Центральна Збагачувальна Фабрика (ЦЗФ), Червоноград

[_BuR_]

можливо це потрібно було в "Звіти" про шу виправити, якщо так.
Було це давненько в липні місяці 2007р.
Дома (в Червонограді)не сиділось.
Завжди коли їхав поїздом на Львів проїзджаю повз величезний Териконище, що в околицях м.Соснівка.
Надзвичайно довгий і високий,


 конкретних даних немаю,але є паскудні фото з мильнички.Звичайні терикони що були навіть в межах міста були облажені ще в дитинстві(щоб мама не читала   )Груди червоної породи, різного шлаку, і т д, гул шахт і купа пилюки під ногами , як на місяці, зараз шахти позакривали,породу розвезли, розпродали разом з радіацією.Малі були, дурні.
А цей завжди був недоступний, та й цікавол ще й досі.
От і вирішили проїхатись повз залізничну колію до цього гіганта, зведений він завдяки Центральній Збагачувальній Фабриці(Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська» — збудована за проектом інституту «Південдіпрошахт» і введена в дію у 1979 році. Проектна потужність — найбільша у Європі — становила 9600 тис. тон на рік, що передбачало охоплення збагаченням усього вугілля, яке видобувалося шахтами Львівсько-Волинського вугільного басейну. )
, що й знаходиться біля м.Соснівка.
Не думали колись і не зважали в що це все обернеться у майбутньому.
Гіпоплазія,нездале повітря і осади грунтів, і ще купа всього,в підніжжі гарні оранжево - червоні води, в засуху такіж потріскані болота.Картина гнітюча.
Так от, породу вивозять великими Білазами, траверсуючи по колу на сам верх,схоже на торт багатоповерховий, тільки тхне місцями зовсім інакше).Таких ярусів понад шість(не знав що писатиму звіт, а так під впливом Голема і його цим захоплення, і собі пригадав), спочатку була думка їхати теж кругом, та діло йшло до вечора, а не проїхавши і половини(по довжині) зрозуміли що ми до ранку їхати будем, тому форсували прямо в лоб, (так як Любко вміє) висота не одинакова, місцями більше, місцями менше, між рівнями(ярусами), скрізь видно великі вимиті водою рівчаки і канави,

є і то такі , що ого.
Знизу на цій мертвій землі ростуть берізки, і ще якісь подібні до них, дерева, і деревці,подекуди з помаранчевої води росте очерет з камишами.
Кілька зусиль і здавалось на вершині,але ні ,

 з низу не видно те що на горі,він просто сам собою заступаєє свою верхівку.Ця величезна територія породи з-за якої не видно горизонт,сумерки, місяць, поруч хіба видно труби заводу, враження що тут і знімали всі фільми про Марс чи космос.Брррр.
Проїхали блище до середини, і таки назад не знали в яку сторону, дороги якось по дивному, не відомо чи то в низ чи то в гору, трохи блудили).
Може не все так погано, поставити кілька бугелів, роратрачити, і зробити гірськолижний , якби це назвати, базу на рівннинній частині України, а шо?
Літом там спекотно , щоправда, іноді пожежі,іноді всередині, так каміння теж горить, тоді дуже запашний аромат на всю округу.

[_BuR_]

здалеку

[Alter]

Ото дядько Bottlehunter попросив, же би я тут виложив єдинозбережені фотки, які були зроблені минулого року під час нашоі подорожі Черноградським краєм, а конкретно тоді, коли ми заперлись на ЦОFF. Думаю багато в кого ще збереглись враження від спілкування із їхніми охоронцями



Вроді десь звідти охорона бігла.



Кажись транспортери.





















Москалі, щоб їх...









Ну і буксуючий на рівному місці БЕЛАЗ.



Обговорення.

[linuxoid]

Охорона тоді нам вкрала купу часу, а заклав нас, швидше за все, водій великого жовтого трактора..
Доречі, вся фабрика працює автоматично, керує нею ЕВМ 60-тих років, програмує її безцінний програміст, мова програмування - бінарні коди "без ніхто" збережений на перфокартах.

