Прага

[Олесь]

Після Риму хотів ще Прагу побачити, казали гарне старовинне місто. Чимось подібне на Львів. Звісно навчання, початок семестру, але трапилась можливість, махнув рукою на все і поїхав. І добре зробив, вуз без мене не пропав.  ;D
Перше що кидається в очі, в Європі немає такої безгосподарності як у нас. Кожен клаптик землі являється власністю, доглянутий, оброблений усюди посіви, ніяких заростей, бур'янів...
Якщо траса проходить через населений пункт, вона з обох боків ізольована трьох-метровим парканом (стіною) від жилих будівель, це свого роду звукоізоляція.

Прага, гарне європейське місто, цікавою є стара частина або Старе місто, перше поселення виникло ще в 10ст. Старе місто тривалий час було окремим містом, з своїм урядом та правом, назва ж виникла за Карла IV в 1350р. З 13ст. тут також містилась королівська резиденція. В Старому місті зустрічаються усі архітектурні стилі починаючи від романського.
Отож, о 10:00 я вигрузився в Празі з величезним мілітарі-рюкзаком, який об'їздив усі найвищі Карпатські вершини, майже в центрі і під здивовані погляди місцевих жителів пішов досліджувати місто. (рюкзак з собою не носив, знайшов де його пристосувати ).
Пам'ятник Карлу IV, виготовлений в Нюрнбергзі в 1848р.


Ось кілька фото Старого міста.


Річка Влтава, ліворуч Чеський Національний театр.


Карлів міст закладений в 1357р.


Вхід на Карлів міст.


Інший вхід на Карлів міст.






Ця дерев'яна будова у воді, призначена переспрямовувати сміття, дерева, щоб вони не пошкодили опори мосту.


Кілька десятків кілограм замків "закоханих".


Пражський Град, розміщений навпроти Старого міста на іншому березі річки Влтава. Колись це була фортеця, а зараз резиденція президента Чехії. На валах Пражського Граду вирощують виноград.


Ось ці виноградники на валах Пражського Граду.




Порохові ворота, 1475р., вхід в Старе місто.


Муніципальний будинок, 1911р., стиль Модерн.










Будинок "У хвилини", ренесанс.


Храм Божої Матері 16ст.




Староміська ратуша, 1338р., кожної години на курантах (виготовлених 15ст.) відбувається ціла лялькова вистава. Стиль будівлі, готика. Прага це просто мрія для архітектора у пошуках натхнення.


Куранти 15ст. на верху під півнем кожної години з'являються у віконечках фігури дванадцяти апостолів.


Півень повинен був також виконувати якусь дію, при мені мовчав. може помер, засоромився, або лише раз на день дається знати...


Ліворуч циферблату є двері на балкончик, для догляду за механізмами зовнішньої частини годинника.


В 15ст., такий годинник, настільки складний механізм, та ще й працює досі. Цікаво чи в нас би він зберігся. Знаю, в Саліні був звичайний годинник, вкрали серед ночі весь механізм.


Можна зауважити анти-голубині сітки навколо фігур. Ці літаючі щурі вміють запаскудити усякий витвір мистецтва.  ;D


Усі фігурки мали виконувати певні рухи, проте зараз лише кістяк дзвонить двзоником.


Годинникар. Як не було мобільного мусів кричати: "Томашу подзоргай шворку...". А зараз телефонує. )


Стара єврейська частина міста, синагога.


Друга синагога.


Кіркут, дуже давній, біля синагоги.


Петршинська вежа, аналог Ейфелевої, 1891р.


Жижковська телевізійна вежа, 216м висотою. Загалом Чеська мова легко-зрозуміла, тож можна спілкуватись, так чи інакше порозумієтесь. Самі ж чехи до туристів ставляться зверхньо, бачать лиш мішок з грішми, обраховують постійно. На обміннику пише один курс, великим шрифтом. Видають по зовсім іншому, значно невигіднішому і це законно, бо в квитанції є підпункт, малим шрифтом. Що це курс цього обмінника, а на табло загальний для країни курс.
Купляючи дві пляшки води, сумою до одного євро. Металеве євро не взяли, з 20 євро здачу повернули пачкою крон. Які і досі лежать у мене. Німці набагато приємніші і ввічливіші.


Готель


Церква на території фортеці.


Ще одна церква, латині я не розумію, тож надпис над входом нічого мені не повідав.


Неподалік собору св.Віта будівля, мабуть, монастир.


Собор святого Віта 1344р. Вхід у всі храми та пам'ятки платний, лиш у Віта безплатний.




Фасад нагадує мені церкву Ольги та Єлизавети, Львів.




Водозливи у вигляді горгулій та відьом.




Вихід на хори.








Зайчики від вітражів.








Храми Праги.






Оформлено у вигляді сталактитів та сталагмітів.








«Плащ Совісті» - автор Анна Хромі.


Трошки сучасної Праги.








Класний трамвайчик.


Поїздка в Прагу та Берлін винесла 39 євро входить в ціну проживання та сніданок. Ну і ще приєднався до екскурсії за 10 євро і водичка одне євро.

[Олесь]

[Олесь]

Натрапив на кілька старих фотографій Праги 1856р., вирішив докинути.

Карлів міст.


Хвилеломи чи то захист від сміття, що загрожує опорам наче зовсім не змінились за роки.




Порохові ворота.


Ратуша.

[YserL]

Хвилеломи - це скоріш криголами щоб ліб не пошкоджував опори.
Lodołamaczy przed filary mostu Karola

[Bottlehunter]

Невеликий фотозвіт з музею авіації в Празі. В інтернетах пишуть, що то один з найбільших авіаційних музеїв Європи. Колекція там справді непогана, кілька годин можна гуляти. До того ж, відвідини абсолютно безкоштовні!

Як дістатися:
На метро до станції Летняни (Letňany), а далі біля 25 хвилин пішки або дві зупинки автобусом, який ходить досить часто. Зверніть увагу, що деякі автобуси, які їдуть до музею, приміські, тобто загальний квиток на міський транспорт в Празі (їзденка) тут не діє. Але мене і ще кількох людей, які їхали до музею, водій підвіз безкоштовно.

Адреса музею: Mladoboleslavská 425/9, відкритий він з 25 квітня до 31 жовтня у всі дні крім понеділка. Час роботи - з 10 до 18. Діють дві експозиції, основна, на території історичного аеродрому Прага Кбели, збудованого в 1918 році та нова експозиція, відкрита в історичних авіаційних ангарах цього року.

