Автор Тема: Як на гуцульщині вугілля добували  (Прочитано 7755 разів)

1 гість дивиться цю тему.

Roy

  • Супер Модератор
  • Досвідчений Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 3186
  • Рейтинг 1217
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
    • Мої фото
   Якось попала мені до рук, як виявилось, чудова книжка знайомого мені художника Юрія Лесюка, "Аромат червоних йон". І от, читаючи між рядків, довідався про вугільні шахти в коломийському районі, а саме в селі Ковалівка, котрі на даний час вже не діючі. В силу своєї необізнаності я нажаль не знав нічого про ці шахти, і тому, вирішив поділитися, доволі цікавою інформацією про передумови виникнення та історію цих шахт, яку знайшов.




ЧОМУ У КОВАЛІВЦІ СВЯТКУЮТЬ ДЕНЬ ШАХТАРЯ?   

29 серпня в селі Ковалівка святкували 340 років від першої згадки про село, а заразом й День шахтаря. Так, так День шахтаря, виявляється в Ковалівці не так давно видобували вугілля (про це тепер, напевно, мало хто знає) завдяки котрому вся Івано-Франківська область, та частина Чернівецької мали змогу освітлюватись.

Для того, щоб дізнатися, як на Коломийщині вугілля добувалось, я навідався до Ковалівського сільського голови Василя Ясінського.

Почав свою розповідь війт з того, що про вугільне родовище між Косовом і Кутами було відомо ще з 20-х років XVII століття. А вже у 1883 році почалися вибіркові геологічні роботи на території сіл Мишина і Ковалівки. Сім років по тому вуглепромисловець О. Шипановський заклав чотири шахти глибиною 25-30 метрів, де видобували вугілля з верхнього пласта (по Сухому потоці в Ковалівці). Це був майже поверхневий видобуток. І у 1891-1899 роках середньорічний видобуток становив 7 тисяч тонн. Наприкінці дев’ятнадцятого століття шахти законсервовано через малу потужність верхнього пласта. Замість них збудовано вертикальну шахту глибиною 75 метрів, де залягав більш потужніший пласт.

«На той час, – каже пан Василь, – устаткування було примітивним, умови праці тяжкими. Ніякої техніки безпеки на тих шахтах не існувало. Робочий день тривав 12 годин. Всі роботи виконувались вручну. Жили робітники (селяни сіл Мишин і Ковалівка) в себе дома. Заробітна плата була дуже низька».

Також мені стало відомо з розповіді сільського голови, що шахта працювала протягом 12 років і видавала близько 100 тонн вугілля на добу. За час її існування видобуто 250 тисяч тонн вугілля. Проте Ковалівське вугілля було не конкурентоспроможним, тому з середини 20-х років видобуток його припиняється. А тим часом було розпочато будівництво нових шахт. Споруджено 2 шахти з похилим стволом.

Далі Василь Ясінський розповідав про те, що у 1940 році тут видобували 6,2 тисячі тонн вугілля, що йшло на забезпечення місцевих потреб. У цьому ж році прибула планова геологічна розвідка, частково була прислана техніка для шахт. Але 1 липня 1941 року в село прийшли німці і шахти частково були зруйновані. Проте й самі німці звідси пересилали вугілля й до себе на Батьківщину. А вже 28 квітня 1944 року в Ковалівку входять радянські війська. Тоді шахти відновили свою роботу. І на початку вересня того ж року виробіток вугілля пішов угору.

В 1944-1945 роках знову були проведені широкі геологічні роботи. Геологи встановили, що вугільний район охоплює села: Мишин, Ковалівку, Стопчатів, Іспас, Микитинці. Через те, що найближчим великим містом є Коломия, тому й родовище назвали Коломийським. Перше шахтоуправління теж було в Коломиї, бо в селі не було де його розмістити, в той час у Ковалівці взагалі не було жодного державного будинку при тих шахтах. У тому ж 1945 році були побудовані дві нові шахти №3 на південь від села і №7 па північ, а в 1949 році – шахту №6. У 1947 році побудовано електростанцію на 300 кВт. Скоро почались великі допоміжні роботи. У 1948 році прокладена шосейна дорога, а в 1949 році підведена залізна дорога до шахти №6.
Цікавий факт розповів мені війт про те, що в 1947 році при видобуванні вугілля були знайдені рештки мамонта. Але їх одразу переслали до Москви.

