Автор Тема: Стара соляна шахта і ми  (Прочитано 8581 раз)

1 гість дивиться цю тему.

Roy

  • Супер Модератор
  • Досвідчений Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 3490
  • Рейтинг 1413
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
    • Мої фото
Стара соляна шахта і ми
« : 13.01.2016 12:59:49 »
Ще за вікном зовсім темно, падає сніг, двірник саме починає шкробати замерзлий лід на тратуарі, під вікнами. Якраз наступає саме фаза міцного, найприємнішого сну за всю ніч, як раптом дратівливо задзвенів будильник.
Сонним рухом руки виключаю сенсорну цяцьку. Слідом за ним дзвонить вже Сергійко, бадьорим голосом каже вставай, проспиш поїзд!

Дійсно, ми ж планували поїздку в шахту. Святкові дні, численні страви геть розслабили мозок, що й навіть вилетіло з голови це все.
Збираюсь. В окремому місці завжди приготовлені ліхтарики, комлект запасних акумуляторів, фотоапарат та інші необхідні речі. Власне, ці інші речі не були взяті, але про це вже згодом.
Швиденько нарізаю скибки м'яса та інших смаколиків, заливаю чай в термос та біжу на поїзд, де на мене в вагоні чекали четверо колег-співучасників - Deadmeat_junior, Soulstorm, White Love та Нелегал. Сьогодні маємо провести день під землею.

Цю процедуру ми зазвичай називаємо інсталом. Тихо, незамітно для чужого ока попасти туди, звідки відкриється нам шлях під землю. Пройшовши довгим тунелем, ми попали до місця спуску.
Перед нами різко пішов вниз вертикальний ствол, обкладений залізними тюбінгами, добряче роз'їдженими соленим повітрям.
Всередині ствола, пролягає донизу деревяна збійка з дошок, з драбинами і чотирьох метровими прольотами між ними. Хм..., подумав я, виглядає не надто надійно, беручи до уваги стан дошок і те, що ліхтарик до дна так і не досвітив.
Авантюра ще та!
Згадав за відсутність каски, наколінників, рацій, схеми, але є хлопці провідники, які до нас приєднались.
А от відсутність аптечки, причому у кожного з нас, це вже провал.
Як то в нас ведеться, спонтанність та чуйка і ми ліземо вниз. Верхній одяг схований, благо рукавички були.
Спускаємось вниз. І раптом, чую внизу щось падає. Спускаюсь, дивлюсь Хаолас з розбитою головою каже спокійно - "Я вже прийшов". Відвалився шматок драбини, акуратно поцілив йому в голову, яка до того ж була без шапки. Про каску вже мовчу. Зважаючи на відсутність аптечки довелось йому евакуйовуватись з об'єкту.
Ствол цей вентиляційний, а також розрахований на аварійний вихід. Стан дошок, особливо на верхніх рівнях м'ягко кажучи задовільний. Середина відрізнялась сухістю та міцністю дерев'яної конструкції а вже внизу, на дереві були соляні утворення та сталактити.


Спустились.

Як бачите, з нами дама.

Також, лежать каремати. Onix та Magnovski залишатимуться на ночівлю.

Нелегал спускався з пакетом їжі, від чого час від часу в прольоті нам на голову падали то яблука то канапки. Проте, основний вміст провіанту в пакеті таки зберігся.


Наступний етап - спуск по квершлагу. Який до слова, не блистів ідеальністю.


Спустившись, перед нами пролягав шлях через доволі аварійну ділянку - часктово обвалений штрек. Можливо, внаслідок нещодавніх земних коливань, що мали місце в Карпатах.


Місцями видно, що ділянку таки доводять до ладу.

Але таки здоровий глузд натякає, що просочуватись у місиво породи та балок то є небезпечно.
Як казав наш колега і колишній шахтар - "Я б туди не поліз. То як російська рулетка"))
Пролазити треба дуже обережно, з інтервалом, знявши рюкзаки, щоб бува нічого не зачепити.


Пройшовши чимало шляху, вийшли до таких собі камер, де їхні розміри по приблизним підрахункам займали 100 метрів висоти/ глибини. Видовищне місце. Кидаючи камінь, рахуєш час, коли він долетить до низу прірви.

Відчувається небезпека. Ні, не за нас, а про житлові будівлі, які знаходяться якраз десь над ними.



Інша камера, має захист.


Камери вироблялись підземним способом, за допомогою вибухово-технічних засобів.

Таких як амоніт


В штреці трапляються напіврозібрані механізми, комбайни, вагонетки - деякі подекуди ще з породою. Сприймається якось це неоднозначно, звісно стагнація на лице, про те немає повного розвалу.
По нашим, загагально-українським міркам в певному середовищі це звучить як недофінансування))

Перед нами залишки шахтної бурової установки. Відсутня гідравліка. Нею бурили шурфи, вставляли анкери, таким чином укріплювали породу, заради запобіганню обвалів.






А це, залишки прохідного комбайну, до якого монтувалась конвеєрна стрічка, по якій подавалась порода.


Час під землею біжить швидко. Час той, зовнішній. Тут якось затишно, та розмірено. Від чого, по суб'єктивним замірам пів години підземного часу припадає на годину наземного.

Саме час на обід, на роздоріжжі колій. Місце найменш пилючне. Є всі, крім Хаоласа, якому десь на горі зашивали голову.


Випала нагода покататись у шахтних вагонетках.


Шум, гам! А от транспортувати вагонетку з породою було не легко.


Час потрохи збуває. Стільки ми ще всього хотіли побачити! Доводиться рухатись до виходу, а це дві години шляху, включно з підйомом.




Ось вона, сіль.


Залишені кимось старі елементи живлення


Вигляд породи




Прямуємо по магістралі. Видно по колії, що час від часу тут є рух.


Неоминаємо нагоди заглянути в бокові відгалуження


Трансформатор, цілком в гідному стані


А  це механізм перекидування вагонеток.


Цього разу місце вагонетки зайняла Людина)


Наша подорож добігла до кінця. Перед нами чекав підйом по стволі, а на хлопців, Onix'a та Magnovskogo дводенне дослідження шахти, інші горизонти, підземне депо та інші смаколики.
Як скажімо соляне озеро, неймовірної краси.


