«О, я знаю Болехів! Там всі на роверах їздять. То є малий Китай!»
Уривок з розмови, підслуханої в поїзді
«Ти розумієш, їду я по трасі, в грудни, вночи, а то голольод, мороз, сніг мете, ніц не видно, фари сліпєт, а він, курва, їде на ровери ще й двоє дітий везе – їдно на рамі, а друге на багажніку. То лиш в Болехові мож таке увидіти, більше нігде!»
Витяг з емоційного монологу водія автобуса Львів-Долина
Рівень поширення венеричних хвороб в Болехові є найвищим серед всіх населених пунктів Долинщини
З офіційної статистики
В Болехові є така вулиця, там в кожній хаті ворожать. В одній хаті порчу наводять, в другій знімають, і головне з правильного боку зайти, щоб в останній хаті порчу зняли, а не навели.
Розповідь мого колєги, котрий живе в Стрию
Болехів – маленьке містечко на межі Львівської та Івано-Франківської областей – називають містом дощів, курвів і велосипедистів. Про дощі – чиста правда, Лондон чи Львів мають чудовий клімат порівняно з цією місцевістю, дощ і болото – незмінні супутники Болехова. На рахунок дівчат легкої поведінки не знаю, не пробував. Принаймні, поки що
А на роверах тут їздять всі, від старого до малого. На роверах возять дітей і мішки з бульбою, їздять до родичів на ближні села і до магазину. Можливо, так склалося історично. За радянських часів, коли працювали потужні підприємства, люди добиралися на роботу з довколишніх сіл і окраїн міста, котре є дуже розкидане територіально. Тоді вулиці зранку і справді були схожі на Китай, яким його показували по телевізору – всі дружно в три ряди крутять педалі.
Але якби хтось підприємливий вирішив відкрити тут роверовий магазин із сучасними роверами, запчастинами і швидко забагатіти, то дуже скоро би збанкрутував. Ще однією визначальною рисою місцевих жителів є надзвичайна ощадливість. Якщо можна не витратити зайву копійку, болехівчанин обов’язково так і зробить. А заощаджені гроші потім проп’є.
Взагалі, люди в Болехові мають трохи інший темперамент, ніж в інших населених пунктах. Кажуть, то через татарську кров. Згідно літописів, одне з прилеглих сіл було перетворене королем на колонію для полонених татар. До речі, в тому селі і зараз невідомі вночі регулярно закидують з кукурудзи камінням патрульні машини.
Індустріальні об’єкти в Болехові нецікаві. Там навіть не дестрой, а якась друга похідна від нього – в кращому випадку просто стіни, нема на чому навіть око спинити. Але маємо що маємо. І тим ся тішимо
Сільзавод. Повністю розвалена будівля середини 19 ст, з колись красивою баштою і циферблатом годинника на ній. Всередині купи битої цегли і черепиці, залишки перекриття і дерев’яні сходи, що ведуть в нікуди. Таке враження, що щось постійно намагається провалитися у тебе під ногами, а якщо не получиться, то хоча б впасти на голову. Завод працював до початку 2000-х, а потім тихо вмер і розклався.
Стаття про болехівську солеварню
А це – стара синагога.Стоїть замкнута і порожня в центрі міста. До війни в Болехові близько 70% населення було єврейським. Зараз євреїв рахують не відсотками, а на пальцях. (Як в анекдоті – «Какой я еврей? Я дурак! Все евреи уже давно таки в Израиле!»). Якийсь час в приміщенні був клуб місцевого шкірзаводу, про що свідчить напис на фасаді.
Міська ратуша. Найменша з тих, котрі мені довелось коли-небудь бачити. Але годинник справно ходить і має мелодійний і приємний дзвін.
Далі я поїхав на Деревообробний комбінат (ДОК), колись потужне підприємство, що давало роботу сотням людей. Навколо ДОКу виріс новий район міста. Там виробляли меблі, дерев’яні плити а ще всілякі ніштяки типу бадмінтонних ракеток і хокейних клюшок. Зараз вціліла тільки та частина, котру займають різні приватні підприємства і котра охороняється, решта практично розібране на цеглу.
Зате вдалося поспілкуватися зі сторожем будинку культури ДОКу, котрий провів мені екскурсію, і пофоткати всередині. Будинок культури якраз доживає свої останні дні. У великому приміщенні працює всього кілька гуртків, дах не перекритий і фігурний паркет на другому поверсі регулярно затоплює дощівкою. Так триває вже кілька років. Типова схема заниження вартості будівлі для подальшого вигідного перепродажу.
Дуже незвичне відчуття - гуляти всередині, і бачити чистенький паркет, гардероб, сцену, всілякі механізми, що керують завісами, пустий глядацький зал, знаючи, що скоро цього не буде.
Обговорення тут
Тема: Файне місто Болехів (Прочитано 10915 разів)
