Маленька екскурсія получилась навіть дуже великою. Відвідали: 3 шахти: Бендюзьку, Візейську та Лісову; водосховища центральної котельні (ще вони мали призначення як пожежні); стару котельню екс-шахти "№1 Червоноградська"; терикон з вантажною канатною дорогою коло шахти Червоноградська; велика вилазка по заводі хім. волокна в Сокалі. Тепер трохи детальніше.
Перший відвіданий об’єкт була шахта Візейська. Екскурсію на території нам дозволили, але фотографувати заборонили, через те, що вони мали проблеми через журналістів чи ще кого. Дана шахта є одночасно діючою та закритою: персонал підтримує надземну та підземну частини але вугілля шахта не дає - шукають інвесторів.
Далі ми поїхали на діючу
шахту де нам було дозволено знімати все. Там ми зустріли, напевно, найсимпатичніших операторш великих машиш. Відвідали всі ключові споруди шахти, окрім головного вентилятора - там було зачинено. Операторші зачувши гарячих італійських парубків защебетали, наче пташки, і були дуже привітними.
Наступною була шахта Бендюзька. Охорона, почувши, що на шахті італійці, стали надзвичайно привітними і толерантними і, навіть, подарували італійцям новісіньку каску, щоправда, не шахтарську, а будівельну. Один охоронець дуже довго нам розказував наскільки класна наша Західна Україна, Львівська область і Львів зокрема та наша соло’їна мова (не можу не погодитись, таки ми кращі!) та те що на Сході живуть одні бандити та москалі. Цей охоронець справив на італійців, і на мене, дуже приємне враження.
В пошуках "правильного" сонця для отримання гарних фото ми повернулись на шахту зранку в неділю і зустріли там не менш толерантного охоронця з кульчиком в вусі та сірою формою (я так зрозумів, що або металіст або байкер). Ми з ним теж довго спілкувались і він нам розказував про об’єкти і трагічну долю шахти.
!!! Охоронцям шахти Бендюзька: Ви найкращі охоронці, ВЕЛИКЕ ВАМ ДЯКУЮ. Ех, якби на всіх цікавих об’єктах охорона була такою світ був би краще !!!В суботу ввечері ми поїхали в готель пити пиво. Пивом самим необійшлось - була і оковита. Дрекс хотів закушувати морозивом, хоча поруч були квашені огірки. Ще вони хотільки закусувати перед тим як пити. Після короткого інструктажу і нарізки сала - стали пити правльно. Я ще випив пива і пішов додому. Прийшовши я подзвонив нашому шоферу чи все гаразд, він сказав, що все гуд Марчелло спить, а він з Дрексом ще погуляють на дискотеці, що гриміла поруч. Коли я зранку прийшов за ними нашого шофера невиявилось на місці, більше того машини теж не було. Дрекс бачив його останнього разу о першій ночі, коли він курив "останнього папироса" перед сном, але як виявилось він гуляв ще далі на дискотеці і бухав. Зранку ми таки віднайшли його, він був ще п’ний і його оштрафували поліцаї, коли він поїхав за цигарками.
Їхати водій не міг і ми вирішили прогулятись до водосховища, а потім залишивши водія спати в машині пішли до мене додому пити каву. Італійцям видалась моя квартира цікавою, бо вони ніколи не бачили українських квартир.
Далі ми повернулись до машини... Машина з речима італійців була, а водія небуло. Італійці впали в паніку переживаючи за речі. Але за пів години він повернувся і ми поїхали по раз другий на Бендюзьку шахту. Після ми зробили невеликий пікнік з бутерами, огірками, помідорами та яблуками і чекали на Редшіфта, бо далі він мав бути нашим водієм для доїзду до заводу хім. волокна. Редшіфт виявився теж не дуже тверезим і нас повезла його жінка. Наш водій залишився в машині чекючи на нас і тверезіючи. Редшіфт сидів на переньому сидінні і проводив інструктаж з техніки об’їзду вибоїн на дорозі дружині. Далі диво-завод — завод хім.волокна.
Піля прибуття на об’єкт ми сподівались знайти охорону, але її небуло. Прийшли прямо до відділення заводу з виробництва сірковуглецю. Навкого чиста сірка та гори азбесту. Дрекс ходив в распіраторній масці, одже азбест є дуже сильним канцерогеном. Запах сірки був дуже сильним, здивувала кількість “свіжонарізаних” нерозібраних кабелів простонеба.
Як виявилось, даний завод будувався італійською компанією і такий самий завод є в Італії і це був перший об’єкт, котрий відвідав Марчелло взагалі. Італійські напписи на манометрах і інших приборах видавали їх походження. Далі ми ще багато гуляли по гіганській території заводу і наробили купу знімків.
Приїхавши назад до Червонограда редшіфт був змушений залишити нас і ми поїхали на терикон з нашим водієм, котрий вже був тверезим. До терикона ми добирались важко, бо хотіли пройти напряму через поле, але півтораметрова трава, а далі плотні зарослі кропиви і будяків змусили нас повернути на “вірний шлях”. На териконі італійці зробили дуже файні знімки панорами шахти і міста, я же не знімав, бо не мав місця на карті пам’яті.
Ось і все, фотки я ще викладу в відповідних темах, будьте терплячими:-)