Печера Млинки

[digger]

Велике кільце лабіринту Млинки

Подорожувати по Млинках можна туристам добре фізично підготовленим і при наявності відповідного спорядження - засобів освітлення з розрахунку на 3—6 годин перебування під землею, міцного і зручного одягу (найкраще — робочий комбінезон) та гумового взуття.

Подорож у лабіринт Млинків починається у Вхідному залі, що простягнувся майже на 60 метрів. Тут панує загадковий морок, цілковита тиша. Чути лише зрідка сплески важких краплин води, які падають на дно печери, одірвавшись від плитового склепіння. Коротка зупинка для адаптації — очі повинні звикнути до різкої зміни денного світла на слабкий промінь ліхтарика — і вперед.

З Вхідного залу в систему лабіринтів печери веде чотири ходи, що незабаром зливаються в один — Головний. Але краще спочатку пересуватись Лисячим ходом (назву свою він дістав від того, що тут в одному з тупиків було знайдено скелет лиса). Де повзком, а де й навколішки долаються перші десятки метрів шляху. Гострі виступи скель і стіни вкриті росою. Тут проходить зона змішування поверхневих повітряних мас з повітрям печери, і внаслідок температурних перепадів та різниці у вологості виникає активна конденсація. Спрямувавши світло ліхтариків, можна побачити прошарки гіпсу, що нагадують застиглі морські хвилі.

Ще з десяток метрів, і ми потрапляємо в основну частину печери, де цілорічне утримується однакова температура повітря: 10—11°С при відносній вологості 84—100%.

Один поворот, другий... Перед нами маленький зал Сюрприз, з якого розбігається п'ять ходів. Потрібний — найнепомітніший. Тому іноді туристи його обминають і продовжують рухатись прямо широким сорокаметровим коридором, що закінчується тупиком.
Із Сюрпризу потрапляємо у Головний хід, що раптом переходить у просторий грот з каменем-столом посередині. Тут на стінах мерехтливо виграють кристалики гіпсу.

Ліворуч від кам'яного стола пролягає Західний лабіринт. Екскурсійний маршрут веде до переходу Веселого, у якому дійсно «несумно». То по-пластунському, то на колінах, то впираючись у стінки мокрого двометрового колодязя можна пробратися до Центрального роздоріжжя, прикрашеного білосніжними суцвіттями кам'яних квітів. Подекуди гіпсові брили вкриті ніби зимовим інеєм або пухнастими сніжинками. Хід одразу ж повертає ліворуч і виводить на Західне перехрестя, а за ним — у Дівочу галерею (ця ділянка печери названа в честь першої дівчини-спелеолога Тернополя Галі Пасічник, яка у 1961 році вперше проникла сюди). Скрізь на стінках блищать разки кам'яного намиста, іскриться мереживо кристалів. Місцями тріщини на стінах «заліковуються» — вони ніби позшивані прозорими товстими нитками викристалізованого гіпсу. Проходимо ще 50—70 метрів. Галерея, поступово розширюючись, утворює округлий Сталагмітовий зал з високою щілястою стелею. У центрі височіє кілька сталагмітів, вилискуючи в променях ліхтариків мокрими куполами верхівок. З розколин стелі звисають невеликі сталактити, падають, наздоганяючи одна одну, важкі краплини води. Краплина за краплиною... Так сотні і тисячі років. На дні відкладаються мікроскопічні часточки твердої речовини, і поступово, довго-довго, «росте» куполоподібний камінь.

Із Сталагмітового залу хід веде у коротке тупикове кільце, небезпечне для відвідування через обвальні стіни, праворуч — продовжується екскурсійний маршрут. Невеликим ходом піднімаємось вгору, потрапляємо до гроту Срібний Дзвін.

У цьому мініатюрному підземному палаці площею 10 м2 природа протягом тисячоліть створила унікальний «музичний інструмент». Близько шістдесяти прозоро-янтаревих і кремово-білих сталактитів завдовжки від десяти сантиметрів до одного метра ще кілька років тому звисали з низької стелі. При легенькому дотику кожен з них звучав по-своєму. І в глухому темному підземеллі виникала мелодія чарівних срібних звуків, що нагадувала то гру на електроксилофоні, то глибоке гудіння дзвонів. Музичні звуки довго не змовкали, поволі гублячись у темних закутках.

