![]()
![]()
Якшо десь поблизу і є обєкт, по якому можна лазити годинами не натрапляючи на то саме місце, в якому зайшовши в цех мусиш шукати новий вихід, бо до старого дуже довго вертатися; в цеха якого лежать прилади, двигуни, дроти а навколо є ще мегавишки подібні високому замку, очисні споруди, крокуючі екскаватори, ТЕЦ і купол антен - то це тільки комбінат Сірка в Новому Роздолі.
![]()
![]()
![]()
Ніколи б неподумав шо в нас, під самим носом у вуйків та діггерів, може існувати така оаза індастріалу. Навіть сам комбінат Сірка заслуговує на тижневе вивчення, не кажучи про обєкти що його оточують. Місто Новий Розділ, як і
Новояворівськ, було створене навколо промислової зони, яка після союзу залишилася нікому не потрібною. Створивши, тим самим, заповідник індастріалу. Прекрасна природа, ліси та озера вкупі з корпусами, трубами та конвейєрними коридорами створюють дуже особливу атмосферу затишного парку, по якому можна годинами просто собі крокувати і насолодужватися всім цим різноманіттям.
![]()
Проходимо КПП. Охорона тут є, але до туристів з фотоапаратами відноситься досить привітно. Принаймні дві зміни з трьох. Тож спокійно проходимо всередину і прямуємо до найбільшого, закритого цеху, куда попадаєм майже через дах з сусіднього будинку. Довжелезне та високе приміщення навіває релігiйні думки. Сонце крізь припавші пилюкою шиби, накопичення речей внизу, тишина - все це заставляє мимоволі стишити голос, нагадує
Єзуїтський собор. Є два висотних крани, більше десяти шнеків заввишки 3 метри і завдовжки десять, кілька барабанних млинів. Особливої уваги заслуговують бічні кімнатки де зберігаються тонни документації, ЗІП-у, електрики і всього такого.
![]()
![]()
![]()
![]()
Адміністартивне приміщення безпосередньо примикає до цеху. В ньому кілька поверхів заповнені душами та шафками для особистих речей робочих. Дивне відчуття створюють старі плакати з комісаром Катаньйо, героями серіалу Санта Барбара та іншими тогочасниим героями. З цього корпусу можна попасти на дах, з якого ше на один дах і звідти вже на найвищий дах головного цеху.
![]()
![]()
![]()
Порослий березами завдовжки з 500 метрів дах дає змогу оглянути всю навколишню територію. А оглядати є шо. Завод був дуже щільно поубдований, кожен клаптик землі зайнятий чимось корисним для виробництва. Є 4 круглих відстійники, багато напівзруйнованих корпусів по переробці та транспорутванні сірки. ВИдно терикони, крокуючі екскаватори, ще один великий комплекс будівель заводу складних мінеральних добрив. З протилежного боку зауважуємо червоно білий купол піднятий над землею - якісь антени або РЛС. Завтра вирішуємо перевірити. Проходжаючи дахом під теплими променями осіннього сонця, вдихаючи свіже лісове повітря перемішане запахом сірки, екзистенціюючи від навколишніх червоних пейзажів розумієш, шо ти зараз щасливий. Дивлячись на пейзажі навколо так і хочеться підійти до краю даху, сісти звісивши ногив сторону найбільшого скупчення обєктів і дрочити
Настільки тут добре.
![]()
![]()
Далі йдемо оглядати решту дрібніших будинків, заходимо головний центр керування, ше багато обладнання і йдемо в сторону заводу мінеральних добрив. Дорога займає близько 50 хв, проходить повз лінійку озер обліплених рибалками. Завод характерний тим, шо його труби видно дуже задлеку де б ти не находився. Всього їх три, по кількості підрозділів заводу. Перша, шо схожа на високий замок, слугувала вихлопною трубою виробництва сірчаної кислоти. Відповідні баки просто гігантських розмірів знаходяться поруч. Далі ше два цехи. Все ніби охоорняється, але сторожі доброзичливі, по пятках не ходять. А дир шоб залізти вистачає.
![]()
![]()
![]()
ночували на останньому поверсі адмінбудинку з шикарним виглядом на захід сонця і його відбиття в плесі озер. Дровами слугували купи паркету, стіл теж знайшовся. Охоронці нам ніц не казали, адже будинок їм не належить. Ранком з бодуна пішли ми з ІНкогніто шукати вхід в бомбосховище, вентшахти від якого натикані навколо. Один з входів знайшли досить скоро, але після спуску в бетонний тунель він закінчувався закритими гермодверима які навіть не думали піддаватися.
![]()
![]()
Зате з іншої сторони знайшли в схилі ще один вхід, який йшов метірв 100 в сторону будинків. Закінчувався ввігнутими дверима, як і в
Бомбіку на Чорновола. Двері були привідкриті на кілька міліметрів, але закисші. після недовгої роботи вони піддалися і ми попали в наступну кімнату, де ще двоє дверей, також закритих. Після маніпуляцій з ручками та ломиками ми попадаємо в генераторну. Стоїть дизель, електродвигун вентиляції, вимикачі. О курча, та ми тут перші!