«У 1947 році, – каже сільській голова, – шахтоуправління перейшло з Коломиї в Ковалівку, але до 1961 року називалось Коломийським. Шахти одержували все більше техніки все більше розгорталися масштаби робіт. Але в невеликих шахтах важко було застосовувати тодішню техніку. Тому в 1960 році шахти № 3 і № 7 зовсім були закриті, а також горизонтальний хід шахти № 6. А вже у 1961 році до Дня шахтаря був відкритий комбінат».

У зв’язку з застосуванням техніки кількість робітників зменшилась. До прикладу, якщо в 1952 році на шахті працювало 960 чоловік, то у 1962 році вже 620 чоловік.

Серед цих людей був і мешканець Ковалівки Петро Боднарук, котрий розповів мені про те, що вся робота в комбінаті була електрифікована. Робітники працювали там відбійними молотками. В двох лавах для добування вугілля взагалі застосовувалась вибухівка. Подача вугілля велася з допомогою потужних електровозів. Були впроваджені породонавантажувальні машини, а також заштовхувачі верхньої дії для обміну вагонеток у клітях. Шурф шахти вертикальний, глибиною 154 метри. Штреки переведені на металеві кріплення з металевими стойками. Підвісна лінія протяжністю 217 метрів давала тоді можливість відправляти вугілля в бункери щоб подавати потім у вагони.

Сам пан Петро потрапив на роботу в шахту одразу після служби в армії. Потім, з часом закінчивши курси лебідчика, працював на другому горизонті тягав вагонетки. «Після цього, – каже Петро Боднарук, – вже коли вдарили вертикальний ствол я, закінчивши чергові курси, працював на шостій шахті машиністом по підйому і спуску людей. Робота ця була дуже відповідальною. Я тричі на день піднімав і опускав людей. І от так працював до 1968 року. А відтак шахту закрили і на її базі створили кабельне виробництво».

Також Петро Боднарук розповів про те, що шахти були нерентабельні і на кожну тонну треба було доплачувати 32 рублі, але саме вугілля було дуже якісне. Нарікав й на те, що воно залягало коритоподібно і з одного боку виходить в Лючку, а з другого в; Пістиньку. Вода з цих річок не давала можливості механізувати виробництво і все, по суті діла, видобувалося вручну, відбійними молотками. Одного разу привезли комбайн, запустили, але вода, прорвавшись, поховала його.

Наступний з ким мені вдалось поговорити був батько сільського голови, Василь Ясінський. Він працював машиністом насосу, викачував воду. «Найважче, – каже пан Василь, – було в неділю, коли всі були вихідні, а я на шахті був один. Траплялось навіть й так, що стійки поломить і залишався дуже вузький прохід, то доводилось куфайку знімати, бо інакше не пролізеш, щоб до помпи дійти».

Володимир Заячук

   
Процес видобутку ковалівського вугілля                                    Колишній вхід в одну з ковалівських шахт
(фото 60-их років)

джерело - Коломийська правда


Ковалівка п’є, гуляє, Ковалівка курит,
Ковалівка має гроші — нічим сі не журит.


А тепер Ковалівка не має ні шахти, ні гроший і сі журит. Решта тут

Ще також тут є інформація про історію села, але стаття ще писана за совітів, і доволі прикро, що вона лежить на сайті з промовистою назвою Інститут Україніки. Тому текст там відповідний до часу.


