Автор Тема: Фортифікація  (Прочитано 3876 разів)

1 гість дивиться цю тему.

zelja

  • Користувач
  • Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 1605
  • Рейтинг 254
    • Перегляд профілю
Фортифікація
« : 25.02.2009 18:33:15 »
Предмет фортифікації складає дослідження властивостей, правил розташування, способів зведення і прийомів атаки і оборони фортифікаційних споруд. Закриття і перешкоди дуже часто дає сама місцевість; в такому разі Ф. учить нас удосконаленню місцевого природного закриття і перешкод і посиленню їх закриттям і перешкодами штучними.

Фортифікаційні споруди для сторони, що користується ними, штучно створюють сприятливі умови військових дій і сприяють нанесенню противникові найбільшої шкоди при найменших втратах власних військ (під Гірським Дубняком 4000 турок протягом восьми годинників з успіхом боролися проти 20000 росіян).

Мертвою силою свого закриття і перешкод Ф. як би замінює деяку частину живої сили, тобто військ, звільняючи відповідне число їх для переміщення до іншого пункту, і служить таким чином принципу зосередження сил в рішучу хвилину на рішучому пункті поля битви або театру військових дій.

Ф. як наука про штучне закриття і перешкоди розділяється на 3 відділи: I - польову, II - довготривалу і III - тимчасову.


Фортифікаційна споруда

Довготривала вогнева крапка (ДOT)

Фортифікаційна споруда - споруда, призначена для укритого розміщення і найбільш ефективного вживання зброї, військової техніки, пунктів управління, а також для захисту військ, населення і об'єктів тилу країни від дії засобів поразки противника.

Фортифікаційні споруди діляться на польових і довготривалих. Розробкою конструкцій, способів зведення і використання польових і довготривалих фортифікаційних споруд займається фортифікація.


Польова фортифікація

Засека. Abatis improvised by Japanese troops during Друга світова війна

Рогатка. Cheval de frise at the Confederate defenses at the Siege of Petersburg

Польова фортифікація розглядає закриття і перешкоди, службовці для польових військ, що рідко залишаються довго на одному місці і тому що зводяться безпосередньо перед боєм і зберігають своє значення лише на час бою на даній місцевості. Відповідно цьому час, протягом якого польові фортифікаційні споруди будуються і служать, вимірюється звичайно годинами і рідко перевершує одну добу; як робоча сила при їх зведенні є самі війська; інструмент, що так званий шанцевий, такий, що входить в похідне спорядження військ, і матеріал, - переважно земля з додаванням інколи простих лісових і деяких інших матеріалів, находимых на місці виробництва робіт. Польові фортифікаційні споруди можуть бути розділені на:
А) зміцнення, що представляють поєднання закриття, позиції для дії вогнем і перешкоди штурму;
Б) окопи, закриття, що дають, і позицію для дії вогнем;
В) заслони, що дають лише закриття;
Г) штучні перешкоди, що дають лише перешкоду штурму

і, нарешті
Д) різного роду пристосування місцевих предметів до оборони як спосіб здобуття результатів, властивих попереднім видам споруд, але з найменшою витратою робочих засобів і часу.

А) Польові зміцнення. На всякій місцевості, зайнятій нами для оборони, знайдеться декілька пунктів особливо важливих, утримуючи які в своїй владі, ми утрудняємо дії ворога і полегшуємо дії своїх військ. Це будуть найчастішими командуючі висоти, з яких обстрілюються сусідні ділянки нашого розташування і доступи до фронту і флангів нашої позиції. Для оборони таких особливо важливих точок місцевості призначаються звичайно на весь час бою невеликі військові частини силоміць від 1 до 4 рот. Ці військові частини позбавлені можливості пересування в простори менш приголомшувані, а тим часом їх втрати можуть досягти значних розмірів, оскільки значення цих пунктів накликає на них посилений вогонь ворога. Аби паралізувати цю невигоду - військові частини в особливо важливих точках місцевості забезпечують зведенням в таких точках зміцнень, що дають краще закриття, хорошу стрілецьку позицію і серйозну перешкоду штурму. При незначному часі для їх споруди (до 12 годин) польові зміцнення називаються поспішними; при значнішому часі їх удосконалюють, збільшують міру їх опору і називають посиленими.


