Останні повідомлення

Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »
21
Ми йдемо туди, де нас ніхто не чекає аби знову зірвати заборонений плід.



Сьогодні я презентую вам без перебільшень один з наймасштабніших звітів за всю десятирічну історію експлорера, який присвячений Львівському автобусному заводу. Матеріалу назбиралося так багато, що весь звіт довелося  розділити на декілька частин. Перечитати його повністю зможуть лише одиниці, тому додаю посилання на всі частини для зручнішої навігації:

Прелюдія

Історія

На кордоні життя і смерті

Вторгенення

Інкубатор

Притулок

Церква комуністів

Вічна стоянка

Постлюдія

Бонус

Також сьогодні Рой презентує свій звіт, який можна прочитати тут.

Хочу подякувати всім, хто був присутній зі мною на вилазках та допомагав з написанням цього звіту. Без вас це було б неможливо. Також велике прохання всі коментарі залишати тут. Приємного читання!

Любі журналісти, я категорично забороняю використовувати матеріал з цієї теми без мого відома і видавати його за свій :) Я доклав неймовірну кількість зусиль і не хочу аби хтось наживався на моїй праці.

Прелюдія.

12 квітня 1961 року. В автобусі доставки ЛАЗ-695Б сидить разом зі своїм дублером і супроводжуючим персоналом Юрій Гагарін. Не можу навіть уявити рівень хвилювання, який наповнював його, адже за декілька хвилин він відправиться туди, де людям знаходитись взагалі не прийнято. Це хвилювання не зумовлене страхом перед небезпеками, воно зумовлене радістю перед невідомим і недослідженим... Перед космосом...



Своєріденим мікрокосмосом серед міста для мене став завод ЛАЗ. Саме той завод, який колись виготовив спецавтобус, у якому сидів космічний експлорер Гагарін. Величезна територія площею 52 га стала покинутою зоною в місті, де панує тиша і своя неповторна атмосфера. Як і Гагарін, практично кожна людина має бажання досліджувати щось нове. Але часто немає ні часу, ні достатньої кількості коштів, щоб відправитись у далекі мандрівки. Та і нема потреби. Ти живеш у місті, де ще стільки прихованих від людського ока цікавих локацій і об'єктів, що досліджувати їх можна не один рік.



Одного разу, гуляючи дахом недобудованого цеху, ми зустрілися з місцевою дітворою, в якій згадую себе.



Моє дослідження цієї території почалось ще у 2015 році. У той час я практично нічого не тямив в експлорінгу, але мені дуже подобалось гуляти там разом зі своїм колишнім однокласником. То була неймовірна атракція, за яку ми таки поплатилися і через свою недосвідченність попалися в руки охоронцям. Тоді цей гігант машинобудування тільки зупинив свою роботу і ще був у відносно гарному стані. Офіційно це трапилось у 2014 році, але за деякими даними конвеєр був зупинений 12 березня 2013 року. З того часу завод вмер і навряд чи колись воскресне. Вже було зовсім темно, коли ми разом з охоронцями йшли до КПП. Пам'ятаю, як один з них сказав: "Ну що, сталкери, не так-то й легко в зону ходити?"... Коли ми підійшли до прохідної, з будівлі вийшов дідусь і вигукнув: "О! Ласкаво просимо, заходьте!". Всередині було темно. Тільки тліючі жаринки в буржуйці давали хоч якісь промінці світла. Я запитав, чи не можна включити світло, на що отримав відповідь: "Економимо". А й справді, не тільки на КПП, а й на всій величезній території не було жодного увімкненого прожектора чи лампочки. ЛАЗ занурився в абсолютну темряву, хоча зовсім поруч на вулицях кипить життя...

22
Література / Re: Документація і література заводу ЛАЗ
« Остання відповідь від Svyatodiy 24.04.2019 10:37:46 »


























23
Література / Re: Документація і література заводу ЛАЗ
« Остання відповідь від Svyatodiy 24.04.2019 10:37:38 »
Каталог автобусу CityLaz англійською мовою.

































