Небаянний об'єкт, цікава вилазка. Тож розповім.
Досить незвична поїздка. Оскільки відбулася у перших числах цього року. Одночасно це була і перша прогулянка (взагалі вихід на вулицю) у новому році, перша подорож, і перший сталк.
Для початку — інформація про абандон.
Трохи довідки. Кожанка — смт Фастівського району (а спочатку здалося великим за розмірами селом). 18 км. від Фастову. Включає до свого складу хутори — залізничне селище станції «Кожанка», хутір Зубарі, віддалені села Софіївка, Степове. Населення - 3 000 чол. (з підпорядкованими селами та хуторами). Статус селища міського типу отримала у 1972 році. Вперше село згадується в 1390 році(!). А назву пов'язують з виробництом шкіри (кожум'яки). В 1900му в селі були цукровий завод, залізнична станція, пошта, лікарня, школа, водяний млин, 7 крамниць, 7 кузниць. А в 1923 році, після Жовтневої Радянської революції, село стало районним центром. Кожанський район налічував 18 сіл і входив до Білоцерківського округу. Районним центром був 6 років.
В 1859 році був побудований цукровий завод. У 1895му до цукрового заводу проклали залізничну колію. У 1961 цукровий завод і бурякорадгосп були обєднані у цукровий комбінат. Найбільшого розквіту цукровий комбінат здобув у 1980х роках. У сезон завод переробляв 167 000 тонн цукрових буряків, виробляючи 21 000 тонн цукру. В 1991 році цукровий завод і бурякорадгосп роз'єднали, тим самим порушивши виробничу цілісність. За розпаду Радянського Союзу завод був реорганізований у відкрите акціонерне товариство. Завод діяв до 2002 року (за іншими даними, до середини 1990х.). У 2007му (за іншими даними — у 1998му) завод був оголошений банкрутом і виставлений на продаж. Стан об'єкту не дуже гарний, тому можна "спалити".
http://wikimapia.org/#lang=uk&lat=49.966929&lon=29.742908&z=16&m=b А тепер про саму подорож.
Хоч напрямок був знайомий, але місцевість для мене була новою. Та й дорога далека. З Фастова маршрутки їздять лише 6 рейсів на добу. Тому добиратися незручно.
Типова місцина в яку важко дістатись, або відносно легко дістатись, а важко виїхати. До речі, це і відлякує.
Вдома відмовились розбудити (але то нічого). Так ще стали відмовляти від вилазки. Ша! Все домовлено!
Довелося раненько встати і шукати одежу і щось поїсти. Отже, зібрався і ледь не запізнився на ранкову електричку.
Погода теж підвела. Новий рік зустріли без снігу, але поки надумали поїхати — походало та випав сніг:) Але справжні морози мали початися лише наступного дня. А це так, невеличкий мінус з нульовою температурою вдень. Нормально. Зима ж таки. Сніг не дуже сприяв фотканню і сталку. Бо ж добре буде видно сліди.
Приїхали у Фастів. Згадав, що майже рік тому тут уже був. Але місто цікаве.
Шкода тільки, зруйнували стару будівлю вокзалу, побудувавши новий до ЄВРО-2012. (Фото з іншої вилазки) >
До відправлення маршрутки було трохи часу прогулятися містом. Сподівався пофоткати маршрутки, хоч місцевих раритетних автобусів не залишилося, а заїзджих з Білої Церкви зранку не побачив. Ну що сказати, через похмуру погоду і сутінки не зовсім вдалося познімати. Та нічого — все одно брудні їздять. >
На такому ж поїхали у Кожанку. Прикольно. Маршрутка в село виявилася автобусом — теплим, ламповим ПАЗіком. Все одно краще, ніж Рути і I-Van'и
Поки чекали на маршрутку в село ще раз подумали: що нас чекає? Чи вдасться полазити по заводу? І взагалі чи лишилось щось від нього? Снігопад підсилювався. Хотілося відмовитися і просто прогулятися Фастовом. Але... якщо вже надумали подорож.
Адреналіну додавало й те, що розмовляєм російською, а місцина виявилась україномовною. Та й часи такі, можуть прийняти за диверсантів.
Та все ж поїхали.
Чомусь усі ПАЗики їздять повільно — десь 30 км/год. Проїзд з Фастова до Кожанки обійшовся в 9 гривень. Дорогувато, але я так і очікував. Зараз все дорого. Хоча по логіці повинні були бути дешевше приміських київських. Отже, по дорозі думав як повертатися пішки. І з цікавістю дивився на Завокзалля Фастова, Фастів-2 та промзону. А ми все їхали і їхали. Коли зрозумів, що заїхали далеко, перестав вдивлятися в пейзажі за вікном.
Вийшли на зупинці, на якій вийшли майже всі пасажири. Кінцева — не кінцева — хтозна? Де ми? Незрозуміло. Де завод? Теж незрозуміло. Далеко від дому, у невідомому місці. Автобуси тільки декілька разів на день їздять. Найближчий автобус — через 4 години. Карти теж нема. Можете уявити відчуття?
! НІКОЛИ ТАК НЕ РОБІТЬ! Перед поїздкою беріть з собою карту, або робіть замальовки.Сподівався, що супутниця візьме телефон з картою. На себе понадіявся, що добре вивчив місцевість. Та й дома підготував замальовки мцісцевості. Однак через поспіх забув взяти папірець з собою. А ще чомусь вбив собі в голову, що автобус поїде іншою дорогою — від вокзалу до заводу. Як пізніше виявиться, все навпаки — автобус їздить від заводу до вокзалу.
Проте адреналін і пригоди! В крайньому випадку сподівався повернутися на зворотньому рейсі того ж автобусу, яким приїхали. Хоча, якщо вже приїхали в таку далечінь, то не відмовлятися від вилазки?!
Трохи поблукали містечком. Ги-ги! Цікаво, ДАІ в курсі, що такий знак поставили? >
Відчуття дивні. По-перше, малолюдно. По-друге, погода атмосферна. По-третє, багато покинутих хат. >
Причому село не виглядало депресивним. Так, нема розкішних будівель, але ділянки доглянуті.
Супутниці чомусь здалося, що треба йти в сторону Фастова. Йшли-йшли, а нічого схожого на завод не було. Заходили у кожний провулок, але марно.
Аж поки вирішили вийти на відкриту місцевість. Побачили пагорб. Пагорб виявився на іншому березі річки:) Та все ж з берега помітив труби і адмінбудівлю. Трохи подискутувавши вмовив, що іншого заводу, окрім як цукрового тут бути не може.>
Тема: Закинутий цукровий завод у Кожанці (Київщина) (Прочитано 1261 раз)
