Забіг на Параску
..Не ходіте дєті в Африку гулять...
УВАГА!Двіччі добре подумайте, ніж щось подібне повторювати!
Сорі, але без матів не обійшлось!!!
Хочете срати кірпічами і тєлєжку адреналіну? ви попали де тре! Медсестра, спирту!
"ЖЕСТЬ" - найбільш часто згадуване мною слово подумки у цьому поході.
Ідея збігати на Параску за максимально короткий термін в мене зявилася два тижні тому .Тиждень назад я провів розвідку... згадав маршрут, старався запамятати складні ділянки...я знав, що Олександр Тараник пробіг за 1.43 , я ставив собі за мету, якщо і не побити цей рекорд, то хоча б не далеко від нього втікнути...
Забіг
Отже, я на це чекав цілий тиждень...нудився на роботі, рахував дні...настроював себе... і т.д. і т.п
І ось нарешті субота! Встав о шостій, одягнувся, взяв маленький рюкзак і рушив на вокзал.В рюкзак ще запакував футболку на зміну у пару шкарпеток на всякий випадок.
На собі лише шапка,мембранна куртка, "дихаюча" футболка, вітрозахисні штани, труси, кампусові шкарпетки і мої "неу-бі-ва-є-ми-є" Асоло.
На вокзалі прикупив 0.5 Пепсі, Редбул і крекер з цибулею.
Все, я у поїзді... роззувся... віришив троха "покемарити"...в голові крутяться різні думки, найчастіше вспливає..."зможу чи не зможу?"... чи "може я там і здохну..."
Ну... але ось поїзд підїжджає до Сколе...йду в тамбур, настроююсь...зупинка!Виходжу, витягаю мобільний, фотаю: поїзд,станцію, знову поїзд...
Час пішов!8.54! Зриваюсь з місця і біжу! Верх-верх по сходам, через міст, вниз, далі через заправку..."рюкзак болтається на спині... мене воно нервує... нічого привикнеш!" вибігаю на дорогу, біля супермаркету, до туалету...собака починаю гавкати...
"та закрийся ти!"... верх-верх-верх, вибігаю на поляну, далі на стежку в ліс, витагаю мобільний, дивлюсь - 9.00 , я на маршруті! помічаю, що стежка мокра, "вночі падав дощ, хрєново...",слизько... "і на хєра воно тобі треба було??" сердце бється як шалене,
неможу ніяк віддихатись, ноги важкі, "пля, це тільки початок!!!" ... "думати позитивно, думати позитивно... тре вийти на хребет, там буде легше"...вже не біжу, йду..
Стараюсь побороти в собі бажання зупинитись, віддихатись... "не можна зупинятись!!! йди давай", мацаю пульс, він просто шалений!
"хоча б трішки зупинитись...віддихатись...Забудь!Йди давай!!!", стежка веде все в гору і вгору... " хоча б один горбик... шоб був спуск... там ноги відпочинуть... може зараз буде?...ні... а може за цим поворотом?..ні.."
бачу дерево з написом "Вода"..."памятаю... отже вже частина позаду... "пити, дай пити..." , в горлі пересохло... швиденько знімаю рюкзак, витягаю пепсі і роблю кілька глотків... "краще багато не пити..." і за деякий час чую біль у правому боці...
"всьо, таваріщ, приїхали!"... "нєбаїсь! я багато не випив... розсосеться... але більше ні грама до хреста!" , бачу що вийшов на якийсь горбик..."Нарешті!!!"
Пробую бігти вниз, в боку починає боліти сильніше, "хм, а ноги тепер не чути що болять... мозок переключився на інший біль, ггг і це мені на руку)))"
стараюсь себе заставити думати позитивно..." буде спуск, ноги відпочинуть... а тепер верх-верх-верх!!!" включив на мобільному музику...тренс-хаус-бут-фігзна-шо, але така бадьора.. значить з неї буде веселіше...
пробую бігти... ключі брязчать в одній кишені куртки разом з мобільним..."плять", переставив мобільний в нагрудний кишеню... "о, так краще!... думай позитивно, думай позитивно..." стежка веде все вгору і вгору...
"головне вийти на хребет... там буде легше..." пробираюсь крізь завалені дерева, вони всі мокрі і дуже слизькі...стараюсь переступати обережно, "підвернеш ногу і будеш тут колядувати...", тут навіть якщо б і захотів бігти, то не зміг би...
виходжу на невелику поляну, тут ми відпочивали минулого тижня... "Друже, може перепочинеш?", "верх-верх-верх!", згадую, що тут крутий підйом, але і хребет вже недалеко, цим себе підбадьорую...йду..." плять, як тут круто!", ноги наливаються свинцем,кожний крок стає все повільніший...допомагаю собі вже руками...
вдох-видох...вдох-видох... вдихаєм носом, видихаєм ротом, "захотів адреналіну? Жри... ложку дати?", попробував ставити ногу боком, трохи легше...фу... вийшов... помічаю, що правий бік вже не болить "єта плюс", бачу що починаю накрапувати дощ," єтьа мінус"... йду далі... чую шлунок не проти би вже шось перекусити...
витягаю з кишені цукор, кидаю в рот дві кісточки, починаю жувати..."а запити?"..."вперед, йди давай!"...бачу, вже виходжу на хребет, чую вітер, бачу туман,і дощ ще починає сильніше накрапувати..."з@&бісь!".