24
Література / Re: Документація і література заводу ЛАЗ
« Остання відповідь від Svyatodiy 24.04.2019 10:37:29 »






























25
Література / Re: Документація і література заводу ЛАЗ
« Остання відповідь від Svyatodiy 24.04.2019 10:37:13 »
Каталог автобусів і тролейбусів СССР 1973 року. Сканував тільки продукцію ЛАЗу.


























































26
Інженерні Споруди / Ода заводу ЛАЗ
« Остання відповідь від Roy 24.04.2019 10:37:02 »



Давненько це було, вже й не згадаю який рік був, мабуть початок другого тисячоліття. Тоді мене, юного парубка, доля занесла в невелике містечко в Житомирській області.
Морозяним зимовим вечором ми, четверо друзів, сновигали поміж рядами поруч розташованого ринку  в пошуках чогось гарячого, щоб зігрітись, бодай трошки. Зіскребли останні копійки, купили ще гарячих пиріжків у бабусі, (в народі - тошнотиків). Голодні, без грошей, трохи злі - о, навіть гроші на портвейн залишились! Їхати нам треба було далеченько. В село між лісами Полісся.
Опустився вечір, люди на автостанції юрмились біля автобусів, несучи різні клунки, адже невдовзі свято. Такі моменти відчуваються в повітрі. Ця напруга, рух, перед остаточним завершенням дня. Наш ЛАЗик 699, який був на пероні, освітлював темінь теплим світлом фар. Моросив сніг добрячий, думали, головне б доїхати додому. Бо якось ЛіАЗ підвів - заглох серед поля, у 20 градусний мороз.
Характерний скрип - дверцята відчинились. Водію віддали квитки, які до речі, ще були надруковані при УССР і рушили швиденько, куди? Так! На гальорку ЛАЗу, на останній ряд сидінь! Це було найтепліше та найкраще місце в цьому автобусі взимку, адже під нами мотор. Червоне міцне розійшлось по організму, і тошнотики теж. Прокинулись вже на кінцевій зупинці маршруту.

Романтика молодості. А ще були і не дуже приємні мандрівки, наприклад, як ми добирались з Шацька до Львова, сім годин (!), з регламентованою зупинкою у Нововолинську, яка тривала аж 40 хвилин. І ця мандрівка відбувалась, де був у доступі лише один люк, а інший - заварений. В спеку, під 40 градусів. Ще та насолода. В еру відсутності приватних перевізників на літаючих "Спрінтерах".
Саме тому, при якійсь локальній поїздці, завжди було приємніше їхати у Ікарусі - він був м'якшим на ходу, швидшим і стан був як правило, кращим. А як імпорт з Європи попадав, з кондиціонером, це вже було просто щастя!

А зараз, все змінилось...Як бачу старого, "горбатого" ЛАЗика, чи іншу його модель, зупиняю погляд на ньому, а якщо ще й на ходу, то обов'язково проводжу його поглядом. Так і хочеться проїхатись на ньому. Почути цей скрип дверей, підсвітку великого спідометру, звук мотору.

Все. Тепер ці автобуси швидше зустрінеш на просторах ютубу, в ентузіастів, які шукають такі автобуси та відновлюють, щоб брати участь у виставках і зйомках фільмів. Кінематограф розвивається а реквізит, особливо транспортний, за десятки років роботи автомобільної галузі СССР буде затребуваним. Де-не-де, в райцентрах можна зустріти ще ЛАЗи, а також, на обслуговуванні підприємств. Приватні та державні АТП масово перейшли на б/в імпорт, або ж, на не зовсім якісні вітчизняні Богдани чи Еталони.

Завод, це частково своєрідний музей, де поєднаний перехідний період з совка до теперішньої ладу. Власне, на рівні переходу і залишився. Це все чудово видно в деталях, в кабінетах, в виробничих приміщеннях.
Шкода, що це тимчасовий музей, та й музеєм він, як таким вже ніколи не стане. Але хотілось б, якщо чесно.