[Bottlehunter]

Захотіли одного разу ми з Цезаром поснідати на териконі. Та не простому, а золотому найбільшому в Європі. Таким, за неперевіреними даними, є терикон Центральної Збагачувальної Фабрики, що її місцеві і немісцеві по старій пам'яті кличуть ЦОФ. А знаходиться вона разом з териконом на околиці Соснівки. Отут, якщо бути точним.

До речі, шукав оце інформацію про терикони і знайшов такий патріотичний донбаський текст:

Численні різнокольорові (завдяки різнобарвним породам від майже чорного до світло-сірого) терикони немов меморіальні комплекси багаторічній завзятій шахтарській праці височать над Донбасом. Тільки у межах Донецьку та сусідньої Макіївки їх близько 160. І досить символічно, що кілька поколінь шахтарських нащадків саме на вершинах рекультивованих териконів після випускного шкільного балу зустрічають свій перший світанок, що відкриває шлях у доросле життя.

Отак! А ви де зустрічали світанок після випускного? Відповіть треба написати в обговоренні то теми, а знаходиться воно тут.

Отож минулого четверга після обіду зустрілися ми на Добробуті. Закупилися продуктами і фляндером вина, а ще взяли з собов різне похідне причандалля. Трохи по п'ятій вже виїжджали з АС-2. Виходили на зупинці біля шахти "Великомостівська". На залізничному переїзді повернули направо і далі стежкою поміж рейками. По дорозі (а загалом звідти до початку терикону трохи менше ніж 5 км.) трапляється чимало цікавих речей.

Ось ангар, в якому сидять два доглянуті з вигляду тепловози. І вагони з вугіллям збоку. Як же без нього.



"НебеСпечна" зона - просто канава, за якою - відвал шахти з конвейєром. Цікаво, але думка про те, що чекає попереду, не дає розслабитися.





З правої сторони від залізничної колії стоять дачі. Місцевість там заболочена, тому ось в цій хатці, якщо підключити фантазію, може жити справжній водяник. Або дідько, що меле опівночі в водяному млині кістки грішників.



Залізничний міст через річку Рата, одну з приток Західного Бугу. Цезар не полінувався залізти наверх і зробити кілька фото, за що йому красненько дякуємо.







За мостом стежка переходить в повноцінну грунтову дорогу, що йде справа від колії. Підозрюю, що коли йде дощ, гуляти тут несолодко - все розкисає і під ногами робиться липка і чорна багнюка. Ось у цьому місці стався прорив водопроводу, гілка якого йде попри дорогу. На одній з труб свіжі латки.





А ось і терикон. Нє, не так - ТЕРИКОН! Виглядає як величезний святковий торт, він також складається з ярусів, менших і менших доверху. Хоча на колір і запах, звичайно, далеко не торт.

Було ще не дуже пізно, тож ми вирішили піднятися наверх і звірити ситуацію. З цієї сторони на терикон веде стара дорога, по краях поросла соснами і березами. Схоже. по ній дуже давно вже не їздила техніка. А ще там ростуть гриби. Ось дощовик, наприклад 



Підйом наверх зайняв менше п'ятнадцяти хвилин. Ми сховали рюкзаки під густі лапи сосен і поперлися наверх напряму, ковзаючись і набираючи чорної породи у взуття. Як виявилося, підніматися легше там, де перед тобою ніхто не йшов, у моєму випадку там, де не йшов Цезар Неходжена порода залежується і зверху утворюється тверда кірка. Спускатися теж неважко, головне ставити стопу боком, не пробувати бігти вниз і не підскакувати, то вірний спосіб травмувати собі ногу. А якщо пощастить, то і шию.

До речі, на териконі колись вже був Бур. І не сам, а з ровером. Ось тут його текст і фотки.



Краєвид наверху відкривається просто чудовий - чорна і рівна площа і стежка на найвищий ярус. Де-не-де ростуть маленькі сосни і кущики трави. Якщо придивитися, на горизонті фото, що нижче, видно вишку, на яку колись залазив Лесик.



