Іванковецькі штольні в Товтрах

[Tinigard]

Розташування: Хмельницька обл.,Дунаєвецький р-н, неподалік села Іванківці.    

Витяг з http://shtolni.narod.ru
«Початок розробки  - кінець 50-х років. Робота велося закритим та відкритим способами. Знаходитися на схилі гори в лісі над річкою Збруч. Є декілька ярусів. Штольня має централку довжиною близько 600 метрів, кілька входів. У стінах по централці можна зустріти електричні чашки, що залишилися. Стелі кріпилися колодами, колоди там повсюди, як в початаковому положенні, так і  вже в стані «гроггі». Велика їх кількість попроростали найрізноманітніших форм і кольорів корінням, вкрите різноколірним грибком. У деяких місцях зустрічається капіж води. Подекуди на землі шматки каменерізних ланцюгів, уламки вентеляційного устаткування, кавалок від КМАЗа.
У одному з штреків на стіні є вибитий невідомим умільцем портрет дівчини (розміром приблизно 70х35). Практично скрізь кам'яні брили, що вивалилися зі стелі.
 Вище на горі є ще дві невеликі штольні. В одну можна потрапити через вузьку щілину в горі. Схожа на трьохкімнатну квартиру. Ще вище - зовсім маленька - хід близько 20 метрів.  
Роботи велися за допомогою КМАЗов в три зміни. Загальна довжина - близько 4000 метрів. Штольня закрита в 1968 році внаслідок аварійності.»

В Іванковецькі штольні ми потрапили в квітні 2009 року, в рамках походу по Медоборах. Єдиний випадок, окрім раннього дитинства, коли з нами був супроводжуючий – Михайло Ковальчук. Краєзнавців можна поділити на тих, хто постійно збільшує географію своїх зацікавлень, і зосереджених на «побудові комунізму в одній окремо взятій країні», в нашому випадку – Медоборах..
З метою уникнення лісників, датою походу була вибрана Великодна субота. Іванковецькі штольні – вже по інший бік Збруча, там і Медобори називаються Товтрами, і статус – національний парк замість заповідника, і святкують там свята зовсім по іншому.

Літом 2009 в штольні приїжджали наші клубівці з чортківського «Кристалу». Уазиком, через село з материнського для штолень села Іванківці. Навіть для звір-машини дорога  в кількох місцях була надто прикрою. Тому доречніше транспорт залишити в селі, чим привернути до себе зайву увагу, і як наслідок, краще добиратися з Тернопільщини, де можна зустрітися з лісником.
Досвід проникнення в Медобори вказує, що ліпше скористатися трошки довшою дорогою з села Риштівці.  В тій же Городниці працює чітка система поінформування місцевим населенням лісника, і ті гроші ліпше пропити.
Насправді, для теми «штольні» є важливим тільки те, що адекватну кладку через Збруч  в потрібному місці змило ще років зо 3 тому, і зараз вся надія на завал з дерев трохи нижче від Соколиної скелі. В зазначеній скелі – невеликий гротик, в якому живе дракон Lacerta viridis.
Вхід в штольні – закритий деревяними гратами, і цілком придатний для людини з наплічником.
Всередині можна влаштовувати перегони на колісницях, є сліди від протекторів. Стосовно багатьох кам’яних брил, вони тут є, але тим же гіпотетичним перегонам особливо б не завадили.
Можна зробити коло, вийшовши на поверхню через інший хід.
Оцінка довжини - 4000 км, схожа на правду. Штольні досить габаритні, разом з тим, кількість нуликів адекватна.
І найприємніше – перед входом – чудовий пляц з видом на Медобори, включаючи гору Велика Бугаїха, що встигла свого часу побувати «найвищою в Україні». Як не як, 403 метри

Фото тут

[Bottlehunter]

Вилазок з часом (прожитими роками, віпитими флішками) стає менше, але зате ті, що трапляються, жирні, як таргани в третьому гуртожитку ЛНУ. То - спрощене формулювання Третього закону Фляшкохантера, якби хто питав. Останній рік, підсумки якого помаленьку пора підбивати, тільки сильніше підтвердив цю тенденцію. Не так щоб я часто десь вибирався, зате в такі місця і з такою компанією, що можна буде згадувати до кінця життя. Поїздка в Іванковецькі штольні - один з таких походів.

На початку червня в мою біленьку шкодувку з безрозмірним багажником спакувалася банда в складі водія, Друсі з дружиною, Ромчика і - о чудо! - власною персоною самого Декстера, який на схожі вилазки їздить з періодичністю комети Гейла-Боппа. Попереду були ВИВИХідні і план-мінімум побачити штольні і переночувати біля них, заодно трохи перейтися через Медобори. Судячи з прочитаних статей, місця там суперові для походів, крім того історична складова унікальна - стародавні капища, малодосліджені печери, Радянсько-польське прикордоння. Забігаючи наперед, ми отримали все очікуване і навіть більше. Медобори нічим не поступаються зпопсілим карпатським маршрутам, і я думаю, що досить скоро цей напрямок так само стане популярним.