Проходячи територією, навіть не усвідомлював раніше, який все таки це був виробничий гігант у Львові! Масштаби корпусів вражають. Практично, закритий цикл виробництва. Навіть пральня була, швейний відділ, для пошиву матеріалу для сидінь та салонів. І все це, по іншу сторону вулиці Стрийської.

Моя розповідь - це синтез реалій, які зараз там відбуваються.  Багато хто говорить, що он, який завод втратили. Навіть мені, людині з не технічною освітою цілком зрозуміло, що всі ті приміщення, корпуси, обладнання - вже давно не відповідають вимогам часу. ЛАЗ, це вже частина історії, з таким кінцем, яким ми бачимо. Фактично, я бачив перед собою непосильну ношу зниклого СССР, але яку намагались підняти в молодій державі. Можливо, не з цього боку й піднімали. А чи варто було? Що ж, як казав класик, маємо те що маємо.

Нижче фотографії нутрощів колишнього заводу, найбільш цікавих та характерних його місць.



"Експропрійований" костел та монастир Кармелітів.
Звідси колись усе починалося, в середині 50-х років. В середині 90-х закінчилось.
Цей об'єкт, який претендує на збереження, з поміж усіх споруд на території ЛАЗу.

Ласкаво просимо!

Споруда давно втратила свою "святість" та намоленість, яка присутня храмам.
Стіни прикрашені характерними ЛАЗівськими розписами, що без всяких сумнівів роблять це приміщення унікальним.



Суворий Шевченко в актовому залі заводу. Нагадування, про обов'язкові Шевченківські вечори, з минулого.



Ансамбль Веснянка - творчий колектив працівників ЛАЗу.
На першому поверсі костелу мали власні приміщення, з народним одягом та іншими атрибутами для виступів.



Невідомо, коли розчинився у часі цей ансамбль. Всі атрибути, ще радянського періоду, як ось цей лосьйон "Росинка", який, на диво, зберіг свій аромат.



В колишніх келіях, також вже колишні кабінети проектантів. По атрибутиці - все ще з дев'яностих.



Рослину у вазоні видно що підрізали, але не допомогло - всохла. Прямо таки аналогія з історією заводу.



Одне з найцікавіших приміщень - це вимірювальна лабораторія. Тут стоять законсервовані станки, один з них американського виробництва. Швидше за все, це лендліз, який дістався від тоді ще дружніх союзу США.







В хімічній лабораторії:







Запахи тут не дуже приємні, частина посуду з реактивами розбиті на підлозі.



Плакат, котрий вказує на рік останньої активності тут.



Привид старої лабораторії :)





В коридорі.




У дворику-колодязі непролазні хащі.





Бібліотека ЛАЗу. Як було:



І що залишилось:



Було дві бібліотеки, з технічною та художньою літературою.

Мабуть, остання читачка цієї бібліотеки.



Деякі приміщення пусті, інші мають якесь наповнення. Частково, десь протікає дах та сегментно затоплює поверхи. Піднявшись на горище, взагалі помітив відсутність частин черепичного покриття.

В багатьох кабінетах, в столах було багато пустої алкотари, келішків для горілки, з періоду стагнації підприємства. Схоже, люди виходили на роботу, але роботи, як такої, не було.
Ці речі траплялись практично всюди. Також, на момент відвідин були збережені кімнати з архівною документацією.



Ну ось і все. Погляд на площу, де колись була стоянка випущених автобусів







Головний виробничий корпус

Саме тут випустили за весь час 365 тис. автобусів - найбільшу кількість у всьому СССР.
В кращі часи по 14600 автобусів в рік.
Розміри будівлі вражають: майже 500 метрів у довжину і 200 у ширину. До сьогодні, цех охороняється.
Явище "замороженого" виробництва тут відчувається найсильніше. Каркаси майбутніх автобусів, які ніколи ними не стануть.
Доволі сумне видовище, враховуючи вкладену працю, надію, та згодом зневіру працівників, колись великого заводу.
Все це рухнуло, звісно ще раніше, враховуючи соціально-економічне підґрунтя, але тут ще видно інструменти робітників, розкладені запчастини майбутніх автобусів.
Розміри будівлі неосяжні просто.