Ооось, туди десь нагору нам треба...Піднімались, швидше ніж опускались.


Вибрались щасливі, цілі і неушкоджені. І я вже згодом помітив, як в мене пропав затяжний кашель.
Сіль свою справу зробила. :-)

Дякую товариству за компанію.+++

Обговорення теми - тут
Розшарити F VK G+
Meine Ehre heißt Treue

MAGNOWSKI

  • Зацікавлений
  • *
  • Повідомлень: 7
  • Рейтинг 29
  • Стать: Чоловіча
  • spirit of adventure
    • Перегляд профілю
    • Івано-Франківський геоклуб
Re: Стара соляна шахта і ми
« Відповідь #1 : 13.01.2016 13:05:32 »
Копальні Морії. Продовження



Десь в сусідньому тунелі в забої гуде шахтний комбайн... Шум приближається, забой йде в нашу сторону!!! Чути сигнали техніки, все ближче, вже можна розрізнити голоси шахтарів які по раціях щось перемовляються... вони шукають нас!!! Різко підвожуся на ноги, у вухах продовжує гудіти, із правого квершлагу справді блимає якесь світло. Стає не по собі, треба буди Онікса і валити звідси, сюди йдуть!!!... Закриваю-відкриваю очі, нічого не міняється, темнота "зеро фотонів", але в очах якісь бліки. Курча! Я сплю чи ні??? Ніби вже ні, і шум зник:) Ай пофігу,  запихаю беруші і вже далі спокійно сплю :)

Після того як частина Братства розпочала підйом на поверхню, я з Оніксом залишилися ще на 35годин в копальні шукати таємниці Морії. Спершу повернулися в дальній район – до нашого підземного базового табору, поїсти та поспати  2годинки. Снідаємо на краю гігантського підземного провалля (камери, судячи з нумерації їх тут декілька сотень), стеля та дно не просвічується. Раптом в тиші чуємо гуркіт падіння породи у камері, курча а воно живе - той Балроґ...


Думали, що вибрали найбезпечніше місце для ПБТ, а виявилося, що спали між 100 метрової глибини камерами у цілику, із закладеними у стіни та стелі "конфетками"… )))

Похилом спускаємося у дальню частину нижнього горизонту. Тут ходи штреків дещо об’ємніші і десь тут же розташовані нижні частини камер, але проходу на їхнє дно ми так і не знаходимо, підхід до них всюди завалений. Конвеєрним механізмом порода подавалася із дна камер відразу у вагонетки.

Оглядаємо трансформатори, як раптом по стінах блимає світло – орки!!! Валимо квершлагами звідти подальше. Що вони робили в «не робочий» час в дальньому районі?  Рівень адреналіну підвищується, копальня перестає вже бути аж такою "затишною і безпечною". На "5тьох люменах" повертаємося назад на "домашній" горизонт.

Далі 3 кілометри прогулянки штреками до ствола і підйом на верхній, найстаріший, горизонт. Ходи штреків на цьому рівні низькі та тісні, часто видовбані під гном'ячий зріст - вони робилися ще народом Даріна VI...


Ці ходи були прокладені понад 100 років назад...

На цьому горизонті декілька цікавих об'єктів:


Озеро Морії «Висяче каміння»


Гніздо дракона Смоґа вже багато років пустує…


Кажуть, на Марсі була вода…

Наближається кінець підземного "дня", а отже, час повертатися в ПБТ - зі своїх тунелів вилазять орки...


Неймовірної мотивації знак - "гм.., цікаво, а що там тебе може вбити?")))




Різдвяна вечеря на краю Безодні :))

Спалося погано, боліла голова і за стіною десь довбалися орки...


У копальні чудовий природний геологічний музей мінералів типу галоїдів. Експозиція:


Полігаліт


Жила справжнього мітрилу !!!


Найцікавіше, звичайно, в туалетах)))


Перешарування пластів алевроліту та солі






Соляні сталактити

На наступний "день" знову вирушаємо на нижній рівень з метою пройти його до ствола. Спочатку рухаємося практично в повній темряві - пару люменів освітлює де йти.  Це знову прогулянка до 3-4км в одну сторону. Десь посередині клімат копальні міняється - квершлаги стають вологими, болотними або підтопленими. Цікаво, що в одному місці в штреку чітко видно де контактує світла суха і темна волога порода. Десь посередині - потужний завал, тут аргілітово-алевролітова порода дуже крихка і нестабільна. Обережно проходимо завал через верх.


фото Онікса


Другий рівень місцями вже значно підтоплений. По низу правої стіни видно, що були періоди коли рівень води стояв і вищий... Також в деяких місцях спостерігалися "промиті" стіни ходів - можливо, це результати потужних гідропроривів в минулому.


Аварійна драбина веде далі вниз - в глибинний морок Морії...


Штрек на другому рівні. Глибина тут близько 200метрів

Біля шахти помітно відчувається сильна тяга свіжого повітря. А далі виброска - знову декілька км пожьомо, а потім годину пьоново і на лице падає січневий дощ.
Розшарити F VK G+

Roy

  • Супер Модератор
  • Досвідчений Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 3490
  • Рейтинг 1413
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
    • Мої фото
Re: Стара соляна шахта і ми
« Відповідь #2 : 15.01.2016 18:07:25 »
Відео-пруфи содеяного:
<a href="http://www.youtube.com/watch?v=WzHXbGv90Vg" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=WzHXbGv90Vg</a>
Розшарити F VK G+
Meine Ehre heißt Treue

MAGNOWSKI

  • Зацікавлений
  • *
  • Повідомлень: 7
  • Рейтинг 29
  • Стать: Чоловіча
  • spirit of adventure
    • Перегляд профілю
    • Івано-Франківський геоклуб
Re: Стара соляна шахта і ми
« Відповідь #3 : 18.04.2016 19:39:11 »
На останній горизонт шахти
Глибина - більше 10 мільйонів років назад.


