Автор Тема: Площа з останнім комуністичним пам’ятником  (Прочитано 1323 рази)

1 гість дивиться цю тему.

Олександр Сирцов

  • Зацікавлений
  • *
  • Повідомлень: 6
  • Рейтинг 12
    • Перегляд профілю
Як це не парадоксально, але у Львові таки збереглися пам’ятники комуністичним діячам. Причому не десь там у закамарках, а майже центрі міста. Отож ми вирушаємо до невеличкої, дуже затишної і водночас надзвичайно суперечливої за своїм характером площі Євгена Маланюка. Ця площа не належить до історичного центру міста, однак безпосередньо прилягає до вулиці Чайковського, утворюючи ромб зі сторонами близько 50 метрів, у центрі якого знаходиться пам’ятник Степанові Тудору, а навколо нього -- невеличкий скверик, що, власне, і є основною принадою площі. Це одне з найспокійніших місць у центрі міста. За кілька десятків метрів звідти з одного боку знаходиться проспект Шевченка, з протилежного так само за декілька десятків метрів – вулиця Стефаника, натомість тут направду спокійно. Недарма від цієї площі починається невелика вулиця Тиха, яка веде до задвірків Палацу Потоцьких та Палацу мистецтв, втім два останні відокремлено від цієї вулиці зачиненою на ключ брамою.
Так само тут майже немає об’єктів, які б притягували велику кількість людей. Тут хіба що львів’яни охоче паркують свої автомобілі. Власне, єдиним таким об’єктом є величезний будинок з численними офісами на вулиці Чайковського, 17 – якраз навпроти площі. Тут оселилися організації, які, даруйте за слово, не хочуть переїжджати в сучасні офісні центри. Між іншим, за цією ж адресою розташовано і офіс ВО «Свобода». Щодня діячі цієї націоналістичної партії ходять попри пам’ятник Степанові Тудору, видатному діячу КПЗУ та комуністичного руху в Західній Україні. Напевне, річ у тім, що на відміну від інших комуністичних діячів Степан Тудор не мав за собою такого шлейфу одіозності, як інші комуністичні діячі, зокрема Ярослав Галан. А пам’ятник на його честь встановлено на площі, яка не має статусу центральної. Щобільше, Тудору пощастило, адже на вулиці Дорошенка, на місці трагічної загибелі Степана Тудора та Олександра Гаврилюка 22 червня 1941 року внаслідок німецького авіа нальоту, збереглася меморіальна таблиця («Львівський репортаж» планує в одному з майбутніх постів детальніше розповісти про цю трагічну історію). Щоправда, пам’ятник періодично розписують хулігани – коммунальники вже втомилися з цим боротись. Так само цікавий випадок трапився не так давно і з меморіальною таблицею. Власникові магазину, розташованого поруч, набридли постійні «художества» на меморіальній дошці, і він закрив її своєю рекламою. Втім власнику пояснили, що це не найкращий метод боротьби з хуліганами, тож рекламу довелось прибрати.
Але повернемось до площі Маланюка (в радянські часи її, звісно, назвали на честь Степана Тудора) – подейкують, що у міжвоєнні роки у її центрі знаходився фонтан. Однак то було тоді, коли «у крані не бракло води». Сучасна площа Маланюка, як і прилегла до неї вулиця Чайковського, могла б стати зразком сецесії та модерну в місті Лева – елегійна, спокійна, плавна, як і належить сецесійним площам, якби не ложка дьогтю -- модернізовані у стилі хрущовського баракко два балкони. Але це вже проблема несмаку власників і безвідповідальності чиновників, які мають дбати про історичну спадщину в місті.
Розшарити F VK G+

Олександр Сирцов

  • Зацікавлений
  • *
  • Повідомлень: 6
  • Рейтинг 12
    • Перегляд профілю
Як це не парадоксально, але у Львові таки збереглися пам’ятники комуністичним діячам. Причому не десь там у закамарках, а майже центрі міста. Отож ми вирушаємо до невеличкої, дуже затишної і водночас надзвичайно суперечливої за своїм характером площі Євгена Маланюка. Ця площа не належить до історичного центру міста, однак безпосередньо прилягає до вулиці Чайковського, утворюючи ромб зі сторонами близько 50 метрів, у центрі якого знаходиться пам’ятник Степанові Тудору, а навколо нього -- невеличкий скверик, що, власне, і є основною принадою площі. Це одне з найспокійніших місць у центрі міста. За кілька десятків метрів звідти з одного боку знаходиться проспект Шевченка, з протилежного так само за декілька десятків метрів – вулиця Стефаника, натомість тут направду спокійно. Недарма від цієї площі починається невелика вулиця Тиха, яка веде до задвірків Палацу Потоцьких та Палацу мистецтв, втім два останні відокремлено від цієї вулиці зачиненою на ключ брамою.
Так само тут майже немає об’єктів, які б притягували велику кількість людей. Тут хіба що львів’яни охоче паркують свої автомобілі. Власне, єдиним таким об’єктом є величезний будинок з численними офісами на вулиці Чайковського, 17 – якраз навпроти площі. Тут оселилися організації, які, даруйте за слово, не хочуть переїжджати в сучасні офісні центри. Між іншим, за цією ж адресою розташовано і офіс ВО «Свобода». Щодня діячі цієї націоналістичної партії ходять попри пам’ятник Степанові Тудору, видатному діячу КПЗУ та комуністичного руху в Західній Україні. Напевне, річ у тім, що на відміну від інших комуністичних діячів Степан Тудор не мав за собою такого шлейфу одіозності, як інші комуністичні діячі, зокрема Ярослав Галан. А пам’ятник на його честь встановлено на площі, яка не має статусу центральної. Щобільше, Тудору пощастило, адже на вулиці Дорошенка, на місці трагічної загибелі Степана Тудора та Олександра Гаврилюка 22 червня 1941 року внаслідок німецького авіа нальоту, збереглася меморіальна таблиця («Львівський репортаж» планує в одному з майбутніх постів детальніше розповісти про цю трагічну історію). Щоправда, пам’ятник періодично розписують хулігани – коммунальники вже втомилися з цим боротись. Так само цікавий випадок трапився не так давно і з меморіальною таблицею. Власникові магазину, розташованого поруч, набридли постійні «художества» на меморіальній дошці, і він закрив її своєю рекламою. Втім власнику пояснили, що це не найкращий метод боротьби з хуліганами, тож рекламу довелось прибрати.
Але повернемось до площі Маланюка (в радянські часи її, звісно, назвали на честь Степана Тудора) – подейкують, що у міжвоєнні роки у її центрі знаходився фонтан. Однак то було тоді, коли «у крані не бракло води». Сучасна площа Маланюка, як і прилегла до неї вулиця Чайковського, могла б стати зразком сецесії та модерну в місті Лева – елегійна, спокійна, плавна, як і належить сецесійним площам, якби не ложка дьогтю -- модернізовані у стилі хрущовського баракко два балкони. Але це вже проблема несмаку власників і безвідповідальності чиновників, які мають дбати про історичну спадщину в місті.
http://lvivreport.blogspot.com/2014/11/blog-post_29.html
Розшарити F VK G+