Але не всі ресурси Ковалівки закінчились :)

Є ще такі:
   
Вітайте, Олеся Стефанко — "Міс Україна-Всесвіт 2011". І то шо пишут, шо вона с Одесси, не вірте.:)

Файне село село Ковалівка, де вродилась така дівка!  :)

П.С. Ну і звісно, я думаю при таких багатствах цього краю, нам варто організувати туди експедицію.  ;)




Розшарити F VK G+
Meine Ehre heißt Treue

Stitch

  • Новачок
  • *
  • Повідомлень: 32
  • Рейтинг 11
    • Перегляд профілю
Re: Як на гуцульщині вугілля добували
« Відповідь #1 : 25.12.2010 13:30:52 »
1-е - як то "видобували вугілля (про це тепер, напевно, мало хто знає) завдяки котрому вся Івано-Франківська область, та частина Чернівецької мали змогу освітлюватись."???? ним шо в лямпі палили?? шось не доганяю, "просвітліть" :)
2-е - було б прикольно тим районом прогулятися, але то б з походом, на пару днів, і літом :)
Розшарити F VK G+

yar-79

  • Користувач
  • Гуру
  • *
  • Повідомлень: 639
  • Рейтинг 177
  • Стать: Чоловіча
  • Перший крок-визначає наступні!
    • Перегляд профілю
Re: Як на гуцульщині вугілля добували
« Відповідь #2 : 25.12.2010 16:02:00 »
А в п"єц слабо підкинути?
Розшарити F VK G+

Roy

  • Супер Модератор
  • Досвідчений Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 3186
  • Рейтинг 1217
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
    • Мої фото
Re: Як на гуцульщині вугілля добували
« Відповідь #3 : 25.12.2010 16:26:37 »
наприклад в п'єц ТЕС  :)
Розшарити F VK G+
Meine Ehre heißt Treue

Bottlehunter

  • Супер Модератор
  • Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 2008
  • Рейтинг 1041
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Re: Як на гуцульщині вугілля добували
« Відповідь #4 : 27.09.2011 11:48:04 »
Виявляється, вугілля видобували і біля с. Джурів Снятинського району. Минулої суботи ми спробували знайти залишки шахт. На жаль, безуспішно. Десь вони там є, але де - ото питання. Це і є обіцяна сумна і політична історія - сумна, бо без результату. А політична - бо то така приказка. Спитайте старших людей, вони підтвердять.

Для початку трохи інфи

Цитувати
Урочище Брусне. Шахти. В селі Джурові і Новоселиці в кінці XIX на початку XX століття існували шахти по видобутку бурого вугілля – ліґніту. В Брусному існувала одна із таких шахт.
http://selodzhuriv.at.ua/publ/1-1-0-7

Цитувати
В 1892-93 рр. була побудована промислова вузькоколійна залізниця від Видинова через Рудники до Джурова на вугільну шахту. Вугіль вивозився вагонетками на гужовій тязі. Довжина лінії складала 15,3 км. Колія шириною 600 мм. В 1913 р. дорога повністю перебудована. Добудовано дві гілки: довжиною 1,9 км до шахти Сигізмунда і довжиною 3,2 км до шахти в Новоселиці. В Джурові був міст довжиною 248 м через річку Рибниця. Дорога експлуатувалась на гужовій тязі. Шахти та ВЗ закрито в 1928 р.
Вікіпедія


Крім того, на Вікімапії позначено таке місце.

З Заболотова ми сіли на маршрутку, заплатили по 3 грн і доїхали до кінця с. Іллінці, де є поворот на Джурів і стоїть такий пам'ятник. І пішли по дорозі до лісу.



Спочатку зайшли на оце кругле місце. Посередині виявилася бетонний колодязь, ідентифікований нами як вентиляція шахти. В колодязі сміття, хтось закинув кілька гілок, на дні блистіла вода. Дорога "Кільця" по периметру по обидва боки також має бетонний рівчак, старий і порослий травою.









Далі зарулили в ліс, шукати шахти. Орієнтувалися трохи по GPS, трохи власною інтуіцією. На жаль, і те, і інше підвело. Налазилися по лісі, по ярах і потічках, потім спустилися в Джурів і через Снятин (бо маршруток інших не було в суботу ввечері) добралися до Коломиї, звідки їхав наш поїзд.