Скільки ж часу потрібно було майстрині-природі, щоб зробити унікальний дарунок людям у винагороду за їх допитливість. Кількох років виявилося достатньо, щоб горе-туристи, пройшовши слідами спелеологів-першовідкривачів, майже безслідно знищили неповторне диво. Злочин — зірвати рідкісну рослину, вбити рідкісну тварину, знищити пам'ятне дерево, стократ злочин — зламати сталактит — тисячолітній витвір природи.


На північний захід від екскурсійного маршруту залишається лабіринт Адамові Ребра. Попереду — лабіринт Вилка, до якого ведуть важкопрохідні високі і вузькі щілини з гладенькими кремово-сірими стінами. У тупику Альпи на глибині 5 метрів від загального рівня печери є невеличке озерце з терпкою, насиченою солями сульфату кальцію водою.

Рухаючись павутиною щілин, будьте особливо уважними. Насамперед проглядайте дальший шлях: погляд вперед, вверх, униз, ліворуч, праворуч. Просувайтесь повільно, уникаючи різких рухів, контролюючи кожен свій крок. Ступайте плавно, пластично, ретельно вибираючи надійні упори для ніг і зачепи для рук. І головне — жодних перестрибувань з каменя на камінь. Старайтесь не зрушити жодного з них. Пам'ятайте, що на кожному кроці вас підстерігає небезпека — провалля, ковзка стіна, зрадливий камінь... Про це не можна забувати не тільки тут, але й при будь-якій подорожі під землею.

Поминувши отвір Кам'яне Око, перед тим глянувши на підземний світ через нього, повертаємося до Центрального роздоріжжя. Ліворуч залишається складний і не всім доступний перехід через обвальний зал Підводне Царство з химерними сталактитами та іншими кальцитовими натіками. Ідемо прямо вузькою двадцятиметровою галереєю Кам'яна Хвиля. Погляньте на її стіни. Здається, що тут раптово вщухли хвилі розбурханого моря і так застигли на тисячоліття, мов свідок одвічного двобою між каменем і водою.

Серед «кам'яних хвиль» продовжується туристський маршрут лабіринтом центрального району. Ще десяток метрів — і Колонний зал. Масивні стовпи з прошарками білих і коричнево-червоних гіпсів надійно підпирають склепіння. На колонах радісними барвами іскряться друзи прозорих кристалів. Звідси високий коридор веде до останнього у західній частині маршруту залу Горбоконика, де одна з брил нагадує обриси Горбоконика з доброї казки дитинства. Улюблений Горбоконик, який колись водив нас у зачарований світ пригод, змушував захоплюватися і хвилюватись, сумувати і радіти... Така ж, як у казці, симпатична голівка з гострими вушками, пишна грива... Він стоїть, ніби завмерши в очікуванні. Блискітки кристалів виграють у гіпсовій гриві, стрибають по навколишніх каменях і зникають десь у далекій темноті лабіринту.

У цьому затишному залі зупинімось для відпочинку. Тут, при бажанні, можна закінчити екскурсію і через зали Колонний, Зірочка та Столовий камінь вийти на поверхню.

Від Горбоконика нитка екскурсійного маршруту біжить до лабіринту Південного Неба. Його ходи низькі, покручені, подекуди такі вузькі і захаращені камінням, що протиснутися через них майже неможливо. Частково ходи пролягають у товщах гіпсів темно-сірого кольору, який при світлі ліхтариків та свічок набуває темно-синього відтінку. Тому вкраплені у стіни незліченні мініатюрні гіпсові кристалики-зірочки, віддзеркалюючи світло кожною гранню, створюють дивовижну ілюзію бездонного, променіючого щедрим зоряним розсипом південного неба.

