Автор Тема: Колиби для Всіх (НР у горах)  (Прочитано 8215 разів)

1 гість дивиться цю тему.

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3647
  • Рейтинг 676
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
--
У звязку з наближенням НР вирішив передрукувати цей звіт тут. Розповідає про Хребет Пасічанка, де є багато класних колиб і куди не ходять туристи. Місце показав колись BigDan
--



Деколи буває бажання просто піти  в гори... Не так шоб ломитися на якусь матьору вершину, не так шоб здолати велику відстань з тяжким рюкзаком, не так шоб побувати де ше ніхто з друзів до того не був. А  просто, шоб побути десь в горах з приємною компанією, посидіти біля вогню, поспати на природі, помилуватися чудовими краєвидами. Та й просто шоб приємно і ненапряжно провести вихідні за містом. Далі починаєш перебирати різні варіанти, де це бажання можна здійснити. Якшо літо і гарна погода - пакуємо намет, тикаємся в будь-яку точку карти і вперід. Та не завжди так виходить: часто наявність колиби є обовязковою. Мається на увазі господарські споруди на полонинах, а не туристичні будиночки в долині та за гроші. В ній можна посушити одяг, натопити пічку та зігрітися, перебути непогоду, великій компанії бути всій разом в теплі та затишку.

Колиб у горах є багато: на Кукулі, Плоскій, під Смотричем, Петросом, Говерлою, Яйком, на Плішці і Плісце. Причому остання - спеціально збудована для туристів і діє цілий рік. Всі решта - зайняті влітку пастухами, які там живуть і ведуть полонинське господарство. Тому відпочивати в них можна з середини осені по середину весни. У місцях масового скупчення колиб - як ото на Кукулі чи Плоскій, навіть влітку є вільні хати, але це переважно найгірші з наявних. Та й хочеться побути самому, а не в колибовому містечку заселеному пастухами.

На Новий Рік ситуація вибору колиби для відпочинку  усугубляється ще й тим, шо всі менш більш придатні для життя споруди займаються ледве не за тиждень перед самим святом. А ломитися в похід і переживати чи будуть вільні місця чи ні, теж не є дуже добре. Що ж тоді робити? Вертаючись до початку роздумів згадаємо, шо нам не обовязково бути в якійсь туристичній Мецці. Відкривши карту можна знайти багато позначок "сар" на полонинах навколо карпатських сіл. З спортивної точки зору там нема нічого цікавого, всі гори низькі, довгі маршрути не прокладеш. Але з відпочинкової сторони - це якраз то шо треба! Колиби на них місцеві будують добротно, як для себе; знаючи шо ніякі вандали не будуть юрмами перевалюватися через них всю зиму,  є можливість повністю відчути дикість гір, адже людей на полонинах нема зовсім. Місцевим літнього сінокосу вистачає шоб не йти туда зимою, а туристам - нема потреби. І саме таке поєднання властивостей дає змогу якраз нормально там відпочивати.

Саме таким місцем і є полонини гори Пасічанка біля села Зелене, Надвірнянського району - де ми і зустрічали Новий Рік. Причому половина з них вільна цілий рік. Місцеві казали шо багато власників або повмирали, або поїхали на заробітки: живи хоч цілий рік. Зі Львова до Надвірної - 150 км, ше +15 до Зеленої. Можна також добиратися потягом до Франківська, далі на маршрутку до Надвірної. До самого села легко добратися автомобілем чи маршрутками з Надвірної, які ходять щопівгодини. Їхати треба до місця з цікавою назвою "Фентераль". Якшо автомобілем - то проїжджаємо село Пасічна і їдемо ше 1.5 км. Знаку закінчення села нема, зате є знак його початку якшо їхати у зворотньому напрямку. На нього й орієнтуємся. Інший варіант - їхати до повороту наліво на Черник, розвертатися і вертатися назад до автобусної зупинки Фентераль. Тут на подвірї гостинних господарів лишаємо автомобіль, вдіваємо бахіли і неспішачи ломимся вгору наліво від дороги, якшо стояти проти течії річки.

Дорога спочатку йде паралельно трасі, є багато відгалужень. Далі різко починається підйом. Після 2км шляху бачимо полонини. Тут від основної дороги зявляються відгалуження. Переважно кожне з них веде до якоїсь колиби чи на іншу дорогу. Якшо весь час ніде не звертати і йти основною дорогою, потім після  переходу струмка (справа по той берег буде копиця) звернути наліво - потрапимо в ту колибу, де ми ночували першу ніч. Вона знаходиться майже на хребті, добротна, з вікнами, пічкою і без шпарин, чоловік десь на 6. Від неї також далі йде дорога яка потім на основних полонинах вливається назад в головну. Йдучи по головній і нікуди не звертаючи за кілометр бачитимемо зліва ше одну колибу, з деревяними ставнями, пічкою. Також чоловік десь на 6.

