді у Львів :)


Але, будьте готові до того, що на Мальті продуктові магазини рідко зустрічаються. В більших містах це не буде проблемою, а от менших, продуктовий магазинчик може бути одним, і то, з "лінивим" графіком роботи.
До того ж, його ще треба вміти віднайти. :)


Воду купували бутильовану. Оскільки, на Мальті обмежені запаси прісної води, вони мають завод про опрісненню морської води. Ця вода, зокрема у пляшках, доволі жорстка на смак. Мальтійська.

Міста

Валетта - столиця Мальти і місто, яке мені чи не найбільше припало до душі. Навіть, через купи туристів, які, втім, рухаються лише загальними потоками по основним вуличкам. Тому крок вліво, вправо - я опинився серед старого міста, де проживають резиденти.
Прикрасою міста є його висота, за рахунок оборонних мурів, та рельєф.

Рів навколо міста, мури


Головна вулиця




Гордість та символ - Мальтійський хрест зустрічаються часто, у екстер'єрах та інтер'єрах, зокрема у місцевих ювелірних виробах.


Трохи далі від центральної вулиці, з поміж сувенірних крамничок з'являються обриси справжнього міста


Зустрічалось багато закинутих приміщень, магазинів, з цікавою візуальною рекламою. Нехай старою та знищеною часом, але, тим не менш вона вдало доповнює стиль міста.




Гордість Мальти - дерев'яні балкони на фасадах.






Радує зір загальна естетика фасадів будинків, кольори, фактура. Обов'язково має бути металічна навісна фурнітура на дверях, часто латунна, напуцована та блискуча, як котячі яйця.
На кожному будинку присутня керамічна табличка чи навіть ніша з композицією,  на християнську тематику. Гарно. І що разу, на кожному будинку вона інша.











Десь такі кольори Мальти )





Працівниця готелю на перекурі. Під пильним наглядом камер. Зокрема моєї.




Авта мешканців припарковані так, що проходу тротуаром немає зовсім.




На кутових будинках, обов'язковим атрибутом є фігури та пам'ятники






На хіднику біля будинків є решітки. В одну заглянув - десь 5 метрів глибини, підвали. Всі виглядали закинутими сміттям та часом.
Можна лише уявити масштаби підземних комунікації.






Види з оборонних мурів:






Цікаво, що це за установка на пристані?


Воду, каналізаційні труби, тут прийнято виводити назовні будинку. Дається взнаки теплий клімат.




Залізли в один з старих житлових будинків в Валетті


Просто на сходовій клітці був туалет, без будь яких занавісок)))


Піднялись на дах. Тут чудово видно матеріал, місцевий камінь, з якого зведені більшість будівель.


Внутрішні дворики. Знову ж таки, зовнішні труби, а також баки з водою.


Ера цифрового телебачення ще не прийшла сюди




Місто Біркіркара

Кактусова альтанка на терасі будинку


Аналогія з Валеттою та іншими містами - балкони та статуї на кутах. І ще, цікавий спосіб кріплення електричних проводів по фасадах будинків, під карнизом.


Тут є вілли Вікторіанського стилю - насліддя Британської колонізації







Симпатичне місто




Все гарно, бракує тільки сонця, яке запалить ці кольори. Але це Жовтень, бюджетний жовтень :)






Пам'ятник воді :)


Вхід у помешкання на першому поверсі. Вузенький хідник, невелика хвіртка, ніша і двері до житла.



Мдіна - колишня столиця Мальти, де зараз проживає близько трьох сотень чоловік.

Зразково-показове місто-фортеця, дещо виявилась надто рафінованою, чистою. Незважаючи, що у місті живуть мешканці. Дуже чисто.






Траплялись цікаві старі деталі




Оригінальні Мальтійські ґрати та "всевидяче око". Камер там безліч, у різних місцях. По всій Мальті.


Оборонний мур, який відокремлює місто.


В соборі святого Павла є унікальна підлога, де з мармуру вручну інкрустовані ілюстрації. Фактично, це надмогильні плити і всі вони різні.
Виглядає вражаюче.




Не менш цікаво було побродити вуличками міста, за межами мурів






Ці вузенькі вулички є проїзними для машин, від того є сліди на стінах.


Дура бар, на жаль, був зачиненим.


А от найзатишнішим, з побачених містечок мені видався Мжар, з його розміреною атмосферою, дідусями на лавочках, які обговорюють все те, що їх не дуже стосується. А доповнював побачене, аромат трав, який доносився з полів, які оточують місто. Хоча, яке це місто? Село! Є дві церкви, два магазини та аптека.















Мандрівка на острів Гоцо

Було таке відчуття, що при всіх позитивних моментах від побаченого, мальтійські пейзажі міст трохи вже надоїдали. Все ж таки, дуже багато одноманіття. Ті ж латунні елементи на дверях, керамічні таблички, особливо які я побачив вже в сувенірних лавках в Мдіні, трохи зіпсували враження. Власне, помножена на тираж ця автентика, та інші деталі міст - вже не мали такого аж сакрального значення.



На Гоцо  відправились на паромі - за 3.50 євро. Острів цей хоч і менший за Мальту, але тим не менш, на автобусних маршрутах, об'їжджаючи його, ми б не побачили все, що хотіли.
Тому ми придбали тур на чудо-бас, червоний дво-поверховий автобус кабріолет, який мав на маршруті найвизначніші точки острова. Плюс до того, що зручно, мав зупинку, де можна було вийти погуляти, і через 45 хвилин сісти на такий самий, та продовжити рух далі.