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Все оглянувши та обфоткавши пробуємо пройти в другу кімнату. Складність в тому, шо вона надійно закрита і на ній нема ручки. Але не біда. Знамаємо ручку з вже відкритих дверей і пробуємо знову. Фіг там, рухається не більше ніж на кілька міліметрів! Через деякий час ми здогадалися шо пхати треба в сторону закривання, а не відкривання. тоді двері зрушилися і ми попали всередину. А там. На столах стоять акуратно поскладані протигази, на стінах висять плакати. Проведена електрика, вентиляція. Зручні крісла шоб перечекати негоду стоять рядами. На складах повно протигазів трьох типів і ше кілька типів фільтрів до них, напевно від різних видів отруєння. Інший кінець бомбіка виходить прямо на сходову клітку прохідної! Дотримання основних правил лазання по обєктах, а саме не вмикання світла та дотримання тишини, забезпечили відсутінсть запалу зі сторони сторожа, який мирно куняв неподалік, бачачи в снах чи то 100 грам і кума, чи то перемогу Динамо на Євро-2012. Йдучи геть ми все закрили 1:1 як було до нас.
(c)Зеля
![]()
Наступними були крокуючі екскаватори, які, очевидно, і добували сировину для підприємства безпосередньо з землі. Обидва неробочі, хоча електрика до них підведена. Один розібраний, другий цілий. З вишки екскаватора відкривається чудовий вигляд на навкрлишні осінні поля, озера, терикони. На найвищий з них було досить приємно піднятися.
![]()
Йдучи паралаельно териконам попадаємо на
очисні споруди Нового Роздолу. Вони дуже сильно відрізняються від
Львівських. Вода проходить спочатку грубу механічну очистку на решітці, потім відтстоюється в невеликих продовгастих відстійниках, а потім розприскується над резервуарами з шутром великою кількістю міні-душів. Як нам пояснили, це третя, біологічна стадія очистки. Бо поміж тими каменями живуть такі спеціяльні хробаки, які і зїдають ту всю нечисть.
Фото Інкогніто(c)
![]()
Пробуючи вернутися на перше місце базування заходимо на територію
ТЕЦ. Шоб не виглядати некультурними спочатку хочемо когось знайти і спитатися дозволу, але нема
Тож спокійно все оглядаємо, всюди заходимо. Вражають величезні радіатори з яких виходить тепла вода і бачок з якого виривається пара на кілька десятків метрів вверх, осідаючи потім на нас у вигляді дрібного дощу. Саме ці два агрегати і створюють основний шум. Решта станції тихонько собі жужжить нікому не мішаючи.
![]()
![]()
Збираємся і їдемо далі в сторону Нового Роздолу і Радару. Після кількох спроб пошуків дороги ми врешті вписуємся у потрібний нам поворот і попадаємо до кулі. Шо цікаво, усі мєєєсні люди казали, шо не знають що це таке і шо то шось військове. Ми ж, приїхавши, бачимо антени мобільного звязку на опорах купола. Територія обгороджена, але нічого не помальоване в зелений колір. Проходимо через відкриті двері. На подвірї стоять кілька автомобілів з тернопільськими і львівськими номерами. Який в сраку військовий обєкт, нема ніякої охорони, взагалі нікого. Ми все оглядаємо та фоткаємо, йдемо до наступного напіврозваленого обєкту поруч.Але туда нас не пускають, військова таємниця. Вона напевно заключається в тому, шо тут вже давно нічого нема.
Фото Зелі(c)
![]()
По дорозі у Львів заїжджаємо в
Пятничанську вежу. Вона в хорошому стані, непогано відреставрована. За 3 грн з чоловіка нас пускають всередину, всюди проводять і розказують. ВИявляється від вежі йшов підземний хід в сусідній ліс, це десь кілометр. І коли вежу реставрували в 80-их роках все це засипали бо було в аварійному стані. Але сам факт, половину тунелю можна було ще тоді пройти. Нам навіть показали вхід у нього з підвалу вежі. Також розказали шо на подвірї десь в колодязі закопані скарби вежі, але поки шо їх ніхто не найшов, напевно тому шо глибоко.
(c) Globetrotter
![]()
Вертаємся у Львів повні вражень. Реально, і обєкт, і погода, і компанія - все відповідало один одному, принісши нам максимум задоволення. І, на відміну від решти обєктів, сюда можна вертатися ще і ще, бо завжди побачиш шось нове. Правда потрохи починають і його розкрадати та розбирати на цеглу, але охорона з тим бореться.
![]()
Всі фото
тутПС: Нафоткавши 350 фоток мій апaрат сів. Тому все шо після бомбіка ффтикайте на фотках інших учасників. А я їх потім в свій звіт повставляю.
Тема: New Розділ, "Сірка" (Прочитано 96924 рази)
