На Море в стилі Експлорер або Катакомби, Уран-4, АЕС «Орбіта» і ще купу всього

[Golem]

Ми з Цезарем спонтанно підірвалися та просто поїхали на південь. Без будь яких планів зате з гарною компанією і сильним бажанням побачити Україну. В результаті ми відвідали одинадцять областей і скупалися в чотирьох найбільших річках Неньки. Побували в її тепер найпівденнійшій точці Вилково, полюбувалися кристалами в печері Атлантида, звісно що катакомби і движова Одеса, ми ж дігери. А потім чисті пляжі з дикими дельфінами коло Затоки.

Катакомби в Одесі


Білгород-Дністровська Фортеця


коло Коблево


Але й це далеко не все. Був ще географічний центр України, фортеця в Білгород-Дністровському, Коблево, радіотелескоп Уран-4, неймовірно красива Бакота, Дніпро ревучий в найширшій його точці, Канів та недобудована АЕС «Орбіта». В сумі поза двадцять місць.







За всю дорогу в нас жодного разу не поміряли температуру та не перевірили документи. В Одесі заклади працювали як завжди а люди ходили без масок. І це було наче повернення в нормальні часи. Карантин карантином, а відпочинок по розкладу.



В цьому пості я опишу наші пригоди, наведу маршрут та покажу ключові цікаві точки вздовж нього. Їх є насправді значно більше, легке гугління і на все про все навіть три тижні не вистачить. Використовуйте цей пост як путівник для планування власної відпустки. Чи просто як гарне чтиво про пригоди шалених дослідників України.



День 1.

В Одесу на авто можна попасти за день. Ми ж вирішили розтягнути задоволення і провідати печеру ««Атлантида».» в с. Завалля коло Кам'янця-Подільського. Вона знаменита неймовірними кристалами та особливо теплим прийомом у місцевих спелеологів. Відносно недавно там відкрили кілька нових районів печери. То ж нам кортіло побачити місця в яких мільйонами років ніхто до не був.







Восьма ранку. Виїзд зі Львова займає двадцять відсотків часу до печери. Потім Тернопіль і в сумі за п'ять годин ми на місці. Беремо все необхідне спорядження напрокат і вйо під землю. Можна було лізти і зі своєю спорягою. Але б прийшлося її, брудну та сиру, возити потім за собою весь тиждень.









В інтернеті є достатньо описів печери «Атлантида». Як і решта місць з цього звіту. Тому я на цьому зупинятися не буду. Просто називатиму точки вздовж маршруту і ключові цікавинки кожної з них. Також в цьому звіті всі відстані наводитиму в годинах, а не в кілометрах. Бо сто кілометрів трасою «Київ-Одеса» і стільки ж «Умань-Черкаси» це дві великі різниці. При плануванні маршрутів ми використовували Google maps

Так от, Атлантида має реально великі та дуже красиві кристали. Загальна довжина печери шість кілометрів. То ж, на відміну від Оптимістичної, за кристалами далеко йти не прийдеться. Але це справжня печера з розпорками, роддомами та раколазами. Більшість місць доступні для людей будь-якої комплекції. Місцеві спелеологи постійно працюють над її розширенням. То ж будучи там обов'язково спитайте про новинки та допоможіть їх відкопати.



















Попри базу та печеру протікає повноводна річка Збруч. Це було наше перше купання у цій мандрівці. Тепла і приємна, вода доволі непогано відмиває глину і розчиняє ранковий бодун. Спали ми як убиті в туристичних будиночках на території бази. Можливий варіант з наметом. Але ще встигнемо «поніжитися» на карематах 😊

День 2.

Неподалік Атлантиди є Кам'янець-Подільський та Бакота. Це середньовічна фортеця та неймовірний каньйон. Обидва місця самі по собі заслуговують щоб спеціально заради них сюди їхати. До Кам'янця від печери Атлантида годину на авто. Стільки ж до Бакоти. Там нагорі ми собі організували мальовничий обід на фоні Дністерського каньйону.













Наступним нашим пунктом був Могилів Подільський. Це мальовниче та дуже горбисте містечко на кордоні з Молдовою. І до нього ведуть неймовірно глухі та серпантинні дороги. Наша ідея була їхати попри Дністер і кордон з Молдовою щоб побачити ту Україну, яку зазвичай минають трасою. І ми не прогадали. Тут реально зовсім інший світ. Їдеш і розумієш яка Україна може бути різна.