Сидячи, як старці-пенсіонери, котрі нарешті добрались до заслуженого відпочинку, запхали китайські дармові навушники в вуха, і слухали історію та дивились на міста з висоти. Що, до речі, було незвично і цікаво, дивитись на ніби знайомі архітектурні обриси, але під іншим кутом зору.

Лише час від часу туристи судорожно піднімали руки вгору, роблячи якусь мільйонну, чергову й безтолкову фотографію.


У місті Вікторія, вилізли на цитадель. Людей було відносно не багато, і види гарні були.
Мізантропічним дослідникам підійшло :)












Вдалось побачити відкритий кар'єр, де видобувають основний будівельний матеріал Мальти. Ріжуть камінь схоже як в штольнях, але виключно відкритим способом.





Якщо так згрубша порівняти враження від Гоцо з Мальтою, то в першому трохи брудніше на вулицях, і запахів неприємних трохи було, місцями. Склалось враження, що добробут населення тут трохи нижчий.
Щодо запахів, цікавий факт. Мальтійці люблять сильно поливатися парфумами, мабуть не виходять з дому, перш ніж вилити 10 мл. запаху. І стосується це молодших і старших.

На фото поліцейський відділок, на Гоцо. В сторону від якого, ми попали в місцевий абандон - в закинуті квартири.



Мабуть, це є мої найяскравіші спогади. Бо вперше, я побачив побут іншої країни, та й крім того, покинутого в 80-х роках минулого століття.

Насправді, одного мешканця в закидці я таки зустрів:



Це Стінний Гекон, для якого підлога чи стеля, однакова для мандрівок. І ще він стрибає непогано.



Побут, який залишений у вісімдесятих













В одній з кімнат надибали кабінет, де було чимало цікавих документів, з часів економічно зростання початку 1970-х років.



Щось схоже на генплан по розбудові о. Гоцо








Практично всі речі англійського виробництва, від тарілок, до побутової техніки








Каскадні дахи з закинутих будинків і види звідти:






Загалом, на Мальті та Гоцо дуже багато закинутого житла та інших будівель. І водночас, острів активно розбудовується.


Церкви

Дуже величні храми, як по оздобленню так і по розмірах. Куполи овальної форми.
Особливо ефектно виглядала Ротонда, в Мості.








Транспорт
Про автобуси вже розповів, а тепер напишу й про автомобілі Мальти.
Незважаючи на невелику площу острова, машин тут багато. Переважна більшість світлих кольорів, бо темні нещадно вигоряють на сонці. Скажімо, авта віком до десяти років гарантовано мають пожухлий пластик фар та елементів кузова, а деякі, в тому числі і старші моделі - корозію кузова, а в кращому разі вигорівшу фарбу та лак покриття.

Тому, більш дбайливі автовласники тримають свої машини під тентом чи гаражах. І ті машини, які в гаражах, мають непоганий стан. Відстані то невеликі.

Тут популярні накидки на панель приладів салону.




Проходячи вуличками міст, можна зустріти незвичні і рідкісні машинки


Mitsubishi Lancer в такому стані хіба на якомусь Grand Prix зустрінеш, а тут хтось просто їздить на ньому, намотуючи 100 км в рік




Оскільки місцеві мешканці займаються фермерством, рибальством - то машини в них відповідні, німецькі повнопривідні пікапи та англійські Ленд Ровери






Opel Kaddet по-корейськи





Renault 4



А як вам ВАЗ 2108 з правим кермом?







Деякі марки геть не відомі




Заправки знаходяться в межах міста, на площах, в будинках





А ось наглядна світлина, який є вузенький тротуар, чи ні, це зупинка при дорозі, шириною 50 см. А далі, тротуарів взагалі немає. Що зрештою, унеможливлює піший та велосипедний рух дорогою.


Здавалось ніби, що вулиця пішохідна, але ні, щохвилини проїжджала машина. Доводилось притискатись до стінки.


Негабаритне місце


Висувні стовпчики, для проїзду спецтранспорту чи резидентів


А тут цікаві "байки", на яких місцева дітвора під'їхала до бару.
Стінгеру має бути цікаво, його тема.












Природа

Побродили ми західною частиною узбережжя, між містами Мєллєха та Мжар



Обривисті береги, скелі, а серед них затишні бухти - місця дуже симпатичні, з прозорою водою.















Береговою лінією розкидані оборонні вежі, ось одні з них:



Рослинність, особливо в прибережних районах поміж скель скудна, це в основному хвойні дерева, кущові трави та кактуси



Дорогою до Gnejna Bay



Тут гарне місце для пірнання, нормальна глибина та камінь, на якому лежати набагато приємніше, ніж на піску







Затишний сосновий гай



Жовтень на Мальті, як в нас весна. Зеленіє трава, ростуть квіти. І водночас, деякі фруктові дерева вже віддали свої плоди.







Плід кактуса



Місцевість Мальти рясно вкрита полями та городами. Межі земель розділені або камінням, або живоплотом з кактусів. Це також запобігає ерозії ґрунтів.
Такі городи можна побачити навіть у важкодоступних місцях, біля скелястих обривів, мешканці стараються використовувати кожний вільний клаптик землі.
А що з водою, запитаєте ви? Так, справді, ні води, ні джерел та природних криниць не має, як і запасів природної води на острові. Можливо і є деякі запаси, але явно не на теперішні потреби.
Тому, водою Мальту забезпечує завод по опрісненню морської води. І, уявіть собі, до усіх цих городів, невеликих клаптиків земель серед скель, парків, садів - ведуть пластикові труби з прісною водою. Циклічно, включається полив,  в інших випадках люди назбирують її у власні підземні резервуари чи ставки та користуються нею згідно потреби.