Потім дорога виходить на хребет, на початку якого розташовується величезна колиба, правда не дуже підходяща для зими. Бо хоч пічка і є, але шпар там явно забагато. На самій полонині обабіч хребта є ше 2-3 колиби, також цілком придатні до життя. Якшо пройти в кінець полонин до схрещення двох хребтів - то крім вже звичних Сивуль побачимо ще Ведмежик, Довбушанку, Малий Горган і Синяк, а також ше дві колиби :) Тут наше око вдалині на Південному Сході помічає шось ну дуже вже добротне. Тому з перетину хребтів повертаємо дорогою ліворуч. Через кілометр буде роздоріжжя. Одна з доріг йде вверх, інша вниз. Правильна - та шо вниз. Хоча перший раз ми лоханулися і пішли вверх :) Там крім сінокосів і дороги на Підсмеречак нічого нема. Хоча, якшо добре пошукати, то, думаю, і там знайдеться пару колиб :)

Зблизька на тій полонинці виявилося аж 3 колиби придатні для життя. Можна було сміло вести сюди весь Бескидський "Дом-2", розселяти по хатах за ознаками сумісності і ніхто б ні з ким ні за шо не сварився і нікого не харив. Одна з колиб виявилася особливо охайною з вікнами шо відкриваються, коридором і кімнатою, пічкою само собою, нормальними ліжками, посудом і чистотою в середині. Тут ми заночували в другий день. Ну а тепер все попорядку.



Було нас шестеро чоловік: Я, Ксеня, Богдан, Унфоргівен Славік, Єгор і його сестра Христина. Якраз нормальна невелика компанія. Єгор і Христина добиралися аж з Києва, шоб відпочити в горах - за шо їм окремий решпект. До перших хаток ми вийшли десь за три години. Троха довго, як на таку відстань, але ми були завантажені всякими слоїками з вогерками, бляшанками з ананасами, пластиком з пивом, кульками з мясом і всім решта, шо переважно їдять на свята. Богдан, як додаткову обузу, взяв ше з собоу лижі: шоб потім йти за Любком на Сивулю. Може на Сивулю в них і добре йти, але на Пасічанку Богдан їх постійно тягнув ззаду на шнурку. Спитаєте шо тут такого? Весь прикіл в тому, шо сніг був липкий та мокрий. І тягнути їх було дууууже тяжко. Лижі від якоря нічим особливо не відрізнялися. Зрушити їх з місця була ше та робота! Але нічо, зайшли. Богдан як відвязався від лиж, то на радощах побіг ше навколишні гори досліджувати. Кияни, як справжні діггери, по снігу йшли в хімзі :) А чом би і ні - не промокає, правда троха слизько! Окремий зачот Ксені, шо сама йшла весь час перша і топтала для нас матрасів сніг! І не то шо не нина, навпаки тєгнула нас вперед і казала шо мало походили, треба ше пару кружків зробити :)

В першій колибі був срач навіть більший, ніж під Яйком. Правда ми з Ксенею з ним скоро впоралися. Далі вже звичне святкування, розпивання, тости, анекдоти. Були навіть Бенгальські Вогні (треба перевірити спальник на дзюрки). Потім пянезний Бодя з Христею смажили шашлики чуть не на пластикових бутилках які я здуру закинув в пічку, варили глітвейн. Ранком просипаємся - Єгор спить сам, а збоку метр місця. А ми всі решта чомусь притиснулися один до одного як шпроти в банці. Напевно тому шо він всю ніч храпів і кожен хотів втекти якнайдалі від того звуку :)

На наступний ранок погода була така ж чудова, як і день перед тим. Тільки морозець троха прихопив і сніг перестав танути. Богдан пробує спуститися на лижах - але як ними керувати якшо нема пятки? :) Розслаблені і виспані ми змогли вибратися з колиби аж по першій. Коли ми вже спакували всі рюкзаки - Славік раптово протягнув всім руку і почав прощатися. Типу вертається назад у Франкіуськ шоб їхати з Тарасом і Васею в гори знову. Він нас тим реально здивував, але ладно, може і справді гори там кращі ніж тут, хто зна. Зато дівчата лишилися з нами і ми пішли далі по дорозі досліджувати колиби. Такі собі Capping Riders.