"Ви пройшли по тунелю, в якому діє торсійне поле, а воно може привести тебе в такий вимір..."  - там де монтєри не скажуть "ласкаво просимо" :)
- із фільму, що знімався у цій шахті :)


Із краю шахтного ствола, дно якого не просвічується, віє характерним підземним запахом. Переодягаємося, вдягаємо каски, перевіряємо світло і починаємо спуск хиткими драбинами. 100, 200, 300 метрів глибини... Над нами мільйони тон породи, що давить на тунелі шахти і відділяє від звичного зовнішнього світу. Фактично, ми спускаємо у світ міоценової епохи, осадова порода, у якій закладена шахта, протягом декількох мільйонів років відкладалася в морських та напівконтинентальних умовах древнього світу. Це інший світ, де нема дня і ночі, нема погоди, нема нічого - поки ти не посвітиш ліхтарем. Цього разу спускаємося з метою оглянути дальні райони, спуститися на дно шахти.


Спуск на найглибшу відмітку шахти - 340м.

На дні ствола помітно дує - вентиляція хороша. Обрежно рухаємося через обвалонебезпечний район до магістрального штреку. Перший горизонт  вже як рідний, домашній:) Спершу йдемо на розвідку в район камер і відкриваємо для себе цікавий момент - штрек тут закільцьований і повертається назад на магістральний. Далі похилом спускаємося на другий горизонт, що на глибині 220м. Тут вирішуємо трохи поспати та залишити запас води та їжі, адже ми спустилися сюди з розрахунком провести під землею до двох діб (в підсумку вклалися в одну).


Похил між першим та другим горизонтом (амплітуда 60м) призначений для траспортування корисної копалини знизу вгору, обладнаний рейковим транспортом "фунікулером" (вже не діючий). Фото - знизу вгору.


Вид на похил з проміжного вентиляційного горизонту.

Похил – похила гірнича виробка, що не має безпосереднього виходу на земну поверхню, розміщена за падінням пласта чи порід, розташована здебільшого нижче основного відкатного горизонту і призначена для транспортування корисних копалин знизу вгору.


Похил "Кінський"  на проміжний "історичний" горизонт.

Ходи штреків-квершлагів одного горизонту шахтного поля простягаються на  десятки кілометрів, тому перехід з одного району в інший займає досить багато часу. Обстежуємо один обвальний та підтоплений район біля "історичних" стволів, а потім піднімаємося іншим ходком на 1 горизонт, а звідти об"ємним похилом "Кінським" на найстаріший горизонт копальні. Тут знаходиться величезні камери, які раніше заповнювалися водою.


Круговий перекидач вагонеток - механізм, призначений для розвантаження шахтних вагонеток шляхом їхнього повороту або нахилення у положення, що забезпечує висипання вантажу.


Рудниковий локомотив електровоза у підземному депо.


Підземна породонавантажувальна машина ступінчастого типу.


Руддвір діючого ствола шахти.

А далі починаємо спуск на останній горизонт, на дно шахти. Сюди давно ніхто не спускається, це закриті горизонти. По стволу постійно тече вода - висококонцентрований соляний розчин, попадання в очі якого досить неприємне. Із-за цього ствол досить красиво обріс соляними утвореннями та сталактитами. Пропускаємо третій і спускаємося відразу на останній 4 горизонт. І ось нарешті остання драбина і  дно шахти. Це затоплений аварійний горизонт, руддвір в обидві строни частково обвалений. Зумпф теж затоплений - чуть не втопили штативи. Зверху постійно тече вода. В одну сторону відходить магістральний  квершлаг в кінці якого проглядається обвал, чи прохідний і що далі - невідомо, надто глибоко для бахіл. Глибина 330-340м відчутно давить, в один момент чуємо як щось тріскає у кріпленні. Стає трохи нервово, залізобетонна конструкція руддвору ризиковано звисає і готова обвалитися в любий момент, небезпека тут підвищена тому швидко починаємо підйом на верх.


Ходове відділення обросле соляними утвореннями в "історичному" стволі шахти. Цим стволом відбувається водопритік у гірничі виробки рудника.


На дні шахти.


Затоплений зумпф шахтного ствола.


Арочне металеве кріплення квершлагу на аварійному найглибшому горизонті шахти.


Аварійний  руддвір.

По дорозі на гору ще оглядаємо третій горизонт. Досить цікавий, розгалужень небагато, таке враження що тут до останнього вівся видобуток, але повноцінно його не оглянули. З цього горизонту можна ще спробувати спуститися на 4 горизонт по іншому стволу. Можливо там не настільки затоплено чи аварійно. Проте, 17годин безперервної експлорації шахти дають своє знати, тому вирішуємо наразі не спускатися тут. Починаємо довгий, втомливий і повний глюків вихід на поверхню.


По стіні та стелі квершлагу 2ого горизонту чітко прослідковується контакт сухої світлої та  вологої темної породи. І справді, з цього місця тунелі стають болотними, мокрими та місцями підтопленими.


Розріз осадових порід у шахті, що відклалися в міоценову епоху 20-16 мільйонів років назад. Справа зверху бачимо світлий пласт солі.


" І що, звідти ніхто не повертався? - Ніхто, хоча... "
" Тут один хотів повернутися,  його досі шукають "  :-)))
- із того ж фільму, що частково знімали тут, дивитися і ржати (хто в темі)  :)))


P.S. А ще, нам з Onyx-ом якось один труспєлік розказував, як він по печері з мотком ниток ходив, щоб не заблудитися - потім ми прикинули, що треба на швейній фабриці окрему партію ниток на пару десятків кілометрів замовити, щоб безпечно експлорувати шахти :-)))
Розшарити F VK G+

mitncik

  • Дуже Особливі
  • Досвідчений
  • *
  • Повідомлень: 257
  • Рейтинг 267
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Re: Стара соляна шахта і ми
« Відповідь #4 : 18.04.2016 20:07:51 »
Від себе додам єдину фоточку зроблену за цей раз, так як було виключно ліниво знімати. Але, пропустити можливість зазняти ствол з дна(-340м відносно поверхні, або -7 метрів відносно Балтійського моря) не зміг :) Особливу складність доставляло те, що зверху в лице постійно капав концентрат солі, а під ногами був зумпф, від падіння в нього захищали якісь кристалізовані шматки мусору. Лишалося надіятися, що воно витримає людську вагу(спойлер: витримало)
Розшарити F VK G+

bodyabighit

  • Свої
  • Постійний Дописувач
  • *
  • Повідомлень: 125
  • Рейтинг 129
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Re: Стара соляна шахта і ми
« Відповідь #5 : 24.01.2017 23:48:26 »
Отже продовження історії експлорингу копальні

У вилазці брали участь я, ІНТРОВЕРТ 997 та Electri4king

Затарившись живленням до світла, аптечкою, хавчиком, фотоапаратом , сідаєм на поїзд і їдем до місця інсталу. Телепортуємось в підземне приміщення, де починається спуск в шахту.