Тут зустрічаються кристалічні квіти, довгі стінки, складені кам'яним «мармеладом» — пасмами різнобарвних нашарувань товщиною 0,1—0,15 метра. Дно у цій частині печери цілком сухе, здебільшого покрите глинисто-гіпсовим супіском, рідше — плитняком або дрібним щебеневим матеріалом.
Нарешті протискаємося через тісний пролаз, що достоту схожий на отвір давньої сільської печі, випростовуємося і, видряпавшись вузькою тріщиною зо два метри вгору, втискуємося у таку ж тісну, без дна, щілину — хід Фантазія. Складність пересування тут дійсно особлива — перехід найважчий на екскурсійному маршруті в центральному лабіринті Млинків. Пробиваємось у зал Піонер. Загальна протяжність цього видовженого з півночі на південь кам'яного тунелю—135 метрів, а площа — 700 м2. Підлога залу вкрита величезними брилами, що колись відірвались від стелі і відвалились від стін. На стінах, особливо в північній частині, яскравими хвилями палахкотять і переливаються блукаючі, немов світлячки, вогники незліченних кристалів.

У залі давно поселились кажани. Прикріпившись лапками до стелі, вони, як чудернацькі грона, групками або поодинці висять вниз головами, поблискуючи чорними, як просо, очицями, щільно загорнувшись крильцями, немов у шкіряний плащ. Буває, кажани шугають над головою, то з'являються перед самим обличчям, то вмить щезають піц склепінням. Виводять коло за колом, зникаючи в далеких розгалуженнях невідомого поки що лабіринту і знову з'являючись, як безшумна блискавиця. Скільки нісенітниць та «страхів» розповідають часом про цих корисних і милих маленьких мешканців підземелля. Тут, у глибокому царстві холодного, незворушного каменю, так приємно зустріти щось рухливе, живе! Спелеологи, які тривалий час працюють під землею, з великою приязню і теплотою ставляться до своїх печерних друзів.

У залі Піонер також можна закінчити екскурсію і через хід Ушбу і Столовий камінь вийти з печери.

А найвитривалішим і найдопитливішим рекомендується пройти друге кільце великого екскурсійного маршруту, що пролягло по східному району лабіринту.
Залишивши ліворуч Сімейний зал з солідними Татом і Мамою посередині (так образно названо величезні камені, що лежать на дні залу), продовжуємо рухатись північною частиною східного району. Спочатку потрапляємо в довгий Кристалічний хід. Далі через Компас, Торпеду до Бечо шлях сповнений контрастних вражень. Ось уся триметрова стіна вкрита килимом сніжно-білих кристалічних крокусів з маленькими пелюсточками (15—20 мм). Подекуди стіни і стеля прикрашені густими напівпрозорими рожевими і жовтявими друзами, схожими на троянди, дзвіночки, жоржини. Якщо освітити ці кристали імпульсною фотолампою, то вони з десять секунд випромінюють голубе чи зеленкувате сяйво, поступово згасаючи і гублячи свої світлові контури.

Просуватись цим районом млинківського лабіринту нелегко. Доводиться то повзти дном вузьких кам'яних ходів, стінки яких всіяні гострими, чіпкими, як зуби пили, кристалами, то спинатися по крутих ступенях багатоярусних скельних терас. На деяких ділянках пробираємося ходами, по боках яких ніби зумисне недбало розкидано плити кремового дрібнозернистого гіпсу. Здається, досить зрушити з місця одну малесеньку плитку, щоб усе це грандіозне нагромадження каменів звалилось докупи, змішалось у нестримному хаосі. Та незабаром стеля ходів піднімається на висоту 5—6 метрів, бачимо світлі білі стіни, ретельно згладжені і вишліфувані підземними потоками води, що колись тут вирували.

Завершується цей відтинок маршруту перевалом Бечо - багатометровим підйомом і спуском через величезний конусоподібний глинистий насип, подолання якого вимагає від новачків неабиякої вправності і немалих зусиль, але й дарує їм чимало радісних хвилин.

А далі, прямо на південь, розташований зал Дружба. Тут мимоволі зупиняєшся, вражений після попередніх переходів могутніми монументальними формами підземелля. Склепіння залу, розтяте глибокими розколинами, тоне у пітьмі, звідусіль нависають грізні скелі, масивні блоки, помережені кристалами, розсічені тріщинами. Обвальні брили різноманітних обрисів відкидають химерні чорні тіні, які ніби перебігають, мечуться у порожнечі, десь ховаються і раптом виростають аж до самої скелі, як казкові велетні.

