Варшавські дахи

[Golem]

Що дає нам силу? Що дає нам отой приплив енергії який штовхає лізти вгору, спускатися вниз чи брести по коліна в гамні у невідому напрямку? Ти ж ніби ще п'ять хвилин тому думав що вже вмер і сил більше немає. А тут знову як огурчик!



Їжа? Ні! Їжа дає енергію щоб не здохнути. А якщо її забагато то вона тебе навпаки, помякшує та робить вялим. Як, в принципі, і алкоголь. Може страх надає нам силу? Викид адреналіну? Звісно що вони допомагають, але лише на короткий час.

Сніданок Експлорера


Ідея, ідея і ще раз ідея! Ось що нас постійно живить та спонукає до подвигів. Ідея залізти в глибокий бункер, ідея знайти втрачені монети чи літак, ідея дослідити невідомий хід, ідея першим видертися на найвищий дах. З'являється ідея і ти, забувши про страх та втому, крадешся через колючку у військову частину чи зі щитом у ріках йдеш відстоювати свою державу.

Давай туди заліземо?! ;)


Рюкзак вдвічі грубший за власника. Але без штатива ніяк


Ідея це насапреред те, що людині цікаво: поїзди, Полтва, скарби в землі, старі горища чи засекречені бункери, або її власна гідність. Люди люблять реалізовувати власні ідеї, а не чужі. Лідери це ті, хто вміє запалити своєю ідеєю інших, поселити її у їхні голови. Деколи один мечеться по об'єкту як заведений, в той час які інші тупо скучають. Це просто не їхня ідея.

Моя ідея


Дуже потужною «ідеєю» є думка оточуючих, самоствердження і самовивищення. Набагато цікавіше робити те, на що люди скажуть «Вааав!». Наприклад якщо на цьому даху всі вже були, то лізеш туди з нудьги та без особливого ентузіазму. Навіть фоткати ніц не хочеться хоч краєвиди там очлененні. Але наскільки більша мотивація якщо знаєщ що там ти будеш перший! Навіть якщо краєвиди звідти «неочєнь»





Взяти для прикладу нас. Ми проїхали 1000 км з кордоном за раз. Потім два дні досліджували об'єкти Бранденбургу та Чотириповерховий німецький бункер. По дорозі з Берліну в Варшаву відвідали MRU. Ще зранку ми хотіли схабарити німецького кота, а зараз сидимо на підвіконнику у центрі Варшави і думаємо куди би то піти далі. Чому ми не ляжемо спати? Чому не відпочинемо? Але ж так хочеться ще закинути в сторіс кілька фоток з Варшавських дахів! Щоб всі сказали Вав!







Після глухого німецького села ми попали в центр цивілізації. Наша квартира виходила майже на головну площу. Тут тобі і музика, і вогні, люди танцюють, вдалині світиться стадіон а ніс лоскоче такий милий та знайомий запах колектора. Так та! Не лише у Львові смердить, а й у центрі Варшави також.

Саундтрек до цього звіту

Центр Варшави ось над цим тунелем


Архітектура та памятки нас цікавили мало. Ми йшли куди підказувало нам серце і шукали де б то залізти. Раптом наші три голови синхронно повернулися праворуч! Думаєте там по вулиці йшла тянка в одних бахілах? Ні! Там стояло звичайне риштування на фасаді будинку. Звичайне для Варшавців але таке цікаве для нас.



Перші кілька ступенів риштування робочі забирають, щоб зіваки не лазили. Але ж є ще кріплення та опори. Надворі 12 година ночі, нас ніхто не зауважує. То ж ми маленько-помало, обираючи прольоти без вікон видираємося на найвищий ступінь урбан-свободи.







Звідси нам відкривається вид на маленьке Сан-Хосе. Принаймні хмарочоси і цей шпилястий будинок дуже схожі у Варшаві і столиці Силіконової долини. А ще і там і там є пальми на вулицях.



Далі ми перейшли з риштування на плоский дах і крадькова навшпиньках попрямували до кута будинку де була вивіска. Крадькома, бо наш шлях проходив повз відкрите вікно у квартиру. Там світилося і якась жінка в халаті ходила туди сюди.

«Вспишка зліва» - і я нерухомо лежу на даху притиснувши лице до рубероїда. Ніхто по мені не стріляв. Просто спрацював рефлекс вироблений на уроках ДПЮ. В темноті я зачепив ногою громовідвід. Жінка це почула і виглянула у вікно. Але до того часу я вже розмазав голубиний послід по своїх білих шортах.

Вивіска виявилася величезною. Фоткаємо її і ніяк ненатішимося які ж ми молодці. 😊 Та раптом Свят помітив чоловіка що мирно курив на балконі навпроти і, тримаючи другу руку в кишені, дивився у нашу сторону. Навряд чи він нас бачив, а якщо і бачив - то чи буде викликати поліцію? Від гріха подалі ми спустилися назад у місто.





Ось цей мужик що нас спалив


Туга за метро це характерна риса львівський експлорерів. Тут воно є. Ми не могли не поломитися вниз під землю поффтикати як могло би бути в нас дома. Троха побалувавшись синіми і червоними (таблетками) маршрутами ми під дощем перебіглися нарешті додому.



Задумалися де б то краще у Львів метро прокласти


Підйом нагору на одних руках!