Футболка моя вся мокра, куртка зверху, а рукава і знизу мокра...Защипаю куртку, натягаю капішон і валю вперед...ногам легше йти, "прогулка як по місту"... якщо стежка веде в гору стараюсь чим по швидше йти, якщо вниз, стараюсь збігати..." пля! шо за крутий спуск вниз??? тільки ж вийшли нагору!", згадую, що так і було, все правильно...
"головне до голубятні дійти, там вже до Параски рукою подати..." Дощ посилюється..."Добре що в ноги сухо, інакше би був ппц" ... видимість низка, не видно що попереду, це трохи давить на мозок...вийшов на "трасу" - дві паралельну стежки..."Де голубятьна, плять?" дивлюсь на мобільний, 10:26... нема голубятні, 16 хвилин, рекорд 1.43 (Олександр Тараник), побити не встигаю...
йду далі, стараюсь час від часу бігти... "голубятьня! Пля, а тепер слухай мою команду! Вгору!!!" йдуть-йдуть, але дуже повільно... ну ще трішки лишилося... за кожним пагорбом намагаюсь видивитись хрест...фіг там все в тумані!!! "Де той хрест???" ... бойовий дух починає... ноги щораз менше слухаються... знову спуск..."та скільки можна???!!", вже підкрадаються різні думки..." може я його пропустив??? ото було б сміху..."
"нє то маразм сивою кобили... вперед, я сказав!"... о , стежка підйом... камінь з табличкою!!! 10.50! "Ще трохи, тре напрягтись!"
але ноги іншої думки... вони стали ліниві, неповороткі "останні метри найважчі! Чому так? сили в ногах ж є, це точно!" Видивляюсь хреста...немає... крок...немаає... ще пару кроків... і ось він виринає з туману!!! Ноги ніби цього і чекали!!! Відразу відчув прилив сил, і енергійно пішов вверх.. і ось рукою я доторкаюсь до хреста, Я на Парасці!. виймаю мобільний - 10.54 - 2 години!!! Я це зробив!!!
Ставлю руку на фоні каменю і роблю знимку. сідаю на камень, починаю віддихуватись..."Плять, якщо хтось пробіжить швидше, ніж за 2 години, я б йому пиво точно поставив..." тільки тепер помічаю, що тут дує сильний вітер, я весь мокрий... але мені байдуже... я на вершині!!! Витягаю пепсі, пю, роблю ше кілька знимків, бачу до мене прилетіла якась птаха і сіла недалеко від мене...
Вітер дує і не думає стихати... перевдагаюсь у суху футболку... "але ти є дурень! взяв футболку на короткий рукав!"... ліктям мокро і холодну... "довше тут не можна сидіти, тре спускатись, ти і так може вже запалення заробив, поки тут мокрим прохолоджувався..." натягаю рюкзак починаю спускатись... по дорозі відправляю смс,телефоную...
Спуск йде легко, включив свій улюблений трек... серотонін ( гормон щастя) можна ложками вигрібати...відкрив редбула і пошкандибав вниз...
Спуск
Ви думаєте це все??? Ви помиляєтеся! Підйом це лише половина дороги! йшовши по "трасі" я не повернув на ліво, а пішов далі прямо... через 200 метрів я зрозумів шо зайшов десь не туди... нормальні люди вертаються назад... але в нас "*опа жаждєт пріключеній! Ні шагу назад!!!" Звернув на ліво з хребта і почав спускатись в ліс по крутому схилу... *опа зрозуміла, що зробила помилку, коли вже спустилась на метрів 100, але тут ноги сказали своє слово " сама заварила кашу, сама і розрулюй!МИ вверх не йдем!"
і тут почалось Дискавері "Вижіть любой ценой": карти немає... де я є - невідомо, в рюкзаку лише один креккер, зарядка на мобільному майже розряджена..." тут тебе і знайдуть...хоча ні... тут навіть твій труп не знайдуть..."
Пройшовши ще вниз, я почув струмок! " тре йти за струмком, він виведен на стежку, а стежка на дорогу в село"
Легко сказати, але важко зробити... мокрі каміння, мокрі дерева, болото,чанарники, повалені дерева, яри. Був момент в голові виникла дилема:продовжувати пробиратись через хащі по струмк чи попробувати піднятись на хребет " тут не далеко, пару метрів, може там є стежка..."
але здоровий глузд переміг, "тре йти в одному напрямку незважаючи нінащо, струмок вверх не тече і виведе в якесь село 100%"
Йшов довго...нудно... але в кінці вийшов на якусь стежку ( промаркований білий маршрут") , потім якась стара дорога,покрита поваленими деревами, потім я побачив електричні сповпи...ура!, потім я вийшов на поляну, з неї побачив вже будівлі... а потім побачив жовте маркування з цифрою 13!!! - початок маршруту на Параску, я вийшов в Сколе, де і починав))). Зійшов до вокзалу і не довго думаючи сів на маршрутку ЛЬвова..Зе енд!
P.S.При спуску зустрів Криницького Юрія Степановича...Кафедра теор фізики!!! Респектний чувак! Мене колись вчив! і доречі якраз на переддень я про нього згадував, ніколи не міг подумати що я його колись отак зустріну...
P.S.S.Це ще не все, їдучи в маршрутці по перехресті Наукової-Стрийської, побачив на зупинці, свою колишню сусідку по блоку коли я жив в 5 гуртожитку, видно їхала додому.
І це ще не все. А вчора зустрів свого друга і однокласника в кафе, він там працює! Містика одним словом...
Тема: Шлях до г Параска (Прочитано 34694 рази)
