/нафталіновий звіт з прогулянок по Криму у травні 2011/
Мис Меганом - гірський масив на (пішому) шляху з Лисячої Бухти - Сонячної Долини до Судака. Меганом в перекладі з Грецької - щось а-ля “важливе пасовище”
Ідея обходу Меганому по береговій лінії була відкинута як надто небезпечна: виходячи з мап місцевості там йти нема де через круті кам”янисті схили, що стрімо йдуть у воду. В інтернеті можна знайти описи обходу, але він передбачає прохід досить небезпечних ділянок та плавання...
Ми роспочали підйом на Меганом з східної сторони недоходячи до поселення на березі бухти Бугас. Місцева флора дозволяє підійматись не особливо шукаючи стежки.
Бухта Бугас:
Піднімаючись на мис, перше, що помічаєш - красу навколишньої природи. Весною Крим ще зелений:
Вид з підйому на схід:
Трохи вгору, і на перший погляд, чудо, Єуропа серед України. Чиста енергія, сучасні технології...
Але якщо підійти ближче:
То все стає на свої місця:
Чудове місце. Ми над морем на висоті бизько 300 метрів. Найвища точка мису - 358 метрів н.р.м.. Справно дує вітер. Але не треба записувати відео щоб передати навколишню картину. Картинка статична. Нічого там не крутиться...
ВЕС була запущена у 2002 році. Кожен генератор має потужність 100 кВт. Зараз ця ВЕС є частиною Донузлавської ВЕС
http://donuzlavska-ves.com/ (яка складається з трьох подібних ВЕС), яка входить в “Енергоатом”...
Також станом на 2013 рік на сайті Донузлавської ВЕС згадується про 35 вітрогенераторів “в експлуатації”. На момент нашого візиту працездатними виглядали одиниці.
У порівнянні з сучасними вітряками, які можна часто побачити в тій-же Єуропі, ці - ну зовсім невеличкі. Але коли бачиш генератор поряд, а не на вишці, розмір оцінюється значно краще:
Наскельні написи, що лишили по собі далекі предки, натякали нам на те, що славетна кримська гостинність не розповсюджується на нас:
Хоч наші вітряки комусь і принесли непоганий дохід навіть не обертаючись, вітер нам вирішив показати, що місце для вітроелектростанції там таки вдале: налетіли хмари, погода досить швидко змінилась. Крім того місце вдале і для військових, які там гніздяться з своїми РЛС:
Живих військових ми не знайшли. Місцина хоч і діюча, проте явно не повністю.
Знайшовши людей у будівлі, що судячи з усього викорситовується охоронцями ВЕС, ми дізнались про місце початку тропи вниз. Не до моря, з якого дув страшенно холодний вітер, а трохи північніше. Верхня частина меганому при цьому слугувала величезною стіною, що надійно захищала від холодного вітру з моря. Згодом ми дізнаємось, що це був найхолоднійший травень у Криму за останні 80 років.
Починаємо спуск у розщелену між г.Чиклар та г.Ювез Агач. Вид в сторону Судака. Через низьку хмарність ні Судака ні г.Алчак Кая не видно. Внизу ліворуч ще видно шматок моря, праворуч - “котеджний посьолак Капсєль”.
Спускаємось стежкою. Десь там трохи вище ми нещодавно йшли по грунтовій дорозі. Подібні осипи дуже характерні для Кримських гір. Не дарма ми витратили час на пошуки стежки
випадковий спуск “по гпс” з хмар, які наповзають згори, на такий осип міг би внести суттєві корективи в наші плани...
З часом хмари нас таки наздогнали. Що попереду - невідомо. Стаємо на ночівлю.
Вночі чуємо шум схожий на гелікоптер. Шум періодично приносить вітром згори, де лишились вітряки. Судячи з усього, кілька вітряків продовжують працювати. Сказати, що вони шумлять - нічого не сказати. Було таке враження, що гелікоптер от-от сяде десь коло намету
Хоч ми і відійшли на дуже пристойну відстань стежкою, все ж вітер, та стіни розщелини робили свою справу, тож засинали ми під нечувані досі акустичні ефекти.
Ранком хмари почали розходитись. Час йти.
Нарешті ми побачили свої плани на сьогоднішній день: за горою на горизонті - Судак.
Але спочатку спуск по лабіринту розмитих схилів:
От ми і внизу. Дивимось звідки прийшли.
Вечір, Судак
Тема: мис Меганом, вітроелектростанція (Прочитано 1892 рази)