Зверху поблизу гавкають собаки. Таки зачули незнайомців. Включаємо ліхтарі на мінімальне світло і йдемо до місця спуску. Це місце вентиляційний ствол, обшитий тюбінгом 50 років тому. Кидаємо камінь в ствол. Рахуємо секунди: раз, два, три на четвертій глухий звук від удару об поверхню. Отже, певно метрів 100 вертикального спуску. Драбинок на перших двох прольотах немає. То ж прийшлося трохи помучитися.


Фото ствола зверху



Спускаємось нарешті на саме дно ствола




Далі перед нами відкривається ось такий завал




Але треба рухатись далі. проходимо його навприсядки й виходимо на аварійний похил. В двох місцях на дере'яні сходи обвалилася порода. На стелі також загрозливо обвисають куски породи, тримаючись лише за металеві конструкції тунелю.
Виходимо на перший горизонт. За нашими підрахунками і догадками його глибина між 100-150м. Він зустрічає нас не дуже дружньо.

Перший обвал


Проходимо ще невелику відстань і бачимо другий, ще більший обвал, який до того ж забарикадований. На жаль фото цього обвалу не зробив... Тут у нас виникає вибір: обережно пропихатись через обвал чи вертатись назад і вилазити з шахти. Ми вирішуємо йти далі.
Далі штреки були вже в кращому стані, хоча на деяких, місцями була осипана порода. Побродили ще трохи тими штреками-квершлагами, розбили табір в одному з тунелів, поїли й полягали спати.
Прокидаємось, дивимось, а то вже 10 година ранку. Їмо, ховаєм рюкзаки і всі пожитки в вагонетку і йдемо експлорити це підземне царство.




Знаходимо величезні, бездонні камери. Одна з камер, яка до того ж без захисту.




Видно, що квершлаг тут сверлений.




Йдемо далі по штреку й бачимо такий собі трансформатор на 6 кіловольт в цілком пристойному стані.




Прохідний комбайн в напіврозібраному вигляді




Перекидач вагонеток




Рогатка




Йдемо одним із цих ходів, який невдовзі закінчується ось таким тупиком.




Вертаємось трохи назад і йдемо в зворотню сторону штреку.




Спускаємось похилом на 2 горизонт шахти. Глибина близько 200 метрів від поверхні землі.




Перше, що бачимо це ось такий двигун для намотування тросу.




Виходимо на широкий штрек.




Далі йдемо цим штреком. Він значно ширший ніж ті, що були на першому горизонті. Раптом бачимо дуже багато вагонеток і вантажні механізми. Масштаби вражають.




Очевидно це вантажне депо.




Шахтний екскаватор.




Все дальше і дальше ходимо штреками другого горизонту. Натрапляємо на трансформаторну кімнату.




Бредемо далі.




І знову бачимо трансформатори. Але тепер вже на вагонетках. Цікаво скільки їх ж тут? Певно достатньо.




В деяких місцях на горизонті валяються пусті коробки від вибухівки. Одна з таких коробок




Ще один прохідний комбайн, вже на другому горизонті. Дещо в кращому стані ніж той, що на першому.








Останній його слід в породі цієї шахти, у якій він залишиться назавжди.




Також на цьому горизонті знаходиться ще пожежний склад. Подекуди лежать запилені вогнегасники.




Далі час вже вертатись в наш базовий табір. Вертаємось, відпочиваємо і починаємо важкий шлях підйому. Ох і важко ж було тягнути 12 кілограмовий рюкзак нагору. Це було моєю помилкою. Зате переконався на власному досвіді, що не варто тягнути в такі місця важкі та ще й об'ємні сумки.
Розшарити F VK G+

ІНТРОВЕРТ 997

  • Досвідчений
  • *
  • Повідомлень: 471
  • Рейтинг 111
  • Стать: Чоловіча
  • Читайте чат ... І пишіть в ньому ...
    • Перегляд профілю
Re: Стара соляна шахта і ми
« Відповідь #6 : 08.02.2017 00:27:02 »
Участь брали bodyabighit, Electri4king і я.           
         Склероз бере гору, але попри нього спробую згадати як же все було. Субота по обіді банда зустрілася на лавці одного торгового центру (касир плакав, коли за воду без здачі заплатив) чекаючи транспорт фінально обтрушуємо торби (закриваються зі скрипом і вересками). Вечір суботи випльовуємося в місці призначення (телепортатор старенький точність низька тому кілька кілометрів йдемо до порталу) по черзі падаємо в тунель порталу разом з торбами (довкола мокрий сніг і колючки, старий бетон і всюдисущі пляшки) можна ввімкнути світло виявляється чийсь кульок не спустили доводиться за ним повертатись (маленька доза реальності, не все йде за планом). Переконавшись, що тепер усе на місці йдемо сирим від конденсату тунелем (протяг досить теплий) дивимося в пащу 100-130 метрової глибини (ми вже якось годували її шматком бетону) ліхтарі до дна не досвічують :'(.

         Після попередніх "екскурсоводів" люк драбини прикрили, тому газовий ключ-лом мусить поїсти дошки, починається перший етап спуску (перші дві платформи без драбин, а висота кожного 4 метри) тому вхід іде мотузяна драбина+математика (на одну платформу влазить 2 людини і всі сумки, а нас 3 штуки) друга платформа проходиться по стінці тюбінгу і двометровому шматку драбини (гайки так роз"їло соляним розчином, що їх можна розкришити руками  :o). Через годину після інсталу і половини платформ досягаємо другого етапу спуску і тієї частини драбин, що вкрита 2 сантиметровим шаром солі (натік конденсат з тюбінгів) через сталактити і брили солі важко спускатися з торбами (сіль сиплеться звідусіль) в кінці вас чекає 8 метрова драбина.

