Автор Тема: Трагедія Саліни  (Прочитано 879 разів)

1 гість дивиться цю тему.

Джел

  • Новачок
  • *
  • Повідомлень: 44
  • Рейтинг 80
  • Стать: Жіноча
    • Перегляд профілю
Трагедія Саліни
« : 19.12.2014 14:22:58 »
У червні  1941 року загони НКВС вкинули в соляні шахти біля Добромиля понад 3500 осіб, в основному української та частково польської нації. Мешканці Солянуватки розповідають, що до Саліни напередодні трагедії з Перемишля були пригнані арештанти. Під час екзекуції весь час працювали двигуни, аби заглушити постріли і крики мордованих. Окрім того, згідно зі свідченнями місцевих жителів, з того самого Перемишля привезли вантажівками також і тіла уже забитих людей. Коли катам не вистачало набоїв, людей били дерев'яними молотами і напівживими скидали в шахту. Тіла страдальників були так побиті, що багатьох з них не можна було вже розпізнати. Пізнати вдалось: о. Кебуза з с. Макова. Він мав поломані руки і відтятий язик. Далі ще знайдено Миколу Возьного з Ляцького, якого тіло було подіравлене штиками.
У липні 1941 року словацька військова розвідка відкрила місце масових розстрілів в урочищі Саліна. Тут військові побачили, що українці змушують євреїв витягати трупи, які там залишили більшовики. Під час цього євреїв били і розстрілювали.
На місці більшовицького злочину сьогодні стоїть пам'ятний знак та каплиця "Всіх святих українського народу". Кожного року в кінці червня тут відправляють богослужіння священники всіх парафій Добромиля та навколишніх сіл.
Більше інформації ви можете дізнатися у книжці про Саліну поетеси Марії Прокопець. А також відомо, що територію викупив хтось з Донецька і планує знову побудувати санаторій.
Коментар з книги Галини Пагутяк "Сентиментальні мандрівки Галичиною":
"Зло, мабуть, ігнорує логіку, або в нього вона цілком інша. Ось ці хати пам'ятають той спекотний день, і ці старі жінки, що визирають з подвір'я, могли б бодай щось знати. У дітей краща пам'ять, а тоді вони всі були дітьми чи навіть підлітками, яким довелося мовчати майже сімдесять років. Мені здавалось, що вони несуть покуту за своє мовчання. Вони знали, куди і навіщо я йду. Усе в мені стислось, затерпло, я почувала себе такою самотньою і наляканою, ніби йшла на смерть".















Розшарити F VK G+