Закінчилися дороги і почався Песець


На жаль саме в Могилеві-Подільському почалася гроза і ми просто пофотографували той берег Дністра з-під парасолі. Після цього поїхали вже без зупинок в Одесу по трасі. Але якщо мати більше часу я б тут зупинився на другу ночівлю.

Дністер і кордон з Молдовою


Хоча ні, зупинка була. В селі Печера коло Немирова є залишки млина Потоцького, ГЕС і ще кілька красивих індустріальних споруд минулого століття. Вартує щоб зупинитися і пофотографувати. Також в селі є ще палац Потоцьких. Але туди ми вже наступного разу.















В нас був варіант заночувати в Одесі в Катакомбах. Але хотілося відчути атмосферу центру міста, її порту, поїсти смачних стейків. Ціни на готелі в Одесі нижчі ніж у Львові в карантин. А тут його ще й немає. За час нашої подорожі в нас склалося враження що карантин видумали Западенці аби сидіти дома і не ходити на роботу. Ми проїхали 11 областей, 3300км. Температуру і маски ми бачили лише у Львівській. А Одеса жила як завжди.



Типова Одеська Електрика




Гарно попоївши в центрі ми ушатали дах старого будинку в центрі і задоволені пішли спати.





День 3.

В Одесі є море? Яке море? Не чув! А от Катакомби... Як Львів знаменитий Полтвою так само і Одеса своїми катакомбами. Їх тут є багато та різних, можна днями блудити та так і не вийти на поверхню. З нас до того ніхто в катакомбах ще не був. Тому ми просто хотіли скласти загальне уявлення про них.







Село Нерубайське коло Одеси. Знайти вхід у Катакомби неважко, тим більше їх тут є багато. Всередині йде лабіринт ходів видовбаних у ракушняку. Стояти можна на повний зріст. Або йти не згинаючись невідомо куди. Ширина, висота та конфігурація ходів змінюється, але суть залишається та ж. Це просто штучні копальні будматеріалів. Як робочому захотілося, так він їх і робив. Якоїсь історичної чи археологічної цінності вони нести не можуть. А от служити КАКА-комбами, сміттєзвалищем чи місцем для тусовок – запросто. Що в принципі ми і спостерігали.













Те що вони великі та фотогенічні – факт. Реально можна ходити годинами і втричі довше вертатися назад. Бо ці місця дуже блудливі навіть для досвідчених. Але щоб я хотів сюди вернутися ще раз – ні, загальне уявлення вже склав.





















Неподалік в інших катакомбах був музей. Поруч з сучасними радіостанціями Р-105, бетонними склепіннями і картонними кулеметами Максим нам розповідали про партизанщину. Виглядало троха роздуто, але для контрасту з дикими катакомбами годилося. Рекомендую його відвідати також.













Ну а далі пляж Лонжерон в Одесі. Якщо чесно, я очікував гіршого від пляжу в центрі такого великого міста. Чистою воду не назвеш, але назагал нічого. Ми згадали як то бути в громадському місці без карантину.









Одеса має багато спільного зі Львовом. Як мінімум стару архітектуру та камерну атмосферу в центрі. Тут, як і у Львові, вся движуха відбувається в старому місті, легко в неї влитися. То ж побудьте в Одесі, відчуйте як воно гуляти по Дерибасівській без маски.











День 4.

«-Чіво, ми здуру забукали гготель на дві ночі?» - приблизно такі були мої думки зранку. Але після пробіжки та пляжу ми усвідомили що пів дня вже пройшло, а ми ще досі тверезі. Гарно пригорівши з обох боків ми поїхали в Коблево подивитися на їх винзавод. І тут ми лоханулися чи то пак це була наша западенська проф-деформація. Ми ж то привикли що на кожну сироварню, кожен винзавод завжди і радо водять туристів. Це ж реклама і гроші! А тут ні, усе закрито і максимум можна купити вина у фірмовому магазині. Хоча і це теж не погано.