         Пів години перепочинку, напис від MAGNOWSKI на стіні фундаменту стола, кульок рукавичка, десь 80 метрів похилими сходами вниз (стеля блищить ненадійністю), радянські елементи живлення, тунель крізь руду і поламані дошки. Третій етап він вирішальний тут або пан або живцем розчавить порода, після першого завалу і 20-30 метрів тунелю (стеля з дощок і брусів колоди їх підпирають хоча місцями потріскані) є другий завал і його треба розгрібати бо він частково перекритий дошками які з протилежного від нас боку присипані породою (в основному брили і пил) десь за пів години і одну дошку (єдина, що була не прибита) мені і Electri4kingу вдалося розгребти завал так аби можна було пролізти між дощок. По той бік було ще небезпечніше (порода відшарована шматками по 1,5 метри в довжину і менше). Близько другої години ночі (неділя уже) ми вийшли з небезпечного місця і потрапили до перекидального механізму (для вагонеток). Через те, що супутники залишили речі за 300-500 метрів звідси (можу помилятися у відстані), а втома брала своє довелося посидіти на лавці поруч з перекидачем (так порушення ТБ, так ідіотизм), то були довгі 15 хвилин!

         Після єднання ми пройшли десь 2-3 кілометри (відстані не точні) в бік робочої частини першого горизонту, бачили накат на рейках, відра з під мастила нижню частину східчастого спуску з новенькою жарівкою. О пів на 4 ночі повертаємося до табору (потім довідалися, що неподалік від нього був вихід до робочого стволу), спали десь до 8 чи 9 ранку (супутники не дуже спали,їх не відпускав мандраж і заважав протяг), з"їли мівіну і повні сил та акумуляторів пішли в бік тупика першого горизонту і верхньої частини камер там багато всього цікавого (див. фото Роя)

          Десь о 12 годині спустилися на 2 горизонт (тут розташовані виходи в нижні частини камер, а глибина досягає 200-250 метрів) там розташовано кілька трансформаторних станцій, гусеничний бур, пожежний склад (там були не живі вогнегасники). Пройшовши десь на 5 кілометрів тунелем від драбини ( там декілька розгалужень які ми пройшли, тому ще 2 кілометри ) приймаємо рішення повернутись для перепочинку в табір. В таборі (не циганському) заправляємось чаєм і заряджаємо фото-відео апаратуру (гуде як нарваний інвертор Голема, починає здаватися, що я вже якось бачив стелю в цьому тунелі). Неділя 8 година вечора починаємо деінстал збираємо наші пожитки і повертаємося на поверхню. 10 година вечора перша платформа, драбина на місці. Сидимо на зупинці до N години ранку (мороз, ми мокрі від поту, беруть дрижаки). Вже до 10 ранку остаточно повертаємося у реальність, зокрема до Лємберга.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=IwOst_Gtorg" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=IwOst_Gtorg</a>

П.С. Поки не в змозі порізати відео на менші шматки.
Розшарити F VK G+
Порушник, рекомендовано уникати.

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3703
  • Рейтинг 711
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Re: Стара соляна шахта і ми
« Відповідь #7 : 16.12.2018 22:26:40 »
«А який похід Вам запам’ятався найбільше» - питання на яке раніше я не мав відповіді. Бо як можна порівнювати Похід в Полтву з дослідженням Печер під Петросом чи сплав по Черемошу з Ракетними шахтами?! Так було до вчора…. Бо Стара Соляна Шахта  відтепер ще довго триматиме першість.









То що ж цікавого може бути в Шахті:
1)   Гігантські підземні пустоти розміром з цілий житловий квартал. Якшо ці пустоти завалиться то буде такий землетрус, шо злетить навіть вінок з голови Ісуса на даху Каплиці Боїмів. Уявіть собі що можна побачити ці пустоти на власні очі!
2)   Десятки кілометрів ходів різноманітних розмірів, форм та краси. Ми за 29 годин практично без сну і половини всього не обходили.
3)    Адреналін!!! Проникнення в повністю діючий об’єкт, катання на підземному Електровозі кривою колією по закинутим стволам шахти. Ночівля в абсолютній тишині та темноті на глибині триста метрів під землею. Постійне відчуття екстріму.
І це ще далеко не весь перелік. В цьому звіті я опишу все, від початку і до кінця, як воно було. Лише не вказуватиму яка шахта, щоб ви не повторяли це дома. Бо це небезпечно і буде шкода якщо об’єкт пропаде. Ну а кому треба той ітак здогадається.


Ну і ось кілька порад для тих хто здогадався:
1)   Беріть з собою лише найнеобхідніше. До третього горизонту спускатися прийдеться 300 метрів. Рюкзак що все зачіпає дуже заважатиме
2)   Рукавиці маст хев. Драбина на початку вся в льоді, воді і бруді. Далі нижче все в солі. Поїсть шкіру.
3)   Каремати брати не потрібно, внизу багато картону від ящиків з вибухівкою
4)   Внизу температура стабільна 12 градусів +-2 градуси. Можна спати в одязі під термоплівкою, без спальника
5)   Для проходження затоплених ділянок добре мати бахіли
6)   За вилазку ми пройшли поза 30 км далеко не асфальтованими доріжками. Якісне трекінгове взуття що не помокає і не натирає збільшить долю вашого задоволення в цій вилазці
7)   Води приблизно потрібно 2л на 24 години на чоловіка
8 )   Завжди при собі потрібно мати два світла і одне запасне в рюкзаку. Бо якщо воно розіб’ється, поламається чи відмовить в найнеобхідніший момент то буде туго і вам і вашим напарникам. А умови шахти як ото вологість, сіль, температура і цілодобове використання не сприяють довговічній та надійній роботі ліхтариків.
9) Сідачка це мега тру. Особливо чекаючи поки всі нафоткаються











---
Шахти… Це такий же невід’ємний елемент людської середовища як гори, небо, міста, річки та рівнини. Шахти є в дитячих казках типу Білосніжка і сім гномів, шахти є в фентезі як ото в «Володар Перстенів», за шахти велися війни, в шахтах зароджувалося процвітання націй.