бруствер

Для пристосування бруствера до стрілянини до нього присипають сходинку, на яку люди стають під час стрілянини. Сходинка ця називається банкетом, або стрілецьким рівнем.

Валганг -примыкающая до бруствера верхня частина кріпосного валу, призначена для розміщення знарядь

Вигляд з бійниці форту Наполеон, Остенд, Бельгія

Всяке польове зміцнення складається із земляного насипу, званого бруствером (від йому. Brust-wehr - грудне прикриття), пристосованого до стрілянини із-за неї і що прикриває позаду розташовані війська, і зовнішнього рову, що дає землю для насипання бруствера і службовця перешкодою штурму. Креслення 1-ої представляє перспективний вигляд вирізаної із землі ділянки польового зміцнення, заштрихована частина креслення складає так звану профіль зміцнення, тобто розріз вертикальною площиною, перпендикулярною до напряму бруствера в плані. На кресленні вказані розміри головних частин зміцнення, причому висота насипів і глибина виїмок вважаються від місцевого горизонту, що змальовується на профілях фортифікаційних споруд пунктирною лінією з відміткою = 0.

Висота бруствера має бути достатня для прикриття розташованих за ним військ від поглядів і пострілів з поля. Прикриття від поглядів досягається при висоті бруствера в зростання людини, близько 2,5 аршин; від пострілів такий бруствер не захистить, тому що направлені в зміцнення кулі і осколки снарядів летять не горизонтально, а з деякою відміною, і, отже, треба або збільшити висоту бруствера, або влаштувати внутрішній рів. При існуванні внутрішнього рову бруствер може бути порівняльний нижче, зміцнення стає менш помітним з поля і його легко замаскувати, тобто зробити менш помітним для ворога; крім того, бруствер насипається з двох сторін, завдяки чому споруда зміцнення посувається швидше. Звичайно польові зміцнення і бувають з двома ровами - зовнішнім і внутрішнім (креслення 1). Для пристосування бруствера до стрілянини до нього присипають сходинку, на яку люди стають під час стрілянини. Сходинка ця називається банкетом, або стрілецьким рівнем; вона має бути нижче за гребінь бруствера на грудну висоту, що приймається в 2 аршини, так аби стрільцеві, що стоїть на банкеті, внутрішній гребінь бруствера (лінія вогню) доводився на висоті грудей. Якщо висота бруствера менше 2,5 аршин, наприклад 2 аршини, - те банкет припаде якраз на місцевому горизонті; при ще меншій висоті бруствера стрілецький рівень буде нижчий за горизонт, у внутрішньому рові. Чим нижче бруствер, тим має бути глибше внутрішній рів. Величина зміцнення залежить від величини забезпечуваного ним загону або гарнізону. Форма зміцнення в плані обумовлюється місцевістю і передбачуваними напрямами вогню і інших дій своїх військ і ворожих. Обмежену оборонною огорожею площу зміцнення прагнуть звичайно робити більш стислою по напряму ворожих пострілів, аби зменшити вірогідність попадання снарядів. При всій різноманітності величин і форм зміцнень останні можуть бути приведені до двох основних типів: зміцнення відкриті і зміцнення зімкнуті.