Якщо чесно, я не великий знавець авіації і подібні місця мене приваблюють тільки можливістю поваланцатися поміж історичних залізяк і подихати запахом старого мастила))) Тому далі буде пачка фотографій з короткими коментарями, а більше інформації можете знайти тут (чеською мовою, ги-ги) http://www.vhu.cz/muzea/zakladni-informace-o-lm-kbely/

Альбом зі всіма фотками: https://www.flickr.com/photos/147883664@N07/albums/72157702714059335/with/31630140928/

Загалом в музеї виставлено біля 130 літаків, 50 авіаційних двигунів і ще купа всілякого авіазалізяччя, як-от пропеллери, інструменти, допоміжне обладнання тощо.

Виставка поділена на такі частини, кожна з яких розміщена в окремому ангарі:

- Чехословацькі повітряні сили 1918-1924
- Чехословацькі повітряні сили 1925-1938
- Авіація в часи Другої Світової війни
- Перше покоління реактивних літаків
- Чехословацькі повітряні сили після 1945

Вхід в музей з МІГ-21 на постаменті



Li-2 в ангарі


ПО-2, він же Кукурузник



Німецький Мессершміт



МІГ-15, 1947 року



PZL TS-11 Iskra, польський реактивний тренувальний літак





Радянська протиавіаційна гармата КС-30



Ангар з різними спортивними і тренувальними літаками











Надворі теж виставлено кілька гелікоптерів і винищувачів. Скажу зразу, кітовий об'єктив фотоапарата не створений для того, щоб їх фоткати)

МІ-24



Saab AJSF-37 Viggen



СУшки і МІГи





Вид на диспетчерську вежу старого аеропорту



Нова частина музею розміщена за 15 хвилин ходьби, в отаких відреставрованих ангарах:











МИГ-21 чекає своєї черги на реставрацію позаду музею

[Bottlehunter]

Продовжуючи телевізійну тематику, хочу закинути кілька фоток з Празької телевежі. Розташована вона в районі Жижков і має висоту 216 метрів, це найвища споруда Чехії. Початок будівництва - 1985 рік. Свого часу вежа посіла друге місце в рейтингу найпотворніших будівель. Чесно кажучи, не розумію чому, мені вона навпаки дуже подобається.



Офіційний сайт вежі: https://www.towerpark.cz/

В 2000 році на вежі були встановлені десять скульптур Давіда Черного, композиція називається "Малята". Восени 2017 року скульптури були демонтовані для ремонту та реставрації.
Фото з Вікіпедії






Ліфтом можна піднятися на оглядовий майданчик на висоті 93 метри і гарно роздивитися всю Прагу.



















Вид на старий єврейський цвинтар

[YserL]

Обовязкове місце для відвідування у Празі. Був там два рази.
Особливо коли заходить сонце.

[Bottlehunter]

Спочатку я хотів назвати цю тему "Лощина здорової людини", бо дуже хотів би, щоб і у Львові були схожі об'єкти, відкриті для загального відвідування. Вчора в одному з бомбосховищ Праги був день відкритих дверей. Атракція дуже популярна, люди приходили разом з сім'ями і дітьми у возиках, активно спілкувалися і робили знимки на пам'ять.

ТТХ об'єкту:
Загальна площа - 1332м2
Площа технічного блоку - 712м2
Кількість обслуговуючого персоналу - 4 + 1 командир
Місткість - 1300 людей

Для побудови укриття Фоліманка була використана штольня, яка в була викопана в часи Другої світової в схилі гори для цивільного населення. Люди мали б сюди ховатися у випадку авіаційного нальоту на місто. Не збереглося жодної інформації ні про тип цієї штольні, ні про її розмір.
Будівництво бомбосховища розпочалося в другій половині 50-х років. Згідно документації, роботи були закінчені в 1962 році. Весь час укриття перебувало на балансі армії під номером STOU 01 02 0004. На баланс міста його перевели наприкінці 1994 року і довгі роки бункер стояв закинутий та зачинений.

Всередині є дві кімнати ФВУ, дизельгенераторна, приміщення, де зберігався кисень, кімната зв'язку, два евакуаційні виходи, душові, туалети (один для чоловіків та один для жінок), спостережний пункт, два морги.

В 2014 році з ініціативи муніципалітету Прага 2 сховище відкрили для відвідування. Зараз там є світло та опалення, один з двох виходів зачинений.Частина приміщення функціонує як виставковий простір, тут можна побачити фото інших великих бомбосховищ Праги і невеличку експозицію, присвячену пам'яті бомбардування Праги в лютому 1945 року.

Бункер Фоліманка відкритий для відвідувачів один раз в місяць, в суботу. Відвідування безкоштовне. Точнішу інформацію щодо дати та часу можна знайти на офіційному сайті https://krytfolimanka.cz/ Також тут можете знайти більше інформації та фоток на тему ЦО в Празі та Чехії.

А тепер фото:

Горб, в який вкопаний бомбік





Книга відгуків відвідувачів та оригінальна печатка





Найбільша залізяка - знешкоджена американська авіаційна бомба AN-M43, такими щедро посипали Чехословаччину в 1945р.



Двері





Частина фотовиставки, присвяченої великим бомбосховищам Праги



Селфі в зеркалі над умивальником



План сховища та карта укриттів міста







ФВУ











Дизель-генератор "Шкода". Рік випуску 1955, потужність 32кВт. Цього достатньо, щоб живити світло, вентиляцію та водяні насоси.







Аварійний вихід, веде з туалету)





Душова, для тих, хто прийшов з вулиці, весь в радіоактивній пилюці і хотів би помити не тільки руки)



Склад



Повітряні клапани.

[buzzokk]

Дуже кльовий звіт, дякую!
А в інших бомбосховищах Праги дні відкритих дверей?
Записуватися зазадалегідь треба?

[Bottlehunter]

Про інші поки не знаю. В це записуватися не треба було, просто приходиш і вештаєшся всюди, де замка на дверях нема)

[Bottlehunter]

Не зважаючи на пафосний заголовок, не очікуйте, будь ласка, чогось надзвичайного всередині) Так називають це місце на всіх чеських сайтах, де я пробував шукати про нього інфу, хоча власне на завод воно схоже на так щоб дуже)))

Однак тема підземних нацистських заводів в Чехії - щось нове для мене і безумовно цікаве. Зараз активно збираю інфу по цих об'єктах, виявляється, їх було не один і не два. Одну зі статей чеською (ще не маю ради якісно перекласти) можете прочитати тут.