Що ми уявляємо коли чуємо слово «Шахта»? Більшість людей мають доволі абстрактну картинку: це вентиляційний ствол на поверхні та чорні змучені шахтарі в касках і ліхтариках шо йдуть зі зміни. Але ж ніхто не задумувався шо насправді шахта – це рукотворне чудо. Це можливість побачити внутрішні шари Землі, кристали великих розмірів, це можливість пожити в стерильних умовах без бацил, запахів, світла та звуків. А ще отримати порядку дозу адреналіну якщо це Українська шахта. Бо на неї вже давно ніхто не виділяє фінансування і всередині все в напів-аварійному стані. Так як я виріс на Прикарпатті то і про шахти чув ще зі школи. Типу як про страшне місце куди краще ніколи не попадати. Коли я почав займатися діггерством то лазив по різним підземеллям і в шахти тягнуло неймовірно. Це ж апофеоз підземних урбан-досліджень! Адже в шахтах в рази все крутіше по масштабах ніж на «поверхні». А тут ще й Рой на форумі видавців багато розказував як то «стрьомно» (читак круто) було лізти туди вниз 😊








Завдяки Васічу і Електричкінгу я зміг відчути себе людиною яка йде «на діло». Весь тиждень ти морально настроюєшся шо тебе можуть пов’язати. Ти придумуєш готові рішення та відмазки на всі можливі ситуації, відкрито обговорюєш їх з партнерами по вилазці, шукаєш телефони місцевих рішал. Ти готуєш речі та знаряддя, попереджаєш друзів про час «Ч» до якого ви маєте вийти інакше «дзвоніть куди треба». Ти вже все вирішив і морально не готовий просто так відступати. Залишилося тільки…

Зазвичай люди стараються вилазки починати якнайраніше аби побільше часу пробути на об’єкті. Але це не той випадок! Раніше 12 години ночі туди нема чого і з’являтися. Тому після роботи як справжній злочинеть я чекаю ночі, лежу і стараюся розслабитися, набратися сили на цю відповідальну ніч. І це ще більше додає відчуття що ти йдеш «на діло».

Приїжджаємо в маленьке наркоманське містечко. Вся веселість та безтурботність тут же випарувалася, усі злагоджено та мовчки діють по наперед домовленому плану. Випав рясний сніг… Лишаються сліди і їх приходиться заплутувати. Маскуємо машину неподалік точки входу і в цивільному вирушаємо на розвідку. Поки шо ми «чисті», навіть якшо нас запалять то нічого поганого ми ще не робили. Йдемо до високого, характерного будинку з великим колесом наверху, з металевими башнями та тросами навколо. Шиби в будинку мало де є. Цегляні стіни рясніють дірками а через дах падає сніг. Та за поворотом будівлі яскраво світиться галогенна лампочка яка чітко вказує на локацію сторожа.

Вхід, який ще тиждень тому був заварений, виявився кимось троха надгриженим. Всередину можна залізти навіть без інструменту. Це і плюс і мінус. Плюс бо менше мороки і в разі чого ми нічого не ламали. Мінус, бо значить хтось ще зовсім недавно тут був. І він міг або: 1) спалити об’єкт і нас тут вже чекатимуть 2) Бути зараз там всередині. Починаємо перебирати в голові підозрюваних знайомих що знали про нашу вилазку… Тут сніг зіграв нам на руку, крім наших - більше слідів видно не було. Значить всередині пусто. Тому ми вирішили інсталитися, будь шо буде. Друга перевага снігу це його світло. Непотрібно вмикати ліхтарики, все видно і так, менший запал.

Попри відкритий вхід ми беремо з собою інструмент аби могти вибратися назовні навіть якщо його раптом заварять. Тихо і оперативно, як повстанці шо закладають бомбу під Красну Площу, ми по одному передаємо спорягу всередину. Тут темніше ніж на зовні, та все ще можна бачити без ліхтариків. Ховаємо інструмент в смітті (заберемо при виході) і навпочіпках йдемо геть від входу.

Тут ми попадаємо в височенну кімнату з масивними жестяними вентиляційними установками і ліфтами вниз шахти. Це вхід в головний «ствол». Сюдою люди можуть доїхати на роботу, сюдою ж видувається назовні перегар їхніх розмов. Звісно шо всі входи вниз надійно закриті цеглою або дошками.

Ми серйозні, говоримо коротко, чітко та пошепки. Тьмяне червоне світло ліхтариків вмикаємо лише в разі крайньої потреби. Колишня веселість зникла, переді мною зовсім інші люди ведені вперед ідеєю та ціллю. Як Сталкер в зоні пікніка ми, повільно та обдумуючи кожен свій рух, ступаємо крок в крок до драбина наверх вентиляційного стволу шахти. Напевно в цьому і полягає геніальність Стругацьких що вони так точно і достовірно передали ці відчуття, ніби й справді це відбулося з ними.

Я спокійний, будь- шо буде, сам факт пригоди і оцього епічного залазу мене вже пре. Я трушуся від холоду та напруги і просто отримую задоволення перебуваючи тут і зараз. «Внизу буде Тепло», - запевняв Васіч. Тому ми всі вдіті легко. Теплий одяг не було би де сховати і як взяти вниз. Він би просто не влізся в ствол.

З шахти дує сильний висхідний вітер. Просочившись в щілини між дошками стелі залазимо всередину стволу. Під нами внизу чорніють  чотириста метрів провалля. Потрібно спуститися десь з п’ять по гнилих кутниках що підпирають ствол. Перший лізе Васіч, йому на мотузках ми передаємо все спорядження і теж, як мавпи в цирку по ліанах, опиняємося коло початку драбин в «царство Дарріна».