Всі колиби я вже поописував, а також розказав і про то, де правильна дорога і як ми зблудили. До наступного місця стоянки  дійшли якраз перед сутінками, перелякавши достатньо зайців і накликавши на себе їх хижу лють. Адже зайці - лісові демони, шо все бачать і знають. Вони нікого не пускають і завжди нападають на поодинокі групи туристів, шо не достатньо озброєні. А потім поїдають їх рюкзаки і все шо в них, не лишаючи жодних слідів. Вони то і діло хочуть поцупити в Боді лижі чи, затаївшись у снігу, вкусити когось за ногу. :) Одним словом зайці то була тема дня :) Але в один момент ми були реально висадилися, коли побачили як за дверима шось світиться. Перевірили - а то світло нашої свічки відбивалося. Нехай. Але через яку годину знову дивимся на двері - а там замість скла дошки забиті і ніколи того скла й близько там не було. Що ж тоді відбивало світло? І де ділося скло яке ми бачили!

Окремо слід згадати Єгора. Якшо хтось памятає доктора Лівсі з "Острова Скарбів" - то його стопудово малювали з Єгора. Чувак сміється з усього, завжди і навіть коли нічого не говорить. Причому сміється весь час по різному. Розмова по телефону зі Сторони Єгора виглядала так:

- Гииииааааа, Здарова, ааааггаааа
- Гооогогого
- Ухухухуху
- Ага-ха-ха-ха-ха
- Тебе також вітаю, бу-ги-ги-ги

І то він нічого не курив і не пив! Спостерігати за ним було одне задоволення, аж настрій підоймало :) Хіт другого дня було запитання Ксені: "А хто з вас старший, ти чи Христина?". Ніби нічого такого не спиталася, але виявилося шо Єгору 23 а Христині лише 17.

На наступний ранок позбиралися, позамітали, поприбирали і пішли вниз. По протоптаній стежці це нам зайняло півтора години.  Подякували господарям, силою запхали гроші в кишеню і поїхали відвозити Бодю до Максимця. Ідея підкорити Близниці з лижами в якості баласту його не покидала. Ну а чо, Любко вже собі виробив авторитет  тягача роверів на плечах, а Бодя якшо хоче бути знаменитим - нехай пхає лижі :) Бо за всю мандрівку він їх тільки тягнув і ніц не їхав. Дорогу до села прийшлося питати в місцевих - але всі пяні. "Ййййааа ззззараааз вам Дуужжжже Добре поясню, як їхати до Максимця". Попри язик, шо заплітався, він нам пояснив і справді добре, заїхали ми без блуду.

В Максимці починається інша цивілізація. Автомоблів нема, зато раз за разом приходиться обганяти коників запряжених у сані. Народ ставиться лояльно, уступає дорогу. Поки можна було - доти їхали, а далі побажали Богдану щасливої дороги і розвернулися назад. Коників, яких ми обганяли з одної сторони, тепер прийшлося обганяти знову. І як народ не схарився! Під час одного з розїздів на вузькій дорозі праве переднє кулко провалилося в канаву, яка була притрушена снігом. Нічо, вуйко спинив сані, вийшов і руками! припідняв передній бік автомобіля та на пару з двигуном посунув нас назад :) От шо значить Зазік. Ше одна гонська історія була на дорозі до Зеленої. Дивимся - йде група туристів. Спереду дівчина в таких Бахілах як Марта, ззаду високий чувак в Любковій куртці, ше пару людей з ними. Лиж правда нема, але, думаємо, "напевно їх шляк трафив і вони то всьо покидали десь на підйомі на Сивулю". Я щосили їду їм на зустріч, сигналю. Дивлюся - чуваки злякалися, не впізнають мене. Думають шо то якийсь пяний хоче їх подавити. Підїжджаю ближче - а то, курча, не вони :( Шкода.

Лишили Киян в Надвірній і поїхали на Закарпаття. В Яремчі купили сувенірів та подарунків, поффтикали на водопад з дивними, майже іграшковими льодяними кругами 10-50 см в діаметрі, шо згрупувалися біля берега. Ото рибаків можна було на них порозсаджувати. Від Яремчі і аж до  Буковеля -  суцільна пробка. Всі їдуть додому. Добре шо нам в інший Бік :) На Яблунівському перевалі падає густий лапатий сніг. Їдемо як по зимовій казці. Окреме слово про знаки на Закарпатті. В Рахові і Солотвино вказівник "Мукачево" показує на вуличку, зразу над якою висить цеглина :) А обїзд йде манівцями які треба випитуватися у місцевих :) В Квасах підвозили жінку. Каже шо ото "на Менчілі сіно робить, каже за літо так наробиться шо в гори ніц не тєгне. А ви, туристи, сидите в місці то ясно шо вам охота по тихво горбах пхатися. А я скільки тут живу, то ані на Близницях, а ні на Петросі ніколи не була".

