Останні повідомлення

Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
91
- Анічка, а навіщо тобі  туди, ти ж вже там була?! – Почула я, коли сказала, що хочу знову поїхати до ЧЗВ.
- Треба!
Для мене це якесь особливе місце, місце з неймовірно сильною енергетикою і, незважаючи на страшні події, які там відбулися, енергетика в цих місцях позитивна. 
В Зоні вирує життя. Природа забрала в свої руки 10 км безлюдності: наводить там свій порядок і поступово перемагає радіацію. Фонить значно менше ніж 3 роки тому, але все одно фонить і теба бути обережним, щоб не вступити в якусь «фоняшку».
За 3 роки Зона зазнала руйнації. Так, будівлі підвладні часу і руйнуються від вітру, опадів, морозу, рослин, але дуже сумним є той факт, що офіційні і неофіційні туристи самі руйнують Зону. Поламані дитячі іграшки, знищені біологічні препарати з 3 школи, в будиночках все перевернуто … Навіщо?!!

ЛАЗ Чорнобильський - мабуть останній





Порт





Дорожні знаки. В зоні існує обмеження швидкості - 40 км/год і за цим слідкує поліція









Жага до життя



Геометрія Дуги заворожує









Макет



Багряний захід сонця









Будиночки села Красне 
















Майже на кожному одвірку був залишений ключик



Пошта











Вікно в небо.  Градирня – ще один об’єкт, який заворожує величчю 





Прип’ять
























Тішать око мурали 











Не боянний ракурс на боян, чи таки боян?!  ::)





Я хочу туди знову, але не в похмуру Прип’ять, а в навколишні села. Вони такі, такі… Там гарно!!!

- Анічка, а що ти там побачила? - Запитали мене після повернення.
- Бачила одвічних супутників людської долі: Журбу і Радість:

В обіймах з радістю журба,
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто – не знаю я…
О. Олесь

92
Змінились, друзі, багато чого.
Перше, це руйнація. Популярна Прип'ять та інші місця інтенсивно руйнуються. Опади, погода, вандалізм вносять свої правки в облік зниклого міста.
Було помічено багато свіжих написів балончиком, знищених речей, які ще були цілими зо тридцять років тому. Це прикро, звісно. Наслідок підвищеного зацікавлення до зони. На "боянних" місцях.

Не очікував прочитати такі думки. Дивує, що при такому розкладі потік туристів і самоходів не зменшується. Судячи по відеоблогам, збереженість на трієчку, в кращому випадку. Звичайний тлін, тільки з радіацією.
Пересічним туристам, далеким від сталкерства, буде достатньо і голих стін та звичайної оглядової екскурсії, без входу до будівель.

Найгірше, що з погіршенням збереженності і руйнацією посилюється охорона. В усякому разі, чув таке. Тому нелегальні походи навряд чи можна назвати альтернативою.
Хоча інші кажуть, що все як було. Випадково, у супроводжуючих не запитували яка ситуація з нелегалами?

І цікаво, чи є одноденні тури без Прип'яті? Наприклад, по Чорнобилю, або Поліському. Не запитували?
93
Художня / Re: Улюблені книжки
« Остання відповідь від Flying Feniks 16.03.2019 13:01:09 »
Ось мій невеличкий список улюблених книжок
Іван Багряний Тигролови
Стівен Кінг Керрі, 11/22/63, ну і звичайно ж цикл Темна Вежа
Єріх Марія Ремарк Три товариші, На Західному фронті без змін, Ніч у Лісабоні
Весь цикл книг про відьмака (не пам'ятаю скільки їх там) Анджея Сапковського
Джордж Орвелл 1984
Рей Бредбері 451 градус за Фаренгейтом
Остап Вишня Мисливські усмішки
94
Проходить якийсь час і знову туди тягне. В зону. В те ізольоване місце від решти світу, після оглядин якого, замислюєшся на життям та його цінностями.
Це принаймі в мене так. Після ЧЗВ ще довго залишається певний післясмак від побаченого, відчутого. А потім, мозок синтезує якусь думку, висновок - і на життєві погляди вносяться корективи.
Побутує думка, що там небезпечно. Від примітивних знань про радіацію, що вона вбиває, в певних індивідуумів і до тих, хто остерігається "важкої" частинки, яка може попасти в організм, підточити здоров'я чи навіть вбити.
Останнє твердження більш реальне, але елементарні правила перебування в зоні ЧЗВ все ж дають змогу захиститись. Навіть, такі, в дечому розсіяні перестороги та боязнь, не мали б бути причиною не побачити це унікальне місце. Слухайте, ми ж не керуємо своїм життям, важливо те, що ми робимо тут і зараз, бо завтра може і не настати. До прикладу, ліпнина старої львівської кам'яниці не вибирає момент, коли і на кого впасти.
А відвідування ЧЗВ - це мудра прочитана книга. Маса візуального матеріалу для обробки інформації!