Фрагменти каркасів досі акуратно стоять на своїх місцях. Правда, ці частини тепер відправляться хіба що на металолом.





Каркас туристичного лайнера НеоЛАЗ, який автобусом так і не стане.



А це, CityЛази, які вже практично від'їздили свій ресурс на вулицях міст.





Для порівняння, трохи архівних фото:







Ось результат:



А це фото, може бути вже з неіснуючого цеху коробок передач.



В цій же будівлі, кабінети начальників цехів та іншого персоналу.







Одинокою залишилась власноруч зроблена працівниками капличка.
Свою функцію, по охороні праці, життя чи здоров'я вона вже виконала.







Адміністративний корпус

Будівля, в якій були кабінети начальників, зокрема голови наглядової ради Ігора Чуркіна, їдальня, буфет, конструкторські бюро, пральня, гардеробні працівників а також величезне бомбосховище, під усією спорудою.

Останній запис меню в їдальні, за 16 січня 2012 року.



Інженер заводу за кульманом, в процесі роботи, 1970-ті роки.



Ті ж приміщення, 2019 рік







Тут проектували й тролейбуси.



У цьому відділі були 19 дюймові монітори.





Кабінет головного конструктора.



Кабінет Ігора Чуркіна. Тут видно, як особливо хтось відривався на ньому. Багато речей винесено, знищено, частина предметів столу валялись розтоптані поруч. Шкода, якщо ніхто цього не збереже.
Бодай, для майбутнього музею, як не ЛАЗу, то хоча б якогось локального, в рамках міста. Пасувало б зберегти цей шмат історії, періоду машинобудівного Львова.





В одній з кімнат знайшли проект реконструкцій будівель заводу, зокрема адміністративної споруди.
Відмічу, що процес змін був побачений не тільки на папері, але й у частині будівлі були проведені масштабні будівельні роботи, з заміною усіх комунікацій.
Але, все так і залишилось недоробленим.






Радіоточка заводу. Є добірка музичних платівок, програвачів, бабінних записів та плакатів, з естрадою вісімдесятих.





Приміщення телекомунікації. Ще такої концентрації телефонних апаратів не бачив!
Відділ обслуговував всі підрозділи ЛАЗу, відповідно запчастин для обслуговування тут дуже багато.



Склад.




Архів. Цікаво, яка буде його доля?




Надибав останній запис власника ЛАЗу Чуркіна, в фейсбуці у 2016 році, зі словами: "Львов в тумане. Скоро зима."




Що ж, таки мав рацію, перед тим як покинути завод.





Часто питають нас, та мене зокрема, -"чого носитесь з тим ЛАЗом, що там цікавого"?
Відповідь дуже проста. Якщо ти любиш Львів, вивчаєш історію, мимо пройти просто так вже не можна, особливого біля такого колишнього транспортного гіганта. Якось, піти туди раз-другий, відзняти - мало. Хочеться поглиблюватись у нюанси, причини процесів, які довели до того, що є. А головне, вивчати продукцію.
Особливо, що стосується не тільки ЛАЗу, але й ГСКБ/ВКЕИ, і що від нього залишилось - Укравтобуспрому. Але, це вже буде зовсім інша історія писатись...





Тим часом, сайт ЛАЗу оновлює інформацію та виробництво - http://www.laz.ua/
Як бачите, це виробництво не має нічого спільного з Львівським Автобусним Заводом...