Городи:



Оазис серед скель



Дача з видом на залив





Водопровідні труби у досить несподіваних місцях





А це один з підземних резервуарів води на пустирі





Ехо війни

Якщо дивитись під ноги, проходячи по пустошам берегової лінії, можна помітити та взяти руки деякі деталі, що свідчать про масоване бомбардування острова під час Другої світової війни.
Земля не охоче приймає метал в землю, бо ґрунт кам'янистий. Залишки снарядів, поясків, часто - густо валяються під ногами.
Ще й свисток знайшовся.







Грот часів ІІ світової війни

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=ZpTcZlfKBYc" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=ZpTcZlfKBYc</a>


Щоранку, о шостій я прокидався від вистрілів помпової чи нарізної зброї. До останнього дня, я навіть не здогадувався, на що полюють...
Виявилось, місцеві полюють на птахів.


Їхні пости, точки відстрілу стоять у різних місцях острова. Навколо повно гільз.







З більших тварин, тут хіба коти. Але, на Мальті коти це священні тварини, принаймі таке в мене склалось враження.
Так, тут насправді повсюди залишають миски з кормом, виділяють окремі місця для котячих будок. І почуваються вони тут чудово. Котячий рай!






На завершення цього дооовгого фотозвіту, кілька світлин з узбережжя, у вітряну, похмуру, але теплу погоду.









Мандруйте Мальтою! Тільки, наметів не беріть :)

Всі фото ТУТ

8
Одного вечора опинився я з yar-79 та primabezfiltra у цій глухій місцині, де дідько каже на добраніч.
Дорога до села Вишнівчика пролягала через западину, який накрив низинний, густий туман.
Крізь фари машини, виднілись силуети чи то людей, чи кущів, які були обабіч дороги.
Якщо пофантазувати, то ще чого можна уявити чи придумати! Місця там, в околицях цього села якісь дрімучі, язичницькі навіть, де Мара в тумані ходить :)



Проїхавши кілька хат в селі побачили шпиль костелу. Через трави метрового зросту, пробрались до костелу. Стан його жахливий, схоже, споруда ближчими роками як не вся завалиться, то дахівка точно.









За совєтів будівля використовувалась для потреб колгоспу, котрий теж, "вмирає" поруч. Було зведено ще одне перекриття, яке тепер обвалилось.
Зробив кілька фотографій на пам'ять нам і читачам, та й поїхали геть, додому.

Найцікавіший факт з тієї історії, що костел зведено у 1930 році... Відносно не старий костел, в нео бароковому стилі, який зрештою, з ефектно полущеними стінами та відкритим каменем виглядає значно старшим, ніж насправді.
Прикро, що будівля не є пам'яткою архітектури, тому захисту від держави сподіватися не варто.

Інфу про костел взято звідси.



9
Так стається, що раз у кілька років на наше місто обвалюється потужна злива, внаслідок якої підтоплює ряд вулиць та районів.
Причини, чому так відбувається різні, насправді. Не мер, не президент, чи інша всяка влада, обрана розгніваним народом, а виключно технічні особливості.
Даний опис буде спрямований на проблематику вулиці Торф'яної, оскільки причина цьому підтопленню криється під землею.

У цьому місці колектор Полтви повертає від просп. Чорновола у напрямку вищезгаданої вулиці, біля житлового будинку РІЕЛ, перетинає вулицю та прямує до Замарстинівської.
Місце повороту проблемне тим, що колектор викладений блоками, які вивертає з-під землі, розмиваючи щебінь, бруківку, інфраструктуру, котра є поруч. А вивертає блоки тому, що перпендикулярно до Полтви, у цьому місці підключений Південно-західний колектор, котрий також несе потужні потоки води аж з Сихівського масиву. І ця вся потужна маса води б'є у бокову стінку колектора Полтви, тим самим щоразу приводячи до значних руйнацій та переповненню колектора. При проектуванні цього місця не врахували цього. Що робити? - запитання до спеціалістів даного профілю.

Новобудову РІЕЛу щоразу затоплює, руйнується прилегла прибудинкова територія, далі маса води несеться на Торф'яну, в квартал двоповерхівок, де живуть люди з вадами зору.
Цього року не вистачило 5 сантиметрів води, щоб вона потрапила до домівок. Натомість, гаражі, комори та авта були затоплені.
Гаражі, ще сяк так, а от що робити з машиною, в салоні якої тепер запах Полтви? Рівно такий самий, як під землею, в колекторі...

І двір, теж з таким запахом...При тій масі води, тут також осів мул та нечистоти з Полтви.

Ось у цю стінку б'є вода


З іншого боку. По праву руку - ПЗК






Тоненька полоса - рівень підтоплення на гаражі та будинку




Комори на підвищенні, тому трохи менше підтопило


Двір, який неповнений смердючим мулом з Полтви. Торф'яна 11


Мешканці сушать речі і голови


Салон автомобіля, після "випорожнення" Полтви. Накрило з капотом, відповідно в салоні повно води. Шкода автовласників...