Відійду від власних ліричних моментів, а напишу краще враження від Зони. Що ж змінилось, за 3 роки, з мого останнього відвідування?

Змінились, друзі, багато чого.
Перше, це руйнація. Популярна Прип'ять та інші місця інтенсивно руйнуються. Опади, погода, вандалізм вносять свої правки в облік зниклого міста.
По прикладу 3 школи, все мокре, стіни тріщать, деякі ось-ось впадуть.  Цей музей під відкритим небом відданий на поталу всім.
Можливо, якщо б були цілими вікна, та хоча б так-сяк латали бітумом дахи, можливо і зберегли на довший термін будівлі.

Але, але... Наразі, туристичний атракціон в керівництва ЧЗВ зараз не в пріоритеті. Є інше - ліс, метал, та інші "корисні копалини".

Було помічено багато свіжих написів балончиком, знищених речей, які ще були цілими зо тридцять років тому. Це прикро, звісно. Наслідок підвищеного зацікавлення до зони. На "боянних" місцях.
В ЧЗВ є маса інших цікавих об'єктів, окрім Прип'яті, Чорнобиля та Дуги, які можуть похвалитись непоганою збереженістю.
Але, це не для всіх туристичних груп. Тому інтенсивно розвивається сталкінг - нелегальні походи в Зону.

Нещодавно з РЛС "Дуга" зірвався та розбився білоруський сталкер. Помер у кареті швидкої допомоги, кажуть, був не зовсім тверезим. Наслідок - поки спиляні перші підхідні драбини (хоча і без них можна вилізти).
А що якщо б це був  турист з офіційної групи? Цілком імовірно, що закрили б офіційні тури.

Скільки протримається Прип'ять, ЗГРЛС "Дуга", деякі придорожні села? Невідомо. Навіть станція, характерний 4 блок під аркою вже не цікавий, та не такий характерний. Могутня арка виглядає стерильною, та чомусь не захоплює своїми розмірами. От цікаво, що під аркою? А всередині? Будь ласка - платіть гроші. На сьогодні - 100$ керівництву ЧАЕС, і ви маєте можливість побачити золотий коридор, БЩУ, можливо ГЦН. Все. І це офіційно. Тут вони швиденько скумекали. Ось вам наочний приклад індустріального туризму, який розвивається семимильними кроками.



В нас була дводенна мандрівка, яка розпочалась з затону в Чорнобилі, де оглянули затоплені баржі, які брали участь у ліквідації аварії 86-го року.



Баркас на ймення Сталкер, якогось локального "Кузміча", адже поруч лісгосп. На ньому мабуть ходять на рибалку, полювання та по ягоди ))



На руїнах прибережної інфраструктури влаштували фотосесію



Тим часом вдалині рибак собі спокійно рибу ловить. А ви кажете радіація... 



От тварин не рекомендують гладити. Ось Yserl одразу взявся за дозиметр. 



Шикарна совєтська зірка з нержавійки на воротах комплексу Дуги, на яку не піднялась рука металхантера.



Коли кілька груп на об'єкті, то не цікаво. Звернули вправо від дуги, в бік військового містечка, яке так і залишилось на всіх картах піонертабором.



В одному з приміщень надибали макет з планом території, включно з антенним комплексом.







Саме містечко практично поглинув оточуючий ліс



Дитячий майданчик захопили мурахи ковалі





Макет винищувача на дитячому майданчику



Стелаж з іграшками в місцевому садочку



Казан з польової кухні перед будинком



Антена стоїть. В її підніжжі, як завжди, аншлаг.







Передвісники весни. Зауважу, що нам тоді дуже пощастило з погодою. Було 15 градусів тепла, сонячно.