Ще сто метрів дороги поміж завалів, через брили та по низьких лазах і щілинах — і враз темрява розступається. Просторий зал заввишки до семи метрів повний тиші і спокою. Тільки розмірений звук крапель води, що падають десь неподалік з точністю метронома, чітко відлунює у густому мороці. Ми в одному з найбільших гроті а печери, названому іменем відомого французького спелеолога Норбера Кастере.

Із залу Кастере маршрут веде на північний захід до залу Обвального. Ліворуч залишається кілька тупикових ходів і сорокаметровий зал, перекритий суглинковими замивами, а з правого боку — невеликий лабіринт із залом Мокасин.

Пересуватися доводиться по балкончиках стінок, які розділяють нижній та верхній яруси ходів. У Південному лабіринті Млинків такі ступінчасті ходи зустрічаються досить часто, їх кількість, довжина, конфігурація залежить не лише від інтенсивності розвитку тріщинуватості, а насамперед від активності (циклічності фаз) карстових процесів на різних етапах формування системи підземних порожнин та текстурних особливостей гіпсових нашарувань. Ходи тут дуже красиві. Білі і кремові стіни милують око різнобарвними відтінками. Подекуди зустрічаються гіпси червонуватого та янтаревого кольорів, вкраплені у моноліт фрагменти прозорого пластинчастого гіпсу, відомого у народі під назвою «мар'їного скла», а гострокуття скель то в одному, то в іншому місці пообростали густими кристалічними «бородами».

Проходимо південним краєм Обвального залу, який залишає не дуже приємні враження. Тут вся увага прикована до каменів, яких ніяк не можна зрушувати, щоб не порушити віками встановленої рівноваги. До каменя Підошва цікаво пройтися по вищербленому гострому лезу вертикальної плоскої плити, названої Ніж. Звідси, перебравшись через триметрову яму і вузьку щілину, попадемо на Південне перехрестя.

Ліворуч від нього знаходиться Південний лабіринт. У його хитрих тенетах заховався Кам'яний Квітник, у якому простягнулася широка клумба білих, кремових, алмазно-прозорих квітів, їх сотні. Здається, що ти не під землею, не у кам'яній печері, а у теплиці ботанічного саду. Казковий дивоцвіт у світі без сонця.

Остання несподіванка у Млинках чекає нас перед поверненням до залу Піонер. Піднявшись на невисокий суглинковий висип, можна побачити конусоподібну порожнину, схожу на перевернутий догори розтрубом велетенський дзвін з плоским перекриттям на триметровій висоті. Це один з різновидів органних труб, що зустрічаються в усіх лабіринтових печерах Тернопілля. Так і назвали Цар-дзвін.

А тепер варто спуститися з висипу далі вниз і піднятися на скелю Кругозір, що замикає галерею Цар-дзвона. Звідси відкривається вражаюча картина освітленого ліхтариками підземелля, коли група туристів рухається внизу.

Ми знову в залі Піонер. З нього через камінь Ушбу пробираємось до виходу з печери. Піднімаючись на Ушбу, обов'язково слід знизу підстрахувати один одного. Ще поворот, а за ним — Столовий камінь, від якого шлях іде вже прямо у Вхідний зал, де починалася наша екскурсія лабіринтами Млинків.

Здалеку, через відчинені металеві двері на виході, заклично світліє відблиск сонячного дня. Ще мить — і ми на поверхні. В обличчя б'є хвиля теплого повітря, очі жмуряться в потоках денного світла, а далеко на горизонті синіє край неба.

Від двох до шести годин триває цей екскурсійний маршрут. Під землею його протяжність — близько двох з половиною кілометрів. Два з половиною кілометри нового, небаченого і незабутнього дарує людині лабіринт печери Млинки — фантастичне сталактитове і сталагмітове царство, яке створювалось протягом мільйонів років.

Ніколи не забуваймо про це і всіляко оберігаймо унікальні витвори підземних печер, охороняймо безцінні пам'ятки природи, щоб ними захоплювалось не одне прийдешнє покоління.
Інформацію взято з http://tourclub.com.ua/

[Golem]

Дуже гарно і романтично написано - Прочиталося на одному подиху. Одразу ж згадав як був там минулого літа. Хочу ще! Треба туда обовязково буде полізти!

