Наступним пунктом була Сатанівська брама - фортифікаційна споруда, відновлена останній раз в середині 18 століття. В різні часи тут розміщувалися митниця (Сатанів довгий час був прикордонним містом і ще сотню років тому отак швендяти навкруги всіляким експлорерам би не вийшло), конюшня і якийсь склад. Зараз, якщо вірити інтернету, в приміщенні планують зробити музей, разом з рестораном і готелем збоку.
Щойно перед нами від брами від'їхав автобус з туристами. От і чудово, можна без зайвих свідків пролізти туди, де туристів не водять. Це, мабуть, артефакти для майбутнього музею
Сходи нагору вузькі, а стіни грубі як шляк, метрів зо два
Недалеко від брами, на горбочку, стоїть відреставрована синагога
До реставрації (до 2012 року) вона виглядала отак. Величезні зусилля до збереження і реставрації пам'ятки доклав місцевий житель, чий дім стоїть навпроти синагоги. Історію про її реставрацію
можна прочитати тут
В Сатанові є ще цікаві місця, на які ми за браком часу не встигли (руїни цукрового заводу, замку, єврейський цвинтар). Ми поїхали за місто, де тече Збруч і стоїть комплекс санаторіїв. Сатанів відомий також своєю мінеральною водою і санаторії тут активно розбудовуються. Ми залишили машину на парковці одного з готелів, попередньо домовившись з адміністратором, взяли броцаки на плечі і пішли пішки стежкою попри Збруч. До штолень можн адістатися значно легше: залишити машину в селі Іванківці і йти пішки через ліс, лісову дорогу добре видно на супутникових картах. Ми пішли попри Збруч, бо так видавалося цікавіше і фотки з нету красиві були)))
Місток з Тернопільської в Хмельницьку область
Спочатку дорога йде через село. Трохи далі в лісі є якісь невеличкі печери і джерела, це популярний маршрут для курортників. Ну так, з розвагами тут не дуже.
Біля одного з джерел прикріплена записка, що води далі нема. На Вікімапії позначене ще одне джерело біля річки нижче штолень, але ми на всякий випадок вирішили набрати баклаху води. Несли її по черзі. Забігаючи наперед, ми так і не перевірили чи є то джерело, якщо раптом вам про це відомо, відпишіться, будь ласка, нижче.
А далі почалася повна жесть. Медобори мають дуже гарну природу, але та природа стає до холєри агресивна в середині червня))) Ми мусіли йти через двометрову кропиву, а навколо постійно кружляли хмари бомків. Стежка проходила то через ліс, то через поле і постійно доводилося відганяти комарів і різну кусючу хрінь віником з гілок.
Наступна пригода - форсувати Збруч. Кладки там ніякої нема, а береги високі і глинисті. Зате в річці можна вмитися, що після тригодинних танців з ґедзями мегаважливо.
Збруч якийсь час був кордоном між двома імперіями. Весь час на нашому маршруті в лісі траплялися залишки бетону, шматки цегли. На одній вдалося розпізнати львівське клеймо Neuwohner. До 1939-го року за спробу отако собі просто перейти річку з рюкзаком, ми би скоренько заробили по кулі. Або з'їздили в захоплюючу подорож в курортний табір в Сибір або Казахстан як шпигуни)))
Останній ривок по крутому схилу в лісі - і ми на місці, біля одного з входів у штольні. Сідаємо на траву, відпочиваємо, варимо каву. Раптом знімаю з себе якусь комашку, потім ще одну, і ще... курчамать, та то кліщі! Гостинні Медобори, щоб туристи не нудилися, підкидають цілу хмару кліщів. Ми терміново змінили локацію і напшикалися якоюсь хімічною заразою, але Ромчика таки один вжер)
Штольні виявилися епічними, безумовно варті того, щоб приїхати аж зі Львова.
Входів є кілька, більші і менші. Далі починаються довгі паралельні ходи в породі, переходи на нижчі рівні. Місцями стеля завалилася і лежать немаленькі такі каменюки. Місцями трапляються артефакти виробничих часів: ізолятори на стінах, дерев'яні підпорки, якісь розрахунки олівцем на стінах. Як і належиться порядним підземеллям, всередині добряче прохолодно (зимою, відповідно, буде тепліше, ніж на вулиці). Є кілька непоганих закутків, де немає протягів і можна облаштувати місце для ночівлі. Єдиний мінус - води поблизу немає.
Після кількох поворотів орієнтація в просторі втрачається, але на стінах часто трапляються намальовані стрілки з напрямком виходу.
Ночували ми в палатках на гялявині перед головним входом. Зранку перейшлися пішки в Іванківці, поїли морозива в місцевому магазинчику, маршруткою доїхали до санаторіїв, забрали машину - і в Львів.
Висновки з поїздки:
0. Маленькі міста Тернопільщини дуже цікаві і круті. Чортків, Сатанів, Скалат, Теребовля, Микулинці, Скала Подільська - це ті, в який я бував і в яких безумовно є що подивитися. Впевнений, що і в інших так само. На жаль (чи все-таки на щастя?) туристи туди рідко навідуються. Для колекціонерів цегли, наприклад, це чудові місця, щоб роздобути собі рідкісні екземпляри.
1. Медобори - прекрасний маршрут для походу на кілька днів. Вони цікаві і непопсові. В лісах є недосліджені печери, місця давніх капищ, чудова природа. Зважаючи на наш досвід, напевне краще йти восени або ранньою весною, коли кропива не вища тебе)))
2. Іванковецькі штольні мабуть найближчі до Львова масштабні техногення підземелля з вільним доступом. Вартує мати з собою аптечку, а на голові каску, коли швендяєш всередині.
3. Найголовніший пункт. Їздити з Експлорерами будь-куди цікаво і фаново. Вони вміють знайти вихід з будь-якої безвихідної ситуації. Троха зле, що спочатку вони в ту ситуацію вміють знайти вхід (То спрощене формулювання Другого закону Декстера-Фляшкохантера)
Ну і наостанок, дача самого Ацького Сотони.
Тема: Іванковецькі штольні в Товтрах (Прочитано 3436 разів)