Ще заздалегідь вирішили, що в Прип'яті відмітимо восьмоє марта. Ось що з того вийшло:















Побавились з реквізитом, щоб відтворити атмосферу свята :)

Відвідали завод Юпітер, який попрацював частково до 1997 року.
На головних воротах хтось повісив заводського годинника, який ніби свідчить, що час тут застиг.



Видно, що тут добряче його колупають на метали. При відносно збережених приміщенням, артефактів тут обмаль, хоча, де-не-де щось таки вдавалось знайти.





Дахівка на одному з корпусів добряче забруднена



В пошуках документації.



В одному з цехів на столі хтось поклав тріснутий графітовий блок з РМБК-1000.
На щастя, не б/в)



В цехах:



Цей момент був у Сталкері (грі)


Інтроверт в Кубані



Маry Jane, journalist CNN





Піднялись на шістнадцятиповерхівку, зустріти захід сонця.



Лагідний, поліський захід сонця. Залиті ліси теплими кольорами, і це доповнене тишиною. Неймовірне видовище!



Ця все спровокувало романтичну хвилю серед нас:







Я в свою чергу, сфоткався з більш постійним явищем - сонцем



Вид на Прип'ять, арку



Арка, 2 види природного освітлення:




Нічна Прип'ять







Не бриті, та негОлені...



Наш побут в Чорнобилі:



Такий собі філіал Прип'ятьської квартири. Санвузол з сидячою ванною. Була гаряча вода! Щастя!



Знаєте, мене дуже вразили покинуті села ЧЗВ, де ми більшу половину наступного дня пробули. Отримав масу естетичного задоволення, від цього невеликого етнотуру.
Тут дуже гарна природа, мальовничі хатки, подекуди з солом'яними стріхами. Звичайно, почищені, в основному мародерами. Але, якщо ви хочете відчути цю трагедію, через яку люди полишали віками нажиті місця, це саме воно. Крім того, зайдіть у сарай чи стайню. Тут ви побачите заздалегідь заготовлені та поскладані дрова тридцять літ тому, корм для тварин чи знаряддя праці. Ці предмети точно ніхто не рухав, бо не несуть в собі матеріальної цінності, тому вони так і залишились.
Також, траплялись ціпи для молотьби, елементи прялок, рубелі, дерев'яні деталі возів та навіть самоварів.
І живуть там тепер, дикі тварини.

Досі під враженням.



Покинутий зерноочисний комплекс та комбайни




Хатки та їх наповнення







На горищі





Сільське відділення пошти






Вдалині села



Стара грушка та хата





Взуття, яке 30 років тому хтось повісив



M&M`s оленя



Хочеться тут побути довше







Старий човен. Недалеко ріка Прип'ять.



Станина відомої швейної машинки



На дворі трохи фонило, вирішили підкріпитись в хатині. Сміття звісно, після себе прибрали.



В сільській школі



В церкві











Залишаюсь спраглим по цим видам. Надіюсь, що скоро сюди повернусь.




Фотосет з Mary Jane з недобудованою градирнею третьої черги ЧАЕС







Фотографуємо дефрагментований сегмент


Побували й на станції Янів. Це така собі перевалочна база, де масово пиляли метал. Причому, виглядало що нелегально. Шальоно радіоактивні елементи валялись під ногами.

Поруч звалище ІМРів



Ось так приблизно виглядала територія станції Янів



Будівля використовується



Наостанок, втомлені від ходіння та вражень, відвідали Прип'ять. З найцікавішого, проникли у підвали басейну "Лазурний". Наявність збереженого обладнання навіть здивувало.







Були гарні дні, погода, компанія. Дякую всім Вам.
Додавайте свої враження в тему!
95
В моєму сталкерському досвіді небагато закинутих військових об'єктів. Та тим цікавіші вилазки по ним. Особливо, коли це не звичайна військова частина, а щось незвичне. Наприклад, колишні військові склади.

Вилазка далася важко, бо довелося лізти самому, оскільки знайомі сталкери були зайняті. До того ж, перебував в поганому самопочутті — напередодні полазки організм влаштував забастовку. Тому довелося сталкерити під супровід головного болю і головокружіння. Чому ж тоді поїхав при такому стані? Річ у тім, що декілька тижнів не було вилазок, тож заскучив за депресивними краєвидами занедбаності. Тим паче, міжсезоння — ідеальний період для сталків: сухо, нема зелені і павуків.