зміцнення

Лінія Гинденбурга

Відкриті зміцнення не мають оборонної огорожі з тилу або з горжи і влаштовуються, коли місце, займане зміцненням, забезпечене від атаки з тилу якою-небудь природною перешкодою або позаду розташованими військами. Зімкнуті зміцнення мають оборонну огорожу з усіх боків і зводяться для оборони наполегливою і сповна самостійною, коли можна чекати атаку з усіх боків. На розташування бруствера зміцнення (у плані) робить вплив місцевість, до вигинів якої зміцнення застосовується, і бажане направлення вогню із зміцнення: у яку сторону передбачають стріляти - в ту сторону звертається і відповідна ділянка або перелом бруствера. Аби уникнути дуже небезпечного для захисників зміцнення подовжньої поразки бруствера - прагнуть прямим ділянкам оборонної огорожі дати такий напрям, при якому їх продовження падало б в крапки, мало доступні ворогові; частини огорожі, що не задовольняють цим вимогам, мають бути можливо коротше. Зімкнуті зміцнення, вживані в польовій фортифікації, називаються редутами; відкриті - люнет і редан. Артилерія розташовується звичайно поза зміцненням, аби не накликати на піхоту направленого проти артилерії ворожого вогню, і лише незручна по сторонах зміцнення місцевість або повна самостійність оборони даного пункту можуть змусити розташувати артилерію усередині зміцнення, причому ставлять звичайно не більше двох знарядь. Дуло польової гармати підноситься над местомом її стояння на 1,5 арш., а оскільки висота бруствера зміцнення буває звичайно більше, то і виявляється, що не можна інакше стріляти, як піднявши знаряддя над горизонтом або зробивши в бруствері крізний проріз.


Окопи
Див. також: Шанцевий інструмент

Trench construction diagram from а 1914 British infantry manual



БТМ-3 Швидкохідна траншейна машина за роботою

Насип, що присипається з внутрішньої сторони до бруствера і що підіймає знаряддя над горизонтом настільки, аби воно могло стріляти поверх бруствера, називається барбетом, а згаданий проріз - амбразурою (див. Барбет і Амбразура). Б) Окопи бувають стрілецькі і гарматні. Стрілецькі окопи - найбільш поширений і для більшості ділянок польової позиції найдоцільніший вигляд фортифікаційних споруд. На них грунтується головним чином дія вогнем з ворога. До окопів прибігають не лише при обороні, але і при атаці, якщо атака полягає в поступовому наближенні до ворога і ведеться із зупинками, під час яких атакуючі війська можуть окопатися. Той, що атакує владнує окопи ще інколи до початку настання, на випадок можливої невдачі. Завдяки невеликій висоті насипів і малій глибині ровів в окопах вони легко будуються самими військами, призначеними для їх заняття і оборони, тобто самоокапыванием, і добре застосовуються до місцевості, добре маскуються і не утрудняють пересувань військ на полі битви. Остання властивість обумовлюється також відсутністю перед ними перешкод штурму, що, проте, не в збиток військам, що займають окопи, оскільки за ними завжди будуть резерви, якщо лише протяг позиції по фронту відповідає величині загону, а це умова для польової позиції - закон; резерви допоможуть відбити фронтальну атаку і в той же час забезпечують окопи від обхвату і обходу. На кресленнях 3-м і 4-м показані профілі найбільш поширених окопів: для стрілянини з коліна і стоячи. При зведенні окопів з причини ворога, коли не можна заздалегідь знати, скільки часу для робіт він нам надасть, - будують спочатку окопи слабкою профілі, з маленьким бруствером і дрібним ровом, аби скоріше отримати хоч яке-небудь укриття від вогню, а потім їх удосконалюють і переходять до профілі сильнішою; таким чином, спочатку може бути побудований окоп для стрілянини лежачи, потім, заглиблюючи рів, отримують окоп для стрілянини з коліна і, нарешті, для стрілянини стоячи. Напрям лінії вогню стрілецьких окопів в плані переважно криволінійний; воно залежить від вигинів місцевості і від бажаного направлення вогню з окопів. Краї окопу завертаються назад на випадок косого вогню з боку ворога.


Гарматні окопи

Гарматні окопи бувають одиночные, на одне знаряддя кожен, або батарея- суцільне закриття на декілька рядом знарядь, що стоять; ті та інші служать для укриття від вогню противника артилерійської прислуги і частково самого знаряддя; розміри прикриваючого насипу залежать від того, що є у розпорядженні часу. По профілі окопи і батареї можуть бути розділені на горизонтные - знаряддя стоїть на горизонті землі, підносячись на всю свою висоту над горизонтом; поглиблені - знаряддя стоїть нижче за горизонт, будучи уритий майже на всю свою висоту в землю, і, нарешті, напівпоглиблені - коли частина висоти знаряддя доводиться нижче за горизонт, а інша - вище за горизонт. На кресленні 6-м представлені план і профіль поглибленого одиночного гарматного окопу. Одиночні гарматні окопи зводяться швидко, добре вкривають знаряддя і прислугу від ворожого вогню, вдають із себе невеликі цілі і не перешкоджають руху артилерії вперед крізь проміжки між ними. До недоліків таких окопів слід віднести великий протяг, займаний рядом окопів по фронту позиції, і незручність управління вогнем знарядь, розкинутих на великому просторі. У)Заслоны у польовій війні призначаються для закриття резервів від ворожого вогню і спостережень, коли сама місцевість такого закриття не дає; вживаються вони взагалі досить рідко. Для резервів, близьких до бойової лінії, заслони найзручніше владнувати у вигляді відомих вже нам стрілецьких окопів, що дають можливість, якщо знадобиться, відкрити вогонь в інтервали або через голови попереду розташованих своїх військ.