Всьо наразі. До нових зустрічей в ефірі. Слухайте маму і беріть з собою в ліс карту і компас, щоб ноги не боліли потім.

Ще кілька фоток з лісу.









Розшарити F VK G+
Най жиє Гуцулія!

onyx

  • Користувач
  • Досвідчений
  • *
  • Повідомлень: 318
  • Рейтинг 300
  • Стать: Чоловіча
  • Freedom! Forever!
    • Перегляд профілю
Re: Як на гуцульщині вугілля добували
« Відповідь #5 : 27.09.2011 16:51:45 »
Ще найшли оцей хрест, місцевий дядько розказав що його поставили хлопцям яких задавило в шахті, сама шахта мала бути десь поруч але пошуки нічого не дали…

Розшарити F VK G+
Я ЗНАЮ КУНГ-ФУ-Ууу!

Roy

  • Супер Модератор
  • Досвідчений Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 3186
  • Рейтинг 1217
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
    • Мої фото
Re: Як на гуцульщині вугілля добували
« Відповідь #6 : 27.09.2011 19:28:29 »
Так, це досить дивно було. Фактично шахта була перед носом, але нас якась сила не пускала, ходили колами так і не попавши туди. Троє місцевих показували дорогу, але й це нам не допомогло віднайти її. Ну нічого, може й воно на краще так сталось.
Розшарити F VK G+
Meine Ehre heißt Treue

Xaolas

  • Користувач
  • Досвідчений
  • *
  • Повідомлень: 243
  • Рейтинг 255
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Re: Як на гуцульщині вугілля добували
« Відповідь #7 : 17.10.2015 22:32:01 »
Несподівано ця історія про безуспішні пошуки отримала продовження саме сьогодні. Перебираючи варіанти куди би з'їздити на вихідних - випадково було обрано саме Заболотів.

4 ранку, поїзд прибув на станцію. Відправляємось по першому маршруту - до села Тростянець. На старих генштабах там були відмічені вугільні шахти. Нажаль тут нас чекала поразка - замість імовірних входів невеликі горбочки дуже сильно заросші шипшиною, а місцеві в кінець розвінчали міф про імовірність попасти всередину - шахти були засипані ще дуже давно. Тому відправляємось в Джурів. І знову пошуки в лісі, знову місцеві, які кажуть, що тут щось є і майже тицькають пальцем, але від цього толку ноль. В кінці кінців, вже майже вирішивши, що все марно і варто вертатися додому - зустрічаємо чоловіка, що рубав собі на зиму дрова. Поговоривши з ним дізнаємось, що шукати ті шахти тут абсолютно безперспективно, зважаючи на те, що вони були також засипані. Але замість того запропонував нам подивитися на печеру-штольню і погодився відвести до входу - самі би ми ніколи в житті не змогли би знайти це чудо.

Ось так виглядає сам вхід, загублений серед лісів.


Вже потім, коли відзняли все всередині і вирішили трохи погуглити, знайшли досить цікаву інформацію про цю місцину. Приводжу цитату з сайту:
Цитувати
Похильня. Похильня (штольня) прокладена в твердих піщаних породах на початку ХХ ст. в урочищі Писок для видобутку бурого вугілля, що залягало близько до поверхні. Збереглася майже повністю. Вхід у штольню звужений, шириною біля півметра, однак далі вглиб розширюється і пройти нею можна на півзросту. Довжина штольні становить близько 140 м. Всередині є відгалуження вліво, яке обвалене.

Вхід всередину не дуже широкий, але протиснувшись - бачимо тонель який тягнеться далеко вперед, під гору.


На самому початку висота ходу не велика, але далі збільшується до стабільних 1.5 метрів, які час від часу збільшується до зовсім приємних 2 метрів. Виходимо до першої розвилки.


Рушаю наліво, досить швидко опиняюся перед завалом. Видно, що хід йде і далі, але щоб потрапити туди потрібно трохи розкопати цей завал.


Вертаюся звідти і йду по правому відгалудженню.


Ще одна розвилка. Наліво зразу завал, вправо ще можна йти і йти.