Вибір заброшки для сталку був невеликий. Обрав військові склади з декількох причин. По-перше, давно придивлявся до цього об'єкту. По-друге, абандон незвичний. По-третє, їхати недалеко і недорого. В разі фейлу (невдалої вилазки) не дуже б засмутився через витрачені гроші. По-четверте, якщо лізти самому — то найкраще підійде заброшка, на який вже побували знайомі. Тому що все одно треба лізти самому. Або відмовитись від затії.
Ну і не менш важливий аргумент — об'єкт поки не забоянений. На Вікімапії знімки почали з'являтись лише нещодавно.

А тепер історична довідка.
Військові склади в передмісті столиці, смт. Коцюбинське, були створені 1945 року. Спочатку це була 1845-та Центральна артилерійська база боєприпасів. На ній зберігалося 50 тис. тон боєприпасів (гармат для танків, гранатометів і мінометів і мін), які були вивезені з країн Варшавського договору. З 2002го вивезли боєприпаси великого калібру вивезли, а склади отримали нову назву — 324-та Центральна артилерійська база озброєнь. Окрім того, арсенал мав загальновійськове найменування —  в/ч А-1510. Також при складах існувало невелике військове містечко №146.

Площа усієї військової частини становить 147 гектарів(!), з яких 122 — склади. Арсенал складався з 39 критих сховищ і 19 майданчиків.  В останні роки функціонування бази зберігалися лише патрони і гранати. Однак враховуючи неодноразові вибухи на військових складах ця база вважалась «пороховою діжкою» під боком у Києва. Тому кияни і мешканці селища зітхнули з полегшенням, коли в 2004му військові склади розформували, а боєприпаси вивезли. В 2009му колишній арсенал продали. І вже з 2012го розпочались роботи по розчищенню території. На місці військової частини (а саме, складського комплексу) планувалось побудувати інноваційний парк «Bionic Hill», який передбачав створення науково-дослідних університетів, виставкових і бізнес центрів, обєктів соціальної інфраструктури — дитячий садок, школа, поліклініка. Ну і, звичайно, житловий комплекс. При цьому у громадських організаціях виникали підозри, що замість наукового містечка будуть котеджі, багатоповерхівки і магазини-офіси. І мені ця версія здається більш реалістичною, оскільки на науці не заробиш «швидких грошей», а на будівництві житла — можна.

Через судові тяганини між забудовником, Київрадою і громадськістю, а також через не прокладення комунікацій і доріг, будівництво комплексу так і не розпочалось. Проте колишній арсенал досі перебуває під охороною. Наразі, частина складських будівель демонтована, однак на території залишились вцілілі споруди.

До військових складів була прокладена службова залізнична гілка, яка нині не використовується і зайнята торгівлею будматеріалами.


Залізничні світлофори (непрацюючі) з обох напрямків перед автомобільною дорогою — все, як треба.


Оскільки КПП знаходиться під охороною, одразу пішов в обхід. Можна було б не заморочуватись і пролізти біля КПП, але вирішив не ризикувати і піти через ліс.
Після блукань по чигирям натрапив на дірявий паркан. Переліз. Але виникли підозри, що заліз збоку від КПП. Йти попід огорожею не схотів, хоч і виднілася натоптана стежка. Поліз назад, у ліс.


Зрадів, коли знайшов просіку. Все-таки, зручніше йти по ній, ніж навпростець через ліс.


Просіка привела до паркану, за яким були насадження сосни.
Здивувало, що там ще досі лежав сніг!


Але це ще не все. Це тільки зовнішній периметр. За ним — другий, внутрішній периметр.


Контрольно-слідова смуга заросла сосняком.


Пощастило, що одразу натрапив на спостережну вишки. Причому цілу! Бо багато з них вже впали.


Драбина заросла соснами:) Мабуть, справді закинуте з десяток років.


Під внутрішнім периметром помітив незрозумілі бетонні штуки. Напевно, це упори для стрільби лежачи.


Контрольно-слідовою смугою йшов довго. На дорозі були сліди від шин. Вдалині було чутно шум від залізниці. А через гуркіт від машин здавалося що ось-ось хтось виїде з-за кута.


Зустрів ще одну стоячу спостережну вишку.




Поруч була собача будка. Так що зовнішній периметр охоронявся собаками.


Ну а я вирішив не чекати, поки хтось проїде, а одразу заглибитись за внутрішній периметр. До речі, він складається не з одного, а аж з двох рядів огорожі!