Штучні перешкоди

Див. також: Смуга забезпечення

Види секцій колючого дроту

Протитанкові надовбні

The «Knife rest» or «Spanish rider» is а modern wire obstacle functionally similar to the cheval de frise, and sometimes called that.

Штучні перешкоди мають на меті затримати противника під сильним і влучним вогнем з позиції або зміцнення і тим збільшити його втрати від вогню. У окремому випадку, при розташуванні в самого бруствера, як, наприклад, зовнішній рів зміцнення, вони розстроюють того, що атакує перед ударом в багнети. Взагалі ж штучні перешкоди розташовують у відстані 50-150 кроків від лінії вогню і таким чином заставляють засмученої подоланням перешкоди ворога пробути ще деякий час під вогнем того, що обороняється. Відносити штучні перешкоди далі 150 кроків від лінії вогню невигідно унаслідок трудності спостереження за ними в туман і сутінки і збільшення довжини перешкоди по фронту. Сила штучних перешкод полягає в несподіванці їх для противника і в неможливості зруйнувати їх здалека вогнем артилерії, тому розташовувати їх треба скритно від поглядів і, якщо можливо, від пострілів з поля; досягають цього зводячи попереду перешкоди земляний насип - гласис. Штучними перешкодами підсилюють оборону найбільш важливих пунктів оборонного розташування або розташовують їх в слабких місцях з метою змусити противника відмовитися від їх атаки; такими слабкими місцями виявляються звичайно короткі фасы або витікаючі кути, взагалі пункти, з яких впередилежащая місцевість слабо обстрілюється. Розміри штучних перешкод визначаються вимогою трудності їх подолання і знищення: для горизонтальних перешкод ширина не менше 2-6 саж.; для вертикальних - висота не менше 2,5 арш.; довжина - що не допускає або утрудняє обхід. Матеріал - переважно земля, дерево, залізо, порох і вода. За допомогою землі влаштовуються зовнішній рів зміцнень і вовчі ями (біс. 7).

Вовчі ями не представляють досить серйозної перешкоди і не виносять тривалої служби; їх часто підсилюють іншими перешкодами або забивають в дно ям і між ними загострені зверху коли. З дерева владнують шахові коли, засічу і палісади. Засека (біс. 8) - одне з серйозних і найбільш важко знищуваних перешкод; влаштовується вона дуже скоро; інколи засеку підсилюють, обплітаючи дерева дротом. Якщо є досить дроту, то владнують дротяну мережу (біс. 9); дротяна мережа - відмінна перешкода, що краще за всіх інших чинить опір артилерійському вогню; складається з декількох лав забитих в землю колів, між якими у різних напрямах натягнутий дріт.


Мінне поле

Section of an anti-tank mine.

Морські міни - боєприпаси, встановлені у воді і призначені для поразки підводних човнів, кораблів і судів противника, а також для скрути їх плавання.