[Golem]

Згадав про одну цікаву статтю в Журналі Карпати, теж про печеру Млинки. Є малюнки ;)

[petryxa]

доречі, Млинки нещодавно подолали 40-ка кілометровий рубіж  :D новий район, названий "Глобальним", подарував печері вже більше 12 км... і це ще не кінець - роботи тривають ;) ось трохи фотографій з січневої експедиції  http://picasaweb.google.ru/tourclub.foto/20090110#

[Golem]

Уууу, кльово. Вітаю! Це дійсно важлива подія. Фотки класні, тільки багато зі спалахом, не дають відчуття присутності в печері. Сподобалися стаалктити (ше нетронуті туристами) і рештки Кажана. Скільки часу треба йти в той район?

[petryxa]

чесно кажу, я в новому районі ще не був  :( , то ходили хлопці з нашого клубу... ну, фотографії були б кращими, якщо б робились норм фотоапаратом, а так - то простенька цифрова мильничка і,скоріш за все, режим авто...  :) попасти в той район можна лише в складі робочої експедиції, групи туди не будуть водитися ще ой як довго...

[digger]

Є можливість потрапити на експедицію у печеру Млинки.
http://forum.tourclub.com.ua/viewtopic.php?f=10&t=675
Читаєм, цікавимся.

P.S. Дякуєм Golemy за цікаву розповіть про Полтву на "Пройди світі".

[Golem]

Нема за шо, нам також було цікаво послухати ваші розповіді.

Дякую за пропозицію. Поїхати хочу, але для мене стільки днів - занадто велика розкіш :(

[Tinigard]

А з 23 січня в Глобальному працюватиме топозйомочна експедиція, що має шанс стати останною на цьому етапі досліджень. Залишилося відзняти близько 500 метрів печери. Тоді будемо мати 42 км.
Трохи раніше на західному борті працюватиме розвідувальна експедиція, тому можливо, що все не закінчується. а лише починається.

[PyM6aM6aP]

Дуже круті фотки! і дуже жалію що не прочитав повідомленнь про експедицію раніше...хотілось би поїхати...

[RoMeL]

Все почалося з того, що одного дня я вирішив заглянути на форум наших друзів  - extreme.lviv.ua. Там я побачив тему, про те , що вони збираються їхати  23-24 січня у печеру Млинки. Про неї я вже дуже багато чув, читав тут в нас форумі, бачив фото в інтернеті... і давно планував туди попасти, тому такий шанс я вирішив не змарнувати. :)

Коротка довідка:
Млинки – горизонтальна гіпсова печера карстового походження. Геологічний вік – близько 20 млн. років. Пам'ятка природи державного значення. Знаходиться в Чортківському районі Тернопільської області.
Довжина печери – 41 км. Четверта по довжині в Україні, 33 в Європі та 61 в світі.

Опіку над печерою та дослідження на протязі останніх 25 років здійснює чортківський клуб спелеологів «Кристал». Команда «Тіні Гардаріки» останніх 5 років працює в складі цього славетного клубу – третина печери - район Глобальний, відкритий та досліджується за їхньої активної участі.
 
Отже, всього нас зібралося аж 27 людей :

• Hoks (Київ)
  Zippo (Львів)
  Fistashka (Львів)
  Leona (Львів)
  Andrey (Львів)
  Sjan4uk (Львів)
  Blumchen (Львів)
  Nao (Львів)
  Victor SV (Луцьк)
  Slonik (Луцьк)
  VZoL (Луцьк)
  Люда (Луцьк)
  Freemko (Новояворівськ)
  Vovan (Тернопіль)
  7eMEN-off (Львів)
  Ханас (Львів)
  RoMeL (Львів)
  Gandzya (Львів)
  Boxer (Львів)
  Любомир (Львів)
  Таня (Львів)
  Marik1117 (Львів)
  VictorT (Львів)
  Angelo (Львів)
  Umo4k@ (Ів-Фр)
  Христина (Ів-Фр)
  Robinzon (Львів)

В суботу зранку, близько девятої години ми вирушили колоною з кількох  машин з заправки "ОККО", що у Винниках.
Їхали  ми близько трьох годин, поки не прибули у с.Залісяя, Чортківського району,Тернопільської обл. Там нас вже чекали у "спелеохаті" Андрій і Світлана.Нас дуже тепло зустріли, напоїли гарячим чаєм, розказали багато цікавого...