Територія арсеналу. Видно пагорби захисних земляних валів.


Нажаль, обваловка — майже все, що залишилось від арсеналу.
В тій частині, де я ходив, більшість складських приміщень була зруйнована:(


Проте якимось дивом трапилася вціліла споруда.


Зрозуміло, що всередині — типовий порожній ангар. Тлін, та хоча б щось. Краще, ніж пустир.


Зі стелі крапала лилася вода. Шум такий, що ого-го!


Далі знову траплялись демонтовані ангари, тому набридло фоткати.
Вийшов на край арсеналу.


Дорога привела до сараїв з будівлею.


Виявилось, це будинок караулу біля в'їзду до складів. По-моєму, найцікавіше місце на цій заброшці.




Укріплення для обстрілу. Направлене чомусь в бік сараїв.


Хоча сектор обстрілу чималенький.


Укріплення зроблене з гівна і палок бетонних арок і цегли.


Укріплення з амбразурами було і біля входу.




Розраховував, що збереженість буде нульової. Тому здивувався наявністю меблів.


Зазвичай, військові після себе не лишають нічого, окрім стін. А іноді і стіни розвалюють.


Хоча пічку розваляли.


Грубка для опалення.




Біля будинку — затишний куточок з бесідки і колодязя.


В бесідці нещодавно хтось розпивав пиво.


Інші споруди на території.


Сараї.


Ангар.


Неподалік від КПП розміщений склад і вантажна станція.




До складу прокладений спуск для під'їзду вантажівок.


Вантажна станція. Мала дві платформи для розвантаження і дві колії.


Біля платформ рейки демонтували.


Однак далі ціле залізничне полотно.


Стрілки розібрали.


Колії. Вид в сторону залізниці.


По бокам від колії є сходи по насипу.


Біля КПП стояла ще одна спостережна вишка. Повалена. Хоча донедавна ще стояла.


Загальний вигляд входу до території складів.


По дорозі назад зайшов до головного КПП, хоча стомився так, шо капєць.


Колишній військовий арсенал виявився цікавішим, ніж очікував. І це при тому, що обійшов лише третину території складів. Це четверта частина всієї військової частини. Уявіть яких вона розмірів!
Можна було пройти більше. І нафоткати більше. Проте мені виявилось достатньо й того, що встиг обійти. Все-таки побачив те, що планував. Та й наморився так, що ноги відвалювались.
96
Я знаю місце / Закинуті українські церкви в Польщі
« Остання відповідь від Bottlehunter 16.03.2019 00:16:50 »
Так само, як на Львівщині багацько закинутих костелів (я навіть не даю посилання, бо постів про них на Експлорері є кілька десятків і ви можете скористатися пошуком), в Східній Польщі є багато закинутих українських церков, греко-католицьких та православних храмів. Більшість із них були полишені після сумнозвісної операції "Вісла". Думаю, дослідження таких місць може стати цікавою темою поїздки, можливо навіть не на один день. Черг на кордонах зараз майже нема, можна скинутися з товаришами на бензин і "зелену карту" - і вйо до Європи. Як бонус - похід в Бєдронку по Йогобеллу  ;D ;D ;D ;

Закинутими храмами, зокрема, цікавиться польський журналіст Пйотр ДУрак, в цих статтях є інфа про нього та його діяльність: https://risu.org.ua/ua/relig_tourism/krayeznavstvo_digest/61904/
http://vsviti.com.ua/makepeaple/56727

Думаю, при складанні маршруту можна буде проштудіювати його сторінку в Фейсбуку або сконтактуватися особисто.

А це українська церква в селі Олешичі, недалеко від нашого Грушова. Фото мої, зроблені минулого тижня. Не зважаючи на те, що храмом ніхто не користується, будівля доглянута, вікна і двері цілі і зачинені.






97
Наступна точка на карті - костел на території колишнього авіаційного полігону в Кам'янці. Його добре видно зі сторони КПП біля спостережної вежі. Проте як ми не гримали по воротах, але нікого живого так і не добудилися. Питання залишається відкритим, ця споруда має бути дуже цікавою до відвідування і в неті про неї інфи немає. В крайньому разі, влітку можна роверами під'їхати зі сторони лісу, навряд чи в охорони будуть якісь питання.