В стінах тут було передбачено освітлення(через рівномірні проміжки видовбані ніші під свічки), а також іноді зустрічаються досить великі ніші справа або зліва. В одній з них знайшли отаке послання від попередників.


Сама ж штольня обжита різними комахами і кажанчиками. Один з такий спав прямо у нас над головами.


Нажаль і цей хід завершився завалом, який вирішили розкопати за наступним разом. Відзнявшися все, що хотілося вертаємося до вихода.


Розшарити F VK G+

MAGNOWSKI

  • Зацікавлений
  • *
  • Повідомлень: 7
  • Рейтинг 26
  • Стать: Чоловіча
  • spirit of adventure
    • Перегляд профілю
    • Івано-Франківський геоклуб
Re: Як на гуцульщині вугілля добували
« Відповідь #8 : 30.03.2016 15:59:26 »
Отож, продовження досліджень в цьому регіоні. У лютому 2016 з Onyx-ом здійснили виїзд в Джурів, по результатах підготував обширний звіт який пропоную Вашій увазі.


Вугільні копальні Прикарпаття
Похильні Джурова, Снятнський р-н,  Івано-Франківська обл.


Розгалуження ходів у Брусневій похильні.

Приблизно 14-12 млн.р.тому, в епоху середнього міоцену, територія сучасного Покуття мала дещо незвичний "екзотичний" вигляд. Тоді тут знаходилося тепле Сарматське море, що внаслідок піднімання Прикарпаття та Поділля поступово відступало в південно-східному напрямку залишаючи по собі мілководні лагуни.  З молодих невисоких Карпатських гір, що знаходилися тоді на 20-30км південно-західніше, збігали численні ріки, які при впадінні в море-лагуну створили алювіальний конус виносу. На цих дельтах та берегах лагун утворилися великі заплавні ліси та зарослі рослинністю болота. Ліс жив-помирав і за сотні тисяч років у цих болотах утворився потужний пласт торфу, який під тиском перекриваючих осадків перетворювався на буре вугілля. Внаслідок постійних коливань земної поверхні така екосистема пару разів виникала та відмирала. Так утворилися декілька пластів вугілля, що залягають на різній глибині в Коломийському(Ковалівка-Мишин) та Снятинському(Джурів-Новоселиця) районах.

Шахтним методом буре вугілля на Покутті почали добувати ще за матінки Австрії у ХІХ столітті. У 1863р. в копальні у Джурові було видобуто 175 тисяч центнерів лігніту. Докладно відомо про такі історичні шахти в околицях Джурова, як "Зігмунд", "Леопольд", "Гелєна" за Австро-Угорської імперії, про шахту "Кальор" (з глибиною шиба-ствола 30м) якою керував талановитий інженер Корнелій Сербинський, та про шахти радянського періоду. Із-за невисокої калорійності та нерентабельності видобутку у 60-их роках минулого століття видобуток вугілля на Прикарпатті припинився, останню шахту закрили 1.01.1968р.

Буре вугілля - лігніт знаходиться тут переважно на невеликих глибинах 7-30м (хоча відомо про залягання на глибинах 50-100м), а потужність пластів 0,1-0,5м. Видобуток вівся переважно шахтним методом, а та як шахти постійно затоплювалися, а стволи копалися у нестабільних породах - про їх теоретичне існування, мабуть, вже можна забути. Відомо лише про 2 похильні (фактично це штольні), які збереглися у щільних пісковиках до нашого часу.


Художня інтерпретація буровугільного лісу в неогеновий період. Можливо саме так колись виглядало Покуття між с.Ковалівка та с.Джурів.