Виявляється, відкриття печери було випадковим. Місцеві жителі, добуваючи гіпс, несподівано для себе прорубали вxiд до підземної порожнини. А вже подальше першопроходження і дослідження печери здійснювалось тернопільськими спелеологами-аматорами.


Історія назви "Млинки" така: на безіменному струмку, що протікав біля печери, наприкінці 18 – на початку 19 століть був побудований водяний млин, після чого річечку назвали Млиночки, а хутір, який виник неподалік – Млинки. У 70-і роки хутір приєднали до села Залісся і назва "Млинки" пропала з карти. Лишилась лише пам'ять у назві печери...

Далі ми грали в кості.

Fistashka на  ходу придумавала/згадувала правила в цю улюбоену гру спелеологів. Азарт швидко всіх захопив, ми весело проводили час  і навіть  не зчулися, як Світлана нам повідомила, що ми можемо вже виходити.


Далі ми вибирали/вдягалися в комбінезони, відвідали місцевий WC  ;D, щоб бува не захотілося цього робити  в печері. Одягнулися, зашнурувалися, натягли шапки/бандани і рушили...Йти від спелеохати до перечи хвилин 10-15, що є дуже зручно... особливо в такий мороз, який панував в ці дні...






Нашу групу "вела" Світлана.Нас було 9 людей...




Отже, зайшли ми в печеру.


При вході нашу увагу приверпнули білі сталагмити... хоча це швиде виглядало це на великі білі свічки,  які хтось залишив на підлозі...Як виявилося це просто лід.Вода яка скапувала вниз з "стелі" вхідної галереї замерзала, і вони таким чином "росли".


Знявши верхній одяг у місцевій "роздягальні", одягнувши ліхтарики, ми занурились у глибину печери .











Насправді все було приблизно так, як я того і очікував...Прямі коридори, стіни , деколи здавалось, шо ми знаходимося в якомусь стародавньому лабиринті,
Коридори були різні:

широкі, в яких вільно можуть йти кілька людей;
високі,  в яких на повний зріст, так і такі, що які проходити можна було лише боком...
низькі - лише  сидячі.. ну і до вже зовсім екстремальних, де потрібно було в буквальному розуміння повзти  на пузі чи на спину...


В деякі ми просто "ниряли"... руки вперед і головою вниз у таку маленьку дзюрку, що деякі "покрупніше формою" не могли повірити в те що вони в неї мають лізьти...

В один з таких лазів буквально почував себе як новонардженим... з муками  "народжувався" на "світ білий"





"Дитяча розрпорка"  як виявилася зовсім не дитяча, одне з найцікавіших і екстремальних місць :P





Під час мандрівки печерою ми декілька раз зіткнулися з сплячими її мешканцями:




смачний борщ... чай ...  "Гра в мафію"... співи... 25 людей в одній кімнатці... андрій грав на гітарі...





В один момент Світлана сказала  виключити всі ліхтарі і ми опинилися в повній темряві... далі всі замовчали... і ми слухали тишу..



Причудливі назви каменів,  які траплялися на нашій дорозі "Слимак" - називався так, тому його поверхня була настільки затертою, "Крокодил" - за свою витянуту форму

"смерть спелеолога" "зуб тещі" 

"африка" - який за своєю формою дійсно нагадував "чорний континент"












Скільки це все коштує...











І на сам кінець декілька посилань:


http://www.tinigard.info  - тут є вся необхідна інформація про що, де,коли і за скільки.
Доречі, автор - Tinigard - наш зареєстрований користувач форуму.Думаю, якщо у вас будуть питання він погодиться відповісти...
Цікавий блог - http://www.tinigard.info/Blog/
І ЖЖ - http://mlynkycave.livejournal.com/

P.S. В мене залишилось бажання ще раз туди вернутись,  але вже весною-влітку, коли буде тепло ;D і з компанією експлорерівців  :P

В процесі редагування

[Golem]