Є в Празі місцина, яка називається Браніцькі скали (Branické skály), це дуже красива вскеля, яка спускається майже до Влтави. Здавна тут видобували вапняк, в підніжжі скелі залишилися кілька штолень. Одну із них наприкінці 2 Св. війни нацисти почали розбудовувати, щоб розмістити тут чи то якісь майстерні чи то повноцінний військовий завод. Підземелля мали захистити виробництво від бомбардувань. Роботи так і не були закінчені, частина прокладених ходів підірвана. Документації чи свідчень, яким можна було б довіряти, не збереглося.

Вчора в Прагу прийшла справжня весна, я навіть перший раз в році ходив в шортах і пив пиво на столиках  ;D ;D ;D Побічним продуктом сімейної прогулянки стали неочікувані відвідини цього підземелля і нечіткі фото на мобільний. Всі ходи я не пройшов, то хотів би сюди повернутися ще раз, зі штативом і нормальним світлом як мінімум.

Щоб дістатися до скель, потрібно вийти на трамвайній зупинці Přístaviště. Навпроти неї розміщений отакий незвичний євангелистський костелик



І чудово видно круту скелю





Трохи далі за костелом можна побачити земляний насип, паралельний дорозі. В деяких джерелах вказано, що він мав захисну функцію, в деяких - що там ще й була чи мала бути вузькоколійка.



Відразу за насипом легко помітити вхід всередину



Всередині починаються розлогі і високі ходи, на землі трапляються рельси. Видно, що порівняно недавно ходи позамуровували, проте хтось наполегливий і озброєний кувалдою звільнив шлях товаришам-дігерам













Ще один вихід



Він же ззовні



Ще один вхід всередину, метрів за 200 від того, де я залазив. Швидше за все, вони навіть не сполучені



Камінь, підозріло схожий на бульбу



Ще раз перепрошую за якість фото. Сподіваюся, ще раз сходжу сюди з нормальним фотоапаратом і світлом, ну і заодно пройду штольні до кінця.

[Bottlehunter]

Якось раз на Великдень приїхав до мене в гості власною персоною сам Голем. Та не сам, а з паскою, крашанками і шнурком з карабінами. Справа в тому, що я вже давно запримітив кілька дзюр, які наполегливо вимагали дослідження, а самому спускатися не дуже хотілося. Міські підземелля нечасто але регулярно збирають данину людських життів, минулого року в празькій підземній річці також  втопився хлопець. Тому безпека і гарна компанія - на першому місці.

Після нетривалого сніданку, ми поїхали на старі очисні споруди, більш відомі як Музей каналізації. Про нього буде окрема тема, бо то не булька з носа - здоровенний шмат промислової історії і цікава екскурсія.




Відразу перепрошую за нездалу якість фото. Фотографії будуть які завгодно - пересвічені, несфокусовані, з заваленим горизонтом і те де. До повної колекції бракує хіба ще пальця в об'єктиві) Фотограф з мене так собі, а знімати під землею, та ще й коли  хочеться як можна швидше рухатися далі - то взагалі не моє. Я впевнений, що Голем зі своїм супертелефоном ситуацію пізніше виправить.

Зовсім недалеко від музею, в районі вулиці Млинської, є вхід в каналізацію, нора в людський ріст. Прикрита, як водиться, великою решіткою-мишоловкою. Звук з дірки долинав потужний. Таке враження, що всередині потік хоча б такий, як в Полтві на Чорновола. Перевдіваємося і заскакуємо всередину.



Спочатку метрів п'ятнадцять затопленого коридору. Потім тунель трохи крутиться і нарешті виходить у високе приміщення, довжиною метрів п'ятнадцять і шириною зо п'ять. Всередині два невеликі потічки падуть з висоти метрів чотирьох, і зливаються в один. Оце і все, звук зблизька таке враження що навіть менший, ніж назовні. Просто тунель викладений добротною цеглою, деколи навіть плиткою, і через це потужно резонує. На схожий трюк ми купувалися ще кілька раз: з бокового яйця звук як з Боїнга, пролазиш навкарачки метрів п'ятдесят, збираючи на шапку колекцію мертвих запліснявілих павуків, а там - маленький потічок з сусіднього будинку паде з метрової висоти.





До речі, про саме проектування цього місця - я був, м'яко кажучи, шокований. Все викладено ідеально гладенькою чорною цеглою з ідеально рівними швами. Всі деталі продумані до дрібниць - наприклад, якщо в яйце вливається бокова притока,нахил нижче по течії кілька метрів зроблений більший,щоб розігнати потік. Вода не просто паде з висоти, а затікає в спеціальну трубу, щоб не розбивати цеглу внизу. У всіх потрібних місцях для зручності робітників вставлені спеціальні металеві скоби, на них однаково зручно ставити ногу і взятися рукою. Навіть скоби під люками не прості собі залізяки, а мають зазубрини, щоб нога не ковзалася. Недарма в каналізацію Праги спускався сам Франц Йосиф, і я впевнений, що чехам за себе соромно не було. І вся ця господарка має поважний вік - більш ніж сто десять років.









За допомогою шнурка піднімаємося у верхнє яйце, проходимо метрів чотириста, зазираємо у бокові притоки. Чудове місце, що й казати. Йти можна і далі, але скільки - невідомо. Судячи з усього - далеко) Робимо ще кілька фото і йдемо на вихід, на сьогодні запланована ще одна підземна річка.





Наступний об'єкт - Мотольський потік. Невелика річка, яка в районі парку Цибулька затікає під землю і близько чотирьох кілометрів тече аж до Влтави. Вхід виглядає дещо незвично:



Всередині отого півкругу - бетонна яма з гладенькими стінками, висотою зо три метри. Тобто вниз без шнурка ще сяк там спустишся, а от назад то вже буде над чим задуматися)  Вхід сухий, вода з озера затікає через інший злив, збоку, і вже звідти тече руслом, час від часу поповнюючись мілкими бічними притоками.

Прив'язуємо шнурок і спускаємося вниз. Довкола досить людно, багато рибалок, дітей. Ми дуже надіємося, що ніхто нашого шнурка красти не буде, залишаємо його і йдемо всередину.











Вода чистенька і навіть по-своєму приємно пахне. Йдемо далі, розглядаючи нечисленні артефакти. Якихось цікавих знахідок, типу монеток або бивнів мамонта, в той день взагалі не було. Зате траплялися графіті, сюди досить часто спускаються.






Тут підлога викладена справжньою керамічною плиткою.



Голем пробує зловити сигнал ДжіПіЕс з люка, щоб зрозуміти, де ми є.