У селі Джурів Снятинського р-ну спершу йдемо до Атаманюка Мирослава Степановича. Його дім знаходиться за декількасот метрів від входу до підземель. Саме йому належить дослідження шахтарської справи та копалень у цьому регіоні - у 2013р Мирослав Степанович опублікував краєзнавичий нарис "Вугільні копальні Джурова та Новоселиці". Завдяки facebook він вийшов на нас, а ми завжди раді покопати щось "невідоме і перспективне" :)

Про цю людину можна написати окрему розповідь. Незважаючи на поважний вік, Мирослав Степанович - неймовірно позитивна і натхненна людина. Він  - дослідник і фотограф натураліст - від чорно-білої плівкової епохи до сучасної матрично-фотошопної. В його колекції тисячі знимків диких, рідкісних тварин і рослин Карпат та Покуття, автор декількох фотоальбомів про природу краю. Було дуже цікаво спілкуватися з цією людиною, людиною "своєї справи". Це зруйнувало мені стереотип, що старші люди одні зануди і говорити можуть лише про те, що побачуть по ящику чи "от колись жити було краще".

Від нього дізнаємося про місцезнаходження та сучасний стан копалень. До нашого часу збереглися 2 похильні - Хрущева похильня і Бруснева похильня. В другій обвалилися входи і попасти в середину наразі неможливо. В цікавій розмові час швидко спливає, але нам не терпиться відправитися на розвідку, тому прощаємося.


Автор зі своєю книгою.

Спершу вирушаємо на пошуки Брусневої похильні. Вона розташована у лісі навпроти села в урочищі Брусні. Для цього потрібно перейти річку Рибниця, моста тут вже давно не існує. Про природу Джурівського лісу М.С. випустив окремий фотоальбом - тут живе багато цікавих рідкісних тварин і рослин.




Ці пагорби порослі лісом - можуть бути пронизані підземеллями як швейцарський сир, точно відомо про 2 штольні, але можливо в середині ще збереглися штреки і крешляги інших шахт, яких тут було безліч. Підділля - так називається рівнина між Рибницею і Джурівським лісом.


В урочищі Брусні, на лівій стороні струмка, можна спостерігати відслонення складене пісковиками та аргілітами між якими чітко прослідковується шар лігніту товщиною 5-8см. Це верхній, наймолодший, пласт вугілля.


Бруснева похильня

Долиною урочища Брусні протікає струмок, він періодично вимиває з берегів скам'янілі молюски та дерева, зуби мамонтів. У схилі урочища знаходиться два входи до Брусневої похильні. Один з них закритий обваленим деревом, інший частково засипаний і використовується борсуками як вхід у свою нору. Його ми і вирішили відкопати. Трохи роботи - і нам відкривається прохід в підземелля. Всюди чути сильний характерний звіриний запах, десь тут зимує борсуча сім'я. "Ти лізеш без лопати??- А якщо борсуки нападуть?":)) На стінах спостерігаємо безліч записів попередніх відвідувачів 1978р, 68, 61, 57 і навіть 1911рік...


Розкопуємо "борсучий" вхід до похильні.

Наразі нікому зі старожилів невідомо хто копав ці тунелі, кому належала ця похильня. Відомо лише, що вона дуже стара, ще з Австро-Угорського періоду. Також тут знаходилася криївка воїнів УПА, з нею пов'язана трагічна історія загибелі вояка під псевдонімом "Мандрівник"... Розказують, що раніше цими тунелями можна було пройти під пагорбом і вийти з іншої сторони, а це 300м по прямій. У минулому столітті ніби ще був вхід з іншої сторони, це інтригує нас найбільше.


Середня висота головного штреку Брусневої похильні - близько 85см. Всі ходи в тій чи іншій мірі засипані, тому оцінити реальну висоту важко.

Через 16м від входу знаходиться перехрестя штреків - від "борсучого" входу і від "головного" (він завалений деревом, але там видніється просвіт). Ліземо далі трапецієподібним ходом який дещо вигинається, а потім різко повертає і на віддалі 39м від входу попадаємо у кімнату з параметрами 382*220см і висотою 175см. У стінах - ніші для свічок, багато написів. Зі стелі звисає безліч кордицепсів - таких досить милих і цікавих грибочків, про них гарну фотопідбірку рекомендую проглянути http://mushroaming.com/Rainforest_Cordyceps (приємного перегляду ;) ). Із зали розходяться 4 тунелі. 3 у сторону виходу і один далі в глибину пагорба. Його вирішуємо спробувати пройти далі.