Зате поруч можна скупнулися в Тилігульському липані що відділяє Одеську область від Миколаївської а також заїхали на замок Курісів. Це не стільки замок скільки жила резиденція місцевих магнатів. Була... Він дуже красивий та своєрідний. Туди пускають за гроші які потім йдуть на його реставрацію. Також поруч є кілька закинутих коробок гуртожитків щоб полюбуватися на все це з даху.





























Ну а далі движуха, прогулянка нічним портом, Потьомкінські сходи що названі в честь Броненосця та віддирання приставучих дівчат.





День 5.

Раніше першої ночі спати ми не лягали. Але щодня без проблем вставали о 8 ранку і їхали далі. Тому що голова вільна і відновлюєшся швидко.

На разі Одесу ми побачили всю і нас цікавив нульовий кілометр. Древні Греки заходили в Дунай з моря, а не з суші. Тому і рахували відстань не від витоку річки як прийнято, а від її впадання в Чорне море. Також це є найпівденніше місце неокупованої України. Приблизно на рівні з Євпаторією. Заїхати туди на авто без зупинок можна за п'ять годин. Але по дорозі стільки всього цікавого що ми ледве справилися за два дні.

Перша точка це радіотелескоп УРАН-4 на березі річки Дністер коло села Маяки. Він використовувався для дослідження іоносфери та детектування фактів запуску балістичних ракет. У порівнянні зі схожим об'єктом коло Шацька тут антен менше і стан їх плачевніший. Зате паркан відсутній, на фоні є лиман що дає волю для фототворчості.











В Збручі купалися, тепер настала черга Дністра. В центрі села є непоганий пляж. Вода тепла, але мутна. Все ж таки в Карпатах зараз нехилі паводки. Хоча тут цього так не відчувається.





Далі шлях на Затоку. Це великий туристичний центр куди люди їдуть щоб всю відпустку повалятися на пісчаному пляжі. Нас же цікавив закинутий санаторій коло моря. Це величезна бетонна коробка звідки відкриваються чудові краєвиди аж до Туреччини 😊 Паркан тут чисто номінальний, залаз простий. Головне не обкакатися коли на тебе на всіх парах кинеться Жовтобрюхий полоз. Отруйних змій в Одеській області немає. Але ця кількохметрова махіна дуже агресивна і запросто може з'їсти якогось невеличкого тер'єра.











Дорогою до Білгород-Дністровського попадаються кургани. Найчастіше це невеличкі горбики з пам'ятним хрестом. Дуже часто вони розграбовані. Фоткаємося коло одного з них, в нас на заході такого немає.





Білгород-Дністровська фортеця є однією з кращих в своєму роді. По збереженості та красі це як Кам'янець-Подільський. А по площі як кілька Луцьких фортець. Доволі скоро ми запарились по ній ходити і просто випили холодного пивка під середньовічну музику. Пиво це ж теж середньовічний напій, правда? 😉











Знаєте звідки відкриваються найкращі краєвиди на Білгород-Дністровську фортецю? Правильно, з води! Саме звідси вона найстрімкіша та найширша. То ж ми спустили на річку човен і поплили на фотосесію. А ще туристів на воді зовсім немає. Місцеві здивовано дивилися на двох львів'ян на надувному човні без вудочок посеред лиману. Але колеса в машині ніхто не поспускав і нічого не пристойного на ній не нацарапав. Краєвиди і водичка звідси були просто супер!

Вже вечір, пора думати де заночувати. Натреноване око дослідника доволі швидко в Google Maps вгледіло дикий пляж коло Курортного. В нас виникла ідея поставити намет в трьох кроках від моря. Так щоб зранку прокинувся, зробив три кроки і ти у воді. Ну і шум хвиль...













Машину можна залишити нагорі, потім спуск до води сходами десь 200м. Десята вечора, всі відпочиванці розійшлися по хатам. То ж ми спокійно провели ніч під зорями, при маяках та пальниках.









День 6.

Вранці вийшло сонце яке не дало довго спати. В наметі стає гаряче і хочеться у воду. А ще дельфіни грайливо махають плавниками всього лише у 50м від берега. В Хорватії потрібно годину йти у відкрите море щоб їх побачити. А тут вони самі приплили привітатися з Львівськими дослідниками. Саме тут ми вперше побачили море як воно має бути. Безмежне, хвилясте і прозоре. Те що було в Одесі не тягнуло навіть на брудну ванну. Недоліком цього місця є відсутність дерев. А смажитися цілий день на сонці не дуже хотілося. То ж ми поїхали на «холодних дерев блакить» у Вилково.