Рівчаки на схилах терикону - більші і менші - наслідки діяльності води.



Почало вечоріти. Ми спустилися донизу, розбили в лісі табір і зготували собі вечерю. Ніч була дуже тепла, я спав собі в спальнику під відкритим небом. Засинаючи, дивився на зірки і думав, чого ж я так рідко вибираюся поспати надворі.





Зранку підйом о п'ятій, і вже через 40 хвилин ми були нагорі. Такого пейзажу я ще ніколи не бачив! Починало світати, від терикона віяло теплом. Небо на сході порожевіло, а внизу стояв густий туман, з якого стирчали то тут то там окремі дерева і стовпи ЛЕП. Трохи далі горіли вогні шахти "Надія", а на горизонті, як казковий замок, світилася Добротвірська ТЕС. Ми розклали нехитрий сніданок на карематі і вже почали варити каву, аж раптом почулося ревіння мотору. Метрів за чотириста від нас, зі сторони ЦОФ виповз БІЛАЗ, підсвічуючи собі дорогу, а трохи згодом ще один. Скинули породу і поїхали назад. Пізніше приїжджала ще одна машина, більше наш спокій ніхто не турбував. Ми пили каву і дивилися на початок 21-го Дня незалежності з висоти териконища.









Все, день почався, йдемо далі.



Шикарне місце!





Купи породи, насипані вантажівками, розрівнюються спеціальним катком. Ось сліди від нього:



А от і він сам:



Закинуті силосні башти на краю території ЦОФ. І так, ми знайшли туди залаз. І вилізли на самий верх. Всередині є технічний коридор, ним можна потрапити в інші цехи. І здається мені, що вони стоять закинуті. Ми, правда, далеко не заходили, пам'ятаючи, що о 8 годині міняється охорона і нова зміна робить обхід.



















Прощальний погляд назад. Файне місце.



І ще одне чарівне болото дорогою на Соснівку.





Тут альбом, а в ньому багацько фотографій.

Обговорення.

[Roy]

Вже в котрий раз, групу відчайдушних експлорерів потягнуло на величний терикон центральної збагачувальної фабрики, на цей раз в зимовий період.

Перша спроба пробратися на терикон увінчалася повним фіаско, адже ми "гонорово" пройшлися слониками через територію фабрики, заодно пофоткавши її, чим і викликали неймовірне збурення мізків в охоронців. Це було в далекому 2011.  Тоді нас звинувачували у неправомірному проникненні на об'єкт, який до речі не обгороджений та не мав попереджувальних табличок і знаків. Ну та ладно. Головне, що нас тоді прийняли за екологів, і щойно прибувший до нас начальник охорони донецького походження, явно не повірив у наше незвичне захоплення. Був викликаний воронок з міліцією, але на наше щастя, прохання охорони з нами розібратись вони пропустили крізь вуха.
Відповідно, на КПП ми просиділи дві чи три години, писали пояснюючі записки, "показово" стирали фотки з фотоапаратів і на тому халас.
Назад, в Червоноградський мотель ми їхали в маршрутці з рішучим начальником охорони, котрого вже машина назад не забирала. Експлорери домінували. Справедливість перемогла.

Далі була друга успішна ранкова вилАзка на терикон Ботлхантера і Цезара, і згодом наша, зимова, 12 січня.

Було нас восьмеро - я, Bottlehunter, Lesyk, Marichka, Dexter, linuxoid, Rufus, і, ( о чудо!) - Смайл власною персоною.



Гарний зимовий, ще трохи сонний ранок, ми крокуємо вздовж колії, в напрямку терикону ЦЗФ.







Вищезгаданий міст через річку Рата. Цікаво, коли він побудований?






Для нас такі таблички це слабість. Обов'язково треба туди потрапити.  За попереджувальною табличкою - водосховище.


Труба з котрого прокладена безпосередньо ЦЗФ а може й кудись далі, до Соснівки, скажімо.