Кімната в штольні названа нами "Зала Кордицепсів" через гриби роду cordyceps, які поширені тут. Висота зали - 175см. Можливо, саме тут переховувалися вояки УПА.


Гриби роду cordyceps славляться тим, що "ефектно" паразитують на комахах. Спори гриба попадають на волосисту поверхню мух(як на фото) і проростають в тіло хазяїна. Комаха гине прикріпленою до поверхні, а в тілі повноцінно розвивається міцелій кордицепса :)


Тут їх багато і в різних стадіях, а може і різних видів - цих кордицепсів. Також можна спостерігати ще живих комах, але впевнений що вони вже заражені і приречені.

Тут проблема в тому, що ці подальші ходи фактично повністю засипані і залишається лише 10-20см просвіту. Шахтарі спеціально закладали за собою штреки, але як це робилося (щоб не вивозити породу на поверхню), для чого і як задалеко - залишається загадкою і далі. Можливо щоб не осипалися тунелі, можливо щоб не лазив ніхто після завершення видобутку. Ми сподівалися що це лише "пробка" на пару метрів. Пісок копався легко. Пройшли 6 метрів, дихати ставало все важче і жаркіше, в переді - все далі так сумно і безнадійно. Спробували залізти в якесь бічне маленьке віконечко (теж не зрозуміло для чого зроблено - бо пролізти в природні розміри не вдалося, а коли продовбалися - виявили що воно розширюється далі, отже, мабуть, робили його з іншої сторони...).  Потім вирішили копати правий крешляг(квершлаг), що відходив від перехрестя біля входу. Він був засипаний глеєм(аргілітом-глиною) і різко піднімався вгору з амплітудою до 5м, отже до поверхні. Між іншим, засипаний він був поверх написів 1957-61их років... тоді хто це робив? можливо ця частина новіша? бо якщо копали за австрії то хто засипав за совка? природньо - сумніваюся. Врешті-решт пролізли аж до опал - ніш де на контакті пісковик-аргіліт вибиралося власне вугілля. І справді - видніється пласт лігніту, що стирчить із глею.


Onyx підсвічує прокопаний нами засипаний тунель.

Так копали, пролазили, а потім ще і топозйомили аж до пізньої ночі, лише зрідка вилазили на поверхню. На дворі падав дощ, тому заночували у "Залі Кордицепсів". Періодично заражені мухи сідали на нас, а з грибів-кордицепсів скапувала волога і ми жартували з того, чи проснемося зранку із пророслими з тіла грибами-паразитами... :)))


"ОКО ФАРАОНА" - написи минулого столітття на стіні ходу.


Малюнок якогось чоловічка та ініціали В.М.О. 1961 року.


Хрущева похильня

На другий день перейшли до іншої копальні - Хрущевої похильні, вхід до якої знаходиться в пагорбі зі сторони Підділля. Вона дещо об'ємніша та більша, сумарна довжина складає близько 180м. В ній є два разгалуження і так само закиданих під верх породою. Теж  спробували їх пройти і знову закінчувалися вони безнадійно, тут хіба загнати бригаду "копатєлів" і викопати її фактично заново:) Правда у другому повороті у правій вітці в одному місці пройшли фактично до кінця - до контакту пісковик-аргіліт з якого видніється пласт вугілля. Перепад вхід -кінець (до якого дійшли) склав близько 8-10м.


Перше розгалуження в Хрущевій похильні на відстані 25метрів від входу.


Штреки Хрущевої похильні значно вищі, в деяких місцях можна рухатися майже в повний зріст, середня висота - 1.3м.