Пляж коло Курортного нам також запам'ятався хорошими людьми і піском. Ми зустріли компанію байкерів зі Львова і двох диких туристів з Харкова. З обома подружилися і обмінялися контактами. Так що будь більше часу тут ми б ще трохи потусувалися. А пісок ще довго прийдеться витрушувати з усіх закутків машини та рюкзака.

Хочете відчути себе на Сході в зоні АТО? Тоді проїдьтеся дорогою Курортне-Татарбунари. Колеса зустрічних машин стрілятимуть по вас камінням, асфальту тут немає давно, всі пересуваються боковими грунтовими об'їздами. Зате можна весело похлюпатися в болоті якщо ти на Suzuki Jimney. На інших машинах краще вернутися на Білгород-Дністровський і поїхати на Серату. Всього дорога займає три години.





Заправщиця нам дивувалася де ми тут болото найшли




Вилково - це Українська Венеція, місто на каналах. Писати про нього немає сенсу, в інтернеті є купа і всього. За рекомендацією Ярослава Козака ми зупинилися на базі Пелікан. Вона знаходиться безпосередньо на березі Дунаю і є найбільшим туроперетором в регіоні. Проживання, харчування, розваги і навіть свій магазин на території. Великий плюс Пелікана що це сімейний бізнес батька і двох синів. То ж і атмосфера тут відповідна, домашня.





Типове Вилково

Ми заорендували швидкісний катер і з вітерцем промчалися до нульового кілометра. Тут Дунай впадає у Чорно море і це наша третя велика річка за цю мандрівку. А також найпівденніша її точка, район Євпаторії в Криму. Скупатися – аякже, за цим сюди і їхали. Хоча це і заборонено через сильну течію, але на то ми і Експлорери-Анархісти щоб чхати на всі заборони.







Цей всюдисущий пісок не відмивається :(










Звідси рахують початок річки Дунай






Катаючись на човні можна ще глянути на плавні, острови, пеліканів та купили острівного вина. Для львів'янина, який не звик до води більшої ніж в Полтві, керувати човном це були сильні відчуття. Більш економний варіант їхати на великому тихоході з групою туристів.







Там Румунія

А дальше спокійні посиденьки на березі Дунаю під «Купатись чи не купатись». Відчуваємо себе козаками які їздять степом на Дунай і зупиняються попри кургани покурити люльку.









День 7.

«А як же Дніпро ревучий? Ми ще в Дніпрі не купалися!» З цією думкою ми розпочали наше офіційне повернення додому. Мандрівка назад зайняла нам два дні і теж була сповнена пригод.

Купатися в Дніпрі десь біля Херсону нецікаво. А от помити ноги в найширшій його частині коло Черкас – це вже зовсім інше діло. Тим більше що поруч є недобудована АЕС «Орбіта».

Це був єдиний ранок коли ми виїхали пізно. Все таки пробіжка Вилковом мусіла бути. Правда місцеві на мене дивилися як на дибіла. Таке враження що я єдиний на ціле Вилково хто бігає. Можливо тут старовіри і бігати в одних коротеньких шортиках попри їх сині церкви якось не прийнято... 😊

Виїхали ми коло 12 і якісними рівними дорогами доволі швидко докотилися до Одеси. Далі на Привоз і на північ. Привоз працює, людей багато, все відкрито. З Умані звертаємо на Золотоношу і тут нас чекає приємна несподіванка. Ми опиняємося в самісінькому географічному центрі України.









Саме так. Якщо географічний центр Європи знаходиться на Закарпатті коло Ділового, то центр нашої неньки – на Черкащині. Як все таки мало ми знаємо Україну!





До Орбіти ми приїхали вже вночі і розклали останній в цій мандрівці табір на самому березі Дніпра. У порівнянні з усіма попередніми річками та морями, Дніпро був реально ревучий. Сильні хвилі видавали характерний низький звук. Було так круто та атмосферно що навіть їсти не хотілося. Згадуючи «Заповіт» ми полягали спати.





День 8.

