Автор Тема: Львівське Опілля: Глібовичі - Новий Розділ - Пісочна  (Прочитано 5536 разів)

1 гість дивиться цю тему.

dali_bude

  • Зацікавлений
  • *
  • Повідомлень: 19
  • Рейтинг 39
    • Перегляд профілю
В неділю лосячив Львівським Опіллям, в частині між Стрийьскою та Ходорівською залізничними гілками в районі Миколаєва Дністровського. Тут великий лісисто-горбистий масив, який обіцяв гарну природу і мальовничі села, а також озеро Барвінок - одне з небагатьох на Львівщині вільно доступних публіці великих озер.


<small>озеро Барвінок</small>

Повна карта маршруту

Почалася мандрівка з поїзда Львів-Жидачів, який довіз мене до села Великі Глібовичі. Звідти я рушив до першого пункту своєї розвідки - колишнього села Гутисько. Краєвиди по дорозі були фантастичні. При всьому незавидному становищі підльвівських сіл, візуально вони завжди чисті та охайні, гармонійно вписані в довколишню зелень.









В 1944 році польське село Гутисько було знищене, причому знищене вояками УПА, у відповідь на винищення сусідніх українських сіл Армією Крайовою. Зараз від села залишилася порожня долина і пам&#39;ятний знак.









Наступним пунктом було село Поляна. Оскільки Гутисько знаходиться в тупиковій долині, в яку веде єдина дорога, то я був готовий пробиратися в Поляну лісами. Це, звісно, був ризик. В найкращому випадку з Гутиська в Поляну веде лісова дорога, яку просто не видно на супутнику. Але в найгіршому мене чекали майже три кілометри чагарів.

На щастя, варіант виявився проміжним. В ліс мене завела досить широка, їжджена стежка, яка через триста метрів закінчилася. Це надзвичайно поширена практика, коли стежки і дороги просто закінчуються. Почався звичайний ліс.



Час від часу в мій шлях вливалися старі стежки, просіки чи закинуті грунтівки, які давали мені можливість проїхати сотню метрів верхи, перш ніж закінчитися.



На щастя, цей ліс старий і ціоком прохідний навіть без стежки. Я ровер навіть не ніс, а нормально котив біля себе. Там же, де почався колишній зруб з хащею, виникла мисливська стежка. Загалом виїхав я до Поляни без жодних проблем.


<small>село Поляна</small>

Далі я мав прямувати до іншого села - Сухої Долини, до якої нормальні люди роблять здоровенний гак, об&#39;їжджаючи інше лісове пасмо. Я ж, натхненний своїм першим успіхом, вирішив знову пошукати короткий шлях і звернув з дороги. І тут моя везуха скінчилась. Лабіринти стежок і багатообіцяючих грунтівок обривалися на найцікавішому місці, а оскільки ліс був вирубаний порівняно недавно, він був цілком захаращений і не могло бути мови про рух без стежок. Остання дорога, яку я спробував, довела мене майже до самої Сухої Долини, перш ніж впертися в глибоку й стрімку річкову долину і благополучно закінчитися. Я був змушений грязно виругатися і повернутися у вихідну точку. Втрачений час - година чи більше.

Я натис педалі і похекав селами. Суха Долина, Мала Воля, Стільсько. Суцільні підйоми і спуски.





І ось нарешті підйом до останнього села перед озером Барвінок - села Ілів. Як і Гутисько, воно розташоване в глибокій тупиковій долині між горбами і лісами. Але, на відміну від Гутиська, існує досі.



Скажені комарі, крутий схил, і ось Ілів переді мною як на долоні. Краса.





Звідси до озера просто вниз. По дорозі побачив, як з лугів та пасовищ роблять великий штучний ставок, явно для чергової бази відпочинку.



Між мною та озером все ще було дачне містечко. Логічно було припускати, що до озера Барвінок, яке лежало в кінці цієї самої долини, можна пробратися. Але двоє людей, яких я опитав, стверджували, що проїзду там немає ніякого.



Я би піддав це сумніву, але найгірше, що мене вже підтискав час. Тому я був змушений рухатися стежкою, на яку мені вказали - вона йшла зовсім не туди, піднімаючись з долини в гору і виходячи в сусіднє село. Але в мене не було вибору. Я знову набрав сто метрів висоти, знову їх скинув, і потрапив в самісінький Новий Розділ.


<small>на тлі - Миколаївський цементний</small>

З Нового Роздолу до Барвінка було два кілометри. Але час в мене вже скінчився майже повністю. Від Нового Роздолу до залізничної станції Пісочна, за моїми оцінками, була година, а до поїзда лишалося півтори. Теоретично я міг ще з&#39;хздити до Барвінка і вскочити в поїзд. Але виюзати запас часу і не лишити ні хвилинки - це останнє діло. Тому я тяжко зітхнув і вирішив, що мушу обійтися без заключного акорду своєї мандрівки (фотографія на початку допису - чужа, я вас намахав).

В цьому місці я довірив Гуглу прокласти мені найкоротший шлях до Пісочної. Гугл успішно зробив це, і я покотився дорогою, очікуючи знову приємну дорогу красивими селами. Тим не менше, по гуглівській дорозі мене чекав КПП зі шлагбаумом. На щастя, КПП я пройшов непоміченим. Але за КПП була величезна, страшнюча промзона колишньої Роздільської сірки, про яку я не підозрював.



Контраст був разючий, але пошкодувати мені не довелося, бо промзони я теж люблю, вони мають свою магію. Єдине, чого я боявся, то це щоб Гугл, який змовчав про КПП, не змовчав також про яку-небудь стіну чи канаву з сірчаною кислотою. Слава Богу, такого не сталося, я перетнув промзону вздовж і виїхав нарешті на нормальну сільську дорогу. Решта шляху до поїзду вже була справою техніки.

На станцію я приїхав за 25 хвилин до поїзда. Витративши 30 хвилин на Барвінок, я б не встиг. Нічого, якось поїду ще раз - там ще є де блукати.
Розшарити F VK G+

dali_bude

  • Зацікавлений
  • *
  • Повідомлень: 19
  • Рейтинг 39
    • Перегляд профілю
Форум щось робить з лінками на гугл мапс. Оцей має працювати: http://goo.gl/maps/RIeL9
Розшарити F VK G+