10
Чудове приміщення цієї аптеки, що знаходиться у першому "львівському хмарочосі", будинку Шпрехера, що за адресою пл. Міцкевича 8.
На даний момент аптека знаходиться на межі закриття. Кілька днів тому відключили світло, вже зневірені фармацевти та провізори працюють при світлі ліхтариків...
Боротьба за це приміщення триває з 2015 року, наскільки мені відомо з НАК «Надра України», яке виявилось у їхній ніби власності, як і решта будинку.

Не хотілось б втратити ще одне чудове, характерне аптечне приміщення старого Львова, без сумніву музейного рівня. Наразі, треба максимум уваги громадськості до цієї проблеми, якщо звісно ще не пізно.

Побував там, тому запрошую подивитись інтер'єр цієї старенької аптеки:






Попри свій вік, можу зазначити, що стан дерева та ліпнини у доброму стані




Краса








Ступка, ще залишилась за давніх часів цієї аптеки






Леви під прилавком


При такому світлі працюють фармацевти


Добре, що з протилежного боку вікно у двір колодязного типу. Є трохи світла.


Цікаво, по забарвленню схоже на уранове скло)


Фасад



Скажу Вам, що працівники аптеки втратили надію, в деяких моментах важко було йти на контакт. Зрештою, я їх розумію.
Тому від себе пообіцяв, розказати про цю проблему іншим та постаратись зробити хоч щось, бодай для збереження приміщення.
Дякую Стінгеру за компанію.

Посилання у Фейсбук - https://www.facebook.com/explorer.lviv/posts/755916291199495

Поширте будь ласка зручним для вас способом.

11
Вітаю друзі!
На черзі чергова річниця життя нашої спільноти, святкування якої буде проводитись у лісі біля біатлонного тиру, зовсім поруч з відомим містом Новояворівськ.

Отже:
Дата: 26-27 травня, субота та неділя, час збору 14:00

Місце:: околиця Новояворівська, поруч з біатлонним тиром у дубовому гаї. Місце на мапі

Хто запрошується: абсолютно всі люди, яким не байдужа тематика форуму. Головна мета наших щорічних зустрічей - побачити старих друзів, познайомитися з новими, обмінятися враженнями за рік та помірятися досвідом ;) Тому - не вагаючись - приходьте самі та приводьте друзів. Буде весело!

Як дістатися: автомобілем по трасі Е-40, повернути направо, одразу за стелою "Новояворівськ". По грунтовій дорозі проїхати 100 метрів, та повернути праворуч. Одразу, буде роздвоєння лісової дороги, де треба повертати праворуч, у ліс (не боятись таблички "шипи" на дереві :) ). Орієнтуватись по стрілочкам з написом "Е", помаркованих на деревах, ця дорога виведе вас до місця святкування. Ось схемка проїзду.
Автобусом, якщо вам вдалось вийти біля знаку "Новояворівськ", то без проблем потрапити на місце по фактично, прямій дорозі.
Або ж, від автобусної станції, по дорозіі чи через ліс, по бажанню.
Точний графік і номера маршруток добавлю згодом.

Щодо харчів: буде бочечка пива презентована нашою адміністрацією та смачний сюрприз, приготований на вогні. Крім того, кожен бере з собою чогось смачного, щоб не лишитися голодному та пригостити друзів. Про оплату: зробимо так, як і завжди - про закупівлю і приготування харчів (крім алкоголю) подбає адміністрація. На самій річниці пустимо по колу капелюха, куди кожен зможе кинути стільки, скільки вважає за потрібне. Виручені кошти підуть на розвиток форуму та допомогу нашим воякам в ООС.

Що з собою брати: все, що, на вашу думку, може стати у пригоді на пікніку. Хто захоче (а таких, думаю, буде достатньо), залишатиметься на afterparty з ночівлею в лісі. Тому в пригоді стануть намети, каремати та спальники.
Оскільки, поруч є спеціальний тир, можна прихопити з собою "воздушку". Або дрезину, бо є колія з помірним рухом))

Програма: Пікнік це добре. Але, щоб не було дуже прісно, окрім цього можна повправлятись на влучність у тирі, полазити по території станції Янтарна а також відвідати покинуту швейну фабрику, яка знаходиться менше кілометра від місця святкування.

Відпишіться нижче, будь ласка, хто буде та скільки друзів буде з вами. Конструктивні пропозиції та креативні ідеї вітаються! Зустрінемося на святкуванні!

Пе.Ес. Якщо погода на 26 травня буде вкрай погана, зустріч автоматично переноситься на наступні вихідні (так, щоб точно погода не підвела)
За моїм традиційним визначенням: Погана погода - сильний дощ, ураган , метеоритний дощ, концерт Джастіна Бібера.

 


12
Дивно, яким чином серед сучасних новобудов, офісних центрів, збереглась практично недоторканою ця будівля, серед переформатованої території колишнього заводу "Кінескоп".
Історична довідка тут і тут. І ще цікаве відео.
В корпусі, де ми побували, - розроблялись та виготовлялись:
- трубки електронно - променеві фотореєструючі просвічуючі;
- трубки електронно - променеві проекційні;
- трубки електронно - променеві осцилографічні;
- кінескопи
і ще цікаво, що розроблялись високої роздільної здатності трубки, для відображення супутникових знимків/
такі, що 4к ховається)
Тобто, підприємство працювало на військову галузь.


