63-й котельно-зварювальний завод (ІФ)

[VIRUS]

63 завод  створений на базі фронтової авторемонтної майстерні почав працювати зразу після війни в 1945 році. Зараз, якшо вірити інету, там виробляються опалювальні системи, зварюються металаві конструкції, трубопроводи, газопроводи. Але, складається враження, шо ніфіга на заводі не виготовлять і крім того мають найбільшу в місті заборгованість по зарплаті працівникам. Деколи 63-завод називають "танковим" через його військвий напрям продукції в минулому.
На карті: 
   

І от, недавно Xaolas, Макс, і йа  вирішили туди попасти. Оскільки територія досить таки велика, обійшли малу її частину.
1. Ліземо через стару нафтобазу,  на якій заправка ОККО заберігає свій хлам.
   
2. Один з резервуарів. Подібних є коло 10 шт.
   
3.Перелазимо паркан, обережно оглядаємось
   
4.
   
5.
   
6. Всі будівлі добре закриті, тож гуляєм і шукаєм куди би втиснути свою дупу.
   
7. Видно, шо за територією  слідкують і прибирають.
   
8.
   
9.
   
10. Нам надоїдає просто так ходити, тож порталимось в перший цех, який попадає на очі.
   
11. Бачимо різні предмети...
   
12. По скрипучих сходах піднялись на другий поверх.  Далі не ходили, бо було таке враження, шо підлога могла в любий момент провалитись.
   
13. Часу на фотофап лишається мало, тож в кінці заходим в кімнату з купою різних інструментів і техніки
   
14.
   
15.
   
А тепер пора на вихід. Дякую за увагу. Тема можливо буде доповнюватись новими фотками.
   

Обговорення
 

[Bottlehunter]

Як виявилося, Юрій Андрухович теж полюбляв (а може і зараз ще деколи експлорить) полазити по заводах. Уривок про 63-й завод з його книги "Таємниця. Замість роману":

- Хто такий Лопез?

- Можливо, я познайомлю вас. Тобі варто з ним запізнатися. Таке враження, що ми потрапили в епоху ранньо-промислового капіталізму.

- Чому раптом?

- Я теж не знаю «чому раптом», але поглянь на ці території за вікном. Ти ж усе одно не зможеш пояснити мені, що тут до чого в усьому цьому індастріалі. Бо ти ніколи не цікавився старими заводами.

- Але мені цікаво те, що ти ними цікавишся.

- Як це називалося — Паппельштрассе? Не бачу там жодної тополі.

- Папештрассе. Їх і не повинно бути.

- Розумієш, те, що я ними цікавлюся — це трохи заслабко сказано. Це як вічне дежа вю. У дитинстві ми потаємно лазили на територію 63-го заводу і намагалися потягнути звідти всілякий хлам. Для самопалів, наприклад. Безумовно, що нашим ворогом номер один був пан Кайда, тамтешній сторож. Ми залягали в порослому закіптюженими лопухами рові і пильнували за кожним його кроком. Там ще був ставок і в ньому розводили якихось рахітичних коропів. Пан Кайда любив порибалити і тоді він забував про все на світі. А ми в цей час устигали напиздити всяких дротів і залізяк.

- Що таке «самопал»?

- Саморобний пістолет. За великого бажання з нього можна було вбити людину.

- Чим він стріляв?

- Ми робили такі спеціальні скобки з металевого дроту. При влучанні ними в кожному разі можна було викликати больовий шок. Ну от — дивись, яка краса під нами внизу, ці колії і ця зелень між ними, цей мох! Я найбільше люблю, коли зелене продирається крізь метал, обростає його, обвиває, коли трава захоплює промислові руїни.

- Це Шьонеберґ.

- Ясно. Скільки нам ще зупинок?

- До Весткройцу шість. Витримаємо.

- Так от — пан Кайда, сторож, у жодному разі не зміг би нас наздогнати самотужки, бо в нього була дерев’яна нога. Чи якась там інша, не знаю. Головне, що протез. Але його сука, ця чорна Аза з вічно обвислими до землі цицьками! Це вона прокусила стегно меншому Твердохлібові.

- Тепер зрозуміло.
...