Поруч з основним ліфтом, яким ми звісно що не можемо скористатися через запал, йде стара, деревяна, ще австрійська драбина. Вона зроблена на випадок аварії в шахті. Дванадцять вертикальних перекладин, прольот за прольотом і так вісімдесять метрів вниз аж до першого горизонту. Уявіть собі, пролізти практично три дев’ятиповерхові будинки по драбинах «бабці Стефи». Причому драбини зверху покриті льодом що утворюється з конденсату від шахти. А трохи нижче вони всі мокрі і в соляній багнюці що миттю роз’їдає шкіру. Це й же конденсат падає на голову і не дай Боже він попаде в око. Всю дорогу приходиться притулятися грудьми до перекладин драбини щоб хоч якось вмістити свій рюкзак у вузький прохід. Пхати його руками поперед себе ще важче. Добре шо в нас хоча б є рукавиці і шо в рюкзаках немає нічого зайвого. Тупо зараз думати «А що станеться якшо я зірвуся?». Просто лізеш собі вниз стараючись концентруватися на правильності своїх дій.

Перед початком спуску мокрими драбинами Васіч рекомендує заізолювати рюкзаки від води з допомогою кульків чи рейнкаверів. Інакше вони будуть всі мокрі і в багнюці наступних 24 години.

Хто лазить підземеллями – діггери, по дахах – руфери, індастріалом – експлорери, на поїздах – трейнхоппери. А хто долає сотні метрів по драбинах вниз і вверх нехай будуть «леддери». Саме такими ми себе і відчували. Особливо по дорозі назад коли зараз піднялися з третього горизонту аж на поверхню, приблизно 300 метрів драбинами. В сумі за вилазку 29 годин ми кілометр ними точно налазили.

«Горизонт» - так в термінології гірників називаються власне те, що люди кажуть «шахти». Це там де працюють шахтери. Чому «горизонт» – бо це горизонтальне розгалужене мариво ходів у всі сторони від основного стволу шахти. А «Ствол» - це вертикальний отвір в землі кудою люди добираються на горизонт і звідки піднімається наверх сіль.

Прикол шахт в тому шо найстаріші і часто найкрасивіші горизонти йдуть першими. Бо колись добували спочатку ту руду шо була ближче до поверхні а потім вже йшли вниз. Так само і наш перший горизонт був побудований ще за часів бабці Австрії. Тут солі вимивали з породи у великих озерах. Зараз це все давно вже не діюче, тому «похилом» йдемо вниз на офіційний «1 горизонт» за сучасною класифікацією.













Перший горизонт розташований на глибині 100 метрів і вважається «домашнім». Він чистий, без обвалів, сміття. Тут люди регулярно приїжджають на роботу про що свідчать записи в журналі відвідувань. І сьогодні теж були, десь недавно поїхали тільки. Я навмисне не буду розказувати про шахту, її ходи, штреки і квершлаги. Це все вже описано і прекрасно видно на фотках з попередніх звітів. Навіщо описувати похід на стриптиз: краще все раз побачити самому. Тому я зосереджуся більше на наших пригодах.

Ми спустилися в шахту з стволу часів Франца Йосифа. Звідти Васіча магнітом потягнуло в ДЕПО. Так, так, на кожному горизонті є своє депо з електровозами. Вони служать для швидкого пересування леддерів по шахті, а також деколи ще тягають вагонетки. В Депо, як і має бути, посеред промаслених столів з гайками, ключами та контакторами стоять ще слоїки з компотом, свіжі газети і годинник з будильником коли закінчується зміна. Бляяя, як той клятий будильник був нас якось висадив. Згідно з журналом відвідувань по вихідних вони не працюють, тим більше недавно було Андрія. Ура, вся шахта наша!

Але тут обломс. Васіч і Електричкінг одноголосно заявляють що шахтери вжили заходів проти «туристів». Вони позакривали входи на колодки, вимкнули струм від електровоза і заховали ключі. Раніше все було значно відкритіше, лишали все як є не боячись туристів. Тим не менше, троє інженерів-електронщиків завжди запустять один електровоз. Це ж вам не тесла з Тачскріном, хоча ємність батареї шо там шо там однакова 😊 А леддеровоз нам потрібний для подорожі до «Теплого» стволу шахти куди пішки йти троха далеченько.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=jLsLIOlk56E" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=jLsLIOlk56E</a>

Махіна електровоза важить десять тон. Колія крива. З банок допотопних батарей йде димок. Але Васіч розганяє його до максимальної швидкості, підкидує так шо на кількох стрілках я чуть було не злетів. Насправді це неймовірне відчуття сидіти на фаркопі електровоза та спостерігати як пролітають повз шершавіть тунелі, нагинати голову під конвеєрною стрічкою, вихоплювати фотоапаратом верхівки «камер». Завдяки електровозу ми доволі непогано об’їздили весь перший горизонт і звикли до нього майже як до Джимміка

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=G5qDnn-3P0s" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=G5qDnn-3P0s</a>



Автомат з Газіровкою






Один з багаточисельних завалів що стався недавно


«А шо це за камери?» - спитаєте ви. «Камери» - це ті місця, де власне видобували породу. Всі ці тунелі, похили, штреки – це лише підходи. А вівтар - це величезні пустоти діаметром під сотню і глибиною кілька сотень метрів в породі. Вони настільки величні шо перший раз як ми їх побачили в нас аж дихалку відняло і очі кліпати перестали. Наші найпотужніші ліхтарики не могли їх нормально освітити. Та навіть попри те було цілком очевидним що тут можна розташувати кілька житлових кварталів. Камери мали вихід на другий горизонт і там з них забирали породу. Мене не полишає думка прийти сюди з дроном і Санніменом та познімати це на відео. Вийшов би крутий фільм про дійсно Унікальні місці України в нас під ногами.

Інтернет пише що цих камер десь коло 600. Ми всіх не оглянули, але їх справді тут багато. І уявіть собі що над цим всім живуть люди!!! А що коли воно завалиться?





