Хребет гори Перекоп був останнім лисим кавалком Бескидських гір де я не був. Бачити його можна з г. Параски на південному заході. А ще зо три роки я не був на Плішці – місці схованому та магічному, яке манить дивовижним спокоєм та позитивною енергетикою.
Ця частина гір є туристично малоходженою, адже маршрутки в Коростів їздять рідко, а пішки зі Сколе треба 15 км по трасі пиляти. Не будучи таким дурним як минулий раз я підїхав машиноу у сам кінець села, що суттєво зекономило час і дало можливість пройти цей маршрут за два дні.
Отож, виходимо з села, минаємо КПП і маємо розвилку: наліво на Плішку, направа на Параску. Розвилка утворена природнім злиттям річок великої і малої Бутиблі. Між ними хребет Перекопу. Можна так зразу і йти, а можна пройти кілометр далі і після другого моста завернути лісовозною дорогою вгору направо. Це значно цікавіше і можливо швидше. Після недовгого підйому опиняємся на відрозі, яким назад і вертатимося. В цьому місці ми вперше почули рев ведмедя. Але прийняли його за холітання дерев і тому не дуже налякалися.
Триста метрів відрогом і перед нашими втомленими лісом очима відкривається безмежний простір навколишніх гір. Є можливість гарно роздивитися всю Параску, видно Росохацькі полонини. Орявчик і Гору Кремінь, під якою будемо ночувати. Хоча й осінь та все ж тепло шоч засмагай, легенький вітерець роздуває волосся, краєвиди наштовхують або на ностальгічні спогади як там був, або на тяжкі роздуми де це є
Туткій падаємо на обід. Можна б і лишитися заночувати, та попереду ще пів дня, та й поводу вниз йти далеченько.
Вертаємся до свого відрогу і відносно незаваленою гірською алеєю прямуємо до гори Бердовач. Тут вже йде вирубка лісу то ж доцільніше скористатися готовими лісовозними дорогами і зробити гак, який зекономить купу часу.
Йдемо весь час за течією річки аж поки не оминемо свою гору Бердовач і не побачимо старе закинуте відгалуження вправо. Звідси до хати 2,5км, йти весь час тримаючить правої сторони стежки. Дорога дещо завалена, тим краще: менше людей про хату знатиме.
Ця хата в мене повязана з кількома цікавими спогадами. Моїм жовтим чугунієвим базарним ровером, на якому Любко мав необережність поїхати в гори. Хоч я його від цього і відмовляв. Боявся шо поломиться або ровер, або Любко. Це був мій перший гірський двопідвіс зі стальною рамою і якшо не помиляюся – перший виїзд Любка в гори на ровері. Тоді дорога не була ше так завалена як тепер, але все рівно вони тягнули десіть метрів броцик, спускалися вниз – десіть метрів ровер і так по колу.
Зате з яким я захопленням і подивом дивиусі тоді на їх фотографії. Адже в горах ніколи не був, а шоб така прикольна хата серед гір стояла і нічия... Одним словом я заздрив.
Потім 2004 рік. Нарід з яким я майже вже жив в кімнаті поломиусі в гори і саме на Плішку, Свєткувати Люпка ДН. Той раз я якось прокохав. Та й Любко не сильно мене кликаe. Тим не менше вперше в гори я пішов саме з ним і саме на його ДН, тільки роком пізніше, на Кукул. Далі я купив си нормального ровера, їздив на роботу і навколо Львова. В гори боявсі, щоб не вмерти і не гальмувати всіх інший. А тому вирішив
чухнути на Плішку про яку чув від Любка, але не знав де вона. Так туди і не втрафив, за 100м від потрібного повороту зробили нову лісовозну дорогу, пішов на неї.
Потім згадував як я косив від Армії і не зявлявся місяцями в Дрогобичі. А тому мав багато часу лазити вихідними по Горах. Карпатський Трамвай, хребет Бескид, стаття, потім з Глобальним, Льоліком ну і само собоу Любком
поломилисі сюда. Було класно хоч і тяжко, всі про шось говорили, ніхто не харився. Тоді відбулося знайомство з цією хатинкою, перша акція «Запали свічку», тоді ж вперше ми довідалися де ця хатка на Карті.
Є тут щось особливе. Чому га висоті всього 970м на невеличкій ділянці не росте ліс, якщо навколо на вищих горах – росте. Чому хоч з хатинки ніц і не видно тут не нудишся, хочеш бути ще і ще, просто слухати тишину, займатися звичними справами, які перестають бути рутиною.
Цьгого разу все було на найвищому рівні. Хатка ціла, хоч і потребує заміни даху. Якшо цього не зробити – найближчі кілька років вона зігниє. Запашне сонячне повітря, рики медведя на узліссі. Саме так, Місько суттєво полегшив нам задачу піднятися останніх 400м до хати, а також заставляв не забувати дома ліхтарики. Таке було враження шо він ховається за найближчими деревами і спеціально голосно рикає, аби з нас вийшов весь кал і ми були смачніші
І наостанок. До початку села йти дві з половиною години. Можна піти в іншу сторону і вийти в Тисовець. Ну і є сенс сюди вернутися і пошукати ще одну колибу поруч. ЇЇ видно з Перекопу.
Мої Фото
1 і
2Фото Любка ПС: Не боюсі шо хтось прочитає сей звіт, знайде хату і там насере. Вона може сама за себе постояти і ще має захисника Міська, який не пустить кого попало до хати.
Але карту викладу.
Соррі шо велика, але інакше по ній зблудиш
Telegram чат
Facebook
Instagram
Напишіть нам
Donate Експлореру
Тема: г. Перекоп - урочище Плішка (Прочитано 5174 рази)