Побував на вихідних у Млинках. Знайомі запросили, організували буса - чого б не поїхати :) Знаходиться це недалеко від Чорткова, 200км від Львова. Лазили ми двічі, в сумі 6 годин. Ех, класне це відчуття коли пізнаєш приховані можливості свого організму по протисканню в різні щілини і дізнаєшся про існування нових мязів. А ще в печерах просипається якесь особливе почуття гумору :) Дуже сподобалося, як після хорошого масажу. Все тіло так класно стало працювати! :)

Для тих хто туда захоче лізти - це не складно. Добратися можна або електричками з пеерсадкою, або власним транспортом чи організувати буса. В саму печеру водить і Кристал Бориса гори, і люди Бормана, і ше багато хто, в неті є їх координати. Нічого крім грошей і бажання з собою мати не потрібно, ліхтарики, комбінезони і рукавиці вони дають.

Насолоджуємся фотками:

Білий Спелеолог


Вузьке місце


Краса Печер



Плафони



Дно Моря


Все шо лишилося від партизан :)


всі фото тут

[Rufus]

 В пошуках кажанів відвідали ми печери Млинки і Угринь. Особливий акцент робився на останній. В ній ми нарахували 59 особин нічниці великої, 1 вуханя звичайного, 1 війчасту нічницю і 1 підковоноса малого. Як для такої невеликої печери - це досить хороший результат. Особливо врахувавши, що печера не закривається і народ масово туди преться й смітить (в одному з залів знайшли навіть сліди дівочих каблуків).
Через брак часу обліків в Млинках ми не проводили, лише побували на невеликій екскурсії, під час якої знайшли 3 великих нічниці.
Більше фото: Угринь  і  Млинки

[ZIPPO]

Всім привіт ;) 29-30 січня ми знову традиційно їдем в Млинки. Хто має бажання приєднуємось ;)

[Golem]

«Де ти свою сраку запаркував! Не бачиш тут люди ходять!» - ласкаво привітав мене Борис Гора. Йому можна адже він - жива легенда. Борис це Людина яка ще з 80-х років розвиває туризм в Україні. В дев'яності він власноручно шив рюкзаки, намети, катамарани та інше спорядження. З ним Борис водив групи молоді в категорійні походи Карпатами. А заодно прививав підліткам Українську мову та давав по голові за алкоголь і цигарки. Зараз багато його учнів мають власний туристичний бізнес. Та попри комерцію Борис залишився таким же відвертим як і був. А кому не подобається то «хай ідуть до сраки».

Ми, Гора і печера Млинки


Дитячі пустощі за класифікацією Бориса Гори


Колись тут текла вода. А зараз ходять люди


Протягом останніх сорока років Борис ходить в печеру Млинки сам та водить туди інших. А все почалося у восьмому класі. Тоді в малого Бориса закінчилося саморобне світло на батарейках і він палив шматки свого комбінезону аби хоч якось вийти на поверхню. Пригода в стилі Тома Сойєра започаткувала його любов до спелеології.

Борис Гора


Центральний коридор печери Млинки


Звідси ми щойно прийшли. Без світла тут ходити страшнувато


І без карти та провідника теж


Так чим же цікава печера Млинки? Бувають в нас печери довші, глибші, з озерами чи гігантськими кристалами! Зате в Млинках є спорт! Тут можна перевірити себе в розпорках для ніг та сраки, ракоходах куди протискуєшся лише на видоху легень, повзанні на животі, сповзанні на спині та карабканні на носках. Тут трапляються слизькі та глибокі ями куди дуже бажано не падати. Тому ти щосили розкарячуєш свої кінцівки та шкодуєш що їх лише чотири. Млинки - це як суперкар для тих хто любить активне життя!

Зміг він, зможемо і ми


А стінки то слизькі


Пройшла голова пройде і все решта. Не вірите? Дістаю шпильку...


А я казав!


Там з іншої сторони яма і потрібно буде акуратно розвернутися.


Щілина в яку краще не падати


Міцно тримаємося за "тещин зуб" і ліземо вниз


А потім знову вгору!


До мене приїхала гостя з Кривого Рогу. Вона дуже хотіла побачити спрАвжню печеру. Бо то в них там тільки шахти та кар'єри. Везти її в якийсь попсовий тур? Нєєє! Без Борисового «Знання української мови суттєво збільшує шанси вийти з печери» враження гості були б неповними. Тим більше що Борис дівкам подобається.