Велике озеро, де навіть живуть кажани. За ним цегляний колектор закінчується і починається одноманітний бетонний. Ми протопали ним ще з кілометр і, пам'ятаючи про те, що чим далі пройдеш, тим далі вертатися вирішили вертатися. Оце і все на сьогодні, до нових зустрічей в ефірі.

[Golem]

Підземна Прага або Паска в стилі Експлорер






«Я в Шоці!!!» - такі були мої слова коли разом з Bottlehunter -ом вперше попав у підземелля Праги. Я і раніше чув що там красиво. Але ж не думав що настільки! Полтва після Праги це сільський виходок у порівнянні з туалетом пятизіркового готелю. Якшо Ви думаєте я перебільшую – читайте звіт нижче.

Ключовими відмінностіми каналізації та дренажки Праги від наших систем є:

1) Каналізація тут викладена акуратною емальованою плиткою. Деколи зустрічається цегляне дно. Всі переливи зроблені в трубах. Нічого тобі на голову чи у бік не ллється

Прага




Полтва центр


Полтва Стуса

(c) Nick_c3



Клов


2) Тут чисто. Немає гірлянд з соплів, грибків чи кульків

Прага






Полтва




(c) Nick_c3

3) Все ціле, непотріскане і необвалене. Все гарно вентилюється, люки на кожному кроці. Тому і не смердить.



4)   Каналізація і дренажка розділені. Але каналізація має переливи в сторону дренажної системи. В разі чого стоки попадають напряму в річку Влтаву.









5) Скоби та драбини в Дренажці значно ціліші ніж в Зубрі чи Клові

Прага




Полтва


Зубра


Клов, Хрещатик




6)   Щурів не було, кажани були

Ну а тепер все попорядку. По дорозі до Колайдера я зробив зупинку в Празі. Давня мрія полізти під землю десь в Європі от-от мала здійснитися. Власниця готелю підозріло мене оглянула та попросила заплатити наперед. Вона, напевно, ще добре памятала українських прибиральниць-заробітчан що гарували за 500 євро в місяць. То ж вона ніяк не могла повірити що пан просто собі їде в Швейцарію. Що він має тут колєгів і не буде їсти її брекфест у Пасхальну неділю.

Люди в Прагу на Екскурсії чи на заробітки їздять, а ми навіть коло годинника не сфоткалися. Зразу після святкового столу ломанулися по нетуристичним місцям. Першим був музей каналізації. Про нього ще буде окремий детальний звіт. А я лише кину кілька фоток для затравки. Це колишні очисні споруди збудовані повністю під землею посеред міста. Працювали до 60-х років. Все і досі в такому стані що Локаль запросто міг би зробити тут шикарний ресторан «Самшит».

















Недалеко від музею попри дорогу йшов рівчак глибиною два метри. Це якраз і був перелив каналізації в річку. Більшість напевно памятають повінь 2002 року. Тоді вода була затопила це все нафіг, майже як в нас в 2008 році. Коли нема потопу, каналізація тече собі спокійно на очисні. В разі сильного дощу рівень піднімається і води з каналізації попадають напряму в дренажку. Вентиляційні люки каналізації повсюди виходять прямо на проїжджу частину. Тобто в них, як і у Львові, дощова вода також попадає в каналізаційну систему.

Культурними металевими сходами спускаємося вниз. Відхиляємо неважку решітку і нас вже ніхто не бачить та не чує. Все ж таки ми тут не громадяни, вліплять депортацію і пошлють додому кал колекторі на Стуса нюхати. Вхід затоплений, але вода стояча. Напевно що дощова. Одіваємо рідні військові бахіли і, обережно промацуючи дно щоб не провалитися як в Клові, рухаємося вперед. Тунель круглий, можна йти не згинаючись.













«Дивись, там камера!»

І справді, щось чорне прикріплене на стелі а від нього йдуть дроти до дна тунелю. «Якщо вона нас мала засікти - то давно вже це зробила.» - думаю я і дістаю з рюкзака кусачки 😊 Хто не знає то я їх завжди беру з собою за кордон нігті стригти. Але це виявився ультразвуковий давач рівня води з HART протоколом.













В нас скоро Лощину на арматуру і бетонну крихту розберуть, а в них тут дроти і давачі в каналізації висять! Зажрана Європа, шо скажеш. Але це було не все! Поруч висіла масивна мідна плита з іменем людини хто цю каналізацію проектував. Ну це взагалі облінилися! Пора в них відкривати чешську філію УкрХабарВидобування.

Але те що ми побачили далі потім порвало всі шаблони. Ми опинилися у великому просторому залі. Зверху через люки падало достатньо світла щоб фоткати без ліхтарів. Підлога, стіни і стеля цього залу були вкриті блискучою чорною плиткою. Така ж колись стояла в Домі Легенд у туалеті. Плитка була покладена рівно, шви два-три міліметри. В стіну були вмуровані масивні металеві скоби для рук і ніг. Напевно щоб привязувати полонених.





В дальньому кінці залу зі стіни виходило два потоки. Вони плавно зливалися в одну велику річку і текли далі в нашу сторону. А прямо коло входу де ми стояли потік втікав у стіну. Висота до стелі була десь 6 метрів. Кількість води десь така як в колекторі на Сахарова.







Нафоткавшись досхочу ми нарешті звернули увагу на два проєми в дальньому кінці кімнати. Виявляється ці два потоки виходили з них. І в стіні по трубі зтікали вниз щоб йти собі далі куди треба. А як же такі милі серцю Полтвопади що розмивають дно і залапують гамном все навколо?

Навіть довгоногому Батлхантеру не вдалося перелізти з кімнати в ці верхні тунелі. Та за допомогою шнурків питання вирішилося дуже легко. Очевидно шо монтери ходять сюди через верх. Ми бачили люки на поверхню щодесять метрів. Але, знову ж таки, без громадянства нагліти не хотілося.







Ми попали в Яйце десь півтори метри заввийшки. Розмір схожий на колектор Стефаника. Дно, як завжди, викладене плиткою. Бокові притоки всі керамічні. Під ногами чисті какашки. Але не смердить бо тут і там сіяють люки. Забув сказати. На всьому об'єкті ми не побачили жодного напису, графіті чи бодай лимончика з презервативом. Таке враження що ми перші сюди потрапили.