Сранок добрим бути не міг. Після такого напруженого дня, швидко в місті не відновишся. В горах – так, в печері - так, на об'єкті – зазвичай так. На наступний ранок ти як нів чому не бувало пакуєш все скло в рюкзак і несеш його далі з собою по маршруту. Але відновитися в мякому ліжку посеред випарів мільйонів інших людей?

Щось тут "унило"


Маємо пів дня. Довгі пошуки абуктів по всіх можливих тегах не дали результату. Виглядає що крім дахів, у Варшаві повний голяк. Є щось за містом, але ми маємо лише пів дня до концерту Металіки.

НДІ "Опілля"


Звичайний "піддомнік"


Ми троха покаталися трамваєм по місту відвідавши тлєн і униніє променадних помойок. Крім вулиці «Колійової» ніц цікавого не найшли. То ж, за порадою Івана, ми пішли пробувати ще один дах офісного центру. Морда кірпічом і ми прослизаємо у щілину дверей на пік-пік. Далі ліфт на останній поверх і сходова клітка. Правда при спуску вниз якийсь двометровий чувак нас спитав «Що ми тут шукаємо» на польській. Моя англійська його переконала що це закордонні експлорери, а гостям потрібно бути завжди радим.

Вид знизу


Шатати чи не шатати? Питання блядські ці закохують!


Вид зверху, але троха не той будинок


Коло центру є ще два великих газосховища. Розміром вони навіть більші за вежі Цитаделі. Тут колись зберігався газ що йшов на освітлення вулиць. Газ видобували не з гавна, як прийнято вважати, а спалюванням дров чи перегонкою нафти. Газу потрібно було багато ввечері і зовсім не потрібно було вдень. А дрова собі горіли як горіли. Тому цей газ потрібно було десь тримати. Не маючи балонів і компресорів люди просто будували величезні пусті приміщення де подавали газ під малим тиском. Зараз ці приміщення, звісно шо, не використовуються. Всередині них ведуться будівельні роботи, то ж, на жаль, нас туди не пустили.









Ну і щоб хоч якось розвіятися ми за пару злотих піднялися на ратушу та глянули на дах, де ми були вчора вночі. І маючи у свому складі професійного ударника штурмової групи Експлорер, ми завчасно оголосили обід.

Початок і кінець наших всіх полазок. Зупинка на узбіччі


Це все висить в повітрі! Під ним тунель.


Бачу ціль не бачу перешкод?


Там нагорі ми щойно були


А там були вчора


На такому слабо?


Ух! Дзвін це тобі не перкусія!

ПС: Я потім поїхав у Хорватію. Хлопці продовжили свої пригоди у Польщі. Точно знаю що в них є ще багато гарних фоток 😉 Викладайте!

[Bottlehunter]

Не маючи балонів і компресорів люди просто будували величезні пусті приміщення де подавали газ під малим тиском. Зараз ці приміщення, звісно шо, не використовуються. Всередині них ведуться будівельні роботи, то ж, на жаль, нас туди не пустили.

Про ці будівлі писав колись Вільям під час свого польсько-українського туру. Текст є тут, але фотки на жаль не збереглися. Газосховища колись були "візитівкою" Варшави в плані Експлору, об'єктом, який був особливим в порівнянні з іншими містами і в який порівняно неважко було потрапити. По типу нашої Лощини.

Скопіюю сюди кілька речень про газовий завод та тогочасні методи зберігання газу.

Газ на Газовому заводі видобували методом газифікації вугілля. Спрощено процес виглядає так: у великий герметичний баняк кидають вугілля, і підпалюють частину. Кисню всередині бракує, вугілля тліє, вуглець з вугілля в результаті горіння окислюється не повністю. Тобто на отримуємо не СО2, а СО, який сам по собі непогано горить. Також можливе утворення горючих сполук з воднем. Утворений газ відсмоктують в трубу, очищують від твердих частинок, охолоджують і подають в газову мережу, тобто цьоці Касі, яка варить на ньому борщ.

Страі будівлі в Варшаві по-правильному називаються Газгольдери. Всередині там був великий металевий ковпак, під який подавася газ, для зберігання. Для герметичності ковпак був занурений у воду, схематично конструкція виглядала так:



У Львові теж колись був Газовий завод, на теперішній вул. Газовій.

До речі, а чому ви в якийсь технічний музей не сходили у Варшаві? Там є кілька досить оригінальних.

[_Tarik_]

Класно з'їздили напевно,плюсик поставив  ;)

[Ivan_Kom2000]

Варша́ва (пол. Warszawa) — столиця Польщі з 1596 року, з населенням 2 100 000 (2018). Саме сюди я приїхав щоб на власні очі побачити величні  хмарочоси наших сусідів:) Потрапивши на Автовокзал Заходня перше моє враження було наче приїхав в Київ. Йдеш такий по вулиці а рідну мову чуєш звідусіль, безліч вивісок українською та російською мовами, і тільки глянувши на глянувши на їхні тролейбуси та дороги розумієш що все таки це  Польща.
В цьому пості покажу фотографії з усіх моїх поїздок...

На околиці...









Варшава перед заходом сонця...

[Bottlehunter]

В цьому пості покажу фотографії з усіх моїх поїздок...

Фото просто супер, давно таких годних не бачив.
Крім дахів ще десь був? Під землею, наприклад?)

[Ivan_Kom2000]

В цьому пості покажу фотографії з усіх моїх поїздок...

Фото просто супер, давно таких годних не бачив.
Крім дахів ще десь був? Під землею, наприклад?)

Не вийшло((