Під вечір Виноградів зустрів мене засніженою Чорню Горою і Теплим винним прийомом у Васі (той шо був на Говерлі). На наступний день було вирішено відвідати замок у Королево, ідею підкинула однойменна пляшка коньяку. Почитавши в Блеки шо і до чого рушили. Заїхати на нього можна з центру, якшо звернути в поворот наліво промаркований знаком "Історичні місця". Таких знаків на Закарпатті багато, майже в кожному місті шо ми проїжджали є. Замок і справді цікавий, впізнаються дві вежі, стіни 2 метрової товщини між ними. Посередині невеличка церковця, навколо як тичок на фасольній грядці в тему і без неї натикано хрестів :) З замку видно величезні плантації винограду, забудову Корольово і загадкову Чорну Гору ззаду. Шо не кажіть, а таке утворення на рівнинному Закарпатті - явище унікальне, недаремно тут створений національний ландшафтний заказник. Треба буде якось літом сюда ше попасти і все це облазити. Думка про криницю заховану під дверима на схилі спокою не дає. Місцеві туда не ходять, а мені підказує шо шось там має бути цікаве, якісь печери, укріплення.

Їдемо у Вілок, пропускний пункт до Угорщини чи Мадярів, як тут кажуть. Кордон утворений по річці Тиса. На відміну від Польського - черг нема, все спокійно і тихо. Правда фотографувати сам пункт чомусь не можна, тільки міст і памятник біля нього. По дорозі багато породистих циган, нормально вдітих і з адекватним виразом обличчя. Ще б пак, адже живуть в селах Олежнику (Алєжник) і Дротинцях(місцеві знак переправили на Дрочинці) :)

По дорозі назад у Львів заїжджаємо на Треблянську електростанцію, місце де я давно хотів побувати. Ідею підкинула передача Унікальна Україна. Минулий раз ми були на Треблянському водосховищі, найбільшій гірській водоймі України, правда штучній. Воно розташоване на 260 метрів вище самої електростанції з іншої сторони хребта. В горі викопаний 3.5 км довжини тунель, вода під величезним тиском поступає по трубі вниз, де і крутить три 9 МВт турбіни. Охорона на КПП нічого не вирішує, зате вирішує черговий. Кажу в трубку шо хочемо подивитися і чи не могли б провести екскурсію. Після згадки шо бачив в передачі по телевізору погоджуються і ми щасливі проходимо всередину.  Досить цікаво побувати на діючій електростанції, подивитися на турбіни, регулятори, обладнання. Послухати захоплюючу оповідь чергового (дуже інтелігентний дядько). Все чисто та охайно.  черговий проводить цікаву екскурсію, все показує і розказує. Щасливі та задоволені вертаємся назад. По трасі Хуст Долина було ше багато чого цікавого, різних обєктів старовини, джерел, гір. Всюди б спинитися, все б обдивитися. Але це лишаємо на наступний раз, а то можна і до різдва у Львів не заїхати. Під Франкіуськом, куда ми підвозили знайомого, нас вразив цементний завод. Всі його башні і корпуси були прикрашені новорічними вогнями, все світилося і переливалося. Якби Олег не підказав - ніколи б і не догадався шо то індастріал обєкт! Вкотре переконуємся, шо наша Україна - Унікальна, головне вміти це в ній побачити.



Фото тут http://picasaweb.google.ru/ryshtun/NewYear2009

На Гуглі воно знаходиться тут

ПС: Інформація станом на кінець 2008 року. До кризи. Як там тепер зараз - не знаю. Не виключено шо частина ґосподарів поповерталися із заробітків і взялисі за свої колиби.
Розшарити F VK G+
курча

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3647
  • Рейтинг 676
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Re: Колиби для Всіх (НР у горах)
« Відповідь #1 : 04.01.2011 11:07:50 »
Свєткував прихід 2011р на Пасічанці. В порівнянні з минулим разом - людей на хребті було значно більше, приємно :) Зустрів Ярему (KJAR), він зайняв "нашу" минулорічну колибу. Зате поардив що далі по хребту є незайнята супер-пупер хата. І справді, майже під Підсмеречком на чудовому місці є чудова нова, світла і тепла "хата" з купою дров. Недалеко від хати хрест і вид на Надвірну.

Йшли цього разу троха іншою дорогою. З Пасічної біля зупинки є міст і велика зелена блєха з назвою лісництва. Тут починасі зелено-біле маркування яке веде аж до Підсмеречка, воно ж і на карті Горган. Не зблудимо. :) Тракторною дорогою виходимо аж на сам хребет. Було -10 весь день і досить сильний вітер. Але назагал прикольно!
Розшарити F VK G+
курча

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 3647
  • Рейтинг 676
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук
Re: Колиби для Всіх (НР у горах)
« Відповідь #2 : 16.01.2011 11:54:20 »
Дуже прикольні фото і опис НР2011 від Sup-har4o тут
Розшарити F VK G+
курча