Один гамнопадик ми все такит найшли


І тут є акуратно замуровані бокові притоки








Як вже писав Степан, йшли ми довго і нудно, колектор був цікавий. Але час піджимав, нас чекав ще один обєкт. Та і Прага це не рідне місто. Тут нема такого азарту пройтися під тою чи іншою вуличкою, випірнути в тій чи іншій вбиральні. Та й, як на зло, протерлися мої бахіли на пятках. Права нога так і чавкала в кросівку. То ж не хотілося спокушати долю і грибки.

Зливний клапан з всяким брудом


Ідея зливного клапана хороша. Але і тут не все встигають почистити. Напевно газети замість туалетного паперу використовують






А це що таке? Люк всередині каналізації у систему 18-го століття?


Білі шкарпетки в гамно


Прослужили з мого першого походу в Полтву в 2008 році




Другим обєктом була підземна річка що несла свої води від озера в парку Погулянка і аж до центру міста в Влтаву. Вхід був з території озера. Через аварійний перелив потрібно було спуститися десь 4 метри вниз. Існувала ймовірність шо комусь сподобається наш шнурок. А без шрунка вибиратися на поверхню нам прийдеться вплав до Карлового моста. Та, забігаючи наперед, скажу шо ми вийшли сухими із води. Навіть меланхолійна бомжиха, що мирно жувала свій батон поруч, жодного інтересу до Bottlehunter-a не проявила. Свої своїх не чіпають.











Тут теж все як в Європі. Акуратний тунель, нема ні ям, ні намулів. Правда вже значно більше є ознак людської життєдіяльності у вигляді графіті та залишених штанів на драбині. Люки на поверхню попадаються вже значно рідше. Тому повітря хоч і свіже, але не таке життєдайне як в каналізації.













Час від часу нам траплялися бокові відгалуження з яких чувся потужній гул води. Перший раз ми повелися і пішли перевірити що це. Зігнувшись в три погибелі як Гандзя в пошуках Євреїв у Полтві ми врешті дісталися потрібного місця. На наше превелике розчарування це, всього навсього, був невеличкий потік акуратних жовтих какашок. З півметрової висоти він мирно переливався в інший потік, перпендикулярний нашому ракоходу. Час-пік вже пройшов, вода спала. Не всі какашки встигли дістатися до переливу. Деякі з них безпомічно лежали собі на осушеному березі яйця чекаючи наступного приливу.











Десь за півтора кілометри ходу ми натрапили на пізденне озеро. В нього впадав наш і ще кілька інших потоків. Напевно коли це все закривали під землю громадськійсть вимагала зберегти озеро. Тому його так і лишили, хоча якоїсь користі в ньому нема. Навпаки, якшо людину змиє в цей тунель то в озері вона може навіть втопитися.





Після озера тунель кардинально змінив свій характер. Він став прямий, боки викладені каменем а стеля закладена бетонними плитами. Зразу видно шо останні кілометри вони не сильно заморочувалися і просто накрили то шо було. То ж, зрештою, нам скоро стало нецікаво фоткати одне і теж і ми вернулися до точки інсталу.



Непристойна похабєнь. Дуже контрастує з усім решта


Цілком законна врізка в дренажку


Щасливі і втомлені ми пішли пити чеське пиво з бехерівкою. Паралельно ділимося фотками з вами в офіційному телеграмі та обговорюємо побачене. Я тепер розумію чого це Чехи та Поляки лізуть до нас в Полтву. Їхня каналізація вся загосподарювана, нецікава. Там нема елементів дестрою і закинутості. Наша Полтва для них як місто Припять. Таких міст є тисячі по всьому Союзу. Але саме в Припять їдуть отримати свою дозу дестрою.


Радянське дитинство запямяталося мені брудними та смердючими туалетами. І не то шоб їх не прибирали. Просто вивести бруд і сморід з цієї шершавої кераміки і потрісканого кафелю було неможливо. Заробітчани нам привезли «євроремонт». Вдома тепер не смердить. То може пора взяти приклад в Чехів і зробити євроремонт і в Полтві?!

[Golem]

На прохання місцевих мешканців додав троха своїх світлин

Жига на Чеських номерах! Це вам не якась там Шкода!


Майбутній Львівський трамвай


Відкрита дренажка




Людям на колесах вхід заборонено


Зранку ше можна зробити ладні знимки без натовпу


Карлів міст




Українська церква на Паску




Вагінчики для Васіча


Ну а Прага підземна описана тут

[Bottlehunter]

Один з націкавіших музеїв, які мені досі доводилося бачити - збережена історична будівля очисних споруд в Празі. під патронатом ERICH, - європейської організації, яка опікується об'єктами промислової історичної спадщини. Зазирніть на їх сайт, там багато цікавих місць, які любителям індастріалу захочеться побачити.





Для початку трохи історії.

В другій половині 19 століття Прага зіткнулася з тими ж проблемами, що й більшість великих міст Європи: промислова революція призвела до різкого збільшення населення і, відповідно, відходів його життєдіяльності. Існуюча каналізація - кількадесят прямокутних ровів, що "доставляли" какахи та мертвих тварин без жодної очистки просто до Влтави - явно не справлялася з покладеною на неї роллю. Крім того, ці канали не завжди прямували донизу, як би дивно це не звучало. Як наслідок, місто мало кілька великих помийних ям, які були постійним джерелом неприємного запаху і які треба було постійно очищати. Тому наприкінці 19 століття, після кількох років розгляду різних проектів та бюрократичної тяганини, стартували масштабні роботи.





Всі роботи з проектування та будівництва велися під керівництвом англійського інженера Вільяма Ліндлей, і це людина, якою я направду захоплююся.

Він продовжив справу батька і проектував каналізації та водогони в різних країнах Європи та Росії. Кожного разу це був унікальний, масштабний та технологічно новаторський проект. Фактично, Ліндлей напрацьовував з нуля підходи та технології, якими ми користуємося і досі, наприклад форма колектора, кути нахилу певних ділянок, методи очищення, системи захисту від затоплення та переливів, технології виготовлення будівельних матеріалів тощо. Сер Вільям Ліндлей завжди прискіпливо ставився до вибору матеріалів і якості робіт. І в цьому можна пересвідчитися і тепер, спустившись під землю в Празі або відвідавши каналізацію міста Лодзь.

У Варшаві, де Ліндлей проектував водогін, інженерові навіть поставили пам'ятник.



Перед Вільямом Ліндлей стояла задача спроектувати каналізацію, яка могла б обслуговувати місто з 500 тис. населенням. Він її перевиконав і розрахував все для мільйона людей. Зараз населення Праги 1200 тис, і жодних проблем окрім поточних планових ремонтів поки немає. Більше того, доводилося читати, що коли проводяться якісь роботи під землею, то заміни зазвичай потребує бетон 50-70-х років, а не цегла часів Ліндлей.