Про цю похильню відомо вже значно більше. Копалася вона у 1944-1960 роках під керівництвом звичайного сільського газди Василя Андрійовича Хруща. Звичайними лопатами копати пісковик не вдавалося того дряпали стіни кільгофами, створюючи глибокі шрами-ребра, від цього і пішла назва "шрамати". Пошрамлені стіни - характерна риса цих копалень. Пласт виявився надто вгорі і шахтарям прийшлося копати похильню справді "похилою" :) За зміну тоді видобували не більше 5-6 центнерів вугілля. Після трагічного випадку у 1957році на сусідній шахті, такий приватний вуглевидобуток у Джурові та регіоні почав припинятися. А згодом за нерентабельністю ліквідували і "націоналізовані" шахти біля Коломиї. Так припинилася історія добування бурого вугілля на Прикарпатті.

Також проводилися пошукові роботи Львівським ГРЕ на перспективність у цьому регіоні. Результати від'ємні.


Друге розгалуження похильні на відстані 90м від входу.


Пробуємо прокопати -пролізти хід у лівій вітці першого розгалуження.


Ходи в похильнях прокладені переважно у товщах пісковика рівнозернистої структури. Фактично - це дно міоценового моря, що існувало тут 20-15млн.р. назад. В одному місці на стіні штреку можна спостерігати скид - форму розривної дислокації переміщення пластів (позначено червоним). Дещо вище над ним, на стелі - скам'янілі залишки рослинності (отже, вище - це вже не дно моря:).


Темно-буре утворення - скам'яніла гілочка якій пару мільйонів років. Багато таких "гілочок" і утворили буре вугілля.Таке залягання скам'янілостей говорить про різко мінливу природу того часу.



На цьому фото можна роздивитися декілька скам'янілих листків  дерев та іншу скам'янілу рослинність.

Повернулися додому аж на третій день. Після копалень я знову навідувався до Мирослава Степановича і ми разом ламали голову над тим, для чого і як засипали ходи в похильнях. В селі ще живуть шахтарі які працювали в копальнях. Можливо, нам ще вдасться "витягнути з них слово".


На плані червоним відмічено допройдені нами частини Хрущевої похильні, в сумі це склало близько 20 додаткових метрів. Скан із книги Атаманюка М.С.


В сумі довжина всіх ходів Брусневої похильні склала близько 90м.
P.S. Моя перша топозйомка і пригадування уроків геометрії та креслення, тому сорі за неохайність :)



Зразки вугілля із копалень Джурова в домашній колекції. Коли торф спресовується, то утворюється крихка коричнева речовина під назвою "лігніт", або буре вугілля. Невисушений торф має 90 відсотків води, лігніт - лише 50, тому попадаючи на поверхню він висихає і легко кришиться, розсипається.

Наразі, похильні с.Джурів - це чудовий об'єкт  для геологічного туризму на Прикарпатті. Поїздку сюди можна об'єднати, наприклад, з дослідженням "стану" шахт у с.Ковалівка та с.Мишин Коломийського р-ну.
Дякую за увагу!

Дещо раніше у мене виникла ідея створення геоклубу, який би об'єднав однодумців, любителів популярної геології і продовжив спелеожиття у Івано-Франківську. Ми постійно здійснюємо різноманітні виїзди в печери, копальні, до геооб'єктів, як на Галичині так і по світу. Кожен зацікавлений може приєднатися до нас. Це можливість познайомитися з геологічним туризмом, з альтернативним поглядом на природу. І хоча геоклуб "Івано-Франківський" - географія учасників тут не обмежена.
Наразі створив групу  і запрошую усіх кому цікава дана тематика долучатися до спільноти. Також буду щиро вдячний за поширення інформації про новостворений геоклуб серед людей яких це б зацікавило.

Група "Івано-Франківський геоклуб" у фейсбуці  https://www.facebook.com/groups/IFgeoexplorers/
Розшарити F VK G+

Bottlehunter

  • Супер Модератор
  • Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 2008
  • Рейтинг 1041
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Re: Як на гуцульщині вугілля добували
« Відповідь #9 : 30.03.2016 16:11:16 »
Чудесна розповідь! Тисяча плюсів в карму.

Пи.Си. Переміщу тему в "Інженерні споруди", де розповіді про шахти та штольні почувають себе комфортно.

Розшарити F VK G+
Най жиє Гуцулія!