Матеріалів про маршрути/об'єкти в тих краях небагато. Основну інфу я брав звідси (http://forum.te.ua/showthread.php?t=167472) і ще з кількох маленьких статей. Фото далі по тексту будуть трохи мої, а трохи Друсі. Якщо Ромчик з Декстером щось докинуть від себе, то буде супер, але мабуть ще менше імовірно, ніж зустріти гурт Ґоріллаз на сихівському базарі Іскра.

Альбом з моїми фото
Альбом з фотками Друсі

Першою зупинкою по дорозі був Скалат, маленьке містечко на Тернопільщині з замком-музеєм, який зараз активно реставрують. Нічого особливого, але вартує відвідати, якщо проїжджаєте мимо.









Далі ми приїхали в Сатанів. В якомусь бложику я вичитав, що тут є діючий водяний млин, в якому можна все всередині поексплорити, попередньо домовившись з мельниками. Йдемо його шукати)



Ромчик підтверджує, що диплом інженера Львівська Політехніка видала йому небезпідставно. Треба мати троха оливи в голові, щоб здогадатися, що запустити воду в колонці можна після того, як потягнеш за арматурину в ближньому люці і кілька разів натиснеш на кран на самій колонці.





Ось і млин. Хороші новини: виглядає і зберігся він чудово і нас без проблем пускають всередину, не звертаючи особливої уваги що ми там робимо. В хлопців цього дня і без нас було достатньо роботи. Новини не дуже хороші: млин вже давно не водяний і працює на електриці. Втім, враження це не псує. Ніколи не був в справжньому млині, враження просто супер. Все навколо гуде і трясеться, а в повітрі хмари з муки.













З вікна горища видно Сатанівську браму. До неї ми теж доберемся трохи пізніше.



Склад готової продукції)





Йдемо далі, в якісь підсобки з радянськими артефактами і древніми механізмами









Ці залишилия з часів, коли млин крутила річка





Гарно дякуємо мельникам і нагороджуємо їх Орденом За Видатні Заслуги перед Експлорерами третього ступеня. За дивним збігом обставин дизайном він дуже нагадує п'ятдесять гривень.

[Golem]

Вав, захопило Дякую. Прочитав з задоволенням, чекаю продовження

А які перші два закони пляшкохантера?

До речі, прочитавши звіт виникла думка відновити стару дискусію про змагання Експлорера на кращий звіт. Бо написано класно і сходу хочеться його друканути.

Приз за кращий новий звіт буде його публікація в Альманаху експлорера що ми видамо на його 10 річницю і 10 безкоштовних примірників за 1 місце, 5 - за друге і 2 за третє. Сам альманах йтиме по передзамовленню, тобто тираж розійдеться весь і в правильні руки. І знімається питання фінансування.

В альманах включаємо всі кращі звіти за 2018 рік, ось як наприклад цей. Робити збірку за всі 10 років то фундаментальна праця, їх тільки всіх переглянути то вже на кіьлка тижнів роботи. Тому на цей проект треба шукати добровольців.

Якшо ідея піде то розділимо її від цієї теми для порядку. Якшо ні - то хай собі тут цей пост і живе.

[Bottlehunter]

Наступним пунктом була Сатанівська брама - фортифікаційна споруда, відновлена останній раз в середині 18 століття. В різні часи тут розміщувалися митниця (Сатанів довгий час був прикордонним містом і ще сотню років тому отак швендяти навкруги всіляким експлорерам би не вийшло), конюшня і якийсь склад. Зараз, якщо вірити інтернету, в приміщенні планують зробити музей, разом з рестораном і готелем збоку.





Щойно перед нами від брами від'їхав автобус з туристами. От і чудово, можна без зайвих свідків пролізти туди, де туристів не водять. Це, мабуть, артефакти для майбутнього музею









Сходи нагору вузькі, а стіни грубі як шляк, метрів зо два









Недалеко від брами, на горбочку, стоїть відреставрована синагога



До реставрації (до 2012 року) вона виглядала отак. Величезні зусилля до збереження і реставрації пам'ятки доклав місцевий житель, чий дім стоїть навпроти синагоги. Історію про її реставрацію можна прочитати тут



В Сатанові є ще цікаві місця, на які ми за браком часу не встигли (руїни цукрового заводу, замку, єврейський цвинтар). Ми поїхали за місто, де тече Збруч і стоїть комплекс санаторіїв. Сатанів відомий також своєю мінеральною водою і санаторії тут активно розбудовуються. Ми залишили машину на парковці одного з готелів, попередньо домовившись з адміністратором, взяли броцаки на плечі і пішли пішки стежкою попри Збруч. До штолень можн адістатися значно легше: залишити машину в селі Іванківці і йти пішки через ліс, лісову дорогу добре видно на супутникових картах. Ми пішли попри Збруч, бо так видавалося цікавіше і фотки з нету красиві були)))

Місток з Тернопільської в Хмельницьку область



Спочатку дорога йде через село. Трохи далі в лісі є якісь невеличкі печери і джерела, це популярний маршрут для курортників. Ну так, з розвагами тут не дуже.