Загальна схема каналізації міста проста - з периферійних частин міста стікаються три основні потоки. Вони зливаються докупи в самому серці міста, під Старомєстскою площею. Нерегулярно, з нагоди якихось історичних подій туди навіть проводять екскурсії, за ними можна слідкувати, наприклад, на сайті місцевого водоканалу

Далі каналізаційний потік тече до очисних споруд в район Бубенеч. Почали вони працювати в 1906 році і служили місту аж до 1967, коли на повну потужність почали працювати нові очисні споруди на Цісарському острові. Порівняйте, до речі масштаб: невеличка стара споруда і масштабний комплекс з найновішим обладнанням.





Зараз це затишне місце, зі збереженою старою промисловою архіткетурою та цікавими екскурсіями (чеською та англійською мовами).  Розклад екскурсій та правила можна знайти на Офіційному сайті музею. Час від часу тут відбуваються різні акції, як-от нічні тури чи запуск автентичних парових машин початку двадцятого століття. Також можна за окрему плату влізти на високу трубу котельні поруч. В тій самій будівлі, збоку, є затишне та недороге кафе з кавою, пивом та перекусами.

Ми з Големом потрапили сюди на Великдень, екскурсія була типу як офіційна прелюдія перед неофіційними полазками.

Розповідь гіда дуже цікава, але ще цікавіші приміщення з червоної цегли, де всюди зустрічаються органічно вписані інженерні артефакти початку століття. Постійно розриваєшся між бажанням послухати і пофоткати. Можу спорити, що ті форумчани, які люблять пофотографувати, із задоволенням провели би тут день, а то й більше ;) ;) ;) Ось що ми побачили того дня.

Хол та електричний мотор в ньому.







Автентична плитка на підлозі:



Оцей люк був спочатку спроектований для освітлення. Всі етапи з очистки води відбувалися внизу, вгорі тільки адміністративні приміщення.


А так люк виглядає знизу.



Потім освітлення зробили електричне.



Перше приміщення на нашому шляху - котельня



Спускаємося нижче, до приміщення, де відбувалася груба очистка.












Через комплекс в Бубенчі проходило 120 млн літрів води в день, з яких діставали до 25 вагонів нечистот. Влітку їх продавали фермерам як добрива, а взимку через низький попит складували у спеціальні "гімносховища" на сусідньому Цісарському острові.

Технологія очистки досить проста. Спочатку великі предмети, як-от гілляки, каміння, різне сміття, виловлюються спеціальними решітками. Потім вода потрапляє в спеціальний бак, де кілька годин відстоюється пісок і намул.
В підземній частині будівлі проводилася механічна очистка. Зокрема, в спеціальній ємності довжиною 13 і глибиною шість метрів осаджувався пісок, його згодом діставали і відвозили вузькоколійкою на Цісарський острів, потім промивали та продавали. Після кожної зими в каналізації зникають десятки тон піску, дощ вимиває його на вулицях та розмиває штукатурку стін будинків.





Насоси, які приводилися в дію паровими машинами. Дуже фотогієнічні)))









А це самі парові машини, вироблені в 1903 році в Празі. Чистенькі, відремонтовані і викликають правдивий захват відвідувачів. Всі відразу кидаються фотографувати блискучі механізми, що дуже пасували би до якогось фільму в жанрі Стімпанк. Час від часу їх запускають, сподіваюся, колись на цю атракцію потраплю.















Голем фоткає піч парової машини зсередини.



А я це зробив ще минулого року)))







Виходимо на задній дворик, щоб спуститися ще нижче







Вузькоколійка, якою відходи вивозилися на сусідній острів





Під цим полем знаходяться великі ємності загальною довжиною близько 88 метрів. Вони мали похиле дно, щоб збирати осад (шлам). Такого осаду за день збиралося біля ста кубометрів, його згодом збирали та використовували як добрива. Ці канали виходять прямо до Влтави.













І на завершення екскурсії вся група пливе на моторному човнику темним каналом.
Сподіваюся, Голем виправить мене, якщо десь щось перепутав і додасть свої враження. Дякую, що догортали аж досюди ;D

[Golem]

«За лєнточку не заходити! Руками нічого не трогати!». - такого в цьому музеї ви точно не почуєте. Навіть якщо накладете в центральний експлонат то ніхто нічого Вам не скаже. Тому що це – музей Каналізації в Празі.

Після вичерпного опису Батлхантера хіба що фотки можна викладати. Від себе лише додам що мене дуже вразив їх підхід до справи. Все чисто, акуратно, з повагою насамперед до себе і своєї роботи. На жаль, очисні споруди Львова такою культурою виробництва як Чехи похвалитися не можуть. Власне справа у культурі. Інженер у Чехії має власний префікс перед прізвищем типу Dr, Mr чи Пан. Це підкреслює його статус у суспільстві. А заодно і спонукає відноситися з повагою до своєї ж роботи. А у нас, як писав ЛП у Гамлєті, «в конторі сран..м інженером, тарари щоб тебе ї... в ср...у».

Друга річ яку ми недооцінєюмо це електризація промисловості. Один невеликий електричний двигун заміняв усю цю парову машинерію. Електричне освітлення усувало необхідність у цих вікнах на стелі. Пар це звичайно круто. Але неефективно.

Прага куди розвинутіше місто ніж Львів. Тут теж є свої новобудови, торгові центри, ринок нерухомості, дефіцит площі і все таке. Та попри це, старі очисні споруди не здали на поталу якійсь будівельній компанії типу КалЖитлоБуд, нАвалон чи Жлобус. Навпаки, їх почистили і зберегли для нащадків. Не думаю що цей музей себе окупає. Та, тим не менше, він є і робить Прагу по-свому цікавою. Дуже рекомендую його відвідати. Ратуші є в багатьох містах, а такий музей – ні.

Центральний зал очисних споруд


Електричний двигун в залі заміняє парову машину


Котли ціліші ніж мій новий Atmos


Там внизу текли стоки. Видно поїджену цеглу


Зразково показова кладка. Причому під землею а не на виду у всіх


Звідки колимсь текли стоки


Драбинка з попереднього залу шоб робочі могли почистити якшо шо


Далі стоки попадали сюди де їх проціджували через решітку.


Тут було темно і вонюче. Потрібно було лопатою цілий день вигрібати ви самі знаєте що. Та місце це вважалося престижним. Бо тут час від часу попадалися коштовності.