Одного ранку, скрегіт металу порушив ранковий спокій, який стояв у повітрі на території, колись великого заводу. Зробивши кілька маніпуляцій, та деяких акробатичних рухів ми ступили в приміщення останнього, практично незміненого корпусу, з часів 90-х. Добре, коли можна скористатись захованим лазом мисливців за металом.

Піднімаємось сходами на верхній поверх, оглядаємо приміщення. Сонечко, якраз його гарно прорізає наскрізь, а через мутні шибки вікон нас і не сильно видно.
Хоча, ми ситуацію кругом чудово бачимо, вікна вже сучасних офісів, хтось приходить, сідає за робочий стіл...а ми тим часом...

А ми що? - ми фоткаємо, та надіємось, що у корпусі ми одні :)



Дахівка давно там протікає, заливаючи до першого поверху технологічні приміщення. Тому, стоять численні переповнені бочки, які нікому опорожнювати.


Справа залишки витяжки, зліва стенд з зразками корпусів кінескопів


Важко описувати побачене, якщо не орієнтуєшся у цій темі. Тим паче, коли виробництво профільне, та й, застаріле, зрештою. Поміж колб і всілякого обладнання визирають радянські та ранньоукраїнські плакати.


Робочий стіл


Вже знятий фасадний кондиціонер. Такими колись корпус був просто "обліплений".





Важко сказати, це склад готової продукції чи готового браку :)
Але, як бачимо кінескопи тут вузькопрофільні, не телевізійні.


Цікаво, в якому році працівник підприємства залишив на столі ці окуляри?


Гарно тоді сонце підсвічувало приміщення. Ще один склад вічного зберігання.


Ще одна переповнена бочка


Двері до хімічної лабораторії, з потужною витяжкою. Двері філігранно обгорнула занавіска, яка схоже вже зачерствіла від старості.




В одній із кімнат. Доволі старенькі меблі і...здається, фортепіанний стільчик.





Окреме обладнання закрите поліетиленом, для збереження.






Ця клейонка асоціюється з карантином) Можливо, там ртуті порозливали, а ми лазимо :)


Зсунуті столи, ялинка. Схоже, було святкування. Можливо, таким чином працівники "допрацьовували" свої останні дні, з розмовами як все знищили та про втрачені надії великого заводу.


І на завершення, трохи такого тру-олдскульного туалету:




Місце для записок, Ггг. В часи, коли туалетний папір був в дефіциті.



Ось, стали свідками, як повільно відмирає епоха...Пройде короткий час, я переодягнусь в діловий одяг, можливо заходитиму в ці сучасні офісні споруди, які поруч. А картинка, вона досі в голові, ці кадри запустіння і залишених речей, ніби непотрібних. Мало хто знає, що я там був щойно, і що прийшлось швидко покидати це знедолене приміщення, бо курва, спрацювала сигналізація. Але всім пофіг.
Лиш тільки я побачив цей контраст. В мозкові кластери записалась чергова порція кадрів буденності, з розумінням, яке все швидкоплинне.
Шикарне хобі, от шо!

Stay tuned)

13
Моє нещодавнє інтерв'ю, цікава стаття вийшла - https://zik.ua/news/2018/03/14/zakynutyy_lviv_zakutky_mista_de_rokamy_ne_bulo_lyudey_1284301


Щоб не загубилась ;)

14
У 1910-1913 рр. на площі Стрілецькій, 1 (тепер пл. Данила Галицького), відомій від початку ХІХ ст. як місце проведення різноманітних ринків, за проектом архітектора Яна Протшке був споруджений будинок Ремісничої палати. Великий зал, призначений для проведення спільних зібрань представників ремісничих професійних об’єднань, від початку побудови використовувався як кінозал під назвою кінотеатр «Балтик». Він функціонував і під час І Світової війни. Після війни кінотеатр, який мав назву «Штука», відновив діяльність 1926 р., його власником був відомий кіновласник Марек Парізер. Під цією назвою кінотеатр діяв до 1941 р., в часи німецької окупації тут діяв кінотеатр «Космос». Після ІІ Світової війни у приміщенні Ремісничої палати прем’єрним спектаклем “Івасик-Телесик» у 1946 р. відкрився ляльковий театр, одночасно з дитячим театром ще деякий час глядацький зал використовували як кінотеатр «Комсомолець».
Авт. Ірина Котлобулатова

Нещодавно, мали нагоду офіційно побувати на екскурсії в цьому театрі, познайомились з колективом, з приємним директором, художнім керівником Уляною Мороз, а найголовніше, що нас цікавило, то з особливостями будівлі.
Для нашого покоління, театр Ляльок був в житті десь до класу третього, а далі, через невелику перерву молодого розвитку це був клуб Лялька.
Та Лялька, яка багатьом запам'яталось, найбільш неформальний клуб тогочасного Львова, зрештою, з якої залишилось тільки приміщення, інша назва клубу та відповідно інший по характеру стиль. Що безумовно суперечить по духу і театру, та загалом, спільне приміщення, що є не завжди добре.
Як виявилось, приміщення театру тісно заплутані разом з житловими квартирами, які є у цій будівлі.
Наприклад, адміністративне приміщення знаходиться на третьому поверсі, до котрого треба попасти з театру в загальну сходову клітку, з ліфтом до речі, яку ділять мешканці будівлі.
Піднятись на третій поверх, зайти в загальний коридор, з безліччю дверей. Відгадати які з них, і ти, вуаля - знову в приміщенні театру. А це, колишня, велика квартира, де люди проживали в останнє, мабуть перед ІІ світою війною.