За допомогою пороху владнують фугаси, які розділяються на звичайних, камнеметные і самовзрывчатые, або торпеди. Звичайні і камнеметные фугаси при наближенні до них противника вибухають таким, що обороняється за допомогою огнепривода, електричного або шнурового; торпеди діють автоматично, під тягарем проходящих над ними людей. До перешкод, що владнуються за допомогою води, відносяться запруды і повені. Який-небудь струмок, що протікає паралельно фронту оборонного розташування наших військ або перпендикулярно до цього фронту, від ворога до нас, перегороджують за допомогою гребель і отримують при високих берегах запруду, тобто збільшення глибини струмка, а при низьких - повінь. Пристрій запруд і повеней вимагає дуже багато часу, і тому в польовій війні ними користуються рідко. Д) Пристосування місцевих предметів до оборони розглядається в особливому відділі, званому «вживання польової Ф. до місцевості». У цій прикладній частині розглядається вживання загальних правил, виведених з частини теоретичною, до найбільш характерних випадків на місцевості дійсною, завжди більш менш нерівною і багатою місцевими предметами, які гаї, удома, забори, канави, яри, річки, висоти, теснины і тому подібне Вживання польової Ф. до місцевості учить нас посиленню їх природних оборонних властивостей, організації наполегливої оборони і, наскільки можливо, передбачає всі випадки, що зустрічаються при заняття оборонних позицій.


Довготривала фортифікація

Див. також: Форт, Замокнув

Довготривала Ф. розглядає закриття і перешкоди, службовці для посилення оборони особливо важливих у військовому відношенні стратегічних пунктів країни, значення яких з'ясовується звичайно за багато років до війни і зберігається на весь час військових дій. Відповідно цьому довготривалі фортифікаційні споруди і утворювані ними фортеці будуються роки, служать, зберігаючи своє значення, десятки і навіть сотні років і обороняються місяці; над зведенням їх працюють вільнонаймані робітники, фахівці; інструмент - всякий, який буде потрібно, матеріал же не лише земля, але ще і камінь, цеглина, бетон, залізо.

Крак-де-шевалье. Побудований хрестоносцями.

Fortifications of Edinburgh Castle used the natural volcanic landscape to best advantage. Image painted by Alexander Nasmyth (~1780)

Оман.

Рів - Як правило, рови виривалися довкола фортець, замків і інших фортифікацій, як частина оборонної системи і часто були заповнені водою. Вони утрудняли доступ до кріпосних стін, у тому числі облогових знарядь, таким як таран або облогова башта. Важлива властивість заповненого водою рову - запобігання підкопам. Angkor Vat, Камбоджа, з висоти пташиного польоту.

Мета довготривалої Ф. полягає в тому, аби з найменшими силами чинити опір як можна довше. Для цього необхідно мати кріпосні споруди, безпечні від штурму, а живі сили оборони забезпечити від поразки.
Перша умова досягається пристроєм зімкнутої оборонної огорожі з перешкодою, що обстрілюється сильним вогнем із споруд, невразливих здалека; такою перешкодою буває звичайно зовнішній рів, що обстрілюється подовжнім картечним вогнем.
Друге - пристроєм приміщень, безпечних від найбільш руйнівних снарядів облогової артилерії.

Чим сильніше фортифікаційні споруди, зведені для оборони даного стратегічного пункту, тим слабкіше може бути його гарнізон; сила ж фортифікаційних споруд залежить від часу і грошових коштів. Довготривалі фортифікаційні споруди заставляють того, що атакує витрачати багато часу на підвезення облогових знарядь для їх руйнування і на самий процес руйнування і таким чином збільшують тривалість опору підсилюваного ними пункту до меж, недосяжних без посібника довготривалої Ф. при рівності інших умов. Витрата, зроблена одноразово на спорудження довготривалих зміцнень, дає економію живих сил на довгі роки, протягом яких ці зміцнення служать, зберігаючи своє значення.

Мета довготривалої Ф. завжди залишалася незмінною, але способи її досягнення змінювалися і постійно змінюватимуться з розвитком і удосконаленням техніки, застосованої до військової справи. Всяке посилення засобів поразки негайно викликало відповідне посилення засобів укриття. Звідси видно, який тісний зв'язок існував завжди між артилерією і Ф., і зрозуміло, який чарівний вплив перша зробила на другу і особливо на деталі її споруд. На загальне розташування довготривалих фортифікаційних споруд мали вирішальний вплив прийоми оборони і чисельність гарнізону, що знаходилася сама залежно від чисельності польових армій. Найважливіші моменти розвитку довготривалої Ф. викликані настільки ж різкими удосконаленнями артилерії і зміною чисельності армій, тому історія Ф. може бути розділена на наступні чотири періоди:

1 період метальних машин - з самих древніх часів до вогнепальної артилерії, тобто до XIV в.;

2 період гладкої артилерії - до введення нарізної артилерії, тобто до середини XIX в.;

3 період нарізної артилерії - до введення фугасних бомб, тобто до 1885 г.;

4 період фугасних бомб - до теперішнього часу.