Ця машина діставала мул наверх де його вантажили на вагонетки

А зараз тут тишина і спокій




Потужні Насоси


Додам кілька фоток нутрощів насосів




А це щітки електродвигуна. Троха нетипова конструкція як на сьогодні


Соломон Самсонович та Африкан Свиридович




Ще насоси на іншому рівні


Той самий котел шо я фоткав в попередньому звіті


Відстійники калу


Екскурсійний маршрут майже як в Полтві




Такі от старі залізяки вказують на справжній вік всієї цієї няшки


Дивлячись на всю цю красу важко повірити що це всього лише чиєсь робоче місце. Було..

[Golem]

Їдучи в Прагу ми себе утискали і мучили. Бо дай нам волю і за два дні далі Катовіце не добралися би. Стільки там цікавих обєктів є по дорозі. А Катовіце, щоб ви розуміли, це лише шість годин їзди разом з кордоном. Тобто як Київ по часу.

Рой покидає Україну


Але все таки основною ціллю був концерт Рамштуна, тому ми лише дивилися у вікна, облизувалися і ковтали слюні по дорозі 😊. Та, все таки, маючи троха часу в запасі глянули ДОТ і авіасклад.

Вперше за кордоном


Наша Банда


ДОТ знаходяться на кордоні між Чехією і Польщею. Був побудований в 1936 році. Напевно Чехи боялися приєднання до Речі Посполитої і тому готувалися захищатися. Та, як ми знаємо, приєднали їх зовсім з іншого боку.









ДОТ реально величезний по площі. Суттєво більший за аналогічні в Україні. Поруч нього є ще як мінімум два таких же. Всередині багато кімнат. Стан значно кращий ніж в наших дотах. Всередині чисто, місцями навіть є залишки ламп, металу. Все сміття акуратно складено в одній з кімнат. Там напевно живе місцевий бомж.







Правильні книжки , шкода що на Чеській мові




Вихід з ДОТ-у


Їдемо далі!


Вїжджаємо глибше в Чехію і бачимо поруч з траси купу літачків! Гарне місце розтрусити батони щоб не зрослися. Ну а далі фотки говорять самі за себе. Тут зібрано багато старої радянської і чеської техніки. Всередину залізти не дають, але пофоткати є ще. Окрема експлозиція присвячена знайденим літакам ДСВ. Плата за вхід чисто символічна як для європи 50 грн.

ракета має упор для спини того хто на ній верхи сидить


Схожий на Кротека








"А ми пердим титири" (с) Перкалаба




Три богатиря


Один з перших гелікоптерів


та тут ціла Армія!


Знайшли покемончика






Розмір це не головне!


Літак з заднім ходом


Знахідки літаків по ДСВ








НДІ "Електрон" проектувало










Заїхали ми в Прагу ще до заходу сонця. Підкріпилися троха і пішли з Bottlehunter, Sviatodiy, Roy і Bodun шось подивитися. Відносно недалеко був Нусельський міст. Реально високе і фотогінічне місце. Тут ми і застрягли бо наші фотографи мали з собою штативи ☹



Дивимся чим там сусіди займаються












Вранці ми причастилися сніданком Дослідника і пішли хитати Прагу. Фотки говорять самі за себе. Бачили Верхній Град, закинутий вокзальчик, купу поїздів і підземну річку. Остання заслуговує особливої уваги. Тут ніби тече чиста вода, дренага. Але в ній плавають какашки і дохла риба. Навіть щурі і ті дохлі. Зато в намулі хлопці були знайшли всякі блискучі штуки.

тут ми згадували Бодю Сталкера


Сніданок Дослідника














Личаків відпочиває


Закинутий вокзал як на Піздамче






Опа! А це вже цікаво!


Купатись чи не купатись?




тінь Голема


Що за звіт дослідників без какуль :)




Тут лежали скарби :)


Гарна бокова притока


Рой всю дорогу "ніжно" називав Свята применшувальними словами :)




Продовження тунелю


Навіть щурі тут дохнуть. В Полтві живуть огого!






Поруч річки є сухий бортик. Можна було йти і йти. Але шось народ поморозився і ми пішли на пиво навпроти броварні Старопрамен😊

Ліворуч броварня Старопрамена








Ну і їх ельфелева вежа :)


Перевіряю чи справді під напругою




Потрійні грати на посольстві Німеччини


думаю у Львові такий би теж пішов на Ура




Безеховщина і тут


Цій споруді більше років ніж Львову. Там на горищі колись мене створили


Ранні дитячі спогади повязані саме з цією драбиною :)


Остання фотка перед концертом


Ввечері ми розділилися. Я з Бодуном і Bottlehunter пішли на концерт. А чим займалися Свят з Роєм хай напишуть самі. Але додому всі вернулися щасливі та задоволені.






Рамштайн це було дуже круто! Згадалося як в пятій гуртязі їхню музику слухали і патлаті рокери і пяні гопніки. Вона проста і складна водночас. А також має чудову властивість відносно пристойно звучати навіть на дешевенькій акустиці.

Я таке бачив вперше щоб концерт почався рівно о 19-40, ні на хвилину пізніше! Німці курва! Звук деформував грудну клітку і збивав фокус на камері. Шоу просто грандіозне! Дві години минули непотімно. Помолоділі на пятнадцять років ми вернулися в часи своєї дурості!

В Бодуна була найкрутіша Куртка з власноручно нашитим знаком Рамштайн вирізаним зі шкіри. Німаки були здебільшого в готових футболках і вони це реально зацінили.

Назад ми виїхали о 10 ранку і мчали до неньки вже ніде не зупиняючись. Відповідно дорога минула швидко та без пригод. Але цікаво бо мали про шо поговорити 😊



Фура назустріч? А може це ми попали в бої Матриці?


Змиваємо радіацію :)


В сумі 1600км за три дні. Вражень як за два тижні. У Львові навіть не хотілося прощатися. Якось звиклися за цей час 😊 По грошах то найбільше пішло на квитки і пиво. А решта то копійки не варті уваги. То ж треба буде якось повторити спеціально в Катовіце і назад 😊

[Bottlehunter]

Розповім по кілька слів про місця, які згадував Голем дописом вище.

Нусельський міст

Один з найвищих мостів в Чехії, грандіозна споруда, висотою 42 метри. Зверху проходить шосе шириною по три смуги в кожен бік, а всередині прокладена гілка метро. Відразу біля моста розташована станція "Вишеград". Був запущений на початку 70-х років.