«Чого воно має валитися, простояло досі стоятиме і далі» - скажете Ви. Але дзуськи. По перше – третій горизонт завалений практично повністю. Тримається на анкерах, дерев’яних сірниках і суперклеї. Завалиться він – за ним піде другий і перший горизонти. Далі, другий горизонт багато де підтоплено і він теж далеко не в найкращому стані. Більше того, ходи які були відносно цілі два роки тому зараз теж обвалилися. Тобто процес прогресує. Ну і не забуваймо шо в країні війна. Змогли проникнути ми, зможе і ворог ☹







Коло «Теплого» ствола є спуск на 2 горизонт. Вже 6 ранку, ніч без сну і кілометри соляних доріг даються взнаки. Їмо «Харчі» на батарейному відсіку електровоза. Дуже зручна і компактна штука бо не потрібно брати вилок і ложок, тільки воду. Далі стає веселіше і ми стрімкими дерев’яними сходами попадаємо на 2 горизонт. Контраст вражає. Так ніби ти з Америки попав в Україну після розвалу Союзу. Купи сміття, куски породи повідпадали зі стелі і лежать прямо на колії, значно менше знаків та вказівників. Зато тут суттєво тепліше. Поруч зі спуском є будка бригадира виконана в стилі карпатської колиби класу Люкс. Всередині три лежаки і столик.





















Наверху 9 година а тут пофіг. В голові рояться думки як я нині ще був на роботі, потім як ми залазили, як я вперше побачив стволи шахти які вертикально падають вглиб у безмежність і так далі. Ще мене проймає ностальгія. Оцей запал в Хлопців, бажання все тут дослідити, довідатися як і куди йде, назавжди закарбувати топографію шахти в звивинах свого мозку. Я колись теж так досліджував Полтву десять років тому. Коли про неї ще не було стільки інформації і хотілося здобути її для себе.

Замість спальника я брав термопокривало, значно компактніше і достатньо тепло. Домовилися прокинутися о 13, тобто чотири години сну. Не то шоб мені розходилося побачити тут все по максимуму, але я розумію їх запал і не заперечую. Для мене сам факт ночівлі в колі друзів десь на 2 горизонті на глибині 200+ метрів це вже задоволення яке я не зможу забути.















Андрій бачив в якомусь відео в неті шо тут є капличка і йому конче хотілося її знайти. Капличка мала бути точно на другому горизонті. Але ж він величезний шо і на квадроциклі не об’їдеш. Тим не менше ми старалися, робили кількохкілометрові кидки в сторону стволу «Закинутий». На жаль всі вони закінчувалися або завалами або підтопленнями. Зато відчуття коли ти йдеш по довгому, прямому як стріла тунелі і не бачиш йому ні кінця ні краю було дивовижне. Наче вічна дорога до діггерського раю.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=rPDMx1HAwSA" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=rPDMx1HAwSA</a>













Я спитався в Васіча де фотки з попередньої вилазки












Селфі на Дзеркалку


Нічого не скажеш, надійно укріпили стелю




















Сурове Фортепіано






Далі тільки в Бахілах


В нас був чіткий розпорядок «дня» що і коли ми повинні робити. Чув час «Ч» коли піднімаємся на гору так шоп опинитися в машині не пізніше 6 ранку. Бо там далі люди підуть до церкви і може бути запал, а раніше – це марнувати цінний час під землею. Тому ми покинули шатання по 2 горизонту і піднялися знову на парший. Там нас чекав старий добрий тепловоз, як наші втомлені нозі раді були його знову відчути.

Ми переїхали до «Закинутого» входу на першому горизонті. Троха поблукавши знайшли людський ходок вниз і без проблем спустилися знову на 2 горизонт за завалами які ми так і не змогли пройти. Вуаля – капличка тут як тут! Хто б подумав, двісті метрів під землею! Тут напевно місцеві моляться аби це все під їх хатами не завалилося. Крім каплички і депо тут дивитися особливо не було що. Тож ми спустилися на третій горизонт де ніхто з нас ще до того не бував.

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=OedZ3o0Fukw" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=OedZ3o0Fukw</a>





Вагонетка для перевезення вибухівки




На когось таке може впасти, проламати стелю і всьо








Типовий завал








Зігнуло дошку в три погибелі


«НіпрутнЯ собі» - вихопилося у нас. Відчуття як в фільмі Армагедон коли ти попав на закинуту космічну станцію яку довгий час бомбардували метеорити. Та тут ніби арава зомбі пройшлася чи Фукусіма вибухнула. Не хочеться навіть виходити з драбинного стволу. Кількохметрове свлепіння коло входу прогнулося під вагою породи. Грубезні швеллери поскручувані вісімкою а всі доріжки тупо в кусках породи. Груби дошки, що тримали склепіння виходку, зігнуті в три погибелі. Всередину стволів стирчать тріски обшивки, так ніби нас ззовні обстрілювали з кулеметів.

Як Ви зрозуміли багато дивитися тут не було що. Ну і вже підходила четверта ранку. А нам ще добратися до паровоза, поставити його в ДЕПО, Васічу відфоткати все по дорозі, вилізти на найстаріший горизонт, піднятися слизькою драбиною наверх, видертися швеллерами на стелю ліфта, не впасти по дорозі в ствол шахти, підняти шнурком речі, передати все це + інструмент через дирку в вікні назовні, просочитися самі, замести сліди, непоміченими добратися до машини, переодітися на снігу і втікнути звідси поки нас ніхто не засік.

Третій горизонт
















Зробили тут селфі спот








Ця вся махіна має таку ж ємність як і акум від Тесли


Коли ми вже були в депо 1 горизонту я почув фразу «О, в нас ще є хвилина часу. Давайте прокатаємся до стволу і назад, там пряма колія, можна гарно розігнатися!». В мене проснулася чуйка яка тут же запротестувала проти такої ідеї. Все таки життєвий досвід говорив шо багато фігні трапилося саме після подібних слів в кінці вилазки. Тож я може вперше за весь похід був проти, чим трохи наламав хлопцям тему. Але зате ми цілі та неушкоджені рівно о шостій світили голими литками на снігу поодиноким перехожим.

Плани на наступну вилазку:
1)   Знайти озера на старому горизонті
2)   Піднятися на поверхню через вхід »Закинутий» знизу і все там пофоткати
3)   Поплавати по 4 горизонті на човні
4)   Познімати «камери» з дроном

Дописав цей звіт і ніби ще раз все пережив. Я вдячний долі що є Експлорер. Що завдяки всім цим людям можна попадати в місця, куди сам би ніколи і не пробрався. Тому що Експлорер - це велика команда, це обмін інформацією, це багато досвіду і взаємної підтримки.
Розшарити F VK G+
курча