Типовим представником першого періоду довготривалою Ф. є кам'яні оборонні огорожі у вигляді високих кам'яних або цегельних стенів з прямовисними сторонами і плоскою верхньою поверхнею, на якій поміщалися захисники фортеці (біс. 10).

Стіни древніх огорож від місця до місця уривалися баштами, опорними пунктами огорожі, що служили, і що перешкоджали ворогові, що з'явився на стіні, поширитися по всій огорожі; з башт обстрілювали верхню поверхню стіни і охороняли повідомлення внутрішності фортеці з полем. У цьому періоді довготривала Ф. була в блискучому стані; товсті і високі кам'яні стіни були забезпечені від ескалади і не побоювалися сучасних їм метальних машин.


XIV ст

Форт Пуласкі. США. Під час американської громадянської війни цегельні стіни цієї споруди були зруйновані мешканцями півночі за один день. Сам форт будувався 20 років.

У другій половині XIV ст з'явилася вогнепальна зброя. Не дивлячись на недосконалість перших гармат, руйнівна дія їх снарядів була, проте, достатнє, аби збивати брустверні стінки (верхні частини) древніх огорож. Для обстрілювання підошви стіни і найближчих до неї доступів ті, що обороняються стали удаватися до подовжньої, або так назыв. фланковой, обороні. З цією метою стали висувати назовні башти настільки, аби з висунутої частини можна було виробляти стрілянину уздовж стіни. Фланкирующие знаряддя стояли на верхньому майданчику башти або усередині, в склепінчастих спорудах, що називалися казематами. Верхній частині стіни стали давати опуклу форму, сприяючу відскоку і рикошетує ядер, а для установки знарядь до внутрішньої поверхні стіни стали присипати земляний насип, або валганг.

Аби утруднити виробництво обвалів артилерійським вогнем, частину стіни опустили нижче за горизонт, і вийшов зовнішній рів; з тією ж метою стали в контрескарпа зводити невеликий насип, гласис, що називалася. Башти, що виступали із-за огорожі, або, як їх називали, бастеи і рондели, мали ту незручність, що частина рову перед їх напівкруглою головною частиною залишалася в мертвому просторі, тобто не обстрілювалася з сусідніх ронделей; аби виправити цей недолік, з другої половини XVI ст виступаючі частини ронделей стали обмежувати прямими лініями по дотичних до колишньої кривої. Вийшла оборонна споруда, що називалася бастіоном. Частина огорожі між двома бастіонами називалася куртиною. Куртина з двома прилеглими до неї напівбастіонами складала ділянку огорожі, що називалася бастіонним фронтом.

1750


XVI стіл.

Артилерія тим часом поступово удосконалювалася; снаряди її відбивали від кам'яних брустверів таку масу осколків, що з кінця XVI стіл. при споруді кріпосних огорож переходять до земляних брустверів. В кінці XVII стіл. французький маршал Вобан встановив правила поступової атаки фортець, підстави якої збереглися до теперішнього часу (див. Облогова війна).

Спосіб поступової атаки Вобана (тобто откоп траншей зиг-загом у бік ворога) порушив на користь того, що облягає ту рівновагу, яка до нього існувала між атакою і обороною фортець; тому після Вобана прагнення інженерів попрямували до того, аби повернути обороні втрачене нею значення. З різних пропозицій по цій частині найбільше значення мали ідеї Монталамбера і Карно, що наводили загалом до необхідності підсилити фортеці окремими зміцненнями, довкола них розташованими, і заснувати оборону фортець на дії великих мас кріпосної артилерії і на розвитку навісного вогню і вилазок.