Ось фото з його будівництва:



А ось один з перших тестів навантаження: 66 танків Т-62 на мості:



Район міста, над яким проходить Нусельський міст, називається, відповідно, Нуслі. Ще сто років тому це була далеко не найспокійніша частина Праги. Ось що про нього в своєму відомому творі писав Ярослав Гашек:

Палівець був відомий грубіян, кожне друге слово в нього було «зад» або «лайно». Водночас він був начитаний і радив кожному прочитати, що саме написав про цю другу річ Віктор Гюґо, переказуючи останню відповідь старої ґвардії Наполеона англійцям у битві під Ватерлоо.

— Гарне літо маємо, — вів далі Бретшнейдер свою серйозну розмову.

— Все це лайна варте, — відповів Палівець, ставлячи підставки до скляної шафи.

— Та й устругнули ж вони штуку нам у Сараєві, — з проблиском надії озвався Бретшнейдер.

— В якому «Сараєві»? — перепитав Палівець. — У тій нусельській корчмі? Там же щодня бійка. Відома річ — Нуслі!

І ще:

Звісно, револьвер — не іграшка. Ось недавно в нас у Нуслях один пан бавився револьвером і перебив геть усю родину та ще й двірника, що прийшов подивитися, хто це там на четвертому поверсі зняв таку стрілянину.

При будівництві навантаження моста розраховували спочатку на підземний трамвай, згодом - на легкі вагони чеського метро. Але партія наполягла на закупці важких метропоїздів з Союзу, в яких осьове навантаження відрізнялося на 60% (10,5 тон в чеських поїздів проти 16 в совіцьких). Таке навантаження міст міг не витримати і для посилення міцності в нього вмонтували сталеву решітку вагою 822 тони. Вона розносить частину навантаження на бокові стіни бетонного тубусу. З монтажем цієї решітки пов'язаний ще один курйозний випадок: її довжина 485 метрів, це значення близьке до частоти мовлення радіо Прага (639 кГц, 469м). Тому всі тести і пов'язані з ними заміри проводили вночі, коли радіо мовчить. Решітка функціонувала як якісна антена, сигнал радіо перебивав сигнали контрольних приладів (думаю, Голем чи хто сь інший, хто розбирається, нижче пояснить це явище простими словами).

Через свою висоту міст облюбували самогуубці. Загалом на його "рахунку" біля 400 життів. Через це на перилаах мосту постійно покращували захист. Відразу після відкриття перила мали висоту тільки один метр. Зараз тут пластиковий навіс, зігнутий в сторону вулиці, з бляшанимним козирком зверху, за який дуже важко вхопитися руками. Смертельні випадки практично припинилися, а празькі самогубці, кажуть, натомість облюбували закинуті кар'єри за містом. Як нагадування про ці сумні події, в парку Фоліманка під Нусельським мостом стоїть "пам'ятник самогубцям", це скульптура у вигляді звичайного вуличного ліхтаря, який світить вверх.

А ще під мостом розташоване Бомбосховище Фоліманка.


Потік Ботіч

Річка, що тече практично через всю південно-східну Прагу і впадає у Влтаву в районі старого залізничного моста.Їїї підземна частина складає всього біля 500 метрів. Ботіч заходить під землю в районі залізничних колій біля станції Вишеград, відразу навпроти парку Фоліманка.

Ботіч витікає зі ставка Гостівар. Наприкінці жовтня воду з ньго спускають і цього дня з нетерпінням чекають каякери всієї Чехії. І ось чому:

Вокзал колишньої залізничної станції Прага-Вишеград

Закинутий вокзал як на Піздамче

Мабуть єдина закинута історична споруда Праги, яку я знаю. Теперішнє приміщення було збудоване на самому початку 20-го століття, а загалом поїзди тут ходять з середини 19-го. Вишеградський вокзал перебуває в приватній власності, останнім часом ведуться перемовини про його повернення в муніципальну власність.
Будівля стоїть залочена, всередині порожньо. Рух поїздів доволі інтенсивний.

А ось як вона виглядала за кращих часів:

[Golem]

З монтажем цієї решітки пов'язаний ще один курйозний випадок: її довжина 485 метрів, це значення близьке до частоти мовлення радіо Прага (639 кГц, 469м). Тому всі тести і пов'язані з ними заміри проводили вночі, коли радіо мовчить. Решітка функціонувала як якісна антена, сигнал радіо перебивав сигнали контрольних приладів (думаю, Голем чи хто сь інший, хто розбирається, нижче пояснить це явище простими словами).

На антену таких розмірів могло наводитися аж до вольта напруги. Зазвичай достатньо антени на чверть хвилі. Якщо ж це повнохвильова  антена то в електромагнітному полі по ній постійно тектиме струм з одного кінця в інший. Навіть якшо її заземлити. А так як антена нерухова відносно джерела випромінювання то будуть статичні вузли з нулями і максимумами струму. Довша чи коротша антена не сильно би помогла. Все рівно напруга була би. Просто так вона максимальна.

Напевно їм потрібно було робити дефектоскопію зварних зєднань, контроль ізоляції кабелів, міряти вологість бетону і так далі. То воно могло заважати. зазвичай такі прилади проектують щоб вони працювали в тихому середовищі. Тут є гарний малюнок з анімацією і півхвильовим диполем

[Bottlehunter]

Сьогодні ще раз побував в "Лощині здорової людини"  :D Докидаю кілька нових фоток.


Морг. Розрахований на десять тіл, які рекомендуєтьься пересипати вапном)))



Підфарбовані оригінальні німецькі написи та непідфарбована табличка. В часи другої світової тут було укриття від авіанальотів.







Кімната з електрообладнанням. Обладнання фірми "Кабло"  :D :D :D







Сучасний електрощиток. Бомбосховище повністю готове до використання в разі потреби, є вода, медикаменти, їжа, в готовності ФВУ, генератор і таке інше.



Уздовж стін в коридорах стоять дерев'яні ящики. Відкриваю один, всередині новенький повітряний фільтр



Колишня киснева





Аварійний вихід нагору та до пункту спостереження за місцевістю. Скоби вже добряче прогнили, про що чесно попереджає табличка збоку.



Отак боряться з протіканням стін в коридорах



Кіната з проектором, тут нон-стоп крутять доукменталки про бомбосховище та Нусельський міст, що над ним.



Дизель



В Празі є досить багато повністю укомплектованих великих бомбосховищ. Для публіки їх, як правило, не відкривають. Винятком є бомбосховище Парукарка, в якому один чи два рази на рік нерегулярно проводять екскурсії.