Ранок, сонце і безмежна гладь Дніпра. Хтось по команді вимкнув ревучість і ми насолодилися ранковою кавою в цілковитій тиші. Абсолютно пустий але доглянутий пляж коло «Орбіти» манив лишитися тут на довше. Але плани Партії, плани Народу. Сьогодні ввечері ми маємо бути дома.













Це було моє перше купання в Дніпрі. І я радий що воно відбулося саме в такому чистому та красивому місці. Яким він і запам'ятається мені на все життя. А от «Орбіта» трохи розчарувала. Більшість корпусів розібрали на бетон і арматуру. Залишилося кілька адмінбудівель, жилих багатоповерхівок та Труба. Але вилізти на неї не вийде бо скоби зрізали.












































Перед Києвом ми ще заскочили в Канів і могилу Тараса. Цікаво було поглянути на місце про яке стільки чув на уроках української мови та літератури. Воно справді гарне, вартує щоб його відвідати якщо вже тут опинився. Але спеціально пертися сюди аж зі Львова я б не став. Тим більше що «Кобзар» тут так і не зміг придбати. Зате побачив на власні очі що таке кручі Дніпра.

































Київ – Львів на автоматі і о 22-00 ми вже дома. Та запах Дніпра на шкірі все ще нагадує про чудовий ранок. Аж не хочеться йти в душ.

Висновки

Мандрівка вдалася! Ми чудово відпочили та набралися вражень на цілий рік. Побували більше ніж в двадцяти різних місцях, скупнулися в п'яти річках, побачили купу замків та природи і проїхали лише 3300км. Зазвичай стільки ж виходить в Хорватію і назад. Про гроші я взагалі мовчу, витрати в рази менші ніж за кордоном.

Ми аніграму не втомилися а швидше навпаки, мали час насолодитися їздою і поговорити про все на світі. Ми забули що таке робота, плани і Фейсбук. Просто жили в своє задоволення.

Беріть цей звіт за основу та складайте власний план мандрівки. Зміщуйте акценти під свої вподобання. Додавайте більше природи, моря чи об'єктів, хто що любить. Головне подорожуйте, не сидіть дома чи на городі! Україна велика та цікава і в ній є на що подивитися!

[Korgyk]

Сподобався Дніпро.
Вигляд геть як море!

[Golem]

Недавно ходили по дренажній системі Одеси. Вона величезна і прекрасна! Добре що тоді не було такої грози як зараз. Бо так напевно в ній би і лишилися.

В Одеській Дренажці


Вода тут є! Вона внизу під підлогою


Це вам не Полтва! Можна пити :)


Тут тунель видовбано в суцільній породі


Вхід в дренажну систему знаходиться неподалік пляжу Ланжерон. Вона відводить грунтові води в море і так запобігає зсуву грунту. Частина тунелів зроблена з бетону. Частина з тесаного каменю, частина з ракушняку. Кожна з них по свому цікава та красива.

Вхід знайти неважко


Вид на вхід зсередини


Покищо бетон і сухо


Далі красивий камінь


Один з виходів на поверхню




Тут стандартний бомжатник


Перші кількасот метрів ми йшли по сухому. Підлога викладена бетонними плитами і вода тече під ними. Це дуже гарне інженерне рішення. А далі все як завжди. Плити відсутні, в канал зсипався грунт і зробив барикади. Вода піднялася вище колін. Далі ми не йшли. Недослідженими також залишитлися і численні бокові притоки.

Йдемо далі проти течії




Ще один вихід на поверхню


Бокова дренажна притока викладена з ракушняку


Води тут майже нема. Зараз...


І стан стін ідеальний. Так ніби недавно її побудували


Одеса це однозначно діггерське місто. Бо тут крім всім відомих катакомб є ще розгалужена система дренажних тунелей. А там кілометри ходів під всією старою Одесою. Так що лазити неперелазити! Головне не в дощ!

Тут вже починається дестРой


Але йти ще можна було по сухому


Далі все. Барикади і стояча вода


І підбадьорливі написи на стінах


В кінці видно зсув грунту. Він і піднімає рівень води


Зато якої чистої води! Кайф!


Тут тунель видовбаний в суцільній породі. ПРиходилося згинатися щоб йти


Залишки ізоляторів які лишили будівничі цього тунелю




Після чергового завалу рівень води знову різко пішов вверх.


Наша крайня точка. Далі було вище бахіл.


Слава Експлореру!