Хол театру та залишки колишньої розкоші. Хоча, можливо й не зовсім залишки. Дзеркало, рама, кам'яне оздоблення каміну, поручні, це все є в гарному стані.


Покрутивши головою, бачу гарний вітраж. Який до речі, свого часу виконував функцію додаткового освітлення. За ним було бронескло, та відкритий колодязь до неба. На жаль, у радянські часи його закрили, тому використовують штучне освітлення.


Пані Уляна якраз розповідає нам про особливості та будову приміщення сцени.


Колись, тут були вікна. З вулиці це видно краще.


В театрі організовується музей Ляльок, також проводяться різноманітні майстер-класи для діток




За кулісами. Йде підготовка до вистави, будуються декорації. Вони рухомі, з підсвіткою, по своєму унікальні.




Далі ми пройшлись по іншим приміщення театру.
Таким собі, музейним приміщенням з минулого часу)


Виглядає строго, і пахне совіцькою похмурістю від такої таблички, але, колектив там напрочуд приємний


Закручені, як вуж приміщення, виходимо до сходової клітки, щоб потрапити у підвал.
По дорозі, піднімаю голову, а там трубний сир бор. Таким чином даються в знаки поділені, житлові приміщення.




В підвалі між іншим, було бомбосховище. Правіше - гермодвері.


Провела ревізію підвалу і директор, заодно


Ляльки. Звісно, як на них не подивитись, особливо ті, які зберігаються в коробках?
Милі. Якби не наївно це не звучало, ніби "з душею". Результат праці людських рук. Унікальні і гарні.




Наскільки я запам'ятав, є п'ять типів ляльок, зокрема рукавичні, тростьові, маріонеткові та інші. Для деяких необхідні спеціальні вміння та навички.



Піднялись на верх, до місця інженера


Мініатюрна сцена)




А тут місце директора, де він зазвичай спостерігає за виставою


Добрались й до адміністративної частини. Кругом суцільні пертурбації, йде ремонт.


А під ногами, пожовклі від часу афіші, які знову пригодилися :)


Для працівників є затишна кухня, де не тільки можна перекусити, а й є місцем задушевних розмов. Атмосфера сприяє.


В цій же кухні, приємний артефакт, котрий виготовлений колись у Львові, на вулиці Пекарській 13 - умивальник фабрики Богдановича.




Перед виготовленням ляльки, спочатку її малювали. Переглянули архів таких малюнків.






Ну і дєдушко, який закликав колись всіх вчитись, вчитись і ще раз вчитись. Атрибут з колишньої, обов'язкової стінгазети-червоного кутка.


В кабінеті директора, гарний вид з вікна


Пані Уляна демонструє різні типи ляльок, за управлінням








Знаменита "коза-дереза")


В будівлі є внутрішній дворик. З якого також, по балкону, поміж квартир є приміщення театру.


А це ми в майстернях, де створюються, ремонтуються ляльки та декорації


Створення ляльки це доволі копіткий процес


Тканина


Пів круглі віконця, під якими проїжджає трамвай


Прощаємось, дякуємо за екскурсію, за "відкриті карти", за показ реалій. І це чудово. Видно, що не легко театру, в фінансовому плані. Але, приємні зміни на краще вже відбуваються.
Слід зазначити, попри стереотип, що театр ляльок є виключно для дітей, смію заперечити. Є також і дорослий репертуар.
Залишилось, тільки прийти на виставу, в новому амплуа і образі. :)

Дякую Бобру за організацію екскурсії, а також іншим учасникам, плюсую. +

Про всяк випадок, залишаю інформаційний витяг з ключовою інфою про театр, думаю згодиться.

Каса працює щоденно з 11:00 – 18:00 (обід – 14:00-15:00) - крім понеділка
79008, м. Львів, пл. Данила Галицького, 1
телефони для довідок:
+38 (032) 235-58-32 (каса),
+38 (032) 235-47-73 (приймальня)
E-mail:   lviv.puppet@gmail.com
Сайт : http://lvivtelesyk.com.ua/
ФБ-сторінка: https://www.facebook.com/LvivPuppetTheater/
Квитки онлайн: https://ticketclub.com.ua/?org=139 



15
Сьогодні була гарна днина для нас. Потрапили в приміщення старого костелу, незвичним способом.
Зрештою, це зовсім не важливо, як саме, враховуючи що ми там побачили. Фактично, розконсервували приміщення костелу, зі всім старим радянським надбанням.
Бо власне, вийшло побачити як колись обходились з колишніми святинями, бо дотепер такі або в дуже жалюгідному стані, або ж, вже відновлені.

Побудований костел, у 1938 році, відносно молода будівля. Повна інформація по комплексу тут

(клікайте на фото, буде краща якість)

На фронтоні костелу бачимо слід від влучення артилерійського снаряду - ехо подій другої світової війни.




Видно арку, де колись стояла фігура матері Божої. Є інформація, що вона закопана поруч, під стіною монастиря.


Під карнизом збережена ліпнина, з роком побудови зокрема


Всередині, дещо інша історія


Характерна побілка для стін актового залу, крісла, запах, деякий реквізит.

Сцена. Червоних стягів вже тут не побачити. Актовий зал виконував свої функції, очевидно за незалежної України.




Автентичні вітражі, ясна річ, були вибиті на початку становлення заводу ЛАЗ, та замінені на відповідні, з оригінальною емблемою.