Зате неподалік бродить отака симпатична свиня:




І як бонус до поїздки: якась закинута споруда, явно довоєнна, на території недіючої військової частини в Кам'янці-Бузькій. Мабуть колишні склади чи щось схоже.








98
Наступний костел - в селі Середпільці біля Радехова. Стоїть він чомусь на краю села і виглядає дуже симпатично. Інфи про нього дуже мало, відомо тільки, що збудований на початку 20 століття, а в радянські часи тут був колгоспний склад. Колишні типові будівлі ферми і досі стоять в полі за костелом.

 












Всередині збереглися ковані елементи, прості і невибагливі, але від того не менш гарні: решітка на дверях, кручені сходи на хори і навіть невеличка скарбничка.











Вид зверху і дірка в даху)




99
Наступна точка - перевірити чи часом нема доступу до костелу в селі Жвирка, на території якого розміщувалася виправна колонія і котрий в 2012 році серйозно постраждав від вогню. Нічого подібного, там і далі охорона та кілька рядів колючки. Хоча, думаю, можна спробувати попросити дозволу через ГО. Саму колонію мали закрити ще наприкінці 2017 року, а всіх в'язнів перевести в інші місця.


Далі був невеличкий костел в селі Новий Витків, що по дорозі з Червонограда в Радехів. Дорога, до речі, якісно відремонтована, що мене неабияк здивувало.
Про нього теж вже є у нас згадка

Костелик використовувався як склад хімікатів, там і досі стоїть специфічний запах селітри і валяються з-під неї мішки. Навпроти дзвіниця, а поруч - фундамент великого будинку, мабуть там жив колись священик.













Залазимо через невеличкий отвір до підвальчика і...



Знаходимо цілу купу людських кісток! Підлога двох невеличких кімнаток буквально встелена ними, вперемішку зі сміттям.







Може хтось підкаже куди можна звернутися, щоб тих бідолах нарешті поховали по-людськи? Я думаю, їм зовсім некомфортно там лежати вперемішку з різним непотребом. Крім того, в кісток явний некомплект - немає жодного черепа. Мабуть "туристи" на сувеніри забрали  :-[ :-[ :-[


100
Зібралися якось ми з братом в сімейно-експлорерський автопохід, глянути на закинуті костели. При плануванні за основу взяли оцю статтю https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/explorertest/IMG_3230.JPG і склали маршрут Сокальським, Радехівським і Кам'янко-Бузькими районами, так, щоб і цікаво, і більш-менш по дорозі, не гасати полями ну і встигнути за день. Автоподорож має свої переваги - ти мобільний і не залежиш від графіку маршруток, спорядження можна більше взяти. Але є і недолік, принаймні для мене особисто - завжди переоцінюєш свій час і можливості (типу, ну я ж машиною, все встигну) і в результаті ганяєш як пес з висолопеним язиком і все одно всього не встигаєш. Крім того, час від часу виникає спокуса зупинитися, коли побачиш щось цікаве по дорозі, кілька таких зупинок - і мінус дві години в графіку.

Карта з мітками виглядала отак, всі точки ми і не об'їхали за браком часу.



Першою точкою мав стати костел в прикордонному селі Варяж. Але по дорозі трапився бонус - невеличкий костел в селі Бояничі, збудованого на початку 20-го століття (на мапі). На території розташована якась господарка, а з-під зачинених воріт привітно посміхалася паща алабая. Тому ми обмежилися кількома фотками з-за паркану і поїхали далі.





Трохи далі по дорозі закинутий цвинтарик, а біля нього висока колона. Думаю, колись тут були якісь релігійні статуї, чи щось таке, судячи з ніш збоку.







Моя вірна шкодувка, на своїй, як виявилося, останній вилазці. Вона ще не знає, що за кілька днів я її продам і вона поїде кудись в район Козятина.



Така ж колона, як біля цвинтаря, але відновлена і побілена, стоїть на в'їзді у Варяж.





Костел у Варяжі виглядає монументально, зовсім не пошкодував, що зробили гак, щоб потрапити сюди. Про нього вже є тема на Експлорері, отут. З часу відколи там побував goom, нічого не змінилося. Костел так і стоїть закинутий, потрапити всередину можна через здоровенну дірку.













Дзвіниця на подвір'ї сусідів і камінь з гербом





Всередині, цегла-пальцівка і залишки фресок. А щодо всього іншого - суцільна руїна.





















Результат роботи вітру і води


Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10