Вхід в печеру Млинки


Ухти яке тут все незвичне!


В печері Млинки прямо на стінах ростуть кристали


Ухти які вони гарнюні!


Плафон


Печера Млинки Жені явно зайшла!


Емблема заводу ЛАЗ


Звісно шо у Млинках Вас можуть поводити і по широким галереями де показати кристали, Столовий камінь чи Африку. І ви також будете задоволені. Досвідчений провідник завжди оцінює фізичний стан групи і поступово збільшує складність маршруту. Так що Млинки пройдуть всі. Якщо ж Ви відчуваєте себе Аполоном, не боїтеся фізкультури і хочете «провіритися» на клаустрофобію – то вам на Зондер маршрут. Пройти Зондер за три години не вдавалося ще жодній групі!

Центральна галерея Млинок


Памятник білому спелеологу


Камінь "Африка" і срака Бориса Гори


Це також відноситься до "легкого" маршруту

«Завжди люблю йти першим а потім милуватися як цицькаті тьотки мордуються в Чортовім Горлі» - каже Борис Гора. Саме так, Чортове Горло, називається вузький та довгий прохід куди ледве-ледве протискається грудна клітка людини. Спочатку потрібно проплазувати на животі у вузький та довгий стравохід. Потім простягнути руки над головою, видихнути і лише кінчиками пальців ніг проштовхувати себе вперед, у саме «горло». В той час твої руки висять у повітрі і не мають за що зачепитися. От так маленько-помалу ти пропихаєш свою тушку у вертикальну дірку з поворотами! Вже в самому кінці «горла», у роті, можна нарешті опустити руки, взятися за «зуби» та затарабанити сюди свої потовчені об камЕні ноги.

Підхід до Чортового Горла


Стравохід


В самому Чортовому горлі не було як фоткати. Ось фотки вже після нього. Розслабуха після масажу всього тіла


Печеру Млинки відкрили випадково. Багато років тому тут добували камінь. На млинах його перетирали в порошок і так робили алебастр, аналог вапна. У шістдесятих роках в одній з каменоломень виявили природнє продовження підземного ходу. Це і була печера Млинки. Наступних кілька десятиліть печеру активно досліджували та розширяли. Зараз її довжина складає понад п'ятдесят кілометрів.

Вхід в печеру Млинки знаходиться прямо в скелі


Машину залишив в селі і сюди пішки


Ця зала штучного походження, видовбана в скелі


А це вже природнє продовження


Всередині печери

Зі Львова в Млинки їхати якихось три години. Дорога через Тернопіль люкс, без ям. Якщо є час то можна перепочити та розімнути коліна на одному з чисельних Тернопільських замків в Микулинцях, Теребовлі, Чорткові і так далі.

Чудовий арочний міст в Теребовлі прямо попри дорогу


В'їжджаємо в село Млинки. Хату Бориса Гори впізнати неважко. Вона, як і сам Борис, самобутня, автентична та неповторна. Перед нами наче повстала козацька Хортиця. Подвір'я оточене дерев'яним частоколом, заїзд через фортечні ворота попри високу вежу. На ній, звісно що, майорять українські прапори. Всередині обійстя нас зустрічає слов'янська свастика, статуя Сварога та місце для «кохайтеся чорнобриві, та не з москалями». В будинку Бориса Гори можна переодягнутися, взяти напрокат спорядження чи навіть заночувати. Головне не вмикати російський шансон.

Фортеця Бориса Гори


З таким контингентом в селі без фортеці ніяк


Мусів перепаркувати свою "сраку" сюди


Беремо комбінезон напрокат


А я - не москаль :)


Печера Млинки доступна цілий рік. Взимку тут тепло а влітку стоїть приємна прохолода. В перервах між походами в печеру Борис Гора ще водить групи в Карпати, відписує у ФБ та радіє всім адекватним гостям. Так що пишіть, дзвоніть, лазьте!

Нам в печері Млинки дуже сподобалося!


А як вам така фізкультура?

[vo14uk]

Дуже класно, тiльки страшно))