Гарні арки




Ось така суботня історія. Костел, та колишній монастирський комплекс порівну ділять між собою дві структури: недіючий ЛАЗ та Укравтобуспром.
Охороні ЛАЗу не надто подобається, коли хтось туди лазить)

Stay tuned :)



16
Колишня друкарня розташована у промислових приміщеннях будівлі початку ХХ століття, що додає певної родзинки до нього.
Більшість вікон, дверей та перекриттів є автентичними та відносяться до зразків промислової архітектури того періоду.

Друкарня мала у розпорядженні кілька поверхів, на кожному були окремі технологічні приміщення, а для ефективності виробництва були об'єднані ліфтом.

Почали ми ознайомлення з приміщенням з останнього поверху. В нас це був комп'ютерний кабінет, звідки відкривалися гарні види.
Компи старенькі, запилючені, під 98 Віндовсом. Все ж, декотрі машинки ще й працювали. До речі, крайній зліва старенький Макінтош.

(всі фото клікабельні)


Всюди холодно. Давно приміщення не опалювалось. Зрештою, такі площі навіть з виробництвом не дуже окуповували витрати на опалення. А пусті, годі й думати.

Була й своя фотолаболаторія. Звісно, вже практично пуста. Фотоапаратів не знайшли, але баночки з під реактивів ще валялись під ногами. Шкода, не було негативів, щоб якось побачити, що саме тут знімали.
Тим не менше, було багацько плакатів з голими цицьками, в комоді два гранчаки і засохша закусь.
Та й карти в добірку до плакатів, правда затерті дуже сильно. Видно, фотографи в останні роки тут нудьгували :)




Загальний коридор


В кількох кімнатах був склад нещодавно надрукованих книг та брошур. Можливо, частково брак, або не встигли "евакуювати" всі книги.
Погортавши кілька книжок, зауважив невисоку якість друку та паперу.




Цех трафаретного друку


Колись в цих коробочках були букви






Загальні сходи цієї будівлі


В одному з приміщень була помічена механічна гільйотина німецького виробництва, очевидно ще довоєнного періоду.


Навпроти сучасніша, електрична


В палітурному цеху. Станки робочі, нещодавно воно все працювало.


Віник тут безпомічний)


Преси, старенький Електрон


Праворуч ліфт


Тру надійний інструмент Експлорера)


Чи демонтовують станки, чи розбирають на метали, трудно сказати.


В одному з приміщень стояв офсетний станок в кращому стані


Колишнє робоче місце




Шафа для змінного одягу. Одразу, прояви типового "інстаграмщика" вісімдесятих на дверцях)


Забутий натюрморт. А от батарея гарна!




Три австрійських сейфи


Більшість приміщень вже пусті


Красиві арки перекриття


Контрфорсна стіна у підвалі


Ось так прогулялись. Фото залишиться для історії, бо в найближчому майбутньому там буде що завгодно, крім друкарні.
Дякую Lesyk`у за відвідини та компанію

17
От що означає, робити порядок часом в себе в архіві. Виявив РАВ файли семирічної давності, та з нашими юними писками) Кайф, скажу я вам.
Було це десь у вересні, 2010 року, вирішили побродити вулицею Лисенка та її околицями.
Були такі дійові особи: Inkognito, Yserl, Venick та я.
Цікаво за ці, здалось не так багато літ подивитися на себе, вулицю. А змін трохи є!

Чим цікава ця дільниця? Властиво тими Львівськими джунглями, звідки можна спуститися до центру за 10 хвилин і назад піднятися.
Прохід біля 45 номеру




Дві хвилі, і ми справді в непролазних хащах. Дещо похмурі місця. Можливо тому і не популярні серед шашличників, які облюбували собі добру частину Кайзервальду.




Вид на церкву під 43 номером


В проміжках кущів видніється будівля лікарні Охмадиту


Грядки з полуницями, пісочниця, яку облюбував кіт


Позаду старого будинку хтось розстелив поліетилен, щоб зручно було збирати плоди дерева


Якщо придивитись ближче, територія саду за будинком додатково обнесена колючою стрічкою


Невелика галявина, всюди фруктові дерева - покинутий фруктовий сад




Далі помічена була ось така кам'яна арка. Можливо, колись тут стояла фігура Божої Матері.  Що могло бути в такій глуші, та на відносно крутому підйомі? Залишаються тільки здогади.


Don Inkognito


Поруч була на той момент свіжо зведена труба від котельні. Вилізли на неї, щоб зробити кілька кадрів околиць.


Зараз пейзаж Львова дуже змінився, практично не видно новобудов)








Зліва на фото територія школи інтернату. Внизу видно залишки старих вікон. Як бачимо, дахівка також ще стара, довоєнна. Сьогодні вона також вже замінена.






На місці цього симпатичного будиночку тепер зовсім інша по розмірам будівля


І тут також






В цьому дворику, пам'ятається мені були виставлені у дворі ванна, біде, унітаз і ще деякі ванні атрибути, але, фішка в тому, що вони були ще часів Австро-Угорщини). Клейма було видно неозброєним оком.Ось в кадрі ванна.










Каскадний дворик, з мангалом. Вулиця Лісна.


Стан дороги)


Сховище кавунів в когось на балконі




В когось навіть ростуть помідори)


Незавершене будівництво


Таке собі сільське обійстя... але ні, це вул. Лісна


Проблемний котедж довгобуд, який описаний в нас тут


Так пройшла наша здибанка тоді. Пройшло 7 років, а ми досі є, досі разом, їздимо, мандруємо.
Тільки от Venick трохи віддалився. Андрюха, давайся чути! ;)
З днюхою, тебе Inkognito!