Найбільший розгорнутий, історичний звіт за всю історію Експлорера, від Святодія, читайте тут - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,8103.msg54519/topicseen.html#msg54519

P.S. Хто хоче потрапити на територію заводу, враховуйте, що там є озброєна охорона, котра влаштовує обходи території.
P.S.2 Перепост чи копіювання даного матеріалу дозволяється виключно зі згоди автора, тобто мене

Stay tuned! ;)
27
Інженерні Споруди / Колектор на вулиці Червоної Калини
« Остання відповідь від Golem 23.04.2019 09:59:39 »
Колектор з Сихова


Де ми були


Сьогодні ми (Саннімен та Васіч і ще дехто) досліджували колектора на проспекті Червоної Калини. У нього (в)ходить весь Сихів включно з Клозельниками. Потім цей потік нечистот по вулиці Стуса впадає у Полтву (коло Стрийського ринку та пам’ятника Грушевському). А далі через весь центр валить на очисні споруди. А так як Сихів це чи не єдиний район міста що має розділену дренажну(дощову) систему (Зубру) і каналізацію (Полтву) - то й запах у колекторі стояв особливо концентрований. Бо не було природніх джерел чистої води щоб його розбавити.

Люк номер 1


Людський ходок


Притока з вулиці Тернопільської


Ти ще тільки підходиш до закритого люку №1, а звук вже такий, ніби стоїш коло водопаду в Полтві за Оперним. Відкриваю люк і з усієї дурі кричу до своїх колег "Та ну його нафіг!". Сильний низькочастотний гул збиває ритм мого серця та відбиває будь-яке бажання туди лізти. Я жартую. Після ПЗК в мене вже є певний досвід, то ж нічого поганого статися не повинно. Тут є два відкриті люки, все новеньке та провітрюється. Вода десь далеко внизу і, на відміну від Соляриса, впливати на мою свідомість не буде. Чи майже не буде... Бо, як і завжди, я вийшов звідти щасливий та заряджений.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=fcgGREbuEp0" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=fcgGREbuEp0</a>

Люки в каналізаційній системі прийнято робити на стиках, бо саме там може щось підвести. Через люк можна буде спуститися і полагодити систему. Відповідно, на стику Тернопільської і Червоної Калини і стоїть одна ревізія. Діаметр десь 4 метри і має два круглих люки. В той шо ближче до дороги впадає колектор з Тернопільської. А другий призначений для спуску людей і має надійну металеву драбину глибоко під землю.



Маючи сонце що завжди світить прямо в люк мені вдалося все гарно дослідити.


Тут закінчується різкий спуск колектора на ділянці від Команчеро до WOG. Нахил колектора стає більш пологим, повторюючи рельєф вулиці Стуса. Перепад висоти між двома ділянками кілька метрів. Відповідно, потік колектора з вулиці Червоної Калини водопадом летить далеко вниз. Створюючи купу бризок та шуму.

В сторону вулиці Стуса йде пластикова труба діаметром 1 метр. Це десь як оранжева гірка в квАквАпарку. Води тут на дні, якщо впасти то вільно скотишся вниз аж до Стрийського ринку. Сімдесят відсотків труби заповнені повітрям. Його ззовні засмоктує течія води, що стрімко несеться вниз. Це відповідь на питання чим там дихати. Якшо є рух води і люк назовні то, гарантовано не задихнешся.

Стики викладені плиткою. Деяка вже повідпадала. А обіцяли 50 років :(


Ось Вам справжня чорна гірка в діггерському квАквАпарку Львова


Так падає вода з верхньої ділянки колектора.


Впадіння притоки з Тернопільської


Правда вміст самого колектор тут куди концентрованіший ніж у Полтва. Бо, як я вже говорив, нема природньої річки яка б розбавляла всі ці фекалії. Хоч вода тут і не піднімається високо, як у Полтві під час дощу, та вся драбинка вкрита аміачним слизом сіро-синього кольору. Цей слиз утворюється з бризок і конденсату. Якщо капне на відкриту ділянку шкіри, то пектиме наче кислота. Я за деякий час був звик до цього запаху, а от мої супутники скаржилися в машині на нього всю дорогу.

Тобто факт такий: запах тут значно сильніший ніж у Полтві. Ось Вам відповідь на сокровенне питання: «Чому завжди смердить внизу на Стуса?». Тому що там ця метрова труба впадає в значно ширший бетонний колектор. Зайве повітря разом з концентрованим ароматом Сихова витісняється назовні.

