Отож нарешті буде такий собі звітик про "Сільмаш".
Для початку скажу, що оті всі епічні басні про його історію, значення для Львова, продукцію, рейди рекету і ментів, та і взагалі решту історій будуть писатись потім, так як зараз викладу коротенький звітик про те, як мені невтрималось, і полізлось туди самому.
Значиться нині мені дуже захотілось подивитись на ті трущоби не через забор, а зблизька. Ну і провести таку собі розвідку боєм. В глибоку дупу не заліз, бо на то були свої причини, але про те згодом.
Почалось все з того, що вивалився із маршрутки, і, цокочучи зубами від недитячого дубака надворі, почвалав оглядати забори на наявнісь не сильно запальних місць інсталу. Ідеальних не знайшлось, бо надворі була друга година по пообіді, і всі активно кудись йшли (їхали), печально понуривши голови, сповнені важких та сірих дум...
Спершу зайшов на автозлом, типу порозпитувати мол чи є у вас кондиціонер від УРАЛа. Продавець витаращив на мене очі, довго хапав повітря відкритим ротом, але потім повів мене до дядьків, які безпосередньо і займаються розбором напівмертвих машин. Звісно ж що того, що я їм поназивав, вони не понаходили, так як сервоприводу стояночного тромоза від мазди-шестьорки не існує в природі, але проки вони чухали свої голови, розгадуючи цю явну провокацію, я тихенько роздивляюсь все навколо, візуально оцінюючи кордони того ж автозлому і місця, які звідти проглядаються. Оцінив. Підходять дядьки. Кажуть що в нас такого нема, але, УВАГА (!!!), вони подзвонять на базу, і за пару днів підвезуть того сервопривода. Я про себе усміхнувся, але кажу мол нє, не треба, не хартесь, я зайду "папожже", авось і з'явиться.
Вийшов звідти, посміявся, відчув що надворі все ж таки зимнішає, тому тра рухати поршнями. Знов ходжу під заборами. А там все машини і машини. Отож вичікую момент, коли їх найменше, і перескакую двометровий бетонний паркан. Запригнув біля отої "башні").
Під ногами купа листя, яке нагло шарудить, якісь деревця, як штахети, обступили зі всіх сторін, купа мусору і т.д. Короче все стандартно для закинутих будівель.
Власне сама купа мусору. Естетизму ніякого, але сам факт свіжої землі, недавніх слідів грузовиків, а також добре вкатана та незаросла грунтовка наводить на певні думки.
Ось. Ну а далі, як то кажуть, понеслось. Оглядаюсь в пошуку жидомасонів. Нікого нема. Вроді. Завалюю через вікно у найближчу будівлю.
Всередині типово пейзажна розруха.
Артефакти
Судячи зі всього то є тупа адмінка. Тож досить швидко надоїдає оте монотонне топання прогнившою підлогою, і бажання змінити картинку приводить мене надвір.
Надворі.
З отакої цегли там все зроблено. Колекціонерам тої ж таки цегли на замітку)
А далі починається царство вугільного пилу. Починаю розуміти, що знаходжусь в будівлях, де колись була котельня, а може навіть і цілий ТЕЦ, котли якого годували отою занавіснілою пилюкою. Вона ревльно всюди. Картинки нагадують Бедюзьку шахту. Осьо вона
http://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,3965.new.html#new.
Інсталяційно-евакуаційна дзюрка.
Власне самі цехи.
ІМХО котел. Смайл?
Тонкий натяк на те, що в разі чого швидко свалити звідси не вийде.
Далі царство сірості та грязюки.
Чудо-труба, яка нагло левітує.
А де Моноліт
Таблички часів, коли людей ще товаришами називали...
Далі поліз надвір в пошуках нових враженнь.
Роздивляюсь, роздупляюсь, прислуховуюсь... Тихо. Вроді. І ось тільки я встигаю ступити три кроки в сторону отих ялинок, що на останній фотці, як тут з-за них виходять два дядьки у камуфляжі, а десь позаду йде ще один із собачкою. Тут-то до мене доходить, що оті сліди на вугільній пилюці були абсолютно не бродячих псів, а отої великої
рогатої зубато-хвостатої худобини, що плентається ззаду. Перші два охоронці мене замічають, щось там кричать. Благо задній не побачив.
Короче історія із розряду "дайош біг з перешкодами". Все якось сомо собою проминає повз мене, якась невідома сила мене сходу перекидає через забор, далі пробіжка за стадіон, відхекування...
Ось так.
Обговорення тут.
http://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,4926.0.html
Тема: СІльмаш (Прочитано 6554 рази)