Mанера будівництва фортеці, до кінця 16 століття. а: Zur ckgezogene Flanke mit Orillon b: Ravelin з: Cavalier g: Gedeckter Weg w: Waffenplatz

Правильність цих ідей блискучим чином підтвердилася при обороні Севастополя і у всіх подальших війнах (про атаку і оборону фортець див. Облогова війна). До кінця періоду гладкої артилерії профіль довготривалих фортифікаційних споруд прийняла вигляд, вказаний на біс. 13. Поява нарізної артилерії в 60-х рр. XIX стіл. викликало істотні зміни в пристрої довготривалих зміцнень. Люди, що знаходилися на валганге, виявилися прикритими від прицільних пострілів лише на відстані 12 фут. від гребеня бруствера, грубина бруствера недостатня, земляні пологості круті, і тому земля бруствера під дією снарядів сповзала в рів, ескарп руйнувався перекидним вогнем. Відповідно цьому в профілях довготривалих зміцнень довелося зробити наступні зміни.

Бастіон - п'ятибічне довготривале зміцнення що зводилося на кутах кріпосної огорожі.Бастіон в Угорщині

Валганг роздільний на 2 частини - артилерійський валганг, на 8 фут. нижче за гребінь бруствера, і валганг повідомлення, настільки знижений, аби людина, що стоїть на краю його, була забезпечена від прицільних пострілів; грубина бруствера була збільшена до 28 фут.; зовнішня крутість бруствера зроблена пологішою; кордон ескарпа був опущений нижче за горизонт; рови стали глибшими і вже. Каземати при гладкій артилерії часто служили одночасно декільком цілям: з них можна було приголомшувати що атакує, в них можна було безпечно поміщати війська і владнувати склади, вони служили редюитами і ретраншаментами. Нарізна артилерія утруднила одночасне виконання цих цілей, оскільки відкриті лицьові стіни казематів стали розбиватися снарядами з далекої відстані. Довелося відмовитися від їх оборонних властивостей, але охоронними користуватися частіше, ніж будь-коли.

Цитадель- внутрішнє зміцнення фортеці, що мало самостійну оборону, було загальним редюитом фортеці і що служило останнім опорним пунктом для гарнізону фортеці в разі падіння основних її зміцнень. Цитадель в Будапешті

Для оберігання від руйнування старі каземати обсипалися землею, нові - влаштовувалися під валгангом і інші насипи. Існували, проте, і такі споруди, що казематують, - капоніри, приморські батареї, які в що б те не стало повинні були зберегти оборонні властивості. У цих казематах довелося турбуватися про збереження в цілості лицьової стіни, не позбавляючи можливості стріляти із-за неї. З цією метою до лицьової стіни присипали земляний бруствер, і в нім прорезывали амбразури для стрілянини або прикривали лицьову стіну особливими заслонами, що казематували. Нарешті, лицьову кам'яну стіну казематів стали замінювати залізною бронею або удаватися до металевих башт, що оберталися, і куполів. На розташуванні довготривалих зміцнень в плані поява нарізної артилерії відбилася головним чином поширенням полігональних фронтови організацією поясу окремих зміцнень - фортів. Полігональний, або капонирный, фронт дає сильну фронтальну оборону по впередилежащей місцевості, зручно застосовується до місцевості і легко забезпечується від анфіладного вогню; ці переваги і послужили причиною повсюдного його поширення. Кріпосні огорожі, оточені поясом фортів,, або маневрені фортеці будувалися ще в епоху гладкої артилерії; так, наприклад, в сорокових роках минулого століття були побудовані у Франції фортеці Париж і Ліон. З часу появи нарізної артилерії маневрена фортеця є єдиним типом великої фортеці (див. Фортеця, Форт).

бетон

Лінія Мажіно

Лінія Мажіно

Атлантичний вал

Атлантичний вал

One of six Flak towers built during Друга світова війна in Vienna.