Після радянського ПЗК колектор на Стуса виглядав мені як Швейцарія після відвідин санаторію «Смерічка» в Межибродах. Культурні оцинковані драбини, тверда пластикова земля, незакисші люки, чисто і рівненько всередині.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=5GIW2zXo2CI" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=5GIW2zXo2CI</a>

Вдівши фірмові жилетки ми були схожі на справжніх монтерів. Мимо якраз проходив Святодій, подумки набиваючи барабанний ритм. Побачивши здалеку монтерів він вирішив підійти та спитатися чи можна поффтикати. Ото було моє здивування коли, піднявшись з першого колодязя, я помітив поповнення у нашій команді.

Перевіряю стан справ у Львівському метро


Точка номер 2 на карті


Фото з гуглмапс. Ще будується...


Далі ми піднялися до Султан-Палацу чи то па колишньої Їдальні, точка 2 на карті. Тут теж є два люки. І теж в колектор. На око метрів двадцять вниз. Це логічно, бо ж відходи Сихова мають текти вниз самі, без додаткової насосної станції. Відповідно, колектор повинен пролягати доволі глибоко під землею щоб знівелювати різницю у висотах. Вода в них рухається гравітаційним чином за законом сполучених посудин. Якщо пустити труби буквою U то один кінець буде коло верхнього Шувару, а інший коло Полярону. І вода тектиме своїм ходом.

Притока від Полярону


Спуск на дно колодязя. перші кілька сходинок пластикові!


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=THAy1CjT0wo" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=THAy1CjT0wo</a>

Тут є три притоки. Одна йде від ЛьвівГолоду, одна із сторони вулиці Угорської та Полярону і найбільша від Сихівського моста. З Сихова, власне, виходять дві здоровенні труби. Вони вливаються у єдиний колектор діаметром один метр що йде далі вниз до вулиці Стуса.

Дві грубі труби зі сторони Сихівського моста


Вертикальна труба зі сторони Угорської від  Полярону


Вертикальна труба зі сторони Угорської від  ЛьвівГолоду


Чому тут дві труби а не одна велика? Думаю одну робили основну а іншу запасну. А потім Сихів розрісся і почали використовувати обидві на повну потужність.

При проектуванні човна для зйомок ПЗК потрібно врахувати щоб він проходив такі от водопади.


Драбинка до Світла


Початок Чорної діггерської гірки в квАквапарку


Також стіни з гладкої плитки


Серед плюсів бачу повну відсутність сміття в обох колодцях. Я до такого не звик. Ні тобі лимончиків, ні презервативів. Навіть всюдисущих пластикових кульків не видно. Усюди чисто так ніби вчора тільки збудували. Думаю причина проста. Так як немає дощової каналізації, то й рівень води тут менш більш стабільний. Відповідно все сміття тече собі спокійно руслом вниз, ніде не застряючи.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=9HkWloShQEk" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=9HkWloShQEk</a>

Наостанок хочу подякувати Саннімену за світло і чудові фото. Васічу за компанію, відео та роль манекена для жилетки. І Святодію, який не пропустив нагоди зарубати ломом головного палія входів.




28
Плани / Переяслав-Хмельницький, на травневі свята
« Остання відповідь від maxiWELL 22.04.2019 18:30:32 »
Планую з'їздити в Переяслав-Хмельницький на травневі свята. Хотілося б на найближчі вихідні, 27 (субота) або 26 квітня, але згоден перенести на декілька днів.
З цікавого: огляд міста, недобудований палац культури з бомбосховищем, заброшки заводу "Точмаш", закинута в/ч, музей народної архітектури. Також можна розвідати бази відпочинку (там напевно є закинуті).
30
Молокозавод по  вул. Рудненська, 8
Ось і зникає ще один промисловий завод . Рік заснування 1956р.
Ще декілька місяців і будуть одні котловани.








Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »