Автор Тема: Південно-Західний Колектор  (Прочитано 8295 разів)

1 гість дивиться цю тему.

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3760
  • Рейтинг 727
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Південно-Західний колектор проходить з Наукової і аж до очисних споруд попри Південний, через Левандівку, Тунельну. Глибина залягання доходить до 30 метрів під землею а розміри достатні для руху транспорту. На відміну від Полтви про нього і його існування відомо значно менше. Завдяки старанням багатьох людей вдалося пролити світло на цей обєкт, дослідити його маршрут, спуститися всередину.

-------

Зібралися на 10 біля Південного і пішли. Перша ВШ знаходиться зразу за Південним з правої сторони, похилена як Пізанська вежа. Біля вежі знаходиться люк. Вниз йде така ж крива як і шахта драбина. Чути незначний плюскіт води, запаху колектора нема. Вирішуємо спочатку пройтися до Наукової, а потім вже йти на північ до Рясне.




Йдемо попри паркан аеропорта, функції якого чисто номінальні, колючий дріт порваний, плити похилені. За парканом стоїть метеообладнання, їздить техніка що розчищає смугу, працює локатор. Проходимо одне озеро, друге, далі повз Ботанічний сад (навіть такий тут є!) на якому ростуть тільки ялинки і бачимо наступну шахту. Розташована в полі посеред болота, вона добряче заставила нас потоптатити глину поки до неї дійшли. Збоку також відкритий люк, в глибину йде драбина. Досвічуємо до води, метрів 15 глибини. Сьогодні вирішуємо нікуди не спускатися, просто наносимо їх на карту. ПОкишо ніяких ознак каналізації, швидше схоже на дренажну систему. Причиму бетон та драбини старі, а надбудова у вигляді вентиляційної шахти - нова, побудована не більше двох років тому.



Попри дорогу на Щирецьку стоїть ше одна шахта. Серед усіх попередніх вона найбільш лазебельна. Драбина непогано збереглася, навколо неї нема сміття. Також це перша шахта з якої йшов запах колектора. Розглядаємо ми собі шахту, як зупиняється біля нас блискучий джип. Висовується з нього здоровезна пика типового вуйка-Зварича і питає  "Альпінізмом займаємся, хлопці". Більш очікувана відповідь була б тільки якби ми мали на собі циклопи. Назвав би нас шахтерами. Але після недовгої розмови з експлорером вуйки їдуть далі :)




Вертаємся назад до Південного. Наступну шахту видно в трьохсот метрах північніше. Між ними під поверхнею йде ціла мережа дрібних дренажних каналів шоб хоч якось осушити це болото. Напевно саме вони, а також частина стоків з Виговського наповнюють водою наступну шахту, яка стоїть на масивній бетонній основою три на три метри розміром. Вхід прикритий бетонною плитою, під яку підставлено деревяні бруски. Місця є якраз стільки, шоб пропхати всередину фотоапарат на штативі або руку з ліхтариком. Звук, шо йде з глибини колодязя, лякає своєю потужністю та силою. Напевно в цьому місці велика розвязка. Вниз також йде драбина з захистом, правда мостика не видно. Вдається досвітити до води, але відстань до неї визначити важко. Також йде сильний запах колектора. Друга перспективна шахта для спуску, якшо підважити плиту домкратом від автомобіля.






Висовуємо теорію, шо основне призначення вентиляційних шахт не стільки збільшувати тягу (її ітак достатньо при такій глибині залягання) скільки викидати випари високо в повітря і не розносити сморід по навколишніх місцях. Саме тому нема жодної ВШ посеред житлових будинків, завжди вони десь в стороні. А якшо по плfну вони б мали і бути десь серед будинків - її просто не ставлять.

Це була остання з нових шахт. Решта йдуть старі, типової архітектури. Характерний приклад - дві ВШ на Ряшівській. ВШ в парку мають вsдкритий і доступний вхід який веде глибоко вниз. Але не безпосередньо до води. Чути тільки її звук і запах. Досить перспективні обєкти шоб полізти. Безпечно і можна напевно буде побачити колектор збоку, оцінити шо там і як, небезпеки, рівень води, її зміни.







Шо ше цікаве в парку - викорчуваний бомбік. Шо не зробили американські ракети - вдалосі нашим вуйкам. Вентиляційна шахта стоїть перевернута збоку, а на місці бомбіка велика яма. Виходимо на Любінську та не втримуємся від спокуси побувати на закинутій ракетній частині. Тим більше шо за Словами Романа там ніхто нічого вже не охороняє. А й справді - в паркані сіяють великі дирки, всередину протоптана широка стежка. Повз закинуту вишку попадаємо на великий пустий пляц. Збоку в горбі два ангари, напевно колись було якесь пальне. Бо і двері надзвичайно товсті, та й стеля зроблена не з дошок як в наступних ангарах. Йдемо далі. Майже всі будівлі на правій стороні спалені, стоять одні каркаси. Зато на іншій стороні все гарно збереглося. Переходимо колію, звертаємо увагу на дріт шо стелиться по землі повз неї. Фіг його знає, може це і сигналізація периметру, а може і якийсь телефонний звязок. Я схиляюся до першої версії, бо недовго ми ходили по тих складах, як прийшли люди в формі і випровадили нас геть. Але ше до цього ми встигнули оглянути кілька з них, досхочу начитатися колись секретних описів деталей парашутної тормозної системи, порозглядати самі залишки деталей.






Йдемо по Ряшівській. Саме з цієї вулиці та 5 парком колись розпочалося моє знайомство з Львовом. В далекому 99-2000 році ше були проблеми з приміськими електричками. На Трускавець ходило тільки 6 вагонів, і в пятницю коли всі студенти їхали додому то місця в ній не було взагалі. Черга до каси – не менше пів години, тоді ше записували дані студентського. Люди ломляться в електрички через вікна, як поїзд тільки приїжджає - стараються заскочити на підніжку і вхопитися за двері. А коли він вже став - то натовп починав плисти в сторону дверей, легко могли і затоптати. Вагони були забиті по останню сходинку тамбура, і то лишалося ше купа людей які просто не влізли. Ясне діло шо їхати додому на одній нозі в тамбурі нікому не хотілося, тому багато студентів їхало 5 парк, де шукали свою кохану електричку і там вже забивали місця. Доходило до абсурду. Електричка приїжджає на вокзал - а сидячих місць нема! Звичайно, ані людей, ані залізничників такий стан речей не влаштовував. Людей - вони купили квитки і не влізлися в електричку. Залізничників - сотні студіків які шастали депом в пошуках своєї електрички і заважають їм спокійно пити горівку. Протривало це близько року, далі залізниця почала пускати 8 а потім аж 10 вагонів, та й народ став багатшим та почав їздити маршрутками. Шоб відучити студіків від провіреного методу мати сидяче місце залізниця пару разів пустила електричку не з депо, після чого все стало на місця.

ВШ за арсеном:



Вентиляційні шахти стоять на початку і в кінці Ряшівської. Покишо всі шо ми бачили йдуть по одній прямій. ВШ в кінці Ряшівської має одну особливість - а саме самий прямий туалет у Львові. Під шахтою стоїть така собі непримітна синя будка. В ній не вхід в колектор, не склад двірницького причандалля а самий шо не є справжній унітаз. Отвір унітазу виходить прямо в колектор. В якості кришки використовується чугунієвий люк, правда з написом ГТС.





Наступна ВШ через дорогу на Курмановича. Тут аж дві труби виходять назовні. Збоку якась будка, в яку йде ше одна, третя труба з колектора. Призначення будки неясне. Всередину колектора йде драбина, яка за кілька метрів закінчується мостиком. Як це не дивно - але з містка вниз нічого більше не йде. Попри сильний шум, досвітити до води не вдалося. Далі в лісі попри стежку йдуть ше дві вентиляційні шахти. Правда всі забиті. Характер міняється. Після великої подвійної ВШ всі наступні ВШ виглядають по іншому. Таке враження шо характер міняється кожен раз після великої розвязки :) Інший цікавий момент - залізні труби діаметру близько 30см шо стирчать з-землі на 20-50 см. На трубах дуже часто нарізана різьба, деколи вихід заварений, деколи забитий сміттям. А деколи труба йде глибоко вниз. Причому кількість труб значно більша, ніж кількість ВШ, деколи по них ми і шукали напрямок на наступну шахту.





На початку Депо стоїть бомбік, описаний тут. Проскакуємо залізниці, наступна ВШ на початку ліску до Левандівки. Теж забита. Виходимо на вулицю Широку - Роксоляни. Зразу при переході через дорогу Ромчик з Зелею знаходять люк в землі. Відкриваємо - там тече або наш колектор, або його притока. ВОди багато, але не смердить. З обох сторін люка решітки, шоб буд затримувати. Троха далі між будинками стоїть якась станція, теж повязана з колектором. Бо чути сильний звук зсередини, нічо не гудить як з підстанції, та й напис "ПІ АБІО. Вул Липинського. Вивіз ТПВ проводиться цілодобово". Шо б це означало?





На самій Левандівці шахт не було, хоча ми й ішли по уявній лінії яку малював ЖПС. Більшість ВШ знаходилися на однаковій відстані одна від одної і на прямій лінії. На початку пустиря знаходимо наступну шахту. Вже без труби, але зате з нормальним спуском. Заглядаю всередину - йдуть багатоярусні сходи вниз. Запах сірководню дуже сильний, аж важко дихати. Це характерна відмінність цієї ВШ. Всі наступні ВШ йдуть полем і оформлені ше скромніше ніж попередні, у вигляді простих асбесотвих труб без обмуровки та люків. Крім останньої, перед самою залізницею. Ця ВШ маю велику бетонну плиту згори і люк. Вниз йдуть гарні сходи під невеликим кутом. Сама ВШ пересікає якісь дві товсті труби, напевно водовід, але схований під землю. Чути шум води і видно бризки від зливу якоїсь дренажки. Сюда, на мою думку, обовязково треба полізти. Місце безлюдне, та й вхід зручний.







Неподалік розташована споруда недіючої водокачки. Видно де йшов старий водогін, на цьому місці невеликий земляний насип серед поля. Новий водогін йде поруч, але й він усіяний латками - затичками. В деяких місцях йде з них вода. Недаремно на сайті міської ради писалося шо 30% води втрачається. Але нам, як споживачам, приходиться за неї платити також. Шо поробиш. Якшо хтось буде в цих місцях - може ше заглянути  в діючу трансформаторну підстанцію. На одних з дверей колодки нема.





День підходить до завершення. З 10 до 6 на ногах, з Наукової на Чорновола через Рясне - не так вже і зле, майже похід по горах. Відкрили для себе багато цікавих місць та фактів, можемо тепер продавати міській раді координати GPS її вентшахт :) Висновки такі:
   - Вентшахти йдуть майже по прямій аж до Рясне з поворотом біля 5 парку
   - В них можна і треба спускатися. Для цього там є всі умови.
   - В них постійно є багато води, а не ситуативними напливами.
        - ВШ будувалися в різний час і мають різний зовінйшій вигляд
   - Якшо колектор і глибокого залягання - виходи на поверхню він все рівно має

Незакритими лишаються питання:
   - Куда вони йдуть після Наукової
   - Куда вони йдуть по Рясному
   - Яке призанчення труб-стовпчиків

В планах - як підсохне пробувати спускатися спочатку біля Південного, потім біля водокачки. Дякую Експлореру, Ромчику та Зелі за компанію. День з сайтом Експлорер пройшов чудово!

Від Експлорера:
рогулянка вийшла несподівано продуктивною )
По темі цього топіку: на шляху від (майже) Кульпарківської до вулиці Шевченко було знайдено, сфотографовано, записано координати 19 ВШ. Втратили коллектор перед залізничною колією біля вулиці Шевченка.
Учасники: Golem, Romchick, Zelja, Explorer

- у архіві фотографії усіх точок та вейпоінти для OziExplorer.
- вейпоінти на плані міста
- спуск в одну з шахт




---------------------------------------------------------------------------------
День Другий(Продовження):

Нанісши на карту венттруби і дослідивши основні входи стало можливим спуститися туда вниз зі шнурками, жумарами, ліхтариками та іншими любими серцю речами. Дощу не було дуууже довго і колектор мав бути не таким повноводним як навесні.



Спускатися вирішили пів 7 коли починає виднітисі в точку 104 на карті що є початком старих вентшахт. Для спуску взєли з собоу все необхідне, адже драбина була перегнивша і по ній легко можна було зірватисі.



Я спускаюся першим. Легко та плавно на вісімці досягаю дна. Запах колектора чутний вверху, внизу нічим не сильніший. тобто небезпеки отруєння нема. Це перевага спуску в такий ранній час. Глибина шахти 10 метрів(поміряно), ше плюс метр на спуск коридорчиком. Тобто сам колектор закладено на глибині 11 метрів під землею. Не відщіпаючись йду в коридорчик і бачу його - величний Південно-Західний колектор. передаю по рпції шо все гуд і йду далі.



Правда тут він зовсім не повноводний, не більший ніж Полтва в Центральній части ні міста. І течія повільна, дно сильно замулене та забите всяким камінням. Течія тече зі сторони Наукової до Левандівки. Троха вище по течії є кілька приток дренажу і каналізацій. нижче - захаращене сміттям. Сам тунель має правильну круглу форму, бетонні кільця. Видно їх стики. тут відповідь на питання про стінки. Запаху нема. Під час минулої вилазки коли танув сніг і шуму та гуркоту впадаючих приток було значно більше.



Вилажу по трабині страхуючи себе жумаром і прусиком. На голову падає дебелий кусок чогось, залишаючи в касці(кєпочка в простонародді) три глибоких зубця. Добре шо вона є :) Останні пару метрів жумар все таки потрібний, шоб добратися до самого люка. після мене благополучно спускається Ромчик і ми всі замурзані та задоволені їдемо в останню відому нам точку 113 біля колії в кінці Левандівки.




Наскільки легше це все шукати було зимою, коли не було трави. тут також гуркіт значно менший ніж минулий раз, нема фонтану біля входу. Кріпимо мотуз за дві арматури і ліземо вниз. Золоте правило - все шо не привязане - буде втоплене. Тому всякі там ліхтарики, фотоапарати і решта споряги висить на поясі на карабінах. Драбина тут теж погнивша але мене витримала. розглядаюся.

Далеко внизу бачу чи швидше чую колектор. На рівні містка зліва стоїть грубезна бетонна труба, яка коло стіни має відкрите коліно і повертає вертикально вниз в колектор. Справа від містка є також вертикальна труба куда спадає вода з сусіднього люка. лізу далі вниз.



Тут стою в метрі від самого колектора. гуркіт неймовірний. тепер колектор тече в широкому прямокутному каналі з невеличко овальною стелею(або то також труба, просто так здається). Швидкість води просто колосальна, в кілька разів вища ніж в Полтви. тут же в нього впадає груба бетонна труба. про яку я згадував раніше. Але в місці впадіння чомусь багато дошок. Попавши раз в колектор вони, напевно, повипливали наверх і там зачепишвись за краї гниють собі потроху. Факт, пропускної здатності колектора буває замало. Бо видно сліди води та залишки речей навіть на верхньому містку.







Просвідлений та духовно очищеним виходжу на поверхню. очі світяться, хочеться всім поділитися куском того щастя. Все таки шось в тому є, лазити в підземелля. наступним йде Ромчик, проробляючи той самий маршрут. Зеля зауважує, який сильний забір повітря в шахту. Виявляється шо через вентиляційні шахти повітря не виходить. воно тудою заходить! Самі ж спуски роблять в місцях великих приток, жеби був доступ і можна було обслуговувати колектор. Це може бути поясненням, чому деколи нема спусків а є лише винтиляційна шахта. Але не пояснює чому нема шахт далі. Може тому, шо далі колектор йде тільки вниз самотьоком по трубоподібному колектору повністю заповненому водою. Відповідно повітря там непотрібне як воно не потрібне в звичайних трубах. ну але то таке, здогади.



Всі фото

Від Ромчика:

На цій фотокартці видно, як Golem готується до спуску в перший люк


А ця точка, то він на дні




Підготовка до спуску в колектор на Рясному.


І сам спуск. Драбинки, які ведуть на дно колектора.


Низпадаюча вода


Вражень з вилазки повні штани. Признаюсь чесно, лізти в перший люк мені було трохи страшно, але після пояснення Golema як поводитися зі спорягою все ж таки поліз, і не пошкодував.

Тема в Інженерних спорудах, з якої все починалося та в якій все закінчилося
Розшарити F VK G+
курча