Фугасні бомби - остання сучасна загроза, зроблена технікою Ф. Продолговатиє снаряди, начинені сильновзрывчатыми складами (піроксиліном, мелинитом і ін.), володіють страшною руйнівною силою. На дослідах в Мальмезоне в 1886 р. досить було однієї фугасної бомби, аби зруйнувати капонір і пороховий льох колишньої споруди, з цегельними зведеннями, покритими землею на 3-5 арш. Довелося вдатися до матеріалу міцнішому, ніж цеглина, і змінити розміри стенів і особливо зведень споруд, що казематують; таким матеріалом виявився бетон. У його склад входять цемент, пісок і щебінь або гравій; суміш утворює густу масу, що швидко твердне і представляє тоді чудову міцність і в'язкість. Для середньої величини споруд бетонне зведення в сажень товщини слід вважати не лише безумовно надійним в сьогоденні, але і з деяким запасом міцності проти майбутніх, ще сильніших засобів руйнування. В даний час всі охоронні споруди, що казематують, зводяться з бетону, а оборонні частиною з бетону, частиною поєднуючи бетон з бронею. Броньове закриття дуже поширене в Західній Європі, у нас же до них прибігають порівняно рідко унаслідок дорожнечі і не доведеною солідними дослідами міцності. Винахід фугасних бомб викликав наступні зміни в профілі довготривалих зміцнень: грубина бруствера збільшена до 42 фт.; цегельний одяг зовнішнього рову замінений бетонним; частіше стали удаватися до грат, мало страждаючих від вогню облогової артилерії; аби забезпечити стіни від навісних бомб, що заглиблюються нижче за підставу фундаменту і що діють як міни, підстави стенів стали прикривати бетонними матрацами. Якщо техніка винайде ще могутніші засоби поразки і руйнування, то вона ж вкаже на засоби відобразити ці удари.

Користь фортець постійно оспорювалася: говорять, що фортеці коштують дорого, що, вимагаючи великих гарнізонів, вони відволікають багато сил від польових армій, часто не приймають участі у війні, що від фортеці можна затулитися рівними силами і, нарешті, що при сучасному стані військового мистецтва фортецею можна оволодіти з невеликими силами і скоро. По влучному вираженню професора Кюї, вартість фортеці є страхова премія, що сплачується ради безпеки держави. Фортеці, звичайно, вимагають багато військ для своєї оборони, особливо для сучасних великих фортець; але багато або мало - поняття відносне; із збільшенням армій природно збільшилися і гарнізони фортець. В той же час фортеці роблять вільними польові війська, даючи можливість захищати найважливіші пункти невеликими порівняно силами. Якщо по ходу військових дій фортеця не приймає безпосередньої участі у війні, то вона служить центром організації ополчень і підкріплень (Ліон в 1870 р.) і складом бойових і життєвих запасів; та і одне існування фортеці, що хоч би і не увійшла до сфери військових дій, може рішучим чином вплинути на план кампанії. Велика вартість сучасних фортець заставляє зводити їх виключно в пунктах, особливо важливих в стратегічному відношенні; затулитися ж можна лише від фортеці, що не має стратегічного значення, володіння якої не складає необхідності для армії, що настає. Інакше подібний заслін стоїть звичайно дуже дорого, прикладом чому може служити знаменитий турецький чотирикутник фортець у війну 1877-1878 р. Можливість опанувати фортецю швидко і з невеликими силами засновують звичайно на припущенні повної неготовності фортеці до оборони на початку облоги, на нездатності гарнізону до активних дій, паніці і тому подібне і на таких хистких підставах складають проекти прискорених атак. Аргументи свої противники фортець підтверджують засланням на швидке падіння деяких французьких фортець у війну 1870-1871 р. Але ці фортеці особливі по тій злочинній недбалості, з якою вони чинили опір. І по теперішній час єдиною вдалою спробою створити прискорену атаку треба рахувати атаку Вобана; його атака була обдумана, перевірена, вивчена і названа правильною. Противники фортець забувають блискучу роль, яку останні грали в багатьох кампаніях. Майже всі останні кампанії зводяться, по суті, до облог фортець і кінчаються їх здачею: війна за незалежність Бельгії - здачею цитаделі Антверпена; данська війна - узяттям Дюппельських зміцнень; американська - падінням Чарльстоуна; Східна війна 1853-1855 р. зводиться до облог Силістрії, Севастополя і Карса. Другий період війни 1870-1871 р. з часу обкладення Меца
Розшарити F VK G+