Наближаємося до терикону. Зблизька, він якось зовсім не лоскотить нерв, не вражає. Але це зблизька. 



Фабрика тоді працювала на повну. Дим ефектно доповнював індустріальний, зимовий пейзаж.


Робимо фотки і деремось угору.





От вилазити на засніжений, промерзлий терикон було доволі атракційно. Треба було відворити позу спайдермена і таким чином можна було вдало піднятись на верх.


Смайл, у свою чергу, після Андріївської ночі і причинних алкотравм виліз першим. Закалка з Донбасу дається взнаки 




Лесик теж був фаворитом у підкоренні терикона


Перші краєвиди, які нам відкрилися -




Ось так виглядає плато терикону, на задньому плані труби фабрики


Присутня рослинність




Дивні відчуття були, ступаючи по поверхні терикона. Перший шар породи був рихлий і крихкий, а далі твердий.




Вилазимо на вершину а далі хто куди










На цьому фото видно, наскільки суттєво зменшились викиди диму з труб


Побачити людину з рушницею не чекали там. Це був мисливець. Невідомо, для чого йому більше потрібна була зброя, чи то для зайців чи охоронців фабрики 


Короткий привал


Солодкий, зігріваючий чай, на фоні промислового гіганта (по місцевим міркам)








Свіжі насипи


Сліди від БЕЛАЗів






Спускаємося вниз. Апетит нагуляний, треба робити привал.


Пару знимок на пам'ять






Ось і знову повалив чорний дим з труб. Недарма вони так екологів бояться.


А ми тим часом пішли в лісок, розводити вогнище.
Встигли і з Соснівкою познайомитись, але так, в соціальному плані. Проходячи повз одну з "хрущівок", побачили наступну картину:
Лежить мужик, років з сорок, біля під'їзду, кричить, стати сам не може. Відкривається вікно навпроти, звідти жіночий голос:
- "Шо, знову напився, шо жінка скаже? Хлопці. хто може, заведіть його під двері, а то замерзне"
Підійшли з Лесиком, підняли його, ведемо до дверей під'їзду, тут приходить його сусід, теж десь такого віку, каже що вони обоє інваліди, правда один з них тверезий. 
Завели на третій поверх, сусід відкрив квартиру, подзвонив жінці. В квартирі розруха і запах відповідний. Ступа і жорна - біда чорна. Після побаченого хотілось "хляпнути" сто грам.
От нам і знайомство з Соснівкою.

Ну то таке. Головне що ми розвели багаття, купили ковбасок і зварили кашу.




Декстер пропонує Смайлу випити, Лесик ще вагається, Руфус не вагається ніколи, там він вивчає призвіще продавця на чеку. Все так по нашому. 




Просив Лесика зробити мені портрет і от що з того вийшло 


Розказую Смайлу, що вживання алкоголю в помірних дозах буває не шкодить. Інколи...


Армійська тушня від Декстера виявилася доволі смачною


Було смачно і весело.






Всім дякую за так класно проведений час, плюси в карму.

Нагадую, обговорення тут

Всі мої фотки можна подивитися там

[Bottlehunter]

Ось кілька моїх фото. Не знаю, як так вийшло, але урбаністичні вірші Сергія Жадана якось самі собою лягли на цифрові відображення наших суботніх походеньок.

[Alter]

Здається мені що я знаю цього "Сергія" особисто) Молодець, Стефку! Файні фотки повиходили, хай навіть і троха підфотожоплені. + однозначно.

[Svyatodiy]

Отож, дослідивши територію шахти "Візейська", ми відправились в сторону Центральної Збагачувальної Фабрики.



По колії в сторону шахтного комплексу вкотре проїхався тепловоз ТЕМ-2М, машиніст якого зовсім нас не помітив, хоча ми стояли практично впритул.



Стежка до ЦЗВ проходила вздовж терикону, з якого віяло різноманітними специфічними запахами.



А на фоні тим часом крізь гілки кущів і дерев починала проглядатись величезна фабрика.