Біля одного з джерел прикріплена записка, що води далі нема. На Вікімапії позначене ще одне джерело біля річки нижче штолень, але ми на всякий випадок вирішили набрати баклаху води. Несли її по черзі. Забігаючи наперед, ми так і не перевірили чи є то джерело, якщо раптом вам про це відомо, відпишіться, будь ласка, нижче.

А далі почалася повна жесть. Медобори мають дуже гарну природу, але та природа стає до холєри агресивна в середині червня))) Ми мусіли йти через двометрову кропиву, а навколо постійно кружляли хмари бомків. Стежка проходила то через ліс, то через поле і постійно доводилося відганяти комарів і різну кусючу хрінь віником з гілок.





Наступна пригода - форсувати Збруч. Кладки там ніякої нема, а береги високі і глинисті. Зате в річці можна вмитися, що після тригодинних танців з ґедзями мегаважливо.



Збруч якийсь час був кордоном між двома імперіями. Весь час на нашому маршруті в лісі траплялися залишки бетону, шматки цегли. На одній вдалося розпізнати львівське клеймо Neuwohner. До 1939-го року за спробу отако собі просто перейти річку з рюкзаком, ми би скоренько заробили по кулі. Або з'їздили в захоплюючу подорож в курортний табір в Сибір або Казахстан як шпигуни)))









Останній ривок по крутому схилу в лісі - і ми на місці, біля одного з входів у штольні. Сідаємо на траву, відпочиваємо, варимо каву. Раптом знімаю з себе якусь комашку, потім ще одну, і ще... курчамать, та то кліщі! Гостинні Медобори, щоб туристи не нудилися, підкидають цілу хмару кліщів. Ми терміново змінили локацію і напшикалися якоюсь хімічною заразою, але Ромчика таки один вжер)

Штольні виявилися епічними, безумовно варті того, щоб приїхати аж зі Львова.



Входів є кілька, більші і менші. Далі починаються довгі паралельні ходи в породі, переходи на нижчі рівні. Місцями стеля завалилася і лежать немаленькі такі каменюки. Місцями трапляються артефакти виробничих часів: ізолятори на стінах, дерев'яні підпорки, якісь розрахунки олівцем на стінах. Як і належиться порядним підземеллям, всередині добряче прохолодно (зимою, відповідно, буде тепліше, ніж на вулиці). Є кілька непоганих закутків, де немає протягів і можна облаштувати місце для ночівлі. Єдиний мінус - води поблизу немає.

Після кількох поворотів орієнтація в просторі втрачається, але на стінах часто трапляються намальовані стрілки з напрямком виходу.



























Ночували ми в палатках на гялявині перед головним входом. Зранку перейшлися пішки в Іванківці, поїли морозива в місцевому магазинчику, маршруткою доїхали до санаторіїв, забрали машину - і в Львів.

Висновки з поїздки:

0. Маленькі міста Тернопільщини дуже цікаві і круті. Чортків, Сатанів, Скалат, Теребовля, Микулинці, Скала Подільська - це ті, в який я бував і в яких безумовно є що подивитися. Впевнений, що і в інших так само. На жаль (чи все-таки на щастя?) туристи туди рідко навідуються. Для колекціонерів цегли, наприклад, це чудові місця, щоб роздобути собі рідкісні екземпляри.

1. Медобори - прекрасний маршрут для походу на кілька днів. Вони цікаві і непопсові. В лісах є недосліджені печери, місця давніх капищ, чудова природа. Зважаючи на наш досвід, напевне краще йти восени або ранньою весною, коли кропива не вища тебе)))

2. Іванковецькі штольні мабуть найближчі до Львова масштабні техногення підземелля з вільним доступом. Вартує мати з собою аптечку, а на голові каску, коли швендяєш всередині.

3. Найголовніший пункт. Їздити з Експлорерами будь-куди цікаво і фаново. Вони вміють знайти вихід з будь-якої безвихідної ситуації. Троха зле, що спочатку вони в ту ситуацію вміють знайти вхід (То спрощене формулювання Другого закону Декстера-Фляшкохантера) 

Ну і наостанок, дача самого Ацького Сотони.

[Roy]

Дуже цікавий звіт, з приємністю почитав.+
До речі, цегла з клеймом Neuwohner походить з Львівської цегельні-кахлярні, будівлі якої залишились, та крім того, там ще досі виготовляють кахлі.

[Le-i-3o]

То купа великих плюсів, ви круті!
А ще скажіть коли ми вже виберемось на вінничину в штольні, стіну та могилів + дністровська ГЕС якщо впишимось по часу.

[Golem]

Доповню трішечки звіт тим шо бувалі дослідники добре знають, а новичкам може бути цікаво.

Біля Скали-Подільської є ще ракетна частина. Закинута звісно і розбомблена. Але тим не менше вона є.

[Roy]

А ще скажіть коли ми вже виберемось на вінничину в штольні, стіну та могилів + дністровська ГЕС якщо впишимось по часу.

Тоді, коли ти створиш тему у планах і поїдеш з нами 

[Driver]

Люто плюсую чувак +
Бачу тернопільщина багата своєрідними місцинами і думаю вартує приділити більшу увагу подорожам в цю сторону!