Всі фото  тут


18
Вхід в підвал мабуть не інклюзивний, а ексклюзивний ?

19
Якось не думав, що доведеться писати про якесь місто в дещо негативному ключі. Чому так, прошу читати та дивитись нижче.

Отже, наш тур Кривий Ріг - Джарилгач - Олешківські піски - Херсон добігав кінця. Останньою точкою був Херсон.
По приїзді в місто, ми одразу направились у попередньо заброньований хостел, недалеко біля ЖД вокзалу. Помитися від піску, соленого моря та й зрештою поту, ой як хотілось.
Скинувши речі, привівши себе в порядок, відправились на оглядини міста. Першим на меті в нас було десь смачно поїсти, посьорбати зупки, так сказать.
І що ви думаєте, в районі вокзалу, та ближніх околиць рішуче не знайшли нічого путнього. То сморід, то мухи, алкозаведєнія не беремо до уваги. Це не те що ми такі вибагливі, але що було...
Крім того, проходячи повз численні закриті заклади, з запилюченими вивісками та вікнами, зрозуміли, нам дорога в центр, де в будь якому разі буде щось достойне.
Так сталося, знайшли непоганий заклад, пообідали смачно. Заклад називався BeerHouse, можна рекомендувати, якщо вам доведеться побувати у цьому місті.

А далі пішли у самовільну пішу екскурсію центральним містом.

Всі фото клікабельні, збільшуйте, роздивляйтесь:)

Зайшовши на най най центральнішу вулицю, помітив ось такий артефакт:

Примітивно, так. Для містян, котрі виросли на брукованих вулицях це виглядало дивно. Зрештою, чому та й не зберегли автентичну бруківку і закатали в асфальт вулицю?
Для розуміння, це був "вирізаний" квадратат  50х50 см у асфальтованій дорозі.

Це центр

Чекушка на підвіконні, розбиті шибки

Траплялись будівлі ще царських часів. Екстер'єр з вапняку, при тому еклектичні оздоблення якісь надто грубі. Хоча, автентична віконна рама тішить око, без сумніву.




Типовий житловий будинок, ще довоєнного періоду. Зверніть увагу на вікна.


А також на декомунізацію по-херсонськи)

 
Складається враження, що вензель відновлювали у наш час) Дуже криворуко)


Коханий магазин. Але зачинений.


Застій, запустіння, очікування - якось так можна охарактеризувати Херсон. Тільки от, на що чи на кого?


Спускаючись вниз, доплентались до Дніпра, а саме до великої, та звісно не діючої споруди - річкового вокзалу.
Прейскурант:





Численні радянські вікна з алюмінієвого профілю були у пилюці. Двері зачинені. Орендарями і не пахло. Натомість, на сходах лунав реп, молодь вживала напої, тусила. Решта, молодшого віку стрибали з плавучих доків у воду.


Дівчинка, років дев'яти, стоїть, боїться стрибати. Чую з-за спини підбадьоруючі крики чоловічого та жіночого, хриплявого голосу. "Скакай давай!" - йомайо, а це батьки виявилися...


Зрештою, дівчинка поклалась на власну інтуїцію та стрибнула з меншої висоти




Ось вони, розваги дітей. Щось нагадало ті ранні часи, коли не було комп'ютерів та айфонів)






Пройшлися по пришвартованому судні


Можна відкрити такий лючок і щось там заховати)


Вид на річковий порт


Митний порт, митниця, буксири


Вийшовши з території порту попрямували центральними вуличками далі...


Поруч з портом трапилась ось така інклюзивна річ) Вхід у підвал.


Без сумніву, блок кондиціонеру та сателітарна антена зіпсувала кадр!




А ось на території монастиря, на горішнику була помічена шпаківня, де замість шпака "сиділа" камера. "Всевидяче око" по Херсонськи! Ефектно і з гумором.


Готель Фрегат, вітрило радянської архітектури.




Зайшли на міську набережну, посидіти на лавочці, подивитись на людей, попити холодненького. Подивились як відправлявся швидкісний катер на підводних крилах:






Подивились на екскурсійний баркас


Подивились на двійко поруч пропливаючих байдарочників, чи як вони там звуться




Подивились як тато, ледь не втопив на водному скутері маленьку дитину


Все б нічого, але на тій набережній сильно смерділо від Херсонського комбінату дитячого харчування...)
Ми швиденько тому ретирувались, на "базу"
Хоча ні, зайшли ще в паб, де побачив електричний щиток з рідного Львова...Ех, чуть не сплакнув.




А зранку, наступного дня всі прокинулись у рідному Львові.




20
Я знаю місце / Південмаш
« : 19.12.2017 12:40:29 »
У Дніпрі, великий промисловий гігант відкрив двері для екскурсій, але нюансами.
Цитувати
Державне підприємство "Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова" тепер доступне для туристичних груп. Оскільки підприємство режимне, процедура проходження контролю на "Південмаші" передбачає попередній запис, пропускний режим (4 разова перевірка паспорта в ході екскурсії), заборона на фото-, відеозйомку.

Детально у статті - https://zruchno.travel/News/New/1207?lang=ua

Щодо майбутнього, можна туди поїхати, включивши у відвідини ДніпроГЕС а також ЗАЕС.
+1 в список.

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 »