І ось, через деякий ми підійшли до першої технологічної будівлі.



З території фабрики було чутно постійний гул. Десь тарахкотить тепловоз, десь чутно характерний звук зчіпки вагонів. Одним словом було зрозуміло, що підприємсто досі активно працює, тож просувались ми акуратно.











Наш взір натрапив на силос, котрий стояв з краю фабрики. Він був досить високим і вглядав покинутим. Що ж, треба підкорювати.











Знизу стояв цікавий електровоз. Не бачив таких раніше.



Піднявшись по сходовій клітині на верх, ми вирішили зробити привал і поїсти. Робітники фабрики також пішли на обід. Була друга година і було чути як постійний гул заводу почав зменшуватись, а потім і зовсім стих.



Їли ми звісно що? Мівіну Як же без неї. Тільки тут виникла одна проблемка. Поспіхом збираючись в похід, я зовсім забув про миску і вилку. Але безвихідних ситуацій не буває, тому повідаю вам як запарюється трушна експлорівська мівіна. Вам потрібна пластикова пляшка і трохи креативу. Також з обрізків цієї ж пляшки можна вирізати імпровізовану ложку. Вуаля 



Але якщо серйозно, не раджу таким займатись. Всетаки це не надто корисно для організму.

Добре пообідавши і відпочивши, вибираємся на дах силосу. Вигляд там ну дуже класний, але потрібно бути обережним і сильно не висовуватись. Всетаки знизу повно робітників, тому займаємо пози снайперів і фотографуємо.

























Вдосталь нафотографувавшись і відпочивши, спускаємось на землю. Нам ще потрібно було пройти деяку відстань до залізничної станції Гірняк, аби сісти на дизельний потяг.







І знову цей тепловоз, котрий переслідував нас весь день





На цьому наша історія добігає кінця. Ще раз дякую Інтровертові та Electri4king за компанію, а вам, читачі, за увагу!

[RottenDeath]

Дуже цікаво, таке враження, що на хвилинку потрапив в минуле. Там за залізобетонним мостом, на березі Рати ще дот стояв.

[Golem]

Дякую за класний звіт і фотки! Особливо буде цікаво читати тим хто з північних регіонів нашої області. То ж скільки то терпіння треба все так методично попідписувати!

До речі, маю питання. А воду на мівіну ви теж кипятили в пластиковій пляшці?

[Svyatodiy]

На щастя було у чому кип'ятити воду

[Svyatodiy]

Настав вечір. Троє піхотинців впевнено йшли до своєї цілі в сторону величезної фабрики.



Долаючи солдатські дороги і лінії перешкод, вони наближались все ближче.



Плато Червоноградське.



Ось і місце призначення. Розбиваємо партизанський табір.













Надсекретний тактичний план піхотинців полягав у тому, щоб переночувати на території фабрики і вранці провести бойову розвідку.





Протягом всієї ночі на фабриці стояв шум, який не давав можливості нормально виспатись. Також надокучали літаючі дротики (комарі), які дивним чином залітали на таку висоту.







Схід сонця - пора перекусити і вирушати в дорогу.















В сторону терикону виїхав перший БелАЗ.





Пакуємо запаси провізії.





Ми зайшли всередину виробничої будівлі. Ранкове світло пробивалося крізь мутне cкло, яке було покрите шаром вугільної пилюки. Ще з нічної зміни всередині залишилось увімкнутим світло. З неймовірним гуркотом цілодобово крутяться конвеєри, проте всі вони порожні. Механізми з останніх сил намагаються ще трохи попрацювати, хоча від цього нема ніякої користі і сенсу.











Раптова зустріч з мужчиною, який стояв до нас спиною і порпався у відрі, змусила піхотинців тактично відступити та відправитись досліджувати інші частини фабрики.









Шум на фабриці раптово стих. Наступила презмінка. Це означає, що можна вилізти з будівель і прогулятись колією.











Васіч замаскувався.









Місія виконана, проте можливі варіанти її продовження. До нових зустрічей.